Національний університет біоресурсів та природокористування України
Факультет педагогічний
Реферат з теми:
«Поняття про пам’ять: системи і функції»
Виконав: студент заочної
форми навчання педагогічного
факультету
Ільченко Роман Сергійович
Перевірила:
Прилипко Валентина Антонівна
Київ - 2010
Пам'ять - форма психічного відбиття, що полягає в закріпленні, збереженні й наступному відтворенні минулого досвіду, що робить можливим його повторне використання в діяльності або повернення в сферу свідомості.
Пам'ять зв'язує минуле суб'єкта з його сьогоденням і майбутнім і є найважливішою пізнавальною функцією, що лежить в основі розвитку й навчання.
Пам'ять - основа психічної діяльності.Без її неможливо зрозуміти основи формування поводження мислення, свідомості, підсвідомості. Тому для кращого розуміння людини необхідно якнайбільше знати про нашу пам'ять.
Образи предметів або процесів реальної дійсності, які ми сприймали раніше, а зараз подумки відтворюємо, називаються поданнями.
Історики затверджують, що перський цар Кир, Олександр Македонський і Юлій Цезар знали в особу й по імені всіх своїх солдатів, а кількість солдат у кожного перевищувало 30 тисяч чоловік. Такими ж здатностями володів знаменитий Фемістокл, що знав в особу й по імені кожного з 20-ти тисяч жителів грецької столиці Афіни. Академік А.Ф. Йоффе по пам'яті знав таблицю логарифмів. Сучасник А.Ф. Иоффе - академіки А. А. Чаплигін міг на парі вивчити будь-яку книгу, безпомилково назвати номер телефону, по якому він дзвонив років п'ять назад, випадково й усього один раз. Книгознавці - найдавніший пам'ятник індійської літератури протягом століть передавалося усно, зберігаючи лише в пам'яті індіанців. Жерці й зараз пам'ятають народний епос, всі пісні Махабхари в 300 тисяч рядків. Всі ці приклади наочно демонструють безмежні можливості пам'яті.
Значення пам'яті в житті людини дуже велика. Абсолютно все, що ми знаємо, уміємо, є наслідок здатності мозку запам'ятовувати й зберігати в пам'яті образи, думки, пережиті почуття, рухи і їхні системи. Людина, позбавлена пам'яті, як указував І.М. Сєченов, вічно перебував би в положенні немовляти, був би істотою, не здатним нічому навчитися, нічим опанувати, і його дії визначалися б тільки інстинктами. Пам'ять створює, зберігає й збагачує наші знання, уміння, навички, без чого немислимі ні успішне навчання, ні плідна діяльність. Людина запам'ятовує найбільше міцно ті факти, події і явища, які мають для нього, для його діяльності особливо важливе значення. І навпаки, все те, що для людини малозначиму, запам'ятовується значно гірше й швидше забувається. Велике значення при запам'ятовуванні мають стійкі інтереси, що характеризують особистість. Усе, що в навколишнім житті пов'язане із цими стійкими інтересами, запам'ятовується краще, ніж те, що з ними не зв'язане.
Розвиток людини як особистості, ускладнення її поведінки і поступове збагачення її діяльності відбувається за рахунок нагромадження індивідуального досвіду. Його формування було б неможливим, якби відчуття, сприймання, думки, переживання, які виникають в корі головного мозку, безслідно зникали. Ніяка актуальна дія немислима поза процесами пам’яті, бо протікання будь-якого психічного акту передбачає утримання його елементів для скріплення з наступним. Без цього неможливий розвиток людини. Будучи найважливішою характеристикою всіх психічних процесів, пам’ять забезпечує єдність і цілісність особистості людини.
Пам’яттю називають процеси запам’ятання, збереження, відтворення і забування різноманітного досвіду.
За ім’ям грецької богині пам’яті Мнемозіни їх ще називають мнемічними процесами.На думку Арістотеля, пам’ять є соціальною спадкоємницею, нашим безцінним багатством і силою. Завдяки їй людина у вигляді знань може присвоювати надбання попередніх поколінь. Пам’ятаючи минуле, вона краще розуміє теперішнє і може прогнозувати майбутнє. Людина без пам’яті перестає бути особистістю, не орієнтується в часі і просторі.
Матеріальною основою процесів пам’яті є здатність кори головного мозку утворювати тимчасові нервові зв”язки, зберігати, закріплювати і відновлювати сліди минулих вражень.
Для розуміння причинного обумовлення процесів пам’яті важливе значення має поняття підкріплення, під яким найчастіше розуміють досягнення безпосередньої мети дії індивіда. Підкріплення, таким чином являє собою співпадання утвореного зв”язку з досягненням мети дії, а „як тільки зв”язок співпав з досягненням мети, він залишається і зміцнюється” (Павлов).
Коригуюча функція підкріплення в здійсненні дії була переконливо показана і обґрунтована в працях російського фізіолога П.К. Анохіна.
Отже, фізіологічне поняття підкріплення співставлене з психологічним поняттям мети дії, являється пунктом злиття фізіологічного і психологічного аналізу механізмів запам’ятання.
В 1961 році Галамбос висловив припущення про роль гліальних клітин головного мозку в процесах пам’яті. Він вказував, що довготривала пам’ять пов”язана саме з функцією гліальних елементів. Інші дослідники показали,що глія бере участь у замиканні умовних рефлексів. Однак переконливих даних про роль глії в процесах пам’яті поки-що не отримано.
