ЗМІСТ

Вступ

1. Нормативно – правове регулювання обліку заробітної плати

2. Синтетичний та аналітичний облік нарахувань на заробітну плату

3. Методика та організація обліку утримань із заробітної плати

4. Облік розрахунків за податком з доходів фізичних осіб

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Праця працюючих є необхідною складовою частиною процесу виробництва, споживання та розподілу створеного продукту. Участь працюючих в частці знов створеному матеріальному та духовному базі висловлюється у вигляді заробітної плати, яка повинна відповідати кількості та якості затраченої ними праці.

Заробітна плата - є важливішим засобом підвищення зацікавленості працюючих у результатах своєї праці, її продуктивності, збільшення обсягів виробленої продукції, поліпшення її якості та асортименту.

Збільшення ефективності суспільної продуктивності обумовлено, на сам перед, збільшенням виробництва та поліпшенням якості роботи.

В умовах переходу нашої економіки на ринковий механізм функціонування важливішими задачами є прискорення науково-технічного прогресу, зниження витрат живої праці, механізація трудомістких робіт, поліпшення використання трудових ресурсів, зменшення збитків робочого часу.

Метою цієї курсової роботи є висвітлення теоретичних знань пов’язаних із обліком нарахувань на оплату праці та утримань із заробітної плати працівників. Об’єктом дослідження та центром нашої уваги, як можна зрозуміти з вищенаведеної інформації, виступатиме заробітна плата, нарахування та утримання із неї, що є важливою ланкою системи соціально-трудових відносин, та облік нарахувань на оплату праці та утримань із заробітної плати. Предметом вивчення даної теми є : 1) теоретичні засади обліку нарахувань на оплату праці та утримань із заробітної плати працівників; 2) практичний аспект застосування в досліджуваному об’єкті (ведення обліку нарахувань на оплату праці та утримань із заробітної плати працівників). На сьогоднішній день складність ситуації, яка склалася в державі з питань нарахувань на фонд заробітної плати та утримань із заробітної плати, пояснює актуальність вибраної теми.

1. НОРМАТИВНО –ПРАВОВЕ РЕГУЛЮАННЯ ОБЛІКУ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ

Заробітна плата згідно із Законом України „Про оплату праці" — це винагорода, обчислена переважно у грошовому вираженні, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір зарплати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства/

«Заробітна плата, - зазначають автори навчального посібника для вузів М. Баб'як, Л. Пешенкова, — це частка сукупного суспільного продукту в грошовому вираженні, що виділяється державою для задоволення особистих потреб робітників і службовців і розподіляється між ними відповідно до кількості і якості витраченої праці».

М. Вачевським подається наступне визначення: «Заробітна плата - це грошова форма розподілу фондів для працівників під час витрати праці».

Усім цим підходам до розуміння заробітної плати властивий ряд недоліків:

- по-перше, такі визначення не відбивають суті заробітної плати, а лише

вказують на один із принципів розподілу частини суспільного продукту (національного доходу) між учасниками виробництва;

- по-друге, недостатньо точно й конкретно визначаються джерела заробітної плати (сукупний суспільний продукт, національний дохід тощо);

- по-третє, із визначень випливає, що заробітна плата розподіляється лише за кількістю і якістю праці, що не відповідає дійсності.

Для повнішого розуміння сутності заробітної плати як категорії ринкової економіки треба звернути увагу на такі принципові положення:

- по-перше, заробітна плата формується на межі (на стику) відношень сфери безпосереднього виробництва і відношень обміну робочої сили;

- по-друге, заробітна плата має забезпечувати об'єктивно необхідний для відтворення робочої сили й ефективного функціонування виробництва обсяг життєвих благ, які працівник має отримати в обмін на свою працю;

- по-третє, заробітна плата є водночас і макро-, і мікроекономічною категорією;

- по-четверте, заробітна плата - це важлива складова виробництва, її рівень пов'язаний як з потребами працівника, так і з процесом виробництва, його-результатом, оскільки джерела коштів на відтворення робочої сили створюються у сфері виробництва і їхнє формування не виходить за межі конкретного підприємства.

Основні положення з оплати праці регламентовано Кодексом законів про працю України (далі — КЗпП України). Питання державного і договірного регулювання оплати праці визначається також Законом України від 24.03.95 р. № Ю8/95-ВР „Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Держава регулює оплату праці працівників підприємств за допомогою установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, а також оподатковуючи доходи працівників.

Мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану роботу, нижче від якої не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно ло Закону України „Про оплату праці". Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств і організацій.

Законом України „Про Державний бюджет України на 2010 рік" встановлено такі розміри мінімальної заробітної плати в 2010 р:

Із сум нарахованої заробітної плати членів трудового колективу, осіб, що працюють на підприємстві за трудовими угодами, договорами підряду, за сумісництвом, виконують разові роботи, здійснюються обов'язкові та добровільні утримання. Також підприємство зобов'язане здійснювати нарахування на заробітну плату до фондів соціального та пенсійного страхування.

У таблиці 1.1 згруповано платежі, які сплачує підприємство до фондів соціального та пенсійного страхування.

Таблиця 1.1

Платежі, які сплачує підприємство до фондів соціального та пенсійного страхування

Таблиця 1.2

Нормативні документи з організації обліку нарахувань на оплату праці та утримань із заробітної плати працівників

Розглянемо зміст коротко згаданих таблиці 1.2 нормативних документів, зокрема:

- Конституція України – проголошуються права, обв’язки органів управління, суб’єктів підприємницької діяльності і громадян України;

- Кодекс законів про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці;

- Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили витрату працездатності», який відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві (далі – страхування від нещасного випадку). Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності;

- Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;

- Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» визначає правові, організаційні та фінансові основи загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян на випадок тимчасової втрати працездатності, у зв'язку з вагітністю та пологами, у разі смерті, а також надання послуг із санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованим особам та членам їх сімей; матеріальне забезпечення та соціальні послуги, що надаються за цим Законом, є окремим видом загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян, що здійснюється Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

- Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» визначає порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

- Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» визначає порядок справляння та використання податку з усіх доходів фізичних осіб, визначає перелік категорій платників податку, на яких поширюється право на застосування податкової соціальної пільги,

