План
Вступ. 2
1. Перегляд судових рішень. 4
1.1 Загальні положення перегляду судових рішень. 4
1.2 Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами в господарському процесі 6
2. Практичне завдання. Складіть віндикаційний позов. 10
2.1 Теретичні основи поняття віндикаційного позову. 10
2.2 Зразок віндикаційного позову. 14
Висновки. 16
Список використаної літератури. 18
Вступ
Ідеалом правосуддя є законне, обґрунтоване та справедливе, а відтак – стабільне і непохитне судове рішення, яким припиняються матеріальні та процесуальні правовідносини шляхом категоричного вирішення правового конфлікту. Однак практично такий ідеал є недосяжним. Як би правильно не була організована судова система, якими б не були гарантії, створені законом для винесення судом правосудних рішень, можливість допущення помилок при їх постановленні ніколи не можна виключити. Тому виникає потреба в створенні надійної та ефективної системи виявлення, виправлення та попередження судових помилок. Світова та вітчизняна наука і практика кримінального судочинства виробили таку систему. В Україні її складовими елементами є апеляційне, касаційне провадження та перегляд судових рішень у порядку виняткового провадження.
В умовах взятого Україною курсу на повноправне членство у європейській спільноті хід реформування вітчизняного кримінально-процесуального законодавства, зокрема його контрольних стадій, перебуває під пильним спостереженням європейської та світової громадськості. Серед цих стадій на особливу увагу заслуговує перегляд судових рішень, оскільки питання, які ставляться та вирішуються на цьому етапі кримінально-процесуальної діяльності, зумовлені перевіркою таких судових рішень, правосудність яких, здавалося б, не повинна викликати сумнівів.
Все це й зумовлює актуальність теми контрольної роботи.
Суттєвий внесок у вирішення проблем перегляду судових рішень зробили у своїх працях такі вчені, як Бейцен П., Блінов В., Вольнов В., Гончаренко А., Ломоносова Є., Стрєльников В., Тамарянський С., Терпілін М., Чернігова О., Шпак В. та ін. Водночас окремі питання залишились недостатньо дослідженими або недослідженими взагалі. До числа таких малорозроблених проблем належать, зокрема: правова природа ново- виявлених обставин; значення перегляду рішень суду; підстави перегляду рішень суду у зв'язку з нововиявленими обставинами тощо.
Об’єктом контрольної роботи є суспільні відносини, які виникають під час провадження по перегляду судових рішень.
Предметом є проблеми, що мають місце при перегляді рішень, що набрали законної сили, у зв'язку з нововиявленими обставинами за чинним Цивільним процесуальним кодексом України.
Для досягнення окресленої мети були використані загальний діалектичний метод наукового пізнання дійсності, а також спеціальні методи дослідження, а саме: порівняльно-правовий; структурного і системного аналізу; метод узагальнення та інші.
Інформаційну базу дослідження становлять: Конституція України, Кримінально-процесуальний кодекс України, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, закони України, підзаконні нормативно-правові акти у цій галузі, підручники, монографії.
1. Перегляд судових рішень
1.1 Загальні положення перегляду судових рішень
У сучасній світовій практиці існує багато різних систем перегляду судових рішень, але попри цю різноманітність, всі їх можна розділити на дві основні групи – системи, що побудовані на демократичних засадах, і системи, що обслуговують недемократичні політичні режими.
В основу побудови демократичних систем закладено три базових об’єктивних чинника, а саме:
- необхідність забезпечення умов для розсудливого (без зайвої суєти, надмірних емоцій та крайнощів) розгляду правових спорів у судах першої інстанції по суті;
- необхідність судового тлумачення спірних правових положень;
- необхідність поновлення провадження в справі в разі виявлення після її розгляду нових важливих доказів, як абсолютно нових, так і тих, що вказують на помилковість прийняття судом до уваги відповідних фактичних даних при розгляді й вирішенні цієї справи.
Ці чинники жодним чином не пов’язані ані з рівнем кваліфікації суддів, ані з їх добросовісністю, порядністю чи сумлінністю. Вони існують об’єктивно й вимагають першорядного врахування при побудові системи перегляду судових рішень[8].
Саме природою правосуддя як специфічної соціальної діяльності та природою людини емоційно, нерозсудливо діяти в екстремальних умовах, обґрунтовується необхідність застосування такого правового інструменту, яким є перегляд справи, спрямованого на забезпечення виваженого, спокійного ритму правосуддя як способу розв’язання правових спорів шляхом всебічної оцінки всіх наданих суду доказів та аргументів.
