Контрольна робота з господарського права

Зміст

1. Правове регулювання кредитних та розрахункових відносин

1.1 Поняття кредиту та кредитних відносин. Правове регулювання окремих форм та видів кредиту

1.2 Порядок відкриття та обслуговування банківського рахунку

1.3 Правові способи розрахунків

1.4 Форми розрахунків

2. Спеціальний режим господарювання

2.1 Поняття та види спеціального режиму господарювання

2.2 Особливості здійснення господарської діяльності в умовах ВЕЗ та ТПР

2.3 Концесія, як різновидність спеціального режиму господарювання

Список літератури

1. Правове регулювання кредитних та розрахункових відносин

1.1 Поняття кредиту та кредитних відносин. Правове регулювання окремих форм та видів кредиту

Термін “кредит” походить від латинського слова credo, що означає вірю.

Кредит – позичковий капітал банку в грошовій формі, який передається в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання.

Кредитор – суб’єкт кредитних відносин, що надає кредити в тимчасове користування іншому суб’єкту господарської діяльності.

Позичальник – суб’єкт кредитних відносин, який одержав у тимчасове користування грошові кошти на умовах повернення, оплати та строковості.

Кредитна операція – договір про надання кредиту, який супроводжується записом у банківських рахунках з відповідним відображенням у балансах кредитора і позичальника.

Кредитоспроможність – здатність позичальника у повному обсязі та у встановлений строк розрахуватися по всіх борговим зобов’язаннях.

Кредитний ризик – ймовірність не повернення позичальником основного боргу і %, що підлягають виплаті за використання кредиту у строки, встановлені в кредитному договорі.

Платоспроможність – спроможність позичальника своєчасно здійснювати розрахунки по всіх видах своїх зобов’язань, що виникають в процесі його господарської діяльності.

Форми кредиту:

1. банківський;

2. комерційний;

3. бланковий;

4. лізинговий;

5. іпотечний;

6. консорціумний.

Такими формами кредитів можуть користуватись суб’єкти господарської діяльності. Фізичні особи можуть використовувати споживчий кредит і тільки в національній валюті.

Банківський кредит – кредит, який надається банками у грошовій формі на умовах, визначених кредитним договором.

Комерційний кредит – товарна форма кредиту, що відображає відносини у сфері перерозподілу матеріальних фондів у вигляді кредитної угоди між двома суб’єктами господарської діяльності.

Лізинговий кредит – відносини між юридичними особами, що виникають при оренді майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди.

Консорціумний кредит – акумуляція кредитних ресурсів як в національній, так і в іноземній валюті тимчасовими чи постійними об’єднаннями банків для кредитування великих лізингових, факторингових та інших угод чи широких програм на комерційних засадах.

Іпотечний кредит – особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Бланкові (незабезпечені) кредити – надаються тільки в межах власних коштів банку і надійним позичальникам, що мають стабільні джерела погашення кредиту та високий авторитет у банківських колах.

Види кредитів:

За строками використання і повернення кредити поділяються на:

-короткострокові (до 1 року);

-середньострокові(від 1 до 3 років);

-довгострокові(більше 3 років).

Виділяють прострочені і відстрочені (пролонговані) кредити.

Прострочені – кредити, не погашені в строк, встановлений в кредитному договорі.

Відстрочені – кредити, повернення яких на прохання позичальника і за згодою банку перенесено на новий строк (пролонгація; оформляється додатковою угодою до основного кредитного договору).

За характером забезпечення кредити поділяються на:

-забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

-з гарантійним забезпеченням (банками, грошовими коштами чи майном третьої сторони);

-з іншим забезпеченням (поручительство, страховий поліс);

-бланкові, тобто не забезпечені ніякою гарантією та які видаються під імідж і довіру до позичальника.

За типами позичальників:

-промисловий;

-сільськогосподарський;

-роздрібно-оптовий;

-урядовий та інші.

Щодо строків повернення:

-кредити, що погашаються одноразово (у строк, обумовлений кредитним договором);

-кредити з платежами, що погашаються в розстрочку;

-кредити, що погашаються достроково (за вимогою кредитора чи заявою позичальника);

-кредит з регресом платежів;

-кредити, що виплачуються по закінченню обумовленого періоду.

1.2 Порядок відкриття та обслуговування банківського рахунку

Умови функціонування банківського рахунку закріплені в договорі, який укладається між банками та учасниками розрахунково-касових операцій. За договором банківського рахунку банк зобов’язаний відкрити підприємству (клієнту) поточний та інші рахунки, зараховувати на них кошти, що надходять клієнту та від клієнта; за дорученням клієнта, а в передбачених законодавством випадках без доручення, списувати відповідні суми з рахунку клієнта для зарахування їх на рахунки отримувачів; приймати від клієнта та видавати йому або за його дорученням готівкові кошти.

