Аналіз продуктивності праці в рослинництві

яких є загальні і часткові, вартісні і натуральні.

Узагальнюючим показником рівня інтенсивності сільськогосподарського виробництва, який відображує сукупні затрати уречевленої і живої праці, є сума вартості основних виробничих фондів і поточних виробничих витрат (без амортизації) з розрахунку на гектар сільськогосподарських угідь. У господарстві об’єктом інтенсифікації сільськогосподарського виробництва в цілому є загальна площа їх сільськогосподарських угідь. Цей показник безпосередньо виражає суть інтенсифікації і характеризує рівень інтенсивності всього сільського господарства.

Для визначення рівня інтенсивності в рослинництві цей показник обчислюють відповідно на гектар ріллі.

Важливим показником рівня інтенсивності рослинництва є річні виробничі витрати на гектар сільськогосподарських угідь. Річні витрати сільськогосподарського виробництва включають частину вартості основних фондів у розмірі амортизації, віднесеної на собівартість продукції, а також вартість спожитих оборотних засобів, у тому числі і оплату праці.

Рівень інтенсивності сільськогосподарського виробництва визначається також вартістю основних засобів виробництва (основних виробничих фондів) на гектар сільськогосподарських угідь. Цей показник відображує лише уречевлену працю, втілену в основних засобах виробництва сільськогосподарського призначення. У процесі використання основні виробничі фонди переносять свою вартість на продукцію лише частково, в розмірі річної їх амортизації, але при цьому вони створюють відповідні умови для раціонального використання матеріальних оборотних засобів. Тому зростання оснащеності господарств основними виробничими фондами підвищує рівень використання і продуктивність земельних угідь.

Рівень інтенсивності рослинництва характеризується також таким показником, як затрати живої праці з розрахунку на гектар земельної площі. Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва здійснюється на основі широкого використання досягнень науково-технічного прогресу, що сприяє впровадженню комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів, підвищенню продуктивності праці. Тому на відміну від інших показників затрати праці на одиницю земельної площі у процесі інтенсифікації закономірно зменшуються. Це відображує відповідні зміни у співвідношенні затрат уречевленої і живої праці з підвищенням технічної озброєності господарства.

У процесі інтенсифікації рослинництва зростає використання засобів виробництва у вигляді різноманітних речових елементів і енергетичних ресурсів. Для вивчення впливу окремих факторів інтенсифікації рослинництва на вихід продукції і ефективність її виробництва обчислюють також натуральні показники рівня інтенсивності.

Для характеристики рівня інтенсивності сільського господарства використовують такі натуральні показники: кількість енергетичних потужностей, спожитої електроенергії на виробничі потреби з розрахунку на 1 га ріллі або посівної площі, кількість мінеральних та органічних добрив, обсяг виконаних тракторних робіт в умовних еталонних гектарах на 1 га ріллі.

Вивчення змін у рівні інтенсивності сільськогосподарського виробництва дає можливість встановити вплив додаткових сукупних вкладень на збільшення виходу продукції з одиниці земельної площі. Основні результативні показники інтенсифікації рослинництва це врожайність сільськогосподарських культур, вартість валової продукції на 1 га сільськогосподарських угідь.

Підвищення рівня інтенсивності сільськогосподарського виробництва має не тільки збільшити вихід продукції на гектар земельної площі, а й скоротити затрати праці і коштів на її одиницю. В цьому виражається суть процесу інтенсифікації, який передбачає не тільки сукупні додаткові вкладення в сільське господарство, а й підвищення його ефективності.

Економічну ефективність інтенсифікації рослинництва характеризують такі показники: продуктивність праці, фондовіддача, окупність виробничих витрат, собівартість продукції, розмір валового, чистого доходу і прибутку на 1 га земельної площі, рівень рентабельності виробництва, окупність додаткових витрат – це середньорічний приріст вартості валової продукції сільського господарства з розрахунку на 1 грн. додаткових витрат, що зумовили цей приріст у процесі інтенсифікації виробництва.

