Психологічний аналіз причин та шляхів корекції девіантної поведінки особи

78 до 102.

Індекс загальної адаптивності

Індекс загальної адаптивності (ІЗАД) дорівнює різниці балів між індексом загальної активності й індексом загальної емоційності. ІЗАД = ІЗА - ІЗЕ. Індекс варіює в межах від - 36 до 432. Середнє значення (норма) дорівнює 180 +/-48.

На підставі вищенаведених індексів, У принципі, можна виділити досить велику кількість варіантів темпераменту. Класифікація цих типів - справа майбутніх наукових досліджень, однак уже зараз орієнтовно можна говорити про 9 найбільш типових варіантів (типів) формально-динамічних властивостей.

Диференціальні типи.

Для обчислення диференціального типу темпераменту в певній сфері поводження необхідно на осі ординат відкласти значення індексу активності в даній сфері, а на осі абсцис значення відповідної емоційної шкали.

Тип 1. Якщо значення по обох шкалах вище норми, тобто активність вище 102, а емоційність вище 34, даний випробуваний відноситься до категорії "холерик" у відповідній сфері.

Тип 2. Якщо значення по обох шкалах менше норми, тобто активність менше 70, а емоційність - менше 26, То даний випробуваний - "флегматик".

Тип 3. Якщо в даного випробуваного активність вище норми (тобто вище 102), а емоційність - нижче норми (тобто нижче 26), то цей випробуваний - "сангвінік".

Тип 4. Якщо активність менше норми (тобто менше 78), а емоційність більше норми, тобто (більше 34), то випробуваний - "меланхолік" у відповідній сфері.

Тип 5. Якщо випробуваний має "нормальне" значення по шкалі активності, а по шкалі емоційності його значення нижче норми (тобто менше 26), даний випробуваний належить до "змішаного низько емоційного" типу.

Тип 6. Якщо випробуваний має "нормальне" значення по шкалі активності, а по шкалі емоційності його значення вище норми (тобто більше 34), даний випробуваний належить до "змішаного високоемоційного" типу.

Тип 7. Якщо випробуваний по шкалі активності має значення вище норми (тобто вище 102), а по шкалі емоційності його значення перебувають у межах норми, то даний випробуваний належить до "змішаного високоактивного" типу.

Тип 8. Якщо випробуваний по шкалі активності має значення нижче норми, а по шкалі емоційності його значення перебувають у межах норми, то даний випробуваний належить до "змішаного низько-активного" типу.

Тип 9. Якщо значення й активності й емоційності перебувають у межах норми, то випробуваний належить до "невизначеного" типу.

Загальний тип темпераменту.

Обчислення загального типу проводяться аналогічно обчисленню диференціального типу. Для цього на осі ординат відкласти значення ІЗА (індексу загальної активності), а на осі абсцис значення індексу ІЗЕ (індексу загальної емоційності). Назви типів ті ж, що й у випадку диференціальних типів.

Якщо обидва значення вище норми - "холерик", якщо обидва значення менше норми - "флегматик". Якщо по шкалі загальної активності значення вище норми, а по шкалі загальної емоційності нижче норми - "сангвінік". Якщо загальна активність нижче норми, а загальна емоційність вище норми - "меланхолік". Якщо обидва значення в межах норми - "невизначений" тип. Якщо по активності значення в межах норми, а по загальній емоційності вище норми, то - "змішаний високоемоційний" тип. Якщо по активності значення в межах норми, а по загальній емоційності нижче норми, то - "змішаний низько емоційний" тип. Якщо по шкалі загальної активності значення вище норми, а по загальній емоційності в межах норми, то - "змішаний високоактивний" тип. Якщо по шкалі загальної активності значення нижче норми, а по загальній емоційності в межах норми, то - "змішаний низько-активний" тип.


Психомоторна сфера


Низькі значення (12-25 балів)


Середні значення (26-34 бала)


Високі значення (35-48)


Ергічність (ЕРМ).
Вузька сфера психомоторної діяльності, низький м'язовий тонус, небажання фізичної напруги, низька задіяність у процес діяльності, уникання роботи, рухова пасивність.

Нормальний м'язовий тонус, звичайна рухова активність; середньо-виражене прагнення до фізичної напруги, середня м'язова працездатність.


