Дипломная работа: Ліквідація субектів підприємницької діяльності

Ліквідація і банкрутство суб'єктів підприємництва

Перш ніж починати гру, слід знати, як з неї вийти. Організовуючи підприємство, необхідно знати, як припинити його діяльність, тобто ліквідувати. Наведена нижче інформація допоможе Вам розібратися з основними моментами такої ліквідації.

Основні документи, що регулюють порядок ліквідації суб'єктів підприємницької діяльності:

- Цивільний кодекс України (далі - ЦК);

- Господарський кодекс України (далі - ГК);

- Закон України "Про господарські товариства" N 1576-XII від 19.09.91 р. (далі - Закон про госптовариства);

- Закон "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" N 755-IV від 15.05.2003 р. (далі - Закон про реєстрацію);

- Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" N 2343-XII від 14.05.92 р. у редакції Закону від 30.06.99 р. N 784-XIV (далі - Закон про банкрутство).

Під ліквідацією суб'єкта підприємництва розуміється припинення його діяльності з виключенням із державного реєстру (ЦК так і застосовує поняття "припинення юридичної особи", ГК - "припинення діяльності юридичної особи"). Згідно з Законом про реєстрацію таким реєстром є Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Ліквідація тягне припинення прав та обов'язків суб'єкта підприємництва без правонаступництва (переходу прав та обов'язків іншим особам).

Суб'єкт підприємництва вважається ліквідованим з моменту внесення відповідного запису про це до державного реєстру (ч. 2 ст. 104 ЦК, ч. 7 ст. 59 ГК, ст. 22 Закону про госптовариства, ч. 2 ст. 33 Закону про реєстрацію).

Ліквідація суб'єктів підприємництва

I. ВСТАНОВЛЕНІ ЗАКОНОМ ВИПАДКИ ЛІКВІДАЦІЇ

Вимога про ліквідацію юридичної особи за рішенням суду може бути пред'явленою органом, що здійснює державну реєстрацію, а також учасником юридичної особи (ч. 2 ст. 110 ЦК).

1. Під законом, виходячи з норми ч. 2 ст. 4 ЦК, розуміються нормативно-правові акти, які приймаються Верховною Радою України у формі Законів або Кодексів, але не підзаконні нормативні акти.

2. Як законодавчі вимоги про ліквідацію можна навести, наприклад, норми:

А). ЦК, які як підстави для обов'язкової ліквідації вказують випадки, коли:

- у повному товаристві в результаті вибуття його членів залишається єдиний учасник (у разі якщо за бажанням учасника повного товариства, що залишився, протягом шести місяців останнє не було перетворено в інше господарське товариство) - ч. 1 ст. 132;

- з командитного товариства вибувають всі вкладники (у разі якщо командитне товариство не було перетворене в повне товариство) або в результаті вибуття членів залишається єдиний учасник - ч. 1 ст. 139;

- вартість чистих активів ТОВ, АТ стає менше мінімального розміру статутного капіталу (ч. 4 ст. 144, ч. 3 ст. 155);

- кількість учасників ТОВ стала більше передбаченого законом розміру і протягом 1 року ТОВ не було перетворене в АТ (ч. 1 ст. 141 ЦК);

- учасники ТОВ протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів, а товариство не оголосило про зменшення свого статутного капіталу і не зареєструвало відповідні зміни до статуту (абз. 2 ч. 3 ст. 144).

Б). Закону про госптовариства, що передбачають такі підстави для ліквідації, як:

- Систематичне порушення законодавства (пп. "в" ч. 4 ст. 19).

Товариство раніше двічі допускало порушення законодавства і допустило його знову, незалежно від того чи притягувалося воно раніше до відповідальності за вчинені порушення.

Як виняток допускається визнання систематичним і вторинного порушення законодавства*.

Див. абз. 4 п. 16 роз'яснення ВАСУ "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств" від 12.09.96 N 02-5/334.

- Грубе порушення законодавства (пп. "в" ч. 4 ст. 19).

Одноразове порушення законодавства, що свідчить про явне та умисне нехтування його вимогами з боку товариства (наприклад, здійснення діяльності без ліцензії, коли її вимагають відповідно до закону) та (або) призвело до значної шкоди, завданої державі, юридичним чи фізичним особам*.

Див. абз. 5 п. 16 роз'яснення ВАСУ "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств" від 12.09.96 N 02-5/334.

В). Закон про реєстрацію (ч. 2 ст. 38) вказав, що підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, є:

- визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути;

- провадження юридичною особою діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом;

- невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону;

- неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;

- наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.

Г) Згідно з статтею 21 Закону "Про охорону праці" у разі, коли роботодавець не отримав дозволу на початок роботи та види робіт підприємства, діяльність якого пов'язана з виконанням робіт та експлуатацією об'єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці, вживає заходів до скасування державної реєстрації цього підприємства у встановленому законом порядку за умови, якщо протягом місяця від часу виявлення вказаних недоліків роботодавець не провів належних заходів з їх усунення.

3. До внесення запису про ліквідацію до державного реєстру підприємство не позбавляється статусу юридичної особи. Тому тільки прийняття господарським судом рішення про відміну державної реєстрації не є підставою для того, щоб вважати недійсними угоди, укладені таким підприємством з іншими суб'єктами господарювання до моменту виключення його з державного реєстру.

II. ДОБРОВІЛЬНА ЛІКВІДАЦІЯ

За загальним правилом рішення про ліквідацію товариства (як підприємницького, так і непідприємницького) приймається його загальними зборами (власником - якщо в товаристві 1 учасник) більшістю не менш як у 3/4 голосів , якщо інше не встановлене законом (абз. 2 ч. 2 ст. 98 ЦК).

