Ферромагнетики

Міністерство освіти та науки України

Національний університет „Львівська політехніка”

Курсова робота

На тему:”Ферромагнетики”

З курсу: „Матеріалознавство”

Виконав:

Студент гр.ЕА-21

Перевірив:

Васьків

Львів-2003

Зміст:

Вступ......................................................................................3

1. Початкове намагнічування......................................................................5

2) Модель внутрішньої будови ферромагнетика..........................................7

2. Магнітне поле в речовині........................................................................7

3. Намагніченість.........................................................................................8

4. Магнітна проникність різних тіл. Тіла парамагнітні і діамагнітні.....9

5. Циклічне перемагнічування....................................................................11

6. Рух парамагнітних і діамагнітних тіл у магнітному полі.

Досліди Фарадея............................................................................................14

7. Молекулярна теорія магнетизму.............................................................17

8. Магнітний захист.......................................................................................18

9. Особливості феромагнітних тіл................................................................20

10. Властивості ферромагнетиків і якісні основи природи

Ферромагнетизму......................................................................................28

11. Вивчення гистерезиса ферромагнітних матеріалів..................................32

12. Основи теорії ферромагнетизму...............................................................32

13. Ферромагнітні матеріали............................................................................35

14. Магнітні властивості деяких магніто-м”яких матеріалів........................37

15. Магнітні властивості деяких магніто-твердих матеріалів.......................38

16. Експерементальне вивчення властивостей ферромагнетиків...................39

Висновки................................................................................................................44

Список використаної літератури..........................................................................46

Вступ

Ферромагнетизм, один з магнітних станів кристалічних, як правило, речовин, що характеризується рівнобіжною орієнтацією магнітних моментів атомних носіїв магнетизму. Рівнобіжна орієнтація магнітних моментів (мал. 1) установлюється при температурах Т нижче критичної Q і обумовлена позитивним значенням енергії межэлектронного обмінної взаємодії. Феромагнітна упорядкованість магнітних моментів у кристалах (атомна магнітна структура - коллінеарна або неколлинеарна) безпосередньо спостерігається і досліджується методами магнітної нейтронографії. Речовини, у яких встановився феромагнітний порядок атомних магнітних моментів, називають ферромагнетиками. Магнітна сприйнятливість (ферромагнетиків позитивна (c > 0) і досягає значень 104-105 гс/э, їхня намагніченість J (або індукція В = Н +4p) росте зі збільшенням напруженості магнітного поля Н нелінійно і в полях 1-100 э досягає граничного значення Js - магнітного насичення. Значення J залежить також від "магнітної передісторії" зразка, це робить залежність J від Н неоднозначної (спостерігається магнітний гистерезис).

У магнітному відношенні всі речовини можна розділити на слабомагнітні

( парамагнетики й діамагнетики) і сильнонамагнічені (феромагнетики).

Пара- і діамагнетики при відсутності магнітного поля ненамагнічені і характеризуються однозначною залежністю J від H.

Ферромагнетиками називають речовини (тверді), що можуть мати спонтанну намагніченість, тобто намагнічені вже при відсутності зовнішнього магнітного поля. Типові представники ферромагнетиків – це залізо, кобальт і багато їхніх сплавів.

Початкове намагнічування

Під дією зовнішнього магнітного поля, створеного струмом у котушці, накладеної на сталевий магнитопровід, відбувається процес орієнтації доменов у магнитопроводе і зсув їхніх границь. Це приводить до намагнічування сталевого магнитопроводу, причому намагніченість збільшується зі збільшенням зовнішнього магнітного поля.