Висока потреба в русі, "широка" сфера психомоторної активності, спрага психомоторної діяльності, постійне прагнення до фізичної праці, надлишок фізичних сил, висока м'язова працездатність.
Пластичність (ПМ).
Підвищена схильність до монотонної фізичної роботи, острах, уникання різноманітних форм ручної праці, прагнення до шаблонових способів фізичної діяльності, в'язкість рухів. Типова для людини гнучкість при перемиканні з однієї фізичної роботи на іншу, середньо-виражена схильність до різноманітних форм рухової активності й різних видів ручної праці. Висока гнучкість при перемиканні з одних форм рухової активності на інші, високе прагнення до різноманітних способів фізичної діяльності, плавність рухів.
Швидкість (ШМ).
Загальмованість психомоторики, низька швидкість рухових операцій при виконанні ручної праці. Загальмованість психомоторики, низька швидкість рухових операцій при виконанні ручної праці. Високий темп психомоторного поводження, висока швидкість у різних видах рухової активності.
Емоційність (ЕМ).
Низька чутливість (байдужність) до розбіжності між задуманою моторною дією й реальним результатом цієї дії; відчуття спокою, впевненості в собі при виконанні фізичної роботи, відсутність занепокоєння у випадку невиконання або поганого виконання фізичної роботи. Середньо-виражена чутливість до невдач у ручній праці, можливі розбіжності задуманої й реальної моторної дії; звичайна інтенсивність емоційного переживання у випадку невдач у фізичній роботі.

Висока чутливість

(сильне емоційне переживання) із приводу розбіжності між очікуваним і реальним результатом ручної праці, постійне відчуття неповноцінності продукту фізичної роботи.


Інтелектуальна сфера

Ергичність (ЕРІ).
Низький рівень інтелектуальних можливостей, небажання розумової напруги, низька залученість у процес, пов'язаний з розумовою діяльністю, вузьке коло інтелектуальних інтересів.

Середній рівень інтелектуальних можливостей, середньо-виражене прагнення до діяльності, пов'язаної з розумовою напругою.


Високий рівень інтелектуальних можливостей, високий рівень здатності до навчання, постійне прагнення до діяльності, пов'язаної з розумовою напругою, легкість розумового спонукання.
Пластичність (ПІ).

В'язкість мислення, стереотипний підхід до рішення проблем, ригідність у рішенні абстрактних завдань.


Нормальна гнучкість мислення, середня виразність прагнення до різноманітних форм

інтелектуальної діяльності.


Висока гнучкість мислення, легкий перехід з одних форм мислення на інші, постійне прагнення до розмаїтості форм інтелектуальної діяльності, творчий підхід до рішення проблем.
Швидкість (ШІ).
Низька швидкість розумових процесів, сповільненість виконання операцій при здійсненні інтелектуальної діяльності.

Середня швидкість розумових процесів при здійсненні інтелектуальної діяльності.


Висока швидкість розумових процесів при здійсненні інтелектуальної діяльності.
Емоційність (ЕІ).
Низька чутливість (байдужність) до розбіжності між очікуваним і реальним результатом дії при виконанні розумової роботи, слабке емоційне реагування при невдачах, пов'язаних з інтелектуальною діяльністю, спокій, упевненість у собі в процесі розумової діяльності.

Середня виразність емоційних переживань у випадку невдач у роботі, що вимагає розумової напруги.


Висока чутливість (сильне емоційне переживання) із приводу розбіжності між очікуваним і реальним результатом розумової роботи, сильне занепокоєння із приводу роботи, пов'язаної з розумовою напругою.


Комунікативна сфера

Ергичність (ЕРК).
Низька потреба в спілкуванні, соціальна пасивність, "вузьке" коло контактів, уникнення соціальних заходів, замкнутість. Нормальна потреба в спілкуванні, "середнє" коло контактів, середньо-виражене прагнення до встановлення нових знайомств, середній ступінь товариськості. Висока потреба в спілкуванні, широке коло контактів, тяга до людей, легкість у встановленні соціальних зв'язків, прагнення до лідерства.
Пластичність (ПК).

Низький рівень готовності до вступу в нові соціальні контакти, ретельне продумування своїх учинків у процесі соціальної взаємодії, прагнення до підтримування одноманітних контактів, обмежений набір комунікативних програм.


Нормальна готовність до спілкування, типове для середньої людини прагнення до нових соціальних контактів.


Легкість вступу в нові соціальні контакти, легкість перемикання в процесі спілкування, імпульсивність у спілкуванні, широкий набір комунікативних програм.


Швидкість (ШК).
Низька мовна активність, повільна вербалізація, мовна загальмованість.

Звичайна швидкість мовної активності й вербалізації.


