Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи та розвиток аудиторської діяльності в України

1.1 Суть, мета, завдання та схема процесу аудиту в Україні

1.2 Генезис аудиту в Україні – між вчора та завтра

Розділ 2. Види аудиту: основні характеристики, аналіз відмінностей між ними та сфера застосування на підприємствах України

2.1 Методика організації внутрішнього аудиту на підприємствах України

2.2 Поняття та функції операційного аудиту в Україні

2.3 Методика організації зовнішнього аудиту на підприємствах України

2.4 Суть та функції фінансового аудиту в Україні

2.5 Суть добровільного та обов’язкового аудиту в Україні

Розділ 3. Шляхи удосконалення аудиторської діяльності в Україні

3.1 Вимоги до аудиторського висновку

3.2 Проблемні питання та істотні переваги аудиту

3.3 Перспективи розвитку аудиторської діяльності в Україні, а саме внутрішнього, операційного та фінансового видів аудиту

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Практична частина

Вступ

«Человек бедный, но независимый состоит на побегушках только у своей нужды; человек богатый, но зависимый – на побегушках у другого человека, а то и у нескольких сразу».

Н. Шамфор

За останні роки відбулися радикальні зміни у розвитку аудиторської діяльності, обумовлені прагненням України досягти світових стандартів. Адже, саме сьогодні вже існує професійна незалежність аудиту в Україні. Сьогодні вітчизняний професійний аудит на порозі свого дванадцятиріччя. Одинадцять років аудит існує на ринку інформаційних, інтелектуальних послуг в Україні. За цей короткий період зроблено не так вже й мало: більше ніж 4700 громадян України отримали сертифікат аудитора; близько 1700 суб’єктів аудиту активно практикують на ринку аудиторських послуг, 1572 з них об’єдналися у Спілку аудиторів України (САУ) тощо.

У зв’язку з цим дослідження питань організації проведення аудиту та ведення його на підприємствах України набуває особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.

Об’єктом дослідження в моїй роботі є внутрішній, зовнішній, операційний, фінансовий, добровільний та обов’язковий види аудиту. Основними завданнями яких є:

1) перевірка фінансової звітності для встановлення їх достовірності;

2) виявлення порушень у фінансово-господарській діяльності підприємств;

3) оцінка ефективності внутрішнього контролю та надання консультаційних послуг з питань обліку, аналізу, фінансів;

4) виявлення порушень у фінансово-господарській діяльності підприємств.

Метою даної роботи є розкриття суті аудиторської діяльності в Україні, її перспектив та проблем розвиту, а також шляхів її вдосконалення, проведено обґрунтування теоретичних основ організації аудиту, розкриття діючої практики з аудиторської діяльності її суті, сфери застосування та становлення в Україні, а також здійснено пошук напрямків удосконалення цієї роботи на основі систематизації існуючих пропозицій щодо цього питання.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі питання:

1) розглянуто генезис та суть аудиту в Україні;

2) наведено сучасний стан розвитку внутрішнього, зовнішнього, операційного, фінансового, добровільного та обов’язкового видів аудиту, їх становлення та організацію проведення на підприємствах України;

3) викладено вимоги щодо аудиторського висновку;

4) запропоновано шляхи удосконалення внутрішнього, операційного та фінансового видів аудиту, обґрунтовано переваги та недоліки аудиту в Україні.

У курсовій роботі були використані такі закони України: “Про підприємства в Україні” (п. 4 ст. 29) 1991рік, “Про цінні папери та фондову біржу” (ст. 6, 22, 24), “Про аудиторську діяльність” 22 квітня 1992 року (ст. 5) № 3125-ХІІ зі змінами і доповненнями від 14 березня 1995 року № 81-95-ВР, від 20 лютого 1996 року № 54-96-ВР та інші.

Основним джерелом дослідження є науково-практичний журнал “Бухгалтерський облік і аудит”. З цих журналів в роботі були використані статті таких авторів: Л. Драгуна, О. Вініченко, О. Редька, О. Нетикши, А. Білоусова та інших.

Реалізація запропонованих основних напрямів розвитку бухгалтерського обліку, аудиту і фінансового контролю в роботі сприятиме подальшому розвитку економіки України та інтеграції її з економікою високорозвинених країн світу.

Розділ 1. Теоретичні основи та розвиток аудиторської діяльності в Україні

1.1 Суть, мета, завдання та схема процесу аудиту в Україні

Аудит є обов’язковою частиною цивілізованого функціонування ринкової економіки кожної країни. Для вирішення непорозумінь між податковими органами і керівними структурами, що представляють інтереси власників щодо підвищення ефективності виробництва, державного контролю уже було недостатньо, адже він захищав лише інтереси держави. Це стало поштовхом до виникнення незалежного контролю, який дістав назву аудиту (від. лат. audio – той, хто вислуховує), тобто такого, що вислуховує звіти посадових осіб. Аудитори потрібні й незацікавленій стороні – суду, арбітражу, які відстоювали справедливість.

Аудит є незалежною експертизою фінансової звітності комерційних підприємств уповноваженими на те особами (аудиторами) з метою підтвердження її достовірності для державних податкових органів і власників. Аудит – це надання практичної допомоги керівництву й економічним службам підприємства щодо ведення справ і управління його фінансами, а також щодо налагодження бухгалтерського фінансового і управлінського обліку, надання різних консультацій. Аудит також дає змогу дати оцінку майна під час приватизації і при акціонуванні підприємств різних форм власності.

Аудит, крім того, охоплює такими основними питаннями: перевірка комерційної і господарсько-фінансової діяльності суб’єктів господарювання, фінансової звітності з погляду правильності складання і реальності оголошення оподаткованого прибутку, а також дотримання ними чинного законодавства.

Аудит покликаний надавати допомогу представникам страхових компаній, бірж, акціонерних товариств, спільних підприємств, комерційних банків, різних іноземних фірм.

Мета аудиту – сприяння ефективності роботи, раціональному використанню матеріальних, трудових і фінансових ресурсів у підприємницькій діяльності для отримання максимального прибутку.

Основними завданнями аудиту є:

1) перевірка фінансової звітності, розрахунків, декларацій та інших документів для встановлення їх достовірності й відповідності здійснених господарських і фінансових операцій чинному законодавству;

2) виявлення і попередження (профілактика) порушень у фінансово-господарській діяльності підприємств;

3) реальність визначення фінансових результатів;

4) оцінка ефективності внутрішнього контролю;

5) надання консультаційних послуг з питань обліку, аналізу, права, менеджменту, маркетингу, фінансів тощо.

На сьогодні, певний досвід проведення аудиту в Україні уже накопичено. Це стосується насамперед підприємств, що приватизуються, а також корпоратизації, експертної оцінки майна суб’єктів підприємницької діяльності, перевірок фінансового стану суб’єктів господарювання, що переходять на емісію цінних паперів або беруть банківські кредити тощо.

Аудиторські послуги широко використовують уряди, діловий світ і неприбуткові організації.

