Реферат на тему
Еволюція релігійних вірувань первісних людей
План
1. Фетишизм – віра в одухотвореність предметів і сил природи.
2. Тотемізм.
3. Дерево життя — невід'ємна складова космогонічних і часових первісних уявлень
4. Магія в первісних віруваннях.
5. Генеза надприродного
6. Висновки
7. Використана література
1. Фетишизм – віра в одухотвореність предметів і сил природи.
Складовою первісного міфологічного комплексу є й фетишизм.
Фетишизм (франц. fetishe, відпортуг. feitico—амулет) —віравте, щоокреміпредметимаютьнадзвичайніякості, тавідповіднепошануванняїх.
Фетишизм — форма найдавніших вірувань, у яких предмети неживої природи (каміння, кістки, пір'я тощо), а згодом і виготовлені людиною речі наділялися «чуттєво-надчуттєвими» якостями: здатністю зцілювати, запобігати хворобам, охороняти від ворогів, допомагати на полюванні та ін. Такі речі ще мають назву амулетів (талісманів).
Фетиша'м не поклонялися, але їх шанобливо берегли. Гносеологічно фетиш мав своїм підґрунтям уявлення первісної людини про те, що зміни в природі, за аналогією з її власними вчинками, пов'язані з розумово-вольовою діяльністю і можуть бути спрямовані на людину та її довкілля.
Уперше цей специфічний спосіб олюднення природи описав французький дослідник Шарль де Бросс у книзі «Культ богів-фетишів» (1760), дослідивши первісні вірування африканських негрів, давніх єгиптян, греків та римлян. Фетишем, свідчив учений, міг стати будь-який предмет, що чимось уразив уяву людини: камінь незвичної форми або кольору, панцир черепахи, зуб тварини, пташиний дзьоб, шматок дерева тощо. Це могло бути що завгодно, але воно мало якось незвично виявити свою «силу». У праслов'ян ці вірування презентують, зокрема, камінці-фетиші та стулки річкових черепашок із поховань заси-льнівського могильника, рибоподібні піщаникові чуринги з Кам'яної Могили, що на Мелітопольщині, тощо.
2. Тотемізм.
До первісних вірувань належать і тотемістичні уявлення.
Тотемізм (алгонкін., букв. —йогорід) —уявленняабовіравіснування«чуттєво-надчуттєвих«кровних (родинних) зв'язківміжпевноюгрупоюлюдей (родом, племенем) іпевнимвидомтварин, рослинчиявищемприроди.
Люди вірили, що вони є братами і сестрами тварин, рідше — рослин, походять від спільного з ними предка, що тотемні тварини ставляться до них як до своїх родичів. Тотем видавався реальною істотою, яка завдяки особливим, «надчуттєвим» якостям робила свою конкретну справу: піклувалася про людей певного роду, надавала їм певну допомогу, навіть могла наділяти людей своїми визначними здатностями: орел — гостротою зору, ведмідь — силою тощо.
Уперше тотемістичні уявлення описав англійський етнограф Джеймс-Джордж Фрезер у 12-томній праці «Золота парость» (1911—1915). Природу тотемізму дослідник тлумачив неоднозначно. Спочатку він виводив тотемізм із анімізму. На його переконання, душа зі смертю людини покидає її тіло і змушена знаходити собі прихисток. Ним і стає тотемна тварина чи рослина. Пізніше Фрезер пояснював тотемізм як різновид суспільної магії, спрямованої на примноження тотемного виду.
Досліджував етнограф і зв'язок між тотемними уявленнями й екзогамією (звичаєм, що забороняв шлюби між членами однієї родової групи). Учений прийшов до висновку, що тотемізм виник із незнання процесів зачаття. Первісний розум, на думку Фрезера, приписував причини зачаття будь-яким предметам, біля яких відчуваються перші ознаки вагітності. З цим процесом він і пов'язував появу індивідуального тотема.
За Фрезером, тотемізм двоаспектний: з одного боку, він є формою соціального об'єднання, як таємничий зв'язок між групою кровних родичів, з іншого — це релігійна система вірувань і практичних дій.
