Зміст
Вступ
1. Погляди вчених на проблему прав дітей
2. Правовий аспект роботи соціального педагога
3. Роль соціального педагога в соціальній адаптації підлітків
4. Проблема жорстокості у шкільному середовищі
5. Соціально-педагогічна діяльність соціального педагога в дитячому будинку
6. Соціально-педагогічна діяльність соціального педагога в школі
7. Система роботи з сім’єю і важкими дітьми
8.Вулична соціальна робота
Висновки
Додатки
Прийнявши у серпні 1991 року акт проголошення незалежності, Україна стала на шлях побудови демократичної, правової, соціальної держави. Людина, її права і свободи, проголошені стратегічним конституційним пріорітетом нашої країни.
Повага прав людини починається із ставлення суспільства до своїх дітей, тобто права і свободи дітей, як членів суспільства у значній мірі визначають напрями діяльності державних органів та громадських організацій. На фоні стихійних спроб окремих інституцій, громад і приватних осіб до пожвавлення роботи щодо поліпшення ситуації з соціально-економічним захистом дитини в Україні, держава, в особі владних структур і апарату управління, недостатньо активно наращує зусилля в цьому напрямі.
Нині в Україні спостерігається спалах інтересу до такої проблеми як права дитини. Причиною цього є загострення питання про сучасне становище дітей в Україні, соціальний статус дитини, способи її життєдіяльності, внутрішній світ, інтереси, побажання. Отже, існують чинники, які актуалізують проблему прав дитини і спонукають суспільство активно її розглядати, обговорювати і врешті-решт розв´язувати. Це ідеологічно-суспільний, соціальний і психолого-педагогічний аспекти.
Вони тісно пов´язані один з одним, бо всі грунтуються на ціннісних орієнтаціях суспільства, адже діти – це наша історія і наше майбутнє. Тому ми, студенти, соціальні працівники, вихователі, вчителі, повинні формувати рівноправних, вільних, високоосвідчених, високоморальних особистостей шляхом піклування про дітей, а саме: оберігати їх здоров´я, забезпечити їхню гідність, створити умови, за яких кожен зможе повною мірою розкрити свої здібності, а також проведення просвітницької роботи серед учнів, щодо ознайомлення їх з правами дітей, які чітко визначилися лише у ХХ столітті.
Під правами дитини маються на увазі чітко окреслені, установлені принципи, положення, закони, які регулюють її життєдіяльність. У міжнародних документах, які підписала Україна, це насамперед, Конвенція ООН «Про права дитини»(1989), Указ Президента України від 19 березня 1996 року № 63/96, яким затверджено національну программу «Діти України», Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. Сподіваємося, що саме нормативно-правові акти, що регулюють питання соціального-правового захисту дітей, допоможуть вирішити та чітко усвідомити права дітей та застосувати положення цих документів при захисті конституційних прав та законних інтересів неповнолітніх.
1.
Погляди вчених на проблему прав дітей
Нині в Україні спостерігається спалах інтересу до такої незвичної для вітчизняного суспільно-гуманітарного контексту проблеми, як права дитини. Висунення на передній план політичного, педагогічного і соціального аспекту дитячого життя зумовлене багатьма причинами. Науковці небезпідставно стверджують, що дитинство вимагає історичного підходу до свого розуміння, бо воно є біосоціальним феноменом, має двофакторну природу розвитку, великою мірою є продуктом історії, розвитку людського суспільства. Розглядаючи проблему прав дитини в історико-генетичному контексті, вчені користуються такими поняттями як моральність, свобода, обов´язок, захоплення, переконання, примус, дисципліна, відповідальність, самовиховання, совість, оцінювання, добро, зло, щастя, любов, страх, сором, ненависть, терпимість, взаєморозуміння тощо. Міркування й думки педагогів саме з цих проблем у поєднанні з суспільними й соціально-культурними умовами створили такий загальний контекст, який зрештою привів до розробки суспільством правових і юридичних норм, правил, положень стосовно життєдіяльності дитини.
Ще французські філософи, мислителі і педагоги (Жан-Жак Руссо, Філіп Ар´єс) зауважували, що необхідним є новий підхід до дитини - не як до майбутнього дорослого, а як до самодостатньої особистості, і взагалі до дитинства, як до важливого самостійного окремого періоду життя. І відповідно до цих поглядів суспільство має створити належні умови.
Завдяки цим відкриттям, було зламано закони, поставивши на перше місце автономію і самостійність дитини, право на вільний розвиток, а з боку дорослих – високогуманного ставлення до дитини. Ці ідеї визріли як протест проти авторитарно-схоластичної освітньої системи, що регламентувала й суворо дисциплінувала кожен крок дитини, не враховувала її бажань, інтересів, схильності, не давала прав на вільний розвиток.
Паралельні погляди злилися в потужному реформаторському русі кінця ХІХ століття. Наступне, ХХ століття, реформаційно налаштовані педагоги проголосили «Століттям дитини», що означало в контексті прав дитини вільний розвиток здібностей, нахилів, свідому дисципліну, обмеження, або зведення нанівець примусу і покарань, створення суспільних (шкільних, середовищних) умов для її повноцінного розвитку, увагу до фізичного і психічного розвитку дітей, їхнього екологічного виховання. Цей період і ця потужна реформаційна хвиля породили й підняли на вершину педагогічних здобутків цілу плеяду діячів освіти і культури. Це і Джон Дьюк, який проголосив дитину «сонцем, навколо якої обертаються засоби виховання, де вона – центр, навколо якого вони організовуються…», і Селестен Ферре, який створив оригінальну систему виховання на засадах демократизму й гуманізму, вилучив із життя дитини примус, покарання, підкорення чужій волі, розкрив її особистість, через вільну творчу працю, (як інтелектуальну, так і фізичну), багато дбав про фізичне здоров´я своїх вихованців. До представників реформаторської, гуманістичної педагогики належить і Януш Корчак, образ якого в багатьох ототожнюється з жертовним служінням дитині, з організацією соціального захисту тих, хто цього найбільше потребує, - знедолених дітей вулиці й притулків. Януш Корчак з особливою переконливістю доводив право дитини бути самій собою, право на індивідуальність і повагу.
