Механізм формування доходної частини місцевих бюджетів

за участю підприємств комунальної власності цього рівня;

Закріплені доходи міських бюджетів встановлюються ст.13, а саме:

100 відсотків податку на прибуток підприємств та організацій комунальної власності цього рівня;

плата за землю - 60 відсотків;

податок на нерухоме майно громадян;

місцеві податки і збори, крім винятків, передбачених законодавством України;

надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності цього рівня;

Прийнятий у 1995р. Закон «Про бюджетну систему України» лише частково розв’язав проблему закріплених доходів місцевих бюджетів. Повноваження органів місцевого самоврядування, за цим Законом, навіть звужуються. Слід відмітити, що у прийнятій у 1996 році Конституції України термін закріплені доходи не згадується.

Ст. 143 Конституції, яка вже розглядалася вище, передбачає такі норми порядку формування обласних і районних бюджетів, які, по суті, виключають наявність закріплених доходів цих бюджетів.

У Законі України «Про Державний бюджет України на 1998 рік» вперше здійснено спробу розмежувати доходи між державним бюджетом України і місцевими бюджетами в цілому шляхом повного закріплення їх. Разом з тим, Закон не передбачив розмежування цих доходів між рівнями місцевих бюджетів. За цих обставин розмежування їх у 1998 році на практиці здійснювали обласні ради, що суперечить Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування».

Отже, проблема доходних джерел місцевих бюджетів України, які надходили б до них на стабільній основі, залишається відкритою. З цією метою доцільно ще раз повернутися до визначення конституційних норм стосовно формування місцевих бюджетів.

Основну частку доходів місцевих бюджетів в нашій країні становлять так звані регульовані доходи. Ця частка сягає 75-85 відсотків. Поняття регульовані доходи запозичено Україною з бюджетної практики колишнього СРСР. Регульовані доходи - це доходи, що розподіляються між різними рівнями бюджетної системи.

Регульовані доходи - основні надходження до місцевих бюджетів України. У Законі «Про бюджетну систему Української СРСР», прийнятому в 1990р., визначено, що за нормативами до місцевих бюджетів зараховуються такі надходження: від податку з обороту; від податку на доходи; від податку на експорт та імпорт; від податку на прибуток підприємств (об’єднань), організацій та установ, за винятком підприємств, які входять до складу місцевого господарства, новостворюваних малих підприємств, а також спільних підприємств відповідно до частки участі в них місцевих рад народних депутатів. Законом також регламентовано розміри відрахувань від цих доходів до місцевих бюджетів встановлювати згідно з соціально-економічними нормативами бюджетної забезпеченості населення території і станом місцевих джерел доходів.

У Законі «Про бюджетну систему України» в редакції 1995 року черговий раз внесено зміни до переліку регульованих доходів та форм бюджетного регулювання. Згідно з цим окремі доходи стануть до певної міри закріпленими і регульованими одночасно. Це стосується податку на додану вартість, акцизного збору, податку на прибуток підприємств, прибуткового податку з громадян, плати за землю, доходів від приватизації державного майна та деяких інших. Доцільність такого підходу викликає сумніви.

Окремі новації в частині формування доходів місцевих бюджетів внесено Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», прийнятому у травні 1997 року. Це, зокрема, стосується встановлення норм, згідно з якою в доходній частині місцевого бюджету окремо виділяються доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для забезпечення виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади. Крім того, запроваджено норму, згідно з якою місцевий бюджет поділяється на поточний бюджет і бюджет розвитку. Встановлено, що доходи бюджету розвитку формуються за рахунок частини податкових надходжень, коштів, залучених від розміщення місцевих позик, а також за рахунок інвестиційних субсидій з інших бюджетів.

Однак це ще не дало можливості розв’язати проблему самостійності місцевих бюджетів. Самостійність місцевих бюджетів України поки що багато в чому є лише декларованою в законодавстві. Їхня доходна частина в основному залежить не від зусиль місцевої влади в розвитку власної бази оподаткування, а від перерозподілу фінансових ресурсів через державний бюджет. Поки буде зберігатися така ситуація, місцеві фінанси залишатимуться слабкими. Вони, що нині спостерігається, не будуть забезпечувати виконання покладених на місцеві органи влади функцій.

