Аналіз структури доходів соціальних груп населення
100 = 10%.
Крива Лоренца
- кумулятивний
розподіл чисельності
населення та
відповідних
цієї чисельності
доходів (витрат).
Таким чином,
вона відображає
співвідношення
часток всіх
доходів (витрат)
та часток всіх
їх отримувачів
(всіх тих, хто
робив витрати).
Наприклад (по
витратах): за
умовою рівномірного
розподілу
витрат, тобто
10% населення
роблять 10% всіх
витрат, 20% - п'яту
частину витрат,
50% - половину і
т.д., цей розподіл
має вигляд
лінії - діагоналі
квадрату зі
сторонами від
0% до 100%. Нерівномірний
розподіл
характеризується
кривою Лоренца
(лінією фактичного
розподілу), яка
знаходиться
тим далі від
діагоналі
квадрату, чим
більше диференціація.
Коефіцієнт
нерівності
розподілу
доходів (витрат)
серед населення
або концентрації
доходів (витрат),
індекс Джині
— відображає
ступінь відхилення
фактичного
розподілу
доходів (витрат)
за чисельно
рівними групами
населення від
лінії їх рівномірного
розподілу.
В разі КG
= 0 розподіл витрат
між усіма групами
населення
рівний, а при
КG
=1 навпаки, тобто,
коли всі витрати
здійснює лише
одна особа.
Розрахуємо
КG
за даними табл.
4 децильного
розподілу
населення за
розміром
середньодушових
грошових витрат
за формулою:
т
т
КG
= 1 – 2 Σ
x
j
cum
y
j + Σ
x
j
y
j,
1
1
де x
j,
частка населення
в j-ій
децильній
групі, y
j -
частка витрат,
сконцентрованих
в j-ій
децильній
групі, cum
y
j
- кумулятивна
частка витрат,
т - число децильних
груп, що дорівнює
10.
Табл.
4
| Номер
децильної
групи населення
за розміром
середньодушових
грошових витрат |
Частка
населення в
децильній
групі x
j |
Частка
в децильної
групи в загальному
розмірі грошових
витрат y
j |
Розрахункові
дані |
|
|
|
cum
y
j
|
x
j
y
j
|
x
j
cum y
j
|
| 1 |
0,1 |
0,022 |
0,022 |
0,0022 |
0,0022 |
| 2 |
0,1 |
0,039 |
0,061 |
0,0039 |
0,0061 |
| 3 |
0,1 |
0,051 |
0,112 |
0,0051 |
0,0112 |
| 4 |
0,1 |
0,063 |
0,175 |
0,0063 |
0,0175 |
| 5 |
0,1 |
0,076 |
0,251 |
0,0076 |
0,0251 |
| 6 |
0,1 |
0,089 |
0,340 |
0,0089 |
0,0340 |
| 7 |
0,1 |
0,105 |
0,445 |
0,0105 |
0,0445 |
| 8 |
0,1 |
0,126 |
0,571 |
0,0126 |
0,0571 |
| 9 |
0,1 |
0,158 |
0,729 |
0,0158 |
0,0729 |
| 10 |
0,1 |
0,271 |
1,000 |
0,0271 |
1,0000 |
| Разом |
1,0 |
1,000 |
Х |
0,1000 |
0,3703 |
КG
= 1 – 2 • 0,3706 + 0,1 = 0,3588, що свідчить
про помірну
диференціацію
витрат населення.
Чисельність
домогосподарств
(населення) з
рівнем середньодушових
доходів (витрат)
на місяць нижче
межі малозабезпеченості
- визначається
на підставі
даних розподілу
домогосподарств
(населення) за
рівнем доходів
(витрат) і є
підсумком числа
домогосподарств
(осіб), рівень
доходів (витрат)
яких нижче
величини межі
малозабезпеченості,
яка діяла в
державі на
момент аналізу.
Межа малозабезпеченості
- нормативна
величина
середньодушового
сукупного
доходу, який
забезпечує
непрацездатному
громадянину
споживання
товарів та
послуг на
мінімальному
рівні, встановленому
законодавством.
У 2000 році межа
малозабезпеченості
становила 118,3
грн. на місяць.
