Політика економічного зростання. Економічна кон’юнктура

Виходячи з висновків вітчизняних вчених розглянутих в дослідженнях методологічних засад визначення та оцінки економічних циклів, вважається, що нинішня стадія економічного розвитку України, починаючи з 1999 року, є не зростанням, а фазою економічного пожвавлення, оскільки вершина попереднього циклу (рівень ВВП 1990 року) не є досягнутою.

Нестабільну динаміку ділової активності можна пояснити як відсутністю стійкої тенденції до зростання у реальних секторах економіки, прорахунками у монетарній та фіскальній політиці, так і з точки зору концепції циклічного розвитку — дією різних джерел циклічної осциляції, що генерують короткострокові флуктуації (вплив політичного циклу, зовнішніх шоків тощо).

Значний вплив на економічну динаміку в Україні здійснюють зовнішні коливання макроекономічної кон'юнктури, які, виходячи з концептуальних засад циклічного економічного розвитку, можна характеризувати як осциляторні шоки. Це можна простежити, зіставивши динаміку сукупної економічної активності в Україні з сукупним європейським та американським класичними бізнес-циклами. Здійснені нами порівняння показали, що національна економіка за період 1990-2004 років перебувала під впливом двох груп кон'юнктурних факторів: перша — дестабілізуючий вплив рецесій в економічному циклі США та європейському циклі (відповідні періоди липень 1990 — березень 1991 та 1 квартал 1992 — 3 квартал 1993) — загострювала економічне спадання в Україні; друга — економічна експансія європейських країнах протягом 1999-2000 років — стимулювала активність вітчизняних експортерів і, таким чином, сприяла кон'юнктурному піднесенню у країні в цілому.


5. Стабілізація фінансової політики – запорука економічного зростання


В умовах, переходу до соціальної ринкової економіки різко зростає значення фінансів і кредиту. Ефективність соціально-економічних перетворень у перехідний період можна оцінювати за результатами виконання двох найважливіших планів - державного бюджету і кредитного шану Національного банку України. Від стану, їх виконання значно залежить успіх переходу до ринку і розвиток економіки.

У формуванні і становленні фінансової політики в Україні можна виділити три етапи.

Перший - 24 серпій 1991 р. - 16 листопада 1992 р. тобто від проголошення політичної незалежності і до здобуття незалежності української економіки від російського рубля. Як відомо, рубль продовжував обслуговувати наш безготівковий обіг, доки не було введено купоно-кар6ованець (до 16 листопада 1992 р.).

Другий період - з листопада 1992 р. по вересень 1993 р. Це період пошуків державою “власного обличчя” у фінансовій політиці.

Третій період триває з жовтня 1993 р. Це етап реальних років у фінансовій політиці, які характеризуються певними позитивними зрушеннями у фінансово-грошовій сфері, погашенням гіперінфляції, його можна трактувати як переддень економічних реформ в Україні, беручи до уваги і грошову реформу 1996 р.

Під час першого періоду фінансова політика України як суверенної держави майже повністю залежала від фінансової політики Росії. Україна вимушена була вслід за Росією лібералізувати ціни. Український грошовий ринок у 1992 р. пройшов три етапи розвитку. Перший - від моменту лібералізації цін у січні-травні-червні: тоді реальна грошова маса (номінальна, скоригована на зростання цін) зменшилася у 7-8 разів. У товарному обігу виникла серйозна диспропорція, що поклало початок кризі неплатежів. Це значно зумовило розрив господарських зв'язків, прискорило спад виробництва, впровадження бартерних операцій та остаточний розвал грошової системи. В Україні на той час функціонували дві валюти - купоно-карбованець, що обслуговував готівковий обіг, і російський рубль, який, будучи валютою іншої держави, обслуговував безготівковий обіг. Тоді ж були проіндексовані обігові кошти державного сектора. Набув розвитку нелегальний "чорний" ринок рубля.

У результаті інтенсивної емісії на фінансовому ринку України нагромадилася велика маса грошей, яка у значній кількості мігрувала до Росії, - там, були порівняно вищі відсоткові ставки за кредити, а ціни були нижчими. Тому в наступні місяці Україна знову опинилася без фінансових ресурсів.

