Ринкова поведінка

Вступ

Розділ 1

Поняття і сутність ринкової поведінки

1.1 Поняття ринкової поведінки

1.2 Розробка даного питання у науковій літературі

Розділ 2

Еволюційний розвиток ринкової поведінки

2.1. Основні теорії моделей ринкової поведінки. Поведінка споживачів

2.2. Основні теорії поведінки підприємств.

Розділ 3

Проблеми і перспективи розвитку ринкової поведінки

3.1. Форми поведінки споживача і підприємця у сучасній економіці України

3.2. Проблеми і перспективи розвитку ринкової поведінки

Висновки

Список використаної літератури

Вступ


Трансформація української економіки обумовила підвищений інтерес суспільства до проблем економічної активності суб’єктів господарських відносин. Відтак перед економічною психологією постає низка актуальних питань, пов’язаних з формуванням економічної свідомості, ставленням до приватної власності як центральної категорії економіко-психологічного аналізу господарської діяльності в соціумі, вивченням тенденцій зміни поведінки під впливом ринкових перетворень. Зокрема, вчені зосереджують увагу на такому феномені, як економічна свідомість – системній складовій свідомості, найвищому рівні психічного відображення економічних відносин суспільно розвиненою людиною . Економічна свідомість тісно пов’язана з економічною поведінкою, оскільки є раціональною основою її суб’єктивних механізмів.

Проблеми ринкової поведінки доцільно аналізувати з врахуванням особливостей економічних реалій. А це дозволяє розглядати економічну діяльність у таких аспектах :

ринок: поведінка споживача;

бізнес: поведінка підприємця;

У даній роботі ми окладно розглянемо тему «Еволюційний розвиток ринкової поведінки».

Мета роботи: розглянути поняття і сутність ринкової поведінки, дослідити основні фактори, що впливають на суб'єктів ринку, розглянути основні теорії і форми ринкової поведінки і дослідити її еволюційний розвиток.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання:

Визначити методи і напрями дослідження;

Зібрати необхідну інформацію;

Розглянути поняття і сутність ринкової поведінки;

Дослідити еволюційний розвиток ринкової поведінки;

Проаналізувати проблеми і перспективи розвитку ринкової поведінки;

Систематизувати інформацію;

Написати роботу.

При написанні роботи автор використовував наступні джерела:

Наукова і науково-популярна література;

Довідкова і енциклопедична література;

Статті, монографії, автореферати дисертацій;

Публікації ЗМІ;

Статистична інформація.

Предмет дослідження: ринкова поведінка.

Об'єкт дослідження: еволюційний розвиток ринкової поведінки.

При написанні роботи використовувались наступні методи дослідження:

Порівняльний аналіз;

Аналіз першоджерел інформації;

Теоретичний наліз.

Актуальність проблеми. У ринковій економіці існує ціла низка проблем, які за певних причин не розглядаються економічною теорією. Однією з них є ринкова поведінка, її форми і еволюційний розвиток. Через це теоретичні дослідження цього питання мають надзвичайно важливе значення для того, щоб застосовувати отримані результати у практичній діяльності.

Теоретичне значення роботи полягає у дослідженні ринкової поведінки.

Практичні результати роботи можна застосовувати з метою удосконалення взаємодії попиту і пропозиції.

Розділ 1

Поняття і сутність ринкової поведінки


1.1. Поняття ринкової поведінки


Перш за все, розглянемо поняття ринкової поведінки. Це дуже важливий етап, оскільки тільки із розумінням самої суті предмета ми можемо повно і ґрунтовно його дослідити. А головна суть міститься саме у визначенні поняття.

Отож, ринкова поведінка — це образ, спосіб, характер економічних дій громадян, працівників, керівників, виробничих колективів в тих або інших умовах економічної діяльності, що складаються, житті.

Теорія споживчої поведінки може бути корисною в двох формах.

Консультант, обізнаний теорію і специфічну ділянку практики, може розробити рекомендації для вдосконалення, наприклад, виробництва товарів або торгівлі.

Практик, що вивчав теорію, використовує її як поштовх до роздуму над власною щоденною діяльністю на дуже вузькому і специфічному секторі ринку.

Тому на сьогодні важливою проблемою є не те, щоб дати ради практикам, як працювати, а те, щоб розширити їх кругозір, що дозволить їм самим розробляти якісніші технології. Крім того, лише теоретично підкований практик здатний грамотно поставити завдання перед консультантом, скористатися його потенціалом.