В договорі встановлюється плата за користування послугами банку у вигляді періодичної фіксованої плати та/або у визначеному розмірі для конкретної операції ( у відсотковому % відношенні до суми платежу).

Поточні рахунки відкриваються в національній та іноземній валюті. Депозитні рахунки відкриваються суб’єктам господарювання на певний період і на умовах узгоджених в депозитному договорі. Проведення розрахунків та видача наявних коштів з депозитних рахунків забороняється.

Для відкриття суб’єктом господарювання рахунку в банку необхідні такі документи:

1) заява встановленого зразка;

2) належним чином завірені свідоцтво про державну реєстрацію та установчі документи;

3) документи про взяття на облік в податкових органах, пенсійному фонді України, органах соцстраху;

4) довідка про статистичні коди;

5) наказ (протокол зборів засновників) про призначення директора та головного бухгалтера, картка зі зразками підписів та печатки та інше.

1.3 Правові способи розрахунків

Розрахункові правовідносини – урегульоване правом особливе коло сукупних відносин процедурного характеру, що дозволяють здійснити передачу-отримання грошових коштів в різновид них майнових зобов’язаннях.

Готівкові розрахунки – спосіб здійснення розрахунків, при якому платіж проводиться паперовими грошима або металевою копійкою.

Безготівкові розрахунки – спосіб прийому-передачі грошового еквіваленту без участі готівкових грошей, тобто шляхом банківських переказів певної суми з рахунку платника на рахунок отримувача.

Розрахунковий документ – документарна вказівка виконана в паперовій чи електронній формі відповідно до державних стандартів, яка містить необхідну інформацію для здійснення суб’єктами господарювання безготівкових операцій.

Реквізити розрахункових документів, особливості їх оформлення, обробки та захисту регламентуються НБУ.

4. Форми розрахунків.

Форми готівкових розрахунків обумовлені правилами документарного оформлення готівкових розрахунків в господарських операціях.

Розрахунки з використанням реєстратора розрахункових операцій – форма готівкових розрахунків у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, при якій підтвердження розрахункових операцій проводиться із застосуванням належним чином зареєстрованого, опломбованого та переведеного в фіскальний режим роботи реєстратора з роздрукуванням касового чека або інших розрахункових документів.

Розрахунки з використанням розрахункової книжки – форма готівкових розрахунків у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, при якій у випадках неможливості використання реєстраторів розрахункових операцій (поломка, ремонт, розрахунки в гірських населених пунктах і інші), фіксація розрахункових операцій проводиться з використанням належним чином оформленої, пронумерованої та зареєстрованої книжки, яка містить номерні розрахункові квитанції, що видаються платнику.

Розрахунки з використанням витратно-касового ордеру – форма готівкових розрахунків, при якій видана готівкових коштів з каси підприємства оформляється витратним касовим ордером.

Розрахунки з використанням природно(прибутково)-касового ордеру – форма готівкових розрахунків, при якій внесення готівкових коштів в касу підприємства оформляється приходним касовим ордером з видачею особі, яка внесла готівку відривної квитанції, що підтверджує факт внесення коштів.

Розрахунки з використанням товарного чеку – форма готівкових розрахунків, при якій у випадках, визначених законодавством України суб’єкт господарювання проводить операції без використання реєстратора і розрахункових книжок, але на вимогу покупця оформляє товарний чек, який підтверджує факт проведеної операції.

Форми безготівкових розрахунків визначають та обумовлюють механізм розрахункової операції.

Безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами розрахункових документів:

Платіжна вимога-доручення – це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхня частина – вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт чи послуг. Нижня частина – доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, перерахувати належну суму коштів з його рахунку на рахунок постачальника. Цей розрахунковий документ заповнює постачальник (отримувач грошових коштів) і направляє покупцеві (платнику коштів). Покупець (платник коштів), коли він згоден оплатити товар (роботи, послуги), заповнює нижню частину цього документа і направляє його у свій банк (банк, який його обслуговує) для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника.

Платіжне доручення – це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника банку, котрий його обслуговує, про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача.

Платіжна вимога - це розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача (або отримувача за договірного списання) до банку, що обслуговує платника, здійснити без погодження з платником перерахування належної суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

Розрахунковий чек - це розрахунковий документ, що містить письмове доручення власника рахунка (чекодавця) банку-емітенту, в якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів.

Вексель – це письмове безумовне зобов’язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці.

