ЗМІСТ
Вступ 5
Розділ 1. Теоретичні основи дослідження мотивації навчання студентів
1.1 Мотивація учбової діяльності та її формування на різних вікових етапах.
1.2 Мотиваційно-смислові якості особистості ставлення в професійному становленні студентів.
1.3. Специфіка навчальної мотивації студента
1.4. Професійна мотивація
1.5. Аналіз і інтерпретація отриманих результатів
Розділ 2. Шляхи підвищення мотивації навчання студентів
2.1Ігрові технології підвищення рівня мотивації студентів до навчання.
2.2 Тренінгкурс ефективної педагогічної взаємодії як метод розвитку професійної мотивації студентів
2.3. Організація психолого-педагогічного супроводу адаптації студентів-першокурсників
2.4 Вплив емоцій на ефективність навчального процесу
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
ВСТУП
Потреба в пізнанні - одна з головних людських потреб, на основі якої відбувається освоєння індивідом багатовікового людського досвіду. У різні періоди життя людини змінюються об'єкти його інтересу, форми і способи придбання знань, проте потреба в пізнанні як внутрішньо властиве людині властивість, з роками не тільки не притупляється, але і отримує свій подальший розвиток.
Останніми роками в психологічній науковій літературі питанням мотивації учбової діяльності приділяється особлива увага. Це не випадково, оскільки питання про мотиви - це по суті питання про якість учбової діяльності. Переважання зовнішніх, утилітарних мотивів веде до того, що учення набуває формальний характер, відсутній творчий підхід, самостійна постановка учбових цілей. Відомо, що саме негативне або байдуже відношення до учення може бути причиною низької успішності або неуспішності учня.
Однією з найбільш актуальних проблем сучасної освіти є побудова такого процесу учення, який міг би бути основою формування мотиваційної сфери учнів.
У зв'язку з цим виникають суперечності між існуючим станом мотивації учення у студентів вузу і сучасними вимогами до їх учбової активності; між потребами практики в науково-обгрунтованих рекомендаціях по управлінню мотиваційною сферою студентів і відсутністю достатніх для цього науково-психологічних знань.
Формування повноцінної особистості студента має важливе практичне значення. Це підкреслюється науковими працями низкою авторів Формування особистості людини відбувається у продовж всього її життя, а саме у вищій школі закладаються основні особисті якості фахівця, у подальшій професійній діяльності відбувається «подальша шліфовка як особистості». До числа найважливіших якостей особистості сучасного фахівця можна віднести ініціативу та відповідальність, спрямованість до новаторських рішень, потреба у постійному оновленні своїх знань.
В процесі навчання студент зштовхується з низкою проблем психолого-педагогічний аспект яких зв’язаний з пристосуванням до нової дидактичної ситуації, принципово відрізненої від шкільної формами та методами організації учбового процесу. Ця новизна та пов’язані з нею труднощі створюють свого роду дидактичний бар’єр, який повинен бути подоланий. З цього слідує, що у розвитку особистості майбутнього фахівця важливе значення має формування позитивних мотивів та дійсних цілей, оскільки мотиви та цілі являються важливими детермінантами діяльності.
Структура мотивів студента, сформована у час навчання, стає стержнем особистості майбутнього фахівця. Отже, розвиток позитивних навчальних мотивів - невід'ємна складова частина виховання особистості студента.
Таким чином, об’єктом є навчальна діяльність студента. Предметом: психолого-педагогічні проблеми формування мотивів навчання у студентів.
Метою являється дослідження психолого-педагогічних проблем формування мотивів навчання у студентів та пропозиції щодо підвищення цих мотивів.
Завданням являється 1. Визначення мотивації учбової діяльності та її формування на різних вікових етапах; 2. Визначення мотиваційно-смислових якостей особистості ставлення в професійному становленні студентів; 3. З’ясування специфіки навчальної мотивації студента; 4. Визначення професійної мотивації; 5. Визначення аналізу і інтерпретації отриманих результатів.
Методами дослідження стали метод аналіз літератури, тестування, що формує експеримент і метод статистичної обробки результатів.
РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи дослідження мотивації навчання
студентів.
1.1. Мотивація учбової діяльності та її формування на різних вікових етапах.
У поведінці людини є дві функціонально взаємопов'язані сторони: збуджуюча та регуляційна. Збудження забезпечує активізацію та напрямок поведінки і пов'язано з поняттями мотива та мотивації. Ці поняття включають у себе уявлення про потреби, інтереси, цілі, наміри, прагнення, які є у людини, уявлення про зовнішні фактори, які заставляють її вести себе окремим чином, про керівництво діяльністю у процесі її здійснення. Серед усіх понять, які використовуються у психології для опису та пояснення збуджуючих моментів у поведінці людини є поняттям мотивації і мотива.
Термін "мотивація" використовується у сучасній психології у двоякому розумінні як визначення системи факторів, детермінуючих поведінку (сюди увійшли потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення і багато іншого) і як характеристика процесу, який стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні.
Р.С. Немов розглядає поняття "мотивація" у іншому значенні, коли мотивацію можна визначити як сукупність причин психологічного характеру, пояснюючих поведінку людини, його початок, напрямок та активність.
Уявлення про мотивацію виникає при спробі пояснення, а не опису поведінки. Це – пошук відповідей на питання типу "чому?", "за для чого?", "для якої мети?", "який смисл?". Відрізняють диспозиційну та ситуаційну мотивації як аналоги внутрішньої та зовнішньої детермінації поведінки. Диспозиції можуть активізуватися під впливом окремих ситуацій, та навпаки, активізація окремих диспозицій (мотивів, потреб) приводить до змін ситуації, точніше, її сприйняття суб'єктом. Практично кожну дію людини слід розглядати як двоякодетерміновану: диспозиційно та ситуаційно.
Мотивація – це циклічний процес безперервного взаємного впливу та перетворень, у якому суб'єкт дії та ситуація взаємно впливають одне на одного, і результатом якого є реально простежена поведінка.
Мотивація пояснює цілеспрямованість дії, організованість та стійкість цілісної діяльності, спрямованої на досягнення окремої цілі.
Мотив на відміну від мотивації – це те, що належить самому суб'єкту поведінки, є його стійкою особистою властивістю, зосередити збуджуючою до здійснення окремих дій.
За думкою Л.Д. Столяренко: "Мотив – це збудження до діяльності, пов'язане з задоволенням потреби суб'єкта". Під мотивом також найчастіше розуміють причину, яка лежить в основі вибору дій і вчинків, сукупності зовнішніх і внутрішніх умов, що викликають активність суб'єкта [11]. Мотив також можна визначити як поняття, що в узагальнюючому виді являє собою багато диспозицій. З усіх можливих диспозицій найбільш важливим є поняття "потреби". Її ще називають станом нужди людини в окремих умовах, які необхідні для нормального існування та розвитку. Потреба активізує організм, стимулює його поведінку, спрямовану на пошук того, що вимагається. Кількість та якість потреб, які мають живі істоти, залежить від рівня їх організації, від образу та умов життя, від місця, яке займає відповідний організм на еволюційній сходинці. У людини крім фізичних та органічних потреб є ще матеріальні, духовні, соціальні. Потреби – динамічно активні стани особистості, що виявляють її залежність від конкретних умов існування і породжують діяльність спрямовану на зняття цієї залежності [18]. В процесі діяльності відбувається як розвиток особистості, так і перетворення середовища, в якому живе людина. Отже, потреби – це рушійна сила розвитку особистості. Мотиви (диспозиції), потреби та цілі – є складовими мотиваційної сфери людини.
Багато численні теорії мотивації стали з'являтися ще у працях стародавніх філософів. У наш час таких теорій не один десяток. Вивченням мотивації людини займалися Д. Макклелланд, Д. Аткінсон, Г. Хекхаузен, Г. Келлі, Ю. Роттер, К. Роджерс, Р. Мей. А.Н. Леонтьєв та ін.
Учбова мотивація визначається як приватний вид мотивації, включений в певну діяльність, - в даному випадку діяльність учення. Як підкреслює, провідний психолог, що займається вивченням мотивації учбової діяльності А.К. Маркова, що «Мотивація учення складається з ряду тих, що постійно змінюються і вступаючих в нові покоління один з одним спонуки. Тому становлення мотивації є не просте зростання позитивного або посилювання негативного відношення до учення, а ускладнення структури мотиваційної сфери, що стоїть за ним, вхідних в неї спонук». [8].
Тому, при аналізі мотивації учбової діяльності, головне не тільки визначити домінуючий спонукач (мотив), але і обліку всієї структури мотиваційної сфери людини.
Отже, в психологічній літературі, різними авторами виділяються різні види мотивів учбової діяльності. Так, М.І. Бажовіч указується, що для дітей різного віку не всі мотиви мають однакову спонукальну силу. Одні з них є основними, ведучими, інші – другорядними, побічними, що не мають самостійного значення; які так чи інакше підпорядковані провідним мотивам. У одних випадках таким провідним мотивом може виявитися прагнення завоювати місце відмінника в класі, в іншому випадку – бажання здобути вищу освіту, в третіх – інтерес до самих знань.
Всі ці мотиви (М.І. Бажовіч) можуть бути підрозділені на дві великі категорії. Одні з них пов'язані із змістом самої учбової діяльності і процесом її виконання; інші – з ширшими взаємовідношенням дитини з навколишнім середовищем. До перших відносяться пізнавальні інтереси дітей, потреба в інтелектуальній активності і оволодінням новими уміннями, навиками і знаннями; інші – пов'язані з потребою дитини в спілкуванні з іншими людьми, в їх оцінці і схваленні, з бажанням учня зайняти певне місце в системі доступних йому суспільних відносин. У дослідженні Н.Н. Власової обчислюються також два плани мотивації – довільний і мимовільний. Довільний план мотивації виявляється тоді, коли мотиви у студента викликаються довільно без сторонньої допомоги. Мимовільний план мотивації виявляється в тому разі якщо мотиви хтось спеціально формує. [19]. В. Апельт виділив наступні мотиви учення: соціальні (борг і відповідальність, розуміння соціальної значущості учення, прагнення зайняти певну позицію у відношенні з тими, що оточують, дістати їх схвалення); пізнавальні (орієнтація на оволодіння новими знаннями, закономірностями, орієнтація на засвоєння способів добування знань); комунікативні (спілкування з однолітками, дорослими); і мотиви саморегуляції (орієнтація на придбання додаткових знань і потім на побудову спеціальної програми самоудосконалення). [7]. П.М. Якобсон виділяє декілька типів мотивації, пов'язаної з результатами учення: 1) мотивація, яка умовно може бути названа «негативною». Під негативною мотивацією Якобсон має на увазі спонуки школяра, викликані усвідомленням певних незручностей і неприємностей, які можуть виникнути, якщо він не вчитиметься (докори з боку батьків, вчителів, однокласників). Така мотивація не приводить до успішних результатів; 2) Мотивація, що має позитивний характер, але так само пов'язана з мотивами, закладеними поза самою діяльністю. Ця мотивація виступає в двох формах. У одному випадку така позитивна мотивація визначається вагомим для особи соціальним устремлінням (відчуття довга перед близькими). Інша форма мотивації визначається вузькоособистими мотивами: схвалення тих, що оточують, шляхи до особистого благополуччя; 3) Мотивація, лежача в самій учбовій діяльності (мотивація, пов'язана безпосередньо з цілями учення, задоволення допитливості, подолання перешкод, інтелектуальна активність). [20]. На думку А.К. Маркової і її співробітників існує три типи відношення школяра до учення: 1) негативне (бідність і вузькість мотивів, пізнавальні мотиви вичерпуються інтересом до результату, не сформовані уміння ставити цілі; подолання труднощів); 2) байдуже (або нейтральне) яке характеризується тими ж особливостями що і негативне відношення; 3) позитивне (аморфне, нерозчленоване) спостерігаються нестійкі переживання новизни, допитливості, ненавмисного інтересу; розуміння і первинне осмислення цілей, поставлених вчителем; 4) позитивне (пізнавальне) характеризується перевизначенням і довизначенням завдань вчителя; постановка нових цілей і виникнення на цій основі нових мотивів; 5) позитивне (особисте) характеризується супідрядністю мотивів і їх ієрархією; стійкістю і неповторністю мотиваційної сфери; збалансованістю і гармонією між окремими мотивами. Крім того, дані автори виділяють так само рівні, етапи, якості і прояви мотивів учбової діяльності.
До видів мотивів можна віднести пізнавальні і соціальні мотиви. Якщо у студента в ході навчання переважає спрямованість на зміст учбового предмету, то можна говорити про наявність пізнавальних мотивів. Якщо у студента виражена спрямованість на іншу людину в ході навчання, то говорять про соціальні мотиви. І пізнавальні, і соціальні мотиви мають рівні: широкі пізнавальні мотиви (орієнтація на засвоєння добування знань), мотиви самоосвіти (орієнтація на придбання додаткових знань). Соціальні мотиви можуть мати наступні рівні: широкі соціальні мотиви (борг, відповідальність, розуміння соціальної значущості учення), вузькі соціальні або позиційні мотиви (прагнення зайняти певну позицію у відносинах з тими, що оточують), мотиви соціальної співпраці (орієнтація на різні способи взаємодії з іншою людиною).
Мотиви названих видів і рівнів можуть проходити в своєму становленні наступні етапи: актуалізація первинних мотивів, постановка на основі цих мотивів нових цілей, позитивне підкріплення мотиву при реалізації цих цілей, поява на цій основі нових мотивів, супідрядність різних мотивів.
Якості мотивів можуть бути змістовними, пов'язаними з характером учбової діяльності, і динамічними, пов'язаними з психофізіологічними особливостями дитини.
Психологами (А.Н. Леонтьев, М.І. Бажовіч, Г.І. Щукина, А.К. Маркова) виділена загальна картина вікової динаміки мотивів учення. Причому вони відзначали, що особливості мотивів і пізнавальних інтересів різних віків, що вчаться, не є фатально неминучими і необхідно властивими цим віком. [18].
Після того, як старшокласники закінчують школу і вступають до ВНЗ для них характерні зміни мотивів у зв'язку з професійним самоствердженням. Питання про вивчення учбової діяльності студентів є маловивченим. У дослідженнях присвячених вивченню студентського віку в основному розглядаються питання пов'язані з особовими особливостями студентів (Корнілова Т.В., Грігоренко Е.Л.), залежності професійних переваг студентів від їх індивідуально-типологічних особливостей (Морошин В.Г., Соколів І.Ю.) Розглядаються також питання професіоналізації пам'яті студентів (Мараєв В.А., Копає ва Г.П.. Наголошуються також в дослідженнях залежності успішності учбової діяльності від мотивації (Ліпкин М.М., Яковлєва, Геан).
Учбова мотивація, як і інші види мотивації характеризується стійкістю, спрямованістю і динамічністю. Стійкість учбової мотивації досліджувалася в рамках концепції А.К. Маркової (Л.К. Золотих, Т.А. Платонова, Б.І. Савонько). Психологічна стійкість визначається дослідниками «як здатність підтримувати необхідний рівень психічної активності при широкому варіюванні чинників що діють на людину».
Грунтуючись на дійсному представленні стійкості, автори розглядають її в комплексі з такими характеристиками учбової мотивації, як сила, усвідомленість, дієвість, сформованість сутеутворюючого мотиву діяльності, орієнтація на процес і так далі дослідження Е.І. Савонько, І.П. Іменітової показали, що зв'язок стійкості мотиваційної структури з її динамічністю полягає в диференціації компонентів в структурі, їх впорядкування з тенденцією до стійкості структури. Це дозволяє дослідникам припускати, що абсолютне домінування процесуальної мотивації додає структурі велику стійкість.
Але якою б не була мотивація, навіть найпозитивніша, вона створює лише потенційну можливість розвитку студента, оскільки реалізація мотивів залежить від процесів ціліполягання. У виконаних під керівництвом А.К. Маркової дослідженнях Т.І. Лях, О.А. Чувалової підкреслено, що особово-значущий сутеутворюючий мотив у підлітків може бути сформований і що цей процес реалізується в послідовності становлення його характеристик. «Спочатку учбово-пізнавальний мотив починає діяти, потім стає домінуючим і набуває самостійності і лише після усвідомлюється» тобто першою умовою є організація, становлення самої учбової діяльності. При цьому сама дієвість мотивації, як показала О.А Чувалова, краще формована при напрямі на способи, чим на результат діяльності. В цілому дослідження учбової мотивації школярів показують недостатній рівень стихійної сформованості, можливість її цілеспрямованого ступінчастого розвитку, що враховує особливості віку з переважною орієнтацією на способи діяльності.
Дослідниками (Б.І. Дадонова, Е.І. Савонько, Н.М. Симонова) встановлений позитивний зв'язок мотиваційних орієнтацій зі встиганням учнів. Найщільніше пов'язаними з успішністю виявилися орієнтації на процес і на результат, менш щільно – орієнтація на оцінку викладачем. Зв'язок орієнтації на уникнення неприємностей слабкий.
Вже класичний закон Йеркса-Додсона, сформований декілька десятиліть тому, встановив залежність діяльності від сили мотивації. З нього виходило, що чим вище сила мотивації, тим вище результативність діяльності. Але прямий зв'язок зберігається лише до певної межі: якщо після досягнення деякого рівня сила мотивації продовжує збільшуватися, то ефективність діяльності падає. Проте закон Йеркса-Додсона не розповсюджується на пізнавальну мотивацію. Учбова діяльність мотивується перш за все внутрішнім мотивом, коли пізнавальна потреба зустрічається з предметом діяльності. Детально залежність успішності учбової діяльності від мотивації була розглянута Г. Клаусом. Г. Клаус встановив, що «установки на учення і на його наочний зміст робить найбільш стійкий вплив на активне привласнення, на протікання цього процесу і на його успішність». Виходячи з цього, він виділив позитивну і негативну мотивацію. На його думку, людина з сильним бажанням оволодіти знаннями вчитиметься без зовнішнього примушення, отримуючи від своїх знань задоволення, проявляючи наполегливість; достатньо швидко освоюючи необхідні відомості, демонструючи інтелект, гнучкість, фантазію.