Тотемом було те, з чим людина була безпосередньо пов'язана у своєму житті (олень, вовк, орел, кабан тощо). Це міг бути і об'єкт, що привертав увагу якимись особливими рисами, наприклад черепаха кольору, що нагадував кров. Тотемів берегли. Інколи тотема-тварину могли й забити, аби колективно засмажити м'ясо, з'їсти його і в такий спосіб отримати від нього бажані риси (сміливість, силу, легкість тощо). Багато тотемних племен вірили, що після смерті кожна людина перетворюється на тварину їхнього тотема, а отже, кожна тотемна тварина — це померлий родич. Були й інші уявлення. Так, за свідченням Геродота, стародавні слов'яни — неври вважали, що кожен із них щороку на кілька днів перетворюється на вовка, а потім знову набирає людської подоби.
Згідно з Іпатіївським літописом (приблизно 1425) наші предки вірували і поклонялися не тваринам, а рослинам. Вони вшановували окремі гаї та ліси, забороняючи полювати в них, ловити птахів, рубати дерева тощо.
Священні гаї слов'янам замінювали храми. Навколишня природа для них була живою: вони вірили, що дерева і трави говорять між собою, з птахами і людьми. Предметом особливого пошанування був дуб, який вважали житлом таємничих сил, духів. Йому приносили пожертви. Герої багатьох українських народних казок часто по цьому дереву потрапляють у небесне царство, найчастіше це покійники. За давніми слов'янськими віруваннями, померлі піднімаються міфічним дубом на небо до своїх предків. Звідси, на думку деяких дослідників, і походить фразеологізм «дати дуба», «врізати дуба» і т. ін.
За твердженням відомого українського релігієзнав-ця Бориса Лобовика (1923—1999), образ дерева життя у картині світу слов'ян домінував у системі вшанування природи.
3. Дерево життя — невід'ємна складова космогонічних і часових первісних уявлень
Культ дерева наявний у багатьох народів. Він пов'язаний із образом дерева-захисника. Під деревом молилися, їли, відпочивали, помирали. За деревами ховалися від ворогів. Довголіття дерева підносило його над життям людей і тварин. Рослини, що несли в собі часточку плідної сили природи, були мовби гарантом її сприятливих впливів на долю людини. Віра в це, у свою чергу, породжувала виробничу та лікувальну магію, ворожіння на рослинах (племена друїдів навіть створили рослинний гороскоп, побудований на зв'язку людських характерів із деревами).
Але тотемізм — не стільки віра у певну рослину чи тварину, скільки віра в певну безіменну й безособову силу, що в них перебуває, не змішуючись при цьому ні з чим. Ніхто не володіє нею повністю, але всі мають до неї відношення. Вона є незалежною від індивідів, у які втілюється, передує їх появі, живе після них. Умирають індивіди — одні покоління замінюються іншими. Та ця сила залишається завжди сучасною, живою і незмінною.
Тотемізм — не просто система вірувань і обрядів, а своєрідний соціальний інститут, що обумовлював відносини між людьми, їхню поведінку. Він давав санкцію родовим інститутам, оберігаючи підвалини роду — недоторканність життя родичів, недоступність тотемної обрядності для осіб чужої крові, правила статевих стосунків, регламентував обов'язкове наслідування тотема по чоловічій і жіночій лінії тощо. Тож тотемізм — це форма ідеального відображення і вираження в певних соціальних інститутах первісного суспільства реальної єдності роду, суспільного способу його існування.
4. Магія в первісних віруваннях.
Магія(гр. mageia, лат. magia—чаклунство) —сукупністьуявленьі обрядів, восновуякихпокладеновірувтаємничісили, здопомогоюякихшляхомпевнихсимволічнихдійможливоздійснювати впливналюдей, предметнийсвітчихідподій.
Інколи магію визначають як віру в можливість впливу на довкілля через фетиші, духів і чаклунські дійства: заклинання, жертвоприношення, табу, ритуальний танок тощо.
Природу магії досліджував Дж. Фрезер. Щоправда, він вважав, що магія не є релігією. Вона є її попередником в еволюції мислення, своєрідною формою «примітивної» науки, яка була притаманна ранньому періоду розвитку людства. Але цей погляд не набув загального визнання з боку як антропологів, так і етнографів.
Магічне мислення у своїй основі має два принципи:
1)подібне творить подібне, або наслідок схожий на свою причину;
2)речі, які хоч раз торкнулися один одного, продовжують взаємодіяти на відстані й після припинення безпосереднього контакту.
