Проблеми залучення зарубіжних інвестицій в Україну

Змiст Реферату

Україна і інвестиції 2

Альтернативні шляхи розв’язання проблеми: 4

Державне регулювання іноземного інвес­тування в Україні 7

Висновки 11

Україна і інвестиції

Іноземні інвестиції є провідником сучас­них технологій виробництва та управління, своєрідною „перепусткою” на світові ринки товарів та капіталів, дозволяючи при цьому компенсувати дефіцит національних грошо­вих коштів.

На сьогоднішній день потреба в інвес­тиціях для структурної перебудови ук­раїнської економіки зростає. Цікаво буде відмітити, що валові інвестиції в основний капітал в Україні за 1994 – 2001 роки склали 47 млрд. доларів.

Визначення проблеми:

Непривабливий інвестиційний клімат в Україні, що негативно впли­ває на можливості активізації процесу залучення прямих іноземних інвести­цій в економіку країни.

Передумови:

В умовах ринкового трансформування економіки України дуже гост­рою є потреба в значних іноземних інвестиціях. Для більшості країн з пере­хідною економікою ефективно використаний іноземний капітал стає ключо­вим фактором їх розвитку. Звичайно, залучення іноземних інвестицій віді­грає важливу роль і в структурі пріоритетів української економіки.

За розрахунками, загальний обсяг необхідних іноземних інвестицій в економіку України становить понад 40 млрд дол США. Україна має потенційні можливості для ефективного освоєння інвестицій на суму 2-2,5 млрд дол США на рік. Такі кошти протягом 5 років дозволять реконструювати пріоритетні галузі промисловості.

Станом на 01.01.2001 р. Обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну з часу здобуття нею незалежності становив 3,9 млрд 11омі США. Порівняно із зарубіжними країнами з перехідною економікою ці обсяги незначні і не задовольняють навіть незначної частини наявного попиту. Потреба економіки країни в 10 разів перевищує надходження.

В Україні існують об’єктивні й суб’єктивні фактори, які негативно впливають на процес іноземного інвестування, а саме:

- залучення іноземних інвестицій відбувається в умовах економічної кризи. Дехто з інвесторів призупинив діяльність на території України, вислов­люючи свою невпевненість у подальшому співробітництві, подаючи запити щодо економічної політики уряду;

- нестабільне законодавство, відсутність надійних гарантій захисту від його змін для іноземних інвесторів;

- повільні темпи приватизації. Іноземні інвестори, банки та фінансо­ві організації при вкладанні коштів у інвестиційні проекти віддають перевагу приватним підприємствам;

- невирішеність питання щодо надання у приватну власність земель­них ділянок під об’єкти, що приватизуються;

- темпи інфляції залишаються на значно вищому рівні, ніж у країнах Західної Європи і США;

- низька купівельна спроможність значної частини населення змен­шує можливість реалізації на внутрішньому ринку продукції, що могла б вироблятися на новостворених або реконструйованих із допомогою інозем­ного капіталу підприємствах;

- невисокий рівень розвитку інфраструктури, яка могла б забезпечи­ти швидкий оперативний зв’язок України з іншими країнами, надавати не­обхідні послуги для оперативного управління діяльністю підприємств з іно­земними інвестиціями.

Отже, в Україні сформувався малосприятливий інвестиційний клі­мат, який спричинив брак стратегічних іноземних інвестицій.

Суттєвим чинником у виникненні в Україні нинішньої ситуації, по­в’язаної з відтворювальними процесами, є недосконала фінансова, у тому числі податкова, політика. Чинна податкова система має бути скоригована за такими основними позиціями: регламентація взаємовідносин між державою і платниками податків; 11оміки1111ься11сть і стабільність податкової системи протягом фінансового року, її простота і доступність; відповідальність за ігнорування податкового законодавства; скорочення кількості податків і суттє­ве спрощення процедури їх збирання; загальне зниження податкового тягаря і захист вітчизняних виробників; посилення стимулювання капіталовкладень, інвестиційної та інноваційної діяльності; реформування амортизаційної по­літики; підвищення ролі майнового і земельного оподаткування, ресурсних платежів; реформування системи розподілу доходів; скорочення пільг.