Діяльність будь-якої фірми розгортається в постійно змінній економічній ситуації. Залежно від галузі, ринку, державного регулювання фірми виявляється в умовах тієї або іншої ринкової моделі в чистому вигляді або в змішаних формах.

Моделлю поведінки фірми є набір відповідей на сукупність питань:

1. Чи слід виробляти?

2. Якщо так, то в яких кількостях?

3. На який прибуток можна розраховувати? Який збиток доведеться покривати?

Відповіді даються стосовно тієї конкретній ринковій ситуації, в якій діє фірма: (чиста) конкуренція, монополія, монополістична конкуренція, олігополія. Моделювання є одним з найважливіших методів вивчення економічних явищ, особливої значущості воно набуває в умовах невизначеності і риски, чим характеризується ринкова кон'юнктура перехідного періоду економіки України. Залежність діяльності, фірми від зовнішніх умов визначає основну особливість її функціонування, тому важливо знати стан економіки, стратегію і тактику і економічних реформ, що проводяться в країні.


1.2. Розробка даного питання у науковій літературі


Перші спроби розробки теорії ринкової поведінки пов'язані з цілим рядом ключових фігур суспільствознавства XIX-XX століть. К.Маркс висунув ідею товарного фетишизму. Американець Т.Веблен в кінці XIX ст запропонував теорію показного (престижного) вжитку. Німецький соціолог Г.Зіммель висунув ряд ключових ідей теорії моди. Німецький соціолог і економіст В.Зомбарт запропонував концепцію розкоші. Інший німецький соціолог М.Вебер сформулював концепцію статусних груп і протестантської етики. Ці імена часто цитуються.

