Реферат: Взаємозв'язки соціальної роботи з іншими соціально-гуманітарними дисциплінами

Реферат на тему

Взаємозв ' язки соціальної роботи з іншими соціально - гуманітарними дисциплінами.

ПЛАН

1. Вступ.

2. Загальна характеристика взаємозв'язків соціальної роботи з іншими соціально-гуманітарними дисциплінами

3. Соціологія і соціальна робота

4. Взаємозв'язки соціальної роботи із психологією

5. Використана література

1. Вступ.

Соціальна робота є відкритою системою, яка активно взаємодіє з іншими соціально-гуманітарними дисциплінами. Як наука вона вивчає соціальні процеси і соціальні явища, які мають безпосереднє відношення до життєдіяльності особистості, конкретної соціальної групи або громади, та тенденції їх змін під впливом психолого-педагогічних, економічних і управлінських чинників. Ці процеси і явища вивчають й інші науки (соціологія, психологія, соціальна педагогіка, соціальна політика тощо). Академічна підготовка соціальних працівників передбачає фундаментальне ознайомлення з багатьма соціально-гуманітарними дисциплінами, спирається на розуміння соціальної роботи як міждисциплінарної галузі знань. Практика соціальної роботи вимагає від фахівців здатності працювати з педагогами, психологами, соціальними педагогами, лікарями тощо, розуміти засади їхньої діяльності.

Водночас соціальна робота, синтезуючи й систематизуючи інформацію щодо практичної соціальної діяльності, досвіду втручання в соціальну ситуацію, сприяє виробленню зв'язків між теоретичними знаннями і суспільною практикою, збагачуючи інші соціально-гуманітарні дисципліни.

2. Загальна характеристика взаємозв ' язків соціальної роботи з іншими соціально - гуманітарними дисциплінами

Місце соціальної роботи в структурі соціально-гуманітарних наук є предметом дискусій. Попри зафіксованість стійких зв'язків соціальної роботи і соціології, соціальної роботи і психології, відкритим залишається питання щодо взаємовпливу соціальної роботи і соціальної педагогіки, соціальної роботи і соціальної політики, соціальної роботи і соціальної історії, соціальної роботи і соціальної екології, соціальної роботи і соціальної медицини тощо. Адже постійно розвиваються як соціальні науки загалом, так і соціальна робота зокрема. Спільні зусилля представників різних дисциплін формують сучасне соціальне знання.

На думку сучасних німецьких науковців, соціальна робота, яка є частиною сервісної індустрії, значною мірою залежить від розвитку багатьох соціальних дисциплін (рис. 2.1.). Це позначається на підготовці соціальних працівників, система якої охоплює складну інституційну вертикаль (від короткотермінових курсів з навчання організаторів дозвілля до докторантури із соціальної роботи), а також горизонтально-предметне розмаїття (від педагогіки до танатології — науки про смерть та вмирання).

Зв'язки соціальної роботи з іншими дисциплінами мають взаємний характер. З одного боку, соціальні пра­цівники послуговуються науковим апаратом і методиками, які пропонують різні соціально-гуманітарні дисципліни. Щоправда, на відміну від інших соціальних наук, соціальна робота розглядає соціальні проблеми і проблеми конкретного клієнта як з погляду їх специфічних ознак, що їх описують різні науки, так і з погляду загальних (інтегративних) властивостей. Адже здійснення соціальної допомоги передбачає попередній збір інформації, її системний аналіз, висування гіпотез, побудову моделей розвитку. Завдяки цьому відбувається якісне визначення проблеми в усій її повноті, планування фахівцями разом із клієнтами подальших дій, які мають зумовити зміни існуючого становища. При цьому соціальні працівники не можуть зосереджуватися лише на індивіді, як це роблять психологи, або на соціальному оточенні — як соціологи. Вони вивчають соціальні аспекти проблем, сприяють виробленню конструктивного (в багатьох випадках — комплексного) їх розв'язання. Водночас напрацювання соціальної роботи становлять інтерес для представників інших спеціальностей і наукових дисциплін, бо вона вивчає реальні соціальні факти, конкретний практичний досвід. Сукупність цих фактів є основою для наукового аналізу в межах різних дисциплін, який дає змогу виявити та на­уково осмислити тенденції розвитку досліджуваних подій і процесів.