Легка й плавна мова, швидка вербалізація, висока швидкість мовної активності!
Емоційність (ЕК).

Низька чутливість до невдач у спілкуванні, відчуття радості й упевненості в собі в процесі взаємодії з іншими людьми.


Середньо-інтенсивне емоційне переживання у випадку невдач у спілкуванні, типова для людини чутливість до відтінків міжособистісних відносин; середньо-виражена радість і впевненість у собі в процесі соціальної взаємодії. Висока чутливість (ранимість) у випадку невдач у спілкуванні, відчуття постійного занепокоєння в процесі соціальної взаємодії; непевність, дратівливість у ситуації спілкування.

2.2 Аналіз і інтерпретація результатів


Як об'єкти виступили 17 підлітків - учні 9 "А" класу ЗОШ №3 міста Рівне, у віці 14 років; стать: 9 хлопчиків - 53%, 8 дівчаток - 47%; 92% - з повних родин; матеріальне становище - середнє; всі діти забезпечені окремою кімнатою; в 69% є брати/сестри, з них в 16% не проживають спільно. Особливості сімейного виховання: строгий контроль над поведінкою дитини - 32%, співробітництво - 80%, обмеження самостійності - 24%, велика самостійність дитини - 8%, співробітництво зі школою - 16%. Відносини в родині дружні й близькі - 85%, "нормативні" - 8%, відсутність взаєморозуміння - 8% Анкета, по якій збиралися відомості, представлена в Додатку №5. Дослідження проводилося 10 листопада 2008 року на підставі групового дослідження.

Дослідження девіантної поведінки в роботі проводилося за методикою Басса-Дарки. Результати представлені у зведеній таблиці в Додатку №6.

Випробувані за рівнем проявів девіантної поведінки розділилися:

підлітки з низьким рівнем девіантності - 12%;

підлітки із середнім рівнем девіантності - 70%;

підлітки з високим рівнем девіантності - 18%;

Результати дослідження міжстатевих розходжень девіантності представлені на рис.1


Рис.1

Міжстатеві розходження у проявах девіантної поведінки у представників 9 "А" класу


У старшокласників, схильних до девіантної поведінки було виявлено різні типи негативних емоційних переживань. (рис.2)

Рис.2. Емоційні переживання підлітків зі схильністю до девіантної поведінки


На діаграмі видно, що в хлопчиків явно переважає фізична агресія, а в дівчаток - почуття провини, якого в хлопчиків майже немає. У дівчаток же менше підозрілості, ніж у хлопців. Високі в хлопчиків і дівчаток негативізм і образа. Але, втім, це властиво їхньому віку.

Дослідження темпераменту проводилося по Опитувальнику формально-динамічних властивостей індивідуальності (ОФДВІ) В.М. Русалова. Результати представлені у зведеній таблиці в Додатку №7.

Два хлопчики відразу вийшли з досліджуваної групи, тому що набрали занадто велику кількість балів по контрольній шкалі. Їхні результати при підрахунку враховуватися не будуть.

Результати дослідження міжстатевих розходжень загального типу темпераменту представлені на рис.3.

Рис.3

Міжстатеві розходження загального типу темпераменту


На підставі рисунків 1-3 можна зробити наступні висновки:

1, 2, 3, 4, 8-й типи темпераментів у нашій групі випробуваних не зустрічається.

5-й тип, "змішаний низько-емоційний", зустрічається тільки в хлопчиків (через низьку емоційність у комунікативній сфері). Один з них відноситься до категорії середнього рівня агресивності, інший - до високого рівня. Отже, чіткої закономірності, що підтверджує гіпотезу, тут не спостерігається.

7-й тип, "змішаний високоактивний", у нашій групі характерний тільки для дівчаток. Двоє з них відносяться до середньої категорії проявів агресивності та девіантної поведінки, а одна - до низкої. Знову ж чіткої закономірності немає.

6-й тип, "змішаний високоемоційний", є як у групі хлопчиків, так і дівчат. Але для нашої групи він все-таки рідкість, тому що зустрічається тільки в одного хлопчика й однієї дівчинки. Обоє вони відносяться до категорії проявів девіантної поведінки середнього рівня. Вони обоє люблять спілкуватися й рухатися. Можна припустити, що їхня негативна енергія гаситься за допомогою спорту й активного спілкування із друзями. Будемо вважати це закономірністю.

