ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ
З дисципліни «Валютно-фінансові розрахунки у
зовнішньоекономічній діяльності»
На тему:
« Міжнародні розрахунки у зовнішньоекономічній діяльності»
Харків, 2007
ЗМІСТ
Вступ
1. Поняття міжнародних розрахунків
2. Валютно-фінансові і платіжні умови зовнішньоекономічних операцій
3. Проблеми і перспективи розвитку акредитивної формирозрахунків в Україні
Висновок
Перелік літератури
ВСТУП
Середовище міжнародного ринку включає безліч різних аспектів - економічних, організаційних, правових. Дане середовище корінним чином відрізняється від умов господарювання, в яких звикли оперувати суб'єкти підприємництва. Ефективність економічної діяльності в даному зовнішньому середовищі в першу чергу вимагає чіткого уявлення про правові рамки, в яких вона здійснюється, і ясного усвідомлення того, що практично єдиним інструментом регулювання взаємостосунків між учасниками зовнішньоекономічних угод є відповідна правова система, побудована і на національних і на міжнародних джерелах. Метою регулятивної політики держави у сфері зовнішньоекономічної діяльності економічних агентів повинне стати створення раціональної системи норм і механізмів, яка б сприяла досягненню мети підприємств на зовнішніх ринках, і кінець кінцем забезпечувала б їх участь в міжнародному розподілі праці.
Питання розрахунків є одним з ключових в міжнародному торговому обороті. Законодавство і банківська система повинні надавати підприємствам достатню кількість інструментів, які забезпечували б як здійснення розрахунків, так і покриття ризиків, які виникають у зв'язку з цим. При цьому інструменти повинні забезпечувати гнучкість і можливість швидкого реагування підприємств на зовнішні умови, що постійно змінюються.
Зовнішньоекономічні відносини охоплюють всі операції, пов'язані з оборотом товарів, послуг, грошей і капіталів між різними економічними і валютними зонами. Значну частину зовнішньоекономічних відносин складає зовнішня торгівля. Міжнародні розрахунки охоплюють розрахунки по зовнішній торгівлі товарами і послугами, а так само некомерційним операціям, кредитам і руху капіталів між країнами, зокрема пов'язані з будівництвом об'єктів за кордоном і наданням допомоги країнам, що розвиваються.
Одним з найважливіших складових зовнішньоекономічних зв'язків є здійснення розрахунків за одержані товари, послуги і т.д. Проведення розрахунків між зацікавленими сторонами (експортери, імпортери і т.д.) здійснюють спеціалізовані установи, якими є банки. Правовою основою розрахункових відносин є міжнародні договори і норми внутрішнього національного законодавства. На правове регулювання міжнародних розрахунків впливають систематизовані уніфіковані банківські звичаї і норми міжнародної банківської практики.
Розрахункова функція є одним з основних видів банківської діяльності і для цього банк повинен мати певний набір організаційних і технічних інструментів. Банківські системи різних країн не функціонують окремо один від одного, а, навпаки, знаходяться в постійній взаємозалежності і взаємодії.
Поява і подальші зміни в міжнародних розрахунках пов'язані з розвитком і інтернаціоналізацією товарного виробництва і звернення. У них відображається відносно відособлена форма руху вартостей в міжнародному обороті через неспівпадання періодів виробництва і реалізації товарів, віддаленості ринків збуту.