Утвердження соціальної роботи як соціального інституту, розвиток практичних моделей діяльності со­ціальних працівників сприяв появі нових наукових напрямів — соціології соціальної роботи, психології соціальної роботи.

3. Соціологія і соціальна робота

Своїм теоретичним набутком, методологією пізнання соціальної реальності, з'ясування ефективності практичних зусиль соціальна робота зобов'язана соціології (лат. societas — суспільство) — науці про суспільство як цілісну систему, інститути, процеси, групи і спільноти, принципи їх взаємодії, відносини особистості і суспільства, закономірності наявної поведінки людей.

Для соціальної роботи особливу цінність становлять соціологічні знання про особливості соціальних спільнот, взаємодії індивідів, які належать до них, про соціпльно-типові характеристики особистості, яка є носієм не лише індивідуально-неповторних рис, а й властивих певному соціальному прошарку, етносу, професійній, піковій спільноті загальних особливостей, традицій, цінностей, норм, поглядів, потреб тощо.

Результати соціологічних досліджень набули неабиякого значення для соціальної роботи з виникненням спеціальних соціологічних теорій, утвердженням їх як певного самостійного рівня соціологічного знання і з формуванням на цій основі основних галузей соціології (соціології права, соціології праці, соціології міста і села, соціології молоді, соціології сім'ї, етносоціології, соціології релігії, соціології конфлікту, соціології девіантної поведінки, тендерної соціології та ін.). Усе це дуже важливо при визначенні стратегії соціальної роботи у конкретних соціально-історичних умовах, оптимізації зусиль в роботі з конкретними категоріями клієнтів.

Взаємодія соціальної роботи із соціологією відбувається за такими напрямами:

1)використання результатів соціологічних досліджень соціальної структури суспільства, інших фундаментальних проблем соціуму в практичній соціальній роботі;

2)використання соціологічних знань про суспільство, спільноти, особистість при підготовці і перепідготовці, вихованні соціальних працівників;

3)аналіз соціальної роботи, експертна оцінка її форм і методів з погляду їх значущості для суспільства, конкретного середовища й осіб, стосовно яких вона реалізується.

Використання соціологічних знань у практичній соціальній роботі свідчить про їх співвідношення як нау­ки і фахової діяльності, з одного боку, та суспільного інституту — з іншого. Соціальні працівники спирають­ся на знання, сформовані у межах соціології управління, соціології конфлікту, етносоціології, розуміючої соціології, системної соціології та інших галузей (знання, рекомендації, соціальні проекти). Ці знання є основою для розвитку моделей структурної соціальної роботи (соціологічно орієнтованих моделей соціальної роботи), спрямованих на організацію соціального захисту колективними засобами.

Соціологія управління вимагає чіткого визначення суб'єкта соціальної роботи, соціального працівника як фахівця, який обіймає певну посаду і виконує певний набір функцій, а також закладів соціальної роботи, групи соціальних працівників, волонтерів тощо. Особливе значення для неї мають управлінський процес, управлінські цикли, технології управління, планування соціальної роботи.

У взаємодії соціології і соціальної роботи вагому роль відіграє такий розділ соціологічного знання, як соціологія управління персоналом, який безпосередньо стосується організації роботи, використання кадрового потенціалу різних соціальних служб і органів управління соціальною сферою.

