Підвищення продуктивності праці на підприємстві ВАТ "Сумський завод продовольчих товарів"

ЗМІСТ


ВСТУП

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

1.1 Показники продуктивності праці

1.2 Резерви підвищення продуктивності праці

2. АНАЛІЗ РІВНЮ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ

2.1 Коротка фінансово-економічна характеристика ВАТ “Сумський завод продовольчих товарів”

2.2 Рівень ефективності використання трудових ресурсів ВАТ “Сумський ЗПТ”

2.3 Аналіз факторів, що визначають ефективність трудових ресурсів, які находяться з нею в кореляційній залежності

3. СТИМУЛЮВАННЯ, ЯК МЕХАНІЗМ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ

3.1 Роль, форми і джерела стимулювання

3.2 Система стимулюючого винагородження

3.3 Стимулююча функція оплати праці

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


Вступ


Головною продуктивною силою суспільства є працююча людина. Праця була і залишається головним джерелом матеріального і духовного достатку, головною умовою життя і розвитку суспільства. Вся трудова діяльність людей здійснюється за участю трьох елементів: робочої сили, знарядь і предметів праці. Основна роль серед них належить робочій силі, яка використовує знаряддя і предмети праці. Засоби виробництва функціонують тільки в процесі праці.

З розвитком науково-технічного прогресу праця трудівників сільського господарства стає дедалі продуктивнішою забезпечуючи зростання виробництва продуктів рослинництва і тваринництва для задоволення потреб населення і промисловості. Раціональне використання трудових ресурсів, підвищення продуктивності праці на основі комплексної механізації, електрифікації та автоматизації виробничих процесів у сільськогосподарському виробництві є одним з найважливіших завдань агропромислового комплексу.

Аналіз використання трудових ресурсів і оплати праці передбачає вивчення: забезпеченості сільськогосподарських підприємств робочою силою та використання її в окремих галузях протягом року і в окремі періоди; складу трудового колективу за освітою, стажем і кваліфікацією; динаміки продуктивності й оплати праці та резервів її підвищення; рівня виконання плану оплати праці; відповідності оплати праці обсягові викопаних робіт, виробленої продукції та рівню продуктивності праці; економії чи перевитрати у використанні фонду зарплати (оплати праці), джерел досягнутої економії та причин перевитрат. За даними аналізу розробляють конкретні заходи щодо кращого використання трудових ресурсів, робочого часу, підвищення продуктивності праці.

Так, основною метою курсової роботи є вивчення теоретичних питань та практичного досвіду економічного аналізу продуктивності праці.

Основними завданнями даної курсової роботи є:

Визначити рівень забезпеченості господарства трудовими ресурсами з урахуванням потреби в працівниках основних професій, що потребують спеціальної підготовки, а також у фахівцях-керівниках.

Визначити ефективність використання трудових ресурсів на промислових виробництвах та проаналізувати одержані показники.

Визначити динаміку продуктивності праці в господарстві та зробити висновки.

Дана робота виконана на матеріалах ВАТ “Сумський завод продовольчих товарів”.


1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ


1.1 Фактори продуктивності праці


З огляду на сутність праці як на процес споживання робочої сили і засобів виробництва всі фактори, які визначають підвищення продуктивності праці, можна об'єднати в три групи:

· матеріально-технічні;

· організаційно-економічні, що характеризують ступінь розвитку організації та управління суспільного виробництва;

· соціально-психологічні, що пов'язані з роллю людини в суспільному виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили [4].

Серед матеріально-технічних факторів важливу роль відіграє науково-технічний прогрес, який є основою всього суспільного виробництва і одним із основних елементів механізму ринку.

Науково-технічний прогрес впливає на всі елементи виробництва – засоби виробництва, працю, його організацію та управління.

Технічний прогрес здійснюється за такими напрямами:

· впровадження комплексної механізації та автоматизації;

· удосконалення технології виробництва;

· хімізація виробництва;

· зростання рівня електроозброєності.