9-й тип, "невизначений", - останній, що зустрічається в нашій групі. Двоє із трьох хлопців з підвищеною схильністю до девіантної поведінки й один із двох зі зниженою відносяться до цього типу. Крім них ще п'ять чоловік із середнім рівнем проявів девіантності у поведінці також мають цей тип темпераменту. Виходить, закономірність знову не знайдена.


2.3 Психологічні умови корекції девіантної поведінки


У якості робочого визначенням поняття “психокорекція” вживається наступне: система заходів, спрямованих на виправлення вад особистості та її поведінки за допомогою спеціальних засобів психологічного впливу. Основна відмінність психокорекції від інших впливів, спрямованих на психологічний розвиток людини, полягає в тому, що психокорекція має справу з уже сформованими якостями особистості чи видами поведінки і спрямована на їхню трансформацію; основне завдання розвитку - при відсутності чи недостатньому розвитку сформувати в людини потрібні психологічні якості. На нашу думку, наведене вище розрізнення є принциповим, тому що в нашій роботі ми окреслюємо коло осіб, з якими проводяться психокорекційні заходи, лише тими особистостями, у яких виникли проблеми психологічного чи поведінкового характеру. Вони не здатні самостійно їх вирішити і тому потребують сторонньої допомоги. [24, 153]

Психокорекційні заходи повинні бути:

спеціальними (нормалізація окремих властивостей особистості, а саме: агресивності, ригідності, тривожності, підозрілості, зверхності);

програмованими (на відміну від імпровізованих);

симптоматичними (корекція симптомів) із наступним переходом до особистісно-орієнтованих;

спрямованими на корекцію особистості та її поведінкових особливостей;

груповими. Індивідуальну психокорекцію проводити у нашому випадку недоцільно: по-перше, вона більш “затратна" у часі та за сукупністю зусиль, по-друге, девіантна поведінка - той випадок, що потребує інтенсивного та різнопланового зворотного зв’язку, групової динаміки, спільного переживання емоційно насичених подій в групі.

З урахуванням зазначеного, була створена програма психологічної корекції схильності до девіантної поведінки, основна частина якої представлена комплексом спеціальних вправ. Психокорекційна робота повинна поєднувати модулі тренінгу креативності та соціально-психологічного тренінгу (рольового, комунікативного). Таке поєднання надає можливість:

передати необхідний обсяг психологічних знань;

навчити розуміти психологічну сутність і закономірності ситуацій та алгоритмів професійної поведінки;

об’єктивувати помилкові установки та оціночні стереотипи, розвивати здатність до адекватного самопізнання;

вдосконалювати здатність до емоційного самоконтролю;

розвивати здатність до знаходження нових, більш адекватних, варіантів поведінки.

Таким чином, психокорекційна робота будується на використанні когнітивних (формування здатності до аналізу ситуації, своїх переживань, до логічного пошуку шляхів розв’язання конфліктів неагресивними методами), емоційно-вольових (рольове розігрування критичних життєвих ситуацій; навчання конструктивним формам поведінки) та поведінкових (оволодіння техніками саморегуляції для стримування небажаних поведінкових імпульсів) способів корекції. Така побудова обумовила і вибір методів роботи: групова дискусія, рольове програвання моделей бажаної поведінки, психогімнастика, ауторелаксація.

Провідною стратегією пошуку нових підходів до корекції девіантної поведінки є побудова розвивальних та корекційних соціальних середовищ, створення реабілітаційного простору.

Метою формуючого етапу дослідної роботи є експериментальна перевірка моделі корекції девіантної поведінки старшокласників загальноосвітньої школи та апробація корекційної програми ”Асертивні права особистості", перевірка ефективності впливу спеціально створених умов корекції девіантної поведінки. Відповідно до мети експериментального дослідження було обрано логіка і методи лінійного формуючого експерименту, який передбачає наявність тільки експериментальної групи.

Основною формою реалізації корекційної програми ”Асертивні права особистості" було обрано тренінг - сукупність групових методів формування умінь та навичок самопізнання, спілкування та взаєморозуміння. Ці методи спрямовані на: розвиток групи або особи, розвиток уміння орієнтуватися в соціальних ситуаціях, розуміти інших людей, обирати та реалізувати адекватні форми спілкування, розвиток внутрішньої і зовнішньої свободи; підвищення самооцінки, впевненості у собі; розвиток уяви, уміння нестандартно, оригінально мислити; підвищення пошукової активності орієнтації на активну позицію. Вони є системою спеціально організованої інтенсивної дії, яка допомагає вирішити багато актуальних проблем життєдіяльності людини та використовується для засвоєння нової або корекції старої поведінки. [18, 31-33]

Крім цього ці методи використовуються для розвитку здібностей до навчання або оволодіння будь-яким складним видом діяльності, дають змогу по-новому поглянути на проблеми, сприйняти свою діяльність у ширшому культурному контексті, оволодіти новими навичками через ”програвання”, є одними з найбільш доступних шляхів різкого прискорення навчання у групі, яке досягається завдяки сильному емоційному підкріпленню і посиленню зворотного зв’язку.

