Обґрунтування та аналіз технології виробництва коньяку

менше шести років;

коньяк витриманий вищої якості КВВЯ – з коньячних спиртів середнього віку не менше восьми років;

коньяк старий КС – з коньячних спиртів середнього віку не менше десяти років;

коньяк дуже старий ДС – з коньячного спирту середнього віку не менше 20 років.

Готові купажі коньяків повинні відповідати певним вимогам, представленим в таблиці додатку 2.

Коньяки три, чотири і п'ятирічні готують з коньячних спиртів, витриманих в дубових бочках, дубових бутах або в емальованих резервуарах з дубовою клепкою. Вони можуть мати власні найменування з вказівкою на етикетці терміну витримки коньячних спиртів.

Коньяки групи КВ, КВВЯ, КС і ДС готують з коньячних спиртів, витриманих в дубових бочках або бутах. Вони повинні мати власні найменування.

Коньяки з найменуванням по місцю походження проводять у виноробницьких районах з коньячних спиртів місцевого виробництва, при цьому допускається використання коньячних спиртів інших виробників в кількості не більше 20% від об'єму купажа коньяків за умови збереження типових органолептичних показників конкретного найменування.

До колекційних коньяків відносять коньяки груп КВ, КВВЯ, КС і ДС, додатково витримані не менше трьох років в дубових бочках або бутах без урахування післякупажного відпочинку.

При приготуванні окремих ексклюзивних марок коньяків з метою додання особливих підвищених органолептичних якостей іноді використовують купажні коньяки, які є старими, часто колекційними зразками.

Купаж коньяку складають з початкових матеріалів, долі яких в суміші визначають розрахунковим шляхом або на основі органолептичного аналізу пробних купажів.

Приготований купаж, особливо за наявності в ньому неприємної грубості в смаку, обклеюють (желатином, риб'ячим клеєм, яєчним білком) або обробляють бентонітом, фільтрують і направляють на відпочинок, після якого знову фільтрують і після ще одного відпочинку розливають.

Нестабільні коньяки обробляють холодом при температурі -10 -12 °С протягом 5–10 діб.

Тривалість відпочинку трьох-п'яти літніх коньяків складає не менше трьох місяців, групи КВ – не менше шести місяців і старіших коньяків категорії КВВЯ, КС і ДС – не менше 1 року.

Розлив коньяку проводять при температурі 15–20 °С в пляшки, місткістю 0,25, 0,5, 0,7 л і в сувенірні судини. Коньяк, розлитий в пляшки, повинен мати прозорість з блиском, не містити осаду.


Організація забезпечення та контролю якості коньяку


На харчовому підприємстві ЗАТ «Коктебельський коньячний завод» здійснюється постійний технологічний контроль, який забезпечує отримання високоякісної та безпечної продукції. Технологічний контроль включає в себе такі етапи контролювання процесу виробництва коньяку:

контроль сировини та допоміжних матеріалів;

контроль технологічних процесів виробництва;

контроль готової продукції.

Контроль сировини. Виноград приймають партіями. Партією вважають будь-яку кількість винограду, яка поступила на підприємство в одному транспортному засобі і оформлену одним супроводжуючим документом. Вимоги до якості і порядок прийомки винограду викладені в ДСТУ 4645:2006 «Ви-номатеріали. Загальні технічні умови».

Для отримання високоякісного коньяку використовують зрілий, здоровий, свіжий виноград відповідних сортів, таких як Плавай, Аліготе, Ркаците-лі, Клерет та інші.

Перш за все відбирають об'єктивну середню пробу від кожної партії по-ступаючого винограду й аналізують її для того, щоб обрати напрямок його подальшої переробки.

При контролі технологічних процесів перевіряють дотримання температурних режимів, вологості витримки, температури мезги, густини.

