Зміст
1 Вступ
2 Характеристика стану розвитку рекреаційного туризму в країнах Південної Європи
3 Особливості розвитку туристичної галузі в країнах Північної Африки
4 Висновки
5 Література
Вступ
Поняття «туризм» почало формуватися з початком масовості, тобто переміщень значної кількості людей з метою змістовного проведення дозвілля, хоча можна з впевненістю стверджувати, що подорожування завжди було властиве людині перш за все як біологічній істоті, для якої рух є невід'ємною потребою організму, а з часів посилення урбанізаційних процесів спілкування з природним середовищем все більшою мірою стає психофізіологічною потребою.
Географія туризму - галузь географічних знань про просторово-часові закономірності функціонування туризму як суспільного явища. Просторові форми суспільних явищ і процесів досліджує суспільна географія. Вторинність туризму в потребах суспільства об'єктивно зумовлює його залежність від рівня соціально-економічного розвитку території, детермінована рівнем та стилем життя її населення. Залежність ця складна, обумовлена сукупною дією об'єктивних умов загального цивілізаційного поступу та умовами розвитку країн певного типу, яка ще більше збурюється дією характерних ознак, притаманних кожній конкретній території: топологічних (географічне положення, конфігурація, протяжність); природних (рельєф, клімат, ландшафтна сфера); хронологічних (історія заселення та освоєння території, історія розвитку державності та формування економіки); хорологічних (система розселення, економічний каркас території, форми територіальної організації суспільства, екологічний стан території). Сама сутність туризму як мобільної форми споживання і рекреаційної діяльності, основаній на доланні простору, пов'язана з територією, характером середовища в широкому розумінні цього поняття (не тільки природного середовища, а й соціально-культурного та економічного середовища людської діяльності) і є географічною. Тому саме географам належить значний доробок в дослідженнях туризму: відомі праці B.C. Преображенського, Ю.О. Вєдєніна, І.В. Зорина, М.А. Ананьева, Н.П. Зачиняєва, Н.С. Фальковича, Є.А. Котляровата інших дослідників радянських часів, а в Україні - М.П. Крачила. Динамічність та масштабність туризму, його соціально-економічні наслідки є тим об'єктивним підґрунтям, на якому сформувалось соціальне замовлення на географічні дослідження туризму.
Міжнародний туризм належить до найбільш активних форм спілкування людей, і знаходиться в тісному зв'язку з такою галуззю географії як рекреаційна географія, що вивчає природно-географічні, культурні, історичні і інші умови, сприяючі розвитку туризму.
Характеристика стану розвитку рекреаційного туризму в країнах Південної Європи
Європа має в своєму розпорядженні сприятливі рекреаційні ресурси і надалі залишається основним регіоном світу в сфері санаторно-курортного лікування, відпочинку та туризму.
Позитивні якості:
- вигідне економіко-географічне розташування;
- високий рівень економічного розвитку;
- зростаюча урбанізація;
- зручні транспортні зв'язки з іншими країнами;
- розвинена рекреаційна інфраструктура.
В європейському регіоні зосереджені джерела мінеральних вод, пляжі, гірські території. Більша частина регіону має всі умови для проведення відпочинку, санаторно-курортного лікування.
До країн з найкращими рекреаційними ресурсами відносяться:
- приморські, з переважною кількістю сонячних днів (Італія, Франція, Хорватія, Монако та інші);
- країни з гірськими ландшафтами та чистим повітрям (Швейцарія, Австрія).
Ще одна причина популярності європейського регіону - це зосередження найбільшої кількості історичних та архітектурних цінностей. На розвиток рекреації впливає і те, що в Європі найвищий рівень освіченості та культури. Традиційно тут проводяться різні міжнародні заходи: конгреси, з'їзди, конференції, семінари, симпозіуми, фестивалі, спортивні змагання і інше, що сприяє розвитку туризму.
Країни Південної Європи – один із найбільших у світі районів туризму, який став важливою високоприбутковою галуззю господарства. Головними передумовами розвитку рекреаційної галузі є: рекреаційні можливості Альп, морських узбереж і островів; культурна спадщина, яка охоплює античну, візантійську, римську, мавританську епохи, середньовіччя і сучасність.
Тут розташовані відомі у всьому світі курорти Коста-Брава, Коста-Бланка, Коста-дель-Соль, Балеарські та Канарські острови (Іспанія), Лігурійська Рів’єра з центром у Сан-Ремо, узбережжя Адріатики (Італія), остови Егейського моря (Греція), Мальта – курортні зони світового значення.
Італійські Альпи – один з основних міжнародних районів зимових видів спорту. Всесвітньої слави набули архітектурні пам’ятки, скульптура і живопис, музичні твори, театр і кіномистецтво.
