Фінанси підприємства

О. С. Філімоненков


Фінанси підприємств


Навчальний посібник (Видання 2-ге, перероблене та доповнене)

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

кондор

КИЇВ 2005

РОЗДІЛ 9

ФІНАНСОВИЙ СТАН ПІДПРИЄМСТВА ТА ЙОГО ОЦІНКА


9.1. Сутність фінансового стану підприємства, його показники та методика їх розрахунку


Підприємства, які працюють в умовах ринкових відносин, несуть повну відповідальність за своїми зобов'язаннями перед ланками фінансово-кредитної системи, постачальниками, своїми працівниками, а також за результати своєї виробничо-фінансової діяльності. Здатність підприємства своєчасно погашати свої боргові зобов'язання характеризує його фінансовий стан.

Під фінансовим станом підприємства також розуміють рівень його забезпеченості відповідним обсягом фінансових ресурсів, необхідних для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасного здійснення грошових розрахунків за своїми зобов'язаннями.

Фінансовий стан — це одна з найважливіших характеристик виробничо-фінансової діяльності підприємств. Він може бути добрим чи поганим.

Кожне підприємство повинно прагнути до позитивного фінансового стану, тобто до створення достатнього обсягу фінансових ресурсів, що виступає гарантом своєчасності розрахунків із постачальниками, бюджетом та іншими ланками фінансової системи, подальшого економічного та соціального розвитку.

Метою оцінки фінансового стану підприємства виступає пошук резервів збільшення його прибутковості, рентабельності і платоспро­можності.

Оцінка фінансового стану підприємства має здійснюватись за допомогою вирахування системи економічних показників, які характеризують господарсько-фінансовий стан господарюючих суб'єктів.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення його доходності, рентабельності та платоспроможності.

Основними показниками, які характеризують фінансовий стан під­приємства, є:

прибутковість (рентабельність);

оптимальний розподіл прибутку;

наявність оптимальних розмірів власних обігових активів, які забезпечують нормальний процес виробництва та реалізації продукції;

наявність власних джерел формування обігових активів в обсязі, достатньому для їх покриття;

платоспроможність підприємства та ін.

Якщо підприємство досягає у вказаних напрямах необхідних опти­мальних параметрів, його фінансовий стан стійкий. Якщо ж підприємство не отримує, скажімо, прибуток у розмірах, які б забезпечували необхідний приріст власних фінансових ресурсів, його фінансовий стан не може бути стійким. Тому розгляд змісту, порядку розрахунку вказаних показників, їх взаємозв'язку і впливу на фінансовий стан підприємства є досить суттєвим.

Прибутковість — доходність, окупність вкладених затрат і використаного майна, кінцевий результат діяльності підприємства. Вона характеризується кількістю отриманого прибутку на одиницю відповідних складових процесу виробництва або сукупних затрат підприємства.

Сума отриманого прибутку — показник, який найбільш повно ха­рактеризує результативність роботи підприємства, рівень його доходності.

Прибуток, хоч і є результатом діяльності підприємства, але харак­теризує рівень ефективності роботи, вкладених затрат, використаного майна. Тому в практиці господарювання для більш повної оцінки ефективності роботи підприємства, вкладених затрат, використання майна застосовується відносний показник — рентабельність.

Рентабельність — це відносний показник інтенсивності виробництва, який характеризує рівень прибутковості (окупності) відповідних складових процесу виробництва або сукупних витрат підприємства

У практиці господарювання обраховуються такі показники рентабельності: рентабельність продукції; рентабельність виробництва; рентабельність продажу; рентабельність виробничих фондів; рентабельність вкладень (капіталу) у виробництво та ін.

Рентабельність продукції (всієї або окремих її видів), а також виробництва загалом можна розраховувати за формулою:

Р =|і00,

де Р — рівень рентабельності продукції, %; П — прибуток від реалізації продукції (всієї або окремих видів), грн.; С — собівартість проданої продукції (всієї або окремих видів), грн.

Показник рентабельності реалізованої продукції дає уяву про те, скільки прибутку отримує "підприємство на одну гривню витрат, вкладених для отримання цього прибутку.

Рентабельність реалізованої продукції (продажу) — це відношення прибутку до виручки (обігу) від реалізації продукції. Розрахувати її молена за формулою:

П. В

Р =

100,

де В — виручка від продажу продукції, гри.

Показник рентабельності продажу означає, скільки отримано прибутку на одну гривню реалізованої продукції в оцінці за цінами продажу. Його збільшення свідчить про зниження витрат на виробництво та продаж продукції, або про підвищення цін на продані товари, роботи, послуги.