Згідно ДСТУ 4700:2006 «Коньяки України. Технічні умови» за хімічним складом молодий коньячний спирт повинен відповідати слідуючим вимогам: масова концентрація вищих спиртів 1,8–6,0 г/дм3; середніх ефірів (в перерахунку на оцтовоетиловий) 0,05–2,5 г/дм3; летких кислот (в перерахунку на оцтову кислоту) не більше 0,8 г/дм3; альдегідів до 0,5 г/дм3; фурфуролу не більше 0,03 г./дм3; об'ємна частка метилового спирту в коньячному спирті не повинна перевищувати 0,15%; масова концентрація міді – не більше 8 мг/дм3; олова – не більше 5 мг/дм3; заліза – не більше 1 мг/дм3.

Коньячний виноматеріал, спирт – сирець і молодий коньячний спирт повинні відповідати таким органолептичним і фізико – хімічним показникам, що вказані в таблиці 3.1:


Таблиця 3.1 Органолептичні і фізико – хімічні показники спиртів

Показник Виноматеріал Спирт-сирець Молодий коньячний спирт
Колір від світло-солом'яного до рожевого безбарвний Безбарвний
Прозорість прозорий або мутнуватий за рахунок дріжджів (до 2%)
Прозорий
Аромат чистий, без сторонніх запахів чистий, винний характерний, без сторонніх запахів
Смак чистий, легкий чистий, легкі мильні і сивушні відтінки чистий, легкі мильні і сивушні відтінки
Вміст спирту, % про. не менше 8 23–32 62–70
Титрована кислотність, г/дм3 не менше 4,5
Масова концентрація сірчаної кислоти, мг/л до 15 не більше 35

При витримці коньячних спиртів проводиться облік; в книгу заносять рік перегонки, номера егалізацій, походження спирту і його кількість, дегустаційну характеристику і аналітичні дані (вміст спирту, летких кислот, альдегідів, ефірів, вищих спиртів, фурфуролу і тяжких металів). В процесі витримки коньячних спиртів контролюють рівень недоливу, який забезпечує необхідний для дозрівання спирту його контакт з киснем повітря і виключає втрати при коливаннях температури. Одночасно стежать за станом бочок і здійснюють необхідний ремонт – усувають пошкодження обручів, проводять їх заміну і тому подібне.

Під час щорічної інвентаризації спирти піддають дегустаційній оцінці і визначають зміст етилового спирту, фенольних речовин, загальну кислотність, рН, загальний екстракт, забарвлення. Дефекти забарвлення і дубовий присмак служать вказівкою на погано оброблені бочки.

Один раз на рік проводять дегустацію спиртів. При виявленні якихось недоліків і відхилень від нормального протікання окисно-відновлюючих процесів приймають термінові дії для виправлення дефектів.

Коньяки можуть мати такі вади:

Залізний кас. При масовій концентрації заліза 1 мг/дм3 і більше в коньяку з'являються сизуваті відтінки, які переходять в темно-синю окраску. Для виправлення коньяку застосовують деметалізацію фітином, ортофосфорною кислотою, фосфорним ефіром целюлози.

Присмак дуба з'являється при надлишковому вмісті малоокисле-них дубильних речовин, переходячих в коньяк із деревини дуба при витримці. Для зняття присмаку коньяк оклеюють желатином, рибним клеєм, яєчним білком.

Сивушні та ефіроальдегідні відтінки з'вляються в коньяку, виготовленого із спирту, який отримано при недостатньому відборі головної фракції. Усуваються купажуванням з коньячним спиртом з низьким вмістом вищих спиртів, ефірів і альдегідів.

Присмак колера з'являється в коньяку при використанні колера, приготованого при підвищеній температурі. Виправляється використанням якісного колера, додатковим купажуванням.

Контроль готової продукції являється завершаючим етапом технологічного процесу і дозволяє дати об'єктивну оцінку споживчої вартості продукції, при належності до визначеного товарного сорту, тобто коньяку. Визначають вміст цукру і спирту. Проводять оцінку якості коньяку по органолептичним показникам (прозорість, колір, смак, букет, типічність).