За даними американської психологічної асоціації серед усіх вищих психічних функцій найбільша кількість публікацій у світі присвячена розв”язанню проблем пам’яті і з”ясуванню її механізмів. Проте повністю розробленої і завершеної теорії пам’яті не існує і понині. Представники різних психологічних напрямів розробляли „свої” теорії пам’яті. Найбільш поширеними серед них є асоціативна, гештальтпсихологічна, біхевіористична, когнітивна і діяльнісна.
З фізіологічної точки зору асоціація являє собою тимчасовий нервовий зв'язок. Розрізняють два роди асоціацій: прості
й складні
. До простого відносять три види асоціацій (поняття про їх зложилося ще із часів Аристотеля):
1. Асоціація по суміжності.
Образи сприйняття або які-небудь подання викликають ті подання, які в минулому переживалися одночасно з ними або безпосередньо слідом за ними.
2. Асоціація по подібності.
Образи сприйняття або певні подання викликають у нашій свідомості подання, подібні з ними по яких-небудь ознаках.
3. Асоціація по контрасту.
Образи сприйняття або певні подання викликають у нашій свідомості подання і якому-небудь відношенні протилежні їм, що контрастують із ними.
Крім цих видів, існують складні асоціації - значеннєві.
У них зв'язуються два явища, які й у дійсності постійно зв'язані: частина й ціле, рід і вид, причина й наслідок. Ці асоціації є основою наших знань.
Існування асоціацій пов'язане з тим, що предмети і явища дійсно запам'ятовуються й відтворюються не ізольовано друг від друга, а у зв'язку один з одним. Відтворення одних спричиняє відтворення інших, що обумовлюється реальними об'єктивними зв'язками предметів і явищ. Під їхнім впливом виникають тимчасові зв'язки в корі мозку, що служать фізіологічною основою запам'ятовування й відтворення.
Для утворення асоціації потрібні повторення. Іноді зв'язок виникає з одного разу, якщо в корі більших півкуль мозку виникло сильне вогнище порушення, що полегшує утворення асоціацій. Більше важливою умовою для утворення асоціації є підкріплення на практиці, тобто застосування того, що потрібно запам'ятати в самому процесі засвоєння. Пам'ять - це збереження інформації про сигнал після того, як дія сигналу вже припинилося.
В процесі онтогенезу кожний організм одержує із зовнішнього середовища інформацію, що він обробляє, зберігає й відтворює або використає в поводженні.
Для роботи мозку необхідне не тільки надходження інформації, переробка, але й зберігання певного запасу її. У нервовій системі зберігається два види інформації: інформація, накопичена в процесі еволюції виду й закріплена в безумовних рефлексах, або інстинктах, і інформація, що здобуває в індивідуальному житті організму у вигляді умовних рефлексів. Відповідно існує й два роди пам'яті: пам'ять видова
й пам'ять індивідуальна.
Існує кілька основних підходів у класифікації пам'яті. У цей час як найбільше загальна підстава для виділення різних видів пам'яті прийнято розглядати залежність характеристик пам'яті від особливостей діяльності по запам'ятовуванню й відтворенню.
Класифікація систем пам'яті по характері психічної активності була вперше запропонована П.П. Блонским. Хоча всі чотири виділені їм виду пам'яті не існують незалежно друг від друга, і більше того, перебувають у тісній взаємодії, Булонському вдалося визначити розходження між окремими видами пам'яті.
Рухова (або моторна) пам'ять
- це запам'ятовування, збереження й відтворення різних рухів. Рухова пам'ять є основою для формування різних практичних і трудових навичок, так само як і навичок ходьби, листа й т.д. Без пам'яті на рухи ми повинні були б кожним раз учитися здійснювати відповідні дії. Правда, при відтворенні рухів ми не завжди повторюємо їх точнісінько в тім же виді, як раніше. Але загальний характер рухів все-таки зберігається.
Найбільше точно рухи відтворюються в тих умовах, у яких вони виконувалися раніше. У зовсім нових, незвичних умовах ми часто робимо рухи з більшою недосконалістю. Неважко повторити руху, якщо ми звикли виконувати їх, користуючись певним інструментом чи за допомогою якихось конкретних людей, а в нових умовах ми виявилися позбавлені цієї можливості.
Емоційна пам'ять -
це пам'ять на почуття. Даний вид пам'яті полягає в нашій здатності запам'ятовувати й відтворювати почуття. Емоції завжди сигналізують про те, як задовольняються наші потреби й інтереси, як здійснюються наші відносини з навколишнім світом. Тому емоційна пам'ять має дуже важливе значення в житті й діяльності кожної людини. Пережиті й збережені в пам'яті почуття виступають у вигляді сигналів, або спонукують до дії, або утримуючих від дій, що викликали в минулому негативні переживання. Відтворені, або вторинні, почуття можуть значно відрізнятися від первісних. Це може виражатися як у зміні сили почуттів, так і в зміні їхнього змісту й характеру.
Образна пам'ять - це запам'ятовування, збереження й відтворення образів раніше, що сприймалися предметів, і явищ дійсності.