Підвищення рівня механізації виробництва здійснюється шляхом механізації ручних робіт, упровадження засобів малої механізації, комплексної механізації робіт на дільницях та в цехах.

Автоматизація виробництва забезпечується впровадженням верстатів-автоматів, автоматизованого устаткування, автоматичних систем виробництва.

На підприємствах України відсоток ручної праці значний, особливо на допоміжних процесах – транспортних, вантажно-розвантажувальних, ремонтних, на контролі тощо.

Про низький рівень механізації та автоматизації цих процесів свідчить той факт, що частка робітників, зайнятих на цих процесах у загальній кількості робітників, становить приблизно 46%. Як наслідок, виникла диспропорція в механізації праці на різних виробничих дільницях.

Важливим засобом здійснення механізації виробництва є модернізація устаткування, тобто оновлення й удосконалення функціонуючого устаткування, незначні зміни його конструкцій. Це можна досягти шляхом збільшення потужності і робочих швидкостей устаткування, механізацією і автоматизацією допоміжних робіт(подача, зняття, транспортування і контроль виробів) і автоматизацією управління устаткуванням.

Модернізація тісно пов'язана з реконструкцією діючих підприємств.

Для зростання продуктивності праці велике значення має удосконалення технології виробництва, яка включає технічні прийоми виготовлення продукції, виробничі методи, способи застосування технічних засобів і агрегатів.

Основними напрямами удосконалення технології виробництва є впровадження нових методів обробки матеріалів, таких як хімічні, електроерозійні, ультразвукові та ін. Дедалі більше застосовуються надвисокі й наднизькі тиски і температури, струми високої частоти, інфрачервоні випромінювання та інші, надміцні матеріали тощо.

Хімізація виробництва є одним з ефективних напрямів технічного прогресу, який характеризується застосуванням прогресивних хімічних матеріалів і хімічних процесів.

Хімізація виробництва вносить докорінні зміни в технологічні процеси, інтенсифікує, прискорює їх, поліпшує техніко-економічні показники виробничих процесів, використання сировини, сприяє підвищенню якості продукції. Синтетичні полімери застосовують не тільки як замінювачі дорогих та дефіцитних кольорових металів, деревини тощо, а й як нові конструкційні і технічні матеріали. Використання пластмас у машинобудівній промисловості сприяє поліпшенню експлуатаційних властивостей машин, зменшенню їхньої ваги, поліпшенню зовнішнього вигляду.

В умовах ринкової економіки дедалі більшого значення набуває такий фактор зростання продуктивності праці, як підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на ринку.

Для зростання продуктивності праці, крім упровадження нової техніки, велике значення має максимальне використання діючих потужностей.

Поліпшення використання засобів праці здійснюється за двома напрямами:

· екстенсивним – збільшення часу їх роботи шляхом скорочення простоїв, введення в дію не використовуваного устаткування, підвищення коефіцієнта змінності в раціональних розмірах, скорочення строків ремонту тощо.

· інтенсивним – поліпшення використання машин та устаткування за одиницю часу через упровадження прогресивних технологічних процесів [6].

Перехід до ринкових відносин має змінити інвестиційну політику держави з метою посилення її впливу на інвестиційний процес за допомогою ринкових регуляторів.

У сучасних умовах для впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу необхідно інвестиції спрямовувати насамперед на реконструкцію і технічне переозброєння діючих виробництв, підвищувати частку витрат на активну частину основних виробничих фондів.

Планування і регулювання капітальних вкладень здійснювалося в Україні без урахування процесу відтворення основних фондів і суспільного продукту. Віддавалася перевага новому будівництву на неосвоєних територіях. При цьому майже не відновлювався виробничий потенціал. Власне, планування відтворення основних фондів у країні не було.

