Контрольна робота

на тему:

„Типологія країн як чинник конкурентоспроможності.”

ПЛАН

Вступ

1. Соціальна і господарська типологія країн

2. Конкурентні переваги і стадії життєвого циклу країн

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Очевидний той факт, що глобалізація зачіпає всі аспекти соціально-економічного життя практично всіх країн світу і що цей процес об'єктивний і необратимий. Все великої актуальності набуває вже не стільки з'ясування можливих наслідків глобалізації для світової спільноти в цілому, не стільки пошук відповіді на питання: "Хто опиняється у виграші від глобалізації", скільки виробітку конструктивної економічної політики окремих країн і суб'єктів господарства у відношенні і в рамках активної глобальної економіки, що формується.

По суті, дискусія економістів, політиків, топ-менеджерів по глобалізації 90-х років переходить в практичну плоскість пошуку адекватних ліній поведінки в умовах глобалізації. При всіх своїх витратах, глобалізація може принести світовій спільноті безперечну вигоду, але у виграші при цьому будуть тільки ті країни, які зможуть сформувати адекватну стратегію взаємодії з іншими суб'єктами глобалізації на основі власної національної господарської моделі.

Як ні парадоксально, але саме глобалізація – процес, що долає територіальні і культурні кордони країн, – створює можливість для вироблення національно орієнтованих зовнішньоекономічних стратегій в рамках нових реальностей.

Збереження конкурентоспроможності країн в умовах глобалізації вимагає, виходячи з цього, не стільки формування зовнішнього іміджу країни (її образу в очах населення і підприємств інших країн), скільки збереження привабливості для власних громадян і підприємств, оскільки спроби відповідати зовнішнім стандартам неминуче ведуть до втрати унікальності країни і пов'язаних з нею конкурентних переваг. Формування національних стандартів господарською, у тому числі зовнішньоекономічній діяльності країни в глобальній економіці – ось завдання будь-якої країни, гідне вирішення якої дозволить увійти до ХХI століття з надією на розвиток.

1. Соціальна і господарська типологія країн

Використовуючи відтворювальний підхід, покладений в основу аналізу положення країни в глобальній економіці, можна виділити лаву класифікаційних типів країн по поєднанню видів соціального життя - складу соціальних операцій, що виконуються ними на своїй економічній території.

У приведених нижче таблицях 1 і 2 таких типів виділено дев'ять. При цьому кожен черговий тип в порівнянні з попереднім здійснює додаткову групу операцій, що дозволяє розглядувати його як принципово, якісно інший, що відрізняється від останніх не просто рівнем, але способом соціального і ділового життя.

Із збільшенням порядкового номера процесу збільшується тривалість процесу відтворення (у спільному випадку – привласнення) відповідного операції соціального (господарського) блага.

Таблиця1

Соціальна типологія країн (спрощений варіант)

Пропоновані соціальні класифікаційні типи – це типи гуртожитку людей, в основі кожного з яких лежить певна соціальна спільність. Почнемо характеристику з найменш «цивілізованого» типа – 9-го.

По суті, це якийсь прародитель первісного племені, що ще навіть не обкреслило територію свого проживання як свою власну. Інший варіант – територія, покинута жителями із-за катаклізмів природного (стихійні лиха) стихійного або антропогенного (війна, екологічна катастрофа) характеру. Ще один варіант – просто безлюдна, нежила територія типа Гренландії, Арктики або Антарктики.

Поява соціальної влади на території дозволяє класифікувати ще одного типа гуртожитку, який гуртожитком як такий немає, оскільки зв'язує тих, що живуть на території тільки громадянством. На практиці в чистому вигляді такий тип країн також навряд чи зустрічається. Можна говорити про феномен зростання соціальних операцій подібного роду у зв'язку з існуванням подвійного громадянства або відмінності місця життя і громадянства. Так, Росія і колишні її союзники по СРСР і соціалістичному блоку, мають масу громадян, що постійно проживають за кордоном і що з різних причин зберігають своє перше громадянство. Чим більше еміграція подібного роду, тим більше країна стає близькою до даного класифікаційного типа.