Перелік можна продовжувати, бо зарубіжна педагогіка та шкільна практика сприйняли багато із зазначених ідей, успішно втіливши в житття сучасної школи різних країн світу. Більшість педагогів певною мірою ознайомлені з цими ідеями. Інша ситуація склалася з ідеями про права дитини і взагалі про дитину, що розвивалася на вітчизняному грунті. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття, в Російській імперії почався рух за визволення дитини від надмірної опіки сім´ї, держави, школи. Одним з найяскравіших представників цього руху був Костянтин Вентцель, який заявив про право кожної людини на вільний розвиток, право на виховання та освіту. Українські педагоги не стояли осторонь цієї проблеми. Це передусім стосується таких непересічних постатей, як Тимофій Чубенець, Яків Чепіга, Яків Мамонтов, а пізніше - Василь Сухомлинський та інші. За тих умов відносної демократизації суспільного життя і відповідно системи освіти, вони обстоювали те, що права дитини в контексті прав держави, батьків і суспільства мають посідати перше місце, бути альфою і омегою виховного процесу, вони зверталися до проблем прав дитини як до проблеми свободи її самовираження, всебічного розвитку, прищеплення навичок критичного мислення, виховання політичної і моральної зрілості, фізичної досконалості.
2.
Правовий аспект роботи соціального педагога
У дітях - майбутнє кожної країни, перспективи її економічного, соціального і демографічного розвитку. У «Програмі дій Міжнародної конференції по народонаселенню і розвитку» (1994 р.) підкреслюється, що діти є найважливішим ресурсом майбутнього, і вкладення в них з боку батьків і суспільства мають ключове значення для сталого економічного зростання і розвитку. Однією з найважливіших цілей світової спільноти і окремих держав є забезпечення охорони їхнього здоров'я, добробуту і розширення їхніх можливостей відповідно до обов'язків щодо дітей, підлітків і молоді, ухвалених на Всесвітній зустрічі на найвищому рівні в інтересах дітей у Нью-Йорку (1990 р.), де було прийнято Всесвітню декларацію про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей та План дій щодо її здійснення, відповідно до Конвенції про права дитини. Виходячи з особливостей своїх цілей: захищати найнезахищенішу частину людства - дітей, міжнародні документи встановлюють високий віковий ценз у визначенні дитини - це “кожна людська істота, яка ще не досягла 18 років”.
Діти є і завжди будуть найперспективнішою частиною суспільства. А тому і поступальний розвиток суспільства значною мірою обумовлений ставленням до дітей, розумінням їхніх проблем, інтересів, запитів, потреб, вмінням зробити крок їм назустріч. Специфіка і основна спрямованість соціальної та правової політики стосовно дітей в Україні в сучасних умовах має сприяти зменшенню впливу на них негативних наслідків, що виникають у ході реформування суспільства, а також створенню умов для оптимізації діяльності існуючих і заснування нових соціальних інститутів, метою діяльності яких є задоволення потреб та реалізація інтересів дітей.
У 1991 році Україна стала незалежною державою і розпочала процес розбудови демократичного устрою та ринкової економіки. Проте, цей перехідний період не є легким, відбуваються кардинальні зміни в усіх сферах суспільства, економічні, екологічні та соціальні умови в цілому погіршуються. Діти у цей період є найбільш уразливим прошарком населення, погіршує їхнє становище також нездорове довкілля та наслідки аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році. Зростає кількість дітей з особливими потребами.
Діти з особливими потребами - це особливий та неоднорідний гурт дітей. Це і психічно хворі або розумово відсталі діти, діти з вадами зору, слуху або мови, діти з обмеженою рухомістю, або з так званою непрацездатністю. Всі вони щоденно зустрічаються з труднощами різного характеру, які потребують певних шляхів їх подолання.
Доля таких дітей, як правило, складається за традиційним стандартом: лікування, навчання, потім надання групи інвалідності, призначення символічної пенсії і, як виняток, - належне працевлаштування. В більшості випадків, це нефахівна робота на дому за обмеженим колом професій. Хоча дослідження свідчать про те, що, наприклад, хворі на дитячий церебральний параліч (ДЦП) можуть виконувати найрізноманітніші і найскладніші виробничі завдання.
Науково-технічний та демократичний процеси дають змогу радикально змінити механізми соціальної адаптації дітей з особливими потребами і майже кожному дати професію до душі і відповідно до їх можливостей. Треба позбавити учнів спеціальних шкіл-інтернатів почуття неповноцінності, яке часто формується у хворих дітей під впливом застарілих норм та стандартів середовища, що приводить в решті-решт до пасивної життєвої орієнтації. Життя підтвердило, що необхідно змінювати ставлення до захворювання як самих хворих, так і всіх членів суспільства. Шляхом широкої виховної та роз'яснювальної роботи важливо зняти тавро неповноцінності з тих, “що такими народилися”, надати їм впевненість у собі на сьогодні і найголовніше - на майбутнє. В іншому разі суспільство не зможе виявити, оцінити можливості дітей з особливими потребами, а головне - розвинути їх. Сьогодні треба розглядати фізичні та інші вади хворих не як соціальну аномалію, а як природну різноманітність людини. Адже на сьогодні чимало з них адаптуються успішніше, ніж деякі фізично здорові люди.
Кропіткою, але важливою справою є соціальний і правовий захист дітей з особливими потребами, особливо тих, хто внаслідок особливостей свого захворювання (відхиленні у психічному розвитку, обмеженої здатності до самообслуговування) виховуються і навчаються вдома. На жаль, в суспільстві поки що мало змінилися психологічні стереотипи щодо таких дітей. Невігластво, зневага, забобони, страх - ось ті причини, що стоять на заваді розвитку здібностей та соціально-психологічної адаптації дітей цієї категорії і призводять до їх ізоляції. Тому проблема адаптації людей з особливими потребами тісно пов'язана із завданням допомогти всім здоровим людям знайти шляхи спілкування із співгромадянами, яких природа обділила слухом чи зором, можливістю вільно пересуватися і повноцінно сприймати світ, - і не за рахунок окремих акцій милосердя, а шляхом створення комплексної системи соціально-психологічної, правової адаптації та захищеності цієї категорії людей.
Ось чому необхідно, насамперед, сформувати державну правову політику стосовно соціального захисту дітей з особливими потребами, вирішити питання кадрового забезпечення і фінансування служб соціально-психологічної і правової адаптації таких дітей.