У сільськогосподарській практиці можливі три варіанти ефективності інтенсифікації рослинницької галузі: окупність додаткових витрат не змінюється, на одиницю земельної площі вони дають стільки ж продукції, як і попередні рівновеликі витрати; додаткові витрати забезпечують більший обсяг продукції порівняно з попередніми витратами; додатковий вихід продукції менший за додаткові виробничі витрати.

Різниця в темпах зростання виробничих витрат на одиницю земельної площі і приросту валової продукції не суперечить об’єктивним закономірностям інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. Тому випадок зниження продуктивності додаткових вкладень є цілком рівноправним і однаково можливим, як і випадок підвищення їх ефективності.

Отже, послідовне збільшення виробничих витрат на одиницю земельної площі виявляє в динаміці різну віддачу продукцією.

Підвищення економічної ефективності інтенсифікації рослинництва досягають комплексним використанням земельних, матеріально-технічних і трудових ресурсів на основі впровадження досягнень науково технічного прогресу.

Сільське господарство нашої країни протягом багатьох років розвивалось на основі поєднання екстенсивного і інтенсивного напрямів, що забезпечувало вдосконалення структури виробництва, підвищення продуктивності праці і збільшення виходу продукції. Головним шляхом розвитку сільського господарства стала послідовна інтенсифікація, яка супроводжувалась більш динамічними темпами підвищення його продуктивності і економічної ефективності.

Використовуючи запропоновану методику, проаналізуємо процес інтенсифікації на прикладі виробництва зерна в ПСП „приморський”.

Зернове господарство України розвивається на основі дальшої інтенсифікації, що забезпечує збільшення виробництва зерна переважно за рахунок підвищення врожайності зернових культур.

З підвищенням рівня інтенсифікації в сільському господарстві з’явилася можливість робити колишню кількість продукції на меншій площі чи сільськогосподарських угідь з меншим поголів’ям тварин. Це дає більший економічний ефект.

Виділяють кілька факторів, що визначають рівень інтенсивності виробництва в господарстві: ціна продукції і ресурсів, якість ґрунту, клімат, розташування земельних ділянок. Основний зміст інтенсифікації полягає в забезпеченні росту збалансованості факторів і усунення їхнього дисбалансу.

Розвиток виробництва зерна характеризується такими показниками, як динаміка посівних площ та їх структури, підвищення врожайності зернових культур, збільшення валового збору зерна і вдосконалення структури зернового виробництва.

Проаналізуємо по роках зміну рівня інтенсивності виробництва і валового виходу продукції в наступній таблиці.


Таблиця 3.1

Показники інтенсифікації зернового виробництва.


Показники 2002 2003 2004 2004 в % до 2002р.
1 2 3 4 5
Виробничі затрати на зерно, тис. грн. 781.2 1499 1571 201.1
Вартість добрив, тис. грн. 276.4 501 163 59.0
Затрати праці, тис. люд. год. 32 55 51 159.4
Площа посіву під зернові культури, га 890 1100 876 98.4
Вихід продукції, ц 26878 57640 39322.4 146.3
Показники 2002 2003 2004 2004 в % до 2002р.
1 2 3 4 5
Валовий дохід, тис. грн. 1280.9 2858.9 1302.5 101.7
Чистий дохід, тис. грн. 526.2 1361.1 -267.5 -50.87

Факторні показники інтенсивності:

Виробничі затрати на 1 га посіву, грн./га

877.8

1362.7

1793.4

204.3
Вартість добрив на 1 га посіву, грн./га 310.6 455.5 186.1 59.9
Затрати праці на 1 га посіву, люд. год./га 35.95 50 58.2 161.9

Результативні показники інтенсифікації:

Вихід продукції на 1 га посіву, ц/га

30.2

52.4

44.9

148.7
Валовий дохід на 1 га посіву зернових, грн./га 1439.2 2599 1486.9 103.3
Чистий дохід на 1 га посіву, грн../га 591.2 1237.3 -305.4 -51.7

Таким чином, виробничі затрати виросли в 2004 р. в зрівнянні з 2002 р. і становлять 201.1 %. Затрати праці зросли і відхилення становить 59.4 %. Вартість добрив зменшилась і становить в 2004 р. 163 тис. грн.., в зрівнянні з 2002 р. відхилення становить – 41 %.