На розв'язання проблем соціальної роботи, організацію діяльності практичних соціальних працівників суттєво впливають теоретичні і практичні напрацювання соціології сім'ї. Передусім це виявляється у діагностуванні сімейного становища клієнта, соціального становища, матеріального забезпечення різних родин і груп. Цінною для соціальної роботи є концепція соціального часу (соціальної історії) сім'ї, яка стверджує, що на кожному етапі свого розвитку сім'я вирішує типові завдання. Без соціологічного осмислення цих реалій соціальним працівникам важко пізнати і зрозуміти пробле­ми клієнтів, знайти й оптимально використати засоби їх розв'язання.

Соціологія праці збагачує соціальну роботу знаннями про становище і спосіб життя, трудову діяльність різноманітних професійних груп населення. Ці знання сприяють розумінню соціальними працівниками специфіки виникнення проблем клієнта, можливостей їх долання зусиллями професійного, виробничого середовища, а також специфічних особливостей працівників різного профілю, залежності їхньої забезпеченості від умов і результатів праці на конкретному робочому місці. Звертає увагу соціологія праці і на професійні захворювання, стереотипи мислення, традиційні різновиди поведінки представників різних соціально-професійних груп. Знаючи це, соціальні працівники мають змогу використовувати увесь арсенал своїх можливостей у розв'язанні проблем клієнтів, оптимізувати стратегію організації соціальної допомоги вразливим групам насе­лення, впливати на соціальну політику державних органів, недержавних організацій. Соціологія праці досліджує і проблеми зайнятості, безробіття, оптимальної ор­ганізації робочого місця, соціального захисту працівника у трудовому колективі, що завжди цікавить соціальних працівників.

Неабияке практичне значення для соціальних працівників має соціологія духовного життя, яка акумулює дані щодо особливостей поведінки, становища, соціальних орієнтацій представників різноманітних соціокультурних груп, спільнот, що різняться своїми духовно-ідеологічними, морально-етичними, художньо-естетичними, регіональними орієнтаціями.

Ця галузь соціології, а також соціологія культури разом із психологією і філософією допомагають соціальним працівникам диференціювати клієнтів за типами і видами їхньої Я-концепції, уявлень про себе, свої права, можливості, перспективи розвитку. Врахування культурного контексту побуту клієнта, його уподобань у світі культурних цінностей є важливою умовою ефективної допомоги, особливо тим, хто переживає екзистенційну кризу (кризу сенсу життя), неузгодженість життєвих орієнтацій і реального соціального становища. Соціальним працівникам також доводиться зважати на стиль і спосіб життя соціальних груп, які відрізняються своїм культурно-освітнім рівнем. Знання із соціології культури є особливо корисними в залученні до соціальної роботи представників закладів культури (бібліотекарів, музейних працівників, артистів тощо), які допомагають раціонально використовувати благо­творний вплив мистецтва у соціальній реабілітації індивідів, груп, громад.

Соціологія соціальної роботи і соціологія «третього сектору» (неурядових організацій) розкривають і осмислюють особливості діяльності різних груп соціальних працівників, активістів недержавних організацій, які займаються соціальним захистом, соціальних служб і закладів, що сприяє оптимізації організаційних, технологічних аспектів професійної і добровільної соціальної роботи. Вони здійснюють моніторинг розвитку соціальної роботи як діяльності і громадського інституту, дбають про цілісність, різнобічність наукового супроводу й організації соціальної роботи.

Можливостями соціальних досліджень часто послуговуються фахівці соціальної сфери, отримуючи цінну інформацію про ефективність своїх зусиль, сприйняття їх серед клієнтів і в суспільстві загалом, про доцільність впровадження конкретних програм, спрямованих на поліпшення соціального захисту населення. При складанні соціальних біографій клієнтів із числа представників груп ризику вони використовують дані інтерв'ю, анкетування, опитування, листів, документів, архівних матеріалів, автобіографій та інших джерел і методів збирання інформації, які традиційно використовують у соціології.