При застосуванні спірних норм права об’єктивно виникає потреба в їх судовому тлумаченні, оскільки правосуддя не може зупинятись, очікуючи появу нових більш досконалих і чітких норм права, недопустимою також є відмова в правосудді за цих підстав. Тобто, якщо розгляд судової справи ґрунтується на нормі, що викликає спір відносно її тлумачення, то необхідно цей спір розв’язати. Це і є одним із завдань системи перегляду судових рішень.
Якою б досконалою не була процедура підготовки судової справи до розгляду, якою б сумлінністю не відрізнялися б учасники процесу, гарантувати абсолютно повне й всебічне зібрання всіх без виключення важливих для її правильного вирішення доказів у житті неможливо. Завжди існує гіпотетична можливість виявлення якогось важливого доказу в справі в майбутньому після її вирішення по суті. Відповідно, має існувати правовий механізм поновлення провадження в справі в таких випадках.
Ці чинники мають місце в усіх без виключення правових системах демократичних країн світу, і є основними.
Крім того, в житті існують такі явища, як нечесність, непорядність, несумлінність та непрофесіоналізм, властиві інколи й представникам юстиції. Як результат – або судова помилка, або навмисне порушення порядку провадження й вирішення справи.
В країнах зі сталою демократією спостерігається уважне ставлення до ідеологічних і моральних підвалин юридичної професії, до підготовки юридичних кадрів, до формування корпусу суддів, прокурорів, адвокатів, до розвитку взаємоконтролю в корпораціях юристів, до системи підвищення кваліфікації юридичних кадрів. За таких умов нечесність, непорядність, несумлінність та непрофесіоналізм у діяльності представників юстиції зведені до мінімуму й, відповідно, в незначній кількості випадків спричиняють судові помилки, а згодом і перегляд судових справ.
У країнах, що лише йдуть до демократії, ці проблеми постають значно гостріше, й відсоток судових справ, що переглядаються внаслідок прояву непрофесіоналізму, недбалості чи протизаконної діяльності представників юстиції, є значно більшим і помітнішим.
Але за будь-якого рівня якості корпусу юристів у державі демократичного спрямування система перегляду судових рішень не може розглядатись як спосіб „підчистки” вищими судами помилок та недбалості нижчих судів. Такий спосіб є притаманним виключно недемократичним правовим системам.
1.2 Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами в господарському процесі
Перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення є окремою формою судового процесу, яка обумовлюється юридичною природою таких обставин. Відповідно до ст. 112 ГПК України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявникові.
Питання перегляду судових актів за нововиявленими обставинами розглядалося у Роз'ясненні Президії ВГСУ "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами" від 21 травня 2002 р. N 04-5/563 із змінами і доповненнями від 25 квітня 2008 р. N 04-5/141.
Перегляд актів господарського суду за нововиявленими обставинами - це самостійна стадія господарського процесу, яка має свій суб’єктний склад, об’єкт, зміст, підстави перегляду. Специфіка даної стадії виявляється, перш за все, в підставах перегляду судових рішень. Перегляд рішень господарського суду, на відмінність від перегляду в апеляційному і касаційному порядку, здійснюється за нововиявленими обставинами.
Господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявникові (ст. 112 ГПК).
Характерним для перегляду рішення за нововиявленими обставинами є те, що питання про незаконність чи необґрунтованість судового рішення виникає у зв’язку з нововиявленими обставинами, і не пов’язане із судовою помилкою, оскільки в основу судового рішення, що переглядається, були покладені правильні висновки на підставі оцінки зібраних у справі доказів. Нововиявлені обставини - це юридичні факти (фактичні обставини), які існують в момент розгляду справи і мають суттєве значення для її вирішення, та які не були і не могли бути відомі ні заявнику, ні суду, який розглядав справи.
Таким чином, нововиявлена обставина - це:
- юридичний факт, який передбачений нормами права і зумовлює виникнення, зміну і припинення правовідносин;
- юридичний факт, який має суттєве значення для правильного вирішення даної конкретної справи. Якщо б нововиявлена обставина була відома суду при винесенні судового рішення, то вона обов’язково вплинула б на висновок суду;
- юридичний факт, який вже існував у момент звернення заявника до господарського суду і при розгляді справи судом, але існування його стало відомим лише після прийняття відповідного судового рішення;
- обставина, яка не була і не могла бути відома ні особі, яка заявила про це потім, ні суду, який розглядав справу.
До кола осіб, які можуть звертатися з вимогою перегляду рішення за нововиявленими обставинами, належать сторони і прокурор, який має право на таке подання. Заява сторони, подання прокурора про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами подаються до того господарського суду, який прийняв судове рішення.
