Законодавчий процес та процедура, їх основні стадії і етапи

прийняття законопроекту в другому читанні. Якщо до законопроекту немає зауважень народних депутатів, головуючий на пленарному засіданні може поставити його на голосування в цілому як акт Верховної Ради. [13]

Голосування законопроекту в цілому не проводиться, якщо внаслідок неприйняття Верховною Радою тих чи інших статей законопроекту або суттєвої зміни запропонованої головним комітетом редакції окремих структурних частин законопроекту в тексті виникають суперечності чи прогалини, які виключають можливість застосування норм законопроекту після його остаточного прийняття та набрання ним чинності. [13]

Якщо законопроект не поділяється на статті, пункти, то на голосування ставляться окремо назва законопроекту, його текст та законопроект у цілому. [13]

До проведення голосування щодо прийняття законопроекту в другому читанні та в цілому Верховна Рада може доручити головному комітету чи утвореній Верховною Радою редакційній групі внести редакційні уточнення з урахуванням поправок, внесених безпосередньо на пленарному засіданні Верховної Ради під час розгляду законопроекту. [13]

Згідно ст. 123 за результатами розгляду законопроекту в другому читанні Верховна Рада приймає рішення про:

1) прийняття законопроекту в другому читанні та доручення головному комітету підготувати його до третього читання;

2) відхилення законопроекту;

3) прийняття законопроекту в другому читанні та в цілому;

4) прийняття законопроекту в другому читанні, за винятком окремих розділів, глав, статей, частин статей, та направлення їх головному комітету на доопрацювання з наступним поданням законопроекту на повторне друге читання;

5) повернення законопроекту головному комітету на доопрацювання з наступним поданням на повторне друге читання.

У разі прийняття рішення, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 123, Верховна Рада визначає частини, розділи, глави, статті, частини статей, що підлягають доопрацюванню. [13]

Законопроект вважається відхиленим, якщо жодне із запропонованих у пунктах 1, 3 – 5 частини першої цієї статті рішень не отримає на підтримку необхідної кількості голосів народних депутатів. [13]

Якщо запропонований головним комітетом текст законопроекту прийнято без внесення змін до нього, якщо до нього немає зауважень відповідних структурних підрозділів Апарату Верховної Ради, Верховна Рада може прийняти рішення про прийняття законопроекту в другому читанні та в цілому. [13]

Розгляд законопроектів у повторному другому читанні передбачений ст.124 Закону про Регламент.

На повторне друге читання законопроект подається головним комітетом у вигляді порівняльної таблиці. [13]

На повторне друге читання головний комітет подає лише пропозиції, поправки, внесені після другого читання, до статей чи їх частин, що не були прийняті у другому читанні. При цьому включаються всі пропозиції, поправки, у тому числі й ті, що були внесені до цих статей чи їх частин на попереднє друге читання. [13]

Якщо на повторне друге читання повернено лише окремі структурні частини законопроекту, порівняльна таблиця готується лише щодо цих структурних частин. [13]

Повторне друге читання законопроекту здійснюється за процедурою другого читання (статті 119-123 Регламенту). [13]

Глава 21 Закону про Регламент передбачає розгляд законопроектів у третьому читанні. До законопроекту, який готується до третього читання, поправки вносяться у 5-денний строк після дня попереднього читання. [13]

До третього читання законопроекту, який готується головним комітетом, вносяться лише поправки щодо внесення виправлень, уточнень, усунення помилок, суперечностей у тексті законопроекту, а також поправки, внесені з метою узгодження між собою структурних частин прийнятого у другому читанні законопроекту без зміни його змісту. Будь-які інші поправки відхиляються головним комітетом без розгляду їх по суті. [13]

Законопроект, підготовлений до третього читання, разом із висновком головного комітету та іншими супровідними документами щодо нього надається народним депутатам не пізніш як за п'ять днів до дня його розгляду. [13]

Законопроект, підготовлений до третього читання, має бути завізований головою головного комітету, керівником секретаріату цього комітету та керівниками юридичного і редакційного підрозділів Апарату Верховної Ради. Якщо законопроект завізований із зауваженнями, вони додаються до супровідних документів, які надаються народним депутатам разом із законопроектом. [13]

