Підприємницька діяльність в сучасних умовах господарювання

інвестиційних ресурсів, що обумовлює несприйнятливість економіки до науково-технічних інновацій [16, с. 134].

Відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність», інновації – це новостворені і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери, забезпечують економію витрат чи створюють умови для такої економії [13].

Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо.

Сучасні нові технології дають можливість:

економити сировину, енергію, працю, а значить, і фінансові ресурси;

випускати якіснішу продукцію;

зменшувати концентрацію виробництва на підприємствах;

обмежувати забруднення навколишнього середовища;

підвищувати продуктивність праці і знижувати собівартість продукції.

Відбуваються глибокі науково-технічні зрушення у господарстві, обумовлені впровадженням інноваційних технологій.

Пріоритетний розвиток одержали так звані високі технології:

нові напрямки в науці (електроніка, біотехнологія тощо);

власне технологічні інновації (плазмові, лазерні виробничі процеси);

організація заводського процесу (комплексна автоматизація, впровадження нових джерел енергії та ін.);

розробка і випуск нових видів техніки.

Останні два елементи високих технологій здійснюються безпосередньо на підприємстві і мають прямий вплив на нього.

Вплив новітніх технологій на мікрорівні насамперед стосується підвищення ефективності виробництва за рахунок зниження енерго-, матеріало-, трудо – та капіталоємності при створенні виробництв. Споживання ресурсів і виробництво продукції небувало розширились, тому будь-яке зниження різного роду витрат у розрахунку на одиницю продукції само по собі забезпечує економію.

Ще більший вплив виявляють нові технології на вдосконалення організації суспільного виробництва у межах підприємств. Вони сприяють зміні підходів до аналізу взаємопов'язаності технологічних процесів у промисловому виробництві, врахуванню соціальних факторів його розвитку, зміні транспортних умов діяльності підприємств та потребують врахування екологічних проблем.

Вживається також поняття відвернених збитків, тобто таких, яких вдалося уникнути в результаті використання досягнень НТП [9].

Масштаби впровадження інноваційних технологій промисловими підприємствами наведено в таблиці 2.1 [2].

Таблиця 2.1. Впровадження інновацій на промислових підприємствах

	Питома вага підприємств, що впроваджували інновації.%	Впроваджено нових технологічних процесів	Освоєно виробництво нових видів продукції, найменувань	З них нові види техніки
2007	11,5	1419	2526	881
2008	10,8	1647	2446	758
2009	10,7	1893	2685	641

Із таблиці 2.1 можна побачити, що в останні роки кількість підприємств, які впроваджували інновації, зменшується. Разом з цим скорочується кількість нових видів техніки, що впроваджувалися підприємствами. Тому основою стратегічного курсу України має стати реалізація державної політики, спрямованої на запровадження нових інноваційних процесів та зростання економіки.

У найближчій перспективі головним напрямом підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва має стати його масштабне технічне і технологічне оновлення, що дасть змогу досягти:

поліпшення якості вироблюваної продукції;

зниження собівартості продукції завдяки заміні фізично й морально застарілої активної частини основних фондів;

створення імпортозамінних виробництв;

запровадження сучасних технологій, особливо енергозберігаючих.

Технічне переозброєння вимагатиме залучення капіталовкладень, розміри яких визначаються змістом і масштабом інноваційних проектів [10].

Обсяг таких інвестицій для реального сектора економіки оцінюється експертами приблизно в 40–60 млрд. грн. Більша частина їх може бути забезпечена внутрішніми джерелами фінансування, якими є самофінансування підприємств, заощадження населення, кошти бюджету.

Для сучасного виробництва економічно вигідною є ідея спеціалізації окремих підприємств на виробництві певного виду товарів. У провідних країнах спеціалізація виробництва добре розвинута в усіх галузях економіки. Ця форма організації виробництва відображає процес зосередження діяльності підприємства на виготовленні певної продукції або виконанні окремих видів робіт [15].