Чисельність
домогосподарств
(населення) з
рівнем середньодушових
доходів (витрат)
на місяць нижче
прожиткового
мінімуми -
визначається
на підставі
даних розподілу
домогосподарств
(населення) за
рівнем доходів
(витрат) і є
підсумком числа
домогосподарств
(осіб), рівень
доходів (витрат)
яких нижче
величини прожиткового
мінімуму, який
діяв в державі
на момент аналізу.
Прожитковий
мінімум - це
вартісна величина
достатнього
для забезпечення
нормального
функціонування
організму
людини, збереження
його здоров'я
набору продуктів
харчування,
а також мінімального
набору непродовольчих
товарів та
мінімального
набору послуг,
необхідних
для задоволення
основних соціальних
і культурних
потреб особистості[1].
Згідно Закону
України "Про
затвердження
прожиткового
мінімуму на
2000 рік" від 5 жовтня
2000 року № 2025-ІП[?],
у IV кварталі
2000 року прожитковий
мінімум становив
270,1 грн. на місяць.
Для висвітлення
рівня життя
груп домогосподарств,
в яких середньодушовий
рівень добробуту
нижче діючих
в Україні соціальних
нормативів,
застосовується
для виділення
відповідних
груп як показник
"межа малозабезпеченості",
так і "прожитковий
мінімум". Це
обумовлено
тим, що Законом
України "Про
затвердження
прожиткового
мінімуму на
2001 рік" передбачено
внесення змін
до законів
України, в яких
межа малозабезпеченості
застосовується
як розрахункова
величина, але
на цей час відповідні
зміни внесено
не у всі законодавчі
акти. У зв'язку
з цим за погодженням
з Мінпраці
України визнано
доцільним
тимчасове
застосування
обох нормативів.
Розподіл
доходів (витрат)
за децильними
групами домогосподарств
(населення)
відображає
частки доходів
(витрат), які
отримує (витрачає)
відповідна
децильна група
домогосподарств
(населення).
У таблиці
5 подано
структуру та
середній розмір
споживчих
витрат домогосподарств
міської та
сільської
місцевості
України у 2000 р.
Левова частина
споживчих
витрат домогосподарств
(майже 70%) йде на
придбання
продовольчих
товарів. По
двох інших
статтях існує
певна диференціація.
В містах витрати
на непродовольчі
товари та оплату
послуг розподіляються
майже однаково,
а в сільській
місцевості
більше витрачається
на непродовольчі
товари. В цілому
ж структура
споживчих
витрат домогосподарств
міської та
сільської
місцевості
майже однакова,
про що свідчить
значення коефіцієнта
подібності
структур
h, яке наближується
до 1:
h
= 1 – – Σ
|dj – dk|
= 1 ––––––––––––––––––––
= 1 – 0,06 = 0,94.
Отже, існуюча
структура
споживчих
витрат свідчить
про неблагополучний
матеріальний
стан населення
України незалежно
від виду поселення,
хоча в містах
середній розмір
споживчих
витрат домогосподарств
у 1,6 раза вищий,
ніж У селах
(462 : 290).
Табл.
5
| Споживчі
витрати |
Середній
розмір витрат
у розрахунку
на одне домогосподарство
місцевості,
грн. |
Порівняння
середніх витрат
у домо-господарствах
міської та
сільської
місцевості,
разів |
Структура
витрат у господарствах
місцевості,
% |
Зрушення
в структурі
витрат в розрізі
місце- вості,
+ п. п. |
|
Міської |
Сільської |
|
Міської,
d j
|
Сільської,
d j
|
|
| Продовольчі
товари |
312 |
195 |
1,6 |
68 |
67 |
1 |
| Непродовольчі
товари |
69 |
60 |
1,2 |
15 |
21 |
- 6 |
| Оплата
послуг |
81 |
35 |
2,3 |
17 |
12 |
5 |
| У цілому |
462 |
290 |
1,6 |
100 |
100 |
0 |
Розглянемо
розподіл населення
України за
розміром
середньодушових
грошових витрат
на місяць (табл.
6).