Наслідком такої політики стало те, що виробничий потенціал України через його технічне зношення і технологічну відсталість не відповідає вимогам часу. рівень зношення основних виробничих фондів становить понад 40%. Для промислово-виробничих фондів він перевищує 48%, а в будівництві досяг 61%.

Тільки нині для планування відтворення основних фондів в Україні починають застосовувати моделі міжгалузевого балансу, за допомогою яких можна розрахувати на перспективу основні балансові показники відтворення капітальних вкладень з урахуванням демографічного прогнозу в кожному регіоні.

Для подальшого розвитку інвестиційного ринку в Україні доцільно підтримувати розвиток пріоритетних напрямів в економіці.

У підвищенні технічного рівня виробництва велику роль мають відігравати фондові біржі, які дають змогу на взаємовигідній основі залучати в діюче виробництво невикористані устаткування та виробничі площі, організовувати й обслуговувати лізингові операції. у тому числі й міжнародні.

Матеріально-технічні фактори сприяють економії живої та уречевленої праці як в цілому по економіці. так і на окремому виробництві.

Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати певними показниками.

Електроозброєнність праці визначається відношенням кількості електроенергії, використаної у виробничому процесі за певний період, до середньооблікової чисельності робітників.

Енергоозброєність праці – споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період.

Фондоозброєність – це показник оснащеності праці виробничими основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньооблікової чисельності ворітників або працівників.

Фондовіддача – загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів. Визначається відношенням річного обсягу випуску продукції у грошовому вираженні до середньорічної(без урахування зносу) балансової вартості основних виробничих фондів [6].

Залежність між рівнем і динамікою технічної озброєності та продуктивності праці пряма:



де Пп– продуктивність праці;

Фо– фондоозброєність

Фв– фондовіддача.

Рівень механізації та автоматизації обчислюється на основі таких показників, як коефіцієнти механізації робіт (виробництва)– Км.р (в) і праці – Км.п [8].


Км.р(в)=

або


де Qm– обсяг робіт, виконаний механізованим способом;

Q– загальний обсяг робіт;

Чм– чисельність робітників, зайнятих механізованою працею;

Ч– загальна чисельність, зайнятих механізованою працею на даному робочому місці;

Чмі– чисельність робітників, зайнятих механізованою працею на даному робочому місці;

І– величина, яка характеризує відношення часу механізованих процесів до загального часу виконання операції.

Для визначення рівня комплексної механізації використовують подібні показники.

Рівень автоматизації характеризується відношенням кількості автоматизованого устаткування або його потужностей до кількості або потужностей усього використаного устаткування, а також часткою автоматизованих операцій або продукції, виробленої на автоматизованому устаткуванні.

Велике значення для підвищення продуктивності праці мають організаційно-економічні фактори, які визначаються рівнем організації виробництва, праці й управління. До цих факторів належать:

· удосконалення форм організації спільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації, удосконалення організації виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємствах (транспортної, інструментальної, складської, енергетичної тощо);

· удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, впровадження багатоверстатного обслуговування, розширення сфери суміщення професій і функцій; застосування передових методів і прийомів праці; удосконалення організації та обслуговування робочих місць; поліпшення нормування праці(впровадження технічно обґрунтованих норм затрат праці, розширення сфери нормування праці); застосування гнучких форм організації праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання праці;

· удосконалення організації управління виробництвом шляхом удосконалення системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, впровадження автоматизованих систем управління виробництвом [2].

В умовах ринкових відносин важливими заходами щодо удосконалення організаційних форм виробництва й управління можуть бути:

· приватизація державної власності;

· розвиток середнього і малого підприємництва;

· надання повної економічної свободи державним підприємствам;

· диверсікація виробництва;

· залучення іноземного капіталу для спільної підприємницької діяльності;

· розробка системи спеціальних пільг для орендаторів, кооператорів, спільного підприємництва тощо [4].