Найвідомішими культурними центрами є Рим, Мілан, Флоренція, Венеція, Неаполь, Генуя, Мадрид, Барселона, Толедо, Саламанка, Севілья, Гранада, Афіни, Дельфи, Олімпія, Коринф тощо.
Середземномор’я – головний район туристсько-рекреаційної діяльності не тільки в Європі, а й у всьому світі. Кількість іноземних туристів, які щороку прибувають сюди досягає 118 млн. осіб. За цим показником третє місце (дані станом на 2009 р.) у світі посідає Іспанія – 52,2 млн. осіб туристів щорічно, серед яких 95% - з країн ЄС (перше місце у Франції – 74,2 млн. осіб, друге – у США – 54,9 млн. осіб), а 5-те – Італія (43,2 млн. туристів). Дещо відстають від них Греція (13,2 млн.) і Мальта (1,1 млн.), а останнім часом активно включилась в туристичний бізнес Португалія (особливо південна провінція Алгарві) – 12 млн. туристів. За рахунок туризму живе й країна-карлик Андорра, яку щорічно відвідує 3 млн. туристів.
До списку ЮНЕСКО занесено 122 об’єкти:
- в Андоррі (1) – льодовикова долина Мадріу Перафіта-Кларор;
- у Ватикані (2) – історичний центр міста Рим (спільно з Італією), папське місто Ватикан;
- у Греції (17) – Церква Аполлона Епікурейського в Бассах, руїни міста Дельфи, Афінський Акрополь, духовний центр православ’я гора Афон, монастирі Метеори, ранні християнські й візантійські пам’ятники міста Салоники, Археологічні пам’ятники Епідавра, Середньовічне місто Родос, давнє місто Містра, археологічні пам’ятники Олімпії, острів Делос, візантійські монастирі Дафні, Осіос Лукас і Неа Моні; Піфагорея і храм Гери (Герайон) на острові Самос, археологічні пам’ятники Вергіни, Мікен і Тірінфа, історичний центр (хора) з монастирем Іоана Богослова і пещерою Апокаліпсиса на острові Патмос, старе місто Корфу;
- в Іспанії (41) – Альгамбра, Хенераліфе і Альбайсін в Гранаді, Бургоський собор, історичний центр міста Кордова, монастир в Ескоріалі, роботи Антоніо Гауді, наскельні малюнки в печері Альтаміра, пам’ятники міста Ов’єдо і королівства Астурія, старовинне міста Авіла, старовинне місто Сеговея з римським акведуком, стара частина міста Сантьяго-де-Компостела, національний парк Гарахонай на острові Ла-Гомера, історична частина міста Толедо, архітектура в стилі мудехар, стара частина міста Касерес, Севільський собор, Севільський Алькасар і Архів Індій, стара частина міста Саламанка, монастир Поблет, археологічний ансамбль міста Мерида, Шлях святого Якова або Шлях в Сантьяго-де-Компостела, королівський монастир Санта-Марія-де-Гуадалупе, національний парк Донья на, історичне місто Куенка, комплекс Лонха-де-ла-Седа у Валенсії, римські золоті копальні в Лас-Медулас, район гори Монте-Пердідо в Піренеях, Монастирі Юсо і Сузо в Сан-Мілан-де-ла-Когола, Палау-де-ла-Музіка-Каталана і госпіталь Сант-Пау в Барселоні, наскельні малюнки на Середземноморському узбережжі Іспанії, Алькала-де-Енарес, острів і місто Ібиця, місто Сан-Кристобаль-де-ла-Лагуна, археологічний комплекс Таррако в місті Таррагона, печери в горах атапуерка, романські церкви в Валь-де-Бой, пальмовий ліс в Ельчі, римські стіни міста Луго, королівський палац в Аранхуесі, пам’ятники ренесансу в містах Ябеда і Баеса, Біскайській міст, національний парк Те йде, маяк Вежа Геркулеса;
- в Італії (44) – нескельний живопис в долині Валькамоніка, церква Санта-Марія-делле-Граціе з фрескою Леонардо да Вінчі „Таємна вечеря”, історичний центр Риму (спільно з Ватиканом) включаючи церкву Сан-Паоло-фуорі-ле-Мура, історичний центр міста Флоренція, Пьяцца де Міраколі в Пізі, місто Венеція, історичний центр міста Сан-Джиміньяно, „І-Сассі-ді-Матера” – поселення у скалах поблизу міста Матера, місто Віченца і вілли Андре Палладіо у Венеції, фабричне поселення Крепі-д’Адда, ренесансне місто Феррара і дельта річки По, Історичний центр міста Неаполь, місто Сієна, замок Кастель-дель-Монте, ранні християнські пам’ятники в місті Равенна, історичний центр міста