Орендно-майнові відносини в сільськогосподарських підприємствах: досягнення і проблеми

ОРЕНДНО-МАЙНОВІ ВІДНОСИНИ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ: ЗДОБУТКИ ТА ПРОБЛЕМИ

ПЛАН

Постановка проблеми

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Мета статті

Викладення основного матеріалу

Висновки

Список використаних джерел інформації

Постановка проблеми

Невизначеність та відсутність цілісної позиції держави відносно концептуальних засад орендно-майнових відносин в аграрному секторі може призвести до суттєвих проблем його подальшого розвитку. Суть цієї проблеми в тому, що дана ситуація не задовольняє власників землі, оскільки вони вважають що це занадто малі рентні платежі, вони становлять близько 1,5%, а у розвинених економіках такі платежі повинні становити не менше банківського відсотка за довгостроковими депозитами, нині розмір такого відсотку складає 12-14. З іншого боку, вона не задовольняє власників та керівників сільськогосподарських підприємств, оскільки при сьогоднішній ціновій політиці та при фінансовому стані підприємств, навіть такі мізерні виплати є обтяжливими і фінансово тиснуть на сільськогосподарські підприємства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Вагомий внесок у розробку теоретико- методологічних засад процесу формування та використання фінансових ресурсів в сільськогосподарських підприємствах зробили В. Борисова, М. Дем'яненко, П. Лайко, М. Малік, Б. Пасхавер, П. Саблук, А. Чупіс та ін. Вони збагатили економічну науку глибокими, фундаментальними ідеями. Під впливом їх досліджень суттєво змінилися уявлення про систему кредитного забезпечення, ціноутворення, оподаткування сільськогосподарських підприємств, що ознаменувало новий етап в їх вивченні.

На противагу цьому залишається малодослідженою проблема орендно-майнових відносин в сільськогосподарських підприємствах, умов та факторів, що впливають на ці багатовекторні процеси, їх специфіку, взаємозумовленість та взаємозв'язок. Більшість дослідників розглядають окремо економічні, організаційні, фінансові аспекти цієї складної широкоспекторної проблеми, що обмежує можливості комплексного її розв'язання.

Мета статті. Здійснити моніторинг здобутків та проблем орендно-майнових відносин в сільськогосподарських підприємствах у контексті реалій сучасної аграрної економіки, а також окреслити пріоритетні напрями їх розвитку.

Викладення основного матеріалу

В силу обставин, характерною особливістю функціонування сільськогосподарських підприємств України є те, що переважна більшість з них орендує землю та майно у великої кількості власників. 91,5 % сільськогосподарських угідь взято сільськогосподарськими підприємствами в оренду (табл. 1).

Таблиця 1

		товариства	підприємства	кооперативи	підприємства
	Сума орендної плати за	1031530,0	388683,0	205584,8	1625793,8
	землю, тис. грн.
	Сума орендної плати за	41387	20436,2	7653	69476,2
	майно, тис. грн.
	Орендна плата на 1 га	110,4	104,6	105,2	108,3
	орендованих угідь, грн.
	Орендовано землі, %	94,9	98,2	95,3	95,8
	Сума орендної плати за	1022819,6	394798,2	178091,7	1595709,5
	землю, тис. грн.

Розраховано за даними Держкомстату

При цьому спостерігається значна варіація за регіонами: від 65,3% у Закарпатській до 97,2% у Тернопільській областях. Слід зазначити, що повноцінна об'єктивна статистика орендних виплат сільськогосподарськими підприємствами в Україні поки що відсутня. Крім того, проведене вибіркове обстеження та анкетне опитування не завжди підтверджує статистичні дані за цими виплатами, особливо по великих акціонерних сільськогосподарських підприємствах. У нашому дослідженні ми використовували, крім статистичних даних, публікації Мінагрополітики та спеціально зібрані дані.

Обсяг продукції сільського господарства, виданої пайовикам в рахунок орендної плати за землю та майнові паї (частки) в 2000-2005 рр. сягав до 6,6 % (табл. 2).

А витрати на ці цілі сільськогосподарських підприємств сягають понад 10% виручки (табл. 3), і більше ніж 14% усіх витрат.

Виявлено, що збільшення обсягів орендних виплат мало залежить від збільшення виробництва валової продукції (rxy= 0,4383, а В = 0,1921), від надходжень від реалізації (rxy= 0,1576, а В = 0,0248), і зовсім немає зв'язку з обсягами прибутків (rxy= 0,224, а В = 0,0005).

