Радіаційна безпека
Вступ
1.
Види радіоактивних
частинок
2.
Природні джерела
радіоактивного
випромінювання
3.
Норми радіаційної
безпеки
4.
Біологічна
дія випромінювання
4.1
Гостра і хронічна
променева
хвороба
4.2
Опромінення
і репродуктивна
функція людини
4.3
Онкогенні
наслідки опромінення
людини
4.4
Опромінення
і тривалість
життя людини
5.
Режим радіаційного
захисту
5.1
Евакуаційні
заходи
5.2
Застосування
засобів індивідуального
захисту
5.3
Колективний
захист населення
при радіоактивному
забрудненні
Висновок
Список
літератури
Вступ
Найнебезпечнішими
за наслідками
є аварії на АЕС
з викидом в
атмосферу
радіоактивних
речовин, внаслідок
яких має місце
довгострокове
радіоактивне
забруднення
місцевості
на величезних
площах.
На сучасному
етапі розвитку
нашого суспільства,
при створенні
та використанні
новітніх технологій
людина створює
реальні небезпечні
ситуації, що
спричинені
аваріями.
Використання
радіоактивного
палива та недбале
ставлення до
техніки безпеки
роботи з радіоактивними
речовинами
створює передумови
виникнення
аварій на АЕС.
Досить глобальних
масштабів
ураження зазнали
територія
України та
сусідніх держав
внаслідок
аварії на ЧАЕС.
Найбільшою
за масштабами
забруднення
навколишнього
середовища
є аварія, яка
сталася 1986 р. на
Чорнобильській
АЕС. Внаслідок
грубих порушень
правил експлуатації
та помилкових
дій 1986 рік став
для людства
роком вступу
в епоху ядерної
біди.
Ядерна катастрофа
на ЧАЕС, що
супроводжувалася
глобальними
викидами
радіонуклідів
у біосферу,
відбулася в
густонаселеному
регіоні Європейського
континенту.
Унаслідок її
негативному
впливу піддалося
і в даний час
піддається
надзвичайно
велика кількість
населення;
через радіоактивне
забруднення
місця існування,
природного
середовища,
а потім - продуктів
харчування
і питної води.
В Україні, наприклад,
74 району 12 областей
забруднені
цезієм-137 на рівні
понад 1 кюрі на
1 км 2.
У квітні 1986 року
внаслідок
аварії був
практично
повністю зруйнований
4 блок Чорнобильської
АЕС. У навколишнє
середовище
було викинуто
більше 300 МКі
радіонуклідів
з активної зони
реактора, що
призвело до
забруднення
50,5 тис. км території
України, де
проживає більше
2,4 млн, осіб в 2218
населених
пунктах. За
масштабами
забруднення
навколишнього
середовища
радіонуклідами
і наслідками
для населення
і економіки
України аварію
можна класифікувати
як .екологічну
і соціально-економічну
катастрофу.
Загальна площа
земель 18 областей
України, забруднених
радіоцезієм
понад 1 Кі/км2,
складає близько
42 тис. км2, площа
угідь, де вміст
стронцію-90 перевищує
0,15 Кі/км2 - близько
27, 5 тис. км2.
Досить гостро
проблема радіаційного
захисту населення
постала ще 19
років тому,
коли сталася
аварія на ЧАЕС.
Отже питання
відносно
забезпеченості
радіаційного
захисту на
об`єктах досить
актуальне і
відношення
до нього керівництва
організоване
на досить високому
рівні.
Проведемо
аналіз радіаційної
безпеки на
прикладі міської
поліклініки
№ 2 м. Чернігова.
Завдання:
- подати коротку
характеристику
радіоактивних
частинок;
- проаналізувати
природні джерела
випромінювання;
- розглянути
норми радіаційної
безпеки;
- охарактеризувати
вплив радіації
на організм
людини;
- проаналізувати
режим радіаційної
безпеки на
об`єкті, використання
індивідуальних
та колективних
засобів захисту.
1. Види
радіоактивних
частинок
Радіоактивні
матеріали
небезпечні
своїм іонізуючим
випромінюванням.
Іонізуюче
випромінювання
буває кількох
видів: альфа-випромінювання
є потоком ядер
гелію, бета-випромінювання
- це потік швидких
електронів,
гамма-випромінювання
- короткохвильове
випромінювання,
близьке до
рентгенівських
променів. Завдяки
високій енергії
радіоактивне
випромінювання
здатне відривати
електрони з
їх орбіталей
та створювати
позитивно та
негативно
заряджені іони.
Існує чотири
форми іонізуючого
радіоактивного
випромінювання.
Альфа-частинки
складаються
з двох протонів
і двох нейтронів
і являють собою
ядра гелію. У
повітрі вони
переміщуються
на кілька міліметрів,
у тілі людини
не проникають
далі шкіри, але
вдихувані з
повітрям можуть
ушкоджувати
тканини легень.