Конкретніші дослідження поведінки споживачів з'явилися пізніше. Логіка виникнення цього напряму приблизно така: економічна наука породила маркетинг, одним з розділів якого є "Поведінка споживачів". Надалі з маркетингу виділилася самостійна дисципліна "Поведінка споживачів". Вперше курси маркетингу стали читатися в американських університетах в 1902 р. Але лише в кінці 1920-х - початку 1930-х рр. викладачі, які читали ці курси, стали рахувати себе більш маркетологами (marketing scholars), ніж економістами. Протягом 1930-х рр. створення Американської маркетингової асоціації і створення періодичного органу - "Journal of Marketing" - символізували вже відділення маркетингу від економічної теорії (economics). Розвиток "Поведінки споживача" як окремої учбової дисципліни почалося в США в 1950-і рр. в рамках кафедр маркетингу комерційних коледжів і бізнесшкол. Дослідження ж споживчої поведінки в Північній Америці і Європі почалися раніше. Так, вже в кінці 1920-х - початку 1930-х рр. Пів Лазарсфелд (Lazarsfeld) і його колеги у Відні проводили за допомогою опитів споживачів вивчення ринку ряду товарів повсякденного попиту (Belk: 58). Для маркетингових досліджень споживчої поведінки із самого початку було характерне фокусування уваги на окремому індивідові-споживачі. Як вірно відмітив один критик, маркетологи вивчали споживача як вивчають рибу рибаки, а не іхтіологи. При такому підході потреби споживача розглядаються як природжені, а не сформовані суспільством або ринком, тому фірми прагнуть зловити споживача "на гачок", пропонуючи товари або послуги, що задовольняють ці потреби краще, ніж те, що пропонують конкуренти. Таким чином, традиційні маркетингові дослідження споживчої поведінки близькі до концепції раціональної економічної людини (Belk: 58). У 1950-і рр. в Америці увійшли до моди так звані "мотиваційні дослідження", що будувалися на глибоких інтерв'ю і тісно пов'язані з традицією психоаналізу, що йде від З.Фрейда. Проте надалі інтерес до них спав. У 1960-і рр. в дослідженнях споживчої поведінки з'явилися нові віяння, що прийшли з психології. У їх основу належало розуміння споживача як інформаційного процесу. Споживач уподібнювався комп'ютеру, одержуючому і переробляючому інформацію для підготовки вирішення відносно вибору товару або послуги. Це напрям у вивченні споживчої поведінки зімкнувся з вивченням процесів пізнання в психології. Перші підручники по споживчій поведінці будувалися в основному в рамках такого розуміння проблеми, хоча туди і вставлялися деякі теми, що стосуються культури, субкультури, груп, класів, впливу сім'ї і особи (Belk: 59-60). Процес інстітуционалізациі (тобто перетворення даного напряму досліджень на самостійну дисципліну) "Поведінки споживачів" в Америці в основному завершився в першій половині 1970-х гг.: у 1969 р. виникла Асоціація вивчення споживачів (Association of Consumer Research - ACR), в 1974 р. було почато видання спеціального журналу - "Journal of Consumer Research". Правда, це напрям наукової і учбової роботи як і раніше залишився в рамках кафедр маркетингу, будучи в США ядром їх наукової роботи: більшість дисертацій в цій області присвячені саме поведінці споживачів (Belk: 60). Сучасні підручники по курсу "Consumer Behaviour" в основному написані і видані в США і несуть на собі чіткий друк всіх вищеописаних традицій, що відображають в значній мірі характерну межу американської культури - індивідуалізм. Друга їх характерна межа - підхід до поведінки індивіда на ринку товарів і послуг переважно з точки зору психологічної науки. В той же час проблема вжитку поступово стала входити в круг інтересів досить широкого круга суспільствознавців - історики, антропологи, соціологи культурологів, соціальних теоретиків. При цьому в Західній Європі теоретичний аналіз поведінки споживачів пішов абсолютно іншим дорогою, ніж в Америці. Найбільш крупним сучасним теоретиком вжитку є француз Пьер Бурдье (Bourdieu). Головною його роботою, присвяченою цій проблемі, є "Відмінності: соціальна критика думок про смак" (перше французьке видання 1979 р.). Одним з найбільших теоретиків вжитку є також француз Бодрійяр (Baudrillard), що розробив концепцію "суспільства вжитку", що написав роботу по політекономії знаку. Великий вплив на дослідження вжитку зробили роботи американського соціального психолога і соціолога І.Гоффмана (Goffman). Великий авторитет мають роботи радянського літературознавця і культуролога М.Бахтіна, чиї ідеї знаходять вживання і для розуміння поведінки споживачів. Сталися помітні переміщення і в США. У 1980-і рр. на кафедри маркетингу прийшли працювати антропологи, соціологи і навіть літературні критики, що природно розширило погляд на споживчу поведінку. В результаті критика традиційного підходу почалася вже зсередини кафедр маркетингу. Виниклий напрям в маркетингових дослідженнях отримав назву "нового". До 1990-м-коду рокам його право на існування було визнане поряд з традиційною школою. Характерна межа нового напряму - це фокус на культуру і соціальні проблеми (Belk: 61-62). Проте традиційний погляд на споживчу поведінку кількісно домінує. Через масове видання підручників і журналів американська ситуація дублюється і в багатьох країнах Західної Європи, що не мають своїх підручників по курсу споживчої поведінки. Важливо і те, що для вивчення вжитку як складовій частині культурного процесу потрібні фахівці з абсолютно іншим типом освіти і наукового досвіду.

Розділ 2

Еволюційний розвиток ринкової поведінки


2.1. Основні теорії моделей ринкової поведінки. Поведінка споживачів


В основі формування ринкового попиту лежать рішення споживачів. Модель поведінки споживача будується за загальними правилами мікроекономічного моделювання і включає три основних елементи: мету, обмеження, вибір.

Мета споживача полягає в отриманні якомога більшого задоволення від споживання певного набору благ, тобто в максимізації корисності.

Обмеження – це всі обставини, які не дозволяють споживачу отримати все, що забажається, найважливішими з них є ціни товарів і послуг та доход споживача.

Вибір полягає у прийнятті та реалізації рішення щодо обсягу і структури споживчого набору за даних обмежень, який дозволив би максимізувати задоволення потреб.

У даній роботі ми розглянемо 2 теорії поведінки споживачів – кардиналістську і ординалістську.

Кардиналістська модель

Метою споживання товарів та послуг є задоволення потреб людини. Потреба — це стан незадоволення, з якого людина прагне вийти, збільшуючи споживання благ. Задоволення, яке отримує людина від споживання благ, називається корисністю. Корисність являє психологічно-суб’єктивну оцінку задоволення. Максимізація корисності є метою споживача, основним мотивом його поведінки. У мікроекономіці склалися два підходи до пояснення поведінки споживача: кардиналістський або кількісний та ординалістський або порядковий.

