Великі можливості для реалістичного зображення різних соціальних груп містять соціально-стильові різновиди мови, зокрема жаргони. Така соціальна значимість, поступово об’єктивуючись і проникаючи в семантичну структуру слова, вказує на взаємозв’язок характеру мови (мовлення) та суспільства (носіїв мови). Зрозуміло, що якась частина такого типу лексики є досить недовговічною (наприклад, молодіжний сленг). Проте вона певний час функціонує в живому мовленні, може використовуватися у творах художньої літератури як засіб створення реалістичного образу тощо. Відтак дослідження цього пласту лексики, її семантики, особливостей вживання стає очевидною необхідністю. Як зазначає Л.Новиченко, “...актуальна філологічна проблема – мова розмовна, українська “музика” сучасного міського просторіччя, сама здатність нашої мови щедро продукувати сучасні урбаністичні говірки, різноманітні арго, новонароджений фольклор, адже живе мовлення не може базуватися лише на так чи інакше процідженій книжній мові інтелігентного прошарка суспільства” [6].
Треба визнати, що українська художня література останнього десятиліття внаслідок різних об’єктивних та суб’єктивних факторів не стала об’єктом ґрунтовних мовознавчих досліджень, зокрема і в плані використання письменниками експресивних можливостей розмовно-просторічної, жаргонної, суржикової лексики. На наш погляд, це досить суттєва прогалина, адже мова художніх творів здебільшого є дзеркальним відображенням соціокультурних змін у суспільстві. Підтвердження цьому знаходимо насамперед у творах письменників “житомирської прозової школи”. “Нова неповторна грань живого українського слова” (за влучним висловом К.Родика) є найбільш характерною для літературного доробку Валерія Шевчука, Анатолія Шевчука, Євгена Концевича, В’ячеслава Медведя, Володимира Даниленка, Григорія Цимбалюка, Миколи Закусила, Василя Врублевського, Євгена Пашковського – письменників, котрі у своїх творах для відображення подій та вчинків героїв активно звертаються до адекватних мовних засобів. Емоційно-експресивна природа багатьох розмовних та просторічних елементів робить їх важливим засобом передачі почуттів і емоцій персонажів, а також широким потоком вливається у власне авторську мову художнього твору.
Спробуємо продемонструвати експресивні можливості такої лексики на прикладі окремої лексико-семантичної групи.
Але спершу маємо висловити певні зауваження. Ми уявляємо семантику експресива як структуру ієрархічно пов’язаних сем: одні з них складають її ядро, інші – периферію. Ієрархічні відношення типу “ядро–периферія” існують, з одного боку, між двома її частинами – детонативною і конотативною, з другого – між конотативними семами. Ядерними в різних словах є різні конотати: а) ‘емоційна оцінка’ (напр.: іменники – характеристика особи: зануда, тріпло); б) ‘інтенсивність’ (напр.: ішачити, бахнути ‘виконати якусь роботу’).
У словах із ядерною семою ‘емоційна оцінка’ більш-менш чітку периферію їх конотації складає ‘інтенсивність’, і навпаки – у словах з ядерною семою ‘інтенсивність’ більш-менш чітку периферію складає ‘емоційна оцінка’.
Нечіткість, а інколи й розмитість кордонів між конотативними семами експресивних лексичних елементів залежить і від “поведінки” експресивного слова у мові: контекст, як відомо, може нейтралізувати, ослабити чи, навпаки, посилити конотативний зміст експресивів. Тому нерідко експресивна лексична одиниця (ЕЛО) проявляється ніби на двох рівнях: один з них пов’язаний з його системним статутом, інший – обумовлений контекстом, в якому експресив вживається. (У цьому сенсі важко не погодитися із висновком білоруського мовознавця Б.Плотнікова, що “мовлення і контекст служать природною лінгвістичною лабораторією, в якій можна фіксувати всі елементи змістового плану мовних одиниць, причому індивідуальна частина значень відкривається тільки в контексті” [8, 50] ( Підкреслено нами.– Г.В.)
“Значення слова,– зауважував О.Потебня, – можливе тільки в мовленні. Вирване із зв’язку слово мертве, не функціонує, не виявляє ні своїх лексичних, ні тим більше формальних властивостей, тому що їх не має” [9, 42].
Семантика слова розкривається в кожному окремому випадку вживання. Розглянемо для прикладу лексичну групу ’людина лінива ‘.
Лексико-семантична група (ЛСГ) ‘людина лінива’ /не хоче/ не любить працювати/’ є складовою частиною класу емоційно-оцінних характеристик людини і займає в ньому серед іменників зі значенням особи одне із центральних місць, що пов’язано з актуальністю семантичної ознаки ‘ставлення людини до праці’ на рівні мовної системи, а це, у свою чергу, обумовлено соціальною значимістю його на екстралінгвальному рівні: загальновідомо, що ставлення до праці є однією з найважливіших рис людської гідності, критерієм моральної оцінки особистості.