Схема аудиту подана в Додатку А.

1.2 Генезис аудиту в Україні – між вчора та завтра

Вітчизняний професійний аудит на порозі свого дванадцятиріччя. Одинадцять років існування аудиту на ринку інформаційних, інтелектуальних послуг в Україні з історичної точки зору період невеликий. Проте за цей період зроблено не так вже й мало: більше ніж 4700 суб’єктів аудиту активно практикують на ринку аудиторських послуг, 1572 з них об’єдналися у Спілку аудиторів України (САУ); Аудиторська палата України (АПУ) впровадила Національні нормативи аудиту та Кодекс професійної етики аудитора.

АПУ прийняла концептуальне рішення про гармонізацію Національних нормативів аудиту (ННА) з Міжнародними стандартами аудиту (МСА). АПУ у співпраці з USADE у 2001 р. провели загальноукраїнське навчання серед вітчизняних аудиторів та викладачів аудиту з практики застосування МСА. Це свідчить про те, що вітчизняний аудит досить впевнено іде шляхом інтеграції у світову підприємницьку практику глобалізації всього спектру людських відносин.

Сьогодні в Україні, мабуть, вже не залишилося людей, які б не чули слово “аудит” в усіх його реальних та нереальних іпостасях. Можна досить впевнено сказати, що незалежний аудит як професія відбувся. Переживши з 1993 року злети та падіння, аудит поступово завойовує власну нішу в сфері сучасного підприємництва в досить жорсткій конкуренції з фіскальним контролем в усіх його проявах.

Започаткуванню аудиту в Україні сприяли як зовнішні так і внутрішні чинники. Ззовні з 1999 р. в країну почав потроху проникати іноземний капітал, власникам якого хотілося мати реальне уявлення про стан активів і пасивів українських підприємств. Маючи недовіру до системи колишнього радянського державного фінансового контролю і не бажаючи поступатися звичками, інвестори, в особі МБРР, USADI та донорських організацій, “рекомендували” керівництву країни спочатку запровадити у вітчизняну практику міжнародні стандарти обліку та аудиту, а потім і незалежний аудит. У вітчизняному підприємницькому середовищі склалася певна патова ситуація, коли чисельні контрольно-ревізійні підрозділи галузевих міністерств та відомств, так званий “народний” та “робочий” контроль практично втратили роботу (а деякі зовсім перестали існувати), а штат КРУ Мінфіну не охоплював діяльність кооперативів, малих підприємств, товариств, чисельність яких зростала дуже швидко. Тобто “верхи” не без підказки, але все ж таки дозріли до думки про необхідність легалізації незалежного фінансового контролю – аудиту. Причому спочатку створювалась загальна підстава для легалізації аудиту – у прийнятому в 1991р. Законі України “Про підприємства в Україні” (п. 4 ст. 29) вказувалося, що річний баланс усіх підприємств підлягає обов’язковому аудиту, за винятком тих, що повністю утримуються за рахунок бюджету. Це саме стосувалося і випадків ліквідації підприємства (п. 2 ст. 35). Ця теза є в Законі УРСР “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 1991 р. (ст. 4 і 22), Законах України “Про цінні папери та фондову біржу” (ст. 6, 22 і 24), “Про господарські товариства” від 1991 р. (ст. 13, 17, 18 і 20), “Про приватизацію державного майна” від 1992 р. (ст. 11) та в інших законах та законодавчих актах. Таким чином суспільство привчали до потреби у використанні послуг суб’єктів аудиту. Звісно, історично суспільство не сприймає позитивно усе те, що йому пропонує держава, але встановлення в Законі України “Про систему оподаткування” від 1991 р. (ст. 11) матеріальної (майнової) відповідальності платника податків за порушення податкового законодавства в розмірі 10% від належних до сплати сум податків та інших обов’язкових платежів за неподання аудиторського висновку в органи Державної податкової адміністрації швидко все поставило на місця – аудит практично відбувся. Проте остаточно професія аудитора легалізувалась в Україні в 1993 р. з прийняттям Закону України “Про аудиторську діяльність”.[15, ст. 22]

Нова професія потребувала нових професіоналів. І вони пішли в аудитори – спершу колишні державні ревізори, викладачі вищих навчальних закладів, юристи, слідчі з МВС (так звана “перша хвиля” ). Потім – усі, хто не знайшов себе в державній сфері, - колишні військові, педагоги, хіміки, фізики, домашні господарки, програмісти тощо (так звана “друга хвиля”). Цікаво, що коливання бажаючих стати аудиторами досить чітко пов’язано із ставленням держави до аудиту та економічною ситуацією в країні, що легко побачити в даних табл. 1. Армія аудиторів за дев’ять років збільшилася більше ніж у 17 разів. Для порівняння – чисельність бухгалтерів за ці роки зросла тільки в 13,5 раза. Дані верхньої та нижньої частин табл. 1 свідчать про те, що значна кількість аудиторів вибувала або не поновлювала сертифікати (продовжувала термін їх дії). Але інші все ж таки залишилися вірні професійному вибору. Ці фахівці доповнилися людьми так званої “третьої хвилі”. Ця група представлена молоддю або середнього віку людьми, які вже мають непогану фахову освіту та практику з обліку або права, знають ПЕОМ та міжнародні облікові та аудиторські стандарти. Проте далеко не всі аудитори активно представлені на професійному ринку аудиторських послуг. Частіше вони групувалися навколо суб’єктів аудиту – юридичних осіб – аудиторських фірм (табл. 2).

Таблиця 1

Кількість сертифікатів аудиторів, виданих аудиторською палатою України

Таблиця 2

Результати ліцензування

У цілому по Україні на сьогодні легалізованих аудиторських фірм налічується 1351, а приватних підприємців аудиторів – 273, що становить 1624 суб’єкта незалежного аудиту для країни, де функціонує 209,5 тисяч господарювання. Отже, на один аудиторський сертифікат припадає по 60, а на одного суб’єкту аудиту – по 129 бухгалтерських балансів та інших форм фінансової звітності.

Про що свідчать ці дані? Насамперед про реакцію аудиторського загалу на наступ на його інтереси з боку законодавчої влади. Так, після спроб у 1995-1996 рр. скасувати аудит взагалі, і зокрема обов’язковий аудит, а також після того, як було значно звужено дію ст. 10 Закону “Про аудиторську діяльність” і у полі обов’язкового аудиту практично залишилися тільки інституціональні інвестори, чисельність аудиторів різко скоротилася. Однак почав, хоча і з національними обмеженнями і особливостями, але неухильно розвиватися ринок цінних паперів. Завдяки рішенню Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України 30000 річних звітів господарських товариств стали предметом обов’язкового аудита звітності. Це сприяло збільшенню кількості незалежних аудитів.