Загалом, без використання надбань пошуково-дослідницького інструментарію соціології соціальна робота ризикує втратити зв'язок з реальністю і розвиватися на периферії актуальних життєвих потреб людей, чиї соціальне самопочуття, емоційне благополуччя, бачення буттєвої перспективи залежать саме від неї.

4. Взаємозв ' язки соціальної роботи із психологією

Соціальна робота, будучи спрямованою на різноманітні потреби людей, які потрапили у складні життєві обставини, та активізацію потенціалу їх життєдіяльності, у своєму функціонуванні не може обійтися без масиву знань, закумульованих у лоні психології — науки про закономірності, процеси, форми психічної діяльності людини. Саме завдяки використанню наукових, достовірних, доказових знань про психіку людини, які можна перевірити логічним аналізом і досвідом, соціальна робота може забезпечити свою результативність, оскільки опора на буденний досвід, емпіричні спостереження за психологічними процесами, реакціями клієнтів часто породжують непоправні помилки.

Психіка як сукупність душевних якостей, внутрішній суб'єктивний світ особистості виникає і змінюється в процесі взаємодії людини з навколишнім світом, виражається у формі думок, почуттів, образів, дій. Пізнаючи навколишній світ, людина пізнає закони природи і суспільства не лише з метою пристосування їх для задоволення своїх матеріальних і духовних потреб, а й для певного впливу на них.

Центральним об'єктом психології є особистість, її потреби, мотиваційна і пізнавальна сфери, спрямованість індивідуальності у всій багатоманітності проявів.

Для соціальної роботи важливі знання не тільки про загальні закономірності людської особистості, а й про її особливості, які залежать від конкретних умов соціальної ситуації, розвитку, життєдіяльності, фаху, віку, статусу в групі й у системі міжособистісних стосунків, позицій і диспозицій (норм, що визначають правила поведінки), особливостей соціально-психологічної адаптації.

Про цінність психології для соціальної роботи свідчить і те, що різноманітні концепції соціальної роботи здебільшого вибудовуються на відповідних психологічних теоріях і поглядах. Наприклад, ідеї психоаналізу прислужилися обґрунтуванню діагностичної теорії соціальної роботи, що була предтечею психосоціальної роботи, яка прагне вичленити проблеми клієнта із середовища, підсилюючи при цьому сильні сторони «Я» людини та механізми, за допомогою яких клієнт може долати проблеми самостійно за мінімальної підтримки соціальних працівників.

Психологічні знання, відповідні методики, техніки є основою психологічно і комплексно орієнтованих моделей практики соціальної роботи. Особливе значення для неї мають такі галузі психологічної науки і психологічної практики:

а) психодіагностика — галузь психологічного знання про психологічний стан клієнта або про окремі його психологічні властивості, пов'язана зі встановленням психологічного діагнозу;

б) психологічне консультування — надання допомоги психічно здоровим людям у реалізації ними своїх можливостей, досягненні життєвих, професійних та інших цілей, в організації ефективної власної поведінки;

в) використання технік, методів і засобів психологічної взаємодії з клієнтом (психодрама, музикотерапія та ін.).

Соціальна робота у своїх наукових пошуках і в реальній практиці не може обходитися без надбань вікової психології — галузі психологічної науки, яка досліджує особливості особистісного і психічного розвитку, внутрішнього світу людини на різних етапах її життєвого шляху в онтогенезі (від народження до смерті).

Юридична психологія збагачує соціальну роботу знаннями про різноманітні психологічні проблеми відхилень у поведінці і їх наслідки, а також методи їх передбачення і профілактики. Як правило, нелегко дається взаємодія з людьми асоціальної поведінки: девіантної (такої, що суперечить усталеним у суспільстві нормам), делінквентної (яка не передбачає обов'язкової карної відповідальності), карної (такої, що передбачає покарання судом). Не знаючи властивих таким індивідам особливостей перебігу психічних процесів, не володіючи необхідними у взаємодії з ними методиками впливу, соціальні працівники не зможуть досягти мети у своїй роботі.