Виробничі затрати на 1 га посіву значно збільшились і становлять в 2004 р. 204.3 %. Збільшились затрати праці на 1 га посіву в 2004 р. на 19 тис. люд. год. або на 61.9 %. Валовий дохід на1 га посіву збільшився і в 2004 р. становить 1486.9 грн/га, відхилення в зрівнянні з 2002 р. становить 3.3 %, а в зрівнянні з 2003 р. валовий дохід на 1 грн. посіву зменшився і відхилення становить 42.8 %. В 2002-2003 рр. виробництво зернових окупило свої затрати, чистий доход становить відповідно 591.2 і 1237.2 грн./га. Чистий дохід на 1 га посіву в 2004 р. не окупив свої затрати і становить 305.4 грн./га.


3.2 ВПРОВАДЖЕННЯ КОМПЛЕКСНОЇ МЕХАНІЗАЦІЇ.


Одним з головних напрямів інтенсифікації сільського господарства є механізація та автоматизація виробництва. Застосування машин і механізмів, автоматизація виробничих процесів поряд з іншими факторами забезпечують неухильне підвищення продуктивності праці, сприяють розвитку продуктивних сил суспільства.

Механізація – це комплекс технічних, організаційних, економічних та інших заходів, що забезпечують широку зміну ручної праці машинною. Розрізняють три рівні механізації6 часткову, комплексну та автоматизацію. При комплексній механізації практично весь обсяг робіт здійснюється машинами і механізмами при виконанні управлінських дій людиною.

Щороку дедалі більший обсяг робіт виконується із застосуванням машин та механізмів. Впроваджуються комплексна механізація та автоматизація виробничих процесів, які раніше здійснювались в ручну або були механізовані частково. Цьому сприяє поява нових видів техніки, більш високопродуктивної, уніфікованої, з новими можливостями по виконанню одного чи кількох видів робіт. Крім того, така техніка використовується в кількох галузях сільського господарства, що дає змогу експлуатувати її протягом більш тривалого періоду, а отже, значно скоротити затрати праці і коштів, строки виконання робіт.

Застосування механізації не тільки зумовлює підвищення продуктивності праці, а й поліпшує умови праці зайнятих на виконанні того чи іншого виду робіт, що має важливе соціально-економічне значення. Використання машин створює кращі умови для розвитку рослин завдяки поліпшенню обробітку ґрунту та догляду за посівами, якісному збиранню врожаю, виконанню всіх технологічних операцій в оптимальні агротехнічні строки.

Скорочення чисельності сільського населення і відповідно працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, вимагає підвищення рівня забезпеченості засобами механізації та автоматизації, поліпшення їх якості, підвищення продуктивності та уніфікованості. Однак в останні роки спад промислового виробництва, різке підвищення цін на техніку, відсутність паритету цін на продукцію промисловості і сільського господарства призвели до зниження рівня технічної забезпеченості аграрного сектора економіки.

Рівень механізації окремих виробничих процесів у сільському господарстві визначають у процентах і розраховують відношенням обсягу механізованих робіт до загального обсягу відповідних робіт. Роботи, які вимірюються в різнойменних одиницях і їх не можна підсумувати в однакових фізичних одиницях, переводять у застановлений вигляд – умовні еталонні гектари.

Ступінь механізації виробничих процесів у рослинництві постійно зростає, багато видів робіт комплексно механізовані. Водночас рівень механізації окремих робіт в „Приморському” залишається невисоким. Особливо це стосується овочівництва і баштанництва.

Істотно підвищити продуктивність праці, забезпечити підвищення ефективності виробництва може впровадження системи машин. Така система повинна забезпечити механізацію всіх процесів, створити умови для впровадження потокової технології виробництва, скорочення потреб у робочій силі, полегшення праці трудівників. Вона повинна охопити всі процеси, починаючи від передпосівного обробітку ґрунту й закінчуючи транспортуванням готової продукції.

Економічна ефективність механізації та автоматизації виробництва продукції рослинництва проявляється в підвищенні врожайності сільськогосподарських культур, збільшенні валового виробництва продукції, поліпшення її якості, підвищенні продуктивності праці, зниженні собівартості продукції.