2 Розділ. Власні доходні джерела органів місцевого самоврядування

В умовах прискорення процесу розвитку демократичних принципів у державному устрою та управлінні, одною з найважливіших складових частин фінансової системи держави є місцеві (регіональні) фінанси, які охоплюють регіональні бюджети, бюджети адміністративно-територіальних одиниць і фінанси суб’єктів господарювання, які використовуються для задоволення регіональних потреб. Місцеві фінанси забезпечують фінансування широкого кола заходів, пов’язаних з соціально-культурним та комунально-побутовим обслуговуванням населення.

Місцеві фінанси - це система формування, розподілу і використання грошових та інших фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань, як власних, так і делегованих.

Фінанси місцевих органів влади включають у себе кілька основних взаємопов’язаних структурних елементів. Це видатки, доходи, способи формування доходів, інститути системи, суб’єкти і об’єкти системи та відносини між суб’єктами системи, системою та іншими ланками фінансової системи держави взагалі.

Названі 7 основних структурних елементів системи не можуть бути фотографічним відображенням її внутрішньої структури. У реальному житті ця система набагато складніша і має свої особливості в кожній країні. Але названі структурні елементи може бути виявлено майже в усіх європейських країнах, що мають сформовані фінансові системи місцевих органів влади.

Формування місцевих інститутів в Україні є складним і неоднозначним процесом. Одні інститути формуються швидше, інші повільніше, що відображає реальний стан економіки країни та її законодавства. Незважаючи на це, місцеві фінансові інститути формуються в тісному взаємозв’язку один з одним і, таким чином, утворюють певну систему.

Система місцевих фінансових інститутів в Україні ще не має завершеного характеру і перебуває в стадії становлення. Для цієї системи ще не властива така найважливіша ознака будь-якої системи, як цілісність. Не зовсім сформована структура системи місцевих фінансових інститутів, як наслідок, місцеві фінанси України поки що не забезпечують можливості реалізації функцій і завдань, які покладаються на місцеві органи влади. Тобто, становлення місцевих фінансів України неможливе без формування структурованої й цілісної системи місцевих фінансових інститутів.

Об’єктом нашого ж дослідження є доходи місцевих органів влади та способи їх формування. Наявність обумовлених функціями та завданнями місцевих органів влади видатків є причиною утворення доходів цих органів влади. Доходи місцевих органів влади може бути класифіковано за їхніми джерелами та за економічною природою.

За джерелами доходи місцевих органів влади поділяються на:

податкові доходи;

неподаткові доходи (платежі, доходи від майна, що належить владі, та від господарської діяльності підприємств комунальної форми власності, залучені місцевими органами влади на ринку позичкового капіталу);

доходи за рахунок кредитів та позик;

трансферти від центральної влади та органів влади вищого територіального рівня.

За економічною природою доходи місцевих органів влади поділяються на:

власні доходи;

закріплені доходи;

регульовані доходи

Власні доходи - це доходи, що мобілізуються місцевою владою самостійно на основі власних рішень і за рахунок джерел, визначених місцевим органом влади. До власних доходів належать місцеві податки і збори, доходи від майна , що належить місцевій владі, та від господарської діяльності комунальних підприємств, комунальні платежі, а також доходи за рахунок комунальних кредитів та позик.

До переданих доходів належать доходи, що передаються місцевій владі центральною владою або органами влади вищого рівня.

В Україні за економічною природою доходи місцевих органів влади, згідно із законодавством, поділяються на власні, закріплені і регульовані. Перелік закріплених доходів визначено законодавством про місцеве самоврядування та про бюджетну систему. Природа закріплених доходів місцевих органів влади відрізняється від природи власних доходів. Закріплені доходи - це одна з форм переданих доходів місцевим органам влади на стабільній, довгостроковій основі.

