План
Вступ
Розділ 1. Психолого-педагогічні особливості молодших школярів та їх вплив на методику викладання курсу природознавства
1.1 Відношення молодших школярів до природи
1.2 Принципи підбору змісту й побудови шкільного курсу природознавства
1.3 Форми організації вивчення природознавства в початкових класах
1.4 Навчально-виховні можливості природознавчого навчання
1.5 Завдання і зміст навчально-виховних задач курсу природознавства в початкових класах
Розділ 2. Практичні аспекти вирішення навчально-виховних завдань під час викладання курсу природознавства на початковому етапі
2.1 Особливості природознавства як навчального предмету
2.2 Естетичне виховання учнів початкових класів в процесі вивчення природознавства
2.3 Принцип формування екологічного мислення - виховний аспект
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність теми дослідження.
У період шкільного дитинства при сприятливих умовах життя інтенсивно розвивається інтелектуальна й емоційно-вольова сфера дитини, закладаються основи правильного відношення до предметів й явищ навколишнього середовища. Важливий фактор впливу на дітей - систематична, цілеспрямована навчально-виховна робота, у якій особливе місце займає процес ознайомлення із природою.
Видатні діячі минулого бачили в природі могутнє джерело знань, засіб для розвитку розуму, почуттів і волі. Думка про величезне виховне значення матеріалістичних уявлень була сформульована О.І. Герценом: "Нам здається майже неможливим без природознавства виховати... потужний розумовий розвиток; ніяка галузь знань не привчає так розуму до твердого, позитивного кроку, до смиренності перед істиною, до сумлінної праці, і що ще важливіше, до сумлінного прийняття наслідків такими, якими вони вийдуть, як вивчення природи..." [7, 95].
Прилучення людини до природи через її пізнання завжди служило засобом формування її світогляду. Природознавча освіта стала особливо важливою на сучасному етапі історичного розвитку, коли господарська діяльність людини надзвичайно змінила природний вигляд землі. На перший план вийшло завдання формування науково обґрунтованого погляду на природу, який опирається на повноцінний інтелектуальний і моральний розвиток підростаючого покоління.
Навчання в школі розглядається більшістю вчених як комплексна проблема формування фізичних, етичних, морально-вольових й інтелектуальних якостей особистості дитини. Першочергове значення надається досягненню належного розумового рівня, що становить основу психічної готовності дітей до систематичного навчання. Ознайомлення із природою при спеціальній організації навчання приносить позитивні результати в розвитку сприйняття, мислення й мови кожної дитини.
Дуже важливе значення надавав природі як фактору виховання дітей з раннього віку російський педагог К.Д. Ушинський, звертаючи увагу на позитивний вплив природи на психіку дітей, на всебічний розвиток у процесі спілкування із природою. "Логіка природи є найдоступнішою для дітей логікою - наочна, незаперечна. Будь-який новий предмет дає можливість тренувати розум порівняннями, вводити нові поняття в область уже набутих, підводити вивчені види під один рід" [29, 114].
Такі психологи, як Л.С. Виготський, Б.Г. Ананьєв, Г.С. Костюк, О.Н. Кабанова-Меллер, О.О. Люблінська, Н.А. Менчинська, Л.В. Занков, В.В. Давидов й ін. у своїх дослідженнях показали, що між навчанням, розвитком і вихованням існує тісний зв'язок. Багато зроблено у рішенні проблеми співвідношення навчання й розвитку в дидактичному плані лабораторією, якою керував Л.В. Занков. У дослідженнях цієї лабораторії стверджується, що навчання, спрямоване тільки на засвоєння знань і вироблення навичок, не може результативно впливати на розвиток школярів [26, 29].
Розвиваюче навчання - це засіб активізації пізнавальних процесів, спрямованих на усвідомлене, більш швидке засвоєння знань учнями.
Коли говорять про розвиваючі можливості навчання природознавству, то звертають увагу на зміст предмета, логіку його побудови; чи відповідають вони виявленню причинно-наслідкових зв'язків, у розкритті яких розвиваються багато рис особистості школярів, їхня психічна діяльність, і, насамперед, мислення.
Ще А.Я. Герд, розробляючи предмет природознавства для молодших класів школи, звертав увагу на встановлення зв'язків і взаємозв'язків природних явищ, на логіку побудови предмета [6, 51].
Зміст курсу природознавства, розроблений А.Я. Гердом, послужив основою для наступних побудов предмета. Ця основа прийнята й у нових програмах сучасної школи.
Через комплексний зміст предмета природознавства, який базується на багатьох науках, на перший план висувається завдання приведення його в єдину систему, встановлення строгої послідовності у вивченні. Власне кажучи, всі види роботи при вивченні природознавства містять у собі можливості розвитку, навчання та виховання дітей: мислення, пам'яті, уяви, інтересу.
Сутність природознавчої освіти і виховання становлять цілеспрямований процес формування відповідального відношення школярів до навколишнього природного середовища у всіх видах навчальної, суспільно-трудової діяльності й спілкування із природою. У зв'язку із цим воно не може здійснюватися в рамках окремого й навіть особливого предмета, а вимагає участі всіх шкільних дисциплін у їхньому взаємозв'язку. Особлива увага повинна приділятися діяльності учнів по вивченню й охороні навколишнього середовища, формуванню їх морально-естетичного відношення до природи.
Таким чином, курс природознавства в початковій школі відіграє особливо важливу роль в становленні особистості, розвитку та виховання дитини. Саме тому, навчально-виховні завдання цього курсу мають бути ґрунтовно дослідженні і викладені. Цим і обумовлюється вибір теми курсового дослідження "Навчально-виховні завдання курсу природознавства в початковій школі"
Об'єктом дослідження
є процес навчання природознавства у початковій школі.
Предмет дослідження
- навчально-виховні завдання, які ставляться перед викладачами в процесі викладання та забезпечення якості знань з природознавства у учнів початкової ланки.
Метою курсової роботи
є вивчення та висвітлення різних сторін навчальних та виховних завдань які несе курс природознавства у початковій школі, шляхів та прийомів їх удосконалення, які сприяють кращому формуванню природничої свідомості дітей, становленню відповідального відношення учнів до природного середовища.
Для досягнення мети розв’язувались такі завдання дослідження
:
Вивчити виховні та навчальні можливості курсу природознавства в початковій школі.
Виявити психолого-педагогічні особливості дітей початкових класів, які впливають на методи та прийоми викладання курсу природознавство.
Проаналізувати практичні шляхи реалізації навчально-виховних задач курсу природознавства у початкових класах.
Визначити дидактичні умови забезпечення якісних знань з природознавства, в учнів початкової школи.
Методи дослідження
. Для розв’язання усіх поставлених завдань використовувався теоретичний аналіз загальної та спеціальної психолого-педагогічної, навчально-методичної літератури.
Практичне значення дослідження.
Матеріали дослідження можуть бути використані при написанні наукових та пошукових праць з даної проблематики, в процесі підготовки до занять з педагогіки, та методики викладання природознавства. Вони становлять підґрунтя для подальших педагогічних досліджень з цієї проблематики.
Структура дослідження.
Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, який налічує найменувань.
Велику роль у розвитку пізнавального відношення до природи молодших школярів грає природознавство. Цей предмет вивчає природу як єдине матеріальне ціле, розглядає його в розвитку, у часі й просторі.
Природознавчі знання молодших школярів є основою для вивчення природних дисциплін у середній школі (географії, ботаніки, зоології, анатомії й фізіології людини). Чим більше обсяг знань учнів про природу й працю людей, тим легше вчителю працювати по всіх предметах початкового навчання.
Молодшим школярам властиві допитливість і емоційна чуйність, що й обумовлює характер їхнього відношення до природи. Як і в дошкільників, у них переважає естетичний мотив, однак у більшій частині відповідей молодші школярі оперують морально-естетичними мотивами відносин до природи: "Тварини всіх радують"; "Вони нам подобаються", "Ліс - наш друг"; "Без птахів було б не цікаво зустрічати весну". У цьому віці діти осмислюють і переоцінюють свій колишній досвід відносини до природи: "Я зробив погано, коли був маленьким"; "Коли був маленьким, не знав, що таке природа, тепер я зрозумів, що природу треба берегти". Однак поведінка пояснюється на елементарному рівні, односкладово й найчастіше неточно.