Характеризуючи образну пам'ять, варто мати на увазі всі ті особливості, які характерні для подань, і, насамперед їхня блідість, фрагментарність і нестійкість. Ці характеристики властиві й для даного виду пам'яті, тому відтворення сприйнятого раніше нерідко розходиться зі своїм оригіналом. Причому із часом ці розходження можуть істотно заглиблюватися.
Відхилення подань від первісного образа сприйняття може йти по двох шляхах: змішання образів або диференціація образів. У першому випадку образ сприйняття втрачає свої специфічні риси й на перший план виступає те загальне, що є в об'єкта з іншими схожими предметами або явищами. У другому випадку риси, характерні для даного образа, у спогаді підсилюються, підкреслюючи своєрідність предмета або явища.
Особливо варто зупинитися на питанні про те, від чого залежить легкість відтворення образа. Відповідаючи на нього, можна виділити два основних фактори. По-перше, на характер відтворення впливають змістовні особливості образа, емоційне фарбування образа й загальний стан людини в момент сприйняття. По-друге, легкість відтворенні залежить від стану людини в момент відтворення. Точність відтворення значною мірою визначається ступенем залучення мови при сприйнятті. Те, що при сприйнятті було названо, описано словом, відтворюється більш точно.
Багато дослідників розділяють образну пам'ять на зорову, слухову, дотикальну, нюхову, смакову. Подібний поділ пов'язане з перевагою того або іншого типу відтворених подань.
Словесно-логічна
пам'ять виражається в запам'ятовуванні й відтворенні наших думок. Ми запам'ятовуємо й відтворюємо думки, що виникли в нас і процесі обмірковування, міркування, пам'ятаємо зміст прочитаної книги, розмови із друзями.
Особливістю даного виду пам'яті є те, що думки не існують без мови, тому пам'ять на них і називається не просто логічної, а словесно-логічної. При цьому словесно-логічна пам'ять проявляється у двох випадках:
а) запам'ятовується й відтворюється тільки зміст даного матеріалу, а точне збереження справжніх виражень не потрібно;
б) запам'ятовується не тільки зміст, але й буквальне словесне вираження думок (завчання думок). Якщо в останньому випадку матеріал взагалі не піддається значеннєвій обробці, то буквальне завчання його виявляється вже не логічним, а механічним запам'ятовуванням.
Розвиток обох видів словесно-логічної пам'яті також відбувається не паралельно один одному. Завчання напам'ять у дітей протікає іноді з більшою легкістю, чим у дорослих. У той же час у запам'ятовуванні змісту дорослі, навпаки, мають значні переваги перед дітьми. Це пояснюється тим, що при запам'ятовуванні змісту насамперед запам'ятовується те, що є найбільш істотним, найбільш значимим. У цьому випадку очевидно, що виділення істотного в матеріалі залежить від розуміння матеріалу, тому дорослі легше, ніж діти, запам'ятовують зміст. І навпаки, діти легко можуть запам'ятати деталі, по набагато гірше запам'ятовують зміст.
Існує й такий розподіл пам'яті на види, що прямо пов'язане з особливостями самої виконуваної діяльності. Так, залежно від цілей діяльності пам'ять ділять на мимовільну
й довільну.
У першому випадку мається на увазі запам'ятовування й відтворення, що здійснюється автоматично, без вольових зусиль людини, без контролю з боку свідомості. При цьому відсутня спеціальна мета щось запам'ятати або пригадати, тобто не ставиться спеціальне мнемічне завдання. У другому випадку таке завдання присутня, а сам процес вимагає вольового зусилля.
Невимушене запам'ятовування не обов'язково є більше слабким, чим довільне. Навпроти, часто буває так, що мимоволі засвоєний матеріал відтворюється краще, ніж матеріал, що спеціально запам'ятовувався. Наприклад, мимоволі почута фраза або сприйнята зорова інформація часто запам'ятовується більш надійно, ніж якби ми намагалися запам'ятати її спеціально. Мимоволі запам'ятовується матеріал, що виявляється в центрі уваги, і особливо тоді, коли з ним зв'язана певна розумова робота. Здатність постійно накопичувати інформацію є найважливішою особливістю психіки, носить універсальний характер, охоплює всі сфери й періоди психічної діяльності й у багатьох випадках реалізується автоматично, майже несвідомо.
Ефективність довільної пам'яті залежить:
1. Від цілей запам'ятовування
(наскільки міцно, довго людина хоче запам'ятати).
2. Від прийомів завчання.
Прийоми завчання бувають:
а) механічне дослівне багаторазове повторення -
працює механічна пам'ять, витрачається багато сил, часу, а результати низькі.
6) логічний переказ,
що включає логічне осмислення матеріалу, систематизацію, виділення головних логічних компонентів інформації, переказ своїми словами - працює логічна пам'ять (значеннєва) - вид пам'яті, заснований на встановленні в запам'ятовує матеріалі, що, значеннєвих зв'язків.
в) образні прийоми
запам'ятовування (переклад інформації в образи, графіки, схеми, картинки) - працює образна пам'ять. Образна пам'ять буває різних типів: зорова, слухова, моторно-рухова, смакова, дотикальна, нюхова, емоційна;
г) мнемотехнічні прийоми
запам'ятовування (спеціальні прийоми для полегшення запам'ятовування).