- Закон №77/97 ВР «Про внесення змін до Закону України «Про систему оподаткування» Цей Закон визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників;

- Про затвердження Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, визначає процедуру реєстрації та обліку платників внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - страхові внески), обчислення і сплати страхових внесків та інших платежів до бюджету Пенсійного фонду України підприємствами, установами, організаціями (далі - Підприємства) незалежно від форм власності, виду діяльності і господарювання та фізичними особами, нарахування і сплати фінансових санкцій та пені, подання страхувальниками звітності управлінням Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах (далі - органи Пенсійного фонду України);

- Закон України «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», встановлено відповідно до класів професійного ризику виробництва страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

Проаналізувавши нормативно-правову базу з питання з організації обліку нарахувань на оплату праці та утримань із заробітної плати найманих працівників за роки незалежності України, можна зробити висновок, що в нашій державі основна частка податкового навантаження лягає на підприємства. В Україні податки на фонд заробітної плати становлять не менше 36,4% заробітної плати, утримання із заробітної плати найманих працівників 18,6%.

Сьогодні, коли економіка більшості країн потерпає від світової кризи, уряди різних держав намагаються зменшити рівень податкового навантаження. Зменшення ставок, а то й мораторій на сплату податків – спроба врятувати економіку, яка серйозно постраждала у світовій кризі.

Нажаль, Україна не слідує світовому досвіду та самостійно намагається вирішити проблеми оподаткування в часи кризи. Замість того, щоб шукати можливості послабити податкове навантаження, уряд шукає нові способи наповнити бюджет.

2. СИНТЕТИЧНИЙ ТА АНАЛІТИЧНИЙ ОБЛІК НАРАХУВАНЬ НА ЗАРОБІТНУ ПЛАТУ

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування — це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також з бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування можна класифікувати за такими видами:

o пенсійне страхування;

o страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, обумовленими народженням і похованням;

o медичне страхування;

o страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, що спричиняє втрату працездатності;

o страхування на випадок безробіття;

o інші види страхування, передбачені законами України.

Соціальному страхуванню підлягають:

— особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах незалежно від форм власності і господарювання;

— особи, які забезпечують себе роботою (громадяни, які ведуть підприємницьку діяльність, творчі працівники).

Страховий випадок — це юридичний факт, що слугує підставою виникнення правовідносин на отримання матеріального забезпечення із страхових фондів.

До страхових випадків за соціальним страхуванням відносять:

o тимчасову непрацездатність;

o вагітність і пологи, догляд за малолітньою дитиною;

o інвалідність;

o досягнення пенсійного віку;

o смерть годувальника;

o безробіття;

o нещасний випадок на виробництві, професійне захворювання та інші обставини, установлені законодавством.

Управління соціальним страхуванням здійснюється фондами на паритетній основі державою і страхувальниками.

Утворення страхового фонду здійснюється здебільшого за рахунок внутрішнього валового продукту, створеного працею працівників, страхових внесків роботодавців і трудівників.

Страхові внески — це такі соціальні платежі, що формуються виключно на конкретні цілі захисту від певних соціальних ризиків і не підлягають знеособленості в державних і регіональних бюджетах.

Кошти фондів соціального страхування, що утворюються шляхом страхових внесків, не входять до Державного бюджету України. Вони використовуються за їх цільовим призначенням і зараховуються на самостійний централізований рахунок кожного фонду соціального страхування.

Розмір внесків диференційований залежно від рівня оплати праці. Ставки збору установлюються законодавством. Вони різні як для кожного фонду, так і для роботодавця і працівників. Істотну частку доходів фондів соціального страхування, окрім страхових внесків, становлять асигнування із державного бюджету.

В Україні фінансування соціальних послуг і матеріального забезпечення здійснюється за рахунок таких фондів:

o Пенсійного фонду;

o фонду соціального страхування у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю;

o фонду соціального страхування від нещасних випадків;

o фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Згідно із законодавством кожен фонд має свій статус, наділений правами юридичної особи.

Нарахування на заробітну плату - платежі компанії, фірми, інших юридичних осіб у вищезазначені фонди, розмір яких встановлюється у відсотках від сум заробітної плати працівників або від загальної суми фонду оплати праці (ФОП).

Загальнодержавні (обов’язкові) податки та збори передбачені ст. 14 Закону № 77 [17]. До них, зокрема, відносяться:

а) збір на обов’язкове державне пенсійне страхування.

б) податок на доходи фізичних осіб;

У зв’язку зі змінами, внесеними 16.01.2003 р. Законом № 429 [8] до статті 14 Закону № 77, збір на обов’язкове соціальне страхування виключений із системи оподатковування. Як і колись, згаданий збір є обов’язковим для нарахування й утримання, різниця лише в тім, що тепер податкові правовідносини на нього не поширюються.

Порядок утримання кожного з податків і зборів регламентується спеціальними законами, про які мова ішла в першому питанні даної роботи.

Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування

Відповідно до п. 4 ст. 1 Закону № 400 [13] платниками збору на обов’язкове державне пенсійне страхування є фізособи, які працюють на умовах трудового договору і фізособи, які виконують роботи (послуги) відповідно до цивільно-правових договорів (у тому числі члени творчих союзів, творчі працівники, що не є членами творчих союзів і т.п.).

Згідно із п. 3 ст. 2 Закону № 400 для зазначених фізосіб об’єктом оподатковування є сукупний оподатковуваний дохід (далі СОД).

Варто зазначити, що відповідно до листа ПФУ від 23.01.2002 р. № 04/323 пенсійний збір утримується і з одноразової допомоги працівникам похилого віку, що виходять на пенсію.

Ставки зборів до Пенсійного фонду встановлені у відсотках до місячного сукупного оподатковуваного доходу у таких розмірах (табл. 2.1) .

