Доходы государственного бюджета Украины

населення вважаються простроченою заборгованістю (недоїмкою) і стягуються з нарахуванням пені у розмірі 120 % облікової ставки НБУ за кожний день прострочення збору.

2.1.12. Збір до державною інноваційного фонду.

З метою фінансування заходів щодо забезпечення розвитку і використання досягнень науки і техніки створено Державний інноваційний фонд згідно постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1992 року "Про створення Державного інноваційного фонду" на виконання Закону України "Про основи Державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності".

Кошти Державного інноваційного фонду формуються за рахунок зборів підприємств і організацій в розмірі 1 % обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) за винятком податку на додану вартість і акцизного збору, з віднесенням цього збору на валові виграти платника. Посередницькі, торговельні, страхові організації та банки визначають суми зборів, виходячи з обсягів валового доходу за винятком вказаних непрямих податків. При цьому, для забезпечення фінансування галузевої науки платники перераховують 70 % збору до спеціального фонду позабюджетних коштів, який утворюється в міністерствах, корпораціях та інших формуваннях.

Кошти фонду входять до складу доходів і видатків відповідних бюджетів і обліковуються на окремих рахунках.

Необхідно зауважити, також, і особливості справляння збору до Державного інноваційного фонду. Так, зокрема:

— платники мають право залишати в своєму розпорядженні кошти збору в частині належній галузевому позабюджетному фонду за умов письмового погодження з вищестоящим органом, яким створено фонд, та проведення науково-дослідних робіт;

— платники залишають збір у своєму розпорядженні, якщо їхня підпорядкованість не визначена, за винятком відрахувань 30% до Державного інноваційного фонду, і використовують ці кошти лише за цільовим призначенням;

— збір який віднесено на валові витрати платника, але не перераховано в галузевий позабюджетний фонд, вилучається податковими органами до державного бюджету.

Перерахування збору до державного інноваційного фонду проводиться не пізніше 15-го числа місяця, наступного за звітним.

Фінансові санкції за несплату збору не застосовуються, оскільки за цим збором не встановлено обов'язкове подання розрахунків податковим органам.

2.1.13. Гербовий збір.

З метою впорядкування правових угод та поповнення доходів бюджетів Указом Президента України відповідно до п.4 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України запроваджено з 01 січня 1999 року справляння гербового збору.

Гербовий збір — це плата суб'єктів підприємницької діяльності, при оформленні договорів, векселів та установчих документів.

Необхідними умовами справляння гербового збору є наявність марки гербового збору та здійснення маркування документів. При цьому марка гербового збору це спеціальний знак, наявність якого підтверджує сплату гербового збору. Маркування — позначення . марками гербового збору оригіналів договорів, векселів та установчих документів суб'єктів підприємницької діяльності.

Платниками гербового збору є суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють маркування таких документів, як:

— договорів щодо продажу майна, виконання робіт, надання послуг сплати грошей тощо, а також договорів, якими вносять зміни на збільшення сум. зазначених договорів:

— установчі документи, якими визначається розмір статутне фонду, вкладів, а також документи, спрямовані на збільшення статутного фонду вкладу, векселі, які видаються відповідно до законодавства України. Гербовий збір не справляється з:

І) договорів, де однією з сторін з фізична особа (не СПД):

2) договорів, які пов'язані з використанням коштів бюджетів:

3) установчих документів СПД, де засновниками виступають органи виконавчої влади;

4) векселів, які видаються органами виконавчої влади.

Необхідно відзначити також, що маркування договорів здійснюється сторонами договору за письмовою угодою між ними. За її від сутності — стороною договору, яка здійснює оплату за цим договором. При бартерних операціях — сторонами договору рівними частками. У разі укладення договорів з нерезидентами за межами України маркуванню підлягають примірники оригіналів договорів резидентів.

Зазначимо, що маркування здійснюють:

• першого примірника векселя — векселедавець, а інших тотожних примірників, які видані на вимогу векселедержателя, — веселедержателем:

• установчих документів при державній реєстрації СПД — засновниками за їх письмовою угодою (при їх відсутності пропорційне до вкладу засновників);

• установчих документів при перереєстрації та державній реєстрації змін до них — відповідні СПД.