Заява сторони або подання прокурора мають бути поданими до господарського суду не пізніше двох місяців з дня встановлення обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення. Заява, подання прокурора про перегляд рішення за нововиявленими обставинами розглядаються господарським судом у судовому засіданні у місячний строк з дня їх надходження [4].
Заявник зобов’язаний надіслати іншим сторонам копію заяви та додані до неї документи. Докази, що підтверджують надіслання копії заяви, додаються до заяви, як і докази про сплату державного мита.
Заява сторони, подання прокурора (його заступника) не приймається до розгляду і повертається заявникові, якщо:
- подане після закінчення встановленого строку без клопотання про його відновлення або відхилення такого клопотання господарським судом;
- подане без доказів надіслання копії заяви і доданих до неї документів іншим сторонам;
- відсутні докази сплати державного мита у порядку й розмірі, встановлених законодавством.
Про повернення заяви виноситься ухвала, яка може бути оскаржена (ст. 113 ГПК).
Про прийняття заяви, подання прокурора про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами господарський суд виносить ухвалу, де повідомляється про час і місце розгляду заяви чи подання (ст. 113-1 ГПК), яка надсилається відповідно сторонам у справі та прокурору, який брав участь у справі чи вніс подання.
Рішення, що набрали законної сили і прийняті судом першої інстанції, переглядаються господарським судом, який прийняв ці судові рішення. Перегляд за нововиявленими обставинами постанов і ухвал апеляційної та касаційної інстанцій, якими змінено або скасовано судове рішення суду першої інстанції, здійснюється судом тієї інстанції, яким змінено або прийнято нове судове рішення.
Неявка заявника та інших осіб, які беруть участь у справі, не є перешкодою для розгляду заяви.
За результатами перегляду судового рішення приймається:
- рішення - у разі зміни або скасування рішення;
Рішення прийняті за результатами перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, надсилаються сторонам, прокурору у п’ятиденний строк з дня їх прийняття (ст. 114 ГПК).
Рішення прийняті за результатами перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, можуть бути переглянуті на загальних підставах.
У разі скасування судового рішення за результатами його перегляду за нововиявленими обставинами справа розглядається господарським судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України.
2. Практичне завдання. Складіть віндикаційний позов
2.1 Теретичні основи поняття віндикаційного позову
Одним із найдавніших і ефективних речово-правових засобів захисту права власності є витребування майна з чужого незаконного володіння. Цей засіб дістав назву віндикація. Її застосовують тоді, коли у власника зберігається право власності, але він не може його здійснювати, оскільки річ вибула із його володіння і перебуває у неправомірному (незаконному) володінні іншої особи. Тобто віндикаційний позов — це позов неволодіючого власника до незаконно володіючого невласника з метою відновлення порушеного володіння річчю шляхом вилучення її у натурі.
Віндикаційний позов має багатовікову практику застосування і є універсальним захисним інструментом права власності в суспільстві будь-якої суспільно-економічної формації.
Віндикації присвячена ч. 1 ст. 50 Закону України "Про власність", у якій зазначається, що "власник має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння". Проте у такій редакції ст. 50 виявилася малоефективною для застосування у практиці, оскільки в ній немає юридичних критеріїв для здійснення повернення майна власнику. Тому при вирішенні справ за віндикаційними позовами суди нині застосовують ст. 145 Цивільного Кодексу (ЦК0 України, конструкція якої виявилася юридичне досить вдалою, а відтак і придатною для захисту права власності і в умовах ринкової економіки.
Так, відповідно до ч. 1 ст- 145 ЦК якщо "майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передано власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею". У наведеній нормі закріплено основоположні принципи витребування майна з чужого незаконного володіння, сформульовані світовою юридичною практикою і наукою. Віндикаційний позов базується на визнанні права власності абсолютним правом, яке не втрачається з незаконним вибуттям речі з володіння власника і переходом у володіння інших осіб. За таких умов право власності начебто слідує за річчю, що забезпечує абсолютність і непорушність цього права.
Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів). Водночас законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою ("титулом").