Соціально-психологічні фактори визначаються якісними характеристиками і соціально-економічним складом трудових колективів, підвищенням кваліфікаційного й загальноосвітнього рівня працівників, поліпшення соціально-психологічного клімату в трудових колективах, підвищенням дисциплінованості, трудової активності, творчої ініціативи працівників, удосконаленням методів мотивації і психологічного впливу тощо.


1.2 Резерви підвищення продуктивності праці


Резерви підвищення продуктивності праці – це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають унаслідок дії тих чи інших факторів (удосконалення техніки, технології, організації виробництва і праці тощо). Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.

Резерви можна класифікувати відносно часу їх використання, а також сфери виникнення.

За часом використання розрізняють поточні й перспективні резерви.

Поточні резерви можуть бути використані залежно від реальних можливостей протягом місяця, кварталу або року.

Використання перспективних резервів передбачається в перспективі через рік або декілька років згідно з довгостроковими планами підприємства.

За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви.

До загальнодержавних належать такі резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці в економіці загалом і які пов'язані з недовикористанням науково-технічного прогресу, нераціональним розміщенням підприємств і неефективною демографічною й територіальною зайнятістю населення, недостатнім використанням ринкових механізмів і методів господарювання тощо.

Регіональні резерви пов'язані з можливостями поліпшеного використання продуктивних сил даного регіону.

Міжгалузеві резерви – це можливості поліпшення міжгалузевих зв'язків, своєчасне, точне і якісне виконання договорів щодо кооперативних поставок, використання можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в обробних галузях промисловості сприяє поліпшення якості продукції в сировинних галузях.

Галузеві резерви – це резерви, пов'язані з можливостями підвищення продуктивності праці, які характерні для даної галузі економіки й зумовлені недостатнім використанням техніки і технології виробництва прогресивних досягнень і передового досвіду, недоліками в спеціалізації, концентрації та комбінуванні виробництва тощо.

Внутрішньовиробничі резерви виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємстві. Велике значення цих резервів полягає в тому, що підприємство є первинним осередком економіки і на ньому виявляються і використовуються всі попередні резерви. Внутрішньовиробничі резерви зумовлені недостатньо ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і внутрішньозмінних втрат часу, а також прихованого безробіття. Отже, внутрішньо виробничі резерви можна поділити на:

· резерви зниження трудомісткості праці;

· резерви поліпшення використання робочого часу [5].

Резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і науко-технічний прогрес, удосконалення організації виробництва , праці й управління. Тому в кожній конкретний період треба використовувати ті резерви, що дають максимальну економію праці за мінімальних витрат.

Необхідною умовою виявлення і використання резервів є їхня кількісна оцінка.

Резерви можуть оцінюватися в абсолютних і відносних величинах. На конкретний період часу величину резервів можна визначити як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці.

Оцінку впливу зниження трудомісткості продукції, поліпшення використання робочого часу, удосконалення структури кадрів на підприємстві можна визначити за допомогою таких формул:

За рахунок зниження трудомісткості:



де Пп - величина підвищення продуктивності праці, %;

Тм, Тн - минула та нова трудомісткість на операцію або виріб;

Ем - економія чисельності робітників;

Р - кількість виробів або операцій;

Ф - реальний фонд робочого часу одного робітника, год.;

К - коефіцієнт виконання норм.

За рахунок поліпшення використання робочого часу (зменшення його втрат):



або



де m - втрати робочого часу в базовому періоді,%;

n - втрати робочого часу в поточному періоді,%.

За рахунок змін у структурі кадрів:



де Іпз - індекс загальної продуктивності праці;

Іп - індекс продуктивності праці основних робітників;

Іd - індекс зміни частки основних робітників в загальній кількості робітників у поточному періоді порівняно з базовим, обчислюється за формулою:



де dп - частка основних робітників в поточному періоді;

dб - частка основних робітників в базовому періоді.

Зіставлення динаміки річного, денного і годинного виробітків сприяє виявленню резервів підвищення продуктивності праці через поліпшення використання робочого часу.