Бета-частинки
— це електрони
чи позитрони.
У повітрі вони
розповсюджуються
на кілька метрів,
у тканинах
людини - на кілька
міліметрів.
Гамма-промені
являють собою
електромагнітне
випромінювання,
яке має здатність
до іонізації.
Нижня частина
енергетичного
спектру цих
променів називається
рентгенівськими
променями.
Проникаюча
здатність
гамма-променів
дуже велика
[2].
Нейтрони
— нейтральні
частинки, здатні
викликати
іонізацію
побічно.
Енергетичною
одиницею виміру
випромінювання
є кулон (Кл), що
відповідає
випромінюванню,
яке приводить
до утворення
в сухому атмосферному
повітрі іонів
із зарядом у
1 Кл. Для цієї
ж мети іноді
використовують
рентген (Р). При
цьому 1 Р дорівнює
2,58 • 10"4 Кл/кг.
Одиницею для
виміру власне
поглиненої
дози випромінювання
служать грей
(Гр) чи рад, який
дорівнює 10"2
Гр.
В екологи
особливо зручний
рад. Один рад
- це доза випромінювання,
при якій 1 м живої
тканини поглинає
100 ергів енергії.
Як одиниця
активності
нуклідів виступає
бекерель (Бк),
що відповідає
такій активності
радіонукліда,
при якій за 1
секунду відбувається
один розпад.
2. Природні
джерела радіоактивного
випромінювання
У природі
є багато джерел
природного
іонізуючого
випромінювання.
Радіацію породжують
радіоактивні
ізотопи багатьох
елементів, що
знаходяться
в складі гірських
порід та мінералів.
Головними з
них є калій-40
та вуглець-14.
Несприятливість
біологічної
дії радіоактивних
речовин пов'язана
не тільки з
їхньою разовою
дією. Велика
кількість
радіонуклідів
можуть акумулюватися
в організмах
на тривалий
час. Так, стронцій-90
накопичується
в кістках, йод-131
— у щитовидній
залозі, цезій-137
включається
в активний
метаболізм,
витісняючи
азот. Чутливість
різних організмів
до радіоактивного
випромінювання
не однакова.
За правилом
Бергоньє і
Трибондо,
відкритим ще
в 1906 році, у межах
одного організму
найбільш чутливими
є недиференційовані
клітини та
тканини, які
характеризуються
підвищеною
ферментативною
активністю.
У тварин та
людини це кровотворні
тканини та
залози внутрішньої
секреції, у
рослин - меристема.
Біологічна
дія випромінювання
залежить від
розміру дози,
що діє за одиницю
часу. Помічено,
що високі дози
опромінення,
що діють одноразово,
менш шкідливі,
ніж низькі
дози, що діють
тривалий час
[11].
Середня доза
іонізуючого
випромінювання
в сучасних
індустріальних
країнах у середньому
дорівнює 2,4 мЗв/рік.
Загальний фон
радіоактивного
випромінювання
на території
України складає
70-200 мбер/рік. На
поверхні землі
до 50% загального
природного
фону радіоактивного
випромінювання
дає радон-222, що
утворюється
при розпаді
урану-238. Він є
в ряді гірських
порід, їхнє
використання
для отримання
будівельних
матеріалів
привело до
зростання
концентрації
радону в жилих
приміщеннях.
Звичайна концентрація
радону в повітрі
коливається
від 1 до 20 Бк/м3,
але в міських
помешканнях
при використанні
будівельних
матеріалів,
що містять
радон, вона
підвищується
до 20-69 Бк/м3. Припустимий
рівень радонового
опромінення
складає 200 Бк/м3.
Перебування
в зоні цього
випромінювання
викликає руйнацію
тканин легень
і створює умови
для розвитку
ракових захворювань.
Зниження дози
випромінювання
радоном досягається
досить легко
— частим та
активним
провітрюванням
жилих та виробничих
приміщень.
Проблема
радіоактивного
забруднення
природного
середовища
загострилася
після винаходу
ядерної зброї
та розвитку
атомної енергетики.
Антропогенне
радіоактивне
забруднення
довкілля починається
з урановидобувних
та переробних
підприємств,
які спричинюють
забруднення
ураном-238 та
торієм-232. При
виробництві
ядерної зброї
та роботі АЕС
накопичуються
відходи. За
підрахунками
Г. Жорпетте
та Г. Стікса
(1990), до 1995 року обсяги
низькорадіоактивних
відходів АЕС
світу складатимуть
370 тис. м3, а
високорадіоактивних
— 3,8 тис. м3. 99,9%
радіоактивних
відходів АЕС
утримується
у твелах реакторів.
До захоронення
їх зберігають
15-50 років у спеціальних
сховищах. Полігони
з відходами
АЕС фактично
втрачені для
людства на
термін у 100 тисяч
років. Не вирішує
проблему й
захоронення
радіоактивних
речовин в океанах.