У ході експерименту встановлено, що одна з основних умов корекції девіантної поведінки є використання таких форм та методів, які б дали змогу активізувати та зробити ефективним процес самопізнання старшокласників. Робота в експериментальних групах проводилася як традиційними, так і нетрадиційними методами, що дало змогу створити умови для корекції девіантної поведінки та дійти до висновку, що ефективність корекції девіантної поведінки залежить від низки умов та факторів, серед яких: формування у старшокласника об’єму, глибини, дієвості знань про моральні цінності; принципів та норм поведінки; формування правомірності та визначеності ставлення до моральних норм; гуманного ставлення до людини; формування характеру моральних переживань, пов’язаних із нормами чи відхиленнями від них; формування морально-вольових спонук до реалізації моральних вчинків; свідомого морального обґрунтування вибору; розвиток здатності здійснювати моральні дії, проявляти відповідальне ставлення до дійсності; вміння оцінювати поведінку сучасників з позиції чинних норм.

Результати констатуючого експерименту засвідчили, що існують суттєві розбіжності між старшокласниками з девіантною та просоціальною поведінкою у пізнавальній, емоційно-вольовій та поведінкових сферах.

Так, низький рівень пізнавальної активності у старшокласників з девіантною поведінкою та просоціальною поведінкою відповідно склав - 12,7% та 7,7%, середній рівень 75,7% та 78,8%, високий рівень відповідно 11,6% та 13,5%.

У емоційно-вольовій сфері у девіантних старшокласників низький рівень склав 23,6%, у старшокласників з просоціальною поведінкою - 17,7%, середній - 64,8% та 66,7%, високий 11,6% та 15,6%.

Існують розбіжності й у рівнях сформованості поведінкової сфери між старшокласниками з девіантною поведінкою та з просоціальною поведінкою, так показники за низьким рівнем сформованості у девіантних складають 34,3%, а у старшокласників з просоціальною поведінкою - 22,1%, відповідно за середнім рівнем - 57,3% та 52,8%, за високим рівнем 9,4 та 25,7%.

У процесі перебігу корекційної програми систематично здійснювався поточний контроль, анкетування, тестування, співбесіди та консультування старшокласників.

Перевірку ефективності корекційної програми здійснено на основі обліку змін у пізнавальному, емоційно-вольовому, поведінковому компонентах.

Після корекційного тренінгу були проведені контрольні виміри. Метою виміру було з’ясування результативності запропонованої програми.

Здобуті експериментальні результати ми порівняли з початковими результатами (див. таблицю 1).


Таблиця 1

Сформованість пізнавальної сфери девіантних старшокласників

до і після корекційної програми

Рівень сформованості

Девіанти

(до експерименту)

Девіанти

(після експерименту)


% Абсолют. % Абсолют.
Низький 12,7 15 3,2 4
Середній 75,8 81 78,5 94
Високий 11,5 14 18,3 22

Як свідчать наведені дані, відбулися зміни за всіма рівнями сформованості компоненту. Розбіжність між даними за низьким рівнем склали 9,5% в бік зменшення, середнім - 2,7%, високим - 10,4% у бік збільшення старшокласників з цим рівнем сформованості пізнавальної сфери.

Це дає нам підстави дійти висновку про те, що після проведення експерименту збільшилась кількість старшокласників, що позитивно ставляться до навчання, виконують доручення. Змінилося їх становище у колективі в бік позитивного сприймання учнями та вчителями. Вони почали проявляти пластичність у своїй поведінці, знаходити шляхи самореалізації у нових обставинах, визначилися зі своєю життєвою метою, усвідомили необхідність здобуття знань як засобу реалізації життєвих планів.

На основі цього нами робиться висновок про те, що відбулися зміни у ціннісно-смислових утвореннях, що підвищилась роль моральних компонентів та орієнтирів поведінки, які стали основою моральних самооцінок.


