МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ПОЛІТОЛОГІЇ

ПРОБЛЕМА ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ

Курсова робота

студентки 2 курсу з/в

спеціальності 6.030104 – Політологія

АНДРЄЄВОЇ К.А.

Науковий керівник

к.ф.н., доц. Кіпень В.П.

Донецьк 2010р.

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Проблема торгівлі людьми як глобальний виклад: стан, поняття, правові підходи

1.1 Запобігання торгівлі людьми

1.2 Торгівля людьми з погляду закону

1.3 Допомога жертвам торгівлі людьми

2. Досвід напрацювання з протидії торгівлі людьми і допомога постраждалим у сучасному світі

2.1 Соціальний аналіз причин і наслідків

2.2 Механізм протиборства

2.3 Механізм допомоги потерпілим від торгівлі людьми і підготовка спеціалістів, що працюють з ними

3. Торгівля людьми і допомога постраждалим в Україні

3.1 Причини, умови та наслідки

3.2 Стан нормативно-правового забезпечення

3.3 Формування національного механізму перенаправлення для постраждалих від торгівлі людьми

ВИСНОВКИ

Література

ВСТУП

Актуальність теми підтверджується тим, що свобода людини є однією з головних цінностей сучасного цивілізованого суспільства, а забезпечення недоторканності свободи особи – однією з головних функцій держави.

Ще в ХХ столітті торгівлю людьми світова спільнота включила в число основних викликів і погроз національній і міжнародній безпеці. Сьогодні все велику тривогу викликає зростання об'ємів незаконних дій по використанню людини в цілях сексуальної та іншої експлуатації. Проблема торгівлі людьми спочатку повинна розглядатися як явище загрозливе національній безпеці, оскільки своїм фактом вона ставить під загрозу всі демократичні досягнення суспільства.

Відповідно до норм міжнародного законодавства, кожна країна, що поважає права людини, повинна гарантувати їх виконання, зокрема запобігання насильству, забезпечення компетентного розслідування актів насильства, покарання злочинців і надання компенсацій людині, що постраждала.

Разом з тим в системі правової дії на злочинність в цілому і на торгівлю людьми зокрема важливе місце відводиться заохочувальним нормам кримінального закону. Так, наприклад, особливістю заохочувальних норм є те, що вони адресовані особам, які почали скоювати злочин або вже його зробили з метою стимулювання їх до відмови від подальшої злочинної діяльності. Передбачається, що подібна норма, надає винному можливість вже після здійснення купівлі-продажу людини або його вербування, перевезення, передачі, приховування або отримання, в цілях його експлуатації, одуматися і звільнити потерпілого, що сприятиме забороні винного від інших насильницьких дій відносно потерпілого [2, С. 56]. Представляється, що за відсутності реальної можливості запобігання подальшій злочинній діяльності по торгівлі людьми заходами державного примушення, держава повинна надавати альтернативні засоби протидії торгівлі людьми нехай навіть в збиток каральної дії.

Методологія і методичні основи дослідження. Методологічною основою є фундаментальні дослідження і положення вітчизняної й зарубіжної науки з проблематики торгівлі людьми.

Теоретичною й методичною основою виконаного дослідження є роботи зарубіжних і вітчизняних авторів – М.Ю. Буряк, В. Маларека, А. Топчія, Іващенко В.О., та ін.

При визначенні проблеми й аналізу існуючих підходів щодо її вирішення були використані законі України, наукова, юридична та довідкова література, роботи провідних вітчизняних та зарубіжних вчених, методичні матеріали, періодичні видання України.

Метою даної роботи є з’ясування причин подолання та боротьба з торгівлею людьми, визначення масштабів проблеми торгівлі людьми у сучасному світі, розглянути стан проблеми в Україні та запропонувати теоретичні підходи щодо ії визначення.

Виходячи з мети даного дослідження автор ставить наступні задачі:

- висвітлити соціальний аналіз причин та наслідків торгівлею людьми;

- надати найбільш ефективні шляхи формування механізму протиборства та допомоги постраждалим від торгівлі людьми.

Об’єктом дослідження виступає проблема торгівлі людьми.

Предметом дослідження є причини соціального розповсюдження торгівлі людьми та запобігання соціальних проблем.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку літератури. Загальний обсяг роботи 39 сторінок.

1. Проблема торгівлі людьми як глобальний виклад: стан, поняття, правові підходи

1.1 Запобігання торгівлі людьми

Торгівля людьми — здійснювані в цілях експлуатації або вилучення органів або тканин, вербування, перевезення, передача, приховування, купівля-продаж або отримання людини шляхом загрози силою або її застосування або інших форм примушення, викрадання, шахрайства, обману, зловживання владою або уразливістю положення, або шляхом підкупу, у вигляді платежів або вигод, для отримання згоди особи, контролюючої іншу особу; соціальне явище, що визнається злочином у всіх країнах миру [4].

Щороку десятки тисяч жінок у всьому світі стають предметом торгівлі; їх одурюють, примушують, продають і, в більшості випадків, схиляють до життя і праці в рабських умовах як повії або потогінні виробництва, домашні служниці або дружини. Комісія з прав людини ООН визначила торгівлю жінками як сучасну форму рабства. Незалежно від того, з якою метою здійснюється торгівля жінками і людьми загалом, останні стають при цьому об'єктами зґвалтувань, биття і психологічних тортур. Порушення загальнолюдських прав людей, зв'язане з використанням їх як предмету торгівлі, відбувається і в тій країні, звідки їх вивозять, і в тих, куди привозять.

Торгівля жінками стала предметом неспокою міжнародної громадськості вже в кінці ХІХ-го сторіччя. Тенденція збільшення торгівлі жінками і втягування їх в проституцію стала характерною для більшості країн світу того часу і вимагала організаційної боротьби з ці соціальним злом. Тому проблема була піднята ще в 1899 році в Лондоні на міжнародному конгресі з питань боротьби з торгівлею жінками, пов'язаною з проституцією. Потім, в 1904 році, в Парижі більшість держав Європи підписали Міжнародна угода, направлена на боротьбу з «білим рабством» - торгівлею жінками. Термін виник тому, що у той час особлива увага приділялася жінкам з Великобританії, яких примушували займатися проституцією в країнах континентальної Європи. Пізніше європейськими державами було підписано ще дві міжнародні угоди про співпрацю по захисту жінок і запобіганню торгівлі людьми (1910 і 1921 рр.).

У 1933 році була прийнята міжнародна Конвенція про заборону торгівлі жінками, а в 1949 нова міжнародна організація – Генеральна Асамблея ООН – прийняла конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами. Ця Конвенція значно розширила круг дій, які держави домовилися вважати злочинними в сферах торгівлі людьми і сексуальній експлуатації.

Наступним важливим кроком стало ухвалення в 1979 році Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, яка вступила в силу в 1981 році. Шоста стаття цієї Конвенції вимагає від держав ухвалення і виконання відповідних законів, сприяючих припиненню всіх видів торгівлі жінками.

Потім послідувала Декларація ООН про викорінювання насильства проти жінок, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН в 1993 році. У цьому документі продаж жінок, їх експлуатація і примушення до проституції чітко названі видом насильства проти жінок, яке держави зобов'язані викорінювати.

Нарешті в 1977 році в Гаазі (Нідерланди) відбулася Європейська Міністерська конференція, що проходила під керівництвом Європейської Співдружності. Там була прийнята Гаагська Міністерська декларація європейських рекомендацій з приводу ефективних заходів по запобіганню і боротьбі з торгівлею жінками з метою сексуальної експлуатації.

Слід додати, що важливу роль в боротьбі з торгівлею жінками грає Інтерпол. Його головне завдання полягає в наданні допомозі країнам-членам Інтерполу в реалізації жорсткішого контролю шляхом обміну інформацією про переміщення і діяльність осіб, що займаються експлуатації проституції на міжнародному рівні. Генеральний Секретаріат Інтерполу відповідає на запит членів Інтерполу про пересилку інформації, необхідної для переслідування за законом осіб, що експлуатує повій і торгуючих людьми.