Регульовані доходи - це також одна з форм доходів, що передаються центральною владою місцевим органам влади або з бюджетів територій вищого адміністративного рівня до бюджетів територій нижчого адміністративного рівня. Порядок передачі та розміри регульованих доходів в Україні щороку встановлюються в Законі України «Про Державний бюджет». Порядок регулювання доходів місцевих бюджетів визначається також рішеннями органів влади вищого територіального рівня щодо органів влади нижчого територіального рівня.

Стан і рівень доходів місцевих органів влади значною мірою визначаються способами їх формування. В способах формування доходів місцевих органів влади є певні закономірності, властиві всім країнам, в економічній системі яких функціонують фінанси місцевих органів влади. Способи формування доходів, у свою чергу, зумовлені характером та особливостями економічної системи, котра домінує на тому чи іншому етапі розвитку, в тій чи іншій країні. Закономірним явищем є те, що основним способом формування доходів місцевих органів влади в більшості розвинутих країнах є місцеві податки і збори. Велику роль відіграють дотації та інші трансферти. В Україні основним способом формування доходів місцевих органів влади нині є відрахування від регульованих доходів. Місцеві податки і збори, кредити та інші способи формування доходів місцевих органів влади, характерні для розвинутих індустріальних країн, в Україні відіграють незначну роль.

Схематично види доходів місцевих бюджетів та способи їх формування можна представити так:

ДОХОДИ	СПОСОБИ ФОРМУВАННЯ ДОХОДІВ
	місцеві податки і збори
	комунальні платежі
власні -	доходи від майна та землі, що належать місцевій владі
	доходи комунальних підприємств
	кредити
	комунальні позики
закріплені -	частка загальнодержавних податків, закріплених за місцевими бюджетами
регульовані -	нормативи відрахувань від загальнодержавних податків
	бюджетні трансферти, як засіб фінансового вирівнювання бюджетів

2.1. Місцеві податки і збори

Інститут місцевих податків і зборів є ключовим у сфері формування доходів місцевих органів влади в більшості розвинутих зарубіжних країн. Закономірність функціонування місцевих фінансів у тому, що основним засобом формування доходів місцевих органів влади є місцеві податки і збори.

Конституція України закріпила право введення податків за Верховною Радою, але в статті 143 Конституції правом встановлення місцевих податків і зборів відповідно до закону наділені територіальні громади. В розвиток конституційних положень у статті 69 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що органи місцевого самоврядування відповідно до закону можуть встановлювати місцеві податки і збори, які зараховуються до відповідних місцевих бюджетів. Таким чином, органи місцевого самоврядування мають право самостійно приймати рішення про введення місцевих податків, але відповідно до закону.

Питання місцевого оподаткування розв’язано в Декреті Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» від 20 травня 1993 року, за яким встановлено 16 місцевих податків і зборів. Серед них:

готельний збір;

ринковий збір;

збір за парковку автомобілів;

збір за видачу ордера на квартиру;

збір з власників собак;

курортний збір;

збір за виграш у бігах;

збір за розміщення офісів в центрі міста;

податок з реклами;

збір за право використання місцевої символіки;

збір за право проведення кіно- і телезнімань;

збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей;

комунальний податок;

збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

збір за надання дозволу на розміщення об’єктів торгівлі.

У декреті визначено повноваження органів місцевого самоврядування щодо встановлення місцевих податків і зборів та надання пільг на них, а також максимальні ставки місцевих податків і зборів. Перелік і ставки місцевих податків і зборів вміщено в додатках.

Крім названих законодавчих актів, місцеве оподаткування в Україні регламентується також Законом «Про внесення змін і доповнень до Закону УРСР «Про систему оподаткування», ухвалений 18 лютого 1997р.

Але слід відмітити, що місцеві податки і збори поки що формують незначну частину доходів місцевих бюджетів. Так, наприклад взяти м.Одесу - у 1999 році частка місцевих податків і зборів склала- ________% від загальної суми доходів.

