Класичний психоаналіз З.Фрейда
ЗМІСТ
ВСТУП
1. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПСИХОАНАЛІЗУ
2. СТРУКТУРНА МОДЕЛЬ ПСИХІКИ ЗА ФРЕЙДОМ
3. КОМПЛЕКСИ ЕДІПА І ЕЛЕКТРИ
4. ЕТАПИ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ В КЛАСИЧНОМУ ПСИХОНАЛІЗІ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
ВСТУП
На початку XX ст. психологія вступила в другий період кризи – так званий період "відкритої кризи", що тривала до середини 30-х рр. XX ст. і була пов'язана з виникненням нових теоретичних напрямів психології, котрі прийшли на зміну асоціаністської психології Вундта і заявили про себе в якості нових загальнопсихологічних теорій.
Розвиток психології супроводжувався швидким накопиченням нових фактів, які вимагали і нових теоретичних узагальнень. На зміну асоціанізму і структуралізму, приходять функціоналізм, біхевіоризм і гештальтпсихологія, які в перших десятиліттях XX сторіччя оформляються як провідні світові психологічні системи. У цей же час закріпив своє становище психоаналіз Зиґмунда Фрейда, який корінним чином змінив уявлення людей про психіку, дозволив їм зрозуміти велике значення "великого несвідомого" – тієї області психічної сфери, що неможливо пізнати за допомогою раціональних або "позитивних" методів. Так виник фрейдизм, який назвали на честь свого творця – Зиґмунда Фрейда. У подальшому у нього знайшлось як багато противників, так і багато прибічників. Учні Фрейда розвинули вчення далі, назвали свої теорії дещо іншими іменами, а ті положення, що були висунуті та обґрунтовані самим Фрейдом, отримали назву "класичний психоаналіз".
1. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПСИХОАНАЛІЗУ
Психоаналіз – група психологічних теорій особистості, методів дослідження ментальних процесів, а також методів терапії невротичних захворювань. Засновником теорії психоаналізу є австрійський вчений кінця ХІХ – початку ХХ століття Зиґмунд Фрейд (відповідно, і вчення, що він розробив, називається "фрейдизм" або класичний чи ортодоксальний психоаналіз). Вплив на теорію Фрейда мали нові на той час поняття енергії, введене Гельмгольцем та теорія еволюції Дарвіна.
Психоаналіз постав як теорія, що спиралася на клінічні спостереження та дослідження, а також на ідеї щодо структури психічного апарату, динаміки ментальних процесів, придушення, супротив, перенесення, тощо. Згідно психоаналізу, особистість розглядається як "машина, що приводиться в рух енергією лібідо – тілесною енергією, статевим бажанням, і поступово розвивається через зовнішню заборону прямого виявлення лібідо, у переносі його на соціально схвалювані чи корисні для людини види діяльності" [5; с. 12].
В часи Фрейда у психології панувало сприйняття людини, як розумної істоти, котра усвідомлює свою поведінку та керує нею. Теорія Фрейда пропонувала іншу картину, згідно якої людина перебуває у стані неперервного конфлікту, джерела якого лежать у сфері неусвідомлюваних статевих та агресивних спрямувань. Тому психоаналіз ще називають психодинамічною теорією: він уважає поведінку людини детермінованою складною взаємодією конкуруючих психічних сил.
Роком народження психоаналізу прийнято вважати 1880, коли Йозеф Броєр, колега й товариш Фрейда, повідомив йому про свої спостереження щодо пацієнтки Анни О. (Берта Паппенгейм), яка, розповідаючи про себе, схоже, вилікувалася від симптомів істерії. Під час терапії була використана техніка гіпнозу. Фрейд почав використовувати ту ж саму техніку зі своїми пацієнтами і підтвердив результати Броєра. Ці спостереження були опубліковані в спільній праці «Дослідження істерії», де було висунуто припущення, що симптоми цього захворювання визначаються замаскованими спогадами про забуті травмуючи події. Причину забування цих подій Фрейд вбачав у конфлікті між певними імпульсами, що пов’язані з даними подіями, та моральними засадами.