На підприємствах для використання резервів розробляють плани організаційно-технічних заходів , в яких зазначені види резервів підвищення продуктивності праці, заходи щодо їх реалізації, втрати на них, строки проведення, а також відповідальні виконавці.

2. АНАЛІЗ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ


2.1 Коротка фінансово-економічна характеристика ВАТ “Сумський завод продовольчих товарів”


Завод продовольчих товарів був створений у 1987 році на базі Бездрицького комбінату по переробці спирту. Після того, як Кабінет Міністрів України затвердив Закон України “Про приватизацію державних підприємств”, на відкритому засіданні акціонерів було прийняте рішення про приватизацію Сумського заводу продовольчих товарів.

З того часу цей завод йменується, як Відкрите Акціонерне Товариство “Сумський завод продовольчих товарів”. Головою правління ВАТ “Сумський ЗПТ” став Варивода В. Х., а замісником голови правління Токар В.А., які і по цей час успішно керують заводом.

Після приватизації завод почав дуже процвітати. ВАТ “Сумський ЗПТ” спеціалізується на випусканні майонезу, переробці соняшникового масла, виробництві згущеного молока.


Проектна потужність на підприємстві: % використання проектної потужності:

- по майонезу –5600 тн /рік;

- по рафінації і дезодорації –9000 тн/рік;

- по згущеному молоку –600 тн/рік.

20 %

30 %

вироблена пробна партія

Крім цього підприємство надає послуги виробничого характеру: відпускає теплоенергію, випускає пляшки ПЕТ.

Фінансові показники підприємства за останні 2 роки наведені в таблиці 2.1.


Таблиця 2.1.

Основні фінансово-економічні показники ВАТ “Сумський ЗПТ”

Показники 2008 рік 2009 рік Відхилення
Виручка від реалізації продукції 12110 15167,3 3057,3
Податок на додану вартість 2018,3 2527,9 509,6
Затрати на виробництво реалізованої продукції 11069,7 13890,9 2821,2
Позареалізаційні доходи 5 6,5 1,5
Позареалізаційні витрати 200 216,8 16,8
Балансовий прибуток(збиток ) -1138 -1409,9 271,9

Як видно з таблиці 2.1. ВАТ “Сумський ЗПТ” на протязі двох років має збитки. Так, в 2009 році сума збитку збільшилась на 271,9 тис.грн. При цьому спостерігається збільшення затрат на виробництво - на 2821,2 тис.грн., позареалізаційних доходів - на 1,5 тис.грн., позареалізаційних витрат на 160,8 тис.грн.


2.2 Рівень ефективності використання трудових ресурсів ВАТ “Сумський ЗПТ”


Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється при певній взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці.

Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал продукує суспільне корисну продукцію або робить виробничі і побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце витрати живої і уречевленої праці, а з другого, - результати виробництва. Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня їх використання.

Ефективність виробництва являє собою комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу.

Родовою ознакою ефективності (продуктивності) може слугувати необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства з найменшими витратами суспільної праці або часу. У кінцевому підсумку змістовне тлумачення ефективності (продуктивності) як економічної категорії визначається об'єктивно діючим законом економії робочого часу, що є утворювальною субстанцією багатства і мірою витрат, необхідних для його нагромадження. Саме тому підвищення ефективності виробництва (продуктивності системи виробництва і обслуговування) можна вважати конкретною формою проявлення цього закону.

Аналіз продуктивності праці розпочинається загальною характеристикою динаміки цього показника, а також оцінкою виконання бізнес-планових накреслень щодо зростання продуктивності праці. Скориставшись показниками діяльності підприємства, складемо аналітичну таблицю (табл.2.1).