У той же час результати дослідження (М.М. Ліпкин, Н.В. Яковлєва) продемонстрували, що поєднання високих рівнів пізнавального і змагального мотивів сприяє хорошій успішності у Вузі, тоді як переважання аверсівних тенденцій при одночасно низькому рівні змагального мотиву приводить до низьких результатів навчання. Ю.М. Орлов зробив висновок про те, що «найбільший вплив на академічні успіхи надає підсвідома потреба у поєднанні з високою потребою в досягненнях».
1.2 Мотиваційно-смислові якості особистості ставлення в професійному становленні студентів.
Згідно, І. Кону, професійне самовизначення людини починається далеко в його дитинстві, коли в дитячій грі, дитина приймає на себе різні професійні ролі, і програє пов'язані з ним поведінки. І закінчується в ранній юності, коли вже необхідно ухвалити рішення, яке вплине на все подальше життя людини.
Вітчизняними вченими було виявлено, що провідними мотивами вступу до ВНЗ є захоплення учбовим предметом і інтересом до професії. А оскільки загальною кінцевою метою навчання у Вузі є професійна підготовка фахівців, те відношення студентів до своєї майбутньої професії можна розглядати як форму і міру ухвалення кінцевої мети навчання. Найбільш узагальненою формою відношення людини до професії є професійна спрямованість (становлення), яка характеризується як інтерес до професії і схильність займатися нею. Н.В. Кузьміна виділяє такі властивості професійної спрямованості, як об'єктивність, специфічність, опірність, валентність, задоволеність, узагальненість, стійкість.
Учбова мотивація складається з оцінки студентами різних аспектів учбового процесу, його змісту, форм, способів організації з погляду їх особистих індивідуальних потреб і цілей, які можуть співпадати або не співпадати з цілями навчання.
Становлення майбутнього фахівця як висококваліфікованого фахівця, на думку В.А. Якуніна, Н.В. Нестерової, можливо лише при сформованому мотиваційно-ціннісному відношенні в його професійному становленні. Н.Б. Нестерова, аналізуючи психологічні особливості розвитку учбово-пізнавальної діяльності студентів, вона розділяє весь період навчання на три етапи:
I етап (I курс) Характеризується високими рівневими показниками професійних і учбових мотивів, керівники учбовою діяльністю. Разом з тим вони ідеалізуються, оскільки обумовлені розумінням їх суспільного сенсу, а не особового.
II етап (II, III курс) Відрізняється загальним зниженням інтенсивності всіх мотиваційних компонентів. Пізнавальні і професійні мотиви перестають управляти учбовою діяльністю.
III етап (IV-V курс) Характеризується тим, що росте ступінь усвідомлення і інтеграції різних форм мотивів навчання.
В.Т. Лісовський і А.В, Дмітрієв, крім відношення до навчання, ввели такі підстави, як наукова і суспільно-політична активність, загальна культура і колективізм. В результаті ними було виділено шість типів студентів. Не дивлячись на повноту опису і легкості знаходження аналогів до виділених типів серед студентства, дана типізація виявляється обмеженою ситуацією навчання у Вузі і лише умовно може бути поширена по майбутню діяльність. В цьому відношенні переважніше виглядає типологія студентів американського коледжу, отримана Д. Готлібом і Б. Ходкинсом. Ними виділені наступні типи становлення в професії:
Тип «W» (професіонали). Вони відносяться до навчання як до інструменту підготовки до майбутньої професії. Виконують лише стількох домашніх завдань і вправ, скільки потрібний для того, щоб не залишитися на другий рік. На думку більшості «професіоналів»», основна причина того, що вони вчаться, - це отримання професійної підготовки і освіти.
Тип «X» (нонконформісти). Ці студенти шукають в предметах, що викладаються, знання про життя взагалі на основі власного вибору. Не виходять з бібліотек. На їх думку, учбовий заклад існує для того, щоб задовольнити їх жадання знань і цікавість до життя.
Тип «Y» (академіки). Ці студенти наближаються до типу «X» з тією різницею, що академіки теж живуть книгами, не відриваються від інших форм суспільного життя. Вони прагнуть виділитися, якнайкраще скласти іспити.
Тип «Z» (студентські діячі). Ці студенти велику увагу приділяють суспільним формам життя, чим самій науці. Цілком імовірно, що загальна спрямованість структури інтересів даних типів, що склалася, зберігаються і в їх подальшій діяльності.
Проте прагнення авторів знайти універсальну підставу типології, що дозволяє як би передбачити шляхи розвитку професіонала, особливо яскраво виявляється в спробах визначити рівні професійної спрямованості студентів. Так, Е.Ф. Зєєр виділяє наступні типи студентів по професійній спрямованості:
I тип – студенти з позитивною професійною спрямованістю, яка представляє ситуацію відповідності особі вибраної професії, що припускає зв'язок між домінуючих, провідних мотивів із змістом професійної діяльності.
II тип – студенти професії, що остаточно не визначилися в своєму виборі. Для них прийнятний компроміс між невизначенням, іноді негативним відношенням до професії і продовженням навчання у Вузі, перспективою надалі працювати по цією професією.
III тип – студенти з негативним відношенням до професії. Мотивація їх вибору обумовлена суспільними цінностями вищої освіти. Вони мають слабке уявлення про професію. Тут провідний мотив виражає потреба не стільки в самій діяльності, скільки в різних пов'язаних з нею обставинах.
Таким чином, як видно з останньої типізації, студенти розрізняються своєю вмотивованістю до діяльності.
Відомо, що учбова діяльність полімотивована, оскільки процес навчання здійснюється для учнів не в особистому вакуумі, а в складному взаємо переплетення соціально-обумовлених процесів. Тому, основною проблемою будь-якої професійної освіти є перехід від учбової діяльності, що актуально здійснюється, студентів до засвоєної ними професійній діяльності; з позиції загальної теорії діяльності, такий перехід йде перш за все по лінії трансформації пізнавальних мотивів студента в професійні мотиви фахівця. Тобто, одним з ведучих загалом мотиваційному синдромі учення є пізнавальні і професійні мотиви, взаємообумовлений розвиток яких складає динаміку взаємних трансформацій пізнавальних і професійних мотивів студента. Виходячи з даного положення, можна зробити вивід про те, що мотивація у студентів впродовж його навчання у Вузі зазнає деякі зміни, тобто мотивація має свою динаміку від курсу до курсу.
О.С. Гребенюк, вивчаючи формування інтересу до учбової і трудової діяльності у середніх профтехучилищ, що вчаться, виділив рівні розвитку мотивації учбово-трудової діяльності:
I рівень (низький) характеризується нечисленними позитивними мотивами учбової і трудової діяльності. В основному це мотиви уникнення незручностей, дискомфорту або вузькоособисті. Пізнавальні інтереси аморфні, ситуативні.
II рівень – виявляється інтерес до учбового матеріалу, всі позитивні мотиви пов'язані лише з результативною стороною, орієнтовані на успіх, досягнення результату, учення виступає як засіб досягнення мети.
III рівень – сформованість всіх компонентів, мотивація чітка, спрямованість пізнавальних мотивів їх стійка.
IV рівень – відрізняє глибоке усвідомлення мотивів, загальна цілеспрямованість.
Таке виділення рівнів, по думки О.С. Гребенюк, важливо для організації повчального процесу для учнів з різним рівнем мотивації.
Аналізуючи наявну літературу з даної проблеми ми прийшли до висновку, про те що професійне становлення учбової діяльності студентів знаходиться на початковому рівні свого наукового дослідження. В основному, дослідження проведені на студентських групах присвячені вивченню впливу мотивації на успішність навчання студентів у Вузі. Так, наприклад, в дослідженнях М.М. Лапкина і Н.В. Яковлєва, було встановлено, що успішність навчання у Вузі залежить від багатьох аспектів психофізичної активності. Одним з цих чинників успішності, є, на їх думку, мотиваційна складова діяльності.
Аналогічний результат був отриманий в дослідженні В.А. Якуніна, Н.І. Мішкова, «виявилось, що «сильні» і «слабкі» студенти відрізняються один від одного не по рівню інтелекту, а по мотивації учбової діяльності». Шляхом експериментального дослідження було отримано так само, що максимальна задоволеність вибраною професією спостерігається у студентів I курсу. Надалі цей показник неухильно знижувався, аж до 5 курсу (А. Реан, 1988). Проте, не дивлячись на те, що незадовго до закінчення Вузу задоволеність професією виявляється найменшій, само відношення до професії стає позитивним. Причому, в деяких випадках зниження задоволеності логічно було б пов'язати з рівнем викладання в конкретному Вузі. [29].
Існує так само експериментальне положення (Н.І. Крилов) про те, що у більшості учнів інтерес до змістовної сторони професії як провідний мотив вибору представлений в значно меншому числі випадків, ніж побічні підстави скоріше стати матеріально спроможним, за компанію з друзями і так далі.
Причому, як указує В.Н. Обносов, студенти, достатньо повне і правильне уявлення, що не мають, про свою майбутню професію до кінця навчання рідше демонструють намір працювати надалі по спеціальності, що вивчається (I курс – 98%, II курс – 89%, III курс – 62%).
Проте, найбільш цікавими на наш погляд є дослідження Юпітова А.В., Зотова а.А., що стосуються ситуації професійного самовизначення студентів. Виходячи з даних авторів; саме студенти I і II курсу випробовують тривогу з приводу нової незвичної для учнів середовища і вільнішого характеру організації занять. Основною причиною звернень першокурсників по допомогу є сенсожиттєві зв'язки чи «Правильно я поступив?», «Чи ту професію я вибрав?». Як видно з вищевикладеного, у студентів перших курсів спостерігається нестійкість мотивації і переважання мотивації боязні невдачі.
При відповіді на питання «Яку роботу ви хотіли б отримати після закінчення Вузу?» Авторами (Юпітова А.В., Зотова А.А.) були отримані наступні дані: свою специфічну діяльність більше всього вибирають студенти I курсу – 53%, і V курсу – 44, 6%, і найменше студенти III курсу – 25, 5%. При цьому простежується певна динаміка значущості мотивів для студентів при виборі майбутньої діяльності. Ця динаміка при переході від молодших курсів до старших стабільно знижується частка студентів, що керуються мотивом пізнання, одночасно зростає частка тих, хто має намір будувати свої відносини на основі престижності майбутньої професії. Юпітова А.В. і Зотова А.А. указують так само на те, що з I по V курс росте незадоволеність тим, що дав їм університет в професійному плані.
1.3.
Специфіка навчальної мотивації студента
Загальне системне представлення мотиваційної сфери людини дозволяє дослідникам класифікувати мотиви. Як відомо, в загальній психології види мотивів (мотивації) поведінки (діяльності) розмежовуються по різним підставам, наприклад, в залежності:
1. від характеру участі в діяльності (що розуміється, відомі мотиви, і ті що реально діють, по А.Н. Леонтьеву);
2. від часу (протяжності) обумовлення діяльності (далека – коротка мотивація, по Б.Ф.Ломову);
3. від соціальної значущості (соціальні – вузкоособисті, по П.М.Якобсону);
4. від факту включеності в саму діяльність або ті що знаходяться поза нею (широкі соціальні мотиви і вузкоособисті мотиви, по Л.І. Божовіч);
5. мотиви певного виду діяльності, наприклад, учбової діяльності, і так далі.
Як класифікаційні основи можуть розглядатися і схеми Х. Мюррея, М. Аргайла, А. Маслоу та інших. П.М. Якобсону належить заслуга розмежування мотивів по характеру спілкування (ділові, емоційні). Продовжуючи цю лінію дослідження, згідно А.Н. Леонтьєву, соціальні потреби, визначальну інтеграцію і спілкування, можна грубо розділити на три основні типи; орієнтованих на а) об'єкт або мету взаємодії; б) інтереси самого комунікатора; у) інтереси іншої людини або суспільства в цілому. Як приклад прояви першої групи потреб (мотивів) автор приводить виступ члена виробничої групи перед товаришами, направлений на зміну її виробничої діяльності. Потреби, мотиви власне соціального плану пов'язані «з інтересами і цілями суспільства в цілому.» [33, з. 178]. Ця група мотивів і обумовлює поведінку людини як члена групи, інтереси якої стають інтересами самої особи. Очевидно, що ця група мотивів, характеризуючи, наприклад, весь учбовий процес в цілому, може характеризувати також і його суб'єктів: педагогів, що вчаться в плані далеких, загальних, мотивів що розуміються.
Кажучи про мотиви (потреби), орієнтовані на самого комунікатора, А.Н. Леонтьев має на увазі мотиви, «націлені безпосередньо на задоволення бажання дізнатися щось цікаве, важливе, або на подальший вибір способу поведінки, способу дії» [31, з. 22]. Ця група мотивів представляє найбільший інтерес для аналізу домінуючої учбової мотивації в учбовій діяльності.
До визначення домінуючої мотивації її діяльності доцільно також підійти і з позиції особливостей інтелектуально-емоційно-вольової сфери самої особи як суб'єкта. Відповідно вищі духовні потреби людини можуть бути представлені як потреби (мотиви) морального, інтелектуально-пізнавального і естетичного планів. Ці мотиви співвідносяться із задоволенням духовних запитів, потреб людини, з якими нерозривно пов'язані такі спонуки, по П.М.Якобсону, як «відчуття, інтереси, звички і так далі» [54]. Іншими словами, вищі соціальні, духовні мотиви (потреби) умовно можуть бути розділені на три групи:
1) мотиви (потреби) інтелектуально-пізнавальні,
2) морально-етичні мотиви, і
3) емоційно-естетичні мотиви.
Однією з проблем оптимізації учбово-пізнавальної діяльності студентів є вивчення питань, пов'язаних з мотивацією учення. Це визначається тим, що в системі «повчальний – навчальний» студент є не тільки об'єктом управління цієї системи, але і суб'єктом діяльності, до аналізу учбової діяльності якого у Вузі не можна підходити односторонньо, звертаючи увагу лише на «технологію» учбового процесу, не враховуючи мотивацію. Як показують соціально-психологічні дослідження, мотивація учбової діяльності неоднорідна, вона залежить від безлічі чинників: індивідуальних особливостей студентів, характеру найближчої референтної групи, рівня розвитку студентського колективу і так далі. З іншого боку, мотивація поведінки людини, виступаючи як психічне явище, завжди є віддзеркаленням поглядів, ціннісних орієнтацій, установок того соціального шару (групи, спільності), представником якого є особа.
Розглядаючи мотивацію учбової діяльності, необхідно підкреслити, що поняття мотив тісно пов'язане з поняттям мета і потреба. У особі людини вони взаємодіють і отримали назву мотиваційна сфера. У літературі цей термін включає всі види спонук: потреби, інтереси, цілі, стимули, мотиви, схильності, установки.
Учбова мотивація визначається як приватний вид мотивації, включений в певну діяльність, - в даному випадку діяльність навчання, учбову діяльність. Як і будь-який інший вид, учбова мотивація визначається поряд з специфічними чинниками для тієї діяльності, в яку вона включається. По- перших, вона визначається самою освітньою системою, освітньою установою; по-других, - організацією освітнього процесу; по-третіх, - суб'єктними особливостями того, хто навчається; по-четвертих, - суб'єктивними особливостями педагога і, перш за все, системи його відносин до учня, до справи; по - п'ятих – специфікою учбового предмету.
Учбова мотивація, як і будь-який інший її вигляд, системна, характеризується спрямованістю, стійкістю і динамічністю. Так, в роботах Л.І. Божовіч і її співробітників, на матеріалі дослідження учбової діяльності учнів наголошувалося, що вона спонукає ієрархією мотивів, в якій домінуючими можуть бути або внутрішні мотиви, пов'язані із змістом цієї діяльності і її виконанням, або широкі соціальні мотиви, пов'язані з потребою дитини зайняти певну позицію в системі суспільних відносин. При цьому з віком відбувається розвиток співвідношення взаємодіючих потреб і мотивів, зміна провідних домінуючих потреб і своєрідна їх ієрархізація [6].
В зв'язку з цим дуже істотно, що в роботі А.К.Маркова спеціально підкреслює цю думку: «Мотивация учіння складається з ряду спонук, що постійно змінюються і вступають в нові відносини один з одним (потреби і сенс учіння для учнів, його мотиви, цілі, емоції, інтереси). Тому становлення мотивації є не просте зростання позитивного або посилювання негативного відношення до учня, а ускладнення структури мотиваційної сфери, що стоїть за ним, вхідних в неї спонук, поява нових, зріліших, іноді суперечливих відносин між ними» [47, з. 14]. Відповідно, при аналізі мотивації стоїть складне завдання визначення не тільки домінуючого спонукача (мотиву), але і обліку всієї структури мотиваційної сфери людини. Розглядаючи цю сферу стосовно навчання, А.К.Маркова підкреслює ієрархічність її будови. Так, в неї входять: потреба в навчанні, сенс навчання, мотив навчання, мета, емоції, відношення і інтерес.
Характеризуючи інтерес (у загальнопсихологічному визначенні – це емоційне переживання пізнавальної потреби) як один з компонентів учбової мотивації, необхідно звернути увагу на те, що в повсякденному побутовому, та і в професійному педагогічному спілкуванні термін «інтерес» часто використовується як синонім учбової мотивації. Про це можуть свідчити такі вислови, як «у нього немає інтересу до навчання», «необхідно розвивати пізнавальний інтерес» і так далі. Такий зсув понять пов'язаний, по-перше, з тим, що в теорії навчання саме інтерес був першим об'єктом вивчення в області мотивації (І.Герберт). По-друге, воно пояснюється тим, що сам по собі інтерес – це складне неоднорідне явище. Інтерес визначається «як наслідок, як один з інтегральних проявів складних процесів мотиваційної сфери», і тут важлива диференціація видів інтересу і відносин до учення. Інтерес, згідно А.К.Маркової, «може бути широким, плануючим, результативним, процесуально-змістовним, учбово-пізнавальним і вищий рівень – перетворюючий інтерес» [47, з. 14].
