Реферат: Тероризм як проблема світового масштабу
Название: Тероризм як проблема світового масштабу Раздел: Рефераты по международным отношениям Тип: реферат |
Тероризм як проблема світового масштабу План: Вступ Основна частина 1. Причини поширення і прояви тероризму у світі 2. Об’єднання міжнародних зусиль у боротьбі проти тероризму 3. Формула анти терору та проблеми захисту прав людини Аналіз загрози тероризму для України Висновки Вступ Тероризм - суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей або погрози. Міжнародний тероризм - здійснювані у світовому чи регіональному масштабі терористичними організаціями, угрупованнями, у тому числі за підтримки державних органів окремих держав, з метою досягнення певних цілей суспільно небезпечні насильницькі діяння, пов'язані з викраденням, захопленням, вбивством ні в чому не винних людей чи загрозою їх життю і здоров'ю, зруйнуванням чи загрозою зруйнування важливих народногосподарських об'єктів, систем життєзабезпечення, комунікацій, застосуванням чи загрозою застосування ядерної, хімічної, біологічної та іншої зброї. Тема «Тероризм як проблема світового масштабу» зумовлена тим, що в наш час у світі поширений особливий спосіб прояву свого невдоволення — це тероризм, який може призвести до третьої світової війни. Взагалі то вважають, що ця війна вже настала — це війна проти тероризму. Тому ця проблема набула дійсно світового масштабу і потребує докладного вивчення, історичного та політико-правового аналізу. Наша робота складається зі вступу, де ми окреслили мету нашої роботи, а саме, мета нашої роботи полягає у тому щоб дослідити причини, що призводять до розповсюдження тероризму у світі, дослідити наслідки терористичної діяльності в деяких країнах (США, Росія, Велика Британія, Ірак). А також ми повинні розглянути загрозу Україні від терористичної діяльності та її участь міжнародних організаціях, що борються з тероризмом. Далі йде основна частина, в якій розкриті такі розділи: 1. Причини поширення і прояви тероризму в світі. 2. Об’єднання міжнародних зусиль у боротьбі проти тероризму. 3. Формула антитерору проблеми захисту прав людини. 4. Аналіз загрози тероризму в Україні. Далі йде висновок, в якому будуть узагальнюючі відповіді на питання поставлені вище. Родзинкою нашої роботи є те, що ми використовували, крім звичайної наукової літератури, також деякі видання іноземних газет та зміст деяких конференцій, серед джерел присутні також деякі дані з МЗС щодо тероризму. 1. Причини поширення і прояви тероризму в світі Нині існує понад 100 визначень поняття «тероризм», однак жодне з них не підтримане міжнародною спільнотою як загальновизнане. Терміни «терор» і «тероризм» історично вживаються в декількох аспектах, що відкриває простір для довільного маніпулювання ними. Слово «терор», що у перекладі з латинської мови дослівно означає «страх, жах», вперше вжитий у політичному лексиконі у Франції жирондинцями та якобінцями, які об'єдналися для підготовки повстання й повалення «за допомогою залякування та помилування» кабінету міністрів при королі Людовіку XVI. Першою терористичною групою в історії людства була, певно, секта сікаріїв, яка діяла у Палестині в 66-73 роках. н. е. Назва цієї секти походить від назви улюбленої зброї бойовиків угруповання, а саме короткого меча (сіки), який легко можна було сховати під одягом. Тактика діяльності сікаріїв спрямовувалась головним чином на дії під час масових заходів. Вони вважали, що якраз натовп є темрявою завдяки своїй щільності, давці і неможливості визначити, хто саме завдав смертельного удару. «Темрява натовпу» була їх улюбленим місцем здійснення терористичних актів. Головними цілями сікаріїв були представники єгипетської і палестинської діаспори, які виступали за налагодження дружніх стосунків із Римською імперією. Уже в ті часи сікарії відрізнялися релігійним фанатизмом. У муках вони вбачали радість, вірили в те, що після повалення ненависного режиму народ звільниться від мук та страждань. У XI ст. Хасаном ас-Сабахом була створена таємна секта ассасинів, назва якої стала синонімом підступного вбивства. Вони вбивали кожного, хто був іншого віросповідання або намагався протистояти їм. 10 жовтня 1092 р. людина Хасана ас-Сабаха вбила самого візира сельджукського султана — Нізам аль-Мулька. Саме ас-Сабах розробив ідеологічні підвалини так званої терористичної «держави», яка не має кордонів, чітко визначеної території. Володіння цієї «держави» складалися з окремих замків-фортець, які дуже важко було захопити, а людей підкорити. Наприкінці XVIII й упродовж двох третин XIX ст. поняття «терор» сприймалося у найширшому значенні неподільно від його етимології (La tereur — жах). Цим словом називали і відкрито насильницьку форму диктатури, і практику одноразових політичних замахів. Із появою у XIX ст. опозиційних організацій, які практикували систематичні замахи, поняття «терор» і «тероризм» не поширюється на сферу воєнних дій, а виділяється як характеристики певного виду політичної боротьби. Ці поняття конкретизуються і відокремлюються одне від одного. В XX столітті термін «тероризм» почали вживати на позначення політичних вбивств, які практикують опозиційні організації, а поняття «терор» закріпилось за репресивними діями держави. У XXI ст. тероризм став невід'ємною частиною політичних і економічних процесів у світі і значно загрожує громадській і національній безпеці. Поодинокі прояви переросли у масове явище. Нині тероризм — проблема не лише для країн із політичним, національним чи релігійним розладом, — це вже проблема Північної Ірландії та Великої Британії, Лівії та США, Палестини й Ізраїлю, Росії, Японії та Іспанії, це проблема всієї світової спільноти. Терористичні акти у США 11 вересня 2001 року кардинально змінили характер загроз міжнародній безпеці у світі. Вони продемонстрували можливість ураження значної кількості людей та об'єктів без застосування традиційної зброї: викрадений літак, комп'ютерні мережі, банківська або поштова система, засоби масової інформації, тобто те, що не підходить під визначення «зброя» у загальноприйнятому значенні. Але не знижується і ядерна загроза з боку терористів. Рівень ризику застосування ядерної зброї та радіоактивних матеріалів можна попередньо оцінити за загрозами скоєння актів ядерного тероризму і викраденнями ядерних матеріалів. На сьогодні не існує надійних і повних даних про нелегальне переміщення ядерних і радіоактивних матеріалів, а також про випадки ядерного шантажу. База даних МАГАТЕ, за станом на 31 березня 2001 р., зареєструвала понад 550 інцидентів нелегального переміщення ядерних і радіоактивних матеріалів, і тільки дві третини з них підтверджено країнами-учасницями.[1] Кількості всіх перехоплених матеріалів не вистачило б для виготовлення навіть одного ядерного вибухового пристрою. Але проблема дуже серйозна. Нижче наводяться деякі дані, пов’язані з терористичними актами або, радше, з загрозою їх скоєння, а також найнебезпечніші випадки викрадення ядерних матеріалів: R 1975 р. — американська компанія Union Oil Co. Of California одержала від невідомих осіб лист із загрозою підірвати ядерний пристрій на одному з заводів компанії, якщо шантажистам не виплатять $100 тис.; R 80-ті роки — пуерто-риканські сепаратисти погрожували терактами проти ядерних об’єктів США; R 1987 р. — у Бразилії (м. Гоянія) через пошкодження викраденого контейнера з цезієм-137 загинуло четверо чоловік, 129 — одержали значні рівні опромінення, довелося дезактивувати 85 будинків та евакуювати 200 чоловік із 41 будинку, роботи зі знешкодження тривали півроку за участю 575 фахівців, видалено 3500 куб. м радіоактивних відходів; R 1990—1992 рр. — у Росії директори Смоленської та Курської АЕС одержали листи з погрозами підірвати або захопити АЕС; R 1992 р. — у Литві з Ігналінської АЕС викрадено касету ядерного палива, згодом (1997 р.) знайшли близько 50 кг радіоактивного урану, очевидно, витягнутого з цієї касети; R 1993 р. — у США на територію АЕС Три-Майл-Айленд крізь систему інженерних бар’єрів прорвався автомобіль; у Грузії із Сухумського ядерного центру (Абхазія) зникло близько двох кілограмів збагаченого урану; R 1994 р. — у Німеччині (Мюнхен) затримано невеличку партію (363 г) контрабандного плутонію з Росії, придатного для виготовлення атомної бомби; у Литві кримінальне угруповання після винесення судом смертного вироку одному з її лідерів погрожувало підірвати Ігналінську АЕС; R 1995 р. — у Франції в другий охолоджуючий контур третього енергоблоку АЕС Блейс невідомі засипали сіль; у Японії релігійна секта Аум Сінрікьо планувала виготовити ядерний вибуховий пристрій з австралійського або російського урану; у Росії чеченські екстремісти в московському Ізмайловському парку помістили контейнер із радіоактивним ізотопом цезію-137; R 1997 р. — у Росії відвернули спробу диверсії на одній з АЕС; R 1998 р. — у Росії службовців ядерного об’єкта в Челябінську затримали «при спробі викрадення розщеплюваного матеріалу в кількості, достатній для виготовлення одного ядерного пристрою»; спецслужби Росії запобігли реалізації угоди по придбання однією з пакистанських компаній (можливо підконтрольної бін Ладену) збройового урану; R 2000 р. — у Росії на базі Камчатського півострова заарештували чотирьох моряків, котрі мали схованку з радіоактивними матеріалами. Їх обвинувачено в крадіжці цих матеріалів із субмарини, на якій проходили службу; R 2001 р. — у Росії поклали край двом спробам проникнення терористів на об’єкти збереження ядерних боєприпасів. За даними МАГАТЕ, із 1993 р. було зареєстровано з високим ступенем достовірності 175 випадків нелегального продажу ядерних матеріалів і 201 випадок збуту інших радіоактивних джерел, зокрема тих, що використовуються в медицині та промисловості.