Пізніше Броєр відійшов від досліджень. Працюючи окремо, Фрейд визначив, що пацієнт може наблизитися до розкриття забутих подій не тільки під час гіпнозу, але й при використанні техніки вільних асоціацій. Ряд клінічних досліджень також показав, що ця техніка дієва не тільки з істерією, але й із неврозом нав’язливих станів сексуальної природи, який нерідко виникає в дитячому віці. Фрейд вводить термін "Едипів комплекс" для позначення дитячих переживань, пов’язаних з бажанням володіти одним з батьків протилежної статі та суперництвом з батьком спільної статі.
В період з 1895 по 1905 рік інновації Фрейда привели до розвитку його теорії. Було розроблено топографічну модель психіки, яку вчений поділив на три секції: несвідоме, передсвідоме та свідоме. Він класифікував захисні механізми, які заважають деяким субстанціям з несвідомого потрапити в сферу свідомого. Однією з найдієвіших технік, що дозволяє розкрити несвідомі бажання, Фрейд вважав тлумачення сновидінь, бо під час сну ці захисні механізми послаблюють свою діяльність.
В 1923 році Фрейд сформулював теорію функціонування психіки в термінах її структурної організації. Психічні функції було згруповано згідно тієї ролі, яку вони відігравали у внутрішньому психічному конфлікті. Фрейд виділив три основних структури психіки: Воно (Ід), Я (Его) та Над-Я (Супер-Его) [5; с. 9].
Теорія Зиґмунда Фрейда зазнала багато критики з боку його сучасників-вчених. Вчений світ визнав право психоаналізу на існування тільки після того, як в 1906 році Фрейда підтримав Карл Густав Юнг. Проте пізніше Юнг та деякі інші послідовники Фрейда (Адлер, Ранк, Ференці) відокремилися від нього і започаткували свої психоаналітичні школи як альтернативу фрейдівському вченню.
Згідно Фрейдові, початком та основою психічного життя людини є різноманітні біологічні механізми. Так, він вважав, що в кожній людині закладені потяги до інцесту, канібалізму та жага вбивства. Фрейд наполягав на тому, що духовний онтогенез людини скорочено повторює хід розвитку людства в силу того, що в своїх психічних структурах кожна людина несе тягар переживань віддалених предків.
Вкрай важливу роль в формуванні людини, на думку Фрейда, відіграють два глобальних космічних інстинкти: Ерос (сексуальний інстинкт, інстинкт життя, самозбереження) і Танатос (інстинкт смерті, агресії, деструкції). Людська життєдіяльність, за Фрейдом, – це боротьба цих двох вічних сил, і саме вони є двигунами прогресу. Носієм статевого інстинкту є психічна енергія з сексуальним забарвленням (лібідо).
Несвідомі (в першу чергу, сексуальні) прагнення особистості складають її потенціал і основне джерело активності, дають мотивацію для дій. В силу неможливості задоволення інстинктивних потреб в їх природній формі через соціальні нормативні обмеження, людина шукає компроміс між глибинним потягом та суспільно прийнятною формою його реалізації.
2. СТРУКТУРНА МОДЕЛЬ ПСИХІКИ ЗА ФРЕЙДОМ
В 1923 році Зиґмунд Фрейд сформулював теорію функціонування психіки в термінах її структурної організації. Психічні функції було згруповано згідно тієї ролі, яку вони відігравали у внутрішньому психічному конфлікті. Фрейд виділив три основних структури психіки: Воно (Ід), Я (Его) та Над-Я (Супер-Его).
Ід (Воно) – примітивні, інстинктивні й уроджені аспекти особистості (сон, їжа, дефекація, копуляція). Ід наповняє наше поводження енергією. Ід має своє центральне значення для індивідуума протягом усього життя, воно не має ніяких обмежень, воно хаотичне. Будучи вихідною структурою психіки, Ід виражає первинний принцип усього людського життя – негайну розрядку психічної енергії, стримування якої приводить до напруги в особистісному функціонуванні. Ця розрядка одержала назву принцип задоволення. Підкоряючись цьому принципу і не знаючи страху чи тривоги, Ід може становити небезпеку для індивідуума і суспільства. Також «Воно» відіграє роль посередника між соматичними і психічними процесами.