Звідси й своєрідний імператив магічних операцій — «parsprototo» («частина замість цілого»). Волосся, крапля крові, зрізані нігті, слід ноги на землі чи снігу, будь-який (бажано — натільний) предмет одягу заміщують у магічному ритуалі ціле — саму людину. Частинами (замість цілого) «виганяється» з тіла неміч. Так само частинами «навіюється на людину» або «виводиться з неї» любовна жага. Навіть сама хвороба ніби ділиться на частини — окремі її симптоми.
Магія, як і релігія, передбачає символічний спосіб дій: чаклун не безпосередньо, а опосередковано прагне досягти певного результату. По суті, це вплив-дія за аналогією. Топиться віск — тане від кохання серце. Згорає зрізане волосся — гинуть в очисному вогні хвороба і неміч тощо.
Залежно від змісту ранніх релігійних вірувань магію поділяють на фетишистську, тотемістичну та анімістичну. У функціональному відношенні (за метою впливу) магія буває мисливською, лікувальною, любовною, лиходійною тощо.
Фрезер поділяв магію на позитивну (чаклунство) й негативну (табу). Оскільки метою позитивної магії є завдання зробити так, щоб бажана подія відбулася, то в її основі — імператив «дій так-то, щоб відбулося те-то». Метою негативної магії є блокування (недопущення) небажаної події чи явища. Тому її імператив — «не чини того-то, щоб не трапилося те-то».
Магію поділяють також на приватну і громадську. Перша складається з магічних обрядів і замовлянь, спрямованих на викликання корисного чи шкідливого для окремої особи, а друга відповідно — для всієї громади.
Фрезер проводив аналогію між магічним і науковим світоглядом і прийшов до висновку, що їх поєднує переконаність у наявності порядку в природних явищах, віра в те, що послідовність подій абсолютно визначена, підпорядкована незмінним законам і є циклічною. Чаклун, як і вчений, не має сумніву в тому, що однакові причини породжують однакові наслідки, тобто що здійснення необхідного обряду із певними замовляннями неодмінно дасть бажаний результат.
Інший англійський соціолог, етнограф Броніслав Ма-линовський (1884—1942) називав магію «псевдонаукою». На його думку, наука, навіть на рівні знань первісних людей, базується на спільному досвіді повсякденного життя, який набувається у процесі боротьби людини із силами природи, ґрунтується на спостереженнях і фіксується розумом. Магія ж народжується з переживань емоційних станів, у яких людина не стільки спостерігає природу, скільки переймається своїми відчуттями, коли істина осягається здебільшого не розумом, а емоціями. В основі науки лежать переконання в самодостатності досвіду й розуму, в основі магії — віра в певну містичну безособову силу. Наукове пізнання керується, як правило, логікою, магія — асоціаціями, які виникають під впливом пристрасного бажання. Структури раціонального і магічного знань мають різні традиції, різну соціальну й духовну природу, а тому передбачають і різні типи діяльності. За Малиновським, наука утворює сферу профанного, магія ж входить до сфери сакрального.
5. Генеза
надприродного
Первісна релігія за своїм складом не є однорідною. У своєму розвитку вона поступово включає до своєї сфери фетиші, уявлення про духів предків і душу, віру в тотем тощо.
Поняття фетишизму, тотемізму, анімізму й певною мірою магії репрезентують перший, «чуттєво-надчуттєвий» тип надприродного, характерними рисами якого є уявлення про зрощеність надприродного з тілесним, взаємозумовленість «чуттєвого» і «надчуттєвого». При цьому «надчуттєве» є дифузним, індивідуалізованим, обмеженим у своїх діях, зведеним до розпорядницької функції.
«Чуттєво-надчуттєві» фетиші, тотеми, душі стали передумовою виникнення другого типу надприродного — демоністичного. Йому властиві уявлення про демонів (гр. daimon— дух), в основі яких лежить ідеалізація надприродного, перетворення його на духовну сутність, що існує поряд із тілесним і є незалежною від нього.
Демоністичний тип надприродного, особливо віра в духів-господарів, у свою чергу, передує зародженню й розпитку третього типу надприродного — теїстичного (політеїстичного), тобто вірі у богів. На відміну від фетишів, тотемів, душ і духів, образи богів не зоо-, а антропоморфні: вони вже мають людську подобу і людські імена, є доброчинними, караючими й милостивими. Вони одружуються, вмирають, воскресають, учать, судять, контролюють тощо.
