Дипломная работа: Формування мовленнєвої комунікації молодших школярів на уроках розвитку зв’язного мовлення

Дипломна робота

Формування мовленнєвої комунікації молодших школярів на уроках розвитку зв’язного мовлення

Вступ

Мова - найбільший скарб, який є у кожного народу. Таким скарбом для нас, українців, є наша рідна українська мова. Берегти, плекати мову треба змалку, бо добре відомо: чим багатший словниковий запас людини, чим кращий її мовленнєвий розвиток, тим легший висловлювати власні думки і розуміти інших людей. Однак мовленнєвий розвиток - це не тільки багатий лексикон, а й правильна звуковимова, граматична правильність мовлення. Адже, маючи неабиякий мовленнєвий запас, людина мусить навчитися правильно вимовляти голосні і приголосні звуки рідної мови, будувати словосполучення і речення відповідно до норм, за законами мови.

Тому так важливо, щоб уже з перших днів життя батьки оточували дитину любов’ю і піклуванням, звертались до неї літературною мовою і вчили її говорити правильно, прищеплювали любов до рідного слова, власним мовленням засвідчуючи його велич і красу. А коли дитина переступає поріг школи, то навчати її літературної мови повинні вчителі початкових класів. І проводити цю роботу - роботу над розвитком та удосконаленням учнівського мовлення - потрібно на кожному уроці, а не тільки на уроках читання й рідної мови, як це здебільшого спостерігається в початковій школі.

Як зазначає К.Д. Ушинський, „мова - найважливіший, найбагатший і найміцніший зв’язок, що з’єднує віджилі, живущі і майбутні покоління народу в одне велике, історичне живе ціле. Воно не тільки виявляє собою життєвість народу, а є цим життям. Коли зникає народна мова, - народу нема більше! ” [63, 123].

Мова формує людську духовність, відчуття краси слова й образу. Рідне слово є знаряддям для дітей. „Тільки той може осягнути своїм розумом і серцем красу, велич і могутність батьківщини, хто збагнув відтінки й пахощі рідного слова, - писав В.О. Сухомлинський, - хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим ім’ям своєї родини..." [59, 52].

Сьогодні дедалі більше утверджується в діяльності початкових класів ідея практичної спрямованості курсу української мови. А це вимагає активної мовленнєвої діяльності молодших школярів у навчальному процесі, оскільки виховання соціальне активної, духовно багатої особистості неможливо здійснювати без опанування нею рідною мовою й мовленням в усіх її функціях - пізнавальної, комунікативної, стимулюючої, регулятивної.

Як зазначено у Державному стандарті початкової освіти, „мета і завдання цього навчального предмета (української мови) у початковій школі полягає не лише в опануванні грамоти (початкових умінь читати і писати), а й у мовленнєвому розвитку молодших школярів - умінь висловлюватися в усіх доступних для них формах, типах і стилях мовлення. Розвиток мовлення має набути статусу провідного принципу навчання рідної мови в загальноосвітній школі, зокрема в її початковій ланці" [28, 31].

Якбачимо, молодші школярі за чотири роки навчання у початковій школі повинні оволодіти усним і писемним мовленням на такому рівні, який дозволяв би їм вільно і легко спілкуватися з однолітками та зі старшими на будь-яку тему, доступну для їхнього віку і розуміння.

У структурі Державного стандарту виділяються чотири змістові лінії -комунікативна, лінгвістична, діяльнісна та лінгвоукраїнознавча. Недарма на першому плані - комунікативна лінія, адже результатом навчання відповідно до цієї лінії є: „уміти звернутися один до одного і до старших, брати участь у розмові (ставити запитання, давати аргументовану відповідь, правильно висловлювати власні думки, складати усні та письмові невеликі за обсягом твори (7-8 речень) з дотриманням граматичних, орфоепічних, правописних і мовленнєвих умінь з орієнтацією на читача” [28, 31].

Кожна із чотирьох змістових ліній, які виділяються у структурі Державного стандарту, так чи інакше орієнтує на мовленнєвий розвиток молодшого школяра, що зумовлено метою і завданнями української мови в початковій школі. Однак найповнішою мірою на цей розвиток орієнтує все-таки комунікативна лінія.

Відповідно до Державного стандарту початкової освіти розроблено нові Програми для середньої загальноосвітньої школи (1-2, 3-4 класи), а також створено нові підручники „Рідна мова” для учнів 2-4-х класів. У Пояснювальній записці до розділу „Українська мова” зазначено, що „курс української мови - важлива складова загального змісту початкової освіти, оскільки він не тільки є окремим навчальним предметом, а й виступає основним засобом опанування усіх інших шкільних дисциплін. Основна його мета - забезпечити розвиток, удосконалення умінь і навичок усного мовлення (слухання-розуміння, говоріння); навчити дітей читати і писати... ” [46, 9].

Мовленнєвий розвиток учня дуже важлива умова його успішного навчання. Чим більше дитина читає, переказує, слухає, тим краще розвивається її пам’ять, а, отже, тим легше їй засвоювати знання з усіх навчальних дисциплін, які вивчаються в початкових класах. Забезпечити мовленнєвий розвиток молодших школярів - це означає навчити їх грамотно висловлюватись в усній і писемній формах мовлення, дотримуючись фонетичних, орфоепічних, граматичних (морфологічних і синтаксичних), орфографічних, стилістичних норм української літературної мови. Щоб розвинути та удосконалити мовлення школярів потрібна щоденна робота над оволодінням основними мовними нормами. Тут на першому місці, безперечно, збагачення словникового запасу. Засвоюючи нові слова, учні вчаться правильно їх вимовляти, наголошувати, пояснювати значення. Удосконалюючи звуковимову, яка є складовою частиною мовленнєвого розвитку, мовної культури. Працюючи над удосконаленням граматичного ладу мовлення молодших школярів, треба навчати їх правильно будувати словосполучення, які, як відомо, служать будівельним матеріалом для речень.

Отже, пізнавати, вивчати рідну мову уже в молодшому шкільному віці треба на різних її рівнях - фонетичному, лексичному, граматичному. Бо саме таке пізнання мови є, на думку М. Вашуленка, „джерелом різнобічних знань, засобом розвитку мислення, мовлення, духовного збагачення людини” [22, 11].

М. Вашуленко подає визначення мовленнєвої особистості: „Мовленнєва особистість - це людина, яку розглядаємо з точки зору її готовності виконувати мовленнєві дії; це той, хто привласнює мову, для кого мова є мовленням. Мовленнєва особистість характеризується не лише тим, що вона знає про мову, а й тим, як вона може її використовувати" [22, 11].

Отже, для мовленнєвого розвитку молодшого школяра важливим є не тільки добре знання правил, але й уміння застосовувати ці правила у повсякденній практичній мовленнєвій діяльності.

Недарма мові приділяється така велика увага, адже мова і мовлення є продуктом культури і невід’ємною її складовою частиною. Мова сформувала людину як особистість. Саме мова відіграє надзвичайно важливу роль у становленні і розвитку кожної особистості, тому в системі шкільного навчання і виховання вона посідає особливе місце. Мовленнєвий розвиток, якого досягнули діти у початкових класах, забезпечує основу подальшого навчання і виховання молоді, зумовлює професійну діяльність дорослої людини.

Важливими аспектами навчання рідної мови є лінгвістичний і педагогічний. Перебуваючи у тісному взаємозв’язку, ці аспекти (а також деякі інші) сприяють формуванню мовної особистості. „Лінгвістичний підхід передбачає всебічне вивчення мови як системи: звучання і значення слів, словосполучень, речень і цілісного тексту... Педагогічний підхід передбачає зразкове володіння рідною мовою, розкриває якості літературної мови... Новим у трактуванні цього аспекту є виховання мовної особистості, яка репродукує рідне мовлення, виявляючи знання мови, мовне чуття й уміння користуватися словом” [48, 10].

У Концепції загальної середньої освіти зазначається, що „освітніми результатами початкової школи є повноцінні мовленнєві, читацькі... уміння і навички... ” [34, 5].

Як бачимо, на першому місці серед інших умінь і навичок, яких повинні набути молодші школярі за час навчання у початковій школі, є комунікативні (мовленнєві) уміння і навички. Це ще раз свідчить про те, що комунікативний розвиток був і залишається важливою умовою успішного навчання учнів початкових класів.

У зв’язку з цим постає проблема мовної освіти та комунікативного розвитку учнів, починаючи з молодшого шкільного віку. За пропонованим проектом „Державного освітнього стандарту з української мови основу вивчення змісту навчального предмета становить комунікативно-діяльнісний підхід, де особливого значення набувають саме мовленнєві вміння” [13, 3].

Головною метою вивчення української мови в початкових класах виступає „насамперед формування в учнів уміння будувати висловлювання в межах доступних для них тем і типів - розповідей, описів, міркувань" [13, 3].

Аналіз літератури з окресленого питання засвідчив, що обрана для дослідження тема є складовою частиною загальної проблеми „Взаємопов’язане вивчення теоретичних відомостей з мови і формування практичних мовленнєвих умінь у молодших школярів". Розв’язання її сприяє утвердженню діяльнісного підходу до навчання української мови у початкових класах.

Акцент зроблено на відображення комунікативно-діяльнісного підходу до вивчення мовних явищ на уроках рідної мови у початкових класах.

Суттю комунікативної спрямованості навчання рідної мови є формування в учнів умінь розв’язувати мовленнєві завдання з метою оволодіння спілкуванням.

Це сприяє вихованню мовної особистості, якою має стати кожен учень, починаючи від першого класу.

Як зазначає М. Пентилюк, розпочинати цю роботу слід з початкових класів, де закладаються основи комунікативного виховання особистості [48, 10].

Сучасний стан проблеми представлений теоретичними доробками М.С. Вашуленка, Т.О. Ладиженської, Т.Г. Рамзаєвої, Л.О. Варзацької, А.С. Зимульдіновою, молодими науковцями М. Орап, В. Бадер, І. Хом’яком, І. Безруковою та іншими. Неабияке значення для нашої роботи мають дослідження М.С. Вашуленка, провідного методиста в Україні. Він розглядає комунікативний характер навчання рідної мови в початкових класах і рекомендує так вчити дітей, щоб вони одержували більше можливостей для оволодіння мовою в природних умовах, у ході педагогічно організованої мовленнєвої діяльності на уроці [20, 4].

Як зазначає учений, у сучасній методиці навчання предметів базового рівня гостро стоїть проблема співвідношення знань і вмінь. На його думку, мовні знання мають служити засобом для відпрацювання в школярів мовленнєвих умінь і навичок на уроках української мови в початкових класах [20,4].

Л.О. Варзацька пропонує розглядати рідну мову й мовлення у взаємозв’язку. Нею разом з іншими авторами створено підручник „Рідна мова й мовлення” для першого класу. Надалі передбачено (творення підручників з такою ж назвою для учнів інших класів.

Доцільно підкреслити, що посібників, методичних рекомендацій, які б розкривали комунікативний аспект вивчення мови є вкрай недостатньо.

Аналіз і вивчення педагогічного досвіду з окресленої проблеми засвідчив, що вчителі-новатори намагаються розглядати рідну мову в практичному аспекті.

Однак спостереження за навчальним процесом на уроках української мови в 2 класі, як і 3-4 класах загальноосвітніх масових шкіл, яке здійснювала авторка цієї роботи, переконують у тому, що для учнів залишається недостатньо висвітлена комунікативна спрямованість рідної мови, її роль у широкій соціальній сфері.

Засвоюючи з дітьми систему фонетики, лексики, граматики, вчителі пропонують вивчати правила й визначення, не розкриваючи їх комунікативний аспект.

Педагоги, проводячи уроки, зосереджують увагу на теоретичному викладі матеріалу, а це призводить до механічного запам’ятовування правил, до заучування напам’ять визначень учнями. Під час практичного застосування мови молодші школярі допускають помилки як мовного, так і мовленнєвого характеру. Разом з тим головна вимога часу - орієнтація на практичне вивчення мови в початковій школі залишається декларативним висловлюванням багатьох практиків.

Вчителі, вивчаючи рідну мову, не звертають увагу на постановку комунікативних завдань, які сприяють комунікативно-діяльнісному підходу до вивчення учнями початкових класів рідної мови.

Отже, виникає потреба в навчанні рідної мови йти від мовлення, від комунікативних завдань, спрямованих на формування мовленнєвих умінь та навичок.

Саме недостатнє висвітлення зазначених питань у теорії і на практиці зумовила вибір теми нашого дослідження.

Тема дипломної роботи: Формування комунікативних умінь учнів початкових класів.

Об’єктом дослідження виступає процес навчання і виховання учнів як на уроках рідної мови, так і уроках читання, природознавства, математики та ін., а предметом - формування мовленнєвих умінь молодших школярів у процесі комунікативної діяльності.

Мета дипломної роботи полягає у тому, щоб розробити систему завдань, спрямовану на формування мовленнєвих умінь і навичок учнів молодших класів засобами усної народної творчості, так і на міжпредметній основі. Це сприятиме навчанню дітей спілкуватися рідною мовою та отримувати відповідну інформацію.

Наукова новизна дипломної роботи полягає у розробці теоретичних положень щодо формувань комунікативних умінь учнів молодших класів класу з урахуванням міжпредметних зв’язків, засобів малих пісенних форм на уроках читання в початкових класах. У формуванні мовленнєвих умінь молодших школярів доцільно іти від мовлення, від комунікативних завдань, текстів.

У роботі застосовувалися такі методи дослідження:

1. Реферування й аналіз лінгвістичної, психолого-педагогічної та методичної літератури.

Вивчення досвіду роботи вчителів із зазначеної проблеми.

Аналіз програми й підручників з рідної мови.

Спостереження за навчальним процесом на уроках рідної мови.

Анкетування, бесіди з учителями й учнями початкових класів.

Структура дипломної роботи складається зі вступу, висновків, чотирьох розділів та списку використаної літератури (63 позиції). Загальний обсяг роботи 66 сторінок.

Розділ І. Теоретичні основи формування комунікативних умінь

1.1 Особливості розвитку комунікативних умінь і навичок у молодших школярів

Людське „Я", внутрішній зміст особистості виникає і формується не само по собі, а тільки в процесі спілкування з тими, хто оточує, де складаються певні особистісні взаємовідносини. І від того, який характер відносин дитини з тими, хто оточує, багато в чому залежить, які саме особистісні якості сформуються в неї.

Чим же визначаються відносини шестирічної дитини з тими, хто оточує, що лежить в їх основі?

На думку вітчизняних психологів, потреба дитини, навіть найменшої, не зводиться до його органічних потреб, які задовільняє дорослий. Уже в перші тижні життя в дітей починає формуватися потреба у спілкуванні з людьми - особлива потреба не біологічного, а соціального характеру. Спілкування з дорослими розглядається як один із важливих факторів розвитку дитини в перші роки життя.

Експериментальні дослідження, що були проведені в лабораторії ранніх етапів розвитку психіки НДІ загальної і педагогічної психології АПН під керівництвом М. Лісіної, показали, що протягом перших 7 років життя послідовно виникають і змінюють один одного декілька форм спілкування дітей і дорослих: безпосередньо - емоціональне, ділове, позаситуативно - пізнавальне і позаситуативно особистісне спілкування.

Насамперед виникає безпосередньо - емоційне спілкування, в основі якого лежить потреба дитини в розумінні і доброзичливому до себе ставленні з боку тих, хто оточує її.

Надалі вже з кінця першого року життя все чіткіше формується потреба не тільки в ласці, але і в співпраці з дорослими заради швидкого досягнення найкращого результату в практичній або в ігровій діяльності. Дитина задовольняється значною мірою в процесі ділового спілкування. До речі, не потрібно думати, що в ділове спілкування вступає тільки дитина раннього віку. Ним часто користується молодший школяр. Дуже багато він не вміє робити, тому йому потрібні вміння і знання про те, що і як робити з предметом (пришити ґудзик, приготувати салат, зробити іграшку на ялинку), як приготувати і тримати в порядку своє робоче місце і багато іншого.

Крім ділових контактів з дорослими (прохання допомогти, запрошення до спільної роботи, звернення за дозволом, за оцінкою результатів роботи та ін.), школяр вступає також з ними в позаситуативне спілкування, яке може бути пізнавальним і особистісним.

При пізнавальному спілкуванні школяр обговорює з дорослими предмети і явища світу речей (повідомлення новин, питання про незрозуміле, прохання прочитати оповідання). Основним мотивом цього типу спілкування є прагнення дитини до спілкування з дорослим заради отримання нової інформації або обговорення з ним причин різних явищ навколишнього світу.

В основі цього виду спілкування лежить потреба дитини у взаєморозумінні і співпереживанні. Цей вид спілкування, як ми вже говорили, найбільшою мірою готує дитину до позиції школяра. Саме спілкування, його зміст і є найбільш важливим моментом, що вивчає розвиток відносин дітей з дорослими. Найбільше дитину задовільняє той зміст спілкування, рівня потреби в якому він вже досягнув.

У дітей молодшого шкільного віку в процесі навчальної діяльності встановлюються нові взаємовідносини. Зокрема, у більшості першокласників через декілька тижнів, проведених в школі, зникають сором’язливість від багатьох нових вражень. Вони починають уважно приглядатися до поведінки сусіда по парті, встановлюють контакти з однокласниками, які їм симпатизують або знаходять схожість інтересів. На перших етапах організації в новому колективі в частини дітей проявляються в основному невластиві їм риси характеру (в одних - надмірна сором’язливість, в інших - розв’язаність). Але в міру становлення взаємовідносин з іншими дітьми кожен школяр виявляє свої індивідуальні особливості.

Характерна риса взаємовідносин молодших школярів полягає в тому, що їх дружба заснована, як правило, на спільності зовнішніх життєвих обставин і випадкових інтересів (діти сидять за однією партою, живуть в одному будинку, цікавляться пригодницькою літературою тощо). Свідомість молодших школярів ще не досягає того рівня, щоб думка ровесників служила критерієм об’єктивної оцінки самого себе. Звичайно, діти 9-10 років з великим інтересом ставляться до оцінки, яку їм дають однокласники за спритність, сміливість, розум і гостро переживають, якщо ця оцінка розходиться із бажаною. Але такі переживання короткочасні, головне, їх легко змінити оцінкою з боку дорослих чи вчителів. Думка останнього є для молодшого школяра найбільш суттєвою і безапеляційною.