Для розгляду законопроекту в третьому читанні головним комітетом подається порівняльна таблиця, яка містить остаточну редакцію законопроекту і складається відповідно до вимог Регламенту (стаття 118). [13]

Одночасно із законопроектом, підготовленим до третього читання, головним комітетом подаються: 1) перелік законів, до яких у зв'язку з прийняттям цього закону необхідно внести зміни (за їх наявності); 2) одержаний головним комітетом, у разі необхідності, від Кабінету Міністрів України план організаційних, кадрових, матеріально-технічних, фінансових, інформаційних заходів для введення в дію закону після прийняття законопроекту; 3) проекти актів Кабінету Міністрів України, інших центральних органів виконавчої влади, прийняття яких передбачено в законопроекті, що розглядається, або є необхідним для введення відповідного закону в дію, якщо Верховною Радою приймалося рішення про необхідність розробки таких проектів актів. [13]

Стаття 128. встановлює порядок розгляду законопроектів у третьому читанні.

У третьому читанні розглядаються і приймаються рішення щодо поправок (внесення виправлень, уточнень, усунення помилок, суперечностей в тексті законопроекту), поданих після прийняття законопроекту в другому читанні.

Розгляд законопроекту у третьому читанні включає:

1) голосування щодо статей законопроекту, текст яких зазнав змін після їх прийняття у другому читанні;

2) голосування щодо проекту постанови, внесеного народними депутатами – членами головного комітету, про схвалення підготовленого Кабінетом Міністрів України плану організаційних, кадрових, матеріально-технічних, фінансових, інформаційних заходів щодо введення в дію закону після прийняття законопроекту;

3) голосування законопроекту в цілому.

Після прийняття закону в цілому внесення до його тексту будь-яких змін (за винятком виправлення граматичних чи технічних помилок) допускається лише за пропозицією Голови Верховної Ради України в порядку, визначеному Регламентом (стаття 131). [13]

За результатами розгляду законопроекту у третьому читанні Верховна Рада може прийняти рішення про:

1) прийняття закону в цілому і направлення його на підпис Президенту України;

2) перенесення голосування щодо законопроекту в цілому у зв'язку із прийняттям рішення про перенесення розгляду законопроекту або до подання Кабінетом Міністрів України проектів актів, прийняття яких передбачено в законопроекті, що розглядається;

3) схвалення тексту законопроекту в цілому і винесення його на всеукраїнський референдум;

4) відхилення законопроекту.

У разі прийняття рішення, зазначеного в пункті 3 частини першої цієї статті, винесення законопроекту на всеукраїнський референдум та визначення його результатів здійснюються відповідно до положень Конституції України та законів, що регулюють питання проведення всеукраїнського референдуму. [13]

У разі якщо Верховною Радою не прийнято жодного з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті рішень, законопроект вважається відхиленим. [13]

Закон про державний бюджет підлягає голосуванню в цілому, якщо внаслідок внесених до нього змін чи доповнень зменшується сума надходжень до державного бюджету або зростає сума видатків з нього. Закон або постанова Верховної Ради про порядок введення в дію закону про внесення змін чи доповнень до закону або про його скасування повинні містити положення про правові наслідки для суб'єктів правовідносин, які настануть у зв'язку з внесенням до чинного закону змін, доповнень або його скасуванням. Верховна Рада здійснює тлумачення чинних законів, їх окремих положень, яке має нормативний характер. Про тлумачення закону чи його окремих положень Верховна Рада приймає постанову. Тлумачення закону не повинно суперечити самому закону, іншим чинним законам і не повинно створювати нові правовідносини. Тлумачення договорів між державами здійснюється згідно з Віденською конвенцією про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року. Пріоритетним напрямом законодавчої функції Верховної Ради є внесення змін до Конституції у межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції, та прийняття законів .

