МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ ФІНАНСІВ
УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
ФІНАНСІВ ТА МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ
(ХІД УДУФМТ)
ЗАОЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
Спеціальність: «Фінанси та кредит»
ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА
з дисципліни: «Психологія і педагогіка»
Тема роботи:
«Акцентуація рис характеру. Класифікація типології особистості»
Студент: 1 курсу
Групи 11ф з/в
2008 року прийому
Кирель А.С.
Викладач: Кордюкова Н.А.
2009
План
Вступ
1. Характер
1.1 Акцентуація особистості та діагностика акцентуації
2. Характеристика типів акцентуації
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Люди різняться між собою не тільки акцентуаційними рисами. навіть не знаходячи рис, які виділяють особистість на фоні середнього рівня, люди все ж таки різні між собою. Маються на увазі ті особливості, які надають людині як такій її індивідуальних рис. Якщо ми задалися метою зрозуміти, що ж таке акцентуація особистості, необхідно пізнати ці відмінні риси.
Людей відрізняють один від одного не тільки природжені індивідуальні риси, але також й різниця у розвитку, пов’язана з течією їх життя. Поведінка людини залежить від того, в якій родині вона зростала, в якій школі вона навчалася, хто вона за професією, в якому колі обертається. Дві людини з натурами, спочатку схожими, можуть потім мати досить мало спільного між собою, а, з іншого боку, спільність життєвих обставин може відпрацювати схожі риси та реакції у людей, що від початку різні.
1. Характер
Каркасом особистості називають характер.
Характер створюється, будується, формується. Характер – це сукупність відповідно постійних індивідуальних особливостей особистості, що складається та появляється у діяльності та спілкуванні, зумовлюючи типові для неї способи й форми поведінки.
Характер людини не представляє собою випадкову сукупність різноманітних властивостей. Окремі властивості характеру залежать одна від одної, пов’язані одна з одною, створюючи цілісну систему. Тому, знаючи одну чи декілька рис характеру людини, ми можемо передбачити інші, невідомі нам риси. Так, якщо відомо, що людина зарозуміла та пихата, ми можемо припустити, що вона неуважна до людей, байдужа або навіть ворожа по відношенню до людей; якщо скромна, то вона тактична та ін.
У характері людини ми підкреслюємо вольові (рішучість, дисциплінованість чи, навпаки, нерішучість, спритність), інтелектуальні (допитливість, винахідливість чи, навпаки, тупість, зверхність) та емоціональні (пристрасть, веселість, байдужість) властивості.
Звичайно говорять про чотири групи властивостей людини (характеру).
1. Властивості, що виражають відношення до оточуючих людей (доброта, чуйність, вимогливість).
2. Властивості, що виражають відношення до праці (працелюбність, лінощі, відповідальність чи безвідповідальність до праці).
3. Властивості, що виражають відношення до самого себе (самолюбство, гордість, комплекс неповноцінності, відчуття особистої гідності, самокритика, скромність).
4. Властивості, що виражають відношення до предметів (дбайливість, акуратність)
На формування характеру впливає багато найрізноманітніших факторів (об’єктивних та суб’єктивних).
Який же характер вважати добрим? Критерії для цього можуть бути різними та часом досить суб’єктивними та протиставними, але одного критерію потрібно дотримуватися завжди: цінність характеру визначається суспільно корисною спрямованістю вчинків та поведінки людини.
Головне – на що спрямовані риси особистості: на створення чи на знищення, добро чи лихо.
Характер має велике значення не тільки для самої особистості, але й для оточуючих її людей: родини, учбового та трудового колективу. Характер впливає на ставлення товаришів та колег до людини, просування по службовій драбині. Людина з «важким характером», як то кажуть, «сам не живе та іншим не дає жити». Однак це не значить, що люди з «важким характером» безперспективні. До них потрібно шукати підхід. В тісному та працездатному колективі така людина може в якійсь мірі виправити свій характер й стати повноцінним членом. Багато у цих випадках буде залежати від позиції колективу, доброзичливості його настрою.
Не можна плутати (а це часто відбувається) темперамент з характером. Характер напряму не залежить від темпераменту, хоча з ним пов’язаним. Яким буде характер, від темпераменту не залежить.