Табл. 6
| Середньодушові
грошові витрати
на місяць, грн. |
Частка
населення, %
d
j |
Кумулятивна
частка населення,
% Sd
j |
xj |
xj
dj |
| До –
30 |
2 |
2 |
15 |
30 |
| 30 – 60 |
10 |
12 |
45 |
450 |
| 60 – 90 |
16 |
28 |
75 |
1200 |
| 90 – 120 |
17 |
45 |
105 |
1785 |
| 120 – 150 |
15 |
60 |
135 |
2025 |
| 150 – 180 |
11 |
71 |
165 |
1815 |
| 180 – 210 |
9 |
80 |
195 |
1755 |
| 210 – 240 |
5 |
85 |
225 |
1125 |
| 240 – 270 |
4 |
89 |
255 |
1020 |
| 270 – 300 |
4 |
93 |
285 |
1140 |
| 300
і більше |
7 |
100 |
315 |
2205 |
| Разом |
100 |
Х |
Х |
14550 |
Середньодушові
грошові витрати
населення
за місяць
обчислюються
за середньою
арифметичною
зваженою:
х=
-1——
= ———— =145,5 грн.
Отже, в 2000 р. у
середньому
на душу населення
витрачалось
145,5 грн. за місяць,
що лише в 1,2 раза
перевищувало
існуючу межу
малозабезпеченості
(145,5 : 118,3) і на 46,1% нижче
за прожитковий
мінімум (270,1 грн.).
СТАНОВЛЕННЯ
СЕРЕДНЬОГО
КЛАСУ В УКРАЇНІ
Якщо в
економічній
сфері головним
національним
пріоритетом
є створення
сучасної ринкової
економіки, то
у соціальній
сфері національним
пріоритетом
такої ж значущості
є формування
сучасного
середнього
класу як основного
рушія та гаранта
реформ у суспільстві.
Середній клас
— не тільки і
не стільки
якась окрема
соціальна група
населення. Це
також і певний
спосіб та якість
життя, притаманні
представникам
різних верств
населення.
В країнах
із соціально
зорієнтованою
економікою
до середнього
класу належать
як представники
недержавного
сектору економіки
(дрібні та середні
підприємці,
особи, які займаються
індивідуальною
трудовою діяльністю,
власники приватного
майна і капіталів),
так і наймані
працівники
у приватній
та державній
сферах. Загалом,
середній клас
може складатися
з найрізноманітніших
верств суспільства:
бізнесменів
і комерсантів,
наукової й
технічної
інтелігенції,
державних
службовців,
працівників
культури та
мистецтва,
кваліфікованих
робітників
та фермерів.
В країнах
із соціально
зорієнтованою
економікою
до середнього
класу належать
навіть так
звані “вразливі
верстви населення”
— пенсіонери,
інваліди, багатодітні
та неповні
сім’ї. До середнього
класу, як за
рівнем доходу,
так і за якістю
життя, їм дозволяє
увійти існуюча
розгалужена
та диверсифікована
система соціального
забезпечення.
Досить високий
загальний
рівень життя
цих груп населення
забезпечується,
як високими
розмірами їхніх
пенсій за попередню
трудову діяльність,
так і наявністю
недержавних
пенсійних
фондів, а також
сприятливих
умов для продовження
трудової діяльності
з урахуванням
особливостей
та специфіки
даної категорії
робочої сили.
Надійні та
розгалужені
недержавні
пенсійні фонди
є важливим
джерелом
інвестиційних
ресурсів для
економіки.
Треба
відзначити,
що наявність
розгалуженої
та всеосяжної
соціальної
системи доступна
лише стабільним
та багатим
країнам, оскільки
постійне
вдосконалення
таких систем
призводить
до додаткового
навантаження
на економіку,
відволікає
значні кошти
на її розвиток
та суспільний
прогрес. Крім
того, країни
з розвиненою
економікою,
входять до
різноманітних
міжнародних
наддержавних
організацій,
угоди та договори,
виконують певні
зобов’язання
щодо технічної
та гуманітарної
допомоги у
вирішенні
соціальних
проблем країн,
що розвиваються,
надзвичайних
ситуацій, зокрема
соціальних
конфліктів
та соціальних
наслідків
іншого виду
конфліктів
та воєн.
Часто
умовою надання
такої допомоги
з боку донора
є виконання
певних політичних,
економічних
та соціально
пов’язаних
умов реципієнтом
допомоги. У
період становлення
незалежності
Україна неодноразово
стикалася з
подібними
вимогами щодо
проведення
певних заходів
соціальної
політики з боку
Світового
банку, Монетарного
фонду та інших
міжнародних
організацій
та окремих
країн, як умови
надання кредитів
та виконання
двосторонніх
та міжнародних
домовленостей.