Рентабельність виробничих фондів — це відношення загального прибутку до середньорічної вартості основних виробничих фондів і матеріальних обігових активів. Розраховується вона за формулою:

Р =

Соііф + Смоз

де Совсі* Смоз ~ середньорічна вартість основних виробничих фондів і матеріальних обігових активів (нормованих), відповідно, гри.

Показник рентабельності фондів означає, скільки прибутку отримано на одиницю вартості основних виробничих фондів і матеріальних обігових активів. Його збільшення вказує або на збільшення прибутку, або на зниження вартості матеріальних обігових активів.

Для характеристики ефективності використання фінансових ресурсів розраховується показник рентабельності вкладень усіх коштів у виробництво, власних вкладень, вкладень в акції інших підприємств та ін.

Рентабельність вкладень у підприємство в загальному вигляді ви­значається за вартістю всього майна, яке є в розпорядженні підприємства, шляхом ділення загального прибутку на середньорічну величину загального підсумку балансу. Розрахунок цього показника можна здійснити за формулою:

П

ПБ'

де П — загальний прибуток, грн; ПБ — підсумок балансу, грн.

Розрахований показник рентабельності вкладень відображає рівень ефективності використання всіх вкладень підприємства у виробництво і показує, скільки копійок прибутку «заробила» кожна гривня фінансових вкладень.

Рентабельність власних вкладень визначається відношенням чистого прибутку до середньорічної суми власних коштів, розрахованої по балансу (без інвестицій і незавершеного будівництва).

Рентабельність довгострокових фінансових вкладень (вкладень в акції та інші цінні папери, вкладень у вигляді участі на паях в інших підприємствах) підприємств визначається відношенням суми доходів від цінних паперів і участі на паях в інших підприємствах до загального обсягу довгострокових фінансових вкладень.

Розрахунок цих показників рентабельності, їх аналіз дозволяє керівникам господарюючих суб'єктів і підприємцям орієнтуватися в економічному рівні вирішення відповідних питань, ведення господарства та вжиття необхідних заходів щодо поліпшення господарювання.

Найважливішим показником фінансового стану підприємства є його забезпеченість власними обіговими коштами та ефективність їх використання.

Кожне підприємство для забезпечення нормального процесу ви­робництва повинно мати відповідну кількість обігових активів. Розмір цих активів на певному підприємстві пов'язаний як із обсягом виробництва, так і зі швидкістю їх обігу. Розширення обсягів виробництва потребує і збільшення обігових коштів. Прискорення ж обіговості обігових активів, навпаки, призводить до зниження їх кількості, необхідної для забезпечення нормального процесу виробництва. В останньому випадку підвищується ефективність використання обігових активів, які вкладаються у виробництво.

Тому аналіз забезпеченості підприємства власними обіговими коштами і ефективності їх використання має суттєве значення для оцінки фінансового стану підприємства.

Забезпеченість підприємства власними обіговими активами визна­чається порівнянням їх фактичної наявності, яка розраховується по балансу на відповідну звітну дату, з встановленим нормативом (плановою потребою). При перевищенні фактичної наявності над встановленим нормативом на підприємстві утворюється надлишок власних обігових активів, а, навпаки, — нестача. Наявність як надлишку, так і нестачі обігових активів негативно впливає на фінансову діяльність підприємства, стійкість його фінансового стану. Тому чітка організація обігових активів, дотримання відповідності фактичної їх наявності до встановленого нормативу буде сприяти зміцненню фінансового стану підприємства.

Для характеристики ефективності використання обігових активів на підприємствах розраховуються такі показники: обіговість (тривалість одного оберту) в днях; коефіцієнт обіговості, коефіцієнт завантаження та коефіцієнт ефективності використання обігових активів.

Прискорення обіговості обігових активів дає можливість підприємству вивільнити додаткові кошти з обороту та використати їх у виробництві. Отже, чим більше обертів здійснюють обігові активи, тим менше їх потрібно для забезпечення процесу виробництва, тим ефективніше вони використовуються.

Розрахунок коефіцієнта завантаження (відношення вартості середніх залишків обігових активів до суми обігу (виручки)) і коефіцієнта ефективності використання обігових активів (відношення прибутку від реалізації продукції, послуг до середньої вартості залишків обігових активів) дає можливість зрозуміти, скільки обігових активів припадає на одну гривню реалізованої продукції, послуг і скільки прибутку отримало підприємство на одну гривню середніх залишків обігових активів. І чим більше прибутку припадає на одну гривню середніх залишків обігових активів, тим ефективніше вони використовуються.