Водночас у Росії було вжито низку заходів з подолання кризи неплатежів (кредитування державного сектора). Це мало короткотерміновий позитивний ефект, що виявилось у стабілізації виробничого сектора, більшій стійкості банківської системи, зростанні додатка який надходив до російського бюджету. Однак усе це практично не вплинуло на політику України, завдяки ЦБР жорстко регулював надходження рублів в Україну через Російський контрольний центр.

Другій етап характеризувався тим, що фінансовий стан підприємств України різко погіршився, тоді як російських - поліпшився. На початку жовтня 1992 р. Росія провела лібералізацію цін на енергоносії, у результаті чого ефективне функціонування багатьох енергомістких виробництв в Україні стало неможливим. Платіжна криза продовжувала зростати. Банки всілякими спосо­бами затримували на рахунках кошти клієнтів, а комерційні структури використовували ці кошти для свого збагачення.

Окрім того, в Україні стрімко розвивався інфляційний процес, оскільки ціни на енергоносії та всі види сировини різко зросли. Нестача фінансових ресурсів стала хронічною і наростала величезними темпами, що почало загрожувати повним крахом фінансової системи.

У цей час уряд України зробив хибний крок, який призвів до штучного зростання зовнішнього боргу. У жовтні 1992 р. в Москві був підписаний договір України з Росією, відповідно до якого Українська держава взяла на себе відповідальність за борги українських підприємств, тоді як Росія від аналогічного рішення щодо російських підприємств відмовилась. Ще однією причиною штучного зростання зовнішнього боргу України стали неадекватні ціни, за якими наша держава продавала, а в деяких випадках і продовжує продавати свої товари. Зокрема, ціни на російську нафту були (й залишаються) вищими, ніж світові, тоді як, на думку спеціалістів, ціни, за якими Україна продає свої товари в Росію та інші країни СНД, були в середньому на 35% нижчі від світових. Результатом цього також є зростання зовнішнього боргу України. Із запровадженням Росією світових цій на енергоносії Україна мала б запровадити аналогічну плату за транзит товарів Росії та інших країн СНД своєю територією. Цей транзит у шість разів перевищує обсяги нашого транзиту територією Росії та країн СНД. Вартість транзиту нафти і газу через Україну становить 3,7 млрд. дол. США, за транзит інших видів вантажів (усіма видами транспорту) Україна могла б отримати ще 5,1 млрд. дол. США. Загальна сума становила 68,8 млрд. дол.

Криза неплатежів, яка виникла восени 1992 p., змусила уряд України прийняти рішення про вихід із рубльової зони тa деваль­вувати свою національну валюту в 1,5 раза.

Крім того, у період з 24 серпня 1991 р. до 16 листопада 1992 р. уряд України припустився таких помилок.

Купон не був уведений у готівковий і безготівковий обіг одночасно.

Не було створено стабілізаційного фонду для підтримки національної грошової одиниці. Рішення про такий фонд прийнято лише на початку 1994р.

Купон у ролі тимчасової української валюти, як свідчить світовий досвід, мав змогу ефективно функціонувати лише п'ять-шість місяців. Пізніше його потрібно було замінити повноцінною валютою (гривнею) ще принаймні в червні 1992 р. Можна згадати ситуацію, яка склалася свого часу в Українській Народній Республіці. Під час першої спроби побудувати незалежну державу у видатного українського економіста М. Туган-Барановського запитали, чи потрібно вводити гривню. Відповідь була такою: "Вводити і негайно!" Хоча ситуація у ці роки також була дуже складною: перша світова війна, розруха, громадянська війна.

Зазначимо, що купон не виконував функції нагромадження, тобто його не сприймали як одну із форм майна. Тому в 1991-1992 pp. відбулася "втеча" купона в реальні товарні цінності, що стало ще однією причиною зростання цін. Крім того, процес нагромадження відбувався у вільно конвертованій валюті (ВКВ), а це теж спричиняло падіння ціни купона.

Отже, протягом першого періоду розвитку фінансової політики незалежної України було втрачено сприятливий момент для введення повноцінної української валюти.

За період 1991-1993 pp. загострилася криза й у валютній системі, відбулося штучне заниження в десятки разів курсу національної валюти стосовно російського рубля. Не було гарантовано і забезпечено репатріацію (повернення) валютного виторгу експортерів. Зменшився зовнішньоторговельний оборот з негативним для України сальдо платіжного балансу.