У цій ЛСГ об’єднуються ЕЛО, які дають негативну оцінку-характеристику людини, яка протиставляється ЛСГ ‘людина працьовита’, що об’єднує слова з позитичною характеристикою (напр.: роботяга, трудяга). Проте ця група (позитивної характеристики) порівняно з ЛСГ ‘людина лінива’ малочисельна. І це не випадково. За результатами наших досліджень з’ясувалось, що номінативні одиниці, які характеризують особу з негативного боку, є більш різноманітними, аніж позитивно-оцінні номінації. Подібні факти виявлені багатьма мовознавцями [5, 27-28; 13, 156-158]. Значна перевага негативно-оцінних лексем зумовлена “асиметрією оцінної шкали” [3]: оскільки все позитивне (позитивні якості людини, схвалення її вчинків, поведінки тощо) здебільшого сприймається як звичне, нормативне, то при цьому увага мовців концентрується на відхиленнях від норми. У мовознавчій науці це явище пояснюється закономірністю функціонування емотивно-оцінної лексики. За словами Г.Честертона, “ми не уміємо урізноманітнювати похвалу так, як ми урізноманітнюємо осуд”, а Н.Арутюнова вбачає зв’язок негативного лексикону з диференційованим ставленням людини до дійсності: індивід, сприймаючи навколишній світ, передовсім звертає увагу на аномальні явища, що й зумовлює появу та функціонування негативної експресивної лексики [1, 307].
Отже, соціальною морально-етичною нормою за еталон визнано не пасивне чи нейтральне, а активне ставлення до праці, відхилення від еталону засуджується, і це знаходить відображення у мові.
Семантичний аналіз ЕЛО даної ЛСГ орієнтований на виявлення деяких системних закономірностей групування сем ЛЗ конкретних слів, а також обумовленість цих закономірностей соціальними факторами. Аналіз зроблено на матеріалі розмовної, просторічної, жаргонної, суржикової лексики із творів письменників житомирської прозової школи. Внутрішня форма такої лексики досить прозора.
На основі контекстного аналізу ми виокремлюємо певну кількість сем (“поле сем”), які подані у різних комбінаціях у семантиці кожного слова.
Денотативну структуру ЛЗ експресивів ЛСГ ‘людина лінива’ складають такі семи: архісеми – лексико-граматична сема ‘особа’; лексичні семи ‘ставлення людини до праці’ ‘лінивий / не хоче / не любить працювати’; факультативні семи: ‘віддає перевагу легкій праці’/ ‘прогулює в робочий час’/ ‘часто міняє місце роботи’ / ‘живе за чужий рахунок’ та ін.
Конотативний зміст складають такі семи: архісема ‘емоційна оцінка’, факультативні ‘інтенсивність’ та ‘образність’.
‘Інтенсивність’ актуалізує високий ступінь негативної оцінки і виконує функції як денотативної, так і конотативної семантики експресивів даної ЛСГ. Ця сема, незважаючи на периферійність, реалізується у значеннях багатьох ЛСГ.
Виокремлюють два види денотативних структур, залежно від об’єму власне лексичних сем, які утворюють їх ядро: моносемні – з однією ядерною семою та полісемні – з двома і більше семами. Моносемність характерна для слів лінтюх, нероба, кожне з яких актуалізує загальну ознаку ‘лінивий’. Не випадково в конкретних мовних ситуаціях кожне з цих слів може замінити будь-яке інше слово даної ЛСГ.
Інші одиниці ЛСГ мають полісемну денотативну структуру (ДС), яка, крім архісем ‘людина’ і ‘лінива’, має одну чи декілька сем, що диференціюють і конкретизують ДС ‘лінива’.
До типових комбінацій сем, пов’язаних з різними аспектами ЛЗ слова, належать:
‘людина лінива /не хоче працювати / не має певного заняття, певної роботи, живе за чужий рахунок / негативна оцінка/ образність’:
тунеядець ’людина, яка живе за чужий рахунок, чужою працею’ (з таким значенням лексема зафіксована в словниках російської мови [2, 443; 7, 814; 10, 584; 12, 827]). Ця лексема є прикладом так званої суперінтерференції [4, 80-82], яка в українському середовищі одержала назву російсько-українського суржику. Простежимо, як дана лексема виявляє свою семантику в контексті: “Належав він до тієї породи тунеядців, які живуть, пристаючи до однієї чи другої молодички”. (В.Шевчук. Стежка в траві.)
Такого типу експресеми використовуються в художньому тексті не лише як характеризуючий елемент певного соціального прошарку, але й для відтворення природності зображуваного, особистісної характеристики персонажа. Суржик досить розповсюджене явище у живому мовленні, і це знаходить відображення в художньому тексті.