Підвищення ролі місцевих податків і збільшення частки доходів за їхній рахунок є головним напрямком зміцнення місцевих бюджетів, розширення їхньої фінансової автономії. Ефективне використання інституту місцевих податків і зборів - важливий інструмент зміцнення всієї фінансової системи України. Але це не може бути одноразовим актом. Становлення системи місцевого оподаткування в Україні може стати наслідком змін у соціально-економічній системі держави, в першу чергу, в структурі власності, за рахунок значного підвищення доходів населення, реформування системи оплати праці. Майже половина основних фондів в Україні перебуває в недержавному секторі економіки. Сформувалися верстви населення з високими доходами, котрі володіють значною нерухомістю. Усе це створює об’єктивні передумови для запровадження в Україні сучасної системи місцевого оподаткування і зміцнення на її основі фінансів місцевого самоврядування.

Насамперед, назріла потреба значно розширити перелік місцевих податків та повноваження органів місцевого самоврядування щодо запровадження їх. Основу місцевого оподаткування мають забезпечити майнові податки. Доцільно запровадити місцеві податки на нерухоме майно юридичних осіб, на коштовне нерухоме майно фізичних осіб, на землю і на спадщину. Місцевим органам влади слід отримувати законодавчо зафіксовану частку прибуткового податку з громадян.

Значного розширення потребує перелік місцевих екологічних податків. Можна запровадити податок на утилізацію побутових відходів або на прибирання сміття, податок на полювання, на рибальство, на використання кар’єрних матеріалів, на ветеринарне обслуговування худоби та інших домашніх тварин.

Звичайно, мова не може йти про одночасне запровадження всіх цих податків. Робити це необхідно обережно, поетапно і в контексті реформи всієї податкової системи, під час якої доцільно збалансувати співвідношення між надходженнями від загальнодержавних і місцевих податків на користь значного підвищення частки других.

У новому законі о місцеві податки і збори доцільно передбачити дві групи місцевих податків і зборів.

Перша група -це місцеві податки і збори. Що повністю регламентуються центральною владою. Місцеві органи влади матимуть право на встановлення пільг на ці податки.

Друга група місцевих податків і зборів може самостійно встановлюватися місцевою владою. Механізм державного контролю передбачає включення двох елементів: обов’язкову реєстрацію таких податків у Міністерстві фінансів України та встановлення верхніх меж податкових ставок.

Зараз на розгляді у Верховній Раді знаходяться декілька законопроектів щодо місцевих податків і зборів, в тому числі законопроект Кабінету міністрів і законопроект, який знайшов підтримку Асоціації міст України, що значно розширює, по-перше, перелік місцевих податків і зборів, і по-друге, зміцнює фінансову базу місцевого самоврядування та розширює права органів місцевого самоврядування по встановленню і стягненню цих податків. Звичайно, це питання ще потребує обговорення. В тому вигляді, в якому законопроект поданий, швидше за все він законом не стане, але можна говорити про те, що основними місцевими податками повинні стати податок на землю, податок на нерухомість і прибутковий податок з громадян. Це ті податки, які мають стати фінансовою базою місцевого самоврядування.

Можна дискутувати ще про деякі інші податки. Так, зараз у Верховній Раді на розгляді знаходяться законопроекти, які стосуються саме цих питань, у тому числі і законопроект про податок на нерухомість. Доля цього законопроекту була складною. І хочеться відмітити, що законопроект про податок на нерухомість двічі приймався в першому читанні. Але остаточно так і не був прийнятий. Не був прийнятий через основну причину - відсутність методики оцінки. Крім того, визнаючи, що потрібен податок на нерухомість, депутати сперечалися про те, які об’єкти повинні попадати під оподаткування цим податком. Наприклад, чи необхідно промислові об’єкти включати туди, чи включати лише житло, чи включати ще якісь рухомі об’єкти.