Спеціалізація підприємств є важливою передумовою неухильного підвищення ефективності їхньої господарської діяльності. Поглиблення й розвиток усіх видів спеціалізації підприємств звичайно супроводжуються більш широким застосуванням прогресивної технології і високопродуктивного спеціалізованого устаткування, запровадженням комплексної механізації й автоматизації взаємозв'язаних виробничих ланок. В сучасних умовах є потреба у спеціалізованих підприємствах, оскільки зросла необхідність у розширенні асортименту комплектуючих, зокрема, в машинобудуванні. Наприклад, для збирання телевізора потрібно 400–700 деталей, для легкового автомобіля 7–10 тис., а для авіалайнера типу «Боїнг-747» – 4,5 млн. деталей. Жодне підприємство не зможе забезпечити такий широкий асортимент комплектуючих. Тому, наприклад, компанія Ford має 5 тис. постачальників деталей з різних країн світу.

Розвиток спеціалізованих виробників потребує необхідних умов. Використання компонентів з інших підприємств повинно гарантувати їхню безвідмовну роботу після збирання основного виробу. Іншою проблемою успішної діяльності спеціалізованих виробництв є швидка і чітка доставка («точно в строк») комплектуючих на головні підприємства.

Як висновок можна сказати, що стан економіки держави, а отже, її майбутнє визначають високотехнологічні та спеціалізовані підприємства.

2.3 Аспекти розвитку підприємницької діяльності в Україні

На сучасному етапі проблема розвитку та регулювання підприємницької діяльності в економіці України, належить до категорії особливо актуальних.

В останні роки кількість підприємств в Україні, зареєстрованих ЄДРПОУ, поступово зростає, що можна побачити в таблиці 2.2 [11].

Таблиця 2.2. Розвиток підприємств – суб’єктів підприємницької діяльності

Рік	2003	2004	2005	2006	2007
Кількість підприємств, одиниць	318359	331121	344514	360297	380789

На 1 грудня 2010 року кількість підприємств та організацій в Україні (за даними ЄДРПОУ) склала 1 млн. 291 тис. 916 одиниць. А на 1 лютого 2011 років кількість підприємств і організацій – 1 млн. 297 тис. 883 одиниць, в тому числі, зі статусом юридичної особи – 1 млн. 241 тис. 557 одиниць, без статусу юридичної особи – 56 тис. 326 одиниць [3].

Сьогодні саме з малим підприємництвом держава пов’язує надію на швидкі позитивні структурні зміни в економіці, вихід з економічної кризи та створення умов для розширення впровадження ринкових реформ. Воно розглядається як провідна сила в подоланні негативних процесів в економіці та забезпеченні сталого позитивного розвитку суспільства, як одна із сфер забезпечення зайнятості населення, запобіганню безробіттю та створення нових робочих місць.

Насамперед важливість розвитку малого підприємництва полягає в тому, що самостійне господарювання суб’єктів підприємницької діяльності активно впливає на формування конкурентного середовища. Адже кожен підприємець намагається зайняти свою нішу на ринку товарів чи послуг, прагне випускати потрібну і якісну продукцію, намагаючись тим самим привернути до себе споживача. Все це перетворює мале підприємництво у своєрідний соціальний двигун економічного розвитку, надає ринковій економіці необхідної гнучкості і спонукає до зростання.

Великою мірою роль малого підприємництва полягає у вирішенні питання зайнятості, що проявляється, насамперед, у здатності малого та середнього бізнесу створювати нові робочі місця і поглинати надлишкову робочу силу. Особливо це стосується нинішнього стану справ як в Україні в цілому, так і в нашому регіоні зокрема. Адже в той час, коли йде процес скорочення робочих місць на великих підприємствах, малі фірми не тільки зберігають, але й створюють нові робочі місця. З огляду на це, як, до речі свідчить і зарубіжна статистика, мале підприємництво є більшим стабілізуючим фактором, ніж велика індустрія.

Малі підприємства виконують ще ряд важливих функцій. Зокрема в країнах з ринковою економікою малі підприємства відіграють велику роль в стимулюванні технологічних інновацій, створюючи їх у 2–2,5 рази більше, ніж великі компанії.

Крім того, створення і діяльність великої кількості малих підприємств забезпечує стабільний розвиток регіональної економіки. Завдяки більш високій конкуренції вони краще забезпечують місцеві ринки товарами і послугами і в той же час значно менше дестабілізують ситуацію на ринку робочої сили при банкрутстві окремих з них в порівнянні з великими підприємствами.