Намагніченість М феромагнітного матеріалу росте тільки до граничного значення, називаного намагніченістю насичення Мs. Залежність намагніченості М від напруженості поля М(H) показана на мал. 2 штриховою лінією. На тім же малюнку показана лінійна залежність B0(H)=0М. Складаючи ординати кривій 0М(H) і прямій М0(H), одержуємо ординати новій кривій B(H) - кривій первісного намагнічування (рис 2). Криву B(H) можна розділити на чотири ділянки :

1) майже лінійна ділянка 0а, що відповідає малим напряженностям поля, показує, що магнітна індукція збільшується відносно повільно і майже пропорційно напруженості полючи;

2) майже лінійна ділянка аб, на якому магнітна індукція В росте також майже пропорційно напруженості поля, але значно швидше, ніж на початковій ділянці ;

3) ділянка бв - коліно кривій намагнічування, що характеризує уповільнення росту індукції B;

4) ділянка магнітного насичення - ділянка , розташована вище крапки в; тут залежність знову лінійна, але ріст індукції B дуже сильно уповільнений у порівнянні з другим. Магнітна індукція, що відповідає намагниченности насичення, називається індукцією насичення Bs.

Таким чином, залежність магнітної індукції від напруженості поля у феромагнітного матеріалу досить складна і не може бути виражена простою розрахунковою формулою. Тому при розрахунку магнітних ланцюгів, що містять ферромагнетики, застосовують зняті експериментально криві намагнічування B(H) магнітних матеріалів. Крива намагнічування вперше була отримана експериментально в 1872 році професором Московського університету А. Г. Столетовым.

А
бсолютна магнітна проникність ферромагнетика визначається для довільної крапки А кривої намагнічування (мал. 3) через тангенс кута нахилу січної 0А к осі абсцис, тобто

Де mв, mн, mм - масштаби відповідних величин .

Крива зміни магнітної проникності r для феромагнітного матеріалу дана на тім же мал. 3. Як видно з графіка, магнітна проникність з ростом напруженості поля змінюється в досить широких границях, що утрудняє її застосування для розрахунків. На кривій Мr(H) відзначають два характерних значення магнітної проникності:

початкове (мал. 3)

2
. максимальне

Початкова магнітна проникність характеризує можливість використання ферромагнетика в слабких магнітних полях. Максимальна магнітна проникність визначає верхню границю використання матеріалу. Так, наприклад, для листової електротехнічної сталі Мн=250-1000, а Мmax=500-30000.

Модель внутрішньої будови ферромагнетика

Модель внутрішньої будівлі ферромагнетика служить для пояснення утворення доменів у ферромагнетику і їхньої переорієнтації при намагнічуванні.

Прилад складається з рамки з дном з органічного скла і встановленими на ньому двадцятьма вістрями. Вістря розміщені в чотири ряди на відстані приблизно 15 мм друг від друга. На кожне вістря насаджений сталевий намагнічений циліндрик з одним закругленим торцем. Зверху рамка закрита склом, що охороняє циліндрики від зіскакування з вістря. Прилад пристосований для горизонтальної діапроекции.

При випадковому розташуванні магнітиків останні мимовільно групуються так, що в кожній групі магнітики мають визначену орієнтацію (домени, або області мимовільного намагнічування). Під дією зовнішнього магнітного поля всі магнітики орієнтуються уздовж його силових ліній.

Для демонстрації потрібний проекційний апарат із пристосуванням для горизонтальної проекції і смугові магніти.

Магнітне поле в речовині.

Якщо в магнітне поле, утворене струмами в провідниках увести деяку речовину, поле зміниться. Це пояснюється тим, що будь-яка речовина є магнетиком, тобто здатна під впливом магнітного поля намагнічуватися – здобувати магнітний момент М. Цей магнітний момент складається з елементарних магнітних моментів m_o , зв'язаних з окремими частками тіла М = m_o.

В даний час встановлено, що молекули багатьох речовин володіють власним магнітним моментом, зумовленим внутрішнім рухом зарядів. Кожному магнітному моменту відповідає елементарний круговий струм, що створює в навколишньому просторі магнітне поле. При відсутності зовнішнього магнітного поля магнітні моменти молекул орієнтовані безладно, тому зумовлене ними результуюче магнітне поле дорівнює нулю. Дорівнює нулю і сумарний магнітний момент речовини. Останнє відноситься і до тих речовин, молекули яких при відсутності зовнішнього поля не мають магнітних моментів.