Молодші школярі спілкуються з ровесниками в основному в іграх, а також в умовах спільної діяльності. Як правило, молодші школярі мало часу приділяють розмовам про те, що не пов’язане з їхніми цьогочасними заняттями. Молодші школярі спілкуються в групах, склад яких є непостійним - залежно від праці чи гри, якими вони зайняті, або від настрою і потреб, які легко змінюються.

З дорослими учні 1 - 4 класів спілкуються в основному в сім’ї (з батьками, рідними). У молодшому шкільному віці, на відміну від іншого віку, зміст спілкування з дорослими охоплює всі сфери життєдіяльності дітей. Спілкування з дорослими значно впливає на те, як складається спілкування з ровесниками. Благополуччя у спілкуванні з дорослими створює сприятливу емоційну базу, впевненість дитини в успішному спілкуванні з ровесниками. Як свідчать дані відомого українського педагога А. Киричука, оцінка дорослими тих чи інших ровесників має прямий вплив на бажання дитини спілкуватися з тим чи іншим товаришем.

Як правило, молодший школяр вступає у спілкування тоді, коли для цього є конкретна предметно - практична основа, яка обумовлює зміст їхнього спілкування, його тривалість, інтенсивність. Вікові відмінності типу спілкування проявляються в тому, що в 1, частково в 2 класі зміст спілкування визначається головним чином навчальною діяльністю і грою, а в 3 класі в ньому більшою мірою присутня суспільна діяльність.

З другого півріччя в 2 класі починає знижуватися роль навчальної діяльності як змістової основи спілкування. Розширюється тематика розмов дітей, головним чином в них обговорюються: навчальна робота, ігри, (в тому числі іграшки, які є вдома), кінофільми, телепередачі, колекції, домашні тварини, відносини між людьми і сімейні події (переважно в дівчаток).

Словник молодших школярів достатньо багатий. Але вміння вести діалог розвинене в них ще слабо, головним для них е інформаційний діалог. Це особливо чітко видно, коли в спілкуванні молодших школярів з’являється діалог дискусійного типу.

За ступенем емоційної залученості можна виділити товариське і дружне спілкування. Перше з них властиве майже всім молодшим школярам і реалізується лише найчастіше в спілкуванні з ровесниками своєї статі. Воно проникає головним чином у рамках класного колективу і в процесі тієї життєдіяльності, яка організована вчителем або виникає спонтанно в середовищі самих дітей. Дружне спілкування реалізується, за даними досліджень, у 54% хлопчиків і в 63% дівчаток головним чином в процесі ігор і пов’язані в основному зі спілкуванням осіб однієї статі. Але до 8% хлопчиків і 14% дівчаток реалізують його періодично в спілкуванні з ровесниками протилежної статі. Дружне спілкування відбувається як в організованій життєдіяльності класного колективу, так і поза нею.

Спілкування ровесників різної статі в молодшому щільному віці має деяку специфіку. Узагалі спілкування між хлопчиками і дівчатками у 1-4 класах неінтенсивне, протікає, головним чином, в сферах життєдіяльності, організованої вчителем, і в іграх за місцем проживання.

Серед молодших школярів виділяється група хлопчиків і дівчаток, спілкування між якими набагато інтенсивніше. При цьому явно виділяють два типи подібного спілкування. Перше - це спілкування між собою хлопчиків і дівчаток, які знаходяться в несприятливому положенні в системі комунікації ровесників своєї статі і для яких спілкування з ровесниками протилежної статі є компенсацією цього благополуччя. Цей тип спілкування за своїми показниками і ступенем емоційної залученості в нього школярів аналогічний товариському спілкуванню з ровесниками своєї статі.

У другому типі спілкування між хлопчиками і дівчатками беруть участь як діти, які займають несприятливе положення в системі спілкування ровесників своєї статі, так і ті, що займають сприятливе положення в цій системі. У цьому випадку спілкування базується найчастіше на основі наслідування зразків, запозичених у старших: прогулювання разом, відвідування один одного вдома, спільні перегляди кінофільмів та ін. У змісті розмов звертають на себе увагу розповіді один одному про своїх рідних, знайомих сім’ї, про своїх товаришів і подруг.

У спілкуванні з ровесниками школяр може проявити свої інтереси і, зустрічаючи розуміння з боку товаришів, утверджуватися у своїх нахилах. Збагачуючи один одного різними відомостями, ровесники можуть дати поштовх для виникнення в одного з них інтересу в тій сфері, яка раніше не привертала його уваги. Адже в цей же час спілкування з ровесниками (як і з іншими людьми) може руйнувати, спотворювати всі інтереси і нахили, сформовані в дітей. Це по-перше, А по-друге, у спілкуванні можуть формуватися і соціально небезпечні інтереси.

У нашому дослідженні була виявлена група молодших школярів, в коло спілкування яких входили молодші діти, що живуть поряд із ними. Зміст спілкування в цьому випадку визначався спільними іграми, й інколи і спільними захопленнями. Крім того, в круг спілкування хлопців (10%) входили старші (підлітки). У спілкуванні з ними молодші школярі виступали, як правило, в ролі підлеглих. У цих випадках зміст спілкування визначався інтересами старших і часто із примітивністю, а деколи, як вже було сказано, і асоціальним змістом. У молодших школярів з таким типом спілкування спостерігалося набагато менш інтенсивне спілкування, ніж у ровесників.,,

Сфера кола спілкування молодших школярів нестійка і мінлива. У більшості дітей виникали ситуативні контакти з ровесниками з приводу конкретних занять, створювалися широкі ситуативні, ігрові спільності і більш стабільні (відносно попередніх об’єднань) товариські групи. Кількісний склад товариської групи невеликий, від 2 3 чоловік в першому до 4-5 чоловік в четвертому класі. Персональний склад цих груп досить мінливий, але до 4-го класу спостерігався ріст стабільності переваг.

Слід відзначити, що при всій нестабільності сфери кола спілкування молодших школярів ретроспективні дослідження дають підстави стверджувати, що в невеликій кількості випадків спілкування, яке виникло в 1-4 класах продовжується протягом 10 років, а деколи більше 20 років.

За вибором простору спілкування молодших школярів поділяють на 2 групи: зорієнтованих на спілкування вдома і в школ,і зорієнтованих на спілкування на вулиці, (таблиця 1).

Таблиця 1. Розподіл молодших школярів за групами зорієнтованими

на місце спілкування

У школярів першої групи спілкування відбувалося у школі, квартирі, дворі. У школярів другої групи спілкування відбувалося також у дворі, на вулиці.

Для школярів, зорієнтованих на спілкування на вулиці, характерні більш широкий круг спілкування, більші за складом групи спілкування (9-10 і навіть 11-14 чоловік). Ці школярі більш орієнтовані на спілкування в процесі рухливих ігор і різних „заходів” (походів в кінопарк і ін.), легше спілкування з дорослими, саме для них характерно спілкування з дітьми різного віку.

Для молодших школярів, орієнтованих на спілкування вдома і в школі, властиве намагання до відокремлення, найчастіше пов’язане з будь-яким предметом, заняттям. Вони читають, малюють, ліплять і т.д. За даними Н. Анінєвої, в самотності молодші школярі займаються фантазуванням та іграми з уявлюваними партнерами. Це дає їм можливість компенсувати відсутність товаришів.

Реформування системи освіти з урахуванням потреб соціально-економічного розвитку України висуває в якості магістральних шляхів створення системи безперервної освіти. У зв’язку з цим, як зазначено в „Законі України „Про загальну середню освіту", кожна ланка цієї системи має якнайкраще готувати дитину до успішного переходу на більш вищий рівень освіченості [31, 3].

У Державному стандарті загальної початкової освіти з „Мова і література” визначається, що головною функцією мови є комунікативна [28, 28]. Сьогодні українська мова в освітніх закладах України вивчається як державна, і тому зрозуміло, наскільки зростає вимога формування умінь усного комунікативного мовлення [34, 3].

Початкова освіта, зазначає А.С. Зимульдінова „становить змістову і процесуальну основу подальшого навчання і розвитку школярів, відіграє значну роль у формуванні в них повноцінної навчальної діяльності, невід’ємним компонентом якої є достатній рівень розвитку зв’язного мовлення, що виступає показником і умовою становлення соціальне активної особистості. Якщо учень своєчасно і в певній мірі не засвоїть основні функції мовлення, то не зможе на практиці реалізувати і форми мовленнєвої діяльності, йому складно буде виконати завдання, які ставить перед ним школа, суспільство" [32, 15].

Принципово значення для якісної перебудови початкової школи має включення розділу „Загальноосвітні вміння й навички”, у якому передбачено розвиток загальномовленнєвих умінь в учнів, починаючи з першого класу [46, 6-7]. Ці обставини підкреслюють загальнопедагогічну значущість розвитку зв’язного мовлення, висувають необхідність формування його в дітей шестирічного віку як важливої умови їх успішного навчання, виховання й розвитку.

У сучасній лінгвістиці мовленнярозглядається у зіставленні з мовою і виступає як форма існування мови. Мова функціонує тільки в мовленні, а саме мовлення - це форма існування мови.

Мовознавці відзначають, що людям потрібна мова для того, щоб обмінюватись інформацією, спілкуватись. Без задоволення цієї потреби, тобто без мови, суспільство не могло б існувати. Мова - єдина, цілісна складна знакова система, точніше система систем: фонем, морфем, слів, словосполучень, речень, яка служить засобом комунікації, обміну думки, закріплення думок, засобом їх формування [1, 11].

Необхідно сказати, що мова як специфічно людський засіб спілкування належить одночасно суспільству й індивідуумові. В обох випадках вона є продуктом історичного розвитку суспільства, яке користується надбанням попередніх етапів життя мови. Мовлення по відношенню до мови є частковим, окремим, індивідуальним. Воно виступає однією із багатьох форм загального, що виникає в устах окремих осіб у різних життєвих обставинах як результат застосування мови для передачі конкретних думок.

У мовленні живе мова, проте ним вона ніколи не вичерпується. Мова обіймає в собі десятки й сотні тисяч слів з сукупністю властивих їм значень, форм, витворених цією масою індивідуальних мовлень. Але в кожному з них мова виявляється тільки частково, бо окрема людина, наприклад, використовує в розмовно-побутовому вжитку від 4 до 6 тисяч слів, які в своїй більшості є найуживанішими, життєво необхідними, через що й їх достатньо для зносин [29, 40].

Мова для всіх її носіїв одна, але реалізація її в мовленні для кожного мовця має свої особливості (при збереженні соціальної природи мовлення).

Видатні мовознавці П.Ф. Фортунатов, І.О. Бодуен де Куртене, Ф. де Соссюр, Л.В. Щерба, О.І. Смирницький, О.О. Реформатський розрізняли у своїх дослідженнях мову й мовлення.

За висловленням С.В. Семчинського, мова - це динамічна система створюваних і відтворюваних мовними органами членороздільних звукових знаків для предметів і явищ фізичної та психічної дійсності та їх відображень у свідомості, а також правил сполучуваності цих знаків, - система, здатна виразити всю повноту людських знань та уявлень про світ [53, 9].

Саме тому, лінгвістичний підхід передбачає всебічне вивчення мови як системи: звучання і значення слів, словосполучень, речень і цілісного тексту, їх граматичну форму, графічне й правописне оформлення, стилістичні особливості. І хоча довший час у лінгвістиці головною одиницею спілкування вважалося речення як мінімальна комунікативна одиниця. Так, О. Гвоздев, відзначаючи комунікативний бік речення, приділяв значну увагу ролі речення у розвитку дитячого мовлення. Оволодіння рідною мовою в основному протікає у вигляді засвоєння речень різних за метою висловлювання типів. Саме в реченні формуються окремі словосполучення, окремі граматичні категорії із зовнішнім морфологічним вираженням.

Однак в останні десятиріччя вчені звернули увагу на те, що в основі організованого мовлення лежать не окремі слова чи окремі речення, а логічно й композиційне завершені блоки, які складаються із групи самостійних речень.

Зв’язне мовлення кваліфікується як продукт мовленнєвої діяльності, результатом якої є текст (зв’язне висловлювання, мовленнєвий твір).

У психології і психолінгвістиці вивчається мовлення як процес породження і сприйняття висловлювання, як вид специфічної діяльності людини, тобто як акт, який супроводжується послідовним викладом думок і забезпечує спілкування.

Соціально-педагогічний аспект розкриває роль зв’язного мовлення у вирішенні завдань різнобічного розвитку особистості учнів.

У методиці навчання рідної мови аналізується процес формування мовленнєвих умінь і навичок дітей.

Розгляду мовлення як предмета і засобу навчання присвячена більшість дидактико-методичних робіт [10; 13; 16; 23].

Розвиток зв’язного мовлення ґрунтується на теорії навчальної діяльності (В.В. Давидов, Д.Б. Ельконін, Г.С. Костюк, О.Я. Савченко), чотирьох видах мовленнєвої діяльності, яка здійснюється в усній і письмовій формах (О.О. Леонтьєв, І.А. Зимня, А.К. Маркова), співвідношеннях між системою мови і мовною здатністю (Л.С. Виготський, М.І. Жинкін). Згідно з принципом комунікативної спрямованості під час навчання рідної мови важливим завданням є реалізація мовної здатності дитини в мовленнєву діяльність, у спілкування (Л.С. Виготський, М.І. Жинкін).

На основі вчення М.І. Жинкіна про механізми мовлення та теорії мовленнєвої діяльності О.О. Леонтьєва розробляються різні групи комунікативних умінь, спрямованих на сприйняття породження висловлювання.

Розрізняючи мову й мовлення психологи радять, що варто пам’ятати про їх єдність, їх нерозривний зв’язок, співвідношення між системою мови й мовленнєвою здатністю (Л.С. Виготський, М.І. Жинкін).

Кожна людина говорить по-своєму, хоч і користується єдиною для даного суспільства мовою. Нетотожність мови й мовлення виявляється також і у випадках, коли деякі люди теоретично знають певну мову, але не володіють нею практично, не можуть вільно, точно й виразно говорити цією мовою.

Психологи (М.І. Жинкін, Л.С. Виготський) відзначають, що провідною у діяльності молодших школярів є усна форма, яка включає діалогічне мовлення. Воно пов’язане з певною життєвою ситуацією і зрозумілим є тільки в цій ситуації.

У надрах діалогу розвивається монолог, який стає провідним видом діяльності для молодших школярів. У порівнянні з діалогом, це складний вид мовлення, який не підтримується ситуаціями чи запитаннями, а вимагає більшої зібраності та попередньої підготовки. Особливо складна писемна форма монологічного мовлення, яка потребує для свого розвитку високого ступеня абстракції. І.О. Синиця розглядає писемну форму як мовлення в думці, оскільки воно протікає без співрозмовників [54, 14]. За влучним висловом Л.С. Виготського, це розмова з білим аркушем паперу. Писемне мовлення позбавлене інтонаційно-експресивної, звукової сторони, тільки мислиться, а не проявляється.

За Г.С. Костюком, мовлення - це є оволодіння й застосування особистістю певної мови в процесі її спілкування з іншими людьми. Воно завжди здійснюється в будь-якій мові з усіма особливостями її словникового складу і граматичної будови, підкоряється її законам і правилам. Дотримання законів і правил мови скеровує й упорядковує мовлення, мовну діяльність людини. Якщо людина порушує ці закони і правила, її мовлення стає неповноцінним засобом спілкування [41, 305].

Отже, мовлення існує і не може існувати поза будь-якою мовою. З другого боку, сама мова існує як жива мова в мовній діяльності людей, в мовному процесі їх спілкування, обміну думками. Мова й розвивається в процесі мовного спілкування. Закони мови (граматичні, лексичні, фонетичні, стилістичні) виводяться з мовної практики людей. Мовлення є, таким чином, формою актуального існування кожної мови.

Тому, характеризуючи мову й мовлення людини, не можна їх протиставляти одне одному. Схарактеризувати мовлення можна тільки вказуючи, якою мовою людина говорить і як вона додержується її законів і правил.

Відомо, кожна людина оволодіває мовою з дитинства, тільки робить це не шляхом свідомого обмірковування мовних фактів та наукового аналізу їх, а переважно інтуїтивно, підсвідоме, навчаючись від дорослих і набуваючи від них мовленнєвого досвіду, який стає дедалі більш досконалим. Спочатку засвоюються ізольовані слова, перш за все „дитячі", а „від двох до п’яти" (формула К.І. Чуковського) дитина поступово оволодіває системою мови і її нормами. На перших порах вона домислює ще незнані їй компоненти цієї системи (відомо безліч прикладів милих і дуже цікавих для лінгвістики помилок такого роду), а згодом, оволодівши системою мови оточуючого середовища в усій її повноті, починає вже вільно оперувати мовою як засобом спілкування. У педагогіці мова виступає засобом навчання, засобом пізнання навколишнього світу. Видатні педагоги (К.Д. Ушинський, В.О. Сухомлинський) надавали великого значення рідній мові як засобу впливу на духовний розвиток дитини.

Рідне слово, на думку К.Д. Ушинського, пояснює дитині її природу краще, ніж міг би це зробити природознавець, рідне слово знайомить дитину з характером людей, що оточують її, з суспільством, в якому вона живе, з його історією та прагненнями, як не мі би ознайомити жоден історик; саме рідне слово вводить дитину в народні вірування, в народну поезію, як не міг би ввести жоден естет, і, врешті-решт, рідне слово дає такі логічні поняття й філософські погляди, яких, звичайно, не міг би дати дитині жоден філософ.

К.Д. Ушинський зазначає: „У мові одухотворюється весь народ і вся його батьківщина; в ній втілюється творчою силою народного духу в думку, в картину і звук небо вітчизни, її повітря, її фізичні явища, її клімат, її поля, гори й долини, її ліси й ріки, її бурі й грози - весь той глибокий, повний думки й почуття, голос рідної природи..." [63, 123].

На думку вченого, „цей незвичайний педагог - рідна мова - не тільки навчає багато чого, а й навчає напрочуд легко, за якимсь недосяжно полегшеним методом" [63, 124].

Займаючись проблемою мовної освіти, В.О. Сухомлинський виявив свою позицію щодо місця й значущості рідної мови в навчанні підростаючого покоління та у формуванні й становленні особистості. Рідній мові він надавав першорядного значення в системі шкільних предметів. Це означає, що успішне оволодіння рідною мовою позитивно впливає на засвоєння знань з інших наук.