1.ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ
Міжнародні розрахунки – регулювання платежів на грошові вимоги і зобов'язання, що виникають у зв'язку з економічними, політичними і культурними відносинами між юридичними особами і громадянами різних країн. Міжнародні розрахунки включають, з одного боку, умови і порядок здійснення платежів, вироблені практикою і закріплені міжнародними документами і звичаями, з іншою - щоденну практичну діяльність банків по їх проведенню. Що пригнічує об'єм розрахунків здійснюється безготівковим шляхом за допомогою записів на рахунках банків. При цьому провідну роль в міжнародних розрахунках грають найбільші банки. Ступінь їх впливу в міжнародних розрахунках залежить від масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни базування, застосування її національної валюти, спеціалізації фінансового положення, ділової репутації, мережі банків-кореспондентів. Для здійснення розрахунків банки використовують свої закордонні відділяння і кореспондентські відносини з іноземними банками, які супроводжуються відкриттям рахунків лоро(іноземних банків в даному банку) і ностро(даного банку в іноземних). Кореспондентські угоди визначають порядок розрахунків, розмір комісії, методи поповнення витрачених засобів. Для своєчасного і раціонального здійснення міжнародних розрахунків банки звичайно підтримують необхідні валютні позиції в різних валютах відповідно до структури і термінів майбутніх платежів і проводять політику диверсифікації своїх валютних резервів. В цілях отримання вищого прибутку банки прагнуть підтримувати на рахунках ностро мінімальні залишки, вважаючи за краще розміщувати валютні активи на світовому ринку позикових капіталів, зокрема на євроринку.
Діяльність банків у сфері міжнародних розрахунків, з одного боку, регулюється національним законодавством, з іншою - визначається практикою, що склалася, яка існує у вигляді встановлених правил і звичаїв або закріплюється окремими документами.
Практика міжнародних розрахунків припускає використання національних валют, міжнародних рахункових валютних одиниць і золота.Відвіку в поточних міжнародних розрахунках використовувалися національні кредитні гроші провідних країн. До першої світової війни перевідні векселі (тратти), виписані у фунтах стерлінгів, обслуговували 80% міжнародних розрахунків.
Отже, історична закономірність розвитку платіжно-розрахункових відносин підпорядкована принципу витіснення золота кредитними грошима не тільки з внутрішніх, але і міжнародних розрахунків. Характерний, що навіть в період панування золотого стандарту золото служило лише засобом погашення пасивного сальдо платіжного балансу. З відміною золотого стандарту і припиненням розміну кредитних грошей на жовтий метал відпала необхідність оплати золотом міжнародних зобов'язань. Проте золото використовується як надзвичайні світові гроші при непередбачених обставинах (війни, економічні потрясіння і ін.) або коли інші можливості вичерпані. Нині золото використовується в міжнародних розрахунках опосередкований через операції на ринках золота.
Переважне використання національних валют в міжнародних розрахунках підсилює залежність їх ефективності від курсових коливань, економічної і валютної політики країн - емітентів цих валют.
Стан міжнародних розрахунків залежить від ряду чинників:
1) економічних і політичних відносин між країнами;
2) валютного законодавства;
3) міжнародних торгових правил і звичаїв;
4) банківської практики;
5) умов зовнішньоторговельних контрактів і кредитних угод.
2. ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ І ПЛАТІЖНІ
УМОВИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ОПЕРАЦІЙ
Найбільш складними і такими, що вимагають високої кваліфікації банківських працівників є розрахунки по міжнародних торгових контрактах. Від вибору форм і умов розрахунків залежать швидкість і гарантія отримання платежу, сума витрат, пов'язаних з проведенням операцій через банки. Тому зовнішньоторговельні партнери в процесі переговорів погоджують деталі умов платежу і потім закріплюють їх в контракті. При складанні валютно-фінансових і платіжних умов контрактів звичайно виявляється протилежність інтересів експортера, який прагне одержати максимальну суму валюти в найкоротший строк, і імпортера, зацікавленого у виплаті найменшої суми валюти, прискоренні отримання товару і відстроченні платежу до моменту його кінцевої реалізації. Вибір валютно-фінансових і платіжних умов операцій залежить від характеру економічних і політичних відносин між країнами, співвідношення сил контрагентів, їх компетенції, а також від традицій і звичаїв торгівлі даним товаром. Міжурядові угоди встановлюють загальні принципи розрахунків, а в зовнішньоторговельних контрактах чітко формулюються докладні умови. Ці умови включають наступні основні елементи: валюту ціни; валюту платежу; умови платежу; засоби платежу; форми розрахунків і банки, через які ці розрахунки здійснюватимуться.