Вони є значним джерелом поповнення місцевих бюджетів, часто беруть участь у спонсоруванні місцевих програм, будучи зацікавленими в економічному розвитку території, на якій вони знаходяться.

Крім інших вищезазначених функцій підприємництва виділяються саме та, що воно виступає важливим джерелом фінансового та організаційного забезпечення соціального захисту, вносить визначальний внесок у зменшення соціальної напруги і демократизації ринкових відносин. Саме мале підприємництво своїми руками забезпечує свій рівень життя воно є фундаментальною основою у формуванні середнього класу. Немаловажна роль малого підприємництва полягає і в тому, що воно виступає інвестором вітчизняної економіки, а також сприяє розширенню експортних можливостей держави. Отже, важливим є визначення темпів зростання кількості малих підприємств. Динаміку розвитку малих підприємств в Україні можна побачити в таблиці 2.3 [12].

Таблиця 2.3. Основні показники розвитку суб’єктів малого підприємництва

Рік	2006	2007	2008	2009
Кількість суб’єктів малого підприємництва на 10 тис. осіб наявного населення, одиниць	501	561	609	661
Кількість суб’єктів малого підприємництва всього, одиниць	5737,8	6003,7	6308,0	6450,9

Збільшення кількості малих підприємств позитивно впливає на розвиток економіки України. Але аналіз стану розвитку підприємництва в Україні доводить, що відбувається гальмування розвитку цього сектора економіки. Серед головних причин, які стримують його розвиток, можна назвати такі:

найболючішою проблемою малого бізнесу сьогодні є його забезпечення фінансовими ресурсами. Приватні благодійні фонди відсутні, союзи й асоціації підприємців не мають у своєму розпорядженні засобів для кредитування малого бізнесу. Підприємці мають обмежений доступ до альтернативних джерел фінансування. Для здійснення виробничого процесу вони змушені купувати ресурси за високими цінами, продаючи свою продукцію зазвичай за низькими цінами через недостатню платоспроможність споживача;

труднощі з реєстрацією відкриття власної справи займають у списках проблем не останнє місце. Адже в Україні процедура реєстрації підприємців усе ще залишається громіздкою і зайво ускладненою;

діючі бізнесмени відзначають такі проблеми, як труднощі з реалізацією продукції і доступу до сировини і матеріалів. Дуже часто наявна сировина не відповідає двом факторам, а саме: ціновому і якісному.

сьогодні податкова система країни впливає на розвиток бізнесу вкрай негативно. Підприємницька діяльність не може повноцінно розвиватися за відсутності або недосконалості законів, що її регулюють. Нестабільність системи оподаткування та надмірна важкість податкового тягаря примушує багатьох суб'єктів підприємництва переходити в тіньову економіку;

обмеженість внутрішнього попиту і наявність кризи збуту на внутрішньому ринку є також важливою проблемою. Малий бізнес постійно втрачає головних споживачів своєї продукції внаслідок погіршення рівня забезпеченості населення, зменшення доходів громадян;

відсутній ефективний механізм реалізації державної політики щодо підтримки суб'єктів підприємництва. На сьогодні в Україні ще не склалася ефективна система державної підтримки та захисту малого підприємництва.

Отже, першочерговим завданням уряду України слід вважати створення сприятливого середовища для утворення та розвитку нових підприємств.

Підтримка з боку держави має здійснюватися шляхом допомоги у формуванні стартового капіталу для відкриття підприємства і забезпечення сприятливих умов для подальшого розвитку та функціонування малих підприємств.

Одним із головних напрямів сприяння розвитку малого бізнесу є створення системи фінансової підтримки. Як відомо, діючі важелі державної підтримки малого підприємництва в Україні поділяються на дві групи методів: прямі і непрямі.

До основних форм непрямої підтримки слід віднести: податкові пільги (або повне звільнення від податків); прискорену амортизацію; знижки, пов'язані з науково-дослідницькими роботами та підготовкою кадрів для підприємницької діяльності, тощо. Ці форми державної підтримки тією чи іншою мірою використовуються в Україні, і їх варто вважати ефективними, гнучкими важелями допомоги малим підприємствам.

