Механізм реалізації захисту прав споживачів у сфері надання послуг

ВСТУП

1. ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ

1.1 Розвиток руху захисту прав споживачів в Україні

1.2 Законодавчі та нормативні акти, що регулюють питання захисту прав споживачів в Україні

1.3 Правове регулювання захисту прав споживачів

1.4 Види відповідальності за порушення законодавства України „Про захист прав споживачів”

2. АСПЕКТИ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЗАХИСТ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ

2.1 Як захиститися споживачу

2.2 Деякі аспекти застосування Закону України „Про захист прав споживачів”

2.3 Чи відшкодовується шкода споживачу

3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЗАХИСТ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ

3.1 Удосконалення нормативно-правової бази у сфері захисту прав споживачів.

3.2 Забезпечення захисту прав споживачів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Ставши на шлях ринкових перетворень, Україна сьогодні переживає глибоку соціально-економічну кризу. Швидке посилення майнової нерівності та розташування населення, невпевненість у майбутньому, правова, економічна та соціальна незахищеність громадян країни стають однією з найгостріших проблем. Тому особливу увагу треба приділяти системі заходів щодо підвищення захищеності громадян. Насамперед йдеться про безпечність товарів та послуг, які споживає населення та якість яких суттєво впливає на здоров’я громадян і рівень їх життя в цілому.

Проблема захисту прав споживачів – це комплексна, багато аспектна проблема, яка безпосередньо пов’язана зі зміцненням національної безпеки держави та захистом її громадян.

Захист прав споживачів є актуальним у контексті економічної безпеки. Економічна безпека – це такий стан розвитку національної економіки, який дозволяє зберігати стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз і здатний задовольнити матеріальні потреби особи, суспільства, держави. Загрозами економічній безпеці України слід вважати явні чи потенційні дії, що ускладнюють або роблять неможливими реалізацію національних економічних інтересів і створюють небезпеку для соціально-економічної і політичної системи, національних цінностей, життєзабезпечення нації та окремої особи. У зв’язку з цим проблема захисту прав споживачів вимагає від держави цілеспрямованих дій щодо забезпечення основних прав людини.

Законодавство України про захист прав споживачів складається із Закону України „Про захист прав споживачів” та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.

Метою даної курсової роботи є визначення основних цивільно-правових теоретичних засад, принципів і методів механізму реалізації захисту прав споживачів у сфері надання послуг, а також надання рекомендацій щодо вдосконалення законодавства із захисту прав споживачів, приведення нормативних актів до взаємоузгодженості між собою та у відповідність із вимогами міжнародних правових актів.

Для досягнення поставленої мети основна увага в курсовій зосереджена на вирішенні наступних завдань:

- встановлення специфіки розвитку законодавства України та системи нормативних актів, які регулюють відносини щодо захисту прав споживачів;

- проведення аналізу чинного законодавства щодо захисту прав споживачів;

- визначення та конкретизація основних прав споживачів у сфері надання послуг, умов та підстав реалізації суб’єктивного права споживача на захист;

- встановлення підстав застосування різних форм та видів відповідальності за порушення прав споживачів у сфері надання послуг;

- формулювання наукових висновків та пропозицій щодо вдосконалення системи правової охорони прав споживачів у сфері надання послуг та приведення її у відповідність до міжнародних стандартів і вимог.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються між споживачами та суб’єктами господарської діяльності з приводу надання послуг, підстави та механізми реалізації прав споживачів на захист від правопорушень з боку контрагентів за договором.

Предметом дослідження є відповідні нормативні акти України, які регулюють відносини за участю споживачів, механізм їх застосування, судова практика, а також наукові розробки з проблем захисту прав споживачів.

1. ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗАХИСТУ ПРАВ

СПОЖИВАЧІВ

1.1 Розвиток руху захисту прав споживачів в Україні

Традиційно щороку 15 березня під егідою ООН відзначається Всесвітній день прав споживачів. Проте, це швидше не привід для святкування, а підстава для проведення серйозного аналізу стану справ споживачів.

Стаття 42 Конституції України проголошує:

„... Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та всіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів” [1].

Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення у життя державної політики щодо захисту прав споживачів на всій території України, здійснює керівництво дорученою сферою управління, несе відповідальність за стан її розвитку. Були створені управління з захисту прав споживачів. Наприклад, управління Державної інспекції з якості товарів і торгівлі у Чернігівській області було засновано згідно з постановою Ради Міністрів УРСР № 461 від 10 травня 1965 року й наказу Міністра торгівлі УРСР № 235 від 10 червня 1965 року наказом Головного управління Держінспекції з якості товарів і торгівлі УРСР від 15 червня 1965 року.

Функції управління:

1. Здійснення контролю за виконанням усіма промисловими підприємствами, організаціями й підприємствами торгівлі й громадського харчування, незалежно від відомчого підпорядкування, законодавства СРСР й УРСР, наказів Державного комітету Ради Міністрів СРСР з торгівлі, Міністерства торгівлі УРСР, стосовно якості виробництва, зберігання й реалізація товарів народного споживання.

2. Перевірка якості товарів народного споживання на промислових підприємствах, їх базах, складах.

3. Здійснення контролю за дотриманням усіма промисловими підприємствами, оптовими базами, конторами, фірмами, підприємствами торгівлі й громадського харчування встановлених цін та націнок на товари народного споживання.

4. Контроль за дотриманням в роздрібній торгівельний мережі й на підприємствах громадського харчування встановлених правил торгівлі.

5. Розробка пропозицій про поліпшення виробництва товарів.

На виконання постанови Верховної Ради Української РСР від 12.05.1991 р. № 1024 X11 „Про порядок введення в дію Закону України „Про захист прав споживачів” постановою Ради Міністрів України від 1 червня 1992 року № 297 створено Державний комітет України у справах захисту прав споживачів.

3 липня 1992 року розпорядженням Президента України „Про місцеві органи у справах захисту прав споживачів” створюється Державний комітет України у справах захисту прав споживачів, управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві і Севастополі.

3 листопада 2000 року управління у справах захисту прав споживачів підпорядковано Державному комітету стандартизації, метрології та сертифікації України.

З метою підвищення ефективності реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів Указом Президента України від 01.10.2002 року державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України перетворено в Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, який є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом і підпорядкований безпосередньо Кабінету Міністрів України.

Територіальні органи у справах захисту прав споживачів, незважаючи на їх недостатню чисельність, проводять контроль за дотриманням господарюючими суб’єктами вимог законодавства про захист прав споживачів [2].

1.2 Законодавчі та нормативні акти, що регулюють питання захисту

прав споживачів в Україні

Першою серед колишніх республік СРСР Верховна Рада України 12 травня 1991 р. Прийняла Закон „Про захист прав споживачів”. Наступного року Постановою Кабінету Міністрів від 1 липня 1992 р. Був створений Державний комітет України у справах захисту прав споживачів (Держспоживзахист). Вже у середині 1992 р. Стало зрозуміло, що Закон „Про захист прав споживачів” не відповідає вимогам часу, і фахівці взялися за його переробку. Держспоживзахист України розробив і подав на розгляд Кабінету Міністрів України проект Закону „Про внесення змін та доповнень до Закону Української РСР „Про захист прав споживачів”. Останній був затверджений 15 грудня 1993 р. Насамперед він віддзеркалював ті координальні зміни, що відбулися в Україні за період з дня прийняття першого українського Закону щодо захисту прав споживачів. У серпні 1991 р. Україна стала незалежною державою, і це змінило багато акцентів політичного й економічного життя в країні. Закон 1993 р. Вже містив в собі систему контролю за якістю товарів народного споживання, додержання правил торгівлі та надання послуг, а також норми адміністративної відповідальності, що настає при порушенні прав споживачів. Були заповнені окремі прогалини в регулюванні відносин за участю споживачів-громадян тощо.

Закон „Про захист прав споживачів” в редакції 1993 р. складається з преамбул, трьох розділів: „Загальні положення”, „Права споживачів та їх захист”, „Громадські організації споживачів (об’єднання споживачів)” і містить 26 статей.

У преамбулі Закону „Про захист прав споживачів” зазначається, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і виробниками, виконавцями, продавцями в умовах різних форм власності, встановлює права споживачів та визнає механізм реалізації державного захисту їх прав.