Яскравим
прикладом
небезпеки,
створюваної
атомною енергетикою
та атомним
озброєнням,
є аварія на
Чорнобильській
АЕС у 1986 році. В
її результаті
в навколишнє
середовище
були викинуті
радіоактивні
ізотопи свинцю-239,
цезію-137, стронцію-90,
плутонію-240. Усього
в атмосферу
надійшло 77 кг
радіоактивних
речовин, що
відповідає
випроміненню
в 1019 Бк або 50 млн.
Кі (Національна
доповідь Міністерства
охорони навколишнього
природного
середовища
України, Київ,
1992).
Причина аварії
мала комплексний
характер: грубі
помилки персоналу
в поєднанні
з поганим державним
наглядом за
експлуатацією
АЕС і недоліками
конструкції.
Аварія сталася
внаслідок
проведення
на діючому
реакторі
експерименту,
метою якого
було визначити,
чи вистачить
накопиченої
енергії турбогенератора,
що продовжує
обертатися
після зупинки
реактора, для
того щоб за 1
хвилину запустити
аварійний
дизельний
генератор, який
дає енергію
для роботи
насосів водного
охолодження
реактора. Але
при проведенні
експерименту
реактор був
переведений
у важкокерований
режим, відключені
тривожна сигналізація
й упущений
момент зупинки
реактора. Він
вийшов з-під
контролю і
вибухнув [11].
Маса радіоактивних
речовин була
викинута на
висоту близько
10 тисяч метрів
і внаслідок
переміщення
повітряних
мас охопила
радіоактивним
забрудненням
площу, більшу
за 10 тис. км2.
Радіоактивні
речовини, що
були викинуті
під час аварії,
потрапили у
всі шари атмосфери
і вітром були
рознесені по
всьому світу.
У нижніх шарах
атмосфери вітер
розніс радіонукліди
на захід від
Чорнобиля, в
середніх шарах
атмосфери, де
була основна
маса радіонуклідів,
- на Білорусію
та Скандинавію,
а у верхніх
шарах - на Китай,
Японію та СІЛА.
Із загального
радіоактивного
викиду в Україну
потрапило 25%,
Білорусію -
70%, Росію та інші
країни - 5%.
В Україні
від наслідків
аварії постраждало
2,5 млн. людей, які
проживали в
11 областях. У
Білорусії тією
чи іншою мірою
ураженою виявилася
територія в
40 тис. км2, на
якій проживало
2,2 млн. людей. В
Україні в зоні
вираженого
радіоактивного
забруднення
опинилося 169
населених
пунктів і два
міста — Чорнобиль
і Прип'ять.
За підрахунками
Ж. Медведева
(1992) ліквідація
наслідків
Чорнобильської
аварії дорівнювала
вартості 54 атомних
реакторів
такого типу,
як аварійний.
Таким чином,
одна аварія
АЕС за вартістю
перекрила
економічні
переваги, які
надає атомна
енергетика.
Після ліквідації
аварії навколо
аварійного
блоку Чорнобильської
АЕС був споруджений
об'єкт "Укриття",
призначений
для тривалої
консервації
блоку і запобігання
викидів радіоактивних
речовин. У даний
час для безпеки
населення
Чорнобильська
АЕС цілком
виведена з
експлуатації.
Однією з
найбільш гострих
і невирішених
проблем атомної
енергетики
і виробництва
атомної зброї
є збереження
відходів. Деякі
радіоактивні
відходи можуть
залишатися
активними
впродовж мільйонів
років. Ряд технічних
прийомів їх
збереження
після іспитів
і вивчення були
відкинуті.
Закачування
рідких відходів
у свердловини
на глибину в
кілька сот
метрів показало,
що вони швидко
мігрують, досягають
ґрунту і ґрунтових
вод. Спостерігається
подібна міграція
і при накачуванні
відходів у
старі шахти.
Запропоноване
збереження
відходів у
льодовикових
щитах украй
небезпечне
через міграцію
льодів і утворення
айсбергів з
ядерними відходами.
Дуже небезпечний
і запуск їх у
контейнерах
у космос. Аварія
при запуску
ракети може
призвести до
забруднення
величезної
поверхні планети,
та й економічно
цей спосіб не
вигідний, оскільки
кількість
відходів надто
велика [7].
Зовсім неприпустимим
є скидання
контейнерів
з відходами
в море, тому що
після їхньої
розгерметизації
ядерні відходи
течіями будуть
розноситися
на великі відстані.
У даний час
заслуговують
розгляду три
способи.
1. Поховання
в геологічних
формаціях, при
яких відходи
в спеціальних
контейнерах
розміщуються
на великій
глибині в спеціальних
інженерних
спорудженнях.
2. Поховання
в товщі морського
дна у свердловинах,
пробурених
на кілька десятків
чи сотень метрів.