Якщо ж речовину помістити в зовнішнє магнітне поле, то під дією цього поля магнітні моменти молекул здобувають переважну орієнтацію в одному напрямку, і речовина намагнічується – його сумарний магнітний момент стає відмінним від нуля. При цьому магнітні поля окремих молекул уже не компенсують один одного, у результаті виникає поле B. Інакше відбувається намагнічування речовин, молекули яких при відсутності зовнішнього поля не мають магнітного моменту. Внесення таких речовин у зовнішнє поле индукує елементарні кругові струми в молекулах, і молекули, а разом з ними і всією речовиною здобувають магнітний момент, що також приводить до виникнення поля В¹. Більшість речовин при внесенні в магнітне поле намагнічуються слабо. Сильними магнітними властивостями володіють тільки феромагнітні речовини : залізо, нікель, кобальт, багато їхніх сплавів та ін.

Намагніченість.

Термін «магнетики» застосовується до всіх речовин при розгляді їхніх магнітних властивостей. Ступінь намагнічення магнетика характеризується магнітним моментом одиниця об'єму. Цю величину називають намагніченістю і позначають J. Вона являє собою магнітний момент одиничного обсягу

Намагніченість є величиною векторною. Вона зростає зі збільшенням індукції В (чи напруженості Н) магнітного поля.

Величина , що одержала назву відносної магнітної проникності середовища, показує, у скількох разів магнітна індукція поле в даному середовищі більше, ніж магнітна індукція у вакуумі. Величину називають магнітною сприйнятливістю. Якщо у всіх точках речовини вектор J однаковий, говорять, що речовина намагнічена однородно.

Магнітна проникність різних тіл. Тіла парамагнітні і діамагнітні.

Магнітна сприйнятливість може бути як позитивною, так і негативною. Якщо вона <0, то вектор J антирівнобіжний вектору Н. Магнетики, що володіють такою властивістю, називають діамагнетиками. При м.в.>0 вектор J рівнобіжний вектору Н. Магнетики, що володіють такою властивістю, називають парамагнетиками. У більшості випадків по модулю магнітної сприйнятливості парамагнетиків перевищують магнітні сприйнятливості діамагнетиків. Залежність намагніченості цих двох типів магнетиков від напруженості поле є лінійної.

Слід зазначити, що лінійна залежність J(H) для парамагнетиків спостерігається тільки в області слабких полів і при високих температурах. У сильних полях і при низьких температурах J(H) поступово виходить на «насичення». Як у діамагнетиках, так і в парамагнетиках під час відсутності магнітного поле намагніченість дорівнює нулю.

У приведеній нижче таблиці показані значення магнітної проникності для деяких парамагнітних і діамагнітних речовин

Парамагнітні Речовини	Магнітна Прониц-ть	Діамагнітні Речовини	Магнітна прониц-ть
Азот (газоподібний)	1,000013	Водень (газоподібний) ......	0, 999937
Повітря (газоподібний)	1,000038	Вода ........	0, 999991
Кисень (газоподібний)	1,000017	Скло ......	0, 999987
Кисень (рідкий) . .	1,0034	Цинк ........	0, 999991
Ебоніт ........	1,000014	Срібло ......	0, 999981
Алюміній ......	1,000023	Золото .......	0, 999963
Вольфрам ......	1,000175	Мідь ........	0, 999912
Платина .......	1,000253	Вісмут .......	0, 999824

Табл.1

Виміри показують, що магнітна проникність усіх речовин відмінна від одиниці, хоча в більшості випадків ця відмінність дуже мала. Але особливо чудовим виявляється той факт, що в одних тіл величина магнітної проникності >1 , а в інших вона <1, тобто внесення в магнітне поле одних речовин збільшує магнітний потік, а інших речовин - зменшує цей потік. Перші з цих речовин називаються парамагнітними, а другі - діамагнітними. Як показує таблиця 1, відмінність величини м.п. від одиниці як у парамагнітних, так і в діамагнітних речовин невелико.