Можна було б багато сперечатися про те, які податки мають бути місцевими податками чи зборами, можна було б багато сперечатися довколо прийняття нового закону і введення його в дію, але глибоко переконана, що на сьогоднішній день прийняття нового закону о місцеві податки і збори є абсолютно передчасним.

Це може здатися дещо парадоксальним. Але ж справа в тому, що на сьогодні в Україні не існує закону про бюджетну систему України, який би відповідав Конституції України, та Закону «Про місцеве самоврядування». І фактично надходження до міського бюджету визначаються, якщо це місто районного значення - на рівні району, якщо це місто обласного значення - на рівні області.

Тому говорити про те, що місто може визначати долю свого бюджету, встановлюючи ту чи іншу ставку місцевого податку, є абсолютно хибним, адже вже чимало міст в Україні поплатилися саме за те, що вони надто активно намагалися впроваджувати місцеві податки і збори. Найяскравішим прикладом такого міста є Хмельницький, яке за дуже короткий час втричі збільшило доходи від місцевих податків та зборів і добилося лише того, що рівно на цю суму обласна рада зменшила місту відрахування від регульованих податків в міський бюджет, й зменшила дотації на рівень міста з обласного бюджету.

Тобто доти, поки ми законом про бюджетну систему в Україні чітко не розмежуємо, де місцеві фінанси, а де державні фінанси, говорити про реформу системи місцевих податків абсолютно передчасно. Тому що будь-яка зацікавленість органів місцевого самоврядування у впровадженні місцевих податків абсолютно нівелюється тим, що всі прекрасно розуміють, що наступного року на цю суму, на яку збільшили доходи від місцевих податків, вони не доотримають відрахувань від загальнодержавних податків.

Тому, поки не буде зруйнована оця, так звана, бюджетна матрьошка, коли розмір бюджетів областей визначається на Верховній Раді, коли розмір бюджетів міст обласного значення і районів визначається на обласній раді - нічого не буде.

Необхідно чітко розмежувати повноваження. Принципи розмежування повноважень були закладені у вимоги бюджетної резолюції на 1999 рік, але абсолютно не були враховані урядом. Не були розмежовані місцеві фінанси і державні. Не була запропонована і схема вирівнювання, яку також пропонувалося подати Верховній Раді в проекті бюджету 99 року, де пропонувалося при обрахуванні дотацій і вилучень в регіони чи з регіонів місцеві податки і збори не повинні враховуватися. Ця позиція Бюджетного Комітету підтримана громадськими організаціями самоврядування в Україні: Асоціацією міст України, Асоціацією сільських, селищних рад України.

2.2. Фінанси комунальних підприємств

Комунальна власність є однією з складових економічної основи місцевого самоврядування взагалі і в нашій країні зокрема.

Муніципальна (комунальна) форма власності утворює власну економічну основу місцевого самоврядування. Подібна форма власності - один із інститутів, що впливає на функціонування фінансів місцевих органів влади. Використання майна муніципальної власності є одним із джерел доходів місцевих органів влади. В окремих країнах доходи від використання нерухомого майна муніципальної власності становлять 10-15% загальних доходів муніципальних бюджетів.

Поняття комунальна власність у законодавстві України виникає в грудні 1990 року хз прийняттям Закону Української РСР «Про місцеві Ради народних депутатів і місцеве самоврядування». Законодавством визначено, що комунальна власність становить основу місцевого самоврядування, а також те, що управління комунальною власністю здійснюється від імені населення адміністративно - територіальних одиниць відповідні місцеві ради народних депутатів та уповноважені ними інші органи місцевого самоврядування. До комунальної власності було віднесено майно, що передається безоплатно колишнім СРСР і Українською РСР, іншими суб’єктами, а також майно, що набувається місцевими радами народних депутатів за рахунок належних їм коштів.

Прийнятим у лютому 1991 року Законом Української РСР «Про власність» визнано правовий режим майна комунальної власності. Згідно зі ст.31 цього Закону комунальну власність як власність адміністративно- територіальних одиниць, поряд із загальнодержавною власністю, віднесено до державної власності.

Суб’єктами комунальної власності стали адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів.