Крім того, об'єктом особливої уваги з боку держави, як наголошується в Конвенції про права дитини, мають бути діти, що живуть у важких соціальних умовах. До категорії таких дітей в Україні належить низка груп: діти-сироти; діти, що залишилися без піклування батьків; діти із соціальних сімей; діти, які порушили закон; діти-інваліди; діти із сімей безробітних або ті, що змушені працювати; діти-жертви економічних катастроф; діти, що втекли з дому; діти-наркомани та ті, що зловживають спиртними напоями. Кожна з цих категорій дітей потребує особливої уваги і диференційованого підходу щодо форм захисту. Це можливо за умови врахування економічного, соціального, культурно-психологічного аспектів проблеми.
За таких умов необхідно широко і всебічно розгортати правове виховання підростаючого покоління. Вивчення роботи багатьох педагогічних колективів спеціальних шкіл-інтернатів України свідчить, що не вирішується ціла низка проблем, а саме: якщо здійснюється правове виховання, то воно має переважно кримінальну тематику, відсутня планова робота з питань правового виховання учнів, мало уваги звертається на моральну суть правових норм, на формування соціальної відповідальності учнів.
В Україні відбувається активний процес формування національного законодавства та механізмів щодо реалізації державної політики у сфері дитинства. За часів незалежності було прийнято низку нормативних актів, спрямованих на виконання зобов'язань України щодо Конвенції ООН про права дитини та Заключних зауважень Комітету з прав дитини, нормативно-правових документів щодо стану дитинства в Україні, які були спрямовані на реальне поліпшення становища дітей, зокрема дітей з особливими потребами, захист їхніх прав, максимальну реалізацію положень Конвенції ООН про права дитини. Йдеться про закон України “Про охорону дитинства” (2001 р.), в якому охорона дитинства визначається як загальнонаціональний пріоритет і встановлюються основні засади державної політики у сфері забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний та правовий захист, особливо захист прав дітей-інвалідів та дітей з вадами розумового або фізичного розвитку.
На жаль, практична реалізація конституційних та законодавчих норм, інших нормативних актів, спрямованих на поліпшення становища дітей в Україні, наштовхується на серйозні перешкоди, спричинені реформуванням суспільного устрою і, особливо, негативними процесами у сфері економіки, освіти, охорони здоров'я, культури тощо.
Конвенція про права дитини і рекомендації Комітету з прав дитини за результатами розгляду первинної доповіді України щодо виконання положень Конвенції, зокрема, стосовно створення національного механізму контролю за реалізацією Конвенції, фактично втілюються в Україні на всіх необхідних рівнях: формування державної політики, законодавча діяльність, створення державних і місцевих соціальних дитячих програм, управління та координація цієї діяльності. На сьогоднішній день питанням пов’язаним з захистом прав і свобод дітей та молоді, насамперед, дітей з особливими потребами, займаються працівники соціальної служби за допомогою психологів, юристів, лікарів, та інших фахівців.
Важлива задача, яку виконує соціальний педагог в навчально-виховному закладі - представлення інтересів дитини в правозахисних і адміністративних органах.
Так, соціальний педагог займається житловими проблемами дитини, його працевлаштуванням і продовженням його подальшого навчання. Правова робота соціального педагога включає в себе юридичний захист дитини,
при чому, нерідко соціальний педагог виступає в суді на її захист.
Соціальний педагог повинен бути посередником,
залучаючи медиків і юристів у випадку фізичного і сексуального насильства над дітьми. Він має володіти юридичною інформацією щодо відповідальності за злочини проти дітей, за жорстоке поводження з дитиною, за побої і катування, за залишення без допомоги в небезпечному положенні, за видачу заміж до повноліття.
Соціальний педагог повинен знати закони про охорону материнства і дитинства, про охорону праці дітей і підлітків, про право дитини на пенсію, тим більше, ми знаємо, що в історії нашого суспільства довгий час діти вважалися власністю батьків і розмови про права дитини не було.
Соціальний педагог повинен уміти вирішувати питання усиновлення,
знати права приймальних дітей,
особливості сімей з приймальними дітьми. Він повинен пам'ятати, що приймальні діти в підлітковому віці часто вступають в конфлікти з приймальними батьками і вміти проводити превентивні заходи щодо попередження можливих ускладнень стосунків.
Соціальний педагог стикається з проблемою позбавлення батьківських прав.
Це важка крайня міра, до якої вдаються, коли батьки не виконують своїх обов'язків, зловживають ними, шкідливо впливають на розвиток дитини, жорстоко поводяться з нею. У таких випадках дитина визначається в дитячий будинок, або на опікування.
У соціального педагога повинна бути повна інформація про карну відповідальність підлітків, неповнолітніх за злочини і причини їх здійснення. Йому необхідно володіти інформацією, як ведуться судові розгляди, як здійснюється захист неповнолітніх.
Питання планування в діяльності соціального педагога є основоположними. Від правильності, об'єктивності планування роботи залежить ефективність і результативність діяльності. Соціально - педагогічна робота планується на рік (перспективний план роботи), на місяць (виходячи з річного плану з урахуванням реальної обстановки, потреби), і складається план роботи з кожною конкретною сім'єю. Найвища форма планування робіт - складання авторської програми.
У своїй роботі соціальний педагог взаємодіє з різними соціальними інститутами:
органи опіки і опікування
• органи управління соціального захисту населення;
• органи внутрішніх справ;
• органи управління охороною здоров'я;
• органи управління освітою;
• комісія з справ неповнолітніх;
• відділ профілактики злочинів серед неповнолітніх;
• прокуратура;
• суд;
• житлово-експлуатаційна дільниця;
• притулки, центри;
• відділи ЗАГСа;
•фахівці з охорони дитинства;
•центр тимчасової ізоляції неповнолітніх.
Це загальні положення діяльності соціального педагога.
3. Роль соціального педагога в соціальній адаптації підлітків
Проблемне поле професійної діяльності соціальних педагогів досить складне:
– проблеми дітей, що не знаходять собі місця в нормальному соціумі, дезадаптовані стосовно норм соціального життя і до життя в колективі (це, як правило, діти, що мають кримінальний контакт);
– проблеми важкого матеріального стану батьків, бездоглядність, алкоголізм і, як наслідок, педагогічна занедбаність дітей, педагогічна безграмотність батьків, їхній неготовність і/або небажання займатися повноцінним вихованням дітей;
– вирішення проблем психологічного стану дитини при наявності багатобічних ієрархічних конфліктів між адміністрацією школи, батьках і учнями.