Отже, перше. Вчора аудиту: невизначеність обов’язковості, невпевненість у майбутньому (чи існуватиме аудит взагалі), не вирішення питання про віднесення чи заборону віднесення затрат на аудит на валові витрати підприємства, практично відсутність регулярного та обов’язкового підвищення кваліфікації, розпорошення аудиторів по різних професійних об’єднаннях. Серед здобутків – прийняття та введення в дію з 1999 року Національних нормативів аудиту та Кодексу професійної етики України. Усе це є певними ознаками становлення цивілізованого ринку аудиту в країні.

Друге. Сьогодні. А сьогодні маємо паростки зростання конкуренції з іноземними аудиторськими фірмами. Не можна не зазначити про намагання розподілити аудиторів по галузях діяльності. Тут лідирує НБУ, який намагається монополізувати регулювання аудиту в банківській сфері. Мінфін робить спробу монополізувати аудит страхових компаній під маркою винятковості підвищення кваліфікації аудиторів у власному навчальному центрі. Верховна Рада приймає Закон “Про фінансові послуги”, у зв’язку з чим виникає реальна можливість появи двох-трьох національних аудиторських реєстрів з відповідним підвищенням кваліфікації та видачею свідоцтв (“прихована сертифікація”). Зростає кількість бажаючих покерувати аудиторською діяльністю. І все це здійснюється під гаслом підвищення якості аудиту.

А чи існує проблема якості? Мабуть, слід визнати, що проблема якості аудиту існує. Але вона існує в контексті збереження незалежності самого аудиту. Аудиторська спільнота сьогодні стоїть перед таким бентежним фактом – аудитор реально знаходиться між молотом (ДПА, Прокуратура, МВС) та ковадлом (потребами платоспроможного замовника), при чому за останнім аудитор не бачить очікувань від нього суспільством. На сьогодні перекладено українською мовою Міжнародні стандарти аудиту; АПУ прийнято рішення про обов’язкове, з січня 2002 р., щорічне підвищення кваліфікуючого аудитора як умову подовження дії його сертифікації. Отже, аудит в Україні перебуває в стадії певного розвитку і далеко не вмер, як вважають непрофесіонали. При цьому якість роботи повинна відповідати її вартості, а результати – надійності аудиторських суджень. Навіть певне порушення вимог чинного законодавства свідчить, що аудит уже сприйнято суспільством. Необхідно лише розвинути та підвищити його суспільне значення.

Є зміни і серед складу замовників на аудиторські послуги. Якщо вчора їх цікавили винятково перевірка з огляду на її обов’язковість та штрафи за неподання аудиторського висновку, і частково – стан бухгалтерського обліку, то сьогодні, за спостереженнями КРК АПУ, аудит звітності ВАТ залишається основним замовленням. Є тенденція до зростання таких замовлень, як оцінка фінансового стану підприємства, консультації з поліпшення діяльності управлінського персоналу. Про те все ще спостерігається “анти фіскальний” характер замовлень – усі побоюються відповідальності за порушення податкового законодавства. А це цілком однозначно визначає сучасний український аудит як винятково підтверджуючий.

Третє. А що завтра? Вектори розвитку професії та ринку аудиту в Україні розходяться за напрямами. Якщо національний ринок аудиту повинен розвиватися в ширину, що передбачає поширення аудиту на розпаювання земель, приватизацію та корпоратизацію, діяльність неприбуткових та політичних (громадських) об’єднаннь, транснаціональних компаній, то професійно аудит повинен зосередитися на підвищенні професіоналізму і, як результат – на якості та повноті задоволення потреб суспільства в аудиторських послугах. Аудиторська палата України свого часу прийняла рішення про необхідність удосконалення системи сертифікації майбутніх аудиторів. Окремі пропозиції з цього питання ввійшли в проект нової редакції Закону України “Про аудиторську діяльність”. АПУ розробляє концепцію підготовки до сертифікації, яка передбачає тестування на ПЕОМ, вирішення ситуаційного завдання та написання стислого аудиторського висновку, а також співбесіду з екзаменаційною комісією. Скасування ліцензування аудиту і введення в дію Положення про реєстр суб’єктів аудиторської діяльності в Україні (затверджене рішенням аудиторської палати України від 31.10.2000 р. протокол № 95) передбачає обов’язкове підвищення кваліфікації практикуючих аудиторів як однієї з умов наявності їх в реєстрі (подовження дії сертифіката), для чого АПУ розробляється спеціальне Положення. Отже, сучасний аудитор повинен постійно вчитися та актуалізувати знання, якщо він прагне працювати в цій сфері.

Одночасно назріла потреба у створенні в Україні спеціальної контролюючої інституції, яка б на постійній основі здійснювала перевірку додержання всіма суб’єктами аудиту вимог Національних або Міжнародних нормативів, Кодексу професійної етики, якості послуг та робіт, які надаються замовникам.

Проте якщо ми хочемо конкурувати з іноземними аудиторами, то одним із завдань українських аудиторів є ширше та ефективніше застосування ННА. З огляду на відповідність часу та місця, слід найскоріше розробляти науково-практичний коментар до ННА. При цьому у вказаних розробках необхідно чітко визначитися з тлумаченням як П(С)БО, так і ННА, а також привести усю термінологію в обліку та в фінансовому контролі до єдиної семантичної бази. І дійсно, професіонали обліку та аудиту – як іноземні, так і вітчизняні – повинні говорити однією мовою. При цьому має бути забезпечено єдине тлумачення і розуміння професійних дефініцій.

Крім того, необхідне наукове забезпечення аудиторської практики. Отже, розуміння проблеми є, залишається її вирішити. Без науково-методичного забезпечення професійного незалежного аудиту сама професія не матиме історичної перспективи, а перероджуватиметься в централізований фіскальний контроль.

Доцільно страхувати і аудиторські ризики – це не тільки збільшить довіру клієнтів, а й певним чином нормалізує вартість робіт та послуг аудиторів.

І останнє. В українського аудиту є історичний шанс привчити (або навчити) співвітчизників, особливо підприємців, до того, що існує незалежна високопрофесійна думка кваліфікованих та чесних фахівців, які піклуються про захист прав теперішнього та майбутнього добробуту кожного, хто в цій країні вважає себе чесним та повноправним власником набутого матеріального, фінансового або інтелектуального капіталу. Для цього слід усім разом (без винятку) стати до плідної співпраці і спочатку вкласти свої доробки у загальну справу і тільки після цього отримувати вигоди.

Аудит потребує широкої реклами насамперед серед потенційних замовників, з одного боку, та серед громадськості – з іншого. Аудиторська спільнота має постійно роз’яснювати, що аудит – це не тільки підтвердження звітності за вимогами ДКЦПФРУ. Це і контрольно-правове супроводження діяльності, і консультування з питань правового та договірного забезпечення, і розробка системи внутрішнього аудиту, і бізнес-планування, і науково-методичні розробки з питань економіки, управління та права, і робота з персоналом (навчання, підвищення кваліфікації тощо).