Фрейдом були описані два процеси, за допомогою яких Ід рятує особистість від напруги: рефлекторні дії (наприклад, кашель у відповідь на роздратування дихальних шляхів) і первинні процеси (які формують психічні образи, безпосередньо пов'язані з задоволенням основної потреби). Первинні процеси – нелогічна, ірраціональна форма людського вираження. Вони характеризуються нездатністю придушувати імпульси і розрізняти реальне і нереальне. Прояв поведінки як первинного процесу може привести до загибелі індивідуума, якщо не з'являться зовнішні джерела задоволення потреб. Так немовлята, за твердженням Фрейда не можуть відкладати задоволення своїх первинних потреб. І тільки після усвідомлення ними існування зовнішнього світу, з'являється здатність до відкладання задоволення цих потреб. З моменту появи цього знання виникає наступна структура – Его.
Его (Я) – це компонент психічного апарата, відповідальний за прийняття рішень. З метою перетворення і реалізації потреб у соціально прийнятному контексті, Его черпає з Ід частину енергії, забезпечуючи безпеку і самозбереження організму. Воно використовує стратегії осмислення і сприйняття у своєму прагненні задовольняти бажання і потреби «Воно». Его у своїх проявах керується принципом реальності, мета якого – збереження цілісності організму шляхом відстрочення у часі задоволення до виникнення можливості його розрядки і/або відповідних умов зовнішнього середовища. Его було названо Фрейдом "вторинним процесом". Звільнення деякої кількості енергії Его для вирішення проблем на вищому рівні психіки є однією з основних цілей психоаналітичної терапії.
Супер-Его – останній компонент особистості, що розвивається, функціонально визначаючи систему цінностей, норм і етики, розумно сумісних з тими, що прийнято в оточенні індивідуума. Будучи морально-етичною силою особистості, Супер-Его є наслідком тривалої залежності від батьків. Далі функцію розвитку бере соціум (школа, однолітки і т. д.). Супер-Его підрозділяється на дві підсистеми: сумління і Его-ідеал. Сумління здобувається за допомогою батьківських покарань. Воно включає здатність до критичної самооцінки, наявність моральних заборон і виникнення почуття провини в дитини. Заохочувальний аспект Супер-Его – Его-ідеал. Він формується з позитивних оцінок батьків і призводить індивідуума до встановлення для себе високих стандартів. Супер-Его вважається цілком сформованим, коли батьківський контроль заміняється на самоконтроль. Важливо відзначити – принцип самоконтролю не служить принципу реальності: Супер-Его направляє людину до досконалості в думках, словах і вчинках, намагаючись переконати її в перевазі ідеалістичних ідей над реалістичними.
Отже, модель особистості, створена Фрейдом, являє собою трьохповерхову формацію:
· нижній шар (Воно), найбільш примітивна інстанція, що охоплює все природжене, генетично первинне, підпорядковане принципу задоволення й нічого не знає ані про реальність, ані про суспільство. Вона споконвічно ірраціональна й аморальна; її вимоги повинна задовольняти інстанція Я (Его)
· середній шар (Я) відповідає принципу реальності, виробляючи ряд механізмів, що дозволяють адаптуватися до середовища, справлятися з його вимогами. Я - посередник між стимулами, що йдуть як з навколишнього світу, так і із глибин організму, з одного боку, і відповідними руховими реакціями з іншого. До функцій Я відноситься самозбереження організму, запам’ятовування досвіду зовнішніх впливів, запобігання загрозливим впливам, контроль над вимогами інстинктів (що виходять від Воно)
· верхній шар (Над-Я) служить джерелом моральних і релігійних почуттів, є контролюючим і караючим агентом. Якщо Воно визначене генетично, а Я – продукт індивідуального досвіду, то Над-Я – продукт впливів, що виходять від інших людей. Виникає в ранньому дитинстві і залишається практично незмінним у наступні роки.