Для більшості відповідей характерні безпосередність і відвертість визнань у негарних учинках, але молодші школярі не диференціюють свої дії й дії інших по ступені значимості їхніх впливів на природу. Допускаються неправильні судження при поясненні, чому треба берегти природу: "Дерева виробляють кисень і знищують газ"; "Якби не було мурах, ліс був би брудним" і ін. [2, 46]
Відповіді учнів свідчать про недостатнє розуміння й обмеженість їхньої особистої участі в праці, пов'язаній з турботою про живі об'єкти природи. Однак у ряді випадків шестилітні школярі висловлюють умовиводи широкого плану, такі, наприклад, як: "Людина - частина природи"; "Треба прагнути перетворити планету у квітучий сад"; "Треба берегти природу для наших нащадків"; "Не треба воювати, якщо ми хочемо, щоб природа не гинула". У цілому ж молодшим школярам властиві емоційний і утилітарний типи відносини до природи. Очевидно, у межах вікових можливостей є ще не використані резерви для підвищення рівня сформованості екологічної відповідальності.
Основна ідея шкільного предмета природознавства складається з розкриття об'єктивно існуючих зв'язків між неживою й живою природою, у поясненні впливу всіх компонентів природи на трудову діяльність людини.
Необхідною умовою для сприйняття дітьми природничого поняття є вміння вчителя володіти словом. Незважаючи на те, що основним джерелом знання в процесі формування відчуттів є саме поняття або об'єкт, точне й образне слово вчителя направляє процес спостереження, організує його в певній послідовності, уточнює, конкретизує ознаки спостережуваного об'єкта, поняття й т.д. Тому вчителю необхідно свої думки виражати коротко, точно, логічно, щоб словесний опис природничого поняття збігся з тим, що діти спостерігають.
Спостереження школярами об'єктів природи повинне супроводжуватися спеціальними завданнями, спрямованими на уточнення сприйняття. Як відомо, спостерігаючи той самий об'єкт, люди бачать його по-різному в силу своїх індивідуальних особливостей. У навчальному ж процесі важливо, щоб у досліджуваному поняття або об'єкті всі діти бачили те головне, що пов'язане з його характеристикою. Тому наступною умовою формування відчуттів є організація вправ, що уточнюють сприйняття. [3, 14-16]
Наприклад, на екскурсії в природу в II класі по темі "Зміни в житті рослин восени" вчителю потрібно продумати завдання, які уточнюють сприйняття того, що відбувається приблизно наступного змісту: подивіться, яке сьогодні небо. Як світить сонце? Тепліше або холодніше сьогодні в порівнянні з літом? Як змінилися дерева в порівнянні з літом? Поспостерігайте, що відбувається з листочками. Знайдіть на землі листки берези, тополі й т.д.
Активність школярів при сприйнятті природознавчого матеріалу можна викликати також використанням знань, засвоєних учнями раніше, і практичного досвіду дітей. Чим краще школяр знайомий з досліджуваними поняттями або об'єктами, тим повнішим, точнішим й змістовнішим є сприйняття їх. Немаловажну роль у процесі формування понять грає організація вправ по впізнаванню й розрізненню об'єктів природи. Для їхнього виконання дітей необхідно навчити таких прийомів розумової діяльності, як розподіл цілого на частини, виділення ознак предметів або властивостей явищ природи. Наприклад, учням можна дати завдання: порівняти зайця та кроля, знайти подібність і відмінність. Виконуючи завдання, учні повинні навчитися знаходити загальні ознаки порівнюваних об'єктів. Так, при порівнянні зайця з кролем загальною ознакою буде наявність довгих вух, характерної ознаки - лякливості та ін.
Важливе, місце в ході формування понять займає такий прийом, як замальовка по пам'яті. Для дитини надто важливо мати вміння активізувати, "пожвавлювати минулий досвід", відтворювати почуттєвий образ. Прийом замальовки по пам'яті не тільки сприяє відтворенню почуттєвого образа, але й формує вміння схематичного просторового зображення. [3, 18]
Однією з основних умов формування понять є організація проблемного навчання природознавству. Створення проблемних ситуацій на уроках, екскурсіях створює в учнів стан інтелектуального утруднення, що вимагає виходу, тобто рішення поставленої проблеми, і може здійснюватися самими учнями (шляхом безпосереднього спостереження за об'єктами або постановки нескладних досвідів) або за допомогою вчителя (показує шляхи рішення проблеми). Тут велику роль при формуванні понять грає певна система викладу матеріалу, певна логічна послідовність у його подачі. У послідовності викладу матеріалу вчитель може використовувати як індуктивний (від частини конкретного до загального), так і дедуктивний (від загального до частини) метод або той і інший разом. [4, 53]
Природознавство як навчальний предмет містить у собі основи таких наук, як біологія й географія, тому його зміст розкривається через систему біологічних і географічних термінів.
У ході формування природознавчих понять необхідно практикувати школярів у здійсненні таких прийомів розумової діяльності, як аналіз (розподіл цілого на частині), визначення головних і другорядних ознак природних об'єктів, явищ, синтез (з'єднання частин у ціле, виділення взаємозв'язків у частинах), узагальнення, висновки, визначення, класифікація.
Формування природознавчих понять нерозривно пов'язане з перекладом знань у практичні вміння й навички. Формування вмінь пов'язане із застосуванням теоретичних знань на практиці.
У навчально-виховному процесі по природознавству дотримання педагогічних умов формування відчуттів, уявлень і понять сприяє реалізації однієї з основних завдань сучасної школи - підвищенню якості знань учнів.
У зв'язку з особливостями змісту курсу природознавства, завданнями, розв'язуваними в навчально-виховному процесі, розрізняють наступні організаційні форми вивчення природи молодшими школярами; урок, екскурсію, позаурочну домашню й позакласну роботу. Для кожної з форм характерна певна організуюча й навчальна діяльність учителя, тривалість і метод проведення, особлива організація індивідуальної, групової або колективної навчальної роботи школярів.
Головна форма організації навчання в сучасній школі - урок. Уроки розташовуються в певній послідовності, що забезпечує планомірне, систематичне засвоєння учнями фактів, уявлень, понять, узагальнень, що становлять зміст початкового курсу природознавства, а також формування й розвиток як загально-навчальних, так і спеціальних умінь і навичок за спостереженням за об'єктами природи, постановці найпростіших досвідів з ними. На уроках природознавства також вирішуються завдання виховання й всебічного розвитку особистості молодших школярів. [16, 41]
На уроках учитель використовує словесні, наочні, практичні методи навчання, різноманітні наочні засоби для формування міцних, усвідомлених знань про неживу й живу природу, про рослини й тварин нашої Батьківщини.
Разом з тим урок, залишаючись основною формою організації навчально-виховної роботи в школі, у сучасних умовах став тісний для деяких видів практичної діяльності учнів, пов'язаних з вивченням об'єктів природи в їхніх природних умовах. Тому велика увага приділяється формам, які доповнюють навчання: екскурсіям, позаурочним, домашнім заняттям.