Надзвичайно важливим показником фінансового стану є його платоспроможність і ліквідність.


9.2. Сутність ліквідності підприємства, її показники та методика їх розрахунку


Найважливішим показником фінансового стану підприємства є ліквідність, сутність якої виявляється в можливості підприємства у будь-який момент розрахуватися за своїми зобов'язаннями (пасивами) за допомогою (за рахунок) майна (активів), яке є на балансі, тобто в тому, як швидко підприємство може продати свої активи, отримати грошові кошти і погасити свої борги — заборгованості перед постачальниками, перед банком за повернення кредитів, перед бюджетом і позабюджетними централізованими фондами по сплаті податків та платежів, перед робітниками по виплаті заробітної плати та ін.

До активів підприємства належать виробничі запаси, готова продукція, товари, дебіторська заборгованість, грошові кошти та їх еквіваленти тощо. Ці активи називаються ліквідними через те, що їх можна відносно швидко продати (стягти), і за отримані грошові кошти погасити наявні боргові зобов'язання.

Ліквідність суб'єкта господарювання визначається відношенням вартості ліквідного майна, тобто активів, які можуть бути використані для оплати заборгованостей, до короткострокової заборгованості. По суті, ліквідність суб'єкта господарювання — це ліквідність його активів. Ліквідність балансу підприємства — це зв'язок можливості продажу його активів з одночасною оплатою пасивів.

Ліквідність балансу підприємства визначається рівнем покриття зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких у грошові кошти відповідає строку погашення зобов'язань.

При цьому до активів, які беруть участь у розрахунках, включаються грошові кошти і цінні папери, дебіторська заборгованість, матеріальні запаси цінностей і незавершене виробництво, основні фонди, нематеріальні активи, незавершені капітальні вкладення й устаткування. Не включаються до активів заборгованість засновників по їх вкладах до основного фонду, збитки.

До складу пасивів, які беруть участь у розрахунках, включаються кредиторська заборгованість, короткострокові і довгострокові кредити та позичені кошти, джерела формування власних обігових активів, цільове фінансування та цільові надходження, резерви майбутніх витрат та платежів, а також інші пасиви.

При цьому найбільш ліквідні активи — грошові кошти та цінні папери підприємства — повинні бути більші або дорівнювати найбільш терміновим зобов'язанням (кредиторській заборгованості). Активи, що швидко реалізовуються — дебіторська заборгованість та інші активи — повинні бути більшими або дорівнювати короткостроковим пасивам (короткостроковим кредитам і позиченим коштам). Активи, що повільно реалізовуються — запаси та втрати, за винятком витрат майбутніх періодів, — повинні бути більшими або дорівнювати довгостроковим пасивам (довгостроковим кредитам та позиченим коштам). Активи, що важко реалізовуються — нематеріальні активи, основні фонди, незавершені капітальні вкладення й устаткування — повинні бути меншими або дорівнювати сталим пасивам (джерелам власних коштів).

При виконанні зазначених умов баланс підприємства вважається абсолютно ліквідним. У випадку, якщо одна або кілька з вказаних умов не виконуються, ліквідність балансу в більшій або меншій мірі відрізняється від абсолютної. При цьому нестача коштів по одній групі активів компенсується їх залишком в іншій групі у вартісному виразі.

Залежно від того, якими платіжними засобами підприємство має можливість погасити свої зобов'язання, розраховують кілька показників ліквідності (платоспроможності).

Насамперед, найважливішим показником платоспроможності (ліквідності) є коефіцієнт покриття. Він показує рівень покриття активами підприємства своїх зобов'язань. Визначається коефіцієнт покриття відношенням усіх поточних активів підприємства до його поточних зобов'язань:

ПА К

де Кн — коефіцієнт покриття; ПА — поточні активи; ПЗ — поточні зобов'язання.

Нормативне значення коефіцієнта більше 1.

У цьому випадку підприємство може своєчасно погасити свої зобов'язання. При значенні коефіцієнта менше 1 — підприємство має неліквідний баланс.

Крім коефіцієнта покриття, для оцінки рівня ліквідності розраховують коефіцієнти швидкої і абсолютної ліквідності.