Найбільш жорстокі, войовничі шари – Воно та Над-Я. Вони з двох боків атакують Я, породжуючи невротичний тип поведінки. Оскільки з розвитком суспільства шар Над-Я неминуюче збільшується, стає більш масивним і важким, то і вся історія людства розглядається Фрейдом як історія прогресуючого психозу.
3. КОМПЛЕКСИ ЕДІПА І ЕЛЕКТРИ
Фрейд надавав важливої ролі в формуванні та життєдіяльності особистості також Едіповому комплексу. Досліджуючи сновидіння своїх пацієнтів, Фрейд звернув увагу на те, що значна частина них з обуренням розповідали йому сновидіння, основним мотивом яких був статевий зв'язок з матір'ю (інцест). Виділивши це в деяку тенденцію, Фрейд робить висновок, що "найперше соціальне прагнення людини спрямовано на матір, в той час як найперше насильницьке бажання і ненависть спрямовані на батька" [1; с. 424].
В комплексі Едіпа, як вважав Фрейд, "завершується інфантильна сексуальність, яка справляє вирішальний вплив своєю дією на сексуальність дорослих. Перед кожним новонародженим стоїть завдання подолати Едипів комплекс, хто не в змозі це зробити, хворіє на невроз" [9; с. 223].
Едіпів комплекс описує стосунки, потяги і почуття, які з'являються у дитини під час входження у фалічну (істеричну) стадію психосексуального розвитку у віці від 3 до 5 років. Фаза характеризується закріпленням впливу тріангуляції – етапу, який розпочався на попередній анальній фазі – входження батька у діаду стосунків «матір-дитя». Сам комплекс полягає у скеровуванні ніжних, любовних і примітивно еротичних почуттів сина до матері в поєднанні з агресивними, конкурентними почуттями, які скеровуються на батьківську постать, місце якої прагне зайняти дитина у стосунках. Дівчатка відповідно відчувають потяг до батька і агресію до матері ("комплекс Електри"), але ця ситуація ускладнюється амбівалентністю, оскільки до трирічного віку вся любов дівчинки скеровувалась на материнську фігуру. Часто термін «комплекс Едіпа» застосовується для означення і чоловічої, і жіночої ситуації.
Ідея Едіпового комплексу виникла у Фрейда в результаті самоаналізу після смерті батька, а наштовхнула психіатра на думку трагедія Софокла «Цар Едіп». У давньогрецькому міфі ідеться про фіванського царя Лая, який довідується з пророцтва, що загине від руки свого сина, тому він наказує вбити маленького Едіпа. Але Едіп залишається живим і виростає у прийомних батьків, вважаючи їх за рідних. У зрілому віці тепер уже сам Едіп довідується про страшне пророцтво, що йому випаде вбити свого власного батька. Бажаючи вберегти прийомних батьків від фатуму, Едіп іде з дому. Але дорогою перестріває царя Лая, конфліктує з ним, і реальний батько таки гине від руки власного сина. У Фівах Едіп закохується в царицю Іокасту – свою реальну матір і дружину Лая. Він посідає трон і фактично займає місце свого батька. Після тривалих років правління, Едіп і Іокаста дізнаються страшну правду, цариця накладає на себе руки, а Едіп виколює собі очі і прирікає себе на вигнання з Фів. Супроводжувати батька у цьому викликається наймолодша його дочка Антігона.
Версія Едіпова комплексу у дівчаток одержала назву комплексу Електри. Прообразом в даному випадку виступає персонаж грецької міфології Електра, яка умовляє свого брата Ореста убити їх матір і її коханця і таким чином помститися за смерть батька. Як і у хлопчиків, першим об'єктом любові у дівчаток є мати. Проте, коли дівчинка вступає у фалічну стадію, вона усвідомлює, що у неї немає пеніса, як у батька або брата (що може символізувати недолік сили). Як тільки дівчинка робить це аналітичне відкриття, вона починає хотіти, щоб у неї був пеніс. По Фрейду, у дівчинки розвивається заздрість до пеніса, що в певному значенні є психологічним аналогом страху кастрації у хлопчика. Внаслідок цього дівчинка починає проявляти відкриту ворожість по відношенню до своєї матері, дорікаючи їй у тому, що та народила її без пеніса, або покладаючи на матір відповідальність за те, що та відняла у неї пеніс в покарання за якусь провину. Фрейд вважав, що в деяких випадках дівчинка може низько оцінювати власну жіночність, вважаючи свій зовнішній вигляд "дефективним".