Розділ I Загальні положення” складається всього з двох статей (статті 1, 2) організаційного змісту. Центральне місце в Законі займає розділ II „Права споживачів та їх захист” (статті 3-24).

У третьому розділі „Громадські організації споживачів (об’єднання споживачів)”, який складається з двох статей (статті 25, 26) визнано за громадянами право з метою захисту своїх законних прав й інтересів об’єднуватись у громадські організації. Визначаються повноваження громадських консюмерських організацій [3].

Після 15 грудня 1993 р. в Закон „Про захист прав споживачів” було внесено кілька змін, але вони не відзначалися масштабністю і не змінювали ідеологію самого Закону.

Сьогодні нормативно-правова база законодавства прав споживачів в Україні, крім згаданого Закону, нараховує понад 30 законів та підзаконних актів, прийнятих для захисту прав громадян-споживачів. Насамперед, слід зазначити, що права споживачів захищає Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р [2].

В Основному Законі України закріплено одночасно чимало норм, які прямо або побічно стосуються питань захисту прав й інтересів споживачів. Так, в частині I, статті 50 Конституції закріплюється право громадян на вільний доступ до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів та предметів побуту. А стаття 22 містить досить важливе положення про те, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав [1]. Безумовно, що це все стосується і захисту прав споживачів.

Особливого значення в законодавстві про захист пра споживачів України набувають норми Цивільного, Цивільно-процесуального, Кримінального, Кримінально-процесуального, Арбітражного процесуального кодексів, а також Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Нормативні акти, що регулюють питання захисту споживачів в Україні

Закони України:

- Захист прав споживачів (1991, 1993 рр.).

- Про охорону навколишнього середовища (1991 р.).

- Про об’єднання громадян (1993 р.)

- Про охорону прав на знаки для товарів і послуг (1993р.)

- Про антимонопольний комітет України (1994 р.)

- Про забезпечення санітарного епідеміологічного благополуччя населення (1994 р.)

- Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку (1995 р.)

- Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами (1995 р.)

- Про рекламу (1996 р.)

- Про внесення змін і доповнень до Закону України „Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із споживачем у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” (1996 р.)

- Про внесення змін та доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення адміністративної відповідальності у вигляді штрафу (1997 р.)

- Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції (1997 р.)

- Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини (1997 р.)

- Про Національну Раду України з питань телебачення та радіомовлення (1997 р.)

- Про метрологію та метрологічну діяльність (1999 р.)

Укази та розпорядження Президента України:

- Про положення про Державний Комітет України у справах захисту прав споживачів (1996 р.)

- Про положення про Державний Комітет України з стандартизації, метрології та сертифікації (1996 р.)

- Про порядок застосування обмежень імпорту товарів відповідно до норм і принципів ГГАТ/ВТО (1996 р.)

- Про Національну Раду з питань якості (1997 р.)

- Про зміни у структурі Центральних органів виконавчої влади (1999 р.)

Постанови Верховної Ради:

- Про затвердження положень щодо захисту прав споживачів (1995 р.)

- Постанови Верховної ради України № 2949 - III від 10 січня 2002 р. „Про внесення змін до Закону України „Про захист прав споживачів”

- Постанови Верховної ради України № 3161 - IV від 01 грудня 2005 р. „Про внесення змін до Закону України „Про захист прав споживачів”

Постанови Кабінету Міністрів України:

- Про створення Державного Комітету України у справах захисту прав споживачів (1992 р.)

- Про організацію роботи, спрямованої на створення Державної системи стандартизації, метрології та сертифікації (1992 р.)

- Питання Державного Комітету України у справах видавництва, поліграфії та книгорозповсюджування (1993 р.)

- Про державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил та відповідальності за їх порушення (1993 р.)

- Про стандартизацію і сертифікацію (1993 р.)

- „Про забезпечення єдності вимірювань” (1993 р.)

- Про укладення Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про співробітництво у сфері захисту прав споживачів (1994 р.)

- Про затвердження правил побутового обслуговування населення (1994 р.) [2].