Розділ 2. Види аудиту: основні характеристики, аналіз відмінностей між ними та сфера застосування на підприємствах України

2.1 Методика організації внутрішнього аудиту на підприємствах України

Що стосується внутрішнього аудиту, безпосередньої системи контролю на підприємстві, то тут відсутня будь-яка правові регламентація з боку держави. Мета внутрішнього аудиту, а також обсяг охоплюваної роботи залежить від вимог менеджерів підприємства і бажання в його функціонуванні.

Термін “внутрішній аудит” визначено як діяльність внутрішньої аудиторської служби (чи служби внутрішніх ревізорів) підприємства. Тут же зазначено основні функції внутрішнього аудиту: оцінка окремих операцій підприємства і контроль їх відповідності бухгалтерському обліку, а також контроль за функціями внутрішньої системи контролю підприємства.

Основні елементи внутрішнього аудиту, визначені міжнародними стандартами аудиту

Організація внутрішнього аудиту є одним з найбільш надійних способів контролю за станом обліку й ефективністю функціонування системи внутрішньогосподарського контролю на підприємстві. На жаль, на сьогодні в Україні недооцінюється значення внутрішнього аудиту як самостійного виду аудиту. Так, у Законі України “Про аудиторську діяльність” від 22.04.1993 р. (із змінами і доповненнями) внутрішній аудит взагалі не згадується. У Національному нормативі аудиту 12 “Оцінка системи внутрішнього контролю підприємства і ризику, пов’язаного з ефективністю її функціонування” йдеться загалом про систему внутрішнього контролю підприємства, насамперед у контексті її оцінки з позиції зовнішніх аудиторів, оскільки національні нормативи аудиту поширюються тільки на зовнішній аудит, а не на внутрішній.[4, ст. 54]

Певним кроком уперед на шляху розвитку внутрішнього аудиту в Україні є Положення про організацію внутрішнього аудиту у комерційних банках України від 20.03.1998 р. № 114. Хоча це Положення враховує різні аспекти організації внутрішнього аудиту конкретно в банках, воно певною мірою може бути використане при розробці аналогічного положення для підприємств. Особливість організації внутрішнього аудиту полягає в тому, що він може здійснюватися одночасно зі здійсненням господарської операції або слідом за нею, що дає змогу вчасно знайти недоліки в роботі підприємства і вжити заходів, спрямованих на їх усунення. Внутрішньогосподарський контроль створює передумови для виявлення і мобілізації прихованих резервів підприємства, організує систему оперативного управлінського обліку, створює умови, що забезпечують планування раціональних витрат ресурсів підприємства, суттєво впливає на організацію й підвищення ефективності виробництва, посилення режиму економії. Грамотно побудована система внутрішнього контролю дає змогу не тільки знайти недоліки в роботі підприємства, а й вчасно вжити заходів до їх усунення. До того ж витрати на організацію та проведення внутрішньогосподарського контролю відносно невеликі. Це витрати на залучення фахівців, що працюють безпосередньо на самому підприємстві.

1. В Україні внутрішній аудит не набув поширення, оскільки відсутня у достатньому обсязі необхідна інформація про методику створення, роль, функції, об’єкти, прийоми і способи внутрішнього аудиту. В економічній літературі підкреслюється позитивний досвід і потреба у застосуванні внутрішнього аудиту: “насамперед необхідно орієнтуватися на внутрішній аудит..., оскільки саме такий аудит визначає ефективність роботи підприємства і результати зовнішнього аудиту” [1] .

Під внутрішнім аудитом необхідно розуміти організовану на підприємстві, що діє в інтересах його керівництва або власників, регламентовану внутрішніми документами систему контролю за додержанням встановленого порядку здійснення бухгалтерського обліку і надійністю функціонування системи внутрішнього контролю. Внутрішній аудит не є одним із видів внутрішньогосподарського контролю у чистому виді, тобто: “внутрішній аудит... не підмінює внутрішньогосподарський контроль”2 .

Організацію внутрішньогосподарського контролю покладено на керівника підприємства відповідно до Закону України “Про підприємства в Україні” від 27.03.1991 р. (із змінами і доповненнями). Головний бухгалтер нарівні з керівником підприємства несе відповідальність за порушення правил і положень, що регламентують здійснення обліку і складання звітності, тому він також здійснює функції контролю на підприємстві особисто і через працівників бухгалтерії.

Одним із основних завдань внутрішнього аудиту є контроль за станом і функціонуванням системи внутрішньогосподарського контролю.

Основна ознака, за якою внутрішній аудит відрізняють від зовнішнього, полягає в тому, що він залежний, тобто підпорядкований тій формі, де він провадиться. Об’єктивність внутрішнього аудиту забезпечується ступенем його незалежності в організаційній структурі управлінням підприємством. Внутрішній аудит підпорядковується і зобов’язаний подавати звіти тільки керівництву або власникам, які призначили його, і не залежить від керівники філій підприємств, органів внутрішнього контролю, що перевіряється. Зарубіжний досвід свідчить, “ чим вищий рівень керівництва, перед яким має звітувати внутрішня аудиторська група, тим ефективнішою є її діяльність”3 .

Функції внутрішнього аудиту мають визначатися керівництвом або власником підприємства залежно від змісту і специфіки діяльності підприємства, системи управління підприємством, що склалася, а також від стану внутрішнього контролю.

Типові функції внутрішнього аудиту можуть охоплювати:

1. перевірку систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю, їх моніторинг та розробку рекомендацій щодо поліпшення цих систем;

2. перевірку бухгалтерської й оперативної інформації;

3. перевірку додержання законів та інших нормативних актів;

4. перевірку діяльності різних ланок управління підприємством;

5. оцінку ефективності механізму внутрішнього контролю;

6. перевірку наявності, стану і забезпечення збереження майна підприємства;

7. оцінку використовуваного підприємством програмного забезпечення;

8. розробку і подання пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і рекомендацій щодо підвищення ефективності управління.

Класифікація методичних прийомів внутрішнього аудиту:

1. загальнонаукові:

1) аналіз;

2) синтез;

3) індукція;

4) дедукція;

5) спостереження;

6) порівняння.

2. документальні:

1) зустрічна перевірка документів;

2) аналогія;

3) логічне осмислення операції;

4) експертні оцінки (експертиза) документів;

5) статистичні методи;

6) економіко-математичні методи;

7) моделювання.

3. фактичні:

1) інвентаризація;

2) обстеження;

3) спостереження;

4) лабораторний аналіз;

5) контрольний запуск матеріалів у виробництво;

6) контрольний обмір виконаних робіт.

Методичні прийоми внутрішнього аудиту можна визначити як сукупність способів вивчення законності, доцільності й ефективності господарських операцій для оцінки діяльності підприємств загалом. Ці прийоми будуть подібними незалежно від особливостей підприємства, оскільки вони різноманітні тп їх застосування обумовлюється не тільки об’єктами аудиту, а й професійним рівнем і практичним досвідом працівників аудиторської служби підприємства.