Законопроект про внесення змін до Конституції може бути поданий до Верховної Ради Президентом або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради (ст. 154 Конституції). Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу І "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдуми" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України", попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради. [14]

Порядок внесення змін до розділів І, III і XIII Конституції значно складніший, оскільки ці розділи стосуються основ конституційного ладу і стабільності самої Конституції. Відповідно до ст. 156 Конституції, законопроект про внесення змін до розділів І, III і XIII подається до Верховної Ради Президентом або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом. [14]

Законопроект про внесення змін до Конституції, який розглядався Верховною Радою і не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради не менш як через рік від дня прийняття такого рішення щодо даного законопроекту. [14]

3. ПРИЙНЯТТЯ ТА ВВЕДЕННЯ В ДІЮ ЗАКОНУ

Опублікування і введення в дію законів «промульгація» – це завершальна стадія право творення в законодавчому процесі. Під нею розуміють санкціонування Президентом прийнятого Верховною Радою закону шляхом власноручного підписання і його офіційного обнародування. Промульгація містить такі основні моменти:

а) підписання закону Президентом;

б) прийняття його до виконання;

в) офіційне оприлюднення (обнародування, оприлюднення);

г) набрання законом чинності.

Тільки після процедури промульгації закон, як правило, набуває обов’язкової сили для всіх суб’єктів правовідносин, які він регулює. [15]

Стаття 94 Конституції визначає, що закон підписує Голова Верховної ради і невідкладно направляє його Президентові України. Відповідно до пунктів 29 і 30 ст. 106 Конституції глава держави підписує закони, прийняті Верховною Радою України, або має право відкладального вето щодо прийнятих Верховною Радою законів з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради. [16]

Після одержання закону Президент протягом 15 днів може вивчати його, залучати до цього вчених, спеціалістів, експертів, проводити консультації с компетентними особами і органами. Уразі згоди з текстом Закону Президент підписує цей закон, що є фактом прийняття його до виконання, офіційного та організаційного оприлюднення. Вважається схваленим Президентом і має бути підписаний та офіційно оприлюднений також закон який Президент протягом 15 днів не повернув на повторний розгляд Верховної Ради. [17]

Офіційним оприлюдненням вважається публікація закону у «Відомостях Верховної Ради України» протягом 30 днів, а також у газеті «голос України» протягом 5 днів з дня його підписання Президентом. Закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачене самим законом але не раніше з дня його опублікування. Закони та постанови Верховної Ради можуть бути опубліковані в інших органах друку, обнародувані по телебаченню, радіо, переданні телеграфом, розіслані відповідними засобами зв’язку державним органам, установа та організаціям. Верховна Рада сприяє їх опублікуванню у перекладі на інші мови, якими користується більшість населення відповідних місцевостей. [17]

У тих випадках, коли Президент як глава держави, гарант державного суверенітету, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина, після вивчення закону дійшов висновку про необхідність скористатися своїм конституційним правом вето, такий закон разом з постановою Верховної Ради про порядок введення його в дію повертаються Президентом для повторного розгляду до Верховної Ради. Відхиляючи закон, Президент надсилає до Верховної Ради також сформульовані і мотивовані пропозиції щодо закону в цілому і до окремих його статей. [17]

Вето Президента скасовує результати голосування за закон в цілому. Повторний розгляд закону, повернутого Президентом, є невідкладним. Пропозиції Президента розглядаються спочатку в профільних комітетах парламенту, а потім на його пленарному засіданні. [17]

Верховна Рада може погодитись з пропозиціями Президента. В такому разі для їх прийняття необхідна проста більшість голосів від конституційного складу парламенту. Якщо аргументи Президента не знайшли підтримки в парламенті, вони повинні бути подолані шляхом голосування не менше як двома третинами голосів. В такому разі Президент зобов’язаний промульгувати цей закон, тобто підписати та офіційно оприлюднити його протягом десяти днів. [17]

Якщо після доопрацювання в головному комітеті на пленарному засіданні Верховної Ради при наступному повторному розгляді закон не отримав необхідної кількості голосів народних депутатів на підтримку, він вважається відхиленим. [17]

Тлумачення законів є однією із стадій законодавчого процесу, яке фактично започатковує втілення правової норми в життя. Стаття 147 Конституції України визначає, що питання відповідність законів та інших правових актів Конституції України та офіційного тлумачення Конституції і законів України вирішує Конституційний Суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції в державі. Закон України «Про Конституційний Суд України» визначає коло суб’єктів, форми звернень та підстави для відкриття стосовно офіційного тлумачення Конституції та законів України. Формами звернень до Конституційного Суду є конституційне подання та конституційне звернення .