Титульними володільцями вважаються особи, які володіють майном за цивільно-правовими договорами (майнового найму, підряду, зберігання, застави та ін.), особи, які володіють майном на праві повного господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом (ст. 48 Закону України "Про власність"). Зрозуміло, що позивач має підтвердити своє право власності на витребувану річ або інше титульне право на річ, посилаючись на ті чи інші докази (свідоцтво про право власності, свідоцтво про право на спадщину, технічний паспорт на автомашину, довіреність на розпорядження майном, договір тощо). Не є безспірним доказом належності майна юридичній особі на праві власності, на праві повного господарського відання чи праві оперативного управління перебування майна на її балансі, оскільки останній є формою ведення бухгалтерського обліку, а не правовстановлюючим документом, що безпосередньо засвідчує право власності. Однак факт перебування майна на балансі підприємства (організації) суди можуть розглядати як один із доказових засобів з урахуванням правової підстави зарахування його на баланс, особливостей майна та інших обставин.
Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися.
Віндикаційний позов має грунтуватися не лише на нормах матеріального права. Він повинен відповідати також вимогам процесуального права, зокрема ст. 137 ЦПК України та ст. 54 АПК України, які визначають процесуальні вимоги до будь-якого позову. Це дані про суд, позивача і відповідача; зміст позовних вимог; обгрунтування позовних вимог; докази, що підтверджують позов.
Предметом індикаційного позову є вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.
Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін.). З позицій процесуального права ці та інші обставини становлять предмет доказування.
Важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин, що однак не завжди враховується у судовій практиці.
Задоволення віндикаційного позову залежить від кількох умов, які належить встановити суду.
Так, за віндикаційнним позовом може бути витребувана лише індивідуально-визначена річ, оскільки призначенням такого позову є повернення лише такого майна, яке було у власності особи, що неможливо у разі вибуття з володіння власника речей, визначених родовими ознаками. У такому випадку інтереси власника можна захищати іншими засобами (наприклад, позовами про повернення безпідставно придбаного майна, про відшкодування шкоди). Унеможливлюється також з цих же міркувань звернення з віндикаційним позовом у тих випадках, коли майно незаконним володільцем було спожите, втрачене, зіпсоване тощо.
Для вирішення віндикаційного позову істотне значення має добросовісність (недобросовісність) незаконного володільця, яка характеризує його суб'єктивне ставлення до обставин вибуття майна з володіння власника та правомірності його придбання. Із ст. 145 ЦК України випливає, що від недобросовісного набувача майно може бути витребуване власником в усіх випадках, тобто і тоді, коли воно вибуло з володіння власника за його волею, та незалежно від оплатності (безоплатності) придбання такого майна.
Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем. За чинним законодавством (ч. З ст. 145 ЦК), якщо майно набуто безоплатно у особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати майно в усіх випадках. Це правило стосується як недобросовісних, так і добросовісних набувачів.
Від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно у особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише у разі, коли майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з іх володіння іншим шляхом поза їх волею.
Отже, у разі вибуття майна з володіння власника за вищезазначених обставин, законодавець надає переваги у захисті власнику, а не добросовісному набувачеві.
2.2 Зразок віндикаційного позову
Зразок віндикаційного позову про витребування майна власником від добросовісного набувача
До Шевченківського місцевого районного суду м. Києва Позивач: Пилипенко Олег Петрович, який мешкає за адресою м. Київ, вул. Сирецька,18 кв.76 Відповідач: Колупанов Сергій Олександрович, який мешкає за адресою м. Київ, вул..Олени Теліги,18, кв.94
ПОЗОВНА ЗАЯВА
У вересні 2009 р. мною був куплений у магазині "Ельдорадо" по вул. Глибочицькій, 44, мобільний телефон "Sony Ericsson" № 1535106. Даний мобільний телефон перебуває у моїй власності з моменту вчинення договору купівлі-продажу і знаходився в моїй квартирі за адресою: м. Київ, вул. Сирецька,18 кв.76. У жовтні 2009 р. я передав мобільний телефон для тимчасового користування своєму другові Зайцеву Андрію Миколаєвичу, який 3 жовтня 2009 р. забув його на дискотеці, яка знаходиться за адресою м. Київ, пр. Московський, 6. Таким чином, мобільний телефон вибув з моєї власності поза моєї волі. У даний час мені стало відомо, що спірне майно перебуває у володінні відповідача.
Моє звернення до відповідача розв'язати спір мировою угодою та передати мені майно, що належить мені на праві власності, відповідачем відхилено. Останній заявив, що мобільний телефон йому подарований на День народження.