Частина таких
умов донорів
напряму стосувалася
соціальної
політики держави,
рівня життя
населення та
соціальної
поляризації
українського
суспільства
— як от вимоги
щодо зниження
або замороження
зарплат, пенсій,
стипендій, або
підвищення
оплати за комунальні
послуги тощо.
Як було
показано у
попередніх
підрозділах,
однією з основних
негативних
плат українського
суспільства
за нові економічні
умови було
екстраординарне
зростання
бідності — як
за доходами,
так і за фізичними
проявами для
людини. Соціальна
стратифікація
суспільства,
досить незначна
у дореформений
період, так
звана “соціальна
рівність”, як
і рівність за
доходами,
трансформувалася
у абсолютну
нерівність,
коли співвідношення
доходів 10 % найбагатших
та 10 % найбідніших
категорій
населення
зросло з 4 разів
у 1990 р. до 67 у 1996 р. й
на початку
поточного
століття складає
близько 10 разів.
10 % населення
України концентрують
сьогодні 40 % доходів
всього населення
країни, причому
2/3 цих доходів
мають кримінальне
походження.
Реальна
вартість доходів
також зазнала
девальвації
— реальна заробітна
плата зменшилася
у 3,8 разу, а реальна
пенсія — у 4 рази
[6]. У результаті
до бідних та
вкрай бідних
категорій
належить 41,4 %
населення
Україні. І це
за умови, що за
визначенням
межа бідності
складає 56,6 % прожиткового
мінімуму, який
дозволяє покривати
лише наймінімальніші
потреби людини.
Таким чином
рівень оплати
праці в Україні
є надто низьким.
Тому зайнятість
не може забезпечити
більш–менш
пристойний
рівень життя
навіть для
самого працюючого,
не говорячи
вже про наявних
у нього утриманців.
Бідними
стають люди,
які все своє
життя чесно
працювали, жили
за законами
суспільства,
мали непогані
заробітки.
Формується
поняття так
званої “суб’єктивної
бідності”,
рівень якої
є набагато
вищим за об’єктивні
показники. В
країні спостерігається
значне відставання
реального життя
від існуючих
стандартів
і водночас
формується
високий рівень
суспільного
незадоволення
діяльністю
влади.
У ході
трансформацій
зруйновано
традиційний
для України
зв’язок між
соціальним
статусом зайнятих
та їхнім рівнем
освіти. Сьогодні
наявність вищої
освіти також
не забезпечує
входження до
середнього
класу суспільства
ані за службовим
станом, ані за
рівнем добробуту.
У суспільстві
сформувався
значний прошарок
маргиналів,
який складається
з людей різного
освітнього
та професійного
рівня. За даними
обстеження
робочої сили,
наприкінці
минулого століття
в Україні
нараховувалося
близько 20 млн.
осіб, яких відносять
до маргинальних
груп, що становить
більше 40 % населення
у віці 15 років
і старше. До
маргиналів
відносять:
безробітних
(більше 1 року);
зайнятих та
пенсіонерів,
зарплати та
пенсії яких
нижче межі
малозабезпеченості;
працюючих, які
перебувають
у вимушених
відпустках,
жебраків та
бродяг, зневірених
осіб. До цієї
групи все більше
починають
входити “неомаргинали”
— особи високоосвічені,
з розвиненою
системою потреб,
значними соціальними
очікуваннями
і суттєвою
політичною
активністю.
Відбувається
маргиналізація
осіб з вищою
освітою, які
впливають на
формування
громадської
думки.
Процес
маргиналізації
суспільства
призводить
до створення
нової, соціально
відокремленої,
системи цінностей,
якій притаманні
ворожнеча до
існуючих суспільних
інституцій,
антагоністичні
форми соціальної
нетерпимості,
схильність
до спрощених
і здебільшого
радикальних
рішень, крайній
індивідуалізм
або відчуття
“стадності”.
Маргинали та
неомаргинали
становлять
суттєвий потенціал
соціальної
нестабільності
та громадської
непокори в
країні.