Кредитні емісії НБУ не сприяли гальмуванню спаду виробництва. Понад 80% кредитів були спрямовані у державний сектор економіки на підтримку передусім збанкрутілих підприємств. Найдоцільніше було б закрити такі підприємства згідно з Законом "Про банкрутство", надаючи підтримку тільки найважливішим з них. Проте були прокредитовані підприємства і цілі галузі без урахування їхньої значимості, що і стало вирішальним інфляційним фактором.

Унаслідок перелічених негараздів в економіці України відбулося сторазове зростання роздрібних цін за вдвічі нижчих темпів зростання заробітної плати. Частка заробітної плати в собівартості продукції зменшилася майже вдвічі. Поволі зникали і стимули до праці.

У фінансовій політиці Української держави значне місце посідає грошова реформа 1996 р. Середньомісячна інфляція за серпень 1996 - липень 1997 pp. становила 1.4 %, а за відповідний період 1995-1996 pp.-5.1 %. Зміцнення гривні сприяло зміні структури грошової маси. Якщо на початок серпня 1996 р. питома вага національної валюти в структурі грошової маси М2 становила 82.1%, то на відповідний період поточного року - 85.3 %.

Довіра до нової грошової одиниці зумовила зростання вкладів населення в комерційні банки. Питома вага строкових вкладів у загальній сумі вкладів населення за аналогічний період зросла майже на 10%.

Сьогодні фінансово-економічна ситуація в Україні є складною; суперечливою і неоднозначною. Об'єктивно самим процесом розвитку ситуації в центр економічної політики нині поставлено питання про перехід до економічного зростання. Останнє можливе за наявності грошової, фінансової і виробничої стабілізації.

Фінансова криза в Україні (неплатежі, спад виробництва, інфляція, девальвація гривні) є головним дестабілізаційним фактором економічного життя. Наповнення дохідної частини бюджету за рахунок повного збору податків, а також зовнішніх запозичень, зменшення державних витрат - це важливий, проте не основний шлях виходу із кризової ситуації. Тому в рамках поглиблення ринкової трансформації треба спрямувати ринкові механізми та інститути до відновлення і розвитку національного виробництва на сучасній техніко-технологічній і організаційній основі, проведення радикальних структурних перетворень у галузевій і територіальній структурі господарства.

Це дасть змогу суттєво збільшити доходи як національних виробників, так і населення, що стане основою для вирішення фінансових проблем в Україні. Крім того, для виходу із фінансової кризи і зміцнення економічної безпеки держави потрібно:

досягти перелому в розвитку інвестиційного процесу, забезпечити прискорений розвиток пріоритетних галузей та виробництв - високотехнологічного машинобудування (особливо ВПК) та агропромислового комплексу;

активізувати роботу з подолання кризи неплатежів, у тім числі за рахунок використання вексельного обігу, використовувати в повному обсязі Закон про банкрутство, звести до мінімуму бартерні операції;

створити сприятливі умови для залучення в національну економіку іноземного капіталу, віддаючи перевагу прямим закордонним інвестиціям;

вести активну і цілеспрямовану діяльність щодо повернення в Україну грошових засобів, вивезених за межі держави, скорочення тіньового, сектора економіки, повернення закордонних кредитів, одержаних підприємствами під гарантії уряду;

сприяти підвищенню кредитної спроможності комерційних банків зниженню рівня відсоткової ставки та збільшенню частки довготермінових кредитів.

Грошова стабілізація в нашій країні досягнута, проте без фінансової стабілізації вона є штучною, а фінансова без стабілізації виробництва - нестійкою. Україна стоїть перед потребою доповнити грошову стабілізацію фінансовою, а фінансову - стабілізацією виробництва. Звідси випливає, що фінанси і підприємництво є головними ланками у ланцюгу економічних реформ. Здорові фінанси - це здорове виробництво. Зростання виробництва було і є основою фінансово-економічної стабілізації і процвітання.