шлангіст ’людина ледача, той, хто не виконує своїх обов’язків, посилаючись на суб’єктивні, а то й ірреальні причини’ (див.: Перший словник українського молодіжного сленгу. – К., 1998. – С. 80). Ця лексема – приклад молодіжного жаргону, що перейшов у просторіччя. Треба мати на увазі, що естетична функція жаргонної лексики полягає у моделюванні таких ситуацій спілкування образів-персонажів, що вказують на їх мовно-середовищне закріплення. Вони є естетичними знаками невимушеності, спонтанності з експресією фамільярності: “Михайла при запаленні легень обізвали шлангістом, вигнали на роботу”. (Є.Пашковський. Безодня.)
‘людина лінива / не любить працювати, учитися / несерйозна / вештається без діла, безцільно проводить час / негативна оцінка / образність’:
гультяй (знев.[11, II, 193]): “...сигналили на дружний свист гультяїв...” (Є.Пашковський. Безодня.)
‘людина лінива / не любить, не хоче працювати, учитися / малознаюча / негативна оцінка / образність’:
бельбас (знев.[11, I, 155]): “...сиділи два бельбаси, що завжди сміялися, як тільки він переступав їхній поріг.” (В.Шевчук. Стежка в траві.)
‘людина лінива / не любить працювати / любить спати, лежати / негативна оцінка / образність’:
вайло (розм.[11,I,282]): “Перетворивс я в почвару, нечупару, безсиле вайло, скиглія, що тільки й знає похвалятися власними недугами”, “...раніше – мамлакуватий вайло, а тепер – ні...” (В.Шевчук. Стежка в траві.)
бевзь (лайл.[11,I,118]): “Хто проворніший, то й живеться лучше. А бевзь скрізь бевзь, хоч ти йому корону на голову посади...” (В.Шевчук. Стежка в траві.); “Отож, як у воду батько зирив, та перечити не став: хоче йти за цього бевзя, хай іде” (В.Врублевський. Милоська.)
У художньому тексті така лексика несе певне експресивно-стилістичне навантаження та використовується як засіб передачі зневажливого ставлення, засудження певних вад людини, а також виконує характеристично-номінативну функцію. Лайливі одиниці (напр., бевзь) містять у собі вказівку на емоційний стан того, хто говорить, – роздратування, гнів, неприязнь тут є яскравими виразниками експресивності.
Моносемні і деякі полісемні ЕЛО характеризуються “однією направленістю” або одноаспектністю, наприклад: ‘лінивий і любить спати, лежати’ / ‘лінивий, не працює, живе за чужий рахунок’ / ‘лінивий, безтурботно проводить час’. Денотативний базис даних слів досить визначений.
Негативна, презирлива оцінка, як правило, реалізується через особливу синтаксичну позицію–звернення–характеристику і виконує номінативну функцію. Більшість полісемних експресивів характеризуються різною орієнтацією сем або різноаспектністю та доволі широкою дифузною семантикою.
Ми зафіксували цілий ряд дієслівних лексем ЛСГ ‘ставлення людини до роботи / людина лінива / роботяща’. Так, на позначення позитивної оцінки виконуваної чи виконаної роботи використовуються, зокрема, такі лексеми:
пальнути ‘за короткий час виконати досить вагому роботу’ (в СУМ не зафікс.): “...тако до вечора пальнемо цього города...” (Є.Пашковський. Вовча зоря.)
їшачити ‘важко працювати’ (в СУМ не зафікс.): “...чим вдавити себе, коли оцей шашлик по п’ятірці, день на нього їшач, питається?” (Є.Пашковський. Безодня.)
У наведених прикладах на денотативний базис накладається конотативний. Конотативність лексем пальнути, танцювати виявляється лише у певній мовленнєвій ситуації. Інтенсивність виступає у функції посилення конотативної семантики даних експресивів. Між інтенсивністю та експресивністю існують причинно-наслідкові відношення: інтенсивність веде до експресивності.
Даній ЛСГ протиставляється ЛСГ ‘негативне ставлення до роботи’:
сачканути ‘якимось чином звільнитися від якихось завдань’. Ця лексема зафіксована у словнику С.Ожегова [7, 686] (“уклоняясь от работы, бездельничать, лентяйничать”) як просторіччя. В українській мові це просторічний експресив. “Можна було б у черговий раз сачканути, тим більше, що у дипломаті лежав готовий бланк медичної довідки з печаткою” (В.Врублевський. Вбивство на зупинці.)
відлинювати ‘свідомо уникнути якоїсь роботи, завдання тощо’ (в СУМ не зафікс.): “...заходив за колючий кущ, таки відлинявши від примусової праці” (Є.Пашковський. Безодня).