Таблиця 2

Сформованість емоційно-вольової сфери девіантних старшокласників до і після експерименту

Рівень сформованості

Девіанти

(до експерименту)

Девіанти

(після експерименту)


% Абсолют. % Абсолют.
Низький 23,6 29 10 12
Середній 64,8 78 74,7 90
Високий 11,6 13 15,3 18

Аналіз даних таблиці 2, дає підстави для висновку, що найбільш суттєві зміни відбулися на середньому та високому рівнях сформованості емоційно-вольової сфери. Так, розбіжність між показниками сформованості критерію склала: на низькому рівні - 13,6%; середньому - 9,9%; високому - 4,3%.


Таблиця 3

Сформованість поведінкової сфери девіантних старшокласниківдо і після експерименту

Рівень сформованості

Девіанти

(до експерименту)

Девіанти

(після експерименту)


% Абсолют. % Абсолют.
Низький 34,3 42 10,0 12
Середній 57,3 67 79,8 95
Високий 9,4 11 11,2 13

Як свідчать здобуті результати, наведені у таблиці 3, відбулися зміни і в поведінковій сфері. Так, до корекційного тренінгу старшокласників з девіантною поведінкою з низьким рівнем сформованості поведінкової сфери було 34,3%, а стало 10,0%. Відбулися зміни і за середнім рівнем сформованості поведінкової сфери. Так, до експерименту кількість девіантних старшокласників за цим рівнем була 57,3%, то після участі у корекційному тренінгу їх стало 79,8%, різниця між ними складає 22,5%. Збільшилась кількість осіб, у яких сформувалася стійка внутрішня потреба у спілкуванні, з 9,4% до 11,2% (різниця складає 1,8%).

Таким чином, дослідження показало, що відбулися позитивні зміни у всіх визначених нами сферах. Це дає підстави для висновку, що проведена нами робота є ефективною.

Висновки


Девіантна поведінка - система вчинків особистості, що виходять за загальноприйняте уявлення про нормативну поведінку у певній сфері суспільних відносин; вона є наслідком викривленого процесу соціалізації і перебудови ієрархії мотивів у напрямі її спрощення та, з часом, домінування одного з них. Психологічні підходи до розуміння механізмів девіантної поведінки базуються на визначені чинників суб’єктивного характеру, найбільш важливими серед яких є здатність особи до адаптації, цілісність її “Я-концепції", усвідомлення можливостей самореалізації, ефективність засвоєння соціального досвіду. Девіантна поведінка є специфічним засобом ігнорування чи активного заперечення існуючих соціальних норм; при цьому девіантні дії виступають водночас як засіб досягнення значимої мети та зменшення психологічної напруженості, а також як самоціль, що задовольняє потребу в самореалізації і самоствердженні;

Існує певний зв’язок між девіантною поведінкою і властивостями особистості, а точніше - комплексом властивостей. Але останні самі по собі, навіть взяті системно, не можуть виступати безпосереднім механізмом девіантної поведінки. Опосередковуючими ланками тут є трансформація ієрархії мотивів під впливом оточуючого середовища (змісту та умов професійної діяльності) та формування відповідної девіантної спрямованості;

Концепція психодіагностичної роботи ґрунтується на поетапному підході: на першому етапі доцільно використовувати психологічний інструментарій, що дає змогу здійснювати максимально широку діагностику; на наступному етапі слід приділити увагу більш глибокій діагностиці, яка дала б змогу підтвердити чи спростувати схильність до девіантної поведінки у визначених раніше осіб; і, нарешті, при наявності інформації про визначений вид девіантної поведінки у конкретної особи потрібна експрес-діагностика з високим ступенем ймовірності одержаних результатів.

Корекція девіантної поведінки - це системна сумісна діяльність психолога та старшокласника (у нашому випадку) щодо нівелювання та подолання такої поведінки, формування здатності вирішувати проблеми, що виникають у реальних життєвих ситуаціях, з використанням знань, умінь і навичок, життєвого досвіду.

Корекція девіантної поведінки також має суттєві розбіжності, визнаючи теоретично необхідність гуманізації цієї роботи, на практиці все більш застосовують авторитарні та жорстокі методи її корекції, які не мають нічого спільного з принципами психології, педагогіки та гуманізму та, як показало вивчення історії цього питання, мають результати, протилежні поставленій меті. У той же час девіантна поведінка досить часто є першою сходинкою до асоціальних дій. Деякі дослідники розглядають прояви девіантності тільки в контексті роботи з перевиховання учнів, не прагнучи розробити заходи з попередження цих проявів у поведінці старшокласників, не досліджуючи глибинних процесів зародження і розвитку девіантності в поведінці дітей.

