МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
Запорізький національний університет
Курсова робота
на тему:
«Поняття та види слідів у трасології»
Виконав: студент V курсу,
група 6111-А
Марущак Олександр
Олександрович
Запоріжжя, 2006
Зміст:
1.
Поняття і види слідів у криміналістиці. Система
криміналістичного слідоведення……………………………………………
1.1 Поняття і сутність криміналістичного дослідження слідів
…………
2. Криміналістична трасологія…………………………………………….
3.Характеристика слідів людини. Сліди рук…………………………….
3.1.Зберігаємість пальцевих слідів
……………………………………….
3.2.Ідентифікація людини слідами рук
…………………………………
4.Сліди ніг
…………………………………………………………………..
5.Криміналістичне дослідження матеріалів, речовин, виробів
з них і слідів їхнього застосування………………………………………
Вступ
Скоєння злочину у всіх його стадіях, починаючи з підготовки і кінчаючи зусиллями сховати вчинене, зв'язано тією чи іншою мірою з різними змінами в матеріальному середовищі, що оточує злочинця під час його дій.
Різноманітні види злочинів, ще різноманітніші обставини, при яких вони відбуваються. Тому нескінченно різні і ті матеріальні зміни, що можуть наставати в результаті дій злочинця.
Ці зміни в навколишньому середовищі виникають під час виготовлення, пристосування знарядь злочину; при підробці документів, необхідних для здійснення або приховання злочину; при проникненні до місця, де передбачається вчинити злочин; в результаті боротьби з потерпілими; при використанні злочинцем різних транспортних засобів і т.п.
Що стосується змін, що виникають на самому місці злочину і стосовних до предметів, що малися на ньому, та і ці зміни самі по собі можуть бути самого різного характеру і можуть відноситися до їхнього стану (зміна кольору, нашарування на поверхні предметів якихось речовин, деформації, руйнування предметів); до положення (відкрите вікно, відкинута кришка сховища, перевернений шухляда,тюк); топографічному розміщенню (пересунені на інші місця предмети меблів, розкидані речі) і т.п. Виникають зміни й у складі предметів обстановки, наприклад, при розкраданнях виявляється в першу чергу відсутність якихось предметів.
Безліч змін може наступити в результаті самого перебування злочинця в даному місці: сліди його рук, взуття; загублені і кинуті предмети; недопалки, залишки їжі й ін.
Нерідко якась дія злочинця викликає" взаємозалежні зміни: на предметах місця злочину і на самому злочинці, тобто прямі зміни і зворотні. Так, дотик руками до якогось предмета, наступ ноги на поверхню опори при ходьбі викликають якісь зміни на підлозі, у ґрунті, снігу. Але поряд з цим можуть виникнути і зворотні зміни на руках, на підошвах взуття злочинця: до них прилипають частки пилу, бруду, фарби і т.п. Під час злому перешкод, боротьби з потерпілим поряд зі змінами на перешкодах, одязі, тілі потерпілого утворяться ушкодження, виникають плями на одязі і тілі самого злочинця: на них осідають частки зламаної перешкоди, волокна тканини одягу потерпілого, обривки його волосся, можуть адсорбіюватьсь запахи одягу і тіла потерпілого.
Взаємозалежні зміни настають і у вузькій сфері взаємодії окремих предметів. Якщо, наприклад, інструмент, за допомогою якого виготовляється знаряддя злочину, впливає на заготівлю цього знаряддя (прямі зміни), то зазнає зміни і сам інструмент: він сточується, зіскрібається, на ньому залишаються частки заготівлі і т.п. (зворотні зміни).
Матеріал, що залишився після використання якоїсь його частини, відділеної тим або іншим способом, також містить ознаки змін, що виникли. Так, залишається газетний або інший лист паперу, від якого була відірвана,, відрізана якась частина для виготовлення пижа, для упакування викраденого, частин трупа. При обшуці можуть бути знайдені: металева смуга, з відділеної частини якої зроблений фінський ніж; болванка, з якої нарізалася саморобна картеч, і ін.
Для позначення всіх найрізноманітніших і різнохарактерних матеріальних змін, що зобов'язані своїм походженням тим або іншим діям злочинця, пов'язані зі здійсненням злочину у всіх його стадіях, користуються в криміналістиці узагальнюючою та охоплюючою усі ці зміни назвою — сліди злочину.
Явища, при яких виникають сліди злочину, досить різноманітні. Основне місце займають фізичні явища, у першу чергу механічні, але сліди утворюються й в умовах хімічних взаємодій; вони залишаються в результаті температурних впливів — обпалення, загоряння пальних предметів, відтавання снігу, льоду; дії електричних розрядів і безлічі інших явищ. До слідів відносяться і запахи: згорілого пороху зі стовбура рушниці при недавньому пострілі; пальних речовин, використаних при підпалі; професійні запахи; запахи виділень людського тіла й ін.
У криміналістиці використовуються класифікації слідів за різними підставами у залежності від конкретних цілей. Так, їх класифікують: за складом злочину — сліди убивства, сліди крадіжки; за кваліфікуючими ознаками складу — сліди болісного способу убивства, сліди застосування технічних кошт при крадіжці; за способом дії — сліди удушення, отруєння, сліди злому, віджиму двері; за предметами, що залишає сліди на місці події — сліди рук, ніг, транспорту; за окремими прийомами злочинця — сліди травлення, підчищення при підробці документів, сліди відмички, підібраного ключа в замку; за сформованою манерою злочину, властивому досвідченому рецидивісту, і т.п.
Приведений перелік є зразковим і не може охопити всіх класифікацій слідів за усіма можливими підставами, що обираються в різних цілях слідчої та оперативно-розшукової практики.
Сліди злочину з успіхом використовуються при розслідуванні як для розшуку і доказу провини особи, що скоїли злочин, так і для з'ясування обставин події.
Вивчення слідів з метою розслідування можливе як життєвими способами спостереження, так і спеціально розробленими на основі практики слідчої й оперативно-розшукової роботи, з використанням прийомів слідопитству.
Криміналістична техніка як наука (з теоретичними відправними положеннями, науково обґрунтованою методикою досліджень, точними правилами їхнього проведення) виникла порівняно недавно, у 30-х роках. Творцями її є радянські криміналісти.
Виконуючи цю роботу мною було поставлено завдання якнайбільшповніше дослідити питання поняття та видів слідів у трасології.
Природно, однак, що прагнення використовувати сліди злочину з метою розслідування, з метою ідентифікації особистості злочинця, застосованих їм знарядь, зброї і т.п. має велику історію. Спроби наукового узагальнення необхідних для цього зведень відносяться до останніх десятиліть XIX століття й одержали відображення в першу чергу в роботі Г. Гросса, а в Росії — С. Н. Трегубова, що видав прослухані ним лекції Р. А. Рейсса.
У радянській криміналістиці вже в перших роботах И. Н. Якимова одне з ведучих місць займають зведення про сліди злочину. Затверджується і найменування відповідного розділу криміналістики — «кримінальна техніка» (пізніше — «криміналістична техніка»).
Характерним для всіх робіт раннього періоду розвитку криміналістики є та обставина, що автори (у найбільш виразному виді — И. Н. Якимов) наполегливо стверджують, що одне з головних значень слідів злочину для розслідування складається у можливості ідентифікації за ними предмету, що залишив слід. Проте методика такого роду досліджень науково розроблена в ту пору не була; автори обмежувалися лише вказівками на найпростіші, примітивні прийоми. Виключення складають зведення про сліди рук, методика і техніка дослідження яких на ідентичність на той час уже знаходилася на досить високому рівні у дактилоскопії. Розробляючи системи карної реєстрації по будівлі шкірних візерунків пальців, представники дактилоскопії приділяли увагу і техніці виявлення слідів пальців і методиці їхнього дослідження на ідентичність.
Оцінюючи роботи И. Н. Якимова з погляду розвитку наукових даних про сліди, треба сказати, що, зібравши зведення про найбільш часті та корисні для наслідку сліди та розглянувши найпростіші способи їхнього виявлення і вилучення, И. Н. Якимов створив передумову для постановки питання про розробку методики і техніки індивідуальної ідентифікації.
Можливість же самої постановки цього питання виникла з виходом у світ роботи С. М. Потапова «Принципи криміналістичної ідентифікації», що містить у самому загальному виді теоретичні основи цього методу дослідження.
.
У наступному працями багатьох радянських криміналістів формується криміналістична техніка як розділ науки криміналістики, основну і головну задачу якого складає індивідуальна ідентифікація. Відбувається становлення й окремих її галузей: судового почеркознавства, технічного дослідження документів, судової балістики, карної реєстрації, словесного портрету, судової фотографії. Трохи пізніше окремі зведення про сліди, по яких можлива ідентифікація предметів узагальнюються ще в одну галузь, що одержує назву трасології.
1. Поняття і види слідів у криміналістиці. Система криміналістичного слідоведення
1.1 Поняття і сутність криміналістичного дослідження слідів
.
При розслідуванні злочинів виявлення і дослідження слідів завжди займали центральне місце, оскільки останні були і є основним джерелом доказової інформації. Розкриття злочину, успіх розслідування багато в чому залежать від того, наскільки повно вдалося виявити, закріпити, досліджувати й ефективно використовувати сліди, що відображають різні обставини вчиненого злочину.