Помірковані інвестори усвідомлюють, що прибутковість капіталу пі­сля оподаткування визначають не лише законодавчо встановлена ставка по­датку на прибуток підприємства, а й спосіб обчислення цього прибутку, зокрема – нарахування амортизації, облік запасів, віднесення процента за кредит і збитків до складу виробничих затрат. Крім того, у багатьох країнах існують додаткові стимули інвестування, тобто зменшення оподатковувано­го прибутку на суму капітальних затрат, і податкові інвестиційні кредити.

На початку 90-х років загальною тенденцією в країнах Центральної та Східної Європи було утворення так званих „правових анклавів” для іно­земних інвесторів. Було гарантовано захист від змін законодавства, націоналі­зації, забезпечено репатріацію прибутків, а також надано податкові пільги. Україна також пішла цим шляхом. Так, Декрет №55-93 Кабінету Міністрів України „Про режим іноземного інвестування”, що набрав чинності у червні 1993 р., на п’ятирічний строк звільняв від оподаткування прибутки підприємств із кваліфікованими іноземними інвестиціями (фірми, в яких від 10 до 100% статутного фонду належали нерезиденту). Але Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств”, що діяв з 1 січня 1995 p., скасував податкові канікули для підприємств з іноземними інвестиціями, заснованих після введення цього Закону. Цей захід відповідає головним вимогам, що ставляться до податкової системи, яка має забезпечити: ефективність – тобто мінімізувати вплив оподаткування на використання ресурсів в умовах рин­ку, рівність – тобто зрівняти податкові зобов’язання всіх платників податку, а також простоту застосування. Впровадження однакових правил гри вважа­ється ознакою стабілізації податкового законодавства, що може компенсува­ти іноземним інвесторам зростання податкового тягаря.

Консультації (зацікавлені сторони):

Залученню прямих іноземних інвестицій сприяє процес формування інституційного середовища. Україна, з одного боку, поступово включається в діяльність міжнародних економічних структур, а з другого – досить інтен­сивно розвиває внутрішні ринкові організаційні структури та інститути. Сформовані та діють інститути, що регулюють або забезпечують зовнішньо­економічну діяльність: Міністерство економіки та європейської інтеграції, валютно-економічне управління Міністерства фінансів, Державна митна служ­ба, відповідні підрозділи і служби в інших відомствах.

У квітні 1997 р. Була створена Консультативна рада з питань інозем­них інвестицій під головуванням Президента України, яка є, по суті, фору­мом з політичного діалогу між основними творцями економічної політики України та керівниками великих іноземних компаній.

У тому ж 1997 р. Було утворено Палату незалежних експертів для вирішення суперечок між іноземними інвесторами та українськими органа­ми виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Моделювання проблеми:

На макроекономічному рівні надходження прямих іноземних інвес­тицій регулюється такими інструментами, як податки, тарифи, амортизація, заробітна плата, ціни і валютний курс.

А на мікроекономічному – інструментами, що детермінують функці­онування фірми (вимоги до власності; місцеве регулювання рівня цін; лімі­тування фінансових засобів для інвестицій і набору робочої сили; експортні обмеження; ліцензування імпорту; контроль за використанням технології та іноземної валюти; величини відпускних цін).

Метою політики у сфері іноземного інвестування є створення сучас­11ом політичної системи регулювання, яка б підвищила інвестиційну приваб­11оміки11 економіки та забезпечила потужні мотивації нерезидентів щодо вкла­дення коштів. Особливо ефективним важелем успішного вирішення цього завдання може стати, за певних обставин, податкова політика щодо іноземних та внутрішніх інвестицій.

Проаналізуємо фіскальні методи стимулювання іноземних інвести­цій, а саме: зниження податку на доходи корпорацій, податкові канікули, прискорена амортизація, зменшення оподаткованого прибутку на суму інве­стицій, використання податкового інвестиційного кредиту.

Дії українського уряду в галузі оподаткування корпоративних при­бутків зосереджені на двох суперечливих цілях:

1. Одержанні доходів бюджетом.