1.3 Правове регулювання захисту прав споживачів

Законодавчою основою між виробниками (виконавцями), продавцями і споживачами товарів (робіт, послуг) є Цивільний кодекс Української РСР і Закон № 1023 „Про захист прав споживачів”. Відмінність між цими двома законодавчими актами полягає у тому, що перший з них регулює майнові і пов’язані з ними особисті немайнові права з приводу купівлі-продажу і поставки будь-яких товарів (робіт, послуг), а другий – тільки товарів, робіт та послуг споживчого призначення, оскільки під споживачем ньому розуміють „громадянина, який придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб” [4].

Перелік прав споживачів, дотримання яких гарантовано Законом № 1023, визначений у ст. 3 цього законодавчого акта і включає дві узагальнені групи прав, класифікованих залежно від сфери їх реалізації (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 Структура прав споживачів

Система прав споживачів
Права, що реалізуються у взаємовідносинах з державними органами	Права, що реалізуються у взаємовідносинах з підприємствами торгівлі та сфери послуг
Державний захист прав споживачів	Належна якість товарів (робіт, послуг) та обслуговування
Гарантований рівень споживання	Безпека товарів (робіт, послуг)
Об’єднання споживачів у громадські організації	Необхідна, доступна, достовірна та своєчасна інформація про товари
Звернення до суду та до інших уповноважених органів	Відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також майнової та моральної шкоди, заподіяної небезпечними товарами

Права споживачів, об’єднані в першу групу, включають загальні організаційні права, реалізація яких заснована на взаємодії з державними органами.

Державний захист прав споживачів є комплексом заходів щодо:

- забезпечення громадянам захисту їх прав як споживачів;

- надання можливості вільного вибору товарів (робіт, послуг);

- надання можливості набуття знань і кваліфікації, які необхідні для прийняття споживачами самостійних рішень під час придбання та використання товарів відповідно до їх потреб;

- надання гарантій придбання товарів (робіт, послуг), що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримки здоров’я і життєдіяльності.

До системи органів державної влади, що забезпечує реалізацію прав споживачів, входять: спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи; Рада Міністрів АР Крим; місцеві державні адміністрації; органи та установи державного санітарного нагляду України; інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, а також органи судової влади.

Право споживача на гарантований рівень споживання реалізується державою:

- шляхом стимулювання виробництва товарів, виконання робіт та надання послуг споживчого призначення за допомогою різних заходів як організаційно-адміністративного, так і економічного (включаючи оподаткування) характеру;

- запровадження нормованого розподілу товарів у випадку, коли з будь-яких причин відсутні гарантії вільного їх придбання кожним споживачем;

- запровадження компенсаційних виплат, різних видів допомоги та пільг громадянам.

Громадські організації (об’єднання) споживачів можуть створюватися громадянами на добровільній основі з метою захисту своїх законних прав та інтересів відповідно до Закону України від 16.06.92 р. № 2460-XII „Про об’єднання громадян”.

Права таких громадських організацій визначені Законом про захист прав споживачів і включають у себе: вивчення споживчих властивостей продукції; проведення експертизи та випробувань товарів; надання юридичної та консультаційної допомоги споживачам; можливість звернення з позовом до суду про визнання дій продавця (виробника, виконавця) протиправними щоо невизначеного кола споживачів (а не тільки громадян – членів такої громадської організації); можливість звертатися до правоохоронних органів та органів державного управління з приводу притягнення до відповідальності осіб, винних у випуску та реалізації неякісних товарів (робіт, послуг).

Друга група прав споживачів пов’язана із взаємовідносинами між ними та суб’єктами підприємницької діяльності, які продають їм товари (роботи, послуги).

Право споживача на належну якість товарів (робіт, послуг) та обслуговування полягає в тому, що він може вимагати від продавця (виробника, виконавця) відповідності якості придбаних ним товарів (виконаних робіт, отриманих послуг) вимогам нормативних документів, умовам договору, а також інформації про товари (роботи, послуги).

Обов’язки щодо технічного обслуговування і гарантійного ремонту товарів також покладено на виробника, який зобов’язаний забезпечити випуск і поставку необхідних для цього запчастин протягом терміну виробництва і терміну служби товарів.

Крім відшкодування шкоди, заподіяної споживачеві внаслідок порушення його прав, продавці та виробники товарів несуть відповідальність у вигляді фінансових санкцій.