Такий стан суттєво впливає на забезпечення сільськогосподарських підприємств фінансовими ресурсами.

У наших умовах орендна плата за своєю сутністю виступає специфічною формою розподілу доходів сільськогосподарських підприємств, як і дивіденди. Але дивіденди це частина чистого прибутку, розподілена між: учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у статутному (пайовому) фонді підприємства.

В сільськогосподарських підприємствах орендна плата формально виплачується не з прибутків, а відноситься на собівартість продукції, що теж є специфікою вітчизняних умов.

На нашу думку, віднесення орендних виплат на собівартість продукції відбувається з кількох причин. По-перше, така схема реформування мала найвищу політичну підтримку, і виплати їх з доходів в умовах збиткового функціонування переважної кількості підприємств, зумовило б зневіру селян до здійснюваних реформ і суперечило б задекларованій всебічній підтримці соціально-економічного розвитку села. По-друге, таке рішення не впливало на доходну частину бюджету, оскільки прибуток сільськогосподарських підприємств не є базою оподаткування. По-третє, ці виплати можна вважати додатковим доходом селян, що в умовах низьких виплат заробітних плат відіграє свою позитивну роль. Крім того, вони включаються до сукупних доходів селян і в їх складі оподатковуються на рівні оплати праці. Зазначені причини вплинули на включення орендної плати до складу собівартості продукції сільського господарства.

Орендні виплати нараховуються, головним чином, готовою продукцією і послугами, частка розрахунків у грошовій формі становить 19% (варіація від 1% до 66%). Часто підприємства проводять розрахунки зерном, та їх частка становить 37% (варіація від 4 до 86%). Крім того, набули поширення розрахунки послугами (особливо у фінансово слабких підприємствах), частка яких становить 23% (варіація від 1% до 70%).

Така ситуація, демонструючи плюралізм підходів і концепцій, не задовольняє власників землі, і тому не буде заохочувати до купівлі землі у майбутньому, коли землі сільськогосподарського призначення будуть продаватися. Також вона не задовольняє власників сільськогосподарських підприємств, оскільки орендні виплати для них обтяжливі і не сприяють зростанню їхньої економічної активності.

Наведена картина поставила проблему співвідношення причин та наслідків орендних виплат, суттєвих відмінностей між звичаями і поведінкою власників орендно-майнових паїв та підприємств і про можливості та умови їх взаєморозуміння. Тому необхідні заходи щодо корінного перегляду формування політики участі власників земельних та майнових паїв у розподілі доходів сільськогосподарських підприємств.

Варто відзначити, що нині фактично відсутня наукова дискусія щодо удосконалення політики участі власників земельних та майнових паїв у розподілі доходів сільськогосподарських підприємств.

Вартість майна, переданого в оренду, становила понад 9,5 млрд. грн. Кількість осіб, які отримали право на майновий пай, становила понад 6 млн. чол., середній розмір індивідуального майнового паю — 3604 грн., причому у Дніпропетровській області він становить 6706 грн., а в Чернівецькій - 1141 грн. Частка орендної плати від грошової вартості орендованого майна згідно з договорами становить 1%. Частка розрахунків за оренду майна у грошовій формі становить 28%, причому в Рівненській області це 0%, а у Запорізькій - 64%. Часто за оренду майна підприємства розраховуються зерном і ця частка становить 27%, причому в Запорізькій області це 2%, а у Закарпатській - 79%. Крім того, набули поширення розрахунки так званими послугами (особливо у фінансово слабких підприємствах), частка цих розрахунків становить 20%, причому у Чернівецькій області - 4%, Рівненській - 66%, а в Житомирській - 34%.

Кількість громадян, які мають право на земельний пай, понад 6,9 млн. осіб. Частка орендної плати від грошової вартості орендованої землі становить 1,4%, причому в АР Крим - 0,9%, а у Дніпропетровській, Закарпатській, Івано-Франківській, Кіровоградській, Миколаївській, Одеській, Черкаській областях - 1,5 %. Частка розрахунків за оренду землі у грошовій формі становить 15 %, причому в Тернопільській області - 1%, а у Кіровоградській - 22%. Найчастіше за оренду землі розраховуються зерном - 60% усіх розрахунків, причому в Тернопільській області 90%, а в Донецькій - 40%. Послугами за оренду землі розраховуються лише 6% усіх розрахунків, причому у Чернівецькій області 0 %, а у Рівненській - 46 %.