В тому разі, що Конституційний Суд дійде висновку, що є потреба в офіційному тлумаченні, в резолютивній частині свого рішення по справі він офіційно тлумачить положення Конституції чи законів, щодо яких було подано конституційне подання чи конституційне звернення. [18]

Конституційний суд України може також з власної ініціативи розглянути й вирішити питання щодо неконституційності того чи іншого закону повністю або в окремій його частині. Якщо при його тлумаченні були виявлені ознаки невідповідності Конституції України. В такому разі правові норми оголошуються не чинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом рішення про їх неконституційність. [18]

Серцевину законодавчої діяльності будь-якої країни становить законодавчий процес. Він передбачений Конституцією та законами України і являє собою порядок здійснення законодавчих функцій та реалізації законодавчих повноважень. [19]

Аналізуючи чинне законодавство, законодавчий процес можна охарактеризувати як суворо регламентовану процедуру прийняття закону, починаючи із законодавчої ініціативи і завершуючи опублікуванням прийнятого закону. [19]

У парламентах різних країн світу законодавчий процес здійснюється у найрізноманітніших формах, що, насамперед, зумовлено політичною системою, правовою свідомістю, правовою культурою суспільства, політичною та економічною ситуацією в країні, складом парламенту та іншими факторами. Разом з тим, законодавчі процедури мають чимало спільного. Так, стадії законодавчого процесу можна назвати «аналогічними» майже в усіх сучасних державах, діяльність яких ґрунтується на принципах розподілу влад, верховенства права, демократизму тощо. [19]

Законодавчий процес включає в себе декілька пов’язаних між собою і взаємообумовлених етапів законодавчої діяльності, які є стадіями законодавчого процесу. Вони здійснюються послідовно, в установленому порядку, і діяльність по створенню законів повинна пройти всі ці етапи. [19]

Законодавчий процес складається з таких основних стадій: законодавчої ініціативи; розгляду законопроекту в декількох читаннях (обговорення законопроекту); прийняття закону; опублікування та набрання ним чинності. [19]

Законодавчий процес в Україні повинен бути побудований таким чином, щоб сприяти найповнішому вираженню в законах волі народу, виробленню найбільш правильних і доцільних форм законодавчого регулювання суспільних відносин. [19]

Основними учасниками законодавчого процесу є визначені Конституцією України суб’єкти права законодавчої ініціативи та законодавчий орган влади. Крім того, учасниками законодавчого процесу на різних етапах можуть бути підрозділи законодавчого органу влади (комітети, погоджувальні комісії, структурні підрозділи апарату, які здійснюють правову та лінгвістичну експертизи), різні державні, наукові та громадські організації, які готують проекти законів чи піддають їх експертизі. [19]

Розробляти законопроекти, пропозиції щодо чинного законодавства в ініціативному порядку мають право всі громадяни України та юридичні особи. Однак вносяться вони на розгляд Верховної Ради лише від імені осіб або органів, які мають право законодавчої ініціативи визначене в ст. 93 Конституції України – це Президент України, народні депутати України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України. [19]

Створення розвинутого і дійового законодавства в Україні можливе лише за умови розробки і прийняття законодавчих актів на належній науково-аналітичній основі. Аналіз узагальнень дає можливість зробити відповідні висновки і сформулювати необхідні пропозиції. Саме цілеспрямоване застосування науки про державу та право, яка зокрема покликана забезпечити плодотворну законотворчу діяльність в Україні, дозволити отримати систематизовану суму знань про державно-правові явища, процеси тенденції і закономірності, які характеризують нинішнє становлення і розвиток нашого суспільства, правових основ його функціонування. [20]

Без відповідного наукового досліду неможливо за короткі строки домогтися ефективності законотворчого процесу, високої юридичної якості законодавчих актів. Відсутність у ряді випадків такого підходу призводить до негативних наслідків. [20]