Зв'язок темпераменту з характером проявляється в тому, що темперамент немов би то окреслює риси характеру. Буде сформована та чи інша риса характеру в людині, залежить від її активної діяльності, виховання та самовиховання, а на її зовнішні прояви, динаміку покладає відбиток темперамент. Одна й таж риса характеру у людей різного темпераменту ззовні може проявлятися по-різному. Візьмемо таку рису, як доброта. Досить зрозуміло, що зовнішні експресивні форми її прояву будуть різними у запального, імпульсивного, неврівноваженого холерика та спокійного, повільного, незворушного флегматика. Як результат, темперамент та характер створюють сплав, який зумовлює інтегральну характеристику особистості. Особливості темпераменту можуть також протистояти чи сприяти розвитку визначених рис характеру. Для меланхоліка, наприклад, важлива проблема – подолання тривоги та сором’язливість. Флегматику важче, ніж холерику або сангвініку, підтримувати в собі ініціативність.
1.1
Акцентуація особистості та діагностика акцентуацій
Особистості з ярко вираженим оригінальним психічним складом називаються акцентуаційними. В будь-якому колективі (і в дитячому, і у дорослому) завжди можна зустріти їх представників. Акцентуаційні особистості – це не патологія. Це ті особистості, які явно виділяються на фоні середнього рівня. Існують риси особистості, які за певних умов можуть розвиватися у двох напрямках: позитивному та негативному. За нормальних умов такі особистості стають яскравими, небуденними, залучаючи до себе оточуючих, за небажаних умов з такими особистостями ми пов’язуємо уявлення про соціальну чи навіть психологічну патологію (комплекс неповноцінності, боязкість натовпу, самотність, агресивність та ін.).
Риси, які роблять особистість акцентуаційною, природжені. Вони залишають відбиток на особистості в цілому. От чому спілкування з акцентуаційними особистостями потребує від педагога, вихователя, керівника особливого підходу та делікатності. Адже потрібно зовсім мало, щоб привести таку особистість до межі зриву. І настільки ж часто вчасно надана допомога, підтримка, розуміння, прийняття індивідуальних особливостей здатні зробити таку людину яскравою особистістю.
Підлітковий вік – період становлення характеру. У цьому віці риси характеру виступають найбільш яскраво, так як вони не розгладжені життєвим досвідом. З типом акцентуації підлітка (не менше 20% підлітків мають акцентуацію) необхідно обов’язково враховуватися. Він слугує одним із головних критеріїв для психолого-педагогічних рекомендацій, для порад у відношенні майбутніх професій. Він дозволяє передбачувати фактори, що призводять до дезадаптації та конфлікту з середовищем, і тим самим відкриває перспективу для ефективної психолого-педагогічної профілактики й навіть корекції. Все вищесказане стосується й дорослих особистостей. В будь-якому колективі завжди можна зустріти людей з «дивакуватістю», з точки зору здорового глузду та тверезої практичності.
Для діагностики акцентуацій підлітків та юнаків в СНД звичайно використовують патохарактерологічний діагностичний опитувальник А.Є. Личко (ПДО). Він включає в себе 25 таблиць – наборів висловів. У кожному наборі від 10 до 19 речень. Таблиці пов’язані з самопочуттям, відношенням до друзів, самотності, школі, лідерству, батькам, алкоголю та ін. цей опитувальник використовується зазвичай в роботі кабінетів психодіагностики.
Риси, які визначають індивідуальність людини, можуть бути віднесені до різних психічних сфер.
Назвемо найпершу сферу, яку найправильніше було б позначити як сферу скерованості інтересів і нахилів. Деякі інтереси мають егоїстичний характер; інші, навпаки – альтруїстичний.
Другу можна позначити як сферу почуттів і волі. Характер внутрішньої переробки явищ теж визначає значні індивідуальні відмінності. Відтак виникають модифікації індивідуальності й характеру. Третя сфера пов’язана з інтелектом; зазвичай її не включають у поняття особистості. Але існує сфера асоціативних почуттів, де закорінені такі риси особистості, як зацікавленість і прагнення до впорядкованості. Цю сферу можна назвати асоціативно-інтелектуальною.
Не завжди легко провести межу між рисами, що формують індивідуальність людини, і акцентуацію. Акцентуація завжди передбачає підсилення проявлення певної риси.
Акцентуація – це, власне ті індивідуальні риси, які мають тенденцію до переходу в патологічний стан. За більшого прояву вони накладають відбиток на особистість як таку і, врешті-решт, можуть набути патологічного характеру, руйнуючи структуру особистості.
