Реферат
на тему:
Наукові школи менеджменту
Вступ
Важливе місце в становленні менеджменту займає американський інженер Фредерік Тейлор (1856-1915), засновник теорії наукового управління, раціоналістичної школи менеджменту. Він вважав менеджмент наукою, яка заснована на точних законах, правилах і принципах. Ф.Тейлор сформулював точний висновок про те, що робота по управлінню - це певна спеціальність, і що організація в цілому виграє, якщо кожен робітник зосереджується на тому, що він робить краще за все.
Він вважав, що використовуючи спостереження, заміри, логіку та аналіз, можна вдосконалити виробничі операції, досягти їх ефективного виконання. На основі отриманої інформації розроблялися рекомендації для усунення зайвих, непродуктивних рухів, нормування праці з метою підвищення ефективності виробництва. Суттєвим досягненням цієї школи було систематичне використання стимулювання з метою зацікавлення працівників у збільшенні продуктивності праці та обсягів виробництва. Винагорода передбачалась за кінцевий результат, а не за процес діяльності. Він вважав, що менеджер повинен встановлювати для підлеглих точний порядок, інструменти і механізм виконання роботи, час її закінчення.
Ф. Тейлор визнавав також можливість відбору та навчання людей, які фізично та інтелектуально відповідали б виконуваній роботі. Серед його наукової спадщини можна виділити ряд книг "Відрядна система"(1895), "Цеховий менеджмент"(1903), "Принципи наукового менеджменту" (1911).
Формування школи наукового управління спиралось на три основні моменти, які стали основними принципами для розвитку менеджменту:
1) раціональна організація праці; 2) розробка формальної структури організації; 3) розробка заходів по співробітництву управляючого і робітника.
Найвідомішими послідовниками Тейлора були його співвітчизники Ліліан і Френк Гілбрети. Вони вивчали трудові операції, використовуючи кінокамеру і придуманий ними прилад мікрохронометр. При допомозі нього їм вдалось виявити і описати 17 основних рухів кисті руки. Це дало їм змогу ліквідувати надалі ті з них, які при виконанні стандартних дій були зайвими і непродуктивними. Наприклад, для кладки цегли було встановлено 4 рухи замість 18 і забезпечило зростання продуктивності праці на 50%.
Основні їх книги "Вивчення рухів" (1911), "Психологія управління" (1916).
Обмеженість і недоліки раціоналістичної школи Тейлора і його послідовників у значній мірі вдалось подолати представнику класичної школи менеджменту французькому адміністратору і підприємцю Анрі Файолю (1841-1925). Він вперше запропонував раціональний підхід до організації промислового підприємства. Файоль вважав, що робота керівника може бути розділена на п'ять функцій: планування, організація, керівництво, координація та контроль. У праці "Загальне та промислове управління"(1916) він сформулював 14 універсальних принципів управління, щоб показати керуючим, як виконувати свої функціональні обов'язки.
Принципи управління за А. Файолем:
1. Поділ праці Спеціалізація є природним порядком речей. Метою поділу праці є виконання роботи, більшої за обсягом, кращої за якістю при застосуванні однакових зусиль. 2. Повноваження та відповідальність Повноваження - це право віддавати наказ, а відповідальність - її складова протилежність. 3. Дисципліна Дисципліна передбачає справедливе застосування санкцій. 4. Єдиноначальність Працівник повинен одержувати накази від одного безпосереднього начальника. 5. Єдність напряму Кожна група, що діє у межах однієї мети, повинна бути об'єднана єдиним планом та мати одного керівника. 6. Підкореність особистих інтересів загальним Інтереси одного працівника чи групи працівників не повинні переважати інтереси фірми. 7. Винагорода персоналу Відданість і підтримка працівників забезпечуються тоді, коли вони одержують справедливу заробітну плату за свою працю. 8. Централізація Мають бути встановлені пропорції між централізацією і децентралізацією. Централізація, як і поділ праці, повинна забезпечувати кращі результати. 9. Ієрархія Ієрархія - підпорядкованість осіб на керівних посадах від вищої ланки до нижчої. 10. Порядок Місце для всього, і все на своєму місці. 11. Справедливість Справедливість - це поєднання доброти і правосуддя. 12. Стабільність робочого місця для персоналу Працівники, які постійно працюють в одній і тій же фірмі, мають переваги перед талановитішими працівниками, якщо ті схильні до частої зміни місця роботи. 13. Ініціатива Вона означає розробку плану дій з залученням ідей працівників, а це забезпечує його успішну реалізацію. 14. Корпоративний дух Він існує в тих організаціях, де є гармонія персоналу.
Принципи управління за Анрі Файолем нині успішно застосовуються багатьма компаніями.
Елтон Мейо (1880-1949) американський соціолог та психолог переніс увагу дослідження управління з завдань, які пропонуються робітнику, на самого виконавця. Він є засновником школи людських стосунків, що зародилася у 20-30 рр. Фундаментом для його досліджень були здобутки у теорії психології людини, а саме праця Зігмунда Фрейда "Психологія підсвідомого". За допомогою так званого Хоторнського експерименту Мейо довів, що продуктивність праці великою мірою залежить від приязних стосунків між людьми в процесі праці (між робітниками і менеджерами). Мейо вбачав основне завдання менеджера у створенні дружніх взаємин в колективі та довір'ї до робітників.
Мері Паркер Фоллетт (1868-1933) теж переконливо доводила доцільність відкритого спілкування з робітниками. Саме вона запропонувала трактування менеджменту як "мистецтва досягати результатів за допомогою дій інших", що передбачає гармонію стосунків менеджера і підлеглих.