На екскурсії учні спостерігають навколишню природу, знайомляться з працею людей, тваринами у різні пори року. Найчастіше основна мета екскурсії - формування природничих понять про живі істоти, предмети і явища природи в реальній обстановці. Якщо екскурсія проводиться на початку теми, то враження, отримані в її ході, використовуються на наступних уроках як основа для формування ще більш конкретних образів про зовнішній вигляд тварин і для засвоєння їхніх різноманітних властивостей. Екскурсії також можуть проводитися в процесі досліджуваної теми для уточнення знань школярів про предмети природи, процеси і явища і їхньому взаємозв'язку. Наприкінці теми часто проводяться узагальнюючі екскурсії, у ході яких досліджувані на уроках природознавчі поняття закріплюються й конкретизуються. [11, 57]
Серед організаційних форм навчання природознавству особливе місце займає позакласна робота. Вона є необов'язковою для всіх учнів і поєднує тих, хто цікавиться предметом, хоче глибше й більше знати про природу, брати участь у різних заходах, пов'язаних з її вивченням. Позакласна робота із природознавства містить у собі індивідуальні, групові й масові види занять. Вони будуються на основі навчального матеріалу, але по вільно обраній тематиці з урахуванням інтересів учнів. Зміст позакласних занять повинен доповнювати й поглиблювати програмні знання учнів, розширювати їхній кругозір, формувати практичні вміння й навички. Всі організаційні форми навчання по природознавству взаємозалежні між собою. На уроках учні одержують завдання для ведення фенологічних спостережень, по постановці найпростіших досвідів у куточку живої природи, на учбово-дослідній ділянці. Матеріал, вивчений на уроках, доповнюється, конкретизується, узагальнюється на екскурсіях, при виконанні домашніх завдань. У той же час результати досвідів, спостережень, виконаних за завданням учителя, використовуються на уроках для підтвердження тих або інших теоретичних положень або як опорні знання при формуванні нових понять. [2, 121] Закріплення цих понять здійснюється через систему домашніх занять. Діти не тільки запам'ятовують матеріал підручника, але й збирають новий про лісові рослини й тварин. Зібрані дітьми відомості вчитель використовує на уроках.
У системі екологічного виховання важливе місце займає природознавство. У процесі його вивчення діти здобувають елементарні знання про єдність і розмаїтість навколишньої природи, її охороні, знайомляться із картинами природи нашої Батьківщини, одержують загальне уявлення про організм людини, на основі чого формуються гігієнічні навички, настільки потрібні в житті кожної людини. Цим значення предмета не обмежується. Основна ідея шкільного предмета природознавства складається в розкритті й встановленні зв'язків між компонентами неживої й живої природи, у поясненні впливу всіх компонентів природи на трудову діяльність людей, яка пов'язана в значній мірі з використанням природи й відповідно до цього - вихованням дбайливого відношення до неї. У процесі реалізації цієї ідеї створюються великі можливості комплексного підходу до навчання підростаючого покоління. Відомо, що вчитель, навчаючи, виховує й розвиває дітей.
Всі форми роботи з дітьми початкової ланки при вивченні природи, повинні включати прийоми по формуванню таких якостей, як доброзичливість, справедливість, дружба, особиста відповідальність за спільну справу. Великі можливості в цьому плані закладені в екскурсіях, на яких діти проявляють себе з різних сторін. Тут можна помітити егоїстичні нотки в поведінці окремих учнів, недоброзичливість по відношенню один до одного, невиконання норм поведінки. Завдання вчителя - вчасно помітити ці негативні риски, а головне - попередити небажані прояви.
Із цією метою вчитель передбачає такі прийоми, які виховують повагу учнів один до одного, справедливість, особисту відповідальність за виконувану роботу [3, 68].
Проблема співвідношення навчання й розвитку перебуває в стадії рішення. Успішно вирішується вона психологами, але ще не одержала прийнятної конкретизації в окремих навчальних предметах, у тому числі в природознавстві. Розвиваюче навчання є засіб активізації пізнавальних процесів, спрямованих на усвідомлене, більш швидке засвоєння знань учнями.
Коли говорять про розвиваючі можливості навчання природознавству, то звертають увагу на зміст предмета, логіку його побудови; чи відповідають вони виявленню причинно-наслідкових зв'язків, у розкритті яких розвиваються багато рис особистості школярів, їхня психічна діяльність, і, насамперед мислення.
Після встановлення залежностей у неживій природі починається робота з виявлення зв'язків живої природи з неживий. У початкових класах виявляється залежність зміни рослинності від ступеня освітлення даної території сонцем і температури повітря. Спостереження за життям рослин протягом року дозволяють дітям зробити висновок, що зі зменшенням сонячного освітлення й зниженням температури повітря листки на деревах і кущах починають змінювати своє фарбування, їхні черешки підсихають і відламуються при подуві вітру. Так починається листопад - одне із примітних осінніх явищ у природі.
Отже, програма по природознавству передбачає виявлення найпростіших зв'язків і взаємозв'язків, доступних розумінню учнів. У процесі встановлення зв'язків створюються сприятливі умови для розвитку логічного мислення дітей [3, 69-70].
Надалі вивчення природи свого краю розпадається на формування окремих груп понять, у яких зв'язки здійснюються безпосередньо: поверхня - корисні копалини, погода - водойми, погода - ґрунт й рослинність, рослинність - тваринний світ. При вивченні природних поясів нашої Батьківщини вчитель керується зв'язками й залежностями між положенням пояса стосовно екватора, висотою сонця, тривалістю зими й літа й своєрідністю, що слідує звідси, рослинного й тваринного світу. Таким чином, встановлення зв'язків між окремими природними компонент-найважливіша умова для формування усвідомлених наукових знань при вивченні даної теми.
Розглянуті приклади зв'язку й взаємозв'язку, закладені в предметі природознавства, являють собою найважливіший засіб розвитку мислення учнів. Весь процес мислення при виявленні зв'язків виражений в узагальненнях, ступінь яких поступово ускладнюється в міру залучення нових понять. Первісний щабель узагальнень проявляється в почуттєвому пізнанні: від відчуттів до сприйняттів, від сприйнятті до уявлень. Почуттєвий етап пізнання має важливе значення в навчанні молодших школярів, будучи фундаментом формування понять, суджень, умовиводів [19, 73].
У рішенні проблеми виховання й розвитку учнів особливе значення належить уроку. На уроці, як відомо, реалізуються всі поставлені перед школою завдання: пізнавальні, виховні, розвиваючі.
Насамперед керівники шкіл і працівники відділів народної освіти стежать за відповідністю теми уроку програмі, наявністю плану й чітко поставлених завдань розвиваючого й виховного характеру навчання, за доведенням завдань уроку до учнів. Мобілізувати увагу учнів на вивчення матеріалу, поставити завдання уроку, намітити основні шляхи вирішення цих завдань - найважливіша вимога сучасного уроку. На уроках природознавства завдання уроку формулюються вчителем усно й письмово. Часто письмова форма виражена у вигляді плану, записаного на дошці. План визначає зміст і послідовність роботи. Це дуже важливий етап будь-якого уроку. Відомо, що людина мислить тільки в тому випадку, якщо перед нею поставлене певне завдання. Поставлені завдання визначають тип уроку й відповідно до нього - вибір методів і прийомів, які будуть використані з метою активізації пізнавальної діяльності дітей для вирішення основних завдань уроку.
Найважливіше значення в розвиваючому й виховному навчанні надається науковості вивчення навчального матеріалу. Керівник школи, методист визначає, на якій основі формуються природознавчі уявлення, поняття, чи використовуються спостереження, досліди, практичні роботи, наочні приладдя, чи дотримується послідовність розгляду того або іншого явища або предмета, чи звертається увага на плавність переходів від одного етапу до іншого, на логічність викладу матеріалу [19, 76].
Цінність уроку полягає й у тому, що на ньому вирішуються виховні завдання. Одним з найважливіших вимог до уроку є строго продумана система в повторенні й закріпленні навчального матеріалу. Можна говорити про усвідомлене засвоєння матеріалу в тому випадку, якщо учень може не тільки відтворити, але й застосувати знання в нових ситуаціях. Тому повторення й закріплення матеріалу повинне бути організоване завжди на новій основі. І якщо учень зможе вирішити завдання в нових ситуаціях, використавши вже вивчений матеріал, тоді безпомилково можна стверджувати, що знання ним засвоєні.