Аналіз орендних виплат сільськогосподарських підприємств (табл. 1) свідчить, що з року в рік має місце тенденція до зменшення сум нарахування орендних виплат за майно.

Так, у 2001 р. було нараховано 127,5 млн. грн., у 2005 р. - 73,2, тобто суми нарахувань дивідендів за майно за чотири роки зменшилися на понад 57 %. Викликає занепокоєння стійка тенденція щодо невиконання договірних зобов'язань. Відсоток виконання договірних зобов'язань знижується. У 2001 р. він становив 87, у 2004 р. — лише 75%. Слід відмітити, що лише в Закарпатській та Миколаївській областях виконання договірних зобов'язань сягає 100%, а в Хмельницькій - 45%.

Суми нарахувань дивідендів за користування землею мають не таке помітне коливання по роках і є більш постійними. Так, у 2001 р. було нараховано 2049 млн. грн., у 2004 р. - 2263 грн., тобто суми нарахувань дивідендних виплат за користування земельними частками за чотири роки майже не змінилися. Відсоток виконання договірних зобов'язань за оренду землі також зменшується. У 2001 р. він становив 98%, у 2004 р. вже - 93%. Варто зазначити, що лише в Кіровоградській та Тернопільській областях виконання договірних зобов' язань сягає 100%, а, наприклад, у Сумській області - 72%.

Проведені дослідження показали, що дуже часто на практиці орендні виплати сплачують за так званим залишковим принципом, і переважно невчасно. Відомо немало спроб керівників зменшити орендну плату при розрахунках з власниками паїв за завищеними цінами за сільськогосподарську продукцію та надані послуги. Очевидно, що будь-яку готівку, призначену для цих виплат, необхідно вилучати з наявних фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств і при цьому немає різниці як ці виплати будуть відображені в обліку, оскільки нерозподілений прибуток не являє собою реальних коштів, а є показником із бухгалтерського звіту.

Середній розмір земель сільськогосподарського призначення становить 783,6 га. При цьому власна земельна ділянка підприємства мінімальна, тобто, головним чином, земля та майно взято в оренду. Однак, чим більше боргів має підприємство у структурі свого капіталу, тим вищий фінансовий ризик. Це означає, що незалежно від рівня доходу від своїх операцій, що підприємство має сплачувати орендну плату як за землю, так і за майно. Отже, чим більше підприємство бере в оренду землі та майна, тим більше в нього фіксованих витрат і тим вища небезпека неспроможності покрити ці періодичні фіксовані платежі. Якщо в період економічного підйому вигідно брати в оренду майно та землю, то це завдає збитків у період спаду економічної активності. За такого стану речей не доводиться особливо дивуватися, що третина сільськогосподарських підприємств із року в рік є збитковими.

Нині більшість селян віддали свої земельні паї в оренду до п' яти років. Основна частина з них має строк оренди до трьох років, а подекуди лише на один рік, що не дає змоги господарствам планувати перспективи розвитку і не заохочує інвесторів вкладати великі кошти у сільськогосподарське виробництво. У той же час в європейських державах договори оренди укладаються на строк понад п'ять років. В основному це договори на весь цикл сівозмін (10-15 років), з них значна частина договори на 20-50 років.

Без розробки оптимальної політики участі власників земельних та майнових паїв у розподілі доходів сільськогосподарських підприємств, яка б задовольнила як селян, так і інвесторів, ці проблеми вирішити неможливо. Удосконалення такої політики потребує не лише перегляду строків оренди, а й створення умов, які б зацікавили власників паїв віддавати землю та майно в довгострокову оренду. Це може бути досягнуто збільшенням орендних виплат. Підвищення повинно бути обґрунтовано пов'язано з показниками величини паю та грошової оцінки землі. Це дозволить не лише розвивати великі товарні господарства, а ще дасть можливість залучати додаткові фінансові ресурси в сільськогосподарське виробництво, що сприятиме застосуванню нових технологій.

У процесі дослідження політики участі власників земельних та майнових паїв у розподілі доходів сільськогосподарських підприємств стає очевидним, що вона прямо пов'язана з можливістю виділення в складі вартості сільськогосподарської продукції доданого продукту, який створюється завдячуючи такому засобу виробництва як земля з її унікальними якостями. Цей доданий продукт взаємопов'язаний та взаємозумовлений земельною рентою.