Можливість створення умов виникнення інтересу до вчителя, до навчання (як емоційного переживання задоволення пізнавальної потреби) і формування самого інтересу наголошувалася багатьма дослідниками. На основі системного аналізу були сформульовані основні чинники, сприяючі тому, щоб навчання було цікавим для учня [8]. Згідно даних цього аналізу, найважливішою передумовою створення інтересу до навчання є виховання широких соціальних мотивів діяльності, розуміння її сенсу, усвідомлення важливості процесів, що вивчаються, для власної діяльності.
Необхідна умова для створення у учнів інтересу до змісту навчання і до самої учбової діяльності – можливість проявляти в навчанні розумову самостійність і ініціативність. Чим активніше методи навчання, тим легше зацікавити ними учнів. Основний засіб виховання стійкого інтересу до навчання – використання таких питань і завдань, вирішення яких вимагає від учнів активної пошукової діяльності.
Велику роль у формуванні інтересу до учення відіграє створення проблемної ситуації, зіткнення учнів з трудністю, яку вони не можуть вирішити за допомогою запасу знань, що є у них; стикаючись з трудністю, вони переконуються в необхідності отримання нових знань або застосування старих в новій ситуації. Цікава тільки та робота, яка вимагає постійної напруги. Легкий матеріал, що не вимагає розумової напруги, не викликає інтересу. Подолання труднощів в учбовій діяльності – найважливіша умова виникнення інтересу до неї. Трудність учбового матеріалу і учбового завдання приводить до підвищення інтересу тільки тоді, коли ця трудність посильна, переборна, інакше інтерес швидко падає.
Учбовий матеріал і прийоми учбової роботи повинні бути достатньо (але не надмірно) різноманітні. Різноманітність забезпечується не тільки зіткненням учнів з різними об'єктами в ході навчання, але і тим, що в одному і тому ж об'єкті можна відкривати нові сторони. Один з прийомів збудження у учнів пізнавального інтересу – «відчуження», тобто показ того, що можна вивчити нового, несподіваного, важливого в звичному і буденному. Новизна матеріалу – найважливіша передумова виникнення інтересу до нього. Проте, пізнання нового повинно спиратися на знання, що вже є у школяра. Використання раніше засвоєних знань – одна з основних умов появи інтересу. Істотний чинник виникнення інтересу до учбового матеріалу – його емоційне забарвлення, живе слово вчителя.
Ці положення, сформульовані С.М.Бондаренко, можуть служити певною програмою організації учбового процесу, спеціально направленою на формування інтересу.
Різні види інтересу, наприклад результативний, пізнавальний, процесуальний, учбово-пізнавальний та ін., можуть бути співвіднесені з мотиваційними орієнтаціями (Е.І.Савонько, Н.М.Симонова). Продовжуючи дослідження Б.І.Додонова, ці автори на матеріалі вивчення мотивації в оволодінні іноземною мовою у Вузі виявили чотири мотиваційні орієнтації (на процес, результат, оцінку викладачем і на «уникнення неприємностей»), деякі разом з іншими компонентами учбової мотивації визначають напрям, зміст і результат учбової діяльності. На їх думку, особливості зв'язків між мотиваційними орієнтаціями дозволяють виділити дві істотні характеристики: по-перше, стабільність зв'язків (по критерію щільності) між орієнтаціями на процес і результат, з одного боку, і орієнтаціями на «оцінку викладачем» і «уникнення неприємностей», з іншого, тобто відносну незалежність їх від умов навчання; по-друге, варіабельність зв'язків (по критерію домінування і «питомій вазі») залежно від умов навчання (типу Вузу – язиковий, неязиковий), сітка годинника, особливості учбової програми, зокрема цільові установки і так далі [46].
Встановлений (на достовірному рівні значущості) позитивний зв'язок мотиваційних орієнтацій з успішністю студентів. Найбільше пов'язаними з успішністю виявилися орієнтації на процес і на результат, менш щільно – орієнтація на «оцінку викладачем». Зв'язок орієнтації на «уникнення неприємностей» з успішністю слабкий.
Учбова діяльність мотивується, перш за все, внутрішнім мотивом, коли пізнавальна потреба «зустрічається» з предметом діяльності – виробленням узагальненого способу дії – і «опредмечується» в нім, і в той же час дуже різними зовнішніми мотивами – самоствердження, престижності, довгу, необхідності, досягнення та ін. На матеріалі дослідження учбової діяльності студентів, було показано, що серед соціогенних потреб найбільший вплив на її ефективність робила потреба в досягненні, під якою розуміється «прагнення людини до поліпшення результатів своєї діяльності» [38]. Задоволеність ученням залежить від ступеня задоволеності цієї потреби. Ця потреба примушує студентів більше концентруватися на навчанні і в той же час підвищує їх соціальну активність.
Істотний, але неоднозначний вплив на навчання надає потреба в спілкуванні і домінуванні. Проте для самої діяльності особливо важливі мотиви інтелектуально-пізнавального плану. Мотиви інтелектуального плану усвідомлювані, зрозумілі, ті що реально діють. Вони усвідомлюються людиною як жадання знань, необхідність (потреба) в їх привласненні, прагнення до розширення кругозору, поглибленню, систематизації знань. Це саме та група мотивів, яка співвідноситься із специфічно людською діяльністю, пізнавальною, інтелектуальною потребою, що характеризується, по Л.І.Божовіч, позитивним емоційним тоном і не насищається. Керуючись подібними мотивами, не зважаючи на втому, час, протистоячи іншим спонукачам і іншим відволікаючим чинникам, учень наполегливо і захоплено працює над учбовим матеріалом, над вирішенням учбової задачі. Тут важливий висновок був отриманий Ю.М.Орловим – «найбільший вплив на академічні успіхи надає пізнавальна потреба у поєднанні з високою потребою в досягненнях» [38].
Важливою для аналізу мотиваційної сфери учіння є характеристика їх відношення до нього. Так А.К.Маркова, визначаючи три типи відношення: негативне, нейтральне, і позитивне, приводить чітку диференціацію останнього на основі включеності в учбовий процес. Дуже важливо для управління учбовою діяльністю: «а) позитивне, неявне, активне, що означає готовність учня включитися в учіння. б) позитивне, активне, пізнавальне, в) позитивне, активне, особово-упереджене, таке, що означає включеність учня як суб'єкта спілкування, як особи і члена суспільства» [34, з. 17]. Іншими словами, мотиваційна сфера суб'єкта учбової діяльності або його мотивація не тільки многокомпонентна, але і різнорідна і разнорівнева, що зайвий раз переконує в надзвичайній складності не тільки її формування, але і обліку, і навіть адекватного аналізу.
Встановлено також надзвичайно важливе для організації учбової діяльності положення про можливість і продуктивність формування мотивації через целенаправленність учбової діяльності. Особово-значущийзмістовний мотив у підлітків (хлопців) може бути сформований, цей процес реалізується в послідовності становлення його характеристик.
Спочатку учбово-пізнавальний мотив починає діяти, потім стає домінуючим і набуває самостійності і лише після усвідомлюється, тобто першою умовою є організація, становлення самої учбової діяльності. При цьому сама дієвість мотивації, краще сформована при напрямі на способи, чим на «результат» діяльності. В той же час вона по-різному проявляється для різних вікових груп в залежності, як від характеру учбової ситуації, так і від жорсткого контролю викладача.
Психологічна стійкість визначається, як здатність підтримувати необхідний рівень психічної активності при широкому варіюванні чинників, що діють на людину. Стосовно учбової мотивації її стійкість – це така динамічна характеристика, яка забезпечує відносну тривалість і високу продуктивність діяльності, як в нормальних, так і в екстремальних умовах. Грунтуючись на системному представленні стійкості, дослідники розглядають її в комплексі з такими характеристиками учбової мотивації, як сила, усвідомленість, дієвість, сформованість змістостворюючого мотиву діяльності, орієнтація на процес і так далі. Зв'язок стійкості мотиваційної структури (орієнтацій на процес – результат – винагорода – тиск) з її динамічністю полягає в диференціації компонентів в структурі, їх впорядковуванні з тенденцією до стійкості структури. При цьому такі характеристики мотиваційних структур, як прискорена динаміка внутрішньоструктурних змін, рух компонентів внутрішньої мотивації (процес – результат) до впорядковування, чітко виражена тенденція до диференціювання, є показниками стійкості структур з мотиваційною орієнтацією на процес. Це дозволяє припускати, що абсолютне домінування процесуальної мотивації додає структурі велику стійкість. Процесуальна мотивація є як би змістовним і «енергетичним» ядром структури, від якого залежить стійкість і особливості її мінливості. У тих випадках, коли процесуальна і результативна мотиваційна орієнтація займають перше і друге місця в структурі, рівень її стійкості ще вищий – це перший по силі впливу чинник. Встановлено, що до психологічних детермінант стійкості відносяться:
o початковий тип мотиваційної структури;
o особова значущість наочного змісту діяльності;
o вид учбового завдання;
o найбільш сильними є внутрішні чинники: домінування мотиваційної орієнтації, особливості внутрішньоструктурної динаміки і психологічний зміст мотиваційної структури.
Другим по силі чинником, що впливає на зміну мотиваційних структур, є такий вид проблемної ситуації, який через необхідність вибору, зняття оцінки і зняття тимчасових обмежень спонукає людину до творчої активності (Е.І.Савонько, Н.М.Симонова). Авторами встановлено, що а) домінуюча мотиваційна орієнтація виявляється в продукті діяльності; б) чинником, опосредуючим вплив мотиву на особливості продукту, є його особова значущість; у) психологічний зміст особової значущості залежить від типу мотиваційної структури.
У дослідженнях виявлена якісна своєрідність зв'язків між типом мотиваційної структури, особливостями продукту діяльності і характеристиками її суб'єктів. Так, на основі експериментальних даних було виявлено декілька груп студентів по критерію якісної своєрідності поєднань таких характеристик, як особливості структури мотивації, продукту, особливості протікання експериментальної діяльності, суб'єктні характеристики.
У дослідженнях з цієї проблеми розкриті чинники, через які можна впливати на внутрішньоструктурну динаміку мотиваційних структур, а, отже, управляти їх перебудовою. До таких чинників відносяться зняття оцінки і тимчасових обмежень, демократичний стиль спілкування, ситуація вибору, особова значущість, вид роботи (продуктивний, творчий). Творчий характер проблемної ситуації стимулює тенденцію до диференціювання і впорядкування компонентів структури, тобто тенденцію до стійкості. Все розглянуте вище свідчить про складність учбової мотивації як психологічного феномена, управління якою в учбовому процесі вимагає обліку її структурної організації, динамічності, вікової обумовленості.
Учбова мотивація, як особливий вид мотивації, характеризується складною структурою, однією з форм якої є структура внутрішньої (на процес і результат) і зовнішньої (нагорода, уникнення) мотивації. Істотні такі характеристики учбової мотивації, як її стійкість, зв'язок з рівнем інтелектуального розвитку і характером учбової діяльності.
1.4.
Професійна мотивація
Зараз дослідникам вже не доводиться сумніватися в тому, що успішність учнів залежить в основному від розвитку учбової мотивації, а не тільки від природних здібностей. Між цими двома чинниками існує складна система взаємозв'язків. За певних умов (зокрема, при високому інтересі особи до конкретної діяльності) може включатися так званий компенсаторний механізм. Недолік здібностей при цьому заповнюється розвитком мотиваційної сфери (інтерес до предмету, усвідомленість вибору професії та ін.), і школяр/студент добивається великих успіхів.
Проте справа не тільки в тому, що здібності і мотивація знаходяться в діалектичній єдності, і кожен з них певним чином впливає на рівень успішності. Дослідження, проведені у вузах, показали, що сильні і слабкі студенти відрізняються зовсім не за інтелектуальними показниками, а по тому, в якому ступені у них розвинена професійна мотивація. Звичайно, з цього зовсім не виходить, що здібності не є значущим чинником учбової діяльності. Подібні факти можна пояснити тим, що існуюча система конкурсного відбору у вузи, так або інакше, проводить селекцію абітурієнтів на рівні загальних інтелектуальних здібностей. Ті, хто витримує відбір і потрапляє в число першокурсників, в цілому володіють приблизно однаковими здібностями. В цьому випадку на перше місце виступає чинник професійної мотивації; одну з провідних ролей у формуванні «відмінників» і «трієчників» починає грати система внутрішніх спонук особи до учбово-пізнавальної діяльності у вузі. У самій сфері професійної мотивації найважливішу роль відіграє позитивне відношення до професії, оскільки цей мотив пов'язаний з кінцевою метою навчання [57].
Стосовно учбової діяльності студентів в системі вузівської освіти під професійною мотивацією розуміється сукупність чинників і процесів, які, відбиваючись в свідомості, спонукають і направляють особу до вивчення майбутньої професійної діяльності. Професійна мотивація виступає як внутрішній рушійний чинник розвитку професіоналізму і особи, оскільки тільки на основі її високого рівня формування, можливий ефективний розвиток професійної і утвореної культури особи.
При цьому під мотивами професійної діяльності розуміється усвідомлення предметів актуальних потреб особи (здобування вищої освіти, саморозвитку, самопізнання, професійного розвитку, підвищення соціального статусу і так далі), учбових завдань, що задовольняються за допомогою виконання, і спонукаючих його до вивчення майбутньої професійної діяльності [60].
Якщо студент розбирається в тому, що за професію він вибрав і вважає її гідною і значущою для суспільства, це, безумовно, впливає на те, як складається його навчання. Дослідження, проведені в системі початкової професійної освіти і у вищій школі, повністю підтверджують це положення.
За допомогою експериментів на матеріалі різних російських вузів було встановлено, що більше всього задоволені вибраною професією студенти 1 курсу. Але протягом всіх років навчання цей показник неухильно знижується аж до 5 курсу. Не дивлячись на те, що незадовго до закінчення вузу задоволеність професією виявляється найменшою, само відношення до професії залишається позитивним. Логічно було б припустити, що зниження задоволеності викликане невисоким рівнем викладання в конкретному вузі. Проте не слід переоцінювати максимальну задоволеність професією на першому році навчання. Студенти-першокурсники спираються, як правило, на свої ідеальні уявлення про майбутню професію, які при зіткненні з реаліями піддаються хворобливим змінам. Проте важливе інше. Відповіді на питання «Чому професія подобається?» свідчать, що провідною причиною тут виступає уявлення про творчий зміст майбутньої професійної діяльності. Наприклад, студенти згадують «можливість самоудосконалення», «можливість займатися творчістю» і тому подібне. Що ж до реального учбового процесу, зокрема, вивчення спеціальних дисциплін, то тут, як показують дослідження, лише незначне число студентів-першокурсників (менше 30%) орієнтуються на творчі методи навчання. З одного боку, перед нами — висока задоволеність професією і намір після закінчення вузу займатися творчою діяльністю, з іншої — бажання придбати основи професійної майстерності переважно в процесі репродуктивної учбової діяльності. У психологічному плані ці позиції несумісні, оскільки творчі стимули можуть формуватися тільки у відповідному творчому середовищі, у тому числі і учбовою. Очевидно, формування реальних уявлень про майбутню професію і про способи оволодіння нею повинно здійснюватися починаючи з 1-го курсу. Комплексні дослідження, присвячені проблемі відрахування з вищої професійної школи, показали, що найбільший відсів у вузах дають три предмети: математика, фізика і іноземна мова. З'ясувалося також, що причина не тільки в об'єктивній трудності засвоєння вказаних дисциплін. Величезне значення має і те, що студент часто погано уявляє собі місце цих дисциплін в своїй майбутній професійній діяльності. Йому здається, що успішність по цих предметах не має ніякого відношення до його вузькоспеціальної кваліфікації. (Відмітимо, що в даний час відношення до іноземної мови змінилося.) Отже, необхідним компонентом в процесі формування у студентів реального образу майбутньої професійної діяльності є і аргументоване роз'яснення значення тих або інших загальних дисциплін для конкретної практичної діяльності випускників.
Таким чином, формування позитивного відношення до професії є важливим чинником підвищення учбової успішності студентів. Але само по собі позитивне відношення не може мати істотного значення, якщо воно не підкріплюється компетентним уявленням про професію (у тому числі і розумінням ролі окремих дисциплін) і погано пов'язано із способами оволодіння нею. Отже навряд чи навчання пройде вдало, якщо будувати його тільки за принципом, зображеним у вірші «Ким бути?» Маяковського: «Добре бути... — хай мене навчать».
Очевидно, у коло проблем, пов'язаних з вивченням відношення студентів до вибраної професії, повинен бути включений цілий ряд питань. Це:
1) задоволеність професією;
2) динаміка задоволеності від курсу до курсу;
3) чинники, що впливають на формування задоволеності: соціально-психологічні, психолого-педагогічні, диференціально-психологічні, у тому числі і статевовікові;
4) проблеми професійної мотивації, або, іншими словами, система і ієрархія мотивів, що визначають позитивне або негативне відношення до вибраної професії.
Ці окремі моменти, як і відношення до професії в цілому, впливають на ефективність учбової діяльності студентів. Вони, зокрема, позначаються на загальному рівні професійної підготовки, і тому дана проблема входить до числа питань педагогічної і соціально-педагогічної психології. Але є і зворотня залежність: на відношення до професії, безумовно, впливають різні стратегії, технології, методи навчання; впливають на нього і соціальні групи.
Інший важливий чинник пов'язаний з мотивом творчості в майбутній професійній діяльності, тягою до творчості і тими можливостями, які представляє для цього робота за фахом. Дослідження показали, що даний чинник більш значущий для успішних, менш значущий для неуспішних учнів. Формування творчого відношення до різних видів професійної діяльності, стимулювання потреби в творчості і розвитку здібностей до професійної творчості — необхідні ланки системи професійного навчання і професійного виховання особи.
Не дивлячись на те, що задоволеність професією обумовлена безліччю чинників, її рівень піддається імовірнісному прогнозуванню. Очевидно, ефективність такого прогнозу визначається тим комплексом методик, які будуть застосовані для діагностики інтересів і схильностей особи, що вчиться, її установок, ціннісних орієнтацій, а також характерологічних особливостей.