Таблиця 2.1

Нарахування із зарплати на 2010 рік

Страхові внески нараховуються на суми, у межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, що дорівнюють п'ятнадцяти розмірам прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб (таблиця 2.2)

З 13.01.2009 р. Законом від 25.12.2008 р. №799-VI [6] до Закону від 11.01.2001 р. № 2213-III [16] було внесено ряд змін стосовно порядку нарахування страхових внесків. В таблиці приведено розміри ставок та бази нарахувань та відрахувань до фондів, які застосовуються починаючи з 13.01.2009 року.

Таблиця 2.2

Максимальний розмір заробітної плати, з якої сплачуються страхові внески

Види загальнообов’язкового державного соціального страхування встановлені статтею 4 «Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» [23]. Спеціальними законами визначені платники зборів (внесків), об’єкти оподатковування і розміри зборів (внесків), залежно від виду державного соціального страхування.

Внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування в зв’язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими народженням і похованням

Платниками даного збору є:

1) платники, які сплачують внески в обов'язковому порядку:

- роботодавці - власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання; фізичні особи, які використовують, працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні); власники розташованих в Україні іноземних підприємств, установ, організацій (у тому числі міжнародних), філії та представництва, які використовують працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

- найманий працівник - фізична особа, яка працює за трудовою угодою (контрактом) в установі, організації незалежно від форм власності, господарювання, виду діяльності або у фізичної особи.

2) платники, які сплачують внески на добровільних засадах: інші особи:

- громадяни України, які працюють за межами території України і не застраховані в системі соціального страхування країни, у якій вони перебувають;

- особи, які забезпечують себе роботою самостійно (займаються підприємницькою, адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з отриманням доходу безпосередньо від цієї діяльності, у тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок).

Об'єкт нарахування виступає:

- для роботодавців - суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, які підлягають обкладенню прибутковим податком із громадян.

- для найманих працівників - суми оплати праці, які включають основну і додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян.

Термін сплати : один раз на місяць у день, установлений для отримання в установі банку коштів на оплату праці за відповідний період.

Відповідальність; у разі несвоєчасної сплати страхових внесків страхувальником, у тому числі шляхом ухилення від реєстрації як платника страхових внесків, або неповної їх сплати, страхувальник сплачує суму донарахованих контролюючим органом страхових внесків (недоїмки), штрафів і пеню.

Ставки зборів на страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності наведені в табл.2.3

Таблиця 2.3

Ставки відсотків нарахувань в фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

За порушення терміну реєстрації або несвоєчасну сплату страхових внесків стягується у розмірі 50% суми, належної до сплати за весь період, починаючи з дня, коли страхувальник повинен був зареєструватися.

За неповну сплату страхових внесків сплачується штраф у розмірі прихованої (заниженої) суми заробітної плати, на яку згідно з Законом № 2240 нараховуються страхові внески, а в разі повторного порушення - у трикратному розмірі вказаної суми.

За порушення порядку витрачання страхових коштів накладається штраф у розмірі 50% належної до сплати суми страхових внесків.

Пеня нараховується виходячи із 120% облікової ставки НБУ, яка діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки (без урахування штрафів) за весь її термін.

Крім сплати зборів, роботодавець виплачує допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю в розмірі до 100 відсотків середнього заробітку (оподаткованого доходу), що залежить від стажу роботи даного працівника. При цьому перші п'ять днів тимчасової непрацездатності оплачується за рахунок коштів підприємства, установи, організації і відносяться на валові витрати, а останні за рахунок платежів до Фонду.

Внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття

Порядок нарахування і перерахування страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття регламентується Законом №1533/

Платниками збору на страхування на випадок безробіття є наймані робітники - фізособи, що працюють на підприємстві і є штатними працівниками.

Згідно з п. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення» від 25.12.2008 р. № 799-VI роботодавці, зазначені в абз. 3 п. 10 ст. 1 «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2.03.2000 р. № 1533-III [11], з 1 січня 2010 року сплачують страхові внески у розмірі 1,6 % , детальніше про базу оподаткування і ставки відсотків наведенні в наступній таблиці 2.4

Таблиця 2.4Ставки відсотків нарахувань в фонд соціального страхування на випадок безробіття

З 13.01.2009 р. до застрахованих осіб відносяться особи, які виконують роботи (надають послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової служби, іноземці, особи без громадянства, які постійно проживають в Україні (п. 3 ст. 1 Закону № 1533 [11]).

Згідно із ст. 5 зазначеного Закону не підлягають страхуванню на випадок безробіття і, отже, не є платниками страхових внесків:

1. Працюючі пенсіонери й особи, у яких відповідно до діючого законодавства виникло право на пенсію (до 01.01.2011 р. страхуванню на випадок безробіття підлягають працюючі особи, які отримують або мають право на призначення пенсії за віком, у т. ч. на пільгових умовах, пенсії за вислугу років, а також особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку (дію ст. 5 Закону № 1533 [9] призупинено згідно п. 2 Прикінцевих положень Закону № 799-VI [6])).

2. Іноземці й особи без громадянства, що тимчасово працюють за наймом в Україні.

Крім того, відповідно до статті 18 Закону №1533 [11] від сплати страхових внесків звільняються:

1) застраховані особи на період відпустки по догляду за дитиною і до досягнення нею трирічного віку і відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку за медичним висновком;

2) застраховані особи в частині отриманої допомоги з часткового безробіття.

Аналогічно соціальному страхуванню в зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, особи, що працюють за договорами цивільно-правового характеру, можуть страхуватися на випадок безробіття тільки на добровільних началах. Таким чином, на підприємстві при нарахуванні виплат за виконані роботи чи надані послуги відповідно до згаданих договорів (наприклад, договору підряду) збір на соціальне страхування на випадок безробіття не утримується.

Для найманих робітників об’єктом обкладання збором на соціальне страхування на випадок безробіття є аналогічний об’єкт обкладання збором до Пенсійного фонду.

Відповідно до ст. 6 Указу №746 [34] СПД - фізособа, що платить єдиний податок, не є платником збору до фонду соціального страхування на випадок безробіття, у частині його нарахування, пов’язаній з виплатою зарплати працівникам, що знаходяться з ним у трудових відносинах, включаючи членів його родини.