Констатуючий експеримент засвідчив, що девіантна поведінка залежать від рівня сформованості пізнавальної, емоційно-вольової та поведінкової сфери старшокласника. У ході цього експерименту було виявлено існування суттєвих розбіжностей за рівнями сформованості цих сфер у старшокласників з просоціальною та девіантною поведінкою. Так, низький рівень пізнавальної активності мав кожен восьмий старшокласник з девіантною поведінкою та кожен тринадцятий старшокласник з просоціальною поведінкою, середній - кожен другий старшокласник з девіантною та просоціальною поведінкою, високий - кожен дев’ятий старшокласник з девіантною поведінкою та кожен сьомий старшокласник з просоціальною поведінкою.

У емоційно-вольовій сфері девіантних старшокласників з низьким рівнем у три рази більше ніж старшокласників з просоціальною поведінкою, показники середнього рівня у старшокласників приблизно однакові, старшокласників з високим рівнем у півтора рази більше ніж старшокласників з девіантною поведінкою.

У поведінковій сфері девіантні старшокласники з показниками низького рівня сформованості складають третину, а старшокласники з просоціальною поведінкою - п’яту частину, старшокласники з показниками середнього рівня сформованості складають трохи більше половини у обох групах, за високим рівнем - десяту та четверту частини відповідно.

Проведена експериментальна робота, а саме участь старшокласників у групах оптимального психологічного впливу за корекційною програмою, засвідчила позитивну динаміку змін, які відбулися за всіма вказаними вище компонентами. Так, у сфері пізнавальної активності кількість старшокласників з низьким рівнем сформованості сфери зменшилась у чотири рази, з середнім рівнем - збільшилась у 1,2 рази, з високим - збільшилась у 1,5 рази.

Розбіжність між показниками сформованості емоційно-вольової сфери склала: на низькому рівні - у два з половиною рази (у бік зменшення кількості таких старшокласників); середньому - у 1,2 рази (у бік збільшення); високому - у 1,4 рази (у бік збільшення).

У поведінковій сфері розбіжність між показниками сформованості цього компоненту склала: на низькому рівні - у три з половиною рази (у бік зменшення кількості таких старшокласників); середньому - у півтора рази (у бік збільшення); високому - 1,2 рази (у бік збільшення).

Результати дослідження дають підстави стверджувати, що розроблена модель процесу корекції девіантної поведінки виявилась ефективною, а це дозволяє говорити про досягнення поставленої мети, вирішення завдань дослідження.

У той же час, наша робота дає можливість визначити низку перспективних для подальших досліджень питань. Серед них: шляхи формування пізнавального, емоційно-вольового, поведінкового компонентів як системоутворюючих компонентів корекційної роботи; розробка механізму координації діяльності всіх ланок виховної системи загальноосвітніх закладів щодо корекції девіантної поведінки старшокласників загальноосвітньої школи; розробка системи моніторингу якості корекції девіантної поведінки.

Список використаної літератури:


Аддиктивное состояние человека: Учеб. пособие / С.В. Дремов, А.М. Уразаев, Н.Л. Мамышева. - Томск: Изд-во Томск. пед. ун-та, 2000. - 90 с.;

Андреев Н.А. Асоциальное поведение несовершеннолетних. - Самара: Изд-во Самар. юрид. ин-та Минюста России, 2001. - 153 с.;

Антонова-Турченко А.Г. и др. Психологическая диагностика и коррекция трудновоспитуемых детей и подростков: Учеб. пособие. - К., 1997. - 312 с.;

Апетик Н.М. та ін. Психокорекційні техніки як засіб формування адекватного образу Я і саморегуляції неповнолітніх з поведінковими девіаціями. - Чернівці: Рута, 2000. - 41 с.;

Бондарчук О.І. Психологія девіантної поведінки. - К.: МАУП, 2006.;

Бурлачук Л.Ф. Словарь-справочник по психодиагностике. - СПб.: Питер, 2000. - 538 с.;

Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. - СПб.: Питер, 1999. - 352 с.;

Гилинский Я.И. Девиантность, преступность и социальный контроль. Избранные статьи. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2004;

Грановская Р.М. Конфликт и творчество в зеркале психологии. - М.: Генезис, 2002. - 573 с.;

Девиантное поведение детей и подростков: проблемы и пути их решения / Под ред.В.А. Никитина. - М.: Союз, 1996;