Таке поховання
забезпечує
їх надійну і
тривалу ізоляцію.
Практично
неможливий
і несанкціонований
доступ до таких
місць збереження.
3. Поховання
під земною
корою, яка має
товщину в 20-70 км
на суші і 5-10 км
під океанами,
може виявитися
цілком надійним
способом, але
він є неприпустимим
у районах вулканічної
активності.
Поки що різні
країни вирішують
збереження
ядерних відходів
не однаково.
Бельгія, Італія,
Німеччина
здійснюють
репроцесинг
відходів за
кордоном, а
збереження
ведуть на своїй
території в
шарах глини
чи кристалічних
породах. США
після репроцесингу
зберігають
відходи у
вулканічному
туфі. Росія
самостійно
проводить
репроцесинг,
зберігає ядерні
відходи в шарах
вічної мерзлоти
чи граніту, а
також надає
свою територію
для збереження
відходів іншим
країнам [7]. Репроцесинг
- це радіохімічна
переробка
ядерного палива
з виділенням
із нього урану,
плутонію і
продуктів
їхнього поділу.
Не дивно, що
навколо атомної
енергетики
до сьогодення
йдуть гострі
дискусії. Але,
незважаючи
на побоювання
з приводу небезпеки
АЕС і труднощі
з ліквідацією
відходів, триває
активне будівництво
нових ядерних
реакторів (табл
1). На кінець
1996 року у світі
їх уже було
441, вони дають
близько 18% усієї
виробленої
енергії (табл.
2).
Таблиця 1.
Кількість
ядерних реакторів
за регіонами
(травень 2003
р.)
|
Діючі |
У стадії
будівництва |
Будівництво
заморожено |
| Африка |
2 |
0 |
0 |
| США |
110 |
0 |
6 |
| Решта Північної
Америки |
24 |
0 |
2 |
| Південна
Америка |
3 |
2 |
0 |
| Японія |
52 |
2 |
0 |
| Решта Азії |
31 |
15 |
1 |
| Франція |
56 |
4 |
0 |
| Решта Зах.
Європи |
94 |
0 |
0 |
| Східна Європа |
20 |
4 |
6 |
| Росія |
29 |
3 |
7 |
| Україна |
13 |
2 |
3 |
| Решта колишнього
СРСР |
5 |
0 |
0 |
| Разом |
439 |
32 |
25 |
Таблиця 2.
Структура
світового
виробництва
електроенергії
(в млн. кВт/год)
|
Викопне
пальне |
Гідроресурси |
АЕС |
Геотермальні
та ін. |
Разом |
| Світ |
7669958 |
2376106 |
2167515 |
47131 |
12260710 |
| Африка |
281518 |
50531 |
7200 |
340 |
339589 |
| Півн. Америка |
2419646 |
641208 |
709994 |
30195 |
3873043 |
| США |
2236388 |
276463 |
610365 |
22676 |
3145892 |
| Півд. Америка |
97291 |
410479 |
8192 |
|
515962 |
| Азія |
2403166 |
526107 |
351498 |
9356 |
3290127 |
| Китай |
685153 |
151800 |
2500 |
|
839453 |
| Індія |
279000 |
70667 |
6800 |
52 |
356519 |
| Японія |
550181 |
105470 |
249256 |
1798 |
906705 |
| Європа |
2237226 |
708654 |
1090631 |
5640 |
4042151 |
| Франція |
35366 |
67894 |
368188 |
|
471448 |
| Німеччина |
350656 |
21465 |
153476 |
124 |
525721 |
| Росія |
662199 |
175174 |
119186 |
28 |
956587 |
3. Норми радіаційної
безпеки
Міра дії
іонізуючого
випромінювання
в будь-якому
середовищі
залежить від
енергії випромінювання
й оцінюється
дозою іонізуючого
випромінювання.
Останнє визначається
для повітря,
речовини і
біологічної
тканини. Відповідно
розрізняють:
експозиційну,
поглинену та
еквівалентну
дози іонізуючого
випромінювання.
Експозиційна
доза характеризує
іонізуючу
спроможність
випромінювання
в повітрі,
вимірюється
в кулонах на
1 кг (Кл/кг); позасистемна
одиниця — рентген
(Р); 1 Кл/кг = 3,88 х 103Р.
За експозиційною
дозою можна
визначити
потенційні
можливості
іонізуючого
випромінювання.
Поглинута
доза характеризує
енергію іонізуючого
випромінювання,
що поглинається
одиницею маси
опроміненої
речовини. Вона
вимірюється
в греях Гр (1 Гр=1
Дж/кг). Застосовується
і позасистемна
одиниця рад
(1 рад = 0,01 Гр= 0,01 Дж/кг).
Доза, яку
одержує людина,
залежить від
виду випромінювання,
енергії, щільності
потоку і тривалості
впливу. Проте
поглинута доза
іонізуючого
випромінювання
не враховує
того, що вплив
на біологічний
об'єкт однієї
і тієї ж дози
різних видів
випромінювань
неоднаковий.