[2] Тільки у 18 з цих випадків йшлося про високозбагачені уран або плутоній, необхідні для створення атомної бомби, і кількість їх була недостатньою для створення ядерного вибухового пристрою. Аналіз статистичних даних говорить: основним джерелом контрабандних матеріалів були країни СНД, передусім Росія; украденим матеріалом найчастіше був високозбагачений уран. У свою чергу, перехоплювали цю контрабанду переважно в Центральній Європі, а потім вже й у Росії. Сьогодні вважається малоймовірним створення ядерного вибухового пристрою якоюсь терористичною групою самостійно або за допомогою найнятих фізиків-ядерників. Ядерні ресурси Росії та ядерні матеріали атомної енергетики України нині розглядаються як імовірне джерело озброєння терористів. Причиною цього є зниження якості та рівня контролю над радіоактивними речовинами. Крім того, охорона, що здійснює нагляд за ядерними матеріалами, одержує низьку заробітну плату, та й ту часто невчасно. Тезу про гранично малу ймовірність використання терористами ядерних матеріалів, позаяк останні, мовляв, загрожують передусім самим терористам, поховали уламки веж Міжнародного торговельного центру в США. Терористи-камікадзе не бояться загинути. Проте в країнах СНД, слава Богу, таких майже немає. Переважає розкрадання всього, що можна вкрасти, зокрема й радіоактивних матеріалів. Громадяни злодюжки! Крадіжка радіоактивних матеріалів шкодить вашому здоров’ю! У США з 1978 до 2001 р. американські АЕС 30 разів зазнавали нападів як екстремістів, так і активістів екологічних організацій. Проте досить серйозних атак на АЕС не було. Найсерйознішим випадком вважався прорив легкової машини крізь систему інженерних бар’єрів. Автомобілем керувала людина, котра раніше лікувалася від психічного захворювання. Після кривавого 11 вересня голова комісії з ядерного регулювання США (КЯР) Річард Месерв рекомендував переглянути заходи безпеки, які застосовуються на 103-х АЕС, розташованих у 31 штаті. Усім АЕС і паливним сховищам було наказано підтримувати найвищий рівень захисту, яким передбачено посилене патрулювання, додаткову охорону і тіснішу координацію з правоохоронними та військовими організаціями (конкретніше дії не розкриваються). Комісія з ядерного регулювання підтвердила, що в раніше розроблений таємний документ під назвою «Базова загроза» не було включено атаки на ядерні об’єкти з застосуванням великих авіалайнерів. Тепер проводяться консультації з відповідними відомствами з метою перегляду «Базової загрози», також проводиться детальний інженерний аналіз можливих результатів удару великого авіалайнера по об’єктах ядерної енергетики. На сьогодні в районах ядерних об’єктів США заборонено польоти літаків. Наприкінці листопада в США з’явилася нова «енергетична» загроза — міністр юстиції Джон Ешкрофт заявив, що адміністрація президента США одержала повідомлення про можливий напад на об’єкти газової промисловості країни. Як відомо, ще в грудні 2000 р. уряд Росії затвердив Федеральну цільову програму «Ядерна й радіаційна безпека Росії» на термін до 2006 р. Програму розраховано на три етапи, кожен із яких триватиме два-три роки. Її мета — комплексне розв’язання проблеми ядерної та радіаційної безпеки, зниження ризику радіаційного впливу на людину та середовище проживання. Водночас фінансування програми 2001 р. скорочено вп’ятеро — із запланованих 636 млн. руб. до 126,4 млн. Це не дозволить виконати заплановані заходи в повному обсязі. Є надія, що останні події змінять підхід до фінансування найважливішої державної програми Росії. Після подій у США 11 вересня начальник 12-го головного управління Міноборони РФ генерал-полковник І.Валинкін на зустрічі з журналістами розповів, що цілком виключає можливість ядерного тероризму в Росії. Саме його відомство відповідає за експлуатацію та збереження ядерних боєприпасів (ЯБП). Як заявив генерал, керівництво Росії та Міноборони РФ проводить комплекс превентивних антитерористичних заходів. По-перше, на об’єктах 12-го ГУ МО РФ створено штатні мобільні підрозділи для їх охорони та оборони. По-друге, організовано взаємодію підпорядкованих главку підрозділів із силами ФСБ й МВС. По-третє, з метою централізації управління ядерними об’єктами та боєприпасами в російській армії розпочато процес переведення об’єктів ЯБП у видах ЗС під єдиний контроль главку. По-четверте, запроваджується особливий контроль над морально-психологічним станом особового складу, що працює з ЯБП: визначено медичні тести на наркотики, алкоголь і «психотести». Ще одним, цілком новим тестом, є перевірка на «детекторах брехні», поставлених зі США за програмою Нанна-Лугара. Таким чином, за заявою керівництва Міноборони Росії, охорону ядерно-технічних сил кардинально посилено. Проте підстав для самозаспокоєння поки що немає. Так, із більш раннього повідомлення генерала випливає, що тільки 2001 р. у Росії зафіксовано дві спроби проникнення терористів на об’єкти збереження ядерних боєприпасів (у лютому та квітні). Розпад СРСР зробив Україну третьою в світі державою за обсягом ракетно-ядерного потенціалу. Від колишнього Союзу наша країна успадкувала 130 стратегічних ракет СС-19 і 46 стратегічних ракет СС-24. Так на зорі української незалежності постало питання про необхідність приєднання до Договору про обмеження та скорочення стратегічних наступальних озброєнь СНВ-1. Уже 1992 р. було підписано Лісабонський протокол до Договору СНВ-1, відповідно до якого Україна разом із Білоруссю й Казахстаном узяла на себе зобов’язання стати неядерною державою. У результаті політичної домовленості Росія стала спадкоємцем радянського ядерного потенціалу. 1996 р. усі ядерні боєзаряди з України вивезено в Росію в обмін на ядерне паливо для АЕС, а 30 жовтня 2001 р. ліквідовано останню з 46 шахтно-пускових установок (ШПУ) міжконтинентальних твердопаливних ракет СС-24. Таким чином, у питанні нашого ядерного потенціалу поставлено жирну крапку. В Україні були й залишаються (вже заднім числом) супротивники передачі ядерної зброї Росії. Не стільки через передачу в РФ, скільки заради збереження ядерного статусу (прилученості до великих держав?). Але після подій 11 вересня 2001 р. у США і кількох невдалих ракетних стрільб в Україні супротивників без’ядерного статусу нашої країни значно поменшало. Знищення останньої ШПУ не означає припинення робіт із Програми зменшення ядерної загрози. На місцях розміщення 30 шахтно-пускових установок уже проведено рекультиваційні роботи, а інші 16 об’єктів заплановано повернути народному господарству 2002 р. Усі роботи з утилізації ракет і знищення шахтно-пускових установок фінансують США — Україна одержала на програму виконання програми роззброєння $520 млн. Як заявив посол США в Україні Карлос Паскуаль, Вашингтон збирається фінансувати програми зменшення ядерної загрози в Україні принаймні до 2006 р. На 2002 р. США планують виділити близько $30 млн. на ліквідацію стратегічних систем — мають ліквідувати інфраструктуру стратегічних аеродромів в Узині, Білій Церкві та Прилуках, авіабази, пункти заправки тощо. В Узині заплановано створення комерційного аеродрому, а щодо інших об’єктів — змінити їхнє функціональне призначення. Світовому співтовариству відомі ініціативи й позиція України стосовно ядерної зброї та її випробувань. Так, виступаючи на ІІ конференції, присвяченій сприянню щодо прискорення набрання чинності Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань, який проходив 11—13 листопада 1996 р. в штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку, тодішній український міністр закордонних справ Анатолій Зленко відзначив, що країна є прикладом послідовної та зваженої політики в сфері ядерного роззброєння і нерозповсюдження ядерної зброї. Також Україна закликала світове співтовариство дотримуватися мораторію на ядерні випробування. У цій сфері до України ніколи претензій не було. Проте з мирним атомом у нашій країні проблеми є. МАГАТЕ, що визначає міжнародні стандарти ядерної безпеки, назвало держави колишнього СРСР регіоном, де немає адекватного контролю над ядерними матеріалами. Російські інформаційні агентства, чомусь забувши про свою батьківщину, це повідомлення інтерпретували в слоган «МАГАТЕ внесло Україну в список ядерно-небезпечних країн». Як відомо, Україна, Росія, Молдова й Болгарія 1997 р. підписали Угоду про транспортування ядерних відходів. Молдова відмовилася ратифікувати цю угоду, і відходи переправляються Дунаєм в Одеську область. Болгарія таким чином транспортує свої ядерні відходи в Росію для подальшого поховання й переробки. На сьогодні через Україну вже пройшли два поїзди з ядерними відходами; щороку через нашу територію мають проходити три-чотири небезпечні вантажі з Болгарії. Можна зрозуміти занепокоєння Партії зелених України (голова — В.Кононов) щодо відсутності гласності в питанні транзиту ядерних відходів через територію країни й розвитку інфраструктури ядерної енергетики загалом. Якщо на другу частину питання поки що не може відповісти ніхто, то на першу — відповідно до Оргуської конвенції (про право на повну екологічну інформацію), має право одержати відповідь кожен громадянин України. Ніякі ядерні об’єкти не повинні будуватися чи ввозитися в країну без попередження населення й місцевої влади. Сьогодні немає інформації про: надійність контейнерів і вагонів для перевезення ядерних відходів; про охорону вагонів; суму, отриману Україною за небезпечний транзит, і про те, скільки одержать ті українські регіони, через які проходять вагони з ядерними відходами. Україна не має альтернативи розвитку ядерної енергетики, а це вимагає на першому етапі добудування двох блоків Хмельницької та Рівненської АЕС. Навіть в умовах мінімального фінансування необхідно проводити певні дослідження в цій сфері. Можна тільки сподіватися на жорсткий контроль над ядерними об’єктами в країні з боку Держатомрегулювання України, який після багатьох перетворень знову почав функціонувати. Попередження, виявлення і контроль виключать можливість ядерного тероризму. Боротьба з незаконними поставками ядерних і радіоактивних матеріалів є надзвичайно складним завданням урядів у багатьох напрямах, і уряди несуть перед світовим співтовариством відповідальність за недопущення контрабанди й несанкціонованого використання, володіння й переміщення цих матеріалів через свою територію та кордони. Національна система попередження включає виконання міжнародних договорів і конвенцій; розробку, ухвалення й виконання національного законодавства в сфері поводження з ядерними й радіоактивними матеріалами; запровадження систем обліку ядерних матеріалів, ліцензування й видачу спеціальних дозволів на роботу з джерелами радіації; контроль над експортно-імпортними операціями; відповідну роботу правоохоронних органів, розвідки; прикордонний контроль. Також потрібен комплекс заходів для обмеження й ліквідації наслідків можливих актів ядерного тероризму. Окремо необхідно виділити питання фізичного захисту ядерних об’єктів, що є найважливішим для держав, які мають атомні станції (див. нижче). Незаконний оборот розщеплюваних і радіоактивних матеріалів загрожує національній безпеці, здоров’ю населення й екології всіх країн світу. Тож потрібно підвищити світові стандарти й норми фізичного захисту; вдосконалити юридичну базу попередження й виявлення таких випадків; розширити застосування запобіжних заходів; сприяти співробітництву та обміну інформацією між державами, міжнародними організаціями; обновити з урахуванням сьогоднішніх реалій антитерористичне законодавство. Фізичний захист як перша лінія оборони Єдиним міжнародним стандартом фізичного захисту є Конвенція про фізичний захист ядерних матеріалів від 1980 р. і відповідні загальні рекомендації МАГАТЕ. Національна система фізичного захисту повинна бути спрямованою на забезпечення безпеки в сфері використання ядерної енергії, на захист від протиправних дій і незаконного обороту радіоактивних матеріалів. Будівництво системи фізичного захисту АЕС зазвичай починається з визначення кола і ролей організацій, відповідальних за її безпеку. Потім проводиться аналіз життєво важливих елементів АЕС і можливих методів та шляхів їх ураження; складається список критичного устаткування. Власне систему охорони АЕС забезпечує система інженерних бар’єрів, технічні засоби й персонал станцій. Наступним кроком є створення так званої моделі базової загрози, що ґрунтується на аналізі внутрішніх і зовнішніх загроз, терористичної, кримінальної й антиядерної діяльності угруповань усередині країни й за кордоном (тактика, зброя, спорядження, розмір терористичної групи), які можуть вдатися до спроб несанкціонованого вилучення ядерних матеріалів або диверсії. Все це разом і є загальнодержавною моделлю ядерної загрози. На жаль, в Україні таку модель не створено. Оскільки для цієї роботи необхідно задіяти