Здійснюється також незаконний вивіз дітей, якому неабиякою мірою сприяє маса безпритульних дітей, яких можна вивести, не оформляючи ніяких операцій, зокрема незаконного характеру. За даними прикордонних і міграційних служб, щорічно через державні кордони не пропускають тисячі жінок і дітей, яких неправомірно намагаються перемістити в інші держави по фальшивих паспортах, запрошенням візам.

Відмічено зростання числа злочинних груп, що займаються сексуальною експлуатацією дітей, виготовленням і розповсюдженням порнографічної продукції з використанням неповнолітніх. Набула поширення торгівля дітьми з метою експлуатації їх як дешева і безкоштовна робоча сила. За приблизними оцінками Міжнародної організації праці, в Санкт-Петербурзі налічується 16 тис. працюючих вуличних дітей, в Москві – 50 тис., а в Ленінградській області – до 30 тис.

За даними ГІАЦ МВС Росії, в період з 1996 по 2003 рік зареєстровано 231 злочин по торгівлі неповнолітніми, а в період з 2004 по 2007 рік – 287 злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми, в числі яких торгівля неповнолітніми.

20 листопада 1989 р. 44 сесія Генеральної Ассамблєї ОНН прийняла Конвенцію про права дитини. 13 червня 1990 р. Верховну Раду СРСР ратифікував цей міжнародний документ.

У Конвенції про права дитини записано, що держави-учасники приймають всі необхідні заходи для запобігання викраданню дітей, торгівлі дітьми або їх контрабанді в будь-яких цілях і в будь-якій формі (ст. 35). Держави-учасники зобов'язуються приймати заходи для боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей з-за кордону (ст.11), захищати дитину від всіх форм сексуальної експлуатації.

У грудні 2000 року на 55 сесії Генеральної Ассамблєї ООН підписується конвенція проти транснаціональної організаційної злочинності та протоколи, які доповнюють її «Протокол про попередження і перетин торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покаранні за неї» (далі – Протокол Палермо) і «Протокол проти незаконного ввезення мігрантів по суші, морю і повітрю». Конвенція Палермо і вказані Протоколи вступили в силу у вересні 2003 року.

Торгівля жінками і дітьми з метою трудової і сексуальної експлуатації є серйозним і все більш поширеним різновидом міжнародної організованої злочинності. Величезні прибутки в ній поєднуються з відносно невеликим ризиком для злочинців.

1.2 Торгівля людьми з погляду закону

Перевезення незаконних мігрантів стало глобальним бізнесом, що приносить величезні доходи організованим злочинним синдикатам. Щорічний світовий прибуток кримінального сектора в цій сфері діяльності вагається від 5 до 7 мільярдів доларів, а в деякі роки досягає 9,5 мільярдів доларів.

Нелегальний бізнес, пов'язаний з торгівлею людьми, є одним з найпривабливіших для злочинних організацій. Деякі транснаціональні злочинні організації перейшли від торгівлі наркотиками до торгівлі людьми, із-за меншого ризику бути покараним і високого рівня прибутковості, при низьких витратах.Таким чином, торгівля людьми досить широко поширена в світі, вона є високодохідною і фактично безпечною, з точки зору можливості соціального контролю, сферою діяльності транснаціональних злочинних організацій. Розвитку цього бізнесу сприяє складне соціально-економічне положення у ряді країн різних регіонів світу.

Першим етапом в торгівлі людьми є вербування жертви з метою її експлуатації або перепродажу для цих же цілей. Класифікація видів заволодіння жертвою залежно від способу, свідчить про те, що не завжди кримінальна експлуатація може бути пов'язана з фактом купівлі-продажу людини. Це залежить від етапу заволодіння жертвою.

Види заволодіння людиною можуть бути розділені і за метою:

· з метою подальшого продажу;

· з метою безпосередньої експлуатації.

Заволодіння людиною з метою його подальшого продажу характерний для вербувальників, які поставляють живий товар. Наприклад, на Україні вербувальник отримує від 200 до 5000 доларів за кожну завербовану жінку.

Деякі фірми, що в основному займаються туристичним бізнесом, працевлаштуванням,, шлюбні агентства і ін. часто спеціалізуються на тому, що вербують або обманом залучають людей до своїх мереж, а потім продають їх за кордоном, отримуючи від цього прибуток. Згідно даним доповіді Усесвітньої мережі за виживання, вербувальники в Росії і СНД беруть від 1500 до 30000 доларів за свої «послуги» з оформлення документів, пошуку роботи і переправлення за рубіж.

Другий етап, який слідує після заволодіння жертвою, - її переміщення до місця безпосередньої експлуатації. Причому переміщення жертви для її кримінальної експлуатації може відбуватися як окрім волі жертви, так і в результаті її добровільної згоди. Дуже часто люди, особливо молоді жінки, за своєю ініціативою виїжджають за рубіж з метою влаштуватися на запропоновану роботу без примусу, без вживання насильства або погроз.

Після того, як жертва завербована або захоплена, здійснюється її переміщення до місця кримінальної експлуатації. Кримінальна експлуатація в межах національних кордонів може супроводжуватися переміщенням потерпілого з місця, де він постійно або переважно проживав за межі адміністративних кордонів даного району.Яскравим прикладом такого переміщення є ситуація, яка склалася в Чечні, на півдні Росії. Чеченські работорговці захоплювали людей з інших регіонів Росії, або усередині Чечні. У будь-якому з цих випадків захоплені люди переміщалися або на територію Чечні, або на постійне місце експлуатації в інший район. Надалі їх використовують або як робочу силу, або для перепродажу іншим «господарям».

Тим часом, хоча кримінальна експлуатація усередині національних кордонів і існує, вона поширена набагато менше, ніж та, яка здійснюється за межами національних територій, – людина піддається експлуатації за межами держави, в якій він постійно або переважно проживає.

Спосіб, за допомогою якого здійснюється переміщення жертви через державні кордони, може відповідати закону або порушувати його. Тому відповідно до законності перетину кордону можна виділити легальне і нелегальне переміщення жертв. Для забезпечення як легального, так і нелегального переміщення часто використовується корупція. Так, більшість фірм, що займаються торгівлею людьми, мають певні зв'язки з посадовими особами, в компетенцію яких входить забезпечення виїзду за кордон. За даними Усесвітньої мережі за виживання, опитані торговці живим товаром говорили, що вони можуть купити підроблені або підправлені паспорти у співробітників Міністерства закордонних справ або в компаній, що мають зв'язки з Інтерполом, для того, щоб змінити ім'я, громадянство або вік людини, що переправляється за кордон.

Третім етапом в здійсненні кримінальної експлуатації людей є безпосередні дії, пов'язані з експлуатацією. Різновиди експлуатації можуть бути виділені по декількох якісних критеріях.

Представники чоловічої статі менше всього піддаються експлуатації в порівнянні з жінками. У країнах членах ОБСЄ число осіб чоловічої статі, що стали жертвами кримінальної експлуатації, складає близько 2% від всього числа жертв.

Неповнолітні діти експлуатуються в сферах, де не потрібна важка фізична праця. Це може бути робота в сільському господарстві, прислугою, і тому подібне. Часто використання хлопчиків для дитячої порнографії і проституції.

Тим часом основну категорію жертв кримінальної експлуатації складають жінки. Це обумовлено як психофізіологічними особливостями жінок, так і їх низьким соціальним статусом. Крім того, жінки фізично слабкіше за чоловіків, тому їх легко утримувати торговцям під своїм контролем. Та і можливість експлуатації жінок ширша, ніж чоловіків.