2. Спеціальний режим господарювання

2.1 Поняття та види спеціального режиму господарювання

Спеціальний режим господарювання – це інститут господарського законодавства, що визначає особливий порядок здійснення господарської діяльності на певній території, в певній галузі економіки або в процесі виконання господарського договору, який відрізняється від загального режиму господарської діяльності, передбаченого законодавством, і вводиться для досягнення мети, встановленої державою.

Спеціальний режим господарювання встановлюється:

1. на державному кордоні;

2. у випадку введення надзвичайного або військового стану;

3. на територіях природно-заповідного фонду;

4. у вільних економічних зонах (ВЕЗ);

5. на територіях пріоритетного розвитку (ТПР);

6. в окремих галузях економіки;

7. в процесі виконання певних господарських договорів.

Якщо перші три види територіальних спеціальних режимів спрямовані на певні обмеження господарської діяльності на тій чи іншій території, то режими ВЕЗ і ТПР спрямовані на створення певних пільг для розвитку господарської діяльності на відповідних територіях. Вільна економічна зона – це територія держави, на якій встановлюються податкові, митні, фінансові пільги, а також пільги адміністративного характеру з метою залучення додаткових інвестиційних коштів для створення нових робочих місць або реструктуризації діючих підприємств. Виділяють чотири найбільш розповсюджених у світовій практиці види ВЕЗ:

- Зовнішньоторговельні зони – це зони, в яких основний наголос робиться на митні пільги та переваги, а також на розвиток зовнішньоекономічної діяльності. В таких зонах, наприклад, товари іноземного виробництва можуть зберігатися, продаватися без сплати митних зборів та платежів або з їх відстрочкою. Перевага таких зон в тому, що вони вимагають незначних капіталовкладень та характеризуються швидкою окупністю. Найбільш розповсюджені в США.

- Науково-технічні зони (технополіси та технопарки) – це зони, де спостерігається ефективна інтеграція науки та виробництва в розробці нових технологій. Науково-технічні зони створюються для розвитку наукового та виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки шляхом стимулювання наукових досліджень для подальшого впровадження цих розробок у виробництво. В технополісах та технопарках найбільше розповсюдження отримали податкові та фінансові пільги. (Японія, США, Італія, Іспанія, Франція та ін.).

- Офшорні зони створюються для укріплення економіки приймаючої країни. В офшорних зонах встановлюються мінімальні податки або відсутні взагалі, практикується пільгове надання банківських послуг, розповсюджені пільги не фінансового характеру (наприклад, спрощена система ведення документації). (Кіпр, Гонконг, Турція, Мальдівські острови та ін.).

- Підприємницькі зони – створюються у відсталих районах держави для сприяння їх швидкому економічному розвитку шляхом стимулювання підприємницької активності суб’єктів господарювання. В цих зонах переважають податкові пільги, а також пільги не фінансового характеру. (Китай, Бразилія, ТПР в Україні).

2.2 Особливості здійснення господарської діяльності в умовах ВЕЗ та ТПР

Спеціальний режим господарювання передбачає, що підприємницька діяльність здійснюється з урахуванням особливостей, закріпленими спеціальними нормативними актами.

Для того, щоб суб’єкт підприємництва мав можливість скористатися пільговими режимами, що надаються у ВЕЗ і на ТПР, необхідно відповідати вимогам законодавства для тих суб’єктів, які збираються здійснювати господарську діяльність у ВЕЗ та на ТПР.

По-перше, для здійснення господарської діяльності у ВЕЗ та на ТПР необхідно розробити інвестиційний проект і отримати свідоцтво на право його реалізації (ТПР) або Дозвіл на здійснення підприємницької діяльності (ВЕЗ).

У випадку одночасного надходження декількох подібних інвестиційних проектів проводиться тендер для відбору інвестиційного проекту та його учасників.

По-друге, спеціальними уповноваженими органами розглядаються тільки ті інвестиційні проекти, реалізація яких буде здійснюватися в пріоритетних галузях економіки, встановлених КМУ для конкретної ВЕЗ або ТПР.

По-третє, для отримання певних пільг у ВЕЗ або на ТПР передбачені мінімальні розміри інвестиційних вкладень, які коливаються від 200 тис. дол. США до 3 млн. дол. США.

По-четверте, необхідною умовою для здійснення господарської діяльності у ВЕЗ та на ТПР є укладення контракту між місцевими органами самоврядування та суб’єктом підприємницької діяльності, що надає можливість контролювати виконання заходів, передбачених інвестиційним проектом.

Пільговий податковий, фінансовий та митний режим застосовується у ВЕЗ та на ТПР до тих суб’єктів господарювання, які відповідають чітко встановленим вимогам законодавства, що регулює діяльність у ВЕЗ та на ТПР.