2. Проведенні стимулюючої економічної політики, зокрема, на за­лученні іноземного капіталу.

Політики мають впроваджувати найпривабливіші для іноземних ін­весторів податкові стимули в такий спосіб, щоб не втратити бюджетні надхо­дження.

Альтернативні шляхи розв’язання проблеми:

Існують три основні альтернативи:

1) Податкові канікули.

2) Низькі податкові ставки, які застосовуються до широкої бази оподат­кування.

3) Прискорена амортизація основних фондів, зменшення оподатко­11оміки1111 прибутку на суму інвестицій чи використання податкового інвестиційного кредиту.

Альтернатива 1.

Податкові канікули

Під час податкових канікул прибутки підприємств оподатковуються за зниженими ставками чи не оподатковуються взагалі. Після закінчення податкових канікул компанія повинна почати сплачувати податки, їй заборо­нено трансформуватися у нову компанію для продовження канікул. Тому запровадження податкових канікул вимагає уважного нагляду з боку подат­кової інспекції за підприємствами з іноземними, інвестиціями. Вони рідко застосовуються в розвинутих країнах.

Недоліки альтернативи 1:

Вадою податкових канікул, з точки зору уряду, є зменшення бюджет­них надходжень. Податкові канікули створюють значні можливості для транс­національних корпорацій (ТНК) у сфері податкового планування, що при­зводить до сталого зменшення податкової бази. Ефективність податкових канікул обмежена щодо залучення прямих іноземних інвестицій. Канікули є ефективнішими у залученні капіталу до мобільних виробництв, ніж до тих галузей, що впливатимуть на економіку країни протягом тривалого часу. Слід зазначити, що податкові канікули заохочують утворення нових компа­ній, а не інвестиції в нові виробничі потужності. Україні ж потрібне саме останнє.

Альтернатива 2.

Низькі податкові ставки, які застосовуються до широкої бази оподаткування

Іншою альтернативою заохочення прямих іноземних інвестицій є загальне зменшення податкової ставки. Базу оподаткування можна наблизити до доходу корпорації. Як визначено в Законі України „Про оподаткування прибутку підприємств” (№ 283/97-ВР), прийнятому Верховною Радою у травні 1997 p., компанії розраховують податкову базу, зменшуючи валовий доход на величину витрат на оплату праці, амортизації і процентних плате­жів. Пункт 5.5 Закону України „Про податок на прибуток підприємств” обмежує віднесення плати за кредит до витрат для підприємств, у статутному фонді яких частка нерезидента перевищує 50%. В умовах високої інфляції

закон передбачає індексацію не всіх видів витрат, а лише основних фондів і запасів. Однак індексація не знадобиться, якщо інфляція буде помірною. Переваги альтернативи 2:

1. Значно спрощується процес розрахунку податків. Уряд може стабі­лізувати надходження від оподаткування прибутку підприємств завдяки збі­льшенню податкової бази.

2. Інвесторів приваблюють країни з низькими ставками оподатку­вання, особливо коли вони є нижчими від світових стандартів – 35-40% (в Україні 30%). Низькі ставки з незначними податковими пільгами також свід­чать, що уряд зацікавлений у ринковому визначенні інвесторами найприбутковіших галузей.

3. Низькі податкові ставки самі по собі є стимулом. Вони залишають інвесторам більшу частину прибутків. Однак в інфляційній економіці пода­ткова система без індексації справляє значно менший вплив на інвестиційну діяльність.

Хоча застосування низьких ставок оподаткування до широкої по­даткової бази відповідає сучасній філософії державної політики в розвину­тих країнах, існують такі недоліки альтернативи 2:

1. Міжнародні зв’язки здатні звести нанівець зусилля країни у фор­муванні нейтральної податкової системи. Фактично країна з податковою системою, яка істотно відрізняється від податкових систем інших країн, може мінімізувати ринкові викривлення, запровадивши менш нейтральну податкову систему. Коли база оподаткування не є уніфікованою, то ТНК можуть ско­ристатися відмінностями в податкових законодавствах різних країн. Наприк­лад, ТНК може отримати позику в країні з високими податками для фінан­сування інвестицій в країні з низькими податками. Це збільшить прибутки ТНК, тоді як місцевий бізнес не матиме таких можливостей.