6. Критерії оцінки політики економічного зростання України міжнародним співтовариством


У сьогоднішньому світі, що розвивається під впливом викликів глобалізації, кожна країна зацікавлена у коректній оцінці відповідності власної соціально-економічної системи загальновизнаним стандартам, які характеризують ступінь її розвитку. Для країн перехідного типу, розвиток яких нині визначається триваючими процесами системної трансформації та поетапного наближення до макроекономічних стандартів розвинутих країн (економічної конвергенції), така оцінка здається ще більш актуальною, - насамперед, з точки зору розробки коректних механізмів державного регулювання. У світовій практиці напрацьовані певні різнопланові критерії, за якими оцінюється ефективність трансформаційного та конвергенційного розвитку економік. Проте, зважаючи на специфічність розвитку кожної окремої країни, вони не можуть бути абсолютно універсальними, а їх перелік - вичерпним. Тому здається доцільним визначення придатності, перегляд змісту та уточнення переліку таких критеріїв для кожного конкретного випадку, зокрема для України.[1]

Зміст соціально-економічної трансформації на теренах постсоціалістич-ного простору був концептуально визначений провідними міжнародними інституціями (зокрема, Світовим банком та МВФ) у вигляді низки рекомендацій, що дістали назву "Вашингтонського консенсусу". Згідно з цією концепцією, політика економічного зростання має реалізуватися із залученням механізмів торгівельної лібералізації, приватизації та стабілізації макроекономічного розвитку країни. Наріжними каменями політика економічного зростання, за Ва­шингтонським консенсусом, виступають:

дерегуляція (надмірний державний контроль за ходом господарських процесів породжує корупцію і робить неефективними зусилля некорумпованих економічних агентів);

торгівельний лібералізм (торгівельні тарифи повинні мінімізуватися і не запроваджуватися на експорт продукції із значною масовою часткою доданої вартості);

приватизація (слід сприяти приватизації, оскільки підприємства, що перебувають у приватній власності, забезпечують вищу продуктивність праці);

права приватної власності (гарантований захист прав приватної влас­ності є необхідною умовою акумуляції багатства в суспільстві);

прямі іноземні капіталовкладення (залучення капіталів та передових технологій сприяє розвитку виробництва);

обмінний курс (обмінний курс національної валюти повинен сприяти експорту і бути еластичним відносно експортних цін);

відсоткові ставки (встановлення банківських ставок повинно здійсню­ватися на ринкових засадах, рівень депозитних ставок повинен стимулювати сукупні заощадження);

податкова реформа (слід одночасно розширювати базу та знижувати ставки оподаткування);

бюджетна дисципліна (слід неухильно знижувати дефіцит бюджету, який часто є першопричиною інфляції та відтоку капіталу);

особлива спрямованість бюджетних витрат (слід мінімізувати субсидування підприємств і акцентувати увагу на державному фінансуванні освіти, охорони здоров'я та розвитку інфраструктури).

Найкращий варіант переходу від централізовано планової до ринкової економіки, на думку фахівців МБРР, пов'язаний із стабілізацією макроеконо-мічної ситуації та економічною інституціоналізацією [5]. При цьому соціально-економічна трансформація може окреслюватися трьома стратегічними лініями (макроекономіка; форма власності; уряд), а кроки їх реалізації мають певну тривалість (табл. 1).[1]

Відомі вчені-економісти справедливо підкреслюють, що зміст економічного зростання в Україні полягає не в демонтажі однієї економічної системи та заміні її абсолютно новою, а в заміні основи економіки, переструктуруванні та створенні нових форм розвитку, які відповідають сучасному характеру світового розвитку [18]. Економічну трансформацію в даному випадку справедливо трактують як "перехід від змішаної економіки, що функціонує на директивно-плановій основі, до змішаної економіки, що функціонує на ринковій основі" [3].