Але навіть за широкого підходу до того, які якості можна назвати стандартними, нормальними, що не впадають у вічі, все ж таки існує чимало людей, яких можна віднести до акцентуаційних особистостей.
Згідно з дослідженнями, проведеними в Берлінській клініці Зітте серед дорослих і Гутьяром серед дітей, населення Берліна – це на 50% акцентуаційні особистості і на 50% – стандартний тип людей.
2. Характеристика типів акцентуації
Гіпертимні особистості.
Такі підлітки та дорослі вирізняються добрими й навіть підвищеним настроєм, енергією, спрямованістю до неформального лідерства. Почуття нового в них поєднується з нестійкістю інтересів, а спілкування з нерозбірливістю у виборі знайомств. Вони схильні переоцінювати свої можливості, та їх викривають надмірно оптимістичні плани на майбутнє. Завдяки жазі діяльності, вони зазвичай досягають успіху. Вони здатні говорити, не зупиняючись, особливо коли їх слухають. Але їх оптимістичний настрій та жага новизни таять у собі ту небезпеку (особливо якщо ці риси виражені яскраво), що такі люди легко можуть пройти повз подій, до яких потрібно віднестись серйозно.
Бувають моменти, коли вони втрачають відчуття обов’язку, легко ставлять на карту авторитет та своє ім’я. інколи жага діяльності може перетворитися у них в безплідне марнотратство самого себе, пусте прожектерство (вони беруться за багато, але не доводять нічого до кінця). При не особливо яскравих проявах цих рис своєчасна психокорекція дає позитивні результати. Такі особистості при відповідному індивідуальному підході з боку педагогів та батьків виробляють у себе звичку доводити до кінця розпочате, бути обережним під час вибору цілей діяльності, більш критично підходити до своїх планів. Якщо ж ці риси виражені занадто яскраво та особистість вже переступила підлітковий вік, то позитивний прогноз результатів психологічної та педагогічної корекції досить сумнівний.
Збудливі особистості.
Ця риса пов’язана з недостатньою здатністю до усвідомленої саморегуляції своєї поведінки. Таким людям досить важко, а часом й неможливо сказати собі своєчасно «стій», «досить», «зажди». Ними зазвичай керує не розсудливість, логіка, розрахунок, а потяг, інстинкти, хвилинні спонукання. У цих випадках розум нібито блокується. Через найпростіший привід вони можуть сваритися, подати заяву про звільнення, відкинути чи навіть знищити всю виконану роботу. Вони не розбірливі у знайомствах та зв’язках, легко змінюють друзів. Підлітки такого типу, образившись на батьків чи вчителів, легко йдуть з дому. Що буде далі, про це вони не думають. Немотивовані втечі з дому чи пропуски занять в школі можуть привести таких підлітків до безнаглядності, блукання. В період статевого визрівання вони здатні на асоціальні вчинки. Із всіх акцентуацій цей тип в плані виховальних діянь являється найскладнішим. Педагоги та батьки повинні знати, що виховні дії потрібно застосовувати якомога раніше, але в цих випадках будь-які спроби, звернені до розсудливості не завжди дають бажані результати.
Тривожно-боязливі особистості.
Ця риса звичайно проявляється вже в ранньому віці. Це боязкість засинати в темряві або бити в кімнаті без дорослих чи бути в закритій квартирі. Це боязливість собак, грози. Вже в дитинстві такі діти стають осередком для сильних та нахабність. Діти з цими рисам відчувають страх перед вчителем (особливо в початкових класах), директором, завучем. Зайва жорсткість та сухість з ними тільки посилює акцентуацію. Ставши дорослим, такі індивіди якось адаптуються, але перед силою та натиском втрачають характер. Їх відмічає нерішучість, коли потрібно постояти за себе. В колективах їм найчастіше дістається роль «жертви», «козла відпущення». Неочікуваний виклик до керівника – для них завжди стресова ситуація. В умовах авторитарної педагогіки такі особистості страждають найбільше, поповнюючи лави відомих, навіяних та невротиків. В умовах гуманістичної педагогіки співпраці можуть стати яскравими особистостями, здатні працювати самовіддано, задовольняючись в основному моральними стимулами. Процес формування з «гидкого каченя» прекрасну «либідь» потребує від педагога та керівника цілеспрямованості, душевної теплоти та педагогічної майстерності.
Застряглі особистості.