Основними об’єктами внутрішнього аудиту е такі:

1) ведення бухгалтерського обліку;

2) достовірність звітності;

3) здійснення податкового обліку;

4) структура управління підприємством;

5) система внутрішньогосподарського контролю;

6) стан активів підприємства;

7) якість роботи економічних і технічних служб;

8) фінансова стійкість і платоспроможність;

9) інші процеси господарської діяльності підприємства.

Отже, функціонування служби внутрішнього аудиту на підприємстві є надійною гарантією запобігання необґрунтованим і незаконним діям працівників підприємства, зниження ризику прийняття неправильних і неефективних управлінських рішень.

2.2 Поняття та функції операційного аудиту в Україні

На сучасному етапі розвитку відбуваються еволюційні процеси як в управлінській системі в цілому, так і в сфері аудиту зокрема. І коли, як не сьогодні, в умовах формування та становлення складних корпоративних структур актуальним є питання проведення саме операційного аудиту.

Об’єкти операційного аудиту – технічні, технологічні процеси створення продукту, функції цих процесів, витрати живої та уречевленої праці на створення кінцевої продукції.

Мета операційного аудиту – визначення ефективності і продуктивності тієї чи іншої підсистеми будь-якої господарської системи.

Завдання операційного аудиту – пошук шляхів оптимального співвідношення між споживною вартістю та вартістю; оптимальні способи і форми створення споживних вартостей; оцінка виконання заданих параметрів роботи окремих структурних підрозділів; визначення та вимірювання чинників і причин, які зумовили відхилення від заданих параметрів; пошук резервів, розробка заходів їх мобілізації; дослідження особливостей функціонування і розвитку кожного структурного підрозділу; оцінка додержання принципів внутрішньої облікової та управлінської політики.

Виникнення та поява операційного аудиту в переліку послуг сучасних аудиторських компаній пов’язано з поступальним розвитком функціонування сучасних підприємницьких структур, а також переходом аудиту до наступного етапу розвитку – від класичного аудиту фінансової звітності до ризико-орієнтованого, операційного аудиту. Саме комплексна оцінка ефективності діяльності організації, прогнозування її фінансового стану та рентабельності, розробка дійових заходів щодо їх поліпшення мають виступати кінцевою метою операційного аудиту. Крім того, в межах операційного аудиту мають місце складніші об’єкти оцінки та аналізу:

1) глибоке обґрунтування бізнес-планів;

2) вивчення впливу структури витрат виробництва на рентабельність підприємства;

3) вплив на рентабельність оборотності обігових коштів та амортизаційної політики;

4) огляд стану процедур внутрішнього контролю і підготовка відповідних звітів;

5) ідентифікація недоліків у системі внутрішнього контролю і вживання заходів щодо їх ліквідації;

6) допомога в забезпеченні прозорості компанії для клієнтів.

Вивчаючи сутність операційного аудиту та його організацію на підприємстві, доцільно здійснити порівняльний аналіз останнього з аудитом фінансової звітності.

Таблиця 3

Відмінності операційного аудиту та аудиту фінансової звітності

Таблиця 4

Відмінності в процесах операційного аудиту та аудиту фінансової звітності

Як відомо, при здійсненні аудиту фінансової звітності основний час відводиться перевірці даних обліку; співбесіди з управлінських та обліковим персоналом обмежуються укладанням угоди та поясненням змісту деяких облікових записів або порядку визначення бухгалтером бази оподаткування. Операційний аудитор більше часу приділяє опитуванню персоналу підприємства, дослідженню технологічних процесів, спостереженню за виконанням функцій, покладених на окремих працівників згідно з посадовими інструкціями, послідовністю виконання виробничих процесів, використанням ресурсів у процесі виробництва, постачанням та реалізацією продукції.

Кому необхідний?

Коли необхідний?

Сучасні теоретики та практики аудиту стверджують, що операційний аудит більше схожий на управлінське консультування і навіть вбачають його зв’язок з контроллінгом, який частіше трактують як систему управління процесом досягнення кінцевих результатів діяльності компанії.

У межах управлінського консультування операційний аудит здійснює оцінку:

1) поточної стратегії підприємства;

2) технології процесу виробництва і реалізації продукту (бізнес-процеси);

3) технології виконання основних функцій підприємства;

4) структури управління компанією.

Аудитор, який здійснює операційний аудит, може визначити можливості для поліпшення продуктивності цих секторів за допомогою параметрів економічності. Аудит економічності розглядає можливість досягнення найкращої комбінації послуг при мінімальних ресурсах. Це прагнення до вдосконалення оптимальності витрат, продуктивності та ефективності. Важливим є поєднання цих трьох елементів.

В Україні та інших пострадянських державах вже є перші результати проведення операційного аудиту.

Необхідно відзначити, що дуже важливим аспектом при здійсненні операційного аудиту є чітке усвідомлення та розуміння завдань, які стоять перед аудиторами. В більшості випадків операційний аудит має справу з вивченням технологічних процесів виробництва, постачання та реалізації продукції і послуг, їх особливості необхідно враховувати при плануванні часу на проведення аудиту з метою уникнення проблем несвоєчасного виконання робіт та надання звіту.

2.3 Методика організації зовнішнього аудиту на підприємствах України

Сьогодні термін “аудит” звичайний і зрозумілий основній масі суб’єктів господарської діяльності. В економічних умовах, що склалися, спостерігається активний розвиток аудиторської діяльності, спрямований в основному на надання професійними аудиторськими фірмами так званих супутніх аудиту послуг. До переліку проведених робіт, послуг, наданих суб’єктами аудиторської діяльності, належать планування й оптимізація оподаткування, ведення бухгалтерського обліку і представлення інтересів клієнтів у контролюючих фінансових органах, аналіз фінансово-господарської діяльності підприємств із подальшим наданням рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності функціонування господарських суб’єктів тощо. Велике значення мають консультаційні послуги, причому не тільки в сфері бухгалтерського обліку та звітності, а й за всіма основними економічними напрямами, а також по деяких технічних та технологічних аспектах діяльності підприємств, для чого залучаються висококваліфіковані фахівці вузького профілю. І це далеко не повний перелік тих функцій, що взяли на себе вітчизняні аудиторські фірми.

Зараз із упевненістю можна сказати, що зовнішній аудит уже закріпився в сучасному діловому середовищі, його напрям і норми прозоро визначені Законом України “Про аудиторську діяльність” і Національними нормативами (ННА). Зовнішній аудит переважно проводиться аудиторською фірмою (аудитором-підприємцем) за договором із підприємство-замовником про виконання незалежної експертизи господарсько-фінансової діяльності й розробку пропозицій щодо фінансової стратегії та підвищення ефективності господарювання. Можливість використати результати внутрішнього аудиту сприяє зменшенню обсягу роботи зовнішнього аудитора з таких питань:

1) перевірка документації й оцінка роботи системи обліку та контролю;

2) перевірка відповідності даних підприємства-замовника і незалежного контролю.