Таблиця 1

Характеристика переходу від централізовано планової до ринкової економіки [1]

Стратегічна лінія Об'скт трансформації Кроки трансформації Тривалість (рік після початку реформ)
Макроеко-номіка Ціни 1 .Лібералізація основної маси цін 2.Лібералізація базових цін

Протягом перших 2-х років

Протягом 2-9,5 року

Торгівля

1. Відмова від обмежень

2. Встановлення розумних тарифів

Протягом 1-го року

Протягом 2-6-го років

Базова інфра­структура

1. Приватизація, демонополізація

2. Розвиток

Протягом 0,5-3-го року

Протягом З-7-ro року

Ринок праці

1. Відмова від державного контролю над працевлаш­туванням

2. Лібералізація системи оплати праці

Протягом перших 2,5 років

Протягом 2,5-6,5 року

Фінансовий ринок

1. Переструктурування та розвиток

2. Лібералізація та приватизація

Протягом перших 3,5 років

Протягом 3,5-10,5 років
Форма власності Малі підприємства Розвиток та приватизація Протягом перших 3,5 років

Великі підприємства

1. Еволюція

2. Переструктурування та приватизація

Протягом перших 1,5 років

Протягом 1,5-10,5 року

Іноземні інвестиції Перегляд державного регулювання Протягом перших 2-х років
Уряд Законо­давство

1. Реформа законів про форму власності, комерційну діяльність та податкову систему

2. Поширення реформ на інші сфери

Протягом 0,5-3,5 років

Протягом 3,5-8,5 року

Інституційна база Реформа законодавчих та регулюючих установ та системи фінансового управління Протягом всього періоду трансформації

Мережа соціального забезпечення

1. Відмова від обмежень

2. Інституціоналізація

 Протягом 1-го року Протягом 1-8,5 року

Проте, визначаючи критерії економічного зростання в країнах перехідного типу, необхідно враховувати не лише національну (регіональну) специфіку соціально-економічних перетворень, але й загальний хід цивілізаційного розвитку також. А саме те, що у глобальному вимірі відбувається еволюція економічних систем і одне суспільство (індустріальне) замінюється іншим (постіндустріальним). Тому закономірно, що нині більшість країн постсоціалістичного простору обрали так звану прогресивну модель перехідного періоду як "шлях суспільно-економічного прогресу, по якому розвинуті країни рухаються в постіндустріальне суспільство" [19].

Вплив глибинних тенденції світового розвитку, зокрема формування суспільства знань, надав нового змісту процесам економічного зростання та поставив нові завдання для економік перехідного типу: освоєння нового постіндустріального способу виробництва, в якому знання стали домінуючим фактором розвитку. Зокрема для України це завдання полягає у формуванні основ розвитку економіки на новій інноваційно-технологічній та інституційній основі, що має інвестиційну залежність [17].

З урахуванням зазначеного вище політика економічного зростання в Україні може розглядатися як комплексне поєднання двох складових - модельної (перехід від планової до ринкової системи) та еволюційної (перехід від інду­стріального до постіндустріальна суспільства). Модельна політика економічного зростання постсоціалістичних економік полягає насамперед у подоланні характерних негативів планової системи господарювання - абсолютного панування державної власності та товарного дефіциту [9], а також формуванні якісно нової і більш розгорнутої інституціональної структури економіки.

Еволюційна політика економічного зростання перехідних економік характеризує прихід і утвердження нового (постіндустріального) типу суспільно-економічної формації в загальному контексті цивілізаційного розвитку. Відмітною рисою еволюційної політики зростання економічної системи України (а також й інших пострадянських країн) є те, що вона значною мірою ініційована і перебуває під безпосередньою дією екзогенних чинників. Зокрема, ключовою зовнішньою силою впливу на економічне зростання національної економіки є діяльність міжнародних фінансових організацій і транснаціональних корпорацій [12].

Формулювання критеріїв ефективності політики економічного зростання в перехідній економіці об'єктивно вимагає врахування цільових постанов їх здійснення. На сучасному етапі становлення економічних систем основні цілі соціально-економічної трансформації можна визначити за двома напрямками. Перший з них або "внутрішній вектор" трансформації полягає у підвищенні рівня суспільного добробуту країни і передбачає досягнення таких цілей:

подолання найгостріших проблем соціально-економічного розвитку;

поліпшення показників макроекономічної динаміки;

створення нової моделі соціальної взаємодії;

вихід на траєкторію сталого (екологічно збалансованого) розвитку.

Остання із зазначених цілей особливої актуальності набуває у зв'язку із загостренням проблеми збереження глобального довкілля та захисту світового біорізноманіття, вирішення якої вимагає консолідації зусиль національних урядів. Оскільки йдеться про необхідність збереження та поліпшення загального екологічного стану задля прогресу цивілізації, то ця проблема набула планетарного масштабу і нині довготривале економічне зростання країн повинно базуватися виключно на засадах сталого розвитку [7].