Ця риса проявляється в прагненні досягнути високих показників в будь-якому виді діяльності, у застряганні, зациклюванні на власній думці, відхилення компромісів та консенсусу. В крайньому випадку це прояв «найцінніших ідей», для реалізації яких особистість здатна до обміркованих та чітко спланованих дій. За успіху такі люди самонадійні та зарозумілі. В яскравих проявах вони підозрілі, й підозрілість охоплює будь-які сфери життя. Таким особистостям подобається з’ясовувати стосунки, вони будь-якими правдами та не правдами намагаються довести свою правоту. Застряглий тип приховує в собі можливість як позитивного, так й негативного розвитку характеру. Честолюбство може бути рухомою силою на шляху до досконалості. Але коли честолюбство примушує в товариші чи колезі вбачати конкурента, ворога, то ця якість стає негативною. В цих випадках велика роль суспільної думки, соціального контролю. Якщо вони є, - то особистість добивається визнання самовіддачею, якщо ні, то обманом, злочинними та аморальними засобами. В ранньому дитинстві такі діти вже досягають багато чого, але без необхідної педагогічної корекції при найменших невдачах джерело їх вони шукають не в собі, а ззовні (товаришах, вчителях). Для таких дітей потрібне рівне, постійно доброзичливе, але послідовне стійке відношення. Вседозволеність в сполученні з періодами суворості провокують в них розвиток негативних рис характеру. При постійній психолого-педагогічній та виховній корекції з боку педагогів й батьків позитивний прогноз реальний.
Педантичні особистості.
Особи цього типу відмічаються підвищеною інертністю. Вони зазвичай уникають приймати рішення. Сама по собі педантичність – це не так вже й погано. Сумлінність, спрямованість довести до кінця розпочату справу, любов до порядку, акуратність – все це добре, якщо не переходить у крайність. Нездатність швидко приймати рішення, постійне вагання всіх «за» та «проти» призводить до того, що такі особистості починають відставати від друзів та колективу. Йдучи з дому чи класу, вони неодноразово повертаються, щоб перевірити, чи закриті вікна, чи вимкнене світло, газ, електроприлади. Прибирання вони проводять довго та прискіпливо. Майже так вони прасують, перуть, готують їжу. При такому способі життя радості проходять повз них. Коли любов до порядку стає гіпертрофованою, педантизм стає негативною рисою характеру.
Тут важливо не пропустити цей момент, виховуючи у дітей самодисципліну, спонукаючи їх діяти рішуче та без вагань. Відмітимо, що на військовій службі педантизм у таких людей повертається в норму. Необхідно також відмітити, що педантичні особистості дуже серйозно ставляться до свого здоров’я, тому серед них рідко зустрічаються пиятики та курці.
Циклотимічні особистості.
Для них характерна різка зміна настрою та стану. При цьому мотиви можуть бути несуттєвими. То підвищена активність, спілкування, неутримання мови, то тривога, подавлений стан. У них від захвату до відчаю – один крок. Музика, живопис, релігія, спорт, природа – все це може охопити цю особу до глибин и душі, підняти її тонус, настрій. З іншого боку, жалість, співчуття до людей та тварин здатні довести їх до відчаю та часто з фізіологічними проявами. У підлітковому віці у циклотимічних особистостей можуть бути депресивні фази. В цей час у них падає працездатність й до всього втрачається інтерес. Підлітки стають домосідами, уникають компаній. Незадоволення в їхню адресу можуть довести їх до суїциду (фаза зазвичай продовжується 1-3 тижні). Педагогічна корекція можлива тільки при дотриманні такту та обережності. Великий ефект дає психотерапія (аутогенне тренування).
Демонстративні особистості.
Такі особи не здатні помічати у себе негативні якості. Їх відрізняє здатність витісняти з пам’яті та свідомості неприємні факти. Інколи це заходить далеко, й вони брешуть, не усвідомлюючи цього. Люди, у яких не має цієї якості, схильні тлумачити таке істеричне витіснення, як симуляцію, нещирість. Про це потрібно знати педагогам та батькам, щоб не збільшити конфлікт при приступі істерики. Демонстративні діти брешуть з невинним виразом обличчя, бо не відчувають своєї брехні усередині. Маленькі наклепники та плітники, якими вони можуть здаватися недосвідченим вчителям та батькам, частіше належать до цього типу. Проявленням демонстративної особистості являється також жалість до себе. Вони часто намагаються розжалобити оточуючих, справити на них враження. При правильному педагогічному впливі, при опорі на суспільну думку більшість демонстративних особистостей стають соціально цінними і яскравими, знаходячи себе в самодіяльності та творчості.