Пьєнца, „Труллі” – традиційні помешкання в місті Альберобелло, королівський палац в Казерті з парком, акведук Ванвітеллі й фабричне поселення Сан-Леучо, археологічні пам’ятники в місті Агридженто, археологічні зони – Помпеї, Геркуланум і Торре-Аннунціата, Ботанічний сад в місті Падуя, кафедральний собор, вежа Тор ре-Чівіка й площа Пьяцца-Гранде в місті Модена, узбережжя Костьєра-Амальфіана, місто Портовенере, культурний ландшафт Чінкве-Терре, острова Пальмарія, Тіно і Тінетто, палаци Савойського дому в Турині, доісторичні вежі Су-Нураксі-ді-Баруміні, вілла Дель-Казале, Патріарша базиліка й археологічний заповідник в Аквилії, культурний ландшафт району Чіленто, національний парк Валло-ді-Діано, археологічні пам’ятники Пестума і Елеї, монастир Чертога-ді-Падула, історичний центр міста Урбіно, вілла Адріана в Тиволі, базиліка Святого Франциска в Ассизі, місто Верона, Ліпарські острови, вілла д’Есте в Тиволі, міста пізнього бароко в долині Ното, Святі гори Ломбардії і Пьємонта, етруські некрополі в Черветери і Тарквінії, культурний ландшафт Валь д’Орча, Античні Сіракузи й некрополь Панталіка, вулиця Ле-Страде-Нуове й комплекс палаців Палацці-де-Ролии в Генуї, Ретійська залізна дорога, Мантуя і Саббьонета, Доломітові Альпи;
- у Мальті (4) – місто Валлетта, гіпогей (підземне святилище) Халь-Сафліні в місті Паола, мегалітичні храми Мальти, міські ворота Валлетти;
- у Португалії (13) – центр міста Ангра-ду-Ероїжму на острові Терсейра, монастир Христа в місті Томар, монастир Баталія, монастир Ієронімів і вежа Белем у Лісабоні, історичний центр міста Евора, монастир Алкобаса, місто Ситра, історичний центр міста Порту, доісторичний наскельний живопис в долині Коа, лаврові ліси острова Мадейра, виноробний регіон Алту-Дору, історичний центр міста Гімарайнш, ландшафт острова Піку.
Тепле море, середземноморський клімат, багата субтропічна рослинність, численні пам’ятки давньої культури та архітектури – головні чинники, завдяки яким Південна Європа є улюбленим місцем відпочинку й розваг багатьох рекреантів світу, одним з найкрупніших туристичних центрів світу.
Європа займає перше місце за туристичними прибуттями і за доходами від туризму. Туризм в Європі має яскраво виражений внутрішньорегіональний характер: 75 % припадає на внутрішньоєвропейські поїздки, 25 % – міжрегіональні поїздки (найчастіше із США). Велике значення мають меридіональні тури, що спрямовані із Північної Європи (Данія, Швеція, Фінляндія) в країни Середземноморського бассейну (Іспанія, Греція, Франція, Хорватія, Греція).
Особливості розвитку туристичної галузі в країнах Північної Африки
До країн Африки спрямовувалися дуже незначні рекреаційно-туристичні потоки 3,3 % загальносвітових у середині 1990-х років. Головними факторами гальмування збільшення кількості прибуттів до регіону були і залишаються високі ціни африканського туристичного продукту на туристоутворюючих ринках. Проте країни Північної Африки в 1990-і рр. успішно розвивали недорогий масовий туризм, особливо на південному узбережжі Середземного моря.
Більшість країн-донорів рекреаційно-туристичних потоків в Африці належала до того ж континенту — Африки. У 1992 р. частка внутрішнього туризму зросла до 56 % загальної кількості іноземних гостей, які прибували до країн «чорного континенту». Важливими туристоутворюючими країнами для регіону були Франція, Німеччина і Великобританія, громадяни яких складали в середині 1990-х рр. майже 20 % кількості всіх іноземних туристів в регіоні. Одним з головних чинників формування цих потоків з Європи до Африки було те, що вищеназвані країни колись володіли африканськими колоніями, і тому спільні епізоди в історії, спільні елементи у культурі, торгові та особисті (в тому числі родинні) зв'язки, які залишилися від колоніальної епохи, сприяли підтримуванню значної кількості поїздок з колишніх метрополій до колишніх колоній.