Кардиналістська модель поведінки споживача виходить з того, що корисність може вимірюватись кількісно за допомогою умовної одиниці – „ютиля” (від англ. utility - корисність). Маючи на меті максимізацію корисності, споживач оцінює споживчу властивість кожного товару в ютилях і вибирає товари з найбільшим числом ютилів. Величина корисності залежить не тільки від властивостей блага, але й від його кількості, тобто, визначається функціонально. Загальна величина задоволення, яку отримує споживач від всіх спожитих благ, називається сукупною корисністю (ТU). Залежність сукупної корисності від кількості спожитих благ відображає функція: TU = f(X,Y,…), де Х, Y... – кількості споживаних благ. Для випадку споживання одного блага (Х) функція сукупної корисності має вигляд: TU = f(X). Для оцінки зміни сукупної корисності при нарощування споживання блага Х застосовують поняття „гранична корисність”.

Гранична корисність (MU) – це додаткова корисність, отримана від споживання додаткової одиниці блага, або приріст сукупної корисності при зміні кількості блага на одиницю: . Спостереження за поведінкою споживача виявили, що кожна наступна одиниця блага приносить споживачу менше задоволення, ніж попередня. Це дало можливість німецькому економісту Г. Госсену сформулювати закон спадної граничної корисності (перший закон Госсена): величина задоволення від споживання кожної додаткової одиниці благ даного виду зменшується до досягнення нульового значення в точці повного насичення потреби.


Таблиця 2.1

Одиниці блага X за порядком Сукупна корисність TUx, ютилів Гранична корисність MUx, ютилів
0 0 0
1 12 12
2 22 10
3 30 8
4 36 6
5 40 4
6 42 2
7 42 0
8 40 -2

Цей закон ілюструють дані таблиці 2.1, на основі яких побудовані криві сукупної та граничної корисності (рис 2.1) для споживача, що нарощує споживання блага Х від 0 до 8 одиниць. Зауважимо, що значення граничної корисності у таблиці пишемо між рядками, щоб показати, що це величини приросту.


Рисунок 2.1. Функції сукупної та граничної корисності


Крива сукупної корисності (рис. 2.1 а) представляє зростаючу опуклу вгору функцію, що є наслідком дії закону зростаючої сукупної корисності: з нарощуванням споживання будь-якого блага загальна сума корисності зростає, але прирости корисності зменшуються. Графік граничної корисності (рис. 2.1 б) представлений гістограмою та спадною кривою.

Між кривими сукупної та граничної корисності існує геометричний зв’язок:

- сукупна корисність досягає максимального значення, коли гранична корисність стає рівною нулю;

- величину граничної корисності показує кут нахилу кривої сукупної корисності;

- за від’ємних значень граничної корисності крива відхиляється донизу, але цей відрізок (пунктир) не включається у функцію корисності.

Отже, раціональний споживач максимізує корисність від блага Х, якщо припинить його споживання, як тільки гранична корисність останньої спожитої одиниці стане рівною нулю, тобто не додасть більше ніякого задоволення.

Перевага кардиналістської версії полягала у тому, що вона не тільки досить просто пояснювала мотивацію поведінки споживача, але й могла бути застосована до аналізу вибору серед набору благ — двох, трьох і більшої кількості товарів, що в інших моделях зробити важко. Набір товарів, який купує споживач, називається ринковим споживчим кошиком. Сукупна корисність ринкового кошика утворюється додаванням значень граничної корисності кожної одиниці товарів. Функція сукупної корисності визначається присвоєнням числового показника кожному споживчому кошику. Таким чином можна забезпечити кількісне ранжирування споживчих кошиків: раціональний споживач вибере кошик з найбільшою сумою корисності (ютилів).

Проте в реальній дійсності важко уявити, що споживач здатний кількісно оцінити різницю в корисності благ, визначити, наприклад, на скільки ютилів буханець хліба корисніший за пакет молока. Радше споживач здатний визначити, наскільки один споживчий набір привабливіший для нього за інший. Саме такий підхід до аналізу поведінки споживача був застосований в ординалістській моделі.

Кардиналістський підхід до аналізу рівноваги споживача полягає у порівнянні співвідношень між граничними корисностями і цінами товарів. Споживач прагне досягти максимуму корисності за наявних бюджетних обмежень, а корисність кошика обчислюється як сума граничних корисностей кожної одиниці товарів, що входять до нього. Він віддасть перевагу тому товару, який додає на кожну грошову одиницю більше корисності. Порівнюючи граничні корисності кожної одиниці товару з розрахунку на грошову одиницю, споживач послідовно переключає свій вибір з одного товару на інший, доки в межах свого бюджету вже не зможе збільшити сумарної корисності.

