Ідеологічні відмінності сучасних партій лівого спрямування в Україні
переживши первісний шок обвинувачень у чужинстві, до певного часу зайняло вичікувальну позицію. Потрібно бути дуже наївним, щоб не розуміти: подібна вичікувальна позиція — явище тимчасове і питання лише в тому, скільки часу мине, поки вона стане протилежною - активно наступальною."... Мовний "дискомфорт" з часом перетворився на соціально вибухонебезпечну суміш - такий собі етнотротил! Потрібно лише активувати детонатор, щоб він вибухнув". Він також висловив переконання, що одним із шляхів розв'язання "мовної проблеми", а власне, зміни статусу російської мови, є референдум: адже є "дві концепції формування нації: перша - етнічна, яка несе в собі загрозу апартеїду; друга - формування політичної нації, де мовна проблема має бути розв'язана демократичним шляхом, враховуючи права та свободи громадян. Власне, останнє ми і пропонуємо реалізувати через референдум" [52,с. 18].На погляд лідера комуністів, "процес розширення ареалу використання української мови необхідно проводити природними, еволюційними, а не революційними методами (за допомогою системи дошкільної і шкільної освіти, курсів підвищення кваліфікації та інше). Влада протягом десяти років веде жорстку боротьбу із "засиллям" ефірної і друкованої продукції російською мовою. Замість того, щоб створювати сприятливий клімат для україномовного друкарства, влада відкрила двері найгіршим зразкам західної мас та поп-культури". Вельми жалкуючи із приводу того, що "в 2005 р. на програми розвитку української мови було витрачено аж ЗО млн. гривень (5,5 млн. доларів)", народний депутат України П. Симоненко закликав здійснити в першу чергу "певні зміни в оподаткуванні. Через надмірні стягнення видання в Україні україномовної літератури є менш прибутковим, аніж російськомовної в Росії". Він підкреслював: "Наша програма передбачає державну підтримку україномовного книговидання, але не придушення податками російськомовного, контроль за чистотою мови на державному ТБ, замість викручування рук недержавним, як це зараз робить керівництво Нацради з питань телебачення та радіомовлення". Щоправда, у ВР не було зафіксовано законодавчих пропозицій, які б дозволяли виправити ситуацію.
П. Симоненко також пропонував розпочати "реформу державної мовної політики" шляхом внесення змін до ст. 10 Конституції України, яка проголошує українську мову єдиною державною, а російську - мовою національної меншини [52,с. 26].
Втілити в життя політику "двомовності", як переконаний лідер комуністів, можливо зокрема за допомогою розробки системи "заохочення держслужбовців на Сході до вивчення та використання української, а на Заході - російської!!!".
У нинішньому виборчому циклі КПУ продовжує лобіювати політику "двомовності". Наприклад, у зверненні позачергового XII з'їзду КПУ до виборців вказується, що комуністами розроблено проект нової редакції Конституції, в якому російській мові буде надано статус другої державної.
У виборчій програмі до дострокових виборів до ВР 2007 року під назвою "За народовладдя! Геть диктатуру" зазначається, що Компартією будуть забезпечені соціально-економічні та мовно-культурні потреби людей усіх національностей, що проживають в Україні, а "нова редакція Конституції, запропонована комуністами, надасть російській мові статус другої державної при реальному забезпеченні державного статусу української мови. Неухильно буде виконуватися Європейська хартія регіональних мов та мов меншин". Симптоматично, що поряд із цим пропонується запровадити й "інститут подвійного громадянства на підставі міжнародних угод".
Соціаліст Олександр Мороз та його політична сила у своїх попередніх виборчих програмах намагалися якнайдалі обходити питання мовної політики, обмежуючись загальними фразами про необхідність "подолання морально-духовної кризи в суспільстві - однієї з причин занепаду України".