Правильне виявлення професійних інтересів і схильностей є важливим прогностичним чинником задоволеності професією в майбутньому. Причиною неадекватного вибору професії можуть бути як зовнішні (соціальні) чинники, пов'язані з неможливістю здійснити професійний вибір по інтересах, так і внутрішні (психологічні) чинники, пов'язані з недостатнім усвідомленням своїх професійних схильностей або з неадекватним уявленням про зміст майбутньої професійної діяльності.
Формування стійкого позитивного відношення до професії — одне з актуальних питань педагогіки і педагогічної психології. Тут ще немало невирішених завдань. У сучасних умовах динамічного розвитку професійних знань, через вимоги, що пред'являються до особи, про безперервну професійну освіту і вдосконалення, подальша розробка вказаної проблеми набуває великої значущості. Її конкретне рішення багато в чому залежить від спільних зусиль педагога і психолога — як на стадії роботи профорієнтації в школі, так і в процесі професійного навчання. Ці зусилля в основному зводяться до надання особі компетентної психолого-педагогічної допомоги в її пошуку професії для себе і себе в професії. Звичайно, завдання це нелегке, та зате важлива і благородна справа, бо її успішне рішення допоможе людині запобігти перетворенню своєї майбутньої професійної долі в шлях без мети і орієнтирів [57].
Отже, в результаті проведених нами теоретичних досліджень, на основі аналізу різних теорій по вивченню мотивації, можна укласти, що мотиваційна сфера людини дуже складна і неоднорідна.
У сучасній психології в даний час існує безліч різних теорій, підходи яких до вивчення проблеми мотивації настільки різні, що деколи їх можна назвати діаметрально протилежними. Проте, ми не ставили перед собою завдання привести якісний аналіз окремих теорій, ми лише намагалися розглянути основні напрями в сучасних дослідженнях. Нам здається, що сама складність даного поняття, багаторівнева організація мотиваційної сфери людини, складність структури і механізмів її формування, відкриває широкі можливості для застосування всіх згаданих нами теорій. Тобто затвердження окремих теорій можуть прямувати на різні елементи мотиваційної структури і саме в цих напрямах будуть найбільш компетентними і валідними. Цілісна картина може скластися тільки при інтегрованому підході до вивчення проблеми мотивації на сучасному етапі розвитку психологічної думки, з урахуванням прогресивних ідей різних теорій.
При вивченні різних теорій мотивації, при визначенні механізму і структури мотиваційної сфери професійної діяльності, ми прийшли до висновку, що дійсно мотивація людини є складною системою, що має в своїй основі як біологічні, так і соціальні елементи, тому і до вивчення мотивації професійної діяльності людини необхідно підходити, враховуючи дану обставину. Мотивація людини, з одного боку, має багато загального з мотивацією тварин, в частині задоволення своїх біологічних потреб. Але, з іншого боку, є ряд специфічних особливостей, властивих тільки людині, що так само необхідно враховувати при вивченні саме людської мотиваційної сфери. Не можна зменшувати впливи ні тої, ні іншої частині мотиваційної сфери людини, на систему мотиваційної спрямованості особі в цілому, оскільки це може привести до спотворення цілісного розуміння даного питання.
Структура мотиваційної сфери людини в процесі життєдіяльності проходить етапи формування і становлення. Цим формування є складним процесом, що відбувається як під впливом своєї внутрішньої роботи, так і під впливом зовнішніх чинників навколишнього його середовища. Тому велику увагу в своїй роботі ми приділили і індивідуальним відмінностям.
Ми приділили особливу увагу цьому питанню, оскільки система мотивації людини, що сформувалася, робить великий вплив не тільки на його поведінкові особливості, але і, як динамічна характеристика особи, на структуру особи людини в цілому. Визначає загальну спрямованість особи, прагнення людини, його життєвий шлях, і, звичайно ж, професійну діяльність.
Отже, сфера застосування знань по мотивації дуже обширна. А результат від практичного застосування цих знань дійсно величезний в різних областях професійної діяльності.
Ми вважаємо, що вивчення в області мотивації будуть продовжені в дослідженнях сучасних психологів, оскільки актуальність цієї теми очевидна і практично значуща.
1.5. Аналіз і інтерпретація отриманих результатів
У проведеному дослідженні брали участь студенти I курсу факультету психології і педагогіки українських університету. Вибірка склала 46 студентів. Особливістю вибірки було, те, що її склали переважно особи жіночої статі (97,8%), що в цілому відображає специфіку факультету. Дослідження проводилося в середині другого семестру (березень 2006 року).
Метою нашого дослідження було дослідження професійної мотивації студентів.
Першим етапом нашого дослідження було знайомство. Знайомство проходило у вигляді бесіди в невимушеній обстановці, без присутності викладачів. Студенти реагували адекватно, відповідально і з бажанням відповідали на поставлені питання.
Наступним етапом був збір інформації (тестування), використовуючи вибрані нами методики.
К. Замфір визначала ефективність наступних типів мотивації
1) грошовий заробіток;
2) прагнення до кар'єрного просування по роботі;
3) бажання не піддаватися критиці з боку керівника і колег;
4) прагнення уникнути можливих покарань або неприємностей;
5) орієнтація на престиж і пошану з боку інших;
6) задоволення від добре виконаної роботи;
7) суспільна корисність праці.
Для аналізу відповідей використовувалася наступна шкала: 1 бал – «в дуже незначній мірі», 2 бали – «в достатньо незначній мірі», 3 бали – «в не великій, але і не в малій мірі», 4 бали – в достатньо великій мірі», 5 балів – в дуже великій мірі».
На основі отриманих даних розраховувалися мотиваційні комплекси: оптимальний баланс мотивів ВМ > ВПМ > ВОМ і Вм=впм>вом, в якому внутрішня мотивація (ВМ) – висока; зовнішня позитивна мотивація (ВПМ) – рівна внутрішній мотивації або нижче, але відносно висока; зовнішня негативна мотивація (ВОМ) – дуже низька і близька до 1. Чим оптимальніше мотиваційний комплекс (баланс мотивів), тим більше активність студентів мотивована самим змістом професійного навчання, прагненням досягти в ній певних позитивних результатів [58].
Аналіз отриманих результатів показав, що студенти більшою мірою задоволені вибраною професією. Вибираючи між якнайкращим, оптимальним і якнайгіршим типами співвідношень, більшість студентів вибрали оптимальний комплекс, представлений поєднаннями:
ВМ > ВПМ > ВОМ (39,1% опитаних) і ВМ = ВПМ > ВОМ (8,7%опитаних) (див. табл. 1. дод. 4). Це свідчить про те, що студенти, з даними мотиваційними комплексами, залучаються до цієї діяльності заради неї самої, а не для досягнення яких-небудь зовнішніх нагород. Така діяльність є самоціллю, а не засобом для досягнення якоїсь іншої мети. Тобто це ті студенти, яких привертає, перш за все, інтерес до самого процесу навчання, вони схильні вибирати складніші завдання, що позитивно відбивається на розвитку їх пізнавальних процесів [56].
Студенти, у яких мотиваційний комплекс характеризується переважанням зовнішньої мотивації, склали 43,54% опитаних з них (30,5% із зовнішньою позитивною мотивацією і 13,04% із зовнішньою негативною мотивацією).
Якнайгірші мотиваційні комплекси представлені наступним співвідношенням: Вом>впм>вм; Вом>впм=вм; Вом>вм>впм і Вом=впм=вм. Дані комплекси мають 6,52%; 4,34%; 2,17% і 2,17% студентів відповідно. Це в сукупності складає 15,2% від загального числа опитаних студентів (див. табл. 1дод. 4). Це може свідчити про байдужість, а ймовірно, і негативне відношення до процесу навчання в цілому. Для таких студентів цінністю є не отримання професійних знань і умінь, а кінцевий висновок їх навчання у Вузі, тобто отримання диплому. Або, можна припустити, що якраз ця кількість студентів поступила у ВУЗ не по своєму бажанню, а наприклад, тому що, на цьому наполягли батьки. Тут допустима наявність і інших, нам невідомих причин.
Навчанні із зовнішньою мотивацією, як правило, не отримують задоволення від подолання труднощів при вирішенні учбових завдань. Тому вони вибирають простіші завдання і виконують тільки те, що необхідне для отримання підкріплення (оцінки). Відсутність внутрішнього стимулу сприяє зростанню напруженості, зменшенню спонтанності, що надає переважну дію на креативность навчального, тоді як наявність внутрішніх спонук сприяє прояву безпосередності, оригінальності, зростанню креативності і творчості. Зовнішня мотивація – це використання методу "батога і пряника" (заохочення, стимулювання, критика, покарання) або формули біхевіоризму (Б. Ськинер, К. Халл і ін.) S - R (стимул - реакція), введення початків змагань і так далі. Основними елементами при даному типі мотивації є зовнішні стимули - важелі дії або носії "роздратувань", які викликають дію певних мотивів [56].
Характеризуючи групу в цілому, можна сказати, що переважаючим типом мотивації професійного навчання є внутрішня – 45,6% (хоча це не складає і половини опитаних студентів). На другому місці студенти із зовнішньою позитивною мотивацією – 30,5%. Даний тип мотивації «гірше» внутрішнього типу мотивації тим, що при нім студентів привертає не сама діяльність, а то, як вона буде оцінена людьми, що оточують (позитивна оцінка, заохочення, похвала і так далі). І на третьому місці – студенти із зовнішньою негативною мотивацією – 13,04%. Навчання студентів з таким типом мотивації характеризується наступними ознаками: навчання заради навчання, без задоволення від діяльності або без інтересу до предмету, що викладається; навчання через острах невдач; навчання з примусу або під тиском та ін. [56].
Як видно з таблиці 3 (див. дод. 4), мотиваційний комплекс групи виглядає як: ВМ > ВПМ > ВОМ. Але показники даних типів мотивації відрізняються один від одного трохи.
За результатами дослідження мотивації навчання студентів (методика визначення мотивації учення студентів) (Каташев )В.Г.) можна сказати про те, що для більшості студентів (52,2%) характерний середній рівень мотивації учення у Вузі (див. табл. 2.дод. 5). Студенти з нормальним і високим рівнем мотивації учення складають по 19,55% від загального числа опитуваних.
На основі аналізу отриманих результатів ми виділили наступні дві групи студентів першого курсу: з високим і низьким рівнем учбової мотивації.
1 група студентів – з високим рівнем учбової мотивації (19,55%).
Це виявляється в наступних характеристиках: спрямованість на учбово-професійну діяльність, на розвиток самоосвіти і самопізнання. Вони, як правило, ретельно планують своє життя, ставлячи конкретні цілі. Висока потреба в збереженні власної індивідуальності, прагненні до незалежності від інших і бажанні зберегти неповторність, своєрідність власної особи, своїх поглядів і переконань, свого стилю життя, прагнучи якомога менше піддаватися впливу масових тенденцій. Поява життєвих планів, загострена здатність до розуміння стану інших, здатність переживати емоційно ці стани як свої. Прагнення до досягнення відчутних і конкретних результатів у будь-якому вигляді діяльності, а точніше в учбовій діяльності. Здібність до співпереживання, до активного етичного відношення до людей, до самого себе і до природи; здібність до засвоєння традиційних ролей, норм, правил поведінки в суспільстві. У цей період життя він вирішує, в якій послідовності він прикладе свої здібності для реалізації себе в праці і в самому житті.
2 група студентів – з низьким рівнем учбової мотивації.
Хочеться відзначити, що такі студентів небагато (8,7%), але вони є. Для цієї групи професійна сфера ще не має того значення, яке для них мають сфери навчання і захоплень. Студенти рідко замислюються про своє завтрашній день, професійне життя є для них явно чимось непривабливим і невідомим. Їх значно більше влаштовує безтурботне і звичніше студентське життя, в якому навчання змагається з їх улюбленими заняттями. Майбутні плани не мають реальної опори в сьогоденні і не підкріплюються особистою відповідальністю за їх реалізацію. Це пов'язано на-нашу думці з тим, що студенти ще знаходяться у стадії самовизначення. Наскільки б не були вони інтелектуально готові до осмислення всього сущого, багато чого вони не знають – ще немає досвіду реального практичного і духовного життя в суспільстві.
Прорахувавши середнє арифметичне за кожною шкалою для групи, ми отримали загальний, груповий рівень мотивації (див. табл. 1 дод.5). Як видно з таблиці даній групі властивий середній рівень мотивації професійного навчання (40,2 балу).
Отже, в результаті проведеного нами дослідження було виявлено, хай і незначне, але все таки переважання внутрішньої мотивації студентів над зовнішньою мотивацією (ВМ = 45,6%; ВПМ + ВОМ = 43,54%), а також переважання зовнішньої позитивної мотивації (30,5%) над зовнішньою негативною мотивацією (13,04%). Домінуючим мотиваційним комплексом навчання виступає комплекс «ВМ > ВПМ > ВОМ». Такий баланс мотивів (мотиваційний комплекс) мають 39,1% студентів. Таким же комплексом характеризується і група в цілому. Якнайгірший мотиваційний комплекс мають 15,2% студентів.
Так само було встановлено, що більшість студентів мають середній рівень мотивації професійного навчання – 52,2%. Високий рівень властивий 19,55% студентів, низький – 8,7%.
Прорахувавши середній загальногруповий бал за кожною шкалою, нами було встановлено, що в цілому група має середній рівень мотивації до навчання.
Проводячи періодичний вимір мотивації (1-2 рази на рік), можна зареєструвати динаміку розвитку мотивації, як у окремого студента, так і у колективу. Таке шкалування дозволяє реєструвати не тільки рівень мотивації, але і внутрішньорівневу динаміку розвитку. Так, якщо при одному з вимірів в третій шкалі сума балів склала 38, що перевищувало інші рівні, а в наступному вимірі в цій же шкалі набралося 43 балу, це характеризуватиме внутрішньорівневий прогрес. Можлива ситуація, коли однакова кількість балів набрана по різних шкалах, тоді перевага віддається вищому рівню мотивації. При цьому необхідно пам'ятати, що високі рівні мотивації (3-4) значущі від 33 балів і вище.
Студенти першого рівня мотивації навчання до процесу навчання відносяться індиферентно. В кращому разі проявляють пізнавальну активність на рівні попередження претензій з боку учбової частини. У гіршому - пошуком шляху заміни матеріальним еквівалентом власному прояву знань.
Саме ця частина студентів більшою мірою стурбована проведенням свого дозвілля, яке домінує в розподілі часу.
На цій основі можна запропонувати:
· процес професійного навчання студентів університету повинен підкріплюватися інтенсивною, професіональною діяльністю на всіх етапах навчання (дослідницькі групи, професійні суспільства і так далі);
· студентам з першим рівнем мотивації навчання повинна приділятися підвищена увага з боку академічного керівництва з метою створення умов підвищення мотивації;
· вся виховна діяльність в університеті, у тому числі і відпочинок, не повинна будуватися на комерційній основі [59].
Висновок
Психологічне вивчення мотивації і її формування – це дві сторони одного і того ж процесу виховання мотиваційної сфери цілісності особи студента. Вивчення учбової мотивації необхідно для виявлення реального рівня і можливих перспектив, а також зони її найближчого впливу на розвиток кожного студента. У зв'язку з цим результати проведеного дослідження процесу професійної мотивації, показали нові процеси взаємозв'язку суспільного пристрою суспільства і формування у студентів нових цілей і потреб.
У роботі хочу привернути увагу до того, що в практиці можливості вивчення професійної мотивації необхідно проводити на різних етапах розвитку особи студента, оскільки результат буде різним залежно від пізнавальних і широких соціальних мотивів, а також і від рівнів; по ієрархічності, учбовій мотиваційній сфері, тобто підпорядкуванню безпосереднім спонукам довільним, усвідомленим їх формам; по гармонійності і узгодженості окремих мотивів між собою; по стабільності і стійкості позитивно забарвлених мотивів; по наявності мотивів орієнтованих на тривалу тимчасову перспективу; по дієвості мотивів і їх впливу на поведінку і так далі. Все це дозволяє оцінити зрілість професійної мотиваційної сфери.
Шляхи становлення і особливості мотивації для кожного студента індивідуальні і неповторювані. Завдання полягає в тому, щоб, спираючись на загальний підхід, виявити, якими складними, іноді суперечливими шляхами відбувається становлення професійної мотивації студента.
На основі результатів аналізу, можна констатувати, що стан професійної мотивації залежить від того, чи оцінює студент учбову діяльність порівняно з його власними, реальними можливостями і рівнем намагань, а також вплив на професійну мотивацію думки однолітків з тим або іншим рівнем здібностей.
Поєднання виділених вище параметрів мотивів (типи, рівні) доцільно вивчати і діагностувати в різноманітних ситуаціях реального вибору. Ситуація вибору має ту перевагу, що вони є не тільки усвідомлені, але і реально діючі мотиви. Важливо тільки щоб студент розумів, що його вибір може привести до реальних наслідків для його життя, а не залишиться тільки на словах. Саме тоді результатам такого вибору можна довіряти.
Наше дослідження професійної мотивації студентів дозволяє виділити декілька ступенів включеності студента в процес навчання. Кожен з цих ступенів характеризується, по-перше, деяким загальним відношенням до навчання, яке, як правило, досить добре фіксується і виявляється (по таких ознаках як успішність і відвідуваність занять, загальна активність студентів по кількості його питань і звернень до викладача, по добровільності виконання учбових завдань, відсутності відвернень, широті і стійкості інтересів до різних сторін учення і так далі).
По-друге, за кожним ступенем включеності студента в навчання лежать різні мотиви, цілі навчання.
По-третє, кожному із ступенів включеності студента в навчання відповідає той або інший стан, уміння вчитися, що допомагає зрозуміти причину тих або інших мотиваційних установок, бар'єрів, відходу студента від труднощів в роботі і так далі.
РОЗДІЛ 2. Шляхи підвищення мотивації навчання студентів
2.1. Ігрові технології підвищення рівня мотивації студентів до навчання.
Мотивація студентів до навчання є однією з основних складових навчально-виховного процесу.