За переконанням педагога, марно думати, що учень, не знаючи рідної мови, зможе вправно використовувати іншу. Звертаючись до учнів та молоді, писав: „Знай, бережи, збагачуй велике духовне надбання свого народу - рідну українську мову. Це мова великого народу, великої культури” [58, 34].В.О. Сухомлинський, вперше у методиці української мови, запровадив „уроки мислення” серед природи, яка є основним джерелом думки, школою розвитку розумових здібностей. Спостерігаючи за життям природи, працею людей, у школяра є можливість висловити на уроці думки про те, що бачить, досліджує, робить.

Багато уваги вчений приділяв проблемі модернізації методів навчання мови, що згодом набула особливої актуальності: проведення доказової розповіді, пояснення, евристичної бесіди, спостережень над фактами й явищами живої мови, застосування пізнавальних та проблемних завдань і запитань, конструктивних і творчих вправ, удосконалення самостійної роботи учнів з підручником, книжкою [40, 64].

За В.О. Сухомлинським, мова - духовне багатство народу. „Скільки я знаю мов, стільки разів я людина”, - говорить народна мудрість. Та багатство, втілене в скарбниці мов інших народів, лишається для людини неприступним, якщо вона не оволоділа рідного мовою, не відчула її краси. Чим глибше людина знає тонкощі рідної мови, тим тонша її сприйнятливість до гри відтінків рідного слова, тим більше підготовлений її розум до оволодіння мовами інших народів, тим активніше сприймає серце її красу слова [57, 201].

В.О. Сухомлинський прагнув до того, щоб багатство рідної мови було відкрите для дітей з перших кроків їхнього шкільного життя. „Подорожуючи” до живого джерела думки і слова, він домагався, щоб вихованці пізнавали одночасно емоційні, естетичні, смислові відтінки українського слова, щоб вони відчували красу мови, дбайливо ставились до слова, дбали про її чистоту.

Найважливішим засобом впливу на дитину, облагороджування її почуттів, душі, думок, переживань є краса й велич, сила й виразність рідного слова. Роль цього засобу в початковій школі, де кожна зустріч з новим явищем навколишнього світу пробуджує в серцях дітей почуття захоплення, неможливо переоцінити. Відчуваючи, переживаючи красу побаченого й почутого, діти сприймали найтонші відтінки слова, і через слово краса входила в їхні душі. У дітей з’являлося бажання передати свої почуття і переживання, розповісти про красу. Діти складали твори. Ці твори - найважливіша форма роботи з розвитку мови й думки [57, 202].

Історико-логічний аналіз літератури дозволяє стверджувати, що ідея розвитку зв’язного мовлення завжди признавалася вітчизняними дослідниками.

60-70-ті роки XX століття стали переломними в організації досліджень з цієї проблеми в зв’язку з посиленням уваги до процесуального аспекту навчання зв’язного мовлення. Значний вклад в методику розвитку мовлення школярів у 70-80-ті роки було внесено дослідженнями Т.О. Ладиженської, М.Р. Львова, Т.Г. Рамзаєвої, Л.П. Федоренко, Г.А. Фомичової. У ці роки активізувалася робота з розвитку зв’язного мовлення у зв’язку з переходом на новий зміст навчання в чотирирічній початковій школі, яка стала співіснувати поряд із трирічною. Розширилися дослідження з проблеми організації процесу розвитку зв’язного мовлення молодших школярів, визначено склад комунікативних умінь на основі теорії мовленнєвої діяльності О.О. Леонтьева і вчення про механізми мовлення М.І. Жинкіна.

К.С. Баринова вважає, що зв’язне мовлення - це мовлення змістовне, тематично спрямоване, логічно послідовне, оформлене відповідно чинних у даній мові норм, а також мети і умов мовленнєвої комунікації. Розвивати мовлення, - підкреслює вона, - це значить безперервно удосконалювати уміння користуватися мовними засобами в процесі говоріння, доводити їх до такого рівня, за якого засоби вираження думки використовуються тим, хто говорить або пише, за законами даної мови [12, 3].

Принципово важливим для розвитку зв’язного мовлення є роботи Т.О. Ладиженської, під керівництвом якої створено варіант змісту навчання зв’язного мовлення на основі функціонально-смислових характеристик зв’язного тексту та врахування реального рівня мовленнєвого розвитку 6-7-річних дітей. Авторка підкреслювала головну роль розвитку мовлення, яке виступає як змістом роботи з рідної мови, так і результатом цієї роботи.

Розвиток мовлення органічно з’єднує усі частини навчального предмета - рідної мови (Т.О. Ладиженська, В.М. Максимова, М.С. Рождественський, М.М. Ушаков, Л.П. Федоренко, Г.О. Фомічова).

Українська дослідниця Л.О. Варзацька, розглядаючи загальне поняття зв’язного мовлення, аналізує застосування цього терміну: На її думку, „зв’язне мовлення вживається у трьох значеннях: по-перше, це процес, діяльність мовця, слухача, послідовний виклад або сприймання думок, знань однією особою; по-друге, зв’язним мовленням називають також продукт цієї діяльності - текст (висловлювання), характерними ознаками якого є смислова та структурна єдність, тобто взаємозв’язок окремих його частин. І Насамкінець, зв’язне мовлення - розділ методичної науки, що ставить своїм завданням учити дітей розуміти, відтворювати і будувати висловлювання з огляду на мету, умови спілкування, дотримуючись норм української літературної мови” [12, 6-7].

Дидактичний аспект проблеми збагачується результатами досліджень про взаємозв’язок молодших школярів, які представлені в наукових працях Л.С. Виготського, Л.В. Занкова, Г.С. Костюка, Н.О. Менчинської, В.О. Сухом-линського. Результати психолого-педагогічних А.М. Алексюка, В.В. Давидова, Г.С. Костюка, І.Я. Лернера, В.Ф. Паламарчук, М.М. Скаткіна, О.Я. Савченко, Д.Б. Ельконіна дають можливість уточнити, розширити уявлення про засоби керівництва процесом розвитку мовлення учнів молодшого шкільного віку.

Зміст роботи з розвитку зв’язного мовлення найбільш повно відображено в програмі „Навчання грамоти і розвитку мовлення” для першокласників. У програмах інших навчальних предметів питанням розвитку мовлення приділена увага тільки в зв’язку із засвоєнням конкретного змісту.

„У силу того, - зазначає А.С. Зимульдінова, що процес розвитку мовлення усвідомлюється як важливий аспект в оволодінні школярами вмінням учитися, ми вважаємо його загально дидактичною проблемою" [32, 18].

Аналіз літератури і педагогічної практики показав, що у вирішенні проблеми розвитку мовлення переважає однобічний підхід.

Однією із причин, що обмежують загальнопедагогічну спрямованість цього питання, і тут ми безперечно погоджуємося із зауваженнями А.С. Зимульдінової, є відсутність досліджень, у яких розкривався б процес цілісного розвитку зв’язного мовлення учнів з урахуванням особливостей організації навчальної діяльності в різних вікових періодах. Ефективне вирішення цієї проблеми вимагає як теоретичної, так і практичної розробок на основі змістового, мотиваційного та операціонального компонентів процесу навчання [32, 18].

Як відомо, на розвиток зв’язного мовлення впливає багато факторів: мовленнєве середовище, спілкування з однолітками, слухання радіо і телепередач, перегляд відеофільмів тощо. Однак вирішальне значення у формуванні такої інтегративної якості; як зв’язне мовлення, має навчальний процес, оскільки зв’язне літературне мовлення - „продукт цілеспрямованого систематичного навчання” (Л.О. Варзацька, М.С. Вашуленко, А.П. Каніщенко, Т.О. Ладиженська, Н.Ф. Скрипченко, О.Я. Савченко, Л.П. Федоренко, Г.О. Фомічова).

Не менш суттєвим є й таке положення: в дидактико-методичних дослідженнях, що стосується розвитку зв’язного мовлення учнів молодшого шкільного віку, накопичено ряд прийомів, які можна реалізувати в нових умовах навчання - на новому віковому контингенті дітей і новому змістові. Вони відрізняються тим, що на всіх уроках превалюють постійні взаємозворотні зв’язки учителя й учнів, стимулюється рівень сприйняття й осмислення отримуваної навчальної інформації. Це особливо актуально, оскільки на уроці молодші школярі не тільки мають справу з готовим текстом, але й самостійно його конструюють.

Таким чином, важливість вирішення проблеми розвитку комунікативних умінь зростає у зв’язку з організацією систематичного навчання дітей шестирічного віку в школі, з дидактико-методичним забезпеченням роботи чотирирічної початкової школи.

Потребують дослідження різноманітних аспектів проблеми формування зв’язного мовлення дітей дошкільного та молодшого шкільного віку в педагогічній, психологічній та лінгвістичній літературі і педагогічному досвіді; гостро стоїть потреба визначити дидактичні особливості ефективного керівництва процесом розвитку зв’язного мовлення учнів молодших класів; що допоможе виявити рівні розвитку зв’язного мовлення школярів у залежності від засобів керівництва цим процесом.

1.2 Вивчення, аналіз і узагальнення педагогічного досвіду з окресленої проблеми

Розгляд цієї проблеми ми здійснювали шляхом вивчення й аналізу досвіду роботи вчителів початкових класів.

З цією метою ми реферували й конспектували періодичні видання, знайомилися з педагогічним досвідом учителів-новаторів, учителів загальноосвітньої школи, відвідували уроки у молодших класах, аналізували програми й підручники з розділів „Розвиток навичок мовленнєвої діяльності” та „Знання про мову. Мовні вміння".

Хочеться зауважити, що на сьогодні у педагогічному досвіді багато уваги приділяється питанням вивчення мови й мовлення в початкових класах.

Педагоги свої зусилля спрямовують на практичне засвоєння української мови молодшими школярами.

Учителі-новатори 80-90-их років Л.С. Баршай, Є.М. Литвин, С.П. Логачевська, Г.С. Демченко та інші відразу ж включилися у розв’язання цієї проблеми після методичних рекомендацій, поданих М.С. Вашуленком на сторінках журналу „Початкова школа".

Л.С. Баршай, учителька Київської СШ № 156, зосереджує увагу на організації мовленнєвої діяльності школярів під час вивчення й засвоєння мовних явищ, вона вважає, що учням треба давати найелементарніші мовленнєві поняття, які пов’язані з мовою. Авторка пропонує вправи, завданням яких є дати практичне уявлення про фонетику, лексику, граматику, які мають функціонувати в тексті. Для цього вона добирає тексти пізнавального характеру, в яких відображає мовленнєві завдання.

Заслужена вчителька України Євгенія Литвин особливу увагу приділяє розвиткові в учнів усного й писемного мовлення. Для цього вона прагне розширити життєвий досвід молодших школярів: вчить їх ефективності застосування диференційованих завдань, а саме:

Застосування диференційованих завдань проводиться систематично, майже на кожному уроці, але не перетворювати їх у стандарт.д.ля цього необхідно враховувати тему уроку, дидактичні цілі, готовність учнів.

Диференціація навчання повинна проводитися в межах фронтальної роботи, коли учні розв’язують загальні навчальні завдання [38, 25].

Різноманітні способи й прийоми диференціації С.П. Логачевська рекомендує звести до таких: диференціація за ступенем складності завдань і диференціація за ступенем самостійності учнів. Вона наводить приклад поступового нарощування складності тренувальних вправ на уроках рідної мови.

С.П. Логачевська, застосовуючи диференційований підхід до вивчення мови, математики, звертає увагу на практичне застосування виучуваного матеріалу.

Г.С. Демченко, заслужена вчителька України, застосовує вивчення мови й мовлення у взаємозв’язку з природою, з усім, що оточує дітей. На своїх уроках вона вчить слухати й чути рідне слово, рідну мову, граматичні поняття „у тісному взаємозв’язку великого світу природи" [26, 30].

На її думку, в першу чергу треба активізувати увагу дітей до рідного слова, спонукати їх міркувати, дивуватися, мріяти й фантазувати. Для цього вона застосовує поетичне слово, художні тексти, подає зразки творів-описів, на яких діти вчаться створювати власні.

В. Віденко зазначає, що серед предметів, охоплених програмою всебічного розвитку особистості, є риторика, її головними завданнями виступають:

вчити дітей правильно, емоційно говорити, щоб спілкування приносило справжню радість і задоволення;

розвивати в школярів творчі здібності, емоційність, вчити дітей брати участь у рольових іграх.

Не виключає авторка й виховних функцій, які залежать від теми та дібраного матеріалу, Вчителька подає різні творчі завдання, які вона використовує на уроці, бо саме такі завдання допомагають не тільки вчити дитину, а й розуміти її внутрішній світ, бачити зростання ерудиції, творчої уяви, загальної мовної культури [5, 48].

У системі своїх занять В.О. Волотовська вміло й ефективно керує процесами засвоєння й застосування знань, формує мовлення школярів, їхню емоційну та вольову сферу, моральні, естетичні та світоглядні аспекти особистості, врешті, трудові вміння (і навчальні теж).

Найхарактернішою рисою творчої лабораторії Валентини Олексіївни є спрямування всіх планів і дій на розвиток творчих сил і можливостей класу в цілому й кожної дитини осібно.

Учителька В.О. Волотовська працюючи над мовою й мовленням, розвиває мислення школярів, їхню увагу, пам’ять, спостережливість, кмітливість, ініціативу, самостійність, наполегливість, працьовитість, чуйне, уважне ставлення одне до одного та багато інших позитивних якостей особистості, які так важливо закладати якомога раніше.

Головне місце на уроках відводиться елементам творчого пошуку. За розмаїттям форм це - мандрівки, змагання, ігри, живі журнали, теле - та радіо - заняття, концерти тощо. Вони можуть бути присвячені окремим предметам, але найчастіше в їх змісті можна виділити майстерно інтегровані компоненти кількох [17, 6]. Вчителька розвиває мовлення дітей не лише на уроках рідної мови та читання, а й на всіх інших.

Т.Г. Рузинська намагається, щоб кожен урок рідної мови був уроком розвитку мови й мовлення учнів.

Вчителька акцентує увагу на побудову уроку, на основі тематично близьких текстів. Така організація пізнання, на її думку, дає можливість поєднати два процеси - засвоєння мовних знань і застосування їх у спілкуванні. На уроці Т.Г. Рузинська формулює такі мовленнєві завдання, виконання яких зумовлює і розв’язання граматичних. Таким чином, підвищується ефективність прийомів виділення головного, аналізу, зіставлення мовних явищ, їх узагальнення, систематизації. Прищеплення цих умінь навчальної праці сприяє збагаченню словника, граматичної будови речень, оволодінню способами послідовного й логічного викладу думки [49, 16].

Працюючи над формуванням граматичних навичок, учні оволодівають окремими вміннями, необхідними для розвитку монологічного мовлення.

Т.Г. Рузинська використовує різні види диктантів, але перевагу надає вільному. Особливість його в тому, що учні записують текст не дослівно, а так, як вони його зуміли запам’ятати. Школярі не просто передають те, що запам’ятають, а складають власне висловлювання на основі речення-опори [49,18].

Ряд учителів здійснюють взаємозв’язок у вивченні мови й мовлення засобами міжпредметних зв’язків або інтегрованих уроків.

Л.І. Ткаченко вважає, що можливість і необхідність зв’язку уроків української мови з іншими навчальними предметами зумовлюється, в першу чергу, спільними завданнями з розвитку мовлення: збагачення словникового запасу, оволодіння вмінням правильно й точно вживати слово тощо [61, 11].

Вона зазначає, що використання матеріалу з природознавства на уроках української мови сприяє збагаченню словника учнів не лише термінологічними назвами, а й прикметниками, дієсловами, що означають ознаки, характерні особливості предметів, явищ навколишньої дійсності [61, 13].

На думку вчительки, сучасний методичний підхід до засвоєння мовних знань у контексті зв’язного мовлення дає великі можливості класоводам використовувати тексти підручника природознавства на уроках української мови. За спостереженнями, діти зацікавлюються такою роботою, глибше усвідомлюють значення, граматичну структуру, особливості правопису термінологічних назв, спостерігають за їх використанням у мовленні.

Таким чином, міжпредметні зв’язки уроків української мови й читання, природознавства сприяють підвищенню ефективності роботи з розвитку мовлення учнів.

Отже, вивчення досвіду роботи вчителів із задекларованої проблеми засвідчило, що вчителі-новатори застосовують комунікативно-діяльнісний підхід до вивчення української мови, проводять інтегровані уроки (використовують міжпредметні зв’язки) під час вивчення таких важливих і водночас складних розділів курсу рідна мова, як „Розвиток навичок мовленнєвої діяльності” та „Знання про мову. Мовні вміння” в початкових класах.

Для того, щоб ефективно формувати комунікативні уміння учнів початкових класів на міжпредметній основі необхідно чітко усвідомлювати які вимоги до вивчення рідної мови передбачає програма з розділів „Розвиток навичок мовленнєвої діяльності” та „Знання про мову. Мовні вміння”, а також підручники.

Розглянемо як відображено це питання в навчальній програмі з предмету „Рідна мова", наприклад, 2 класу.

Початковий курс української мови є пропедевтичним стосовно систематичних курсів української мови і літератури, які вивчаються в середній ланці загальноосвітньої школи. Основними завданнями початкового навчання мови є: сформувати в молодших школярів уміння осмислено читати, говорити й писати, збагачувати мовлення, дати початкові відомості з мови й літератури, розвивати увагу й інтерес до мовлення (свого й чужого), до читання книжок, розширювати уявлення дітей про навколишню дійсність, сприяти їхньому загальному розвитку.

Початковий курс української мови у 2 класі складається з таких розділів: „Розвиток навичок мовленнєвої діяльності”, „Знання про мову. Мовні уміння”, „Правопис”, „Графічні навички письма, техніка письма, культура оформлення письмових робіт" [46, 25-34].

Конкретні завдання початкового курсу рідної мови формулюються відповідно до кожного з розділів програми.

„Розвиток навичок мовленнєвої діяльності” та „Знання про мову. Мовні уміння” - нові розділи у курсі української мови в початкових класах [46, 25-28]. їх мета - включити роботу над учнівським мовленням у сферу навчальної діяльності на уроці, дати учням елементарні відомості про усне й писемне мовлення, сформувати в них комунікативні вміння, необхідні для побудови власних висловлювань та вміння орієнтуватися в умовах спілкування, планувати своє мовлення, контролювати правильність сказаного та усувати допущені помилки. „Однак основну увагу в навчанні слід приділяти розвитку умінь здійснювати всі види мовленнєвої діяльності: слухання-розуміння (аудіювання), говоріння, читання, письмо. З цією метою необхідно використовувати спеціальні види роботи, забезпечувати спеціальний контроль за сформованістю відповідних умінь" [46, 12].