Моє право на спірне майно підтверджується паспортом № 256 на мобільний телефон "Sony Ericsson" із зазначенням дня купівлі-продажу, чеком про сплату вартості мобільного телефону. Наявність спірного майна у відповідача документально не підтверджується Відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України
ПРОШУ:
1. Зобов'язати відповідача передати належний мені на праві приватної власності мобільний телефон "Sony Ericsson" № 1535106. 2. На підтвердження викладеного визвати у судове засідання таких свідків: - Хомутова Віктора Олеговича - м. Київ, вул. Артема, 36, кв. 15; - Короткова Павла Артуровича - м. Київ, вул. Сирецька,18 кв.4. Додаток: 1. Паспорт на мобільний телефон "Sony Ericsson" № 1535106. 2. Чек магазину про сплату вартості мобільного телефону від 28 вересня 2009 р. 3. Докази про наявність відповідного майна у відповідача. 4. Копія позовної заяви 5. Квитанція про сплату державного мита. 15 жовтня 2009 р. Підпис (Пилипенко О.П.)
Висновки
Побудова України як правової держави вимагає створення такого механізму функціонування судової влади, який забезпечував би доступність правосуддя та справедливість судочинства, ефективне поновлення порушених прав. Важливою гарантією захисту прав і свобод людини у сфері кримінального судочинства є право на перегляд судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також у порядку виключного провадження, одним із видів якого за чинним законом є перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами.
Упродовж останніх років в Україні під час судової та правової реформи здійснюється пошук оптимальних форм перегляду судових рішень, які б забезпечували ефективність правосуддя та захист прав людини. У процесі реформування система і зміст переглядів судових рішень зазнали суттєвих змін. Зокрема, у кримінально-процесуальному законодавстві був створений новий вид перегляду судових рішень у порядку виключного провадження, який об’єднав під цією назвою два види перегляду, що існували раніше, – у порядку нагляду та за нововиявленими обставинами.
Перегляд судових рішень, які набрали чинності, є додатковим способом забезпечення правосудності судового рішення, він є резервним механізмом захисту прав і законних інтересів й повинен виконувати своє призначення, коли неможливі всі інші засоби процесуально-правового захисту.
Підсумовуючи аналіз перегляду рішень судів слід зазначити, що які б підходи до удосконалення і розвитку цих процедур не обрали під час прийняття нових процесуальних кодексів, головною метою було і залишається створення належних гарантій захисту прав і законних інтересів людини і громадянина.
В контрольній роботі також було розглянуто найважливіший цивільно-правовий засіб захисту права власності віндикацію - витребування власником майна з чужого незаконного володіння. Воно здійснюється пред’явленням позову в суд чи арбітраж. Такий позов називається віндикаційним. Отже, віндикаційний позов - це позов власника про витребування майна з чужого незаконного володіння. Якщо у власника вкрадено річ, він може пред’явити позов про її витребування. Коли хтось заважає власнику користуватися своєю річчю, він може пред’явити позов про усунення перешкод у користуванні нею. Якщо власник не може витребувати з якихось причин річ, що вийшла з його володіння, він може при наявності певних умов вимагати відшкодування завданих йому збитків і таким чином відновити свій попередній майновий стан.
Нині в Україні триває процес корінних змін у системі відносин власності, заміни командно-адміністративних засад в управлінні економікою на ринкові методи, які покликані забезпечити власність усіх форм власності і господарювання. Відносини власності — основна рушійна сила розвитку економіки у будь-якому суспільстві. Від рівня правової урегульованості відносин власності багато в чому залежить успіх ринкових реформ в Україні.
Список використаної літератури
1. Конституція України від 28.06.1996 року зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до Конституції України” N 2222-IV від 08.12.2004 року, ВВР, 2005, N 2, ст.44
2. Господарський Кодекс України від 16 січня 2003 року N 436-IV.// Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, N 19-20,N 21-22, ст.144
3. Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. N 697-XII. З наступними змінами і доповненнями.
4. Кримінально-процесуальний кодекс України: За станом на 1 січня 2008 р.- Х.: Одіссей, 2008.- 264 с.
5. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року. Офіційний текст – К.: Атіка, 2004. – 460 с.
6. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар. Із змінами та доповненнями станом на 1 січня 2008 р./ Ред.: Харитонова Є.О., Харитонова О.І., Голубєва Н.Ю.- К.: Правова єдність, 2008.- 740 с.
7. Господарське законодавство України: Ред.: Жук Л.А., Неживець О.М.- К.: Кондор, 2007.- 718 с.
8. Коваленко Є.С. Кримінальний процес в Україні: Навчальний посібник. – К. – Юрінком Інтер. – 2004р
9. Конституційне право України: Підручник// За ред. В. Ф. Погорілка - К.: Наукова думка, 2006 - 344 с.
10. Судові та правоохоронні органи України: Навчальний посібник. / А.О. Галай, С.Г. Стеценко, С.М. Тимченко, О.Ф. Штанько.- К.: Правова єдність, 2008.- 202 с.
|