Потрібно особливо підкреслити, що для парамагнітних і діамагнітних тіл величина проникності не залежить від напруженості зовнішнього, що намагнічує поле, тобто являє собою постійну величину, що характеризує дану речовину. Як ми побачимо нижче, це не має місця для заліза й інших подібних з ним (феромагнітних) тел.

За допомогою дуже ретельних вимірів можна знайти зміну магнітного поля і визначити величину магнітної проникності різних матеріалів..

Вплив парамагнітних і діамагнітних речовин на величину магнітного потоку ми пояснюємо так само, як і вплив речовин феромагнітних, тим, що до магнітного потоку, створюваному струмом в обмотці котушки, приєднується потік, що виходить з елементарних амперівых струмів. Парамагнітні тіла збільшують магнітний потік котушки. Це збільшення потоку при заповненні котушки парамагнітною речовиною вказує на те, що й у парамагнітних речовинах під дією зовнішнього магнітного поле елементарні струми орієнтуються так, що напрямок їхній збігається з напрямком струму обмотки (мал. 1). Невелика відмінність від одиниці вказує лише на те, що у випадку парамагнітних речовин цей додатковий магнітний потік дуже невеликий, тобто що парамагнітні речовини намагнічуються дуже слабко.

Мал. 1. Діамагнітні речовини усередині котушки послабляють магнітне поле соленоїда.

Елементарні струми в них спрямовані протилежно току в соленоїді.

Зменшення магнітного потоку при заповненні котушки діамагнітною речовиною означає, що в цьому випадку магнітний потік від елементарних струмів спрямований протилежно магнітному потоку котушки, тобто що в діамагнітних речовинах під дією зовнішнього магнітного поле виникають елементарні струми, спрямовані протилежно струмам обмотки (мал. 1). Малість відхилень від одиниці й у цьому випадку вказує на те, що додатковий потік цих елементарних струмів невеликий.

Крім діа- і парамагнетиків існує велика група речовин, що володіють спонтанною намагніченістю, тобто маючих не рівну нулю намагніченість навіть під час відсутності магнітного поле. Ця група магнетиков одержала назву ферромагнетиків. Для них залежність J(H) є нелінійною функцією, і повний цикл перемагнічування описується петлею гистерезиса. У цих речовинах магнітна сприйнятливість сама залежить від Н

Циклічне перемагнічування

Розглянемо процес перемагнічування ферромагнетиків.

Допустимо , що кільцевий магнитопровод з феромагнітного матеріалу не намагнічений і струму у витках котушки ні, тобто B=0 і H=0 (початок координат на мал. 4). При поступовому збільшенні струму , що намагнічує, тобто МДС (магніто-рушійна сила), а отже, і напруженості поля від нуля до деякого найбільшого значення

магнітна індукція збільшується по кривій початкового намагнічування (Оа) і досягає відповідного максимального значення Ba.

Якщо потім струм і напруженість поля зменшуються, то і магнітній індукції зменшується, при відповідних значеннях напруженості магнітна індукція трохи більше , ніж при збільшенні напруженості. Крива зміни магнітної індукції (ділянка aб на мал. 4) розташовується вище кривій початкового намагнічування. При нульових значеннях струму і напруженості поля магнітна індукція має деяке значення Br, називане залишковою індукцією (відрізок Про на мал.).

Таким чином, магнітна індукція у феромагнітному матеріалі залежить не тільки від напруженості поля, але і від попереднього стану ферромагнетика. Це явище називається гистерезисом. Воно обумовлено ніби внутрішнім тертям, що виникає при зміні орієнтації магнітних моментів доменів.

При зміні напрямку струму , що намагнічує, а, отже, і напрямку напруженості поля і поступовому збільшенні струму зворотного напрямку напруженість полючи досягає значення Hc, називаного коэрцитивной силою (відрізок Ов), при якому магнітна індукція B=0. При подальшому збільшенні струму і напруженості полючи магнитопровод намагнічується в протилежному напрямку і при напруженості полючи Hг = -Ha магнітна індукція досягне значения Bг = -Ba. Потім при зменшенні струму і напруженості поля до нуля магнітна індукція Bд стає рівною -Bб. Нарешті, при наступній зміні напрямку струму і напруженості поля і збільшення її до колишнього значення На магнітна індукція збільшиться також до колишнього значення Ba. Розглянутий цикл перемагнічування ферромагнетика по кривій абвгдеа називається гістерезисним циклом (петлею гистерезиса).