У випадку, якщо між підприємством і фізособою - СПД укладено договір, у рамках якого СПД виготовляє для підприємства продукцію, виконує роботи або надає послуги, а підприємство здійснює йому за це оплату (виплачує дохід), і якщо такий СПД надав підприємству, що виплачує йому доходи, оригінал свідоцтва про держреєстрацію СПД, платіжне доручення про сплату авансових внесків з прибуткового податку, патент, що підтверджує сплату фіксованого податку, або свідоцтво про сплату єдиного податку, то при виплаті СПД доходу робити утримання з такого доходу не потрібно, тому що в даному випадку на СПД покладено обов’язок самостійно сплачувати такі збори (див.ст. 2 Указу № 746).

У випадку якщо фізособа - СПД є працівником підприємства (зарахований у його штат), то з нарахованої йому зарплати провадяться утримання даного збору в загальному порядку.

Суми утримань до фонду страхування на випадок безробіття у валові витрати підприємства не включаються на підставі ст. 5. п. 5.3. п.п. 5.3.3 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» №334-94-ВР від 28.12.1994 р.

Відповідно до п. 3 ст. 17 Закону № 2213 [16] застраховані особи платять страхові внески один раз на місяць у день одержання роботодавцями в установах банків коштів на оплату роботи.

Підприємства повинні подавати до органів фонду звіт за ф. "Ф4-ФСС з ТВП" до 12 числа місяця (а річний - до 15), наступного за останнім місяцем кварталу.

Збір на обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності

Нормативні документами, які регулюють облік нарахувань на заробітну плату в фонд соц. страхування від нещасного випадку є: Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.09.99 р. № 1105-ХІV [10], в якому прописано організаційно-методичні моменти;

2. Закон України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 22.02.2001 р. № 2272-ІП [17], в якому міститься шкала страхових тарифів в залежності від класу професійного ризику виробництва;

3. Порядок визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 13.09.2000 р. № 1423 (зі змінами та доповненнями).

Законом № 1105 [10] встановлено загальнообов'язкове страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

Тарифи на цей вид страхування для роботодавців - юридичних та фізичних осіб визначаються в відсотках до фактичних витрат на оплату праці найманих робітників, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, та інші заохочувальні та компенсаційні виплати, в тому числі в натуральній формі, що визначається відповідно до Закону України "Про оплату праці», які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян.

Розмір тарифів на страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання диференційований по галузях економіки, пойменованих згідно з Загальним класифікатором галузей народного господарства України. Галузі згруповані в класи професійного ризику виробництва.

Згідно Порядку № 1423, таких класів шістдесят сім (табл. 2.5).

Таблиця 2.5

Тарифи на страхування від нещасного випадку

Добровільно застрахована фізична особа сплачує внесок до фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, а якщо ця особа є інвалідом, - у розмірі 0,5 мінімальної заробітної плати, установленої на день сплати страхового внеску.

Страхові внески нараховуються у межах граничної суми заробітної плати (доходу), що встановлюється Кабінетом Міністрів України та є розрахунковою величиною при обчисленні страхових виплат (табл.2.2).

Перерахування коштів на рахунок Фонду юридичною особою проводиться одночасно з отриманням грошових коштів на оплату праці в установах банку.

Фізичні особи перераховують збір не пізніше 10-го числа місяця, наступного за місяцем виплати заробітної плати.

Середньомісячний заробіток для обчислення суми страхових виплат потерпілому визначаються згідно з порядком обчислення середньої заробітної плати для виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Аналізуючи особливості кожного зі зборів (внесків) до соціальних фондів, неважко помітити, що при визначенні бази оподатковування в них є багато загального. Зокрема, це стосується розміру максимальної величини сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати), з яких утримуються страхові внески (збори) до соціальних фондів.

Щодо організації обліку розрахунків з державними фондами соціального страхування, діючим Планом рахунків бухгалтерського обліку передбачено рахунок 65 "Розрахунки за страхуванням", на якому ведеться облік розрахунків за зборами на обов'язкове державне пенсійне страхування, на обов'язкове соціальне страхування, на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття тощо, за індивідуальним страхуванням персоналу підприємства, страхуванням майна та за іншими розрахунками за страхуванням.

Рахунок 65 "Розрахунки за страхуванням" має такі субрахунки:

651 "За пенсійним забезпеченням"

652 "За соціальним страхуванням"

653 "За страхуванням на випадок безробіття"

654 "За індивідуальним страхуванням"

655 "За страхуванням майна"

За кредитом рахунку 65 "Розрахунки за страхуванням" відображаються нараховані зобов'язання за страхуванням, а також одержані від органів страхування кошти, за дебетом - погашення заборгованості та витрачання коштів страхування на підприємстві. Порядок справляння та використання зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування, на обов'язкове соціальне страхування, на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття та на інші види страхування регулюється чинним законодавством.

Аналітичний облік ведеться за кожним видом зборів і відрахувань, по страхувальниках та окремих договорах страхування.

Типові господарські операції наведемо в таблиці 2.6

Таблиця 2.6Кореспонденція рахунків з розрахунків з державними фондами соцстрахування

3. МЕТОДИКА ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ УТРИМАНЬ ІЗ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ

Із сум нарахованої заробітної плати членів трудового колективу, осіб, що працюють на підприємстві за трудовими угодами, договорами підряду, за сумісництвом, виконують разові роботи, здійснюються обов'язкові та добровільні утримання.

До обов'язкових утримань належать:

• податок на доходи фізичних осіб;

• внески до Пенсійного фонду;

• внески на соціальне страхування на випадок тимчасової непрацездатності ;

• внески на соціальне страхування на випадок безробіття;

• утримання за виконавчими листками і приписами нотаріальних конторна користь юридичних та фізичних осіб.

За письмовою згодою працівника (на підставі поданої заяви) можуть здійснюватися такі утримання з нарахованої заробітної плати:

- профспілкових внесків;

- сум недостач матеріальних цінностей та грошові кошти;

- за товари придбанні в кредит;

- погашення отриманої позики;

- невикористанні підзвітні суми;

- відрахування на індивідуальне соціальне страхування;

- інші утримання.