Пам'ять є у всіх живих істот. З'явилися дані про здатності до запам'ятовування навіть у рослин. У самому широкому змісті пам'ять можна визначити як механізм фіксації ні формації, придбаної й використовуваної живим організмом.
Людська пам'ять - це насамперед нагромадження, закріплення, збереження й наступне відтворення людиною свого досвіду, тобто всього, що з ним відбулося. Пам'ять - це спосіб існування психіки в часі, утримання минулого, тобто того, чого вже немає в сьогоденні. Тому пам'ять - необхідна умова єдності людської психіки,
нашої психологічної ідентичності.
Більшість психологів визнає існування декількох рівнів пам'яті, що розрізняються по тому, як довго на кожному з них може зберігатися інформація. Першому рівню відповідає сенсорний тип пам'яті.
Її системи втримують досить точні й повні дані про те, як сприймається мир нашими органами почуттів на рівні рецепторів. Тривалість збереження даних 0,1- 0,5 сек.
Якщо отримана інформація приверне увагу вищих відділів мозку, вона буде зберігатися ще близько 20 сек. (без повторення або повторного відтворення сигналу, поки мозок її обробляє й інтерпретує). Це другий рівень - короткочасна пам'ять.
Короткочасна пам'ять все-таки піддається свідомій регуляції, може контролюватися людиною. А «безпосередні відбитки» сенсорної інформації повторити не можна, вони зберігаються лише десяті частки секунди й продовжити їхня психіка можливості не має.
Будь-яка інформація спочатку попадає в короткочасну пам'ять, що забезпечує запам'ятовування однократно пред'явленої інформації на короткий час, після чого інформація може забутися повністю або перейти в довгострокову пам'ять, але за умови 1-2-кратного повторення. Короткочасна пам'ять (КП) обмежена по обсязі, при однократному пред'явленні в КП міститься в середньому 7(2. Це магічна формула пам'яті людини, тобто в середньому з одного разу людина може запам'ятати від 5 до 9 слів, цифр, чисел, фігур, картинок, шматків інформації. Головне домогтися, щоб ці «шматки» були більш інформаційно насичені за рахунок угруповання, об'єднання цифр, слів у єдиний цілісний «шматок-образ».
Довгострокова пам'ять
забезпечує тривале збереження інформації. Вона буває двох типів:
1) ДП зі свідомим доступом (тобто людина може по своїй волі витягти, згадати потрібну інформацію);
2) ДП закрита (людина в природних умовах не має до неї доступу, лише при гіпнозі, при роздратуванні ділянок мозку може одержати до неї доступ і актуалізувати у всіх деталях образи, переживання, картини всього життя).
Оперативна пам'ять
- вид пам'яті, що проявляється в ході виконання певної діяльності, що обслуговує цю діяльність завдяки збереженню інформації, що надходить як із КП, так і із ДП, необхідної для виконання поточної діяльності.
Проміжна пам'ять забезпечує збереження інформації протягом декількох годин, накопичує інформацію протягом дня, а час нічного сну приділяється організмом для очищення проміжної пам'яті й категоризації інформації, накопиченої за минулий день, перекладу її в довгострокову пам'ять. По закінченні сну проміжна пам'ять знову готова до прийому нової інформації. У людини, що спить менш трьох годин у добу, проміжна пам'ять не встигає очищатися, у результаті порушується виконання розумових, обчислювальних операцій, знижується увага, короткочасна пам'ять, з'являються помилки в мові, у діях.
Пам'ять, як і будь-який інший пізнавальний психічний процес, має певні характеристики. Основними характеристиками пам'яті є: обсяг, швидкість засвоєння, точність відтворення, тривалість збереження, готовність до використання збереженої інформації.
06ъем пам'яті
- це найважливіша інтегральна характеристика пам'яті, що характеризує можливості запам'ятовування й збереження інформації,
Швидкість відтворення
характеризує здатність людини використати в практичній діяльності наявну в нього інформацію. Як правило, зустрічаючись із необхідністю вирішити яке-небудь завдання або проблему, людина звертається до інформації, що зберігається в пам'яті.
Точність відтворення
відбиває здатність людини точно зберігати, а сам головне, точно відтворювати відбиту в пам'яті інформацію. Тривалість збереження
відбиває здатність людини втримувати певний час необхідну інформацію. Наприклад, людина готується до іспиту. Запам'ятовує одну навчальну тему, а коли починає вчити наступну, то раптом виявляє, що не пам'ятає те, що вчив перед цим. Іноді буває по-іншому. Людина запам'ятала всю необхідну інформацію, але коли треба було неї відтворити, то він не зміг цього зробити, Однак через деякий час він з подивом відзначає, що пам'ятає все, що зумів вивчити. У цьому випадку ми зіштовхуємося з іншою характеристикою пам'яті - готовністю відтворити відбиту в пам'яті інформацію.
Запам'ятовування -
це процес засвоєння й наступного збереження сприйнятої інформації. По ступені активності протікання цього процесу прийнято виділяти два види запам'ятовування: ненавмисне (або мимовільне)
і навмисне (або довільне).
Ненавмисне
запам'ятовування - це запам'ятовування без заздалегідь поставленої мети, без використання яких-небудь прийомів і прояву вольових зусиль. Це простої засвоєння того, що впливало на нас і зберегло деякий слід від порушення в корі головного мозку. Найкраще запам'ятовується те, що має життєво важливе значення для людини: усе, що пов'язане з його інтересами й потребами, із цілями й завданнями його діяльності.