2. Внаслідок високого рівня економічної та політичної невизначе­ності Україні потрібні стимули, вигоди від яких будуть відчутними відразу. Низьких ставок оподаткування корпоративних доходів може бути недостат­11ом, оскільки вони збільшують доходи протягом наступних років. Зменшення податкових ставок також зменшує оподаткування прибутків від інвестицій, здійснених раніше, що несподівано збільшує доходи власників існуючого бізнесу і водночас зменшує бюджетні надходження.

3. Більшість країн Організації економічного співробітництва і роз­витку (ОЕСР) встановлює пільгові ставки оподаткування для діяльності, що здатна забезпечити доходи протягом тривалого часу, зокрема, для науково-дослідних робіт. Так само заохочуються інвестиції у високотехнологічне об­ладнання.

Альтернатива 3.

Прискорена амортизація основних фондів, зменшення оподатковуваного прибутку на суму інвестицій чи використання податкового інвестиційного кредиту

Альтернативою попереднім податковим стимулам, поширеною у краї­нах ОЕСР, є прискорене списання інвестицій у формі:

1) прискореної амортизації, що дозволяє компаніям списувати ка­пітал для вимог оподаткування швидше, ніж для вимог обліку;

2) зменшення оподатковуваного прибутку на певний процент інве­11оміки1111ь витрат;

3) податкового інвестиційного кредиту, що дозволяє компаніям зменшувати податки на встановлений процент інвестиційних витрат.

Другий і третій різновиди стимулів діють безпосередньо. Але фактично ці податкові пільги неможливо використати, якщо компанія не здатна списати відрахування (коли, наприклад, вона має збитки з точки зору оподаткування й уряд у цьому випадку не відшкодовує відрахування). Інвестиційні відраху­вання, що відшкодовуються, означають повернення урядом компанії коштів у розмірі податкових пільг. Проте уряд може дозволити компанії перенести відрахування з оподаткованого прибутку чи податкові кредити на майбутній період з нарахуванням процента для збереження їх вартості.

Переваги альтернативи 3:

1. З інвестиційними податковими відрахуваннями компанія одержує доходи від зниження податкових ставок в результаті інвестицій. Податковий стимул має чітке спрямування – заохочувати інвестиції, а не створювати нові компанії.

2. Інвестиційні податкові відрахування для капіталу з тривалим стро­ком користування (споруди, машини та обладнання) заохочують інвестиції, що можуть бути прибутковими протягом багатьох років. Тобто відрахування стимулюють довгострокове інвестиційне планування.

3. Інвестиційні відрахування коштують урядові менше, ніж податкові канікули чи загальне зменшення податкових ставок.

Недоліки альтернативи 3:

1. У багатьох країнах ОЕСР відрахування застосовуються до машин і обладнання, іноді до будівель і споруд. Якщо до певних типів капіталу, зо­крема – до запасів, відрахування не застосовуються, то галузі, в яких інтенсивно використовуються запаси, потрапляють у невигідне становище.

2. Компанія, що часто оновлює капітал, може вимагати інвестиційних відрахувань. Отже, відрахування стимулюють інвестиції в активи з високою нормою економічної амортизації. Якщо уряд не бажає стимулювати інвести­ції в певні активи, то йому слід скоригувати ставки інвестиційних відраху­вань до очікуваного рівня амортизації капіталу.

3. Якщо інвестиційні податкові відрахування не відшкодовуються, то існуючі компанії дістають вигоди у повному розмірі, тоді як нові фірми мають спочатку отримати достатній прибуток перед використанням відраху­вань. Проекти з тривалим періодом розгортання потрапляють у невигідне становище порівняно з тими, що швидко починають одержувати доходи.

4. За високої інфляції інвестиційні відрахування посилюють нерів­номірність впливу податкової системи на інвестиційну поведінку підпри­11омі. Компанії в країнах з високою інфляцією зацікавлені фінансувати свій бізнес за рахунок боргу, оскільки податкові знижки для капітальних затрат є ціннішими. Податкові канікули і зниження ставки оподаткування зводять нанівець переваги від зменшення оподатковуваного прибутку на суму про­центних платежів в умовах високої інфляції.