Щороку в управліннях у справах захисту прав споживачів проводиться робота з контролю за виконанням Закону України „Про захист прав споживачів”, Закону України „Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами ”, Закону України „Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини”, інших Указів Президента України, постанов, розпоряджень і доручень Уряду, та розпоряджень і доручень облдержадміністрації, хід виконання яких знаходиться на постійному контролі [2].

1.4 Види відповідальності за порушення законодавства України „Про

захист прав споживачів”

Відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності за порушення законодавства про захист прав споживачів відображена в таблиці 1.2:

Таблиця 1.2 Види відповідальності за порушення законодавства про захист прав споживачів [3, 5, 6, 7].

№ п/п	Вид порушення	Розмір санкції	Підстава
Фінансові санкції
1.	Відмова споживачеві в реалізації його прав, установлених п. 1 статті 8 і п. 3 статті 10 Закону „Про захист прав споживачів”	10-кратний розмір вартості товару на час його придбання, але не менше 2 неоподаткованих мінімумів доходів громадян	Ст. 23 п.1 Закону України „Про захист прав споживачів”
2.	Виготовлення або реалізація товару, виконання роботи, надання послуги, що не відповідає вимогам нормативних документів	50% вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше 10 неоподаткованих мінімумів	Ст. 23 п.2 Закону України „Про захист прав споживачів”
3.	Реалізація товару, виконання роботи, надання послуги, що підлягає обов’язковій сертифікації, але не має сертифіката відповідності	50% вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше 10 неоподаткованих мінімумів	Ст. 23 п.3 Закону України „Про захист прав споживачів”
4.	Виготовлення, реалізація това-ру, виконання роботи, надання послуги, що не відповідає ви-могам нормативних документів стосовно безпеки для життя, здоров’я та майна споживачів і навколишнього середовища	300% вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше 25 неоподаткованих мінімумів доходів населення	Ст. 23 п.4 Закону України „Про захист прав споживачів”
5.	Реалізація товару (виконання роботи, надання послуги), заборонених для виготовлення та реалізації відповідним державним органом	500% вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше 100 неоподаткованих мінімумів	Ст. 23 п.5 Закону України „Про захист прав споживачів”
6.	Реалізація небезпечних товарів (отрути, отрутохімікату, вибухо- і вогненебезпечної речовини тощо) без належного попереджу-вального маркування, а такожбез інформації про правила і умови безпечного його використання	100% вартості одержаної для реалізації партії товару, але не менше 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян	Ст. 23 п.6 Закону України „Про захист прав споживачів”
7.	Відсутність необхдної доступної,достовірної та своєчасної інформації про товар, роботу, послугу	30% вартості одержаної для реа-лізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян	Ст. 23 п.7 Закону України „Про захист прав споживачів”
8.	Створення перешкод службовій особі державного органу у спра-вах захисту прав споживачів у проведенні перевірки якості то-варів, а також правил торгівель-ного та ін. видів обслуговування	Від 1 до 10% вартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг за минулий календарний місяць, але не менше 10 неоподаткованих мінімумів	Ст. 23 п.8 Закону України „Про захист прав споживачів”
9.	Реалізація товару, термін придатності якого минув	200% залишку одержаної для реалізації партії товару, але не менше 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян	Ст. 23 п.10 Закону України „Про захист прав споживачів”
10.	Порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання послуги	100% вартості роботи, послуги, але не менше 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян	Ст. 23 п.11 Закону України „Про захист прав споживачів”
11.	Ті ж самі дії, вчинені щодо групи споживачів	Від 1 до 10% вартості виконаних робіт, наданих послуг за минулий календарний місяць, але не менше 5 неоподаткованих мінімумів	Ст. 23 п.11 Закону України „Про захист прав споживачів”
12.	Порушення встановлених правил торгівлі спиртом етиловим, коньячними і алкогольними на-поями та тютюновими виробами	200% вартості одержаної для реалізації партії товару, але не менше 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян	П.2 Порядку засто-сування органами Держспоживзахисту фінансових санкцій за порушення Зако-ну „Про державне регулювання вироб-ництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодо-вим, алкогольними напоями та тютю-новими виробами”