Враховуючи,
що соціальна
структуризація
українського
суспільства
є невідповідною
сучасному етапу
розвитку країни,
виконанню
завдань економічного
реформування
та збереження
соціальної
стабільності,
а також те, що
наявність
середнього
класу є визначальним
фактором формування
та реалізації
всієї державної
політики у
розвинених
країнах, проблеми
“становлення
середнього
класу” в Україні
та “створення
умов для його
закріплення”
[6] визнані
одними з визначальних
завдань Стратегії
подолання
бідності в
Україні на
2000—2010 роки. Фактично
заходи Стратегії
спрямовані
й на нормалізацію
та розбудову
соціальної
структури
українського
суспільства,
оскільки подолання
бідності, формування
сучасної соціальної
політики, побудова
та налагодження
взаємодії всіх
інститутів
її реалізації,
заплановані
Указом Президента,
неминуче призведуть
до вирішення
вказаного
завдання.
Формування
середнього
класу, якому
буде властивий
спосіб життя,
притаманний
населенню
розвинених
країн, і який
буде охоплювати
різноманітні
верстви населення
(зокрема й вразливі
соціальні
групи), стане
тією сучасною
соціальною
формою, яка
зможе задовольнити
потреби народу
України у гідних
умовах життєдіяльності,
а також створити
цивілізовані
шляхи і способи
створення таких
умов. Формування
середнього
класу, що базується
на способі
життя, притаманному
розвиненим
країнам і який
буде охоплювати
найрізноманітніші
верстви населення,
можна визначити
як один з головних
національних
інтересів
України, стратегічну
соціальну мету
реформування
економіки та
суспільства.
Лише заходами
виваженої та
продуманої
економічної
та соціальної
політики можливо
створити умови
для забезпечення
системи соціальної
безпеки країни,
гарантом підтримання
якої буде сильний,
стабільний
та здоровий
середній клас.
СТАНОВИЩЕ
ЕКОНОМІКИ
УКРАЇНИ НА 2000
– 2002
Позитивні
тенденції
розвитку економіки
у 2000 – 2002 р. сприяли
певному поліпшенню
становища. За
січень—липень
2001 р. реальні
грошові доходи
громадян збільшилися
на 8,7 %, порівняно
з відповідним
періодом 2000 р.
У липні 2001 р. середня
заробітна плата
становила
327,31 грн. і зросла
в номінальному
вимірі на 37,2 %,
порівняно з
липнем 2000 р., та
на 29,2 % з початку
року. Реальна
заробітна плата
за 7 місяців
2001 р. зросла на
17,7 % проти відповідного
періоду 2000 р.
Проте, незважаючи
на ці позитивні
тенденції,
істотних зрушень
на краще не
відбулося. За
січень–липень
2001 р. не виплачено
7,4 % нарахованої
заробітної
плати, причому
більше 2/3 боргів
накопичено
у двох галузях:
вугільній
промисловості,
машинобудуванні
та металообробці.
Станом на серпень
2001 р. загальна
сума заборгованості
із заробітної
плати склала
3,9 млрд. гривень.
Незважаючи
на титанічні
зусилля двох
складів уряду,
за період з
липня 2000 р., тобто
за 13 місяців,
суму заборгованості
вдалося зменшити
лише на 11,8 %, а у
промисловості
— на 2,2 %. Дві третини
заборгованості
припадає на
підприємства
недержавної
форми власності,
що засвідчує
низьку ефективність
державного
регулювання
трудових відносин.
За терміном
найтривалішу
заборгованість
із зарплати
серед усіх
галузей економіки
має сільське
господарство:
більш ніж половині
працівників
зарплату не
виплачено за
півроку і більше.
У більшості
галузей нарахована
заробітна плата
суттєво нижча
від рівня середньої
зарплати по
країні. Найвищим
є рівень оплати
праці у сфері
фінансування,
кредитування
та страхування
(813,9 грн.), найнижчим
— у бюджетній
сфері. Співвідношення
між мінімальною
і максимальною
заробітною
платою в галузях
економіки за
2000 р. становило
6,5 разу, у той час
як у 1990 р. — 2,5 рази.
Як і раніше,
значна частина
оплати праці
здійснюється
у натуральній
формі. У 2000 р.
працівникам
було сплачено
продукцією
3,5 млн. грн. (11,2 % нарахованої
заробітної
плати), а за
січень—липень
2001 р. — 1,4 млрд. грн.
Працівникам
сільського
господарства
у липні 2001 р. продукцією
сплачено 98 % (!)
нарахованої
заробітної
плати.
Заборгованість
з пенсій в Україні
на початок 2001
р. складала 1,3
млрд. гривень.
З 1 грудня 2000 р.
розпочато
підвищення
розмірів пенсій.