Останнім часом при вирішенні складних економічних проблем щодо використання землі як засобу виробництва, спостерігається негативна тенденція ігнорування поняття земельної ренти. Рента, як економічна категорія, не достатньо розглядається і в наукових дослідженнях стосовно цих проблем. Хоча необхідним був би розгляд земельних проблем саме через призму цієї економічної категорії. Це пояснюється насамперед багатогранністю і складністю поняття земельної ренти, що в свою чергу породжує її різне тлумачення, а тому неможливість використання для вирішення практичних завдань вітчизняної аграрної економіки.

У. Петті визначив закон ренти так: "Я вважаю, що коли... людина відняла з усього врожаю насіння, що вимагається їй, то частина зерна, що залишилася, є природна і щира земельна рента за цей рік; середня ж величина за сім років чи, швидше за стільки років, у межах яких відбудеться цикл зміни голоду достатком, і навпаки, дасть звичайну земельну ренту в зерні" [3]. Тобто стверджується, що врожай містить у собі результат участі природи і працю людини. У. Петті у своєму визначенні ренти не пов'язує її прямо з природою, але й не використовує категорій власності.

А. Сміт визначав ренту як надлишок над необхідним продуктом. Він зазначав: "Рента, розглянута як плата за користування землею, природно являє собою найвищу суму, яку в стані сплачувати орендар при заданій якості землі" [4]. Одночасно А. Сміт писав, що власник землі частину врожаю, яка перевищує додатковий продукт, здатний привласнювати собі.

На думку Д. Рікардо, "Рента - це та частка продукту землі, що сплачується землевласнику за користування первісними і непорушними силами ґрунту" [5]. У цьому ствердженні Д. Рікардо, підкреслюючи роль природи, визначає ознаку присвоєння як головну, що притаманна ренті. Така точка зору стає класичною.

К. Маркс пов'язує поняття земельної ренти з доданою вартістю: "усяка земельна рента є додана вартість, продукт доданої праці" [6]. Землевласник привласнює ренту як капіталіст додану вартість. Одночасно К. Маркс відмічає участь природи в створенні доданої вартості, хоча й відводить їй другорядну роль, прирівнюючи до звичайного засобу виробництва: "сила природи - не джерело додаткового прибутку, а лише її природний базис..." [6].

М.І. Туган-Барановський трактує так поняття земельної ренти: "Земельна рента - нетрудовий доход, що добувається користуванням стійкими, корисними властивостями землі. Земельна рента, разом з прибутком, є іншим основним видом нетрудового доходу" [7], і далі "земельна рента підлягає своїм законам, які стоять у певному розумінні, за соціальною боротьбою і вище неї". Вчений виділяє "три основні джерела земельної ренти: природні відмінності наділів землі щодо становища їх у просторі, природні відмінності продуктивності наступних витрат хліборобської праці і відмінності природної врожайності наділів землі" [7], причому він пише що, "земельна рента - це данина, яку суспільство платить землевласнику, котрий сам по собі жодної участі в утворенні свого доходу не бере" [7], тобто пов'язує ренту з відносинами власності на землю.

А. Маршал писав: "Та частина доходу від землі, що дістається землевласнику, для всіх періодів не дуже великої тривалості визначається головним чином, станом ринку на даний продукт, але має невеликий зв'язок з витратами різних посередників, що вимагаються для вирощування цього продукту, ось чому за своєю природою ця частина є рентою" [3].

Сучасна українська економічна енциклопедія визначає ренту як стабільний доход, одержуваний від капіталу, землі та інших факторів [8]. Підсумовуючи, слід зазначити, що джерелом виплат за оренду землі повинна бути рента. Але цей природний висновок у практиці сільськогосподарських підприємств при розробці політики участі власників земельних та майнових паїв у розподілі доходів сільськогосподарських підприємств не використовується, більше того ігнорується, а загальні рекомендації щодо акціонерних товариств народного господарства і світового досвіду, який переважно ґрунтується на великих корпораціях у даному випадку недостатні.

Господарська та юридична практика нічого подібного до цих пір не знала, тому потрібно порівнювати цю форму розподілу доходів з якоюсь із існуючих. І, на нашу думку, дивідендна політика переробних підприємств АПВ може бути базою для таких порівнянь, хоча ми розуміємо певну умовність при наведенні подібної паралелі.

Проведене нами дослідження 567 сільськогосподарських підприємств та 383 переробних підприємств з усіх регіонів України та аналіз інформації щодо дивідендної політики підприємств АПВ дали цікаві результати.