Зовнішній аудитор повинен переконатися, що робочі документи внутрішнього аудиту, дані якого він використовує, ведуться за прийнятою формою.

В основі технології внутрішній аудит аналогічний зовнішньому, методика проведення і використання ними процедур подібні. Водночас ці два види аудиту не тільки доповнюють один одного, а й мають певні відмінності (докладніше про це в Додатку Б).

2.4 Суть та функції фінансового аудиту в Україні

Фінансів аудит в нашій країні з’явився порівняно недавно і юридично оформився з часу прийняття Закону України “Про аудиторську діяльність”, (22.04.1993 р.).

Фінансовий аудит – незалежна перевірка фінансових звітів чи інформацій, що відносяться до них, незалежно від прибутковості підприємства, його розміру та форми організації. Фінансовий аудит являє собою групування та вивчення даних про фінансові ресурси підприємства та їх використання з метою мобілізації коштів, необхідних для виконання планових чи проектних завдань і погашення фінансових зобов’язань в процесі господарської діяльності підприємства.

В процесі фінансового аудиту з’ясовується:

1) платоспроможність як самого підприємства, так і його дебіторів;

2) забезпеченість власними обіговими коштами відповідно до потреб в них;

3) стан запасів товаро-матеріальних цінностей та джерел їх формування;

4) розміщення власних, позичкових, залучених та спеціальних джерел коштів в видах активів;

5) забезпечення повернення кредитів та ефективність їх використання;

6) створення та використання різних фондів та інші.

Фінансовий аудит загалом – це взаємопов’язане дослідження. При фінансовому аудиті використовують вартісні оцінки показників. Фінансовий аудит дозволяє визначити можливості підприємства в близькій та віддаленій перспективі.

Предметом фінансового аудиту є рушійна сила господарювання – гроші і вартісні характеристики діяльності.

Основні цілі фінансового аудиту:

1) визначення наявного фінансового стану;

2) визначення зміни цього стану в структурно-часовому аспекті;

3) визначення факторів, що викликали ці зміни;

4) прогноз основних тенденцій в фінансовому стані.

Фінансовий аудит балансу і звіту про фінансові результати дозволяє визначити ті чи інші незбалансованості у русі коштів підприємства, позитивні чи негативні тенденції та створити базу для подальшого більш детального вивчення на основі бухгалтерської, статистичної і оперативної звітності й інших інформаційних матеріалів. Слід відмітити, що аналіз фінансової звітності не дозволяє робити категоричних висновків, а лише орієнтує користувача інформації щодо оцінки фінансового стану підприємства і визначення його вузьких місць.

Основні методи фінансового аудиту:

1) аналіз коефіцієнтів – розрахування різних відношень показників, котрі засновані на існуванні співвідношень між окремими статтями звітності і мають певний економічний зміст. Аналіз складається з порівняння величин, розрахованих відносних показників з середньо галузевими, стандартними, нормативними величинами;

2) вертикальний аналіз – визначення загальної частки окремих статей фінансових звітів, їх співставлення;

3) горизонтальний аналіз – співставлення величин показників за декілька періодів. Визначення обсягу і напрямку змін, а також тенденцій зміни показників. Порівнюються як абсолютні, так і відносні показники. Цей метод також називають аналізом трендов (тенденцій).

Перелічені методи мають свої переваги та недоліки. Найкращі результати досягаються при використанні цих методів у комплексі. Особливий інтерес являє проведення порівняльного аналізу підприємства з іншими підприємствами галузі. Для правильної оцінки декількох підприємств необхідно щоб інформація була стандартизована, а показники розраховувалися за єдиними методиками.

Аудитор вивчає та описує в аналітичній записці основні параметри його маркетингової та товарної політики, які в подальшому будуть використані при складанні та виконанні бізнес-плану по виходу з кризи.

Аудитор спільно з керівництвом підприємства готує попередні варіанти по вирішенню комплексу завдань по:

1) визначенню попиту на продукцію (послуги), його прогнозування;

2) вивченню конкурентоспроможності товарів, здатності бути виділеним споживачем серед інших аналогів;

3) забезпечення відповідності рівня якості товарів вимогам ринку;

4) розроблення концепції життєвого циклу товару;

5) управлінню товарним асортиментом;

6) розрахунку прогнозних обсягів виробництва та визначенню номенклатури;

7) розширенню інноваційної діяльності, спрямованої на розроблення нових товарів, з урахуванням ринкових вимог та стратегії підприємства.

При проведенні аудиту слід брати до уваги те, що фінансовий стан підприємства і перспективи його зміни знаходяться під впливом не тільки факторів фінансового характеру, але й факторів, що не мають вартісної оцінки (політичні, загальноекономічні зміни, реорганізація галузі, зміна форми власності, підвищення загального рівня підготовки персоналу і т. д.).

2.5 Суть добровільного та обов’язкового аудиту в Україні

Розрізняють аудит добровільний і обов’язковий. Добровільний (ініціативний) аудит здійснюється на замовлення зацікавленої сторони, коли перевірку не передбачено в установленому порядку.

Обов’язковий аудит проводиться відповідно до закону, тобто підприємство-замовник зобов’язаний запрошувати аудитора для перевірки фінансово-господарської діяльності. За Законом України “Про аудиторську діяльність” і доповненнями до нього встановлено обсяг і порядок здійснення обов’язкового аудиту, а також визначено перелік підприємств, що підлягають обов’язковій аудиторській перевірці. Він спрямований на захист інтересів підприємств і держави від навмисного перекручення показників бухгалтерського балансу і фінансової звітності суб’єктів підприємницької діяльності.

Обов’язковий аудит можна назвати регламентованим, бо його проведення обумовлене законодавчими і нормативними актами, в яких визначено категорії підприємств, що підлягають обов’язковій аудиторській перевірці (за даними річного звіту про фінансово-господарську діяльність перед поданням аудиторського висновку до податкової адміністрації, при отриманні банківського кредиту; перед емісією цінних паперів емітент, згідно з правилами Національного банку України, подає аудиторський висновок про свій фінансовий стан тощо).

Розділ. 3 шляхи удосконалення аудиторської діяльності та вимоги щодо аудиторського висновку в Україні

3.1 Вимоги до аудиторського висновку

Вимоги розроблені відповідно до Законів України “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про господарські товариства”, “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, “Про аудиторську діяльність”, національних та міжнародних нормативів аудиту, Положення про надання регулярної інформації відкритими акціонерними товариствами та підприємствами – емітентами облігацій, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.01.2001 № 3 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.02.2001 № 63/4284, та інших нормативних актів, що регулюють діяльність учасників фондового ринку.

1. Аудиторський висновок складається за довільною формою, але повинен включати такі основні розділи:

1.1. Основні відомості про аудитора (аудиторську фірму):

1.1.1. назва, номер та дата видачі свідоцтва про внесення до Реєстру суб’єктів аудиторської діяльності, виданого Аудиторською палатою України, місце знаходження, телефон (факс) – для юридичних осіб; прізвище, ім’я та по-батькові, номер, серія, дата видачі сертифіката аудитора, термін його дії, місце проживання, телефон (факс) – для фізичних осіб;

1.1.2. назва документа “Аудиторський висновок про достовірність фінансової звітності “назва товариства”;

1.1.3. місце проведення аудиту та дата видачі висновку.