Платники здійснюють маркування документа таким чином, щоб на один його примірник наклеювалось не більше п'яти марок гербового збору.

Ставки гербового збору встановлюються в таких розмірах:

а) одна гривня, якщо грошова сума. яка підлягає сплаті за договором (визначена у векселі) — менше ніж 2 тис. гри.; дві гривні — відповідно від 2 тис. до 10 тис. гривень: 3 гривні — від 10 тис. до 20 тис. гривень;...: 20 гривень — від 1 млн. до 2 млн. гривень; 400 бивень — від 100 млн. гривень і більше;

б) 4 гривні, якщо сума статутного фонду (сума його збільшення) менша ніж 5 тис. гривень; 8 гривень — від 5 тис. до 10 тис. гривень;

в) 120 гривень — від 1 млн. до 5 млн. гривень, 800 гривень — від 50 млн. гривень і більше.

Сплата збору провадиться шляхом придбання його платниками в установах Ощадного банку України марок гербового збору за їх номінальною вартістю. Надання марок гербового збору платнику здійснюється не пізніше банківського дня, наступного за днем отримання банком коштів від платника.

Реалізовані марки поверненню не підлягають, у тому числі у разі х пошкодження.

Марки гербового збору виготовляються на замовлення Ощадного банку України за рахунок коштів Державного бюджету України і випускаються номіналом І; 2; 5; 10; 20: 50; 100: 200 та 400 гривень.

Внесені суми гербового збору юридичними особами відносяться на валові витрати виробництва та обігу.

Кошти, які отримані від справляння гербового збору, розподіляються в такому порядку:

— до Державного бюджету України 80 %:

— до бюджету Автономної Республіки Крим та бюджетів областей, міст Києва і Севастополя 20 %.

Перерахування коштів банком до бюджетів провадиться щодня. за вирахуванням витрат його на зберігання та реалізацію марок гербового збору в розмірі 2-х % отриманих коштів.

Установи Ощадного банку України у випадку прострочення терміну надання марок гербового збору виплачують платнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Платники гербового збору щомісяця подають податковим органам розрахунок суми збору. Ощадний банк України щомісяця подає до Державної податкової адміністрації України звіт про кількість та номінальну вартість реалізованих та нереалізованих марок і гербового збору.

2.1.14. Надходження від збору на будівництво та реконструкцію автомобільних доріг загального користування.

До 2000 року системою оподаткування акумулюються кошти на розвиток дорожнього господарства у формі сплати відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України шляхом відрахувань від доходів з експлуатації автомобільного транспорту коштів підприємствами і господарськими організаціями, зборів від продажу паливно-мастильних матеріалів та за проїзд автомобільними дорогами України. Такі відрахування введені з 1991 року Законом України "Про джерела фінансування дорожнього господарства України". Цим законом визначені такі джерела фінансування дорожнього господарства:

1. Відрахування коштів підприємствами і господарськими організаціями. Відраховують кошти на дорожні роботи:

- промислові, транспортні, будівельні та інші підприємства та господарські організації в розмірі від 0,4 до 1,2 % обсягу виробництва, виконаних робіт;

- заготівельні, торговельні та постачальницько-збутові організації — від 0,03 до 0,06 % річного оборогу:

- фондові і товарні біржі, страхові організації, інвестиційні фонди та компанії, комерційні банки і підприємства, що займаються посередницькою діяльністю — від 0,4 до 1,2 % суми валової о доходу;

- підприємства енергетичного комплексу і колективні сільськогосподарські підприємства — від 0,4 до 1,2 % від обсягу реалізованої продукції.

Фактичний обсяг виробництва продукції, обороту встановлюється з урахування усіх видів діяльності підприємства. При цьому, в обсягах виробництва, реалізації, доходів не включаються податок на додану вартість та акцизний збір.

Конкретний розмір відрахувань визначається відповідно Верховною Радою АРК, обласними та Севастопольською міською радами.

Відрахування на дорожні роботи включаються до складу валових витрат платника.

Підприємства провадять перерахунок коштів на дорожні роботи не пізніше 15-го числа кожного місяця в розмірі третини квартального платежу. Остаточний розрахунок за квартал проводиться до 15-ю числа місяця, то настає за звітним кварталом.