Об’єктами права комунальної власності визначалося майно, що забезпечує діяльність відповідних рад і утворюваних ними органів, кошти місцевих бюджетів. Державний житловий фонд, об’єкти житлово-комунального господарства, майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров’я, торгівлі, побутового обслуговування, майно підприємств, місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв’язку та інформації, враховуючи націоналізоване майно, передане відповідним міністерствам, установам, організаціям. А також інше майно, необхідне для забезпечення економічного й соціального розвитку відповідної території.

Крім того встановлено, що в комунальній власності також перебуває майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб’єктами права власності. Визначено: держава та її адміністративно-територіальні одиниці не відповідають за зобов’язаннями одне одного в процесі реалізації права державної власності.

Фактично право комунальної власності в Україні почало здійснюватися з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України №311 від 5 листопада 1991 року «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)», а згодом - із прийняттям ще кількох постанов аналогічного характеру. Цими постановами затверджено перелік об’єктів державного майна, що передаються до власності адміністративно- територіальних одиниць (комунальної власності).Передача майна здійснювалося міністерствами та відомствами України, органами, уповноваженими управляти державним майном. Встановлювалася процедура передачі майна до комунальної власності по вертикалі місцевих рад та їхніх виконкомів. Розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів у містах Києві та Севастополі здійснювали облвиконкоми, Київський та Севастопольський міськвиконкоми.

Розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування і власністю районів у містах, містах районного підпорядкування, сіл і селищ здійснювали відповідно міські та районні виконавчі комітети.

Передача майна здійснювалася безоплатно. Процесі формування комунальної власності визначено право обласної комунальної власності, право районної комунальної власності, право міської комунальної власності, право районної в місті комунальної власності, право сільської та селищної комунальної власності.

Формування комунальної власності в Україні ще не завершено, і воно має свої особливості.

По-перше, на відміну від практики більшості зарубіжних розвинутих країн, в Україні майно комунальної власності сформовано шляхом його безоплатної передачі із загальнодержавної до комунальної власності. В зарубіжних країнах майно муніципальної (комунальної) власності сформовано, як правило шляхом викупу об’єктів приватної власності до власності територіальних колективів, а також шляхом створення об’єктів комунальної власності за рахунок коштів органів місцевого самоврядування.

По-друге, в зарубіжних країнах, включаючи і Російську Федерацію, на відміну від України до 1996р., майно комунальної (муніципальної) власності не зараховується до складу державної власності і є самостійною формою власності -власністю територіальних колективів

По-третє, в зарубіжних країнах суб’єктом права комунальної власності є не адміністративно-територіальна одиниця, а територіальний колектив як носій місцевого самоврядування і , відповідно, там немає різновидів комунальної власності. На відміну від України, де було запроваджено обласну, районну, міську, районну в містах, сільську та селищну різновиди комунальної власності, в зарубіжних країнах право комунальної власності реалізується лише на рівні первинної адміністративно-територіальної одиниці, що утворюється на базі територіального колективу як суб’єкта місцевого самоврядування. Економічною основою зарубіжних регіональних органів влади, котрі також мають певні самоврядні права, є кошти і майно, що перебувають у власності населення регіонів.

Прийняття у 1996 році Конституції України, якою не передбачається поділу державної власності на дві форми - загальнодержавну і комунальну, а також закріплення територіальної громади як суб’єкта місцевого самоврядування означають зміну економічної природи і правового режиму майна комунальної власності.

Нова Конституція України визначила принципово нові засади функціонування комунальної власності та її економічної природи. Згідно з Конституцією комунальна власність запроваджується як форма власності, котрої до цього часу не було в Україні. Комунальна власність є власністю відповідної територіальної громади. Сама територіальна громада розглядається як спільність громадян України- жителів міста, села та селища або добровільного об’єднання жителів кількох сіл, що утворює окреме поселення, наділене правом самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України. Отже суб’єктом права комунальної власності за Конституцією є територіальна громада, а від її імені - представницький орган місцевого самоврядування, що обирається жителями міста, села, селища або об’єднання сіл.