Щоб врахувати
цей ефект, введено
поняття еквівалентної
дози [7].
Еквівалентна
доза є мірою
біологічного
впливу випромінювання
на конкретну
людину, тобто
індивідуальним
критерієм
небезпеки,
зумовленим
іонізуючим
випромінюванням.
За одиницю
вимірювання
еквівалентної
дози прийнятий
зіверт (Зв). Зіверт
дорівнює поглинутій
дозі в 1 Дж/кг
(для рентгенівського
та α,
β-випромінювань).
Позасистемною
одиницею служить
бер (біологічний
еквівалент
рада). 1 бер = 0,01 Зв.
Основні
дозовімежі
опромінення.
Для кожної
категорії, що
опромінюється
встановлюються
дозові межі
і припустимі
рівні, що відповідають
основним дозовим
межам. Додаткові
обмеження
існують для
жінок репродуктивного
віку.
Дозу зовнішнього
опромінення
і попадання
радіонуклідів
в організм
підчас атомних
аварій передбачити
неможливо.
Опромінення
персоналу під
час аварій вище
дозових меж
може бути лише
тоді, коли немає
можливості
вжити заході
її, що виключають
їх перевищення,
і може бути
виправдане
лише врятуванням
людей, необхідністю
запобігти
дальшому розвитку
аварій та опроміненню
більше кількості
людей.
Обмеження
опромінення
населення
(категорія В)
зумовлюється
регламентацією
та контролем
радіоактивності
довкілля. Цей
порядок регламентується
основними
санітарними
правилами
(ОСП-72/87). Опромінення
категорії і
В не повинно
бути вищим, ніж
опромінення
категорії Б.
При підрахунку
наслідків
аварії надзвичайно
важливо визначити
величину колективної
дози опромінення,
яку зібрала
в себе популяція
- всі ті, на кого
безпосередньо
чи посередньо
вплинуло опромінення.
У випадку
Чорнобильської
катастрофи
така доза сягає
мільйонів
людинобер.
Поняття
ризику. Щоб
викликати
гостре пошкодження
організму, дози
опромінення
повинні перевищувати
певний рівень.
Якщо одноразово
отримана доза
опромінення
людини досягає
400 бер, то в 50% випадків
це призводить
(без медичної
допомоги) до
летального
результату.
4.
Біологічна
дія випромінювання
Для оцінки
можливого
впливу радіонуклідів
на людину вирішальне
значення мають:
швидкість
надходження
їх в організм,
якісний склад,
рівень сумарної
дози зовнішнього
і внутрішнього
випромінювання,
накопиченої
за той чи інший
інтервал часу.
При дозах, що
не спричинюють
гострої чи
хронічної
променевої
хвороби, основного
значення набувають
можливі канцерогенні
й генетичні
наслідки впливу
радіонуклідів,
але, на жаль,
таких спостережень
недостатньо,
факти суперечливі
і в судженнях
про це емоції
часто переважають
над статистичним
аналізом. З
огляду на це,
наведемо чітко
сформовані
уявлення про
вплив радіонуклідів
на людину, яка
проживає на
забруднених
територіях,
на її потомство.
4.1 Гостра
і хронічна
променева
хвороба
Якщо під час
розгляду можливого
впливу радіонуклідних
забруднень
на мікроорганізми,
рослини і тварини
основну увагу
приділяють
стану популяцій
цих організмів,
то щодо людини
наслідки такого
впливу розглядають
в іншому аспекті.
У цьому випадку
основний інтерес
становлять
не популяційні,
а індивідуальні
ефекти; недоля
населення, що
проживає на
певних забруднених
територіях
у цілому, а стан
здоров'я його
окремих представників
від людей старших
поколінь, які
вже давно вийшли
з репродуктивного
віку, до ще не
народжених
нащадків батьків,
що зазнають
опромінення.
Це значно утруднює
оцінку впливу
радіонуклідів
на людину і
визначення
безпечних для
неї доз випромінювання
[3].
Розглянемо
особливості
зовнішнього
опромінення
людини, шляхи
надходження
радіонуклідів
в організм,
поглинені дози
випромінювання
при різних
рівнях забруднення
територій і
вплив його в
таких дозах
на здоров'я
людей.
При зовнішньому
опроміненні
людини можна
майже цілком
вилучити
радіонуклідні
джерела важких
частинок, альфа-
і бета-випромінювання
середніх (помірних)
і низьких (менш
ніж 1 МеВ) енергій.
Такі види
випромінювання
не можуть проникати
крізь одяг і
шкірні покриви
людини. Тому
можливими
джерелами
зовнішнього
опромінення
залишаються
тільки бета-випромінювання
високих енергій
і гамма-випромінювання
.