спеціальні служби й відомства, то цим було б доцільно зайнятися Раді національної безпеки та оборони України, покликаній координувати й контролювати діяльність органів виконавчої влади в сфері національної безпеки. Сьогодні в Україні в сфері ядерної безпеки завдяки міжнародній підтримці вдалося досягти багато чого. Проте для вирішення виниклих сьогодні нових завдань необхідна чітка та злагоджена робота всіх відомств, відповідальних за цю сферу. Найважливішим і водночас найскладнішим питанням є ресурсне забезпечення і, передусім, фінансування. Тут потрібно не тільки сподіватися на допомогу Заходу, а й щороку передбачати в держбюджеті необхідні суми. 2. Об’єднання міжнародних зусиль у боротьбі проти тероризму В умовах глобалізації міжнародних відносин боротьба з тероризмом тільки в національних рамках виявляється малоефективною. Потрібні об’єднані зусилля держав на парламентському, урядовому та суспільному рівнях. Експерти визнали як одну з провідних політику НАТО в боротьбі із сучасним тероризмом, основні напрями якої були започатковані на Паризькому саміті в листопаді 2002 року. Сьогодні з міжнародним тероризмом необхідно боротися не аматорськими, а комплексними методами – на системному, міжнародному рівні. Нині стало цілком зрозуміло, що не тільки одна країна не може самотужки протистояти такому явищу, як тероризм, а й групи країн. Постала необхідність координації зусиль на рівні міжнародних організацій. НАТО у цьому розумінні є найефективнішим механізмом боротьби з міжнародним тероризмом. Настав час утворити певну структуру швидкого реагування, яка б налічувала кілька десятків тисяч солдат і була добре підготовлена, сучасно озброєна та працювала на випередження, не допускаючи будь-яких проявів тероризму. Ця структура покликана убезпечувати населення від терористичних акцій та заходів, які призводять сьогодні до загибелі десятків тисяч людей. Міжнародний тероризм – це форма силового зіткнення цивілізацій в умовах глобалізованого світу. Передусім ідеться про протистояння іудейської та мусульманської цивілізацій як найбільш радикальних і агресивних. У цю боротьбу втягується і християнська цивілізація, особливо її католицька та протестантська гілки. Втім, православні народи також не залишилися осторонь, найпаче враховуючи розширення зони військових конфліктів на іракську територію. У війні в Іраку беруть участь військові контингенти з православних країн, зокрема Болгарії та України. Не можна забувати і про інтереси таких цивілізацій, як буддійська чи архаїчно-природних культів, характерна для країн Африки і деяких ареалів Азії та Латинської Америки. Сенс розвитку будь-якої цивілізації визначає її ставлення до людського життя. Найбільш утилітарний підхід до цього питання існує в мусульманській цивілізації, що розглядає жертву з боку носіїв мусульманських цінностей і, тим паче, представників інших цивілізацій, як нормальне, повсякчасне явище. Особливо активно таку лінію проводять радикальні мусульманські угруповання. Тому міжнародний тероризм став знаряддям саме в руках мусульманської цивілізації у її боротьбі за чільне місце у світовій спільноті та світовому господарстві. а також заради посилення своїх позицій. Ситуація, що виникла у світі після 11 вересня 2001 року, підштовхує світову спільноту до вироблення закону стосовно такого нового виду конфліктів ХХІ століття, як війна з тероризмом. Національна стратегія захисту Сполучених Штатів (The National Defense Strategy of the United States) відкривається промовистим твердженням — «Америка є нацією на війні». Далі йде розшифрування цього твердження: «сьогоднішня війна — проти терористичних екстремістських мереж, включно з їхніми державними й недержавними прихильниками». Цій війні було дано багато визначень — «війна з тероризмом», «глобальна війна з тероризмом» або навіть «тривала війна». Все це, по-суті, означає одне: використання військової чи іншої сили для ураження терористів скрізь, де їх буде виявлено. У Сполучених Штатах є визнання факту війни з тероризмом і її політичних та юридичних наслідків. Власне, що це — «війна взагалі», «нова форма воєнних дій» чи «протистояння зі світом тероризму»? Це справді війна у межах наявної юридичної структури — чи, як її визначив президент США Джордж Буш у меморандумі Білого дому від 7 лютого 2002 року, «нова парадигма»? «Цю нову парадигму вводимо не ми, а терористи. Вона потребує нового трактування законів війни, яке при тому було б сумісне з женевськими принципами», зазначається у меморандумі. Чи не означає це таке: президент Буш вважає, що традиційний закон збройного конфлікту (який часто кваліфікується у США як «закон війни» й відповідно ілюструється чотирма угодами 1949 року в Женеві) не витримав випробування ХХІ століттям і потребує змін або корекції? Якщо це справді «нове трактування» американською стороною, то дуже важливо, аби воно вписувалося й координувалося з міжнародною відповіддю на тероризм як на явище, яке останнім часом набуває глобального поширення у світі. Традиційно й відповідно до практики багатьох останніх років, тероризм визначався як насамперед внутрішня проблема, стримування якої покладалося на внутрішні закони. Дії терористів, що, як, наприклад, у випадку з «Аль-Каїдою», давно вже набули міжнародних масштабів, не можуть трактуватися як звичайні злочини, які слід розглядати у світлі внутрішніх законів тієї чи іншої країни. Таким чином, постає необхідність розширення закладених у міжнародне право рамок збройного конфлікту. Очевидно, що одна країна, хоч би якою вона була могутньою, не уповноважена одноосібно чинити правосуддя від імені міжнародної спільноти. В ситуацій, яка склалася нині, можливо, є сенс створити авторитетний Міжнародний антитерористичний трибунал, який би мав чітко виписані повноваження судити і притягувати до відповідальності злочинців зі світового терористичного інтернаціоналу? Проте якщо ми говоримо про зміну парадигми трактування законів війни з тероризмом, то чи не варто одночасно виписати відповідні закони, котрі б сприяли захистові жертв, які опинилися в зоні конфлікту, викликаного діями терористів? Не підлягає сумнівові, що необхідна зміна парадигми, відповідно до якої мали б враховуватися законні права цивільного населення, що завжди найбільше страждає від непримиренного протистояння задіяних у конфліктах сторін. Передусім повинно йтися про конфлікти, аналогічні іракському: на території цієї країни щодня від рук ісламських екстремістів гинуть десятки безневинних людей, а держава не має сили протистояти нападам терористів. Напевно, має бути визначено, що коли внутрішнє насильство досягає рівня «збройного конфлікту», то у війні з терористами можуть застосовуватися методи і засоби, які є адекватною відповіддю на посилення загрози з боку терористичних угруповань. Бо якщо у мирні часи відносини між державою та її опонентами повністю регулюються законами, що захищають права людини, то підвищення внутрішнього насильства до рівня «збройного конфлікту» переводить ситуацію у зовсім іншу площину. У площину, де неможливо повністю гарантувати права людини і її захист від осіб, котрі за ніщо мають життя своїх співвітчизників і ведуть неприкриту війну проти цивільного населення, свідомо удаючись до найбільш варварських методів винищення мирних людей. І якщо донедавна терористичні дії в основному поширювались у межах контексту національної внутрішньої боротьби, то глобалізація тероризму підштовхнула терористів із Близького Сходу розширити свої дії поза межі їхніх власних територій і здійснювати свої напади й на теренах Європи. Вирішуючи це питання, особи й міжнародні організації, котрі належать до західного світу, потрапили в класичну пастку штампів та навішаних ярликів. Пастка ця не нова, але дуже комфортна для тих, хто освоює виділені ресурси на певну проблему чи якесь завдання. Річ у тому, що, аналізуючи факти, які лежать в основі ситуації, що склалася, бачимо: хоч військові дії в боротьбі з тероризмом були досить успішними, свої можливості вони вже вичерпали. Оскільки війна — це збройне протистояння і є лише частиною заходів та засобів, які можна застосовувати для вирішення якихось проблем. Якщо про це говорить президент США Джордж Буш, то, очевидно, він як політик, що змушений говорити дуже простими для пересічного громадянина фразами, у принципі має рацію, називаючи зазначене протистояння війною з тероризмом. Але коли про війну з тероризмом говорять люди, котрі професійно досліджують цей процес, — вони або не компетентні, або вводять громадськість в оману. Конфлікт, який виник у протистоянні з тероризмом, не коректно називати війною. Бо це є конфлікт, протистояння, комплекс різноманітних конфронтаційних дій. І тільки невелика надводна частина айсберга протистояння може ідентифікуватися як війна. Військовими методами це питання принципово не можливо вирішити. Тому загальмувалися процеси розв’язання проблеми у Афганістані й Іраку, і таким чином вони гальмуватимуться скрізь по світу. Військові завершили розгром воєнізованих формувань противника, й сьогодні у Іраку та в Афганістані мали б працювати зовсім інші фахівці. Меншою мірою — спеціалісти військової поліції, яка зараз практично повністю взяла на себе всі функції забезпечення безпеки в Іраку, а більшою мірою — спецслужби. Проте набагато важливіша робота зі створення нової структури. Тобто нової системи: місії суспільства, ідеології й політики. Ці речі набагато складніші, можливо — не такі очевидні, але це саме те, чого конче бракує нині. Якщо продовжувати протистояння силами військових (зокрема військової поліції), то це призведе до того, що ті ж таки військові — а вони вже запитують себе, що ж робити далі, — можуть запропонувати інший вихід — встановлення військової диктатури. Власне, іншого виходу вони просто не можуть запропонувати, оскільки їм не відомі інші засоби для стабілізації ситуації. Гадаю, саме з цієї точки зору вивчають зазначену проблему багато аналітичних західних центрів. Але є обставина, яка заважає політикам і можновладцям усього світу прислухатися чи використовувати думки й розробки людей, котрі розуміють справжні причини і справжні моделі того, що реально відбувається. Дуже чітко змалював картину, подібну до сьогоднішньої, Еріх Марія Ремарк в епізоді, де він описує спостереження нелегального емігранта лікаря, котрий перебуває за кількасот метрів від споруди Ліги націй і бачить, як приїжджають і від’їжджають щасливі й дуже багато вбрані у розкішні костюми, хутра та прикраси аристократичні пани та пані, що їх супроводжують. Вони вирішують світові проблеми, а тим часом війна вже йде у Європі. Ремарк геніально окреслив це не з погляду соціального маргінала, а з погляду політичного вигнанця антивоєнного, антиагресивного напряму, який добре розуміє причини конфлікту. До чого це призвело, ми знаємо. Історія нам показала, що було запущено вкрай спустошливу і жорстоку війну, якої могло й не бути. Причина — цим гарно і багато вбраним панам, які не були наївними чи недалекими, просто було некомфортно, невигідно вирішувати нові завдання новими методами. І визнати, що поза їхнім вузько корпоративним світом існують проблеми, про які вони не хотіли й чути. Оскільки були повністю зациклені на вирішенні своїх кар’єрних політичних питань, захоплені бажанням розширювати