Коефіцієнт швидкої ліквідності (Кщл) розраховується діленням найбільш ліквідних активів та активів, які швидко реалізовуються (грошових коштів і дебіторської заборгованості), на поточні зобов'язання:

ГК + ДЗ ПЗ '

Де ГК — грошові кошти; ДЗ — дебіторська заборгованість.

Середнє значення коефіцієнта швидкої ліквідності знаходиться у межах 0,5—0,6.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризується рівнем покриття зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких у гроші відповідає строку погашення зобов'язань. Визначається коефіцієнт абсолютної ліквідності як відношення суми грошових коштів і короткострокових фінансових вкладень до суми короткострокових (поточних) зобов'язань. Для розрахунку коефіцієнта абсолютної ліквідності (Кал) можна використовувати таку формулу:

ГК + КФВ

А./І - пз

де КФВ — короткострокові фінансові вкладення.

Значення коефіцієнта абсолютної ліквідності більше 0,2 є достатнім, щоб підприємство своєчасно розраховувалось по своїх боргах із кредиторами. Зниження рівня коефіцієнта означає зовнішню причину неплатоспроможності підприємства.

При значенні коефіцієнта абсолютної ліквідності менше 0,2, а кое­фіцієнта покриття менше 0,5 підприємство вважається банкрутом і може підлягати ліквідації з продажем майна.


9.3. Платоспроможність, її показники та методика їх розрахунку


Платоспроможність характеризується достатньою кількістю обігових активів підприємства для погашення своїх зобов'язань протягом року.

Часом платоспроможність помилково ототожнюється лише з наявністю грошових коштів на рахунках в установах банків і в касі підприємства.

Проте наявність грошових коштів в установах банків і в касі характеризує не платоспроможність, а поточну готовність (можливість) підприємства розрахуватись за зобов'язаннями.

Вважається, що наявність грошових коштів у підприємств на рахунках у банках повинна відповідати різниці між поточною кредиторською і дебіторською заборгованістю.

Наприклад, якщо кредиторська заборгованість у підприємства на 1 листопада 2003 р. становить 750 тис. грн., дебіторська — 450 тис. грн., а залишок грошових коштів на рахунках у банку — 120 тис. грн., то рівень поточної платіжної готовності становитиме:

120 000 : (750 000 - 450 000) • 100% = 40%.

У цьому зв'язку однією з найважливіших проблем підприємства є підвищення рівня поточної платіжної готовності.

Підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи більші ніж поточні. Нездатність підприємства задовольнити вимоги кредиторів по оплаті товарів, сплаті платежів до бюджету, позабюджетних фондів тощо у зв'язку з перевищенням зобов'язань над вартістю майна та інших активів характеризує його неплатоспроможність або неспроможність.

Підприємство визнається неплатоспроможним на підставі виявлення незадовільної структури балансу.

Незадовільна структура балансу — це такий стан майна і зобов'язань боржника, коли за його майно не може бути забезпечене виконання зобов'язань перед кредиторами в зв'язку з недостатнім рівнем ліквідності майна.

Основними показниками, на основі яких можна визначити платоспроможність підприємства, є: коефіцієнт автономії (фінансової незалежності); коефіцієнт фінансової стабільності; коефіцієнт фінансового левериджу; коефіцієнт забезпеченості власними коштами; коефіцієнт покриття (платоспроможності), коефіцієнт довгострокових зобов'язань, коефіцієнт поточних зобов'язань та ін.

Коефіцієнт автономії — показник, який характеризує частку власного капіталу у загальній сумі всіх пасивів підприємства, використаних ним для здійснення статутної діяльності. Розраховується коефіцієнт автономії (Кліп) за такою формулою:

ВК ПБ'

де ВК — власний капітал; ПБ — пасивів балансу.

Мінімальне (нормативне) значення коефіцієнта автономії складає більше 0,5. Ця величина показника дозволяє припустити, що всі зобов'язання иідприємства можуть бути покриті власними активами. Збільшення коефіцієнта автономії свідчить про зростання фінансової незалежності, підвищення гарантії погашення підприємством своїх зобов'язань. Отже, чим вище значення коефіцієнта, тим кращий фінансовий стан підприємства.

Коефіцієнт фінансової стабільності — показник, який характеризує відношення власних і позичкових коштів підприємства, тобто він показує, скільки позичкових коштів залучило підприємство в розрахунку на одну гривню вкладених в активи власних коштів. Визначення коефіцієнта фінансової стабільності можна здійснювати за формулою:

ВК К

де Кфс — коефіцієнт фінансової стабільності; ПК — позикові кошти.