Стосовно
внутрішнього
опромінення
людини від
радіонуклідів
(гарячих частинок)
можна виділити
два основних
шляхи їх надходження
в організм: 1)
разом із пилом
через органи
дихання; 2) разом
із рідиною та
їжею через
травний канал.
Можливість
надходження
радіонуклідів
в організм
людини таким
шляхом значною
мірою залежить
від того, чи
вжито будь-яких
запобіжних
заходів ("чистота"
напоїв і продуктів
харчування),
чи ні. До ефективних
запобіжних
заходів належить
також використання
спеціального
одягу і взуття,
що робить мінімальним
потрапляння
до організму
радіонуклідів
крізь порізи,
подряпини,
шкіру. У разі
дотримання
всіх запобіжних
заходів надходження
радіонуклідів
у організм
можна знизити
до 10 % і більше
тієї їх кількості,
що потрапляє
в організм
людей за відсутності
такої профілактики.
В останньому
випадку можна
вважати, що до
організму буде
надходити
(особливо разом
із молоком і
овочами) кількість
радіонуклідів,
яка подвоює
дозу випромінювання
від зовнішніх
гамма-джерел.
Тому потужність
поглиненої
дози випромінювання
зовнішніх
джерел й інкорпорованих
радіонуклідів
для людини, що
постійно перебуває
на забруднених
територіях,
становить
близько 0,01—0,02
Гр/рік (1—2 рад/рік)
за поверхневої
активності
радіонуклідів
3,7 • 1010 Бк/км2
(1—5 Кі/км2). Очевидно,
що такі слабкі
дози випромінювання
не здатні призводити
до променевої
хвороби в людини,
тим більше до
смерті.
Ознаки гострої
променевої
хвороби внаслідок
загального
одноразового
опромінення
починають
виявлятися
в дорослих
людей за поглинених
доз 2 — 2,5 Гр і більше,
а в разі хронічного
опромінювання
— 1,5 Гр. Летальний
кінець унаслідок
загального
гострого зовнішнього
опромінення
спостерігається
при поглинених
дозах, що перевищують
3—3,5 Гр. Такі дози
мали місце у
воєнний час
(у жителів Хіросіми
і Нагасакі) в
аварійних
ситуаціях (у
ліквідаторів,
що працювали
на даху четвертого
блока ЧАЕС).
Проте такі
випадки є винятковими
і належать до
компетенції
не радіоекологів,
а фахівців із
радіаційної
медицини. За
потужності
поглиненої
дози випромінювання
10 Гр/рік (що відповідає
поверхневій
активності
радіонуклідів
близько 3,7 • 1013
Бк/км2, або 102
Кі/км2, і нижче)
можливі два
види наслідків
(хоча немає
будь-яких відомостей
про стан здоров'я
людей, які прожили
на територіях
із таким ступенем
забруднення
майже рік). По-перше,
це хронічна
променева
хвороба, по-друге,
онкологічні
захворювання,
особливо в разі
потрапляння
радіонуклідів
в організм, і
генетичні
ефекти [13].
Вважають,
що хронічна
променева
хвороба може
розвинутись
за потужності
еквівалентної
дози випромінювання
0,001 — 0,005 Зв/добу (0,1
— 0,5 бер/добу) і
сумарних доз
0,7 — 1,0 Зв (70 – 100 бер)
і вище. Для цього
потрібно прожити
не менше ніж
рік на території
із забрудненням
радіонуклідами
понад 3,7 • 1012 Бк/км2
(102 Кі/км2), не
вживаючи ніяких
запобіжних
заходів. Своєрідність
хронічної
променевої
хвороби полягає
в тому, що у
тканинах, які
активно проліферують
завдяки інтенсивним
процесам клітинного
відновлення,
тривалий час
зберігається
нормальна
структура.
Водночас такі
стабільні
системи, як
нервова, м'язова,
серцево-судинна
й ендокринна,
відповідають
на хронічний
вплив складним
комплексом
фізіологічних
реакцій і повільним
наростанням
дистрофічних
змін у їх тканинах.
Походження
цих змін та
їхні механізми
досі не вивчено.
їх виявляють
рефлекторним
шляхом, у відповідь
на вплив різних
подразників,
у тому числі
на додаткове
опромінення.
Ступінь і характер
різних проявів
хронічної
променевої
хвороби залежать
від індивідуальних
особливостей
організму
хворого і його
пристосувальних
реакцій. Після
опромінення
настає період
відновлення
— переважання
репаративних
процесів у
найбільш уражених
йонізуючим
випромінюванням
тканинах, а
також нормалізація
функціонального
стану інших
систем (наприклад,
імунної), іноді
з тим чи іншим
ступенем їхньої
недостатності.
Інша форма
хронічної
променевої
хвороби може
бути зумовлена
тривалим
опромінюванням
різних ділянок
тіла внаслідок
зовнішнього
впливу чи дії
інкорпорованих
радіонуклідів
із вибірковим
розподілом.