Загальна сума
коштів, які
планувалося
спрямувати
на підвищення
пенсій у 2001 р.,
становила 2,2
млрд. гривень.
Підвищення
пенсії стосувалося
13,8 млн. пенсіонерів,
а загальне
підвищення
розміру пенсії
становитиме
близько 24 %. Фактично
ж підвищення
пенсій буде
компенсувати
втрати пенсіонерів
в результаті
інфляції попередніх
років. І ці два
процеси — підвищення
пенсій та погашення
заборгованості
з заробітної
плати будуть
відбуватися
на тлі інфляції,
новий виток
якої попереду.
Середній розмір
призначеної
пенсії у жовтні
2000 р. складав лише
73,3 грн. на місяць,
а її купівельна
спроможність
порівняно з
1999 р. знизилася
майже на 20 %.
Співвідношення
між середнім
розміром пенсії
й середньою
заробітною
платою працівників,
зайнятих у
галузях економіки,
знизилося з
39 % у 1999 р. до 31,4 % у листопаді
2000 р. Підвищення
розмірів пенсій,
лише якоюсь
мірою компенсує
втрати від
інфляції 2000 р.
і попередніх
років.
Зниженню
рівня життя
населення
сприяє поширення
безробіття
— перехід працюючих
до категорії
безробітних
з відповідним
зменшенням
рівня доходу
та перебування
у цьому стані
досить тривалий
час. Вже у 2000 р.,
за даними
щоквартальних
обстежень
домогосподарств,
рівень безробіття
населення
України склав
11,7 % проти 10,2 %, за
тими ж даними
1999 р., що майже у
3 рази перевищує
офіційний.
Прогнозні
розрахунки,
зроблені Інститутом
реформ, передбачають
зростання
навіть офіційного
рівня безробіття,
який, враховуючи
вказане співвідношення
офіційного
та неофіційного
показників,
буде значно
вищим. Не дивлячись
на деяке підвищення,
все ще низьким
залишається
рівень допомоги
по безробіттю.
У грудні 2000 р.
допомогу з
безробіття
отримувало
627,3 тис. осіб в
середньому
у розмірі 59,4
гривень.
Аналізуючи
основні показники
рівня життя
населення за
останні 5 років
(у доларовому
еквіваленті
для збереження
порівнянності),
можна зробити
однозначний
висновок про
тотальне погіршення
якості життя
населення
України — удвічі
для пенсіонерів,
1,5 разу для працюючих
(табл. 7).
Продовжується
зниження рівня
життя населення,
про що свідчать
також дані
структури
грошових доходів
населення, в
якій скорочується
частка оплати
праці та пенсій.
Таблиця 7
Основні
показники рівня
життя населення
України ВВП,
ціни, доходи
| ВВП,
ціни, доходи |
1995 |
1996 |
1997 |
1998 |
1999 |
2000 |
| Зміна
реального
валового
внутрішнього
продукту, % |
-12,2 |
-10,0 |
-3,0 |
-1,9 |
-0,4 |
6,0 |
| Індекс
споживчих
цін, % за рік |
281,7 |
139,7 |
110,1 |
120,0 |
119,2 |
125,8 |
| Доларовий
(США) еквівалент
(за готівковим
курсом): - середньої
заробітної
плати (грудень) |
67,26 |
80,15 |
86,94 |
49,17 |
39,81 |
42,05 |
| -
середньої
пенсії |
26,28 |
28,32 |
28,05 |
24,76 |
16,68 |
13,40 |
| -
середніх грошових
доходів на
душу населення
на місяць |
28,98 |
35,77 |
44,03 |
36,63 |
24,89 |
26,69 |
Як наслідок,
в країні поширюється
і поглиблюється
бідність. За
даними Стратегії
подолання
бідності [9],
до категорії
бідних в Україні
у 2000 р. належали
26,7 % населення,
до категорії
вкрай бідних
— 14,7 %. Тобто, відповідно
до встановленого
критерію бідності,
більше половини
населення
України проживає
на 56,6 % обсягу
встановленого
прожиткового
мінімуму. Резонно
було б доповнити
вказану категорію
тими, хто живе
на залишок у
43,4 % до рівня
прожиткового
мінімуму, оскільки
його розмір
у 118 грн не забезпечує
не тільки підтримання
мінімально
пристойного
життя, але робить
проблематичним
фізіологічне
виживання самої
особи.