Економічну ефективність використання нової техніки різних варіантів механізації та автоматизації того чи іншого виду робіт розраховують порівнянням затрат праці і коштів при існуючому та пропонованому варіантах. Для цього визначають систему показників, що порівнює затрати праці, експлуатаційні витрати, питомі капітальні вкладення, приведені витрати, визначає строк окупності капітальних вкладень.

Ступінь зниження затрат праці розраховують за формулою:

Сn = [(Зс – Зн) : Зс] * 100 %, де Сn – зниження затрат праці, %; Зс ,Зн – затрати праці на виробництво одиниці продукції або виконання одиниці робіт при відповідно старому та новому варіантах системи машин чи агрегатів.

Ступінь зниження питомих капітальних вкладень дорівнює:

Ск = [(Кс –Кн) : Кс] * 100 %, де Ск – зниження капітальних вкладень, %; Кс ,Кн - питомі капітальні вкладення на виробництво одиниці продукції або виконання одиниці робіт при відповідно старому та новому варіантах системи машин чи агрегатів.

Строк окупності додаткови капітальних вкладень у нову техніку визначають за формулою: Т = (Кн - Кс ):(Сn – Сн), де Т – строк окупності додаткових капітальних вкладень, років; Кс, Кн – капітальні вкладення на виробництво одиниці продукції або виконання одиниці робіт при відповідно старому та новому варіантах системи машин чи агрегатів; Сс, Сн – собівартість одиниці продукції або витрати на виконання одиниці робіт при відповідно старому та новому варіантах системи машин чи агрегатів.

Рівень цих показників в ПСП „Приморський” залишається досить високим, тому необхідно шукати шляхи суттєвого їх зниження. Головними що до цього є грамотна технічна експлуатація сільськогосподарської техніки, своєчасне здійснення ремонту і технічного обслуговування, раціональна організація виробничих процесів, правильне агрегатування силових та робочих машин і механізмів, повне завантаження енергонасичених тракторів, оптимізація структури машинно-тракторного парку.

3. ЗАСТОСУВАННЯ ПРОГРЕСИВНИХ ФОРМ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ОПЛАТИ ПРАЦІ.


Усі речові елементи виробничого процесу – засоби і предмети праці – перетворюються на продуктивну силу лише тоді, коли у виробничий процес включається людина, застосовуючи працю.

Результативність праці називається її продуктивністю. Підвищення продуктивності праці у будь-якій державі має велике значення, оскільки дає змогу збільшувати та здешевлювати виробництво продукції, економлячи при цьому живу працю.

Найважливішою умовою підвищення продуктивності праці є постійне вдосконалення її організації.

Наукова організація праці – це комплекс заходів, що забезпечують найефективніше поєднання людей із засобами виробництва в єдиному виробничому процесі на основі досягнень науки, техніки і передового досвіду.

Основні завдання й принципи наукової організації праці такі: поділ та кооперування праці, найповніше використання знань, уміння й навичок кожного працівника; вдосконалення виробничих процесів і робочих місць та обслуговування їх із метою збільшення корисного час протягом зміни: створення для працюючих найкращих умов праці та відпочинку, поліпшення трудової дисципліни; розробка і впровадження науково обґрунтованих норм праці; безпека праці та підвищення професійного і культурного рівня працівників; зростання відповідальності й матеріальної заінтересованості в кінцевому результаті виробництва, кращому використанні землі, основних і оборотних засобів; дотримання режиму економії.

Під поділом і кооперуванням праці розуміють форми організації трудових колективів, тобто найдоцільніше розчленування виробничого процесу, добір працівників відповідних професій та встановлення певних зв’язків між ними, організацію орендних відносин, індивідуальних і сімейних ферм.

Кооперування включає в себе наступні елементи:

  • розподіл робочої сили по галузям господарства з урахуванням рівня механізації виробництва і раціональне використання її шляхом правильного розміщення по робочих місцях;

  • створення найбільш досконалих форм первинних виробничих одиниць (бригад, ферм) і методи управління ними;

  • організація праці в середині виробничих одиниць;

  • раціональну організацію окремих виробничих процесів.