Невикористанні і неповерненні вчасно своєчасно в касу підзвітні суми, надлишково виплачені суми внаслідок облікових помилок, суми збитку, заподіяні працівником підприємству в розмірі не більше середньомісячного заробітку, суми отриманих відпускних за невідпрацьований період, суми авансів, виплачених у рахунок заробітної плати утримуються без письмової згоди працівника на підставі наказу керівника підприємства.

Розглянемо більш детально порядок методики та організації обліку обов’язкових утримань, зокрема до позабюджетних фондів соціального страхування та утримань за виконавчими листами.

Згідно зі статтею 46-ою Конституції України право громадян на соціальний захист гарантується і забезпечується державним соціальним страхуванням.

Так, перелічивши види утримань наведемо ставки утримань до Пенсійного фонду та фондів соціального страхування (таблиця 3.1).

Таблиця 3.1

Ставки внесків до Пенсійного фонду та фондів соціального страхування

На рахунках бухгалтерського обліку суми утримань із заробітної плати відрахувань в фонди соціального страхування відображають наступним чином (таблиця 3.2).

Таблиця3.2

Кореспонденція рахунків з нарахуванням утримань з фондам и соціального страхування

Щодо неподаткових утримань із заробітної плати робітників то їх провадяться тільки за наявності однієї з двох обов’язкових умов:

1. Згода працівника на здійснення відповідних утримань із його заробітної плати.

2. Рішення суду (утримання аліментів, відшкодування матеріального збитку нанесеного працівником підприємству та інше).

Оформляються такі (неподаткові) утримання по різному. Якщо ці утримання ініційовані працівником, то для їх здійснення необхідна заява працівника з указівкою періодичності здійснення утримань (щомісяця, щокварталу і т.д.), суми і призначення утриманих коштів (на який рахунок утримані кошти повинні бути перераховані чи в оплату чого), відсоток утримання.

Якщо ці утримання ініційовані адміністрацією підприємства, то це оформляється, як правило, наказом (розпорядженням) керівника. При цьому бухгалтеру необхідно пам’ятати, що ніякий наказ керівника про здійснення утримань із заробітної плати працівника не має юридичної сили, якщо на здійснення таких утримань немає згоди працівника. Отже, здійснювати такі утримання тільки на підставі наказу не можна. Навіть якщо заборгованість працівника документально підтверджена, все рівно він повинний дати свою згоду на її погашення в письмовому вигляді. Це може бути оформлено окремим документом або розписом працівника на наказі (розпорядженні) керівника про здійснення утримань. І в першому і в другому випадку в тексті повинна бути ключова фраза наступного змісту: "З наказом (розпорядженням) ознайомлений. Згодний на здійснення щомісячних утримань з моєї заробітної плати в розмірі ХХХ грн. на погашення заборгованості...". У випадку, коли працівник не дивлячись на наявність документальних свідчень його заборгованості підприємству (це може бути неповернені кошти, видані працівнику під звіт, нестача ТМЦ, виявлена в результаті інвентаризації та інше) не дає своєї згоди на здійснення утримань, то підприємство повинне звернутися до суду.

Якщо утримання здійснюються на підставі рішення суду, то бухгалтер, перш ніж він приступить до здійснення утримань, повинен мати відповідний документ, наприклад виконавчий лист (у даному правилі є виключення – див. утримання аліментів).

Розмір вищевказаних утримань обчислюється із суми зарплати, що залишається після утримання податків і зборів, зокрема: прибуткового податку з громадян, збору на обов’язкове пенсійне страхування, внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування в зв’язку з тимчасовою втратою працездатності і внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

При цьому законодавством про працю встановлені обмеження щодо розміру утримань.

Згідно ст. 26 Закону № 108 [14] і ст. 128 КЗпП [20] загальний розмір всіх утримань при кожній виплаті зарплати не може перевищувати 20 %, а в окремих випадках, передбачених законодавством, - 50 % зарплати, що підлягає виплаті працівнику. При цьому необхідно враховувати, що в даному випадку це стосується тільки утримань по виконавчих листах (які ми розглянемо нижче, і до яких відносяться, наприклад, аліменти), і не стосується утримань обов’язкових податків і зборів, а також утримань, що здійснюються за заявою працівника, наприклад, утримання в рахунок погашення працівником кредиту,сплати ним комунальних платежів.

Утримання з заробітної плати - передбачені законодавством підстави, при яких із працівника утримується частина заробітної плати.

Розрізняються утримання з заробітної плати за розпорядженням адміністрації й утримання з заробітної плати по виконавчих документах, у бюджет і в позабюджетні фонди, а також по вироку суду.

Згідно із ст. 127 КЗпП [20] України, відрахування із зарплати можуть відбуватися тільки у випадках, передбачених законодавством.

Утримання по виконавчих документах

Виконавчий документ –це документ, спрямований на примусове виконання рішення суду чи іншого компетентного органу. Стягнення за виконавчими документами регулюється Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р.

Згідно ст. 67 Закону № 606 «Про виконавче провадження» [5] стягнення з зарплати й інших доходів боржника здійснюється, якщо:

1. У боржника відсутні інші кошти або майно для повного погашення сум, що підлягають стягненню;

2. Виконується рішення про стягнення періодичних платежів і утримань на суму, що не перевищує 2 мінімальні зарплати.

Стягувачем може бути фізособа чи юрособа, на користь або в інтересах якої виданий виконавчий документ. Причини стягнень можуть бути найрізноманітнішими, наприклад: заподіяний матеріальний збиток, несплата аліментів та ін. Вони є наслідком протиправних дій або бездіяльності винуватця. Як згадувалося вище, граничний розмір щомісячних відрахувань із зарплати боржника строго регламентується законодавством і залежить від характеру стягнень. Так відповідно до Закону № 606 до 50 % зарплати працівника-боржника може бути утримане по виконавчих документах (до повного погашення заборгованості) у випадку:

1) стягнення аліментів;

2) відшкодування збитку, заподіяного каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, а також утратою годувальника;

3) відшкодування збитків, заподіяних злочином.