КритерII 11оміки альтернативних 11оміки розв’язання проблеми:

Порівняння альтернатив за відомими універсальними критеріями дає результати, які наводяться у таблиці.

Критерії	Альтернативи
	Альтернатива 1	Альтернатива 2	Альтернатива 3
1. Оціночні критерії:
Результативність	Середня	Низька	Висока
Ефективність	Низька	Середня	Висока
Справедливість	Низька	Висока	Середня
2. Практичні критерії:
Адекватність	Низька	Середня	Висока
Прийнятність	Низька	Середня	Висока
Політична здійсненність	Низька	Висока	Середня
Адміністративна здійсненність	Низька	Висока	Середня

Рекомендації:

Найефективнішим підходом до податкового стимулювання інозем­них інвестицій в економіку України ми вважаємо альтернативу 3 – „приско­рене списання інвестицій у формі: прискореної амортизації, зменшення оподатковуваного прибутку на певний процент інвестиційних витрат та податкового інвестиційного кредиту”.

Ця альтернатива є найбільш прийнятною на сьогодні завдяки її чіт­кому спрямуванню на певний вид діяльності, а саме: нарощування виробничих потужностей. Крім того, відрахування стимулюють довгострокове інвестиційне планування. Не менш важливим є те, що інвестиційні відрахування кошту­ють урядові менше, ніж податкові канікули чи загальне зменшення податкових ставок. Цільове застосування відрахувань зменшує відплив капіталу порівняно з податковими канікулами, а також заохочує нові інвестиції замість надання несподіваних прибутків власникам наявного капіталу, як це відбувається при зниженні ставок оподаткування.

Впровадження:

Зважаючи на переваги і недоліки різних податкових стимулів, розгля­нутих в аналітичній записці, можна запропонувати новий для України підхід до підтримки конкурентоспроможності податкової системи. Йдеться про використання податкових інвестиційних кредитів і відрахувань. Ефективні інвестиційні відрахування знижують податкову ставку. Такі зміни будуть ефективнішими порівняно з податковими канікулами шляхом заохочення додаткових інвестицій на одиницю втрачених бюджетних коштів.

Державне регулювання іноземного інвес­тування в Україні

Державне регулювання іноземного інвес­тування є одним із видів соціального уп­равління, являє собою важливий вид діяль­ності органів державної влади по ефектив­ному залученню та раціональному викорис­танню іноземних інвестицій і визначається показниками економічного та соціального розвитку держави. Державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні включає управління іноземними інвестиціями, а та­кож регулювання умов інвестиційної діяль­ності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та її учасниками.

В Україні порядок державного регулю­вання інвестиційної діяльності та іноземно­го інвестування, як її складової частини, ви­кладено у Концепції регулювання інвес­тиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки, затвердженій по­становою Кабінету Міністрів України від 01.06.95 № 384, де іноземні інвестиції згаду­ються поряд з іншими джерелами інвесту­вання.

Як наголошується у зазначеній Концепції, обмежені бюджетні фінансові ресурси не да­ють змоги забезпечити структурні зміни в га­лузях економіки, необхідні для задоволення потреб держави. Незважаючи на те, що дана Концепція була прийнята у 1995 році, проблема обмеженості національних бюджетних ре­11оміки існує і на сьогоднішній день.

Згідно з Концепцією державна інвес­11оміки11 підтримка надається переважно для розвитку пріоритетних напрямів в еко­номіці, якими є: паливно-енергетичний ком­плекс; соціальне забезпечення; агропромис­ловий комплекс; енерго- та ресурсозберіга­ючі технології; розширення обсягів вироб­ництва товарів широкого вжитку тощо.