Виключення передбачено Законом про госптовариства, згідно зі ст. 59 якого рішення про ліквідацію ТОВ приймається простою більшістю голосів (виходячи з норми ч. 3 ст. 65 Закону про госптовариства, аналогічне виключення стосується й ТДВ).

При цьому прийняття рішення про ліквідацію ТОВ/АТ, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу належить до виключної компетенції загальних зборів ТОВ (ч. 4 ст. 145 ЦК) / загальних зборів акціонерів АТ (ч. 2 ст. 159 ЦК).

Рішення про ліквідацію товариства фіксується документально (у протоколі зборів, наказі по товариству, засновником якого є одна особа, тощо).

III. ЗАГАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ЛІКВІДАЦІЇ

Перелік документів, які необхідно надати для внесення в Єдиний державний реєстр запису про рішення щодо припинення юридичної особи, сформульований в ч. 1 ст. 34 Закону про реєстрацію.



Процедурні питання регулюються п. 3.4 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, п. 3.13 Інструкції про порядок перерахування, обліку та витрачання страхових коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, п. 2.15 Інструкції про порядок надходження, обліку та витрачання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, п. 3.9 Інструкції про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

* Виконання функцій ліквідаційної комісії може покладатися на орган управління юрособи.

ч. 2 ст. 105 ЦК, ч. 1 ст. 60 ГК

Рішення про створення ліквідаційної комісії, її склад (як правило, керівник підприємства, бухгалтер, юрисконсульт й інші фахівці), порядок прийняття рішень і повноваження (з розмежуванням повноважень членів комісії) визначаються документально у вигляді наказу / положення про ліквідаційну комісію / протоколу зборів засновників (акціонерів).

Відносини власника юрособи, що ліквідується, і членів ліквідаційної комісії (зокрема питання щодо оплати праці останніх) вирішуються в рамках трудового або цивільно-правового договору.

При цьому бухгалтерський та податковий облік на підприємстві ведеться до моменту його виключення з Державного реєстру України і зняття з податкового обліку.

Згідно з п. 8.2 Інструкції про порядок обліку платників податків органом ДПС приймається рішення про проведення позапланової виїзної перевірки платника податків, який перебуває на обліку в такому органі, у разі одержання хоча б одного з таких документів (відомостей):

заяви за формою N 8-ОПП від платника податків;

відомостей державного реєстратора про внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, уповноваженого ними органу про ліквідацію юрособи;

відомостей з Єдиного державного реєстру чи ЄДРПОУ, повідомлення органу державної реєстрації про закриття відокремленого підрозділу;

судових рішень або відомостей з Єдиного державного реєстру, іншої інформації щодо прийняття судом рішень про порушення провадження у справі про банкрутство чи визнання банкрутом платника податків, порушення справи або прийняття рішення судом про припинення юридичної особи, визнання недійсною державної реєстрації чи установчих документів платника податків.

* Не може бути менше двох місяців з моменту опублікування повідомлення про припинення юрособи ч. 4 ст. 105 ЦК, ч. 2 ст. 60 ГК

Ч. 3 ст. 91 ГК і ч. 2 ст. 20 Закону про госптовариства вимагають, щоб ліквідаційна комісія господарського товариства опублікувала вказану інформацію у триденний термін з моменту свого створення.

Закон про реєстрацію передбачає публікацію відповідної об'яви в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації (Держпідприємництва). Вимоги до змісту оголошення сформульовані в статті 22 Закону. Оголошення підлягає опублікуванню протягом 10 робочих днів з моменту внесення відповідного запису в реєстр.

У разі припинення юридичної особи внаслідок її ліквідації для проведення ліквідаційної процедури використовується один поточний рахунок юридичної особи, що ліквідовується, визначений комісією з припинення (ліквідатором, ліквідаційною комісією тощо), - п. 20.4 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах.

З указаною метою товариство, що ліквідується, повинно також припинити свою участь в господарських товариствах і отримати у зв'язку з таким виходом вартість частки майна госптовариства, що йому належить / майно, передане в користування таким госптовариствам.

Слід звернути увагу на те, що склад ліквідаційної маси (майнові активи, за рахунок яких повинне відбуватися задоволення вимог кредиторів) може бути неоднорідним залежно від виду юридичної особи, що ліквідується. Наприклад, згідно з ч. 9 ст. 80 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійні активи в разі визнання компанії з управління активами або зберігача банкрутом не можуть включатися до ліквідаційної маси компанії з управління активами або зберігача.

Також слід пам'ятати про можливу необхідність капіталізації платежів у рахунок відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим погіршенням здоров'я або смертю, виплата якої покладалася на юридичну особу. Згідно зі ст. 1205 ЦК у разі відсутності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для капіталізації платежів, які підлягають сплаті, обов'язок щодо їх капіталізації покладається на ліквідаційну комісію на підставі рішення суду за позовом постраждалого.

Порядок зняття з обліку платника податків в органах державної податкової служби регламентовано п. 8.3 Інструкції про порядок обліку платників податків.

Грошові кошти, що належать товариству, включаючи виручку від розпродажу його майна при ліквідації, після виконання зобов'язань перед кредиторами розподіляються між учасниками товариства в шестимісячний термін після опублікування інформації про його ліквідацію . Майно, передане товариству учасниками в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Згідно з Законом про реєстрацію публікується така інформація в спеціалізованому друкованому ЗМІ Держпідприємництва. Вимоги до змісту оголошення сформульовані в статті 22 Закону.

Законом на ліквідатора може бути покладено й інші обов'язки. Так, наприклад, згідно з ч. 2 ст. 1010 ЦК у разі ліквідації юридичної особи - повіреного ліквідатор повинен повідомити довірителя про припинення договору доручення та вжити заходів, необхідних для охорони майна довірителя, зберегти його речі, документи та передати довірителеві.