У вир злочинної події часто втягують багато людей (особа або обличчя, що роблять злочин, потерпілі, свідки-очевидці, інші свідки), що вільною або мимовільною участю в події, що відбувається вносять різні зміни в матеріальну обстановку місця події, залишаючи в ній, а також на різних об'єктах і особах різноманітні сліди (рук, ніг, одягу, знарядь і кошт, використаних при здійсненні злочинного зазіхання, захисту від нього, при затримці злочинця і т.п.).(1) При здійсненні злочину змінюється положення об'єктів матеріальної обстановки, їхнє взаємне розташування, викрадаються речі, цінності, документи. На місці події можуть з'явитися якісь інші предмети. Усі ці зміни є своєрідними слідами вчиненого злочину.
Криміналістичне дослідження слідів дозволяє встановити конкретний об'єкт, що залишив слід (наприклад, ідентифікувати людину слідами його рук, губ і т.п.) або віднести його до визначеного класу, виду (наприклад, визначити, яке використовувалося знаряддя злому, вид, модель автомобіля, що сховався з місця дорожньої події). За допомогою слідів можна встановити анатомо-фізіологічні, функціонально-динамічні особливості особи (його стать, вік, професійні навички й ін.). При цьому можуть бути вирішені і не ідентифікаційні, діагностичні задачі. Наприклад, слідами можна визначити час, протягом якого відбувалася розслідувана подія, кількість причетних до нього осіб, спосіб злому перешкоди (зовні або зсередини), напрямок руху транспорту і т.п.
Будучи джерелом інформації про подію, що відбулася, сліди дозволяють розібратися в його суті, встановити досить точно окремі обставини, ступінь провини і відповідальності кожної причетної до неї особи(2).
Вивченням матеріальних слідів, умов, обставин, механізму їхнього утворення і зв'язку займається криміналістичне вчення про сліди — слід зведення. У розвитку цього вчення і галузі криміналістики велику роль зіграли роботи И.Н. Якимова, С.М. Потапова, Б.И. Шевченко, И.Ф. Крилова, Г.Л. Грановского та інших криміналістів.
У процесі розвитку криміналістичного слідоведення уточнювалося поняття матеріального сліду злочину, вдосконалювалася і формувалася класифікація зазначених слідів. Спочатку такі сліди класифікувалися за обліком конкретних об'єктів слідоутворення: сліди людини, сліди ніг тварин, сліди зброї, знарядь злому, сліди підробок і підробок у документах і т.д. Усі ці сліди були об'єднані в розділі криминалистичної техніки, що одержав назву трасологія (від французького lа trасе — слід і грецького logos — вчення)(3). Саме так у 1938 р. И.Н. Якимов позначив у підручнику «Криміналістика» главу, у якій розглядалися найрізноманітніші сліди.
Розвиток криміналістики призвів до відокремлення від трасології ряду слідів і відповідно розділів. Так, сліди, що виникають при застосуванні вогнепальної зброї, стали вивчатися у судовій балістиці. Сліди підробок і підробок у документах розглядаються в розділі, присвяченому техніко-криміналістичному дослідженню документів. Дослідження закономірностей утворення матеріальних слідів призвів до необхідності класифікації слідів за такою досить істотною підставою, як механізм следоутворення (4) У підсумку сформувалось два поняття матеріальних слідів — у широкому і вузькому змісті. У широкому змісті під слідами розуміються будь-які зміни в матеріальному середовищі, що виникли в ній у результаті вчиненого злочину. У світлі розуміння слідів у широкому змісті теоретичні положення криміналістичного вчення про сліди (про зв'язок слідів, зв'язку слідів і об'єктів слідоутворення, механізмі утворення слідів і ін.) відносяться до багатьох розділів криміналістичної техніки, що вивчає різного роду матеріальні сліди (не тільки до балістики, техніко-криміналістичному дослідження документів, але і до криміналістичного почеркознавства й автороведення, дослідження холодної зброї, вибухових пристроїв, вибухових речовин і ін.). Ці положення враховуються й у слідчій тактиці (наприклад, при огляді місця події, обшуці і т.д.)(5).
Під слідами у вузькому змісті розуміється відображення на одному з тих, що взаємодіяли в процесі здійснення злочину, об'єктів зовнішньої будівлі іншого об'єкта. Обмеження трасології слідами-відображеннями зовнішньої будівлі їхнього об'єкту, що залишив, було запропоновано Б.І. Шевченко, що дозволило йому виділити сліди, які найбільш часто зустрічаються, розглянути їхні особливості, механізм і об'єкти слідоутворення, дати поняття слідового контакту, розробити основи класифікації слідів і вирішити ряд питань, що відносяться до ідентифікації об'єктів. Ці теоретичні положення дуже вплинули на подальший розвиток криміналістичного вчення про сліди і дотепер у криміналістичній літературі й у підручниках криміналістики як правило прийнято розглядати в розділі «трасология» в основному сліди, що відображають зовнішню будівлю об'єктів (6). Звичайно світ слідів злочину набагато об'ємніше і різноманітніше слідів, що відображає лише зовнішня будова об'єктів, але саме вся розмаїтість цих слідів і є об'єктом криміналістичного вивчення слідів, як синтетичної галузі криміналістичної техніки — криміналістичного слідоведення.
Криміналістичне слідоведення рекомендує вивчати сліди не тільки у взаємозв'язку сліду й об'єкта, що залишили конкретний слід, але і у взаємному зв'язку всіх слідів і об'єктів слідоутворення, викликаних тією або іншою подією. У реальному житті найчастіше доводиться зустрічатись ні зі слідом одного об'єкта на іншому, а з обопільними, зустрічними, множинними слідами. Не тільки злочинець залишає сліди, наприклад взуття, рук на місці події, але і на ньому самому, на його одязі, взутті залишаються сліди від контакту, зіткнення з навколишнім матеріальним середовищем (пилок, насіння, залишки рослин, забруднення ґрунту, мікрочастинки меблів, стін, зламаної перешкоди і т.п.) — сліди, що, не будучи в буквальному сенсі слідами-відображеннями зовнішньої будівлі об'єктів, у той же час дозволяють простежити процес взаємодії об’єктів і утворення взаємних слідів, тобто в остаточному підсумку до показати причетність конкретної особи до розслідуваної події, а потім і довести його винність
Щоб по-справжньому «прочитати сліди», мало побачити, за фіксувати і встановити зв'язок даного сліду з конкретним об’єктом, що залишив цей слід. Потрібно побачити ще й взаємні зв'язки, які перекривають слідоутворюючі об'єкти і їхній зв'язок
з подією, що сталася. Встановлення цього зв'язку здійснюється через виявлення, фіксацію та дослідження зв'язку кожного конкретного об'єкта з іншими об'єктами (7). Ототожнення (ідентификація) об'єкту за слідами-відображенням, тобто встановлення
факту, що слід, виявлений на місці події або на іншому об'єкті, залишений даним конкретним об'єктом, є підставою для наступного висновку (зрозуміло, при
використанні в разі потреби і даних інших досліджень) про зв'язок идентифікуємого об'єкту з розслідуваною подією.
При вивченні зв'язку об'єктів слідоутворення варто враховувати, що кожний з об'єктів, що брали участь у взаємодії, нерідко може виступати не тільки в ролі об'єкта що впливав, слідоутворюючий, але й одночасно в ролі об'єкта, що сприйняв вплив,. слідосприймаючий У цих випадках кожен з цих об'єктів може бути одночасно об'єктом як відбиваєвим, так і відбиваючим, ідентифікуючим і ідентифікуємим. В результаті взаємодії об'єктів у процесі так званого слідового контакту, при якому й утворюються сліди, часто відбувається взаємне відображення різних властивостей і якостей зовнішньої, а часом і внутрішньої структури цих об'єктів (8).
Часте утворення взаємних слідів на об'єктах, що взаємодіяли, є тією закономірністю, що повинна обов'язково враховуватися при дослідженні слідів. А звідси процес ототожнення слідоутворюючого об'єкту за його слідом - відображенню зовнішньої будівлі на следоприймаючім об'єкті при необхідності і можливості для цього повинен бути продовжений і розширений за рахунок дослідження слідів, що залишилися від поверхні, деяких внутрішніх якостей і властивостей об'єкту, що виступав на початку ідентифікаційного дослідження як об'єкт, що сприйняв слід.
Криміналістичне слідоведення — галузь криміналістичної техніки, що вивчає сліди, кошти, прийоми і методи їхнього виявлення, фіксації, вилучення і дослідження з метою ідентифікації, встановлення групової приналежності, а також умов, обставин, механізму і факту взаємодії об'єктів слідоутворення і їхнього зв'язку з розслідуваною подією.
З урахуванням взаємного зв'язку об'єктів слідоутворення (злочинця, матеріальної обстановки, потерпілого (предмета злочину), знарядь і засобів злочину та захисту) сліди злочину звичайно бувають: по-перше, у виді слідів від злочинця, потерпілого, окремих предметів матеріальної обстановки (місця події, знарядь і засобів, використаних при здійсненні злочину і захисту від нього, по-друге, у виді слідів на злочинці, жертві, матеріальній обстановці (місці події), на знаряддях і засобах злочину і захисту.
У результаті взаємодії і впливу основних об'єктів один на одного на кожному з них можуть виявитися множинні сліди від інших об'єктів. Наприклад, на жертві зазіхання — сліди від злочинця (його зубів, слини, мікрочастинок, текстительных волокон від одягу і т.п.), матеріальної обстановки, використаних знарядь і засобів (ушкодження на тілі й одязі, мікрочастки від металу, фарби і т.п.), на знарядді злочину — сліди від злочинця (потожировий, запаховий слід, сліди рук, мікрочастки з кишень одягу і т.п.), сліди жертви (текстильні волокна, мікрочастинки від одягу, волосся, кров, клітки внутрішніх органів і т.п.), сліди від матеріальної обстановки (зламаної перешкоди і т.п.). Подібна взаємодія приводить до утворення так називаного хреста слідів.