Отже, вище були викладені основні вимоги до розвиваючого і виховного навчання на уроках природознавства. Чи здійсненні вони? Так, але для цього вчителеві потрібно серйозно готуватися до уроку, а найголовніше - організувати самоаналіз роботи. Часто ми користуємося трафаретними або іншими прийомами й методами на уроці, застосовуємо їх за традицією, як нас учать методики, іноді не замислюючись над ними. Виявляється, такий самоаналіз - справа дуже складне й не кожен учитель може відповістити на запитання, чому застосований ним той або інший прийом, чому учням задане таке-то запитання, чому вони повинні виконати те або інше завдання.
Система природознавчих знань, яку опановують школярі в процесі навчання природознавству, включає систему пізнавальних завдань. Поряд зі змістом знань про природу, вона є методичною (педагогічною) умовою формування пізнавальних інтересів. Саме шляхом введення завдань, які поступово ускладнюються (пізнавальних завдань) реалізується навчання систематичним знанням про предмети і явища природи. Крім того, пізнавальні завдання підвищують ефективність й усвідомленість засвоєння навчального матеріалу, розвивають розумову діяльність школярів.
Пізнавальні завдання по природознавству включають завдання, питання й проблеми, які діти вирішують у процесі оволодіння природознавчими знаннями. Кожне пізнавальне завдання містить певну мету, має певний зміст і вимогу, оформлену часто у вигляді запитання. За змістом навчального матеріалу пізнавальні завдання класифікуються на кілька груп: завдання про неживу природу (сонце, погода, водойми, ґрунти), про рослини, про тварин, про працю людей у різні пори року.
У навчальному процесі варто виділити основні пізнавальні завдання, які розв'язуються протягом усього навчального року, розділи програми або уроку, і частини, розв'язувані на окремих етапах уроку:
1) принцип єдиного цілого, тобто зміст всіх завдань повинен бути об'єднаний однією ідеєю (природознавчою закономірністю). Такою ідеєю є залежність сезонних явищ у неживій і живій природі від положення сонця на небозводі в різні пори року [23, 39] ;
2) принцип ускладнення пізнавальних завдань: ускладнення навчального матеріалу; підвищення ступеня його узагальнення; збільшення обсягу знань, якими повинен опанувати учень.
Ускладнення природознавчого змісту пізнавальних завдань полягає в послідовному включенні нових "порцій" знань про природу. Так, спочатку вивчається об'єкт або явище із зовнішньої сторони (ознаки погоди, форма, величина, колір й інші зовнішні ознаки рослин і тварин).
Більш складні завдання - про спосіб життя рослин і тварин, їхній розвиток й розмноження. Щоб учень міг вирішити завдання типу "Як розвивається метелик-капусниця?", він повинен знати цю комаху або тварину за зовнішніми ознаками, відрізняти її від інших, схожих комах. Ще більш складні завдання, пов'язані з ознаками природи в різні сезони.
Складні також завдання, що відбивають умови життя живих організмів, які впливають на будову, розвиток, розмноження, походження рослин і тварин. Приклади таких завдань: "Чому дятел може жити тільки в лісі?", "Доведи, що білка - житель лісу" і т. п [23, 42].
Інший напрямок в ускладненні пізнавальних завдань пов'язаний з підвищенням ступеня узагальнення знань учнів про природу. Прості із цього погляду пізнавальні завдання, змістом яких служать конкретні одиничні явища й предмети, наприклад: "Як зимує білка?", "Визначити температуру повітря в класі".
Природознавчі уявлення характеризують досить високий ступінь узагальнення знань учнів. Завдання типу "На які групи можна розділити тварин: лисиця, сорока, бджола, ведмідь, горобець, мураха?", використовувані на перших уроках природознавства вимагають узагальнених знань про тварин.
Ступінь узагальнення пізнавальних завдань підвищується, якщо для їхнього виконання учневі необхідно знати істотні ознаки групи явищ (учень повинен оперувати поняттями): "Довести, що качка - птах", "До якої групи тварин відноситься їжак?".
Завдання, що вимагають умінь встановлювати закономірності явищ, представляють найвищий рівень узагальнення. Завдання типу "Розкажіть про життя тварин у різні пори року" найбільш важкі для учнів. Вони вимагають володіння такими поняттями, як "тварини", "звірі", "птаха", "комахи", вимагають знань узагальнених ознак життя тварин восени, узимку, навесні, улітку, способів харчування й розвитку тварин.
Наступний напрямок в ускладненні пізнавальних завдань характеризується кількісно: завдання, що містять великий обсяг знань, необхідних для вирішення, - найскладніші. Наприклад, завдання "Що це?" (показується зображення рослини) вимагає прямої відповіді учня. Але щоб відповістити на запитання "Які звірі живуть у наших лісах?", необхідно проміжне знання: що таке звірі? Для відповіді на запитання про життя рослин або тварин у різні сезони учні також повинні мати проміжні знання про рослини або тварини, їхню класифікацію в природі, про дерева, кущі, трав'янисті рослини, звірів, птахів, комах, місця їхнього поширення в наших лісах й охорону.
Таким чином, програмою передбачене повідомлення дітям системи знань, які відбивають найважливіші залежності й закономірності в тій або іншій області реальності. До них відносяться уявлення про фізичні зміни агрегатного стану речовин (наприклад, води), переміщенні тіл у просторі, про пристосовування рослин і тварин до умов зовнішнього середовища, про деякі форми екологічних взаємозв'язків у природі й т.п. В результаті в дітей удосконалюється наочно-образне мислення (розширюється коло уявлень, з'являється здатність маніпулювати ними, видозмінювати їх й ін), розвивається словесно логічне мислення (діти вчаться встановлювати взаємозв'язок явищ, бачити їхню причину й наслідки, будувати логічні судження, робити висновки й ін). У моральному плані розуміння залежності об'єктів й явищ у природі є основою правильного відношення дітей до рослин і тварин.
Школярі виявляють велику цікавість до фізичних явищ неживої природи. Підтримуючи цей інтерес дітей, необхідно давати їм певні знання в даній області. Зупинимося докладніше на змісті таких знань.
Формування уявлень про різні стани речовин (твердий, рідкий, газоподібний), про їхній перехід з одного стану в інший, наприклад, при тепловому впливі, про способи поширення тепла (теплопровідності й конвекції) дозволяє показати характер і види змін деяких предметів й явищ навколишнього середовища [21, 140].
Знайомство із властивостями повітря (воно є всюди, має вагу, може стискуватися), магніту (притягає до собі деякі металеві предмети), які виявляються в лабораторних умовах, дає можливість продемонструвати школярам, як фізичні явища приховані від очей. Повітря ми не бачимо, але легко можемо виявити, якщо ним надувати повітряну кульку; магнітне поле також невидиме, але його цікава властивість чітко проявляється, як тільки поблизу з'являються дрібні металеві предмети. Виявлення прихованих властивостей предметів у процесі навчання, що відбувається під керівництвом педагога, позитивно впливає на формування в школярів матеріалістичних уявлень про природу, є основою розуміння більш складних фізичних явищ, досліджуваних у школі.
Повідомлення школярам знань про живу природу йде за трьома взаємообумовленими напрямками: взаємозв'язок рослин і тварин із середовищем перебування, особливості їхнього розвитку, різноманіття видів живих істот. При цьому головне - навчити дитину розуміти зв'язок між живимо організмом і середовищем перебування.
Ріст і розвиток є не що інше, як упорядкований в часі, строго послідовний ланцюжок взаємозв'язків організму, що розвивається, із зовнішнім середовищем. Зв'язок третього поняття - "різноманіття організмів" - з першими двома легко простежується, якщо розглядати його як результат історичного розвитку. Це легко продемонструвати на різних живих істотах, які пристосувалися до однотипних умов життя. Спостерігаючи й доглядаючи за рослинами й тваринами у куточку природи, діти постійно переконуються в тому, що все живе вимагає харчування (тварин треба годувати, рослини - поливати й удобрювати), належних умов життя (рибам потрібна вода певної температури, освітлення, рослини й ін.; птахам необхідний повітряний простір, пісок, вода й ін). У результаті складається реальне уявлення про живий організм [21, 148].