Ліквідатор під загрозою притягнення до адміністративної відповідальності (ст. 166⁶ КпАП) повинен забезпечити дотримання встановленого законодавством порядку надання фінансової звітності і ведення бухобліку при ліквідації юрособи.

В процесі ліквідації органу державної реєстрації необхідно буде надати:

- нотаріально посвідчену копію рішення засновників (учасників) або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи;

- документ, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про прийняття засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом рішення щодо припинення юридичної особи у спеціалізованому друкованому ЗМІ;

- заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи у зв'язку з ліквідацією;

- свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи;

- оригінал установчих документів;

- акт ліквідаційної комісії з ліквідаційним балансом, затверджений рішенням засновників (учасників) або уповноваженого ними органу (підписи на ліквідаційному балансі мають бути нотаріально посвідчені);

- довідку відповідного органу державної податкової служби про зняття юридичної особи з обліку як платника податків;

- довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про зняття з обліку;

- довідки відповідних органів фондів соціального страхування про зняття з обліку;

- довідку архівної установи про прийняття документів, які відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню;

- висновок аудитора про достовірність і повноту ліквідаційного балансу (у випадках, передбачених законом);

- документ, що підтверджує отримання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи (у випадках, встановлених законом).

Особливості державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця встановлені Розділом VI Закону про реєстрацію.

Черговість задоволення вимог кредиторів

Вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного погашення вимог попередньої черги (ст. 96 Закону про банки, ст. 31 Закону про банкрутство).

Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно до суми вимог, що належать кожному кредитору цієї черги, - ч. 1 ст. 112 ЦК (див. ще п. 4 листа ВГС від 17.04.2002 N 01-8/447).

У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право до затвердження ліквідаційного балансу юридичної особи звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи (ч. 2 ст. 112 ЦК).

Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку , встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно (ч. 3 ст. 112 ЦК).

Особою, відповідальною за погашення податкових зобов'язань або податкового боргу платника податків у разі ліквідації останнього, є (згідно з п. 8.5 Інструкції про порядок обліку платників податків):

- стосовно платника податків, який ліквідується, - ліквідаційна комісія або інший орган, що проводить ліквідацію;

- стосовно фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності - така фізична особа;

- стосовно кооперативів, кредитних спілок, товариств співвласників житла або інших колективних господарств - їх члени (пайовики) солідарно;

- стосовно інвестиційних фондів - інвестиційна компанія, що здійснює управління таким інвестиційним фондом.

Вважаються погашеними вимоги:

У випадках, передбачених законом, при недостатності майна юридичної особи майнову відповідальність можуть нести його засновники (наприклад, субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями юрособи несуть повні учасники командитного товариства, учасники повного товариства і товариства з додатковою відповідальністю).

ГК (ч. 4 ст. 91) встановив особливості розподілу майна господарського товариства після його ліквідації:

- кошти, що належать господарському товариству, зокрема від продажу його майна у разі ліквідації, розподіляються між учасниками товариства в шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію;

- майно, передане товариству його засновниками або учасниками в користування, повертається у натуральній формі без винагороди ;

- у разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості товариства його кошти не підлягають розподілу між учасниками товариства до вирішення цього спору або до отримання кредиторами відповідних гарантій погашення заборгованості (ч. 3 ст. 21 Закону про госптовариства).

Якщо вартість майна юридичної особи виявиться недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому Законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом (ч. 3 ст. 110 ЦК).

Банкрутство

Це визнана господарським судом неможливість боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів тільки через застосування ліквідаційної процедури.

Виходячи з норм статті 211 ГК засновники (учасники) суб'єкта підприємництва, власник майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень зобов'язані вживати своєчасних заходів із запобігання його банкрутству.

Власники майна державного (комунального) або приватного підприємства, засновники (учасники) суб'єкта підприємництва, який виявився неплатоспроможним боржником, кредитори та інші особи можуть надати йому фінансову допомогу в розмірі, достатньому для погашення його зобов'язань перед кредиторами, включаючи зобов'язання із сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), і відновлення платоспроможності цього суб'єкта (тобто провести так звану досудову санацію).

Якщо ж усі вжиті заходи не допомогли, боржник зіткнеться з процедурою банкрутства.

I. ПОРУШЕННЯ СПРАВИ

1.1. ЗАЯВА

Заяву про порушення справи про банкрутство може подати кредитор , що має докази безспірної простроченої протягом 3 місяців кредиторської заборгованості в розмірі не менше 300 мінімальних розмірів зарплати (МРЗ).

Заява подається до господарського суду за місцезнаходженням боржника. Вимоги до письмової заяви про порушення справи про банкрутство містяться в ст. 7 Закону про банкрутство. Також заява повинна відповідати вимогам, зазначеним у статті 54 Господарського процесуального кодексу України.

Для звернення до суду необхідно сплатити державне мито, яке становить 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - пп. "б" п. 2 ст. 3 Декрету КМУ "Про державне мито", а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, що складає 118 грн. згідно з постановою КМУ "Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів" від 21.12.2005 р. N 1258.

Кредитор - стосовно приватних підприємців справу про банкрутство не можуть порушити кредитори за вимогами особистого характеру (аліменти, відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю, тощо), проте вони мають право заявляти свої вимоги в процесі провадження справи про банкрутство.

Докази - неоплачені виставлені рахунки, постанова про повернення виконавчого документа у зв'язку з відсутністю у боржника майна.

Безспірна - заборгованість, визнана боржником, судом, підтверджена виконавчим написом нотаріуса.