З урахуванням механізму і характеру слідоутворення матеріальні сліди підрозділяються на три основні групи: 1) сліди-відображення зовнішньої будівлі об'єктів, тобто сліди у вузькому змісті слова (ці сліди, як уже вказувалося, традиційно розглядаються трасологією); 2) сліди-предмети; 3) сліди-речовини (9).
До слідів-предметів відносяться різні матеріальні об'єкти, переміщені, віднесені з місця події або там загубленим, залишені злочинцем, що потерпілим, іншими особами. Нерідко саме ці сліди-предмети несуть на собі сліди від інших об'єктів (наприклад, потожирові сліди, індивідуальний запах, кров) або володіють рядом ознак, за якими можна визначити їхню приналежність конкретній особі (наприклад, по збережених зображеннях на фотознімках, відеокасеті) (10). Їхнє криміналістичне дослідження дозволяє встановити єдине джерело походження (наприклад, приналежність вилучених у підозрюваного картин пензлю визначеного художника) або виявити різні зміни, що сталися з цими об'єктами (зміна форми, кольору, якості, стану). По стану цих об'єктів, характерним змінам, що з ними відбулися, можна встановити деякі обставини події (наприклад, про час події, що сталася, можна судити по розбитим, із зупиненим механізмом годинник, включеним електроприладам і т.п.).
До цієї ж групи слідів відносяться об'єкти, розділені на частині (розірвані, розрізані, розрубані, розламані, розпиляні і т.д.), у відношенні яких необхідно вирішити питання про приналежність їхньому єдиному цілому (ідентифікація цілого вроздріб). Наприклад, чи складали єдине ціле осколки фарного розсіювача, виявлені на місці дорожньої події, і залишки скла, витягнуті з розбитої фари автомашини, на якій приблизно був зроблений наїзд на пішохід? Чи відноситься до єдиного цілого шматочок металу, витягнутий з тіла потерпілого, і ніж, вилучений у підозрюваного?
При ідентифікації цілого вроздріб враховуються насамперед загальна лінія відділення, ознаки переходу поверхневого рельєфу, у тому числі і мікрорельєфу, з однієї частини на іншу, а також інші особливості зовнішньої будівлі, загальні для відділених частин (наприклад, у складі, кількості і послідовності нанесення по шарах різних забруднень, лакофарбового й іншого покриття) (11). Істотне значення, особливо коли відсутні проміжні ділянки поділу, здобуває відтворення факту єдності внутрішньої будови, структурного складу, у тому числі хімічних, фізичних і інших властивостей (наприклад, електропровідність, пружність, твердість, зміни у кристалічній структурі).
До своєрідних предметів-слідів відносяться фотоматеріали, фоно-, відеокасети, диски, звуко- і відеозаписуюча апаратура, дослідження яких дозволяє провести ідентифікацію визначених осіб (наприклад, по ознаках, що відображає функціонально-динамічні особливості: голос, ходу) і відповідних об'єктів, а також вирішити питання, пов'язані з використанням цих об'єктів.
Сліди-речовини (їх називають ще «залишки речовин») можуть мати різну природу: рідкі, тверді, у тому числі сипучі, газоподібні, радіоактивні, інші. Їх, як правило, відрізняє мала кількість.
Сліди-речовини можуть бути: біологічного походження — слина, частки тканин внутрішніх органів, кров, епітеліальні клітки і клітки епидермису, запахові сліди та ін.; рослинного походження — насіння, пилок, частини і залишки рослин, а також частки ґрунту; промислового і хімічного походження — металевий пилок, залишки пально-мастильних матеріалів, лакофарбового покриття, залишки попелу від сигарет, отруйні речовини і т.д.
По слідах-речовинах у ряді випадків можна установити механізм їхнього утворення (12). Наприклад, за формою крапель, що падали з транспорту, що рухається, судять про напрямок його руху; по розташуванню бризів крові, її потьокам на тілі, одязі, на оточуюючих предметах можна визначити, у якому положенні в момент нанесення ударів знаходилась жертва (стоячи, лежачи або сидячи).
Генотипоскопична експертиза слідів крові, виявлених на одязі, взутті, різних інших об'єктах дозволяє провести ідентифікацію конкретної особи.
Факт перебування особи у визначеному місці може бути встановлений по мікрослідах пилоподібного характеру, забрудненням, слідам рослинного походження від обстановки місця події на його одязі і взутті, а також по тим мікрослідам-речовинам (забруднення, мікрочастки), що залишилися від його взуття й одягу на місці події (13). Точно так само виявлення на одязі підозрюваного і потерпілого мікрочастинок текстильних волокон, взаємного переходу від одягу того й іншого дозволяє зробити висновок про взаємний контакт, взаємодію цих осіб і їхньої причетності до розслідуваної події.
Система криміналістичного дослідження, що викладається в даному розділі слідів включає: трасологію, тобто дослідження слідів-відображень зовнішньої будівлі об'єктів; криміналістичну експертизу матеріалів, речовин і виробів — КЭМВИ (слідів-предметів, слідів-речовин); криміналістичне дослідження запахових слідів (криміналістична одорология); криміналістичне дослідження засобів відео- і звукозапису, фоно-, відеоматеріалів (касет, дискет).
I
2. Криміналістична трасологія
Трасологія — основна підсистема криміналістичного дослідження матеріальних слідів, вивчає головним чином сліди-відображення зовнішньої будівлі їхніх об'єктів, що залишили, з метою їхньої індивідуальної і групової ідентифікації і рішення різного роду діагностичних задач.
Трасологія виходить з того положення, що в матеріальних слідах визначеної групи об'єктів утримуються ознаки, що несуть інформацію про їхню зовнішню будівлю, індивідуально-неповторній якості їхньої зовнішньої своєрідності. Зовнішня будівля таких об'єктів визначається їхніми просторовими границями, формою, розмірами, рельєфом, мікрорельєфом і взаємним розташуванням утворюючих їхніх елементів (14). Зовнішня будівля найчастіше і передає індивідуальні особливості слідоутворюючого об'єкта.
Процес взаємодії об'єктів, при якому виникає слід, називається механізмом слідоутворення. При дослідженні механізму слідоутворення виділяються три основних елементи: слідоутворююючий об'єкт, слідосприймаючий об'єкт і слідовий контакт. Сліди можуть формуватися як у період усієї взаємодії об'єктів, так і на якомусь визначеному етапі їхнього впливу один на одного. Момент або процес контактної взаємодії об'єктів, що приводить до виникнення сліду, називається слідовим контактом. Слідовий контакт може бути активним і пасивним. При активному контакті енергія впливу виходить безпосередньо від одного або обох взаємодіючих об'єктів (наприклад, сліди розрубу сокирою, сліди, що утворяться при зіткненні транспортних засобів). При пасивному контакті енергія, що приводить до утворення сліду, знаходиться звичайно за межами безпосереднього контакту об'єктів (наприклад, осідання пилу, фарби навколо лежачих на підлозі предмета, дія рентгенівських променів) (15).
Сліди-відображення зовнішньої будівлі прийнято класифікувати за двома підставами: по-перше, у залежності від умов і механізму следоутворення; по-друге, по роду следоутворюючих об'єктів: сліди людини (рук, ніг, взуття, зубів, губ і т.д.), сліди знарядь і інструментів, виробничих механізмів і сліди транспорту.
З урахуванням характеру і напрямку руху сліди поділяються на статичні і динамічні. Статичні сліди утворюються в момент відносного спокою следоутворюючого і слідосприймаючого об'єктів, коли їхній рух відносно один одного при слідовому контакті на якийсь момент припиняється. Статичні сліди відображають форму, розміри, а при сприятливих умовах і індивідуальні особливості зовнішньої будівлі слідоутворюючого об'єкту. Оскільки ці сліди утворюються у визначений момент закінчення руху, що потім може бути продовжено, то навіть статичний слід містить у собі елементи динаміки (16). Тому деталі зовнішньої будівлі слідоутворюючого об'єкту можуть бути передані з деякими перекручуваннями, що підлягають обліку в процесі трасологічного дослідження. Типовими слідами цього виду є сліди ніг, рук, коліс транспортних засобів.
Динамічні сліди (ковзання, різання, обертання, розрубу, розпилу) утворюються в результаті руху одного або обох об'єктів слідоутворення і виявляються у виді борозен, валиків, смуг, подряпин (сліди саней, лиж, пилки, знаряддя злому; сліди на пулі від стінок каналу стволу зброї). По динамічному сліду можна визначити напрямок руху слідо об'єкта, провести його ідентифікацію, виявити деякі особливості його зовнішньої будівлі.
На практиці нерідкі випадки утворення комбінованих слідів. Наприклад, при просовуванні знаряддя злому в дверну щілину спочатку утвориться динамічний слід, а потім при отжимі двері — статичний.
По характеру зміни слідосприймаючий поверхні сліди поділяються на об'ємні і поверхневі. До об'ємного відносяться такі сліди, у яких слідоутворюючий об'єкт відбився у всіх трьох вимірах (ширина, глибина, довжина) (17). Такі сліди формуються як за рахунок пластичної деформації матеріалу слідосприймаючого об'єкту, спресовування його речовини (сліди пальців рук на пластиліні, взутті на ґрунті), так і за рахунок часткового руйнування матеріалу сліосприймаючого об'єкта (сліди удару ножем, свердління, різання). Границі руйнування можуть відображати форму й інші параметри слідоутворюючого об'єкта (18).