Жодне з існуючих визначень «торгівля людьми» не відображає повною мірою специфіки даного явища і не охоплює всіх його форм. Для кращого розуміння того, що є торгівля людьми, необхідно усвідомлювати, що це складна дія, що складаються з декількох фаз або етапів, сукупність яких дозволяє здійснювати кримінальну експлуатацію людей.

1.3 Допомога жертвам торгівлі людьми

Центр допомоги жертвам торгівлі людьми і мережа з дев'яти регіональних притулків в даний час діють як центр зусиль по порятунку, репатріації і реабілітації постраждалих від торгівлі людьми. Ця діяльність вимагає активної взаємодії з російськими і зарубіжними державними структурами, правоохоронними органами і неурядовими організаціями, що займаються цією проблематикою.

Персонал Центру зустрічає постраждалих в аеропортах, залізничних вокзалах і автостанціях, куди часто приходять і торговці людьми, щоб перехопити свій "товар". (Необхідно відзначити, що персоналу Центру доводилося стикатися з торговцями при зустрічі постраждалих, і не всі спроби вивести дівчат з-під загрози були успішними.) Дівчат швидко переправляють в безпечне місце, де вони перебувають, поки не оформлені квитки для їх відправки додому або для реабілітації в регіональний притулок.

Часто потерпілі приїжджають не за погодою одягнені (взимку), і майже завжди ним нема на що купити собі їди. Для покриття цих витрат в Центрі є спеціально виділені кошти, цільовим чином що йдуть на придбання квитків, їжі і одягу.

З моменту початку роботи в червні 2003 року надана пряма допомога в репатріації і знаходженні зниклих більш ніж 800 громадянам. Вони були в рабстві в різних містах Росії, в Німеччині, Бельгії, США, Україні, Нідерландах, Італії, Іспанії, Об'єднаних Арабських Еміратах, Туреччині, Ізраїлі, Узбекистані і Великобританії. Персонал Центру брав безпосередню участь в порятунку 52 громадян СНД, у тому числі 11 дівчат, які завдяки нашим зусиллям не попали в руки торговців відразу після депортацій з Ізраїлю і країн Європи.

Міжнародний жіночий правозахисний реабілітаційний цент «Ла Страда– Україна» для потерпілих від торгівлі людьми є спеціалізованою установою, діяльність якої направлена на надання комплексу соціально-реабілітаційних послуг і організацію надання медичної допомоги постраждалим від торгівлі людьми для виведення їх з кризисного психологічного стану. Типове положення про центр реабілітації для потерпілих від торгівлі людьми. (Постанова Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 року, № 987).

Функціонування притулків є невід'ємною частиною успішної реабілітації потерпілих від торгівлі людьми. Необхідність поселення в притулок може виникнути у разі, коли потерпілих після їх повернення на батьківщину не приймає сім'я. При виникненні подібних ситуацій соціальні працівники можуть запропонувати їм тимчасовий притулок для проходження курсу реабілітації, а потім допомогти знайти роботу із забезпеченням житлом або допомогти налагодити взаємини з рідними.

Причиною поселення в реабілітаційний центр можуть також бути проблеми з фізичним або психологічним здоров'ям. У деяких реабілітаційних центрах потерпілі можуть пройти обстеження і лікування, а також курс психологічних консультацій.

У Москві для постраждалих від торгівлі людьми відкрився в квітні 2007 року Реабілітаційний центр проекту Бюро МОМ в цілях надання медичної, психологічної і соціальної допомоги постраждалим для їх швидкого поверненню до нормального життя. Це перша в Росії установа подібного роду. Аналогічні центри по наданню допомоги постраждалим від торгівлі людьми існують в багатьох розвинених країнах світу. Досвід по створенню подібного центру має велике значення, враховуючи, що підвищена увага до цієї проблеми стала приділятися в Росії відносно нещодавно [23].

В Україні сьогодні діють декілька спеціалізованих реабілітаційних центрів для потерпілих від торгівлі людьми. Всі центри працюють завдяки підтримці донорських організацій і фондів.

У 2003 році Кабінет Міністрів України затвердив типове положення про центр реабілітації для потерпілих від торгівлі людьми (постанова № 987 від 27.06.03). Типове положення про реабілітаційний центр створене в рамках Програми протидії торгівлі людьми на 2002 - 2005 рр. затвердженою Кабінетом Міністрів України 5.06.2003.

Одним з положень Програми є створення кризисних і реабілітаційних центрів для потерпілих від торгівлі людьми і домашнього насильства. Затвердження типового положення про центр реабілітації для потерпілих від торгівлі людьми є ще одним кроком на шляху до створення державного притулку для жертв торгівлі людьми [24].

19 жовтня в Суспільному прес-центрі Дома преси відбулася прес-конференція, в ході якої представникам ЗМІ була представлена інформація про діяльність по наданню соціальної допомоги постраждалим від торгівлі людьми в рамках спільного проекту Європейського союзу, Програми розвитку ООН і Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) «Запобігання, боротьба і мінімізація соціальних наслідків в області торгівлі людьми в Республіці Білорусь».

Цей захід був приурочений до Європейського дня боротьби проти торгівлі людьми, який наголошується 18 жовтня і покликаний привернути увагу суспільства до проблеми торгівлі людьми і її соціальних наслідків.

При фінансовій і технічній підтримці проекту постраждалим надається широкий комплекс реабілітаційних і реінтеграційних послуг, включаючи можливість мешкання в реабілітаційному притулку, надання медичної, психологічної, правової і соціальної допомоги, сприяння в професійному вченні і працевлаштуванні. Всі послуги надаються безкоштовно, на основі принципів конфіденційності і добровільності, з врахуванням індивідуальних потреб кожного постраждалого.

У реабілітаційному притулку, робота якого була недавно відновлена за підтримки проекту, можуть одночасно проживати до чотирьох жінок, у тому числі вагітні жінки і жінки з дітьми. Притулок розташовується в житловій квартирі в одному з районів Мінська, її місцезнаходження тримається в таємниці в цілях забезпечення безпеки постраждалих. У притулку цілодобово знаходиться соціальний працівник, який здійснює постійний соціальний супровід постраждалих [25].

Проблема торгівлі людьми, організації заходів протидії цьому злочину, а також організація надання допомоги потерпілим від торгівлі людьми залишалися актуальними питаннями в 2008 році. Більшість висновків щодо забезпечення прав потерпілих, які наводилися в звітах «Права людини в Україні – 2006» та «Права людини в Україні – 2007» у розділах, присвячених проблемам протидії торгівлі людьми, також залишаються актуальними й в 2009 році.

2. Досвід напрацювання з протидії торгівлі людьми і допомога постраждалим

2.1 Соціальний аналіз причин і наслідків

Торгівля людьми є гострою проблемою сучасного світу. Більшість жертв торгівлі людьми - це жінки й неповнолітні дівчата, яких обманом або насильством примушують до надання сексуальних послуг і рабській праці. Чоловіки так само є об'єктом торгівлі людьми, хоча й становлять у її обороті невелику частину(за даними експертів близько 2% від усього числа жертв).

Високі темпи росту торгівлі людьми пояснюються декількома факторами, серед яких: глобалізація торгово-економічних зв'язків, погіршення соціально-економічного становища жінок, надприбуток цього виду бізнесу, збільшення в розвинених країнах потреби в персональному сервісі, ріст нерегульованого використання мережі Інтернет для організації секс-бізнесу і т.д.