Клінічна картина
такої форми
променевої
хвороби може
варіювати з
переважанням
локальних змін
уражених тканин
над реакціями
загального
характеру.
Якщо потужність
поглиненої
дози випромінювання
становить 0,001
Гр/добу (0,1 рад/добу)
і менше, ніяких
проявів променевої
патології
виявити не
вдається. Про
це свідчать
результати
медичного
обстеження
великих колективів
працівників
атомних підприємств
і населення,
евакуйованого
після вибуху
сховища радіоактивних
відходів у 1957
р. на Південному
Уралі, а також
населення, яке
проживає на
забруднених
радіонуклідами
внаслідок
аварії на ЧАЕС
територіях
України, Білорусі,
Росії.
Розглянемо
висновки щодо
змін в організмі
залежно від
потужності
еквівалентної
дози при хронічному
опромінюванні,
які було зроблено
групою лікарів
під керівництвом
О. К. Гуськової,
на основі результатів
обстеження
3220 опромінених
осіб і 612 осіб,
які ніколи не
піддавалися
опроміненню
[13].
За еквівалентної
дози випромінювання
до 0,15 — 0,3 Зв, або
15 — 30 бер (потужність
дози менша ніж
2 * 10-4 Зв/добу, або
2-Ю"2 бер/добу),
ніяких відмінностей
від контрольної
групи не виявлено.
Якщо ж потужність
еквівалентної
дози зростає
до 2 * 10-4 Зв/добу
(2 * 10"2 бер/добу),
а сумарна доза
наближається
до 0,3 — 0,5 Зв (30—50 бер),
то приблизно
в 2 рази частіше,
ніж у контрольній
групі, можуть
спостерігатися
артеріальна
гіпотензія
й помірна
брадикардія.
Частіше, ніж
у контролі, і
не завжди відповідно
до ступеня
навантаження
спостерігається
реакція кровообігу
на зміну положення
тіла, фізичне
навантаження
і тепловий
вплив, а також
на посилену
вентиляцію.
Мають місце
також деякі
порушення
капілярного
кровообігу
і потовиділення.
Змінюються
тип і амплітуда
реовазографічних
кривих. Отже,
при наведених
рівнях доз
ніяких специфічних
для опромінення
змін в організмі
людини не виявляють,
хоча, вірогідно,
збільшується
кількість осіб
із лабільнішою,
ніж у людей, що
не зазнали
опромінення,
регуляцією
кровообігу.
Ці зміни мають
пристосувальний
характер, чому
відповідають
нормальні
загальне самопочуття
і працездатність,
а також деякі
об'єктивні
показники, що
виявляють під
час обстеження.
Усе це дає підставу
вважати, що в
разі зовнішнього
хронічного
опромінювання
потужність
поглиненої
дози менша ніж
0,1 — 0,35 Гр/рік (10 — 35
рад/рік) на стан
здоров'я людей
не впливає.
Починаючи
з поглиненої
дози 0,7 — 1,5 Гр (70 —
150 рад), при загальному
хронічному
опромінюванні
поступово
розвиваються
деяке пригнічення
секреторних
функцій і
ферментативної
активності
секрету травних
залоз, зміни
моторики шлунка
і кишок. Це також
реакції невровісцерального
характеру, що
поряд з іншими
змінами вегетативної
нервової системи
не є характерними
тільки для
променевого
ураження. Такі
відхилення
добре компенсовані
і не супроводжуються
будь-якими
розладами
травлення. Якщо
сумарні еквівалентні
дози при хронічному
опромінюванні
перевищують
1,5—4 Зв (150 — 400 бер),
розлади нервової
регуляції
секреції травних
залоз змінюються
стійким її
пригніченням.
Спостерігається
сухість у горлі
внаслідок
згасання секреторної
діяльності
залоз ротової
порожнини;
виникають
вогнищеві
субатрофічні
процеси у слизових
оболонках
порожнини рота,
шлунка і кишок.
Ніяких порушень
у загальному
обміні речовин,
у тому числі
пов'язаних із
функцією печінки,
при дозах, менших
ніж 4 Зв (400 бер), у
разі хронічного
опромінювання
виявити не
вдається
[13].
У діапазоні
еквівалентних
доз 0,15 — 0,7 Зв (15 — 70
бер) функціональні
порушення
нервової діяльності
мають рефлекторний
характер, що
часто супроводжується
залученням
до відповідної
реакції інших
систем (насамперед
серцево-судинної
й ендокринної),
що відповідають
за адаптацію.
Всі особи, що
зазнали загального
хронічного
опромінювання
в діапазоні
потужності
поглинених
доз 10-4 — 5 * 10-4
Гр/добу (0,01—0,05
рад/добу) чи
еквівалентних
доз 0,05 — 0,15 Зв/рік
(5 — 15 бер/рік),
залишаються
здоровими і
працездатними,
а частота окремих
скарг і відхилень
у загальному
неврологічному
стані є не більшою,
ніж у контролі.