Поверхневі сліди характеризуються двома вимірами (шириною, довжиною) і відображають лише поверхневу будівлю слідочтворюючого об'єкта. Поверхневі сліди бувають двох видів: нашарування і відшарування. Сліди-нашарування формуються за рахунок накладення на слідосприймаючий об'єкт речовини, що знаходиться на слідоутворюючім об'єкті або частково від нього що відокремились (сліди забруднення або забрудненої, наприклад фарбою або кров'ю, взуття, частки металу від залізного ломика при зломі). Сліди-відшарування виникають за рахунок видалення, відділення слідоутворюючим об'єктом часток речовини, що знаходиться на следовоспринимающей поверхні. Крім того, поверхневі сліди можуть виникнути в результаті термічного, хімічного, фотохімічного й іншого впливів. Речовина, що нашаровується та відшаровується при слідоутворенні або виникає на поверхні в результаті різних процесів, у деяких ситуаціях, як уже вказувалося, саме виступає у якості сліду-речовини, при дослідженні якого можна ідентифікувати або визначити групову приналежність об'єкта, що виступав на початку дослідження як слідоутворююий об'єкт (19).
У залежності від ступеня розрізнення поверхневі сліди підрозділяються на видимі, тобто добре помітні неозброєним оком при звичайному висвітленні; слабовидимі, коли для їхнього виявлення необхідно застосовувати особливі умови спостереження або висвітлення (слід пальця, наприклад, на склі можна знайти у косопадаючому світлі або на просвіт); невидимі, коли вони можуть бути виявлені лише при використанні спеціальних методів (наприклад, хімічних, фізичних і т.п.). По місцю розташування сліди підрозділяються на локальні і периферичні. Локальні сліди виникають у межах слідового контакту слідоутворюючого і слідоспринимаючого об'єктів (наприклад, сліди коліс, взуття, злому). На практиці такі сліди зустрічаються найчастіше (20). Периферичні сліди утворюються в результаті змін, що відбуваються на поверхні слідоспринимаючого об'єкта за границями його контактної взаємодії зі слідоутворюючим об'єктом. Найчастіше такі сліди виникають при пасивному контакті, під впливом дії ще одного об'єкта або сторонньої енергії. За границями зіткнення об'єктів може нашаруватися яка-небудь речовина (наприклад, будівельний пил навколо лежачих на підлозі інструмента) або, навпаки, відшаруватися частина речовини, може відбутися обвуглювання, зміна кольору (наприклад, під впливом сонячного світла навколо висячої на стіні картини шпалери вицвітають сильніше, що дозволяє судити у випадку, якщо вони зняті зі стіни, про її форму і розміри). Використання периферичних слідів більш обмежено в порівнянні з локальними, оскільки вони відображають лише просторові границі об'єкта, не відображаючи інших ознак його зовнішньої будівлі. Проте периферичні сліди досить інформативні, оскільки крім тієї інформації, що несуть самі по собі, досить часто досить істотно доповнюють інформацію, передану слідами локального характеру. Наприклад, якщо після минулого дощу під лежачим на місці події предметом сухо, те можна зробити висновок, що даний предмет потрапив на це місце до дощу(21).
3.Характеристика слідів людини. Сліди рук.
При розкритті і розслідуванні злочинів сліди рук виявляються і використовуються частіше, ніж інші сліди. Це розуміється тим, що при здійсненні багатьох злочинів неможливо уникнути дотику до різних предметів. Крім того, у силу специфічних властивостей сліди рук легко залишаються на місці події і звичайно без особливих складностей можуть бути виявлені і вилучені. Їхнє криміналістичне значення визначається ще і тим, що вони містять ознаки, по яких може бути безпосередньо ідентифікована конкретна людина, що залишила. На відміну від цього при ідентифікації слідами інших об'єктів (взуття, знарядь злому, транспортних засобів) має бути ще установити особа, що їх використовувала.
Сліди рук відображають морфологічні особливості долонної поверхні (форма, розміри, рельєф, мікрорельєф, взаємне розташування деталей візерунків). Вони складаються: 1) із флексорних (згибаючих) ліній, що утворюються від великих складок шкіри в місцях згину фаланг пальців і долоні; 2) білих ліній від дрібних складок шкіри (зморщок); 3) відображень папилярних ліній; 4) пір; 5) фляків, шрамів. Флексорні і білі лінії звичайно мають допоміжне ідентифікаційне значення, однак різні мікродеталі — виступи, западини по краях флексорнохлиній цілком придатні і для обґрунтування висновку про тотожність конкретної особи (22). Папілярні лінії розташовуються по всій долонній поверхні. Вони розділяються дуже дрібними по ширині і глибині борозенками, згинаються, утворити складної будови і різну форму візерунки. Найбільшу трасологічну цінність мають па-пилярні лінії і візерунки, розташовані на ногтьових фалангах пальців рук. Їхнім вивченням з метою ідентифікації і криміналістичної реєстрації займається спеціальний розділ трасології, іменований дактилоскопією (від грецького daktelos — палець і scopео — дивлюся, що в буквальному перекладі означає пальцерозгляд). Вивчення долонної поверхні зветься пальтоскопія (від латинського раlта — долоня і грецького scорео — дивлюся).
Напрямок дактилоскопії, що займається дослідженням форми і розташування пір, іменується пороскопиєю (від грецького рогоs — отвір і scорео — дивлюся). Вивченням особливостей ребер (країв) ліній і візерунків займається розділ дактилоскопії, іменований еджескопиєю.
Папилярні візерунки володіють наступними основними властивостями: індивідуальністю, відносною стійкістю, зручністю для класифікації, а потожирова речовина, що знаходиться на долонній поверхні рук, прилипаємістю (23). Ці властивості визначаються анатомо-фізіологічною будівлею шкіри на долонях рук, а також на підошвах ніг, де також маються папиллярні лінії і візерунки. Шкіра складається з зовнішнього шару — епидермису (надшкір'я) і внутрішнього — дерми (власне шкіри). У верхній частині дерми розташовуються конусоподібні возвишення-сосочки, між якими проходять протоки потових залоз, що закінчуються порами. Над сосочковим шаром, повторюючи його малюнок, вже в епидермисі розташовуються своєрідні узвишшя у виді гребінців — папиллярних ліній.
Індивідуальність, тобто неповторність папиллярних візерунків означає, що серед усіх живучих на землі людей немає кого-небудь з однаковими пальцевими візерунками. Це доведено багаторічними криміналістичними спостереженнями і математичними розрахунками. Вважається, що ймовірність збігу папиллярних візерунків складає 1:10010
. Комбінації папиллярних ліній неповторні не тільки в різних людей, але і на пальцях однієї людини. Навіть в однояйцевих близнюків при можливому збігу загальних типів візерунків їхні деталі не збігаються. Індивідуальність папиллярних візерунків виражається ще в неповторності форми і розташування пір, а також і в неповторній конфігурації їхніх ребер (країв), що можуть мати опуклу, увігнуту й іншу форму.
Відносна стійкість (незмінюваність) папиллярних візерунків обумовлена тим, що вони залишаються незмінними протягом усього життя людини, починаючи з його внутрішньоутробного періоду розвитку, і зберігаються деякий період часу після його смерті (24).
Відтворюємість папиллярних візерунків складається зі здатності епидермису, тобто надшкір'я здобувати колишній вид після різних поверхневих ушкоджень (порізів, опіків). У випадку ушкоджень дерми, що торкаються сосочкового шару, на шкірі утворюються шрами, фляки, що своєю наявністю ще більш індивідуалізують слід.
Прилипаємість, адгезивність (від латинського аdgesio — прилипанння) потожирової речовини до різних поверхонь обумовлена якісним складом поту і жиру. Речовина, що знаходиться на долонній частині руки – потожирова - переходить на предмет, копіюючи папиллярні візерунки й інші деталі мікрорельєфу руки. До складу поту входять багато компонентів: хлор, натрій, калій, мідь, амінокислоти, ліпіди й ін. Піт виділяється через пори. Жирова речовина містить жирні кислоти, гліцерин, холестерин і т.д. і виробляється сальними залозами, яких немає на долонній поверхні. Жирова речовина попадає на долоню з інших частин тіла (тильної поверхні руки, особи, шиї і т.д.) і, змішуючи з потім, забезпечує згодом прилипаємість до сліду часток різних порошків, використовуваних при виявленні слідів рук (25).
Основи класифікації папиллярни візерунків. Папиллярні візерунки підрозділяються на три основних типи: дугові, петльовые, завиткові.
У дугових візерунках папиллярні лінії розташовані поперек подушечки пальця, згинаються в середній його частині у виді дуги, що своєю вершиною звернена убік пучки. Це найбільш прості візерунки і зустрічаються приблизно в 5% людей.
Петльові візерунки утворяться не менш, ніж трьома потоками ліній. Основний потік ліній йде з однієї сторони пальця, згинається у виді петлі і потім повертається на ту ж сторону. Вигнута частина петлі називається голівкою, а нижні кінці її ліній — ніжкою. Нижній і верхній потоки ліній охоплюють центральну частину візерунка. У нижній частині візерунка, де ці потоки розходяться, у петлі утвориться дельта. Петльові візерунки мають одну дельту. Вони найбільш поширені і зустрічаються в близько 65% людей. Петльові візерунки підрозділяються на радіальні (якщо ніжка петлі розташована убік великого пальця) і ульнарні (при розташуванні ніжки петлі убік мізинця).