На основі вивчення змісту професійної діяльності соціальних педагогів можна виділити три головні функції
соціально-педагогічної роботи.
1) профілактична:
профілактика важкої життєвої ситуації дитини, попередження або створення умов для вирішення проблем соціального життя дитини, спільне з ним подолання труднощів на шляху до вирішення життєво важливих задач;
2) захисно-охоронна:
захист і охорона прав дитини у вже сформованій важкій життєвій ситуації: захист дитини від соціального середовища, якщо в нього виникають проблема з адаптацією до неї, і захист соціального середовища від деструктивного впливу на неї з боку дитини;
3) організаційна:
координація дій або засобів, що сприяють виходу дитини з важкої життєвої ситуації, розвиток і зміцнення соціальних зв'язків для використання можливостей різних людей і організацій; залучення їх до вирішення проблемсоціального життя дитини й активне включення самої дитини в ці зв'язки.
Як показує досвід, при реалізації цих функцій соціальний педагог відповідно виконує ролі наставника, посередника, координатора і при реалізації кожної ролі застосовує визначені механізми вирішення проблем різних груп дітей. Виконуючи у своїй діяльності ці три функції, соціальний педагог може застосовувати ті самі засоби для роботи з різними групами дітей.
4. Проблема жорстокості у шкільному середовищі
Основним правовим принципом захисту прав дітей є рівність усіх дітей. Рівність означає, що люди, незважаючи на всі їхні індивідуальні особливості та здібності, мають рівні права на повагу й особисту гідність.
Загальна декларація прав людини (1948 рік) п’ятдесят п’ять років тому проголосила право людини на життя, особистісну недоторканість, заборону насильства, катування та жорстокого, нелюдського поводження і покарання, що принижують її гідність. Ця Декларація, посилюється основним законом нашої країни - Конституцією, в якій закріплено положення про заборону насильства над дитиною, зокрема, статтею 52 передбачено, що «будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом».
Міжнародна Конвенція ООН про права дитини (частина 2, стаття 2) зобов’язала держави вжити всі необхідні заходи для «забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів або переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім’ї». За статтею 19 Конвенції ООН, держави повинні вжити необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства. Таким чином, дійсне забезпечення захисту прав і свобод дитини можливе тільки на основі визнання законів і норм стосовно дитини.
На жаль, як стверджують експерти з питань дитинства, щорічно 2-3 мільйони дітей стають жертвами жорстокого ставлення до них. Проте і ця цифра занижена, оскільки діти часто соромляться або бояться розповісти про те, що над ними знущаються, або не знають іншого ставлення до себе і тому вважають його як норму.
На неблагополуччя наших дітей вказує велика кількість безпритульних, жебраків, неповнолітніх злочинців, повій, токсикоманів, наркоманів та бездоглядних дітей-інвалідів.
Аналізуючи психолого-педагогічну літературу, праці відомих науковців, можна зробити висновок, що з питань захисту прав дітей наука вже має певні позитивні напрацювання. На сьогодні теоретично обґрунтовано низку питань, які стосуються соціально-правових проблем жорстокого ставлення до дітей.
Жорстоке ставлення до дітей проявляється в різних формах від небажання їх доглядати, байдужості до них дорослих і до фізичних покарань. Жорстоке ставлення до дітей - це всі форми фізичного та психічного насильства, вчинення побоїв або образ, неуважне, недбале або жорстоке ставлення. Соціальна педагогіка дає визначення поняття “насильство” та розрізняє фізичне і психічне насильство. Насильство - фізичний або психічний вплив однієї людини на іншу, що є порушенням конституційного права людини на особистісну недоторканість (у фізичному і духовному розумінні). Насильство - це будь-яке приниження людини, це панування волі однієї людини над волею іншої.
Українським Інститутом соціальних досліджень за сприянням ЮНІСЕФ було проведено дослідження “Права дитини в Україні.” Розподіл відповідей юнаків та дівчат віком 15-16 років на запитання: «Як часто Вам доводиться переживати велике нервове напруження, почуття нервового зриву під впливом учиненого насилля (психічного, фізичного)?» показав, що:
«це буває досить часто»
- у 17 % дітей цього віку;
«іноді переживаю подібний стан
» - 15-ти річні підлітки (29 %),
«іноді переживаю подібний стан
» -16-ти річні (43 %)
«дуже рідко, майже ніколи»
– тільки 40 % 15-ти річних,
та 30 % 16-ти річних дітей, постійно перебувають у такому стані
12 % осіб 16-ти років, відповідно “ніколи”
13 % 15-ти річних юнаків та дівчат.
Таким чином, стан стресу, нервового напруження, неврівноваженості досить поширене явище у молодіжному середовищі і є впливовим чинником, який детермінує різні зрушення в психічної сфері особистості.
Загальноосвітня школа, як інститут соціалізації молоді, посідає одне з більш помітних місць у житті дитини, формуванні її як особистості. Шкільне оточення – основне соціальне середовище дитини, адже в школі вона проводить значну частину свого часу, тут здобуває навички колективної співпраці, вчиться жити у соціумі. Тому досить важливо для формування багатогранної особистості, щоб дитина почувалася комфортно у стосунках з учителями та дітьми, із якими вона навчається, відчувала емоційну та моральну підтримку з боку шкільного оточення.
На дотримання права на освіту, окрім об’єктивних чинників, що сприяють реалізації цього права (розгалужена система освіти, доступність різних форм освіти для всіх дітей та інше), впливає також суб’єктивне сприйняття дитиною освітнього процесу, наявність у дитини бажання вчитися, що не в останню чергу зумовлюється комфортністю взаємин з учнівським та педагогічним колективом, позитивним сприйняттям дитиною ставлення до себе однолітків, вчителів, та учнів інших класів школи, де навчається дитина.