Спрямованість дій будь-якого викладача визначається його прагненням і життєвою необхідністю підвищити рівень мотивації навчання студентів - від негативного і нейтрального до позитивного, відповідального, дієвого. І в цьому процесі разом із загальними прийомами діяльності: роз'яснення значущості навчання, розкриття перспектив подальшого життя, уміле застосування заохочення і покарання, впровадження в процес навчання дискусії, важливе місце займають ігрові технології. Саме вони об'єднують в собі як емоційні (ситуація успіху, цікавість викладення матеріалу, моменти змагань), так і проблемно-пошукові (постановка в ситуацію вибору, самоаналіз, нестандартність пропонованих в грі завдань, поступове підвищення їх важкості) стимули.
Підбираючи відповідні навчальній і виховній меті ігрові форми, спостерігаючи і коректуючи поведінку студента в ході гри, викладач отримує дієвий спосіб діагностики і формування мотивації навчання.
На думку А.А.Тюкова, при проведенні гри повинні виконуватися наступні вимоги:
1. Цілісність імітації професійної сфери. Гра повинна мати загальний сюжет або тему, які визначаються типом професійної діяльності і задачами, що стоять перед учасниками.
2. Спрямованість на самоорганізацію. Оскільки кожний учасник гри має свої індивідуальні особливості, виникає необхідність спільної організації їх дій і рефлексії.
3. Проблемність навчання. В організаційно-діяльнісних іграх формування способів дій здійснюється в процесі рішення виникаючих по ходу гри проблемних ситуацій. В ході гри зіткнення точок зору, конфлікти, суперечності повинні бути представлені свідомості учасників у вигляді змістовних проблем (на противагу міжособовим конфліктам).
Переваги використання ігрових форм навчання полягають у тому, що:
по-перше, матеріал, який подається у нетрадиційній формі дозволяє студентам отримати гарну вихідну базу для самостійного дослідження спірних питань;
по-друге, виникає інтерес пошуку істини, що потребує використання джерел, які містять дискусійні положення і відповідно збуджують інтерес до пізнавальної діяльності;
по-третє, набуваються уміння і формуються практичні навички для логічного, несуперечливого й аргументованого ведення дискусії, в ході якої необхідно не просто відкинути якусь думку, а обґрунтувати своє розуміння проблеми;
по-четверте, студенти поступово знаходять правильне співвідношення раціонального та емоційного, що вкладаються у зміст доведень;
по-п'яте, здійснюється вибір відповідного понятійного апарату для виключення підміни сутності суперечливих термінів;
по-шосте розкриваються творчі можливості студентів, їх здатність до узагальнення, нахил до теоретичного аналізу, тобто формуються навички, необхідні для самостійної навчальної діяльності.
Таким чином, використання ігрових технологій у підготовці фахівців підвищує рівень мотивації студентів до навчання, зацікавленість у оволодінні майбутньою професією.
“Тренінг”
Мета тренінгу полягає у формуванні таких мотивів учіння: пізнавального, досягнення, саморозвитку, суспільно значущого, соціальної ідентифікації. Розвиток кожного з цих компонентів забезпечувався комплексом тренінгових вправ та ігор.
Структура тренінгових занять є наступною:
а) рольові ігри (моделювання ситуацій, в яких один учасник гри заохочує інших до певної діяльності, переконує їх у чомусь, схвалює і підкріплює їхні дії тощо);
б) групові дискусії (“Як досягти успіху”, “Як ставити цілі”, “Як керувати своєю мотивацією” тощо);
в) виконання тренінгових вправ з подальшим обговоренням та аналізом результатів. Орієнтовна тематика тренінгових вправ і завдань: “Успіхи в минулому”, “Емоційне насичення”, “Нове ім’я”, “Схвалення”, “Уникнення невдачі”, “Придумай девіз”, “Сформуй позитивний Я-образ”, “Хвалько”.
Важливим засобом розвитку мотивації учіння є також написання студентами творів з мотиваційної тематики (“Моя мрія і шляхи її досягнення”, “Моя майбутня кар’єра” тощо). Передбачається, що використання студентами в ході написанні творів відповідних категорій мотивації досягнення (розроблених Д. Мак-Клелландом), таких як “очікування успіху”, “позитивний емоційний стан в процесі діяльності”, “похвала” (самосхвалення) інтенсифікує розвиток відповідних мотиваційних утворень (зокрема, потреби досягнення і мотивації учіння).
Мотиваційний тренінг проводиться як практикум з психології або як тренінг у структурі університетських дисциплін (таких як “Психологія мотивації”, “Загальна психологія”, “Психологія регулятивної сфери особистості”). Певна частина мотиваційних вправ виконувалася студентами безпосередньо на семінарах. Передбачається, що розроблений нами комплекс вправ може використовуватися як у структурі академічних занять (лекціях, семінарах, практикумах, тренінгах), так і самостійно студентами ВНЗ.
У тренінгу студенти набувають досвід і оволодівають психологічним інструментарієм свідомого керування власною мотивацією учіння. Цей досвід (і відповідні психотехніки) в подальшому вони застосовують на семінарських заняттях і в самостійній роботі (при підготовці до семінарів), тобто в ситуаціях традиційного навчального процесу. Окрім того, у студентів, які беруть участь у тренінгу, змінюється ставлення до навчання і до своєї майбутньої професійної діяльності, що свідчить про наявність необхідного перенесення.
Досвід проведення мотиваційного тренінгу дає нам змогу виокремити такі чинники і умови, що сприяють перенесенню набутих у тренінгу психічних новоутворень і навичок керування власною мотивацією до традиційного навчального процесу:
1. Опанування студентами психологічним інструментарієм (психотехніками) керування власною мотивацією.
2. Посилення у студентів прагнення до самодетермінації і саморозвитку, що забезпечує використання набутого досвіду мотиваційної саморегуляції в умовах самостійної роботи.
3. Зв’язок тренінгових завдань з природним навчальним процесом, зокрема, застосування мотиваційних вправ у ході вивчення тем з загальної психології або до предмету самостійної роботи студента (наприклад, до теми курсової роботи), а також виконання студентами тренінгових вправ на семінарських заняттях.
2.2 Тренінгкурс ефективної педагогічної взаємодії як метод розвитку професійної мотивації студентів.
Експериментальна програма "Тренінг-курс ефективної педагогічної взаємодії студентів вищих педагогічних закладів.
Методи та техніки цієї частини тренінгу спрямовано на усвідомлення та корекцію мотивів агресії в поведінкових проявах та під час професійної взаємодії.
Мета: ознайомити учасників з формою та правилами роботи в групі соціально-психологічного тренінгу.
Зміст: вступне слово починається з привітання ведучого та короткого повідомлення про себе, про тренінг як форму роботи, мету та методи її досягнення в групі тренінгу.
"Ми з вами розпочинаємо роботу в групі соціально-психологічного тренінгу ефективної педагогічної взаємодії. Основною метою нашої роботи є усвідомлення власної позиції в педагогічній взаємодії та формування навичок, які сприятимуть підвищенню ефективності цієї взаємодії.
Звичайно група тренінгу працює за певними правилами, або принципами. Ми хочемо запропонувати такі.
1.Принцип активності. Передбачає залучення доінтенсивної роботи всіх учасників тренінгу, тобто досвід набуває кожен самостійно під час активної участі в діяльності групи.
2.Принцип дослідницької, творчої позиції учасників. Нами часто будуть використовуватися форми роботи, за яких учасникам потрібно досліджувати свій власний стан, ситуацію взаємодії, певні психологічні закономірності, робити висновки. Кожен з учасників бере з роботи групи те, що він хоче і може взяти.
3.Принцип об'єктивації поведінки. Полягає в тому, що багато які процедури нашої роботи будуть спрямовані на перехід від імпульсивного, неусвідомленого рівня деяких аспектів нашої поведінки в ході професійної взаємодії на усвідомлений. Ми матимемо змогу не тільки усвідомлювати власні прояви, а й почути від інших людей, як вони сприймають нашу поведінку чи слова.(Подаємо правила подачі та прийому зворотного зв'язку.)
4.Принцип щирості висловлювань. Містить два аспекти: по-перше, кожен з учасників має визначитися, наскільки щирим він збирається бути в ході роботи, а по-друге — намагатися не говорити неправду під час роботи.
5.Принцип свободи волі. Кожен з учасників має право не брати участі в запропонованій вправі чи грі, якщо відчуває сильний дискомфорт. Кожен також має право не відповідати на запитання.
6.Принцип конфіденційності. Передбачає домовленість між учасниками про те, що особистісна інформація, яка може обговорюватися в ході роботи, не виноситься за межі групи."
Далі обговорюються запитання і заперечення, що виникають у зв'язку з обговоренням правил роботи.
1. Знайомство
Мета: увійти в тренінгову форму роботи, проговорити мотивацію участі в роботі групи, познайомитися з ведучим.
Інструкція. "Я пропоную розпочати роботу з процедури знайомства. Будь ласка, назвіть своє ім'я та три свої негативні якості, назва яких починається з тієї ж літери, що й ваше ім'я. Потім розкажіть, що нове та корисне ви хотіли б отримати під час тренінгу ефективної педагогічної взаємодії". Ведучий групи записує очікування учасників та спирається на них в ході подальшої роботи й під час аналізу її результатів.
Вправа "Вітер дує та здуває.
Мета: поглибити в учасників студентської групи знання про своїх товаришів, усунути психологічне напруження.
Інструкція: "Ви всі вже досить добре знаєте один одного. Я пропоную познайомитися ще ближче. Давайте заберемо один стілець з нашого кола. Хтось з нас, за бажанням, почне гру в ролі ведучого, який стоїть у центрі кола і промовляє: "Вітер дує і здуває всіх у кого (або хто)..." і називає якусь зовнішню ознаку, подію, чи уподобання. Наприклад, "Вітер дує і здуває всіх, хто вже брав участь у психологічному тренінгу". Всі, хто знайшов у себе названу ознаку, повинні пересісти на інше місце, але за умови: не можна сідати на своє місце та на місце, що знаходиться поряд."
Обговорення: Чи дізналися ви щось нове про своїх товаришів? Чи були якісь труднощі під час виконання вправи? Яким є зараз ваш настрій? [24]
2. Самоаналіз та усвідомлення агресивних мотивів під час педагогічної взаємодії
Вправа "Потрап у коло"
Мета: усвідомити та проаналізувати наявні агресивні та владні тенденції у власній поведінці, обговорити можливі варіанти конструктивної поведінки в подібних ситуаціях.
Інструкція: "Встаньте, будь-ласка, в щільне коло, міцно тримаючись за руки. Один з нас (за бажанням) розпочинає виконувати вправу. Потім ми виконаємо її по черзі. Той, хто залишився за колом, повинен спочатку потрапити до нього, а потім вийти. Інші учасники мають не впускати або не випускати його з кола, якщо поведінка цього учасника під час взаємодії з вами викличе бажання бачити його в своєму колі, або допомогти вийти."
Обговорення: "Що Ви робили, аби потрапити до кола та вийти з нього? Що при цьому відчували? Як сприймали, як ставилися до тих, хто стояв у колі? Планували наперед свою взаємодію з ними, чи діяли імпульсивно? Чи була реакція учасників кола на ваші дії такою, як ви очікували? Вдалося вам виконати завдання?"
Під час обговорення вправи кожним учасником інші члени групи дають йому зворотний зв'язок з приводу того, що вони відчували при взаємодії з ним, чому у них виникало або не виникало бажання впустити чи не впустити його до кола.
Проективний малюнок "Що мене обурює?" "Що мене дратує?"
Мета: стимулювати спонтанний прояв негативних почуттів і станів, усвідомити їх зміст та причини, виділити і відреагувати особистісно значуще, суттєве.
Інструкція: "Візьміть аркуші паперу, кольорові олівці. Намалюйте малюнок, зміст якого відповідає на запитання «Що мене обурює?», «Що мене дратує?», «Чого я боюсь?».
Потім потрібно буде розказати всім членам групи, що саме і чому ви намалювали".
Обговорення: Кожен учасник описує свої малюнки. Після цього інші члени групи можуть задавати йому запитання щодо змісту малюнків та висловати своє бачення їх змісту.
Можна задати запитання: "Як ви думаєте, навіщо ми виконували цю роботу?" і на основі відповідей побудувати подальше обговорення.
Вправа "Прогноз погоди"
Мета: рефлексія та самоаналіз агресивних проявів у поведінці, їх спонукальних чинників.
Інструкція: "Уявіть собі, як виглядали б погодні умови, якби вони відображали ваш поганий настрій, та складіть про це невелику розповідь. Після того, як розповідь буде закінчена, за бажанням, будь-ласка, опишіть ваш "прогноз погоди".
Обговорення: "Що ви відчували, коли виконували цю роботу? Як ви сприймали малюнки своїх товаришів? Чиї малюнки справили на вас найбільше враження? Які з них були подібними до ваших, а які зовсім відрізнялися? Який досвід можна винести з цієї вправи?"[24]
3. Переоцінка агресивних дій Рольова педагогічна гра
Мета: усвідомити можливі впливи агресивних дій у власній поведінці на процес розвитку власної особистості та особистість іншої людини, отримати навички осмислення різниці між баченням учасником себе самого та баченням його іншими.
Інструкція. "Хочу запропонувати кілька ситуацій, які ми можемо розглянути в формі рольової гри. Ці ситуації допоможуть нам проаналізувати процес педагогічної взаємодії."
Можливі педагогічні ситуації:
■ вчитель проводить урок, а один з учнів, незважаючи на попередні зауваження, грається з олівцем та лінійкою, відволікає товаришів;
■ до вчителя після уроків приходить мати учня і починає роздратовано говорити про те, що вчитель упереджено ставиться до її сина, чіпляється до дрібниць у поведінці, не помічає його успіхів.
Доцільно запитати в учасників, чи є ці ситуації цікавими для аналізу, чи може хтось запропонує свою ситуацію, яку він вважає актуальною.
Обговорення: Які прояви, що мали місце в рольових ситуаціях, можна віднести до агресивних? Що відчував "вчитель", коли спостерігав саме таку поведінку "учня" ("матері учня")? Як впливали на настрій та поведінку "учня" ("матері учня") слова та дії "вчителя"? Що в поведінці вчителя сприяло підвищенню ефективності педагогічної взаємодії? Які дії впливали на її ефективність? Що можна було б змінити в ставленні та словах "вчителя", щоб зменшити прояви агресії взаємодіючих сторін?
Вправа "Так і ні"
Мета: оволодіти навичками безконфліктної поведінки, зняти психічне напруження.
Інструкція: "Розбийтеся на пари. Зараз ви будете сперечатися між собою. Але робити це я пропоную за допомогою тільки двох слів: "так" і "ні". Вирішіть, хто з вас буде казати яке слово. Починайте промовляти слово досить тихо, поступово збільшуючи силу голосу, переходячи на сильний крик. Я в якийсь момент зупиню вправу, плеснувши в долоні. Почувши мене, зупиніться та кілька разів глибоко вдихніть повітря."
Обговорення: Що ви відчували під час виконання вправи? Чи виникало відчуття агресії і в які моменти? Як змінилися відчуття після того, як вправу було закінчено? За яких обставин такий спосіб відреагування агресії може бути корисним, знімати психічне навантаження?
Гра "Штовхалки"
Мета: оволодіти навичками каналізації агресії через гру та позитивний рух.
Інструкція: "Розбийтеся на пари. Встаньте на відстані витягнутої руки один від одного. Підніміть витягнуті руки на рівень плечей та обіпріться долонями на долоні свого партнера. За моїм сигналом починайте штовхати свого партнера долонями, намагаючись зрушити його з місця, і не дозволяйте партнеру зрушити вас з місця. При цьому важливо не завдати партнерові шкоди. За моїм сигналом гра закінчується.
Обговорення: Чи сподобалося вам грати? Як ви реагували на перешкоду в особі вашого партнера, на його протидію? Що ви відчуваєте стосовно вашого партнера зараз? Чи користувалися ви раніше подібним способом "розрядки"?
Гра "Тух-тиби-дух"
Мета: оволодіти способами подолання нега-тив-ного настрою, навичками контролю психологічного стану.
Інструкція: "Встаньте і утворіть коло. А тепер пригадайте свій стан, коли ви сердиті, і уявіть собі, що зараз знаходитеся саме в цьому стані. Тепер потрібно рухатися в середині кола, ні з ким не розмовляючи, при цьому мати сердитий вигляд обличчя. Єдине, що можна сказати один одному при зустрічі — три рази повторити слово "тух-тиби-дух".
Обговорення: Чи змінився ваш настрій після участі в грі? Коли саме він почав змінюватися? Що відбувається із злістю, коли нам стає весело? Як ви вважаєте, чи можна керувати своїм настроєм під час виникнення негативних емоцій?
Вправа " Жартівливий лист"
Мета: оволодіти навичками самоаналізу та конструктивного ставлення до проблемних ситуацій, ознайомлюватися з іншими прийомами каналізації агресії.
Інструкція: "Пригадайте людину, при взаємодії з якою ви досить часто дратуєтесь, сердитеся. Подумайте, які саме дії, слова, прояви цієї людини вас дратують? Пригадайте, що в цей час відбувається з вами? А тепер опишіть ситуацію взаємодії з цією людиною в формі листа до неї. До листа є певні вимоги: він повинен бути жартівливим; прояви цієї людини, її якості та ваша реакція на них повинні бути гротескно перебільшені в гумористичній формі."
Ведучий пропонує за бажанням прочитати свого листа.
Обговорення: Як ви почувалися, коли писали лист? Що викликало складності? Чи легко було перебільшувати "недоліки" іншої людини та своє роздратування? Чи корисно іноді сміятися над собою у напруженій ситуації чи під час негативних проявів у взаємодії?
Вправа "Агресивна поведінка"
Мета: здійснити рефлексивний аналіз агресивних проявів у власній поведінці, структурувати уявлення про агресивні прояви та якості особистості агресивної людини.
Інструкція: "На аркуші паперу запишіть, які поведінкові прояви та якості характеризують людину, про яку можна сказати, що вона дійсно агресивна (бажано відобразити самооцінку, впевненість, рефлексивну здатність, засоби самоствердження, повагу до інших)."