У виборчій програмі СПУ зразка 2006 року, що мала назву "Збудуємо Європу в Україні", питання мовної політики опинилося на останньому, 21-му місці: "Внесений соціалістами закон про мови, який передбачає можливість кожному вільно користуватися рідною мовою, буде реалізований на практиці" [40,с. 29].
Ще в січні 2005 року О. Мороз, який раніше фактично уникав відвертого позиціонування СПУ стосовно мовної проблематики та етнополітики, різко змінив позицію. 12 січня 2005 року у ВР було зареєстровано ініційований ним законопроект, у якому було запропоновано надати російській мові статус офіційної поряд з українською. До речі, подібні ініціативи викликали тоді різкий спротив українських правих. Власне, в Конституції України взагалі відсутній термін "офіційна мова", українська мова є державною. Натомість у законопроекті О. Мороза обидві мови пропонувалось урівняти в правах, визнавши офіційними, тобто такими, що є робочими мовами органів державної, місцевої влади, а також використовуються в службовому спілкуванні, освіті та культурі, у веденні документації і діловодстві, при проведенні офіційних засідань в інформпросторі та у відносинах із громадянами. В пояснювальній записці до законопроекту вказувалося, що необхідність прийняття проекту Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про мови в Українській РСР" викликана тим, що держава Україна не має власного закону про державну мову та про застосування мов, а відтак і досі користується законом, прийнятим Верховною Радою УРСР, тобто актом іншої держави, який не відповідає реаліям життя нової держави - України. За міркуваннями О. Мороза, Закон України "Про мови в Українській РСР", прийнятий 1989 року, ставить мови національних меншин в Україні в нерівні умови, що суперечить Європейській хартії регіональних мов або мов меншин, ратифікованій Верховною Радою України в 2003 році. Відповідно до положень ст. 6 проекту закону рішення про використання поряд з офіційною (державною українською мовою) офіційних (національних) мов в окремих територіально-адміністративних одиницях мають прийматись органами місцевого самоврядування. За цього поняття "адміністративно-територіальна одиниця", "дана місцевість", "та чи інша місцевість", "місця проживання більшості громадян інших національностей" вживаються без роз'яснення їх значення. З огляду на це виходить, що рішення про визнання якоїсь мови "офіційною" (державною) можуть приймати навіть селищні ради... [29,с. 17].
На думку О. Мороза, поточні еволюційні процеси в мовному середовищі спонукають до перегляду певних чинних законодавчих норм, що регламентують подальший розвиток української мови, а також регіональних мов та мов етнічних груп. Звідси випливає необхідність узгодження законів, що усуне довільне їх тлумачення, викликане суперечностями окремих статей, поліпшить можливості розвитку української мови як мови державної, поставить у рівні умови гармонійного розвитку мови національних меншин. Як стверджує лідер соціалістів, цей закон згідно зі ст. 10 Конституції України забезпечує українській мові статус державної мови. Він ставить в рівні умови всі національні мови, надаючи їм однакову правову базу, зобов'язує всі гілки влади повністю та пропорційно забезпечувати права кожної людини в мовному просторі. Всім громадянам України, незалежно від їх етнічного походження, національно-культурної самоідентифікації, місця проживання чи віросповідання закон надає право вільно обирати й користуватися будь-якою мовою, будь-яку мову вивчати і підтримувати її розвиток.
Політика духовного розвитку нації передбачає створення всебічних умов для вивільнення творчого потенціалу людини, її духовної самореалізації, самовдосконалення та саморозвитку.
Саме у духовній сфері свобода - необхідна умова реалізації волі людини у її діяльності, у вивільненні її творчого потенціалу. Найбільше добро свободи - Добро духовного росту.
Провідні теоретики СДПУ(О) так відносяться до духовних та мовних проблем:
Всіма своїми діями СДПУ(О)сприяла і буде сприяти утвердженню в українському суспільстві засадних принципів духовності, людяності, дружби народів нашої Вітчизни. Діяльність СДПУ(О) спрямовується назустріч побажанням українського народу, всіх громадян її Сходу і Заходу, Півночі, Центру і Півдня якою б мовою вони не говорили і до якої б церковної конфесії не належали [23,с. 111].