1.2. Основні відомості про емітента:

- повна назва;

- код за ЄДРПОУ;

- місце знаходження;

- дата реєстрації;

- дати внесення змін до установчих документів;

- основні види діяльності;

- кількість засновників (фізичні особи – прізвище, ім’я та по-батькові, частка в статутному капіталі; юридичні особи – назва, організаційна форма, місце знаходження, телефон (факс), частка в статутному капіталі).

1.3. Основні відомості про умови договору на проведення аудиту:

1.3.1. дата та номер договору на проведення аудиту;

1.3.2. дата початку та дата закінчення проведення аудиту;

1.3.3. масштаб проведення аудиту;

1.3.4. підстава для проведення аудиту.

1.4. Вимоги до змістової частини аудиторського висновку:

1.4.1. повнота та відповідність фінансової звітності встановленим нормативам бухгалтерського обліку, зокрема Положенням (стандартам) бухгалтерського обліку в Україні;

1.4.2. наявність та незмінність (або обґрунтованість змін) облікової політики відкритого акціонерного товариства (підприємства – емітента облігацій) за період, що перевіряється;

1.4.3. підтвердження правильності, класифікації та оцінки активів у бухгалтерському обліку відкритого акціонерного товариства (підприємства – емітента облігацій);

1.4.4. підтвердження реальності розміру зобов’язань у фінансовій звітності відкритого акціонерного товариства (підприємства – емітента облігацій), підтвердження фактом проведення інвентаризації зобов’язань за звітний період;

1.4.5. підтвердження правильності та адекватності визначення власного капіталу, його структури та призначення;

1.4.6. підтвердження реальності та точності фінансових результатів діяльності відкритого акціонерного товариства (підприємства – емітента облігацій), відображених у фінансовій звітності;

1.4.7. підтвердження відповідності даних фінансової звітності відкритого акціонерного товариства (підприємства – емітента облігацій) даним обліком та відповідності даних окремих форм звітності один одному.

1.5. Аналіз показників фінансового стану акціонерного товариства та підприємства – емітента облігацій:

на підставі отриманих облікових даних аудитор повинен здійснити аналіз показників фінансового стану відкритого акціонерного товариства (підприємства – емітента облігацій), а саме: коефіцієнта абсолютної ліквідності, коефіцієнта загальної ліквідності, коефіцієнта фінансової стійкості (чи незалежності або автономії), коефіцієнта покриття зобов’ язань власним капіталом; аудитор у разі потреби, може розраховувати інші показники.

1.6. Висновок:

аудитор робить висновок про те, що фінансова звітність відкритого акціонерного товариства (підприємства – емітента облігацій) відповідає встановленим вимогам чинного законодавства України та прийнятої облікової політики та реально і точно відображає його фінансовий стан на дату складання звітності.

1.7. Прикінцеві положення:

1.7.1. вищенаведені розділи аудиторського висновку є обов’язковими;

1.7.2. аудитор на власний розсуд може доповнити висновок іншими розділами, які, на його думку, є суттєвими для оцінки діяльності та підтвердження звітності відкритого акціонерного товариства (підприємства – емітента облігацій);

1.7.3. висновок завіряється підписом аудитора (керівника аудиторської фірми), що здійснював проведення аудиту, та печаткою.[8, ст.49-50]

3.2 Проблемні питання та істотні переваги аудиту

До проблемних питань аудиту слід віднести:

1) недостатню кількість методичних розробок з аудиторського контролю;

2) брак достатнього досвіду аудиторської діяльності;

3) недостатню кількість кваліфікованих аудиторських кадрів, а звідси – і неосвоєний ринок аудиторських послуг;

4) відсутність типових форм документів з аудиту;

5) відсутність методичних рекомендацій з питань комп’ютеризації аудиту тощо.

До істотних переваг аудиту слід віднести:

1) значна економія державних коштів, які витрачаються на утримання конрольно-ревізійного апарату;

2) надходження додаткових коштів до бюджету за рахунок сплати аудиторськими фірмами (аудиторами-підприємцями) податків;

3) незалежність, конкурентна боротьба, професіоналізм аудиторів, що сприяє підвищенню якості перевірок;

4) можливість вибору аудитора замовником тощо.

Аудит покликаний надавати допомогу представникам страхових компаній, бірж, акціонерних товариств, спільних підприємств, комерційних банків, різних іноземних фірм.

3.3 Перспективи розвитку аудиторської діяльності в Україні, а саме внутрішнього, операційного та фінансового видів аудиту

Внутрішній аудит визначає ефективність роботи підприємства і результати зовнішнього аудиту. У зв’язку з цим уявляється актуальним, використовуючи наявну інформацію, спробувати:

1) проаналізувати доцільність впровадження внутрішнього аудиту на підприємствах України;

2) визначити роль і функції внутрішнього аудиту;

3) розглянути об’єкти, виділити прийоми і способи внутрішнього аудиту.

Служба внутрішнього аудиту повинна бути укомплектована професійно придатними, кваліфікованими кадрами, які зможуть виконувати покладені на них функціональні обов’язки. Особливість організації внутрішнього аудиту полягає в тому, що він може здійснюватися одночасно із здійсненням господарської операції або слідом за нею, що дає змогу вчасно знайти недоліки в роботі підприємства і вжити заходів, спрямованих на їх усунення.

В Україні та інших пострадянських державах вже є перші результати проведення операційного аудиту.

Нині в процесі здійснення підприємницької діяльності особливого значення та актуальності набувають питання мінімізації витрат живої та уречевленої праці як основи вихідного матеріалу в ціноутворенні. Тільки ретельний аналіз та контроль за виробничими та торговельними витратами допоможуть вистояти в конкурентній боротьбі. Здійснення управлінсько-аналітичного обліку та аналізу, реалізація їх результатів сприятиме вдосконаленню бізнес-процесів (клієнти потребують більш досконалих товарів та послуг). Оскільки не кожне підприємство у своєму складі створює структурний підрозділ, який реалізує зазначені вище функції, виникає потреба залучення незалежних аудиторських фірм, які зможуть надати такі послуги, тобто здійснити операційний аудит. Зростання попиту на послуги з операційного аудиту потребує його задоволення та розуміння змісту й організації здійснення на підприємстві.

На сьогоднішній день фінансовий аудит стає невід’ємною часткою фінансового життя країни, успішна робота сучасного підприємства неможлива без знання його реального виробничого та фінансового стану та конкурентного становища на ринку, на основі чого здійснюється планування подальшої діяльності. Саме ці функції і бере на себе фінансовий аудит. Саме цей вид аудиту дозволяє виявити слабкі та сильні місця підприємства і діяти відповідно. Процес вдосконалення форм та методів проведення фінансового аудиту відбувається безперервно, враховуючи зміни в економічному житті суспільного ладу, держав та окремих підприємств. Він збагачується дослідженнями та розробками вчених і практиків як країн традиційної ринкової економіки, так і молодих країн, що розвиваються.