Припустимо, що споживач вибирає кошик з товарами Х і Y. Ціна одиниці товару Х: =2 грн., а товару Y: = 4 грн. Тижневий доход споживача дорівнює 20 грн. Граничні корисності кожної одиниці товарів подані в таблиці 2.3 (колонки 2 і 4).

Граничну корисність на 1 грн. обчислюємо за формулою: (колонки 3 і 5). Як показують дані таблиці, найбільшу граничну корисність на 1 грн. приносить в кошик перша одиниця товару Y (6 ютилів), далі по 5 ют./грн. додають перша одиниця товару X і друга одиниця товару Y.


Одиниці

товарів

за порядком

Граничні корисності товарів


, ютилів

на 1 грн. (ют./грн)

, ютилів

на 1 грн. (ют./грн.)

1 2 3 4 5
1 10 5 24 6
2 8 4 20 5
3 7 3,5 18 4,5
4 6 3 16 4
5 5 2,5 12 3
6 4 2 6 1,5

Потім споживач обирає третю одиницю Y – 4,5 ют./грн.. І, нарешті, можна додати до кошика ще по одній одиниці товарів X і Y, які мають набір: маємо кошику в Всього ют./грн. 4 по. чи вистачає доходу на Перевіряємо, кошика: корисності сукупної величину Обчислимо доход. свій весь витратив Споживач набір: такийютилів.

Жодна інша комбінація товарів не дасть більшої сукупної корисності в межах доходу в 20 грн. Останні грошові одиниці, витрачені на товари споживачем, додали до кошика однакову граничну корисність з розрахунку на 1 гривню, тобто 8/2 = 16/4 = 4.

Правило максимізації корисності: корисність максимізується вибором такого кошика в границях бюджетного обмеження, для якого відношення граничних корисностей останніх одиниць кожного виду благ. всіх для однакове цін їхніх до благ

Прийнявши оптимальне рішення, споживач знаходиться у стані рівноваги. Рівновагу споживача описує другий закон Госсена: для максимального задоволення потреб в умовах обмеженості благ необхідно припинити споживання всіх благ у точках, де інтенсивність задоволення від споживання кожного блага стає однаковою.

Якщо умова рівноваги не виконується, наприклад, споживач має стимул до зміни структури споживання. Він почне перерозподіляти бюджет на користь товару , при збільшенні споживання якого гранична корисність буде спадати, а гранична корисність товару , кількість якого зменшиться, буде зростати до відновлення рівноваги. При цьому сукупна корисність нового набору товарів в межах того ж самого бюджету зросте. Отже, рівновага у споживанні максимізує добробут споживача.

Ординалістська модель

В основі ординалістського підходу лежать наступні припущення (аксіоми уподобань):

F порівняність: людина здатна з двох наборів благ вибрати для себе привабливіший набір, або вказати на їх еквівалентність з її точки зору;

F транзитивність: споживач встановлює певний порядок уподобань. Якщо набір благ A привабливіший для суб’єкта, ніж набір B, той в свою чергу переважає привабливістю набір C, то набір A буде привабливішим також і за набір C;

F ненасичуваність: всі блага бажані для споживача, збільшення благ в наборі робить його привабливішим, споживач завжди віддає перевагу набору, в якому більша кількість товарів.

На ринку існує множина споживчих кошиків. Серед них споживач завжди може знайти такі кошики, які є однаково привабливими для нього, тому що вони мають однаковий рівень корисності. Набір споживчих кошиків з однаковим рівнем корисності називається набором байдужості.

Будь-яка комбінація двох благ може бути показана точкою в прямокутній системі координат. З’єднавши точки з такими комбінаціями товарів, які забезпечують однаковий рівень задоволення потреб, ми одержимо криву байдужості .

Крива байдужості – це лінія рівної корисності, всі точки якої показують множину наборів комбінацій двох благ, що забезпечують один і той же рівень корисності. Для описання уподобань споживача щодо всіх можливих комбінацій двох товарів застосовується карта байдужості – сукупність кривих байдужості , кожна з яких представляє інший рівень корисності (рис. 2.2.). Вона описує поведінку споживача без врахування видатків на будь-який кошик і є „моделлю бажаного”.