Таблиця 2.1

Розмір і структура продукції ВАТ “Сумський ЗПТ”

Показники 2001 р 2008 р 2009 р

Звітний рік до базового

%

Відхилення (тис. грн)

+/-
Валова продукція у співставних цінах , тис грн 633 1100 1084 171 + 451
Валова продукція у цінах звітного року, тис грн 1889 1064 1291 68 -598
в т.ч. соняшникова олія; тис грн. 138 154 115 83 -23
- майонез 106 160 270 254 +164
- згущене молоко 387 844 750 194 +363

Наведені дані свідчать про те, що за звітний рік підприємство не спромоглося досягти підвищення продуктивності праці (за випуском продукції у розрахунку на одного працюючого) порівняно з базовим роком сталося зниження її на 10 %, не досягнуто росту продуктивності праці, закладеного у бізнес-плані (був запланований приріст 8,7%). Це свідчить, що підприємству не вдалося задіяти усі резерви зростання продуктивності праці, які враховані при плануванні діяльності на звітний рік.

Представивши обсяг товарної продукції як функцію від середньорічної кількості працюючих і продуктивності праці одного працюючого, методом різниць можна визначити, як на нього вплинули ці фактори (табл. 2.2).


Таблиця 2.2

Вплив кількості працюючих на обсяг валової продукції ВАТ “Сумський ЗПТ”

Показник Базовий рік Звітний рік

Відхилення

+/-
Середньоспискова чисельність працюючих, чол. 237 147 -90
Річний виробіток на одного працюючого, грн. 2670 5346 +2676
Обсяг валової продукції у спіставних цінах, тис. грн. 633 1084 +451

За звітний рік випуск продукції порівняно з базовим роком збільшився на 451 тис. грн.

Вплив зміни питомої ваги робітників у складі персоналу підприємства на обсяг виробництва можна обчислити, представивши його (Т) як добуток співмножників



де Ч — середньоспискова чисельність персоналу;

ППроб — виробіток продукції на одного робітника;

dроб — питома вага робітників у складі основного персоналу підприємства.

Розглядаючи обсяг товарної продукції як функцію, представлену у формулі, способом ланцюгових підстановок можна визначити вплив цих факторів на дану функцію, тис.грн.:


а) базовий рік: 237 х 92,5 х 2670 = 585,33;

6) 1-й умовний показник: 147 х 92,5 х 2670 = 363,05;

в) 2-й умовний показник: 147 х 93,5 х 2670 = 366,98;

г) звітний рік: 147 х 93,5 х 5346 = 734,78.


Таким чином, збільшення обсягу валової продукції на суму 451 тис. грн. було результатом:

— зменшення кількості працюючих основного персоналу (363,05 – 585,33 = -222,28 тис. грн.);

— зростання питомої ваги робітників у складі персоналу привело до збільшення обсягу товарної продукції (363,05 – 366,98 = 3,93 тис. грн.);

— збільшення продуктивності праці робітників (734,78 – 585,33 = 149,45 тис. грн.).

Пошук резервів подальшого зростання продуктивності праці в цілому по підприємству пов'язаний в основному з вивченням стану продуктивності праці робітників. Щодо них в аналізі використовуються показники середньорічного, середньоденного і середньогодинного виробітку на одного робітника. Вже просте порівняння цих показників у динаміці (або з плановими) дає можливість дійти певних висновків щодо впливу на продуктивність праці робітників факторів, пов'язаних з використанням робочого часу.

Наприклад, в ВАТ “Сумський ЗПТ” ці показники, розраховані діленням обсягу випущеної продукції на зафіксований у статистичній звітності відповідний фонд відпрацьованих людино-днів (людино-годин) усіма робітниками, такі (див. табл. 2.3).