Смак і букет мають бути характерні для коньяку даного типу, без стороннього присмаку і смаку; колір – від світло-золотистого до світло-коричневого з золотистим відтінком; прозорість – прозорий з блиском, без осаду і сторонніх включень.

Велика увага приділяється безпеці продукції, тому розроблюють схеми контролю як технологічного процесу, так і контролю за показниками безпеки.

Завданням контролю за вмістом чужорідних речовин в продовольчій сировині та в продуктах харчування є забезпечення випуску продукції гарантованої якості та попередження переходу до організму людини шкідливих речовин у кількостях, що перевищують гігієнічні норми.

Отже, коньяки по фізико-хімічним показникам повинні бути кондиціоновані по міцності, масовій концентрації цукрів, масовій концентрації заліза, масовій концентрації метилового спирту у відповідності з технічними умовами міді, свинцю та інших токсичних елементів, установлених медико-біологічними вимогами, ДСТУ 4700–2006 «Коньяки України. Технічні умови».


4. Визначення шляхів розвитку технологічної схеми виробництва коньяку


На сьогоднішній день існує безліч напрямків удосконалення технології виробництва коньяку: удосконалення рецептурного складу, використання нових допоміжних матеріалів у виробництві, застосування різних способів прискорення дозрівання коньячних спиртів (обробка коньячних спиртів теплом і холодом, насичення спиртів киснем, застосування ультразвуку, використання неорганічних і біологічних каталізаторів). Нижче розглянуті деякі способи удосконалення виробництва коньяку.

Сучасні прогресивні технології прискореного дозрівання засновані на методах дії на спирт фізико-хімічних чинників, що володіють сильним окислювальним ефектом, активації поверхні дубових клепок до затоки і застосуванні екстрактів з дуба, що містять компоненти, поліпшуючий смак і аромат коньяку.

Дія на коньячний спирт досягається шляхом його насичення повітрям або киснем, озоном, повітрям з високим вмістом оксидів азоту. Дозрівання коньяку прискорюється також в результаті обробки ультрафіолетовим світлом, особливо у поєднанні з дією озону і струму високої частоти.

Прискорення дозрівання коньячних спиртів спостерігається при додаванні ферментних препаратів, отриманих з міцелія різних грибів, типу аскоміцетів, аспергілів і пеніцилінів.

Ефект прискорення дозрівання коньячних спиртів досягається використанням деревини дуба різного ступеня подрібнення і обробки. Це можуть бути необроблені дубові стружки і тирса, деревина, піддана дії ультразвуку, шматочки дуба, оброблені розчином SO2 з подальшим нагріванням до температурі 140 °С.

Важливим чинником активації деревини дуба, використовуваної в коньячному виробництві є високотемпературне нагрівання в умовах вільного доступу кисню повітря аж до обвуглювання.

Витягання з деревини в концентрованому виді цінних компонентів для їх введення в коньячний спирт, служить важливим чинником в процесі дозрівання коньячних спиртів. З цією метою розроблена технологія виробництва екстракту у вигляді рідини або порошкоподібного препарату дуба, що передбачає підготовку деревини, сушку, що запобігає обсеміненості мікроорганізмами і термічну дію.

На вітчизняний ринок нині надходить чимало допоміжних матеріалів зарубіжного виробництва, які відрізняються від вітчизняних аналогів своєю структурою та властивостями. їх використання дає змогу забезпечувати високу якість і тривалу стабільність винопродукції, що сприяє активному її просуванню на світовий ринок. Водночас ці препарати не задовольняють вимог нормативної документації по ряду показників. Серед нових матеріалів, наприклад, є препарати комплексної дії, які не мають вітчизняних аналогів, їх використання вимагає адаптації до особливостей українського виробництва, що ґрунтується на дослідження їхніх властивостей і взаємодії з компонентами коньяку. Серед найпоширеніших препаратів пояснюючої та стабілізуючої дії, які широко використовують у виробництві коньяку, – желатин і бентоніт.