Результати опитування 200 учнів старших класів міста Київа, показали, що у дитини підліткового віку найчастіше виникають конфлікти з учителями, у цей період частішими є вияви протесту, найгостріше сприймаються навіть найменші похибки у поведінці вчителя, які діти можуть розуміти як жорстоке ставлення щодо себе. В цілому відносно шкільного оточення, певна частина дітей зазначає, що в їхньому житті трапляються випадки жорстокого ставлення та знущання з боку вчителів (28 %). Відповіді були поділені на чотири категорії щодо частоти випадків жорстокого ставлення або знущань щодо школярів із боку вчителів:
дуже часто – 3 %; часто – 5 %; іноді – 32 %; ніколи – 60 %.
Та це лише суб’єктивні уявлення про існуюче явище жорстокого ставлення та знущання вчителів над неповнолітніми. Підлітки схильні до перебільшування, і часто просте зауваження можуть трактувати як тяжкий удар по власному самолюбству. Проте загальна незадоволеність учнів своїми стосунками з педагогами не виникає на порожньому місці. Повинні бути певні дії з боку вчителя, що призводять до появи у дитини відчуття відсутності контакту, розуміння, теплоти, тому професія вчителя вимагає терпимості та чутливості у розумінні дитячої психіки, вміння згладжувати гострі моменти прийнятними для обох сторін засобами. Як доводять дані опитування дітей, не завжди це простежується на практиці.
Підлітки також вважають, що порушення їхніх прав щодо захисту від жорстокості, знущання, брутального поводження, залежить від рівня добробуту сім’ї. Розподіл відповідей був проведений за трьома показниками, а саме: в сім’ях з низьким рівнем добробуту, 67 % дітей піддаються випадкам жорстокого ставлення до них з боку шкільного оточення; відповідно до цього – 53 % старшокласників із сімей середньо забезпечених; та 27 % – з сімей з високим рівнем доходу.
За результатами цього дослідження можна простежити зовсім неоптимістичну закономірність, що забезпечення базових прав дітей значною мірою залежить від рівня добробуту сім’ї. Діти з бідних сімей відчувають себе найменш захищеними у шкільному середовищі, вони частіше говорять про випадки знущання, образ та жорстокого ставлення до них із боку однокласників та вчителів. Не задоволення навіть елементарних потреб (харчування, одяг на належному рівні) призводить до психологічного напруження, відчуття уразливості, дискомфорту у спілкуванні, відставання від інших дітей з благополучних родин. В цій ситуації захисною реакцією може бути повна закритість підлітка від оточення, вороже, насторожене ставлення до всіх навколо себе. Можливий також варіант демонстраційної поведінки, коли ображена дитина різними, не завжди соціально прийнятими, засобами виражає свій протест, чим ще більше загострює існуючий конфлікт з оточенням.
Цікаво, що любов і теплоту з боку однокласників діти відчувають рідше, чим емоційну підтримку з боку вчителів. Існує певна категорія дітей, які вважають, що вчителі їх люблять, ставляться до них із теплотою, а однокласники – ні. Дитяча жорстокість відрізняється від жорстокості дорослих, бо дитина не має злих намірів, діє імпульсивно, не уявляє наслідків своїх дій. У поведінці підлітків часто спостерігаються випадки жорстокого ставлення, знущань. Непоодинокі такі випадки і в школі. Третина опитаних дітей (32 %) вказали, що в їхньому житті трапляються випадки, коли однокласники знущаються над ними, ставляться до них жорстоко, причому – 8 % опитаних засвідчили, що “це буває у їхньому житті
часто”;
4 % підлітків – “дуже часто
”; 26 % старшокласників – “іноді
”; та тільки 62 % учнів – “ніколи”.
Причинами появу жорстокості серед шкільного оточення підлітків у існуючій системі виховання можуть бути помилки у системі шкільного виховання: ігнорування думок, образи, психічне й фізичне насилля, необ'єктивне відношення. Тому важливого значення набувають: позитивний особистий приклад вчителів, сприятливий мікроклімат у класі, роз’яснення прикладів позитивної поведінки, вправляння дітей у позитивних учинках, виховання у них чуйності, безкорисливості, душевності, доброти, людяності, милосердя.
Вчителі, яких було опитано в ході дослідження, оцінюють стосунки між педагогами та учнями більш оптимістично у порівнянні з дітьми. Так, дві третини з них зазначили, що діти часто звертаються до них за порадою з приводу проблем, що виникають у них в особистому житті.
Проведене дослідження засвідчило наявність певних проблем щодо дотримання прав дітей у школі. У межах шкільного оточення треба усунути причини посилення конфліктів через майнову нерівність учнів за матеріальним достатком батьків. Це ускладнює стосунки як між дітьми, так і між педагогами. Виявлена пряма залежність між відчуттям теплоти з боку однокласників та матеріальним становищем дітей: чим вищий рівень добробуту, тим впевненіше діти почуваються у стосунках зі своїм шкільними однолітками. Отже, забезпечення базових прав дітей, передовсім неможливе без підвищення рівня життя населення. Звичайно, вирішення цієї проблеми залежить, в першу чергу, від зміни економічної ситуації в країні, надання реальної матеріальної та соціально-психологічної допомоги малозабезпеченим сім’ям із дітьми. Варіантом зміни проявів жорстокого ставлення до дітей з найбільш соціально незахищених груп може бути створення в школах певних учнівських організацій, які б допомагали захищати права кожної дитини.
Виходячи з найбільш узагальненого формулювання основного права дітей - права на життя в гармонії ‑ суспільство повинно прагнути створити сприятливі умови для реалізації цього права у всіх сферах життя дитини, а особливо у школі.
5. Соціально-педагогічна діяльність соціального педагога в дитячому будинку
Розглянемо соціально-педагогічну діяльність соціального педагога в дитячому будинку. Мета соціально-педагогічної діяльності - соціалізація вихованців дитячого будинку.
Діяльність соціального педагога починається з визначення соціального статусу дитини. Шляхом вивчення документів, бесід, тестування соціальний педагог вивчає дитину, виділяє проблеми, які повинні бути вирішені. Чим точніше визначається «діагноз соціального захворювання» дитини, тим легше визначити види допомоги, які може надати соціальний педагог вихованцю. Виховання дитини в дитячому будинку відбувається в колективі, тому нарівні з вивченням кожної дитини соціальний педагог вивчає і дитячий колектив загалом.