Таблиця 2.3

Виробіток продукції на одного працівника ВАТ “Сумський ЗПТ”

Показник Базовий рік Звітний рік Динаміка Відхилення




в сумі в %
Валова продукція в , тис грн 1889 1291 68,34 -598 -31,66
Середньорічна чисельність робітників, чол. 237 147 62,03 -90 -37,97

Фактичний фонд робочого часу

відпрацьовано людино-днів,

67626 36162 53,47 -31464 -46,53

Виробіток на одного робітника, грн

середньорічний

 7970,46 8782,31 110,19 +811,85 +10,19
середньоденний 27,93 35,7 127,82 +7,77 +27,82
Темп зростання виробітку на одного робітника,




- середньорічного; % - 110,2

+10,2
- середньоденного; % - 127,8

+27,8

Порівняння темпів зростання середньоденного виробітку на одного робітника з середньорічним показує, що підприємство протягом року або збільшило в середньому кількість робочих днів (як у цьому випадку), або, навпаки, кількість відпрацьованих днів скоротилася. Порівняння темпів зростання середньогодинного виробітку на одного робітника з середньоденним показує, що на підприємстві або збільшилася кількість внутрішньозмінних простоїв (це має місце у нашому випадку), або, навпаки, має місце їх скорочення (або залучення робітників до понаднормових годин роботи).


2.3 Аналіз факторів, що визначають ефективність трудових ресурсів, які знаходяться з нею в кореляційній залежності


Рівень ефективність трудових ресурсів та їх продуктивності праці формується під впливом різних факторів, що діють з різною силою, у різних напрямках і комбінаціях.

Розглянемо приклад залежності виробітку на одного працюючого від рівня їх електроозброєності.


Таблиця 2.4

Залежність середнього виробітку на одного працюючого від рівня їх електроозброєності.

Група цехів за рівнем електроозброєності, кВт на одного працюючого Кількість цехів Середній виробіток товарної продукції на одного працюючого, тис. грн В % до рівня виробітку працівників першої групи
3-4 6 3,7 100,0
4-5 1 4,1 110,8
5-6 1 5,3 143,2
6-7 2 6,1 164,9
Всього 10 4,9 132,4

Дані таблиці свідчать, що рівень продуктивності прямо залежить від ступеня електроозброєності підприємства.

Підвищення електроозброєності лише на 1 кВт веде до збільшення виробітку на 10 %. Ступінь електроозброєності праці від першої групи цехів до останньої зростає на 3 кВт, а рівень виробітку – на 2,4 тис. грн., що становить 64,9 %.


Таблиця 2.5

Залежність середнього виробітку на одного працюючого від рівня їх електроозброєності.

Номер цеху

Електроозброєність праці, кВт на одного працюючого.

х

 Середній виробіток товарної продукції на одного працюючого, тис. грн , W хW х2 W2

Wх

Wх = 0,53+ 1,18х
1 8,7 7 60,9 49 75,69 8,79
2 3,7 3 11,10 9 13,69 4,07
3 6,0 4 29,0 16 36,00 5,25
4 6,2 5 31,0 25 38,44 6,43
5 5,9 4 23,6 16 34,81 5,25
6 7,8 6 46,8 36 60,84 7,61
7 8,7 7 60,9 49 75,69 8,79
8 3,6 3 10,8 9 12,96 4,07
9 6,2 5 31,0 25 38,44 6,43
10 7,5 6 45,0 36 56,25 7,61
Разом 64,3 50 345,1 270 442,81 64,3

Дані по 10 цехам показують, що зі збільшенням електроозброєності на 1 тис. кВт на одного працюючого дає приріст виробітку за рік на 1,18 тис. грн.. Якщо побудувати графік, то можна побачити, що зв'язок між цими показниками прямолінійний і його можна виразити рівнянням прямої лінії:


ух = а + bх


де W — середній виробіток товарної продукції на одного працюючого, тис.грн, ;

х -— електроозброєність праці, кВт на одного працюючого;

а і b — параметри рівняння, що потрібно знайти.

Щоб знайти значення коефіцієнтів а і Ь, необхідно вирішити наступну систему рівнянь:


.


Значення Σх, ΣW, ΣхW, Σх2 розраховуються на підставі вихідних даних (табл. 2.5).