Розглянуті приклади зв'язку й взаємозв'язку, закладені в предметі природознавства, являють собою найважливіший засіб розвитку мислення учнів. Весь процес мислення при виявленні зв'язків виражений в узагальненнях, ступінь яких поступово ускладнюється в міру залучення нових понять. Первісний щабель узагальнень проявляється в почуттєвому пізнанні: від відчуттів до сприйняття, від сприйняття до уявлення.
Почуттєвий етап пізнання має важливе значення в навчанні молодших школярів, будучи фундаментом формування понять, суджень, умовиводів.
Природознавство як навчальний предмет має великі можливості для навчання та виховання школярів. Освітні завдання визначені змістом нової програми даного курсу. Учні початкових класів одержують елементарні відомості про неживу й живу природу, знайомляться із деякими видами виробництва й працею людей своєї області (краю), району, міста, села. У зміст навчання й виховання даного курсу входить безпосереднє вивчення дітьми об'єктів природи шляхом проведення спостережень, постановки дослідів з рослинами й тваринами, ознайомлення школярів із трудовою діяльністю людини, а також практична участь школярів у праці.
Природознавчий матеріал вивчається учнями вже починаючи з 1 класу. При ознайомленні школярів з навколишнім світом накопичуються й формуються знання про різноманіття предметів неживої й живої природи, їхніх змінах. В 2 класі природознавчі знання розширюються, об'єкти природи вивчаються у зв'язку із сезонними змінами, тому з багатьма явищами в природі учні знайомляться власною спостережливістю. Наприклад, вивчають рослини в різні пори року. Особливе місце тут приділяється спостереженню за змінами в житті рослин восени, узимку, навесні. Програма 3-4 класів є прямим продовженням і розвитком раніше отриманих знань, які є основою для засвоєння природничо-наукових дисциплін у наступних класах. Тому зміст курсу природознавства містить у собі елементи різних наук про рослини, тварин, людині, знання про поверхню Землі, її надра, ґрунт, погоду, клімат й ін. [23, 61].
Навчальні й виховні завдання в процесі навчання вирішуються комплексно. У єдності з навчанням здійснюється всебічне виховання; воно містить у собі формування у школярів наукового світогляду; науково-атеїстичне, патріотичне й інтернаціональне, екологічне й моральне, санітарно-гігієнічне, фізичне й трудове виховання.
Завдання, всебічного виховання: прищепити школярам навички культури праці й любові неї та продуктів людської праці, познайомити з різними професіями й на цій основі проводити профорієнтаційну роботу.
Одним із завдань виховання є формування наукового світогляду. У змісті курсу шкільного природознавства закладені великі можливості для його вирішення. Повідомляючи дітям елементарні відомості про неживу й живу природу, про працю людей, учитель показує, як взаємозалежні об'єкти природи, який вплив на природу робить трудова діяльність людини [23, 69].
Уже в 1 класі при вивченні теми "Наша школа" проводитися урок на пришкільній ділянці, де учні знайомляться зі змінами в житті рослин восени, а пізніше переконуються, що з настанням холодів жовтіють й обпадають листки на деревах, зникають комахи, багато птахів летять на південь. У процесі подальшого спілкування із природою у дітей накопичуються знання про те, що з настанням тепла з'являються нові листки, зеленіє й росте трава.
В 2 класі спостереження за об'єктами живої природи тривають. На основі матеріалів екскурсій, коротких записів у "Щоденнику спостережень" встановлюються взаємозв'язки в неживій і живій природі. На конкретних прикладах з'ясовується, які сезонні зміни характерні для рослин і тварин у певну пору року. Знання про зміни в природі учні краще засвоюють у процесі проведення безпосередніх спостережень за рослинами й тваринами. При цьому дуже важливо вчити дітей самостійно виражати свої думки, пояснювати спостережуване явище. Розуміння взаємозв'язків у живій і неживій природі накопичується поступово [14, 11].
В 3 класі при вивченні даного курсу учні використовують уже наявні знання, отримані в процесі спостереження за об'єктами природи. Школярі засвоюють залежність живих об'єктів природи від погодних умов і на цій основі встановлюють багатобічні взаємозв'язки живої й неживої природи. Знання про взаємозв'язки в природі дозволяють учням самостійно робити висновки про зміни в живій природі залежно від пори року.
В 4 класі є великі можливості для формування в учнів наукового світорозуміння при вивченні неживої й живої природи. На конкретних прикладах показується взаємозв'язок цілих екологічних груп, наприклад лугу, лісу, водойми, поля.
Послідовний розвиток знань про природу, постійне ведення "Щоденників спостережень" сприяють формуванню в школярів переконання в тому, що розвиток живої природи є закономірним явищем і є цілком з'ясовний.
Зміст матеріалу дозволяє не тільки розкрити перед учнями основні закономірності змін у природі, але й пояснити причинно-наслідкові зв'язки й на цій основі додати кожному факту, процесу або явищу найкраще тлумачення й обґрунтування. Формування наукового світогляду тісно пов'язане зі здійсненням науково-атеїстичного виховання учнів, головне завдання якого - навчити дітей правильно розуміти й пояснювати явища природи. Роботу з науково-атеїстичного виховання варто проводити на уроках, позакласних заняттях по природознавству, у процесі спілкування вчителів з батьками, індивідуально з учнями, використовуючи при цьому різноманітні форми, методи й засоби навчання, прилучаючи учнів до самостійного осмислення вивчених явищ природи.
Формування основних понять курсу природознавства передбачає організацію систематичних і цілеспрямованих спостережень дітьми на уроці й самостійних спостереженнях у природі. Шляхом порівняння й узагальнення результатів спостережень діти встановлюють причинні зв'язки між явищами в природі - між напрямком вітру й змінами погоди. У процесі спостережень діти вчаться виявляти істотні ознаки й властивості об'єктів й явищ природи.
Так, на основі дослідів, вивчення матеріалу колекцій учні довідаються про властивості вугілля й нафти, води й повітря, учаться розрізняти мінерали, визначати родючість ґрунтів і т.д.
Найбагатший фактичний матеріал для цього курсу в молодших класах дає краєзнавча робота: спостереження з наступною схематичною фіксацією сезонних зміні в живій і неживій природі рідного краю; знайомство з розмаїтістю природи - корисними копалинами, ґрунтами, рослинністю й тваринним світом; збір колекцій, гербаріїв місцевої флори; вивчення діяльності населення по охороні, використанню й перетворенню природи у своїй місцевості.
Учитель так повинен направляти пізнання дітьми природи, щоб у них розвивалася й міцніла любов до природи й турбота про збереження її багатств.
Безпосереднє спілкування із природою і її елементами на екскурсіях, під час практичних занять сприяє естетичному вихованню учнів. Зоряне небо, весняний ліс, снігопад, красиво квітучі кімнатні або лугові рослини, художнє оформлення біологічного кабінету й уроків про рідну природу - все це виховує в дітей почуття любові до природи, а сполучення пізнання з живим почуттям сприяє розвитку стійкого пізнавального інтересу до природи.
Курс природознавства передбачає набуття дітьми практичних умінь (спостереження за температурою повітря по термометрі, напрямок вітру по флюгері, фіксація основних явищ погоди за допомогою умовних знаків, орієнтування на місцевості по сонцю й по компасу й т.п.). Вироблення практичних умінь сприяє розвитку колективізму й трудовому вихованню школярів.
Знання учнів про природу стають більше осмисленими, коли очевидна їхня значимість і можливість застосувати на практиці. Учні знайомляться із розмаїтістю трудової діяльності населення - зі способами видобутку й використання корисних копалин, виведенням і господарським використанням рослин і тварин, з досягненнями науки в освоєнні космічного простору, у скоренні повітряного океану, у використанні енергетичних ресурсів, у процесі всіх галузей народного господарства країни. Такі осмислені знання сприяють розвитку почуття гордості за Батьківщину, є основою патріотичного виховання [2, 178].