бізнесові горизонти і примножувати фінансові здобутки й намаганням узяти від життя все, що давало їхнє привілейоване становище в суспільстві. До речі, абсолютно аналогічна проблема існує зараз і в Україні. Так звана еліта зайнята переділом і роздерибаненням країни, не думаючи, що виклики, які постають сьогодні, можуть одним махом припинити це все й не дати використати вже здобуте раніше. Отже, повертаючись до війни з тероризмом, глобальних викликів і завдань, можна констатувати: ці нестандартні нові завдання щосили намагаються вирішити застарілими методами вчорашнього дня. Саме за тим рецептом, про який хтось із великих сказав, що пересічні генерали завжди готуються до вчорашньої війни. Так само пересічні політики готуються до вирішення вчорашніх проблем. Що фактично визнавав попередній президент США Білл Клінтон, коли говорив: ми були готові до «холодної війни» з сильним, але означеним противником Радянським Союзом, але не готові до неозначеної війни з противником, котрого неможливо знайти. Власне кажучи, те, що збурення викликається нарощуванням різниці економічних, соціальних, політичних і культурних потенціалів, не є чимось новим. Принаймні це відомо політичним, економічним і системним аналітикам. Постає класичне запитання: що ж робити? Бо, як свідчить попередній досвід, політики всерйоз займуться вирішенням цих питань, коли вони ввійдуть у стан гострої кризи. Власне, заклики реформувати ООН та інші міжнародні інститути — цілком слушні. Але на це піде дуже багато часу. Європейський Союз мав шанс реформуватися протягом кількох десятиліть. Однак на вирішення проблеми боротьби з тероризмом стільки часу просто немає. Відповідно, мав би бути застосований інший підхід. Оскільки політикою таких масштабів, безперечно, переважно займаються юристи, слід зазначити, що й тут ми втрапляємо у пастку ярликів, штампів та вчорашніх вирішень. Річ у тому, що юридична наука лише оформлює механізми, котрі складаються природним шляхом чи розробляються відповідними інституціями. Але самі закони не здатні створити такі інституції, як картина нездатна створити реальність. Відповідна спроба «загнати» проблему юридичним шляхом — приречена, доки не будуть створені саме працюючі механізми й інституції, які вже потім можна оформити юридично. Очевидно, що людство потрапило у свою чергову кризову смугу. Коли пробує вирішувати нові нагальні проблеми старими методами. Коли немає зацікавленості у тих, хто володіє ресурсами, і є зацікавленість у тих, хто пробує змінити систему різними способами. У цьому сенсі можна визнати, що навіть «Аль-Каїда» намагається змінити систему. Просто її «методи» і «цілі» дуже специфічні. Питання в тому, чи зможуть досягнути свої мети «Аль-Каїда» або якісь інші екстремістські угруповання? А таке може статися, оскільки тенденції, котрі сьогодні чітко вимальовуються у Латинській Америці, набагато деструктивніші й небезпечніші. Є підстави очікувати, що вони зможуть завдяки спрощенню парасоціалістичного і паракомуністичного підходів досягти-таки певного успіху. Питання, чи людство здатне захистити свої здобутки, представлені вищою формою розвитку західної цивілізації, і продовжити їх, — є питанням, наскільки людство зможе сконцентрувати свої ресурси і передати управління тим, хто бачить адекватні методи протидії активізації терористичних угруповань і встигне це зробити в реальному часі, а не намагатиметься послуговуватися моделями вчорашнього дня. 3. Формула ант терору та проблеми захисту прав людини Після масштабних терактів у США, Іспанії та Росії, ряду вибухів у популярних туристичних центрах однією з характерних рис сьогодення стала необхідність посилення боротьби з правопорушеннями, організованою злочинністю і тероризмом. Пошук найоптимальніших методів протидії тероризму та екстремізму став головним завданням II Міжнародного антитерористичного форуму «Сучасна Україна в умовах нових загроз (тероризм та екстремізм)», відкритого в рамках V Міжнародної виставки засобів захисту, озброєння та спецтехніки «ISPEK–2005». Організатор форуму – громадська організація «Міжнародна антитерористична єдність» – поставила за мету привернути увагу громадськості до необхідності втілення нових підходів формування системної протидії тероризму та екстремізму насамперед через консолідовану позицію громадських сил. На форумі як громадянська ініціатива була запропонована для обговорення модель Національної програми протидії тероризму та екстремізму. Визначаючи головні пріоритети ініціативи, голова правління «Міжнародної антитерористичної єдності» Олександр Дічек підкреслив у розмові з кореспондентом «Дня», що навіть в ООН не до кінця зрозуміли, як правильно потрібно боротися з тероризмом: «Уже очевидно, що сьогоднішня тактика, яка спирається на посилення силової складової, не може принести успіху, оскільки вона порушує права і свободи людини, відтак викликає роздратування в суспільстві. Наші технології мають гуманістичну направленість, їх можна умовно назвати інформаційно-суспільними, що поділяються на культурологічні, гуманістичні, освітні, виховні. Усі вони спрямовані на те, щоб сформувати гармонійну особистість, людину, у якої немає бажання протиставляти свою націю, релігію іншим». Важливість подібних ініціатив відзначив і співголова оргкомітету форуму, колишній перший віце-прем’єр міністр України Анатолій Кінах: «Це просто необхідно. Ми повинні розуміти, що таке явище, як міжнародний тероризм не має кордонів, не має релігії, не має нації, а тому загрожує безпеці усієї людської цивілізації. Однак результат може бути досягнутий тільки тоді, коли об'єднуватимуться зусилля держави і суспільства на принципах демократії, захисту прав людини, безпеки нашого життя». Принцип системної протидії тероризму, спрямований на активізацію громадського сектора, знайшов схвальний відгук і з боку силових структур. Так, колишній заступник голови Служби безпеки України Василь Кругов підкреслив: «Тероризм як міжнародне транснаціональне явище є системою, яка потребує системної протидії. У першу чергу повинні працювати державні інституції – спецслужби, правоохоронні органи і спеціально створені структури, такі як, приміром, антитерористичний центр України на базі СБУ. Однак силова складова потребує і долучення самого суспільства, громадських інститутів». За його словами, держави, в яких не спрацьовувала громадська складова, мали серйозні проблеми: «Яскравий приклад – сусідня Росія. Безперечно, люди, які організовували вибухи домів, теракти в метрополітені не могли не проявляти себе при підготовці, але громадяни держави на це не відреагували», – відзначає пан Кругов. Саме тому, за його словами, сьогодні «Служба безпеки України вбачає необхідність долучення громадянського суспільства до роботи державних інститутів». Основна робота фахівцями покладається на засоби масової інформації, оскільки, на думку пана Кругова, «представники ЗМІ можуть донести ідеологію протидії тероризму та екстремізму до людей – це і є допомога у боротьбі з тероризмом». До такої ж думки схиляється і Олександр Дічек, який вбачає в адекватному інформуванні населення оптимальну модель гармонізації силової та громадської складової. Однак він наголосив і на відповідальності ЗМІ за ненавмисну «допомогу» терористам: «Особливістю сучасного тероризму є те, що він робить акцент на латентній складовій терористичної акції – це той момент, коли ЗМІ дуже детально розповідають про теракт. Саме на це розраховують терористи – на формування у суспільстві уявлення про них як про мучеників, героїв, борців за свободу та незалежність країни, регіону». Відтак адекватне висвітлення терактів, поєднане з донесенням ідеології протидії тероризму та екстремізму є оптимальною допомогою силовому сектору.»[3] Основну роботу по боротьбі з тероризмом сьогодні виконує Антитерористичний центр України на базі СБУ, який діє з 1994 року. Інформацією про його роботу з «Днем» поділився Василь Кругов: «Практично всі об'єкти життєзабезпечення, техногенні об'єкти, ті, які можуть використовуватися терористами як суспільно значимі, сьогодні убезпечуються різноманітними програмами дій Антитерористичного центру України. Механізми протидії відпрацьовуються на всіх атомних станціях, газових і нафтопроводах, у місцях масового скупчення людей, будівлях вищих органів влади». Сьогодні на базі Антитерористичного центру планується створення Міжнародного центру спеціальної підготовки – про це нещодавно заявив Президент Віктор Ющенко. Його метою, за словами пана Кругова, буде підготовка спеціальних підрозділів, відомств і міністерств України, задіяних у контртерористичних операціях, а також спеціальних підрозділів, яких потребуватимуть інші держави. Прикметно, що в Росії на сьогодні подібного центру немає, є спеціальний центр підготовки, але він готує виключно підрозділи ФСБ. Розвиток ситуації в Іраку та регіоні Середнього Сходу спричинився до необхідності повернутись до реального аналізу базової стратегії США, їх національних інтересів як у глобальній, так і національній системі координат. В системі національної безпеки США яскраво проявилась проблема між стратегією як теорією і стратегією як дійовим механізмом досягнення визначеної мети в умовах виживання, ситуаційної необхідності, інтенсивних змін та нестабільності. Інша проблема — це класифікація стратегії і тактики. У воєнній справі тактика визначає завдання збройних сил у процесі бою, а стратегія — спосіб використання воєнних операцій для досягнення кінцевої мети. Аналіз і планування повинні аргументувати, які позиції вимагають їх включення до стратегії, а які — до тактики. На практиці, тим не менше, має місце ситуація, коли, з одного боку, «тактика», а з іншого — «стратегія» стають несумісними. Документи базової національної стратегії містять у собі узагальнені визначені терміни, фундаментальні принципи та концепції, що охоплюють глобальні проблеми і в загальному не передбачають фінансування, силового забезпечення. Операційна стратегія передбачає комплекс дій, в основі яких є реальні механізми, орієнтовані на вирішення актуальних задач і зважені збалансовані рішення. З іншого боку, на відміну від базової, вона має таку характеристику, що є необхідним атрибутом дієвої операційної стратегії. У принципі базова стратегія повинна містити орієнтири можливих змін, але на практиці зазнає постійних втрат, що зумовлені реальними подіями. Кожна велика криза чи війна вносять зміни до задекларованої базової стратегії. Проблема полягає лише в оперативній розробці реальної операційної стратегії на коротку перспективу, де враховуються уроки розвитку подій. Інтегруючий термін «національна стратегія» (National Strategy) — це наука і мистецтво розвитку і використання політичних, економічних і воєнних засобів держави в інтересах досягнення національних цілей в умовах мирного і воєнного часу»[4] , де «національні цілі — це фундаментальні цілі і задачі нації (народу), на реалізацію яких cпрямовано її політику, ресурси і зусилля». «Національна безпека США — це умова розвитку держави, яка забезпечується воєнною перевагою США над будь-якою іншою державою чи коаліцією держав, сприятливою позицією американської дипломатії у сфері міжнародних відносин, воєнним потенціалом, що забезпечує успішну протидію явним чи таємним ворожим або руйнівним діям як зовні, так і всередині країни». Стратегія національної безпеки виникла на основі трансформації воєнної стратегії. «Воєнна стратегія — є мистецтво і наука використання збройних сил держави для досягнення цілей національної політики шляхом прямого використання воєнної сили або загрози використання». Що стосується самої стратегії, то вона «...