"У той же самий час дівчинка прагне володіти своїм батьком, тому що у нього є такий завидний орган. Знаючи, що вона нездатна дістати пеніс, дівчинка шукає інші джерела сексуального задоволення як замінника пеніса. Сексуальне задоволення фокусується на кліторі, і у дівчаток у віці п'яти-семи років кліторна мастурбація іноді супроводжується маскулінними фантазіями, в яких клітор стає пенісом" [7; с. 116].
Фрейд стверджував, що дівчинка з часом позбавляється від комплексу Електри шляхом придушення тяжіння до батька і ідентифікації з матір'ю.
Іншими словами, дівчинка, стаючи більш схожою на матір, дістає символічний доступ до свого батька, збільшуючи, таким чином, шанси коли-небудь вийти заміж за чоловіка, схожого на батька.
Здобутком успішного проходження Едіпового комплексу є завершення процесу формування Супер-Его або соціального і морального стрижня особистості, через інтроекцію набору рамок і заборон, з якими стикається дитина у конкуренції зі своїми батьками (протилежної статі). "Амбівалентність ставлення до батьківської фігури (агресія і бажання до виконання її ролі) стає рушійною силою ідентифікації, через яку розпочинається засвоєння чоловічої чи жіночої соціальної ролі і системи моральних цінностей і інструкцій, що, власне, і формує Супер-Его. Фалічна фаза також супроводжується виникненням так званого комплексу кастрації у хлопців і заздрості до пенісу у дівчат" [7; с. 118].
Фіксація на цій стадії розвитку чи відсутність вирішення едіпового комплексу призводить до формування істеричного типу особистості і відбивається на дорослій поведінці, у конфліктах і сценаріях поведінки з партнерами.
Формування поняття "Едіпів комплекс" Фрейдом привела його до відкриття глибоких закономірностей розвитку людського соціуму і релігії.
4. ЕТАПИ РОЗВИТКУ ОСОБИСОСТІ В КЛАСИЧНОМУ ПСИХОНАЛІЗІ
На основі загальних тез психоаналізу 3игмунд Фрейд сформулював ідеї ґенези дитячої психіки і дитячої особистості: стадії дитячого розвитку відповідають стадіям переміщення зон, в яких знаходить своє задоволення первинна сексуальна потреба. У цих стадіях відображаються розвиток і взаємовідношення між Ід, Его і Супер-Его.
1. Оральна фаза
Немовля, повністю залежне від матері в отриманні задоволення, перебуває в оральній фазі (0-12 місяців) і в біологічній стадії, що характеризується швидким зростанням. Оральна фаза розвитку характеризується тим, що основне джерело задоволення і потенційної фрустрації пов'язане з годуванням. У психології дитини панує одне прагнення – поглинати їжу. Провідна ерогенна область цієї стадії – рот як знаряддя живлення, смоктання і первинного обстеження предметів.
У віці від двох до трьох місяців у дитини вже можна спостерігати відмінність між виразом задоволення і незадоволення. Досвід задоволення отримується при смоктанні. Фрейд визнавав, що задоволення голоду і задоволення від стимуляції оральної слизистої оболонки при смоктанні є задоволенням різних потреб і якісно розрізняються.
У наступні шість місяців при нормальному розвитку з'являються нові форми орального чуттєвого задоволення: жування і кусання. Як тільки дитина починає досліджувати світ навколо себе активніше, вона використовує рот як принципове знаряддя досліджень. Із задоволенням тягне вона в рот все, що знаходиться в межах її досяжності, а спроби жувати кожен предмет, що потрапив до її рук, досить переконливо демонструють докази інстинктивного задоволення, пов'язаного з "оральною зоною".