Розрізняють цехову й бригадну організаційні системи. У великих за розміром господарствах найчастіше функціонує цехова організація. Але однією з основних форм є виробнича бригада.

Виробнича бригада – це постійний колектив робітників, об’єднаних єдиним виробничим процесом. Цей колектив виконує, як правило, своїми силами весь цикл робіт по виробництву продукції і відповідає за кінцевий результат праці.

Також однією з важливіших умов підвищення продуктивності праці, тобто її ефективності, є поліпшення умов, в яких здійснюється процес виробництва.

Умови праці – це сукупність факторів виробничого середовища, які в процесі праці впливають на працездатність і здоровўя людини. Тому поліпшенню таких умов як елемента наукової організації праці необхідно приділити особливу увагу.

У сільському господарстві робоче місце – зона дії працівника і розміщення засобів виробництва, необхідних для виконання певної роботи. На ньому залежно від виду роботи може працювати один чи кілька чоловік.

До організації робочого місця ставляться такі вимоги: точне виконання прийнятої в господарстві технології; по можливості скорочення ручної праці; створення умов для застосування передових методів і прийомів роботи; дотримання ергометричних вимог при забезпеченні працівника засобами виробництва, сировиною та матеріалами, тарою то що; раціональне оснащення основним і допоміжним обладнанням; створення необхідних санітарно-гігієнічних та комфортних умов роботи.

Найбільш економічний ефект одержують при впровадженні не окремих пропозицій, а комплексу заходів, що передбачають поліпшення умов і безпеки праці, раціональний режим праці та відпочинку, використання передової техніки й технології виробництва.

Організація праці в господарстві повинна постійно вдосконалюватись. Але при будь-якій її зміні повинні зберігатися наступні основні умови:

  • постійний склад робітників в галузі або у виробничій одиниці господарства;

  • закріплення за бригадою землі (на строк не менше повної ротації сівозміни) і техніки;

  • плановість в роботі і внутрішньогосподарський розрахунок;

  • матеріальна відповідальність кожного колективу і кожного працівника за кінцевий результат праці;

  • послідовне впровадження в життя принципу матеріальної відповідальності робітників, оплата праці за кількість виробленої продукції з урахуванням її якості.

Оплата праці – це частина одержаного продукту, виділена на особисте споживання відповідно до кількості та якості затраченої праці. Основними завданнями її організації є стимулювання підвищення продуктивності праці, врожайності сільськогосподарських культур, запобігання втратам продукції, економія грошових і матеріальних ресурсів.

Основні принципи організації праці – її гарантованість, розмір оплати відповідно до кваліфікації працівника, кількості, якості та строку виконання робіт; матеріальна заінтересованість працівника в підвищенні продуктивності праці; простота й зрозумілість зв’язку оплати з кінцевим результатом виробництва.

На сільськогосподарських підприємствах оплату праці всіх учасників виробництва доцільно ставити в пряму залежність від валового або госпрозрахунку доходу, зберігаючи її гарантовану частину. На розпайованих підприємствах дивіденди, які нараховують на пай кожному членові колективу, також поліпшують матеріальний стан працівників і соціальні умови на селі.

Проаналізуємо рівень оплати в господарстві.


Таблиця 3.2 –

рівень оплати праці в ПСП „приморський”


Показники

 2002 2003 2004 Зміна

Тис. грн. % Тис. грн. % Тис. грн. %

Варт.

%

Питом

ваг. пункти
1 2 3 4 5 6 7 8 9
Фонд оплати праці всіх працівників 569.4 100 586 100 496.6 100 100 -
Фонд оплати праці штатних працівників 569.4 100 586 100 496.6 100 100 -
В т. ч.: фонд основної заробітної плати 375.4 65.9 420.5 71.7 295.9 59.6 9.5 -6.3
Фонд додаткової заробітної плати 191.9 33.7 163.6 27.9 146.9 29.6 12.2 -4.1

Показники

 2002 2003 2004 Зміна

Тис. грн. % Тис. грн. % Тис. грн. %

Варт.