На відміну від мимовільного запам'ятовування довільне
(або навмисне) запам'ятовування характеризується тим, що людина ставить перед собою певну мету - запам'ятати якусь інформацію - і використає спеціальні прийоми запам'ятовування. Довільне запам'ятовування являє собою особливу й складну розумову діяльність, підлеглу завданню запам'ятати. Крім того, довільне запам'ятовування містить у собі різноманітні дії, виконувані для того, щоб краще досягти поставленої мети. До таких дій ставиться завчання,
суть якого полягає в багаторазовому повторенні навчального матеріалу до повного й безпомилкового його запам'ятовування.
Головна особливість навмисного запам'ятовування - це прояв вольових зусиль у вигляді постановки завдання на запам'ятовування. Багаторазове повторення дозволяє надійно й міцно запам'ятати матеріал, у багато разів перевищуючий обсяг індивідуальної короткочасної пам'яті.
Запам'ятовується, як і усвідомлюється, насамперед те, що становить мету дії. Однак те, що не ставиться до мети дії, запам'ятовується гірше, при довільному запам'ятовуванні, спрямованому саме на даний матеріал. При цьому все-таки необхідно враховувати, що переважна більшість наших систематичних знань виникає в результаті спеціальної діяльності, ціль якої - запам'ятати відповідний матеріал, для того щоб зберегти його в пам'яті. Така діяльність, спрямована на запам'ятовування й відтворення утриманого матеріалу, називається мнемічної діяльністю.
По іншій ознаці - по характері зв'язків (асоціацій), що лежать в основі пам'яті, - запам'ятовування ділиться на механічне
й осмислене.
Механічне запам'ятовування -
це запам'ятовування без усвідомлення логічного зв'язку між різними частинами сприйманого матеріалу. Основою механічного запам'ятовування є асоціації по суміжності.
На відміну від цього осмислене запам'ятовування
засноване на розумінні внутрішніх логічних зв'язків між окремими частинами матеріалу.
Якщо порівнювати ці способи запам'ятовування матеріалу, то можна дійти висновку про те, що осмислене запам'ятовування набагато продуктивніше. При механічному запам'ятовуванні в пам'яті через одна година залишається тільки 40 % матеріалу, а ще через кілька годин - усього 20 %, а у випадку осмисленого запам'ятовування 40 % матеріалу зберігається в пам'яті навіть через 30 днів.
Сприйняття матеріалу досягається різними прийомами, і насамперед виділенням у досліджуваному матеріалі головних думок і групуванням їх у вигляді плану.
Корисним прийомом осмислення матеріалу є порівняння, тобто знаходження подібності й розходження між предметами, явищами, подіями й т.д.
Найважливішим методом осмисленого запам'ятовування матеріалу й досягнення високої міцності його збереження є метод повторення.
Повторення - найважливіша умова оволодіння знаннями, уміннями, навичками. Але, щоб бути продуктивними, повторення повинні відповідати певним вимогам. По-перше, завчання протікає нерівномірно: слідом за підйомом у відтворенні може наступити деяке його зниження. По-друге, завчання йде стрибками. Іноді кілька повторень підряд не дають істотного приросту в пригадуванні, але потім, при наступних повтореннях, відбувається різке збільшення обсягу засвоєного матеріалу. По-третє, якщо матеріал у цілому не представляє праці для запам'ятовуванні, те перші повторення дають кращий результат, чим наступні. По-четверте, якщо матеріал важкий, то запам'ятовування йде, навпаки, спочатку повільно, а потім швидко. Це пояснюється тим, що дії перших повторень через труднощі матеріалу недостатній і приріст обсягу матеріалу, що запам'ятовує, зростає лише при багаторазових повтореннях. По-п'яте, повторення потрібні не тільки тоді, коли ми вчимо матеріал, але й тоді, коли треба закріпити в пам'яті те, що ми вже вивчили. При повторенні навченого матеріалу його міцність і тривалість збереження зростають багаторазово.
Дуже важливо також правильно розподілити повторення в часі. У психології відомі два способи повторення: концентроване
й розподілене.
При першому способі матеріал заучується в один прийом, повторення треба одне за іншим без перерви. При розподіленому повторенні кожне читання відділене від іншого деяким проміжком. Дослідження показують, що розподілене повторення раціональніше концентрованого. Воно заощаджує час і енергію, сприяючи більше міцному засвоєнню знань.
Дуже близький до методу розподіленого завчання метод відтворення під
час завчання.
Його суть складається в спробах відтворити матеріал, що ще повністю не виучений. Наприклад, вивчити матеріал можна двома способами:
а) обмежитися тільки читанням і читати доти, поки не виникне впевненість, що він виучений;
б) прочитати матеріал один-два разу, потім спробувати його вимовити, після чого знову прочитати його кілька разів і знову спробувати відтворити й т.д.
Експерименти показують, що другий варіант набагато продуктивніше й доцільніше. Завчання йде швидше, а збереження стає більше міцним.