У програмі визначено коло вмінь, навичок, які стосуються питаннямовленнєвої діяльності ( вміння слухати і розуміти усне мовлення; будувати діалогічні й монологічні висловлювання; записувати враження, думки та ін). „Одним із найважливіших видів мовленнєвої діяльності, робота над яким відбувається в початкових класах, є читання" [46, 12-14]. Що стосується знань про мову, мовні вміння, то у початкових класах учні одержують загальні уявлення про мову як засіб спілкування, пізнання та впливу. Початкове навчання передбачає пропедевтичну роботу з формування у школярів знань про одиниці різних мовних рівнів (текст, речення, слово в його лексичному і граматичному значенні, звуки мовлення). Цей розділ програми має значну практичну спрямованість, що виявляється в тому, „що контролю підлягають не стільки знання про мову, скільки мовні уміння: будувати речення,... уміння застосовувати алфавіт при складанні алфавітних списків... ” [46, 14-15]. Важливим та вагомими в опануванні української мови є те, що вона є не тільки предметом навчання, а й засобом засвоєння інших предметів шкільної програми, саме тому одним із завдань, які стоять перед учителем на уроках української мови опрацьовувати мовний матеріал, який використовується на уроках інших предметів, щоб забезпечити загальну мовленнєву культуру молодших школярів. Ось чому питання формування комунікативних умінь учнів на міжпредметній основі набуває особливого значення.

Розвиток навичок мовленнєвої діяльності поглиблюють, розширюють і розвивають знання, одержані молодшими школярами з цього розділу в 1 класі.

Програма з української мови з розділу „Розвиток навичок мовленнєвої діяльності” та „Знання про мову. Мовні уміння” реалізується в підручниках. Автори підручника з рідної мови для 2-го класу М.А. Білецька та М.С. Вашуленко пропонують вивчати українську мову на основі комунікативного підходу до засвоєння мови, де відображено знання й уміння, які стосуються таких важливих одиниць мови й мовлення, як звуки й букви, слова, речення.

Упорядники вдало підібрали систему вправ для формування в учнів мовних знань і мовленнєвих умінь.

Зауважимо, що правила відображають теоретичний матеріал розділів „Розвиток навичок мовленнєвої діяльності” та „Знання про мову. Мовні уміння”, подаються в доступній і оригінальній формі. У них розглядається поняття „спілкування”, поняття „пізнання навколишньої дійсності”, підкреслюється роль і значення різноманітних зв’язків між знаками, фігурами, цифрами, буквами й словами.

Підручник „Рідне слово в рідній школі. Інтегроване вивчення читання та української мови в 2 класі", автори Д.В. Луцик, А.С. Зимульдінова, Г.О. Філь, О.Ф. Химин, подає новий підхід до вивчення рідної мови через синтез знань за видами мовленнєвої діяльності молодших школярів - слухання, розуміння, говоріння, читання, письмо. У зазначеному підручнику пропонуються завдання на сприймання, відтворення і творчість другокласників під час вивчення рідної мови. За допомогою цієї книги учитель має змогу формувати в учнів цілісне сприйняття навколишнього світу через трансформацію знань з однієї галузі до іншої.

Необхідно сказати, що методичний апарат підручників для 2 класів включає завдання над роботою з мови й мовлення. Одночасно подаються питання, що відображають мовні знання й мовленнєві вміння.

Зазначені підручники виховують любов до рідного слова, до рідної культури. Пропонують завдання для практичного засвоєння правил культури мовлення та культури спілкування.

Структура підручників для 2 класу чітка, включає, крім вправ, тексти різних жанрів, таблиці, графічні схеми, оформлення яких орієнтує на заучування, на запам’ятовування або й на ознайомлення з мовним і мовленнєвим матеріалом. Ці своєрідні опорні сигнали можна застосовувати під час вивчення рідної мови в 2 класі.

Отже, аналіз програми й підручників із зазначеної проблеми показав, що в них, відбуваються значні зміни, розділ „Мова й мовлення", який було задекларовано у програмах / Програмасередньої загальноосвітньої школи 1-4 класи. - К.: Освіта, 1994.; Програма середньої загальноосвітньої школи 1-4 (1-3) класи. Міністерство освіти України / Головне управління середньої освіти. - К.: Вид-во „Бліц", 1997. / сьогодні змінився і розширився й подається у таких розділах програми як: „Розвиток навичок мовленнєвої діяльності”, „Знання про мову. Мовні уміння” /Програма середньої загальноосвітньої школи 1-2 класи. - К.: Початкова школа. 2001/. Опановуючи програмовий матеріал, з цих розділів, учні навчаються користуватися засобами мови в повсякденному житті, навчаються сприймати мову у функціональному підході, тобто застосовувати її в будь-яких життєвих ситуаціях.

Однак, якщо навчальна програма й підручники, видані протягом 1999 -2004 років є новими, то методичні рекомендації до побудови уроків з української мови для 2 класу вже застарілі. В них пропонується застарілий матеріал, окремі положення є політизовані, тексти вправ заслуговують на заміну.

У зв’язку з цим ми провели анкетування серед вчителів, які проходили курсову перепідготовку при Хустському районному відділі освіти, яка здійснювалася у жовтні 2007 року.

Анкетою було охоплено 40 вчителів.

АНКЕТА

Як Ви розумієте комунікативний підхід до вивчення рідної мови?

Яке значення має мовленнєва діяльність на уроці? Чи застосовуєте Ви її?

Які прийоми і способи організації мовленнєвої діяльності використовуєте?

Які комунікативні вміння формуєте в учнів (назвіть, по можливості опишіть будь-яке вміння)?

Яким, на Вашу думку, має бути мовлення учнів? (Підкресліть те, що вважаєте за потрібне: точність, логічність, змістовність, ясність, чистота, виразність, багатство мовних засобів, їх доречність).

Програмовий матеріал яких уроків, на Вашу думку, доцільно поєднувати з метою розвитку комунікативних умінь учнів 2 класу.

У процесі дослідження на значному матеріалі опитування вчителів і учнів 2-х класів виявлено важливі факти і тенденції розвитку цієї проблеми. На уроках рідної мови мовленнєва діяльність учителя займає 65-70% часу, а учнів - тільки 20%. Учителям характерна багатослівність, повторення завдань по декілька разів, 43% опитуваних правильно пояснили своє бачення проблеми. Вони відповідали так:

„Комунікативний підхід - це взаємозв’язок мови й мовлення, коли теоретичні знання використовуються з метою збагачення мовлення учнів".

„Я вважаю, що між вивченням теорії й практики має бути взаємозв’язок. Те, що учні пізнають, вивчаючи правила орфографії, вони повинні закріпити на письмі. Правильно, грамотно писати, читати, висловлюватись”.

Однак, 40,3% вчителів вважає, що треба вчити теорії, правил. Тільки тоді, на їхню думку, будуть грамотними діти.

18,5% респондентів відповідало односкладне: „Так” або „Не думала над цим питанням", „Не приділяю належної уваги цій проблемі”.

Опитування вчителів засвідчило, що мовленнєва діяльність на уроці займає третє рангове місце після пізнання та праці. Більш ніж 52% опитуваних затруднювались відповісти, окремі з них відзначали загальні фрази: „велике", „важливе”, 21% - зовсім не дали відповіді.

У відповідях на третє питання переважали такі прийоми, як бесіда -41,4%; переказ - 31,8%; дидактичні ігри - 17,8%, 9% - ігрові вправи.

У той же час 75% учителів відзначає, що мовленнєва діяльність активізує думку учнів, спонукає їх до висловлювання на певну тематику.

Стосовно відповідей учителів на четверте питання, то тут їхні думки розійшлися. Переважна більшість з них вважає, що мовленнєві вміння слід формувати тільки на уроках розвитку мовлення (72,4%). Вони так і писали:

„Я вчу дітей писати твори, а для цього потрібні мовленнєві вміння".

(Брижак Т.В. Хустська ЗОШ № І).

„Коли ми складаємо колективну казку чи будь-який інший твір, то звертаємо увагу на тему, основну думку, яку треба передати".

(Папіш О.Я. Хустська ЗОШ № 2).

„Опрацьовуючи твір за власним спостереженнями рекомендую висловлюватись на тему".

(Беца О.Б. Хустська ЗОШ № 1).

Більшість учителів, як показало анкетування, працює над формуванням уміння виділяти тему в готовому або власному тексті.

Однак решта вчителів не називали жодного комунікативного вміння, над якими вони мали б працювати, вивчаючи рідну мову.

Ряд учителів відзначають вимоги, які вони ставлять до свого мовлення й до висловлювань учнів. Такі ознаки, як точність, логічність, змістовність, ясність назвали - 34,2% вчителів. Тільки перших три - 42,4% респондентів, дві - 17%, одну - 6,4%.

Складним виявилося вміння відбирати мовні засоби стосовно змісту, мети, теми висловлювання.

Разом з тим, це вміння є провідним у навчанні дітей мови й мовлення на основі комунікативно-діяльнісного підходу. Як вказує М.С. Вашуленко „кожне мовне явище (лексичне, морфологічне чи синтаксичне) має опрацьовуватися в практичній мовленнєвій дільності" [13, 3].

Вже у Державному стандарті освіти передбачено такі „змістові лінії - комунікативна, лінгвістична, лінгвоукраїнознавча і діяльнісна” [13, 3].

Отже, аналіз, вивчення педагогічного досвіду із зазначеної проблеми показав, що окремі вчителі здійснюють роботу над розвитком мовлення, працюють над мовою й мовленням учнів початкових класів на різних уроках.

Однак, як правило, таких вчителів є небагато. У масовому педагогічному досвіді вчителі мають труднощі. Вони більше вивчають теорію (мову) у вигляді правил, визначень, їм складно забезпечити мовленнєву діяльність учнів, оскільки відсутні методичні рекомендації та посібники з цього питання.

Залишається проблемою взаємопов’язане вивчення мови й мовлення з урахуванням міжпредметних зв’язків, вчителі не проводять, або ж уникають проведення інтегрованих уроків (мови і читання, мови і математики, мови, читання і природознавства), адже їх проведення вимагає ґрунтовної й більш глибокої підготовки, бажання працювати творчо.

Розділ II. Методика формування комунікативних умінь на уроках рідної мови

2.1 Формування комунікативних умінь і навичок з розвитку зв’язного мовлення

У лінгводидактиці під поняттям „зв’язне мовлення” прийнято розуміти таку мовленнєву діяльність, яка становить єдине самостійне ціле, передає закінчену думку і членується на складові частини. Окремі методисти під поняттям „зв’язне мовлення” іноді розуміють формування монологічних навичок. Однак, на нашу думку, це поняття є значно ширшим.

Зміст роботи над мовними засобами включає в себе навчання культури мовлення і навчання побудови зв’язних висловлювань. Навчання культури мовлення проводиться у зв’язку з вивченням фонетики, лексики, граматики і направлене на розвиток в учнів свідомого ставлення до свого мовлення і мовлення оточуючих. Завдання формування мовної культури полягає в тому, щоб допомагати учням оволодіти правильним і комунікативно доцільним мовленням.

Надзвичайно важливим для організації роботи з розвитку зв’язного мовлення є сформульовані дослідниками (О, Леонтьєв, А. Маркова, М. Жинкін, Т. Ладиженська, В. Мельничайко, М. Пентилюк та ін) положення, що випливають з теорії мовленнєвої діяльності, згідно з якими:

Спілкування слід розглядати як мовленнєву діяльність

Реалізація будь-якого виду мовленнєвої діяльності вимагає формування в учнів необхідних для спілкування комунікативних умінь, що спираються на відповідні знання: понятійні ( лінгвістичні - розгорнуте висловлювання, текст, його частини, стилі мовлення; мовленнєвознавчі - типи мовлення, зміст, тема, теза, аргумент, вступ, висновок і т.д.); операційні ( правила і способи побудови зв’язного тексту, різноманітні вправи репродуктивного і продуктивного типу);

Навчальний матеріал варто розглядати в системних відношеннях: екстралінгвістичні фактори (функція мови, мета і умови спілкування) й зумовлені ними мовні засоби.

Не менш важливе значення має положення про необхідність усвідомлення учнями усіх видів мовленнєвої діяльності:

говоріння

слухання

читання

письмо

Правильне мовлення передбачає оволодіння нормами літературної мови: орфоепічними, лексичними, словотворчими, морфологічними, синтаксичними, стилістичними. При вивченні того чи іншого розділу програми з мови учні знайомляться з правилами вимови чи утворення слів і їх форм, з правилами побудови словосполучень і речень.

Правильне мовлення - обов’язкова вимога для мовленнєвої культури. Другий, вищий її щабель - хороше мовлення. Основним критерієм його є комунікативно доцільне і доречне використання стилістично забарвлених мовних засобів, що відповідає умовам та завданням спілкування.

У поліпшенні мовної культури і грамотності учнів велике значення має формування в них умінь і навичок усного і писемного зв’язного мовлення. Цьому сприяють підготовка до різних видів творчих робіт, написання і редагування їх, робота над допущеними помилками. Чималу роль у створенні власних висловлювань відіграє засвоєння учнями понять про текст, засоби його організації, функціональні стилі, типи мовлення (розповідь, опис, роздум). Усі ці поняття покладені в основу єдиної системи зв’язного мовлення у сучасній школі.

Робота з розвитку зв’язного мовлення повинна спиратися на єдність усної і писемної форм . Адже обидві вони дуже тісно зв’язані між собою. У них спільні комунікативна функція, словниковий склад, однакові граматичні закономірності. А в монолозі, як усному, так і писемному, спільних рис особливо багато, бо він займає проміжне місце між усною і писемною мовою.

Система навчання зв’язного мовлення включає також формування навичок виразного читання, розвиток мовного слуху учнів, не лише засвоєння теоретично, але й постійне застосування на практиці елементарних знань з лінгвістики тексту, систематизацію й узагальнення вивченого матеріалу, вироблення в учнів здатності інтерпретувати текст, вдаватися до ораторського мовлення.

Систему навчання зв’язного мовлення неможливо собі уявити без застосування такого дійового фактора розвитку зв’язного мовлення, як аудіовізуальні або аудіолінгвальні засоби навчання. Тим більше нині, коли використання технічних засобів навчання набрало широкого розмаху і стало однією з найхарактерніших рис сучасної лінгводидактики. До того ж досвід переконує в можливості застосування аудіовізуальних засобів навчання у рамках будь-якого сучасного методу навчання зв’язного мовлення.

Основою формування умінь і навичок зв’язного мовлення є сукупність понять з лінгвістики тексту і стилістики, які стали визначальними у сучасній програмі з мови. Учитель, який прагне добре організувати роботу над розвитком зв’язного мовлення учнів, повинен бути обізнаний не лише з найновішими досягненнями психолінгвістики, зокрема психології усного та писемного мовлення, вікової та педагогічної психології, кібернетики, інформатики, ораторського мистецтва, педагогіки, а, звичайно, і з лінгвістики тексту.

2.2 Основні чинники формування комунікативних умінь

У системі уроків, які включають відомості про мовлення, учням дається загальне уявлення про спілкування, види мовленнєвої діяльності. Звертається їх увага на відмінності між мовою та мовленням, потрібно зосередити більшу увагу на тому, що мова відображає досвід колективу, а мовлення - досвід індивідуума, бо в мовленні виявляється конкретна людина з її світосприйняттям, з її знаннями та етичними параметрами [26; 165].

Мовлення - це спілкування за допомогою мовних засобів, що сприймається на слух чи за допомогою писемних текстів.

Важливо пояснити за допомогою чого здійснюється спілкування між людьми. Учні знайомляться з такими основними правилами спілкування, як:

учитися допомагати іншим і словом, і ділом;

намагатися, щоб спілкування було для людей корисним і приємним.

бути завжди уважними, ввічливими і доброзичливими при спілкуванні, поважати думку співрозмовника;

уживати якомога більше слів, які підкреслюють шанобливе ставлення до людей. Наприклад: „даруйте", „перепрошую”, „дякую”, „будь ласка" і т.д.;

уважно слухати інших;

пам’ятати: неввічливо багато говорити про себе, перебивати співрозмовника;

говорити про те, що може бути цікавим адресатові мовлення. Враховувати його вік, характер та інтереси;

не розмовляти без потреби голосно, не вживати грубих слів;

учитися відчувати настрій співрозмовника, його ставлення до ваших слів. Намагатися не виявляти свого поганого настрою.

Варто звернути увагу учнів на те, що говорить народна мудрість про правила спілкування. Для цього слід запропонувати на пам’ять вузлик народних повчань:

„Ввічливість є мовою, якою може говорити німий та яку почує і зрозуміє глухий".

„Від прекрасних слів язик не відсохне".

„ Від меча рана загоїться, а від лихого слова - ніколи".

„Добрим словом мур проб’єш, а лихим і в двері не ввійдеш".

„Лагідні слова роблять приятелів, а гострі слова - завзятих ворогів".

„Мовчи, язичку, дістанеш паляничку".

„Холодним словом серце не запалиш".

„Говорити - не горох молотити”.

„Пізнати з мови, якої хто голови".

„Ввічливість нічого не коштує, але все купує”.

„Добре тому жити, хто вміє говорити".

Для кращого запам’ятовування прислів’їв і приказок можна практикувати на кожному уроці мови „хвилинок народної мудрості". Таким чином, формується духовний світ учнів і збагачується їх словниковий запас.

Прислухаймося до побутового спілкування людей. Бачимо, як згубно формалізується українська мова, а злива вульгарщини і хамства затоплює живе мовлення. Хіба це закладено в нашому менталітеті?

Тому вчитель повинен формувати мовну особистість - людину, яка вільно володіє українською літературною мовою. Провідним у школі має бути вивчення живої (звукової) мови (коли переважає багате, розмаїте зв’язне мовлення). Насамперед, необхідно привернути увагу учнів до словників, адже вони допомагають продуктивніше працювати, особливо тоді, коли треба написати переказ, твір, вільний диктант, перекласти текст. Саме тому на уроках діти ознайомлюються з орфографічним, орфоепічним, тлумачним, також синонімів, антонімів та іншими, навчаються практично їх використовувати.