Дроздов О.Ю., Скок М.А. Проблеми агресивної поведінки особистості: Навч. посіб. - Чернігів: ЧДПУ ім. Т.Г. Шевченка, 2000. - 156 с.;

Змановская Е.В. Девиантология: (Психология отклоняющегося поведения): Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. - 3-е изд., испр. и доп. - М.: Академия, 2006. - 288 с.;

Козубовська І.В., Товканець Г.В. Соціальна профілактика девіантної поведінки: корекція відхилень у поведінці важковиховуваних дітей у процесі професійного педагогічного спілкування. - Ужгород: Патент, 1998. - 195 с.;

Клейберг Ю.А. Социальные нормы и отклонения. 2-е изд., доп. - М.: Вита-Пресс, 1997;

Клейберг Ю.А. Психология девиантного поведения. - М.: ТЦ Сфера, 2003. - 160 с.;

Клейберг Ю.А. Психология девиантного (отклоняющегося) поведения. // Вопросы психологии. - N5. - 1998. - С.141-150;

Максимова Н.Ю. Психологія адиктивної поведінки: Навч. посіб. - К.: ВПУ Київ. у-нт, 2002. - 308 с.;

Немченко С.Г. Асертивні права особистості. Психологічна корекція девіантної поведінки старшокласників загальноосвітньої школи: Методичні рекомендації для вчителів, психологів загальноосвітніх шкіл. - Запоріжжя: ”Прем’єр", 2004. - 86 с.;

Немченко С.Г. Девіантна поведінка як чинник порушення життєвої компетенції: актуальність проблеми // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). - № 1. - Бердянськ: БДПУ, 2005. - С.98-102;

Немченко С.Г. Індивідуально-орієнтований напрямок психологічної корекції девіантної поведінки акцентуйованих підлітків // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Збірник наукових праць - Київ-Запоріжжя. - 2003. - Вип.29. - С.216-220;

Немченко С.Г. Модель та критерії подолання девіантної поведінки // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). - № 3. - Бердянськ: БДПУ, 2004. - С.84-90;

Немченко С.Г. Основні етапи вивчення проблеми корекції девіантної поведінки. Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки // Збірник наукових праць. - Вип.29. - Київ-Запоріжжя. - 2003. - С.183-187;

Немченко С.Г. Особистісна модель та критерії девіантної поведінки // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Психологічні науки). - № 1. - Бердянськ: БДПУ, 2004. - С.150-154;

Немченко С.Г. Особистісно-орієнтований підхід до педагогічної корекції поведінки акцентуйованих-підлітків девіантів // Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції ”Теорія і практика особистісно орієнтованої освіти”, Запоріжжя, 2003. - С.153-157;

Немченко С.Г. Підготовка майбутнього вчителя до роботи з девіантними підлітками // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). - № 2. - Бердянськ: БДПУ, 2002. - С. 192-198;

Немченко С.Г. Портрети девіантних підлітків. Психологічна корекція девіантної поведінки старшокласників загальноосвітньої школи: методичні рекомендації для вчителів, психологів загальноосвітніх шкіл. - Запоріжжя: ”Прем’єр", 2005. - 84 с.;

Немченко С.Г. Порушення комунікативної складової життєвої компетенції як один з чинників становлення девіантної поведінки // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). - № 3. - Бердянськ: БДПУ, 2004. - С.150-154;

Підласий І.П., Шарапова О.В. Корекція девіантної поведінки молодших школярів: Експериментальні матеріали. - Черкаси: ЧДГУ, 2002. - 44 с.;

Протасова Н.И. Психологическая диагностика девиантного поведения несовершеннолетних: Метод. рекомендации. - Астрахань: Изд-во АГПУ, 2000. - 26 с.;

Протасова Н.И. Психологическая помощь детям с девиантным поведением: Метод. рек. - Астрахань: Изд-во АГПУ, 2000. - 19 с.;

Смелзер Н. Дж. Девиация и социальный контроль // Социология: Учебник. - М., 1994.

Додатки


І.

Оцінка форм конфліктної поведінки (модифікований варіант Басса - Дарки)

Процедура тестування.

З молодшими школярами тест проводиться індивідуально або маленькими групами

Тестовий матеріал

Якщо я розлючуся, то мені хочеться вдарити когось.

Я ніколи не буваю настільки сердитим, щоб кидатися предметами.

Я легко дратуюся, але швидко заспокоююся.

Якщо мене не попросять по-гарному, я не виконаю прохання.

Мені здається, що до мене бувають часто несправедливі.

Я не люблю коли про мене говорять щось у мене за