Нормальним (нормативним) вважається стан, за якого коефіцієнт більший 1. Перевищення власних коштів над позиченими вказує на те, що підприємство має стійкий фінансовий стан і відносно не залежить від зовнішніх фінансових джерел.

Коефіцієнт фінансового левериджу — показник, який характеризує відношення довгострокових зобов'язань і джерел власних коштів підприємства, тобто він показує, скільки довгострокових зобов'язань припадає на одиницю джерел власних коштів. Розрахунок коефіцієнта фінансового левериджу (Кф./і) можна провести за формулою:

К =51

"■" вк'

де ДЗ — довгострокові зобов'язання; ВК — власний капітал.

Нормальним (нормативним) вважається такий стан, коли коефіцієнт менший 0,1. У цьому випадку фінансовий стан підприємства відносно нормальний.

Коефіцієнт забезпеченості власними засобами — показник, який характеризує рівень забезпеченості підприємства власними джерелами формування обігових активів підприємства, тобто він показує, скільки власних джерел формування обігових активів підприємства припадає на одиницю цих активів. Розраховується цей коефіцієнт за даними балансу підприємства за відповідний звітний період таким чином: від підсумку по розділу 1 пасиву балансу віднімається підсумок по розділу 1 активу балансу і отримана різниця ділиться на суму підсумку розділу 2 активу балансу, тобто розрахована фактична наявність власних і прирівняних до них джерел формування обігових засобів ділиться на фактичну вартість обігових засобів, які є на підприємстві:

де К;тк — коефіцієнт забезпеченості власними коштами; П| — сума підсумку по розділу 1 пасиву балансу; Аі, А 2 — сума підсумків активу балансу відповідно по розділах 1 і 2.

Нормальним вважається такий стан, за якого коефіцієнт перевищує 0,1. Це означає, що обігові активи, які є у підприємства, покриваються власними і прирівняними до них джерелами. Збільшення коефіцієнта забезпеченості буде означати, що у підприємства є надлишкові джерела формування обігових активів, а його зниження вкаже на нестачу цих джерел. В обох випадках фінансовий стан підприємства буде нестійким.

Коефіцієнт покриття (платоспроможності) — показник, який характеризує рівень достатності обігових коштів (поточних активів) підприємства для погашення своїх поточних зобов'язань протягом року. Визначається він відношенням усіх поточних активів (за винятком витрат майбутніх періодів) до поточних зобов'язань підприємства. Для розрахунку коефіцієнта покриття (платоспроможності) (Ки) можна використовувати таку формулу:

ПА - Вми К" = ПЗ '

де ПА — поточні активи; Вми — сума витрат майбутніх періодів; ПЗ — поточні зобов'язання.

Коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць обігових активів припадає на кожну грошову одиницю поточних зобов'язань. Нормативне значення коефіцієнта більше 1. Отже, підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи більші ніж поточні зобов'язання. В такому випадку у підприємства добрий фінансовий стан, і воно може своєчасно погасити свої платіжні зобов'язання.

Інформаційною базою для оцінки фінансового стану підприємства слугують: дані «Балансу підприємства», ф. №1; дані «Звіту про фінансові результати», ф. №2; дані «Звіту про рух грошових коштів», ф. №3; дані «Звіту про власний капітал», ф. №4; статистична та інша звітність.


9.4. Фінансова стійкість підприємства, її показники та їх розрахунок


Під сутністю фінансової стійкості підприємства розуміють за­безпечення запасів і витрат джерелами коштів для їх формування.

Фінансова стійкість — це такий стан підприємства, коли обсяг його майна (активів) достатній для погашення зобов'язань, тобто підприємство є платоспроможним. Або фінансова стійкість підприємства — це такий його стан, коли вкладені в підприємницьку діяльність ресурси окупаються за рахунок грошових надходжень від господарювання, а отриманий прибуток забезпечує самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх залучених джерел формування активів. Визначається фінансова стійкість відношенням вартості матеріальних обігових активів (запасів та витрат) до величини власних та позичених джерел коштів для їх формування.

Для характеристики фінансової стійкості підприємства використовується система абсолютних та відносних показників. Найбільш узагальнюючими абсолютними показниками фінансової стійкості є від­повідність або невідповідність (надлишок або нестача) джерел коштів для формування запасів і затрат, тобто різниця між сумою джерел коштів і сумою запасів і витрат.