%

Питом

ваг. пункти
1 2 3 4 5 6 7 8 9
З нього: на добавки та виплати до тарифних ставок та посадових окладів 38.3 6.7 82.1 14.0 66.7 13.4 100 6.7
-премії виробничі результати 2.1 0.4 10.2 1.7 9.2 1.8 350 1.4
-інше 151.5 26.6 71.3 12.2 71 14.3 46.2 -12.3
Натуральна оплата праці штатних працівників 32 5.6 35.6 6.07 27.5 5.5 1.8 -0.1
Продано продукції та надано послуг в рахунок заробітної плати 238.2 41.8 297.7 50.8 185.3 37.3 10.8 -4.5

Показники

 2002 2003 2004 Зміна

Тис. грн. % Тис. грн. % Тис. грн. %

Варт.

%

Питом

ваг. пункти
1 2 3 4 5 6 7 8 9
Сума заборгованості із виплати заробітної плати (на кінець року), всього, тис. грн. 156 27.4 144.4 24.6 113.3 22.8 16.8 -4.6

Аналізуючи таблицю 3.2 можна відмітити, що фонд оплати праці штатних працівників в 2004 р. зменшився на 72.8 тис. грн. в зрівнянні з 2002 р. так фонд основної заробітної плати в 2004 р. скоротився на 21.2 % і в 2004 р. питома вага фонду основної заробітної плати становить 59.6 5 від фонду оплати праці штатних працівників. Фонд додаткової заробітної плати складає 29.6 % від фонду оплати праці штатних працівників. Цей фонд в 2004 р. скоротився в порівнянні з 2002 р. на 23.4 %. В господарстві в 2004 р. збільшились виплати премій за виробничі результати і надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів в зрівнянні з 2002 р., але зменшились по відношенню до 2003 р. сума заборгованості із виплати заробітної плати (на кінець року) в 2004 р. скоротилася в зрівнянні з 2002 р. і відхилення склали 27.4 %.

На сільськогосподарських підприємствах застосовують тарифну систему, яка враховує характер та умови праці, забезпечує дотримання принципу однакової оплати за рівну працю. Ця галузь народного господарства відрізняється від інших тим, що виробництво в цілому і виконання окремих робіт тут пов’язані з впливом природних факторів, дія яких залежить від зони, пори року й стадії виробництва, особливо у рослинництві. Тому більшу частину робіт доводиться виконувати в обмежені строки, недотримання яких призводить до зменшення обсягу виробництва продукції та погіршення її якості. Існують роботи, пов’язані з використанням шкідливих речовин (гербіциди, пестициди тощо), для виконання більшості робіт потрібні певна професійна підготовка і кваліфікація. Це зумовлює необхідність значної кількості професій для успішного ведення господарства.

Тарифна система складається з трьох основних частин: тарифних сіток, тарифних ставок і тарифно-кваліфікаційних довідників.

Система оплати праці поєднує основну оплату з додатковою і преміальною. Вона значно посилює вплив оплати праці на кінцеві результати виробництва, сприяє посиленню режиму економії, впровадженню прогресивних технологій виробництва, нової техніки, вдосконаленню організації підприємства й застосування наукової організації праці. На відрядній формі ґрунтуються проста необмежена відрядна та відрядно – преміальна системи. Розвитком останньої є акордно-преміальна система, яка передбачає підвищення заробітку при збільшенні обсягу виробництва та скороченні витрат на одиницю продукції. На принципах почасової оплати побудовано просту необмежену почасову й почасово-преміальну системи. Почасово-преміальна система характеризується стимулюванням працівників за умови виконання і перевиконання планових показників виробництва.

Системи оплати праці вдосконалюються з розвитком форм організації виробництва і праці, а тарифні ставки збільшуються в разі підвищення рівня мінімальної оплати.

Найбільш поширена – акордно-преміальна система оплати праці з поточним авансуванням працівників. Вона ґрунтується на встановленні планових розцінок за одиницю продукції певного виду або певну суму її вартості.

Основними нормативними актами, що регламентують оплату праці на сільськогосподарських підприємствах різних форм власності, є Закон України „Про оплату праці” (1995 р.), „Галузева угода між Міністерством агропромислового комплексу України, галузевими обўєднаннями підприємств і підприємців та ЦК профспілок працівників агропромислового комплексу України” та інші нормативно – правові акти.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ


Згідно з результатами досліджень виявлено, що ПСП” Приморський” Приморського району Запорізької області є господарством з м’ясо-зерновою спеціалізацією, з нахилом на виробництво саме м’яса. В період з 2002 р. по 2004 р. зросла площа земельних угідь на 2.5 %, вартість основних виробничих фондів – на 32.8 %, вартість оборотних – на 0.3 %.