Кредитори, що мають заборгованість, не визнану жодною з указаних вище осіб, ініціювати банкрутство боржника не можуть.

Зустрічаються випадки, коли після порушення справи про банкрутство боржник відкликає свої відповіді на претензії з визнанням вимог кредиторів як помилково визнаних. Такі "варіанти" приймаються судом, якщо боржник може підтвердити, що ніякої заборгованості перед кредитором у нього фактично не існує.

Прострочена - термін виконання зобов'язання настав не менше як за 3 місяці до подання заяви, але заборгованість погашена не була.

3 місяці - для фермерських господарств такий термін прирівнюється до 6-ти місяців.

У випадку, якщо боржник фактично припинив свою діяльність, відсутній і визначити його місцезнаходження неможливо, заява може бути подана незалежно від настання терміну виконання зобов'язань.

Заборгованість - заява кредитора може ґрунтуватися на об'єднаній заборгованості (окрім заборгованості, повністю забезпеченої заставою) боржника за різними зобов'язаннями перед цим кредитором, а також на об'єднаних вимогах кредиторів до одного боржника (необхідні підписи всіх кредиторів).

У випадку, якщо боржник фактично припинив свою діяльність, відсутній і визначити його місцезнаходження неможливо, заява може бути подана незалежно від розміру вимог кредитора.

Цей мінімальний розмір не обов'язковий, коли заяву про порушення справи про банкрутство подає власне боржник.

Боржником, щодо якого може бути порушено справу про банкрутство, є суб'єкт підприємницької діяльності - фізична або юридична особа.

Казенні підприємства не є суб'єктами банкрутства (ч. 3 ст. 209 ГК).

Можливе заявлення вимог, що витікають із зобов'язань у натурі, за умови визначення їх в грошовому еквіваленті відповідного зобов'язання (наприклад, у розмірі вартості продукції, що підлягає поставці).

Якщо вимога виражена в іноземній валюті, її необхідно конвертувати в національну валюту України за курсом НБУ на дату подання вимоги до господарського суду.

Порушення справи вигідне для кредитора якщо не можливістю повернути заборгованість, то хоча б можливістю юридично зафіксувати безнадійну кредиторську заборгованість для правильного її відображення в бухгалтерському та податковому обліку і мінімізації податків.

У разі неплатоспроможності (неможливості задовольнити всі вимоги кредиторів у повному обсязі) боржник протягом місяця зобов'язаний самостійно звернутися до господарського суду для порушення справи про банкрутство (ч. 5 ст. 7 Закону про банкрутство). Інакше:

- якщо факт неплатоспроможності виявлено в процедурі ліквідації підприємства, то власник майна (уповноважена ним особа), керівник боржника, голова ліквідаційної комісії (ліквідатор) несуть солідарну відповідальність за незадоволеними вимогами щодо грошових і податкових зобов'язань;

- при приховуванні стійкої неплатоспроможності при завданні цим великої матеріальної шкоди* кредиторам можливе переслідування боржника в кримінальному порядку (ст. 220 КК).

* Матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, що менше ніж сума заборгованості, за наявності якої законом надається право кредиторам порушувати справу про банкрутство.

Якщо заяву про порушення справи подає сам боржник, йому необхідно одночасно із заявою надати план санації.

1.2. ПОРУШЕННЯ СПРАВИ

Протягом 5 днів з моменту надходження заяви про порушення справи про банкрутство господарський суд вирішує його подальшу долю: приймає заяву, відмовляє в прийнятті заяви (ч. 2 ст. 8 Закону про банкрутство) або повертає заяву без розгляду (ст. 9 Закону про банкрутство).

Якщо заяву залишено без розгляду, господарський суд вирішує питання про порушення провадження у справі про банкрутство за заявою іншого кредитора у порядку календарної черговості надходження цієї заяви до господарського суду.

Заявник може також відкликати свою заяву (ст. 10 Закону про банкрутство).

Не пізніше дати проведення підготовчого засідання (30 днів з моменту прийняття заяви про порушення справи), про яку сторонам повідомляється в ухвалі госпсуду про порушення провадження у справі, боржник повинен надати відзив суду і заявнику на заяву про порушення справи про банкрутство.

Вимоги до такого відзиву сформульовані в ч. 3 ст. 11 Закону про банкрутство. Відсутність відзиву боржника не припиняє провадження у справі, проте слід пам'ятати, що згідно з п. 5 ст. 83 ГПК господарський суд має право стягнути в дохід державного бюджету з винної сторони штраф у розмірі до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону.

Одночасно з прийняттям заяви про порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця господарський суд накладає арешт на його майно.

За клопотанням приватного підприємця-боржника майно (частка майна) може бути звільнене з-під арешту у разі укладення договору доручення або іншого забезпечення виконання зобов'язання громадянина-підприємця третіми особами.

Згідно з ч. 3 ст. 212 ГК з дня винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство реорганізація юридичної особи - боржника власником (уповноваженим ним органом), а також передача майна боржника до статутного фонду допускаються тільки у випадках і порядку, передбачених законом.

У справах, де суб'єктами банкрутства виступають юридичні особи, заходи забезпечення позову застосовуються тільки за клопотанням сторін, учасників провадження або за власною ініціативою суду у справі про банкрутство.

При отриманні органами державної податкової служби інформації про порушення справи про банкрутство платника податків органом державної податкової служби приймається рішення про проведення позапланової виїзної перевірки таких платників податків (п. 8.2 Інструкції про порядок обліку платників податків).