Така симетрична замкнута петля гистерезиса (мал.) виходить у дійсності тільки після декількох перемагнічувань зі збільшенням струму до значення Іa. При перших циклах перемагнічування петля несиметрична і незамкнута. Найбільша замкнута петля, що може бути отримана для даного феромагнітного матеріалу, називається граничної (мал. 5). При напруженості полючи H > Hmax виходить уже безгістерезисна ділянка кривій B(H).

Якщо для даного феромагнітного матеріалу, вибираючи різні найбільші значення струму Іa, одержати кілька симетричних петель гистерезиса (мал. 5) і з'єднати вершини петель, то одержимо криву, називану основній кривій намагнічування, близьку до кривої початкового намагнічування.

Циклічне перемагнічування можна застосувати для розмагнічування магнитопровода, тобто для зменшення залишкової індукції до нульового значення. З цією метою магнитопровід піддають впливові змінюються по напрямку і поступово зменшуваного магнітного поля.

Періодичне перемагнічування зв'язане з витратою енергії, що, перетворюючи в тепло, викликає нагрівання магнітопровода. Площа петлі гистерезиса пропорційна енергії, витраченої при одному циклі перемагнічування. Енергія, витрачена на процес перемагнічування, називається втратами від гистерезиса. Потужність утрат на циклічне перемагнічування, що виражається звичайно у ватах на кілограм, залежить від матеріалу, максимальної магнітної індукції і числа циклів перемагнічування в секунду або , що теж, частоти перемагнічування.

Рух парамагнітних і діамагнітних тіл у магнітному полі. Досліди Фарадея. Притягання залізних предметів до магнітів є найбільш простим і кидається в очі проявом магнітного поля й історично послужило основою всього розвитку навчання про магнетизм. Воно зводиться до впливу магнітного поле на орієнтовані молекулярні струми заліза, що намагнітилося. Так само, але тільки значно слабкіше повинне діяти магнітне поле і на парамагнітні тіла, тому що й у парамагнітних тілах орієнтація елементарних струмів відбувається так само, як у феромагнітних: магнітний потік елементарних струмів підсилює, хоча і незначно, магнітний потік що орієнтує поле і, отже, парамагнітні тіла притягаються до магніту (мал. 2, а).

Мал. 2. а) При намагнічуванні парамагнітного чи феромагнітного тіла на найближчому до магніту кінці виникає полюс, різнойменний з полюсом магніту, що намагнічує. Парамагнітне тіло притягається до магніту,

б) У тих же умовах на найближчому до магніту кінці діамагнітного тіла виникає полюс однойменний. Діамагнітне тіло відштовхується від магніту.

На відміну від тіл парамагнітних діамагнітні тіла зменшують магнітний потік котушки. Це означає, що в діамагнітному тілі під дією зовнішнього поле виникають елементарні колові струми такого напрямку, що їхнє магнітне поле протилежне напрямку зовнішнього магнітного поле. Отже, і дія зовнішнього магнітного поле на діамагнітні тіла протилежно по напрямку дії його на тіла ферро-и парамагнітні, тобто діамагнітні тіла відштовхуються від магніту (мал. 2, б).

Мал.3

Ми можемо виразити цей факт і трохи інакше. Коли ми підносимо до магніту яке-небудь залізне тіло, то воно намагнічується так, що на тій стороні його, що звернена до магніту, виникає полюс, різнойменний з полюсом магніту; те ж має місце й у випадку парамагнітного тіла (мал. 2, а). Навпроти, у випадку діамагнітного тіла на стороні, найближчої до полюса магніту, що намагнічує, виникає полюс, однойменний з цим полюсом магніту (мал. 2, б). Мал. 3 пояснює, чому парамагнітні тіла притягаються до магніту, а діамагнітні відштовхуються від нього.