Другий напрям економічного зростання або його "зовнішній вектор" направлений на усталення національної позиції у міжнародному економічному співтоваристві. Основоположними цілями економічних перетворень на зовнішньому векторі є інтеграція та конкурентний розвиток у світовому господарському просторі, а також адекватне реагування національної економіки на вимоги та виклики сучасності.

Саме ці два вектори економічного зростання відбивають об'єктивні вимоги внутрішнього та зовнішнього розвитку постсоціалістичних економік в умовах сьогодення.

Розглядаючи економіку України в даному контексті, можна виділити такі напрями її економічного зростання на сучасному етапі:

підтримання високих темпів економічного зростання в середньостроковій перспективі;

поліпшення інституціональної організації та формування постіндустріальної структури економіки;

набуття рис соціально орієнтованого ринкового господарства та роз­виток людського капіталу;

усунення диспропорцій в регіональному розвитку;

раціональне бюджетування державних фінансових ресурсів;

децентралізація фінансових потоків і формування ефективних систем місцевих фінансів;

оптимізація рівня оподаткування;

наближення до європейських і світових стандартів розвитку виробни­чого, валютного, торгівельного та інших сегментів економіки;

активізація зовнішньоекономічних зв'язків у субрегіональному, регіо­нальному та світовому просторі.

За умови реалізації цих напрямів політики економічного зростання Україна матиме якісно нову модель соціально-економічної розвитку, значно ефективнішу за планову та наближену до постіндустріальної.


7. Реалізація програми економічного зростання в Україні


Пріоритетним завданням Програми є зміцнення основ громадянського суспільства, подальше формування відкритого демократичного суспільства та нової національно-державної ідентичності людини як громадянина України.

Усе це можна забезпечити лише за умови подолання тенденції занепаду економіки та забезпечення стабільно високих темпів економічного зростання.

На підставі аналізу ситуації, з уроків 1998 p., коли суттєвому випробуванню була піддана так важко вистраждана Україною фінансова стабільність, визначено такі три етапи соціально-економічного розвитку України:

перший (1999 - 2000 pp.) — досягнення стабілізації економіки та перехід до економічного зростання;

другий (2001 - 2005 рр.) — проведення інтенсивних змій структури економіки та підвищення її ефективності, досягнення темпів приросту ВВП до 7 % на рік;

третій (2006 - 2010 pp.) — продовження структурної перебудови економіки та забезпечення високих (до 8 % щорічно) темпів зростання.

Економічне зростання потребує спрямування значних обсягів виробленого продукту в інвестиції.

Вирішальними факторами стабілізації в 2003-2004 pp. і започаткування зростання є такі:

Прийняття реального бюджету. Його дефіцит суттєво не збільшує внутрішні та зовнішні запозичення, створює довіру до фінансової політики держави.

Помірна девальвація національної валюти та інфляція зберігають умови і надають орієнтири для ефективного виробництва.

Зниження ставки рефінансування і переорієнтація діяльності банківської системи забезпечують кредитну підтримку реального виробництва.

Нормалізація виплати заробітної плати і значне скорочення заборгованості щодо соціальних виплат із бюджету.

Впровадження заходів, спрямованих на прискорену легалізацію тіньової економіки, а саме: задіяння механізму повернення тіньових коштів, у тому числі з-за кордону, до легального обігу на користь національного виробництва.

Розвиток малого підприємництва, яке приведе до підвищення конкурентоспроможності українських товарів, поліпшення структури виробництва і структури зайнятості.

Реструктуризація великих підприємств АПК, розвиток приватного сектора в сільському господарстві, що дасть змогу збільшити експорт продовольчих товарів.

Залучення прямих іноземних інвестицій в експортоспроможні галузі, що сприятиме переорієнтації зовнішньої торгівлі на нові товари та нові ринки.

Для забезпечення стабільного зростання на початку наступного тисячоліття принципово важливим є радикальне реформування податкової системи, скорочення вже протягом 2003 та 2004 років щонайменше на 15 - 20% (сукупного) податкового навантаження на товаровиробників та поліпшення якості бюджетних витрат. Ключовим для цього є прийняття Податкового кодексу.