Наступна задача соціального педагога - скласти індивідуальну програму розвитку вихованців, тобто фактично представити, яким повинен бути випускник дитячого будинку, враховуючи його потенціальні можливості. Для цього соціальний педагог разом з вихователем аналізує всі документи, які є у дитини, визначає спектр її проблем, шукає шляхи виходу з ситуації, що склалася. Складний виховний процес в дитячому будинку вимагає від вихователів вирішення не тільки сьогоднішніх, поточних задач, але і розкриття потенційних можливостей і тенденцій розвитку як дитини, так і колективу в цілому.
Одна з головних задач при цьому - формування гуманних відносин, які виражаються в безкорисливій моральній допомозі всім, хто в цьому має потребу, в повазі іншої людини, в чуйності, емоційності, в дбайливому ставленні до людської особистості.
Проблеми адаптації дитини, що попала в дитячий будинок, реабілітації дітей девіантної поведінки, інтеграції вихованців в суспільство є важливими в діяльності соціального педагога.
6.
Соціально-педагогічна діяльність соціального педагога в школі
Підлітковий вік - гострий і напружений період переходу від дитинства до дорослості. Його часто називають критичним, оскільки організм має підвищену сенситивність (чутливість) до якихось певних зовнішніх і внутрішніх впливів, які саме в цей час призводять до дуже важливих, безповоротних наслідків. Соціальному педагогу в школі більш ніж комусь іншому доводиться зустрічатися з негативним відношенням до навчання, школи, грубими порушеннями дисципліни, бродяжництвом, хуліганством, різними асоціальними поступками і навіть серйозними правопорушеннями. Необхідно пам´ятати, що ні в якому разі неприпустимо приниження підлітків, нагадувань про те, що вони ще діти, це може привести до озлобленості та поганого ставлення до вчителя, негативне копіювання дорослих (паління, вживання алкоголю, вживання нецензурних слів та інше). Не можна відокремлювати дітей на “хороших” та “поганих”, а навпаки, необхідно заохочувати прагнення до самостійності, по можливості не втручатися у взаємовідносини між дівчатками та хлопцями. При проведенні різних конкурсів, змагань, художньої самодіяльності залучати всіх учнів за здібностями, пам´ятати про індивідуальний підхід до кожної дитини, поважати їхні інтереси, субкультуру, нові прагнення щодо популярної музики, дружбу між підлітками.
Формуючи особистість підлітка, вчитель повинен спиратися на надзвичайно характерне для підлітка емоційно пофарбоване прагнення активно брати участь у житті колективу. Придбання досвіду колективних взаємин позначається на розвитку особистості підлітка, - у колективі розвивається почуття боргу і відповідальності, прагнення до взаємодопомоги, солідарності, звичка підкоряти особисті інтереси, коли це потрібно, інтересам колективу. Думка колективу однолітків, оцінка колективом вчинків і поводження підлітка для нього дуже важливі, суспільна оцінка класного колективу значить для підлітка більше, ніж думка чи вчителів батьків, і він звичайно дуже чуйно реагує на дружний вплив колективу товаришів.
Активізація сил підлітка буде ефективнішою за умови, якщо дорослі не залишатимуть дитину сам на сам, а тактовно керуватимуть її діями. У формуванні активності і самостійності підлітка важливу роль відіграють стосунки з дорослими, водночас керівництво дорослих не повинно зводити нанівець активність і самостійність підлітка, принижувати його гідність, стримувати позитивні прагнення.
Зробивши щось не так, підліток часто не визнає своєї помилки, виявляє впертість, намагається виправдатися, хоча помилка очевидна і для нього самого. Іноді така риса виявляється і в старшому підлітковому та молодшому юнацькому віці. Цю складну психологічну особливість треба враховувати у стосунках з підлітками. Слід створювати умови, за яких підліток пережив би недоречність свого вчинку, його непотрібність або й шкідливість, але вимагати прилюдно обіцянки, що подібне “більше не повториться”, мабуть, не завжди доцільно. Хоча підліток уперто не визнає своєї провини, це не означає, що він не відчуває її. Найчастіше він розуміє і глибоко переживає свою провину, але прилюдно визнати не може - це для нього рівнозначне самознищенню.
Щоб завоювати довіру і повагу підлітків, уникнути негативних сторін дорослості, треба поважати індивідуальність кожної дитини, підтримувати їхнє прагнення до самостійності, а також завуальовувати “виховні впливи”, необхідно розвивати відчуття турботи про інших людей, вміння входити в положення інших. Наприклад, якщо хтось з класі захворів, сходити всім разом і провідати його, поцікавитись здоров’ям хворого; коли один з учнів виграв олімпіаду (конкурс і т. п.) не виділяти цього учня (не робити з нього героя тим самим підкреслюючи неспроможність та нікчемність інших), а показати це як загальне досягнення класу. Надавати підтримку учням з неблагополучних сімей, сиротам, старатися підключати до життя класу, до активної участі в позакласних заходах дітей, яким важко знайти спільну мову з ровесниками, замкнутих у собі або флегматичних. У виробленні виховного підходу слід зважати на те, що у підлітків існує дві системи взаємин: з ровесниками і дорослими, в яких вони по-різному виявляють себе. Так, вдома підліток буває тихим, слухняним, а в колі ровесників - лідер, ініціатор, тощо.
У становленні особистості у підлітків головну роль відіграє праця, хоч значення пізнання і спілкування не зменшується. За допомогою спілкування здійснюється взаємодія людини з іншими людьми, групами і колективами. Без міжособистісного спілкування неможливе формування людини як особистості, суб’єкта діяльності, індивідуальності.
7. Система роботи з сім’єю і важкими дітьми
Сімейні проблеми, бездоглядність, жорстоке ставлення і байдужість до дітей з боку батьків, алкоголізм і наркоманія – основні причини появи “важких дітей”.
Основна задача соціального педагога полягає в тому, щоб налагодити внутрішньо-родинні стосунки і повернути дитину в сім'ю. Однак такий вихід з кризової ситуації можливий не завжди. При неможливості повернення дитини в сім'ю неповнолітній підлягає пристрою в держустанову.
Процес соціальної реабілітації неповнолітніх має на меті подолання соціальної дезадаптації дітей і підлітків, що виявляється в терміні “важкі діти з девіантною поведінкою”, яка проявляється в неприйнятті соціальних норм і правил поведінки, лихослів'ї, схильності до бродяжництва, вживанні алкогольних і наркотичних речовин, тютюнопалінні, здійсненні правопорушень і т. д.