Не виключено, що в одного боржника стягувачів може бути декілька. Тому при утриманні з зарплати по декількох виконавчих документах заробіток, отриманий працівником "на руки", повинний складати не менш 50 % заробітку, що залишається після утримання всіх обов’язкових податків і зборів. Зазначені обмеження не стосуються відрахувань із зарплати при відбуванні покарання у вигляді виправних робіт і при утриманні аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір утримання допускається в межах 70 %.

Необхідно помітити, що існує ряд виплат, з яких відповідно до чинного

законодавства утримання не провадяться. Перелік таких виплат регламентується законодавством.

До них відносяться:

1. Вихідна допомога, що виплачується у випадку звільнення працівника.

2. Компенсація працівнику за невикористану відпустку, крім випадків отримання зазначеної компенсації за кілька років.

3. Компенсація працівнику витрат, пов’язаних з переведенням, направленням на роботу або відрядженням в іншу місцевість.

4. Польове забезпечення, надбавки до зарплати, інші кошти, що виплачуються замість добових і квартирних;

5. Матдопомога особам, що втратили право на допомогу по безробіттю.

6. Допомога по вагітності і родам.

7. Одноразова допомога при народженні дитини.

8. Допомога по догляду за дитиною.

9. Допомога особам по догляду за трьома і більш дітьми у віці до 16 років, по догляду за дитиною - інвалідом, по тимчасовій непрацездатності в зв’язку з доглядом за хворою дитиною; інша допомога на дітей, передбачена законодавством.

10. Допомога на лікування.

11. Допомога на поховання.

12. Щомісячна грошова допомога в зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва й особистого підсобного господарства громадян, які проживають на території радіоактивного забруднення.

13. Дотації на обіди, придбання путівок у санаторії і будинки відпочинку за рахунок коштів споживання.

14. Сума неоподатковуваного розміру матеріальної допомоги.

15. Грошова компенсація за видане обмундирування і натуральне постачання.

Вихідна допомога у випадку звільнення (виходу у відставку) з військової служби й ОВД, а також грошове забезпечення, що не має постійного характеру й в інших випадках, передбачених законодавством.

Законодавством встановлені обмеження при проведенні утримань із сум виплачуваних допомог з державного соціального страхування та допомог по безробіттю. Згідно ст. 72 Закону № 606 утримання з таких виплат допускаються тільки за рішеннями про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяного каліцтва або іншим ушкодженням здоров’я, а також утратою годувальника. Підставою для проведення утримань із зарплати у вищевказаних випадках є документи на примусове виконання рішень - виконавчі документи.

До них, зокрема, відносяться:

а) виконавчі листи, що видаються судами на підставі рішень, вироків, постанов судів, а також рішень іноземних судів і арбітражем, якщо вони визнані і допущені до виконання на території України у встановленому законом порядку;

б) постанови судів;

в) накази і постанови господарських судів;

г) виконавчі написи нотаріусів;

д) рішення Конституційного Суду України;

е) рішення третейських судів;

є) посвідчення комісій із трудових суперечок;

ж) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення;

з) рішення органів державної влади, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями і майном;

и) рішення Антимонопольного комітету України і його територіальних відділень;

і) платіжні вимоги, акцептовані платником;

ї) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій і накладення штрафу;

к) рішення інших органів державної влади чи недержавних органів у випадках, якщо за законом їхнє виконання покладене на Державну виконавчу службу.

Порядок оформлення виконавчих документів, у залежності від їхнього виду, регламентується спеціальними законами, а також виданими відповідно до них постановами, інструкціями, наказами, положеннями.

Примусове виконання рішень, визначених у виконавчому документі, здійснюється державними виконавцями районних (міських) відділів державної виконавчої служби. Утримання з зарплати громадян провадиться адміністрацією (бухгалтерією) підприємства, де працює боржник, на підставі спрямованих судовим виконавцем виконавчих документів. При одержанні виконавчого листа бухгалтер або інша відповідальна особа підприємства реєструє його в спеціальному журналі із вказівкою дати одержання. При поверненні виконавчого документа в журналі також робиться відповідна позначка з указівкою дати його вибуття. Зразок даного журналу законодавчо не передбачений, але він може мати наступний вигляд (табл. 3.3).

Таблиця 3.3Фрагменти журналу реєстрації та обліку документів. що надійшли

У випадку, якщо боржник змінив місце роботи, підприємство, що має виконавчий документ, повертає його державному виконавцю не пізніше 3-денного терміну. При цьому у виконавчому документі робиться оцінка про нове місце роботи боржника (якщо воно відомо), а також відображаються дані про утримані суми.

У випадку непредставлення таких зведень з неповажних причин, винні в цьому посадові особи можуть бути притягнуті до відповідальності. Згідно ст. 88 Закону № 606 вони можуть бути оштрафовані в розмірі від 2-х до 10-ти НМДГ (при відсутності ознак злочину в їхніх діях) чи притягнуті до кримінальної відповідальності (за наявності ознак злочину).

Інші утримання

Із заробітної плати працівників підприємства можуть бути здійснені інші утримання:

– профспілкові внески ( 1%);

– неповернені підзвітні суми;

– відшкодування завданих збитків в результаті нестач, втрат від псування цінностей, розкрадання завданих втрат від браку продукції;

– вартість виданих у рахунок оплат праці продукції, наданих послуг;

– утримання за товари куплені в кредит;

– погашення позички;

– внески в різні недержавні і благодійні фонди;

– інші утримання згідно з заявами працівників.

Утримання профспілкових внесків здійснюється, якщо працівник є членом профспілки. Профспілкові внески розраховують від загальної суми нарахованої заробітної плати за звітний місяць за винятком нарахованої суми допомоги за дні тимчасової непрацездатності за той самий період. Розмір внесків встановлює профспілка.

В обліку утримання цих внесків відображається наступним проведенням:Дт 661 Кт 685.

Перерахування профспілковим організаціям членських профспілкових внесків відображається записом: Дт 685 Кт 311.

4. ОБЛІК РОЗРАХУНКІВ ЗА ПОДАТКОМ З ДОХОДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ

Як зазначає Хом’як Р.Л., заробітна плата, як інші доходи , що отримують фізичні особи, підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб згідно Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» [1, с.371].