Ознаки деякої
функціональної
недостатності
нервової діяльності
спостерігаються
лише при підвищенні
потужності
еквівалентної
дози в разі
хронічного
опромінювання
і досягненні
загальної
еквівалентної
дози до 0,7 — 1,5 Зв
(70 — 150 бер).
У великої
кількості осіб
(понад 1000), які
обслуговували
експериментальні
реактори й
зазнавали
протягом кількох
років опромінювання
за потужності
поглиненої
дози 0,001 —0,01 Гр/рік
(0,1 — 1 рад/рік), не
було виявлено
будь-яких
відмінностей
від контролю
за показниками
периферичної
крові і порушень
у стані кісткового
мозку. Деякі
зрушення в
картині крові
зареєстровано
лише в частини
осіб, що зазнали
опромінювання
дозою 0,001 Гр/добу
(0,1 рад/добу) і
більше. Значення
таких відхилень
від норми не
з'ясовано. Багато
вчених оцінюють
їх як такі, що
перебувають
у межах звичайної
фізіологічної
варіабельності.
При хронічному
опромінюванні
за потужності
поглиненої
дози 0,001 —0,01 Гр/добу
(0,1 — 1 рад/добу)
іноді виявляють
ознаки посилення
проліферативної
активності
клітин кісткового
мозку. Можливо,
що це також
стосується
адаптивної
відповіді
організму на
деструкцію
найбільш
радіочутливих
клітин кровотворної
тканини, звичайно
їй властивої.
Зазначені
зрушення у
кровотворній
тканині стають
стійкішими
тільки в разі
збільшення
потужності
поглиненої
дози при хронічному
опромінюванні
до 0,01—0,1 Гр/добу
(1 —10 рад/добу), а
загальної дози
— до десятків
грей (кількох
сотень рад). Це
стосується
і лімфатичних
вузлів, і еритробластичного
кровотворення
[3].
Таким чином,
хронічне
опромінювання
за потужності
поглиненої
дози 0,0001 Гр/добу
(0,01 рад/добу) протягом
кількох років
не призводить
до будь-яких
змін у кровотворній
системі, адже
кровотворна
система належить
до систем, у
яких зменшення
потужності
дози опромінення
завжди зумовлює
переважання
відновних
процесів, завдяки
чому малі відхилення
в її функціях
відбуваються
без віддалених
патологічних
наслідків.
4.2 Опромінення
і репродуктивна
функція людини
Хронічний
вплив випромінювання
на статеві
залози відомий
в основному
за результатами
експериментів
із різними
лабораторними
тваринами і
значно меншою
мірою — зі
спостережень
за людьми. Результати
в обох випадках
добре узгоджуються
між собою.
Можна вважати,
що в людини
потужність
поглиненої
дози випромінювання
0,001 Гр/добу (0,1 рад/добу)
через 1—2 роки
призводить
до зміни формули
еякуляту і
несталих
дегенеративно-дистрофічних
явищ у вигляді
атрофії яєчок.
Сумарна доза
досягає в цих
випадках 1—2,25
Гр (100 — 225 рад). Якщо
потужність
дози становить
0,005 — 0,1 Гр/добу (0,5—10
рад/добу), можна
очікувати
помітного
зниження кількості
активних
сперматозоонів
у еякуляті і
зменшення маси
яєчок, що потім
змінюється
поступовим
відновленням
нормального
стану статевих
залоз. Розвиток
стійкої необоротної
чоловічої
стерильності
можливий лише
в осіб, що зазнали
опромінення
на ділянку
яєчок (наприклад,
під час променевої
терапії) унаслідок
поглинання
дози до 30—40 Гр.
Проте, якщо
рефлекторні
механізми
статевого акту
в чоловіків
цілком сформувалися
до опромінення,
вони істотно
не порушуються
навіть у разі
настання променевої
стерильності.
Причинами
настання імпотенції
звичайно є
загальні
гормонально-нервові
розлади, що
супроводжують
хронічне
опромінювання.
Закономірності
ураження і
динаміки відновлення
сперматогенезу
відповідають
закономірностям
більшої чутливості
до опромінення
менш зрілих
і менш диференційованих
клітин органів,
що формуються,
і тканин [13].
На відміну
від сперматогенезу,
при оогенезі
практично всі
яйцеклітини,
що містяться
в яєчниках
жінок, виникають
ще в ембріональний
період розвитку,
а потім лише
дозрівають.
Тому, починаючи
від потужності
поглиненої
дози випромінювання
близько 0,01 Гр/добу
(1 рад/добу), відбувається
лише зменшення
кількості
первинних
фолікулів
яєчника, ступінь
якого помітно
не прогресує
внаслідок
щоденного
зростання
поглиненої
дози випромінювання
до 0,1