є мистецтвом і наукою розвитку та використання політичних, економічних, психологічних і воєнних засобів відповідно до умов мирного чи воєнного часу для максимальної підтримки дій політичного керівництва країни з метою нарощування можливостей досягнення перемоги і зменшення шансів зазнати поразки». Порівнюючи ці визначення, можна стверджувати, що призначення збройних сил США лежить в діапазоні від імплементації воєнної стратегії, тобто ведення війн, до вирішення загальнонаціональних завдань. Після подій 11 вересня 2001 року збройні сили США стали головним дійовим механізмом захисту американських національних інтересів на глобальному рівні. Оцінка реальних загроз національним інтересам держави є одним з найважливіших орієнтирів при розробці стратегії національної безпеки США на поточний рік. Консервативний «радянський» підхід до цього питання в межах Альянсу протягом останніх чотирнадцяти років підтвердив свою нежиттєздатність, а пошуки нових раціональних орієнтирів для американської стратегії національної безпеки все ще тривають і перебувають у динамічному стані. Саме тому характеристика сучасної ситуації як «викликів невизначеного майбутнього» набула поширення. У контексті невизначеності здійснюються пошуки нової моделі дійової стратегії. Стратегія національної безпеки Сполучених Штатів Америки, оприлюднена 20.вересня 2002 р., визначає наступні основні цілі: · проведення випереджувальних воєнних дій проти ворожих держав та терористичних груп, спрямованих на розробку ЗМЗ; · запобігання виникненню ситуації, коли будь-яка країна може кинути виклик глобальній воєнній могутності США; · одноосібне прийняття рішення щодо захисту власних національних інтересів і безпеки (у випадку необхідності); · розповсюдження ідей демократії і прав людини на всій земній кулі, особливо в мусульманському світі. У контексті зазначених цілей Стратегії національної безпеки США на 2003 рік конкретні стратегічні завдання щодо країн регіону Перської затоки та Іраку певною мірою можна віднести до тактичних завдань. З розвитком процесів глобалізації світ роздвоївся. Демократичне співтовариство (приблизно 30% населення світу, на нього припадає майже 70% світового багатства) живе в умовах стабільності. Але має місце «південна дуга нестабільності» (від Близького Сходу — до прибережної полоси Азії). Хаос у цій зоні спричинений низкою чинників, а саме: вакуумом безпеки, відсутністю балансу сил, бідністю, неефективністю діяльності урядів, високим рівнем безробіття. Саме тому ця зона нині є «інкубатором» основних загроз: тероризму, тиранії, урядів-ізгоїв, розповсюдження зброї масового знищення, етнічного напруження, недостатності ресурсів, геополітичного суперництва, нелегального розповсюдження наркотиків та організованої злочинності. Стратегія стверджує: якщо ми хочемо досягти мирного майбутнього і реалізації сприятливих можливостей у світі, ці проблеми і загрози необхідно взяти під контроль. [5] З американських позицій, арабському світу необхідно допомогти у будівництві демократичного устрою держав. Проте розпочинати слід було з Саудівської Аравії. П’ять сімейних кланів Середнього Сходу є власниками майже 60% світового видобутку нафти [9]. Родина, яка знаходиться при владі у Саудівській Аравії, контролює більш ніж 1/3 цієї кількості. Високий рівень корупції та неконтрольований обіг мільярдних нафтодоларів, падіння життєвого рівня і фрустрація призводять до радикалізації, створюють придатні умови для ідеології фундаменталістів. У боротьбі з глобальним тероризмом метою США є: знищення терористичних мереж, притягнення до відповідальності країн, що приховують терористів, протидія агресивним тиранам, які володіють чи прагнуть оволодіти ядерною, хімічною чи біологічною зброєю, яку можна буде передати союзникам-терористам. Терористи, встановлюючи тісні відносини з тиранами, можуть придбати технології, що дадуть можливість масово знищувати. Кожна з цих загроз примножує небезпеку, яка створюється іншою. І єдиний шлях до безпеки — ефективна протидія і терористам, і тиранам.[6] Стратегія випередження і недопущення за допомогою застосування воєнної сили ніколи не мала чітких меж. Щодо терористичних організацій стратегія випередження не ефективна, вона більшою мірою стосується держав. Терористичні організації не відчувають страху від удару у відповідь на їх акт терору, навпаки, певною мірою вони розраховують саме на ланцюгову реакцію ескалації воєнного напруження від внутрішньодержавного виміру до глобального. 30 квітня 2003 року в Тель-Авіві (Ізраїль), Ріджаді (Саудівська Аравія) і Касабланці (Марокко) майже синхронно було проведено терористичні акції групами, що ідентифікують себе з Аль-Каїдою, підтверджуючи таким чином легенду про глобальну мережу організації, до якої входять саудійці, марокканці, пакистанці, фундаментальні ісламісти з усієї Європи. Для їх діяльності необхідні кошти, причому не завжди дуже великі. Акції в Ріджаді відбулися після оголошення США про виведення своїх військ із Саудівської Аравії (це було головною вимогою бен Ладена). На вимогу широкої громадськості в Марокко король усунув з посади міністра внутрішніх справ. В Ізраїлі акції призупинили процес відновлення діалогу між А.Шароном і новим палестинським прем’єром М.Аббасем. Це свідчить про те, що метою акцій була виключно дестабілізація ситуації в країнах, недопущення її поліпшення. Згідно зі сценарієм С.Хантінгтона, йде війна цивілізацій, ініціаторами якої є мусульманські фундаменталісти. У цьому контексті становлять інтерес відомості, наведені в табл.1 (додаток №) Розвиток подій в Іраку виявив значну прогалину між затвердженою стратегією США і необхідністю нагального вирішення стратегічних проблем не лише в Іраку, але й у всьому регіоні Близького і Середнього Сходу. В американському суспільстві домінує ідея про необхідність проведення демократичних змін у всьому регіоні Близького і Середнього Сходу. Але у випадку їх некритичного проведення демократичний устрій дасть зворотній результат. Корупція, недостатньо тверда політика і неефективна практика можуть зробити кошти, спрямовані на допомогу країнам регіону, абсолютно неефективними. В подібних умовах допомога лише погіршує слабку політику, зводить до нуля інвестиції, увічнює бідність. США твердо переконані у тому, що основною причиною радикального ісламського тероризму є домінування авторитаризму, який супроводжується відсутністю демократії, свободи і сприятливих економічних умов. До певного часу ці ідеї сприймалися як політична риторика, але після подій 11 вересня 2001 року навіть ООН у своїй доповіді щодо розвитку в арабських країнах визнала цю проблему і закликала до розробки шляхів розширення демократичних інститутів і основних свобод людини в мусульманських країнах на Близькому Сході[7] . На думку експертів з проблем Середнього і Близького Сходу, ключовою проблемою є високий рівень корумпованості і атмосфера безконтрольного збагачення, що домінують у владному прошарку більшості країн регіону. Видається сумнівним «лікувати» ці позиції за допомогою ліберальних механізмів та демократичних свобод. З іншого боку, ісламські фундаменталісти в Афганістані, Марокко, Пакистані, Палестині, Саудівській Аравії надзвичайно активні у розв’язанні публічних і соціальних проблем, опіці над малозабезпеченими, контролі за освітою, медичною допомогою тощо, на відміну від діяльності традиційних провладних партій, що не мають підтримки громадськості. На думку експерта ЦРУ Р.Баєра, якщо у Саудівській Аравії вибори президента будуть вільними та демократичними, саудівці проголосують за бен Ладена, тому що він перший наважився оголосити війну корумпованим злочинцям, які керують цією країною [21]. Така ситуація характерна для більшості країн регіону. Критичного рівня досягла корупція в таких країнах, як Пакистан, Саудівська Аравія, Ємен. Регіональна загроза поглиблюється наявністю у двох з цих країн ядерної зброї. Крім того, з неофіційних джерел відомо, що спецслужби ядерного Пакистану підтримують тісні стосунки з Аль-Каїдою. Відповідно, будь-який додатковий виток інформації щодо цього для пакистанських урядових кіл неприпустимий, тим паче на рівні журналістського розслідування (американський журналіст Д. Пірл). Інсталяція демократії, демократичний месіанізм можливий у Центрально-Східній Європі, Америці, де є глибоке історичне коріння, і досить сумнівний у мусульманському світі. Міжнародний тероризм ніколи не виграє у війні з США, але ідеологічна перемога на мусульманському фронті є досить ймовірною. В регіоні Близького Сходу, Південно-Західної та Південної Азії США мають традиційні життєві інтереси. Насамперед це стосується проблем мирного врегулювання, гарантування безпеки Ізраїлю та дружніх арабських країн та збереження вільного постачання нафти за доступними цінами, а також зменшення шансів для появи нового агресора. Питання імплементації демократії в країни регіону можна розглядати у контексті стосунків США — Саудівська Аравія, де, незважаючи на корупцію, активність терористичних угруповань, незадовільний рівень боротьби з ними, численні приклади їх непрямої фінансової підтримки з боку влади, США не висувають вагомих претензій щодо внутрішньополітичної ситуації в країні, дотримання норм демократії. Причина — порівняно високий рівень бізнесових та фінансових відносин між країнами, вільна діяльність американських компаній на території Саудівської Аравії, стабільний експорт нафти. Це не є ісламська країна зі зразковою демократією, але її державний устрій та рівень державного управління дає можливість забезпечити стабільні поставки нафти і ринкові умови ведення бізнесу для США та інших країн. Справжня воєнна перемога — завжди політика, її досягають за допомогою базової стратегії, і на її фінішній прямій затухають конфлікти та їх наслідки. Це створює умови для сталого розвитку суспільства. Останнім часом у боротьбі з тероризмом виникло чимало проблем із захистом прав людини. Так, наприклад, Великобританія готова піти на зміну законодавства про права людини заради боротьби з тероризмом. Про це заявив нещодавно прем'єр-міністр Великобританії Тоні Блер на своїй щомісячній прес-конференції на Даунінг-стріт. Він виклав журналістам плани уряду щодо спрощення і прискорення процедури депортації іноземних громадян, підозрюваних у причетності до тероризму. "Уряд готовий внести зміни до Акту про права людини, якщо виникнуть будь-які труднощі з застосуванням нових заходів для депортації", - сказав прем'єр-міністр. Великобританія, що є учасницею Європейської конвенції про права людини, не може депортувати громадян тих країн, де їм може загрожувати страта або катування. Саме тому, за словами Блера, зараз уряд Великобританії проводить інтенсивні консультації із низкою країн, щоб одержати запевнення в тому, що з депортованими громадянами будуть гуманно поводитися. "Ми вже уклали меморандум про взаєморозуміння з цього питання з Йорданією, вчора в мене були конструктивні переговори з