Відповідно до пп. 4.2.1 ст. 4 Закону України від 22.05.2003 р. № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного оподатковуваного податком доходу включаються:

- доходи у вигляді заробітної плати,

- інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

Щодо порядку включення заробітної плати до складу об’єкта оподаткування зазначимо, що відповідно до п. 3.5 статті 3 Закону № 889 при нарахуванні доходів у вигляді заробітної плати об’єкт оподаткування визначається як нарахована сума такої заробітної плати, зменшена на суму внесків до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, які відповідно до закону справляються за рахунок доходу найманої особи, це можна відобразити наступною формулою:

Пдох=(Д-Зпф-Зсоц-Збез-СоцП) *СтПдох (1)

де Пдох –податок на доходи фізичних осіб;

Д – дохід нарахований у вигляді заробітної плати;

Зпф – внесок до Пенсійного фонду,що утримується з доходу працівника;

Зсоц –внесок до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що утримється з працівника;

Збез –внесок до Фонду соціального страхування на випадок безробіття, що утримується з доходу працівника;

СоцП –податкова соціальна пільга 9якщо працівник має право на соціальну одаткову пільгу);

СтПдох –ставка податку на доходи фізичних осіб, що становить 15% починаючи з 2007 року.

Зобов’язання нараховувати, утримувати і сплачувати ПДФО покладається на роботодавця, а також на приватних підприємців, які виплачують заробітну плату своїм найманим робітникам. Ці особи в Законі № 889 п. 1.15 визначені як "податкові агенти".

Податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, відокремлений підрозділ), або фізична особа чи представництво нерезидента юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Ставка ПДФО визначена ст. 22 Закону № 889 і становить 15%. Причому, це стосується заробітної плати, отриманої як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом.

Не підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб:

• матеріальна допомога в межах прожиткового мінімуму (якщо сума такої матеріальної за рік не перевищує величини прожиткового мінімуму);

• сума відпускних у зв'язку з вагітністю і пологами, нарахованих на підставі листка непрацездатності;

• одноразова допомога при народженні дитини;

• допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Відповідно до п. 6.1 з урахуванням норм п. 6.5 ст. 6 Закону № 889: платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного податком доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги.

ПСП застосовується до нарахованого місячного доходу платника податку у вигляді заробітної плати виключно за одним місцем його нарахування (виплати) і відповідно до пп. 6.3.2 Закону № 889 починає застосовуватися від дня одержання роботодавцем заяви платника податків про застосування пільги. Працівник подає роботодавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги за формою, затвердженою Наказом ДПАУ від 30.09.03 р. № 461. При наявності у громадянина права на пільги з кількох підстав йому надається одна з них за його вибором. Для одержання ПСП платник подає заяву про самосійне обрання місця застосування ПСП за формою, визначеною місцевим центральним органом. ПСП застосовується за місцем отримання основного доходу (визначеним у трудовій книжці) без подання заяви про застосування пільги. Платник, що здійснює за самостійним рішенням місце одержання ПСП, зобов’язаний подати роботодавцю заяву про відмову від одержання такої пільги за формою, визначеною центральним податковим органом.

Відповідно до пп. 6.1.1 Закону про ПДФО, загальний розмір ПСП з ПДФО, на який може розраховувати будь-який платник податку (з урахуванням норм пункту 6.5 статті 6 Закону про ПДФО) дорівнює 50 відсоткам однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, тобто, для 2010 року загальний розмір ПСП з ПДФО становить 434,5грн (50% від 869,00 грн·).

Встановлений розмір прожиткового мінімуму на 2010 рік , граничний розмір доходу, що дає право на застосування ПСП наведено в табл.4.1

Відповідно до пп. 6.5.1 Закону про ПДФО податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та відшкодування), якщо його розмір не перевищує суми, яка дорівнює сумі місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року (для 2010 року – 869 грн.), помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень і становить 1220 гривень.

Таблиця 4.1

Податкова соціальна пільга з ПДФО (ПСП з ПДФО)

При цьому граничний розмір доходу, який дає право на отримання податкової соціальної пільги одному з батьків у випадках та розмірах, передбачених підпунктами "а" - "в" підпункту 6.1.2 Закону про ПДФО, визначається як добуток граничного доходу, визначеного за вищенаведеним правилом та відповідної кількості дітей (згідно із Законом України №1343 [7] пільга ПДФО для батьків, що виховують 3-х і більше дітей до 18 років, з 01.01.2010 описується пунктом 6.1.3 «е» і її розмір збільшується до 200%).

Відповідно до пп. 6.3.2 ст. 6 Закону № 889 КМУ затвердив Порядок подання документів і їхній перелік при застосуванні податкової соціальної пільги (затверджений постановою КМУ від 26.12.2003 р. № 2035 (далі - Порядок № 2035). Порядок № 2035 визначає єдині правила подання платником податку документів і їхній перелік при одержанні (застосуванні) ПСП, на яку він має право відповідно до Закону № 889. Для надання підвищеної ПСП на підставі, передбаченій в пп. 6.1.2 й 6.1.3 ст. 6 Закону № 889, роботодавцю надаються заява про застосування пільги і відповідні документи. Пільга не може бути застосована до інших доходів таких платників податку.

У місяці звільнення працівник, якщо він не відпрацював повний місяць, права на соціальну пільгу не має. Отримати право на соціальну пільгу за весь місяць можна по новому місцю праці в разі, якщо працівник подасть відповідну заяву і надасть довідку про доходи, отримані на попередньому місці праці за цей неповний місяць.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України [20] при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.

Якщо доплата до основної заробітної плати, винагорода, премія за результатами роботи за рік виплачуються працівнику, який на момент їх нарахування не перебував у трудових відносинах з роботодавцем, тобто не був застрахованою особою, то на ці суми не нараховуються страхові внески, окрім ПДФО.

Варто також зазначити, що платник податку має право на податковий кредит за наслідками звітного податкового року. На суму податкового кредиту платник може зменшити свій річний оподатковуваний дохід. Податковий кредит включає різні виплати, здійсненні громадянином протягом року. Зокрема це:

- частина витрат на оплату освіти;

- лікування4

- благодійність;

- сплата відсотків за іпотечним кредитом тощо.