Аби зробити фінансування для малих підприємств доступнішим, доцільно задіяти систему залучення позик, подібну тій, що існує в інших країнах. Замість того щоб витрачати гроші на субсидії та дотації, уряд може сприяти наданню малим підприємствам, які мають у цьому потребу, позик та гарантувати їх повернення в разі неплатоспроможності реципієнта. Таким чином держава зменшує ризик для позичальника й усуває головну перешкоду на шляху надання позик. Поки що в Україні дуже гостро стоїть проблема кредитування малих підприємств, їх доступу до фінансових ресурсів. Далеко не кожне мале підприємство спроможне сплачувати досить високі процентні ставки.

Отже, якщо держава справді має намір допомагати суб'єктам малого підприємництва і бачить у ньому невід'ємний елемент системи ринкових відносин, тоді її фінансово-кредитна політика повинна стимулювати його розвиток. Але в Україні поки що малий бізнес не відіграє істотної ролі в забезпеченні економічного зростання, його внесок у ВВП становить лише 9.0–9.5%. Проте порівнюючи дані розвитку вітчизняного малого підприємництва з показниками інших країн, робимо висновок, що Україна значно відстає від інших країн. Так, наприклад, у Великобританії малий і середній бізнес становить 96%, охоплює зайнятість робочої сили 25% і виробляє 20% валового продукту. В Японії 80% працездатного населення зайняте у сфері дрібних та середніх підприємств. В Італії частка дрібних і середніх підприємств становить 99%.

За оцінкою спеціалістів, в Україні в цьому секторі економіки зайнято приблизно 10% зайнятого населення. Можна сказати, що Україна потребує 3–4 разового збільшення кількості малих підприємств.

Очевидно, що так тривати не може, і, якщо не вжити термінових заходів, підприємництва або вимруть, або цілком перейдуть у тіньову економіку.

Отже, можна зробити висновки, що рівень економічного та соціального розвитку діяльності підприємства залежить від багатьох чинників, а також умов, в яких функціонує підприємство. Перспективними вважаються такі напрямки діяльності сучасного підприємства: спеціалізація окремих підприємств на виробництві певного виду товарів, розвиток і застосування високих технологій.

На сучасному етапі проблема розвитку та регулювання підприємницької діяльності в економіці України, належить до категорії особливо актуальних. Поки що, на жаль, статистичні данні говорять про нерівномірний розвиток суб'єктів підприємництва. В Україні підприємництво розвивається в умовах ненасиченого ринку послуг, недосконалого законодавства з питань власності, захисту прав споживачів та підприємців, тощо [4, с. 245]. А отже, саме держава повинна проводити різні заходи для сприяння розвитку підприємництва в Україні.

Висновки

В даній роботі було досліджено сутність підприємництва як основної форми господарської діяльності, його місію та її роль в соціально-економічному розвитку суспільства. Підприємництво є універсальним інструментом участі мільйонів громадян як в економічному житті власних країн, так і в системі міжнародного розподілу праці, виступає для економічно свідомих громадян як своєрідний засіб існування і стимул до самовдосконалення.

Проведене дослідження правових аспектів цілей підприємницької діяльності дозволяє зробити висновки, що діяльність підприємця спрямована на одержання прибутку. У цьому – економічна сутність підприємництва. Вихідною умовою здійснення підприємницької діяльності є державна реєстрація. Ця процедура значно впливає на розвиток підприємництва в цілому. Проведений аналіз показав, що в даний час в Україні дуже складна і тривала процедура реєстрації й одержання дозволу на початок діяльності, що є перешкодою для розвитку підприємництва.

Було визначено цілі створення і розвитку підприємництва та напрямки діяльності, на яких воно засновано. Базовими напрямками діяльності підприємства є вивчення ринку товарів, інноваційна діяльність, виробнича діяльність, комерційна діяльність, післяпродажний сервіс, економічна та соціальна діяльність.

Перспективними вважаються такі напрямки діяльності сучасного підприємства: спеціалізація окремих підприємств (навіть регіонів) на виробництві певного виду товарів, розвиток і застосування високих технологій, використання гнучких виробничих технологій, впровадженням систем комп'ютерного проектування і комп'ютеризованого виробництва.