Таким чином, незважаючи на існування цілого ряду міжнародних документів , що містять норми, що й передбачають заходи щодо боротьби з експлуатацією людей, особливо жінок і дітей, доводиться констатувати, що в глобальній економіці початку століття жінки й діти виявилися найбільш уразливими з погляду такого роду злочинних діянь. Нажаль, ситуація, яка склалася в Білорусі також дає всі підстави для пильної уваги й вивчення цієї глобальної тенденції. На сьогоднішній день проблема торгівлі білоруськими жінками є схованої й маловивченої, хоча факти свідчать про те, що постраждалі жінки є в кожному регіоні нашої країни. Безліч причин спонукує жінок шукати роботу за кордоном: жіноче безробіття, низька конкурентоспроможність на внутрішньому ринку праці і т.д. При цьому в більшості з них відсутні чіткі вистави про правила висновку трудових контрактів, практично немає знань про законодавство тієї країни, куди вони збираються їхати на роботу. Усе це сприяє тому, що жінки найчастіше стають жертвами секс-торговців, або змушено працювати в рабських умовах.

Щодня десятки молодих жінок з країн колишнього Східного блоку, яких спокушають обіцянками працевлаштування, обирають осоружний шлях сексуального рабства й насильства. Попри всі застереження радіо, телебачення, газет і рекламних плакатів, доведені до відчаю жінки і далі вистоюють у чергах, стискаючи в руках анкети й наївно сподіваючись, що цим разом їм, можливо, пощастить. Газетні оголошення в Києві, Бухаресті, Санкт-Петербурзі, Москві, Одесі, Мінську та Празі пропонують нужденним жінкам шляхи подолання бідності – нагоду почати нове життя, не вимагаючи від них нічого навзамін. Дівчат запрошують працювати в різних країнах світу офіціантками, манекенницями, нянечками, посудомийками та покоївкам. Місячні заробітки сягають 2 500 доларів, тим часом абсолютній більшості, щоб заробити такі гроші, треба було б працювати вдома довгими роками.

Азербайджан – країна походження і транзиту жінок і дітей, що продаються\покупаються з метою сексуальної експлуатації. Жінки і дівчатка з Азербайджану, Росії, України і Центральної Азії вивозилися з метою торгівлі ними з цієї країни або з тією ж метою провозилися через неї в ОАЕ, Туреччину, Пакистан і Індію. Мали місце ряд повідомлень про продаж чоловіків в сусідні країни (наприклад, до Туреччини і Росії), для їх експлуатації як працівники примусової праці.

Уряд розробив проект законодавства по боротьбі з торгівлею людьми і поправки до Кримінального кодексу, але офіційно не прийняло їх протягом 2004 року. У 2004 році уряд повідомив про проведення 106 розслідувань, пов'язаних з торгівлею людьми, в 10 з яких були ухвалені вироки, що викликають за собою ув'язнення. Це менше, ніж 20 звинувачувальних вироків, що мали місце в 2003 році. Уряд створив спеціальний поліцейський підрозділ по боротьбі з торгівлею людьми.

По оцінках ООН щорічно більш 4 мільйонів людей в усьому світі переправляють через границі держав для підневільної праці, що приносить злочинним синдикатам до 7 мільярдів прибутки щорічному незаконному прибутку. Один з видів торгівлі людьми, що найбільше швидко розвиваються, – секс-торгівля – з успіхом суперничає з доходами від прибуткової торгівлі зброєю й наркотиками. Сьогодні у світі існує добре налагоджена система торгівлі людьми, діяльність якої зводиться до примусу людей, попередньо завербованих шляхом обману, а потім проданих і куплених до безкоштовної роботи в сфері секс-послуг, на виробництві із застосуванням важкої фізичної праці, сільськім господарстві.

Поширена серед іншого й торгівля людьми з метою використання жертв торгівлі як донорів для трансплантації органів і тканин, а також для некомерційного рабства в таких формах як примусове заміжжя, примусова вагітність, фіктивне вдочеріння (усиновлення). Торгівля людьми, особливо жінками й дітьми, заборонена міжнародним співтовариством як абсолютне порушення прав людини.

2.2 Механізм протиборства

Протягом ряду років зусилля Усесвітнього Альянсу проти торгівлі жінками направлені на те, щоб зібрати воєдино всі правові документи, які б чітко визначили права осіб, постраждалих від торгівлі людьми. Ідея створення подібного єдиного документа народилася в ході дискусій під час Міжнародного семінару з міграції і торгівлі жінками, який був організований Фондом для жінок в Таїланді в жовтні 1994 р.

Представники неурядових організацій і правозахисники з різних частин земної кулі, присутні на семінарі, прийшли до висновку, що якщо буде підготовлений всеосяжний документ, в якому б розглядалися всі аспекти даної проблеми, то було б простіше включити його в міжнародне і національне законодавство. Згодом фахівці з інших країн світу також підтримали цю ідею, завдяки чому з'явився «Стандартний мінімум правил поводження з людьми, постраждалими від торгівлі людьми». У листопаді 1998 р. цей документ був переглянутий і перейменований в «Стандартні правозахисні принципи поводження з особами, що постраждали від торгівлі людьми».

Вони включають всеосяжне визначення торгівлі людьми і детально розглядають відповідальність держави по захисту постраждалих і дотриманню їх прав відповідно до законодавства про права людини. Ця відповідальність включає надання доступу до органів правосуддя, можливість подачі цивільного позову і вимоги відшкодування заподіяної шкоди, право на клопотання про надання притулку, надання медичних і інших послуг, а також допомога в поверненні на батьківщину, реінтеграції і реабілітації.

Мета цього всеосяжного документа - просування прав осіб, постраждалих від торгівлі людьми, включаючи тих, хто стримувався в примусовій праці і умовах, подібних до рабства. «Стандартні правозахисні принципи поводження з особами, що постраждали від торгівлі людьми» можуть бути використані як керівництво по наданню допомоги постраждалих і по притягненню торгівців людьми до відповідальності.

Дослідження ООН свідчать, що найкритичніша ситуація в таких державах як Непал, Судан, Об'єднані Арабські Емірати, Індія, Габон, Гаїті, Мьянма. Основна маса осіб залучених в торгівлю людьми в основному потрапляє на ринок сексуальних послуг. Проституція давно стала одним з основних елементів діяльності злочинних організацій не лише на національному, але і на міжнародному рівні. Більшість жертв такої торгівлі складають жінки і діти.

Міжнародно-правові документи, що діють, рекомендують заборонити подібного роду діяння і встановити за них відповідальність в кожній державі, що підписала документ.

Принцип свободи і недоторканості особи закріплений в основоположних нормативних актах міжнародного співтовариства. Так, стаття 3 Загальної декларації прав людини, проголошеною Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних націй 10 грудня 1948 року, закріплює, що «кожна людина має право на життя, свободу і на особисту недоторканість. Ніхто не може бути позбавлений свободи інакше як у випадках і в порядку, встановленому законом».

Виходячи із цих критеріїв країни світу розділені на три категорії: у першу входять країни, які повністю дотримують їх (з пострадянських держав до неї увійшла Латвія), в другу категорію - дотримують не повністю, але прагнуть дотримувати (у цій групі виявилися більшість пострадянських держав), в третю - ті країни, уряди яких не повністю дотримують мінімальні стандарти і не роблять значних зусиль (Киргизстан, Вірменія, Таджикистан, Білорусь, Росія є сусідами в цій групі з Афганістаном, Іраном, Саудівською Аравією, Грецією, Індонезією). Передбачається, що відносно держав, що відносяться до третьої категорії, можуть вводитися санкції.

Успішна протидія торгівлі людьми залежить від правового забезпечення вирішення цієї проблеми як на рівні міжнародного, так і внутрідержавного права.

Наявність досліджень кримінологій і великої кількості ратифікованих міжнародних документів в області боротьби з торгівлею людьми обумовлює закріплення кримінальної відповідальності за дані діяння в чинному національному кримінальному законодавстві.

Існуючі міжнародно-правові документи, що забороняють торгівлю людьми, надали позитивну дію на формування зарубіжного кримінального законодавства, направленого на боротьбу з названими злочинами.