Дистимічні особистості.
Дистимічний темперамент (при більш різкому прояві субдепресивний) представляє собою протилежність гіпертимному. Особи цього типу по натурі серйозні та зазвичай зосереджені на поганих, сумних сторонах життя в більшій степені, ніж на радісних. Події, що глибоко їх зворушили, можуть довести цей серйозний песимістичний настрій до стану реактивної депресії, особливо у тих випадках, коли різко виражаються субдепресивні риси. Стимулювання життєдіяльності при дистимічному темпераменті послаблене, думка працює сповільнено. В суспільстві дистимічні люди майже не приймають участі в розмові, лише зрідка вставляють зауваження після довгих пауз.
Субдепресивний темперамент легко поставити у зв'язок з депресивним психічним захворюванням, але, як при гіпертипії, цей зв'язок зовсім не обов’язків. Цей темперамент дуже часто відповідає психічній нормі.
Емотивні особистості.
Емотивність характеризується чутливістю та глибокими реакціями в області тонких емоцій. Не грубі почуття хвилюють цих людей, а те, що ми пов’язуємо з душею, з гуманністю та чуйністю.
У розмові з емотивними особами відразу видно, як глибоко захоплюють їх почуття, про які вони говорять, оскільки все це відображає міміка. Особливо характерна їм сльозливість: вони плачуть, розповідаючи про кінофільм з сумним фіналом, про сумну повість. Також легко у них з’являються сльози радощів. Емотивним дітям нерідко не можна читати казки, бо при сумних поворотах сюжету вони відразу починають плакати. Навіть чоловіки часто не можуть втриматися від сліз, в чому збентежено зізнаються.
Особлива чуттєвість натури веде до того, що душевні переживання впливають на таких людей хворобливо й викликають реактивну депресію. Інколи, коли душевний розлад досягає патологічної степені, можливі спроби самогубства. Однак при цьому патологія розвивається декілька іншим шляхом, ніж при реактивних депресіях у дистимічних чи цикломітичних особистостей, в яких те чи інше переживання нібито «розвертає» закладену в людині від природи готовність до депресії. У емотивних особистостей важкість депресії завжди відповідає важкості події, переживання. Вони не мають схильності до депресивних реакцій. Вони легко піддаються й радощам, причому радість їх охоплює глибше, ніж інших людей.
Екзальтовані особистості.
Таких людей спонукає до діяльності й заряджає енергією зовнішній світ. Уникають самотніх роздумів, потребують підтримки й визнання людей, мають багато друзів, комунікабельні, легко піддаються навіюванню. Охоче розважаються, схильні до непродуманих вчинків. Такі люди тішаться радісними подіями і поринають у розпач від печальних. Захоплення й пориви можуть ніяк не пов’язувати з особистими стосунками. Любов до музики, мистецтва, природи, захоплення спортом, переживання з релігійних мотивів, пошуки світогляду – все це проймає екзальтовану людину до глибини душі. Цим темпераментом часто наділені артистичні натури – художники, поети.
Висновок
Людина, народившись в суспільстві, володіє свідомістю та вступає у спілкування та взаємодіє з іншими людьми, стає особистістю. Факт належності до людського роду фіксується в понятті індивіду. з’являючись у світі як індивід, людина в процесі спілкування та взаємодії з іншими людьми, навчившись порівнювати себе з ними та виділяти своє Я із оточуючого.
Список використаної літератури
1. В.В. Шпалинський, Л.В. Морозов – Введение в современную психологию личности и коллектива. – Харків: Гуманітарна академія,1995.
2. О.І. Бондарчук, Л.І. Бондарчук – Навч. видання/ Основи психології і педагогіки. Курс лекцій.3-тє видання, стереотипне (рос.мовою). – Київ: МАУП, 2002.
3. Д.Я. Райгородский (редактор-составитель) – Психология и психоанализ характера. Хрестоматия по психологии и типологии характеров. – Самара: Издат.дом «Бахрах-М»,2002.
4. А.В. Семенова, Р.С. Гурін, Т.Ю. Осипова – Основи психології і педагогіки: Навч.посіб. – Київ: Знання, 2006.
5. В.С. Лозниця – Основи психології та педагогіки: Навч.посібник. – Київ: КНЕУ,2001.
|