13.	Здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами без сертифікації якості	200% вартості одержаної для реалізації партії товару, але не менше 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян	П.2 Порядку засто-сування органами Держспоживзахисту фінансових санкцій за порушення Зако-ну „Про державне регулювання вироб-ництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодо-вим, алкогольними напоями та тютю-новими виробами”
14.	Проведення розрахунків із споживачами за готівку: - без застосування ЕККА або товарно-касової книги; - з використанням незареєстрованих належними чином ЕККА.	Фінансов санкції від 10 до 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян	Ст. 6 Закону України „Про застосування ЕККА і ТКК при розрахун-ках зі споживачами в сфері торгівлі, громадського хар-чування та послуг”
15.	Порушення встановленого порядку застосування ЕККА або товарно0касової книги	Фінансов санкції від 10 до 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян	Ст. 6 Закону України „Про застосування ЕККА і ТКК при розрахун-ках зі споживачами в сфері торгівлі, громадського хар-чування та послуг”
16.	Невиставлення цінників на товар, що реалізується	Фінансов санкції в розмірі 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян за кожен невиставленний цінник	Ст. 6 Закону України „Про застосування ЕККА і ТКК при розрахун-ках зі споживачами в сфері торгівлі, громадського хар-чування та послуг”
Адміністративна відповідальність
1.	Порушення правил торгівлі і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчквання та сфери послуг, громадянами-підприємцями	Від 1 до 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян	Ч. 1 ст. 155 Кодексу України „Про адміністративні провопорушення”
2.	Порушення порядку проведення розрахунків зі споживачами за готівку, порушення порядку використання ЕККА або ТКК	На посадових осіб – 10 неопо-даткованих мінімумів; на гро-мадян-підприємців – 3 неоподаткованих мінімума	Ч. 1 ст. 155/1 Ко-дексу України „Про адміністративні провопорушення”
3.	Невидача працівниками торгівлі, громадського харчування і сфе-ри послуг, громадянами-підпри-ємцями при розрахунках зі спо-живачами касового чека, квитан-ції або іншого письмового доку-мента, який би підтверджував факт купівлі товару	5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян	Ч. 1 ст. 155/1 Кодексу України „Про адміністративні провопорушення”
4.	Ті ж дії повторно протягом року	10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян	Ч. 1 ст. 155/1 Коде-ксу України „Про адміністративні провопорушення”
5.	Відмова у наданні споживачам необхідної доступної інфо про товари, а також обмеження прав споживачів на перевірку якості комплектності, ваги і ціни придбаних товарів	Від 1 до 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян	Ч. 1 ст. 156/1 Кодексу України „Про адміністративні провопорушення”
6.	Відмова споживачеві в реалізації його прав у випадку придбання ним неякісного товару	Від 1 до 18 неоподаткованих мінімумів доходів громадян	Ч. 1 ст. 156/1 Ко-дексу України „Про адміністративні провопорушення”
7.	Виготовлення або реалізація продукції, яка не відповідає вимогам стандартів, сертифікатів відповідності, норм, правил та зразків щодо якості, комплектності упаковки	Від 3 до 88 неоподаткованих мінімумів доходів громадян	Ст. 167 Кодексу України „Про адміністративні провопорушення”
8.	Виготовлення і реалізація товарів, виконання робіт, нада-ння послуг бз сертифіката від-повідності, якщо його наявність передбачена законодавством	Від 3 до 88 неоподаткованих мінімумів доходів громадян	Ст. 170/1 Кодексу України „Про адміністративні провопорушення”
9.	Порушення правил використан-ня засобами вимірювальної тех-ніки, на які поширюється дер-жавний метрологічний контроль	Від 3 до 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян	Ст. 172 Кодексу України „Про адміністративні провопорушення”
10.	Невиконання посадовими особа-ми, громадянами-підприємцями законних вимог Держкомітету України у справах захисту прав споживачів щодо реалізації това-рів, виконання робіт, надання послуг споживачам	Від 3 до 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян	Ч. 1 ст. 188/2 Кодексу України „Про адміністративні провопорушення”
11	Ухилення посадових осіб від своєчасного виконання приписів Держкомітету України у спарвах захисту прав споживачів та його органів про усунення порушень	Від 1 до 18 неоподаткованих мінімумів доходів громадян	Ч. 2 ст. 188/2 Кодексу України „Про адміністративні провопорушення”

Рішення про накладання стягнення приймається на основі акта перевірки, який складається уповноваженою посадовою особою Держспоживзахисту та оформляється постановою в установленій формі та в 3-х примірниках.