За рівнем покриття різних видів джерел суми запасів і затрат роз­різняють кілька видів фінансової стійкості підприємства:

абсолютна стійкість фінансового стану, коли власні джерела формування обігових активів покривають запаси і затрати. При цьому наявність власних джерел формування обігових активів визначається по балансу підприємства як різниця між сумою джерел власних та прирівняних до них коштів і вартістю основних фондів та інших необігових активів;

нормальний стійкий фінансовий стан, коли запаси і втрати покриваються сумою власних джерел формування обігових активів і довгостроковими позиченими джерелами;

нестійкий фінансовий стан, коли запаси і затрати покриваються сумою власних джерел формування обігових активів, довгострокових позикових джерел, короткострокових кредитів і позик;

РОЗДІЛ 9. Фінансовий стан підприємства та його оцінка 345

• кризовий фінансовий стан, коли запаси і витрати не покриваються всіма видами можливих джерел їх забезпечення (власних, позикових та ін.), підприємство знаходиться на межі банкрутства. Для визначення фінансової стійкості і встановлення типу фінансової ситуації проаналізуємо дані табл. 9.1.

Згідно з даними табл. 9.1 тип фінансової ситуації підприємства як на початок, так і на кінець звітного періоду кризовий, бо наявність власних і позикових джерел покриває запаси і затрати, які є на підприємстві, всього на 20,5%, тобто для покриття запасів і затрат, які є на підприємстві, не вистачає близько 80% власних і позичкових коштів.

Таблиця 9.1

Запаси, затрати та джерела їх покриття (аналіз фінансової стійкості)


№ з/п Показники На початок періоду, тис. гри На кінець періоду, тис. грн
1 Лжепєла власних коштів 7356,5 10107,3
9 Основні засоби та інші необігові активи 6995,7 8053,5
о Наявність власних обігових коштів (п.1 - п.2) 360,8 2053,8
4 Дппгпггрокові кредити та позикові кошти
5 Наявність власних і довгострокових позичкових лжепел (іхюмування запасів і зашаі (п.З + п.4) 360,8 2053,8
6 Коппткогтпокові кредити та позикові кошти 24,2 16,2
7 Загальна сума основних джерел формування запасів і затрат (п.5 + п.6) 385,0 2070,0
о Сума запасів і затрат 1754,0 11152,0
9 Надлишок (+), нестача (-) власних обігових коштів Гп.З - п.8) -1393,2 -9098,2
10 Надлишок (+), нестача (-) власних і довго­строкових позичкових коштів формування за­пасів і затрат (п.5 - п.8) -1393,2 -9098,2
11 Надлишок (+), нестача (-) загальної суми ос­новних джерел формування запасів і затрат (п.7 - п.8) -1369,0 -9082,0
1?. Тип фінансової ситуації Кризовий Кризовий

Досить важливого значення для роботи підприємств в умовах ринкової економіки набуває їх фінансова незалежність від зовнішніх

позичкових джерел. Запас джерел власних коштів означає запас фі­нансової стійкості підприємства при тій умові, що його власні кошти перевищують позичкові.

Стійкість фінансового стану підприємства оцінюється щодо власних і позичкових коштів, за темпами накопичення власних коштів у результаті поточної фінансової діяльності, достатніх забезпеченнях матеріальних обігових активів власними джерелами.

Фінансова стійкість підприємства характеризується системою фі­нансових коефіцієнтів, які розраховуються як відношення абсолютних показників активу і пасиву балансу. Порівняння цих коефіцієнтів з базисними величинами (середньогалузевими, показниками більш міцних у фінансовому відношенні підприємств, оптимально розрахованими) дає можливість встановити рівень фінансової стійкості підприємства, яке аналізується.

Основними показниками, що характеризують фінансову стійкість підприємства, його незалежність від позичкових коштів, є: коефіцієнт автономії, коефіцієнт фінансової стабільності (коефіцієнт власних та позикових коштів), коефіцієнт фінансового левериджу (залежності від довгострокових зобов'язань), коефіцієнт забезпеченості власними коштами, коефіцієнт фінансової залежності, коефіцієнт віднояіення позикових і власних коштів, коефіцієнт маневреності робочого та власного капіталу.

Зміст та порядок визначення вказаних коефіцієнтів такі: Коефіцієнт автономії показує частку власних коштів (капіталу) у загальній сумі всіх коштів (капіталу) підприємства, які використовуються ним для здійснення статутної діяльності. Розраховується коефіцієнт автономії (Кдвт) як відношення суми по підсумку розділу 1 пасиву балансу (власний капітал) до суми підсумку (пасиву) балансу:

ВК ПБ'

И1^

де ВК — власний капітал; ПБ — підсумок балансу.