Витрати на оренду в сільськогосподарських підприємствах сягають понад 10% усіх витрат на виробництво (коливання від 3 до 23%, причому 3% - це потужні підприємства з новими технологіями, де майнові паї викуплені інвесторами- власниками, 23% - фінансово слабкі підприємства) у переробних підприємств - 2-3% (коливання від 1 до 7%), тобто у кілька разів менші.

У переробних підприємствах організаційна форма (головним чином, відкриті і закриті акціонерні товариства) має вплив на дивідендну політику (коливання від 0,1% до 17% на вклад, що підтверджує теорію, що вклад у виробництво вищий, ніж на депозит, звичайно у відкритих товариствах менші суми виплат у закритих більші), у сільському господарстві вплив організаційної форми підприємства на суми орендних виплат не суттєвий.

У сільськогосподарських підприємствах суми орендних виплат офіційно фіксуються (відсоток орендної плати від грошової вартості орендованого майна згідно з договорами становить 1 %) і завищуються (через ціни, послуги), у переробці, навпаки, або зовсім не виплачуються, або офіційно значно занижуються, а то й приховуються зовсім.

У сільському господарстві більше використовуються кредити комерційних банків під високі процентні ставки, що має значний вплив на орендні виплати, у переробці взяті кредити в комерційних банках дешевші (на 3-5 %, інколи на 8-10 %), менше потребують застави, мають коротші терміни, дають більш ефективну віддачу, і поряд з кредитами залучаються кошти через емісію, що вигідніше і менше "тисне" на виробництво.

Терміни орендних виплат у сільськогосподарських підприємствах, як правило, осінь поточного року, тобто до закінчення календарного року, у переробників — березень-травень, після закінчення року (трапляються виплати у вересні, тобто через дев'ять місяців після закінчення року). Таким чином, у переробників виплати менше впливають на виробничу діяльність, більше пристосовані до потреб підприємства.

Власники переробних підприємств, особливо закриті товариства більше переймаються фінансовими успіхами підприємства та прибутками, в орендодавців у сільському господарстві практично відсутня зацікавленість (особливо якщо орендодавці не проживають за місцем розташування підприємства).

Дивідендна політика на підприємствах переробки залежить від прибутків, у сільськогосподарських підприємствах орендні виплати стабільно визначені без врахування фінансового стану підприємства.

Дивіденди нараховуються і виплачуються на підприємствах переробки у переважній більшості грошима, на сільськогосподарських підприємствах, головним чином, товарами і послугами, грошових виплат мало (частка розрахунків за оренду майна у грошовій формі становить 19%, причому коливання від 1% до 66%. Часто за оренду майна підприємства розраховуються зерном, і ця частка становить 37% (коливання від 4% до 86%).

У сільськогосподарських підприємствах плата за оренду може бути нарахована, але не виплачена, і борг "висить" на переробних підприємствах. Якщо немає можливості, то дивіденди зовсім не нараховуються, і боргові зобов'язання не збільшуються з року в рік у зв'язку з невиплатою дивідендів, що звичайно позитивно впливає на фінансовий стан.

У селян відсутня альтернатива вибору щодо надання в оренду свого майна і землі та щодо залучення досвідчених висококваліфікованих спеціалістів та робітників. Оскільки переробні підприємства у переважній більшості розташовані у містах, то є альтернатива вибору, причому чим у більшому місті розташоване підприємство, тим більша альтернатива вибору і тим воно краще працює, причому це пов'язано також із ринками збуту, транспортом, наявністю робочої сили, а головне є конкуренція і альтернатива як у керівників щодо залучення робочої сили, так і в дрібних акціонерів, а особливо у тих, хто вкладає реальні кошти.

Політику підприємства щодо орендних виплат у сільськогосподарських підприємствах формують директори, і у переважній своїй більшості не несуть фінансової відповідальності за виконання договірних зобов' язань, у переробних підприємствах рішення про виплату дивідендів приймають власники підприємств.

У сільськогосподарських підприємствах майно і земля надаються на визначений термін, у переробних підприємствах немає термінів оренди, оскільки організаційними формами виступають ВАТ чи ЗАТ, які створюються на невизначений термін.

Структура капіталу підприємств у сільському господарстві і переробці відмінна: у сільгосппідприємствах переважна більшість запозиченого капіталу (орендується), у переробці власний (акціонерний) капітал.

У сільському господарстві політика участі власників земельних та майнових паїв у розподілі доходів сільськогосподарських підприємств зазнає великого державного впливу, причому правила гри можуть змінюватися часто і не очікувано як для власників (пайовиків), так і для керівників (орендарів).