Країни (території) з переважанням племінного способу життя і прямого (без обробки) споживання дарів природи (відчужуваних невідтворних благ). Соціальна влада, що виконує базові соціальні процеси, тут представлена звичайним правом і управлінням через старійшин (вождів племен). Імовірно переважає кочовий спосіб життя.

Країни з осілим способом життя, домашнім господарством і, як наслідок, житловим будівництвом. Процеси освіти, охорона здоров'я, соціального забезпечення відбуваються усередині сім'ї (общини).

Країни, що поєднують аграрний і промисловий способи життя. Промисловість при цьому зосереджена навколо родовищ корисних копалини, а не навколо місць традиційного розселення. Тобто розселення стає підпорядкованим розміщенню промисловості. З'являється житлово-комунальне господарство як базовий елемент інфраструктури первинного сектора. Проте інфраструктура обмежується інженерними комунікаціями, розвиток соціальної інфраструктури затримується через низьку значущість спеціального відтворення працівника (низькокваліфікована робоча сила не вимагає соціального відтворення).

Характер вимог до населення на етапі розвитку масового виробництва в промисловості міняється: промисловості потрібний масовий платоспроможний попит і добре підготовлена робоча сила. З'являється соціальна інфраструктура, що дозволяє створити компактну міську середу. Зростання рівня матеріального споживання супроводиться виникненням екологічної проблеми. Країна з суспільством «масового споживання»

Країна з суспільством «постіндустріального споживання» характеризується наявністю крупних мегаполісів, в яких з'являється можливість різноманітного вибору сфер додатка робочої сили, споживання і дозвілля. Міська середа втрачає компактність із-за розростання території, займаної містами. Екологічні і соціальні проблеми економічного зростання спонукають країну прагнути до виведення масових виробництв, що забруднюють природу, а також що використовують некваліфіковану робочу силу («непрестижна праця»), за межі адміністративної території.

Країна, в якій сталося зрушення в системі цінностей у бік привласнення невідтворних невідчужуваних благ. Спілкування між людьми і індивідуальна творчість стають самостійною цінністю і чинником соціальної середи. Монокультурна країна, що оберігає свою культуру від проникнення іншого способу життя. Неекономічні цінності (здоров'я, хороша освіта, безпека життя, збереження місця існування і спілкування громадян) підпорядковують економічні (зростання виробництва і споживання).

Країна відкритої культури, в якій можливості індивідуальної творчості і спілкування усередині однієї культури доповнюються можливостями спільного життя і спілкування з людьми інших культур.

Аналогічно шикується господарська класифікація країн.

Таблиця 2

Господарські типи країн

Господарський тип, на території якого взагалі ні номінально, ні фізично не ведеться ніякої господарської діяльності. Характеристики її збігаються з 9 -м соціальним типом.

На території країни існує політична влада, що може брати на себе фінансові і нефінансові зобов'язання, офіційно приймати міждержавну допомогу, а також реєструвати офіційну діяльність і захищати права власників. Тобто резиденти можуть контролювати фінансові потоки, що минають в господарських операціях.

Результат цих операцій для країни – податки, які платять резиденти, не ведучі на адміністративній території господарської діяльності.

Країни, які, будучи не в змозі здобувати свої власні ресурси (експлуатувати власні родовища), віддають право експлуатації родовищ нерезидентам, взамен отримуючи доходи у вигляді ренти або орендної плати (концесійних платежів).

Операції не вимагають капітальних вкладень з боку резидентів (природні ресурси по факту належать їм). Здача в оренду (концесії) природних матеріальних ресурсів унеможливлює впливу власника на матеріальні потоки, що утворюються в процесі експлуатації майна, що орендується.

Операції з коротким циклом, що вимагають наявність первинного капіталу (операції з нерухомістю, торговельно-фінансові операції).