1.3. АРБІТРАЖНИЙ КЕРУЮЧИЙ

З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в ухвалі господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство або в ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні, вказується про введення процедури розпорядження майном боржника і призначається розпорядник майна (ч. 1 ст. 13 Закону про банкрутство) - особа, що має відповідну ліцензію і не зацікавлена стосовно боржника або кредиторів, що здійснює функції розпорядника і керуючого майном боржника.

Кредитори мають право запропонувати суду свою кандидатуру розпорядника майном.

Розпорядник майном діє на стадії порушення справи про банкрутство. Згодом він може бути призначений також керуючим санацією або ліквідатором підприємства.

Виходячи із значущості фігури арбітражного керуючого (його основні повноваження сформульовані в чч. 8, 9, 11 - 13 ст. 13, чч. 5, 6, 10, 11 ст. 17, ст. 25 Закону про банкрутство) його кандидатура (керуючого санацією, ліквідатора) остаточно визначається комітетом кредиторів (який згідно з ч. 2 ст. 210 ГК створюється у разі, якщо до одного боржника мають грошові вимоги одночасно два або більше кредиторів). Рішення приймається більшістю голосів (кредитори мають кількість голосів, пропорційну сумі вимог кредиторів, включених до реєстру вимог, кратній 1000 грн.). У зв'язку з цим існує небезпека, що деякі "несумлінні" кредитори організовуватимуть масове скуповування боргів до проведення відповідних зборів.

Необхідно відзначити також, що оплата праці арбітражного керуючого, як правило, здійснюється за рахунок кредиторів. Кредитори також мають право виплачувати арбітражному керуючому додаткову винагороду, у зв'язку з чим небезпека того, що арбітражний керуючий більше "симпатизуватиме" фінансуючій його "руці", не виключається.

На випадок завдання шкоди боржнику і кредиторам діяльність арбітражного керуючого підлягає обов'язковому страхуванню (ч. 7 ст. 3¹ Закону про банкрутство). Порядок такого обов'язкового страхування повинен визначатися окремим законом.

Арбітражний керуючий - ліквідатор діє звичайно в справах, у яких суб'єктом банкрутства виступають юридичні особи. У справах про банкрутство приватних підприємців арбітражного керуючого замінює державний виконавець. Арбітражний керуючий може брати участь у справах про визнання громадянина-підприємця банкрутом як ліквідатор у випадках, коли існує необхідність управління нерухомим майном або цінним рухомим майном (ч. 7 ст. 48 Закону про банкрутство).

1.4. ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

А) Загальні заходи забезпечення

Господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників провадження у справі про банкрутство або за своєю ініціативою вжити заходів із забезпечення вимог кредиторів.

Господарський суд за клопотанням розпорядника майна, кредиторів або за власною ініціативою може заборонити укладати без згоди арбітражного керуючого угоди, а також зобов'язати боржника передати цінні папери, валютні цінності, інше майно на зберігання третім особам або вжити інших заходів для збереження майна.

Б) Усунення керівника

За клопотанням сторін, учасників провадження у справі про банкрутство або розпорядника майна, яке містить відомості про перешкоджання керівником боржника діям розпорядника майна, а також про здійснення керівником боржника дій, що порушують права і законні інтереси боржника та кредиторів, господарський суд має право усунути керівника боржника з посади і покласти виконання його обов'язків на розпорядника майна.

В) Мораторій

Одночасно з порушенням справи про банкрутство з метою збереження ліквідаційної (конкурсної) маси боржника ухвалою суду вводиться мораторій - припинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань із сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, направлених на забезпечення виконання цих зобов'язань і зобов'язань із сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію, окрім вимог щодо:

- заробітної плати;

- авторських винагород;

- аліментних зобов'язань;

- відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров'ю.

Дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство. Дія мораторію не розповсюджується на задоволення вимог кредиторів, яке здійснюється боржником у порядку, встановленому статтею 14 Закону про банкрутство, або керуючим санацією згідно з планом санації, затвердженим господарським судом, або ліквідатором у ліквідаційній процедурі у порядку черговості.

Відсутність нарахування фінансових санкцій за невиконання грошових зобов'язань, припинення нарахування пені за податковими зобов'язаннями, заборона стягнення за виконавчими документами (ч. 4 ст. 12 Закону про банкрутство) в процесі мораторію часто привертають "несумлінних банкрутів", фіктивність неплатоспроможності яких переслідується в кримінальному порядку (ст. 218 КК). Встановивши факт фіктивного банкрутства, тобто фактичну платоспроможність боржника, суд відмовляє боржнику в задоволенні заяви про визнання банкрутом і застосовує санкції, передбачені законом (ч. 2 ст. 215 ГК).

1.5. ПРЕД'ЯВЛЕННЯ ВИМОГ

З метою виявлення всіх кредиторів і осіб, що бажають взяти участь у санації боржника, суд на підготовчому засіданні своєю ухвалою зобов'язує кредитора, що ініціював банкрутство, подати в десятиденний термін оголошення до офіційних друкованих органів ("Голос України" або "Урядовий кур'єр") про порушення справи про банкрутство (ч. 5 ст. 11 Закону про банкрутство). До 14.07.2002 (дати набрання чинності змінами від 07.03.2002 р. до Закону про банкрутство) оголошення про банкрутство могло публікуватися також у друкованих органах відповідної обласної ради за місцезнаходженням боржника, тому інформацію у справах, порушених до вказаної дати, слід шукати також у місцевій пресі.

Для розміщення оголошення в одну з указаних вище газет необхідно подати документ про оплату, зразок оголошення (яке повинне містити повне найменування боржника, його поштову адресу, банківські реквізити, найменування та адресу господарського суду, номер справи, відомості про розпорядника майна) та ухвалу господарського суду, що зобов'язує заявника подати оголошення.