Завиткові візерунки є найбільш складними по будівлі. Вони зустрічаються приблизно в 30% випадків. Центральна частина такого візерунка може мати різну конфігурацію у виді елипсу, завитка, петлі, кола і т.п. Нижній і верхній потоки папиллярни ліній охоплюють цілком центральну частину і проходять з одного краю пальця до іншого, утворити дві дельти.
Класифікація папиллярни ліній дозволила побудувати десяти-, п'яти- і однопальцеву дактилоскопічні системи реєстрації осіб, що зробила злочини (26). При ідентифікації осіб по їхніх пальцевих слідах враховується: по-перше, збіг загальних ознак (тип візерунка, його різновид, напрямок потоків ліній, розташування центра і дельти); по-друге, різні, множинні приватні ознаки (деталі), до яких відносяться: початок і кінець ліній, крапки, «містки», «гачки», обривки і т.д..
Види пальцевих слідів, їхня зберігаємість, методи і способи виявлення і фіксації. Пальцеві сліди підрозділяються на об'ємні і поверхневі. Об'ємні сліди виникають при дотику пальців до пластичних поверхонь — пластиліну, замазці, олії, воску і т.п. Поверхневі сліди-відшарування утворяться при дотику руки до поверхні, покритої шаром пилу, тонким шаром якої-небудь порошкоподібної речовини, або до свіжопофарбованої поверхні.
Поверхневі сліди-нашарування формуються за рахунок потожирової речовини. Вони бувають невидимими (наприклад, на папері), слабовидимі (наприклад, на склі, кахлі такі сліди можна знайти на просвіт або при косопадаючому висвітленні). Видимі сліди найчастіше бувають пофарбованими, коли пальці були забруднені якими-небудь жирами, крейдою, кров'ю і т.п. Якість і чіткість сліду залежать також від сили натиску і характеру слідосприймаючої поверхні (27). При сильному натиску відображення папиллярних ліній стуляються, деталі і візерунок стають важкорозглядаємими і непридатними для ідентифікації. Найбільш якісні сліди формуються на гладких, непористих, твердих предметах (порцеляна, скло, кахель, полірована дерево, пластмаса і т.п.).
3.1.Зберігаємість пальцевих слідів
. Відносно недовго зберігаються пальцеві сліди на пористих матеріалах: картоні, газетному папері, фанері. Протягом 1-2 днів, а іноді 10-12 годин потожирова речовина усмоктується в такі матеріали і розпливається в розмите, що не має яких-небудь деталей пляма. Тому при пошуку слідів подібні предмети повинні бути досліджені в першу чергу (28).
При сприятливих умовах сліди можуть зберігатися і бути придатними для ідентифікації протягом декількох років. У середньому при температурі 20-25 °С в незапилених приміщеннях на склі, кахлі, порцеляні сліди зберігаються від 90 до 180 днів, на високоякісному крейдованому папері — 12 і більш днів. До слідів рук не підходить фраза «дощ змиває всі сліди». Зі слідчої практики відомо, що сліди пальців рук на осколках скла, що знаходилися під заливним дощем протягом трьох днів, у ряді випадків залишалися цілком придатними для ототожнення. Пальцеві сліди на порцелянових, кришталевих і т.п. поверхнях не зникають навіть під впливом сильного полум'я, оскільки знаходяться в потожировій речовині хлориди калію, натрію й інших лужних металів не вигорають.. У підсумку можна зробити висновок, що сліди рук не розмокають, не змиваються, не горять, можуть зберігатися і бути придатними для ідентифікації протягом тривалого часу (29).
3.2.Ідентифікація людини слідами рук
. Індивідуальність, стійкість папиллярних візерунків, досить високий ступінь прилипаємості потожирової речовини до різних поверхонь і її зберігаємість забезпечують можливість ідентифікації особи в наступним найчастіше зустрічаються ситуаціях.
По-перше, слідами ногтьових фалангів пальців: візерункам, їхнім деталям, флякам, шрамам (дактилоскопічна ідентифікація); по-друге, якщо мається лише відбиток долонної поверхні, то по загальній сукупності флексорних і білих ліній, мікродеталям по краях флексорних ліній (пальмоскопична ідентифікація); по-третє, якщо в пальцевому сліді не відбився цілком візерунок, то ідентифікація можлива по відбитках країв ребер папиллярних ліній (30). Для встановлення тотожності може бути досить відображення трьох папиллярних ліній довжиною в 1 див (эджескопічна ідентифікація); по-четверте, ідентифікація фрагментарного пальцевого сліду можлива по порах (пороскопична ідентифікація). Кожна з пір має свою неповторну форму (овальну, круглу, еліптичну і т.п.), розміри (від 0,025 до 0,375 мм); крім того, у своїй сукупності і взаємному розташуванні вони утворять оригінальне сполучення. На ділянці в 1,5 мм розміщується від 2 до 8 пір. Для неозброєного ока пори нерозрізнені. Найкраще вони відображаються на гладких поверхнях (склі, кахлі, крейдованому папері), можуть бути виявлені і зафіксовані за допомогою пар йоду.
І, нарешті, по-п'яте, якщо слід руки змазаний і немає навіть якого-небудь чіткого його фрагмента, те можливо біологічне дослідження потожирової речовини, по якій визначається група крові особи, що оставили слід. Крім того, по складу поту можна судити про полову приналежність, деякі захворювання, прийнятих ліках і інших особливостях людини, що оставили слід (31).
У сліді можуть відбитися шрами, зморшки, мозолі й інші деталі, що свідчать про професійні заняття людини (наприклад, ушкодження на пальцях у шевця, мозолі, що утворяться на пальцях лівої руки в музикантів, що грають на смичкових інструментах; сглаженість ліній візерунка у шлифовальщиків і т.п.)- Слідами рук можна судити про стать, приблизний вік людини, яким пальцем і якою рукою залишений слід.
Дослідженнями фахівців в області дерматоглифіки установлено, що по якості папиллярних ліній і візерунків, їхній кількості і своєрідному розташуванню на пальцях, сполученню флексорних і білих ліній на долонях рук можна судити про генетичну спадкоємну патологію, деяких спадкоємних психічних і інших захворюваннях людини або його схильності до них (епілепсія, бронхольогочні захворювання, псоріаз, уроджений порок серця, аномалії полових органів, наявність зайвої, 47-й чоловічої хромосоми — У, тобто ХУУ замість ХУ, і т.д.).
Виявлення і фіксація слідів рук. При пошуку слідів рук оглядаються всі предмети, до яких міг дотикатися злочинець. Враховуються особливості обстановки і шляхи проходження злочинця на місці події (32). Особлива увага звертається на пошук слідів на двері, її ручках, замку, вікнах, вимикачах, побутових приладах і інших предметах, що, судячи з характеру дій, злочинець змушений був торкати, брати в руки. Пошук маловидимих слідів здійснюється за допомогою будь-якого джерела світла або криміналістичної лупи з підсвічуванням, що дозволяє оглядати об'єкти при різних кутах висвітлення. Сліди, забруднені мінеральними оліями, виявляються за допомогою джерел ультрафіолетових променів, під впливом яких у затемненому приміщенні вони починають люмінесцировати. Сліди рук, забруднені відпрацьованою машинною олією або сажею, на темних поверхнях можуть бути виявлені за допомогою електронно-оптичного перетворювача.
При виявленні слідів використовуються різні порошки й окурювання парами йоду за допомогою йодної трубки. Ці методи, як і інші дозволяють виявити невидимі і маловидимі сліди за рахунок посилення контрасту між слідом і тлом (33). Порошки наносяться на слідову поверхня за допомогою м'якої флейцевого пензлика з натурального волоса (білка або стовпчику). На світлі поверхні наносяться порошки темного кольору (сажа, окис міді, графітовий порошок), на темні — порошки світлого кольору (окис цинку, двоокис титана, окис свинцю). Універсальним порошком, використовуваним для виявлення слідів на поверхні будь-якого кольору, є порошок відновленого воднем заліза. Цей порошок наноситься за допомогою магнітної кисті. Однак порошок заліза непридатний для пошуку слідів на сталевих, хромованих, емальованих і т.п. об'єктах. Слід, виявлений порошком заліза на картоні, папері, дереві, може бути закріплений за допомогою пар йоду. Сліди, оброблені світлими порошками, копіюються на чорну слідокопіювальну плівку, а пофарбовані за допомогою темних порошків — на світлу (прозору) плівку.
На шорсткуватих, волокнистих поверхнях (папері, тонкому картоні і т.п.) краще працювати не кистю, а, насипавши порошок уздовж предмета, перекочувати його по поверхні. Пофарбований за допомогою пар йоду слід нестійкий і знову може через 10-15 хв. знебарвитися. Тому відразу ж після виявлення його варто зафіксувати фотозйомкою або закріпити шляхом обробки порошком заліза або крохмалю. Сліди рук, виявлені парами йоду, можуть бути откопійовані на просочену оцтовокислим розчином ортотолидину желатинирований папір або плівку із силіконових компаундів з додаванням ортотолидину (0,3%) (34).
Для виявлення невидимих, особливо старих слідів рук у лабораторних умовах використовуються хімічні методи.