2. Збір від продажу паливно-мастильних матеріалів. Його відраховують підприємства, об'єднання і організації, а також інші суб'єкти підприємницької діяльності, які реалізують споживачам і населенню автомобільний бензин, дизельне пальне, автомобільні і дизельні мастила, зріджений та стиснений газ.

Розмір визначається з врахуванням вартості продажу паливно-мастильних матеріалів, 7-ми відсоткового збору і податку на додану вартість.

Збір не нараховується від продажу дизельного пального і мастил сільськогосподарським підприємствам і селянським (фермерським) господарствам крім продажу їм автомобільного бензину і газу.

Підприємства-платники збору щомісяця до 22-го числа, наступного за звітним, перераховують суми збору на відповідні рахунки дорожніх організацій.

Порядком передбачено, що платники збору мають право залишати у своєму розпорядженні 0.5 % загальної суми зібраних коштів для організації їх збору.

3. Відрахування від доходів з експлуатації автомобільного транспорту. Автомобільні підприємства та організації, що перебувають на самостійному балансі та здійснюють перевезення за вільними або державними фіксованими та регульованими тарифами, а також підприємства. які мають автомобільні господарства, що не перебувають на самостійному балансі, але здійснюють перевезення за тарифною платою, відраховують на дорожні роботи 2,0 % від доходів з експлуатації автомобільного транспорту за минулий місяць (до 15-го числа поточного).

Відрахування відноситься на валові витрати платника.

Фінансові санкції до підприємств і організацій-платників збору не застосовуються, оскільки подання податкової звітності не передбачено.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про джерела фінансування дорожнього господарства України" від 16 грудня 1997 року із змінами від 22 грудня 1998 року з 2000 року цей порядок змінено. Ним передбачається здійснення витрати на дорожнє господарство України за рахунок бюджетних та інших коштів. Ці кошти акумулюватимуться на окремих рахунках Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів місцевого самоврядування, районних і обласних бюджетів.

Для цього у відповідних бюджетах створюватиметься:

1) Державний дорожній фонд України;

2) Республіканський дорожній фонд:

3) місцеві дорожні фонди.

"Збір за проїзд автомобільними дорогами України транспортних засобів іноземних власників сплавлятиметься державним підприємством "Укрінтеравтосервіс" безпосередньо на контроль по-11 {допускних пунктах державного кордону у вільноконвертованій валюті.)

Розмір збору визначатиметься, враховуючи вид транспорту, його місткість, вантажність та відстань проїзду.

Кошти зборів в розмірі 95 % перераховуватиметься щорічно на валютний рахунок корпорації "Укравтодор" і використовуватимуться для утримання автомобільних доріг державного значення та організації на них дорожнього сервісу.

Збір за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, справлятимуться з власників транспортних засобів України. Розмір збору визначатиметься в залежності від маси транспортного засобу, навантаження на осі та відстані перевезення.

Дозвіл на проїзд таких транспортних засобів надають підрозділі Державтоінспекції МВС. При необхідності супроводження транспортних засобів патрульними автомобілями ДАІ плата за їх використання здійснюватиметься окремо.

У випадках порушень стягуватиметься штраф у двократному розмірі суми збору, з якої 25 % підлягає перерахуванню на рахунок ГУДАІ МВС, а решта — на банківський рахунок корпорації "Укравтодор".

Збір за проїзд автомобільними дорогами України корегується, виходячи з росту рівня цін, тарифів та вартості послуг, якщо їх зростання перевищує 15 %.

2.2. Функції податків.

Характеризуючи функції, які виконують податки, можна виділити слідуючі:

Фіскальна.

Дана функція являється найважливішою у характеристиці сутності податків, тому що вона визначає їх суспільне призначення;

Економічна.

Через дану функцію держава впливає на процес відтворення стимулюючи або стримуючи цей процес; також через стимулюючу або стримуючу функцію держава посилює або зменшує тиск на умови нагромадження капіталу; а також через цю функцію держава може впливати на платоспроможний попит населення.

Економічну функцію можна розділити на:

регулюючу функцію;
стимулюючу функцію;

Через регулюючу функцію держава впливає на різні сторони діяльності платників.