Існує думка, що на підставі ст. ст. 9, 10, 14, 29 Закону України "Про інформацію" особи, яким стало відомо про винесення ухвали суду, що зобов'язує заявника опублікувати оголошення про порушення справи про банкрутство, мають повне право опублікувати таке оголошення самостійно. Проте, враховуючи значення ініціюючої банкрутство особи, а також те, що у випадку, якщо кредитор не опублікує оголошення протягом 10 днів з моменту винесення відповідної ухвали, госпсуд має право залишити заяву про порушення справи про банкрутство без розгляду, вказану вище думку не можна визнати за юридично правильну.

Протягом 30 днів після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство всі кредитори за зобов'язаннями, термін виконання яких настав до порушення справи про банкрутство, повинні пред'явити до боржника свої вимоги.

Вказаний 30-денний термін для конкурсних кредиторів (кредиторів за вимогами до боржника, що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і не забезпечені заставою майна боржника) граничний і не підлягає відновленню, незалежно від причин пропуску (поважні чи ні), а незаявлені у вказаний термін грошові вимоги вважаються погашеними (що є одним з властивих інституту банкрутства способів припинення зобов'язань, направлений на фінансове оздоровлення боржника).

Тому рекомендується або щодня проглядати офіційні друковані видання, в яких повинні публікуватися оголошення про порушення справи про банкрутство, щоб не пропустити можливе банкрутство свого боржника, або користуватися базою даних ЛІГАБізнесІнформ "Банкрутство та ліквідація підприємств", яка оперативно забезпечить Вас необхідною інформацією.

Після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі всі кредитори незалежно від настання терміну виконання зобов'язань мають право подати заяви з грошовими вимогами до боржника (ч. 15 ст. 11 Закону про банкрутство).

Заяви з обґрунтуванням вимог у цей термін також можуть подати кредитори за вимогами, що витікають із зобов'язань по заробітній платі, авторських винагород, із відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров'ю, за аліментними зобов'язаннями. Цим правом варто скористатися, бо у разі визнання боржником або судом вищезгаданих вимог останні увійдуть до реєстру вимог кредиторів. Кредитори за цими вимогами утворюють раду кредиторів, що має право обирати й достроково припиняти повноваження членів комітету кредиторів. Останньому надані досить широкі повноваження (готувати та укладати мирову угоду, звертатися до господарського суду з клопотанням про відкриття процедури санації, продовження терміну її проведення, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, припинення повноважень арбітражного керуючого і призначення нової кандидатури, надавати згоду на укладання арбітражним керуючим договорів, щодо яких є зацікавленість, та інші повноваження).

Саме комітет кредиторів вирішує долю пасивів боржника, а не індивідуально кожен кредитор щодо своєї "частки", хоча грошові вимоги останніх і персоніфіковані в загальній масі зобов'язань.

Для звернення до суду з майновими вимогами після оголошення про порушення справи про банкрутство кредиторам необхідно сплатити державне мито, що становить 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - пп. "б" п. 2 ст. 3 Декрету КМУ "Про державне мито", а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, що складає 118 грн. згідно з постановою КМУ "Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів" від 21.12.2005 р. N 1258. Копії заяв і доданих до них документів направляються кредиторами боржнику і розпоряднику майном.

II. САНАЦІЯ

Санація є системою заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом і його ліквідації.

Санація вводиться ухвалою суду за клопотанням комітету кредиторів у термін, який не може бути більше процедури розпорядження майном (тобто протягом 6 місяців (якщо термін не продовжувався судом) у період з моменту порушення справи про банкрутство або підготовчого засідання і до призначення ліквідатора, укладення мирової угоди або припинення справи про банкрутство).

Санація здійснюється шляхом:

- кредитування підприємства;

- реструктуризації підприємства, боргів і капіталу;

- зміни організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Санація вводиться у випадках можливих труднощів з пошуком покупців активів підприємства, для збереження можливості використання цих активів і генерації економічної вартості майнового комплексу підприємства.

При вирішенні питання про проведення санації розраховується здатність підприємства покривати вартість фінансування, погасити існуючу заборгованість і поточні витрати, враховуються перспективи успішної діяльності підприємства і співвідношення вигоди кредиторів при санації з їх вигодою при ліквідації підприємства-боржника.

Використовується санація і для зміни власника підприємства - отримання активів (корпоративних прав) підприємства шляхом інвестування останнього.

На практиці часто зустрічається санація без залучення інвесторів, що проводиться тільки для ліквідації дебіторської заборгованості.

Для відновлення своєї платоспроможності деякі підприємства навмисно йдуть на порушення справи про банкрутство (наприклад, через пред'явлення позову від імені колективу трудящих) з метою проведення санації, в процесі якої можливо вигідно реструктуризувати заборгованість, списати податковий борг, можливо, позбутися частини кредиторів, якщо останні пропустять оголошення про банкрутство.

Санація може проводитися і керівником боржника при дотриманні умов, установлених ст. 53 Закону про банкрутство. При цьому керівник підприємства-боржника повинен звернутися до госпсуду із заявою про порушення справи з метою проведення санації боржника його керівником до порушення справи про банкрутство кредиторами і мати письмову згоду кредиторів, загальна сума вимог яких перевищує 50 відсотків кредиторської заборгованості боржника, на проведення плану санації, запропонованого боржником, і на призначення керуючим санацією керівника боржника. Цей варіант досить вигідний для підприємства, оскільки дозволяє уникнути втрати контролю над підприємством (оскільки керуючим санацією призначається керівник підприємства) і детально підготувати план санації, який би враховував всі варіанти виходу підприємства з кризи.

З дня винесення госпсудом ухвали про санацію всі функції управління боржником переходять до керуючого санацією, керівник боржника усувається з посади.