Вкладення в матеріальні оборотні активи передбачають територіальне переміщення матеріальних цінностей, отже – можливість торгівлі, витягання торгівельного прибутку резидентами і відносно велику незалежність країни від кон'юнктури зовнішньої середи бізнесу, розташованого на її території.

Результат цих операцій: - торгівельний прибуток (не пов'язана з виробництвом вітчизняних товарів) охоплює торгівлю готовою продукцією. Приклад з'єднання фінансового і торгівельного капіталу – так званий «човниковий бізнес». Виробництва товарів немає, товари не свої.

Отримання ренти також обумовлене зробленими резидентами вкладеннями в нерухомість і інфраструктуру. Цей спосіб витягання доходів широко застосовується в мегаполісах, наприклад, в Москві (де уряд будує і здає в оренду «прибуткові будинки»). Країни, що будують своє благополуччя на такому бізнесі, – це, як правило, країни з розвиненим туризмом, хорошим кліматом і великою притокою іноземних інвестицій в житлове будівництво.

Торгівля забезпечується не лише привізними ресурсами, але і виробничою діяльністю резидентів на території країни. Виробництво сировини і напівфабрикатів. Передбачається обробка початкових матеріальних благ, що існують в країні; необхідна праця і наявність трудових ресурсів у великому масштабі. Термін окупності більший, ніж біля операцій типів «8-6» на тривалість виробничого циклу. Результат – промисловий (виробнича) прибуток, зарплата, товари власного виробництва.

Виробництво певних видів продукції не обмежується здобиччю місцевих корисних копалини, але забезпечує переробку на місці. Виробництво і реалізація кінцевого продукту. Тут ще довший цикл відтворення, оскільки торгівельні операції і розрахунки по операціях збільшують термін окупності капіталу. Переробна промисловість територіально пов'язана з добувною завдяки економії на транспортних витратах (якщо ринки збуту знаходяться близько; якщо ринки збуту видалені, і є сенс наближати переробку до них, розширюється економічна територія країни - резиденти працюють за межами адміністративного кордону).

Результат – з'являється торгівельний прибуток від реалізації товарів власного виробництва, оскільки тут цінову політику визначають самі резиденти.

Розвиток технологій, капіталу і ринків. Це не оперативні, а стратегічні операції, біля яких результати відкладені в часі (вони залежать від життєвого циклу продукції тих підприємств, які розташовані на території, тобто резидентів).

Виробництво по певних видах продукції (базовим напрямам) ведеться не лише на запозичених технологіях виробництва і збуту, але і на власних науково-дослідних, дослідно-конструкторських і маркетингових розробках резидентів. Вкладення в НІОКР і маркетингу є більш довгостроковими, ніж вкладення в матеріальні виробничі активи, мають більший термін окупності і, відповідно, ще більш «прив'язують» підприємство до території.

Результат – майбутні товари і продукти; майбутні доходи; частка економічного прибутку – доходу, зв'язаного із застосуванням нематеріальних чинників виробництва, - від інновацій, реалізованих країною.

Виробництво по певних видах продукції ведеться не лише привабленими кадрами, але і вирощеними на предприятиях- резидентах (підготовленими, перепідготуваними, такими, що підвищують кваліфікацію цільовим чином за рахунок засобів підприємств). У останніх двох процесах (5 і 6) передбачається також широка пряма участь підприємств в розвитку соціальної сфери місця. Соціальна діяльність підприємств, вкладення в «людський капітал» взагалі граничать з некомерційними проектами. Результати їх відкладені в часі і тому самі вкладення менш мобільні порівняно з вищепереліченими.

Вкладення, подібні до вкладень в «людський капітал», – вкладення в створення і розвиток підприємств, суміжних за технологією, диверсифікованих структур, венчурне фінансування малого бізнесу, екологічні інвестиції і житлове будівництво (вкладення в «місцеве оточення»).