Проведення якісного фінансового аудиту на підприємствах України буде сприяти покращенню показників фінансово-комерційної діяльності окремих господарських одиниць та держави в цілому.

Висновки

Проведені в роботі дослідження дозволяють зробити наступні висновки, які підсумовують викладений матеріал щодо аудиторської діяльності в Україні.

Сьогодні у світовій практиці потреба в аудиторських послугах досить велика. Аудит знайшов широке застосування на урядовому рівні, у фінансових інститутах та в підприємницькому середовищі.

Аудит існує лише одинадцять років, та за цей короткий термін часу зроблено не так вже й мало. Саме в наш час, ми можемо з упевненістю сказати, що аудит є незалежним. Хоча сам по собі він не має значного впливу на виробничо-господарську діяльність підприємства, виконувана інформаційна експертиза дає змогу знизити підприємницький ризик, оскільки отримана в ході аудиту інформація дає можливість прийняти більш правильне, економічно доцільне рішення як у внутрішній діяльності самого підприємства, так і з боку потенційних інвесторів та ділових партнерів.

В роботі я розглянула такі основні питання як:

1) розвиток аудиту, його суть, мету та завдання;

2) функції та принципи встановлення внутрішнього, зовнішнього, операційного, фінансового, добровільного та обов’язкового видів аудиту на підприємствах України;

3) проблемні питання та переваги аудиту, перспективи розвиту деяких з видів аудиту, вимоги до аудиторського висновку.

Провівши дослідження, я можу сказати, що потрібно від імені держави наділити аудиторські фірми визначеними повноваженнями, тобто наділити їх обов’язками створення на підприємстві системи управління прибутком через систему управління виробничими витратами, основану на інформаційному потоці, отриманому в процесі аудиту. Така система має бути побудована за принципом розвитку обліку ресурсів і витрат за номенклатурою, у часі, у просторі і, нарешті, з новим кадровим забезпеченням.

Саме такий підхід, на мою думку, дасть змогу зсередини ознайомитися з усіма проблемами, що заважають успішному розвитку, і вжити відповідних заходів, спрямованих на підвищення ефективності підприємств.

Функціонування служби аудиту на підприємстві, за умов додержання вказаних вимог щодо її організації, є необхідною гарантією запобігання необґрунтованим діям працівників підприємства, зниження ризику прийняття неправильних і неефективних управлінських рішень.

На закінчення слід зазначити, що процес удосконалення форм і методів проведення аудиту відбувається безперервно, враховуючи зміни в економічному житті держави та її підприємств. Він збагачується дослідженнями й розробками вчених і практиків як країн традиційно ринкової економіки, так і країн, що розвиваються.

Ось чому, я вважаю, що проведення якісного аудиту на підприємствах України сприятиме поліпшенню діяльності окремих господарських одиниць і держави в цілому.

Список використаних джерел

1. Закон України “Про аудиторську діяльність” від 22 квітня 1993 року

№ 3125-ХІІ (зі змінами та доповненнями, внесеними Законами України від 14 березня 1995 року № 81-95-ВР, від 20 лютого 1996 року № 54-96-ВР.

2. Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999 року № 996-ХІV // Нове діло. 2000. – № 15 (34).

3. Закон України “Про внесення змін до статті 2 Закону України “Про систему оподаткування” від 15 січня 1998 року № 19/98-ВР // Урядовий кур’єр. – 1998.

4. Білоусов А. Внутрішній аудит: перспективи розвитку і методика організації на підприємствах України. / Науково-практичний журнал “Бухгалтерський облік і аудит”, 2002, № 2, ст. 54-58.

5. Білуха М. Бухгалтерська наука України в ХХІ столітті. / Науково-практичний журнал “Бухгалтерський облік і аудит”, 2001, № 2, ст. 21 та ст. 25.

6. Білуха М.Т. Теорія фінансово-господарського контролю і аудиту. – К.: Вища школа, 1994. – ст. 286.

7. Богомолов А.М., Голощапов Н.А. Внутрішній аудит. Організація та методика проведення. – М. 2000, ст. 192.

8. Величко О. Вимоги до аудиторського висновку. / Науково-практичний журнал “Бухгалтерський облік і аудит”, 2004, № 4, ст. 49-50.

9. Драгун Л., Вініченко О. Основні напрямки розвитку функцій аудиту. / Науково-практичний журнал “Бухгалтерський облік і аудит”, 2003, № 3, ст. 59-62.

10. Національні нормативи аудиту. Кодекс професійної етики аудиторів України. – К.: Основа, 1999. – ст. 274.

11. Нетикша О. Операційний аудит: поняття, функції, практика здійснення на підприємствах України. / Науково-практичний журнал “Бухгалтерський облік і аудит”, 2002, № 5, ст. 48-52.

12. Нетикша О. Організація процесу внутрішнього аудиту. / Науково-практичний журнал “Бухгалтерський облік і аудит”, 2002, № 8, ст. 39-42.

13. Нетикша О. Організація процесу внутрішнього аудиту. / Науково-практичний журнал “Бухгалтерський облік і аудит”, 2002, № 9, ст. 47-52.

14. Нетикша О. Основні елементи внутрішнього аудиту. / Науково-практичний журнал “Бухгалтерський облік і аудит”, 2004, № 4, ст. 20-22.

15. Редько О. Генезис аудиту в Україні – між вчора та завтра. / Науково-практичний журнал “Бухгалтерський облік і аудит”, 2003, № 4, ст. 22-28.

16. Редько О. Особливості професійної незалежності аудиту в Україні. / Науково-практичний журнал “Бухгалтерський облік і аудит”, 2003, № 5, ст. 48-53.

17. Рудницький В. Методологія і організація аудиту. – Тернопіль: Економічна думка, 1998. – ст. 190-192.

18. Сопко В., Балченко С. Аудиторський звіт і аудиторський висновок. / Бухгалтерський облік і аудит. – 1995. - № 10. – ст. 7-12.

19. Сопко В.В. Бухгалтерський облік.: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2000. – ст. 574-578.

20. Усач Б.Ф. Аудит. / Навчальний посібник. Знання –Прес. – К.: 2002, ст. 11-12 та ст. 17-18.

Додатки

Відмінні ознаки зовнішнього та внутрішнього аудиту

[1] Аудит: Практ. пособие / А. Кузьминский, Н. Кужельный, Е. Петрик и др. / Под ред. А. Кузьминского. – К., 1996. – С. 12.

2 Білуха М.Т. Курс аудиту. – К., 1998. – С.72.

3 Блейк Дж., Амат О. Європейський бухгалтерський облік. Довідник / Пер. з англ.. – М., 1997. – С. 89.