Валюта ціни і валюта платежу.Від вибору валюти ціни і валюти платежу (крім рівня ціни, розміру процентної ставки за кредитом) залежить певною мірою валютна ефективність операції. Експортні і імпортні контрактні ціни різноманітні і залежать від додаткових витрат, що включаються в них, у міру просування товарів від експортера до імпортера; перебування на складі країни-експортера; шлях в порт; знаходження в порту; шлях за межу; складування за кордоном; доставка товару імпортеру.
Існують п'ять основних способів визначення цін товарів.
1) тверда фіксація цін при укладенні контракту, при якій ціни не міняються в період його виконання. Цей спосіб застосовується при тенденції до зниження цін на світових ринках;
2) при підписанні контракту фіксується принцип визначення ціни (на основі котирувань того або іншого товарного ринку на день постачання), а сама ціна встановлюється в процесі виконання операції. Цей спосіб звичайно практикується при тенденції до підвищення ринкових цін;
3) ціна твердо фіксується при укладенні контракту, але міняється, якщо ринкова ціна зміниться в порівнянні з контрактною, скажімо, в розмірі, що перевищує 5%;
4) ковзаюча ціна залежно від зміни елементів витрат, наприклад при замовленні устаткування. В умовах високої кон'юнктури на користь замовника вводяться обмеження (загальна межа зміни ціни або розповсюдження ковзання ціни лише на частину витрат і короткий період);
5) змішана форма: частина ціни твердо фіксується, частина встановлюється в ковзаючій формі.
Валюта ціни-
валюта, в якій визначається ціна на товар. При виборі валюти, в якій фіксується ціна товару, велике значення мають вид товару і перераховані вище чинники, що впливають на міжнародні розрахунки, особливо умови міжурядових угод, міжнародні звичаї. Іноді ціна контракту указується в декількох валютах (двох і більш) або стандартній валютній корзині (СДР, ЕКЮ, поступово замінені на євро з 1999 р.) в цілях страхування валютного ризику.
Валюта платежу-
валюта, в якій повинно бути погашено зобов'язання імпортера (або позичальника). При нестабільності валютних курсів ціни фіксуються в найбільш стійкій валюті, а платіж - звичайно у валюті країни-імпортера. Якщо валюта ціни і валюта платежу не співпадають, то в контракті обмовляється курс перерахунку першої в другу (або по паритету, який фіксується МВФ на базі СДР, або по ринковому курсу валют). У контракті встановлюються умови перерахунку: 1) курс певного виду платіжного засобу - телеграфного перекладу по платежах без тратт або векселя за розрахунками, пов'язаними з кредитом; 2) уточнюється час коректування (наприклад, напередодні або на день платежу) на певному валютному ринку (продавця, покупця або третьої країни); 3) обмовляється курс, по якому здійснюється перерахунок: звичайно середній курс, іноді курс продавця або покупця на відкриття, закриття валютного ринку або середній курс дня.
Неспівпадання валюти ціни і валюти платежу - один з простих методів страхування валютного ризику. Якщо курс валюти ціни (наприклад, долара) знизився, то сума платежу (у французьких франках) пропорційно зменшується, і навпаки. Ризик зниження курсу валюти ціни несе експортер (кредитор), а ризик її підвищення - імпортер (боржник).
Умови платежу- важливий елемент зовнішньоекономічних операцій. Серед них розрізняються: наявні платежі, розрахунки з наданням кредиту, кредит з опціоном (правом вибору) наявного платежу.
Поняття наявних платежівв міжнародних розрахунках має на увазі оплату експортних товарів після їх передачі (відвантаження) покупцю або платіж проти документів, підтверджуючих відвантаження товару згідно умовам контракту. Проте в сучасних умовах в більшості випадків товар прибуває до країни імпортера раніше документів, що підлягають оплаті, і покупець може одержати товар до його оплати, як правило, під підлягаючу (трастову) зберіганню розписку, банківську гарантію. Таким чином, платіж фактично проводиться після прибуття товарів в порт призначення, за винятком платежів проти сповіщення про відвантаження товару. Традиційно залежно від домовленості контрагентів, а також специфіки товарів, що продаються, імпортер здійснює платіж на певній стадії: після отримання підтвердження про завершення вантаження товару в порту відправлення; проти комплекту товарних документів (рахунок-фактура, коносамент, страховий поліс і ін.), іноді з правом відстрочення платежу на 5 - 7 днів, а по постачаннях нафти - 30 днів; проти приймання товару імпортером в порту призначення. Залежно від виду товару іноді застосовують змішані умови розрахунків: частково - платіж проти вручення товарних документів; остаточно - після приймання товарів, які після прибуття в порт призначення необхідно змонтувати або перевірити якісні характеристики товару, оскільки вони могли погіршати в період транспортування.