Отже, школа людських стосунків зосереджується, в основному, на методах налагоджування міжособових стосунків. Вона вважали, що за виявлення більшого піклування менеджера про своїх підлеглих, рівень задоволення працівників повинен зростати, а це, в свою чергу, приведе до зростання продуктивності праці. Слід підкреслити, що всі вищенаведені теорії були в певному розумінні "одномірними", оскільки в основі даних підходів було щось визначене: завдання, людина або адміністрування.
Дещо пізніше виникли так звані "синтетичні" вчення про управління, в основі досліджень яких був синтетичний підхід до організації, яка розглядалася як багатопланове явище, що пов’язує в єдине ціле ресурси, цілі та процеси, що перебігають як в самій організації, так і поза нею. Зокрема, Петер Друкер (1909) запропонував концепцію управління за цілями. На той час (50-ті роки) увага менеджерів була сконцентрована на функціях та процесах. Ідея Друкера, що управління має починатися з розробки цілей, потім переходити до формування функцій, системи взаємодій та процесу, перевернула логіку управління. Згодом виникли ситуаційні теорії, суть яких полягає у тому, що результат однакових управлінських дій у різних ситуаціях дає різні результати.
У 80-ті роки виникла теорія "7 S" (автори Е.Атос, Р.Паскаль, Т.Пітерс та Р.Уотермен): ефективна організація формується на базі семи взаємопов язаних складових, зміна будь-якої з них веде до зміни всіх інших. Англійською кожна з них починається буквою "S": стратегія (strategy), структура (structure), система управління (systems), штат (stat), стиль (style), кваліфікація співробітників (skill), організаційні цінності (shared values).
Короткий огляд вчень ХХ ст. про управління показує, що управлінська думка постійно розвивалася, породжувала нові ідеї щодо того, як має вестися ефективне управління, але практика бізнесу завжди виявлялася багатшою, глибшою та різноманітнішою, ніж теоретичне узагальнення, і часто те, що ще зовсім недавно здавалося беззастережною істиною в управлінні, спростовувалося наступними ідеями та поглядами.
Американська школа менеджменту
. Американці справедливо вважають себе засновниками менеджменту як науки або сфери знань і досліджень. Менеджер у США - професія престижна і почесна. Понад 1300 шкіл бізнесу у США мають офіційний сертифікат Американської асамблеї шкіл бізнесу, серед них найпрестижніші - Гарвардська та Стенфордська. Докладніше цю школу розглянуто вище. Американське суспільство, що цінує ідеали індивідуалізму, багато уваги приділяє саме високій теоретичній підготовці окремого спеціаліста.
Японська школа менеджменту
сформувалася відповідно до японської культури і системи освіти. Протягом століть у японців формувалося кланове суспільство. Кожен відчував необхідність належати до певного клану і посідати в ньому певне місце. У кожного японця виховується гірі - почуття вдячності та відданості своєму клану. Дуже високо завжди цінувалася освіта - в Японії вже декілька століть немає неписьменних. Існує культ високої культури праці і поваги до майстерності: спеціаліст найвищої кваліфікації, найкращий у своїй справі оголошується національним надбанням.
У процесі навчання японські спеціалісти одержують, можливо, не таку глибоку освіту, як у США, але більш універсальну. Молодий спеціаліст обов язково попрацює не лише за своєю конкретною спеціальністю, припустимо, інженера, але й механіка, технолога, економіста, бухгалтера тощо. Зрештою його зупинять на тій ланці роботи, яка найбільш відповідатиме його здібностям. Японці кажуть, що їх інженер підготовлений гірше, ніж американський інженер, технолог - гірше ніж американський технолог і т.д., але внаслідок того, що кожен японський спеціаліст має конкретне уявлення про кожну ділянку роботи, створюється суцільне поле компетентності, а тому загальний результат діяльності японського підприємства кращий, ніж американського. Відповідно до цієї концепції - "навчання за допомогою досвіду" і готується японський менеджер. Серед спеціалістів буде відібраний саме той, хто має не лише знання, але хист до керівництва. Він досконало знатиме свою фірму та різні аспекти бізнесу, але першу керівну посаду одержить у 30-35 років. За традицією японської культури фірма бере на себе піклування про працівника, і саме ця діяльність є однією з найголовніших для менеджера. Фірма може укласти з працівниками угоду довічного найму (останнім часом відсоток таких працівників зменшується), влаштовувати відпочинок, екскурсії по підрозділах, літнього працівника, який не відповідає посаді, може завчасно з пошаною відправити на пенсію. У відповідь - гірі - відданість, старанність, компетентність працівника. На японських фірмах вчаться всі - від робітника до президента - і відповідальність за це покладається на менеджера кожного підрозділу. Отже, школи бізнесу більшості японських підприємств не потрібні. Відтак їх налічується лише 3, та й ті в основному готують спеціалістів для роботи за кордоном. Для еліти існує Академія Мацусіти при фірмі "Мацусіта денки", яка молодих людей з вищою освітою навчає ще 5 років.
Все більше японських менеджерів працює за кордоном, в тому числі і в США. Виявляється, що і серед індивідуалістів-американців чимало тих, хто із вдячністю сприймає піклування фірми про себе.
Існують школи бізнесу і в Західній Європі. Їх біля 300 зареєстровано у EFMD (Європейський фонд розвитку менеджменту). Більшість з них дають високий рівень підготовки, хоч магістерські ступені в галузі бізнесу і управління не настільки розповсюджені і не так цінуються, як у США.
Використана література
1. Основи менеджменту. Підручник. – К., 2001.
2. Словник-довідник менеджера. – Харків, 2000.
|