В бухгалтерському обліку наступним чином відображається операції нарахування і спати податку з доходів фізичних осіб (таблиця 4.2)

Таблиця 4.2

Бухгалтерські проведення з обліку утримань податку з доходів фізичних осіб

ВИСНОВКИ

У всіх галузях господарства України, у зв’язку з реформуванням форм власності і господарювання, відбулися докорінні зміни в економічних взаємовідносинах, з’явилися нові організаційні форми виробництва, виникла необхідність у забезпеченні соціального страхування громадян, яке визначене законом «Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 14 січня 1998 р. № 16/98-ВР. Завдання законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування полягає у встановленні гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включать право на забезпечення їх у разі хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності, безробіття з незалежних від них обставин, народження дитини, необхідності догляду за малолітньою дитиною або дитиною-інвалідом, хворим членом сім’ї, смерті громадянина та членів його сім’ї тощо.

Оплата праці на сьогодні найактуальніша тема для усього працюючого населення, і тому дуже важливо для кожного підприємства, в якому працюють люди, якнайбільше скоротити грошові витрати на оплату праці. Завдяки новим технологіям і автоматизації системи обліку оплати праці, це має бути можливим. Серед основних причин зниження матеріальної зацікавленості працівників у результатах своєї діяльності необхідно відзначити небездоганність системи ціноутворення, нестабільну фінансово-кредитну і податкову політику, знецінювання грошей, а на основі цього відносно низький рівень заробітної плати.

Сьогодні коли економіка більшості країн потерпає від світової кризи, уряди різних держав намагаються зменшити рівень податкового навантаження. Зменшення ставок, а то й мораторій на сплату податків – спроба врятувати економіку, яка серйозно постраждала у світовій кризі.

Нажаль, Україна не слідує світовому досвіду та самостійно намагається вирішити проблеми оподаткування в часи кризи. Замість того, щоб шукати можливості послабити податкове навантаження, уряд шукає нові способи наповнити бюджет. Таким чином уряд України не лише не збільшить надходження у державний бюджет, але й ускладнить і без того нелегке становище підприємств і населення. Збільшиться тінізація економіки, рівень безробіття та «зарплата в конвертах», що в результаті зменшить податкові надходження.

Для поліпшення свого становища Україні необхідно поступово знижувати податкове навантаження, використовуючи міжнародний досвід, адаптуючи його до специфіки та умов розвитку нашої країни, створювати умови, в яких майже неможливо буде ухилитися від сплати податкових зобов’язань, що призведе до поступового збільшення надходжень до державного бюджету, а також подбати про те, щоб податкові надходження були доцільно розподілені. За умови ефективного реформування податкової системи в частині зниження реального податкового навантаження, Україна матиме шанси стати серйозним суб’єктом податкової конкуренції на світовому просторі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бухгалтерський облік в Україні: Навч. Посібник. За ред.. Р.Л. Хом’яка, В.І.Лемішовського. -6-те вид., доп. і перероб. –Львів: «Інтелект - Захід» 2007. -1200с.

2. Бухгалтерський облік: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / Л. Г. Ловінська, Л. В. Жилкіна, О. М. Голенко та ін. — К.: КНЕУ, 2002. — 370 с.

3. Гура И.О. Облік видів економічної діяльності: Навч. посіб. — К.: Знання, 2004. — 541 с.

4. Джога Р. Т., Свірко С. В., Сінельник Л. М. Бухгалтерський облік у бюджетних установах: Підручник За заг. ред. проф. Р.Т.Джоги. — К.: КНЕУ, 2003. — 483 с.

5. Завіновська Г. Т. Економіка праці: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003. — 300 с.

6. Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. №606-ХІV(зі змінами та доповненнями).

7. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту багатодітних сімей» від 19.05.2009 р. №1343-VІ.

8. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо загальнообов’язкового державного соціального страхування» від 16.01.2003 р. №429-IV.

9. Закон України «про державний бюджет України на 2010 рік» від 27.04.2010 р.

10. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 р. №1105-ХІV (зі змінами та доповненнями).

11. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року №1533-ІІІ (зі змінами та доповненнями).

12. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 року №2240-ІІІ (зі змінами та доповненнями).

13. Закон України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 р. №400/97-ВР (зі змінами та доповненнями).

14. Закон України «Про оплату праці» від 24.03.1992 р. №108/95-ВР, у редакції Закону України від 06.02.1997 р. №504/97-ВР (зі змінами та доповненнями).

15. Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. №889-ІV(зі змінами та доповненнями).

16. Закон України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування» від 11 січня 2001 року №2213-ІІІ (зі змінами та доповненнями).

17. Закон України «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 22.02.2001 р. №2272-ІІІ (зі змінами та доповненнями).

18. Інструкція про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України: Постанова правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року №21-1.

19. Карауш В.В. Податкове навантаження на підприємства в Україні та країнах ЄС //www.confcontact.com/2008dec/1_karaush.htm

20. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р. №322-VІІІ (зі змінами та доповненнями).

21. Лень В. С., Гливенко В. В. Бухгалтерський облік в Україні, основи та практика. – К.: Знання, 2004. – 805с.

22. Лишиленко О. В. Бухгалтерський облік. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 695с.

23. Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 р. №16-98-ВР (із змінами та доповненнями).

24. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання» від 13.09.2000 р. № 1423 (зі змінами та доповненнями).

25. Рудяк Ю. Утримання із зарплати: податки, збори, внески, стягнення – К: Фактор, 2003. – 348 с.

26. Свірко С.В. Організація бухгалтерського обліку в бюджетних установах: Навчальний посібник. — К.: КНЕУ, 2003. — 380 с.

27. Синько Н. Оплата труда / Бухгалтерський облік і аудит – 2002, №4, с.71-73.

28. Смалійчук Р. Утримання із заробітної плати працівників / Дебет-Кредит. 2003. - №4.

29. Смалійчук Р. Утримання із заробітної плати працівників / Дебет-Кредит. 2003. - №5.