А ось в таких показниках як: валовий дохід (на 7.8 %), прибуток (38.3 %), рівень рентабельності (25.5 %), норма прибутку (53.1 %) спостерігається зменшення. Загалом сприятливе місце розташування і віддаленість від обласного центру, дає змогу збільшувати прибутковість господарства, при умові правильної та раціональної організації діяльності ПСП „Приморський”.

На основі даного дослідження було виявлено, що продуктивність праці в господарстві знизилась, а прямі затрати праці зросли, це при зменшенні кількості працівників зайнятих в сільському господарстві. Так на прикладі зернових культур, виробництво зерна на 1-го середньорічного працівника с/г призначення збільшилось з 109.7 в 2002 р. до186.4 в 2004 р., але при цьому і збільшились прямі затрати праці. Аналіз рівня продуктивності праці свідчить, що при збільшенні земельних угідь і зменшенні середньорічної чисельності працівників, зайнятих в сільськогосподарському виробництві відбулося збільшення навантаження сільськогосподарських угідь збільшилось, це свідчить також про те що господарство використовує ручну працю і ще слабо розвинене застосування інтенсивних технологій і комплексної механізації.

Згідно з результатами дослідження пропонується покращити умови для підвищення продуктивності праці. Тобто зацікавити працівників матеріальними або моральними ресурсами. Зазвичай людина працює в одну шосту своїх потенційних можливостей. А якщо зацікавлені, то він намагається збільшити свою продуктивність в 2-3 рази. Другою умовою є кваліфікація, професіоналізм, опит, знання, освіта. Підготовлений працівник, спеціаліст свого діла працює набагато краще: якісніше і продуктивніше невмілого працівника. Третя умова – організація праці, якість управління працею. Сюди входять планування і координація дій робітників, забезпечення порядку і трудової дисципліни. І четвертий фактор – це якість машин, обладнання, прогресивності технологічного процесу.

Тобто забезпеченість сучасною технікою.

Варто докладати як умога більше сил для підвищення рівня продуктивності праці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


1. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник – 2-ге вид. –К.:КНЕУ. 2002 – 624 с.

2. БУГУЦЬКИЙ а.а. Повышение производительности труда – ключевая проблема аграрної економіки –К.: Урожай , 1986 – 216 с.

3. Галко И.К. Человеческий фактор в сельскохозяйственном производстве – Минск: Урожай, 1988 – 101 с.

4. Громов М.Н. Научная организация, нормирование и оплата труда на сельскохозяйственных предприятиях – 2-е изд., доп. И перераб. – М.: Агропромиздат. 1991 – 383 с.

5. Ерин П. Экономика сельского хозяйства. Практикум. –К.: Вища шк.., головное изд., 1989 – 246 с.

6. Зрібняк Л.Я. „Організація і планування виробництва на сільськогосподарських підприємствах –К.: Урожай, 1999 – 352 с.

7. Мацибора В.І. Економіка сільського господарства: Підручник –К.: Вища школа, 1994 – 415 с.

8. Мащенков Т.И. Формирование и исследование рабочей силы в с.-х. –М.: Агропромиздат 1988 – 160 с.

9. Остапа В.с. Коллективный подряд в специализированном хозяйстве –К.: Урожай 1987 - 72 с.

10. Повышение эффективного использования трудовых ресурсов в сельскохозяйственном производстве сборник научных трудов ВСХИ.

11. райзберг Б.А. Экономическая энциклопедия для детей и взрослых. –М.: АОЗТ «Нефтехим инвест», 1995 – 688 с.: иа.

12 Руснак П.П. Економіка сільського господарства. Підручник –К.: Урожай, 1998 – 320 с.

13. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятий АПК. Учебник /Г.В. Савицкая, - 2-е изд. Испр. –Мн.: Новое знание, 2002 – 687 с.