Мова - це підмурівок культури, мистецтва народу. „Немає мови - немає пісні, казки". Тому найголовніше є завдання учителя - навчити дітей вільно користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях, під час сприймання, відтворення і створення відтворювань із дотриманням українського мовленнєвого етикету, виховати в них потребу у вивченні рідної мови. Так формується мовна культура людини, яка є її портретом, певним захистом від грубості і зла.

Навчання культури мовлення проводиться у зв’язку з вивченням фонетики, лексики, граматики і направлене на розвиток в учнів свідомого ставлення до свого мовлення і мовлення навколишніх. Завдання навчанню мовної культури полягає в тому, щоб допомагати учням оволодіти правильним і комунікативно доцільним мовленням.

Отже, вирішальну роль у формуванні комунікативних умінь виконують такі чинники як

створення відповідного мовленнєвого середовища для реалізації цього аспекту навчання;

послідовне оволодіння уміннями і навичками;

використання продуманої системи навчально-тренувальних вправ.

2.3 Робота із практичної стилістики у школі

Одним із основних завдань вчителя-словесника є засвоєння учнями поняття про стилі мовлення і спілкування, їх основні ознака та сфери вживання кожного з них. Потрібно навчити дітей характеризувати мовленнєву ситуацію (умови спілкування) і відповідно до неї добирати стиль мовлення, навчати розрізняти тексти цих стилів, показати зв’язок між ними. Чим характеризується кожний із цих стилів і де вони вживаються, про це учні дізнаються з теоретичного матеріалу підручника.

Учителю ми рекомендуємо доповнити дані відомості тим, що розмовний стиль є доречним у домашній або іншій неофіційній обстановці.

Його мета - передати інформацію, поділитися почуттями з близькими людьми, з товаришами.

Мета наукового стилю - якнайточніше передати наукові значення. Виклад у науковому стилі точний, чіткий, без образних висловів, вживаються в ньому спеціальні слова,

Художній стиль - це мова художніх творів. Мета його - вплинути на читача чи слухача. У текстах художнього стилю багато образних висловів, зокрема порівнянь, слів у переносному значенні. Неістоти в художніх творах описуються як істоти, дійсність у них відображається в художніх образах.

Офіційно-діловий стиль вживається в документах, Його мета - точна передача інформації.

Публіцистичний стиль застосовується у виступах на зборах, на радіо та телебаченні, в газетах та журналах. Мета стилю - вплинути на читача чи слухача, в чомусь переконати, до чогось спонукати.

Для закріплення даного матеріалу методисти рекомендують такі вправи:

Визначте стиль таких текстів:

а) - Ким ти. Васильку, був на ялинці - зайцем, вовком чи ведмедем?

Та я й сам не знаю... Мабуть, одразу і зайцем і ведмедем.

Як це так?

Ну, на обличчі в мене була маска зайця, а от танцював я, казала Тетянка, як ведмідь. (Народна усмішка)

б) Ранньовесняні рослини розвивають квітконосні стебла і квітки завдяки запасним поживним речовинам, відкладеним ще з осені в їх підземних

2. Поясніть значення кожного з слів: говорити, балакати, мимрити, патякати, базікати; іти, швендяти, шкандибати, плестися.

3. Виділіть суфікси у словах і поясніть, як вони змінюють значення слів: величезний, великуватий, злющий, біленький, гарнесенький.

4. Що означають слова спілкування, повідомлення, вплив? Згрупуйте приклади і прочитайте їх у такому порядку: вирази, що означають процес а) спілкування; б) повідомлення; в) впливу.

5. Випишіть 5 невеликих текстів різних стилів. Назвіть стиль кожного тексту. Зробіть стилістичний розбір.

Робота з стилістики ґрунтується на знаннях учнів про текст, його структуру, типи мовлення. Вивчення й аналіз структури текстів відкриває широкі можливості для удосконалення навичок зв’язного мовлення, розвиває здібності виконання цілісного стилістичного аналізу. Тому детальна робота над стилями мовлення, їх структурою, ознаками проводиться на уроках зв’язного мовлення. Вона буде повнішою, якщо проводитиметься у процесі вивчення усіх розділів шкільного курсу. Мета занять із стилістики полягає у тому, щоб учні засвоїли ті закономірності, якими керується мовець, коли вибирає необхідні мовні засоби для висловлення думки.

2.4 Система завдань, спрямованих на розвиток комунікативних умінь учнів з урахуванням міжпредметних зв’язків

Комунікативний підхід до навчання української мови в початкових класах став домінуючим у сучасній методиці й практиці шкільного навчання, що насамперед передбачає засвоєння її безпосередньо через спілкування. Отже, основна увага вчителя зосереджується на мовленнєвій діяльності учнів на уроці. Одночасно передбачається і засвоєння мовного матеріалу, і формування мовно-мовленнєвих умінь та навичок.

Як зазначають методисти, метою проведення уроків на міжпредметній основі створюються передумови для різнобічного розгляду учнями певного об’єкту, поняття, явища, формування системного мислення, збудження в них уяви, позитивно-емоційного ставлення до пізнання. Вміння застосовувати матеріал різних предметів (рідної мови, читання, природознавства) з метою розвитку мовленнєвої діяльності молодших школярів потребує особливої підготовки як учителя, так і учня.

„Потреба забезпечити нові вимоги суспільства до мовленнєвої підготовки підростаючого покоління, перебудовні процеси у навчанні рідної мови в початковій школі зумовлюють необхідність подальшої розробки та вдосконалення методів і прийомів формування комунікативних умінь і навичок молодших школярів", зазначає В. Бадер [2, 60].

Як відомо, мовленнєвий розвиток учнів здійснюється на основі здобутих знань про мовні (фонему, морфему, слово, словосполучення та речення) та мовленнєві (текст, його типи і стилі) одиниці. Це дає змогу засвоїти певні групи операцій використання цих одиниць у структурі мовленнєвої дії. Відповідно й методи розвитку зв’язного мовлення школярів визначаємо з урахуванням рівнів засвоєння знань про мовні та мовленнєві засоби, а також завдань формування таких комунікативних умінь і навичок, що відповідали б характеру операцій у складі мовленнєвої дії.

Ефективним є метод спостереження і під час засвоєння елементарних відомостей про інтонаційні засоби усного мовлення: паузи, логічний наголос, темп, сила голосу, різні відтінки емоційного забарвлення. Так, спостерігаючи за мовленням учителя, молодші школярі доходять висновку про залежність сили голосу від умов спілкування чи змісту висловлювання. Наприклад, повідомивши другокласникам, що кожне висловлювання оформляється певною силою голосу (голосно, напівголосно, тихо), учитель демонструє всі три варіанти на прикладі такого вірша:

Завдання 1.

З якою силою голосу, на вашу думку, треба читати цей вірш? Чому? (Тихо, бо у вірші говориться про тишу на морі).

Морська

Тиша в морі, ледве-ледве

колихає море хвилі;

не колишуться од вітру

на човнах вітрила білі.

З тихим плескотом на берег

рине хвилечка перлиста;

править хтось малим човенцем, -

в’ється стежечка злотиста

(Леся Українка).

Завдання 2.

Прочитайте обидва тексти. Визначте тему першого. Яка тема другого тексту? Який з них може помандрувати у читанку,а який у підручник з природознавства!

І. Дуб - це могутнє дерево заввишки 20-40 метрів. Гілки його дуже міцні. Стовбур товстий, з темно-сірою потрісканою корою. Живе це дерево 500-1000 років. В Україні дуби ростуть скрізь. Подекуди вони утворюють діброви. На відміну від інших порід, вони розвиваються дуже повільно. За рік молодий дубок підростає лише на півметра, а його стовбур стає товщим на 1-2 сантиметри.

За А. Охріменко.

II. На сонячній галявині поряд із кремезним дубом-татом притулився невеличкий молодий дубочок.

Кожного ранку, простягаючи зелені, ще тонесенькі гілочки до сонця, радісно зустрічає він перші ласкаві промені. А коли налетить вітрюган, нахиляється безпорадно дубочок до тата, простягає віти, шукаючи захисту, благаючи про порятунок. І зашумить старий, грізно захитає кроною: „Іди геть, злий вітриську! Не чіпай моє малятко! ”

Так і підростає дубочок-у теплі, затишку і любові.

Знайдіть у художньому тексті слова, які допомагають авторові передати ніжне ставлення до молодого дубка й обурення до вітру.

З якою інтонацією їх треба промовляти?

З якою інтонацією треба читати науковий текст?

Одним із досить ефективних прийомів протиставлення є також стилістичний експеримент - вибір із ряду пропонованих найдоцільнішої стилістичної одиниці в наявній мовленнєвій ситуації. На жаль, у практиці початкового навчання він не набув достатнього поширення. А користь від нього очевидна: підставляючи по черзі в текст кожну із пропонованих одиниць, дитина розвиває своє мовне чуття, усвідомлює відмінність у відтінках значення слова, привчається вдумливо, мотивовано використовувати мовні засоби, удосконалює свої аналітико-синтетичні здібності.

Завдання 3.

Прочитайте текст. Визначте його тему і мету. Скажіть, які слова з поданих у дужках краще відповідають меті тексту. Чому? Прочитайте ще раз, додержуючи потрібної інтонації і добираючи необхідні для вираження думки слова.

На дитячому майданчику гралося двоє хлопчиків і дівчинка. Бабуся дала кожному по цукерці. Чорнявий хлопчик (швидко, похапливо) (поклав, тицьнув) цукерку до рота. Тим часом дівчинка і руденький хлопчик свої ще тільки розгортали. Враз чорнявий хлопчик вихопив у дівчинки цукерку і (побіг, дременув) у під’їзд. Дівчинка зойкнула, скривилась і заплакала.

В. Нестайко.

Як відомо мовленнєва діяльність передбачає не тільки оперування тими моделями, які зберігаються в довгочасній пам’яті в результаті набутого мовленнєвого досвіду (схеми побудови слів, словосполучень, речень, окремих уривків текстів), а й активну творчість: уміння конструювати нові необхідні в конкретній мовленнєвій ситуації одиниці. Тому вправи як методичний засіб навчання продукувати словосполучення, речення, твори-мініатюри є одним з ефективних шляхів удосконалення мовленнєвого розвитку молодших школярів.

Завдання 4.

До поданих слів доберіть слова та утворіть з ними словосполучення. Скажіть, які з них можуть негативно характеризувати людину.

Корисливий, ласкавий, щедрий, щирий, веселий.

Завдання 5.

Прочитайте текст. Який це текст /опис, розповідь/?

Їжачок

Їжачок із себе невеличкий. Рильце у нього - ніби в поросятка. Живіт і ніжки вкриті шерстинками, а спина й боки - гострими голочками. Як зустрінеться їжачкові чи то Вовк, чи лисиця, він швиденько згорнеться клубочком, настовбурчить голки - і вже ніхто його не зачепить. Простягне звір лапу, щоб штовхнути клубочок. А їжачок як пирхне, клубочок як підстрибне - з вір лапу голками й поколе. Так і піде собі.

Л. ВавінаЗавдання 6.

Прочитай текст. Визнач тему тексту.

Хліб у народі завжди берегли, цінували, ставилися, як до святині. Про нього народ створив багато повір’їв, які мали практичний і ритуально-магічний зміст. Пильнували, щоб хліб не падав додолу, а якщо впав, то слід підняти, перепросити, поцілувати і з’їсти. Якщо так не зробити, то будуть великі збитки.

Л. Артюх

Як ти шануєш хліб? Які ти знаєш прислів’я про хліб? Знайди речення, в якому формулюється тема.

Підкресли слова, в яких є склади, що закінчуються на дзвінкий приголосний.

Збагачення словника - це процес засвоєння нових, незнайомих учням слів, у результаті якого цілеспрямовано розширюється словниковий запас учнів і розвивається виразність їхнього мовлення. Наприклад: уточнення значення слів. Це завдання словникової роботи спрямоване на розкриття і пояснення учням широкого значення слова, на вироблення в учнів умінь вживати у мовленні найбільш точні і влучні за змістом слова.

Завдання 7.

Прочитайте слова, в кожному стовпчику знайдіть близькі за значенням і визначте зайве слово.

ХодитиХата Хуртовина

Ступати хвіртка хмара

стукати будинок заметіль

Активізація словника - це використання нових слів, висловів у власному мовленні дітей. Активізація словника може здійснюватися шляхом пояснення значення слова учнями, введення слова у словосполучення і речення в усному і писемному мовленні.

Завдання 8.

Доберіть слова-ознаки до поданих слів:

Сонце - ясне (тепле, привітне, лагідне).

Стежка - вузька (довга, звивиста, польова).

Струмок - дзвінкий (веселий, холодний, чистий).

Завдання 9.

Розташуй речення в певній послідовності. Запиши. Усно опиши пташку, яка тобі подобається. До виділених слів добери слова протилежні за значенням.

Соловейко

Він стрункий, в нього високі лапки, тонкий дзьоб і великі очі. Соловей гарний і граціозний птах. Пір’я м’яке, щільно прилягає до тіла. Соловей дуже моторний, спритний, пересувається по землі стрибками. Хвіст досить довгий, рудий. Спинка рудувато-бура, горло й грудка світло-сірі з ледь помітними зеленими цяточками, черевце біле.

Г. Романишин.

Вживання слів у граматично правильній формі - це правильне поєднання слів у словосполученнях і реченнях, дотримання чергування звуків в основах, утворення порівняльного ступеня прикметників, ознайомлення зі способами сполучення іменників і дієслів. З метою удосконалення граматичного ладу мовлення другокласників можна запропонувати учням наступну вправу.

Завдання 10.

Уважно послухайте вірш. Коли я читатиму вдруге, ви самостійно закінчуватимете рядок останнім словом.

Котигорошка

Був собі хлопчик Котигорошка,

І був у нього тато (Котигорох),

І була у нього мама (Котигорошиха),

І був у нього братик (Котигорошатик),

І була у нього сестричка (Котигорошичка),

І був у нього дідусик (Котигорогиусик),

І була у нього бабуся (Котигорошуся),

І був у нього котик (Котигороиютик),

І був у нього песик (Котшорошесик),

І жив він у місті (Котигорошисті),

І ходив він у садочок (Котигоросточок),

І мав він друзів ( Котигорогиузів).

Наступні вправи приятимуть розвитку зв’язного мовлення. Завдання 11.

Послухайте загадки. Коли відгадаєте, вкажіть малюнок-відгадку.

Тоненьке, кругленьке,

Серце чорненьке.

Хто на його слід погляне -

Думку його взнає.

(Олівець).

Я кругленьке і маленьке,

Каре, сизе, голубеньке,

Не ракета я, проте -

Знайте, дітоньки, про те -

Я всьому наперекір

Шлях долаю вмить до зір.

(Око).

Завдання 12.

Назвіть предмети одним словом.

Огірок, помідор, морква, квасоля - це... (овочі).

А ось і загадка:

Довгий, зелений,

Смачний солений,

Смачний і сирий, -

Хто він такий?

(Огірок).

Пальто, сорочка

костюм, кофта - це... (одяг).

Завдання 13.

Закінчіть речення за запитаннями. Сосна росте (де?) (в лісі), а морква (де?) (на городі). Соловей літає (де?) (у небі), а олень бігає (де?) (у лісі).

Завдання 14.

Пригадайте казку „Колобок". Передайте розмову між Колобком та Лисичкою. Опишіть Колобка за запитаннями:

Якої форми Колобок?

Які в нього очі?

Який рот?

А який характер у Колобка?

Завдання 15.

Послухайте загадку, відгадайте і запишіть слово-відгадку.

Ось дивись, цей хитрунець

Сплів химерний ятірець.

Ятірець легкий, як пух,

Не для рибок, а для мух.

(Павук).

Має зуби залізні,

Гризе дерева різні,

Гризе, ріже з усіх сил,

Аж з-під неї сипле пил.

(Пилка).

Що за птах стоїть в лозі

На оранжевій нозі?

В голубім безхмарнім небі

Майорить червоний гребінь.

Відчайдух і забіяка,

Як же звуть такого птаха?

(Півник).

Завдання 16.

Назвіть явище природи, яке описують такі слова.

Іде, мрячитъ, ллє, накрапає - (дощ).

Дме, свище, завиває - (вітер).

Пливуть, вкривають небо, закривають сонце - ( хмари).

Завдання 17.

Переставте слова місцями так, щоб вийшли речення. Запишіть. Слова, Панас, писав (Панас писав слова). Пісні, співала, Оксана (Оксана співала пісні).

Завдання 18.

Уважно послухайте слова. Знайдіть зайве слою.

Щиро, щедро, гордо.

Щасливі, блищить, блимає.

Щедрувати, щебетати, співати.

Завдання 19.

Прочитайте слова, до слів з лівого стовпчика доберіть слова з правого і з’єднайте їх лініями.

Смачний ящірка

Зелений борщ

Сильний кущ

Прудка дощ

Завдання 20.

Послухайте вірш про щиглика і перекажіть його своїми словами.

Щиглик

Підборами поскрипує мороз-вусач,

а щиглику під липою хоч сядь та плач,

бо мав зерняток з осені

не жменьку - міх,

а випав сніг, то й досі їх знайти не зміг.

І де в таку погоду є смачні стручки?

Аж гульк - вітрець погойдує годівнички,

не знати ким розвішані між віт вгорі

на дубі, на горішині, на яворі.

Засніжено, занесено

зимовий гай,

а щиглику так весело,

що хоч співай.

В. Скомаровський.

Завдання 21 .

Прочитайте вірші. Скажіть про яку пору року йдеться? Які пори року ви знаєте? А як провели ви ці літні місяці? Складіть твір-розповідь на тему „Як я провів літні канікули".

Червень

Вранці трави з росою червень косить косою, а навколо, навколо сяє світ червіньково:

червоніють хмарини, і палають жоржини, і черешні червоні... Червень став: притомився,

Личком розчервонівся,

піт стирає зі скроні.

А тепер тут косарка

працюватиме шарко -

іч, яка!

А зимою травиця для корів пригодиться: будуть повні дійниці мо-ло-ка!

Липень

Край ти мій, рідний край, Кінський біг на волі,

В небі крик орлиних зграй, Вовчий голос в полі!

Ой ти, батьківщино моя!

Ой ти, бір дремучий!

Свист північного солов’я,

Вітер, степ і хмари!

Серпень

Скоро серпень надійде ясний

На поля неосяжні і сині.

Огнекрилих метеликів рій

Засоріє в садах на шипшині.

Золотим павутинням злетить Непорушна година спокою.