Іноземні інвестиції можуть здійснювати­ся у вигляді:

• іноземної валюти, що визнається кон­11оміки1111ьс Національним банком України;

• валюти України – при реінвестиціях в об’єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об’єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати по­датку на прибуток (доходи);

• будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов’язаних з ним майнових прав;

• акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав влас­ності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавст­ва інших країн), виражених у конверто­ваній валюті;

• грошових вимог та права на вимоги ви­конання договірних зобов'язань, які гаранто­вані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтвер­джену згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торго­вельними звичаями;

• будь-яких прав інтелектуальної влас­ності, вартість яких у конвертованій ва­люті підтверджена згідно з законами (про­цедурами) країни інвестора або міжнарод­ними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Ук­раїні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винахо­ди, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо.

Серед шляхів залучення іноземних інвес­тицій особливе місце займає використання іноземних інвестицій, кредитних ліній та кредитів міжнародних фінансових ор­11оміки1111ь. При цьому збільшення загального обсягу іноземних інвестицій вбачається доцільним провести за рахунок прямого іноземного інвестування.

В свою чергу, економічна доцільність пря­мих інвестицій залежить від багатьох чин­ників, зокрема:

• прямі інвестиції повинні бути направ­лені на заміщення імпорту готовою про­дукцією власного виробництва;

• за рахунок таких інвестицій повинні також створюватись виробництва, орієнтовані на експорт;

• в результаті одержання прямих інвес­тицій повинен бути накопичений техно­логічний потенціал та управлінський досвід у важливих галузях економіки держави.

Необхідно додати, що за даними Держав­ного управління статистики з початку 2001 року темпи надходження прямих іноземних інвестицій в Україну уповільнились. Пов’язано це з неналежним регулюванням державними органами влади залучення іноземних інвестицій та нераціонального їх використання.

Органами державного управління загаль­11ом компетенції, до функцій яких належить управління іноземним інвестуванням, в Ук­раїні є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації. Також загальні функції державного управління виконує Президент України як глава держави.

Місцеві державні адміністрації: повинні сприяти створенню підприємств з іноземни­ми інвестиціями; повинні здійснювати уп­11оміки1111ь інвестиційною діяльністю, в тому числі і за участю іноземних інвесторів; зо­бов’язані вносити до відповідних органів пропозиції щодо залучення іноземних інвес­тицій до економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць: ведуть на місцевому рівні переговори з потенційними іноземними інвесторами, врахо­вують частки іноземних інвестицій при складанні місцевих бюджетів тощо.

Специфікою державного регулювання іноземного інвестування в Україні є те, що функції по його здійсненню розподілені між кількома центральними органами виконав­чої влади як функціональної, так і галузевої компетенції. Це зумовлено міжгалузевим характером даного об’єкта державного регу­лювання.

Законодавчою базою державного регулю­вання іноземних інвестицій є Закон України „Про режим іноземного інвестування” від 19.03.96 № 93, Закон України „Про інвес­11оміки11 діяльність” від 18.09.91 № 1560, Закон України „Про захист іноземних інвес­тицій” від 10.09.91 № 1540а.

Особливістю державного правового регу­лювання діяльності іноземних інвесторів на території України є те, що поряд із зазначе­ними галузевими Законами вони повинні враховувати також положення ряду міжга­лузевих Законів та підзаконних норматив­них актів. Це Закони України „Про зовнішньоекономічну діяльність”, „Про підприємництво”, „Про власність”, „Про гос­подарські товариства”, „Про банки і банківську діяльність” та інші.

Закон України „Про інвестиційну діяльність” був першим нормативним ак­том, в якому викладено загальні правові, еко­номічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України. В Законі зазначається, що інвестиційна діяльність в Україні, поряд з іншим, здійснюється на ос­нові іноземного інвестування.

Відповідно до Закону України „Про ре­жим іноземного інвестування” для інозем­них інвесторів на території України вста­11оміки1111ься національний режим інвес­тиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавст­вом України та міжнародними договорами України. Для окремих суб’єктів підпри­ємницької діяльності, які здійснюють інвес­11оміки11 проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і тери­торій, може встановлюватися пільговий ре­жим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Законами України можуть виз­начатися території, на яких діяльність іно­земних інвесторів та підприємств з інозем­ними інвестиціями обмежується або заборо­няється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки.