У роботі з "важким" неповнолітнім і його сім'єю соціальний психолог виділяє наступні етапи:
діагностичний, коррекційно-реабілітаційний, постреабілітаційний.
На кожному етапі здійснюється комплексний підхід:
соціально-правова допомога, медична, психолого-педагогічна.
Особливо важливий перший етап.
На основі діагностики складаються програми реабілітаційної роботи з дитиною, заповнюється соціальний паспорт сім'ї, в якому зберігаються основні відомості про сім'ю. Робота з сім'ями вихованців на цьому етапі починається зі збору первинної інформації про сім'ю, розшук батьків, родичів неповнолітніх. Фахівці з соціальної роботи проводять пошукову роботу з метою з'ясування прописки батьків. Якщо дитина проживає в іншому регіоні, або не знає місця свого проживання, запити робляться в Адресне бюро інших регіонів.
У бездоглядної дитини необхядно з´ясувати наступну інформацію: відомості про сім'ю, особистість дитини, чи перебуває дитина на обліку, сімейно-побутові умови проживання. На основі отриманих відомостей приймається рішення про можливість повернення неповнолітнього в сім'ю.
Одночасно здійснюється і психолого-педагогічна і медична діагностика. Як правило, у таких дітей спостерігаються відхилення в психоемоційній сфері, зовнішня агресивність, тривожність. Психологічна діагностика дозволяє зрозуміти причини виникнення проблем, труднощів виховання, навчання, форм девіантної поведінки. Як правило, ці діти фізично ослаблені, з різними хронічними захворюваннями, серед яких фахівці виділяють так звані “соціальні хвороби”, які становлять 33.4%. Випереджає всіх - соціально-педагогічна занедбаність. Далі: бродяжництво, тютюнопаління, педикулез, токсикоманія, алкоголізація і наркоманія. На другому місці після соціальних хвороб - інфекційні (19%), серед яких: ОРВИ, тубінфікування, короста.
Важлива роль в системі роботи соціального педагога з важкими дітьми і неблагонадійними сім'ями належить другому етапу - наданню допомоги і реабілітації дітям з неблагонадійних сімей, підліткам.
При отриманні відомостей фахівці розшукують і зв'язуються з батьками, родичами, запрошують їх на консультацію в СРЦ, виїзджають на патронаж, проводять бесіди; психологи і юристи допомагають батькам у встановленні відносин з дитиною, проводять консультації і т.д.
У числі бездоглядних є діти, що здійснили правопорушення і осуджені умовно. “Важкі діти” і підлітки особливо схильні до негативного впливу суспільства, схильні до правопорушень. Однак, важковиховуваність дітей і підлітків виявляється не тільки в поганій поведінці, агресивності, втечах і дрібних правопорушеннях, але і соціальних вадах, таких як наркоманія, тютюнопаління, алкоголізм і т.д.
Важливу роль в соціально-психологічній реабілітації" важких" вихованців і формування у них необхідних якостей особистості грає включення їх в різні види трудової діяльності. До роботи з дітьми притягуються професійні училища, служба зайнятості, підприємства різних форм власності з метою організації професійної орієнтації і підготовки підлітків, розширення сфери їх трудової діяльності.
Робота з сім'єю і “важкими” підлітками направлена на попередження девіантної поведінки неповнолітніх. Це - визначення чинників "ризику", виявлення дітей і сімей категорії "ризику", потребуючих допомоги.
Така робота передбачає підвищення адаптивних можливостей дітей і підлітків, ослаблення і ліквідацію напружених конфліктних відносин в сім'ї, превентивну роботу з сім'єю, по можливості, зміна внутрішньородинної ситуації.
Профілактична робота
з “важкими” підлітками і їх сім'ями здійснюється через надання екстреної соціальної допомоги неповнолітнім в умовах денного і цілодобового перебування.
Консультативна допомога
широкому колу населення (дітям і батькам) - батькам неповнолітніх СРЦ через організацію заходів щодо профілактики асоціальності дітей і правопорушень, профілактику тютюнопаління, наркоманії, алкоголізму.
8. Вулична соціальна робота
Вулиці повинні бути безпечними та спокійними. Такими, щоб кожен з нас міг спокійно відпустити свою дитину на вулицю і не хвилюватись ні за здоров'я, ні за життя.
Аналіз статистичних даних за останні 10 років свідчить, що в Україні спостерігається стійка тенденція до зростання злочинності неповнолітніх на вулицях та в інших громадських місцях: хуліганські вияви, пограбування, розбійні напади, крадіжки особистого майна і навіть вбивства, тяжкі тілесні ушкодження. Розваги, спортивні секції, гуртки за інтересами вимагають значної оплати, отже, вільний час сучасних дітей та молоді - перебування на вулиці.
Співробітники та волонтери Київського міського центру соціальних служб для молоді проводять ряд заходів спрямованих на організацію змістовного дозвілля. Вони надають термінову інформаційну та консультативну соціально-педагогічну допомогу, проводять ігри, організовують дискотеки, спонукають молодь до суспільно-корисної праці, дають можливість розкрити свій творчий потенціал, визначають коло проблем молоді тощо. Усе це сприяє формуванню позитивного стереотипу поведінки підростаючого покоління.
Кожен район міста живе своїм життям, стикаючись з різними проблемами. Районні соціальні служби для молоді допомагають у їх вирішенні. Але перш ніж пропонувати певні форми роботи, спеціалісти Центру проводять дослідження специфіки проблем кожного району, і тому часто на вулицях міста можна побачити волонтерів, які проводять анкетування, опитування, бесіди.
З весни 1999 року у Києві працює мобільний центр з прав дитини. Це яскравий, барвистий автобус, у якому діти можуть отримати інформацію про Конвенцію ООН з прав дитини, за допомогою ігор засвоїти основні її положення, подивитись ряд цікавих відеороликів та мультфільмів, розроблених Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ), або слухаючи приємну музику скласти пазли.
А поряд з автобусом у цей час проходять ігротеки: “Ігри вашого двору”, ігри з м'ячем, із скакалкою, естафети по правам дитини. Діти можуть приєднатися до гурту однолітків, і позмагавшись у влучності чи спритності стати переможцем, а можуть запросити друзів і створити свою команду. Якщо хтось мріє стати зіркою, тоді нехай візьме участь у конкурсі Стар-тінейджерів. Подібні заходи проводяться і для дітей з функціональними обмеженнями.