Саме такі дії і були виявлені Фарадеєм. У 1845 р., викомалтовувавши сильний електромагніт, Фарадей установив здатність усіх тіл намагнічуватися і відкрив, що одні тіла притягаються до магніту, а інші відштовхуються від нього. Він запропонував для перших назва парамагнітних, для других назва діамагнітних. Індукційні досліди з пари- і діамагнітними тілами, були зроблені значно пізніше, коли магнітні властивості діамагнітних і парамагнітних тіл були уже встановлені на підставі досліджень Фарадея.

По силі чи притягання відштовхування можна судити і кількісно про здатність тіла намагнічуватися, тобто можна визначити величину магнітної проникності для даної речовини. Цей метод виміру величини , заснований на вивченні чи притягання відштовхування маленького тіла з даної речовини, теоретично більш складний, чим описаний раніше метод, заснований на вимірі э.д. с. індукції. Але зате він набагато дошкульніше і, крім того, придатний для виміру , у маленькому зразку речовини, тоді як для виміру М по індукційному способі потрібно заповнити досліджуваною речовиною усю внутрішність котушки.

У тих випадках, коли удається вимірити і тим і іншому способу, виходять результати, що погодяться.

Приклад 1: Полюса сильного електромагніта на мал. 3 зрізані не паралельно один одному, так що унизу відстань між ними значно менше, ніж нагорі. Між ними підвішується на нитці кулька з різних випробуваних матеріалів. Верхній кінець нитки прикріплений до спіральної пружинки, розтягання якої дозволяє вимірити силу, що діє з боку магнітного поле на кульку (пружинні ваги). Виявляється, що якщо кулька виготовлена з алюмінію, чи вольфраму платины, те ця сила спрямована вниз (пружинка розтягується), а у випадку срібла, золота, чи міді вісмуту вона спрямована нагору (пружинка скорочується).

Приклад 2: При дослідженні магнітної проникності рідких тіл часто надходять так. Рідину наливають у колінчату трубку й одне з колін поміщають між полюсами сильного електромагніта (мал 4).Рідина в цьому коліні чи піднімається опускається в залежності від того, чи є вона парамагнітної чи діамагнітний.

Молекулярна теорія магнетизму. Теорія, що пояснює розходження в магнітних властивостях речовин на основі вивчення будівлі окремих часток цих речовин - їхніх чи атомів молекул,- одержала назву молекулярної теорії магнетизму. Ця теорія дуже складна і багато в чому ще не довершена. Тому тут ми не можемо розбирати її скільки-небудь докладно. Укажемо лише на основні причини розходження між властивостями парамагнітних і діамагнітних тел.

Кожне тіло, і парамагнітне і діамагнітне, представляється нам у цілому ненамагніченим доти, поки на нього не діє зовнішнє магнітне поле. Але обумовлюється це в тілах парамагнітних і в тілах діамагнітних різними причинами. Діамагнітними є тіла, кожна частка яких - чи атом молекула - знаходячись поза магнітним поле, не має магнітні властивості.

Тільки зовнішнє магнітне поле перетворює їх в елементарні магніти (викликає елементарні струми), певним чином спрямовані. Навпроти, частки парамагнітних речовин уже самі по собі, ще до того, як на них початок діяти зовнішнє поле, являють собою елементарні магніти (елементарні струми). Тут роль зовнішнього магнітного поле зводиться до визначеної орієнтації, упорядкуванню розташування цих магнітиків. Поки поле не діяло, усі вони були розташовані безладно, хаотично, і речовина в цілому представлялося нам ненамагничеиным. У магнітному ж полі ці елементарні магніти вибудовуються в більшій чи меншій мері рівнобіжними ланцюжками і речовина в цілому намагнічується.