45 % туристів в Африці приймали в середині 90-х рр. Марокко і Туніс. Ще близько 10 % — решта країн Північної Африки. .У Східній Африці лідируючі позиції в цьому відношенні посідали Кенія, Мавританія, Танзанія, Сейшельські острови та Зімбабве, які успішно використовували свої природні ресурси. Мавританія і Сейшели, наприклад, спеціалізувалися на пляжному туризмі і створили першокласну готельну індустрію. На півдні Африки важливим туристичним центром була ПАР, завдяки високорозвинутій готельній індустрії та транспортній системі. В 1990-і рр. популярність турів до ПАР зростала.
Головним недоліком Африки, який гальмував збільшення до неї рекреаційно-туристичних потоків, був низький загальний рівень розвитку економіки, брак фінансових коштів, нерозвиненість інфраструктури.
Африка на сьогоднішній момент є важливим рекреаційним регіоном, так як має великий потенціал для розвитку туристичної сфери.
Привабливість африканського регіону заключається в:
1. теплий клімат, сонячні дні на протязі всього року;
2. чудові піщані пляжі;
3. унікальні історичні та культурні пам’ятки (Єгипетьсі піраміди);
4. екзотична флора і фауна (заповідники, національні парки, які зберегли свій первісний стан).
Але існують фактори які мають відштовхуючій вплив на туристів:
· низькій рівень економічного розвитку;
· слабо розвинена рекреаційна інфраструктура (розміщення туристів, транспортні сполучення);
· природні умови в окремих районах (жара, суховії, чисельні опади);
· нестабільне політичне положення в деяких країнах.
Але для африканського регіону є дуже важливим і вигідним розвивати туристичну галузь. Уряди багатьох африканських країн приділяють увагу розвитку рекреаційних ресурсів, вбачаючи в туризмі важливу статтю прибутку, а інколи навіть єдиний шлях економічного підняття. Економіка таких країн, як Кенія, Танзанія, Єгипет, Марокко, Туніс, Мадагаскар та Маврикій, з значній степені залежать від іноземного туризму, так як це є надійним джерелом надходжень іноземної валюти. Тому у всіх перерахованих країнах в складі уряду створений пост міністр по туризму.
Висновки
За останні десятиліття саме поняття "туризм" істотно змінилося. Якщо раніше туризм визначався як один з видів активного відпочинку, то сьогодні в цьому значенні цей термін застосовується для позначення цього виду діяльності тільки усередині країни. При використанні терміну стосовно зарубіжних країн його значення істотним чином розширюється: це будь-яка поїздка за рубіж, не пов'язана з пошуком заробітку і зміною постійного місця проживання (рекреаційний туризм, діловий туризм, лікувальний туризм, спортивний туризм, повчальний туризм і так далі).
Географія туризму вивчає країни і регіони, що представляють інтерес для туризму.
Специфічний підхід географії туризму полягає в тому, що її цікавить не комплексне дослідження природи, населення і господарства тієї або іншої країни і не встановлення характеру взаємодії між людським суспільством і географічним середовищем, а вивчення і опис тих особливостей природи, клімату, ландшафту, флори і фауни країни, які роблять її привабливою в якості туристського об'єкту.
Істотне місце в географії туризму займає історико-культурний компонент, оскільки багато країн світу притягають туристів не стільки сприятливим кліматом і красою природних ландшафтів, скільки пам'ятниками історії і культури.
У сферу інтересів географії туризму окрім природних і історико-культурних пам'яток входять різноманітні об'єкти і події, які можуть притягнути людей з найрізноманітнішими інтересами і потребами, : лікувальні, учбові, наукові установи, торгові центри, спортивні, наукові, святкові заходи, сезонні розпродажі товарів і так далі
Своїм походженням туризм зобов'язаний різноманітності географічних районів світу і прагненням людей з цією різноманітністю ознайомитися.
Цілі, види і форми подорожей, а також вибір маршруту тісно пов'язані з певними географічними районами і об'єктами. Таким чином, географічний чинник в туризмі грає ключову роль.
Література
1. Крачило Н.П. География туризма. - К.: Вища школа, 1987.
2. Бовсуновская А.Я. География туризма: учебное пособие. – Д., 2002.
3. Панирян Г.А. Международные экономические отношения: экономика туризма. – М.: Финансы и статистика, 2000.
4. Соціально-економічна географія світу / За ред. Кузика С.П.. – Т.: Підручники та посібники, 1998.
5. Ващенко Н. Рекреаційні комплекси світу. Опорний конспект.– 2004.
6. Економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник / За ред. Кузика С. П. – Львів: Світ, 2003.
7. Туристическое страноведение. Европа и Азия: учебно–практическое пособие / А. Б Косолапов. – М: КНОРУС, 2005.
8. Пузаков Е.П., Честикова В.А. Международный туристический бизнес. – М.: Экспертное бюро-М, 1997.
9. Юрківський В.М. Країни світу: довідник. – К.: Либідь, 1999.
|