Аналіз мінерального складу препаратів бентоніту вітчизняного й зарубіжного виробництва (Франція, ФРН, Італія) свідчить про значний вміст у них іонів кальцію – від 65 до 1423 мг/дм3. За обробки виноматеріалів бентонітом масова концентрація іонів кальцію у коньяку може зростати до 10 мг на 1 г бентоніту, причому максимальні значення відзначені вже через добу після обробки й за подальшої витримки змінюються незначно.

З метою запобігання кальцієвих помутніть вміст кальцію у коньяку необхідно обмежувати, особливо у виноматеріалах, у яких кальцій перебуває на граничному рівні – 80–90 мг/дм3. Відзначено, що найбільший приріст кальцію зумовлений внесенням саме лужного (натрієвого) бентоніту. Ці особливості препаратів слід враховувати під час технологічної оцінки бентоніту.

Для технічного використання, як вважали раніше, натрієвий бентоніт кращий, ніж кальцієвий, оскільки сильніше набухає і утворює більшу площу поверхні. Однак кальцієві бентоніти останнім часом набули поширення, оскільки їх штучно активують, заміняючи іони кальцію натрієвими. Кальцієві бентоніти гірше набухають (до 22 при нормі вище 80%), гель і золь вони не утворюють, відстій зростає до 65% (при нормі не більше 1%), але при цьому в них хороші освітлюючи й стабілізуючі властивості. Серед переваг використання кальцієвих бентонітів – щільний осад під час обробки виноматеріалів. Раніше вважали, що бентоніти з високою набухливістю мають і добру адсорбуючу здатність. Але ця теза не була підтверджена. Належні технологічні властивості були як у високо-, так і низьконабухливих бентонітах.

Оцінка ряду імпортних препаратів бентонітів на відповідність нормативним вимогам показала, що найчастіше відхилення спостерігаються за показником набухливості, а також за масовою концентрацією іонів кальцію. Імпортні препарати відрізняються передусім високою чистотою, мінімальним вмістом піску та грубодисперсних домішок.

Здатність осаджувати танін – одна з найважливіших характеристик в оцінці технологічних властивостей желатинів. Визначають її за кількістю таніну, необхідного й достатнього для осадження всіх фракцій желатину, здатних утворювати нерозчинні комплексні сполуки з таніном.

Результати показали, що рідкі препарати желатину, порівняно з повітряно-сухими, здатні осаджувати більшу кількість таніну. Показник їх осаджуючої здатності в 2–3 рази перевищує аналогічний показник вітчизняних препаратів желатину. Серед повітряно-сухих препаратів з частковим гідролізом також трапляються препарати з високою здатністю осаджувати танін.

При проясненні виноматеріалів різними препаратами желатину встановлено, що рідкі форми видаляють з коньяку найбільшу кількість фенольних речовин і антоціанів – понад 50%, що призводить до знебарвлення коньяку й зниження його органолептичних властивостей. Таким чином, препарати нового покоління мають більш специфічне призначення, недотримання якого призводить до погіршення якості коньяку.

На стадії прояснення сусла (після його «ферментації пектолітичними препаратами) більш ефективно, з точки зору флокуляції і седиментації, використовувати (разом з бентонітом або діоксидом кремнію) негідролізований желатин.

Оцінка імпортних препаратів желатину за ГОСТом 11293–89 показала, що в них надто низькі значення показника динамічної в'язкості, що не відповідають вимогам нормативного документа. При цьому повітряно-сухі препарати (частково гідролізовані) характеризуються нижчими значеннями показника тривалості розчинення, що є позитивним. Технологічна оцінка препаратів передбачає контроль таких показників, як каламутність обробленого виноматеріалу та його фільтрованість, об'єм осаду, що утворюється, наявність залишкових білків, інтенсивність і відтінок забарвлення коньяку та його органолептична оцінка.