Підставимо отримані значення в систему рівнянь і вирішимо її способом виключень:


Звідси: b = 1,18, a = 0,53

Після цього рівняння зв’язку буде мати вигляд: Wх = 0,53 + 1,18х

Що являють собою ці параметри в даному рівнянні? Коефіцієнт а — це постійна величина врожайності, не зв'язана з електроозброєністю. Коефіцієнт b показує, що зі зростанням електроозброєності на 1 тис. кВт виробіток продукції збільшується на 1,18 тис. грн.

Використовуючи ці дані, можна розрахувати вирівняний рівень виробітку для кожного цеху за умови незмінності усіх факторів, що визначають виробіток, крім електроозброєності.. Відхилення фактичного рівня від теоретичного свідчить про те, що на нього впливають і інші фактори.

Крім рівняння зв'язку в кореляційному аналізі розраховується ще і коефіцієнт кореляції, що характеризує тісноту зв'язку, чи, іншими словами, міру пропорційності. Тому що цей зв'язок між досліджуваними показниками прямолінійний, то використовуємо формулу лінійного коефіцієнта кореляції:



Його величина далека від 1. Це свідчить про те, що зв'язок між факторами не тісний. Коефіцієнт детермінації (d = r2 = 0,0016) показує, що зміна виробітку на даному підприємстві тільки на 0,16 % залежить від ступеня електроозброєності. Звідси видно, що результати кореляційного аналізу можуть бути використані для підрахунку резервів росту виробітку і для визначення його рівня на перспективу. Знаючи, наприклад, що в наступному році електроозброєність буде 10 кВт, можна сказати, що їх виробіток складе 12,33 тис. грн. (ух = 0,53 + 1,18 •10) за умови, що співвідношення між іншими факторами не зміняться.


3. СТИМУЛЮВАННЯ, ЯК МЕХАНІЗМ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ


3.1 Роль, форми і джерела стимулювання


Будь-який організований процес, у тому числі й виробництво, здійснюються і регулюються людьми. Його ефективність значною мірою залежить від того, як працівники ставляться до виконання своїх функцій і реалізація мети, задля якої цей процес здійснюється, а отже на продуктивність праці.

Мотивація - це процес спонукування кожного співробітника і всіх членів його колективу до активної діяльності для задоволення своїх потреб і для досягнення цілей організації.

Основні задачі мотивації:

формування в кожного співробітника розуміння сутності і значення мотивації в процесі праці;

навчання персоналу і керівного складу психологічним основам внутрифірменного спілкування;

формування в кожного керівника демократичних підходів до керування персоналом із використанням сучасних методів мотивації.

Однак, для рішення цих задач необхідний аналіз слідуючих явищ:

процесу мотивації в організаціях

індивідуальної і групової мотивації, якщо така є в залежності між ними

змін, що відбуваються в мотивації діяльності людини при переході до ринкових відносин.

Для рішення зазначених задач застосовуються різні методи мотивації, сутність яких розглянемо нижче.

Найпершим і найбільше поширеним методом був метод покарання і заохочення, так називана політика «батога і пряника». Цей метод використовувався для досягнення бажаних результатів і проіснував досить довго в умовах адміністративно-командної системи. Поступово він трансформувався в систему адміністративних і економічних санкцій і стимулів.

Такий метод був ефективний при повторюваних рутинних операціях. незначної змістовної частини роботи, неможливості поміняти місце роботи (по різних причинах), а також в умовах бригадних і колективних підрядів, де діяли регламентовані надвишки й утримання.

З підвищенням ролі людського чинника з'явилися психологічні методи мотивації. У основі цих методів лежить твердження, що основним чинником, що модифікує, є не тільки матеріальні стимули, але і нематеріальні мотиви, такі, як самоповага, визнання з боку навколишніх членів колективу, моральне задоволення роботою і гордість своєю фірмою. Такі методи мотивації базуються на вивченні потреб людини, тобто усвідомленого відчуття нестачі в чим-небудь. Відчуття нестачі в чим-небудь має