А) Визнання договорів недійсними

Операція боржника може бути визнана господарським судом недійсною за заявою керівника санацією, якщо:

- угода укладена боржником із зацікавленими особами і через неї кредиторам завдані або можуть бути завдані збитки;

- угода укладена боржником з окремим кредитором або іншою особою протягом шести місяців, що передували дню винесення ухвали про санацію, і надає перевагу одному кредитору перед іншими або пов'язана з виплатою (видачею) частки (паю) в майні боржника у зв'язку з його виходом із складу учасників боржника.

До таких операцій застосовуються правила подвійної реституції - тобто кожна сторона повинна повернути іншій стороні все одержане за угодою.

Щодо угод боржників - приватних підприємців Закон містить лише загальне правило про можливість визнання операцій з відчуження (передачі) майна банкрута зацікавленим особам недійсними, якщо такі угоди були укладені протягом 1 року до порушення справи про банкрутство (ч. 9 ст. 47 Закону про банкрутство).

Б) Відмова від виконання договору

Керуючий санацією має важливе право в тримісячний термін з дня прийняття рішення про санацію відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково, якщо:

- виконання договору завдає шкоди боржнику;

- договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на отримання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, окрім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більше строків санації боржника;

- виконання договору створює умови, які перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.

Сторона договору, щодо якого прийнято рішення керуючим санацією про відмову від його виконання, має право в тридцятиденний термін з дня прийняття рішення керуючим санацією вимагати в установленому порядку відшкодування збитків, які виникли у зв'язку з відмовою від виконання договору, в процедурі провадження у справі про банкрутство.

III. ЛІКВІДАЦІЯ

3.1. ЛІКВІДАЦІЙНА ПРОЦЕДУРА

Якщо санація не дала результатів або не проводилася, не була укладена мирова угода, госпсуд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

З цього дня припиняються повноваження органів управління банкрутом і настають наслідки, передбачені чч. 1, 2 ст. 23 Закону про банкрутство.

Створення ліквідаційної комісії в процесі банкрутства можливе, але не обов'язкове (за винятком випадків, коли ліквідовується підприємство, в статутному фонді якого понад 25 % належить державі - оскільки необхідна присутність представника держоргану з питань банкрутства - ч. 2 ст. 24 Закону про банкрутство). Всі необхідні для ліквідації підприємства повноваження згідно зі ст. 25 Закону про банкрутство має ліквідатор (арбітражний керуючий).

До державних підприємств, які відповідно до закону не підлягають приватизації, процедури щодо неплатоспроможних боржників застосовуються в частині санації або ліквідації тільки після виключення їх в установленому порядку з переліку об'єктів, що не підлягають приватизації (ч. 3 ст. 214 ГК). У випадках, передбачених законом (ч. 8 ст. 5 Закону про банкрутство), не застосовуються процедури банкрутства щодо комунальних підприємств (ч. 4 ст. 214 ГК).

Ліквідатор за рахунок банкрута публікує оголошення в офіційних друкованих органах про визнання боржника банкрутом. У разі, якщо боржником є приватний підприємець, госпсуд за його рахунок розсилає постанову про визнання банкрутом всім відомим кредиторам з указанням терміну пред'явлення вимог, який не може бути більше 2 місяців (ч. 6 ст. 48 Закону про банкрутство).

3.2. ЛІКВІДАЦІЙНА МАСА

У процесі ліквідації відбувається звернення стягнення на все майно боржника (включаючи об'єкти інтелектуальної власності), що належить йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються до комунальної власності. Виняток з цього правила становлять також речі, визначені родовими ознаками, на які може бути звернено стягнення і у разі їх знаходження у банкрута на праві володіння або користування (залучені банками грошові кошти, узята за договором позики партія зерна тощо).

Відповідно до ч. 2 ст. 213 ГК до складу ліквідаційної маси включаються також майнові активи осіб, що відповідають за зобов'язаннями неплатоспроможного боржника відповідно до закону або установчих документів боржника.

У разі визнання громадянина-підприємця банкрутом до складу ліквідаційної маси не включається майно, на яке відповідно до цивільного процесуального законодавства не може бути звернене стягнення (перелік майна сформульований в Додатку до Закону України від 21.04.99 р. "Про виконавче провадження" N 606-XIV). Госпсуд також має право за мотивованим клопотанням учасників провадження виключити з ліквідаційної маси майно приватного підприємця - боржника на суму не більше 2 тис. грн., у випадку якщо це майно є неліквідним або дохід від реалізації такого майна істотно не вплине на задоволення вимог кредиторів (ч. 8 ст. 47 Закону про банкрутство).

Щодо продажу майна державних підприємств і господарських товариств, в статутних фондах яких частка держави складає не менше 25 %, діє мораторій (тимчасова заборона), введений Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29.11.2001 р. N 2864-III.

В порядку, передбаченому Законом України "Про іпотечні облігації", здійснюється відчуження, у тому числі примусове, активів, включених до складу іпотечного покриття іпотечних облігацій. Ці активи також не включаються до ліквідаційної маси емітента іпотечних облігацій та управителя іпотечним покриттям.

Оскільки частка, що належить банкруту в загальному майні, підлягає виділенню і включенню до ліквідаційної маси, з метою забезпечення грошових вимог кредиторів суд має право заборонити відповідним особам вчинювати певні дії щодо названої частки майнових активів банкрута.

Майно боржника підлягає реалізації для розподілу виручених коштів між кредиторами, у зв'язку з чим ліквідатор не може вимагати від кредитора отримання будь-якого майна замість грошових коштів.