Під час зачитування ведучий записує на дошці список якостей та проявів агресивної людини.
Вправу продовжує дискусія "Що таке агресія?", метою якої є обговорення особливостей прояву агресії в педагогічній взаємодії, способів її запобігання та подолання. Можна розпочати обговорення з запитань: "Які елементи агресивної поведінки часто зустрічаються в роботі педагога? Як найчастіше виявляють агресію педагоги під час педагогічної взаємодії? Як виявляється агресія стосовно вчителів і за яких обставин?[24]
4. Особистісна переоцінка агресивних проявів
Вправа "Любов та лють"
Мега:дати змогу відчути прояви позитив.них і негативних емоцій на рівні тілесних відчуттів, розвивати здатність до рефлексії, самоаналізу, підвищити сензитивну чутливість, навички самоконтролю.
Інструкція."Розбийтеся, будь-ласка, на пари. Сядьте один навпроти одного і оберіть, хто з вас буде виконувати вправу першим, а хто в цей час буде спостерігачем. Той, хто буде в ролі спостерігача, повинен заплющити очі і уявити собі людину, яка його розлючує, виводить з себе. Повністю сконцентруйтеся на почутті злості, роздратування. Дозвольте цьому почуттю заповнити вас. Де в тілі знаходиться почуття злості? Який вигляд воно має? Сконцентруйте на ньому свої думки (1 хвилина). Спостерігачі мають уважно слідкувати за тим, що відбувається з їхніми партнерами. Розплющіть очі і обговоріть ваші відчуття та їх зовнішні прояви із спостерігачем.
Знову заплющіть очі й уявити собі людину, яку ви любите. Треба повністю сконцентруватися на почутті любові, дати змогу цьому почуттю поширюватися. Де це почуття знаходиться в тілі? Яке воно на дотик? Якого кольору? (Приблизно 1 хвилина.) Розплющіть очі і послухайте вашого спостерігача — якими були вираз вашого обличчя та положення тіла в той час, коли ви були сповнені почуттям любові. Тепер поміняйтесь ролями."
Повторюється та сама інструкція.
Обговорення: Які зміни Ви відчували в собі, коли вами володіли почуття любові та гніву? Що ви відчували, коли слухали спостерігачів? Яке з цих почуттів ви відчуваєте частіше і чому?
Психогімнастична вправа "Задоволений — сердитий"
Мета: відпрацювати навички рефлексії агресивних мотивів та самодіагностики власного психологічного стану.
Інструкція: "Я пропоную продовжити роботу, яку ми з вами розпочали в попередній вправі. Заплющіть очі і уявіть собі, що ви робите, коли задоволені або сердиті. Спочатку уявіть собі, що ви сердиті. Що ви тоді робите? Де знаходитеся при цьому? Хто поряд з вами? Як ви почуваєтеся при цьому? Де в тілі відчувається невдоволеність? А тепер уявіть, що ви задоволені. Де ви знаходитеся, поряд з ким? Де в тілі відчувається почуття задоволення?
У нашому житті ми, безумовно, буваємо і задоволеними, і сердитими. Але зараз оберіть одне з почуттів — те, що ви відчуваєте частіше. Тепер розплющіть очі, вже перебуваючи в певному настрої. Почніть рухатися по кімнаті, висловлюючи це почуття всіма можливими засобами — за допомогою рухів, міміки, слів, звуків (приблизно 1 хвилина). Тепер завмріть у тиші.
Зараз я пропоную вам спробувати перейти в стан, протилежний тому, в якому ви перебували. Зверніть увагу на те, як змінюються ваші рухи, слова, вираз обличчя, дихання, настрій, ставлення до інших людей. Знову зупиніться, завмріть і прислухайтеся до себе. Далі поводьтеся так, як вам зараз хочеться поводитися. Подумайте, як би ви назвали те почуття, яке ви зараз відчуваєте."
Обговорення: Яке почуття є для вас звичним? Що ви відчували, коли виявляли його? Як ви відчували зміну почуттів? Яке з них було важче відобразити і чому? Як ви гадаєте, чи можемо ми контролювати прояви своїх почуттів?
Вправа "Ложка дьогтю"
Мета: сформувати навички самоаналізу, ознайомитися зі способами попередження агресивних проявів у власній поведінці.
Інструкція: "В кожного з нас бувають ситуації, коли наш поганий настрій та роздратування зумовлені не тим, що відбувається в даний момент, а тими неприємними подіями, які вже сталися чи тільки мають статися. Важливо усвідомлювати, які саме фактори діють на ефективність нашої взаємодії, чи всі вони мають відношення саме до цієї ситуації взаємодії. Розбийтеся на пари. А тепер прислухайтеся до себе і розкажіть своєму партнеру, що в цей момент вас турбує, спричинює психічне напруження і не пов'язане з даною ситуацією взаємодії."
Обговорення: Чи звично було аналізувати свій внутрішній стан під час взаємодії з іншою людиною? Який досвід ви отримали під час виконання цієї вправи?
Тут нами подавалося невелике пояснення причин виникнення агресії (психоаналітичної, фрустраційної, соціального научіння). Ми також робили наголос на тому, що агресія є невід"ємною частиною людської психіки, вона відіграє важливу роль у ситуаціях, коли людина спрямовує енергію на захист себе та на подолання перешкод. Небезпечною вона стає тоді, коли ЇЇ спрямовано на завдання шкоди іншій людині, руйнування або знищення оточуючого [24].
2.3. Організація психолого-педагогічного супроводу адаптації студентів-першокурсників
Основними завданнями по сприянню адаптації першокурсників до професійного освітнього середовища служить:
1. Підготовка першокурсників до нових умов навчання.
2. Встановлення і підтримка соціального статусу першокурсників в новому колективі.
3. Формування у першокурсників позитивних учбових мотивів.
4. Попередження і зняття у першокурсників психологічного і фізичного дискомфорту, пов'язаного з новим освітнім середовищем.
Робота розрахована на перший рік навчання і пропонує проведення заходів, які умовно можна розділити на 3 етапи.
Перший етап (вересень, жовтень) - припускає оцінку соматичного і психологічного статусу першокурсників, їх інформування про умови, організацію і зміст учбової діяльності; соціально-психологічну підтримку входження колишніх абітурієнтів в нове освітнє середовище.
Другий етап (листопад, грудень) - полягає в комплексному індивідуально-психологічному обстеженні студентів, виробленні рекомендацій і розробці індивідуальних програм для адекватного засвоєння учбового матеріалу і адаптації першокурсників в новому освітньому середовищі.
Третій етап (другий семестр) - передбачає використання отриманої інформації для проведення семінарів, індивідуальних і групових консультацій педагогів для запобігання виникненню проблемних ситуацій в учбовому процесі; коректувально-просвітницьку роботу із студентами для формування згуртованих студентських колективів і допомоги дезадаптованим студентам; консультацій і освіти батьків студентів, що не адаптувалися до роботи в новому середовищі.
Показниками адаптації першокурсників до нового середовища є їх пристосованість до різних вимог учбового процесу без відчуття внутрішнього дискомфорту і безконфліктне співіснування з даним освітнім середовищем.
На кожному етапі робота ведеться із студентами, викладачами і батьками відповідно.
На першому, профілактичному, етапі із студентами проводяться тренінги знайомства, з метою швидкого формування згуртованих студентських груп; комплексна бонус-гра з метою розробки студентом особистої стратегії успішної адаптації, діагностичні дослідження з метою виявлення проблем в розвитку психічних процесів, відвідані уроків з метою виявлення проблем в організації колективів і адаптації, колишніх абітурієнтів до учбового процесу.
Викладачі за наслідками діагностики консультуються і їм даються рекомендації по оптимізації процесів навчання.
Для батьків проводяться збори з метою знайомства з психофізіологічними особливостями студентів 15-17 років і ролі батьків в процесі адаптації студента - першокурсника до нового середовища.
На другому етапі здійснюється діагностика задоволеності студентів освітнім середовищем, що включає особливості взаємовідношення з педагогами, задоволеність працею бібліотеки, їдальнею, організацією дозвілля, відносинами в учбовій групі і з групою в цілому. Так само визначаються мотиви учення, мотиви вибору професії і даного учбового закладу, а окрім цього діагностика ціннісних орієнтацій і особливостей самооцінки.
Дані психодіагностичного дослідження показали, що:
45,7% студентів, що взяли участь в психодіагностичному дослідженні, мають низький рівень мотивації учення і професійного самовизначення;
38,8% студентів, показали недостатність умінь і навиків самостійної розумової праці;
22,3% студентів, мають ціннісні орієнтації, направлені на поза навчальну діяльність;
17,5% студентів, змінилися умов праці, побуту і відпочинку;
16,8% студентів, мають складні міжособові відношення в студентській групі і з викладачами.
Тому на педагогічних консиліумах, які проводяться за наслідками діагностики кожної групи першокурсників, педагогам даються рекомендації і складаються разом з педагогами програми роботи по формуванню мотивації учення, адекватному засвоєнню учбового матеріалу усіма навчальними і заходи допомоги дезадаптованим студентам. Батьки неадаптованих студентів консультуються по виявлених проблемах.
На третьому етапі педагогом-психологом здійснюється коректувально-просвітницька робота. Для студентів проводяться тренінги особового зростання, упевненості в собі, соціально-психологічні тренінги, направлені на об'єднання студентських груп, класний годинник, консультації студентів, педагогів, батьків. Для педагогів - семінари з проблем мотивації, особливостей побудови ефективного спілкування і проблем цілеполагання.
У січні - педагогічні консиліуми за визначенням первинних результатів роботи і коректуванням програм розвитку студентського співтовариства першокурсників. У квітні - завершальна діагностика динаміки позитивних змін адаптивності студентів - першокурсників і виявлення групи “риски”. За наслідками діагностики проводяться педагогічні консиліуми з метою підведення підсумків роботи по адаптації першокурсників до нового освітнього середовища.
Така комплексна робота протягом першого року навчання дає наступні результати: кількість студентів, що не адаптувалися до нового освітнього середовища на початок року складає 20%-25% до кінця року ці показники знижуються до 6%-5%. Ми вважаємо ці результати дуже обнадійливими, оскільки не адаптуються до нового освітнього середовища коледжу до кінця року тільки ті студенти, які мають серйозні особові проблеми і їм потрібна спеціалізована психотерапевтична допомога.
2.4. Вплив емоцій на ефективність навчального процесу
Які б умови та детермінанти не визначали життя та діяльність людини - внутрішньо, психологічно, - дійовими вони стають лише тоді, коли їм вдається проникнути у сферу її емоційних відносин і закріпитися в ній. Емоції справляють вплив на усі сфери людського життя, в тому числі і на навчання. Існують переконливі дані, які свідчать про те, що емоції є найважливішим фактором регуляції процесів пізнання. Так, емоційна забарвленість - одна з умов, що визначає довільну увагу та здатність запам'ятовувати. Вона може суттєво забезпечити або ускладнити довільну регуляцію цих процесів. Досить чіткий зв'язок між ставленням до навчання та емоціями простежується у [24].
Так, негативне ставлення до навчання пов'язане з негативними емоціями страху, образи, незадоволеності собою та викладачем. Позитивне ставлення до навчання пов'язане з позитивними емоціями подиву, переживання незвичайності, впевненості у своїх силах, гордості за себе. Емоційно забарвлені знання запам'ятовуються швидше і міцніше, ніж знання, що позбавлені індивідуальності і залишають людину байдужою. І це постійно треба враховувати при доборі навчального матеріалу. «Вчитися треба весело. Мистецтво навчання - це мистецтво пробуджувати в юних душах допитливість, а потім задовольняти її. А здорова жива допитливість буває лише при хорошому настрої... Щоб перетравити знання, треба ковтати його з апетитом» - пише А.Франс []. Таким чином, однією з важливих умов, за яких виникає і розвивається інтерес до навчання, підвищується активність слухачів, є яскравість, емоційність навчального матеріалу, схвильованість, захопленість самого вчителя. Це справляє величезний вплив на слухачів, їхнє ставлення до предмета та викладача. Емоційна дія -один з найсильніших засобів заохочення слухачів до навчання. Краса, освіченість, емоційна напруга матеріалу, що вивчається, через вміле викладання передаються слухачам, заохочують їх. Щира захопленість викладача предметом чудодійно впливає на слухачів.
Про одного з таких педагогів Макаренко писав: «На його обличчі було стільки емоцій і правди, стільки розуму, то захопленого, то осудливого, стільки стримуваної сили душі, що ми не могли відірватися від його обличчя. Викладаючи нам, він сам жив гаряче і глибоко, хоча і не хотів демонструвати нам це своє справжнє людське життя» [4, 78]. Таким чином, важливою дидактичною умовою переведення знань у переконання є емоційне ставлення слухачів до предмета, що ними вивчається.
Саме тому велике значення надається ролі емоцій і в автодидактиці. Так, одне з основних її правил полягає в тому, що не пізнавши хвилювання, ніхто не має права вважати пережитим розуміння. Справді, будь-яке знання треба вважати істинним тільки тоді, коли воно сплавлене в єдине з найглибшим почуттям. Усе «наукове», «інтелектуальне», «літературне» треба навчитися читати, сприймати і усвідомлювати з любов'ю і високим хвилюванням. У цьому одне з головних завдань практичної автодидактики.
Великий сучасний філософ X.Г. Гадамер, даючи інтерв'ю у 90-річному віці, сказав: «Людина вчиться тільки дякуючи подиву. Варто задуматися ще й ще раз, щоб зрозуміти, що процес навчання без такого простого предмета, як подив - марний труд, марні зусилля протягом місяців, років життя. Отже, усю педагогіку слід будувати на технологічній базі, яку можна назвати «організацією подиву» (організацією емоційного фону.).
Наведені матеріали свідчать про велике значення емоцій для навчання, хоча у книжках з педагогіки практично відсутні відомості з цього питання.
Отже, відповідно до розглянутої моделі, в процесі організації дій слухачів з навчальною інформацією безперечно необхідна неперервна емоційна дія, оскільки саме вона створює умови інтенсивної пізнавальної діяльності. З цього приводу Л. С. Виготський зазначив: «Думка - не остання інстанція. Сама думка народжується не з іншої думки, а з мотивуючої сфери нашого пізнання, яка охоплює наші потяги і потреби, наші спонукання й інтереси, емоції. За думкою стоїть ефективна і вольова тенденція. Тільки вона може дати відповідь на останні «чому?» в аналізі мислення». Наведені положення й думки щодо ролі емоції у процесі навчання підтверджуються результатами наукових досліджень і практики.
Так, дослідження щодо впливу позитивних емоцій на розумову діяльність студентів показало: працездатність у студентів за таких умов підвищується на 30-40%. Цікавими є результати досліджень, одержані на кафедрі математики Криворізького педагогічного інституту. Тут досліджувалось питання про стимули відвідування лекцій. Виявилось, що емоційність лежить в основі практично 30% стимулів, що формують ставлення студентів до лекцій.
Повною мірою використовує позитивні емоції при навчанні відомий педагог-новатор В.Ф. Шаталов. У чому це виявляється?
Тут можна навести цілий спектр прийомів: усунутий страх перед оцінками: їх можна виправити; форма опитування учнів залежить від рівня їхньої підготовки: письмова, магнітофонна, відповідь викладачу особисто, відповідь перед усім класом; взаємна довіра; учні ставлять один одному і собі оцінки; віра в успіх учня і передача йому цієї віри; зміцнення почуття особистої гідності в кожного учня та ін.
Природно, що за цих умов учням легко і цікаво вчитися і вони досягають чималих успіхів. Численні прийоми, що застосовує В. Ф. Шаталов, дають ефект лише в атмосфері добра, любові, поваги до особистості учня.
Однак, незважаючи на досить сильний вплив емоцій на успіх у навчанні, більшість викладачів дотримуються думки: головне в педагогіці - це добре знати свою науку та вміти логічно послідовно її викласти, а решта - справа слухачів. В результаті такого ставлення працездатність слухачів знижується на 30-40%.
Неможливо, щоб викладач не знав навчальної інформації і не вмів її послідовно викласти, але знаючи предмет, він має піднести його на чуттєвій основі, тобто має розгальмувати механізм сприйняття. Адже нікому не спаде на думку їхати на автомобілі з натиснутими гальмами, а от заняття без емоцій ми проводимо зі спокійним сумлінням.
Існуюча професійна підготовка викладача, певним чином, дає йому деякі уявлення про те, як формуються знання, вміння, навички, але вона не дає жодних відомостей про те, як створювати емоційний фон занять.
З огляду на це, викладачі досить рідко роблять спроби розбудити уяву слухача, його фантазію, інтуїцію, емоції. Інакше кажучи, освітні інститути розвивають функції лівої (аналітичної) півкулі мозку, нехтуючи при цьому правою (інтуїтивною) півкулею, хоча відомо, що сумісна робота обох півкуль мозку значно підвищує інтенсивність розумової діяльності людини. Тому не Дивно, що чинна освітня система з чіткою послідовністю продукує нудьгу та страх, позитивні емоції носять винятковий характер.
Але ж нічого не запам'ятовується так, як те, що пов'язане з радістю, задоволенням (тобто позитивними емоціями). У цьому немовби проявляється біологічне прагнення організму утримати та відтворити переживання, пов'язані із задоволенням.
Звідси педагогічним правилом має стати вимога емоційної схвильованості, через яку слід проводити весь навчальний матеріал. Педагог кожного разу має турбуватися про те, щоб накопичити відповідні сили не тільки розуму, а й почуття. Від викладача, кажучи психологічною мовою, вимагається вроджений емоційний темперамент. Той, хто не гарячий і не холодний, а тільки теплий, ніколи не буде хорошим вчителем.
А якщо викладач не відповідає цим вимогам? Тоді слухач має справу з «роботом», «Монбланом», «китайською стіною» та іншими негативними моделями педагога , і врешті, навчання стає для нього важким тягарем.