В той же час, відповідно до Закону Ук­раїни „Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням май­на та коштів вітчизняного походження” від 17.02.2000 р. Фактично скасовано пільги щодо митного та валютного регулювання та справляння податків підприємствам з іно­земними інвестиціями.

При цьому держава встановила гарантії захисту іноземних інвестицій, зокрема:

1. Гарантії у разі зміни законодавства, які полягають в тому, що, якщо в подальшому спеціальним законодавством України про іноземні інвестиції будуть змінюватися га­рантії захисту іноземних інвестицій, зазна­чені в розділі II цього Закону, то протягом десяти років з дня набрання чинності таким законодавством на вимогу іноземного інвес­тора застосовуються державні гарантії захи­сту іноземних інвестицій.

2. Гарантії щодо примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб, що означає, що іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за ви­нятком випадків здійснення рятівних за­ходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. Зазначена реквізиція мо­же бути проведена на підставі рішень ор­ганів, уповноважених на це Кабінетом Міністрів України.

3. Компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам, яка полягає в тому, що іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи їх посадовими особами передбачених за­конодавством обов’язків щодо іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями, відповідно до законодавства України.

4. Гарантії в разі припинення інвес­тиційної діяльності. У разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення не пізніше шести місяців з дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій у натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного вне­ску (з урахуванням можливого зменшення статутного фонду) без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи то­варній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвес­тиційної діяльності, якщо інше не встанов­лено законодавством або міжнародними до­говорами України.

5. Гарантії переказу прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій, що озна­чає, що іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов’язкових пла­тежів гарантується безперешкодний і негай­ний переказ за кордон їх прибутків, доходів та інших коштів в іноземній валюті, одержа­них на законних підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій.

Ще одним елементом механізму держав­ного регулювання іноземного інвестування є державна реєстрація іноземних інвестицій, яка здійснюється обласними, Київською та Се­вастопольською міськими державними адміністраціями. Така реєстрація повинна бу­ти здійснена протягом трьох робочих днів після фактичного внесення іноземних інвес­тицій. При цьому незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання пільг і гарантій, передбачених законодавством.

Не зайвим буде відмітити, що, встановив­ши гарантії компенсації і відшкодування збитків іноземним інвесторам, законодавець не зазначив строки їх виплати, джерело, з якого такі виплати повинні здійснюватись, конкретних посадових осіб, які повинні відповідати за компенсацію. Також не виз­начено механізму повернення інвестору його інвестицій в разі припинення інвестиційної діяльності. Отже, гарантії є, а здійснення їх на практиці, на жаль, не відбувається.

Висновки

На сьогоднішній день в нашій державі існує проблема недостатнього використання інвестиційного потенціалу, яка пов’язана із політичною нестабільністю, надмірним втру­чанням держави у регулювання іноземних інвестицій, постійними змінами у чинному законодавстві, від сутністю в Україні єдиного центрального органу з питань державного управління іноземного інвестування, недо­статнім розвитком малого та середнього підприємництва, наявністю великої кількості „тіньових капіталів”.

В той же час пряме іноземне інвестування для нас буде мати тільки позитивні наслідки. За допомогою іноземних інвес­тицій створюється можливість модернізації виробничої бази, створення нових робочих місць, розвитку важливих галузей економіки тощо. При цьому ми економимо національні бюджетні кошти, які можна спрямувати на будь-які інші не менш важливі сфери еко­11оміки, соціального забезпечення.

Таким чином, напрями інвестиційної політики України необхідно переглянути та розробити єдину чітку стратегію залучення іноземних інвестицій, оскільки залучення іноземних інвесторів з метою вкладення гро­шей в економіку держави є основною ор­ганічною частиною інвестиційної політики будь-якої країни.

Лiтература

1. Економіка, Фінанси, Право//Механізм державного регулювання інвестування в Україні. Наскільки він досконалий?, Я. Шестакова, - 6, 2002

2. Проблемы теории и практики управления//Проблемы повышения инвестиционной активности в Украинской экономике, В. Косов – 5, 2001

3. Розробка державної політики. Аналітичні записки//Вдосконалення механізму залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України, О. Шараєнко.