Міжнародні розрахунки переплітаються з обміном валют і наданням кредитузовнішньоторговельними партнерами один одному. У цьому виявляється взаємозв'язок міжнародних валентно-кредитних і розрахункових операцій. Залежно від виду товару (наприклад, машини і устаткування), що продається, а також у зв'язку з посиленням конкуренції на ринку продавців і їх прагненням використовувати кредит для розширення ринків збуту нової продукції розрахунки по зовнішньоторговельних операціях здійснюються з використанням комерційного кредиту. Комерційний кредит надається продавцем товару покупцю на терміни від декількох місяців до 5 - 8 років, а в окремих випадках і на триваліші терміни. При зовнішньоторговельних операціях в рахунок комерційного кредиту імпортер виписує боргові зобов'язання на погашення одержаного кредиту у формі простого векселя або дає письмову згоду на платіж (акцепт) на перевідних векселях - траттах, виписаних експортером.
Розрахунки за товари у формі комерційного кредиту можуть поєднуватися з готівкою платежами, коли певний відсоток вартості оплачується проти представлення комерційних документів, а решта частини - через встановлений в контракті період часу. Окрім комерційного кредиту на окремих етапах виконання зовнішньоторговельного контракту сторони можуть також вимушено кредитувати один одного, наприклад, при платежах у формі авансу імпортер кредитує експортера а при розрахунках по відкритому рахунку - постачальник кредитує покупця.
Альтернативна форма умов розрахунків - кредит з опціоном наявного платежу.Якщо імпортер скористається правом відстрочення платежу за куплений товар, то він позбавляється знижки, що надається при наявній оплаті. Розрахунки здійснюються за допомогою різних засобів платежу, використовуваних в міжнародному обороті, - векселів, платіжних доручень, банківських переказів (поштових і телеграфних), чеків, пластикових карток. Іноземні інструменти(Foreign items, англ.) - чеки, векселі (прості і перевідні) і інші кредитні засоби звернення що підлягають оплаті в іншій країні, де вони депонують. Найбільш складною частиною платіжних умов контракту є вибір форми розрахунків і формулювання деталей проведення розрахунків. Ув'язка протилежних інтересів контрагентів в МЭО і організації їх платіжних відносин реалізуються шляхом застосування різних форм розрахунків.
3. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ АКРЕДИТИВНОЇ ФОРМИ РОЗРАХУНКІВ В УКРАЇНІ
Головне місце в процесі створення реальних ринкових умов господарювання в Україні відводиться питанням удосконалення механізму проведення розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
З досягненням Україною незалежності все більше вітчизняних підприємств виходять на зовнішній ринок. Знайти закордоном партнера достатньо складно, але якщо певні контакти встановлені, виникає проблема розрахунків. Звичайно іноземний партнер маловідомий, його фінансове положення, надійність і технічні можливості важко оцінити; це справедливо як для нерезидентів, так і з погляду останніх - щодо резидентів України. Тому необхідно вибрати таку форму розрахунку, яка незалежно від економічної і політичної стабільності країни-контрагента давала б можливість захистити інтереси як експортера, так і імпортера. Також слід враховувати, що використання деяких форм розрахунків значно збільшує термін надходження засобів унаслідок тривалого звернення документів, що в свою чергу не задовольняє експортера.