Як же змінити становище на краще? Без сумніву, найкращим каталізатором підвищення емоційного фону занять є застосування у викладацькій практиці гуманістичної психології навчання, яка припускає перебудову навчання за такими напрямами: створення психологічного клімату довіри між викладачами та слухачами, забезпечення співробітництва у прийнятті рішень міме усіма учасниками навчального процесу; актуалізація мотиваційних ресурсів навчання; розвиток у викладачів особливих індивідуальних настанов, які найкраще відповідають гуманістичному навчанню. Загалом гуманістична психологія припускає наявність у викладачів своєрідної «педагогічної філософії», нероздільно пов'язаної з індивідуальним способом життя людини у світі. До цієї системи цінностей входять переконання в особистій гідності кожної людини, у важливості і значущості для кожної людини здібностей і можливостей довільного вибору, удосконалення, відповідальності за свої вчинки, творчого і радісного навчання.
Щоб реалізувати таку модель навчання, від викладача вимагається, окрім інформаційного забезпечення, розроблення відповідної емоційної партитури подання знань.
Звичайно ж, її практичне застосування можливе при наявності у викладачів постійного зворотного зв'язку з аудиторією, внутрішнього психологічного і емоційного камертона. До того ж викладач повинен вміти використовувати прийоми формування позитивних емоцій (створення творчої обстановки на заняттях; порівняння; зміна інтонації; використання міміки та жестів; піднесеність настрою; схвалення дій слухачів; створення атмосфери розкутості, доброзичливості тощо).
Емоційні прийоми - одна з форм викладання навчального матеріалу, прояву власного ставлення до нього, виявлення логічних та образних аспектів наукової проблеми. Вони сприяють поліпшенню сприйняття матеріалу слухачами, поглибленню його розуміння й запам'ятовування.
У сучасних умовах це особливо важливо: сучасні соціальні фактори змінили психологію молодої людини. Вона звикла до образної й емоційної інформації по телебаченню, тому академічний стиль у ряді випадків сприймається нею як анахронізм. Слухачі, як правило, дуже легко поєднують розумове з емоційним.
Розглянемо деякі практичні емоційні прийоми, які доцільно використовувати в процесі викладання.
*Пряме включення. Відмовтеся від розтягнутого вступу чи відступу, якщо ваші слухачі вже досить добре знайомі з предметом розмови, починайте з головного.
*Несподіванка. Використовуйте по ходу читання лекції несподівану та невідому інформацію, а також об'ємні, рельєфні форми її викладу. На початку лекції ефективним може стати яскравий, образний приклад.
*Застосування елементу неформальності. Враховуючи предмет обговорення, розкажіть про власні помилки, оману, забобони та їх наслідки. Покажіть, яким чином вам вдалося уникнути однобічного підходу до цієї або подібної проблеми та знайти нове рішення її.
*Співпереживання. Не пропускайте значущих для аудиторії та теми заняття дрібниць, збільшено описуйте події, які пов'язують вас із курсантами (слухачами), змушуючи останніх переживати.
*Драматизація. Наочно і захоплено, свідомо драматизуючи, змальовуйте події, які збагачують тему виступу так, щоб слухачі змогли ототожнювати себе з дійовими особами та життєвою ситуацією. Підготовлюйте, таким чином, необхідні абстракції.
* Гіпербола. Щоб загострити увагу аудиторії, не бійтеся удаватися до перебільшень. Це допоможе виявити причинно-наслідкові та умовно-наслідкові взаємозв'язки між подіями, процесами й поведінкою людей. Однак, не забудьте пізніше (уже без перебільшень) чітко викласти свою позицію по визначеній проблемі.
*Апеляція до авторитету. Для підтримання правоти власної думки посилайтеся на авторитет науки, авторитет слухачів та досвід історичний, політичний, життєвий, викладацький.
*«Провокація». На короткий час викличте у слухачів реакцію незгоди з інформацією, що викладається.
Використайте цей момент для того, щоб підготовити їх до конструктивних висновків. Уточніть думку та більш чітко визначте власну позицію.
* Спонукання до прийняття рішення. Ознайомте слухачів з усіма аргументами «за» та «проти» будь-якої думки, концепції, ідеї. Після зіставлення усіх аргументів знайдіть вірне рішення проблеми. Ставте необхідні питання, широко використовуйте компетентність та здатність курсантів (слухачів) приймати рішення для виявлення предмета обговорення, залучайте їх до процесу мислення.
Після тривалої та інтенсивної інтелектуальної праці потрібна розрядка. Для цього можна тимчасово перейти до загальнодоступної теми, що легко сприймається аудиторією. У такий момент доцільно використати такі прийоми:
—можна спитати про причини відсутності деяких слухачів на лекції, висловити власну точку зору на актуальні події - політичні, спортивні або культурні;
—доцільно буває розповісти про факти зі своєї практики, якщо вони пов'язані з темою лекції;
—доречним буває гумор, смішний факт і навіть анекдот, який має безпосереднє відношення до серйозної теми лекції або поточної роботи курсантів (слухачів).
Хотілося б нагадати, що від істин, вимовлених сухою мовою, часом в'януть вуха. Тому ефект емоційного впливу на аудиторію студентів (учнів) суттєво залежить від експресивної спрямованості зазначених прийомів. За таких умов можна порадити:
—не уникайте оригінальних формулювань, якщо Ви бажаєте, щоб ваші думки доходили до свідомості слухачів і добре запам'яталися;
—недоцільно висловлювати свої думки за допомогою штампованих фраз, висловів, позбавлених усякої привабливості;
—не «засушуйте» свою мову: вживайте смішні, парадоксальні приклади, розбавляйте розповіді веселим1 жартом, потішними історіями, дайте слухачам можливість помислити й перепочити.
Нарешті, потрібно відзначити, що не кожний слухач знаходить в емоційних вставках логічне зерно. Іноді жарт, іронія, сатира у вустах різних педагогів і у різних аудиторіях можуть привести до протилежних результатів. Недотепне вживання викладачем чужих жартів або далеких для нього емоційних прийомів може принести більше шкоди, ніж користі. У зв'язку з цим розумно зробити декілька зауважень та порад, які можуть застерегти викладача від помилок, пов'язаних із переоцінкою власного значення.
*** Не сподівайтеся на те, що, не поважаючи Ваш предмет, слухачі будуть поважати вас.
*** Не переоцінюйте зацікавленість слухачів вашими лекціями - Це може завадити Вам краще готуватися.
*** Не лізьте в душу слухачу, доки він Вас туди не запросив.
*** Обов'язково учіться, а то будете учити тільки тому, що самі в даний момент знаєте, а це, як правило, не так уже і багато.
Звичайно для того, щоб ефективно реалізувати емоційну партитуру навчання, викладач повинен бути своєрідним «психологічним, емоційним камертоном». А для цього в нього має бути досить розвинута емпатія - здатність співпереживати проблемам слухачів. Рівень розвитку її можна перевірити за допомогою методики запропонованою у додатку 1.
Якщо рівень емпатії викладача невисокий, то його потрібно розвивати. Для цього можна скористатися вправою, додаток 2.
Крім того, створення викладачем позитивного емоційного фону на навчальних заняттях безумовно буде сприяти попередженню стресових ситуацій та збереженню здоров'я суб'єктів навчально-виховного процесу. Чому?
Щоденна робота педагога (викладача, вчителя) є досить великим навантаженням на психіку, тому що весь час перед ним стоять нові і складні завдання, без достатнього часу на обмірковування або розрахунок найбільш вдалого рішення. Мабуть, тому майже третина вчителів вважає навчання «стресовим заняттям». До 80% педагогів знаходяться у досить тривожному стані. Усе це негативно впливає на діяльність педагога, призводить до апатії, депресії, песимізму, хвороб, його «професійного вигорання» і, безумовно, негативно впливає як на власне здоров'я, так і на психічний стан слухачів.
Сам факт психологічної обумовленості більшості захворювань сьогодні не викликає сумнівів. Спеціалісти розходяться лише в кількісних оцінках: деякі називають 50%, інші 70%, а видатний канадський психіатр Ганс Сельє вважає психосоматичними 100% захворювань, включаючи й інфекційні (оскільки вплив на психіку негативних думок, почуттів, емоцій знижує опірність організму, роблячи його практично беззахисним).
Саме тому вже після закінчення школи більше 80% випускників мають окремі захворювання. Але їм можна протидіяти. Так, Г. Сельє стверджує: «По хмурі думки та емоції послаблюють нас, роблять хворими, а позитивні роблять нас сильними і здоровими».
Висновок
Отже, як бачимо, така пильна увага до формування позитивних емоцій у слухачів під час навчання не випадкова. Емоційно-позитивне ставлення до навчання стимулює пізнавально-розумову активність слухачів, підвищує їх працездатність на 30-40%, робить життя повноцінним і цікавим, забезпечує міцне здоров'я.
Однак освітні інститути у наш час практично не враховують цей чинник.
Щоб змінити становище на краще, необхідно навчити викладачів керувати емоційним фоном навчальних занять, розробляти для них емоційну партитуру; активніше здійснювати гуманізацію навчально-виховного процесу, яка буде сприяти утворенню доброзичливих взаємовідносин між учасниками навчально-виховного процесу.
Список використаної літератури
1. Асеев В.Г. Мотивация учебной деятельности и формирование личности. М., 1976г.
2. Аритова О.Н. Влияние мотивации на структуру целеполагания. Вестник МГУ сер. Психология № 4, 1998г. с 40-52.
3. Алексеева М.И. Мотивация учения студентов и удовлетворенность выбором вузом. Сб: Эмоциональная регуляция учебной и трудовой деятельности. Москва, Одесса. 1986г.
4. Айламазьян А.М. Выбор мотивов деятельности: теоретические аспекты проблемы и экспериментальное изучение. Вопросы психологии. 1990г. № 4.
5. 1. Айламазьян А.М. Выбор мотивов деятельности: теоретические аспекты проблемы и экспериментальное изучение /А.М Айламазьян // Вопросы психологии. – 1990.–№1.
7. Ананьев Б. Г. О проблемах современного человекознания. — 2-е изд. —СПб.: Изд. Дом “Питер”, 2001. — 263 с.
8. Анастази А., Урбина С. Психологическое тестирование. — СПб.: Питер,2001. — 688 с.
9. 2. Бадоев Т.Л. Динамика структуры мотивов трудовой деятельности /Т.Л. Бадоев // Автореф. дис. ...канд. – Ярославль,1988.
10. Балл Г. О. Методологічні засади гуманізації (особистісної орієнтації) професійної діяльності та підготовки до неї // Психологія праці та професійної підготовки особистості: Навч. посіб. / За ред. П. С. Перепелиці, В. В. Рибалки. — Хмельницький: ТУП, 2001. — С. 48–67.
11. 3. Бибрих Р.Р. Особенности мотивации и целеобразования в учебной деятельности студентов младших курсов / Р.Р. Бибрих, И.А Васильева// Вестник МГУ. Серия 14. Психология. – 1987. – №2.
12. 4. Бобровицкая С.В. Некоторые особенности мотивации поступления в педагогический вуз. – Психологическая служба образования: Материалы докладов конференции в г. Сочи. – СПб., 1997.
13. Бодров В. А. Психология профессиональной пригодности. — М.: ПЭР СЭ,2001. — 511 с.
14. Бондарчук Е. И., Бондарчук Л. И. Основы психологии и педагогики.: Курслекций. — 2-е изд., перераб. и доп. — К.: МАУП, 2001. — 168 с.
15. Борисова Е. М., Логинова Г. П. Индивидуальность и профессия. — М.: Знание, 1991. — 80 с.
16. 5. Ванек Д. Профессиональная подготовка учителей и проблемы формирования мотивации достижения и контроля действий/ Д. Ванек, Ф. Ман // Вопросы психологии. – 1989.–№3.
17. 6. Васильков А.М. Динамика мотивационных установок к профессии военного врача в процессе обучения в военно-медицинском вузе/ А.М. Васильков, С.С. Иванов //Ананьевские чтения – 97: Тезисы научно – практической конференции. – СПб., 1997.
18. 7. Васильев И.А., Магомед – Эминов М.Ш. Мотивация и контроль за действием /И.А. Васильев, М.Ш. Магомед-Эминов. – М., 1991.
19. 6. Вербицкий А. А., Платонова Т. А. Формирование познаватель
ной и профессиональной мотивации. М., 1986.
20. 8. Вилюнас В.К. Психологические механизмы мотивации человека/В.К. Вилюнас. – М., 1990.
21. Гамезо М. В., Домашенко И. А. Атлас по психологии. — 2-е изд., доп. и испр. — М.: Изд-во Рос. Пед. Агентства, 1998. — 272 с.
22. Гильбух Ю. З., Верещук Е. П. Психология трудового воспитания школьников. — К.: Рад. шк., 1987.
23. 9. Годфруа Ж. Что такое психология/ Ж. Годфруа. – Т.1. – М.,1992.
24. Гордієнко В. І. Розвиток особистості в процесі професіоналізації: професіогенез особистості // Психологія праці та професійної підготовки особистості: Навч. посіб. / За ред. П. С. Перепелиці, В. В. Рибалки. — Хмельницький: ТУП, 2001. — С. 48–67
25. 10. Грабал В. Мотивация достижения и ее развитие в процессе учебной деятельности: Психолого – педагогические проблемы становления личности и индивидуальности в детском возрасте /В. Грабал. – М.,1980.
26. 11. Грабал В. Некоторые проблемы мотивации учебной деятельности учащихся // Вопросы психологии /В. Грабал. – 1987.- №1.
27.1. Грабовська Т. Формування позитивної мотивації діяльності особистості / Т. Грабовська, О. Киричук / Рідна школа. – К. – 2002. - № . 4. – с.12-14.
28. 12. Гребенюк О.С. Проблемы формирования мотивации учения и труда у учащихся средних профтехучилищ / О.С. Гребенюк. – М., 1985.
29. 13. Гриншпун С.С. Интересы и склонности при выборе профессии/ С.С. Гришпун // Школа и производство. – №6. – 1985.
30. 14. Додонов Б.И. Структура и динамика мотивов деятельности /Б.И. Додонов // Вопросы психологии. – №1.– 1984.
31. 15. Зайденберг Ю.Г. Жизненные цели, планы и проблема профессионального самоопределения старшеклассников / Ю.Г. Зайднберг// Школа и производство– №12. – 1988.
32. 7. Занюк С. С. Психологія мотивації. Навчальний посібник. – К.: Вид-во “Либідь”, 2002. – 304 с.
33. 8. Занюк С. С. Аналіз психологічних закономірностей і механізмів розвитку мотивації // Педагогіка, психологія. Науковий вісник Волинського державного університету. – 1997. – № 7. – С. 91-92.
34. 9. Занюк С. С. Психологія мотивації та емоцій. Навчальний посібник. – Луцьк: Вид-во Волинського держ. університету, 1997. – 180 с.
35. 10. Занюк С. С. Мотивація діяльності: спонукання, активність, успіх. Навчальний посібник. – Луцьк: Вид-во Волинського держ. університету, 1998. – 124 с.
36. 11. Занюк С. С. Мотиваційний тренінг. Спецпрактикум з психології мотивації. – Луцьк: Вид-во Волинського держ. університету, 1998. – 64 с.
37. 12. Занюк С. С. Теоретичні та практичні аспекти формування мотивації досягнення // Педагогічні та психологічні науки. Науковий вісник Волинського державного університету. – 1998. – № 9 – С. 55-59.
38. 13. Занюк С. С. Формування мотивації досягнення у підлітків в процесі психологічного тренінгу// “Проблеми загальної та педагогічної психології”. Збірник наукових праць Ін-ту психології імені Г. С. Костюка АПН України: Т. 1, ч. 1. – К.: Любіть Україну. – 1999. – С. 34-37.
38. 14. Занюк С. С. Тренінг особистісної причинності як метод формування мотивації учіння // Психологія. Збірник наукових праць Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. – Вип. 2(9), ч. 1. – К., 2000. – С. 171-176.
40. 15. Занюк С. С. Особливості та ефективність формування мотивації учіння у студентів // Філософія, соціологія, психологія. Збірник наукових праць. Вип. 5, ч. 2. Матеріали Міжнародної наукової конференції “Особистість в розбудові відкритого демократичного суспільства в Україні”, 6-7 жовтня 2000 р., Івано-Франківськ. – 2000. – С. 74-79.
41. 16. Занюк С. С. Почуття компетентності у студентів та учнів як компонент мотивації учіння // “Проблеми загальної та педагогічної психології”. Збірник наукових праць Ін-ту психології імені Г. С. Костюка АПН України. – Т. ІІ, ч. 2. – К.: Волинські обереги, 2000.– С. 153-161.
42. 17. Занюк С. С. Динаміка когнітивного компоненту в контексті розвитку мотивації // “Проблеми загальної та педагогічної психології”. Збірник наукових праць Інституту психології імені Г. С. Костюка АПН України. – Т. ІІІ, ч. 2. – К.: Любіть Україну, 2001. – С. 88-93.
43. 18. Занюк С. С. Динаміка мотивації учіння в процесі психотренінгу. // “Проблеми загальної та педагогічної психології”. Збірник наукових праць Інституту психології імені Г. С. Костюка АПН України. – Т. ІІІ, ч. 1. – К., 2001. – С. 242-249.
44. 19. Занюк С. С. Мотиваційний тренінг. Формування мотивації учбової діяльності у студентів та старшокласників // Практична психологія та соціальна робота. – 2002. – № 8. – С. 31-42.
45. 20. Занюк С. С. Почуття компетентності в контексті саморозвитку особистості // Психологічні перспективи. Матеріали республіканського науково-практичного семінару “Саморозвиток особистості, спільноти, організації: теорія і практика”. Збірник наукових праць, Луцьк, 30-31 травня 2003 р. – Вип. 4. – Луцьк, 2003. – С. 107-113.
46. 21. Зимняя И.А. Педагогическая психология. Ростов на Дону, 1998 г.
47. 16. Ильин Е.П. Мотивация и мотивы /Е.П. Ильин, СПб.: Питер. – 2000.
48. 17. Каверин С.Б. Мотивация труда /С.Б. Каверин. – М., 1998.