Усе вище сказане необхідно для дітей як підготовка до навчання географії, природознавству й іншим предметам, пов'язаних із природою, у старших класах.
На сучасному етапі велика увага приділяється естетичному вихованню учнів, головне завдання якого - формування у дітей почуття прекрасного. Найкращим вихователем цих почуттів є природа. У процесі вивчення природи розкривається її краса й різноманіття. К.Д. Ушинський писав, що день, проведений дитиною серед гаїв, полів, вартий багатьох тижнів, проведених на навчальній лаві. Спілкування із природою навчить школяра слухати музику лісу: шелест листя, спів птахів, шум дерев, дзюркіт води, почувати різноманіття квітів, бачити красу й розмаїтість фарб - все це викликає естетичні переживання, не залишає дитячу душу байдужою.
У початкових класах необхідно в першу чергу звертати увагу дітей на красу форми, зовнішній вигляд рослини або тварини, особливості зафарблення, естетичні ознаки й на цій основі формувати в школярів конкретні знання й уявлення про явища природи. Наприклад, в 3 класі проводиться екскурсія в ліс або парк із метою спостереження за весняними, змінами в житті рослин і тварин. На самому початку екскурсії вчитель звертає увагу дітей на те, як перетворився парк навесні: листки дерев пофарбовані в яскраво-зелений колір, на березах з'явилися сережки й т.д.
Учитель пропонує школярам зупинитися й послухати шелест листів, а потім пояснити, чи є щось загальне в шелесті листів і тихій музиці. Потім він може запропонувати учням прочитати вірші про природу або зробить це сам.
Для естетичного виховання учнів немаловажне значення мають культура навчальної праці, чистота робочого місця, створення відповідних умов для роботи з об'єктами природи.
Акуратно виконана й красиво оформлена колекція комах або рослин допомагає дітям бачити не тільки результати своєї праці, але й одержувати від неї естетичну насолоду [4, 32-34].
Завдання екологічного виховання - формувати у школярів дбайливе відношення до природного середовища. Найважливішою частиною екологічного виховання школярів є природничо-охоронна робота. Вона містить у собі ознайомлення молодших школярів з рослинами й тваринами Червоної книги, виховання у дітей правил і норм поведінки в природі, виконання різноманітної посильної суспільно корисної роботи з охорони природи своєї місцевості. Завдання вчителя: простою доступною мовою пояснити й показати дітям на конкретних прикладах, що людина - це частина природи, без якої її життя неможливе. Наприклад, у процесі вивчення теми "Природа нашого краю. Найважливіші корисні копалини". На початку уроку вчитель повідомляє про видобуток корисних копалин і підводить учнів до висновку про значення корисних копалин у житті людини, потім звертається увага дітей на необхідність охорони корисних копалин. Після вивчення теми учні повинні засвоїти, що видобуток корисних копалин пов'язаний зі зміною й порушенням природного комплексу (найкраще це показати на прикладі місцевих кар'єрів під час екскурсій або при перегляді навчального фільму); тому видобуток корисних копалин проводиться планово, з урахуванням всіх особливостей даної місцевості. На таких прикладах формуються поняття про екологічну рівновагу й причини її порушення [4, 38].
Екологічне виховання в початкових класах у пов'язане з виконанням конкретної природоохоронної роботи: вивчення охоронюваних об'єктів своєї місцевості, суспільно корисна робота з вирощування рослин, догляд за тваринами, виготовлення й розвішування годівниць для птахів, догляд за молодими посадками в лісництвах, вивчення науково-популярної літератури, перегляд передач по природоохоронній тематиці, екскурсії в природу.
Необхідно виховувати в школярів правила й норми поведінки в природі, систематично й послідовно домагатися, щоб ці правила стали звичкою й переконанням. У всій навчально-виховній екологічній роботі важливо підкреслювати, що запаси природи обмежені, що всяке грубе втручання веде до забруднення води й повітря, скороченню й зникненню рослин і тварин.
Санітарно-гігієнічне виховання передбачає послідовне розширення гігієнічних знань учнів, у процесі навчально-виховної роботи, розвиток фізичної культури, виконання режиму харчування, проведення профілактичних заходів, що попереджають захворювання й травми. Завдання вчителя - навчити дітей стежити за собою, правильно мити руки, чистити зуби, зачісуватися й т.п.
З перших днів перебування дітей у школі необхідно виховувати їх так, щоб виробити позитивне відношення до праці, щоб праця для них була першою потребою й необхідністю. Велика увага приділяється трудовому вихованню в навчальному процесі. Тому навчання повинне будуватися так, щоб з першого уроку виховувати в школярів працьовитість. Працьовитість - це моральна риса особистості. Основною умовою формування й розвитку навчальної працьовитості є залучення школярів у різну навчальну працю.
Програмою визначений перелік умінь і навичок, якими повинні опанувати школярі в процесі навчання. Головна праця дітей - це навчальна праця. Майже всі уроки природознавства можна сполучати навчання із працею. Одним з видів навчальної праці є самостійна робота з підручником. Тому необхідно виробити в школярів уміння працювати з текстом, малюнками, завданнями, уміння виділяти з тексту головне, розділяти текст на окремі значеннєві частини, готувати відповіді на запитання, готувати розповідь або план розповіді по малюнку.
При організації навчальної праці вчителю необхідно враховувати індивідуальні особливості школярів, для цього варто готовити диференційовані завдання. Дотепер актуальні й сучасні висловлення К.Д. Ушинського про те, що "виховання не тільки повинне вселити вихованцеві повагу й любов до праці: воно повинне ще дати йому й звичку до праці, тому що ділова, серйозна праця завжди важка" [29, 301].
Велике місце в процесі навчання природознавству займає вироблення практичних умінь і навичок. Процес цей тривалий і вимагає систематичної й цілеспрямованої роботи. Наприклад, при вивченні пристрою й роботи термометра в учнів формуються вміння визначати різну температуру води, фіксувати результати роботи в "Щоденнику спостережень". На цьому ж уроці використаються наявні знання й уміння спостерігати за погодою. Учні "читають" записи з "Щоденника спостережень", і це дозволяє відпрацьовувати вміння визначати температуру "плюс" й "мінус", пояснювати, що виходить, наприклад, 10 градусів тепла й 10 градусів морозу й т.д.
На екскурсіях і практичних заняттях школярі вчаться орієнтуватися на місцевості, читати карту, наносити на неї природні об'єкти, самостійно виготовляти нескладні посібники: схематичні малюнки, гербарії, колекції, виконувати практичну роботу на учбово-дослідній ділянці.
Реформа загальноосвітньої школи орієнтує шкільну практику й педагогічну науку на пошук шляхів інтеграції теоретичних знань, посилення зв'язку навчання з життям. Метою й планованим результатом екологічної освіти є сформованість екологічної свідомості, уміння розуміти й цінувати красу й багатство рідної природи, здатність здійснювати екологічно грамотні дії й поводження, займати активну життєву позицію, виражати нетерпимість до проявів безвідповідального відношення до навколишнього середовища.
Виховні завдання припускають формування:
інтересу до спілкування з живою природою, інтересу до пізнання її законів;
установок і мотивів діяльності, спрямованої на усвідомлення універсальної цінності природи; класового характеру природокористування;
переконань у необхідності охорони природи, збереження свого й суспільного здоров'я;
потреби участі в праці по вивченню й охороні природи, пропаганді екологічних ідей.
Реалізація даних виховних завдань тісно пов'язана з навчанням школяра, вирішенням ряду загальноосвітніх завдань, які містять у собі формування:
системи знань про єдність людини, суспільства й природи й способів оптимізації природокористування;
системи ідеологічних, моральних й естетичних екологічних ціннісних орієнтації;
умінь використати моральні й правові принципи, норми й правила відношення до природи в реальній поведінці;
умінь використати знання про способи охорони природи й дбайливого відношення до неї в трудовій, суспільно корисній діяльності [36, 9-10].