Незворотні колоїдні помутніння – поширені серед коньяків. Важливе значення у їх формуванні належить високомолекулярним речовинам, передусім білкам, що утворюють комплекси з фенольними речовинами, поліцукридами, металами.

Установлено, що не всі препарати таніну однаково придатні для обробки виноматеріалів з метою їх стабілізації проти колоїдних помутніть.

Пропонуються переважно імпортні препарати таніну різного походження (з галових горішків, з кори й деревини дуба, каштана, з листя сумаху та виноградного насіння). Будова й властивості цих дубильних речовин значно різняться, що утруднює вибір таніну для стабілізації виноматеріалів для виробництва коньяку.

Перевірка комерційних препаратів таніну на відповідність ГОСТу 1820874 показала, що вимоги нормативного документа задовольняють усі препарати таніну. Встановлено, що найбільш ефективні гідролізовані таніни (так звані галотаніни), масова частка гідроксильних груп у яких становить 15–20% від маси препарату.

Таким чином, аналіз і технологічні випробування нових допоміжних препаратів показали досить високу їх якість, однак нарівні з цим виявлено й специфічні їхні властивості, які вимагають обов'язкової адаптації до умов вітчизняного виробництва коньяку. Дослідження означили проблему гармонізації нормативної документації в цій галузі виробництва. У зв'язку з цим необхідна подальша робота з уточнення діючих і, за необхідності, розробка нових документів, які регламентують якість допоміжних препаратів і ефективні режими їх використання.

Хотілось би зазначити, що не всі методи прискорення дозрівання спиртів сприятливі для розвитку специфічного смаку та букету коньяку. Тому при виборі способу вдосконалення коньячного виробництва необхідно уважно розглядати всі сторони цього методу і не забувати про фізико-хімічні зміни, що відбуваються в процесах приготування та дозрівання коньяку.


5. Розробка апаратурно-технологічної схеми виробництва картопляного крохмалю


Заключним етапом курсової роботи є розробка апаратурно-технологічної схеми. Приготування коньяку, складаються із купажу компонентів, оклейки, обробки холодом, фільтрації та інших операцій.

В купаж коньяку входять витриманий коньячний спирт, спиртовані духмяні води, цукровий сироп, колер і вода.

Спиртові води готуються розведенням коньячних спиртів середнього для даної марки коньяку віку. Їх використовується в купажі до 10%.

Духмяні води виходять при відборі хвостової фракції (об’ємна доля спирту в дистиляті 45–20%) і витримується в необроблених бочках або резервуарах с клепкою при температурі 35–40о до 70 діб. Використовуються вони для підсилення аромату і пом’якшення смаку коньяку. Кількість духмяних вод визначається пробним купажуванням.

Цукровий сироп готується розчиненням цукру з розрахунку 1 кг цукру на 0,05 дал води. Сироп рекомендується спиртувати до об’ємної долі спирту 40% для ординарних коньяків 4-річних, а для марочних – 7 річним спиртом і зберігати не менш року в емальованою ємністю. До спиртованого сиропу добавляється лимонна кислота з розрахунку 330 г. на 100 л.

Колер готується з цукру-піску шляхом термічної карамелізації. В цукор добавляється 1–2% води і він нагрівається при перемішуванні до 150–180оС до придбання масою темно-вишневого коліру. Після самоохолодження до 60–70о до маси добавляється горяча вода з розрахунку 0,005 дал на 1 кг цукру.

Колер має темно-вишневий колір, щільність 1,30–1,34 г./см3 масовою частиною остаткового цукру в ньому не більш 40%, він не повинен давати помутніть в 40–50% – ном спирту. Інтенсивність окраски розчину колеру повинна бути не менш інтенсивності окраски розчину йода. Колер рекомендовано спиртувати до 25–30% об. 5-річним коньячним спиртом і зберігати в емальованому резервуарі не менше року. Затрати колера становить до 4 дал на 1000 дал коньяку.