Рисунок 2.2. Карта байдужості


Рухаючись вздовж обраної кривої байдужості, споживач залишається на одному і тому ж рівні корисності, але може змінювати набір товарів у кошику. Опуклість кривих байдужості до початку координат означає, що збільшення в кошику кількості одного товару супроводжується зменшенням кількості іншого, тобто споживач може лише замінювати один товар іншим.

Кількість одного блага, від якої змушений відмовитись споживач, щоб одержати додаткову одиницю іншого, називається граничною нормою заміни (MRS). Вона може бути визначена як кутовий коефіцієнт кривої байдужості в кожній точці:


Рисунок 2. 3. Гранична норма заміни благ


Крива байдужості на рис. 2.3 стає пологішою при просуванні вздовж неї донизу, а гранична норма заміни зменшується, тобто споживач готовий відмовлятись від все меншої кількості блага заради отримання додаткової одиниці товару у міру зменшення в кошику запасу товару і збільшення запасу товару . Так, при зміні кошиків Б на В за додаткову одиницю він готовий віддати 2 отже, MRS=2; при зміні кошиків В на Г – лише 1,25 , MRS=1,25 і т.д.

Форма і нахил кривих байдужості визначаються уподобаннями споживача і залежать від ступеня замінності благ у споживанні. Оскільки більшість товарів є неповними замінниками, то їхні криві байдужості є монотонно спадними, опуклими до початку координат. Разом з тим, вони можуть мати й іншу форму. Якщо товари є абсолютними замінниками, споживачу байдуже, який з них споживати (купити учнівський зошит червоного чи синього кольору), гранична норма заміни є сталою, а криві байдужості матимуть вигляд спадних прямих. Якщо товари є абсолютними взаємодоповнювачами (наприклад, взуття на праву та ліву ногу), то заміщення неможливе, гранична норма заміни дорівнює нулю або є нескінченною, а криві байдужості мають вигляд прямого кута.

Узагальнимо властивості кривих байдужості:

F криві байдужості не можуть перетинатися;

F криві байдужості, розташовані далі від початку координат, відповідають наборам благ з вищим рівнем корисності;

F криві байдужості мають від’ємний нахил для абсолютної більшості благ.

F в міру просування донизу по кривій байдужості вона стає пологішою, випрямляється. Споживач бажав би обрати кошик, який належить найвищій кривій байдужості, з найбільшою кількістю товарів. Однак, повинен зважити на те, що ціни кошиків різні, а його доход обмежений. Для того, щоб визначити, який саме кошик вибере споживач, прагнучи максимізувати корисність, потрібно проаналізувати бюджетне обмеження споживача.

За ординалістською версією оптимізація споживчого вибору полягає у суміщенні „моделі бажаного” та „моделі можливого” і пошуку оптимального кошика, який повинен належати бюджетній лінії, але в той же час найповніше задовольняти уподобанням споживача, тобто досягати найвищої з можливих кривих байдужості. Таке поєднання одержимо, сумістивши карту байдужості з графіком бюджетної лінії, як це зображено на рис. 2.7. Найвищою з доступних споживачеві кривих байдужості є, яка лише дотична до бюджетної лінії. Оптимум знаходиться в точці.


Рисунок 2.7. Оптимумізація вибору споживача


Напевне, споживач хотів би досягти точки , але цей рівень корисності виходить за межі бюджетної лінії. Також споживач має можливість вибрати набори і , які мають спільні точки з бюджетною лінією, але вони знаходяться на нижчій кривій байдужості . Крім того, ці точки нераціональні. В межах тієї ж суми видатків споживач може обрати єдиний кошик Е вищого рівня корисності. Найпривабливіший для споживача кошик називається оптимальним вибором або рівновагою споживача. Досягнувши рівноваги, споживач не має стимулів до зміни свого стану, – за інших рівних умов у не існує жодної можливості покращити його добробут. Будь-який інший набір товарів або недосяжний, або лежить на поверхні байдужості нижчого рівня. Саме тому точки на рис. 2.7 та на рис. 2.8 є точками рівноваги споживача.


Рисунок 2. 8. Рівновага споживача


Можна обґрунтувати рівновагу споживача алгебраїчно. Лише в точці , де бюджетна лінія і крива байдужості дотичні, їх нахил однаковий. Як ми знаємо, нахил кривої байдужості відображає гранична норма заміни , а нахил бюджетної лінії – співвідношення цін . Тобто в точці рівноваги: або .