Економічне зростання неможливе без суттєвого оновлення основних фондів та їхньої структури. Без цього три чверті з них у 2010 р. можуть досягти критичного віку (понад 20 років) та не відповідатимуть вимогам технологій XXI століття, обмежуватимуть можливості здійснення політики технологічних проривів.

Принципово важливим є відповідно до комплексної державної програми енергозбереження на період до 2010 р. радикальне зменшення енергомісткості виробництва та підвищення конкурентоспроможності української продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках. Цьому повинно сприяти ліквідація на першому етапі реструктуризації фінансових боргів підприємств і забезпечення дії ринкових механізмів, вилучення неконкурентоспроможних виробництв. Нагадаємо, що на виробництво одного долара ВВП країна витрачає 3,25 умовного палива проти 0,6 в Західній Європі. Крім усього іншого, це повинно забезпечити зростання експорту українських товарів і послуг з темпами 7 - 8 % щорічно. Досить високі темпи зростання імпорту (хоча й нижчі від експорту) зумовлені потребою залучення значних обсягів інвестиційних та інноваційних ресурсів. Водночас завданням є послідовне скорочення від'ємного сальдо торговельного балансу та досягнення, починаючи з 2007 p., його рівня не менше, ніж 2-3 % від зовніш­нього торговельного обороту.

Надто важливою є послідовна легалізація тіньової економіки і зменшення її обсягів щонайменше на 25 % до 2005 р. та на 70 - 80% до 2010 р.

Потрібно визначити, передусім, пріоритети науково-технологічного та інноваційного розвитку:

створення та впровадження нових енерго- та ресурсозбережних технологій, розвиток екологічно чистої енергетики;

розроблення нових технологій, у тім числі біотехнології для сільського господарства та переробних галузей, легкої та харчової промисловості;

технологічне і технічне оновлення базових та переробних галузей;

високотехнологічні конкурентоспроможні виробництва в літакобудуванні, ракетно-космічному комплексі, судно- та автомобілебудуванні, а також сучасних озброєнь;

створення та використання перспективних інформаційних технологій та систем зв'язку;

розвиток інформаційних комунікацій та потрібного обладнання;

виробництво вітчизняних інформаційних технологій (не менше 20 % від потреб внутрішнього ринку);

створення та впровадження нових матеріалів та речовин з високими конкурентоспроможними властивостями, в тому числі імпортозамінних.

Програма має системний характер, охоплює весь комплекс економічних та соціальних сфер, всі сторони державного впливу на них.

Висновок


Домінантою економічного зростання в Україні є макроекономічна стабілізація, основними складовими першочергових завдань якої для перехідних економік є розв'язання проблем обмеження існуючого надмірного попиту, зниження рівня дефіциту зведеного державного бюджету та від'ємного сальдо зовнішньоторговельного балансу, а також зростання зовнішньої заборгованості.

Названі складові політики стабілізації економіки розглядаються як такі, що в подальшому можуть дати можливість переходу до реалізації політики макроекономічного контролю ситуації та забезпечення стратегії економічного зростання, — в першу чергу, за рахунок фіскальної та грошово-кредитної політики, а також включення на цей момент інших складових реформи, особливо в частині необхідних інституційних змін. Що особливо важливо? Найкращою або бажаною була б ситуація, при якій вдалося б об'єднати економічні і соціальні інтереси громадян таким чином, щоб ринкова економіка набула характерну ознаку сучасності, тобто була соціальна орієнтованою.

Як висновок можна визначити декілька складових політики економічного зростання, які були б спрямовані: на активізацію процесів реструктуризації, що дозволить прискорити диверсифікацію діяльності більшості підприємств; надзвичайно швидке визначення пріоритетів національного рівня, які зберігатимуться і розвиватимуться при підтримці держави. Якщо ми серйозно не опрацюємо економічну базу цих стратегічний питань, то малий бізнес не зможе оперативно спрацювати у структурних перетвореннях, які очікуються в економіці. Крім того, дослідженнями, проведеними ще за радянських часів, нами встановлено, що багато в чому нагромаджений капітал втратив свою цінність і ринкову вартість. Отже, існує загроза створення досить серйозних передумов процесу дестабілізації економіки при нагромадженні великої кількості безробітних. Це тривалий час залишатиметься досить серйозним дестабілізуючим фактором.