Використання банківських переказів не відповідає перерахованим критеріям. Останнім часом викликала інтерес підприємців така форма розрахунків, як акредитив, яка надійніше і безпечніше як для імпортерів, так і для експортерів. Експортер має можливість, використовуючи акредитивну форму розрахунків, звести до мінімуму ризики, породжені його слабкою ознайомленістю з вимогами, стандартами нового освоюваного ринку збуту, політичною і економічною стабільністю в країні імпортера; незнанням місцевих законів за розрахунками в іноземній валюті, специфіки перевезення, страхування товару, оформлення документації на його вивіз і відправку. Імпортер, у свою чергу, скориставшись акредитивною формою розрахунків, може звести до мінімуму ризики, пов'язані із закупівлею товарів в незнайомих країнах; незнанням особливостей валютного законодавства країни-експортера (зокрема, можливості ввезення товару); невпевненістю в доброчесності експортера.) Використання акредитиву дає гарантії, що з одного боку, товар або послуги будуть повністю і своєчасно сплачені, а з іншою - що списання засобів з розрахунку відбудеться тільки після виконання умов, визначених контрактом.
Тому розрахунки з використанням трансферабельного акредитиву достатньо привабливі для підприємців, але в українському законодавстві існує цікава колізія: згідно Інструкції Ѐ7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України", затвердженої ухвалою Правління Національного банку України від 2.08.1996г., кожен акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресований (стаття 95), тобто використання трансферабельного акредитиву фактично заборонене. Необхідно помітити, що ця норма торкається тільки розрахунків в народному господарстві, розрахунки ж по зовнішньоекономічних операціях регламентуються уніфікованими правилами.
Саме заборона використання трансферабельного акредитиву в господарському обороті України є одним з чинників, який знижує інтерес до цієї форми розрахунків з боку вітчизняних підприємств.
Його використання повністю заборонене в розрахунках між резидентами України.
Якщо резидент відкриває акредитив на користь нерезидента, останній може використовувати його без яких-небудь обмежень з боку українського законодавства, навіть якщо другим бенефіціаром виступає резидент України.
Якщо ж на користь українського експортера відкритий трансферабельний акредитив, він може бути переведений нерезиденту; але якщо іншим бенефіціаром виступатиме резидент - власник (виробник) товару, а така ситуація має місце найчастіше, у експортера виникнуть труднощі із сторони інший законодавчого акту - а саме Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" від 19.021993г. №15-93, відповідно пункту 1 статті 3 валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України. У теж час згідно UPC валюта акредитиву при перекладі не може бути зміненою. Внаслідок цього переклад акредитиву, відкритого в будь-якій іноземній валюті експортером на користь іншого резидента України, порушує вищезгаданий декрет і фактично неможливий. Інша справа, коли валютою платежу по зовнішньоекономічному контракту виступає гривна. В цьому випадку експортер може перевести акредитив на користь власника товару (виробника) - резидента. Але при цьому слід мати зважаючи на, що розрахунки в гривнах можуть здійснюватися тільки з контрагентами - резидентами країн колишнього СРСР, окрім Естонії (лист Кабінету міністрів України і НБУ № 19029/730 від 26.04.93г. "Про розпорядок розрахунків із країнами зоні функціонування рубля").
ВИСНОВОК
Міжнародні розрахунки- регулювання платежів на грошові вимоги і зобов'язання, що виникають у зв'язку з економічними, політичними і культурними відносинами між юридичними особами і громадянами різних країн. Міжнародні розрахунки включають, з одного боку, умови і порядок здійснення платежів, вироблені практикою і закріплені міжнародними документами і звичаями, з іншою - щоденну практичну діяльність банків по їх проведенню.
Діяльність банків у сфері міжнародних розрахунків, з одного боку, регулюється національним законодавством, з іншою - визначається практикою, що склалася, яка існує у вигляді встановлених правил і звичаїв або закріплюється окремими документами.
Від вибору форм і умов розрахунків залежать швидкість і гарантія отримання платежу, сума витрат, пов'язаних з проведенням операцій через банки. Тому зовнішньоторговельні партнери в процесі переговорів погоджують деталі умов платежу і потім закріплюють їх в контракті.