лідерами Алжиру і Лівану, всього ми проводимо консультації приблизно з 10 країнами", - розповів Блер. Британська правозахисна група "Свобода" ("Liberty") уже висловила стурбованість наміром уряду пожертвувати правами людини заради боротьби з тероризмом. Раніше своє занепокоєння тим, що в погоні за терористами можуть бути обмежені фундаментальні права людини, висловила і дружина прем'єр-міністра Великобританії Шері Блер. Однак глава кабінету міністрів Великобританії жорстко наполягає на необхідності радикальних заходів. "Приїзд у Великобританію - це не прогулянка, люди беруть на себе обов'язки, живучи в цій країні. Вони повинні розділяти цінності й установки нашого способу життя. А якщо вони починають проповідувати ненависть або брати участь у діях проти нашої країни та її народу - їм тут не місце", - відзначив Блэр. "Вони приїжджають сюди і грають за нашими правилами, - додав він. - Якщо ж ні, то вони повинні виїхати звідси". Яким чином нам сьогодні долати тероризм, не порушуючи права людини? З проблемою тероризму дуже тісно пов’язана проблема боротьби з застосуванням тортур. Ця проблема наразі почала обговорюватися всім світом. Проблема тортур і їх застосування, боротьби з тортурами була предметом дуже широких дискусій. Країна, яка нині фактично диктує свої стандарти всьому світові і навіть Організації Об’єднаних Націй, - це Сполучені Штати Америки, сама в Іраку застосувала і застосовує в масовому порядку тортури до ув’язнених, зокрема, у в’язниці Абу-Грейб неподалік Багдаду. Чи можна доходити до цього у боротьбі з тероризмом? Чи не є це, власне, провокацією до проведення терористичних актів зі сторони близьких і рідних тих ув’язнених, які потерпають від порушення прав людини. Це, на мою думку, не тільки ускладнює боротьбу з тероризмом, але й просто заганяє цю проблему в глухий кут, вихід з якого не можливий. 4. Аналіз загрози тероризму в Україні На рубежі тисячоліть світова прогресивна думка дійшла висновку, що тероризм, як небезпечне явище для людства, стоїть в одному ряду світових загроз поряд з організованою злочинністю, наркобізнесом, ядерною та екологічною небезпекою. Це обумовлено, насамперед тим, що тероризм стає самим поширеним засобом вирішення конфліктів у різних регіонах планети. Вірус насильства уражає як високорозвинені країни, так і периферію цивілізованого світу. Силове поле тероризму охопило практично всі континенти, але більш за все світове суспільство та політичну еліту тривожать передумови виникнення терору глобального рівня, що утворюється на Євразійському континенті. Поряд з цим, необхідно зазначити, що в Україні «терористичного бума» поки немає, проте мають місце окремі злочини, що носять терористичний характер. Кожний вдалий терористичний акт має під собою політичний або фінансово-комерційний ґрунт, підриває віру населення в спроможність держави протистояти насильству, тобто виконувати свої функції. Тому подібні злочини безпосередньо являють собою погрозу життєво важливим інтересам держави. Сьогодні в Україні є чинники, існування котрих складає ґрунт для виникнення різних за масштабами та систематичністю терористичних проявів. Фактично будь-який тероризм так чи інакше детермінований економічно. В умовах загострення кризи, що охопила політичні, економічні та соціальні відношення в Україні, можна окреслити фактори, які сприяють розвитку тероризму: криміналізація суспільства, корупція, низький економічний рівень країни, ріст цін, затримка виплат заробітної плати, безробіття, відсутність засобів до існування, зубожіння населення, невдоволення існуючими суспільними відносинами, значний рівень злочинності. Такі переломні моменти в житті країни, як правило, супроводжуються підвищеною нервовою готовністю її громадян до різких, необдуманих агресивних вчинків. Економічні негаразди, майнова і соціальна диференціація населення породжують в Україні стан протистояння в суспільстві, намагання окремих лідерів деяких політичних партій і громадських організацій використати невдоволення людей у своїх вузькопартійних і корпоративних інтересах. Деструктивні процеси особливо посилилися під час проведення виборчої президентської кампанії. Як наслідок, певні верстви населення можуть вдатися до радикальних дій, стати на шлях антиконституційних форм і методів політичної боротьби. Після розпаду СРСР в Україні, як і в більшості країн-членів СНД, пройшов процес розпаду бюрократичної системи держави, який супроводжувався порушенням принципів соціальної справедливості, нівелюванням моральних цінностей. Потужна динаміка цих процесів сприяла інтенсивному розвитку тіньової економіки й організованої злочинності, лідери яких використовували терористичні способи дій для вирішення питань економічного та політичного характеру. Так шляхом вбивств політичних діячів, керівників бізнесових структур, в тому числі і тіньових, усуваються "неугодні" політичні й економічні лідери, через психологічний тиск вирішуються ті чи інші питання. Аналізуючи причини зростання масштабів організованої злочинності та тероризму в Україні, можна зробити висновок, що вони розвиваються завдяки тим умовам, в яких можна безкарно протиправним шляхом вилучати максимальні кошти за рахунок неправомірного перерозподілу національного прибутку і втрати владою ефективного контролю за державними та суспільними структурами. Територію України сьогодні складають землі, які на певних відрізках історії знаходились у складі різних за розвитком країн. А це знайшло свій відгук у культурі населення, особливо вплинуло на розвиток правосвідомості. Тому для формування об'єктивного уявлення при розгляді певного аспекту розвитку конкретного регіону держави необхідно ретельно враховувати історичне навантаження. Непроста ситуація складається на Кримському півострові, де простежується тенденція радикалізації структур кримськотатарського національного руху. Активізація діяльності націоналістичних структур кримських татар щодо відродження їхньої національної державності в Криму, ініціювання ними нової хвилі міграції осіб кримськотатарської національності з Узбекистану, різних регіонів Росії, інших країн СНД, боротьба організованих злочинних угруповань за сфери впливу, створюють передумови виникнення значної напруги в регіоні. Положення про меджліс кримськотатарського народу основною своєю метою визначає "національно-державне визначення на своїй національній території". У програмних документах національної партії "Адалет" передбачається створення загонів "аскерів". Слід враховувати, що на розвиток подій у Криму впливає зацікавленість Туреччини, яка з урахуванням послаблення позицій Росії претендує на роль лідера в Чорноморському басейні. Загальні історичні, політичні та культурні корені та традиції, що мають ісламську основу, політична й економічна нестабільність суспільства в країні створюють сприятливі умови для діяльності релігійних і громадських організацій на півострові, які зорієнтовані на зв'язки з ісламським світом. Адже згідно з "Основними завданнями діяльності органів національного самоврядування кримськотатарського народу на період до IV Курултая кримськотатарського народу" (жовтень 1999 р.), одною з основних цілей меджлісу є організація донорських конференцій держав, що мають потенціал для участі у фінансовій підтримці повернення й облаштування кримськотатарського народу, включаючи країни традиційного поширення ісламу. У цілому, проблема міграції, в першу чергу нелегальної, з країн зі складною політичною та криміногенною обстановкою, з територій, де ведуться бойові дії або ж міжетнічні конфлікти, набуває особливої гостроти і потребує ефективного реагування. За оцінками правоохоронних органів, Україна, уникнувши міжнаціональних конфліктів, наприкінці ХХ-го сторіччя з країни, через яку проходить транзитом нелегальна міграція, поступово перетворюється в країну, яка акцептує нелегальних мігрантів на своїй території. В Україну намагаються проникнути не тільки ділки "тіньової економіки", торговці наркотичною сировиною, зброєю, але й особи, що ухиляються від кримінального переслідування, у тому числі за здійснення терористичних актів на батьківщині. При цьому нелегальна міграція в Україні представлена й крайніми її формами: втеча з "гарячих точок", вимушене переселення, виїзд з країн постійного проживання в пошуках кращих умов життя. Значний потік нелегальної міграції йде з регіонів, охоплених військовими конфліктами, у яких тероризм та кошти наркобізнесу - це основний шлях досягнення політичної влади (Афганістан, Шрі-Ланка, Бангладеш, північні штати Індії, Пакистан, республіки Закавказзя). Найбільш вагомою для умов географічного розташування України є міграція з "гарячих точок", які знаходяться на території країн СНД (Чечня, Нагірний Kapaбах, Абхазія, Осетія, Таджикистан). Такого роду мігранти несуть в Україну зброю, бандитський уклад існування, небезпечні інфекційні захворювання. Вони вже створили в країнах заходу "колонії" із своїм укладом життя, складові якого суперечать законодавству країн їх перебування. Подібні "колонії поселення" створюються й у нас. Вже сформувались в'єтнамська, іранська, арабська, китайська, турецька, індійська та пакистанські колонії нелегальних мігрантів. Як свідчить практика, невизначеність соціального статусу біженців та нелегальних мігрантів в Україні, відсутність постійного місця проживання та роботи сприяє втягуванню їх в злочинні угруповання та різні галузі тіньового бізнесу. Тобто, зростання чисельності мігрантів, які незаконно перебувають в Україні, безпосередньо впливає на виникнення нових і збільшення вже існуючих в Україні етнічних і міжнародних злочинних організованих формувань. В умовах складної політичної і економічної ситуації в Україні релігійний фактор все більше впливає на розвиток суспільних процесів. Основним і найбільш дестабілізуючим чинником релігійного життя залишаються напружені взаємовідносини між трьома гілками православ'я УПЦ, УПЦ-КП, УАПЦ, а також між ними і УГКЦ. Сьогоднішній стан міжцерковного протистояння намагаються використати в своїх інтересах деякі політичні сили, в тому числі і ззовні. Боротьба за сфери впливу, перерозподіл церковних споруд втягує в протистояння значні верстви населення. В Україні поряд з класичними церквами зараз набирають силу й релігії, які зароджувались і "мають основну прописку" на віддалених від кордонів України територіях. Серйозну проблему утворює релігійний екстремізм з боку активістів харизматичних, іудо-християнських, мусульманських та інших релігійних об'єднань, особлива зацікавленість іноземних держав (Туреччини, Ірану, Пакистану, Саудівської Аравії, Єгипту) в розповсюдженні ісламського екстремізму. До нашої держави приїздять релігійні місіонери з різних континентів світу, на її території створюються центри новітніх нетрадиційних релігійних сект і напрямків, серед яких є й екстремістські. За певних обставин вони можуть стати детонатором важко передбачуваного за наслідками вибуху тероризму в країні. В Україні офіційно функціонують духовні, громадсько-політичні та культурологічні об'єднання мусульман. Це, наприклад. Духовне управління мусульман України (ДУМУ), зареєстроване в 1993 p. Головним імамом є шейх Ахмед Тамім. Під егідою ДУМУ відкрито ісламський університет у м. Києві. Як прояв самостійної позиції створено Духовне