Циклічні дослідження є необхідним інструментарієм при розробці акту циклічної політики високорозвинутих країн світу, оскільки вивчення змін у перебігу сукупної ділової активності дозволяє обґрунтувати відповідні напрямки оперативного реагування на потенційні коливання в економіці. У подальшому перспективною є, виходячи з проведеної діагностики економічних циклів, розробка антициклічної економічної політики для України.

Для оцінки ефективності процесів економічного зростання у світовій практиці використовується широкий спектр критеріїв. Для країн перехідного типу їх перелік має формуватися з урахуванням специфіки, яка притаманна розвитку цих країн в сучасних умовах. Запропонований перелік орієнтирів та кількісних критеріїв для випадку України може використовуватися при розробці системи моніторингу її економічного зростання.

Список використаної літератури


Бурлай Т.В., Критерії оцінки перспектив конвергенції перехідних економік//Економіка і прогнозування 2005, №1, стор.45-64

Государственное регулирование рыночной экономики: Учебн.пособие. – М:Дело, 2002. – 280с.

Гриценко А. Структура рыночной трансформации инверсионного типа // Экономика Украины. - 1997. -№ 1. - С. 5.

Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. акад. НАН України В.М.Гейця. — К.: Ін-т екон. прогнозує.; Фенікс 2003. —1008 с.

Звіт про світовий розвиток: Важке завдання розвитку: Пер. з англ. — К.: Абрис, 1994.-С. 145-147.

І.Михасюк, А.Мельник,М.Крупка, З.Залога. Державне регулювання економіки. – ЛНУ ім.Франка, Львів: “Українські технології”, 1999. – 640с.

Лукінов 1.1. До стабілізації еколого-економічного і соціального розвитку // В кн.: Проблеми сталого розвитку України. - К.: "БМТ", 2001. - С. 21-42.

Нікітіна І.М., Попова Л.О. Обгрунтування вибору моделі сезонного коригування валового внутрішнього продукту // Статистика України. - 2003. — №4.— С. 20-27.

Официальный сайт Института экономики переходного периода. - iet/personal/mau/ved3.htm

Перепелиця В., Варфоломєев 0.. Можливості вивчення динамік реального ВВП в Україні// Економіка України. — 2002. — №9. — С. 29-3:

Плышевский Б. Показатели результативности рыночных реформ // Экономист. -№7.-2002.-С. 3-12.

Рокоча В., Мороз Д. До питання про вибір оптимального шляху ринкової трансформації // Економіка України. - 1998. - №9. - с. 53-58.

Сацик В. Циклічність економічного розвитку України // Економіст 2005 №5 стор.80-83

Социально-экономическая трансформация в странах СНГ: достижения и проблемы (материалы международной конференции). - М.: Изд-во Ин-та экономики переходного периода, 2004. — 622 с.

Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки. Навчальний посібник. – Тернопіль: Астон, 2001. –362с.

Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч.посібник. – К.:МАУП, 2000.-176с.

Трансформаційні процеси та економічне зростання в Україні / За ред. акад. НАН України В.М.Гейця. - X.: Вид-во "Форт", 2003. - 440 с.

Трансформація моделі економіки України (ідеологія, протиріччя, перспективи) / За ред. акад. НАН України В.М.Гейця. - К.: Логос, 1999. - 500 с.

Чухно А. Проблемы теории переходного периода: от командной к рыночной экономике // Экономика Украины. - 1996. - № 4. - С. 18-19.

Гальчинський А., Льовочкін С. Становлення інвестиційної моделі економічного зростання України // Економіка України. — 2004. — №6. - С. 4-11.

Онишко С.В. Оцінка якості зростання економіки України // Проблеми науки. - 2003. - №5. - С. 5-11.

Петкова Л. Концептуальні засади оцінки та прогнозу нової якості економічного зростання України// Регіональна економіка. - 2005.- №2. - с.48-58

Харазішвілі Ю., Заріцький О., Заводник В. МОДЕЛЬ ЗРОСТАННЯ ТА СЦЕНАРНИЙ АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ // Банківська справа. – 2004. - №5.- с.9-23