Індивідуальні розходження: Френсис Гальтон (1822-1911)
Своїми роботами із проблем психічної спадковості й індивідуальних розходжень людських здатностей Гальтон привніс у психологію дух еволюційної теорії. До нього питання про індивідуальні розходження як гідний предмет психологічних досліджень не розглядався. Нам відомо тільки про розрізнені спроби, початих у цьому напрямку головним чином Вебером, Фехнером і Гельмгольцем, що залишив відомості про експерименти по вивченню індивідуальних розходжень, результати яких до того ж так і не були систематизовані. Що ж стосується Вундта й Титченера, то вони взагалі не розглядали ці питання в якості стосовних до психології.
Сторінки життя
Френсис Гальтон мав виняткові розумові здатності (за непрямими оцінками його коефіцієнт IQ був дорівнює приблизно двомстам) і невичерпним запасом творчих ідей. Серед предметів його досліджень були, зокрема, навіть такі: дактилоскопія (результати цих робіт були згодом використані криміналістами), мода, вплив географічних факторів на зовнішні дані населення, важка атлетика й ефективність молитов. Він також винайшов друкувальний пристрій для телетайпа, пристосування для відкривання замків і перископ, що дозволяв йому при знаходженні в щільній юрбі спостерігати парад поверх голів інших глядачів.
Гальтон народився в 1822 році в Англії, недалеко від Бирмингема, і був самим молодшим у родині з дев'яти дітей. Його батько був процвітаючим банкіром, що належав до багатого й відомого роду, що дали багатьох відомих державних діячів, священнослужителів і воєначальників. У віці 16 років на настійну вимогу батька Френсис почав вивчати медицину в Бирмингемської міській лікарні. Він працював асистентом лікаря, роздавав хворим ліків, вивчав медичну літературу, лікував переломи, ампутував ушкоджені пальці, видаляв зуби, робив щеплення дітям і розважав себе читанням класичної літератури. Однак, у загальному-те робота в лікарні не була для нього таким вуж приємним заняттям, і він продовжував залишатися там тільки під тиском батька.
Один випадок, що відбувся з Гальтоном у період учнівства, добре ілюструє допитливість його розуму. Бажаючи з'ясувати вплив різних ліків, він почав приймати малі дози кожного з них і відзначати, який ефект зробило на нього ліки. Гальтон почав свій досвід із препаратів, назва яких починалося з букви А, і закінчив свої дослідження на букві З - послу того, як спробував кретонового масла, що використовувалося в той час як проносне.
Після річної роботи в бирмингемскої лікарні Гальтон продовжив своє медичне утворення в Лондонському королівському коледжі. Через рік його плани змінилися, і він перейшов у Триниті коледж Кембриджського університету, де почав вивчати математикові. У цей час його кумиром став Ісак Ньютон, погруддя якого незмінно стояв у Гальтона на коминковій полиці. Хоча його навчання було перервано серйозною депресією, йому все-таки вдалося одержати університетський диплом. Пізніше він відновив вивчення медицини, що на той час буквально зненавидів, однак тільки смерть батька дозволила йому відмовитися від занять нелюбимою справою.
Увага Гальтона залучали наукові експедиції. Він зробив подорож по Африці й написав по його підсумках звіт, відзначена медалі Королівського географічного суспільства. В 50-е роки минулого століття він змушений був припинити свою участь в експедиціях. Сам Гальтон пояснював цей крок своїм одруженням і погіршенням стану здоров'я. Все-таки тема досліджень невідомих земель продовжувала викликати в нього винятковий інтерес, і він навіть написав книгу за назвою «Мистецтво подорожей». Гальтон брав участь в організації ряду наукових експедицій, а також читав лекції про життя в польових умовах для солдатів, що готуються до служби в заморських колоніях.
У своєму невичерпному прагненні пізнання природи він звернувся до метеорології й сконструював прилад для автоматичного запису даних про стан атмосфери. Гальтон підсумував свої відкриття в цій області, написавши книгу, що вважається першою науковою спробою дати широкомасштабне подання про світові погодні процеси.
Коли його кузен Чарльз Дарвін опублікував свою знамениту працю «Про походження видів», вона негайно звернувся до вивчення нової теорії. У першу чергу його зацікавили біологічні аспекти еволюції, і він почав дослідження результатів переливання крові кроликам з метою з'ясувати, чи дійсно можуть бути успадковані придбані ознаки. Хоча генетичні проблеми еволюційних процесів протягом довгого часу не залучали уваги Гальтона, соціальний підтекст був присутній у його наступних роботах, що й визначило його вплив на сучасну психологію.