Наприклад, в Радянські часи підприємства мали свої дитсадки, лікарні, профілакторії і тому подібне (біля заводу ЗІЛ був навіть ВТУЗ (ВУЗ)). Це не стільки ініціатива підприємств, скільки закономірність системи. У ринковій економіці ці операції фінансуються через податки - але інколи фірми самі фінансують безпосередньо. Цей варіант характерний і для Японії ( замкнута корпоративна культура: виїзди на природу, спорткомплекси, і тому подібне). Результат (на відміну від операцій «1-6») – блага, не відчужувані від людини (тобто це цілісне відтворення людей). Тут же – діяльність по охороні навколишнього середовища і діяльність осіб вільних професій (музикантів, учених, художників).

Процеси розвитку, перераховані вище, не обмежуються для базових напрямів країною, але у формах передачі технологій, управлінського і виробничого досвіду, інвестування спільних проектів розповсюджуються в інші країни (вкладення в «зовнішнє оточення»). Тут фактично мова йде про вирівнюванні рівнів розвитку різних територій, що є некомерційним наддовгостроковим завданням, що відображає повну соціально-економічну інтеграцію (несуперечність між економічними і соціальними завданнями розвитку).

Фактично це відтворення сусідів як друзі або вороги. Це економічна дипломатія вищого рівня, орієнтація на результати, які виникнуть за межами країни. Це відтворення типа мирного співтовариства, який бажаний для даної країни.

Слід обмовитися про допущення, покладені в основу класифікацій:

Приведені класифікації – базові і спрощені. Значна частка країн світу не можуть бути віднесені ні до одного з вказаних соціальних або господарських типів типові, оскільки є різнорідні соціальні і господарській спільності. Мова йде лише про соціальну або господарську домінанту, яку можна виділити;

У класифікаціях кожен черговий тип вбирає в себе ознаки попереднього. На практиці це може бути не так, тобто поєднання реальних соціальних і господарських операцій, що виконуються на території країни, можуть бути абсолютно різними (парні, потрійні, четверні і ін.). Важливий лише відтворювальний принцип, покладений в основу даних класифікацій. Країна кожного соціального типа відтворює свого типа людини – носія невідчужуваних благ як частки національного багатства країни. Кожна країна багата своїм типом людей, що проживають на її території. Країна кожного господарського типа відтворює свого типа ділового життя. Кожна країна багата своїм типом підприємництва, що ведеться на її території.

2. Конкурентні переваги і стадії життєвого циклу країн

Кожен соціальний тип країни – це певний тип комфортності життя, певний тип її конкурентоспроможності з соціальної точки зору, певні умови життя, привабливі для населення.

Конкурентна перевага країни в соціальній сфері – це певна якість комфортності мешкання, тобто якість умов життя людей, які впливають на вирішення людей залишатися жити в країні або мігрувати, а також на режим природного відтворення населення.

Кожному соціальному типові відповідають свої конкурентні переваги. Кожен господарський тип країни – це певний тип ділової привабливості, певний тип її конкурентоспроможності з господарської точки зору, певні умови ведення бізнесу, привабливі для ділових людей.

Конкурентна перевага країни в господарській сфері – це певна якість її ділової привабливості, тобто якість умов ведення господарської діяльності, які мають на увазі підприємства, приймаючи вирішення про розміщення свого капіталу, і працівники, приймаючи вирішення про пропозицію своїх послуг.

Кожному господарському типові відповідають свої конкурентні переваги.

Чим можна зміряти цю якість, як його можна оцінити? Перш за все, відносною вірогідністю отримання тих результатів господарської діяльності, які цікавлять її суб'єктів. Принцип класифікації конкурентних переваг країн простий: для кожного типа бізнесу – своя якість ділової привабливості. Таким чином, впливатиме на ділову привабливість країни для всіх підприємств, які орієнтовані на отримання вигод місця розташування і доступності природних ресурсів.

Останнім часом наукова громадськість Росії широко обговорює питання про необхідність націоналізації диференціальної ренти першого типа. При всій складності цього питання можна затверджувати одне: диференціальну ренту-1 можна і приватизовувати, тобто віддати підприємствам добувних галузей, у тому числі і з іноземним капіталом, якщо їх діяльність даватиме країні щось більше. Наприклад, інвестиції в інфраструктуру (дорожнє будівництво, інженерні комунікації і комунікації зв'язку і тому подібне) або навіть інвестиції в основний капітал добувних галузей при браку коштів резидентів на фінансування відтворення.