Вечірнє місто вирує життям: нічні клуби, бари, дискотеки, але не кожному це доступно. І знову більша частина молоді міста опиняється на вулиці. Соціальні працівники подбали і про вечірнє дозвілля молоді. У багатьох районах Києва проходять вуличні дискотеки. Підлітки можуть порозважатись, потанцювати під сучасну музику, привітати друзів із святом чи передати їм привіт, а також замовити їхню улюблену композицію.
Розважатись завжди приємно. Ігротехніки запропонують великий вибір ігор та змагань. Але особливий комфорт під час вуличних розваг створюють охайні алейки, чисті тротуари, майже новенькі лавочки. Тому час від часу волонтери Соціальної служби створюють трудові загони (куди запрошують усіх бажаючих) і з'являються на дворових майданчиках, після чого вони отримують новий вигляд. Двір вітає людей відремонтованими дитячими гойдалками, ігровими знаряддями, свіжопофарбованими лавочками.
Коли молода людина блукає вулицями міста, не знаючи, як організувати своє дозвілля - це проблема. Але коли дитина живе на вулиці: спить просто неба, харчується відходами або жебракує - це трагедія. Що може запропонувати соціальна служба дітям вулиці? Досвідчені спеціалісти та волонтери намагаються встановити контакт з безпритульними дітьми, пропонуючи їм спочатку їжу, одяг, медичну допомогу. А вже потім познайомившись і поспілкувавшись, встановивши дружні контакти, можна думати про майбутнє. Встановлення такого контакту допомагає змінити стереотип поведінки дитини, повернути її у сім'ю чи притулок.
Ще однією жахливою проблемою суспільства є СНІД і ВІЛ-інфекція. Всім відомо, що найпоширенішим шляхом передачі цієї хвороби є ін'єкційне вживання наркотиків. Аби знизити темпи зростання ВІЛу проводиться вторинна профілактика - обмін використаних одноразових шприців на нові.
У стороннього спостерігача може скластись враження, що соціальні працівники намагаються охопити і самостійно вирішити усі проблеми підростаючого покоління. Насправді ж гаслом роботи Київського міського центру соціальних служб для молоді є "Не для молоді, а разом з нею". Фахівці пропонують молоді не лише цікаві форми роботи, а й шляхи самостійного вирішення власних проблем. Кваліфіковані спеціалісти (психологи, соціальні педагоги, юристи, медики) надають термінову інформаційну та консультативну допомогу усім, хто її потребує. Будь-яку консультацію можна отримати під час ігротеки чи дискотеки.
У працівників Київського міського центру соціальних служб для молоді вже сформувався свій імідж. Столичні жителі впізнають їх по яскраво-жовтому вбранню: футболках, регланах, куртках і такому ж сонячному настрою. Їм довіряють, їх люблять, їх чекають на своїх вулицях.
Висновки
За умов трансформації українського суспільства особливого значення набувають питання формування нової людини, її нових життєвих стратегії, посилення мобільності соціальної поведінки. Таким чином, перед сучасною школою постає проблема формування життєвої стратегії особистості як господаря своєї долі. Це зумовлено, по-перше, необхідністю виходу із кризи цінностей та ідеалів, в якій опинилась особистість на етапі переходу до ринкової економіки; по-друге, потребою в осмисленні існуючих в українському суспільстві моделей поведінки особистості; по-третє, відсутністю чітко обґрунтованих підходів до побудови життєвих орієнтирів особистості школяра.
Тому перед педагогічним колективом школи, соціально-психологічною службою стоїть завдання - готовність педагогів, соціальних працівників, психологів надавати учням практичну допомогу у розробці технологій формування життєвої позиції.
Система заходів носить попереджувальний, запобіжний характер і спрямована на вдосконалення способу життя школярів. Функції цієї системи заходів такі:
- діагностична (виявлення причин і факторів відхилень у поведінці);
- реабілітуючи (перевиховна, спрямована на подолання негативних проявів);
- координуюча (координація усіх зацікавлених структур);
- прогностична (передбачення можливих негативних явищ у поведінці неповнолітніх).
Система правового виховання учнів та їх батьків включає в себе:
- створення системи роботи з батьками, адекватної системі правової освіти школярів;
- перетворення батьків в активних суб'єктів правового виховання учнів;
- підвищення рівня правових знань батьків, орієнтованих на забезпечення захисту прав дитини;
- вплив на ціннісні орієнтації батьків на основі гуманістичної етики;
- проведення профілактики правопорушень неповнолітніх шляхом надання допомоги батькам у вихованні дітей з відхиленнями в поведінці.
Форми роботи з батьками можуть бути такими:
1) Діагностика - анкети, тести, запитання і аналіз анкет, створення банка даних;
2) Освіта - вечори запитань та відповідей зі спеціалістами, психологічні і педагогічні тренінги, круглий стіл, консультації, лекторій;
3) Система спільної діяльності - батьківські збори за правовою тематикою, виступи батьків-спеціалістів перед дітьми, відвідування уроків курсу "Я і мій світ", спільні маршрути вихідного дня, спільне виготовлення наочності, посадка дерев, індивідуальні бесіди, тренінги, ігри "Папа, мама, я - сучасна сім'я", виставки спільних робіт батьків і дітей тощо. Основна мета навчання правам людини, правам дитини охоплює:
- формування людської гідності, свободи особистості;
- формування меж особистісних відносин в дусі толерантності (терпимості), ненасильства, поваги, солідарності, дружби, миролюбності, доброти;
- передача знань про права людини в національному та міжнародному вимірах, про взаємозв'язок прав людини і громадянина;
- виховання розуміння нерозривного зв'язку прав людини та її
обов'язків.
Досвідчений педагог, як правило, інтуїтивно знаходить шлях перевиховання того чи іншого "важкого" учня, пошук засобів впливу відбувається, так би мовити, автоматично, цей етап творчої діяльності ніби "згорнутий" у часі. Але, на жаль, майстерність приходить не одразу. Проте вчитель не має права дозволяти собі йти шляхом про і помилок, навмання. Необхідно точно визначити стратегію виховання, а потім уже відповідно до неї обрати тактичні дії.
|