На оральній стадії фіксації лібідо у людини, по 3. Фрейду, формуються деякі риси особистості: ненаситність, жадність, вимогливість, незадоволеність всім пропонованим. Вже на оральній стадії, згідно його уявленням, люди діляться на оптимістів і песимістів.
2. Анальна фаза
За оральним періодом слідує анальний (з 12-18 місяців до 3 років), під час якого дитина вперше научається контролювати свої тілесні функції. Лібідо концентрується навколо анусу, який стає об'єктом уваги дитини, що привчається до охайності, акуратності.
При дозріванні, протягом другого року, за Фрейдом, анальна ерогенність все більше виступає на перший план. Він пише: "Тепер уже легко помітити, що дитина одержує задоволення від анального і уретрального функціонування. Тепер дитяча сексуальність знаходить предмет свого задоволення в оволодінні функціями дефекації, виділення. І тут дитина вперше зустрічається з багатьма заборонами, тому зовнішній світ виступає перед нею як бар'єр, який вона повинна подолати, а розвиток набуває конфліктного характеру. Соціальне примушення, покарання батьків, страх втратити їх любов примушують дитину в думках уявляти собі, інтеріорізувати деякі заборони. Таким чином починає формуватися Супер-Его дитини як частина його Его, де в основному закладені авторитети, вплив батьків і інших дорослих, які виконують дуже важливу роль як вихователів, социалізаторів дитини" [8; с. 68].
Особливості характеру, що формуються на анальній стадії, на думку психоаналітиків, – акуратність, охайність, пунктуальність.
3. Фалічна фаза
Між трьома і шістьма роками інтереси дитини, обумовлені лібідо, зсовуються в нову ерогенну зону, в область геніталій. Фрейд вважає, що цю стадію краще всього характеризувати як фалічну, оскільки в цей період дитина або помічає свій пеніс, або усвідомлює, що у нього такий відсутній. На цій стадії діти вперше усвідомлюють сексуальні відмінності.
Фрейд намагається зрозуміти напругу в дитячому досвіді, коли дитина відчуває "сексуальне" збудження, тобто задоволення від стимуляції області геніталій. Це збудження зв'язане в думці дитини з близькою фізичною присутністю батьків. Прагнення до контакту з ними дитині стає все важче задовольняти; дитина бореться за інтимність, яка існує між самими батьками. Ця стадія характеризується бажанням дитини лягти в ліжко разом з батьками і ревнощами до уваги, яка батьки приділяють один одному, а не їй.
4. Латентний період
Після п'яти років наступає тривалий період латентної дитячої сексуальності (5-12 років), коли колишня цікавість відносно сексуальних проявів поступається місцем цікавості по відношенню до всього навколишнього світу. Лібідо в цей час не фіксовано, сексуальні потенції дрімають, і у дитини є можливості для ідентифікації і побудови Я-ідентічності.
Фрейд вважав, що протягом цього періоду сексуальні імпульси пригнічуються реактивною формацією моралі, сорому, огиди, а також естетичними ідеалами. Він розглядав цю фазу як поєднання біологічних процесів, вплив культури, утворення і реорганізації захисної структури Его, на яку частково впливає розвиток Супер-Его.
Наше нинішнє розуміння латентного періоду базується на фрейдівському положенні про те, що цей період зовсім не є уніфікованим станом. Дитина проходить через безліч змін в розвитку протягом цих років, і сексуальна латентність швидше відносна, чим абсолютна. В деякій мірі дитина відмовилася, дозволила або подавила лібідні бажання едіпової фази через розвиток Его і Супер-Его. Тепер батьківські очікування і заборони сприймаються їй більш послідовно, як вимоги, направлені до її свідомості, а хворобливі дії сорому і вини обмежують пошук лібідного задоволення і підсилюють придушення Едіпових інцестуозних бажань. До того ж Его, яке зміцнилось в цей час, здатне тримати під контролем дії інстинктів і сублімувати їх, як тільки знайдеться прийнятний засіб задоволення.