2.3 Механізм допомоги потерпілим від торгівлі людьми і підготовка спеціалістів, що працюють з ними

Влітку, а саме 23 серпня, в світі відзначали Міжнародний день відміни рабства. Цьому дню надавали особливе значення, оскільки ООН оголосила 2004 рік Роком пам'яті жертв работоргівлі. Україна приєдналася до усесвітнього проведення цього року у зв'язку з ратифікацією у Верховній Раді в лютому протоколу Палермо ООН про запобігання, припинення торгівлі людьми і покаранні торговців. Але принаймні до кінця року наша держава не може стояти в стороні від прийняття важливих міжнародних документів і зобов'язань, які переслідують мету зробити ефективнішою глобальну боротьбу з сучасною формою рабства — торгівлею людьми. Ця форма стає найприбутковішим нелегальним бізнесом, тоді як недостатність механізмів захисту потерпілих від вказаного беззаконня викликає серйозну стурбованість.

Оскільки у жертв торговців людьми відсутній достатній захист, боротьба з торгівлею людьми в Східній Європі втрачає свою ефективність. Таким був один з виводів недавнього звіту, над яким працювали ЮНІСЕФ і ОБСЄ, вивчаючи ситуацію з торгівлею людьми в Центральній і Східній Європі.

Хоча країни Європи і Центральної Азії не увійшли до числа держав з найбільш важким положенням відносно торгівлі людьми, в щорічній доповіді Державного департаменту США «Про торгівлю людьми» за 2009 рік виражається серйозна заклопотаність з приводу 28 країн регіону. Дев'ять з них включені в “контрольний список 2-го рівня” – або зважаючи на багаточисельні жертви, або тому, що ці країни не в змозі довести, що приймають заходи по боротьбі з найтяжчими формами торгівлі людьми.

Дуже важливим є забезпечення прав жертв, щоб вони самі брали участь у притягненні злочинців до відповідальності. Потерпілим слід гарантувати права на компенсацію матеріальної і моральної шкоди, на надання безпечного проживання і на психомедичну допомогу, що є вкрай необхідним не лише для жертв сексуальної, а й трудової експлуатації.

У вересні 2008 року центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді започатковано облік жертв торгівлі людьми для надання їм комплексної допомоги. Спільно з Міністерством освіти і науки України підготовлено методичні рекомендації для вчителів шкіл щодо проведення уроків з протидії торгівлі людьми - з 1 вересня вони будуть обов'язковими у навчальних закладах.

Увага громадськості — ключ до успіху руху проти торгівлі людьми. Її жертви незрідка тримають в ізоляції, і часто їх звільнення залежить від «добрих самаритян» які повідомляють про випадки торгівлі людьми органи правопорядку. Такі соціально незахищені особи, як бідняки, що шукають роботу за кордоном, також повинні знати про систему торгівлі людьми, щоб не стати її жертвами.

Залежно від масштабів заподіяних потерпілим страждань, їх реабілітація може розтягнутися на роки; тому, окрім термінової допомоги, необхідно розробляти і здійснювати довгострокові плани реабілітації. Часто насущні потреби задовольняються місцевими некомерційними громадськими організаціями по місцю мешкання постраждалих, які полегшують реінтеграцію жертв торгівлі людьми в суспільство. Їм забезпечується професійне вчення, вивчення мови країни перебування або початкове вчення, якщо йдеться про підлітків, що не закінчили школу. Часто їм потрібна юридична допомога в сферах законодавства про імміграцію, родинного права або цивільних прав. Оскільки часто вони не в змозі сплатити юридичні послуги, обслуговуючі їх організації запрошують юристів для безкоштовної для потерпілих або дешевої консультації; згодом ці юристи виступають як законні представники потерпілих в державних установах і судах, забезпечуючи повноцінний захист їх прав.

Неурядові організації грають життєво важливу роль в боротьбі проти торгівлі людьми: вони володіють автономією і досвідом по залученню уваги громадськості до цього питання, вони добиваються змін в політиці властей і турботи з їх боку про жертви торгівлі людьми. Не дивлячись на відмінності в стратегії і ідеології, у всіх НВО одна мета: покласти край торгівлі людьми. Лише шляхом співпраці в сферах політики, законодавства і безпосередньої допомоги потерпілим можна комплексно і стабільно вирішити проблему цього кричущого порушення прав людини.

Фахівці гарячої лінії Програми «Ла Страда» надають консультації по питаннях безпечного виїзду за рубіж, а також надають екстрену консультаційну допомогу постраждалим від торгівлі людьми. Фінансова підтримка, що надається проектом, забезпечить безперебійну роботу гарячої лінії, а також буде направлена на розширення консультування через Інтернет.

В рамках проекту фахівцям гарячої лінії буде надана можливість підвищити свій професійний рівень, ознайомиться з сучасною практикою консультаційної і профілактичної роботи, пройти вчення на спеціалізованих тренінгах і семінарах. Участь фахівців гарячої лінії в тренінгах і семінарах проекту дозволить не лише підвищити їх професійні знання у сфері профілактики торгівлі людьми і надання соціальної допомоги і реінтеграційних послуг постраждалим, але також сприятиме зміцненню професійних зв'язків і партнерських стосунків з фахівцями зацікавлених громадських, державних і міжнародних організацій з метою підвищення оперативності і достовірності консультацій, що надаються. Для обміну досвідом і розвитку співпраці до участі в семінарах запрошуватимуться фахівці, що працюють у сфері запобігання, боротьби і мінімізації соціальних наслідків в області торгівлі людьми, зокрема, представники МВС, соціальних служб, юристи, психологи.

За підтримки проекту для фахівців гарячої лінії і реабілітаційного притулку будуть організовані повчальні поїздки за рубіж з метою вивчення сучасних методів роботи за поданням реабілітаційної і реінтеграційної допомоги постраждалих від торгівлі людьми [39].

У Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності говориться, що «торгівля людьми» це здійснювані в цілях експлуатації вербування, перевезення, передача, приховування або здобуття людей шляхом загрози силоміць або її вживання або інших форм примусу, викрадання, шахрайства, обману, зловживання владою або уразливістю положення, або шляхом підкупу, у вигляді платежів або вигод, для здобуття згоди особи, контролюючої іншу особу. Експлуатація включає, як мінімум, експлуатацію проституції інших осіб або інші форми сексуальної експлуатації, примусову працю або послуги, рабство або звичаї, схожі з рабством, підневільний стан або витягання органів. Тут в наявності, що обман не є кваліфікуючою ознакою, тому при наданні послуг і допомоги жертвам слід приділяти увагу тим, хто випробовує особливі потреби, обумовлені характером заподіяного збитку.

3. Торгівля людьми і допомога постраждалим в Україні

3.1 Причини, умови та наслідки

Для України проблема торгівлі людьми в її сучасному вимірі постала після падіння Берлінського муру та дезінтеграції СРСР. Зростання безробіття, особливо жіночого (понад 80%), неухильне зниження життєвого рівня населення, поступове втягнення країни до глобального ринку обміну товарів та послуг - усе це створило умови для поширення цього виду злочину і в Україні. До того ж, специфіка географічного положення країни, «прозорість» українських кордонів певною мірою сприяли тому, що Україна опинилася на перехресті світових шляхів транспортування «живого товару» і почала використовуватися злочинними міжнародними угрупованнями як країна-транзит і країна-донор одночасно.

Основною і першочерговою причиною работоргівлі є нерівномірність соціально-економічного розвитку в окремих країнах та регіонах світу. Високий рівень безробіття та значні соціально-економічні проблеми стають причиною того, що більшість громадян цих країн стають потенційною групою ризику для торгівців людьми. Особливо в цій ситуації потерпають жінки. Саме вони насамперед стають першими безробітними, страждають від дискримінації в галузі праці, домашнього насильства, браку соціальної підтримки. Все це штовхає жінок до вимушеної міграції і, тим самим, збільшує ризик потрапити до сучасних торгівців людьми. За неофіційними даними, близько 40 мільйонів населення Східної Європи перебуває за межею бідності, більшість з них – жінки. Слід відзначити і низьку правову освіту українців, їх пасивність у захисті своїх прав як фактори, що сприяють злочинності у цій сфері.