Також у курсовій роботі було досліджено особливості малого підприємства в Україні. У системі заходів виходу з економічної кризи, здійснення переходу до регульованого ринку важливе значення має створення і розвиток малих підприємств. У минулому їхня роль недооцінювалася. Вони вважалися малоефективними, нечутливими до технічних нововведень. Перехід до регульованого ринку змінив ставлення до малих підприємств у розвитку економіки. Мале підприємництво слід розглядати як особливу частину економічної системи, що має власні специфічні функції, завдяки яким воно може стати дійовим джерелом підвищення життєздатності економіки в майбутньому. Розуміння особливостей малого підприємництва, визначення умов його розвитку мають стати підґрунтям для формування національної та регіональної політики його підтримки. Реалізація такої політики здатна не лише максимально підвищити конкурентоспроможність малого підприємництва, а й збільшити його позитивний вплив на економіку в цілому.

Поки що, на жаль, статистичні данні говорять про нерівномірний розвиток суб'єктів підприємництва. Не використані повною мірою потенційні можливості малого підприємництва щодо створення нових робочих місць та вирішення проблем безробіття.

Отже, на сучасному етапі проблема розвитку та регулювання підприємницької діяльності в економіці України, належить до категорії особливо актуальних. Ця тема потребує подальшого розгляду через аналіз вже існуючих теоретичних положень і практичних рекомендацій, що стосуються формування підприємницького сектора, а також через дослідження тенденцій розвитку підприємництва для виявлення справжньої природи цього явища.

Список використаних джерел

Варналій З.С. Основи підприємництва: навч. посібник / З.С. Варналій. – 3-є вид., випр. і доп. – К.: Знання-Прес, 2006. – 350 с.

Впровадження інновацій на промислових підприємствах [Електронний ресурс] / Державний комітет статистики України. – Режим доступу: ukrstat.gov/operativ/operativ2005/ni/ind_rik/ind_u/2002.html

Горбачевська О.В. Проблема підприємництва в економічній теорії / О.В. Горбачевська, Н.Н. Рим // Науковий вісник. – 2006. – №16.1. – С. 242–249.

Господарський кодекс України від 16.01.2003 року №436-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon.rada.gov/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=436–15

Державний класифікатор України 002:2004 «Класифікація організаційно-правових форм господарювання», чинний від 01.01.2008. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: law.leschishin/nor007.php

Економіка підприємства: підручник / Г.О. Швиданенко, В.Г. Васильков, Н.П. Гончарова [та ін.]; за заг. ред. Г.О. Швиданенко. – К.: КНЕУ, 2009. – 598 с.

Ковальчук І.В. Економіка підприємства: навч. посіб. / І.В. Ковальчук. – К.: Знання, 2008. – 679 с.

Кузьмін О.Є. Кластери як чинник розвитку підприємстві територіальних утворень/ А.Є. Кузьмін // Економіка України. – 2010. – №2. – С. 14–20.

Кузьмін О.Є Фінансова складова в розвитку й функціонуванні національної інноваційної системи / О.Є. Кузьмін, І.М. Шотік // Фінанси України. – 2009. – №5. – С. 21–30.

Основні показники розвитку підприємств суб’єктів підприємницької діяльності [Електронний ресурс] / Державний комітет статистики України. – Режим доступу: ukrstat.gov/operativ/operativ2006/sze/opr/opr_u/arh_opr2005.html

Основні показники розвитку суб’єктів малого підприємництва [Електронний ресурс] / Державний комітет статистики України. – Режим доступу: ukrstat.gov/operativ/operativ2010/sze/oprsmp/oprsmp2009_u.htm

Про інноваційну діяльність [Електронний ресурс]: Закон України від 04.07.2002 року №40-IV. – Режим доступу: zakon1.rada.gov/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=40–15

Статистичний щорічник України за 2009 рік / За ред. О.Г. Осауленка – К.: Державне підприємство «Інформаційно-аналітичне агентство», 2010. – 567 с.

Суспільні форми організації виробництва [Електронний ресурс]. – Режим доступу: readbookz/book/1/75.html

Тарасенко І.О. Оцінка інноваційної активності підприємства в системі стратегічного управління / І.О. Тарасенко, О.М. Королько, К.С. Белявська // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – №9 (99). – С. 133–141.

Харчук Т.В. Шляхи виходу підприємств на зовнішні ринки / Т.В. Харчук // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – №8 (98). – С. 12–16.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року №435-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon.rada.gov/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=435–15

Размещено на