СДПУ(О) виступає за розвиток української мови та культури як основи національного і державного розвитку українського народу, за вільний розвиток всіх мов і культур, носіями яких є громадяни України.
Ідеологи СДПУ(О) вважають, що нехтування мовних та культурних потреб багатомільйонного російськомовного населення, інших націй і народностей веде тільки до послаблення та розколу країни.
На думку ідеологів СДПУ(О) українцям потрібно усвідомити, що національні інтереси України потребують єдності у духовній сфері. СДПУ(О) виступає за конструктивну співпрацю всіх релігійних конфесій. Лише за умови духовної єдності народу відбудеться консолідація українського суспільства на ґрунті національної ідеї.
Всі ліві партії і організації виступають проти націоналізму, культури індивідуалізму та утвердження „західних стандартів духовного життя”. Виняток становить лише РС, члени якого переконані, що такі націоналістичні організації, як ОУН та УПА за своєї ідеологією і світоглядом були соціал-демократичними, а деякі їх представники навіть тяжіли до марксизму. Щодо мовного питання, то організація взагалі проти введення єдиної державної мови в багатонаціональних країнах.
Всі ліві партії та організації однозначно виступають за пріоритетний розвиток відносин з країнами СНД і передусім – з Росією та Білоруссю. Проте уявлення про цілі співробітництва у них різні.
Висновки
В програмах партій лівого спрямування, що зареєстровані на території України досить важко знайти відмінності. Їх програми досить схожі,тому що досить багато почерпнули із програми Комуністичної партії Радянського Союзу. Та все-одно в програмах партій є певні відмінності. У духовній сфері прикладом може бути мовна проблема. Одні партії пропонують надати російській мові статусу офіційної інші другої державної,також є розбіжності щодо впровадження в життя цієї проблеми. Також в партій лівого спрямування є розбіжності щодо вирішення економічних проблем України. Коли в таких питаннях як зміна податкової політики, усунення корупції, захист внутрішнього виробника та створення нових робочих місць всі партії солідарні, тобто це є головними пріоритетами їх економічних програм. Тоді як КПУ не визнає своїм пріоритетом розвиток малого та середнього бізнесу, натомість в програмі СДПУ(о) не можна побачити таких програмних засад як реформування заробітної плати, зміни кредитної політики та впровадження державної монополії на певні сегменти ринку. Водночас можна побачити,що програми СПУ та ПСПУ суперечать самі собі, тобто якщо впроваджувати державну монополію, то розвиток малого та середнього бізнесу який є основою ринкової економіки здається неможливим.
Також їх погляди відрізняються і в аграрному секторі. Тож КПУ та ПСПУ в програмах виступають за державний захист вітчизняного виробника, забезпечують держзамовлення на с/г продукцію. Натомість СПУ та СДПУ(о) виступають за забезпечення європейського механізму дотацій та кредитування. В питаннях єдності України СПУ, СДПУ (о) та КПУ виступають за єдину неподільну Україну, а ПСПУ закликає до федеративного устрою та надання автономії Закарпаттю та Галичині, також всі політичні сили виступають за поглиблене самоврядування регіонів. Та незважаючи на всі відмінності майже у всіх програмах досліджуваних партій є дуже багато спільного. Першою причиною цього є те, що всі вони дістали «спадок» КПРС, якого і намагалися дотримуватися перші десять років існування незалежності України. Також очевидним є те, що програма ПСПУ є дуже схожа на програму СПУ, і, окрім декількох позицій, вони майже ідентичні. Це спричинено тим, що ПСПУ внаслідок розколу вийшла з лав СПУ. Дещо окремо стоїть програма СДПУ (о), яка намагалася увібрати в свої програми більше європейського соціалізму, та все одно програми всіх досліджуваних партій дуже схожі і відмінності знайти досить важко.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бокий І. СПУ прагне змін / Іван Бокий // Ехо карпат – 2005. – 20 жовтня.