Стиглих яблук захочеш струсить

І нараз - досягаєш рукою.

Різнобарвна і плідна пора,

Соковиті і мудрі рослини.

Хто сказав, ніби квітка вмира,

Ніби сонце згасає щоднини?

Достигають, мов яблука, дні, Червоніють їх радісні шати.

Я вклоняюсь усій далині:

Здрастуй, серпне ясний та багатий!

Підсумовуючи все сказане, слід наголосити на необхідності включення комплексу мовленнєвих вправ у структуру не тільки кожного уроку навчання грамоти, а й у структуру інших уроків, здійснювати роботу з розвитку мовлення на уроках читання, природознавства, математики.

Завдання вчителя - добирати до вправ мовний матеріал, який би відповідав конкретній темі, меті і завданням уроку. Такий підхід допомагає вчителеві систематизувати весь комплекс завдань, спрямованих на розвиток мовлення, оскільки мова вивчається не задля мови, а задля мовлення.

Пропоновані вправи сприятимуть гармонійному розвиткові всіх видів мовленнєвої діяльності молодших школярів.

Запропонована система завдань, як і усі положення роботи апробовано у Нижньоселищенській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Хустського району, Закарпатської області.

Спостереження за учнями показали, що підтримка вчителя, необхідна для слабших учнів, тоді як сильнішим вона може заважати. Тому ситуативну підтримку доцільно завжди давати з певним застереженням: користуватися нею лише в разі потреби і неможливості обійтися без неї. Одночасно зазначимо, що підтримка висловлювання учнів є засобом керування їхньою мовленнєвою діяльністю, рівень керованості якої залежить від рівня мовно-мовленнєвого досвіду школярів, а також від стану роботи над матеріалом.

Таким чином, проведений аналіз дає змогу сформулювати такі правила організації мовленнєвої діяльності учнів з урахуванням міжпредметних зв’язків:

1. Учитель на кожному уроці у початковій школі повинен виділяти час для розвитку мовленнєвих (комунікативних) умінь учнів, при цьому застосовувати матеріал різних предметів (читання, природознавства, математики та ін.).

2. Для навчання учнів мовлення як засобу спілкування необхідно організувати мовленнєвий матеріал навколо ситуацій як систем взаємовідносин співрозмовників.

Змістовою суттю ситуацій слід вважати такі факти або проблеми, які відповідають інтересам і життєвому досвіду молодших школярів.

Оскільки ситуативність є невід’ємною якістю мовлення, будь-який мовний матеріал на початку його засвоєння учнями пов’язувати з певними ситуаціями (по можливості). Тобто застосовувати навчально-мовленнєві ситуації.

Використання мовного матеріалу з урахуванням міжпредметних зв’язків сприятиме збагаченню словникового запасу молодших школярів, розвитку їх мовленнєвих умінь та навичок.

2.5 Експериментальне підтвердження ефективності запропонованої методики формування мовленнєвої комунікації

Перевірка та оцінка ефективності роботи, проведеної в формуючому експерименті.

У процесі обстеження учням пропонувались завдання, аналогічні до тих, за якими проводилось первинне обстеження, тільки був змінений зміст, а саме:

Завдання №1 „Згадай твір”.

Вибрати твір, який належить до розділу „Зростайте справжніми людьми” „Коваль щастя" „Катерина Білокур" „Нахаба” „Казка про рідний край".

Завдання №2 „Про кого говориться”

У творі В. Святовеця „День народження” розповідається про:

Максимка;

Сашка;

Санька.

Завдання №3 „Хто автор”

Автором вірша „Білі гуси летять над лугами... ” є

О. Гончар

О. Олесь

М. Рильський

Автором твору „Ласочка” є

Є. Гуцало

Г. Тютюнник

Л. Глібов

Завдання №4 „Утвори прислів’я"

Поєднавши відповідні частини, треба утворити прислів’я.

На чужому горі

А легко його згубити

Щастя

Щастя не будують

Тяжко щастя знайти

Зіпсує дурного

Щастя з нещастям

В одному дворі живуть

Завдання №5. Книжки з бібліотеки"

Чи читаєте ви інші книжки, крім читанки і на позакласне читання? Якщо так, то які і назвіть їх.

Оцінювання завдань аналогічне до попереднього. Внаслідок повторного обстеження виявлено, що учні експериментального класу виконують завдання значно швидше і якісніше, ніж перший раз.

Зведенні результати повторного обстеження подані в таблиці 3 і 4.

Показники рівня розвитку читацьких інтересів учнів експериментального класу при повторному обстеженні.

Таблиця №3

Показники рівняння розвитку читацьких інтересів учнів контрольного класу при повторному обстеженні.

Таблиця №4

Із повторного обстеження у ЕК видно, що показники значно змінилися порівняно з початком навчального року. Після проведення формуючого експерименту 12 чоловік показало високий рівень розвитку читацьких інтересів, 14 учнів - середній і лише 2 - низький. При цьому показники рівня розвитку читацьких інтересів учнів КК практично не змінився.

Експериментальне дослідження значення малюнка в формуванні понять.

Вивчаючи досвід формування в учнів уявлень, понять за допомогою малюнків, картин, у нас виникла потреба експериментальне дослідити:

Яка перевага уявлень, понять, набутих за допомогою малюнка, в порівнянні з тими, які учні дістали вербальним шляхом?

Чи сприяють формуванню уявлень і понять в учнів схематичні малюнки?

Чи сприяє умінню учнів класифікувати, узагальнювати та давати визначення одночасний розгляд кількох картин, що ілюструють якесь одне поняття?

Наслідки експерименту ми перевіряли малюнками учнів. Нас задовольняла ще недосконала для дітей молодшого шкільного віку техніка малювання. Вона давала можливість нам не тільки перевірити уявлення, але й процес їх формування. Крім того, малюнок робить уявлення учнів конкретнішими, ніж слово. Користуючись малюнком, учням часто легше показати, наприклад, загальний контур предмета, ніж передати це словами.

Наслідки експерименту ми перевіряли також усними відповідями на наші запитання.

В зв’язку з тим, що в читанках для початкових класів часто мова йде про тварин, побачити яких не всі діти мають змогу, і що тільки за допомогою малюнка можна створити про них певне уявлення, ми й обрали для експерименту досліджень формування понять в учнів про слона, жирафу, бегемота, крокодила. Ми вивчили понад 100 малюнків цих звірів, зроблених учнями 2 класів Хуської школи №1, №2. Учням КК у різні дні було запропоновано намалювати слона, жирафу, бегемота та крокодила. При цьому ніяких пояснень, описів не давалось.

Учні повинні були зробити малюнки цих тварин лише на основі своїх уявлень, на основі того досвіду, який вони до цього мали. Одержавши малюнки учнів ми прийшли до висновків, що учні ще погано уявляють собі зовнішній вигляд цих тварин. Про це говорила кількість неправильних рішень, зроблених дітьми при виконанні малюнків, зокрема неправильні зображення форми тіла, голови, кінцівок, хвоста і т.д.

Про кількість правильних рішень при малюванні тієї чи іншої тварини можна судити з таблиці № 1.

Таблиця № 1

Аналіз дитячих малюнків та індивідуальні бесіди з виконавцями дали можливість встановити джерела правильних уявлень дітей. Учні, що порівняно вірно виконали малюнок слона, вказували, що бачили його у зоопарку, по телевізору, в книжках, пам’ятають таку іграшку з дитячого садка. Проте наведена в таблиці 1 кількість правильних рішень при малюванні слона говорить про те, що таких небагато і що очевидно, сприймання в минулому лишило в їх свідомості ще дуже • неповний образ слона.

Учням ЕК було запропоновано прослухати оповідання про цих тварин, про їх зовнішній вигляд та спосіб життя, а також показані малюнки, ілюстрації слона, жирафи, бегемота, крокодила (у різні дні). Треба зазначити, що діти з великою увагою слухали оповідання, їх дивували розміри, вага та особливості цих тварин.

Виконані після слухання оповідань, розгляду ілюстрацій малюнки були набагато кращими, правильнішими порівняно з першими. Збільшилась і кількість правильних рішень, як це бачимо на таблиці 2.

Таблиця № 2

Як бачимо прослухані оповідання активізували досвід учнів ЕК і дали їм можливість по-своєму передати хобот, хвіст, ікла. Але якщо характерні деталі цих тварин більше цікавили дітей, то загальні контури, форма голови, тіла, лишались поза увагою і зображуватися у більшості випадків не правильно. Найбільше помилок було у передачі розмірів цих тварин.

Малюнки виконані учнями після розгляду зображень цих тварин на картинах, якісно відрізняються від усіх попередніх. Більшість учнів правильно передала загальні контури тварин. Форму голови кращими стали і Інші зображення ніг, вух, хвоста...

Самі лише оповідання без показу картин ще не могли створити уявлень про те, наскільки довгою повинна бути по відношенню до всього тіла морда крокодила і наскільки короткими повинні бути його ноги. Важко по слову намалювати правильної форми вуха, хобот слона, проте якісно ці малюнки були кращими порівняно з попереднім варіантом.

Учні ЕК після прослуханого оповідання та розгляду картин зобразили тварин якісно.

Отже, образ створений за допомогою картини, порівняно з образом, створеним вербальним шляхом, має ще й якісну перевагу. Можна навести ще ряд прикладів, які свідчать про те, що малюнки, використані під час читання, допомагають краще зрозуміти суть предмета, його призначення, умови існування та зовнішній вигляд.

На наш погляд знання, які діти набувають за допомогою малюнка, картини, глибші, ніж ті, які вони набувають тільки за допомогою слова.

Як бачимо, результати підтверджують гіпотезу дослідження про те, що спеціально підібраними вправами і завданнями та системою ілюстративного матеріалу можна впливати на рівень розвитку читацьких інтересів молодших школярів.

Розділ ІІІ. Види творчих робіт на уроках розвитку зв’язного мовлення

3.1 Переказ як ефективний засіб розвитку мислення і мовлення

Переказ як вид письмової роботи є ефективним засобом розвитку логічного та образного мислення, уяви, спостережливості учнів. Він дає змогу дітям поєднати здобуті знання і життєвий досвід, реалізувати творчі можливості.

Переказ розвиває в учнів логічне мислення, розширює словниковий запас, активізує його, сприяє закріпленню граматичних знань, синтаксичних конструкцій, правописних навичок, дає змогу розвивати усне й писемне мовлення (адже кожній письмовій роботі передує усна підготовка). Передаючи зміст близько до тексту, діти вчаться правильно висловлювати свої думки, додержуватись плану, виділяти основне [11; 15]. Дуже важливо вдало дібрати текст переказу, а також методично правильно побудувати урок.

Потрібно привчати школярів додержуватись логічної послідовності у викладі думок, забезпечувати зв’язність, доказовість, зрозумілість переказаного.

Цінність переказу полягає в різноманітності його видів і форм.

Треба подбати, щоб тексти для переказів були змістовними, різноманітними щодо тематичного спрямування і стильових особливостей, доступними і цікавими для дітей, взірцевими щодо мовного оформлення. Учні з особливою охотою переказують тексти про життя дітей, героїчні вчинки видатних людей, школу, сім’ю, пам’ятні події, трудові звершення, про тварин. Текстами для переказів можуть бути твори фольклору (казка, легенда, оповідання, гумореска), тексти із художньої літератури, газет, журналів, кінофільм, діафільм чи телефільм, радіопередача.

Виконанню переказу, як правило, передує складання його плану [9; 42]. І хоч робота над планом переказу для школяра не новина, бо він вчиться складати його, починаючи з першого класу, пускати її на самоплив аж ніяк не можна.

Робота над планом сприяє розвиткові зв’язного мовлення учнів, удосконалює їх мислення. План переказу привчає школярів викладати зміст послідовно, виділяти головне і суттєве, з’ясовувати логічні зв’язки між частинами тексту.

Наше завдання - привчати дітей у процесі зв’язного викладу думок дотримуватися логіко-композиційної послідовності відповідно до плану. Без плану, хоч і найпростішого, робота з розвитку зв’язного мовлення буде малоефективною.

Зв’язне мовлення у своїх розвинених формах потребує підготовки, яка полягає у попередньому продумуванні його змісту, чіткому його плануванні та відповідному словесному оформленні.

Детальні перекази ставлять за мету передавати зміст оповідання, уривку чи епізоду повністю (без пропуску окремих деталей), послідовно (не порушуючи порядку дій) і правильно (точно називаючи імена, факти, окремі назви). Цей вид переказів привчає учнів уважно слухати текст, запам’ятовувати деталі, назви. Виконуючи таку роботу учні набувають навичок аналізувати композицію твору, засвоюють нові й закріплюють вивчені слова, фразеологічні звороти, вчаться викладати свої думки чітко, зрозуміло. Для детальних переказів добирають невеличкі оповідання або окремі епізоди з творів, що мають закінчений характер.

Завдання стислого переказу - навчити учнів висловлювати свої думки та почуття стисло й водночас чітко. Відомо, що передати основу твору, його сюжетний стрижень значно складніше, ніж докладно переказати текст. Стислі перекази вимагають від учнів уміння не тільки послідовно викласти прочитане, а й виокремити із змісту найголовніше, найістотніше. Для школярів це досить складно, тому вони потребують допомоги вчителя.

Перед початком роботи вчитель попереджає учнів, що уривок треба переказувати стисло, тобто спинитися лише на основному, деякі деталі узагальнити, діалоги передати у формі розповіді від третьої особи.

Працюючи над таким переказом, учні аналізують, обмірковують, з’ясовують, що головне в тексті, а що другорядне. Така робота сприяє розвиткові логічного мислення, прищеплює навички стислого виразного мовлення, формує вміння узагальнювати матеріал.

Учні повинні знати, що вчитися стисло викладати зміст - не марна трата часу, а гостра життєва потреба. У народі здавна завжди високо ціниться той, хто вміє сказати коротко і ясно („Стисло та ясно - тому й прекрасно”) і засуджується зайва, пуста балаканина, багатослів’я („Хто багато говорить, той нічого не доводить", „У багатослів’ї не без пустослів’я", „Він набалакає, що на вербі груші ростуть", „Меле язиком, неначе з гарячки”, „Намолов сім. мішків гречаної вовни", „Переливає з пустого в порожнє" і т. ін.

Основна мета вибіркового переказу навчити школярів виокремлювати з тексту найістотніше з тієї чи іншої проблеми. Це складніший вид роботи порівняно з попереднім. Учні мають передати зміст твору не цілісно, а вибірково лише те, що стосується певної особи, події тощо. Працюючи над таким видом переказу, учні спочатку колективно вибирають потрібні фрагменти, а потім вирішують, що слід вносити до переказу, а що залишити поза увагою. Коли школярі навчаться виконувати таку роботу в класі, то подібні завдання можна давати додому.

Для вибіркових переказів найбільш підходять тексти, в яких порівняно легко виділяються сюжетні лінії, тексти, добре знайомі з уроків літератури, позакласного читання.

Серед різних видів переказів, що найближче стоять до творів і розвивають розумову активність учнів, виховують самостійність у виконанні завдань, свідомий підхід до розв’язання їх, чільне місце належить творчим переказам, під час яких у тексті, що переказується, вносяться певні зміни щодо вживання окремих граматичних форм, конструкцій чи викладу змісту. Найчастіше в творчих переказах дають такі завдання:

Переказати текст, змінивши особу. Якщо в тексті розповідь ведеться від першої особи, то пропонується передати її від третьої, беручи за розповідача одну з дійових осіб.

Написати переказ тексту, змінюючи послідовність передачі окремих епізодів (наприклад, поставити на початок найцікавіший епізод).

Поширити текст оповідання, доповнюючи початок його, вводячи новий епізод і додаючи своє закінчення.

Замінити певні слова і словосполучення на синонімічні.

Увести в текст запропоновані порівняння, епітети, прислів’я.

Творчий переказ готує учнів до самостійного викладу змісту тексту. Він стимулює розвиток зв’язного мовлення школярів, допомагає їм глибше збагнути природу тексту, будить інтерес до словесної творчості, викликає позитивні емоції.

Для творчого переказу добираємо текст невеликий, але з широкими потенціальними можливостями для власних домислів дітей, використання свого життєвого досвіду і знань.

Творчі перекази учень складає не тільки на уроці, але й вдома. Тоді він має більше часу на обдумування сюжету. Особливий творчий злет у школяра виникає тоді, коли він складає творчий переказ на близьку й зрозумілу йому тему, що відображає навколишні явища, події, життя школи, вчинки ровесників.

При доборі текстів для переказів необхідно дотримуватися принципу послідовного наростання труднощів. З цією метою варто вводити в роботу більш складний за змістом і мовним оформленням текстовий матеріал, збільшуючи в кожному класі його обсяг, ускладнюючи додатковими лексичними і граматичними завданнями.

Успішному проведенню різного типу переказів значною мірою сприяють вдало дібрані тексти, що повинні відповідати вимогам літературної мови і бути змістовними, різноманітними в плані тематичного спрямування, доступними і цікавими для дітей, зразковими щодо мовного оформлення.

3.2 Твір як одна з головних форм роботи із розвитку зв’язного мовлення

Учні повинні навчатися аналізувати мовні засоби з погляду їх функціонування у мовленні, свідомо відбирати їх і оцінювати не ізольовано, а в контексті створюваного висловлювання з урахуванням комунікативних завдань. Тому робота із збагачення мовлення мовними засобами у великій мірі тяжіє до навчання складати зв’язні висловлювання.

Цьому сприяє проведення різних видів творчих робіт: творів-розповідей, творів описів, творів - роздумів, складання казок, переказів. Розвитку творчих здібностей учнів сприяють також різні види диктантів з елементами творчості і творчі вправи, які допомагають учням зрозуміти силу і багатство рідної мови та розвивають логічне мислення.

Зв’язне мовлення займає особливе місце в курсі української мови: це не автономно існуючий розділ, а ніби друга лінія вивчення мови зі своїм специфічним предметом, зі своєю понятійною основою, із системою комунікативних умінь [12; 109]. Уроки зв’язного мовлення спонукають учнів до активної мовленнєвої діяльності, розвивають чуття мови, інтерес до слова, забезпечують безпосередній зв’язок у вивченні мови і літератури, підвищують загальну культуру мовлення й мислення.