Таким чином, країна повинна надавати приваблюваним «забудовникам» рентні умови, відносно сприятливіші, ніж в країнах-конкурентах.

Які умови забезпечення країною подібного рівня привабливості бізнесу? Розширюється круг необхідних соціальних критеріїв:

-відсутність вітчизняних і цивільних воєн;

-відсутність погроз переділу власності (націоналізації, що розуміється

традиційно);

-відсутність кримінальних погроз бізнесу;

-сприятлива адміністративна середа (стосується умов землевідведення

нерезидентам і умов доступу їх до природних ресурсів країни).

Отже, соціальні операції, які обов'язково повинні мати місце для

забезпечення даного типа конкурентних переваг, такі:

-охорона зовнішніх кордонів;

-охорона внутрішнього правопорядку і захист прав власності і

громадянина;

-підтримка політичної стабільності.

Ще швидше бізнес можна привабити в країну, якщо територія освоєна, тобто базова інфраструктура вже існує. Це дозволяє підприємцям заощадити на капітальних вкладеннях відповідного роду і взагалі, у зв'язку з цим, швидше «розкрутитися» (відразу узяти швидкий темп обороту капіталу). Особливо поважно це для торгівельного і фінансового бізнесу, який весь будується на швидких оборотах. Інше питання - наскільки він потрібний країні? І тут необхідно потребі господарства порівнювати з власними можливостями резидентів по якісному здійсненню операцій подібного роду, з одного боку, і з наявністю в країні засобів для фінансування проектів створення інфраструктури бізнесу, що приваблює торгівельний і фінансовий капітал, з іншою.

Серед чинників, що визначають політику в цій області, на першому місці цілком може опинитися необхідність негайного поповнення бюджету за рахунок оподаткування бізнесу зі швидкою віддачею. У будь-якому випадку, щоб привабити нерезидентів в ці сфери, потрібно забезпечити відносно велику прибутковість торгівельних і фінансових операцій. Не втручаючись прямо в ціноутворення на цих ринках, це можна зробити перш за все через розвиток інженерної інфраструктури, привласнюючи в результаті диференціальну ренту-2 або віддаючи її тим, хто експлуатує нерухомість і комунікації.

Рівень домагань бізнесу на умови додатка капіталу, як ми бачимо, в цьому випадку підвищується. Тут йому потрібна вже не просто порівняно дешева (по податках і ренті) зовнішня оболонка, але і певний рівень розвитку інфраструктури, з одного боку і можливість яким-небудь чином отримати дешеву робочу силу (тобто вже – внутрішній чинник виробництва), з іншою. Відповідно, росте і навантаження країни виконанням соціальних операцій. Тут обов'язково потрібні:

-розвиток будівництва нерухомості і інженерної інфраструктури на

територіях, які країна хотіла б бачити як господарські освоєні;

-весь круг операцій, що створюють в домашніх господарствах

додатковий продукт, який міг би бути реалізований у вигляді попиту на

ринках товарів, що ввозилися (імпортних);

- житлове будівництво;

-«прозора» і ефективна система діяльності адміністративних органів,

необхідна для забезпечення високої швидкості обороту капіталу в

бізнесі даного типа.

Але бізнес може бути виробничим, і тоді круг умов, привабливих для підприємств, міняється: окрім необхідності підтримувати сприятливий податковий, бюрократичний, кримінальний клімат, окрім вирішення питання про рентну політику, необхідно забезпечити підприємствам доступ до дешевої робочої сили.

Це, зокрема, значить, що повинні знайтися люди, готові працювати на непрестижних роботах з мінімумом побутових зручностей, не виключено, що у відриві від сім'ї, з можливими порушеннями техніки безпеки і охорони праці і тому подібне І країна, якщо вона хоче привабити виробничий бізнес у галузі низьких технологій, повинна дати підприємствам можливість заощадити на вартості робочої сили.