Успіх запам'ятовування багато в чому залежить від рівня самоконтролю. Проявом самоконтролю є спроби відтворити матеріал при його завчанні. Такі спроби допомагають установити, що ми запам'ятали, які помилки допустили при відтворенні й на що варто звернути увагу в наступному читанні. Крім того, продуктивність запам'ятовування залежить і від характеру матеріалу. Наочно-образний матеріал запам'ятовується краще словесного, а логічно зв'язаний текст відтворюється повніше, ніж розрізнені пропозиції.
Збереження -
процес активної переробки, систематизації, узагальнення матеріалу, оволодіння ім.Збереження заученого залежить від глибини розуміння. Добре осмислений матеріал запам'ятовується краще. Збереження залежить також від установки особистості. Значимий для особистості матеріал не забувається. Забування відбувається нерівномірно: відразу після завчання забування сильніше, потім воно йде повільніше. От чому повторення не можна відкладати, повторювати треба незабаром після завчання, поки матеріал не забутий.
Іноді при збереженні спостерігається явище ремінісценції.
Суть її в тім, що відтворення, відстрочене на 2-3 дні, виявляється краще, ніж безпосередньо після завчання. Ремінісценція проявляється особливо яскраво, якщо первісне відтворення не було досить осмисленим. З фізіологічної точки зору ремінісценція пояснюється тим, що відразу після завчання, за законом негативної індукції, наступає гальмування, а потім воно знімається. Установлено, що збереження може бути динамічним і статичним. Динамічне збереження проявляється в оперативній пам'яті, а статичне - у довгостроковій. При динамічному збереженні матеріал змінюється мало, при статичному, навпаки, він обов'язково піддається реконструкції й певній переробці.
Міцність збереження забезпечується повторенням, що служить підкріпленням і охороняє від забування, тобто від вгасання тимчасових зв'язків у корі головного мозку. Повторення повинне бути різноманітним, проводитися в різних формах: у процесі повторення факти необхідно порівнювати, зіставляти, їх треба приводити в систему. При одноманітному повторенні відсутня розумова активність, знижується інтерес до завчання, а тому й не створюється умов для міцного збереження. Ще більше значення для збереження має застосування знань. Коли знання застосовуються, вони запам'ятовуються мимоволі.
Відтворення
й дізнавання -
процеси відновлення раніше сприйнятого. Розходження між ними полягає в тім, що дізнавання відбувається при повторній зустрічі з об'єктом, при повторному його сприйнятті, відтворення ж - під час відсутності об'єкта.
Відтворення може бути мимовільним
і довільним.
Мимовільне - це ненавмисне відтворення, без мети згадати, коли образи спливають самі собою, найчастіше по асоціації. Довільне відтворення - цілеспрямований процес відновлення у свідомості минулих думок, почуттів, прагнень, дій. Іноді довільне відтворення відбувається легко, іноді вимагає зусиль. Свідоме відтворення, пов'язане з подоланням відомих утруднень, що вимагає вольових зусиль, називається пригадуванням.
Якості пам'яті найбільше чітко виявляються при відтворенні. Воно є результатом і запам'ятовування, і збереження. Судити про запам'ятовування й збереження ми можемо тільки по відтворенню. Відтворення - не просте механічне повторення відбитого. Відбувається реконструкція, тобто розумова переробка матеріалу: змінюється план викладу, виділяється головне, вставляється додатковий матеріал, відомий з інших джерел.
Успішність відтворення залежить від уміння відновити зв'язку, які були утворені при запам'ятовуванні, і від уміння користуватися планом при відтворенні.
Фізіологічна основа дізнавання й відтворення - пожвавлення слідів колишніх порушень у корі головного мозку. При дізнаванні пожвавлюється слід порушення, що був уторований при запам'ятовуванні.
Форми відтворення:
- дізнавання - прояв пам'яті, що виникає при повторному сприйнятті об'єкта;
- спогад, що здійснюється при відсутності сприйняття об'єкта;
- пригадування, що представляє собою найбільш активну форму відтворення, багато в чому залежну від ясності поставлених завдань, від ступеня логічної впорядкованості що запам'ятовує й збереженої в ДП інформації;
- ремінісценція - відстрочене відтворення раніше сприйнятого;
- эйдетизм - зорова пам'ять, що довго зберігає яскравий образ із усіма деталями сприйнятого.
Дізнавання
якого-небудь об'єкта відбувається в момент його сприйнятті й означає, що відбувається сприйняття об'єкта, подання про яке сформувалося в людини або на основі особистих вражень (подання пам'яті), або на основі словесних описів (подання уяви). Процеси дізнавання відрізняються друг від друга ступенем визначеності. Найменш певне дізнавання в тих випадках, коли ми випробовуємо тільки почуття знайомості
об'єкта, а ототожнити його із чим-небудь із минулого досвіду не можемо. Подібні випадки характеризуються невизначеністю дізнавання.
Між певним і невизначеним дізнаванням є багато загального. Обоє цих варіанта дізнавання розгортаються поступово, і тому вони часто близькі до пригадування, а отже, є складним розумовим і вольовим процесом.
Забування - природний процес. Багато чого з того, що закріплено в пам'яті, згодом у тім або іншому ступені забувається. І боротися із забуванням потрібно тільки тому, що часто забувається необхідне, важливе, корисне. Забувається в першу чергу те, що не застосовується, не повторюється, до чого немає інтересу, що перестає бути для людини істотним. Деталі забуваються скоріше, звичайно довше зберігаються в пам'яті загальні положення, виводи.