Мінімальне (нормативне) значення коефіцієнта автономії — більше 0,5. Ця величина показника дозволяє припустити, що всі зобов'язання підприємства можуть бути покриті власними коштами. Збільшення коефіцієнта автономії свідчить про зростання фінансової незалежності, підвищення гарантій погашення підприємством своїх зобов'язань. Отже, чим вище значення коефіцієнта, тим кращий фінансовий стан підприємства.

• Коефіцієнт фінансової стабільності (співвідношення власних і позичкових коштів) показує, скільки позичкових коштів залучило підприємство па одну гривню вкладених в активи власних коштів. Коефіцієнт фінансової стабільності (Кфс) розраховується діленням суми власних джерел (власного капіталу) на суму термінових і довгострокових зобов'язань:

к -вк Кфс - зк",

де ЗК — залучені кошти; ВК — власний капітал. Нормальним (нормативним) вважається стан, коли коефіцієнт більший 1. Перевищення власних коштів над позиченими вказує на те, що підприємство має стійкий фінансовий стан і відносно не залежить від зовнішніх фінансових джерел.

• Коефіцієнт забезпеченості власними коштами (Кзвк) характеризує рівень забезпечення підприємства власними коштами. Розраховується цей показник як відношення суми фактичної наявності джерел власних і прирівняних до них коштів (за винятком сум заборгованостей по розрахунках з учасниками, доходів майбутніх періодів, резерву майбутніх витрат і платежів, реструктуризовано-го боргу) до суми обігових активів, які має підприємство:

Пі -Лі

де Пі — разом перший розділ пасиву балансу;

А], А'г — підсумки по розділах 1 і 2 активу балансу.

Нормальним вважається стан підприємства, коли коефіцієнт забез­печеності власними коштами більший 0,1.

Фінансова стійкість підприємства оцінюється і коефіцієнтом співвідношення залучених і власних коштів (Ксжк)- Цей показник показує, скільки позичкових коштів залучило підприємство на одну гривню вкладених в активи власних коштів. Розраховується він співвідношенням всієї суми зобов'язань по злучених коштах до суми власних коштів:

ЗК ВК'

Ксзвк =

де ЗК — залучений капітал; ВК — власний капітал.

Нормальним є такий стан у підприємства, коли коефіцієнт менший 1. Якщо коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів перевищує одиницю, фінансова стійкість і автономність підприємства досягає критичної величини.

Важливим показником, який характеризує фінансову стійкість підприємства, є коефіцієнт довгострокового залучення позичкових коштів (Кд.чпк). Він показує, скільки довгострокових позичкових коштів використано для фінансування активів підприємства поряд із власними коштами. Розраховується цей коефіцієнт діленням суми довгострокових кредитів та інших позикових коштів на суму власних коштів (капіталу):

к дз

де ДЗ — довгострокові зобов'язання; ВК — власний капітал.

Чим менше позичкових коштів залучає підприємство для здійснення своєї статутної діяльності, тим сильніша його фінансова стійкість.

Важливе значення для вивчення фінансової стійкості підприємства має і розрахунок коефіцієнта залучення довгострокових позичкових коштів у сумі довгострокових активів. Розраховується цей коефіцієнт як відношення суми довгострокових позикових коштів до суми довгострокових активів:

к ДЗ.

де Кдпк — коефіцієнт залучення довгострокових позичкових коштів у сумі довгострокових активів; ДА — довгострокові активи.

Цей коефіцієнт показує, скільки довгострокових позичкових коштів і кредитів банку припадає на одиницю довгострокових активів підприємства.

Ступінь залежності підприємства від кредиторів можна визначити роз­рахунком коефіцієнта концентрації залученого капіталу (Ккзк). Визначається він співвідношенням суми довгострокових і короткострокових вкладень до суми активів підприємства:

к ДКВ

Ккзк = —,

де ДКВ — довго- і короткострокові вкладення; А — активи.

З іншого боку, для визначення ступеня концентрації власного капіталу визначається аналогічний коефіцієнт — коефіцієнт концентрації власного капіталу (Ккнк):

ВК

А '

де ВК — власний капітал.

Чим вище коефіцієнт, тим стабільніший фінансовий стан підприємства.