Не всяка країна може собі це дозволити: не даремно на етапі зростання і стагнації (див. теорію життєвого циклу продукту – зовнішньоекономічний аспект) капітал переміщається в країни з дешевою робочою силою, а національна робоча сила країни походження має бути зайнята на новостворюваних, настільки ж престижних, що і раніше, робочих місцях. Конкрентниє переваги країн, що приваблюють капітал подібної якості, в щодо низької вартості робочої сили. Що стоїть за вартістю робочої сили? Вартість циклу її відтворення. Відносну життєву (побутову) невибагливість громадян можна використовувати, таким чином, як господарська конкурентна перевага країни.

Прикладом відсутності біля країн конкурентної переваги подібного роду є залучення іноземних робітників в розвинених країнах на важкі, малооплачувані і непрестижні роботи в будівництві, міському господарстві і тому подібне Отже, соціальні операції, які країна повинна виконувати для залучення бізнесу даного типа, – це:

-ведення домашніх господарств як постачальників найбільш дешевої

робочої сили (наявність праценадлишкового сільського господарства, як

правило, є в даному випадку конкурентною перевагою);

-будівництво і експлуатація комунального житла і пов'язаних з ним

інженерних комунікацій.

Для того, щоб привабити в країну фірми з оброблювальних галузей виробництва, виробників продукції з великою часткою доданої вартості, виробників кінцевої продукції, необхідно створити умови не стільки для економії на вартості робочої сили, скільки для економії на її підготовці. Якість робочої сили, використовуваної в бізнесі даного типа, істотно вище, і, відповідно, працедавця цікавлять не лише ціна, але і освіта, кваліфікація, досвід роботи.

Відповідно, чим країна повинна вигідно відрізнятися від країн-конкурентів в цьому випадку? Наявністю соціальної сфери, що забезпечує такі стандарти життя, які дозволяють відтворити робочу силу відповідної якості. На цю якість, окрім звичайних побутових умов життя працівника, повинні працювати:

-виділена в окрему галузь і така, що знаходиться поблизу місця

проживання охорона здоров'я

-дошкільна і середня освіта його дітей (теж майбутніх кваліфікованих

працівників)

-сфера побутових послуг, що економить час

-сфера організованого дозвілля, що заповнює його.

Умовами залучення в країну бізнесу високого класу, що саморозвивається, тобто керівника життєвим циклом свого продукту і, отже, своїм власним життєвим циклом, потрібні умови ще привабливіші.

Чим живе бізнес даного типа? Як правило:

-добре сегментованими ринками

-«нишевими» маркетинговими стратегіями

-налагодженими зв'язками із споживачами, тобто роботою не стільки

на випадковий ринок, скільки на замовлення

-не просто кваліфікованою, а добре освіченою робочою силою,

здібною до саморозвитку і через це що повідомляє розвиток бізнесу.

Як правило, це бізнес крупних мегаполісів, міст з наявністю не просто соціальної сфери, але діяльності по підготовці висококласних професіоналів, що передбачає наступні операції:

-вища освіта;

-елітна дошкільна і середня освіта, на нього що працюють;

-елітна охорона здоров'я;

-наукову діяльність в академической.и вузівською формах;

-різноманітне культурне життя (вже не просто організоване дозвілля).

2-3 і 1-2 – типи конкурентних переваг, пов'язаних із здатністю країни реалізовувати неекономічні критерії розвитку. Дані типи цікаві тим, що:

- як правило, бізнес, що працює на території країни, –

національний, оскільки, при всій цивілізованості сучасного західного

бізнесу і співтовариства взагалі, фірми з явними ззовні або зсередини

заданими екологічними, соціальними і інтелектуальними стандартами

розвитку за кордон не виводяться;

- у даних двох випадках країна не стільки прагне привабити бізнес,

скільки прагне обмежити негативні зовнішні ефекти його

функціонування;

- не стільки країни хочуть сподобатися бізнесу, скільки бізнес

прагне потрапити в ці країни.