3.3. ЗАДОВОЛЕННЯ ВИМОГ КРЕДИТОРІВ

У процесі ліквідаційної процедури всі вимоги кредиторів задовольняються у порядку черговості (див. таблицю).

Вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного погашення вимог попередньої черги.

У разі недостатності коштів для задоволення вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно до суми вимог, що належать кожному кредитору однієї черги.

Виняток з цього правила становлять випадки, вказані в п. 4 листа ВГС від 17.04.2002 N 01-8/447, де, зокрема, зазначено, що якщо після продажу майна банкрута виручених коштів не вистачає для задоволення інших вимог першої черги, окрім вимог заставодержателя, всі правила першої черги повинні задовольнятися за правилами про конкуренцію різних вимог. Але при цьому спочатку повинні задовольнятися вимоги, необхідні для проведення самої ліквідаційної процедури (витрати, пов'язані із здійсненням справи про банкрутство) і надання мінімальних соціальних гарантій персоналу (вихідна допомога працівникам банкрута, що вивільняються).

Нараховані при продажу майна банкрута відповідні податки підлягають сплаті також тільки у порядку черговості, тобто в третю чергу (див. роз'яснення ВАСУ "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів" від 10.08.2000 N 01-8/413).

3.4. ЛІКВІДАЦІЯ БАНКРУТА

Після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до госпсуду звіт і ліквідаційний баланс, а госпсуд виносить ухвалу про їх затвердження або призначає нового ліквідатора.

Якщо після задоволення всіх вимог кредиторів у боржника залишилося майно, достатнє для ведення підприємницької діяльності, підприємство продовжує працювати, інакше - господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію суб'єкта підприємницької діяльності. При цьому такий суб'єкт підприємницької діяльності вважатиметься ліквідованим не з моменту винесення відповідної ухвали, а з моменту виключення його з Реєстру підприємств та організацій України. Обов'язок повідомити реєструючий орган про визнання юридичної особи банкротом покладено Законом про реєстрацію на госпсуд, що виніс відповідну постанову.

У разі порушення справи про банкрутство кредиторами приватного підприємця, останній, після закінчення розрахунків з кредиторами протягом 5 років, не звільняється від подальшого виконання зобов'язань. Кредитори набувають право задовольнити свої претензії до боржника у порядку, визначеному цивільним процесуальним законодавством (ч. 3 ст. 49 Закону про банкрутство).

IV. МИРОВА УГОДА

Мирова угода, або затверджена господарським судом домовленість, між кредиторами і боржником про розстрочку (відстрочення) або прощення (списання боргів) без права односторонньої відмови від виконання, можлива на будь-якій стадії процедури банкрутства.

Рішення про укладення мирової угоди приймається комітетом кредиторів і вважається затвердженим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою, письмово висловили на це згоду (ст. 35 Закону про банкрутство). У той же час умови мирової угоди поширюються на всіх кредиторів, у тому числі і на тих, що не брали участі в голосуванні або голосували "проти".

Мирова угода не може бути укладена щодо виплат вихідної допомоги звільненим працівникам, оплати витрат Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, пов'язаних з набуттям ним прав кредитора щодо банку, а також витрат, пов'язаних з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії.

Задля уникнення тиску і нав'язування невигідних умов мирової угоди з боку кредиторів, що мають певні владні можливості (державних органів, "багатих" кредиторів тощо), при розробці мирової угоди корисна певна асоційована гра з іншими менш сильними, але численними кредиторами.

Закон про банкрутство, мабуть, не дуже довіряючи органам стягнення, містить норму (ст. 36), що зобов'язує останніх у разі укладення мирової угоди погодитися на задоволення частини вимог з податків і зборів на умовах такої мирової угоди. При цьому податковий борг, який виник у термін, що передує трьом повним рокам до дня подання заяви про порушення справи про банкрутство, визнається безнадійним і списується. Однак на 2008 рік ці вимоги не поширюються - дію ч. 2 ст. 36 зупинено згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 року N 107-VI.

Мировою угодою можна передбачити виконання зобов'язань боржника у будь-які способи, не заборонені законом, включаючи виконання зобов'язання третіми особами, обмін вимог кредиторів на активи боржника або його корпоративні права (що надає можливість для великих кредиторів, що мають більшість голосів у комітеті, одержати у власність активи боржника, що їх цікавлять, при порівняно невеликих витратах).

За заявою будь-якого з конкурсних кредиторів мирова угода може бути визнана господарським судом недійсною, якщо існують підстави для визнання угоди недійсною, передбачені цивільним законодавством України.

Розірвання мирової угоди за ініціативою сторін або боржника законодавством не передбачено. Мирова угода може бути розірваною тільки за рішенням господарського суду у разі невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менше третини вимог кредиторів. На відміну від визнання недійсним, розірвання мирової угоди господарським судом щодо окремого кредитора не тягне розірвання такої угоди відносно інших кредиторів.

Оскаржувані ухвали господарського суду

Документи,необхідні для проведення процедури відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом відповідно до Закону про банкрутство та деяких інших нормативних актів

Документи,необхідні для проведення процедури відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом щодо окремих суб'єктів господарювання, банкрутство яких має свої особливості (розділ VI Закону про банкрутство)

Банкрутство містоутворюючих, особливо небезпечних, сільськогосподарських підприємств і фермерських господарств, професійних учасників ринку цінних паперів, приватних підприємців і відсутніх боржників має свої особливості, закріплені в Розділі VI Закону про банкрутство. Свої особливості має і банкрутство банків, що закріплено в Законі "Про банки і банківську діяльність". Тому для визнання банкрутом і ліквідації вказаних суб'єктів слід звертатися до відповідних норм законодавства.

Всеукраїнська мережа ЛІГА:ЗАКОН www.ligazakon.ua