Через стимулюючу функцію держава шляхом диференціації ставок податків, встановлення податкових пільг, податкових канікул, особливого режиму оподаткування у вільних (спеціальних) економічних зонах стимулює зростання виробництва і нагромадження капіталу і підприємницьку активність.

3) Контрольна.

Шляхом контролюючої функції оцінюється ефективність кожного податку і податкової системи в цілому.

4) Розподільна.

За допомогою даної функції здійснюється формування дохідної частини бюджету з послідуючим перерозподілом коштів і направлення їх на фінансування різноманітних міроприємств пов'язаних з реалізацією функцій держави.

2.3 Бюджет на 2000 рік.

Відповідно до п. 4 ст. 85 Конституції України, до повноважень Верховної Ради України належить затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання. При цьому, згідно зі ст. 92 Конституції, виключно законами України встановлюються Державний бюджет України.

Бюджет на 2000 рік поки що не затверджено, але вже 15 вересня 1999 року Кабінет міністрів передав до Верховної Ради законопроект про Державний бюджет на 2000 рік. Ігор Мітюков підтвердив, що законопроект про Державний бюджет розрахований на основі схвалених урядом 2 вересня 1999 року макропоказників економічного та соціального розвитку країни в 2000 році.

Доходи Державного бюджету України у 2000 році повинні складати 27,1 млрд. грн. [23]

Податки. Найбільш цікаві у проекті держбюджету розрахунки податкових надходжень. Не дивлячись на те, що в поточному році Державний бюджет по доходам виконується приблизно на 85-87%, в Міністерстві фінансів чомусь вважають, що в наступному році вони повинні збільшитися та ще й суттєво. На приклад, надходження по подоходному доходу з громадян повинні скласти 4,1 млрд. грн. (так як розрахунки державного бюджету-99 - 3,94 млрд. грн.), податку на прибуток підприємств - біля 6 млрд. грн. (4,7 млрд. грн.), НДС - біля 9,4 млрд. грн. (8,31 млрд. грн.).

Надходження плати за отримання торговельних патентів на окремі види підприємницької діяльності визначені у розмірі 308,12 млрд. грн. (307,6 млрд. грн.)

Надходження від ввізного мита розраховані у розмірі 1,4 млрд. грн.

Неподаткові надходження. Серед неподаткових надходжень найбільш цікаві доходи від приватизації державного майна. В наступному році ФГІ зобов'язаний перерахувати в бюджет не менше ніж 2,5 млрд. грн. (в 1999 році - 800 млрд. грн.).

Подібних оптимістичних цифр у проекті дуже мало. Але він явно нереальний. І у випадку його прийняття парламентом, навіть при внесенні суттєвих поправок, такий державний бюджет виконуватися не буде. Сумнівів немає, чекає його участь бюджету року теперішнього, коли Міністерство фінансів вже два рази за вісім місяців його секвестрував.

2.4 Сучасні податкові системи зарубіжних країн і джерела їх доходів.

Будь-який досвід потрібно дуже детально аналізувати, а не переносити на власний грунт без достатніх підстав. Крім того, частка податків у валовому внутрішньому продукті будь-якої держави постійно змінюється. Це дає підстави для висновку, що надто висока частка податків у валовому внутрішньому продукті не менш шкідлива, ніж низька. До того ж вона не повинна перевищувати 50 %.

Структуру доходів державного бюджету США розглянемо на прикладі федерального бюджету.

Таблиця №4.

"Структура доходів Державного бюджету США."

	1997 р., млрд. дол.	Факт, % до заг. суми доходів.	1998 р., млрд. дол.	Оцінка, % до заг. суми доходів.	1999 р., млрд. дол.	Оцінка, % до заг. суми доходів.
Всього доходів	1579	100	1658	100	1743	100
Надходження по податковому податку з населення	737	47	768	47	791	46
Податок на прибуток корпорацій	182	12	191	12	198	11
Податки на цілі соціального страхування	539	34	571	34	596	34
Акцизи	57	4	56	3	72	4
Податки на спадщину та дарування	20	1	20	1	21	1
Таможні мита	18	1	18	1	18	1
Інші надходження	25	1	34	2	47	3

Як показує таблиця № 4 [16] в США більш ніж 90% в федеральному бюджеті займають прямі податки, а на непрямі припадає лише 5%. Але це ні в якій мірі не означає, що непрямі податки у дані країні незначні. Діло в тому, що на непрямих доходах базуються доходи бюджетів штатів, При цьому основну роль відіграє універсальний акциз у формі податку з продажу, який установлюється в визначеному проценті до ціни товару. Співвідношення прямих і непрямих податків в державних бюджетах зарубіжних країн характеризується наступними даними: в США, Великобританії, Японії переважають прямі податки, а у Франції та ФРГ - непрямі.