При вивченні багатьох шкільних предметів школярі наводять аргументи, узагальнюють явища і факти, доходять певних висновків, виявляють причинно-наслідкові зв’язки. Уміння міркувати завжди потрібне для навчальної діяльності. Міркування-пояснення є на уроках усіх навчальних предметів, зокрема на уроках мови і літератури. Тематика творів-міркувань дуже різноманітна. У житті не раз виникає потреба щось довести, встановити істину, переконати когось у своїй правоті. Тому завданням словесника є навчити школярів умінню аргументувати свої думки, погляди, відстоювати особисту позицію.

Учні повинні вміти знаходити у творі-роздумі тезу - основну думку, а відтак - докази, висновок. Теза, як правило, міститься на початку висловлювання. Але іноді перед нею ще буває невеликий вступ, і треба поміркувати, де ж все-таки основна думка.

Завдання.

Складіть твір-роздум на тему „Телебачення у моєму житті" із прикладами з вашого життя.

Телебачення у моєму житті.

Часто ввечері я сідаю біля телевізора подивитися щось цікаве, але запитання: „Яку роль відіграє телебачення в моєму житті? ” - не виникало у мене ніколи.

Треба трішки поміркувати: „Звідки ми одержуємо найбільше інформації? ” Звичайно, слухаємо радіо чи дивимося телепередачі. А який концерт у нас викликає більше вражень: той, що слухаємо по радіоприймачу, чи той, що дивимося по телевізору? Всі скажуть, що більше захоплює телевізійний концерт.

Та виникає запитання: „Чи не заважає нам телевізор? ” Мені інколи дуже заважають телепередачі. Ось, наприклад, потрібно зробити уроки, а по телевізору має початися такий фільм, що не можна його не подивитись. І я замість того, щоб робити домашні завдання, сідаю біля телевізора і захоплено стежу за подіями, що відбуваються на телеекрані. Фільм закінчився, та як на зло диктор оголошує: „Дорогі друзі! Через кілька хвилин ви зможете подивитись 1, 2, 3-й і 4-й випуски мультиплікаційного фільму „Ну, постривай! ”. Я починаю вагатися: „Що робити?. Та... подивлюсь і тоді сяду за уроки". Ось, нарешті, закінчилися і мультфільми. Іду вчити уроки та думаю; „Все, досить! Більше так не буду робити. Прийду зі школи і за уроки". Є учні, які цілими днями просиджують біля телевізорів, а ввечері ледве піднімаються з дивана. Тоді вже їм не до уроків. А наступного дня - двійки...

На мою думку, щоб телевізор не заважав нам у навчанні, треба переглядати найпотрібніші телепередачі, гартувати силу волі, щоб не робити те, що заманеться, а те, що потрібно.

Завдання.

Уявіть себе кореспондентом шкільної газети. Учень вашого класу надіслав листа. Дайте йому відповідь, склавши власну замітку-роздум на запропоновану тему.

У нашому класі дуже важко навчатися, тому що немає взаємоповаги, діти грубо звертаються один до одного, часто сваряться. Тільки заходиш у клас, а вже чуєш крик, хлопці б’ються, зачіпають дівчат. Через такий шум ніколи не можна повторити домашнє завдання. Чергові кричать, але їх ніхто не слухає. Навіть учителька наша, Віра Степанівна, нас називає стадом телят. Якось зчинили такий галас, що приходив завуч утихомирювати дітей.

А коли відповідаєш на уроці, ніхто не підкаже. Минулого разу Валько не виконав домашнього завдання з математики, а його викликали до дошки. На першій парті сиділи учні, які правильно розв’язали задачі, але вони замість того, щоб підказати, почали піднімати руки й казати правильну відповідь. А ще друзями називаються! Справжній друг завжди допоможе в біді. Не те, що в нас. Тому наш клас і займає останнє місце по школі з успішності та поведінки.

Твір-роздум удосконалює логічне мислення, вчить обстоювати істину, спростовувати хибні твердження, сприяє формуванню твердих переконань і активної життєвої позиції, розширює кругозір. У процесі роздуму школяр вчиться зв’язно викладати власні думки, ділитися своїми переживаннями.

Разом з тим не слід забувати, що серед усіх творчих робіт твори-роздуми вдаються учням найважче. Щоб діти могли успішно впоратись із цим завданням, вони повинні по-справжньому збагнути суть твору-роздуму, якому властиві свої правила, закони, відповідні композиційно-мовні особливості. Все це вимагає від учителя чіткої і продуманої роботи, побудованої за принципом поступового ускладнення матеріалу.

Твори-описи трудових процесів учні пишуть на основі уявлень про певні операції, які вони виконують, виготовляючи окремі предмети на уроках трудового навчання, спостережень за роботою фахівців на підприємствах, народних умільців, праці в учнівських виробничих бригадах. Школярі вчаться вичленовувати складові частини виду праці, робити деякі узагальнення. У творах значну увагу діти приділяють естетиці трудових процесів.

Пишуть учні і твори на теми праці в побуті, вмотивовуючи життєву потребу кожного у прибиранні кімнати, в якій він живе, у допомозі матері по господарству. Діти виявляють своє ставлення до праці вдома, замислюються над необхідністю людини трудитися взагалі. Основна думка таких творчих робіт: будь-яку роботу - цікаву чи важку або навіть нудну - треба виконувати старанно, на совість. Не всім подобається домашня праця: миття посуду, підлоги, вікон, чищення картоплі і т. ін. Але радість матері, що прийшла з роботи, затишок і чистота у хаті, естетичне задоволення від гарно випрасуваної сукні чи сорочки - все це допомагає долати небажання виконувати одноманітну щоденну домашню роботу. У ній виховується особистість людини, здатної переборювати будь-які труднощі, акуратної, дисциплінованої.

Завдання.

Мабуть, вам доводилося допомагати працювати на городі чи в саду зі своїми батьками, бабусями, дідусями. Розкажіть про це, докладно описуючи процес праці. В якому стилі мовлення слід будувати розповідь?

Для виховання у дітей почуття прекрасного, любові до квітів і багатства рослинного світу нашої землі, розвитку їхніх естетичних смаків доцільно для опису процесу праці у 7-му класі взяти тему „Складання букета".

Нижче подаємо зразок фрагмент уроку із цієї теми.

У вступній бесіді варто розкрити значення квітів у житті людини. Слід підкреслити, що з давніх-давен люди відзначали урочисті події у своєму житті квітами. На їх честь організовували свята.

У Стародавній Греції на святах квітів найбільше шанували гіацинти і лілії, в Англії - незабудки, віоли, у Франції, Болгарії, Ірані - троянди, в Нідерландах - тюльпани, в Японії - сакуру і хризантеми.

Квіти як подарунок є виявом добрих почуттів і побажань, гарного ставлення до того, кому їх дарують. Радісним стає день народження, коли друзі, рідні приносять улюблені квіти. Зі смаком скомпонований букет надає кімнаті святковості і затишку. Квіти пробуджують у нас людяність, щирість, сердечність і доброту. Недаремно народ звеличив їх у піснях, казках, легендах, у творах образотворчого мистецтва.

У бесіді слід наголосити на тому, що учні мають оберігати красу квітчаного багатства рідного краю, не зривати рослин, занесених до Червоної книги України, обходитися невеликою кількістю квітів при компонуванні букетів.

Спостерігаються випадки варварського ставлення до квітів лісів, лук, полів, їх зривають, безжалісно нищать корисливі люди, спекулянти. Уже в приміській зоні Києва рідко можна побачити навесні квітування сон-трави. А ще два-три десятки років тому ці квіти милували око в лісі на кожному кроці.

Підготовку до творчої роботи можна провести за планом:

1. Яке значення мають квіти в житті людини?

2. Чи треба для квіткових композицій брати багато квітів, живі гілки, найбільші і найяскравіші квітки?

3. Що слід урахувати при складанні букета, композиції?

4. Коли найкраще зрізувати квіти для букета?

5. У яку воду ставити квіти?

6. Як врятувати зів’ялі квіти?

7. Як розміщувати квіти у вазі?

8. Що ви знаєте про складання букетів у стилі ікебани?

Твір „Складання букета„ найкраще написати після екскурсії на свято квітів, підготовки і проведення його в школі. Як наочність доцільно використовувати поштові листівки із зображенням майстерно складених композицій, слайди, живі квіти. Такий матеріал охоче добирають самі учні.

Невичерпні можливості у вихованні в учнів людяності, шляхетності, доброти, милосердя закладені в роботі над творами на морально-етичні теми.

На розвиток словесної творчості дітей має вплив казка . „Дитяча творчість починається з казки", твердить В.О. Сухомлинський. Він вважає, що казки мають складати не тільки учні молодших класів, а й підлітки. „Казка є тим різцем (її можна зрівняти хіба що тільки з музикою), - пише учитель, - який відточує найтонші риси індивідуального мислення кожної дитини і в той же час розкриває дитячі серця назустріч одне одному, творить тонкі інтелектуальні взаємини дитячого колективу".

Перед тим, як загадати учням 7-х класів скласти тему, потрібно повторити вивчене про цей жанр на уроках літератури. Вони вже знають, що в казках точно не повідомляється, де і коли трапилися пригоди з дійовими особами. Як правило, у них розповідається про таємничі, фантастичні, несподівані події, вчинки злих і добрих людей. У кінці казки добро перемагає зло.

Дійовими особами казок, крім людей, тварин, можуть бути предмети, явища природи, навіть частини мови, які персоніфікуються. У такому разі дійові особи - загальні назви - пишуться з великої літери. Казка, як і оповідання, має зав’язку, розвиток дії, кульмінацію і розв’язку. Велику роль у казках відіграє діалог: він пожвавлює розповідь, увиразнює характери дійових осіб.

При підготовці до творчої роботи доцільно прочитати кілька казок. Дітям перед написанням твору слід запропонувати скласти усно власну казку вдома. Дехто на уроці розповість її, а однокласники оцінять. Казку учні можуть писати і за поданим початком, їм доцільно підказати ідею майбутнього твору, скажімо, - „дерева ламати не можна". Тоді запропонувати початок:

Одного разу Дубок прокинувся вночі і почув, як недалеко від нього голосила Берізка. Вона крізь плач скаржилася, що хлопчики зламали їй верхівку.

Для складання казки можна пропонувати учням не тільки її початок або сюжетну схему, а й плани, в яких особливо наголошується на зачині і кінцівці казкового твору.

Знання багатьох школярів з морфеміки та морфології досить часто не знаходять належного застосування в їх мовленнєвій діяльності: знаючи про існування тих чи інших граматичних категорій, учні не мають уявлення про те, як ці частини слова і мови поводять себе у мовленні, яку допомогу можуть надати у виконанні конкретного мовленнєвого завдання. Це призводить до того, що школярі бувають не в змозі аналізувати, оцінювати та зіставляти відтінки значень, які виражаються за допомогою даних граматичних норм чи конструкцій, не знають про можливості і умови заміни одних форм і конструкцій іншими, синонімічними, про особливості їх використання у мовленні.

Більш глибокий аналіз мовних явищ, що вивчаються у 5 класах, в ході якого були б враховані найбільш важливі значення граматичних форм і категорій, правила їх вживання для передачі певних смислових і стилістичних відтінків, особливості варіантних і співвідносних форм і конструкцій, допомагає збагачувати і розвивати мовлення учнів.

Одним із способів досягнення цієї мети може бути систематична, цілеспрямована робота із лінгвостилістики, можливості якої дозволяють вчителеві зробити аспектом опрацювання будь-якої граматичної теми дані про особливості і умови використання у мовленні морфемних і морфологічних засобів емоційно-експресивного значення.

Таким чином, йдеться про те, щоб робота з розвитку зв’язного мовлення учнів на уроках рідної мови була не просто елементом, який допомагає принагідному вивченню тих чи інших граматичних явищ, але органічно поєднувалась із характером форм і категорій, які вивчаються, тобто була організована із врахуванням особливостей і можливостей матеріалу.

Школярам можна запропонувати скласти оповідання за опорними словами і словосполученнями про певні природні явища, свідками яких вони були. Наприклад, охоче складають учні оповідання з елементами опису про грозу на весні, влітку, восени. Діти часто спостерігали грозу в природі, мають досить яскраві враження від цього грізного явища. Використовуючи дібрані колективно робочі матеріали, спираючись на власний життєвий досвід, учні, як звичайно, змістовно напишуть твір.

Перед написанням твору учнів слід попередити, щоб вони були дуже уважні до використання окремих деталей в описах лісу, поля, степу, луки в різні пори року. Наприклад, деякі учні можуть писати про голосне щебетання пташок, зокрема кування зозулі, спів соловейка, не тільки навесні, а й восени, що не відповідає життєвій правді.

Для того, щоб діти правильно передавали, скажімо, своєрідний характер звуків поля влітку, доцільно записати на дошці та у зошитах вислови: дзвінка пісня жайворонка (ллється згори), сюрчання (цвірчання) трав’яних коників (польових цвіркунів), гул (гудіння) бджіл, дзижчання мух, підпадьомкання перепела, шепіт колосків, дзюрчання струмочка тощо, а потім дібрати до них відповідні звуконаслідувальні слова.

Для економії часу найкраще окремі слова та словосполучення записати заздалегідь на дошці або на великому аркуші паперу, а на уроці учні хай ще доповняють їх своїми епітетами і метафорами.

Твір за картиною. Художнє полотно - це вид образотворчого мистецтва. Споглядання його викликає в школяра певні почуття, враження, хвилює. Завдання вчителя - збудити творчу уяву дитини, заохотити її розповісти про побачене на картині яскраво, небуденними словами, збагнути духовну суть живописного твору. Картина протягом усього уроку має бути твором мистецтва, а не предметом прикладного значення для написання творчої роботи. Потрібно якнайповніше використати естетичний і моральний потенціал художнього полотна для духовного розвитку школярів [37; 124].

Під час споглядання художнього полотна словесник формує у школярів уміння осягати його зміст, виражальні засоби, помічати всі важливі та другорядні деталі, розкривати майстерність художника. Аналіз картини сприяє розвитку образного художнього мислення дітей. Учні повинні набути елементарних умінь аналізу художнього полотна. У творчих роботах вони мають використовувати терміни і поняття, засвоєні на уроках образотворчого мистецтва. Бесіду про картину вчитель веде за наперед складеними запитаннями, що стосуються в основному її автора, змісту, композиції, головних і другорядних деталей, колориту, кольорів, фону, першого (попереднього, близького) і другого (дальнього, заднього) планів тощо.

На уроках зв’язного мовлення потрібно частіше використовувати картини відомих і призабутих українських художників, що сприятиме розширенню знань дітей про наше національне малярство.

На превеликий жаль, учні мало пишуть творчих робіт навіть за картинами та малюнками Т.Г. Шевченка. А це прилучало би дітей до глибшого пізнання у майбутньому його спадщини з образотворчого мистецтва, до духовних надбань нашого талановитого народу, сприяло їх естетичному вихованню.

Можна запропонувати описати зовнішність людини, і цей опис вже розглядається як засіб її характеристики. Навчальна програма радить для твору-опису портрета людини використовувати художню картину.

Під час підготовки до творчої роботи учням варто повідомити, що описи зовнішності людини бувають ділові, наукові, художні. Завдяки точності відтворення портретних рис у ділових описах людину можна впізнати серед багатьох. Такі описи практикують у криміналістиці.

Наукові описи використовуються при характеристиці зовнішності представників різних рас, народів, племен у наукових працях, підручниках, енциклопедіях тощо. Вони мають узагальнений характер.

Художні описи портретів дійових осіб у літературних творах складаються за допомогою тропів. Вони розкривають внутрішній світ людини, тобто створюють її психологічний портрет. Чим майстерніше письменник через опис зовнішності персонажа змальовує його вдачу, тим правдивіше відтворює людське життя.

З допомогою вчителя семикласники мають пригадати відоме їм про портрет літературного героя.

Найчастіше учні описують людей, з якими вони постійно спілкуються, - батьків, дідусів і бабусь, сестер і братів, друзів, сусідів та ін.

Щоб якнайдетальніше описати зовнішність близької людини, виявити вміння помічати її індивідуальні риси, школярі старанно добирають портретну лексику. Це здебільшого означення до слів: постать, постава (статура), зріст, обличчя, очі, вії, брови, погляд, усмішка, ніс, чоло, підборіддя, вуха, щоки,, волосся, руки. Характер людини допомагає розкрити опис жестів, пози, манер, ходи, одягу, взуття тощо. Для опису конкретної людини добирається портретна лексика, яка характеризує її індивідуальність, вдачу.

Можна запропонувати написати твір на тему „Мій однокласник". Не називаючи ні прізвища, ні імені учні описують однокласника.

В описі зовнішності однокласника необхідно відмітити найбільш яскраві, особливі, індивідуальні риси. Це може виявитися в тому, як він ходить, спілкується з іншими, працює, у виразі його обличчя, в посмішці, описати свого однокласника в хвилини радості, смутку або за якою-небудь роботою.

У розвитку творчих здібностей учнів велику роль відіграють творчі вправи, які допомагають школярам усвідомити норми літературної вимови, зрозуміти різноманість наявних у ній засобів висловлення думок і почуттів, влучність, силу та багатство української мови, розвивають логічне мислення, тренують мозок.

Для розвитку творчих здібностей учнів на уроках мови часто використовують вправи на побудову речень. Такі вправи мають на меті навчити учнів правильно вживати інші частини мови, їхні різні форми, граматичні конструкції, які вивчаються. Види цих вправ можуть бути такі:

поширення речень другорядними членами;

складання словосполучень;

вживання у мові прикметників для точного опису ознак предмета й чіткого його зображення;

передача словами цифрових значень;

заміна минулого часу теперішнім і навпаки;

самостійне складання речень різного типу;

різні види вправ із синонімами, омонімами, антонімами;

формулювання відповіді на запитання, що потребують творчої думки й уміння конструювати речення тощо.

Розвитку творчих здібностей учнів сприяють також різні види диктантів з елементами творчості .

Творчі вправи наближають учнів до природних умов спілкування, вдосконалюють вміння орієнтуватися в мовленнєвій ситуації (щоб учні могли чітко уявити співрозмовника, умови і завдання спілкування); ознайомлюють з тими мовними засобами, які дають змогу висловитися ввічливо, делікатно, пам’ятаючи про те, що потому, як говорить людина, можна судити про неї, її риси характеру та рівень культури.