4.Сліди ніг
. При розслідуванні злочинів сліди ніг можуть бути виявлені на місцевості, у лісі, на дорозі, у житлових і нежилих приміщеннях і не тільки на місці злочину, але і на деякій відстані від нього. Їхнє дослідження дозволяє одержати саму різноманітну інформацію: про число осіб, що зробили злочин, напрямку і характері їхнього руху (кроком, бігцем), місці проникнення в приміщення, психофізіологічних особливостях людини (стать, вік, хода, наявність кульгавості, деякі хвороби). Слідами ніг можна судити про професійні заняття конкретної особи (хода кавалериста, моряка, характерний розворот стіп в осіб, що займаються балетом; верхолази звичайно ставлять ноги паралельно один одному). За допомогою слідів ніг у ряді випадків можна визначити психічний стан людини, інші його особливості (стан алкогольного, наркотичного сп'яніння або стомлення, ушкодження ноги, надмірну повноту), а також характер його дій (наприклад, перенесення важкого вантажу і т.п.). У слідах ніг залишається індивідуальний запаховий слід (35).
По сліду можна судити про вид взуття (спортивна, модельна, робоча і т.п.) і деяких її ознаках. Сліди ніг дозволяють ідентифікувати конкретної людини, його взуття, колготки, панчохи, носки і т.п. Зрозуміло, при ототожненні взуття має бути ще довести, що в момент здійснення злочину взуття, сліди від якої виявлені на місці події, була на даній людині. Крім того, по взуттю, знайденої на місці події, можна безпосередньо ідентифікувати людини, її що носили (наприклад, коли злочинець перевзувся у взуття, викрадену з місця крадіжки, а свою залишив). Таке взуття зберігає не тільки конфігурацію, обсяг, індивідуальні особливості будівлі стопи, сліди від розташування пальців ніг, внутрішньої і зовнішньої щиколоток, нижньої частини гомілки, але ще і потожирової, а також запахові сліди.
Доріжка слідів ніг. На місці події можуть бути виявлені один або кілька слідів ніг (взуття). Сліди з'являються у виді безладної групи, наприклад, там, де шукана особа стояла, чекаючи потерпілого, або у виді так називаної доріжки слідів, що утвориться при поступальному русі в якомусь напрямку. Доріжка слідів відображає в основному загальні (групові) ознаки і тому сама по собі досить рідко буває об'єктом ідентифікаційного дослідження. Однак її значення достатньо велике, оскільки з урахуванням особливостей її елементів можна судити про багато властивостях особи, що оставили сліди. При необхідності доріжка слідів фотографується, описується в протоколі огляду, окремі сліди й елементи самої доріжки змінюються (36). Щоб уникнути можливих помилок, виміряється не один, а кілька слідів. Виміру елементів доріжки слідів провадяться від однойменних крапок у каблука або носка. Довжина кроку виміряється по відстані, на яке кожна нога виходить уперед стосовно іншої. Ширина кроку характеризує розміщення ніг при ходьбі і звичайно варіюється в межах від 6 до 12 см. В окремих людей вона може бути негативною величиною, коли вісь кроків однієї ноги зливається або перекриває вісь кроків іншої (наприклад, це характерно для руху на подіумі манекенниць, топ-моделей). Кут кроку або розворот стопи виміряється транспортиром між подовжньою віссю доріжки слідів і осями слідів правої і лівої ніг. У чоловіків кут розвороту стопи дорівнює 15-20°, у жінок 10-18°. Цей кут може бути нульовим, коли людина ставить стопи паралельно один одній і паралельно подовжньої осі доріжки слідів, і негативним при розвороті носків усередину, що звичайно характеризує клишоногість. Кут кроку правої і лівої ноги в багатьох людей розрізняється, що має істотне ідентифікаційне значення.
Види слідів ніг. Сліди ніг підрозділяються на: 1) сліди босих ніг, 2) сліди ніг у колготках, панчохах, носках і т.п., 3) сліди взуття. Об'ємні сліди ніг звичайно добре помітні, але поверхневі помітні не завжди і нерідко бувають невидимими або слабовидимі. Слід босої ноги, утворений за рахунок потової речовини, можна знайти на гладких поверхнях (склі, кахлі, лінолеумі, полірованому дереві, папері) за допомогою тих же прийомів і кошт, що і подібні сліди рук. Слід босої ноги ототожнюється по папиллярним лініях, візерункам, їхнім деталям, флексорним лініям, відображенням мозолей, бородавок, шрамів і інших ушкоджень шкіри, а також конфігурації, розмірам і взаємному розташуванню пальців і інших частин стопи.
У сліді ноги, одягненої в панчоху, носки, колготки крім загальної будівлі можуть відобразитися малюнок, дрібні деталі, дефекти тканини, ушкодження, особливості штопання і т.п. Компонентами такого сліду, як і сліду босої ноги, можуть бути потожирова речовина й індивідуальний запаховий слід.
Сліди взуття (статичного і динамічні) найчастіше формуються під час руху. Статичні — при ходьбі і бігу, при цьому кожна нога опускається спочатку на п'яту, потім на всю підошву і відштовхується від опори передньою частиною носка. Такий механізм приводить до визначеного зрушення сліду назад (37). У м'якому ґрунті відображення виходить дугоподібним, трохи укороченим, деякі деталі взуття, особливо в її носка, виявляються нечіткими, що ускладнює ідентифікаційне дослідження.
Динамічні сліди взуття утворяться при ковзному русі ніг по якій-небудь поверхні. Такий слід теж може бути придатний для ідентифікації. Наприклад, у сліді ковзання на глинистому ґрунті досить точно можуть відбитися у виді трас особливості рельєфу підошви.
І ті й інші сліди взуття можуть бути поверхневими й об'ємними. Поверхневі сліди взуття, залишені пофарбованим або забрудненим взуттям, переносяться на дактилопленку, відшліфовану гумову пластину або откопіюються за допомогою силіконових компаундів. Об'ємні сліди фіксуються шляхом вилучення гіпсових зліпків.
Визначення росту людини по його ступнях
. Існує кілька способів визначення росту людини в залежності від довжини його ступень. По-перше, при визначенні росту людини варто мати на увазі, що довжина босої ноги пропорційно складеної людини складає приблизно 1/7 його росту. Другий спосіб виходить з того, що розмір стопи дорівнює 15,8% росту чоловіків і 15,5% росту жінок. З довжини сліду взуття віднімають 1-
1,5 див, множать на 100 і поділяють відповідно на 15,8% або на 15,5%. Отримана величина буде дорівнює зразковому росту людини. викраденого, трупів, убивство і т.д.); в) коли сам транспортний засіб було об'єктом злочинного зазіхання (38).
Сліди даного виду дозволяють: 1) виявити характерні риси використаних транспортних засобів, визначити їхню групову приналежність (модель, тип, вид і т.д.); 2) установити напрямок руху транспорту, його швидкість і інші обставини події, що виникли; 3) ідентифікувати конкретний транспортний засіб.
До слідів транспортних засобів відносяться: 1) сліди ходової частини (коліс, гусениць, полозів); 2) сліди неходової частини (відображення яких-небудь деталей транспортного засобу (крил, радіатора), відбиток номера автомашини (наприклад, на якому-небудь узвишші, заметі); 3) частини, що відокремилися, і частки (відщепи деревини від борту, осколки фарного скла, частки лакофарбового покриття, залишки пально-мастильних речовин).
Динамічні сліди виникають при різкому гальмуванні, заметах, пробуксовці, наїздах, зіткненнях. Слід гальмування (юза) звичайно прямолінійний, його ширина дорівнює ширині бігової доріжки. Довжина гальмового шляху залежить від швидкості, ваги, справності транспортного засобу, ступеня зношеності протектора, стану дорожнього покриття, рельєфу місцевості. По величині гальмового шляху може бути визначена швидкість руху машини перед гальмуванням. До статичних слідів відносяться сліди качення колеса, так звана бігова доріжка руху транспортного засобу.
Поверхневі сліди (нашарування і відшарування) утворяться на твердому покритті дороги (асфальті, бетоні), на плоских предметах, одязі потерпілого. У поверхневих слідах відображаються тільки виступаючі частини малюнка протектора, рельєфні особливості протектора відображаються в об'ємних слідах, що виникають на м'якому ґрунті (землі, снігу).
Судити про вид, модель, пристрій транспортного засобу можна по наступних ознаках: 1) число осей (дві, три) і числа коліс на кожній з них (чотири, шість і т.д.). При русі по прямій задні колеса цілком або частково перекривають сліди передніх коліс (39). Число осей можна визначити при повороті, при якому утворяться окремі смуги від кожного колеса. Відрізнити сліди двохосьового автомобіля від триосьового звичайно не вдається, оскільки колеса третьої осі йдуть слідами другої осі. Сліди коліс причепа також перекривають сліди коліс автомашини; 2) ширина колії — відстань між центральними лініями сліду лівих і правих коліс або між просвітами задніх спарених коліс; 3) база автомобіля — відстань між передніми і задньою (задніми) осями виміряється слідами вм'ятин, бруд що осипався на зупинках, при розвороті з застосуванням заднього ходу; 4) особливого значення набувають наявні у сліді дані про ширину, малюнок протектора, його індивідуальних особливостях, діаметрі колеса. Діаметр колеса (шини) обчислюється по довжині його окружності, визначити яку можна, виміривши відстань між якою-небудь деталлю (особливістю) бігової частини протектора шини, що двічі повторилося в її сліді (40). Довжина обмірюваної в такий спосіб окружності збільшується на 1,1 — коефіцієнт прогину шини і поділяється на л — 3,14.