5. Генітальна фаза
Фрейд відзначав, що після генітального інтересу і цікавості в анальній фазі, сфера уваги дитини в даній фазі "зміщується до геніталій, до їх дії, і набуває домінуючого значення, яке до зрілості вже не має такої актуальності". Тому він спочатку назвав це "інфантильною генітальною організацією".
Впродовж інфантильної генітальної фази через дитячу ідеалізацію і ідентифікацію з батьком своєї статі, а також встановлення статевої ідентичності бувають абсолютно очевидні лібідні бажання по відношенню до цього ж батька. У разі негативного або інвертованого Едіпова комплексу лібідні бажання направлені на батька тієї ж статі. Батько протилежної статі бачиться як суперник. Звичайно дитина вирішує цей негативний Едіпов конфлікт шляхом прийняття батька тієї ж статі як об'єкту Его-ідеалу і шляхом здійснення ідентифікації з цим ідеалом як частиною формування Супер-Его.
ВИСНОВКИ
Психоаналітична теорія зіграла важливу роль не тільки в формуванні сучасних концепцій особистості і терапевтичних методів, але й у становленні усієї культури ХХ ст., запропонувавши людству новий світогляд.
Фрейд розділяв свідомість людини на три складових: свідоме, підсвідоме і несвідоме. Якщо свідоме і підсвідоме, це те, що людина ще може збагнути, то несвідоме відноситься до ірраціональної сфери розуміння. Це глибинні таємничі світи людської психіки. Несвідоме можна визнавати, а можна і не визнавати. Довести за допомогою звичайних наукових методів постулати Фрейда неможливо. Тому на сьогоднішній день вони є недоведеними, але й неспростовними.
Головним елементом несвідомого, за Фрейдом, є "лібідо". За його допомогою вчений намагався пояснити динаміку психічного життя людини. Це він робить на базі аналогії з енергією, як вона трактується у фізиці. Лібідо позначає специфічну психічну енергію – енергію сексуального ваблення, що має також несвідому форму. Лібідо, власне, рухає людиною, тому що все її життя від народження пронизане еротичністю. Воно є основою двох основних ваблень людини – Ерос і Танатос. Опір людини своїм основним інстинктам викликає в неї неврози і інші психічні захворювання.
За допомогою теорії Фрейда можна пояснити багато явищ психічного життя людини: проблеми вікового розвитку, взаємовідносини осіб протилежної статі, психічні і нервові захворювання, деякі релігійні і культурні феномени. Крім того, на основі фрейдизму був розроблений і активно використовувався в практиці психодинамічний напрям психотерапії. Він був дуже популярний до середини ХХ ст. – і не просто популярний, а такий, що при правильному використанні надавав реальну психотерапевтичну допомогу пацієнтам.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. История психологии в лицах. Персоналии / Л.А. Карпенко (ред.). – М. : ПЕР СЭ, 2005. – 783с.
2. История философии: Энциклопедия. – Мн., Интерпрессервис; Книжный Дом, 2002. – 1376 с.
3. Корольчук М.С., Криворучко П.П. Історія психології: Навч. посіб. – К. : Ельга; Ніка-Центр, 2004. – 246с.
4. Марцинковская Т.Д. История психологии: учебник. – М. : Академия, 2008. – 544с.
5. Матеуш В.О. Фрейд і дорога до психоаналізу. – Хмельницький : Видавництво Алли Цюпак, 2007. – 39с.
6. Роменець В.А. Історія психології ХІХ-початок ХХ століття: навч. посібник. – К. : Либідь, 2007. – 832c.
7. Словник психологічних термінів з глибинної психології. – К. : Держсоцслужба, 2006. – 260с.
8. Фрейд З. Основные принципы психоанализа. – М. : Рефл-бук, 1998. – 288с.
9. Фрейд З. Психология бессознательного. – М. : Просвещение, 1989. – 447с.
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
Варіант №9
1. Вчення про процес історії як зміну цивілізацій розробив:
а) А. Тойнбі;
б) К. Ясперс;
в) П. Сорокін.
Правильна відповідь: а.