У теїстичних віруваннях формується й уявлення про ієрархію надприродного. У найдавніших формах віри не знайти жодного випадку, щоб один фетиш чи тотем панував над іншим, щоб одна душа була підпорядкована іншій. Та вже у Давньовавилонському царстві бог Мардук вважався царем богів. У стародавніх греків верховному богу Зевсу, що управляв усіма сферами, підкорялися, виконуючи його волю, всі інші боги. Прадавні українці творцем Всесвіту, Богом над богами вважали Рода. На їх погляд, він жив на небі, їздив на хмарах, дарував життя людям, звірам, птахам, лив дощ на посіви та давав людині долю. Тобто він уявлявся як заклинатель усього живого, розпорядник доль людей і богів, оскільки був творцем Ап-рію — українського Олімпу (Олімп у стародавніх греків — гора, на якій мешкають боги).
З'являється й деміургічна функція (функція творення) богів, якої не було в ранніх віруваннях. Хоча фетиші, тотеми, духи могли оберігати від хвороб, ворогів, викликати дощ, господарювати в лісах, горах, степах, водах тощо, вони не створювали їх. Боги ж уже творять предмети, явища і світ в цілому з нічого.
Отже, формування уявлень про надприродне та розвиток віри в нього є тривалим і складним процесом, що розпочався в сиву давнину. Кожен етап розвитку первісних вірувань має свої особливості.
6. Висновки
• Міфологіязїїінтелектуально-емоційно-вольовимставленнямдо світутапринципом«усеувсьому» («всеєвсе») закладаєпідвалинипоняттянадприродного, щопередбачаєвірувйогосубстанційність, уособ-леністьтавищість.
• Анімістичніуявленняпройшлиеволюційнийшляхвідвіривдухівприродногопорядкуй«чуттєво-надчуттєву»душудовіруваньубогів, підпорядкованихїмдухівтадушу, якімаютьдуховно-субстанційну форму.
• «Чуттєво-надчуттєве»увиміріфетишівуявлялосяяквнутрішня властивістьприродного, яктілесне, щонаділенетаємничимисилами, а томуздатневпливатинажиттялюдейіприродніявища.
• Тотемізм—ценелишеформаідеальноговідображеннясвіту, що корінитьсябезпосередньовродовійпрактиці, айсвоєріднасистемажиттєдіяльностілюдей, певнийсоціальнийінститутпервісногосуспільства.
• Уявленняпронадприроднезароджуєтьсявмежахсвіторозуміння, вякомуреалістичнийівірувальний«потоки»духовностібуливзаємозумо-вленіівключенівнедиференційованурозумово-практичнудіяльність.
• Первіснарелігіябуланеоднорідною: упроцесіїїрозвиткувній з'явилисяфетиші, уявленняпродухівпредків, душу, життяісмерть, віраувсепроникнумана, тотеми. Томуцюрелігіюнеможнавизначити тількияк, наприклад, «поклоніння«духам», «культпредків»чи«культприроди». Донеїналежатьанімізм, тотемізм, фетишизм, магія. Алепервіснарелігіянезводитьсядоних, якінеєпростоюїхсукупністю.
7. Використана література
ЛобовикБ. О. Віруваннядавніхукраїнцівтаіншихпращурів. — К., 1996.
МалербМ. Религиичеловечества. —М.—СПб., 1997.
МеньА. Истокирелигии. —Брюссель, 1981.
ПаскальБ. Думкипрорелігію. —Львів, 1995.
ТокаревС. Ранниеформырелигии. —М. 1990.
ПавленкоЮ. В. ДохристиянськівіруваннядавньогонаселенняУкраїни. —К., 2000.
ПенникН., ДжонсП. ИсторияязыческойЕвропы. —СПб., 2000.
ЧмиховМ. ВідЯйця-райцядоідеїСпасителя. —К., 2001.
ЭлиадеМ. Мефистофельиандрогин. —СПб., 1998. ЭлиадеМ. Трактатпоисториирелигии: В 2-хт. —СПб., 1999—2000. ЭлиадеМ. Мифовечномвозвращении: Архетипыиповторяемость. — СПб., 1998.
ЭлиадеМ. Шаманизм: Архаическаятехникаэкстаза. —К., 1998. ЧмыховН. А. ИстокиязычестваРуси. —К., 1990.
|