Відповідно до завдань екологічної освіти формуються в педагогічній теорії й розвиваються на практиці принципи, які визначають процес становлення й розвитку відповідального відношення школярів до навколишнього середовища. У них розкриваються вимоги суспільства до змісту екологічної освіти й характеру навчально-виховної діяльності.
Розглянемо ряд принципів, специфічних для екологічної освіти й виховання.
Єдність пізнання, переживання, дії.
Цей принцип відбиває глибокий взаємозв'язок інтелекту, почуттів діяльності в процесі становлення й розвитку відповідального відношення особистості до навколишнього середовища. Формування екологічної культури в умовах цілеспрямованого педагогічного процесу припускає органічну єдність засвоєння наукових знань про взаємодію людини, суспільства й природного середовища з почуттєвим сприйняттям його результатів. Погляди й переконання людини, у тому числі й у відносинах з навколишнім середовищем, так чи інакше, завжди опосередковані особистою практикою. Формуючись на основі досвіду, з молоду визначають духовний світ особистості, її почуття, мотиви поведінки.
Для виховання суспільно корисних рис необхідно не тільки впливати на свідомість, почуття, волю учнів, але й організовувати нагромадження ними певного соціально значимого особистого досвіду дії й поводження. Цілком очевидно, що для цього потрібні педагогічно організовані види учнівської діяльності, які моделюють в ігрових і реальних ситуаціях певне відношення, до навколишнього середовища.
Принцип прогностичності
на практиці в першу чергу припускає формування у свідомості підростаючого покоління нової тенденції в суспільній діяльності людей - повсякденної турботи кожного про збереження середовища не тільки для нашого життя, але й для майбутніх поколінь. Тим самим принцип прогностичності об'єктивно ставить перед педагогічною наукою й практикою завдання відбивати в змісті шкільної освіти державні плани природо-споживання й природо-відновлення як дві сторони єдиного процесу взаємодії людини із природним середовищем. Принцип прогностичності орієнтує учнів на ознайомлення з варіантами перспективного стану навколишнього середовища, у якому вони будуть жити, з поглядами людей, які своєю діяльністю перетворюють це середовище [36, 12].
Щоб підсилити доказовість реальності прогнозів тих або інших змін у навколишньому природному середовищі, необхідно не тільки знайомити учнів теоретично з кінцевими висновками науки, але й втягувати в доступні для школярів способи наукового дослідження.
Взаємозв'язок глобальних, національних і локальних (краєзнавчих) рівнів екологічних проблем;
реалізація цього принципу підсилює зв'язок школи з життям, сприяє розвитку в дітей широкого комплексного погляду на проблеми взаємодії людини із середовищем перебування й трудової діяльності. Це вимагає включення в зміст різних навчальних предметів таких фактів, зрозумівши закономірності яких, учні змогли би зіставляти екологічні проблеми різного масштабу. Міркування школярів виявляються формальними, якщо вони не можуть конкретизувати глобальні екологічні проблеми, так само як й узагальнити конкретні явища локального характеру до рівня національних і глобальних екологічних проблем. Важливо підвести учнів до висновку про те, що виникнення багатьох екологічних проблем залежить практично від поведінки і вчинків кожної людини в тому місці, де вона живе й працює. Знання цих проблем виступає свого роду мотивацією до дотримання екологічно доцільних обмежень в особистому поводженні. Всі це сприяє розвитку потреби в екологічно вірній поведінці в повсякденному житті.
Міждисциплінарний підхід
- один з основних принципів екологічної освіти. Об'єктивною передумовою міждисциплінарного підходу є інтеграція наукового знання. Посилення взаємозв'язку суспільних, природних і технічних наук являє собою одну з магістральних тенденцій розвитку сучасного наукового пізнання. Формування відповідального відношення до природи, в основі якого лежить розуміння її універсальної цінності, не може відбуватися в рамках тільки окремого навчального предмета. Екологічна освіта повинна сприяти подоланню роз'єднаності навчальних предметів за рахунок інтегрованого характеру свого змісту [36, 15].
В умовах шкільної освіти такий підхід одержує своє відбиття в системі міжпредметних зв'язків, які розглядаються в дидактиці як один із принципів й як умова, яка дозволяє виділити найцінніші для формування світогляду учнів узагальнені компоненти освіти. Актуальність міжпредметних зв'язків обумовлена завданнями всебічного розвитку особистості, тенденціями інтеграції наук, розвитком системного методу пізнання.
Міждисциплінарність стосовно до екологічної освіти вживається в широкому змісті. Вона поширюється на процес не тільки навчання, але й виховання. Все це сприяє вичленовуванню головного змісту екологічної освіти (пізнавального, ціннісного, нормативного й діяльнісного аспектів), його розподілу в окремих навчальних предметах.
Цілеспрямованість спілкування школярів з навколишнім середовищем.
Справді екологічне відношення до природи пов'язане з розвитком чуттєво-емоційної сфери особистості й вимагає вправ в практичних діях. Ці дії можуть правильно реалізовуватися лише при педагогічно організованих ситуаціях взаємодії школярів як із природним середовищем, так і з людьми, які здійснюють різні види природокористування. Таке спілкування здійснюється в ході пізнавального, ігрового, організаційно-практичного, трудового й іншого видів діяльності.
Змістовна сторона цієї діяльності ґрунтується на вимогах навчальних програм по природознавству, фізичної й економічної географії, біології, хімії, які стосуються вмінь визначати об'єкти природи, встановлювати зв'язки між ними; володіти способами фіксації й оформлення результатів вимірів, визначень, спостережень; вивчати й оцінювати діяльність людини.
Таким чином, психолого-педагогічні основи формування відповідального відношення школяра до природи містять у собі:
єдність цілей, завдань і принципів екологічної освіти;
визначення мети екологічної освіти як сформованості відповідального відношення школяра до природного середовища й умінь розуміти й цінувати багатство й красу рідної природи;
конкретизацію мети екологічної освіти в системі виховних й навчальних завдань, спрямованих на подолання утилітарно-споживчого відношення до природи й формування відповідального відношення до неї;
розкриття екологічного змісту, дидактичних принципів виховання;
обґрунтування специфічних для екологічної освіти принципів;
розкриття складної структури екологічної відповідальності як системи знань, мотивів, поглядів, переконань, ціннісних орієнтації й готовності до діяльності по охороні й поліпшенню навколишнього середовища;
характеристику відносини до природи як складеного елемента світогляду особистості.
Завдання курсу природознавства розкривають дві сторони навчального процесу, які органічно переплітаються - навчання й виховання. На сьогоднішній день вивчення природознавства у початкових класах не обмежується формуванням у дітей уявлень про природу та її компоненти. Зміст цього предмета складає система взаємопов’язаних понять, засвоєння учнями кожного з яких потребує спеціальної методичної підготовки вчителя. Уроки природознавства покликані виховувати у школярів повагу до праці, людей праці, формувати в них певні трудові вміння і навички. Особлива увага приділяється вихованню в учнів відповідальності за збереження навколишнього середовища як важливого фактора існування людини.
Перед сучасною початковою школою гостро стоїть питання про таку організацію навчально-виховного процесу, яка була би більш особистісно-орієнтованою на всебічну підготовку школярів, їхній цілісний і гармонійний розвиток та особисте зростання.
Водночас практика свідчить, що вчитель не завжди використовує можливості навчальних занять для творчості, розвитку індивідуальності учнів, їхньої самостійності, ініціативи.
Значно кращі успіхи у навчанні досягаються там, де процес навчання будується на основі проблемно-пошукової діяльності молодших школярів. Серцевиною проблемного уроку є взаємодія вчителя і учнів, коли між ними розвиваються діалогічні взаємостосунки під час вирішення проблеми.
Урок природознавства в початковій школі - це ідеальний матеріал для створення проблемних ситуацій. Саме на цих уроках у дітей виникає дуже багато питань: “Чому? ”, “Як?", “Звідки?". Вчитель разом з дітьми може розв’язувати проблемні ситуації всіма можливими шляхами:
через проблемне викладання знань учителем;
через організацію частково-пошукової діяльності;
через організацію дослідницької діяльності шляхом спостереження учнів у природі чи за результатами самостійного досліду.