У чому ж складається розходження між будівлею часток діамагнітних і парамагнітних речовин? В атомах усіх тіл є велике число електронів, що рухаються. Кожний з них і являє собою амперів елементарний круговий струм. Але в атомах діамагнітних речовин до внесення їх у магнітне поле магнітні дії цих окремих струмів взаємно компенсують один одного, так що атом у цілому не є елементарним магнітом. Коли ми вносимо таку речовину в магнітне поле, то на кожен електрон, що рухається, діє сила Лоренца, і сукупна дія всіх цих сил, як показує розрахунок, приводить до того, що в атомі индуцируется визначений струм, тобто атом здобуває властивості елементарного магнітика. Тому що ці струми є індукованими, то напрямок їхній, відповідно до правила Ленца, повинне бути протилежно напрямку струму в котушці, що створює зовнішнє магнітне поле, тобто магнітний потік від цих струмів повинний послабляти потік зовнішнього поле, і діамагнітне тіло відштовхується від магніту.

В атомах парамагнітних речовин магнітні дії окремих електронів не цілком компенсують один одного, так що атом у цілому і сам по собі є елементарним магнітом. Дія зовнішнього магнітного поле упорядковує розташування цих елементарних струмів (магнітиків), причому струми орієнтуються так, що їхній напрямок переважно збігається з напрямком струму котушки, що створює зовнішнє магнітне поле. Тому магнітний потік від елементарних струмів у цьому випадку підсилює потік котушки, і парамагнітне тіло притягається до магніту.

Строго говорячи, діамагнетизм є загальною властивістю усіх речовин. Зовнішнє магнітне поле робить і на атоми парамагнітних речовин таке ж индуцирующее дія, як на атоми діамагнітних речовин. Але в парамагнітних речовинах ця дія перекривається більш сильною дією, що орієнтує, зовнішнього магнітного поле, що упорядковує власні елементарні струми атомів.

Зі сказаного ясно, що властивості парамагнітних тіл можна було б пояснити і за допомогою гіпотези Кулона про елементарні магнітики. Однак явища діамагнетизму показують неприйнятність цієї гіпотези, тому що зовнішнє поле не може орієнтувати елементарні магнітики назустріч полю, що потрібно б було допустити для пояснення діамагнетизму. Тільки теорія молекулярних струмів дозволяє, як ми бачили, за допомогою явищ індукції пояснити діамагнітні властивості речовини поряд з парамагнітними.

Ми бачимо, таким чином, що діамагнетизм і парамагнетизм порозуміваються розходженнями в будівлі самих чи атомів молекул речовини.

Магнітний захист. Саме собою зрозуміло, що. намагнічування феромагнітних, парамагнітних і діамагнітних тіл відбувається не тільки тоді, коли ми поміщаємо їх усередину соленоїда, але і взагалі завжди, коли речовина міститься в магнітне поле. В усіх цих випадках до магнітного поля, що існувало до внесення нашого тіла, додається магнітне поле, обумовлене намагнічуванням речовини, у результаті чого магнітне поле змінюється. Зі сказаного раніше ясно, що найбільш сильні зміни поле відбуваються при внесенні в нього феромагнітних тіл, зокрема заліза. Зміна магнітного поле навколо феромагнітних тіл дуже зручно спостерігати, комалтаючись картиною силових ліній, одержуваної за допомогою залізних обпилювань.

На мал. 5 зображені, наприклад, зміни, що спостерігаються при внесенні шматка заліза прямокутної форми в магнітне поле, що раніш було однорідним.

Мал. 5 Зміна магнітного поле при внесенні в нього шматка заліза.

Як бачимо, поле перестає бути однорідним і здобуває складний характер: в одних місцях воно підсилюється, в інші - послабляється.

Дуже цікаво і практично важлива картина, що спостерігається при внесенні в магнітне поле замкнутої залізної судини, наприклад кульової форми.

Як видно з мал.6, у результаті додавання зовнішнього магнітного поле з полем заліза, що намагнітилося, поле у внутрішній області кулі майже зникає. Цим комалтаються для створення магнітного чи захисту магнітної экранировки, тобто для захисту тих чи інших приладів від дії зовнішнього магнітного поле. Картина, що ми спостерігаємо при створенні магнітного захисту, зовні нагадує створення електростатичного захисту за допомогою провідної оболонки. Однак між