Комунальна власність є самостійною і рівноправною формою власності поряд з такими, як державна, приватна та ін. За своєю економічною природою комунальна власність є колективною формою власності, оскільки відображає відносини колективного присвоєння жителями міст, сіл, селищ та об’єднань сіл коштів, об’єктів і майна цієї власності, ставлення їх до них як до своїх. Територіальна громада, маючи статус територіального колективу громадян України, є колективним власником коштів, об’єктів і майна комунальної власності.

Адже слід відмітити, що Конституція передбачає інститут комунальної власності, але ніяким чином не визначає і не гарантує її правового режиму. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» дещо конкретизує правовий статус комунальної власності, окреслює її обсяг, передбачає, що «Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб’єктів. Об’єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб’єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом».

Однак ніде в законодавстві немає вказівок щодо приведення у відповідність з Законом України «Про місцеве самовряджування в Україні» застарілих на сьогодні положень Закону України «Про власність». Кабінетом Міністрів не виконана вимога закону щодо внесення у двомісячний термін з дня набрання чинності Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (тобто не пізніш 12 серпня 1997 року) на розгляд Верховної Ради проекту закону про комунальну власність. Це не сприяє належному забезпеченню статусу комунальної власності. Томі досі «в свідомості всього населення України комунальна власність сприймається як різновид державної власності.

Потреба визначення належного статусу комунальної власності обумовила розробку групою фахівців (В.Кравченко, І.Грицяк, В.Ковтюх, М.Пухтинський, М.Теплюк) Концепції комунальної власності в Україні, як основи майбутнього закону.

Концепція передбачає такий правовий режим комунальної власності, згідно з яким вона на рівних правах з державною, приватною та іншими формами власності визначається і захищається законом. Володіння майном та фінансовими ресурсами комунальної власності, згідно з Концепцією, може здійснюватися на правах власності, на правах господарського відання, на правах оперативного управління. У Концепції пропонується порядок формування комунальної власності, згідно з яким, зокрема, до неї не можуть належати об’єкти, функціонування яких не пов’язане з наданням послуг територіальній громаді і спрямоване виключно на отримання прибутку. В межах закону органи місцевого самоврядування формують склад об’єктів комунальної власності самостійно. Необхідні громаді об’єкти можуть бути передані їй з державної власності у визначеному законом порядку або викуплені з інших форм власності органом місцевого самоврядування на основі права переважного викупу. Земельні ділянки можуть бути викуплені в примусовому порядку. Передача комунальної власності до інших форм власності має здійснюватися лише за рішеннями відповідного представницького органу місцевого самоврядування, і, як правило, на основі купівлі-продажу за ринковими цінами.

У зв’язку з новим правовим режимом комунальної власності створені на її основі в 1991-1996рр. підприємства потребують перереєстрації у формі комунальних підприємств.

Комунальний сектор в Україні включає: промисловість, сільське господарство, транспорт і зв’язок, будівництво, торгівлю та громадське харчування, постачання і збут, житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування населення та ін. Галузі. Наприклад, як комунальні зареєстровано понад 700 промислових підприємств, на яких зайнято майже 700 промислових підприємств, на яких зайнято майже 110тис. Чоловік. Це 8% промислових підприємств України. Частина комунальних закладів не мають самостійних банківських рахунків, а лише субрахунки, на приклад, школи, дитячі садки та ін. Ще частина комунальних установ і закладів мають змішану систему фінансування - як кошторисну. Так і госпрозрахункову.

Якщо повернутися до законодавчого врегулювання правових засад комунальної власності, то має бути визначено правовий статус різних форм комунальних підприємств та особливості організації їхніх фінансів. З урахуванням зарубіжного досвіду слід установити. Що комунальні підприємства можуть утворюватися з таким правовим статусом: унітарні комунальні підприємства. Товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерні товариства. Також треба встановити, на чому вже наголошувалося, заборону