Напрямок руху транспорту визначається по ряду ознак:
— малюнок протектора, що має елементи типу «ялинка», звернений відкритою частиною убік руху;
— уздовж слідів утворяться відкладення пилу, снігу у виді віяла, гострі кути якого спрямовані убік руху;
— на асфальтовій дорозі при переїзді через калюжі, розсипаний сухий ґрунт по напрямку руху залишається що сходить; на немає слід вологи, пилу;
— при переїзді через калюжі бруд і вода розприскуються вперед і в сторони;
— краплі рідини, що падають із транспортного засобу, витягнуті убік руху;
— зламані при переїзді колісьми гілки своїми зовнішніми кінцями спрямовані убік руху;
— на ділянці повороту спочатку утворяться кути розбіжності слідів коліс, що більше кутів сходження, що виникають наприкінці повороту й ін. З метою проведення ідентифікаційного дослідження з ділянки об'ємного сліду, у якому відобразилися індивідуальні особливості протектора шини (порізи, подряпини, тріщини), виготовляється гіпсовий зліпок. Поверхневий слід на асфальтовому і т.п. покритті може бути откопійований за допомогою відшкуреного листа гуми або силіконового компаунда.
5.Криміналістичне дослідження матеріалів, речовин, виробів з них і слідів їхнього застосування
При розслідуванні злочинів нерідко приходиться зіштовхуватися з відсутністю на місці події традиційних слідів (рук, ніг, зубів, знарядь злому, транспорту) або з таким їхнім станом, що не дозволяє використовувати традиції. Сліди зубів і інших частин тіла людини. Зуби і зубочелюсний апарат володіють поруч індивідуалізують ознак: особливості рельєфу, форма, розміри, взаємне розташування, аномалії і т.п. Зазначені властивості зубів людини зберігають тривалий час (не гниють, витримують високу температуру — до 150-250 °С). Сліди зубів підрозділяються на сліди у виді надкусу, укусу й відткусу і можуть бути виявлені на різних об'єктах (наприклад, сирі, шоколаді, овочах, фруктах, тілі людини і т.п.) (41). По них можна ідентифікувати конкретну людину, що залишила слід зубів. Якщо слід не можна вилучити разом з об'єктом — носієм сліду, то з його виготовляються зліпки за допомогою силіконових компаундів і зубопротезних матеріалів. Фото- і рентгенознімки зубочелюсного апарата, опис дефектів зубів і процесу їхнього лікування, а також індивідуальні мітки, штампи лікуючого лікаря-стоматолога відіграють важливу роль при встановленні особистості людини, зокрема непізнаних трупів.
Практиці відомі також випадки ідентифікації людини слідами губ, носа, підборіддя, вушних раковин, нігтів (зрізам нігтів), коленів, ліктів і інших частин тіла.
Сліди знарядь, інструментів і виробничих механізмів. Дану групу слідів часто іменують слідами злому, оскільки вони звичайно утворяться при зломі перешкоди (дверей, замків, сейфів, вікон, статі, стель, стін і т.п.). Разом з тим знаряддя, інструменти і спеціальні пристосування можуть використовуватися при здійсненні убивств, розбійних нападів, заподіянні шкоди здоров'ю і т.д.
Знаряддя, інструменти і механізми підрозділяються на три групи: 1) спеціально призначеного або пристосовані для цілей злому: відмичка, ломик, «фомка», «балерина», і т.п.;
2) предмети, інструменти і механізми побутового і виробничого призначення: стамеска, дриль, сокира, пилка, долото, склоріз і т.п.;
3) предмети підсобного характеру — коли, обрізки труб, металеві ціпки, лозини і т.п.
В залежності від механізму, умов і обставин слідоутворення знаряддя, інструменти і механізми можуть виступати В якості: 1) слідоутворюючих об'єктів; 2) слідосприймаючих об'єктів; 3) слідів-предметів, коли вони кинуті, загублені і т.п. Сліди-предмети можуть досліджуватися як об'єкти, від яких залишилися сліди і на які повинні бути сліди злому, злочинця, жертви (42).
По характері впливу на об'єкт злому сліди поділяються на три основних групи: 1) сліди ковзання, натиску, відтжиму.
Сліди ковзання утворюються, наприклад, при просовуванні знаряддя в щілину, на внутрішніх поверхнях замка в результаті його відмикання відмичкою. Сліди натиску й відтжиму звичайно виникають слідом за слідами ковзання при впливі знаряддя на перешкоду як важіль при зриві засікши, замків, віддирання дощок, при використанні інструментів типу домкрата. Відбитки (зліпки) таких слідів дозволяють провести ідентифікацію знарядь і інших кошт; 2) сліди удару виникають при вибиванні (проламиванні) перешкоди — дверних фільонок, віконних рам, стінок шафи і т.п.; 3) сліди різання, розпилу, свердління. Сліди різання залишають усі різальні інструменти (сокири, стамески, ножі). У цих слідах відображаються індивідуальні особливості, мікрорельєф крайок інструментів, що ріжуть, що дає можливість провести по них ідентифікацію або визначити групову приналежність (43). Оскільки при розпилі зуби пилки послідовно стирають попередні сліди, такі сліди придатні лише для встановлення групової приналежності (по величині зубів, ступеня їхнього розведення). При свердлінні придатними для ідентифікації виявляються некрізні сліди, коли в денці сліду відображається поверхнева будівля крайки інструмента, що ріже.
При огляді і вилученні замикаючих пристроїв не можна без особливої необхідності намагатися їх відкривати або закривати за допомогою ключів і інших пристосувань для того, щоб не знищити або не зашкодити сліди, що залишилися від застосованих відмичок або підібраних ключів.
У слідах, що виявляються на місці злому, крім основних слідів можуть залишитися частки матеріалу знаряддя (наліт металу, нагар, фарба, мастильні речовини, різні забруднення). У свою чергу на знаряддях, інструментах залишаються сліди від перешкоди (метал, фарба, пил, забруднення). Усі ці сліди розширюють можливості трасологічного дослідження, забезпечуючи точність і повноту кінцевого висновку.
Сліди злому й інструментів рекомендується вилучати разом з об'єктом, на якому вони виявлені, або його частиною. Якщо це зробити неможливо, зі слідів виготовляються зліпки за допомогою силіконових, полімерних компаундів, паст (44).
Висновок:
Отже, надзвичайно великі можливості одержання точних даних про обставини виникнення слідів дає застосування до їх вивчення наукових пізнань. Але оскільки явища, що викликають утворення слідів, нескінченно різноманітні, настільки ж різні і наукові знання, що можуть бути притягнуті для їхнього вивчення в тих або інших цілях при розслідуванні. У кінцевому рахунку не буде перебільшенням сказати, що немає таких наук, про які можна було б свідомо сказати, що їхні дані і методи не можуть знадобитися, не будуть корисні для вивчення слідів злочину в широких або вузьких аспектах цього поняття.
Проте не усі науки однаковою мірою й однаково часто необхідні для вивчення слідів злочину.До одних доводиться звертатися повсякденно, інші можуть знадобитися дуже рідко.
Настійна потреба у вивченні з метою наслідку слідів, які найбільш частіше зустрічаються, історично призвела до зародження і розвитку спеціально пристосованих для цього методик, а також і до створення спеціальних наукових галузей. Вирішальний вплив на цей процес зробило (і продовжує робити) стан необхідної для цього наукової бази у природних, технічних науках і зв'язок проблем цих наук з тими задачами, що виникають під час слідчих дій.
Сліди злочину, що утворяться на людському тілі, а також пов'язані із функціями людського організму, стали вивчатись судовою медициною, основна мета і задача якої — служити слідчим діям. Значно пізніше формуються методики вивчення слідів злочину в хімії.В даний час широко розробляються спеціальні фізичні методи вивчення слідів.
Використовуючи дані різних наук, а також звертаючись до судової медицини і застосовуючи спеціальні хімічні і фізичні методи, можна вирішувати багато питань, що відносяться до слідів злочину, що робить істотний, а часто й вирішальний вплив на результат слідчих дій.
Але серед питань, що виникають у процесі слідчих дій, особливе місце займає питання про те, чи не залишений слід, утворення якого пов'язане з подією злочину, індивідуально визначеним предметом (у широкому змісті цього поняття, тобто предметом як мертвої, так і живої природи). Інакше це - питання про індивідуальну ідентифікацію предмета за його слідом, що виникло у зв'язку з подією злочину, у першу чергу на місці його здійснення.
Це питання досить далеке від цілей, задач яких би то ні було природних, технічних наук, а також судової медицини та спеціальних судових. методик, заснованих на даних хімії, фізики та ін. Тому історично склалося так, що вимоги слідчої практики, що відносяться до індивідуальної ідентифікації предметів за їхніми слідами, могли б знайти відгук тільки у самій науці про розслідування — криміналістиці. У результаті сформувалась криміналістична техніка, основну і головну задачу якої склала індивідуальна ідентифікація.Цією задачею були охоплені не тільки об'єкти, що залишають сліди в буквальному значенні цього слова, але і навички людини, що одержують відображення у почерці на листі, що виражаються в ході, у способі дій при здійсненні злочину. Криміналістична техніка створювалася на основі узагальнення практики розслідування, комплексного залучення зведень з області різних природних, технічних наук і творчої розробки на цій основі спеціальних методів і засобів ідентифікації. Була створена і теоретична база таких досліджень— теорія криміналістичної ідентифікації.
Перелік посилань:
1. Криминалистика. Криминалистическая тактика и методика расследования пре ступлений: Учебник для студентов юридических вузов и факультетов. Под ред. проф. В.Ю.Шепитька. – Х.: ООО „Одиссей”, 2001г.