Психічна спадковість
Перша книга Гальтона по психології «Спадкоємний геній» (Hereditary Genius) була опублікована в 1869 році. (Коли з нею познайомився Дарвін, він написав своєму кузенові, що ніколи раніше не читав нічого більше цікавого й оригінального.) У цій роботі Гальтон намагався показати, що народження в родинах геніальних дітей відбувається значно частіше, ніж це можна було б пояснити винятково впливом навколишніх умов. Основна думка цієї книги полягала в тому, що у видатних батьків народжуються видатні сини. (Доньки в той час мали мало можливостей зайняти високе положення крім шлюбу з видатною людиною).
Більшість біографічних даних, на які посилався у своїй книзі Гальтон, ставилися до родоводів відомих учених і лікарів. Його дослідження показували, що кожна знаменита людина успадковує не тільки геніальність, але й особливу форму її прояву. Так, наприклад, великий учений народжується в родині, що досягла популярності саме в науці.
Кінцевою метою Гальтона було сприяти народженню «якісних» особистостей і перешкоджати народженню «неякісних». Щоб допомогти досягненню цієї мети, він створив нову науку євгеніку, що мала справу з факторами, які могли поліпшити наслідувані якості людей. Він затверджував, що людський рід, подібно свійською твариною, може бути поліпшений шляхом штучної селекції. Якби талановиті люди вибиралися із загальної маси й сполучалися шлюбом тільки один з одним протягом багатьох поколінь, то в результаті виникла б нова високообдарована людська раса. Гальтон пропонував розробити спеціальні інтелектуальні тести для відбору високообдарованих чоловіків і жінок для подальшої селекційної роботи. Він також рекомендував створювати матеріальні стимули для заохочення вступу в шлюб і обзаведення дітьми тих, хто успішно пройде тестування. (Ні сам Гальтон, ні його брати не мали дітей. Очевидно, це була проблема генетичного характеру.)
У своїх спробах перевірити свою євгенічну теорію Гальтон звернувся до статистики. У книзі «Спадкоємний геній» він застосовує статистичні методи для рішення проблем спадковості, розсортовуючи людей за рівнем дарування. Його дані показали, що видатні люди з більшою ймовірністю мають видатних синів у порівнянні з людьми із середніми здатностями. Так у своїй роботі Гальтон з'ясував, що з 4000 дітей обдарованих батьків 977 чоловіків згодом стали знаменитими. Коли ж група батьків вибиралася на випадковій основі, те обдарованих дітей налічувалося, як і очікувалося, менше, тільки 332.
На думку Гальтона, імовірність народження геніїв у деяких родинах була недостатньо висока, щоб всерйоз розглядати її залежність від кращих умов життя, можливостей одержання утворення або якихось інших соціальних переваг. Тому його висновок полягав у тому, що геніальність або її відсутність залежать від спадковості, а не від наданих можливостей.
Гальтон написав книги «Англійські вчені» (English Man of Science, 1874 р.), «Природна спадковість» (Natural Inheritance. 1889 р.) і більше 30 інших робіт із проблем спадковості. В 1901 році він почав видавати журнал «Біометрика», в 1904 році заснував лабораторію євгеніки при Лондонському університетському коледжі й організував суспільство сприяння поширенню ідей расового вдосконалювання.
Статистичні методи
У продовження всієї своєї наукової кар'єри Гальтон ніколи не бував повністю вдоволений дослідженням проблеми, якщо не міг одержати кількісних даних і провести їхню статистичну обробку. Для цього йому іноді доводилося використовувати їм же розроблені методи. Бельгійський математик Адольф Кетле був першим, хто застосував статистичні методи й закон нормального розподілу випадкових величин до аналізу біологічних і соціальних процесів. Раніше цей закон звичайно використовувався при визначенні помилок вимірів при спостереженнях і експериментах у природничих науках. Кетле був першим, хто показав, що величина росту, обмірюваного в 10 тисяч чоловік, приблизно підкоряється нормальному розподілу. Він використовував вираження середня людина, щоб відбити той факт, що більшість результатів фізичних вимірів групуються навколо їхнього середнього значення або центра розподілу, а кількість інших даних зменшується в міру їхнього відхилення від цієї величини.