Динаміку частки податків у валовому внутрішньому продукті ряду зарубіжних країн характеризує табл. 5.

Таблиця 5

"Динаміка частки податків у ВВП ряду зарубіжних країн "

Країна	1960р.	1970р.	1980р.	1990р.	1994р.
США	26,6	30,1	30,7	30	32
Канада	24,2	32	32,8	33,1	34,2
Німеччина	31,3	32,8	37,2	39,3	41,1
Франція	33,5	37	42,5	44,1	43,2
Великобританія	28,5	37,5	35,9	36	37,1
Італія	34,4	27,9	30,1	38	38,2
Японія	18,2	19,7	25,9	31,1	32,3
Швеція	27,2	40,9	49,9	57	54,1

Наведені дані свідчать, що частка валового внутрішнього продукту, який держава мобілізує в своє розпорядження через податки, має тенденцію до збільшення. Так, за тридцять чотири роки вона зросла в Швеції на 26,9 пункти, Японії — 14,1, Франції — 9,7, Канаді — 10. Звичайно, в різних країнах цей процес відбувається під впливом різних факторів. Проте загальним правилом є те, що ринкова економіка потребує втручання держави в процеси перерозподілу створеного валового внутрішнього продукту для прискорення темпів економічного розвитку і соціального захисту різних верств населення. Складність полягає в тому, щоб у кожний конкретний період знайти ту раціональну величину перерозподілу і відповідно до неї побудувати податковий механізм регулювання, який включає систему пільг, ставок, строків сплати, об'єктів оподаткування тощо.

Не менш важливе значення має структура податків. Вона постійно змінюється під впливом економічних, соціальних та політичних факторів. У цілому податкові системи сучасних зарубіжних країн грунтуються на трьох найзначніших податках: особистому прибутковому, на соціальне страхування і на добавлену вартість. Інші податки, в тому числі податок на прибуток корпорацій, майновий, зі спадщини та дарувань мають другорядне значення.

Структуру податкових надходжень в окремих зарубіжних країнах за 1993 р. характеризують дані табл. 6.

Таблиця № 6

"Характеристика податків зарубіжних країн."

Країна	Особистий прибутковий податок	Податок на споживання (ПДВ, акциз)	Відрахування на соціальне страхування	Податок на прибуток корпорацій	Інші податки
США	33,5	16	29,1	7,4	7,5
Канада	39,6	26	25	8,5	1,4
Німеччина	28,8	23,4	36,4	6,8	35920
Франція	11,3	28,3	43,6	4,2	6,2
Великобританія	27,6	30,2	18	13,5	8,4
Італія	23,2	23,1	33,9	10,4	9,5
Японія	22,8	12	24	21,5	12,4
Швеція	38,9	27	26,2	36010	4,5

У більшості країн світу досить висока частка в загальній сумі податкових надходжень особистого прибуткового податку — понад 30 %, що майже в 6 разів більше, ніж в Україні. Податки на споживання, тобто непрямі податки, які застосовуються переважно в формі податку на добавлену вартість і різних видів акцизних зборів, становлять в середньому четверту частину всіх надходжень. Порівняно з Україною їхня частка більш як в два рази нижча. Для економічно

розвинених країн характерною є також невисока частка податків з прибутку корпорацій.

Характеризуючи еволюцію податкових систем розвинених країн світу, слід зазначити, що протягом останніх 30 років спостерігається тенденція зростання частки особистого прибуткового податку в усіх країнах. Однією з причин такого становища є зростання доходів громадян, в результаті вони переходять до вищих груп шкали оподаткування, збільшення кількості платників податків, підвищення податкових ставок.