49. 22. Карамушка Л.М. Психологія управління: Навч. посіб. – К.: Міленіум, 2003.
50. 18. Ковалев В.И. Мотивы поведения и деятельности /В.И. Ковалев. – М., 1988.
51. 2. Коваленко Е.Э. Методика профессионального обучения. Учебник для инженеров-педагогов, преподавателей спец. дисциплин системы профессионально-технического и высшего образований – Х.: ЧП ,,Штрих”, 2003.- 480 с.
52. 19. Копеина Н.С. Мотивация учебной деятельности: Вопросы практической психодиагностики и психологического консультирования в вузе /Н.С. Копеина. – Л.,1984.
53. 20. Кубышкина М.Л. Психологические особенности мотивации социального успеха М.Л. Кубышкина// Автореф. Дис. ...канд. – Спб.,1997.
54. 21. Курдюкова Н.А. Оценивание успешности учебной деятельности как психолого-педагогическая проблема /Н.А. Курдюкова // Автореф. Дис. ...канд. – Спб.,1997.
55. 23. Леонтьев А.Н. Деятельность. Создание личности. М., 1977 г.
56. 24. Лисовский В. Т. Актуальные проблемы нравственного воспитания будущих специалистов. Л., 1987.
57. 25.Панкратов А.Н. Саморегуляция психического здоровья: Практическое руководство. – М.: Институт психотерапии, 2001
58. 26. Практична психологія та соціальна робота, №7, 2001
59. 27. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. М., 1989 г.
60. 22. Реан А.А. О ценностно – мотивационной сфере студентов – универсантов /А.А. Реан, Т.В. Андреева, Н.Н. Киреева и др. // Ананьевские чтения – 99: Тезисы научно – практической конференции. – СПб.,1999.
61. 3. Смирнов С.Д. Педагогика и психология высшего образования: от деятельности к личности: Учеб. пособие. – М.: Изд. центр ,,Академия”, 2001. – 304 с.
62. 28. Якобсон П.М. Психологические проблемы мотивации поведения человека.
63. 29. Якунин В.А. Педагогическая психология. С-Пб. 1998 г.
64. http://pedsovet.org/mtree/task,viewlink/link_id,5348/Itemid,118/
65. http://festival.1september.ru/articles/505872/
ДОДАТКИ
Додаток 1
Методика оцінки рівня розвитку емпатії. Для цього на зазначені нижче запитання дайте відповідь (+) або (-):
1. Я маю звичку уважно вивчати обличчя і поведінку людей, щоб зрозуміти їхній характер, схильності, здібності.
2.Якщо оточуючі виявляють ознаки нервозності, я, зазвичай, залишаюсь спокійним.
3.Я більше довіряю доказам свого розуму, ніж інтуїції.
4.Я вважаю цілком доречним для себе цікавитися домашніми проблемами своїх співробітників.
5.Я можу легко ввійти в довіру до людини, коли в цьому виникає потреба.
6.Зазвичай, я з першої ж зустрічі вгадую «споріднену душу» в новій людині.
7.Я з цікавості, як правило, розпочинаю розмову про життя, роботу, політику з випадковими попутниками у потязі, літаку.
8.Я втрачаю душевну рівновагу, якщо оточуючі чимось пригнічені.
9.Моя інтуїція - надійніший спосіб розуміння оточуючих, ніж знання чи досвід.
10.Виявляти цікавість до внутрішнього світ}' іншої особистості - нетактовно.
11.Своїми словами я часто ображаю близьких мені людей, не помічаючи цього.
12.Я легко можу уявити себе якоюсь твариною, відчути її звички і стани.
13.Я майже не розмірковую над причинами вчинків людей, які мають до мене безпосереднє відношення.
14.Я рідко приймаю до серця проблеми своїх друзів.
15.Як правило, за кілька днів я відчуваю: щось має трапитися з близькою мені людиною, і очікування збуваються.
16.Спілкуючись з діловими партнерами, я зазвичай намагаюсь уникати розмов про особисте.
17.Іноді рідні дорікають мені за черствість, неувагу до них.
18.Мені легко вдається скопіювати інтонацію, міміку людей, наслідуючи їх.
19.Мій зацікавлений погляд часто бентежить нових партнерів.
20.Чужий сміх, зазвичай, передається і мені.
21.Часто, діючи навмання, я все ж таки знаходжу правильний підхід до людини.
22.Плакати від щастя - дурниця.
23.Я здатен цілком злитися з близькою для мене людиною, ніби розчинитися в ній.
24.Мені рідко зустрічалися люди, яких би я розумів без зайвих слів.
25.Я мимоволі чи з цікавості часто підслуховую розмови сторонніх людей.
26.Я можу залишатися спокійним, навіть якщо всі навколо мене хвилюються.
27.Мені набагато легше підсвідомо відчути сутність людини, ніж зрозуміти її, «розклавши по поличках».
28.Я спокійно ставлюся до дрібних неприємностей, які трапляються у когось із членів сім'ї.
29.Мені було б складно щиро і довірливо вести бесіду з настороженою, замкнутою людиною.
30.У мене творча натура - поетична, художня, артистична.
31.Я без особливої цікавості вислуховую сповіді нових знайомих.
32.Я засмучуюсь, якщо бачу людину в сльозах.
33. Моє мислення більше відрізняється конкретністю, строгістю, послідовністю, ніж інтуїцією.
34.Коли друзі починають говорити про свої неприємності, я волію перевести розмову на іншу тему.
35.Якщо я бачу, що у когось з рідних погано на душі, то, як правило, стримуюсь від розпитувань.
36.Мені складно зрозуміти, чому дрібниці можуть так сильно засмучувати людей.
Підраховується кількість правильних відповідей (відповідно до «ключа») за кожною шкалою, а потім визначається сумарна оцінка:
1.Раціональний канал емпатії: +1, +7, -13, +19, +25, -31;
2.Емоційний канал емпатії: -2, +8, -14, +20, - 26, +32;
3.Інтуїтивний канал емпатїі: -3,+9, +15, +21, +27, - 33;
4.Установки, які сприяють емпатїі:+4, -10,-16, -22, -28, -34;
5.Здатність до емпатїі: +5, -11, -17, -23, -29, -35;
6.Ідентифікація в емпатїі: +6, +12, +18, - 24, + ЗО, -36.
Інтерпретація результатів:
Аналізуються токазники окремих шкал і загальна сумарна оцінка рівня емпатії. Оцінки на кожній шкалі можуть варіюватися від 0 до 6 балів і вказувати на значущість конкретного параметру в структурі емпатії.
Раціональний канал емпатії. Характеризує спрямованість уваги, сприйняття і мислення емпатуючого на суть будь-якої іншої людини - її стан, проблеми, поведінку. Це спонтанний інтерес до іншої людини, який відкриває «шлюзи» емоційного та інтуїтивного її відображення. У раціональному компоненті емпатії не слід шукати логіку чи мотивацію інтересу до іншого. Людина привертає увагу своєю буттєвістю, що дає змогу емпатуючому неупереджено виявляти її суть.
Емоційний канал емпатії. Фіксується здатність емпатуючого входити до емоційного резонансу з оточуючими - співпереживати, брати співучасть. Емоційна чутливість у цьому випадку стає засобом «входження» до енергетичного поля партнера. Зрозуміти його внутрішній світ, прогнозувати його поведінку і ефективно впливати можливо тільки за умови енергетичного підстроювання. Співучасть і співпереживання виконують роль зв'язки, провідника від емпатуючого до емпатованого і навпаки.
Інтуїтивний канал емпатії. Бальна оцінка свідчить про здатність респондента бачити поведінку партнерів, діяти в умовах дефіциту вихідної інформації про них, спираючись на досвід підсвідомості. На рівні інтуїції замикаються і узагальнюються різноманітні дані про партнерів. Інтуїція, слід вважати, менше залежить від оцінювальних стереотипів, ніж усвідомлене сприйняття партнерів.
Шкальні оцінки виконують допоміжну роль в інтерпретації основного показника рівня емпатії. Сумарний показник теоретично може змінюватися у межах від 0 до 36 балів. За наявними попередніми даними, можна вважати: результат ЗО балів і вище свідчить про надзвичайно високий рівень емпатії; 29-22 - середній; 21-15 - знижений; менше 14 балів — дуже низький.
Додаток 2
Вправа. Розвиток емпатії
1.Подумайте, чи здатні Ви відповідати на такі запитання: «Що я зараз переживаю?», «Чого я в цей момент хочу?», «Навіщо я це, роблю?». Якщо Ви можете дати собі в цьому звіт, Ви маєте здатність мислити за інших.
2.Подумайте і вирішіть, чому в однакових ситуаціях Ви іноді дієте так, а іноді - інакше. Пригадайте конкретні події. Потрібно знати причини своїх дій. Це допоможе Вам розуміти причини дій інших.
3.Назвіть (про себе) ім'я людини, Вам неприємної. З'ясуйте, в чому причина такого ставлення.
4.Пригадайте випадок, коли під час розмови Ваш співрозмовник наполягав на, як Ви вважаєте, абсурдній точці зору. Чому він це робив?
5.Чи були випадки, коли Ви, слухаючи промовця, думали, що він говорить одне, а має на увазі інше? Чому Ви так думали?
6.Якщо Ви хочете розвинути свої здібності розуміти переживання і наміри інших людей, виробіть в себе звичку спостерігати:
— Зверніть увагу на якусь людину, оцініть її емоційний стан;
—Навчіться слухати інших людей;
—Перед тим, як що-небудь пропонувати чи висловлювати прохання, подумайте, чи можуть Вам заперечити;
—Спостерігаючи за людиною, спробуйте здогадатись, в чому ця людина буде вдягнута наступного разу. Чи часто Ваші прогнози справджуються?
— Коли дивитеся по телевізору художні фільми, періодично вимикайте звук. Під час цієї паузи намагайтеся не губити зв'язку між подіями. Це допоможе Вам розвинути здатність ідентифікувати себе з іншими людьми.
7. Коли будете в картинній галереї, спробуйте спостерігати за людьми, які уважно розглядатимуть картину:
—на якій зображена радісна подія;
—на якій зображена сумна чи трагічна подія.
Порівняйте поведінку двох груп людей, зверніть увагу на їхні обличчя, поставу, жести, характер переговорів між ними. Чи помітили Ви різницю?
Додаток 3
Призначення тесту
Діагностика учбової мотивації студентів.
Опис тесту
Методика розроблена на основі опитувальника А.А. Реана і В.А. Якуніна. До 16 затверджень вищеназваного опитувальника додані твердження, що характеризують мотиви учення, виділені В.Г. Леонтьевим, а також твердження, що характеризують мотиви учення, отримані Н.Ц. Бадмаєвой в результаті опиту студентів і школярів. Це комунікативні, професійні, учбово-пізнавальні, широкі соціальні мотиви, а також мотиви творчої самореалізації, уникнення невдачі і престижу.
Інструкція до тесту
Оціните по 5-балльной системі приведені мотиви учбової діяльності по значущості для Вас: 1 бал відповідає мінімальній значущості мотиву, 5 балів – максимальною.
Тестовий матеріал
Вчуся, тому що мені подобається вибрана професія.
Щоб забезпечити успішність майбутньої професійної діяльності.
Хочу стати фахівцем.
Щоб дати відповіді на актуальні питання, що відносяться до сфери майбутньої професійної діяльності.
Хочу повною мірою використовувати завдатки, що є у мене, здібності і схильності до вибраної професії.
Щоб не відставати від друзів.
Щоб працювати з людьми, треба мати глибокі і всебічні знання.
Тому що хочу бути в числі кращих студентів.
Тому що хочу, щоб наша учбова група стала кращою в інституті.
Щоб заводити знайомства і спілкуватися з цікавими людьми.
Тому що отримані знання дозволять мені добитися всього необхідного.
Необхідно закінчити інститут, щоб у знайомих не змінилася думка про мене, як здібній, перспективній людині.
Щоб уникнути засудження і покарання за погане навчання.
Хочу бути поважаною людиною учбового колективу.
Не хочу відставати від однокурсників, не бажаю опинитися серед тих, що відстають.
Тому що від успіхів в навчанні залежить рівень моєї матеріальної забезпеченості в майбутньому.
Успішно вчитися, складати іспити на «4» і «5».
Просто подобається вчитися.
Потрапивши в інститут, вимушений вчитися, щоб закінчити його.
Бути постійно готовим до чергових занять.
Успішно продовжити навчання на подальших курсах, щоб дати відповіді на конкретні учбові питання.
Щоб придбати глибокі і міцні знання.
Тому що в майбутньому думаю зайнятися науковою діяльністю за фахом.
Щоб побачити матеріал цілком вам необхідно реєструватися або виконати вхід.
Ключ до тесту і обробка результатів тесту
Шкала 1. Комунікативні мотиви: 7, 10, 14, 32.
Шкала 2. Мотиви уникнення: 6, 12, 13, 15, 19.
Шкала 3. Мотиви престижу: 8, 9, 29, 30, 34.
Шкала 4. Професійні мотиви: 1, 2, 3, 4, 5, 26.
Шкала 5. Мотиви творчої самореалізації: 27, 28.
Шкала 6. Учбово-пізнавальні мотиви: 17, 18, 20, 21, 22, 23, 24.
Шкала 7. Соціальні мотиви: 11, 16, 25, 31, 33.
При обробці результатів тестування необхідно підрахувати середній показник за кожною шкалою опитувальника.
Валідность і надійність тесту
Судячи по опису тесту в джерелі, валидность методики досліджувалася Н.Ц.Бадмаєвой і її колегами.
Детально про валідность і надійність тесту
Кластерний аналіз дозволив створити іерархізіровану систему виділених тверджень Н.Ц.Бадмаєвой і розподілити їх по групах (мотивам). Вийшла горизонтальна деревовидна схема кластерів, представлена в додатку 1. Всього виділено 2 великі кластера, такі, що складаються з 10 і 24 тверджень.
До першого кластера увійшли дві групи соціальних мотивів:
престижу (твердження: 8, 9, 14, 29, 30)
уникнення невдачі (твердження: 6, 10, 12, 13, 19, 31).
Другий кластер склали 2 групи мотивів.
До першої групи увійшли мотиви довга і відповідальності. Це твердження: «Бути постійно готовим до чергових занять», «Не хочу відставати від однокурсників, не бажаю опинитися в числі тих, що відстають», які об'єднані з твердженням «Вчуся, щоб дати відповіді на актуальні питання майбутньої професії».
До другої групи увійшли учбово-пізнавальні, комунікативні, когнітивно-професійні мотиви, а також мотиви самоствердження і творчої самореалізації.
Мотиви самоствердження і благополуччя об'єднуються з твердженням «Хочу мати диплом з гарними оцінками, щоб мати перевагу перед іншими» і далі на більш високому рівні узагальнення вони об'єднуються з твердженням «Вчуся, щоб заводити знайомства з освіченими і цікавими людьми». Всі затвердження даної групи можна віднести до комунікативних мотивів, оскільки всі вони так чи інакше пов'язані з відносинами з іншими людьми.
Твердження, що характеризують учбово-пізнавальні, когнітивно-професійні, професійні мотиви і мотиви творчої самореалізації, об'єднані на більш високому рівні узагальненості з твердженням «Щоб забезпечити успішність майбутньої професійної діяльності». Тому дані твердження, можна віднести до групи мотивів досягнення успіху або професійної самореалізації. Мотиви досягнення успіху (професійній самореалізації) і комунікативні мотиви об'єднує мотив «Прагнення до наукової діяльності».
Кластерний аналіз дозволив виявити групи провідних мотивів учбової діяльності, їх ієрархічну структуру. Проте цей аналіз не показує внутрішні зв'язки між всіма виділеними мотивами. Така інформація була отримана в результаті аналізу чинника. В результаті факторизації методом головних компонент з Varimax – обертанням було отримано п'ять чинників. Факторізація підтвердила виводи кластерного аналізу про структуру мотивації учбової діяльності студентів. Вибірка для факторизації склала 220 чоловік. Кумулятивний відсоток дисперсії, що описується п'ятьма чинниками, склав 57,3 %.
На підставі змістовного аналізу до остаточного варіанту опитувальника увійшли 34 твердження, що характеризують 7 мотивів учення студентів.
Апробація методики проводилася на вибірці студентів третього курсу і школярів 11-го класу.
Ретестова надійність опитувальника зміряна з інтервалом часу в чотири місяці (вибірка склала 92 людини). Коефіцієнти кореляції по Пірсону були значущими при ?<0, 001 і знаходилися в межах 0,671-0,720. Діськрімінатівная надійність мотиваційних шкал опитувальника обчислювалася по алгоритму чотирьохклітинної кореляції на вибірці в 225 чоловік. Для кожного затвердження опитувальника був розрахований f – коефіцієнт. До остаточного варіанту опитувальника увійшли ті твердження, для яких f – коефіцієнт був вищий, ніж 0,154, і знаходився в межах від 0,240 до 0,745 при ?<0, 01.
Критерійна валідность була обчислена на вибірці з 102 чоловік. За зовнішній критерій була взята поточна академічна успішність студентів. Виявлена значуща кореляція (по Пірсону) успішності студентів з показниками учбово-пізнавальної мотивації (r=0, 405 при ?<0, 01), творчої мотивації (r=0,254 при ?<0,05), комунікативної мотивації (r=0, 207 при ?<0, 05).
Конкурентна валідность обчислювалася кореляцією із спорідненими методиками.
За шкалою мотивації уникнення невдачі (споріднена методика - опитувальник Т. Елерса) коефіцієнт кореляції склав 0,293;
за шкалою учбово-пізнавальної мотивації коефіцієнт кореляції з тестом Р. Амтхауера склав 0,421, з методикою ШТУР – 0,322;
за шкалою творчої мотивації (з тестом Р.Амтхауера) - 0,224.
Джерела
Методика для діагностики учбової мотивації студентів (А.А. Реан і В.А. Якунін, модифікація Н.Ц. Бадмаєвой) / Бадмаєва Н.Ц. Вплив мотиваційного чинника на розвиток розумових здібностей: Монографія. - Улан-Уде, 2004. С.151-154.
|