Для визначення частки активів, що належить до власного капіталу, визначається коефіцієнт фінансової залежності (Кфз), який можна розрахувати за формулою:

к - А Кфз - вк-

Для визначення фінансової стійкості підприємства можуть розраховуватися додатково й інші показники забезпеченості підприємства відповідними джерелами і коштами, які підтримують його стабільність.


9.5. Комплексна оцінка фінансового стану підприємства


Перехід економіки України до ринкових відносин відбувається у важких умовах падіння виробництва й інфляції. Це негативно впливає на організацію фінансових відносин підприємств, знижує можливості збільшення фінансових ресурсів, і як наслідок, зменшує фінансування для вирішення економічних і соціальних питань. У цих умовах дуже важливим для підприємств виступає проведення комплексної оцінки фінансового стану з метою виявлення резервів збільшення фінансових ресурсів.

Чинниками задовільного фінансового стану підприємства можуть бути:

наявність у необхідних обсягах фінансових ресурсів;

прибутковість;

стійка платоспроможність;

своєчасність розрахунків тощо.

Чинниками незадовільного фінансового стану підприємства є:

недостача власних обфгових активів;

наявність збитків;

наявність стійкої заборгованості по платежах тощо.

Загальними кінцевими показниками комплексної оцінки фінансового стану підприємства вважаються його доходність і рентабельність.

Доходність підприємства характеризується абсолютними і відносними показниками. При цьому абсолютним показником доходності є прибуток, а відносним — рівень рентабельності.

Сума отриманого прибутку — це показник, який характеризує результативність роботи підприємства, фінансовий результат його підприємницької діяльності. Прибуток — один з основних джерел фінансових ресурсів підприємства і держави. У Законі України «Про підприємства в Україні» йдеться, що підприємство здійснює свою діяльність з метою отримання прибутку.

Прибуток як кінцевий фінансовий результат діяльності господарюючих суб'єктів формується взаємодією багатьох чинників. Так, загальний обсяг балансового прибутку поповнюється за рахунок прибутку від продажу продукції, робіт, товарів, основних засобів, валютних цінностей, доходів від надзвичайних операцій. Тому при аналізі формування балансового прибутку необхідно визначити питому вагу та рівень зміни її складових. Потім проаналізувати зміну основної складової балансового прибутку — прибутку від продажу продукції, визначити рівень впливу на його розмір окремих чинників:

зміни структури і обсягу проданої продукції;

зміни рівня її собівартості;

зміни рівня реалізаційних цін.

На основі проведеного аналізу розкрити резерви збільшення прибутку від продажу продукції.

Для комплексної оцінки фінансового стану підприємства потрібно розрахувати і відносні показники:

рентабельність основної діяльності;

рентабельність основного капіталу;

рентабельність власного капіталу.

А також такі показники, як обіговість матеріальних обігових активів, обіговість власного капіталу, коефіцієнт забезпечення запасів і затрат джерелами активів для їх формування тощо.

Розрахунок названих показників (коефіцієнтів) наведено в табл. 9.2.

Таблиця 9.2 Розрахунок показників ефективності виробництва

Найбільш узагальнюючим абсолютним показником, який характеризує фінансовий стан підприємства, є відповідність чи невідповідність (надлишок чи нестача) джерел власних коштів для формування запасів і витрат, тобто різниця між величиною джерел власних коштів і величиною запасів і витрат.

У випадках відповідності чи перевищення власних джерел формування обігових активів наявності запасів і витрат — у підприємства стійкий фінансовий стан. При нестачі власних джерел для покриття запасів і витрат — у підприємства нестійкий фінансовий стан.

Частка власних джерел формування обігових засобів у покритті запасів і витрат визначають таким чином:

Власні джерела формування
обігових активів

Частка власних джерел формування обігових активів =

Запаси і витрати

У випадку зниження частки власних джерел формування обігових активів у покритті запасів і витрат підприємству для стабілізації фінансового стану необхідно збільшити частку цих джерел в обігових активах, а також знизити залишки цінностей шляхом реалізації у виробництві малорухомих і невикористаних запасів.


Показник Розрахунок
Рентабельність основної діяльності - Прибуток від реалізації продукції

Затрати на виробництво і реаліза­цію продукції
Рентабельність основного капіталу = Чистий прибуток

Підсумок балансу
Рентабельність власного капіталу = Чистий прибуток

Середня величина власного капіталу
Обіговість матеріальних обігових активів = Виручка від продажу

Підсумок 2 розділу активу балансу
Обіговість власного капіталу = Виручка від продажу

Підсумок 1 розділу пасиву балансу

РОЗДІЛ