У 70-х — на початку 80-х років майже всі розвинені країни стали на шлях широкомасштабних та багатосторонніх податкових реформ. Характерною рисою їх було зниження загального рівня податків і зміна їхньої структури. Вони здійснювалися з метою створення податкових систем, які б стимулювали економічне зростання і створювали умови, адекватні новому етапу НТР, переходу економіки від екстенсивного до інтенсивного розвитку. Передбачалися універсалізація і спрощення податкових систем, відчутне скорочення податкових пільг.

Податкові реформи характеризувалися зменшенням податків на споживання, тобто непрямих податків. Найшвидшими темпами скорочувалися акцизи. Такий самий висновок можна зробити і щодо податку на прибуток корпорацій. По цьому податку знижуються податкові ставки, скасовуються пільги, переглядаються умови оподаткування тощо. Проте ставки податку на прибуток корпорацій зберігаються досить високі, %: у Німеччині — 50, Італії — 46, Канаді — 44, США — 39, Франції — 39, Великобританії — 35.

В цілому розвитку податкових систем притаманні такі риси:

- розширення оподаткування особистих доходів;

- модернізація податків на споживання;

- зниження ролі податків на прибуток корпорацій;

- невпинне зростання відрахувань на соціальне страхування.

Податкова система в кожній країні має свої особливості, а тому всі зміни, які в ній відбуваються, потребують глибокого аналізу і можуть слугувати лише додатковим інформативним матеріалом для практичних дій у кожному конкретному випадку.

3. Удосконалення чинної системи доходів Державного бюджету України.

Вагоме значення у вдосконаленні чинної системи доходів Державного бюджету України є покращення чинної системи оподаткування. Діючу в Україні систему оподаткування доцільно розглянути в двох напрямах: "населення" і "підприємницькі структури". Система оподаткування населення включає прямі та непрямі податки, збори і добровільні внески.

Співвідношення податків з населення з фондом оплати праці працюючих і видатками держави на соціальні цілі за 1990— 1995 рр. ілюструють дані табл. 7.

За період, що аналізується, темпи зростання податків були вищими, ніж темпи підвищення заробітної плати.

Податки з населення є основним джерелом покриття витрат бюджету на соціальні цілі. У зв'язку з цим співвідношення податків, сплачуваних фізичними особами, і витрат бюджету на соціальні цілі характеризує фінансове забезпечення соціальних заходів у державі.

Важливими є показники взаємовідносин господарських структур з бюджетом в частині одержуваного прибутку і сплачуваних податків (табл. 8). Дані 8 свідчать, що в 1995 р. тільки 28,6 % прибутку, створюваного в галузях економіки України, вилучалося в формі податків до бюджету. Разом з тим витрати бюджету на розвиток економіки постійно зростають. Так, у 1995 р. при зростанні прибутку порівняно з 1994 р. у 33 рази платежі з прибутку в бюджет збільшилися в 3,4, а асигнування з бюджету на розвиток економіки — в 2,2 раз.

У бюджеті немає інших джерел фінансування витрат, крім податків. Необхідність удосконалення податкової системи України очевидна. Одним з напрямів вирішення цієї проблеми має стати перенесення центру ваги у податковій політиці з фіскальної функції на функцію регулювання економіки, економічне стимулювання підприємств, використання світових досягнень науково-технічного прогресу, призупинення на цій основі падіння виробництва.

Податки треба намагатися будувати таким чином, щоб вони по можливості, не пригноблювали ділової активності, а також враховували вимоги соціальної справедливості. У цьому плані структура податків у розвинутих країнах набагато досконаліша від української: найвагомішими податками є помірно прогресивний індивідуальний прибутковий податок (що враховує особисті обставини платників: розмір доходу, склад родини, наявність утриманців, витрати на підтримку здоров'я, тощо) і технічно досконалі податки на товари і послуги (що також, у кінцевому рахунку, сплачуються громадянами, але частина яких збирається - як у випадку з податком на додану вартість - поступово, на окремих етапах виробництва й реалізації товарів), а податок на прибуток корпорацій складає незначну питому вагу у бюджетних доходах. Так, він склав у США 9, у Німеччині - 5, у Франції - 5, у Швеції - 4 відсотки від загальної суми податків (що включає обов'язкові відрахування на соціальне страхування і забезпечення).