Забування проявляється у двох основних формах:
а) неможливість пригадати або довідатися;
б) невірне пригадування або дізнавання.
Між повним відтворенням і повним забуванням існують різні ступені відтворення й дізнавання. Деякі дослідники називають їх «рівнями пам'яті». Прийнято виділяти три таких рівні:
1) відтворююча пам'ять;
2) пам'ять, що пізнає;
3) полегшуюча пам'ять.
Забування протікає в часі нерівномірно. Найбільша втрата матеріалу відбувається відразу ж після його сприйняття, а надалі забування йде повільніше.
Забування може бути повним
або частковим, тривалим
або тимчасовим.
При повнім забуванні закріплений матеріал не тільки не відтворюється, але й не упізнається. Часткове забування матеріалу відбувається тоді, коли людина відтворює його не весь або з помилками, а також тоді, коли тільки довідається, але не може відтворити.
Тривале (повне або часткове) забування характеризується тим, що людині протягом довгого часу не вдається відтворити, пригадати що-небудь. Часте забування буває тимчасовим, коли людина не може відтворити потрібний матеріал у цей момент, але через деякий час все-таки відтворює його.
Забування може бути обумовлено різними факторами.Перший і самий очевидний з них - час.
Менш години потрібно, щоб забути половину механічно заученого матеріалу.
Для зменшення забування
необхідно:
1) розуміння, осмислення інформації
2) повторення інформації
Забування в значній мірі залежить від характеру діяльності, що безпосередньо передує запам'ятовуванню й відбувається після її.
Негативний вплив попередньому запам'ятовуванню діяльності одержало назву проактивного гальмування.
Негативний вплив наступної за запам'ятовуванням діяльності називають ретроактивне гальмування,
воно особливо яскраво проявляється в тих випадках, коли слідом за завчанням виконується подібна з ним діяльність або якщо ця діяльність вимагає значних зусиль.
Можна припустити очевидну залежність: чим більше час знаходження інформації в психіці, тим глибше забування. Але для психіки характерні парадоксальні явища: люди похилого віку легко згадують про давно минулому, але настільки ж легко забувають тільки що почуте. Цей феномен називається «законом Рибо», законом зворотного ходу пам'яті.
Важливим фактором забування звичайно вважають ступінь активності використання наявної інформації.
Забувається те, у чому немає постійній потребі або необхідності. Це справедливо найбільше стосовно семантичної пам'яті на інформацію, отриману в дозрілих літах.
Забування може бути обумовлено роботою захисних механізмів нашої психіки,
які витісняють зі свідомості в підсвідомість мнас, що травмують, враження, де вони потім більш-менш надійно втримуються. Отже, «забувається» те, що порушує психологічну рівновагу, викликає постійну негативну напругу («мотивоване забування»).
Другими формами забування є помилкове пригадування
й помилкове дізнавання.
Загальновідомо, що сприйняте нами із часом втрачає в спогаді свою яскравість і виразність, стає блідим і неясним. Однак зміни сприйнятого раніше матеріалу можуть носити й інший характер, коли забування виражається не у втраті ясності й виразності, а в істотній невідповідності пригаданого дійсно сприйнятому.
Основними істотними причинами забування, що виходить за рамки середньостатистичних значень, є різні хвороби нервової системи, а також сильні психічні й фізичні травми. У цих випадках іноді наступає явище, називане ретроградною амнезією. Вона характеризується тим, що забування охоплює собою період, що передує події, що послужила причиною амнезії. Із часом цей період може зменшитися, і навіть більше того, забуті події можуть повністю відновитися в пам'яті.
Забування також наступає швидше при розумовому або фізичному стомленні. Причиною забування може бути й дія сторонніх подразників, що заважають зосередитися на потрібному матеріалі, наприклад дратівних звуків або предметів, що перебувають у поле нашого зору.
Пам'ять - одна із самих уразливих здатностей людини, її різноманітні порушення досить поширені. Індивідуальні параметри людської пам'яті відрізняються дуже більшим діапазоном, тому поняття «нормальна пам'ять» досить розпливчасто. Наприклад, ваші спогади раптом стають живі й різкі, детальніше звичайного, у них відтворюються самі дрібні подробиці, ви й не підозрювали, що все це «помнете». У цьому випадку говорять про гіперфункції пам'яті,
що зв'язана звичайно із сильним порушенням, пропасним хвилюванням, прийомом деяких наркотиків або гіпнотичним впливом.
Порушення емоційної рівноваги, почуття непевності й тривожності задають тематичну спрямованість гіперфункції пам'яті, що приймає в цих випадках форму нав'язливих спогадів.
Ми непереборно згадуємо свої вкрай неприємні або ганебні вчинки.
Набагато частіше зустрічається ослаблення функцій пам'яті, часткова втрата здатності зберігати або відтворювати наявну інформацію. До самих ранніх проявів погіршення пам'яті ставиться ослаблення вибірної репродукції,
утруднення у відтворенні необхідного в цей момент матеріалу.
При амнезії
спочатку втрачаються здатності запам'ятовувати нову інформацію, а потім послідовно скорочуються інформаційні запаси пам'яті. У першу чергу забувається те, що було засвоєно зовсім недавно, тобто нові дані й нові асоціації, потім втрачаються спогади про останні роки життя. Зафіксовані в пам'яті події дитинства, юності зберігаються набагато довше.