Основну
частину бідних
— 75 % становлять
сім’ї з дітьми,
44,5 % бідних сімей
— це сім’ї, у
складі яких
є пенсіонери.
Майже 78 % усіх
бідних становлять
сім’ї, в яких
хтось з дорослих
працює, тобто
наявність
роботи та отримання
заробітної
плати сьогодні
не захищає від
бідності. Значна
частина бідних
домогосподарств
— 37 % мешкає у
сільській
місцевості.
В країні
поширюються
прояви абсолютної
бідності,
безпритульність,
жебрацтво,
дитяча бездоглядність.
За оцінками,
в Україні понад
26 тис. волоцюг,
з них майже 10
тис. — молодь.
На обліку в
органах внутрішніх
справ майже
90 тис. осіб, які
допускають
немедичне
вживання наркотиків
та психотропних
речовин.
Обсяги та
динаміка доходів
населення
формують рівень
його життя.
Рівень життя
можна також
достовірно
оцінити за
показниками
структури
сукупних доходів
і витрат населення
[10]. Так, у
2000 р. питома вага
грошових доходів
займала в структурі
загальних
доходів одного
домогосподарства
72,4 %, в містах 75,3 %, у
селах — 54,0 %, а частка
отриманої у
підсобних
господарствах
продукції —
18,2 %, 8 % та 34,9 %, відповідно.
Оскільки в
аграрних регіонах
існують зазначені
вище соціально–економічні
проблеми (затримки
з виплатами
зарплат і пенсій
тощо) грошові
доходи не є
визначальними
в структурі
загальних
доходів, отримуваних
домогосподарствами.
Скорочення
реальних грошових
доходів більшості
населення, його
платоспроможного
попиту зумовило
погіршення
структури
споживання
населення.
Основною статтею
витрат сучасних
домогосподарств,
значення якої
у кілька разів
перевищує всі
інші, є витрати
на придбання
продуктів
харчування,
що свідчить
про нераціональну
та дефіцитну
їхню структуру.
Так, у домогосподарствах,
розташованих
у міських поселеннях,
частка сукупних
витрат на харчування
у 2000 р. становила
64,5 %, витрати на
непродовольчі
товари складали
— 13,7 %, а оплата
послуг — 16,4 % (цей
рівень пов’язаний
з неадекватним
рівню доходів
підвищенням
плати за житлово–комунальні
послуги). В той
же час, в сільській
місцевості
частка витрат
на харчування
становила 57,2
%, витрати на
непродовольчі
товари — 16,1 %, а
витрати на
оплату послуг
— 10,2 %.
Однак зі
збільшенням
структурної
частки продуктів
харчування
у витратах
значно погіршилась
якість харчування
населення.
По–перше, за
останні 10 років
скоротилися
обсяги споживання
у 1,5—2,0 рази. Енергетична
цінність раціону
харчування
10 млн. осіб (тобто
майже п’ятої
частини населення
країни) є нижчою
за 2100 кКал, що за
визначенням
Світової організації
охорони здоров’я,
є порогом бідності.
По–друге, збідніла
структура
споживаних
продуктів —
порівняно з
1990 р. споживання
на душу населення
м’яса зменшилось
на 52 %, молока —
на 44 %, яєць — на
42 %, рибних продуктів
— на 59 % (табл. 5.3).
По–третє, знизилася
енергетична
цінність добового
раціону однієї
особи — для
представника
з найбідніших
30 % населення
країни вона
становить 1924
кКал, а фактичний
рівень споживання
склав за даними
2000 р., молока і
молочних продуктів
— 50 %, яєць — 56 %, риби
і рибопродуктів
— 41 %, цукру — 76—88
%, олії та інших
рослинних жирів
— 73 %, картоплі
— 108 %, овочів та
баштанних —
63 %, фруктів, ягід,
горіхів, винограду
— 33 %, хлібу і хлібних
продуктів —
121 %.
Вказаний
процес зміни
структури
асортименту
споживаних
продуктів за
рахунок зростання
споживання
картоплі та
хлібу (що є
загальновизнаним
критерієм
бідності)
продовжувався
і у 2000 р. Це свідчить
про те, що оголошене
зростання
реальних доходів
населення у
2000 р. не торкнулося
більшості
громадян країни.
Із погіршенням
рівня життя
знизилася
самозбережна
поведінка
населення,
ступінь піклування
про своє здоров’я.