Культура мовлення виступає невід’ємною рисою освіченої людини, конче потрібною умовою її всебічного розвитку. Той, хто серцем відчуває красу слова, вміє ним передати найтонші відтінки людських думок і переживань, той досягає вершин людської культури. І навпаки, низька культура мовлення збіднює духовний світ людини. „Убогість слова це убогість думки, - писав В.О. Сухомлинський, - а убогість думки веде до моральної, інтелектуальної, емоційної, естетичної „товстошкірості".

Завдання школи на новому етапі нашої історії - запобігти фізичному і моральному виродженню учнівської молоді, її бездуховності. І неабияку роль у цьому повинні відігравати вчителі-словесники. На уроках рідної мови, заняттях з розвитку зв’язного мовлення, народознавства вони мають змогу прищеплювати школярам високі моральні якості: чуйність, доброту, повагу до ближнього, почуття людської гідності, обов’язку, справедливості, сумління і чесність, громадянську активність та мужність, працьовитість і жертовність, милосердя і доброчинність, готовність поспішити на допомогу тому, хто її потребує.

Способом формування мовленнєвих умінь можуть бути не лише тренувальні вправи, перекази, твори, диктанти, а й існуючі в реальній мовленнєвій шкільній практиці різноманітні жанри висловлювання. Тому шкільною програмою передбачено такі висловлювання:

розповідь про себе, рідних, друзів;

відповідь на уроці;

доповідь на занятті гуртка;

звіт про виконану роботу;

виступ на зборах;

щоденник життя і спостережень;

привітання.

У процесі роботи над переказами і творами обов’язковим компонентом загальної системи розвитку зв’язного мовлення є попередження мовних помилок та недоліків учнів [32; 17]. Кожна помилка - це порушення певної мовної норми. В усних відповідях учнів та їх творчих роботах часто зустрічаються мовленнєві ( лексичні, фразеологічні, стилістичні), граматичні ( зумовлені порушенням граматичних норм), морфологічні ( неправильно утворені частини мови, невдалі форми слів і т.ін.), синтаксичні ( неправильна побудова речень з однорідними, відокремленими членами) помилки. Знання типів помилок дозволяє вчителеві виявити найбільш ефективні шляхи їх попередження. Практикують облік типових мовленнєвих і граматичних огріхів, що допускаються у висловлюваннях (текстах) і на уроках аналізу контрольних диктантів, переказів і творів проводять роботу над ними. Крім того, розробляють систему вправ для попередження помилок, готують картки з індивідуальними завданнями. За таких умов робота над помилками не обмежується їх виправленням, а здійснюється комплексно.

Висока мовленнєва культура школярів визначається не лише писемною грамотністю, а й навичками правильного усного мовлення, виразного читання, багатим запасом слів. Тому в навчанні мови має органічно поєднуватись робота над усним і писемним її різновидами. Реалізуючи принцип випереджаючого розвитку усного мовлення, вчитель повинен сформувати в школярів вміння уважно слухати, помічати ті чи інші помилки в чужому мовленні і правильно пояснювати їх. Необхідно домагатися того, щоб учні уважно слідкували за кожною відповіддю однокласників і могли проаналізувати її не лише за змістом, а й з боку мовленнєвого оформлення: оцінити позитивні якості, вказати на неточності у вживанні слів, форм слів у побудові речень, їх інтонуванні. При цьому важливо звертати увагу дітей на те, як можна усунути той чи той недолік і розглядати допустимі літературні варіанти.

Висновки

Проблема комунікативного аспекту у навчанні рідної мови не нова. Вона тісно пов’язана з практичною спрямованістю, на яку орієнтують концепції мовної освіти, чинні програми з рідної мови. Вважається, що учні можуть засвоювати рідну мову як систему на основі вивчення словникового складу, фонетичної і граматичної систем тощо. Однак автоматично використовувати набуті знання у спілкуванні учні здебільшого не вміють. Навчання рідної мови потребує комунікативного спрямування, при якому, займаючись навчально-мовленнєвою практикою, учні навчилися використовувати ці засоби спілкування для побудови усних і писемних висловлювань у певному стилі із врахуванням обставин мовлення. Цьому підпорядковується і робота над розвитком зв’язного мовлення.

Проаналізувавши особливості формування комунікативності в молодшому шкільному віці можна зробити висновок, що розвиток спілкування відбувається не шляхом накопичення кількісних змін у цій діяльності, а здійснюється як зміна якісно - своєрідних цілісних форм комунікативної діяльності, що характеризується насамперед своїми потребами, а вже потім - переважанням тих чи інших операцій і дій спілкування. Аналіз праць також свідчить про те, що розвиток спілкування відбувається в тісному зв’язку із змінами загальної життєдіяльності, зі зміною у неї провідної діяльності та місця у взаємовідносинах з природним і соціальним оточенням. Спілкування є важливим фактором розвитку психіки дітей.

Комунікативний підхід до вивчення рідної мови з урахуванням міжпредметних зв’язків передбачає враховувати лінгвістичний, психологічний, педагогічний і методичний аспекти.

Вивчення, аналіз і узагальнення педагогічного досвіду засвідчує, що вчителі початкових класів переважно навчають молодших школярів правилам і визначенням з фонетики, лексики, граматики. Вони недостатньо приділяють увагу проблемі спілкування. Спостереження за уроками рідної мови, читання, природознавства та ін. показали, що учні молодшого шкільного віку не вміють застосовувати мовні засоби для спілкування.

З метою розвитку потреби та інтересу до навчання української мови та інших предметів слід особливу увагу звернути на формування мовленнєвих умінь і навичок молодших школярів в умовах ситуативного навчання.

Мовленнєві вміння передбачають роботу над темою, метою висловлювання, головною думкою, заголовком, відбором мовних засобів, усуненням помилок у висловлюванні.

Комунікативні завдання включають адресата і слухача, мету спілкування.

Потреба у спілкуванні розкривається в причинах, які орієнтують співрозмовників на те, що повинен мовець передати: інформацію про будь-що, обмін думками, вплинути на будь-кого та спланувати висловлювання на відповідну тему.

У поліпшенні мовної культури і грамотності учнів велике значення має формування в них умінь і навичок усного і писемного зв’язного мовлення. Цьому сприяють підготовка до різних видів творчих робіт, написання і редагування їх, робота над допущеними помилками. Чималу роль у створенні власних висловлювань відіграє засвоєння учнями понять про текст, засоби його організації, функціональні стилі, типи мовлення (розповідь, опис, роздум). Усі ці поняття покладені в основу єдиної системи зв’язного мовлення у сучасній школі.

Робота над текстом - це складова частина діяльності з розвитку зв’язного мовлення, її теоретична база, тому проводитися вона повинна не епізодично, а систематично, з урахуванням характеру засвоюваного матеріалу та доцільності й ефективності вправ на кожному етапі. Робота над текстом продовжується на уроках підготовки до написання переказів і творів.

Переказ дає змогу дітям поєднати здобуті знання і життєвий досвід, реалізувати творчі можливості. Він розвиває в учнів логічне мислення, розширює словниковий запас, активізує його, сприяє закріпленню граматичних знань, синтаксичних конструкцій, правописних навичок, дає змогу розвивати усне й писемне мовлення (адже кожній письмовій роботі передує усна підготовка). Передаючи зміст близько до тексту, діти вчаться правильно висловлювати свої думки, додержуватись плану, виділяти основне.

Важливим є вибір мовних засобів у залежності від обставин мовлення. Ми визначили критерії, яких слід дотримуватися, спілкуючись на будь-яку тему. Серед цих критеріїв ми виділяємо змістовність, точність, доречність, ясність, чистоту і виразність мовлення.

Нами розроблена система комунікативних завдань, в основі якої лежить становлення й розвиток мовленнєвих умінь молодших школярів на міжпредметній основі (чи по-іншому інтеграція уроків, зокрема української мови та читання).

Запропоновані вправи мають комунікативну спрямованість: в них сформульовані такі завдання, що спонукають дітей висловлюватися, розмовляти з однокласниками, ровесниками в будь-якій ситуації.

Розв’язання мовленнєвих завдань наближено до реальних життєвих ситуацій. Для цього застосовуються різні методи навчання мови, що активізують пізнавально-мовленнєву діяльність учнів 2 класу. Це і проблемно-пошукові завдання, дидактичні ігри, ігрові й навчальні ситуації.

Спостереження за запропонованими нами завданнями показали, що мовленнєва діяльність учнів у навчальному процесі сприяє:

активному одержанню інформації та змістовної основи пізнавальних процесів і форм мовленнєвого викладу думки;

засвоєнню мовних знань і формуванню мовленнєвих умінь і навичок з рідної мови, на тільки на уроках рідної мови, а й читання, природознавства, математики;

формуванню спілкування учнів з ровесниками, вчителями, для обміну думок, впливу на співрозмовника.

Ситуація спілкування учнів з дорослими, з однокласниками спрямована на усвідомлення фонетики, лексики, граматики. Розв’язання завдань з мови стимулює мовленнєву творчість молодших школярів, дає можливість застосовувати мету для спілкування на будь-яку тему.

Отже, пізнання мовних явищ на основі мовленнєвої діяльності дає можливість забезпечити комунікативну спрямованість вивчення не тільки української мови, а й інших предметів.

У роботі доведено, що вивчення рідної мови молодшими школярами є ефективним коли ґрунтується на комунікативному підході з урахуванням міжпредметних зв’язків. Учні молодших класів, займаючись навчально-мовленнєвою практикою, використовують мовні засоби для спілкування, для побудови зв’язних висловлювань різних жанрів і стилів, ураховуючи обставини мовлення.

Комунікативний підхід до вивчення не тільки української мови, а й інших дисциплін у початкових класах найбільш оптимально сприяє формуванню мовної особистості, а відтак і конструюванню змісту неперервної мовної освіти.

Текст, або зв’язне висловлювання в ієрархії мовних одиниць є вищим рангом, що допомагає сформулювати думку, застосувати отримані мовні знання в спілкуванні на будь-яку тему, дотримуючись відповідних обставин, ураховуючи адресата, мету й тему, а також відбір мовних засобів відповідно до стилю мовлення.

Практична значущістьзасвідчується розробкою системи мовленнєвих умінь, підбором комунікативних завдань. Цей матеріал можна застосовувати в практичній діяльності вчителів початкових класів.

Список використаної літератури

1. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. - Львів: Світ, 1990. - C.11-15.

2. Бадер В. Розвиток зв’язного мовлення школярів // Рідна школа. - 1999. - № 11. - С.60-62.

3. Бадер В.І., Василина С.В. Редагування як засіб розвитку мовлення // Початкова школа. - 1991. - №8. - С.24-27.

4. Барити Л.С. Індивідуалізація пізнавальної самостійності молодших школярів // Початкова школа. - 1993. - №7. - С.17-19.

5. Віденко В. Творча робота школярів на уроках мови, читання, риторики // Початкова школа. - 1997. - №7. - С.48-50.

6. Білецька М.А., Вашуленко М.С. Рідна мова. Підручник для 2 класу чотирирічної початкової школи. - К.: Освіта, 1993. - 272 с.

7. Большакова І. Ситуативна навчально-мовленнєва діяльність школярів на уроках української мови // Початкова школа. - 2002. - № 10. - С.9-11.

8. Варзацька Л.О. Взаємопов’язане навчання мови й мовлення // Початкова школа. - 1990. - №4. - С.23-28.

9. Варзацька Л.О. Навчання мови й мовлення на основі тексту. - К.: Рад. Школа. - 1986. - 103с.

10. Варзацька Л.О. та ін. Методика розвитку зв’язного мовлення молодших школярів. Київ РНМК, 1992. - С.7-12.

11. Варзацька Л.О. У пошуках концепції початкового курсу рідної мови // Початкова школа. - 1990. - №9. - С.12-15.

12. Варзацька Л.О. Методика розвитку зв’язного мовлення. Методичні рекомендації. - К., 1991 - 164 с.

13. Вашуленко М.С. Державний освітній стандарт з української мови // Початкова школа. - 1997. - №2. - С.2-5.

14. Вашуленко М.С. До вивчення української мови в 3 класі // Початкова школа. -1988. - №6. - С.9-16.

15. Вашуленко М.С. Завершальний етап початкового курсу української мови // Початкова школа. - 1989. - №5. - С.56-61.

16. Вашуленко М.С. Комунікативний підхід до засвоєння мови в 2 класі // Початкова школа. - 1991. - № 8. - С. 20-24.

17. Вашуленко М.С., Дмитренко Л.І. Нетрадиційні уроки мовлення та мислення молодших школярів // Початкова школа. - 1993. - № 11. - С.6-8.

18. Вашуленко М.С. Особливості вивчення української мови в 2 класі // Початкова школа. - 1987. - № 4. - С.26-31.

19. Вашуленко М.С. Про перебудову початкового курсу української мови // Початкова школа. - 1986. - № 11. - С.40-43.

20. Вашуленко М.С. Про співвідношення знань і вмінь у мовній освіті молодших школярів // Початкова школа. - 1995. - № 9. - С.4.

21. Вашуленко М.С., Мельничайко С.І. Рідна мова. Підручник для 3 класу чотирирічної початкової школи. - К.: Освіта, 1992. - 256 с.

22. Вашуленко М.С. Формування мовної особистості молодшого школяра в умовах переходу до 4 - річного початкового навчання // Початкова школа. - 2001. - № 1. - С.11-14.

23. Выготский Л.С. Избранные психологические исследования. - М., 1956. - С.340-353.

24. Выготский Л.С. Мышление й речь. - М. - Л., Госуд. соц. - экон. издат., 1934. - 519с.

25. Виготський Л.С. Уява і творчість у дитячому віці. - М., 1967. - С.40-48.

26. Демченко Г.С. Опанування багатства рідної мови // Початкова школа. - 1990. - №8. - С.30-32.

27. Демченко Г.С. Розвивальні засоби на уроках мови // Початкова школа. - 1987. - 6. - С. 20-23.

28. Державний стандарт початкової загальної освіти // Початкова школа. - 2001. - № 1.

29. Дорошенко С.I., Дудик П.С. Вступ до мовознавства. - К.: Вища школа, 1974. - С.24-44.

30. Жинкин Н.И. Механизмы речи. - М: Изд-во АПН РСФСР, 1958. - 370с.

31. Закон України „Про загальну середню освіту” // Початкова школа. - 1999. - №8.

32. Зимульдінова А.С. Розвиток зв’язного мовлення як об’єкт теоретичного аналізу // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції „Підготовка майбутніх учителів початкових класів до педагогічної діяльності на основі змісту освіти і сучасних педагогічних технологій". - Дрогобич, 2004. - С.15-20.

33. Зміст, структура, технології проведення практичних занять з методики викладання української мов. (Методичні рекомендації). Укладачі М. Проць, А. Зимульдінова. - Дрогобич: Вимір, 2003. - 4.2 - 63 с.

34. Концепція загальної середньої освіти // Початкова школа. - 2002. - №3.

35. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. - К.: Либідь, 1991. - С.5-48.

36. Ладыженская Т.А. Система работы по развитию связной усной речи учащихся. - М.: Педагогика, 1975. - 255 с.

37. Леонтьев А.А. Психолингвистические единицы й порождение речевого высказывания. - М.: Наука, 1969. - С.97-135.

38. Логачевська С.П. Дійти до кожного учня. - К.: Рад. школа, 1990. - С.10-35.

39. Луцик Д.В., Проць М.М., Савшак А.С. Буквар: підручник з навчання грамоти для 1-го класу середньої загальноосвітньої школи. - Львів: Світ, 2004. - 141 с.

40. Мамчур Л. Внесок В. Сухомлинського в теорію і практику навчання рідної мови // Дивослово. - 1998. - № 9. - С.63-64.

41. Методика викладання української мови в початкових класах / За ред. С.І. Дорошенка. - К.: Вища школа, 1992. - С.83-95.

42. Навчання і виховання учнів 1 класу / Упор. Савченко О.Я. - К.: Початкова школа, 2002. - 464 с.

43. Науменко В., Захарійчук М. Формування у дітей уміння говорити майстерно // Початкова школа. - 2002 - № 10. - С.13-16.

44. Нікоденко Л.Т. Розвиток мовлення молодших школярів // Початкова школа. - 1987. - №7. - С.39-44.

45. Пономарьоеа К. Увиразнення синонімами мовлення молодших школярів // Початкова школа. - 2001. - № 4. - С.23-26.

46. Програми для середньої загальноосвітньої школи 1-2 класи. - Київ: Початкова школа, 2001.

47. Психологія. Підручник для педагогічних вузів / за ред.Г.С. Костюка. - К.: Рад. школа, 1968. - С.300-332.

48. Пентилюк М. Основні аспекти навчання рідної мови // Початкова школа. - 1997. - № 4. - С.10-12.

49. Рузинська Т.Г. Урок мови й мовлення // Початкова школа. - 1987. - №7. - С.16-19.

50. Савченко О.Я. Вимоги до якості початкової освіти // Початкова школа. - 1995. - №1. - С.4-7.

51. Савченко О.Я. Проблеми розробки державних стандартів загальної середньої освіти в Україні // Початкова школа. - 1997. - № 7. - С.1 - 5.

52. Савченко О.Я. Сучасний урок у початковій школі. - К.: „Магістр", 1997. - С.15-28.

53. Семчинський С.В. Загальне мовознавство. - К.: Вища школа, 1988. - С.4-18.

54. Синиця І.О. Психологія усного мовлення. - К., 1974. - С.10-18.

55. Скрипченко Н.Ф., Зимульдінова А.С. Заняття з розвитку зв’язного мовлення // Початкова школа. - 1984. - №9. - С.49-56.

56. Словник української мови в 11 т. / За ред.І.К. Білодіда. - К.: Наукова думка. - ТА - 1973. - С.768-780.

57. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: В 5-ти т. - Т.З. Серце віддаю дітям. - К.: Рад. школа, 1977. - С. 201-209.

58. Сухомлинський В.О. Моральні заповіді дитинства і юності. - К., 1966. - С.34-38.

59. Сухомлинсъкий В.О. Слово рідної мови // Українська мова і література в школі. - 1987. - № 7. - С.52-62

60. Торопцев И.С. Язык й речь. - Воронеж, 1980. - С.16-24.

61. Ткаченко Л.І. Зв’язок уроків української мови і природознавства як засіб розвитку мовлення учнів // Початкова школа. - 1990. - № 11. - С.11-14.

62. Удосконалення змісту і методики навчання української мови в 1-4 класах / За ред. М. Вашуленка. - К., 1991. - С.6-32.

63. Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори: В 2-х т. - Т.1. - К.: Рад. школа, 1983. - С.123-127.