Тобто володіння конкурентними перевагами цих типів є серцевина національної господарської моделі (національної господарської бази), що ретельно оберігається або, навпаки, вельми внутрішньо стійкою, не вимагаючою спеціального захисту.

Можна сказати, що саме 1.2 і 2.3 – і є глобальні конкурентні переваги, конкурентні переваги економічних супердержав. На чому вони будуються? На умінні створити адекватні умови для самореалізації особи. За експлуатацією цих конкурентних переваг коштує привласнення соціальної ренти як доходу на людський капітал, екологічної ренти як доходу на природу як єдине ціле, як природню середу життя, інтелектуальної ренти як доходу на творчість і співтворчої ренти як доходу на спільну творчу діяльність.

Конкурентна перевага 2.3 реалізується, окрім іншого, і в присвоенні ренти на іноземних:

-природу;

-людський капітал;

-творчість.

Особлива умова, яка повинна створюватися для наближення циклу життєдіяльності країни до повного циклу життєдіяльності, – заохочення творчої діяльності (вільного розпорядження часом) в індивідуальних і колективних формах. На 2.3 працюють:

- політика монопольно занижених цін на світових ринках сировини;

- промислове і технологічне шпигунство, а також збору відкритої інформації інтелектуального характеру за відсутності захисту прав інтелектуальної власності в інших країнах;

- створення умов для «притоки мізків» з-за кордону

Таблиця 3

Взаємозв'язок соціальних і господарських конкурентних переваг країн

На 1.2 працюють більшою мірою:

- екологічне законодавство усередині країни;

- захист прав інтелектуальної власності

- організований пошук і заохочення діяльності обдарованих людей (перш за все дітей) і створення для них особливих умов.

Як видно з аналізу господарських конкурентних переваг, їх створення тісно пов'язане з виконанням країною сукупності соціальних операцій, тобто ще раз підтвердилася логіка ідеї комплексного соціально-економічного розвитку - атрибуту національної економіки, як глобального конкурента, висунута в п 2.1

Таким чином, соціальні конкурентні переваги країни, як умови виконання соціальних операцій певної якості (соціального типа), тісно пов'язані з її господарськими конкурентними перевагами як умовами виконання господарських операцій певної якості (господарського типа) (таблиця 3).

Такий взаємозв'язок зайвий раз звертає увагу на особливості конкуренції країн: на відміну від фірм вони конкурують одночасно на двох полях, і логіка цієї конкуренції така (рис.10)

Тут варто було б ще раз повернутися до теоретичної основи даної роботи і зіставити отримані класифікації конкурентних переваг країни з класифікаціями Р. Вернона і М. Портера. У таблиці 24 виділені ті типи конкурентних переваг, які не називалися в двох вказаних теоріях і обгрунтування складу яких належить авторові даної роботи.

Завершення викладу концепції життєвого циклу країни вимагає уточнення стадій цього циклу і співвідношення їх із стадіями життєвого циклу продукту. Традиційні країнні класифікації (розвинені країни, країни, що розвиваються, з перехідною економікою) так чи інакше ототожнюють поняття про країну з поняттям про фірму і продукт. З цієї точки зору, користуючись логікою теорії Вернона, можна було б уточнити дану класифікацію, виділивши групи країн «створюючі-впроваджуючі», «зростаючі», «стагнуючі» і що «деградують» залежно від домінуючого складу господарських операцій, що виконуються країною.

Проте якщо узяти до уваги той факт, що країна виконує не лише господарські операції, але і соціальні, а за соціальними операціями коштують переваги жителів країни, критерій розвитку не настільки однозначний. Жителям може бути абсолютно чужий який-небудь образ господарської діяльності. Крім того, соціальний розвиток – відтворення людини - набагато триваліше по термінах і не так очевидно і вимірний і оцінюваний, як господарське.