управління мусульман у Криму на чолі з муфтієм Курі Мустафаєвим. У 1997 р. Управлінням юстиції в Київській області зареєстрована Міжобласна асоціація громадських організацій громадян "Арраід", яку очолює громадянин Судану Моаз Абу Обейда. Навряд чи можна сумніватися в тому, що ці та інші подібні організації залишаться поза увагою екстремістських мусульманських угруповань. Як зауважив шейх Ахмед Тамім, з-за кордону поза діяльністю офіційного мусульманського духовенства та його представництв щедро фінансуються проекти, згідно з якими в Україні видається стотисячними тиражами ісламська література українською та російською мовами. У зверненні до Генеральної прокуратури України (1998 р.) він звинуватив "Арраід" у причетності до екстремістської діяльності. Загрози для нашої держави з боку екстремістів від ісламу в останній час набирають реального змісту. Це пов'язано з наявністю економічних, територіальних інтересів представників ісламського світу у нашій державі. І стало очевидним на тлі останніх подій у Росії, ускладнюються проблеми навколо кримськотатарського питання. Провідні фахівці, в тому числі й західні, вважають, що для ісламістських терористів за самою їхньою природою зовнішнім мотивом залишається релігія, але справжнім рушійним фактором також виявляються актуальні практичні та політичні міркування, зумовлені специфічними ознаками їхнього середовища. Тобто іслам (особливо із спадом популярності марксизму) став тим інструментом, ідеологією, навколо якої духівники й політичні лідери Сходу намагаються об'єднати мусульманство у відстоюванні своїх економічних і соціально-політичних інтересів. Ставши на шлях демократичних перетворень, Україна внутрішню перебудову держави і суспільства намагається проводити разом з розширенням та поглибленням різноманітних стосунків з іншими державами. Інтегруючись в загальноєвропейський процес, Україна, крім отримання користі від співпраці, приєднується і до проблем, що стоять за міждержавними відносинами. Тероризм - одна з тих проблем, своєрідним каталізатором розвитку якої в Україні може стати її відкрита зовнішньополітична діяльність. Значні зміни в зовнішньополітичному курсі України, зближення позицій із США та країнами НАТО з глобальних питань сучасності, так і з конкретних проблем, тенденції до перегляду відносин з деякими арабськими країнами, на чолі яких стоять радикальні лідери (Ірак, Лівія), процес поглиблення відносин з Ізраїлем на офіційному рівні — все це може викликати негативне і навіть вороже ставлення до України певних кіл мусульманського світу, наслідками якого можуть бути і терористичні операції проти українських об'єктів. Для досягнення своєї мети терористи обирають найбільш уразливі об'єкти та найбільш жорстокі способи скоєння терористичних акцій. Так, знаходження в Україні представників різних терористичних та релігійно-екстремістських організацій Ближнього і Середнього Сходу ("Хамаз", "Брати мусульмани", "Хазболла", "Аль-Каида", Курдська робоча партія та інші) створює потенційну загрозу можливого здійснення ними терористичних актів відносно дипломатичних та інших представництв іноземних держав, спільних підприємств і комерційних структур, які розміщуються на території України. До того ж, маючи досить великий спільний з Росією сегмент економіки, відповідні об'єкти та комунікації, у тому числі техногенно-небезпечні, не слід виключати можливі терористичні напади на різні важливі об'єкти поблизу кордону, об'єкти Чорноморського флоту Росії в Севастополі та ін. Розвиток ситуації на Північному Кавказі, зокрема в Чечні, безперечно створює додаткові масштабні і довготривалі негативні чинники, які впливають і будуть впливати на стан національної безпеки України, особливо в сфері боротьби з тероризмом. Поряд з цим, діюча в Україні законодавча база боротьби з тероризмом вкрай недостатня і негативно впливає на ефективність цієї боротьби. Тероризм, як окремий склад злочину не передбачений у чинному законодавстві України. Поряд з цим у Кримінальному кодексі є ряд статей, якими передбачена відповідальність за діяння, які визначаються як прояви терористичної спрямованості. Стаття 258 Кримінального кодексу України, наприклад носить назву «Терористичний акт». У цій статті зазначено, що вчинення терористичного акту, внаслідок якого постраждали люди, карається позбавленням волі на строк від 5 — 10 років. Та однак, якщо при терористичному акті загинули люди, мирне населення, то покарання становить 10 — 15 років, чи довічне позбавленя волі. У кримінальному кодексі України передбачено покарання і за створення терористичної групи чи організації, воно становить 8 — 15 років. Подібною до тероризму річчю є бандитизм. У статті 257 Кримінального кодексу України («Бандитизм») визначено, що бандитизм — це дії організованої, озброєної банди. Бандитизм у свою чергу карається позбавленням волі на строк 5 — 10 років. Однією з складових терористичного акту є умисне вбивство. Згідно зі статтею115 Кримінального кодексу України («Умисне вбивство») умисне вбивство двох чи більше осіб, заручника, вчинене з особливою жорстокістю, чи вчинене способом, небезпечним для життя багатьох людей карається позбавленням волі на строк 10 — 15 років та конфіскацією майна Для остаточного вирішення цього питання в Україні необхідно закріпити в законодавчому порядку правове визначення поняття «тероризм» і спеціальну норму щодо відповідальності за його вчинення. Відсутність в Україні чіткого правового визначення поняття тероризму не дає можливості з погляду кримінологічної науки повноцінно розкрити істотні характеристики цієї небезпеки і зашкоджує виробленню шляхів її запобігання і створення можливостей протидії. Аналіз об'єктивних процесів, які відбуваються, в країнах найближчого зарубіжжя України, підсилюють необхідність невідкладного вдосконалення правового аспекту цієї проблеми. Базуючись на надбаннях вітчизняної та іноземної антитерористичної законотворчості, слід створити спеціальне законодавство по боротьбі з тероризмом в Україні. Насамперед, воно б несло у собі ефективну попереджувально-профілактичну функцію. Цільовий закон щодо протидії тероризму дозволив би у законодавчому порядку визначити організаційно-правові основи боротьби з проявами тероризму, дати йому визначення як політичному і соціально-економічному явищу, законодавче визначити державні силові органи, функціями яких було б попередження та припинення тероризму в Україні. З кожним роком зростає кількість терористичних актів, здійснених з використанням вогнепальної зброї і вибухових пристроїв. Головним джерелом озброєння злочинців стає розкрадання зброї на військових об'єктах, контрабанда та нелегальна торгівля зброєю. Терористичні організації використовують методи і техніку дій організованих злочинних груп. Поряд з цим терористи відрізняються від представників організованої злочинності, їх основна відмінність — мотивація. Мета теракту не особиста вигода, а виконання певної політичної, соціальної або будь-якої іншої суспільно значущої вимоги. За оцінками експертів, кількість українських громадян, що взяли участь у локальних збройних конфліктах за рубежем як найманці, коливається в межах декількох сотен. Ті з них, кому вдалося вижити, із дуже «специфічних» операцій винесли характерний досвід диверсійної і терористичної діяльності. Повернувшись на батьківщину, вони шукають застосування своєму досвіду та навичкам. Члени іноземних і міжнародних терористичних організацій намагаються використати територію України для створення своїх перевалочних баз, місць реабілітації та відпочинку, прокладання каналів постачання зброї, вибухових речовин, боєприпасів, інших засобів ураження. Оцінюючи таке становище українського суспільства, можна зробити висновок, що в державі існує сприятливий ґрунт для реалізації екстремістами своїх злочинних намірів і за певних умов можлива активізація тероризму в Україні. Дотепер державні органи влади знаходили шляхи вирішення політичних криз, «згладжували кути», у результаті чого використання насильства екстремістами втрачало ефективність. Поряд з цим, аналіз тенденцій розвитку тероризму у світі дає підстави стверджувати, що дії зовнішніх сил можуть призвести до активізації терористичної діяльності у державі. Геополітичні зазіхання окремих розвинутих держав створюють умови для насильницьких за змістом конфліктів, які породжують тероризм. З іншого боку, деструктивні, сепаратистські сили або національно-патріотичні рухи, враховуючи і використовуючи ці зазіхання, вдаються до терористичних методів дій для досягнення своїх місцевих цілей. В умовах зростаючого геополітичного напруження Україна опиняється в епіцентрі протиборства за домінування на глобальному рівні. За таких умов частина наших внутрішніх конфліктогенних факторів легко може набути міжнародного глобального змісту і трансформуватися до сфери терористичної боротьби у її найтяжчих радикальних формах. З метою запобігання реалізації злочинних намагань сил міжнародного тероризму в Україні необхідно, з урахуванням міжнародного розподілу сил, ретельно відслідковувати розвиток ситуації в окремих державах і групах держав, які вже втягнуті в процес вирішення проблем шляхом терористичної діяльності. За таких умов бажано, щоб міжнародне право, попри всілякі суперечності, містило загальноприйняте визначення тероризму і норми, спрямовані на локалізацію і усунення причин та умов терористичних актів, а також орган, який би реалізовував зазначені норми міжнародного права. Оскільки тероризм має міжнародну сутність, правові антитерористичні заходи можуть бути ефективними за умови визначального формування їх під егідою міжнародних організацій, і в першу чергу ООН. Позитивний вплив з погляду поширення можливостей реалізації вітчизняних напрацювань у сфері запобігання виникненню тероризму та боротьби з ним надають створений у 1999 році при Шостому комітеті ООН Сектор боротьби з тероризмом, та у поточному році - Антитерористичний центр держав-учасниць СНД. Також за участю України опрацьовується можливість утворення Міжнародного центру боротьби з тероризмом у Європі. Слід відмітити, що у таких умовах ефективність діяльності Антитерористичного центру, що функціонує в нашій державі, набагато зростає. Адже його досить потужний потенціал реалізовуватиметься у системі міжнародних антитерористичних заходів. Основні вогнища терористичних загроз, що складають потенційну небезпеку для нашої держави, знаходяться за її межами, тому слід вітати будь-які кроки інтеграції України у міжнародні структури, метою яких є боротьба з тероризмом. У даному контексті стає зрозумілим, що міжнародні і національні проблеми, зумовлені протидією терористичним загрозам, є взаємопов'язаними. Для того, щоб запобігти можливій активізації тероризму в нашій державі, слід узгодити дії на обох рівнях. Як показує досвід країн Європи, треба налагодити своєчасне надходження інформації про діяльність і наміри екстремістських угруповань, а також відповідне законодавство відносно боротьби з тероризмом. Необхідно створити дієву загальнодержавну систему координування антитерористичної діяльності з використанням наявних сил і засобів міністерств і відомств, потенціалу суспільства. А це неможливо зробити без відвертого аналізу політичних, економічних, соціальних та культурологічних засад тероризму, без проведення ґрунтовних досліджень сучасного тероризму. На зовнішньому вимірі, враховуючи створення у структурах ООН Сектора боротьби з тероризмом, необхідно активно співпрацювати з міжнародними антитерористичними організаціями й установами, вносити відповідні пропозиції щодо вдосконалення міжнародно-правових механізмів з метою усунення суперечностей у підходах до оцінки сутності, визначення поняття міжнародного тероризму та корінних причин його виникнення. Слід також ініціювати розроблення заходів, які б відкривали шляхи до універсалізації національних законодавств боротьби з тероризмом у сучасних умовах, а також опрацювання принципових організаційних та адміністративних антитерористичних позицій міжнародного, регіонального та національного рівня. Виникає нагальна потреба в оптимізації та вдосконаленні спеціальних антитерористичних підрозділів держав з новими завданнями їх міжнародного використання і можливою перспективою розгортання під егідою ООН антитерористичних формувань швидкого реагування. Що стосується практичних тактик і технологій по боротьбі з тероризмом, то не можна не згодитись з міжнародними фахівцями в цьому питанні, які рекомендують: · попередження; блокування тероризму на початковій стадії і недопущення його становлення і розвитку структур; · недопущення ідеологічного виправдання терору під гаслами "захисту прав нації", "захисту віри" і т.