В усіх регіонах України у ВЕЗ та на ТПР встановлюються такі пільгові режими:

1). Пільговий митний режим.

Цей режим передбачає звільнення від обкладання ввізним митом та ПДВ на момент ввезення в Україну обладнання, матеріалів і т.п. для реалізації інвестиційного проекту.

2). Пільговий податковий режим.

Для всіх ВЕЗ та ТПР, діючих на території України, характерні наступні види податкових пільг:

А) повне або часткове звільнення від сплати податку на прибуток, отриманий в ході реалізації інвестиційних проектів. В нормативно-правових актах встановлюється різний проміжок часу дії такої пільги, який коливається від двох до шести років;

Б) до валового прибутку суб’єктів ВЕЗ та ТПР з метою оподаткування не включається сума інвестиційних вкладень у вигляді грошових коштів, матеріальних цінностей, нематеріальних активів.

3). Фінансові пільги.

Фінансові пільги не є загальними для всіх ВЕЗ та ТПР, але мають важливе значення для інвесторів. До таких пільг можна віднести: звільнення від сплати за землю та ін.

2.3 Концесія як різновидність спеціального режиму господарювання

Одним із різновидів спеціального режиму господарювання є концесія. Відповідно до ЗУ „Про концесії” від 16.07.99. Концесія – це надання з метою задоволення суспільних потреб органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичним або фізичним особам (суб’єктам підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та/або управління (експлуатацію) об’єктом концесії (строкове платне володіння) за умови, що суб’єкт підприємницької діяльності візьме на себе зобов’язання по створенню (будівництву) та/або управлінню (експлуатації) об’єктом концесії, майнову відповідальність та можливість підприємницького ризику.

Необхідно виділити специфічні риси, які надають можливість розглядати концесію як різновидність спеціального режиму господарювання:

По-перше, в концесію може передаватися виключно державне або комунальне майно і в тих сферах діяльності, які визначені законом (водопостачання, відведення та очищення стічних вод; надання послуг міським громадським транспортом; збір та утилізація сміття; надання послуг кабельного телебачення; надання послуг зв’язку; будівництво та експлуатація автомобільних шляхів, вантажних та пасажирських портів, аеропортів; громадське харчування; будівництво житлових будинків; надання послуг в житлово-експлуатаційній сфері; надання ритуальних послуг та ін.).

По-друге, рішення про передачу об’єкта в концесію приймається на основі концесійного конкурсу, який є обов’язковою умовою передачі об’єкта в концесію.

По-третє, для здійснення концесії необхідно укласти концесійний договір, який не може укладатися на строк менший 10 і більший 50 років.

По-четверте, можливість надання пільг при здійсненні концесійних платежів. Так, в ст.12 ЗУ „Про концесії” передбачено, що концесіонерам збиткових та низькорентабельних об’єктів, які мають важливе соціальне значення, концесієдавець може надавати пільги відносно концесійних платежів, а також передбачати в договорі надання дотацій, компенсацій та пільг. Порядок визначення вищевказаних об’єктів, а також умови надання дотацій, компенсацій та пільг встановлюються КМУ.

Список літератури

1. Берзін П.С. Наслідки у складах злочинів у сфері господарської діяльності: кримінально- правова характеристика: навч. посібник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Юридичний факультет. – К. : КНТ, 2007. – 392c.

2. Вінник О.М. Господарське право: навч. посіб.. – 2-ге вид., змінене та доп. – К. : Правова єдність, 2009. – 766с.

3. Віхров О.П. Організаційно-господарські правовідносини: монографія. – К. : Слово, 2008. – 512с.

4. Господарське судочинство в Україні. Судова практика: справи зі спорів, що виникають з угод купівлі-продажу. Справи про банкрутство. Справи зі спорів, пов'язаних з майновим наймом (орендою). Справи зі спорів у сфері корпоративних правовідносин:офіц. вид. / Верховний Суд України / В.В. Онопенко (заг.ред.), Е.О. Ємельяненко (упоряд.). – К. : Ін Юре, 2008. – 522c.

5. Господарський кодекс України від 16 січня 2003р./ Все про бухгалтерський облік. - 2003. - № 67.

6. Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991р. // ВВР України. - 1991. - № 49.

7. Мілаш В.С. Господарське право: курс лекцій :у 2 ч.. – Х. : Право, 2008. – 496с.

8. Хозяйственное право: Учебник /под ред. Мамутова В.К./ - К.: Юринком Интер, 2002.

9. Щербіна В.С. Господарське право: підручник. – 4-е вид., перероб. і доп. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 640с.

10. http://zakon.rada.gov.ua