Ця рівність є рівнянням рівноваги споживача, аналогічним одержаному за кардиналістською версією. Рівняння рівноваги відображає не тільки умови оптимізації споживчого вибору, але й умови оптимізації в ринковій економіці в цілому: оптимізація досягається тоді, коли гранична вигода дорівнює граничним витратам. У цій моделі також знайшло відображення фундаментальне припущення прихильників теорії граничної корисності про те, що пропорції обміну товарів і ринкове ціноутворення ґрунтуються на корисності.


2.2. Основні теорії поведінки підприємств.


З усіх численних можливостей класифікувати ринки розглянемо тільки одну: за структурою сторін попиту та пропозиції, тобто за кількістю та силою учасників ринку. Виходячи з припущення, що кількість суб'єктів ринку знаходиться в зворотній пропорції до їх сили, тобто до їх впливу на ринкові події, одержимо рівність "багатьох" з малим ринковим впливом, "кількох" з середньою ринковою силою і "одного" з великою владою на ринку. Як результат маємо три основних варіанти ринкових форм: поліполію, олігополію і монополію (з грец.: polein - купувати або продавати, monos - один, oligos - кілька, polis - багато).

До деяких форм такі приклади підібрати досить важко, а до деяких відносно легко, наприклад, пошта, телефон яскраво демонструють монополію пропозиції. Найважче підібрати приклади для поліполії. Ця ринкова форма, при якій багато продавців протистоять великій кількості покупців, характеризується економічною теорією як досконала конкуренція (вільна, чиста). Щоб ринок відповідав цьому терміну, поряд з поліполістичною його структурою мають дотримуватися ще такі умови: на цьому ринку має бути однорідний товар; продавець і покупець не повинні мати будь-які персональні преференції (переваги); ринок повинен бути повністю прозорим, тобто всі його суб'єкти повинні володіти повною інформацією про величину пропозиції, ціни, якість тощо; всі учасники ринку повинні реагувати з однаково великою швидкістю на зміни його параметрів; як продавці, так і покупці повинні мати можливість вільного доступу до ринку та виходу з нього. Оскільки прикладів поліполії в сучасній економіці існує дуже мало (валютна біржа, інші біржі), то досконала конкуренція виступає більше як ідеальний стан ринкового господарства. У практиці домінує недосконала конкуренція (обмежена). Вона виникає в умовах, коли далеко не всі продавці галузі можуть запропонувати певний товар за діючою ціною. Залежно від кількості продавців і покупців одного і того самого товару на ринку розрізняють типи їхньої ринкової поведінки і ймовірні результати ринкової діяльності

Найпростішим і водночас ідеальним типом ринкової поведінки економічних суб'єктів є монополія.

В основу виникнення монополій покладено об'єктивний процес розвитку продуктивних сил наприкінці XIX - на початку XX ст. Становлення розвинутої підприємницької економічної системи вимагало адекватної виробничої бази у вигляді великого машинного виробництва. З розвитком техніки, в свою чергу, прискорювався процес витіснення дрібних підприємств: нова техніка могла бути використана лише на великих підприємствах.

Технічні переваги давали змогу краще організувати виробничий процес, що разом з економією на загальних витратах, високою продуктивністю праці, розширенням можливостей у використанні кредиту сприяло розвитку великих підприємств і поступово збільшувало їхню роль у промисловому виробництві.

З часом настав період, коли розвиток концентрації й централізації капіталу і виробництва на основі вільної конкуренції спричинив якісні перетворення у господарській системі. Основна частина суспільного виробництва виявилася зосередженою на небагатьох великих підприємствах, конкуренція між якими мала особливо руйнівний характер і загрожувала значними негативними наслідками. Щоб запобігти руйнівним силам конкуренції, мати змогу встановлювати високі ціни на товари й отримувати максимальний прибуток, великі підприємства стали групуватися, утворюючи монополістичні об'єднання. На зміну вільній конкуренції прийшла монополія. Вона заперечувала ринкову стихію і внесла елемент свідомого регулювання ринкових відносин. Аналіз виникнення і розвитку процесів монополізації був проведений у широковідомій праці В. І. Леніна "Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму".

Для монополії характерні відсутність вільної, досконалої конкуренції на ринку, де вона панує, і загрози приватним цілям її з боку контрагентів, які