Еволюція країни, перехід її від одного соціального і господарського типа до іншого, таким чином, набагато триваліший і суперечливий процес, ніж перехід продукту з однієї стадії свого життєвого циклу на іншу і навіть чим перехід підприємства з однієї стадії розвитку на іншу.

Крім того, кожен з перерахованих типів має як свої конкурентні переваги, так і слабкості порівняно з іншими типами. Немає типа, який був би кращий за інших, кожен соціальний тип хороший по-своєму – в цьому відзнака типологічного підходу від рейтингового, в рамках якого, як вже наголошувалося, є свої лідери, а є і аутсайдери.

Переваги жителів можуть і не бути однозначними, оскільки ризики, що знаходяться в процесі переходу, можуть в очах жителів перекрити отримувані переваги.

Черговість переходів не зумовлена: наприклад, до 1 або 2 типові господарського і соціального життя не обов'язково минати через 3–й і 4-й, оскільки цінності сучасної цивілізації не безперечні і не очевидні, про що свідчать хоч би дослідження глобальних проблем економічного зростання, згадувані вище.

Тому, ймовірно, має сенс позначати не стільки назви типів країн, скільки називати процеси переходу від одного типа до іншого.

Висновок

Наукові узагальнення і принципово нові виводи методологічного характеру, зроблені автором, полягають в наступному:

Кожна група чинників, що визначають місце країни в мирохозяйственных зв'язках, виникала на певному етапі світового економічного розвитку, відповідала певній формі конкуренції країн на світовому ринку і була кругом конкурентних переваг країн.

Постіндустріальний етап світового економічного розвитку зробив особливо значущим чинник економічного розвитку країни, наявність в ній потенціалу розвитку, що дозволяє ініціювати розробку, виробництво і реалізацію нових продуктів.

Територіальний розпад крупних держав і економіко-політичних союзів, лібералізація їх внутрішніх і зовнішніх економік привели до зростання міжнародної мобільності і відтворюваності чинників і результатів виробництва.

Зростання мобільності і відтворюваності практично всіх результатів і умов мирохозяйственной діяльності перетворило глобалізацію на доведений до абсолюту процес транснаціоналізації економіки, в результаті якого світова економіка перетворюється на «глобальний конструктор», що дозволяє людям і підприємствам будувати господарські комбінації, практично не прив'язуючи свою діяльність до території який-небудь однієї країни, а використовуючи весь світовий простір. Відповідно, чинники бізнесу, пов'язані з особливостями національної культури, життєвого і господарського устрою країн розміщення стають все менш значущими для світових виробників і продавців.

Глобалізація має як позитивні, так і негативні сторони: Позитивні моменти глобалізації - нові можливості ефективнішого розміщення світових мобільних і відтворних ресурсів і зростання світового виробництва і доходу. Негативні моменти пов'язані з нерівномірним розподілом зростання світового доходу між різними країнами унаслідок довільного запозичення одними з них стереотипів способу життя і господарської діяльності інших, в перспективі чреватого глобальними конфліктами соціального і екологічного плану.

Список використаної літератури

1. Архангельський Ю.С., Коваленко і.І. Міжгалузевий баланс.- Киев:вища школа, 2007.-246с.

2. Бандурін в.В., Булатов а.С. Світова економіка. Підручник. К., Юріст', 1999

3. Бандурін в.В., Рачич б.Г., Чатіч М. Глобалізация світової економіки .-К.: Буквиця, 2008.-304 с.

4. Буренін а.Н. Ринки похідних фінансових інструментів. М., 1996.

5. Бюхер К. Возникновеніє народного господарства. Публічні лекції і нариси. /Под. ред. Кулішера І. М.-Пг.: О. Богданова, 1923.-256 с.

6. Валовая т.Д. Європейська валютна система.- 1986.

7. Гаджієв к.С. Введення в геополітику. Підручник для вузів. К.: Видавнича корпорація «Логос», 1998 .

8. Боргів С. І. Глобалізация економіки: нове слово або нове явище? К.: ВАТ Вид-во “Економіка”, 1998.