Порушення безпосередньої пам'яті, або «корсаковский синдром»,
проявляється в тім, що порушено пам'ять на поточні події, людина забуває, що він тільки що зробив, сказав, побачив, тому нагромадження нового досвіду й знань стає неможливим, хоча колишні знання можуть зберігатися.
Виділяють також порушення опосередкованої пам'яті, коли опосередковані способи запам'ятовування, наприклад малюнки, символи, пов'язані з якоюсь інформацією, не допомагають, а утрудняють роботу пам'яті, тобто підказка не допомагають у цьому випадку, а заважають.
Якщо при повноцінному функціонуванні пам'яті спостерігається «ефект Зейгарник»,
тобто незавершені дії запам'ятовуються краще, те при багатьох порушеннях пам'яті відбувається й порушення мотиваційних компонентів пам'яті, тобто незавершені дії забуваються.
Цікаві факти обманів пам'яті, що мають звичайно форму вкрай однобічної вибірковості спогадів, помилкових спогадів і перекручувань
пам'яті. Обумовлено вони звичайно сильними бажаннями, незадоволеними потребами й потягами. Перекручування пам'яті часто пов'язані з ослабленням здатності розрізняти своє й чуже, те, що людина переживала й дійсності, і те, про що він чув або читав. При багаторазовому повторенні таких спогадів відбувається їхня повна персоніфікація,
тобто людина зовсім природно й органічно вважає своїми чужі думки, ідеї, які він іноді сам і відкидав, згадує про деталі подій, у яких ніколи не брав участь. Це показує, наскільки пам'ять тісно пов'язана з уявою, фантазією й з тим, що іноді називають психологічною реальністю.
Виявилося, що більшу роль у закріпленні інформації грають ті ж підкіркові області, які відповідальні за афективну й мотиваційну активацію психіки.
Наш психічний мир різноманітний і різнобічний. Завдяки високому рівню розвитку нашої психіки ми багато чого можемо й багато чого вміємо. У свою чергу, психічний розвиток можливо тому, що ми зберігаємо придбаний досвід і знання. Усе, що ми довідаємося, кожне наше переживання, враження або рух залишають у нашій пам'ятівідомий слід, що може зберігатися досить тривалий час і при відповідних умовах проявлятися знову й ставати предметом свідомості. Тому під пам'яттю
ми розуміємо запечатані, збереження, наступне дізнавання й відтворення слідів минулого досвіду.
Саме завдяки пам'яті людей у стані накопичувати інформацію, не втрачаючи колишніх знань і навичок. Пам'ять займає особливе місце серед психічних пізнавальних процесів. Багатьма дослідниками пам'ять характеризується як «наскрізний» процес, що забезпечує наступність психічних процесів і поєднує всі пізнавальні процеси в єдине ціле.
Свідомість того, що сприйманий у цей момент предмет або явище сприймалися в минулому, називається дізнаванням.
Однак ми можемо не тільки дізнаватися предмети. Ми можемо викликати в нашому знанні образ предмета, що у цей момент ми не сприймаємо, але сприймали його раніше. Цей процес - процес відтворення образа предмета, сприйманого нами раніше, але не сприйманого в цей момент, називається відтворенням.
Відтворюються не тільки сприймані в минулому предмети, по й наші думки, переживання, бажання, фантазії й т.д.
Необхідною передумовою дізнавання й відтворення є запам'ятовування,
того, що було сприйнято, а також його наступне збереження.
Таким чином, пам'ять - це складний психічний процес, що складається з декількох приватних процесів, зв'язаних один з одним. Пам'ять необхідна людині, - вона дозволяє йому накопичувати, зберігати й згодом використати особистий життєвий досвід, у ній зберігаються знання й навички. Перед психологічною наукою коштує ряд складних завдань, пов'язаних з вивченням процесів пам'яті: навчання того, як запам'ятовуються сліди, які фізіологічні механізми цього процесу, які умови сприяють цьому збереженню, які його границі, які прийоми можуть дозволити розширити обсяг відбитого матеріалу. Крім цього існують і інші питання, на які необхідно дати відповідь. Наприклад, як довго можуть зберігатися ці сліди, які механізми збереження слідів на короткі й довгі відрізки часу, які ті зміни, які перетерплюють сліди пам'яті, що перебувають у схованому (латентному) стані і як ці зміни впливають на протікання пізнавальних процесів людини.
1. Крутецкий В.А. Психологія. - М.: Освіта, 1986.
2. Маклаков А.Г. Загальна психологія. - Спб.: Питер, 2001.
3. Загальна психологія. За редакцією В. В. Богословського. - М.: Освіта, 1973.
4. Столяренко Л.Д. Основи психології. - Ростов н/Д: Фенікс, 1999.
5. Лурия А.Р. Маленька книжка про велику пам'ять. Изд.МГУ, 1968.
6. Немов Р.С. Психологія. Кн. 1. «Загальні основи психології», 1997.
7. Петров Е.А. «Метод навчання ЦИТ», 1932.
8. Платонов К.К. «Цікава психологія», 1962.
9. Файгенберг И.М. Пам'ять і навчання. ЦОЛИТУВ. – М, 1984.
|