2. Вінський Й. Де немає державної політики, там буде злодійська «малина» / Йосип Вінський // Товариш – 2005. – 8 квітня.
3. Вітренко Н. Для ПСПУ армія - не стадо, і не об’єкт для пограбування / Наталія Вітренко // Досвітні вогні – 2004. – 12 березня.
4. Вітренко Н. Декларація єдності / Наталія Вітренко // Досвітні вогні – 2005. – 17 липня.
5. Вітренко Н. ПСПУ за федерацію / Наталія Вітренко // Досвітні вогні – 2006. – 29 квітня.
6. Вітренко Н. Моя жизнь-борьба /Наталія Михайлівна Вітренко. – К., 2003 р. – 162 с.
7. Вітренко Н. Село потребує допомоги / Наталія Вітренко // Досвітні вогні – 2005. – 9 квітня.
8. Воплощая идею, или Лучшая политика – конкретные дела. // Товарищ ПЛЮС. – 2006 – № 21(21). –24 мая
9. Время выводов и новых целей // Товарищ ПЛЮС. – 2006 – № 19(19). –12 мая
10. Глобалізм і боротьба з ним. – Режим доступу: //socinfo.kiev/dumka/vybir/ideol1.htm
11. Дані соціологічного опитування соціологічної служби НІСД, проведеного з 11 по 23 грудня 2003 р.
12. Демидов А Комментарий по поводу одной статьи / Александр Демидов // Вибір. – 2001. – С. 187 – 192.
13. Кац К. Социалистические цели в глобальном протесте / Клаудио Кац // Вибір. – 2001. – С. 150 – 169.
14. Квятковський І. Ліва ідея: світовий і український виміри/ Іван Квятковський // Что делать? – № 1 (53) – К., 2006 р. – С. 15 – 27.
15. Концепция действия Леворадикального Объединения молодежи. Раздел 1: Естественная реальность. – Режим доступу: //lomleft.narod/action_ru.htm
16. Локер Ф. Глобальний капитализм и социалистическая альтернатива / Локер Филлип // Вибір. – 2001. – С. 124 – 149.
17. Лоуг Дж. Мифы требующие розвенчания / Дж. Лоуг. Дж. Симмонс // Вибір. – 2001. – С. 93 – 97.
18. Манифест (программное политическое заявление) Коммунистической партии рабочих и крестьян. Пункт 15: К братскому Союзу. – Режим доступу: //kprs-ua.narod/manifest.htm
19. Марковська Н. Біль кожної людини і всієї нації сприймаємо як свій / Ніна Марковська // Товариш – 2008. – 17жовтня.
20. Мартинюк А. Комуністи у Верховній Раді / Адам Мартинюк // Комуніст – 2007. – 17 вересня.
21. Марченко В. Держава для народа, а не народ для держави / Володимир Марченко // Досвітні вогні – 2007. – 21 вересня.
22. Марченко В. Молодь – майбутнє України / Володимир Марченко // Досвітні вогні – 2006. – 7 липня.
23. Медведчук В. Дух і принципи соціал-демократії: українська перспектива / Віктор Володимирович Медведчук – К., Основні цінності. 2000 р. - 200 с.
24. Медведчук В. Ідеологічна криза в Україні / Віктор Медведчук // Соціал-демократ. – 2005. – 18 серпня.
25. Медведчук В. Сучасна ідеологічна ситуація в Україні / Віктор Медведчук // Соціал-демократ. – 2005. – 18 серпня.
26. Мороза поддержат коммунисты // Кореспондент. – 2004 – 2 вересня.
27. Мороз О. Куди йдемо?../ Олександр Олександрович Мороз - К., 2007 р. - 156 с.
28. Мороз О. Ми хочемо іншої України / Олександр Мороз // Товариш – 2005. – 18 травня.
29. Мороз О. Чого хочуть соціалісти України / Олександр Мороз // Вибір. – 2001. – С. 5 – 37.