Результати, отримані Кетле, зробили на Гальтона сильне враження, і він висловив припущення про те, що цей підхід може застосовуватися й для аналізу даних психології. Приміром, він установив, що розкид оцінок, отриманих на університетських іспитах, підкоряється закону нормального розподілу. Через простоту нормального закону й зручності його застосування до опису різноманітних характеристик Гальтон припустив, що досить велика кількість оцінок людських характеристик можуть бути описані двома основними величинами: середньою оцінкою розподілу (математичне очікування) і діапазоном розкиду навколо середньої оцінки (стандартне відхилення).
Роботи Гальтона в області статистики привели до відкриття однієї з найважливіших величин - кореляції, перше згадування про яку з'явилося в 1888 році. Сучасні метод визначення обґрунтованості й надійності тестів так само, як і методи факторного аналізу, прямо пов'язані з гальтоновським відкриттям кореляції, що стало результатом спостережень Гальтона за тим, як кількісні характеристики спадкоємних ознак регресують до свого середнього значення. Приміром, він відзначав, що сини дуже високих людей, у середньому, бувають нижче своїх батьків, у той час як сини дуже низькорослих чоловіків виявляються, у середньому, вище своїх батьків. Гальтон розробив графічні методи для відбиття основних властивостей коефіцієнта кореляції й знайшов формулу для його розрахунку (заради об'єктивності слід зазначити, що в наш час вона вже не використовується).
За підтримкою Гальтона його студент Карл Пирсон вивів що використовується й донині формулу визначення коефіцієнта кореляції - коефіцієнта, що одержав назву, кореляції Пирсона. Для символічного позначення коефіцієнта кореляції використовується буква r - перша буква англійського слова regression - регресія, як факт визнання важливості гальтоновського відкриття тенденції регресія спадкоємних ознак до середнього значення. Кореляція стала основним інструментом досліджень у соціальних, природних і інженерних науках. Згодом на підставі новаторських робіт Гальтона були розроблені багато інших методик статистичних оцінок.
Тести розумових здатностей
Гальтон першим розробив тести розумових здатностей, Хоча появі цього терміна ми зобов'язані Джеймсу Маккину Кеттелу, його американському учневі й колишньому студентові Вундта. Основне припущення Гальтона полягало в тому, що інтелект може бути обмірюваний у термінах сенсорних здатностей людини - причому чим вище рівень інтелекту індивідуума, тим вище повинен бути рівень його сенсорного функціонування. Він вивів це припущення з емпіричних поглядів Джона Локка про те, що знання дається нам через відчуття. Якщо це припущення вірно, затверджував Гальтон, то з нього треба, що «у найбільш обдарованих індивідуумів з'являються більше тонкі відчуття. Той факт, що розумово відсталі люди нерідко мають нерозвинені почуття, очевидно, підтверджує цю думку».
Для виконання своїх досліджень Гальтону було необхідно винайти пристрої, за допомогою яких можна було б робити швидкі й точні сенсорні виміри у великої кількості людей. Наприклад, для визначення найвищої помітної частоти звуку він придумав спеціальний свисток, що використовував при експериментах і з людьми, і із тваринами. (Гальтон любив прогулюватися по лондонському зоопарку з порожньою тростиною, до якої був прикріплений його свисток із приробленої до нього гумовою грушею. Стискаючи грушу, він спостерігав реакцію тварин на зроблений звук.) Гальтоновський свисток був обов'язковим елементом устаткування будь-якої психологічної лабораторії до 30-х років, коли він був замінений більше зробленими електронними приладами.
Серед інших його приладів слід зазначити фотометр для виміру точності, з якої людина може розрізняти два різних колірних тони, калібрований маятник для визначення часу реакції на звук і світло, і пристосування, що складається з набору вантажів, розміщення яких дозволяло порівнювати кінетичну або .мускульну чутливість. Він придумав спеціальну рейку зі змінною шкалою відстаней для перевірки оцінки довжини й набір пляшок, що містять різні речовини для перевірки нюху. Більшість гальтоновських тестів послужили відправною крапкою для розробки встаткування, що десятиліттями використовувалося в психологічних лабораторіях.