Безперечним є й той факт, що для України такий злочин, як торгівля людьми не є новим. Дослідники відзначають: іще впродовж XV – XVIIст. українці були вагомим джерелом надходження рабів на татарські невільничі ринки в Криму. Звідти їх розвозили по країнах Середземномор’я. Найдорожчим людським товаром у татар уважалися українські жінки. Полон і продаж у рабство були звичайним явищем у долі жінок-українок.

Форми торгівлі людьми є різноманітними. Не всіх жінок примушують до заняття проституцією, чимала кількість розраховують на роботу, наприклад, домогосподарок, і вірять, що таке працевлаштування може бути законним. Насправді, сам вид діяльності може бути легітимним (на відміну від проституції, яка у більшості країн заборонена), але умови, на які погоджуються жінки, залишаються поза законом. У деяких випадках у жінок відбирають паспорти, що практично унеможливлює їхні контакти з навколишнім світом, зарплатня є, як правило, нижчою за мінімально встановлений рівень, звісно, жодні податки не сплачуються, жодного медичного страхування не надається, тривалість робочого дня перевищує міжнародні норми [42, С. 194]. Загостренню криміногенної ситуації сприяє також те, що сьогодні Україна стала центром міграційних потоків, своєрідною буферною зоною між Західною Європою і державами третього світу. Останнім часом проблема нелегального переправлення осіб, які є громадянами багатьох країн Азії та Африки, через державний кордон України стає дедалі більш актуальною. Це зумовлює підвищену увагу до цієї проблеми як з боку України, так і ЄС.

Особливе занепокоєння викликають результати опитування, яке показало, що більше половини (51,2%) опитаних уважають, що в близькій перспективі соціально-економічна ситуація в Україні погіршиться або залишиться такою самою. 26,2 % респондентів очікують поліпшення соціально-економічної ситуації в неблизький (через 6 та більше років) перспективі. З оптимізмом (соціально-економічна ситуація стане кращою по одному – двох роках) дивляться в майбутнє лише 7,4 % опитаних. Велика частка безробітних у складі опитаних дає підставу для визнання безробіття в Україні найважливішою проблемою сьогодні [43, С. 87].

Сьогодні як ніколи спостерігається зростання кількості безпритульних. За даними ЮНІСЕФ, їх більше 30 млн. Ця категорія дітей особливо схильна до різноманітної фізичної чи моральної небезпеки. Саме такі діти і складають потенційну групу ризику жертв торгівлі людьми в Україні. Переповнені притулки для дітей в Україні мало не тріщать по швах , і більшість із них, втративши фінансову підтримку держави, не спроможні утримувати новоприбулих сиріт. До того ж у сиротинцях присвячують замало уваги першим життєвим потребам дитини, яка практично не має уявлення про ті кардинальні зміни, що стануться в житті після її виходу зі сиротинця.

Аналізуючи судову практику за 1995-1996 рр. у кримінальних справах про злочини, вчинені щодо малолітніх, фахівці Верховного Суду України дійшли висновку, що основними причинами та умовами вчинення злочинів против дітей є моральна деградація деяких осіб, негативні риси характеру внаслідок пияцтва, неналежна сексуальна орієнтація та агресія, зневага до честі й гідності неповнолітніх [44, С.88]. Тому низький моральний рівень певної частини суспільства, бездуховність, падіння престижу материнства, споживацьке ставлення до людини також призводять до торгівлі людьми в Україні.

Отже, з урахуванням сказаного вище, можна зробити висновок, що обставинами, які сприяють і призводять до торгівлі людьми в Україні, є: тяжка соціально-економічна ситуація в країні; низький моральний рівень населення; невідповідальність законодавства України положенням міжнародно-правових норм; недосконалість механізму оформлення документів для виїзду за кордон; провокаційна поведінка потерпілих. Саме ці фактори, на думку автора, є найсуттєвішими з тих, що обумовлюють вчинення таких злочинів.

3.2 Стан нормативно-правового забезпечення

Вивчення проблеми запобігання торгівлі людьми в Україні було ініційоване ще в 1994–1998 рр. Це було пов’язано з виявленням масових випадків незаконного усиновлення українських дітей-сиріт іноземними громадянами. Для розслідування цих фактів Верховною Радою України було створено тимчасову спеціальну слідчу комісію, до складу якої увійшли народні депутати України тринадцятого скликання. Підсумком роботи цієї комісії стало порушення низки кримінальних справ за фактами зловживань при усиновленні дітей-сиріт іноземними громадянами в ряді регіонів України, зокрема у Львові, Одесі, Тернополі, Києві, Донецьку. Як було встановлено парламентською комісією, незаконні дії щодо усиновлення дітей-сиріт по суті фактично мали характер завуальованої торгівлі ними.

На міжнародному рівні протягом XX століття була прийнята ціла низка конвенцій, спрямованих на боротьбу та запобігання цьому явищу. В останні роки відбулися представницькі конференції, прийняті декларації та комюніке, започатковане формування міжнаціональних та національних програм боротьби з цим явищем.

Підготовка відповідних змін до чинного законодавства тривала не один рік. Надзвичайно важливо, що при його розробці було враховано міжнародні стандарти, зокрема Конвенції ООН, спрямовані на припинення торгівлі жінками (1904 р., 1910 р., 1921 р., 1926 р., 1933 р.), а також Конвенція ООН про заборону торгівлі людьми і експлуатацію проституції третіми особами 1949 р.[46]. Україна є стороною більшості цих міжнародно-правових документів, проте їх норми практично не застосовувалися в правовому полі країни, оскільки не були належним чином імплементовані в національне законодавство.

24 березня 1998 р. Кримінальний кодекс України був доповнений статтею 1241 «Торгівля людьми». Ці зміни були ініційовані Уповноваженим з прав людини Н.Карпачовою. Після прийняття зазначеного закону активізувалася діяльність правоохоронних органів щодо кримінального переслідування та покарання осіб, причетних до торгівлі людьми.

З 1998 року кількість кримінальних справ, порушених за статтею 149 Кримінального кодексу відділами боротьби з торгівлею людьми ДКР МВС України, сягнула 1546. Якщо у 1998 році їх було лише дві, то в 2006 році – 258. За цією статтею передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком від 3 до 20 років.

Важливим кроком уперед у розробці ефективних механізмів боротьби з торгівлею людьми в Україні та припинення подальшого поширення цього виду злочину стало проведення 16 грудня 1998 р. спеціального засідання Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України. З доповіддю про проблеми боротьби з торгівлею жінками та дітьми в Україні виступила на цьому засіданні Уповноважений з прав людини Н.Карпачова [48]. За результатами обговорення доповіді Уповноваженого з прав людини було прийнято рішення про невідкладні заходи щодо посилення боротьби з використанням жінок і дітей у кримінальному бізнесі за кордоном.

На сьогодні такі законодавчі документи регулюють питання торгівлі людьми:

Стаття 149 Кримінального кодексу України «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини»;

Стаття 301 Цивільного Кодексу України «Право на особисте життя та його таємницю»;

Стаття 307 Цивільного Кодексу України «Захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле-, та відео зйомок»;

Стаття 308 Цивільного кодексу України «Охорона інтересів фізичної особи, яка зображена на фотографіях та в інших художніх творах»;

Програма запобігання торгівлі жінками та дітьми, затверджена Постановою Кабінету міністрів України № 1768 від 25 вересня 1999 року;

Державна програма протидії торгівлі людьми на період до 2010 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 7 березня 2007р. №410; а також додаток до Програми: План заходів щодо протидії торгівлі людьми на період до 2010 року.

Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності (15.11.2000 р.);

Декларація з питань запобігання та боротьби з торгівлею людьми (18-20.09.2003 р.);

Декларація ООН про попередження насильства щодо жінок (1994 р.).

Отже, і вітчизняне законодавство, і законодавство деяких інших країн передбачають відповідальність за торгівлю людьми. З одного боку, чинні правові норми спрямовані на боротьбу з цим суспільно небезпечним явищем, а з іншого – є відповіддю на міжнародно-правові документи з питань боротьби з торгівлею живим товаром. Для ефективної протидії торгівлі людьми, на думку автора, необхідно вдосконалювати чинне законодавство. Варто якомога ширше визнати наявні міжнародно-правові документи і застосувати міжнародно-правові норми з цього питання у внутрішньому правопорядку всіх країн.

3.3 Формування національного механізму перенаправлення для постраждалих від торгівлі людьми

Основна критика на адресу політики України концентрувалася навколо проблем координації зусиль різних структур, недостатнього судового переслідування злочинців та фактичної відсутності можливостей надання допомоги потерпілим.

У комітеті Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності 27 лютого 2008 р. був проведений круглий стіл на тему «Стан виконання Державної програми протидії торгівлі людьми в Україні», під час якого були сформульовані актуальні завдання покращення діяльності органів державної влади в напрямку протидії торгівлі людьми, а також рекомендації для державних структур, міжнародних та громадських організацій [49] .

Водночас, варто відмітити, що Державна програма протидії торгівлі людьми до 2010 року не містить положень про необхідність надання допомоги потерпілим від торгівлі людьми та створення системи для організації такої допомоги. Внесення змін до Державної програми, ініційоване громадськими та міжнародними організаціями спільно з Міністерством у справах сім’ї, молоді та спорту не було підтримано Кабінетом Міністрів.

Міністерство в справах сім’ї молоді та спорту та Офіс Координатора проектів ОБСЄ в Україні веде активну роботу по розбудові національного механізму перенаправлення потерпілих від торгівлі людьми.

У 2008 році було завершено проведення дослідження потреб Національного механізму перенаправлення для постраждалих від торгівлі людьми (НМП), розпочате в 2007 році. Дослідження проводилося групою незалежних консультантів (одним міжнародним і двома національними) на замовлення Координатора проектів ОБСЄ в Україні на прохання Міністерства в справах сім’ї, молоді та спорту за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Данії в рамках Датської програми з протидії торгівлі людьми в Південно-Східній та Східній Європі [50]. Звіт дослідження «Оцінка потреб національного механізму перенаправлення потерпілих від торгівлі людьми в Україні» було представлено на розгляд Міжвідомчої ради з питань сім’ї, гендерної рівності, демографічного розвитку та протидії торгівлі людьми та було схвалено на її засіданні 3 липня 2008 року.

За підсумками проведеного дослідження та спираючись на рішення Міжвідомчої ради, Міністерство в справах сім’ї, молоді та спорту звернулося до Координатора проектів ОБСЄ в Україні з пропозицією підготовки та впровадження проекту з розбудови НМП з використанням передового міжнародного досвіду. Проектна пропозиція була розроблена та погоджена для впровадження в 2009-2011 роках. У рамках проекту, зокрема, передбачено здійснити заходи з удосконалення нормативно-правової бази в сфері ідентифікації та надання допомоги постраждалим від торгівлі людьми, відпрацювати механізми взаємодії та співпраці різних державних установ і служб, а також громадських організацій [51] .

З липня 2009 року в Україні розпочинається впровадження проекту з відпрацювання механізму допомоги постраждалим від торгівлі людьми на основі національного механізму перенаправлення. Проект втілюватиметься в двох пілотних регіонах – Донецькій та Чернівецькій областях. Напрацювання та досвід, набутий в цих регіонах, в майбутньому буде використано для поширення на загальнонаціональному рівні.

Окрім згаданого, протягом останніх років Координатор проектів ОБСЄ в Україні проводив також низку інших заходів, які опосередковано сприяють розвиткові НМП в Україні. Серед таких заходів слід зазначити семінари та тренінги для представників різних державних установ та відомств, наприклад, служби дільничних інспекторів міліції, органів регіональної влади, представників медичної громадськості та інших. У ході таких заходів розглядалися питання виявлення та надання допомоги постраждалим від торгівлі людьми. Було також видано низку публікацій, які, серед іншого, висвітлюють різні аспекти надання допомоги таким особам.

Отож, аналіз ситуації, що склалася в Україні з поширенням торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, дав змогу дослідити нові тенденції цього явища, встановити основні способи втягнення майбутніх жертв у торгівлю живим товаром, виявити найхарактерніші ознаки осіб, які становлять групу ризику або стали об’єктом торгівлі людьми, та осіб і злочинних груп, які вчиняють такі злочини.

ВИСНОВКИ

Щорічно Державний Департамент США на виконання національного акту по боротьбі із торгівлею людьми готує доповіді про стан протидії торгівлі людьми в усіх країнах світу. Збираючи та аналізуючи інформацію, Держдепартамент розділяє країни на три групи – першу, другу та третю відповідно рівня реалізації політики протидії торгівлі людьми.

Україна, яка найчастіше потрапляла до другої групи, в минулому році була віднесена до так званого «листа очікування» другої групи і має ризик потрапити до третьої групи. Основна критика на адресу політики України концентрувалася навколо проблем координації зусиль різних структур, недостатнього судового переслідування злочинців та фактичної відсутності можливостей надання допомоги потерпілим. Протягом 2007 р. ситуація не була покращена, а навіть погіршилися. Статистика Міністерства внутрішніх справ та громадських організацій свідчить про негативну стабілізацію цього явища в Україні, коли цифри кількості розкритих справ або потерпілих, яким надана допомога, залишаються на одному рівні, або навіть мають динаміку зростання [52].

Торгівля людьми сьогодні пов'язана не стільки з сексуальним бізнесом, а перш за все з трудовою експлуатацією і різними формами насильства під час праці. У Донбасі ця проблема існує вже багато років саме для чоловіків, коли через закриття шахт вони втратили свій традиційний статус годувальника сім’ї і погоджуються на будь-яку роботу за кордоном. Як правило, чоловіки виїжджають на заробітки до Росії, працюють там без захисту і підписання контрактів.Порушення трудового законодавства і шахрайство особливо виявилося під час кризи і на внутрішньому ринку праці.

Наслідки сексуального рабства – не лише в економічній та емоційній площині. Вони нерідко торкаються серйозних проблем для здоров’я та чимало коштують для суспільства в цілому. Швидке поширення СНІДу є ще одним додатковим трагічним елементом комплексної проблеми торгівлі людьми. Існуюча інформація стосовно кількості жінок, що стали жертвами торгівлі людьми, примусової проституції, сексуальної та іншої експлуатації, є неповною. Дані українського бюро Інтерполу свідчать, що число жінок, експортованих щороку до Європи, сягає від 50 до 100 тисяч. Більшість з них походять зі Східної та Центральної Європи. Це підтверджується даними Міжнародної організації міграції [53, С. 29].

Торгівля живим товаром, яка набирає щораз широких масштабів і дедалі жорстокіших форм охопила більшість країн світу. Торгівля людьми стала злочинним бізнесом, який посідає третє місце за рівнем прибутковості, поступаючись лише торгівлею зброєю та наркотиками. На жаль, не оминуло це лихо й Україну, яка є сьогодні і країною-донором, і країною транзиту. До рук сучасних работоргівців потрапили тисячі українських громадян: вони зазнають нещадної експлуатації і принижень, їх калічать морально і фізично, навіть позбавляють життя.

Такий стан речей є незадовільним і потребує для виправлення рішучих зусиль Уряду та громадськості.