Після проголошення незалежності, за минулий період Верховною Радою було прийнято безліч важливих законодавчих актів в галузі конституційного, адміністративного, цивільного, господарського, трудового, кримінального, цивільно-процесуального та кримінально-процесуального законодавства. [20]

Однак на даний час існує велике коло питань, які потребують законодавчого врегулювання. А отже потрібно на вищому рівні (а саме суб’єктам законодавчого процесу) проаналізувати дані питання та прийняти відповідні закони, які б усунули наявні прогалини в законодавстві. [20]

Саме налагоджена робота та тісний взаємозв’язок учасників законодавчого процесу надасть можливість вдосконалити національну правову систему, враховуючи національний та міжнародний досвід. [20]

Питання створення розвинутого власного законодавства особливо є актуальним для України в обстановці посилення інтеграційних процесів в Європі. Постають й питання, із зближенням національного законодавства із законодавством пострадянських країн. Адже у специфіці правового регулювання суспільних відносин є чимало спільного. [20]

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Косинський В. Законодавчий процес та процедура, їх основні стадії і етапи // Право України. – 1999. – № 6 – С. 26 – 27.

Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник. – 4-те вид., перероб. і доп. – К.: Атіка, 2007. – 568 с. – С. 289 – 290.

Касынюк Л.А. Основы конституционного права Украины. – Х.: «Одиссей», 2003. – 256 с. – С. 68 – 69.

Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України: Підручник / за ред. В.Ф. Погорілко. – К: Наукова думка, Прецедент, 2006. – 344 с. – С. 191 – 192.

Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10.02.2010 р. // Голос України. – 17.02.2010. – N 28. – С. 10.

Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 512 с. – С. 308.

Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України: Підручник / за ред. В.Ф. Погорілко. – К: Наукова думка, Прецедент, 2006. – 344 с. – С. 192.

Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10.02.2010 р. / Голос України. – 17.02.2010. – N 28. – С. 10 – 11.

Мудра О. Роль комітетів Верховної Ради України у законодавчому процесі // Право України. – 2000. – № 12. – С. 30.

Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10.02.2010 р. / Голос України. – 17.02.2010. – N 28. – С. 11 – 12.

Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10.02.2010 р. / Голос України. – 17.02.2010. – N 28. – С. 12.

Закон України «Про комітети Верховної Ради України» Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 19. – Ст. 134.

Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10.02.2010 р. / Голос України. – 17.02.2010. – N 28. – Ст. 12.

Конституція України: Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. 1996. – № 30. – Ст. 141.

Косинський В. Законодавчий процес та процедура, їх основні стадії і етапи// Право України . – 1999. – № 6. – С. 29.

Конституція України: Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. 1996. – № 30. – Ст. 141.

Косинський В. Законодавчий процес та процедура, їх основні стадії і етапи // Право України . – 1999. – № 6. – С. 29 – 30.

Закон України « Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 49. – Ст. 272.

Мудра О. Роль комітетів Верховної Ради України у законодавчому процесі // Право України. – 2000. – № 12. – С. 29.

Опришко В. Законотворчому процесу – наукове забезпечення // Право України. – 1996. – № 5. – С. 52 – 53.

Додаток 1

Стадії законодавчого процесу

Розробка законопроекту

Обговорення законопроекту в Комітетах Верховної Ради України

Розгляд законопроекту Верховною Радою України на пленарному засіданні ( два-три читання)

Прийняття закону

Підписання закону Головою Верховної Ради України і передача його Президенту України

Розгляд і підписання закону Президентом України

Публікація закону

Закон набирає чинності

Додаток 2

Взаємодія Верховної Ради і Президента під час прийняття законів

Закон прийнято Верховною Радою

Закон підписує Голова Верховної Ради

Закон передається на підпис Президенту

15 днів

Президент згодний з Законом

Президент не згодний з законом і повертає його у Верховну Раду зі своїми зауваженнями

Верховна Рада погоджується із зауваженнями, вносить зміни і приймає закон з цими змінами

Верховна Рада відхиляє зауваження президента і підтверджує прийняття закону більшістю 2/3 голосів

10 днів

Президент підписує закон		Президент зобов’язаний підписати закон, незалежно від свого ставлення до нього
Підписаний Президентом закон передається для публікації

Размещено на