Арнольд Джозеф Тойнбі (1889 – 1975) – британський історик, культуролог, автор «Розуміння історії» (рос. «Постижение истории») – твір з дванадцяти томів з аналізом народження і занепаду цивілізацій.
2. Перші давньогрецькі міфи були записані:
а) у VI ст. до н. е.;
б) у VIII ст. до н. е.;
в) у VII ст. до н. е.
Правильна відповідь: б.
Вперше старогрецькі міфи були записані в VIII ст. до н.е. З авторів, що записали міфи, як правило, виділяють двох, чиї варіанти стали найбільш популярні і зробили найбільший вплив на розвиток старогрецької і світової культури – це Гомер і Гесіод.
3. Давні греки були переконані, що боги жили:
а) у безповітряному просторі;
б) на горі Олімп;
в) у Тартарі.
Правильна відповідь: б.
Олімп – гора в Греції (в області Фессалія), де, за уявленнями давніх греків, На Олімпі знаходилися палаци Зевса і інших богів, побудовані і прикрашені Гефестом.
4. Поняття “буття” і “небуття” ввів у філософію:
а) Фалес;
б) Геракліт;
в) Парменід.
Правильна відповідь: в.
Парменід або Парменід Елейський (540 – 480 pp. до н.е.) – давньогрецький філософ і політичний діяч; вважається творцем онтології у філософії. Саме йому, на думку сучасних вчених, належить заслуга введення у філософський та науковий обіг поняття "буття".
5. Розкол церков на православну і римо-католицьку відбувся:
а) у 988 р.;
б) у 1215 р.;
в) у 1054 р.
Правильна відповідь: в.
Розкол християнської церкви на католицьку та православну відбувся у 1054 році (так звана «Велика схизма»).
6. Еразм Роттердамський своє вчення назвав так:
а) “філософія Христа”;
б) “апологія насолоди”;
в) “загальна релігія”.
Правильна відповідь: а.
Еразм Ротердамський (1466/1469 – 1536) – мислитель епохи пізнього Відродження. Його критика церковних установ була зумовлена не сумнівом у релігійній доктрині, чи неприязню до церковних інституцій, як таких, а радше боротьбою проти середньовікового формалізму й за лібералізацію мислення. Своє вчення в цілому Еразм найчастіше іменував "філософією Христа".
7. Вчення про сенс життя людини з позиції уявлень про стан “абсурду” розробив:
а) Ст. Цвейг;
б) Л. Толстой;
в) А. Камю.
Правильна відповідь: в.
Альбер Камю (1913 – 1960) – визначний французький романіст, філософ. Саме завдяки творчості А.Камю філософське вчення екзистенціалізму стало популярним у Франції. В його основі у варіанті А.Камю є твердження абсурдності буття.
8. Фундатором психосинтезу в сучасній психології прийнято вважати:
а) Р. Ассаджолі;
б) П. Феруччі;
в) П. Рікера.
Правильна відповідь: а.
Прийнято вважати, що психосинтез як напрям трансперсональної психології існує з 1910 року. Саме у той час почав свої дослідження італійський учений, психіатр Роберто Ассаджіолі (1887 – 1976).
9. Вчення про “осьовий час” як ключовий момент людської історії створив:
а) Ж. Політцер;
б) Г. Маррей;
в) К. Ясперс.
Правильна відповідь: в.
Осьовий час – термін, введений німецьким філософом Карлом Ясперсом для позначення періоду в історії людства, під час якого на зміну міфологічному світогляду прийшло раціональне, філософське, сформувало той тип людини, який існує понині. Ясперс датує осьовий час 800-200 роками до нашої ери.
10. Когнітивна психологія як самостійний напрям сформувалася під впливом таких учених:
а) Л. Фестінгера;
б) У. Найсера;
в) Г. Маркузе.
Правильна відповідь: б.
Ульрік Найсер вигадав термін «когнітивна психологія» у своїй книзі, що була опублікована в 1967, де Найсер дає визначення когнітивній психології, роблячи наголос на тому, що це – точка зору, яка постулює, що мозок має певну концептуальну структуру.
|