Пізнавальні інтереси молодших школярів не стійкі й не диференційовані. Вони перебувають у стадії розвитку й становлення. Дітей займають всі сторони життя: природа, техніка, космос, спорт, мистецтво, події у світі й т.д. Молодші школярі однаково захоплюються одночасно всім, вони швидко перемикаються з одних захоплень на інші. Алі саме молодший шкільний вік сприятливий для розвитку допитливості й пізнавальних інтересів. Тому вчителю початкових класів важливо не упустити години для інтенсивного формування цих важливих рис особистості. Завдання полягає в тому, щоб створити в процесі навчання, виховання й розвитку умови, які б найбільше активно сприяли становленню особистості школяра.
Формування екологічної культури відношення до навколишнього середовища здійснюється в процесі комплексного психолого-педагогічного впливу на особистість учня, що припускає взаємозалежне засвоєння системи наукових знань, розвиток ціннісних орієнтації, практичних умінь по охороні природи, бажання й волі для здійснення конкретних екологічно грамотних і соціально значимих учинків.
Забезпечення єдності всіх сторін виховання - соціально-політичної, морально-естетичної і трудової - припускає формування відношення до природи в тісному зв'язку з відношенням до людей, до праці, до матеріальних і духовних цінностей суспільства.
Цілеспрямоване й успішне рішення навчально-виховних завдань у процесі знайомства дітей із природою залежить не тільки від змісту засвоюваних ними знань. Чималу роль грає правильне сполучення форм і методів роботи з дітьми.
Природознавство як навчальний предмет має великі можливості для навчання та виховання школярів. У зміст навчання й виховання даного курсу входить безпосереднє вивчення дітьми об'єктів природи шляхом проведення спостережень, постановки дослідів з рослинами й тваринами, ознайомлення школярів із трудовою діяльністю людини, а також практична участь школярів у праці.
Навчальні й виховні завдання в процесі навчання вирішуються комплексно. У єдності з навчанням здійснюється всебічне виховання; воно містить у собі формування у школярів наукового світогляду; науково-атеїстичне, патріотичне й інтернаціональне, екологічне й моральне, санітарно-гігієнічне, фізичне й трудове виховання.
Завдання, всебічного виховання: прищепити школярам навички культури праці й любові неї та продуктів людської праці, познайомити з різними професіями й на цій основі проводити профорієнтаційну роботу.
Одним із завдань виховання є формування наукового світогляду. У змісті курсу шкільного природознавства закладені великі можливості для його вирішення. Повідомляючи дітям елементарні відомості про неживу й живу природу, про працю людей, учитель показує, як взаємозалежні об'єкти природи, який вплив на природу робить трудова діяльність людини.
Безпосереднє спілкування із природою і її елементами на екскурсіях, під час практичних занять сприяє естетичному вихованню учнів.
У початкових класах необхідно в першу чергу звертати увагу дітей на красу форми, зовнішній вигляд рослини або тварини, особливості зафарблення, естетичні ознаки й на цій основі формувати в школярів конкретні знання й уявлення про явища природи.
1. Аквилева Г.Н., Клепинина З.А. Наблюдения и опыты на уроках природоведения: Пособие для учителя нач. шк. - М.: Просвещение, 1988.
2. Байбара Т.М. Методика навчання природознавства в початкових класах: Навч. посібник - К.: Веселка, 1998. - 333 с.
3. Виноградова Н.Ф. Окружающий мир. Методика, обучение. - М.: Вентана-Граф, 2005.
4. Воспитание и развитие детей в процессе обучения природоведению: Из опыта работы. Пособие для учителя. / Составитель Мельчаков Л.Ф. - М.: Просвещение, 1981.
5. Габай Т.В. Педагогическая психология. - М., 2003
6. Герд А.Я. Избранные педагогические труды. - М., 1953.
7. Герцен А.И. Собрание сочинений. Т.3. - М., 1972.
8. Гирусов Э.В. Экологическое сознание как условие оптимизации взаимодействия общества и природы. // Философские проблемы глобальной экологии. - М., 1983.
9. Горощенко В.П., Степанов И.А. Методика преподавания природоведения. - М.: Просвещение, 1984.
10. Григорьянц А.Г., Малкина Л.Г. Ознакомление с окружающим миром. Книга для учителя. - Ташкент, 1987.
11. Дежникова Н.С., Иванова Л.Ю. Воспитание экологической культуры у детей и подростков: Учебное пособие. - М.: Педагогическое общество России, 2001. - 64 с.
12. Деревянко В.А., Савельева С.С., Бабанский И.Т. Уроки экологического творчества. // Начальная школа. - 2000, №12, - С.40-44.
13. Друзь 3.В. Пізнавальні завдання з ознайомлення з навколишнім світом у 1-2 класах, - К.: Радянська школа, 1990.
14. Клепинина 3.А., Чистова Л.П. Дневник наблюдений за природой и трудовой деятельностью человека. - М., 1988.
15. Кузнецов В.И., Идлис Г.М., Гутина В.Н. Естествознание. - М.: Агар, 1996.
16. Кузнецова Л.В. Гармоничное развитие личности младшего школьника. - М.: Литер, 2001.
17. Минаева В.М. Внеклассная работа по природоведению в начальных классах. - Мн.: Нар. асвета, 1980.
18. Монгомена Л.И. Развитие познавательной активности на уроках природоведения. / Начальная школа. - М., 1999,3. - С.41-43.
19. Морозова Е.Е., Коваленко Л.И. Методика преподавания природоведения. Методическое пособие. - Саратов: изд-во Саратовского пед. ин-та, 1999. - 22с.
20. Мечник Л.А., Мечник І.І. Посібник для вчителів. - Тернопіль, 1998.
21. Нарочна Л.К. Методика викладання природознавства: Навч. посібник для пед. уч-щ, 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Вища шк., 1990. - 301 с.
22. Пакулова В.М., Кузнецова В.И. Методика преподавания природоведения. - М.: Просвещение, 1990.
23. Погорелова Н.А. Формирование познавательных интересов младших школьников в процессе изучения природоведения во втором классе. - Свердловск: СПИ, 1983.
24. Подзоров В.И. Природоведение с методикой преподавания: Практикум: Учеб. пособие. - К.: Выща шк., 1990. - 85 с.
25. Програма середньої загальноосвітньої школи 1-3 класів. - К.: “Освіта" - 1998 - с.152-157.
26. Сосновская Е.Б. Методика преподавания природоведения. // Учебник для ССУЗов - javascript:__doPostBack('_ctl10$lbtSeries','') М.: Приор, 2005. - 208 с.
27. Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям // Избранные педагогические сочинения. T.1. - М., 1979.
28. Трусова Т.М. Воспитание любви к природе. // Начальная школа. - 1999, N8. - C.63-64.
29. Ушинский К.Д. Избранные сочинения. - М., 1968.
30. Фонарева А.М. Развитие личности ребенка. - М., 1987.
31. Формирование личности: Проблемы комплексного подхода в процессе воспитания школьников /Под ред. Г.Н. Филонова. - М., 1983.
32. Хафизова Л.М. Как знакомить детей с правилами поведения в природе. // Начальная школа. - 1992, №8. - C.40-46.
33. Холомкина А.И. Осенняя экскурсия в парк. // Начальная школа. - 1997, №9. - C.63-65.
34. Шарапова Л.С. Навчання в 3-2 класах. Природознавство. - К.: Освіта, 1995.
35. Шорохова Е.В. Социально-психологические проблемы воспитания всесторонне развитой личности // Социальная психология личности. - М. 1992.
36. Экологическое и эстетическое воспитание школьников / Под ред. Л.П. Печко. - М., 1984.
37. Ягодовский К.П. Вопросы общей методики естествознания. 2-е изд., дополн. - М., 1954.
|