Комплексність та складність проблеми протидії торгівлі людьми вимагає концентрування на основних обраних цілях, досягнення яких допоможе вивести боротьбу з торгівлею людьми на новий якісний рівень.

ЛІТЕРАТУРА

1. Актуальні проблеми юридичної науки, професійної підготовки і правозастосування: Сб. матєїал. междунар. научно-практ. конференції / Отв. ред. Проф. В.В. Кулигин. - Хабаровськ: РІЦ ХГАЕП, 2007. З. 227-230.

2. Елионский В.А. Заохочувальні норми кримінального права: Навчальний посібник. – Хабаровськ: ХВШ МВС СРСР, 1984. - З. 56.

3. Буряк М.Ю. Торгівля людьми і боротьба з нею: Монографія. – Владивосток, 2006. З. 114-115.Топчій А. Нелегальна трудова міграція та торгівля людьми. Висвітлення проблеми у ЗМІ. – Київ, 2008. – С. 99

4. Запобігання домашньому насильству і торгівлі людьми. - Київ, 2001, 251с.

5. Там же. – С. 193.

6. Там же. – С. 199.

7. Горячева С.П. Доповідь на відкритих парламентських слуханнях на тему: «Соціально – правовий захист дітей від сексуальної експлуатації і насильства». Державна Дума. 4 лютого 2002 р.

8. Огляд і аналіз поточної ситуації з проблеми торгівлі людьми в Російській Федерації / Дослідження виконане к.е.н. Е.В. Тюрюканової спільно з фондом «Інститут економіки міста» для робочої групи агенств ООН і Міжнародної організації міграції (МОМ) з проблем торгівлі людьми. – М., 2005. – С. 41.

9. Абрамова С.Р., Усанов И.В. Розкриття і розслідування злочинної торгівлі неповнолітніми. - Москва,Э "Юрлітінформ", 2009, 143с.

10. Конвенція про права дитини (прийнята 20.11.1989 Резолюцією 44/25 Генеральною Асамблеєю ООН) // Збірка міжнародних договорів СРСР. – 1993. – Випуск XLVI. – С. 242-257 12.

11. Стокер С. Організаційна злочинність як чинник зростання числа випадків торгівлі людьми // Організаційна злочинність і корупція. 2000. № 1. З 58.

12. Торгівля людьми: социокриміналістичний аналіз. – Москва, 2002

13. Українські жінки – жертви секс індустрії / ІТАР-ТАРС. 1998. 30 червня.

14. Злочин і поневолення: Доповідь Усесвітньої мережі за виживання. Вашингтон, 1997. С.17

15. Торгівля людьми: социокриміналістичний аналіз. – Москва, 2002

16. Боротьба і запобігання торгівлі живим товаром і захист прав мігрантів // Trends in Organized Crime. 1996.

17. Злочин і поневолення: Доповідь Усесвітньої мережі за виживання. Вашингтон, 1997. С.17

18. Торгівля людьми: социокриміналістичний аналіз. – Москва, 2002

19. Чи хочеш ти проміняти свою гідність, свободу і здоров'я на життя в клітці? / Міжнародна організація по міграції. Київ, 1998.

20. Коаліція «Янгол». Автономна некомерційна організація по протидії торгівлі людьми. // www.angelcoalition.org // [10.12.09, 15:49]

21. Міжнародний жіночий правозахисний центр «ЛА СТРАДА – УКРАЇНА». Поселення в реабілітаційний центр // http://ls.org.ua // [14.12.09, 11:40]

22. Запобігання торгівлі людьми в Російській Федерації. Наша допомога. // http://no2slavery.ru/ru/pomozsh/ // [05.01.10, 14:27]

23. Міжнародний жіночий правозахисний центр «ЛА СТРАДА – УКРАЇНА». Поселення в реабілітаційний центр // http://ls.org.ua // [14.12.09, 11:40]

24. Програма розвитку ООН ПРООН Білорусь. Надання комплексної соціальної допомоги пострадавшим від торгівлі людьми – в центрі уваги спільного проекту ЄС, ПРООН і ЮНІСЕФ. // http://un.by/undp/news/belarus // [14.12.09, 15:00]

25. Топчій А. Нелегальна трудова міграція та торгівля людьми. Висвітлення проблеми у ЗМІ. – Київ, 2008. – С. 99

26. Смірнов Г.К. Методика розслідування торгівлі людьми: проблеми теорії і практики. - М.: Видавництво "Юлінформ", 2008. - 264с.

27. В. Маларек. Наташі, сучасна світова секс-торгівля. – Київ, 2008. – 299с.

28. Наука. Вісті. Політологія. Колишній СРСР. Географія работоргівлі – 2005 // http://www.inauka.ru/politology/article55008.html // [04.01.10, 15:50].

29. В. Маларек. Наташі, сучасна світова секс-торгівля. – Київ, 2008. – 299с.

30. Усесвітній альянс проти торгівлі жінками. Центр проти насильства і торгівлі людьми. Стандартні правозахисні принципи поводження з особами, що постраждали від торгівлі людьми. – Перм 2002

31. Там же.

32. Міжнародний захист прав і свобод людини. Збірка документів. М., 1990. С. 56.

33. Злочини проти особи./ Під. ред. проф. А.І. Коробєєва. – Владивосток Вид-во Дальневост. Ун-та, 2000. Автор глави А.С. Горелік.

34. Лариса Никонова. Захист потерпілих від торгівлі людьми залежить від міжнародної співпраці України. Дзеркало тижня / Людина. - № 46 (521) 13 — 19 листопада 2004

35. В Україні розпочинається відпрацювання механізму допомоги потерпілим від торгівлі людьми. Українське національне інформаційне агентство. // http://www.ukrinform.ua/ukr/order/?id=817114 // [06.01.10, 10:36]

36. Уенчи Ю Перкинс. Роль пропогади і надання послуг в боротьбі НВО проти торгівлі людьми. Хроніка ООН // http://www.un.org/russian/hr/trafficking/ngo_traffic.htm // [06.01.2010, 12:17]

37. Почата робота в рамках спільного проекту ЄС, ПРООН і ЮНИСЕФ.//http://www.lastrada.by/ru/o_programme__la_stra/news/33.html // [06.01.10, 14:19]

38. Там же.

39. Правозахисники Мінесоти, Торгівля Жінками: Молдова та Україна. – 2000

40. Іващенко В.О. Торгівля жінками та дітьми. Криміналістичні та кримінально правові аспекти боротьби. – Київ, «Атіка», 2004, 100с.

41. Запобігання домашньому насильству і торгівлі людьми. - Київ, 2001, 251с.

42. Іващенко В.О. Торгівля жінками та дітьми. Криміналістичні та кримінально правові аспекти боротьби. – Київ, «Атіка», 2004, 100с.

43. Там же.

44. Там же.

45. Перша щорічна доповідь уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Ніни Карпачови. Запобiгання сучасним формам рабства та работоргiвлi. // http://www.ombudsman.kiev.ua // [12.01.10, 9:00]

46. Топчій А. Нелегальна трудова міграція та торгівля людьми. Висвітлення проблеми у ЗМІ. – Київ, 2008. – С. 99

47. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова. Омбудсман України. // http://www.ombudsman.kiev.ua // [12.01.10, 9:17]

48. Стенограма та рекомендації «круглого столу» // Сайт Центру «Ла Страда-Україна», http://www.lastrada.org.ua/readnews.cgi?lng=ua&Id=1424

49. Координатор проектів ОБСЄ в Україні. // http://www.oscepcu.org // [12.01.10, 11:00]

50. Там же.

51. Левченко К.Б. Актуальні завдання організації протидії торгівлі людьми. Рік 2008 – Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда – Україна».

52. Допомога жінкам, які потерпіли від торгівлі людьми. – Київ, 2003, 114с.