Збройний новими методами, Гальтон приступився до масового збору досвідчених даних. В 1884 році він заснував антропометричну лабораторію, що спочатку діяла на Лондонській міжнародній медичній виставці, а потім була переведена в лондонський Южно Кенсингтонський музей. Ця лабораторія функціонувала шість років, протягом яких Гальтон зібрав результати обстеження більш ніж дев'яти тисяч людей. У цій лабораторії були різні прилади для антропометричних і психометричних вимірів. За невелику вхідну плату кожний відвідувач міг пройти всі обстеження, результати яких асистенти лабораторії заносили в картотеку.
У відвідувачів лабораторії в числі інших параметрів визначався ріст, вага, обсяг легенів, гранична сила різних м'язів, частота подиху, гострота слуху, зору й колірного сприйняття. Метою цієї програми багатобічних досліджень було - не більше не менше - визначення діапазону людських можливостей населення Великобританії з метою з'ясування інтелектуального потенціалу нації.
Сто років через група психологів зі Сполучених Штатів проаналізувала дані обстежень, отримані Гальтоном. Їм удалося з'ясувати істотну кореляцію між результатами сучасних тестів і досліджень, проведених у минулому столітті. Це дозволило зробити висновок про статистичну надійність даних Гальтона. Крім того, ці відомості містили корисну інформацію про тенденції розвитку обстежених дітей, підлітків і дорослих. Показники ваги, розмаху рук, обсягу легенів і сили стиску кисті виявилися близькими до тих, які приводилися в більше сучасній літературі. Виключення склали темпи розвитку, які в ті часи були більше вповільненими. Таким чином, психологи зробили висновок про те, що дані Гальтона безсумнівно продовжують являти наукову цінність.
Асоціація ідей
Гальтон працював над двома проблемами в області вивчення асоціацій: дослідженням різноманіття асоціацій ідей і визначенням часу, необхідного для виникнення асоціацій (часу реакції).
Один з його методів вивчення різноманіття асоціацій полягав у тім, що випробуваний повинен був пройти 450 ярдів по лондонській вулиці Полл Молл, що перебуває між Трафальгарською площею й Палацом Сент-Джеймс, обертаючи свою увагу на різні предмети доти, поки вони асоціативно не підкажуть йому одну або дві ідеї. У перший раз, коли Гальтон сам спробував на собі цей метод, він був уражений кількістю асоціацій, які викликали в ньому ті 300 об'єктів, які він встиг побачити. При цьому він виявив, що багато хто з асоціацій були спогадами про минулі переживання, включаючи й давно вже забуті. Повторюючи цей експеримент декількома днями пізніше, він з'ясував, що багато хто з асоціацій, що виникли під час першої прогулянки, з'явилися знову. Цей результат відразу остудив його інтерес до цієї проблеми, і він зайнявся експериментами по вимірі часу реакції, які виявилися набагато більше успішними.
Для проведення цих досвідів Гальтон приготував список з 75 слів, кожне з яких було написано на окремому аркуші паперу. Тиждень через він став розглядати їх по одному й за допомогою хронометра фіксувати час виникнення двох асоціацій, викликаних кожним словом. Багато асоціацій складалися з одного слова, але деякі являли собою образи або уявні картини, що вимагають багатослівного опису. Наступне завдання складалося у визначенні природи цих асоціацій. Гальтон установив, що приблизно 40 відсотків від їхнього загального числа йдуть коріннями до часів дитинства й отроцтва. Цей факт став однієї з перших наукових ілюстрацій впливу дитячих переживань на особистість дорослої людини.
Метод, розроблений Гальтопом для вивчення асоціацій, мав навіть більше значення для науки, чим отримані їм результати. Асоціативний тест Гальтона й став першим по-справжньому науковим інструментом для вивчення асоціацій. Як ми знаємо, Вундт використовував цей метод у своїй лабораторії, обмежуючи реакцію випробуваного одним словом. Психоаналітик Карл Юнг також удосконалив методику Гальтона для проведення своїх досліджень проблем за допомогою словесних асоціацій.
Психічні образи
Гальтоновські дослідження психічних образів відзначені першим широким застосуванням психологічних опитувальників. Випробуваним пропонували згадати який-небудь випадок, наприклад, що відбувся за сніданком, і постаратися викликати в пам'яті його образ. Далі треба було відзначити, чи був образ неясним або виразним, ясним або темним, кольоровим або білим-чорно-білим і так далі. На диво Гальтона, серед першої групи випробуваних, що складалася зі знайомих йому вчених, ніхто не зміг повідомити про виникнення виразного образа! Причому деякі з них навіть не розуміли, що під цим розуміє Гальтон.