2. Турчин Д.А. Теоретические основы учения о следах в криминалистике. – Владивосток,1983г.
3. Крылов И.Ф. Криминалистическое учение о следах. – Ленинград,1976г.
4. О.П.Дубовий, В.Я.Лукашенко, Я.В.Рибалко та ін. Криміналістичне дослідження слідів рук: Науково-практичний посібник / За ред. Я.Ю.Кондратьева. – К.:”Атака”, 2000р.
5. П.Д.Біленчук, В.К.Лисиченко, Н.І.Клименко та ін. Криміналістика. Підручник / За ред. П.Д. Біленчука – 2-е вид., випр. та доп. – К.:”Атака”, 2001р.
6. Шевченко Б.И. Теоретические основы трасологической идентификации в криминалистике. – М., 1975г.
7. Криминалистика: Учебник / Под ред. И.Ф.Крылова, А.И.Бастрыкина. – М.: „дело”, 2001г.
8. Криминалистика. Криминалистическая тактика и методика расследования пре ступлений: Учебник для студентов юридических вузов и факультетов. Под ред. проф. В.Ю.Шепитька. – Х.: ООО „Одиссей”, 2001г.
9. Криміналістика. Підручник / За ред. В.Ю.Шепітька. – К.,2001р.
10. Кузьмічев В.С., Прокопенко Г.И. Криміналістика: Навч.пос. / За заг. ред. В.Г.Гончаренка та Є.М.Моісеєва. – К.: Юрінком Інтер, 2001р.
11. Шевченко Б.И. Теоретические основы трасологической идентификации в криминалистике. – М., 1975г.
12. Криминалистика: Учебник / Отв. ред. Н.П.Яблоков – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: «Юристъ», 1999г.
13. Криміналістика. Підручник / За ред. В.Ю.Шепітька. – К.,2001р.
14. Крылов И.Ф. Следы на месте преступления – Ленинград: !961г.
15. Салтевский М.В. Криминалистика. В современном изложении юристов. – Х.: ИМП «Рубикон», 1996г.
16. Каплунов И.М. Идентификационные признаки типографических шрифтов и вопросы классификации // Рефераты докладов II научной конференции Ташкентского НИИСЭ, 1961г.
17. Ильиченко Ю.И.Понятие следа и классификация следов // Проблемы криминалистики и судебной экспертизы. – Алма-Ата, 1965г.
18. Сорокин В.С., Дворкин А.И. Обнаружение и фиксация следов. – М.,1974г.
19. Грановский Г.Л. Основы трасологии. – М., 1965г.
20. Василевский А.Н. Теоретические основы классификации в трасологической идентификационной экспертизе // Материалы научной конференции, посвященной проблемам криминалистической экспертизы. – М., 1958г.
21. Ильиченко Ю.И.Понятие следа и классификация следов // Проблемы криминалистики и судебной экспертизы. – Алма-Ата, 1965г.
22. Железняк А.С. Материальные следы – важный источник криминалистической информации. Лекция. – Омск, 1975г.
23. Ермоленко Б.Н. Механизм образования общих признаков следов инструментов и их использование в отождествлении // Криминалистическая и судебная экспертиа, вып. IV, К.: МООП УССР , 1967г.
24. Каплунов И.М. Идентификационные признаки типографических шрифтов и вопросы классификации // Рефераты докладов II научной конференции Ташкентского НИИСЭ, 1961г.
25. Криминалистическая экспертиза. Выпуск VI. Раздел 8. Трасология. – М., 1968г
26. Воробьева И.Б., Маланьина Н.И. Следы на месте преступления. – Саратов, 1996г.
27. Турчин Д.А. Теоретические основы учения о следах в криминалистике. – Владивосток,1983г
28. Корниенко Н.А. Следы человека в криминалистмке. – СПб.: Питер, 2001г.
29. П.Д.Біленчук, В.К.Лисиченко, Н.І.Клименко та ін. Криміналістика. Підручник / За ред. П.Д. Біленчука – 2-е вид., випр. та доп. – К.:”Атака”, 2001р.
30. Криминалистика: Учебник / Отв. ред. Н.П.Яблоков – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: «Юристъ», 1999г.
31. Каплунов И.М. Идентификационные признаки типографических шрифтов и вопросы классификации // Рефераты докладов II научной конференции Ташкентского НИИСЭ, 1961г.
32. Криминалистика: Учебник / Под ред. И.Ф.Крылова, А.И.Бастрыкина. – М.: „дело”, 2001г.
33. Шевченко Б.И. Теоретические основы трасологической идентификации в криминалистике. – М., 1975г.
34. Кузьмічев В.С., Прокопенко Г.И. Криміналістика: Навч.пос. / За заг. ред. В.Г.Гончаренка та Є.М.Моісеєва. – К.: Юрінком Інтер, 2001р.
35. О.П.Дубовий, В.Я.Лукашенко, Я.В.Рибалко та ін. Криміналістичне дослідження слідів рук: Науково-практичний посібник / За ред. Я.Ю.Кондратьева. – К.:”Атака”, 2000р.
36. Яблоков Н.П. Криминалистика в вопросах и ответах. Учебное пособие. – М.: «Юристъ»,2000г.
37. Сорокин В.С., Дворкин А.И. Обнаружение и фиксация следов. – М.,1974г.
38. Грановский Г.Л. Основы трасологии. – М., 1965г.
39. Ермоленко Б.Н. Механизм образования общих признаков следов инструментов и их использование в отождествлении // Криминалистическая и судебная экспертиа, вып. IV, К.: МООП УССР , 1967г.
40. Василевский А.Н. Теоретические основы классификации в трасологической идентификационной экспертизе // Материалы научной конференции, посвященной проблемам криминалистической экспертизы. – М., 1958г.
41. Криминалистика. Криминалистическая тактика и методика расследования пре ступлений: Учебник для студентов юридических вузов и факультетов. Под ред. проф. В.Ю.Шепитька. – Х.: ООО „Одиссей”, 2001г.
42. Криминалистика: Учебник / Отв. ред. Н.П.Яблоков – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: «Юристъ», 1999г.
43. Корниенко Н.А. Следы человека в криминалистмке. – СПб.: Питер, 2001г.
44. Криминалистическая экспертиза. Выпуск VI. Раздел 8. Трасология. – М., 1968г.
Використана література:
Криминалистика. Криминалистическая тактика и методика расследования пре ступлений: Учебник для студентов юридических вузов и факультетов. Под ред. проф. В.Ю.Шепитька. – Х.: ООО „Одиссей”, 2001г.
Криминалистика: Учебник / Под ред. И.Ф.Крылова, А.И.Бастрыкина. – М.: „дело”, 2001г.
Шевченко Б.И. Теоретические основы трасологической идентификации в криминалистике. – М., 1975г.
Кузьмічев В.С., Прокопенко Г.И. Криміналістика: Навч.пос. / За заг. ред. В.Г.Гончаренка та Є.М.Моісеєва. – К.: Юрінком Інтер, 2001р.
Криминалистика: Учебник / Отв. ред. Н.П.Яблоков – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: «Юристъ», 1999г.
Криміналістика. Підручник / За ред. В.Ю.Шепітька. – К.,2001р.
Корниенко Н.А. Следы человека в криминалистмке. – СПб.: Питер, 2001г.
П.Д.Біленчук, В.К.Лисиченко, Н.І.Клименко та ін. Криміналістика. Підручник / За ред. П.Д. Біленчука – 2-е вид., випр. та доп. – К.:”Атака”, 2001р.
Крылов И.Ф. Следы на месте преступления – Ленинград: !961г.
О.П.Дубовий, В.Я.Лукашенко, Я.В.Рибалко та ін. Криміналістичне дослідження слідів рук: Науково-практичний посібник / За ред. Я.Ю.Кондратьева. – К.:”Атака”, 2000р.
Криминалистическая экспертиза. Выпуск VI. Раздел 8. Трасология. – М., 1968г.
Яблоков Н.П. Криминалистика в вопросах и ответах. Учебное пособие. – М.: «Юристъ»,2000г.
Воробьева И.Б., Маланьина Н.И. Следы на месте преступления. – Саратов, 1996г.
Грановский Г.Л. Основы трасологии. – М., 1965г.
Сорокин В.С., Дворкин А.И. Обнаружение и фиксация следов. – М.,1974г.
Турчин Д.А. Теоретические основы учения о следах в криминалистике. – Владивосток,1983г.
Шурхунов Н.Г. Криминалистика: Учебное пособие. – М.: «Юристъ»,2002г.
Салтевский М.В. Криминалистика. В современном изложении юристов. – Х.: ИМП «Рубикон», 1996г.
Крылов И.Ф. Криминалистическое учение о следах. – Ленинград,1976г.
Василевский А.Н. Теоретические основы классификации в трасологической идентификационной экспертизе // Материалы научной конференции, посвященной проблемам криминалистической экспертизы. – М., 1958г.
Каплунов И.М. Идентификационные признаки типографических шрифтов и вопросы классификации // Рефераты докладов II научной конференции Ташкентского НИИСЭ, 1961г.
Ермоленко Б.Н. Механизм образования общих признаков следов инструментов и их использование в отождествлении // Криминалистическая и судебная экспертиа, вып. IV, К.: МООП УССР , 1967г.
Железняк А.С. Материальные следы – важный источник криминалистической информации. Лекция. – Омск, 1975г.
Ильиченко Ю.И.Понятие следа и классификация следов // Проблемы криминалистики и судебной экспертизы. – Алма-Ата, 1965г.
|