Виходячи з даних табл. 1.2 та Кодексу України „Про адміністративні правопорушення” (ст. 14, 227, 307) штраф повинен бути перерахований підприємством у п’ятнадцяти-денний термін з дня отримання постанови. При порушенні цього терміну державна податкова інспекція за місцезнаходженням підприємства стягує штраф в безперечному порядку у десятиденний термін.

Фінансові санкції застосовуються згідно зі статтею 23 Закону України „Про захист прав споживачів”.

2. АСПЕКТИ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА

ПРО ЗАХИСТ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ

2.1 Як захиститися споживачу

Більшість українців знають, що українським законодавством передбачені як гарантії якості товарів та послуг, які надаються громадянам, так і можливості захисту порушених прав споживачів. Проте, навряд чи більшість із громадян володіє інформацією щодо того, куди звертатися і що робити у разі якщо вони безпосередньо зіткнуться з такою проблемою.

У відповідності до ст. 3 Закону України „Про захист прав споживачів” споживач має право на:

- державний захист своїх прав;

- гарантований рівень споживання;

- належну якість товарів торговельного та інших видів обслуговування;

- безпеку товарів (робіт, послуг);

- необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товари, їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця);

- відшкодування збитків, завданих товарами неналежної якості, а також майнової та моральної шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров’я людей товарами у випадках, передбачених законодавством;

- звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;

- об’єднання в громадські організації споживачів (об’єднання споживачів)[3].

Отже законодавством закріплений достатньо широкий обсяг прав споживачів, однак насправді все складається так, що громадяни часто купують товари або отримують послуги, що не відповідають вимогам якості. А коли намагаються їх обміняти чи здати продавцю отримують негативну відповідь.

Як реалізувати своє право

У більшості, поведінка продавців щодо відмови в прийнятті неякісного товару обумовлена як сподіванням на безкарність, так і безвідповідальністю, обумовленою незнанням закону. Таким чином, споживачу часто доводиться сподіватися на порядність продавця. Проте, це неправильно, адже законодавчо обґрунтована вимога з боку покупця, який вважає, що його права порушені, може вирішити проблему так би мовити „не відходячи від каси”.

Зокрема ч 3. ст. 12 Закону „Про захист прав споживачів” передбачено, що продавець (виробник, виконавець) зобов’язаний передати споживачеві товар (роботу, послугу), який за якістю відповідає вимогам нормативних документів, умовам договору, а також інформації про товар (роботу, послугу), що надається продавцем (виробником, виконавцем).

Проте якщо товар неякісний існує доволі простий алгоритм дій. Насамперед, необхідно переконатися в наявності платіжного документу (чек, квитанція, договір купівлі-продажу, накладна тощо) з відміткою про дату придбання, котрий повинен бути виданий продавцем. Такий документ є доказом здійснення покупки саме в цього продавця. Саме тому, купуючи товар, необхідно вимагати чеки і зберігати їх певний час, принаймні впродовж гарантійного строку (якщо такий передбачений). Якщо розрахунковий документ є в наявності, необхідно направити рекомендованим повідомленням, телеграмою або ж передати в компанію продавця із узяттям відмітки про вручення, заяву з вимогою здійснити одну з дій передбачених ч. 1 ст. 14 Закону „Про захист прав споживачів”, зокрема:

а) безоплатно усунути недоліки товару або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою;

б) замінити на товар аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) належної якості;

в) відповідно зменшити його купівельну ціну;

г) замінити на такий же товар іншої марки (моделі, артикулу, модифікації) з відповідним перерахуванням купівельної ціни;

д) розірвати договір та відшкодувати збитки, які зазнав покупець.

В частині 3 ст. 14 Закону встановлений обов’язок продавця (виробника) прийняти товар неналежної якості у споживача і задовольнити його вимоги [3].

До