Відповідно до практики, що склалася, в даний час застосовуються наступні основні форми міжнародних розрахунків: документарний акредитив, інкасо, банківський переказ, відкритий рахунок, аванс. Крім того, здійснюються розрахунки з використанням векселів, чеків і кредитних карток.
На вибір форм міжнародних розрахунків впливає ряд чинників:
1) вид товару, що є об'єктом зовнішньоторговельної операції (форми розрахунків відрізняються при постачаннях машин і устаткування або, наприклад, продовольства);
2) наявність кредитної угоди;
3)платоспроможність і репутація контрагентів по зовнішньоекономічних операціях, що визначає характер компромісу між ними;
4) рівень попиту і пропозиції на даний товар на світових ринках.
Форми міжнародних розрахунків, які розроблені міжнародною практикою є свого роду захисними методами від валютних ризиків і відрізняються один від одного механізмом, ступенем гарантованості і формою участі в розрахунках банків. Тому необхідно вибрати таку форму розрахунку, яка незалежно від економічної і політичної стабільності країни-контрагента давала б можливість захистити інтереси як експортера так і імпортера.
Кожній формі міжнародних розрахунків властиві свої переваги і недоліки. Так, наприклад, авансовий платіж дуже привабливий для експортера, тому що він одержує гроші відразу ж, іноді навіть до виробництва товарів, тоді як імпортер для того, щоб використовувати авансовий платіж повинен знайти зайві гроші і відвернути їх з обороту. Відкритий рахунок, в свою чергу не вимагає від імпортера відвернення грошей з обороту, тому як дає можливість розрахуватися з постачальником через деякий час після реалізації товарів. Акредитивна і інкасова форма розрахунків не мають таких недоліків (є надійнішими), але проводяться за участю банківських установ, що приводить до значного дорожчання таких форм розрахунків.
З погляду експортера градація привабливості розрахунків така:
1) авансовий платіж;
2) документарний акредитив;
3) документарне інкасо;
4) відкритий рахунок.
З погляду імпортера:
1) відкритий рахунок;
2) документарне інкасо;
3) документарний акредитив;
4) авансовий платіж.
У даній роботі була розкрита суть міжнародних розрахунків, розглянуті вживані в даний час основні форми міжнародних розрахунків (акредитив, інкасо, банківський переказ, відкритий рахунок, аванс, а так само розрахунки з використанням векселів, чеків і кредитних карток), механізм їх здійснення і чинники що впливають на вибір тієї або іншої форми розрахунків. При чому основний акцент був зроблений на двох формах розрахунків - акредитиві і інкасо - як найбільш поширених формах міжнародних розрахунків, і які найбільшою мірою задовольняють вимоги проведення розрахунків як експортерів, так і імпортерів.
Так само було розглянуте положення України в системі міжнародних розрахунків. Було з'ясовано яка форма розрахунків найбільш прийнятна для України згідно її політико-економічному положенню на сучасному етапі. (Були проаналізовані основні проблеми проведення розрахунків, проблеми співвідношення національного законодавства і міжнародного законодавства по здійсненню зовнішньоекономічної діяльності, а також перспективи і шляху їх подолання)
Економічні, політичні, культурні зв'язки між країнами породжують грошові вимоги і зобов'язання, платежі по яких підлягають регулюванню. З цією метою застосовуються різні форми міжнародних розрахунків. Вибір форми розрахунків визначається поряд чинників. Деякі форми розрахунків вигідніші експортеру, інші імпортеру.
ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ
1. "Банківська справа" №5 - 1998 / "Механізм здійснення міжнародних розрахунків за експортно-імпортними операціями за допомогою документарного акредитива"
2. "Вісник НБУ" травень - 1997 / "Акредитивна форма розрахунків за експортно-імпортними операціями та перспективи її розвитку в Україні"
3. "Митна справа" №2 - 2001 / "Форми та методи міжнародних платіжно-розрахункових операцій"
4. "Предпринимательство, хозяйство и право" №8 - 1999 / "Акредитив та інкасо як форми міжнародних розрахунків"
5. "Фінанси України" №3 - 2000 / "Використання акредитива при розрахунках за зовнішньо-економічними операціями"
|