п.; розкриття сутності тероризму всіма можливостями і особливо ЗМІ; · залучення до антитерористичної діяльності найбільш надійних спецслужб; · використання договору з терористами тільки цими спецслужбами і тільки для прикриття підготовки акції по повному знищенню терористів; · ніяких поступок терористам, жодного безкарного теракту, навіть якщо це коштує крові заручників і випадкових людей, тому що практика показує, що будь-який успіх терористів провокує подальший ріст терору і кількості жертв. Враховуючи те, що основні загрози тероризму для України утворюються за її межами, превентивність протидії їм міститься в опрацюванні і взаємозв'язку концепції та заходів національного і міжнародного характеру, а також їх реалізації. Висновки Початок третього тисячоліття характеризується бурхливими політичними процесами та появою нових глобальних загроз світового масштабу. Очевидно, що збільшення терористичної загрози є логічним наслідком пожвавлення регіональних конфліктів та посилення воєнної напруженості у світі в цілому. Тому сьогодні на порядку денному світової спільноти - розв`язання проблем, які загрожують цивілізованому світу і можуть суттєво загальмувати його рух вперед, зокрема загроза поширення тероризму. Останніми роками значно зросла кількість вчинених терористичних актів, що призвело до загибелі безвинних людей та знищення значних матеріальних цінностей. Тероризм набув надзвичайно загрозливого характеру не лише для окремих людей, народів, держав, а й для всього людства. Особлива небезпечність тероризму сьогодні полягає в можливостях використання досягнень технічного прогресу та наявності найбільш небезпечних об'єктів посягань (атомних, електронних, хімічних та екологічних). Про всебічну загрозу терористичних актів свідчать висновки спеціалістів, наприклад, про те, що за наявності радіоактивної сировини, необхідної чистоти та типу, виготовити ядерний вибуховий пристрій зовсім нескладно. Це можуть зробити навіть окремі терористичні групи. Для виготовлення бомби меншої потужності, ніж тієї, що була скинута на Хіросіму, необхідно всього 9 кг плутонію, і таку бомбу може доставити одна особа. "Тероризм" у перекладі з латини означає "жах", "страх". У сучасній літературі існує понад сто визначень поняття "тероризм", але всі вчені єдині у тому, що він є специфічною формою насильства, спрямованого проти невинних людей. Тероризм можна визначити як загрозу застосування насильства, що породжує почуття страху як у окремих громадян, так і серед багатьох людей, і розрахована на їх залякування та породження недовіри до суб'єктів влади. Центральне розвідувальне управління США визначає тероризм як погрозу застосування чи застосування насильства в політичних цілях окремими особами чи групою осіб, які діють за або проти існуючого в даній країні уряду, коли такі дії спрямовані на те, щоб нанести удар чи залякати більш чисельну групу, ніж безпосередня жертва, щодо якої було застосовано насильство. ФБР використовує у своїй діяльності наступне визначення: тероризм - протизаконне застосування сили проти осіб чи власності, щоб залякати чи примусити уряд, цивільне населення або будь-який сегмент цього для досягнення політичних і соціальних цілей. Міністерство оборони у США директива № 2000.12 від 20.12.83 дає таке визначення: тероризм - протиправне застосування чи погроза застосування сили або насильства революційною організацією проти індивідів чи власності з метою справити тиск або залякати уряд у політичних чи ідеологічних цілях. Кримінальний кодекс України визначає, що: "терористичний акт, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або не вчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою". Тобто, український законодавець визначає, що "тероризм - суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей". Чи є актуальною для України проблема боротьби з тероризмом? До цього часу Україні "щастило". Увага міжнародного тероризму була прикута до інших регіонів. Але, на жаль, в Україні існують умови і відбуваються такі негативні явища та процеси, які створюють загрозу появи тероризму в нашій державі: глибока соціально-економічна криза; протистояння політичних сил; наростання проявів сепаратизму; зубожіння та люмпенізація значної частини населення при дуже невеликому прошарку "середнього класу"; зрощення кримінальних, бізнесових і державних структур; корумпованість державного апарату; організована злочинність; великомасштабний незаконний обіг зброї; девальвація моральних та духовних цінностей. До того ж Україна є активним експортером зброї на світовому ринку. Також ускладнює обстановку наявність військової бази ВМС РФ на її території. З більшістю суміжних держав в Україні існують територіальні претензії. Не спадає гострота кримськотатарського питання. При цьому слід враховувати, що історично Кримськотатарське ханство займало значні території півдня України. Тому існує небезпека виходу цієї проблеми за межі Кримського півострова (в адміністративно-територіальному розумінні). Не викликає сумнівів зацікавленість Туреччини, що базується на історико-культурній спільності. При цьому треба враховувати світову ісламізацію. На території нашої країни знаходиться багато техногенно- та екологічно-небезпечних об'єктів, серед яких найбільше занепокоєння викликає наявність хіміко-токсичних об'єктів (ВО "Азот" - м. Сєверодонецьк, Приморський завод - м. Одеса, Придніпровський хімзавод - Дніпропетровська область тощо). За даними Служби безпеки України, за останні два роки оперативна обстановка в Україні характеризується зростанням активності міжнародних терористичних організацій, насамперед, з країн Близького Сходу ("Хезболлах", "Абу-Ниджаль", "Хамаз", "Брати-мусульмани"), які прагнуть використати нашу територію для переправлення бойовиків у країни Західної Європи та Росію, підготовки терористичних акцій проти посольств та представників іноземних держав Статистичні дані свідчать, що в Україні все більш загрозливого характеру набуває тенденція скоєння злочинів терористичної спрямованості із застосуванням саморобних вибухових пристроїв. Наприклад, у Донбасі електродетонатори та вибухівку, яка використовується у гірничій справі, не тільки крадуть і використовують на території України, а й вивозять у Росію. Своєчасність реалізації зазначених пропозицій і заходів сприяла б превентивності та більшій ефективності протидії тероризму в Україні. Як свідчить аналіз, при дослідженні феномену сучасного тероризму, доцільно зважати на чотири основні характеристики. По-перше, тероризм — це одна із форм організованого насильства. По-друге, тероризм переслідує політичні цілі і мотиви, це специфічна форма політичного насильства. Сучасний тероризм має за мету проведення насильницьких акцій аби примусити державні або інші органи прийняти рішення, яке б задовольнило вимоги терористів. По-третє, тероризм спрямований проти переважаючих за потужністю державних машин. По-четверте, характерним змістом тероризму є свідома спрямованість на чисельні людські жертви, руйнування матеріальних і духовних цінностей, провокація війни, недовіри і ненависті між соціальними, національними і релігійними групами, що сприяє виникненню і поглибленню антагонізмів у світі. Останні найсерйозніші і чисельні за кількістю жертв терористичні акти спрямовувались на невизначену кількість жертв, про що свідчить чіткий вибір об'єктів терористичних дій: вибухи в токійському і паризькому метро, вибухи посольств США в Кенії та Танзанії, вибухи в Москві і Міжнародному торговельному центрі в Америці. Значно розширилися дії, які терористи можуть реалізувати проти людства: масові отруєння, радіоактивне зараження, зараження небезпечними хворобами, поширення епідемій та епізоотій тощо. Знаряддями для здійснення терористичних актів можуть бути вибухові пристрої широкого спектра дії, радіоактивні, отруйні та інші небезпечні хімічні речовини, не виключаючи і атомної зброї. Органічною частиною сучасного тероризму є як інтенсивне залякування, тероризування одних, так і підбурювання інших, потенційних спільників і послідовників терористів. Від попередніх видів тероризму сучасний відрізняється насамперед систематичним використанням крайнього насилля, яке визначає також характер навмисне викликаного психічного ефекту. Логіка політичного тероризму — це логіка винятково нищівної психологічної війни[8] . Логіка тероризму містить момент неповаги до усіх конвенцій і у цьому, певним чином, полягає його дієвість. Важлива не так нахабність терористичних нападів, як те, що конкретні терористичні акти пов'язані з прогнозуванням екстремального насилля, не обмеженого жодною складовою частиною конвенцій[9] . Сучасний тероризм успадкував від історичних попередників усі риси політичного насильства. Він володіє специфічними особливостями і становить новий ступінь розвитку цього явища. Трактування об'єктивного загальноприйнятого розуміння тероризму потребує врахування складності структури цього феномену, який є єдиним монолітним явищем із чітко визначеними межами і є методом політичної боротьби, що використовується різноманітними політичними силами. [1] Антонян Ю. М. Терроризм: Криминологическое и уголовно-правовое исследование. [2] Антонян Ю. М. Терроризм: Криминологическое и уголовно-правовое исследование. [3] Тероризм: сучасний стан та міжнародний досвід боротьби / В.П. Журавльов, Б.В. Романюк, В.В. Коваленко та ін.; за ред. Я.Ю. Кондратьєва та Б.В. Романюка. [4] U.S. Department of Defense Dictionary of Military Terms. [5] Панарин А. С. Искушение глобализмом. [6] Словарь по уголовному праву / Отв. ред. А. В. Наумов. [7] Науково-практичний коментар Кримінального Кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. [8] Wardlaw G. Political Terrorism. Theory, Tactics, and Counter-Measures. [9] Bonanate L. Dimensioni del terrorismo politico. Aspetti interni e internazionali, politici e geuridici. |