Чи не найтіснішим є зв'язок між соціальною роботою і соціальною психологією — наукою про взаємодію, взаємозалежність соціального і психологічного на рівні окремої людини, групи, громади; про соціально-психологічні явища, які виникають у процесі взаємодії і характеризують індивіда та групу. Отже, своїм змістом соціальна психологія зосереджена на дослідженні суспільно-психологічних явищ і суб'єктів: потреб, настроїв, психологічного клімату, громадської думки; масових соціально-психологічних механізмів спілкування (навіювання, мода, переконання тощо), психічних станів (збудження, піднесення, ентузіазм, розгубленість) та ін. її цікавить, наскільки механізм передавання конкретного психічного настрою сприяє реалізації суспільної чи індивідуальної суб'єктності особистості, хто й навіщо використовує настрій як «важіль» у досягненні певних цілей і як усе це позначається на добробуті народу.

Наприкінці XX ст. психологія помітно розширила межі своїх досліджень, зацікавившись такими феноменами, як «благополуччя», «громадська діяльність», «соціальні служби», які допомагають людям зробити своє життя осмисленим, реалізувати свою діяльність, розвивати життєві сили, надавати допомогу й підтримку тим, хто її потребує.

Для спеціалістів, у т. ч. й соціальних працівників, які працюють з людьми, беруть участь у регулюванні соціальних відносин важливі знання із конфліктологїі — науки про соціальні конфлікти, їх причини і наслідки, механізми формування і призупинення, способи і методи управління ними та розв'язання їх. Сформувалася вона у другій половині XX ст. на межі соціальної психології, соціології та педагогіки.

Спільно із соціальною роботою як наукою конфліктологія вивчає потенційні й існуючі конфлікти між особистістю і соціальним середовищем (соціумом і мікросоціумом), які є значущими для обох сторін. Без врахування конфліктологічного аспекту неможливо осмислити зміст, об'єкт, предмет, категорії соціальної роботи як науки. В іншому разі неминучий її відрив від суспільних потреб і завдань. Ігнорування конфліктологічного розгляду теоретико-методологічних проблем соціальної роботи призводить до однобічного їх трактування, звуження меж соціальної діяльності, зведення її лише до благодійності й милосердя, соціальних виплат, медицини.

У соціальній роботі непоодинокими є випадки зіткнення інтересів клієнта і соціального працівника, індивіда і групи, групи клієнтів і суспільної спільноти, системи закладів і груп клієнтів та ін. Уміла поведінка у конфліктній ситуації соціального працівника, психологічно грамотне управління конфліктом утримують його у діловій сфері, убезпечують від перенесення на особистості, що є передумовою успішного його подолання.

Отже, специфіка соціальної роботи як міждисциплінарної сфери наукового знання зумовлює необхідність глибокої обізнаності фахівців з основними теоріями психології, напрямами психодіагностики і психологічного впливу на особистість у кризових ситуаціях. Розмаїті психологічні концепції озброюють соціальних працівників усвідомленням особливостей розвитку психологічної структури особистості, динаміки позитивних змін, дають їм змогу визначити власний підхід до надання соціальної допомоги, узгоджений з їхніми професійними поглядами та ціннісними орієнтаціями. Тому знання психології є основою для діяльності соціальних працівників.

Використана література

1. Мигович 1.1. Соціальнаробота. —Ужгород, 1997.

2. СидоровВ. НавчанняпрактицісоціальноїроботивУкраїні: шляхв Європу // Соціальнаполітикаісоціальнаробота. — 2002. —№ 3,4.

3. СоціальнароботавУкраїні: Навч. посібник / Заред. І. Д. Звєрє-вої, Г. М. Лактіонової. —К.: Науковийсвіт, 2003.

4. Соціальнаробота: В 3-хч. —Ч. 1. Основисоціальноїроботи / За ред. Т. Семигіної, І. Григи. —К.: Києво-Могилянськаакадемія, 2004.