Пом’якшена вода готується з питної води шляхом дистиляції або очистки іоннообмінними смолами до жорсткості 0,36 мг екв/дм3. Дозволяється використовувати воду з жорсткістю до 0,1 мг екв/дм3.

Обробка коньяків холодом проводиться перед розливом при температурі мінус 8–12оС на протязі 5–12 діб. От фільтрований коньяк повинен мати температуру на виході з фільтру не вище -3оС.


Висновки


В курсовій роботі я намагалася обґрунтувати доцільність обраної теми, розкрити актуальність сучасних проблем виробництва коньяку та знайти шляхи подальшого розвитку коньяковиробництва. Використання коньяків широко розповсюджене не лише в Україні, а й за кордоном.

В кожному з розділів я намагалася якомога повніше висвітлити сутність і актуальність даної теми, представивши виробничі схеми, описові таблиці та рисунки.

У першому розділі представлені продукти виробництва коньяку.

У другому розділі детально описано процес виробництва коньяку та наочно представлена схема переробки виноматеріалів в коньяк.

У третьому розділі представлено контроль якості виробництва коньяку на всіх етапах переробки сировини, яке контролюється державними стандартами, технічними умовами та санітарними правилами й нормами.

У передостанньому четвертому розділі мною запропоновано іноваційні технології та шляхи розвитку коньячної промисловості України.

У останньому розділі керуючись аналізом технологічного процесу (другий розділ) розроблено апаратурно-технологічну схему виробництва коньяку, представленої у додатку А.

На сьогоднішній день лікеро-горілчана галузь України знаходиться в нормальному стані. Продукція має попит як в Україні так і за її межами


Список використаної літератури


А.Л. Сирбиладзе «Основы технологии коньяка», Москва, 1971;

А.П. Балануце, Н.Т. Семененко, Л. 3. Першина Триметилсинильные производные летучих коньячных веществ // Виноделие и виноградарство. -1977. – №2;

Д.М. Гаджиев Влияние отстаивания сусла на на качество коньячных виноматериалов и получение из них спиртов // Садоводство, виноградарство и виноделие Молдавии. – 1976. – №1;

Исследование некоторых летучих компонентов древесины дуба / И.А. Егоров, А.Ф. Писарницкий, Э П. Зинкевич, А.И. Гаврилов // Прикладная биохимия и микробиология. – 1979. – Т.2, вып. 1;

В.И. Личев О букетообразовании коньячного спирта // Садоводство, виноградарство и виноделие. – 1979;

В.Н. Ломинадзе, И.А. Егоров Ароматообразующие вещества коньяков // Виноделие и виноградарство. – 1989. – №8;

А.Ф. Писарницкий, Р. X. Егофарова Исследование образования летучих фенолов в коньячных спиртах // Прикладная биохимия и микробиология. -1989. – №1;

И.А. Егоров, Н.М. Сисакян О природе веществ в процессе созревания коньячных спиртов // Доклады. – 1961. – Т.74. – №4;

Н.М. Сисакян, И.А. Егоров О химизме образования коньячных спиртов // Биохимия виноделия. – 1953. – Сб. 4;

И.М. Скурихин Химия коньячного производства. – М: Пищевая промышленность. – 1968;

И.М. Скурихин Интенсивность запаха и органолептическая характеристика некоторых букетообразующих веществ коньяков и вин // Известия вузов. Пищевая технология. – 1963. – №1;

Т.С. Хиабахов, Л.Н. Нечаев Динамика летучих соединений при приготовлении коньячных виноматериалов // Виноделие и виноградарство. -1975. – №7;

И А. Егоров, А.К. Родопуло Химия и биохимия коньячного производства. – Москва. -1988;

Г.Г. Валуйко Справочник по виноделию. – Москва. – 1985;

Vines

«Всё о вине и винограде»

www.koktebel

www.ovine/cognac

www.alcodrinks/koniak_retsept

ru.

httр:// соват-информ

Размещено на