Економічна
скрута унеможливлює
раціонально
організувати
витратну частину
сімейного та
особистого
бюджету громадян.
За даними
проведеного
у жовтні 2000 р.
Держкомстатом
дослідження
з питань, пов’язаних
із доступністю
для населення
послуг охорони
здоров’я та
лікарських
препаратів,
третина сімей,
члени яких
потребували
медичної допомоги,
не змогла
задовольнити
ці потреби.
Основною причиною
цього переважна
більшість
вказала занадто
високу вартість
ліків, виробів
медичного
призначення,
послуг охорони
здоров’я. Висока
вартість виробів
медичного
призначення,
протезування,
відвідування
стоматолога,
проведення
медичних обстежень,
отримання
лікувальних
процедур змусила
відмовитися
від цих видів
медичної допомоги
переважну
частину (88—95 %)
членів господарств,
які її потребували.
ДОХОДИ ТА
ВИТРАТИ НАСЕЛЕННЯ
ЗА СІЧЕНЬ
- ЧЕРВЕНЬ 2003р
Номінальні
доходи населення
за січень-червень
2003р. порівняно
з аналогічним
періодом 2002р.
збільшились
на 12,4%. Наявні
доходи, які
можуть бути
використані
населенням
на придбання
товарів та
послуг, зросли
на 10,3%, а реальні
наявні, визначені
з урахуванням
цінового фактора,
- на 6,8%.
У червні п.
р. порівняно
з травнем номінальні
доходи населення
збільшились
на 8%, а наявні
та реальні
наявні - на 3,7% та
3,6%.
Наявні доходи
у розрахунку
на одну особу
за червень
2003р. становили
248 грн. проти 217,2
грн. за червень
2002р.
Витрати
населення у
січні-червні
п. р. порівняно
з аналогічним
періодом попереднього
року збільшились
на 17,2%. Приріст
заощаджень
склав 705 млн.
грн.
Склад доходів
та витрат населення
за січень-червень
2003р. характеризується
такими даними:
(Табл. 8)
Табл. 8
|
Доходи
|
Млн.
грн. |
У %
до підсумку |
|
87028 |
100,0 |
| у
тому числі |
|
|
| заробітна
плата |
38569 |
44,3 |
| прибуток
та змішаний
доход |
9382 |
10,8 |
| доходи
від власності,
одержані |
1702 |
2,0 |
| соціальні
допомоги та
інші одержані
поточні
трансферти |
37375 |
42,9 |
| у
тому числі |
|
|
| соціальні
допомоги |
17263 |
19,8 |
| інші
поточні трансферти |
3647 |
4,2 |
| соціальні
трансферти
в натурі |
16465 |
18,9 |
| Разом |
87028
|
100,0
|
|
Витрати
та заощадження
|
|
|
| у
тому числі |
|
|
| придбання
товарів та
послуг |
78504 |
90,2 |
| доходи
від власності,
сплачені |
331 |
0,4 |
|
поточні
податки на
доходи, майно
та
інші
сплачені поточні
трансферти
|
7488 |
8,6 |
| у
тому числі |
|
|
| поточні
податки на
доходи, майно
тощо |
6095 |
7,0 |
| внески
на соціальне
страхування |
929 |
1,1 |
| інші
поточні трансферти |
464 |
0,5 |
| нагромадження
нефінансових
активів |
-1232 |
-1,4 |
| приріст
фінансових
активів |
1937 |
2,2 |
Отже,
статистика
свідчить, що
в останній час
темпи економічного
зростання в
Україні спадають.
Збереження
таких тенденцій
на тривалу
перспективу
може повернути
економіку знову
на спадні позиції.
Тому заслуговує
на увагу поставлене
Урядом завдання
щодо прискорення
темпів приросту
ВВП (2003р. – 6%, 2004 – 8%). За
своїм змістом
проект Програми
відповідає
положенням
послання Президента
України до
Верховної Ради
України “Європейський
вибір. Концептуальні
засади економічного
і соціального
розвитку України
на 2002-2011 роки” та
політичної
Угоди між Верховною
Радою України
і Кабінетом
Міністрів
України про
співпрацю та
солідарну
відповідальність.
Великий інтерес
викликає те,
яким чином Уряд
передбачає
досягти запланованого.
Одним
із найважливіших
напрямів своєї
програми Уряд
назвав реформування
податкової
системи. Дійсно,
саме