прошлангувати (значення див. вище): “...дідові ж вдалося прошлангувати веселіш...” (Є.Пашковський. Безодня.)
Ця мікросистема мовних одиниць (просторіччя) репрезентує некодифіковане народнорозмовне мовлення. Із стилістичного погляду вона характеризується афективністю, дозволяючи письменникові відтворити інтонаційний малюнок мовлення. Просторічна лексика функціонує в текстах як естетичний знак стилізованої народнорозмовної стихії.
Можна зробити висновок, що для мовної системи однаково важлива одна й та ж ознака, репрезентована як “предметною”, так і “процесуальною” семантикою.
Серед словотворчих деривативів виокремлюємо складну лексему з образною внутрішньою формою:
трудотерапія (в СУМ не зафікс.); “Словарь русского языка” фіксує дану лексему як медичний термін ’применение трудовых процессов с лечебными целями для более быстрого и полного восстановления трудоспособности человека’: “...по лікарні синіло розгублення, чужа загибель звільнила: відпросився з трудотерапії за цигарками...” (Є.Пашковський. Безодня.); “Хворі з вензелями “ПБ” поверталися з трудотерапії” (Є.Пашковський. Вовча зоря.)
У контексті художнього твору ця лексема отримує нову функцію: комунікативна функція відтісняється на другий план експресивною функцією. Також тут спостерігаємо професійну відкріпленність лексеми та набуття нею виразних ознак просторіччя із значенням ’примусова праця’. Для ЕЛО даної ЛСГ, як і для інших ЛСГ, характерна варіативність емоційної оцінки в діапазоні від іронії, жарту, насмішки, несхвалення до зверхності, презирства.
Лексичні одиниці ЛСГ ‘людина лінива’ виступають у функції образних чи необразних характеристик і негативної оцінки особи мовцем. Основний її склад утворюють загальні характеристики, які вживаються стосовно осіб жіночої і чоловічої статі, що знаходить відображення у граматичній категорії спільного роду.
Таким чином, денотативна структура ЛЗ кожного слова ЛСГ являє собою комбінацію ієрархічно підпорядкованих сем, які актуалізують соціально негативні ознаки людини. Характеристика ‘лінивий / не хоче, не любить працювати’ соціально значима для загальної оцінки людини як особистості.
Даній денотативній структурі відповідає конотативна структура: всі слова ЛСГ виражають негативну оцінку особи із загальною ознакою ‘лінива’.
Емоційна оцінка – константна та ядерна сема конотативної структури. КС ‘інтенсивність’ і ‘образність’ – факультативні. Виявляється пряма залежність між ступенем міри ознаки ‘лінивий’ і видом оцінки: чим вищий ступінь, тим різкіша (негативніша) оцінка. Презирство, іронія як різновид оцінки реалізується переважно в позиції звернення-характеристики. В інших випадках контекст дещо пом’якшує конотативну семантику.
ЛСГ ‘людина лінива’ має багато спільного з ЛСГ іменників – характеристик особи і мікросистемами інших частин мови. Матеріал цього дослідження демонструє, що в ЛСГ ‘людина лінива’ представлені як словотворчі, так і метафоричні ЛСВ, хоча переважають словотворчі деривати, а метафоричні ЛСВ – малочисельні і периферійні.
Як бачимо, на підставі проведеного дослідження ми можемо навіть на рівні певної мікросистеми скласти уявлення про багатоплановість використання та особливе місце експресивної лексики в сучасній українській прозі.
Список литературы
Арутюнова Н. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт. – М., 1988.
Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. – М., 1989-1991. – Т. IV.
Кузнєцова Т. Мова білінгвальної сім’ї у функціональному аспекті: Автореф. дис.... канд. філол. наук: 10.02.01 / Ін-т мовознавства ім. Потебні. – К., 1999.
Манакин В. Конвернентные образования и проблемы интерференции в условиях близкородственного двуязычия // Проблеми міжпредметних зв’язків в умовах білінгвізму. – Дрогобич, 1990.
Матвеева Т. Лексическая экспрессивность в языке.– Свердловск, 1986.
Новиченко Л. Мова, мова... – Освіта. – 1996.– 4 грудня.
Ожегов С. Словарь русского языка. – М., 1990.
Плотников Б. Основы семасиологии. – Минск. – 1984.
Потебня А. Из записок по русской грамматике. – М., 1958. – Т. 1-2.
Словарь русского языка в IV т. – М., 1957-1961. – Т. IV.
Словник української мови в XI т. – К., 1970-1980
Толковый словарь русского языка / Под ред. Д.Н.Ушакова. – М., 1940. – Т. IV.
Шаховский В. Категоризация эмоций в лексико-семантической системе языка. – Воронеж, 1986.
|