Проведений порівняльний аналіз дивідендної політики сільськогосподарських підприємств і підприємств переробки сільськогосподарської продукції дозволяє зробити наступні висновки.

При розробці державними органами політики участі власників земельних та майнових паїв у розподілі доходів сільськогосподарських підприємств не було враховано об' єктивні фактори, зокрема дію закону ренти, багатогалузевість та фінансову неоднорідність сільськогосподарських підприємств. Врахування таких факторів вимагало гнучкого поетапного пристосування сільськогосподарських підприємств до ринкових регуляторів та більш вагомої фінансової підтримки з боку держави.

Якщо до основних факторів впливу на орендні виплати сільськогосподарських підприємств належать: державне регулювання; відсутність конкуренції; терміни оренди; поточні інтереси засновників та керівництва підприємства, тобто найважливішими є адміністративні та суб'єктивні чинники. то дивідендна політика підприємств переробки залежить у більшості випадків від фінансових чинників, тобто найбільший вплив мають об'єктивні ринкові чинники.

У підсумку все це зумовило, що селян, власників та керівництво підприємств не задовольняє політика участі власників земельних та майнових паїв у розподілі доходів сільськогосподарських підприємств. Більше того, це стало чи не головним стримувачем подальшого розвитку сільськогосподарського виробництва.

Можна виділити основні умови, які необхідно враховувати при виробленні політики участі власників земельних та майнових паїв у розподілі доходів сільськогосподарських підприємств: дію закону земельної ренти; фактори ринкового середовища; наявність достатнього обсягу фінансових ресурсів на підприємстві для орендних виплат; наявність різноманітних кредитних та фінансових обмежень; поточні фінансові зобов'язання та існування заборгованості за ними; статутні вимоги; мета та економічні завдання підприємства; норми податкового законодавства; наявність прибуткових альтернатив вкладання фінансових ресурсів у певні періоди; інтереси власників земельних та майнових паїв; встановлення терміну виплат відповідно до платіжного календаря.

Основні завдання, які необхідно вирішити в ході реформування та реалізації політики участі власників земельних та майнових паїв у розподілі доходів сільськогосподарських підприємств такі: виявлення чинників, зумовлених впливом земельної ренти; визначення оптимальної для підприємства структури джерел формування фінансових ресурсів; виявлення основних факторів, які впливають на прийняття рішення щодо розмірів та термінів орендних виплат; оцінка впливу орендних виплат на вирішення конфлікту інтересів між пайовиками, власниками, трудовим колективом, кредиторами та керівництвом підприємства; визначення оптимального співвідношення фінансових ресурсів між орендними виплатами та їх використанням на цілі виробництва; вибір оптимальних методів нарахування та термінів і форм орендних виплат; оцінка впливу рішень щодо орендних виплат на інвестиційну привабливість підприємства; узгодження стратегії орендних виплат із законодавством.

Висновки

Політика участі власників земельних та майнових паїв у розподілі доходів сільськогосподарських підприємств, організована з урахуванням викладених пропозицій та принципів, дозволить забезпечувати сільськогосподарським підприємствам стабільний економічний розвиток та прибутковість на довгостроковий період, сприятиме формуванню ресурсного потенціалу та досягненню високих темпів приросту їх виробничої діяльності, істотно підвищуватиме платоспроможність та конкурентоспроможність сільськогосподарських підприємств, що в свою чергу сприятиме забезпеченню їх фінансовими ресурсами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ

Фінанси в період реформування агропромислового виробництва / М.Я. Дем'яненко, В.М. Алексійчук, А.Г. Борщ та ін. / За ред. М.Я. Дем'яненка - К.: ІАЕ УААН, 2002 - 645 с.

Ґудзь О.Є. Фінансові ресурси сільськогосподарських підприємств: (Монографія). - К.: ННЦ ІАЕ, 2007. - 578 с.

Маршал А. Принципи ^кономической науки. - Ч. ІІІ. - М., 1993.

Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. -М.: Сощкгиз, 1962. - 587 с.

Рикардо Д. Начала политической ^кономии // Классика ^кономической мисли. - М., 2000.

Маркс К. Капитал / Избранние сочинения. - Т.3. - М.: Госполитиздат, 1988.

Туган-Барановський М.І. Політична економія. - К., 1994.

Мочерний С. Рента // Економічна енциклопедія: У 3 т. - Т.ІІІ. - К., 2000.