Звертаючись до більше широкого дослідження різних верств населення, Гальтон одержав повідомлення про ясні й виразні образи, повних фарб і дрібних подробиць. Він виявив, що образи, що виникають у жінок і дітей, бувають особливо конкретні й детальні. Крім цього, Гальтон установив, що статистичні дані, пов'язані з людською уявою, подібно многим іншим характеристикам, також підкоряються нормальному закону.
Як і більшість гальтоновських робіт, дослідження цієї проблеми мали пряме відношення до спроби продемонструвати спадкоємна подібність. Зокрема, він установив, що близькі образи з більшою ймовірністю з'являються в єдинокровних братів і сестер, чим у людей, не зв'язаних родинними узами.
Інші дослідження
Багатогранність гальтоновського таланта виявилася в найрізноманітніших дослідженнях. Один раз він спробував поставити себе в положення душевнохворого, що уявляє, що за ним стежать всі живі істоти, які зустрічаються йому на вулиці. «До кінця ранкової прогулянки йому здавалося, що за ним шпигує кожний кінь, тому що навіть якщо вона й не дивилася на нього, то він думав, що цим вона просто маскує свої дії».
Гальтон жив у той час, коли полеміка між прихильниками теорії еволюції й прихильниками ортодоксальної теології досягла найвищої гостроти. Із властивої йому об'єктивністю він вивчив цю проблему й зробив висновок про тім. «те, хоча більшість людей дійсно дотримується строгих релігійних поглядів, цього зовсім недостатньо, щоб уважати їхнього переконання обґрунтованими. Він досліджував можливості молитов вплинути на досягнення яких-небудь результатів і вирішив, що вони марні як для лікарів, що лікують своїх хворих, так і для метеорологів у їхніх спробах викликати зміни погоди або навіть для священиків. Гальтон вірив, що не існує помітної різниці між людьми, які дотримуються й не дотримуються релігійних поглядів, - у відношенні того, які в них виникають проблеми і як складаються відносини з навколишніми. Він сподівався дати людству нову систему переконань, побудовану на основі строгих наукових фактів. Гальтон думав, що еволюційний розвиток більше зробленої людської раси, що з'явиться завдяки євгеніці, є більше гідною метою, чим місце в раї.
Навколишньої здавалося, що Гальтон постійно що-небудь уважає. В університеті й у театрі він підраховував числі позіхів і покахикувань серед публіки, трактуючи отриманий результат як міру нудності лекції або спектаклю. Під час сеансів у портретиста він підрахував кількість мазків, зроблених художником, і визначив, що їх треба було приблизно 20 тисяч. Один раз Гальтон вирішив вести підрахунки за допомогою заходів, а не чисел. Намагаючись привчити себе забути значення чисел, він приписав цифрові значення ароматам і став учитися використовувати ці незвичайні терміни для додавання й вирахування. У підсумку цих інтелектуальних вправ на світло з'явилася оригінальна робота за назвою «Арифметика заходів», опублікована в першому номері американського журналу «Психологічний огляд» (Psychological Review).
Гальтон займався психологією тільки 15 років, але результати його досліджень придала розвитку цієї науки новий напрямок. У дійсності він був психологом нітрохи не в більшій мері, чим антропологом або євгеністом. Просто його обдарованій натурі було тісно в рамках однієї наукової дисципліни. Перелік проблем, що цікавили Гальтона й стали згодом предметами дослідження інших учених, містить у собі питання адаптації, порівняльного впливу спадковості й змін навколишнього середовища, розвитку дітей, індивідуальних розходжень, використання статистичних методів, застосування опитувальників і психологічних тестів. Діапазон його наукових досліджень і обсяг отриманих їм результатів дозволяє затверджувати, що вплив Гальтона на розвиток психології в Сполучених Штатах був навіть більше глибоким, чим у засновника цієї науки Вільгельма Вундта.
Література
1.Ждан А.Н. Історія психології: від античності до сучасності. - К., 1997
2.Ліхі Т. Історія сучасної психології. - К., 2003.
3.Сміт Н. Сучасні системи психології. Історія. Постулати. Практика - К., 2003.
4.Ярошевский М.Г., Анцыферова Л.И. Развитие и современное состояние зарубежной психологии. - М., 1974.
|