Буде доцільно зберегти чинний порядок обкладання податками, які становлять основу податкової системи України, — ПДВ та податок на прибуток підприємств. Протягом найближчих років має залишитися незмінною й орієнтація на формування дохідної частини бюджетів усіх рівнів переважно на основі непрямих податків.

Проаналізувавши практику побудови податкових систем у ряді країн Західної Європи і ознайомившись з науковими розробками з цієї проблеми, головні принципи податкової системи можна сформулювати так:

- сума сплаченого податку завжди має дорівнювати вартості отримуваних від держави благ і послуг; усі податки повинні мати цільове призначення, тобто конкретний вид витрат у бюджеті, куди вони будуть направлені; знеособлений податок зумовлює його непродуктивне використання з боку уряду;

- платники податків мають бути поінформовані урядом, куди використано кожну копійку сплачених ними податків; нові податки вводяться тільки для покриття відповідних витрат, а не для ліквідації бюджетного дефіциту;

- об'єктом оподаткування може бути тільки доход, а не його джерело і не розмір витрат; податок має бути пропорційним доходові; прогресія оподаткування залежно від зростання доходу не повинна перевищувати розумного оптимуму, що дорівнює третині доходу;

- умови оподаткування мають бути простими і зрозумілими платникові; податок слід стягувати в зручний для платника час і прийнятним для нього методом; при цьому слід ураховувати дешевизну стягування податків.

Деякі зміни, що на мою думку і думку інших, покращили б сучасну податкову систему:

1) зниження частки податків, зборів та інших обов'язкових платежів у ВВП. Характерно, що в різних варіантах концепції ця частка змінювалася від 40% до 30% від ВВП [2], що свідчить про її довільне визначення.

2) скорочення (з 35 до 23) загальної кількості податків, зборів та інших обов'язкових платежів;

3) розширення кола платників податків шляхом скасування значної кількості податкових пільг та винятків. Справді, проблема податкових пільг для України є особливо болючою. Однак варто уникати спрощеного підходу до її розв'язання.

Тепер розглянемо зміни щодо окремих податків та зборів.

Оподаткування доходів фізичних осіб. Підгрунтям удосконалення оподаткування доходів фізичних осіб має стати запровадження неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у розмірі доходу, що відповідає вартісній межі малозабезпеченості, та трьох ставок оподаткування (10, 20 і 30%) замість діючих п'яти (10, 15, 20, 30 і 40%). Це сприятиме "зниженню рівня оподаткування громадян з відносно низькими доходами" та "розширенню бази оподаткування за рахунок включення доходів, які раніше не оподатковувалися".

Вилучення із сукупних (валових) доходів платників податку розміру доходу, що відповідає вартісній межі малозабезпеченості, не викликає заперечень. А зміна ставок податку, є недоцільною. По-перше, ці ставки існують уже тривалий час, і платники до них адаптувалися. По-друге, в Україні, як і в більшості інших країн СНД, — високий рівень соціальної нерівності, значний розрив у доходах високо- і малозабезпечених. Тому в принципі доцільніше не знижувати, а підвищити максимальну податкову ставку, а це просто "божевілля". Проте, зважаючи на рівень податкової культури, правосвідомості наших громадян, масштаби тіньової економіки, необхідно визнати, що цей захід також не принесе бажаних результатів.

За офіційними даними близько 47% об'єму новоствореної вартості на приватних підприємствах враховуються статистикою і оподатковуються, так що доля тіньової економіки в даній сфері може бути оцінена на рівні 113% "офіційного" показника новоствореної вартості. А на державних - 54% "офіційного" об'єму новоствореної вартості. Якщо ж взяти до уваги фізичних осіб, громадян, то при проведені опитування 70% з опитаних громадян мали неофіційну роботу. Отриманий у результаті доход в цілому, складав більш ніж 50% сукупного доходу опитаних. [17] Тому це природно, чим більше забирати у людини її власне і залишати, відповідно менше, тим інтенсивніше вона буде намагатися приховати свої доходи.

Тому найбільш прийнятний вихід,