30. Мороз О. 10 лет Социалистической партии Украины / Олександр Мороз // Вибір. – 2001. – С. 38 – 62.
31. Мороз О. Хроника сьездов и партийных конференций Социалистической партии Украины / Олександр Мороз // Вибір. – 2001. – С. 63 – 69.
32. Мусієнко І. Україна має бути суб’єктом міжнародного процесу / Іван Мусієнко // Товариш – 2006. – 2 грудня.
33. Основы внутренней и внешней политики Украины (проект Социалистической партии Украины). Раздел XVII: Внешняя политика. – Режим доступу: //socinfo.kiev/progr_doc/polit_r.htm
34. Партия демократического социализма. 15 лет СПУ. Хроника событий. Документы. - К., 2007 р. - 306 с.
35. Программа Коммунистической партии Украины. – Режим доступу: //kpu.kiev/Main/index.htm
36. Програма Прогресивної соціалістичної партії України. – К., 2007 р.
37. Програма секції СНД Комітету за Робочий Інтернаціонал. – Режим доступу: //workres.kiev/map.html
38. Програма Соціал-демократичної партії України (об'єднаної). – К., 2007 р.
39. Програма Соціалістичної партії України (Нова редaкція). Вступ. – Режим доступу: //socinfo.kiev/progr_dok/program.htm
40. Програма Соціалістичної партії України (Нова редакція). Розділ І: Новий курс України (програма-мінімум). – Режим доступу: socinfo.kiev/progr_doc/program_u.htm
41. Програма Соціалістичної партії України (Нова редакція). Розділ ІІ: До демократичного соціалізму (програма-максимум). – Режим доступу: //socinfo.kiev/progr_doc/program_u.htm
42. Роман Г. Государственное регулирование заработной платы как елемент системы национальной безопасности / Роман Григорий // Вибір. – 2001. – С. 98 – 116.
43. Семенюк В. Українська земля не повинна стати випаленою / Валентина Семенюк // Товариш – 2006. – 25 травня.
44. Симоненко П. Государство, религия, народ и коммунисты. – Режим доступу: //kpu.kiev/Main/index.htm
45. Симоненко П. Комуністи не дозволять владі економити на дітях / Петро Симоненко // Комуніст – 2005. – 18 травня.
46. Симоненко П. Нове підвищення комунальних тарифів збагатить тільки олігархів / Петро Симоненко // Комуніст – 2006. – 25 липня.
47. Сиренко В. Почему коммунисты востребованы временем и народом?/Виктор Сиренко // Что делать? – № 1 (53) – К., 2004 р. – С. 1 – 7.
48. Сінько В. Усі питання, що стосуються «ліквідаторів» першочергові! / Василь Сінько // Товариш – 2007. – 14 вересня.
49. Славин Б. Идеи самоуправления и собственности в теории и истории социализма / Борис Славин // Вибір. – 2001. – С. 70 – 92.
50.Станков А. Фінанси кров економіки. А кровососів винищать соціалісти / Анатолій Станков // Товариш – 2009. – 25 січня.
51. Старинець О. Закони уже є. Тепер ми змусимо виконавчу владу їх виконувати / Олександр Старинець // Товариш – 2009. – 12 березня.
52. Статут Комуністичної партії України. Розділ ІІ: Членство в Комуністичній партії України. Організаційні засади. – Режим доступу: //kpu.kiev/Main/index.htm
53. Степанов М. Комуністи борються з бідністю / Михайло Степанов // Комуніст – 2008. – 27 листопада.
54. Центральна виборча комісія. Передвиборна програма кандидата в Президенти України Симоненка Петра Миколайовича. – Режим доступу: //195.230.157.53/pls/vp2004/WP001
55. Шеховцов О. Молодь – майбутнє України / Олексій Шеховцов // Досвітні вогні – 2004. – 14 жовтня.
ДОДАТОК
Порівняльна таблиця найбільших українських партій лівого спрямування