Курсовая работа: Право лісокористування в Україні

Название: Право лісокористування в Україні
Раздел: Рефераты по ботанике и сельскому хозяйству
Тип: курсовая работа

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Юридичний факультет

КУРСОВА РОБОТА

„Право лісокористування за законодавством України”

2007

Вступ

Людина здавна користується ресурсами лісу. Ще у віддаленому минулому вона використовувала деревину, гриби, ягоди, мед диких бджіл та інші продукти, які знаходила у лісі. У наш час головним матеріальним ресурсом, що одержується від лісу, є деревина, використовувана для виробництва будматеріалів, паперу, картону, меблів тощо.

Складна екологічна ситуація в країні та гострий дефіцит лісосировинних ресурсів постійно породжували два протилежних інтереси – збереження та споживання.

Відмовитися від споживання деревини людство не може - це було б нерозумним навіть із природоохоронної точки зору (використання деревини в багатьох випадках дозволяє уникнути використання невідновних видів сировини - нафти, газу, вугілля). Таким чином господарювання й заготівля деревини повинні здійснюватися, але таким чином, щоб наносити мінімальну шкоду лісу, зберігаючи для майбутніх поколінь можливість користуватися всіма благами, які приносить ліс сьогодні.

За даними останнього чергового державного обліку лісів станом на 1.01.1996 р. площа земель лісового фонду становить 10,8 млн. га, з них 9,4 млн. га вкриті лісовою рослинністю. Лісистість становить 15,6% площі країни. Ліси 1 групи (виконують переважно природоохоронні функції) становлять 55,8% від загальної площі земель лісового фонду. Решта (44,2%) належить до лісів 2 групи (поряд з екологічним мають експлуатаційне значення). Хвойні насадження займають 42,2% вкритих лісовою рослинністю земель, твердолистяні — 43,3, м’яколистяні — 13,6, інші деревні породи — 0,5, чагарники — 0,4%. За площею лісів та запасами деревини Україна належить до лісодефіцитних країн.[1]

На сьогодні загальний стан лісів не відповідає еколого-економічним вимогам. Лісосировинна база України виснажена. Головними факторами, що негативно впливають на біолого-екологічну стійкість та адаптованість лісів, їх соціальну, протиерозійну, гідрологічну, кліматичну функцію, є: застосування недосконалих способів і технологій рубок головного користування, штучне відновлення лісу в окремих регіонах без врахування типу лісорослинних умов, переосушення і перезволоження цілих регіонів, неконтрольований випас худоби, забруднення ґрунтів промисловими викидами, кислотні дощі, нерегульована рекреація.

Надмірна нерегульована експлуатація лісів України в цьому столітті призвела до виснаження лісових ресурсів, порушення їхньої вікової структури, погіршення породного складу, посилення ерозійних процесів та інших стихійних явищ.

На боротьбу з цими наслідками та забезпечення сталого розвитку лісового господарства (розширеного відтворення лісових ресурсів, підвищення екологічного та економічного потенціалу лісів, ефективний контроль за їх охороною, захистом і використанням) спрямована сучасна політика нашої держави у цій сфері (Указ Президента України „Про додаткові заходи щодо розвитку лісового господарства”).

Юридичне поняття лісу

Ліс є основною складовою навколишнього природного середовища і як будь-який природний об'єкт характеризується відповідними ознаками: біологічними, екологічними, економічними та юридичними.

Ліс — це унікальне природне явище, яке за своїми біологічними ознаками являє собою сукупність дерев, чагарників, іншої лісової рослинності (трави, мохів, лишайників тощо), ґрунтового покриву, що взаємопов'язані і впливають одне на одне та на навколишнє природне середовище.

У цьому значенні поняття лісу співвідноситься із поняттям рослинного світу як спеціальне із загальним. Так, рослинний світ — це сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угруповань на певній території. Об'єктами рослинного світу є дикорослі та інші несільськогосподарського призначення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби на всіх стадіях розвитку та утворені ними природні угруповання.

Важлива особливість лісу полягає у тому, що він є відтворюваним природним ресурсом, але процес відтворення пов'язаний із значним строком вирощування (кілька десятиліть).

Ліс — це також середовище проживання диких тварин у всьому їх видовому і популяційному різноманітті. Лісу належить вагома роль у підтримці гідрологічного режиму рік, у попередженні ерозії та псування ґрунтів, у боротьбі з суховіями, у регулюванні кислотного балансу в атмосфері, а також у створенні необхідних умов життя на Землі. Таким чином, екологічними ознаками лісу є виконання ним кліматорегулюючих, середовищозахисних, ґрунтозахисних, водоохоронних, санітарно-гігієнічних, оздоровчих, рекреаційних функцій.

Ліс має також естетичне, виховне, науково-пізнавальне та інші значення.

Економічне значення лісу полягає у тому, що він є основним джерелом деревини, технічної і лікарської сировини, кормових, харчових та інших лісових продуктів, що використовуються для задоволення потреб різних галузей народного господарства та населення. Зокрема, ліс — це основа кормової бази для тваринництва, для ведення мисливського господарства, основа паперової, меблевої, фармацевтичної та інших галузей промисловості.

Збірник лісових термінів щодо лісів, лісових земель, лісорозведення і лісовідновлення (Рим, 1998), укладений Управлінням наукового і технічного розвитку при Секретаріаті третьої Конференції Сторін Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату, містить понад 2000 визначень поняття «ліс», які можна поділити на три групи:

1) ліс як правова чи адміністративна одиниця (зокрема, за законодавством Індії будь-яка земля, котра з земельних реєстрах згадується як ліс, юридично є лісовою землею, відповідно до законів Ізраїлю ліс — це земля, що визнана лісовою з юридичному чи програмному документі, чи земля, що управляється лісовим департаментом Ізраїлю);

2) ліс як елемент земельного покриву (у такому значенні ліс розглядається як «сукупність дерев, чагарників, трав, мікроорганізмів і тварин при очевидному домінуванні дерев» — Академічна американська енциклопедія; «комплексна екологічна система, де дерева є домінуючою формою життя» — Британська енциклопедія, 1995 р.). Так само визначається ліс і у Лісовому кодексі України;

3) ліс як об'єкт землекористування (відповідне визначення дано у Лісовому законі Швеції —«земля, яка придатна для виробництва деревини і не використовується для інших цілей»; у Рекомендаціях (ООН-ФАО) для всесвітнього сільськогосподарського перепису, 2000 р. — «природні чи утворені земельні ділянки, які мають цінність для отримання деревини, інших продуктів лісу і для захисту».[2]

Між тим питання, яким має бути наповнення юридичного визначення лісу, залишається сьогодні дискусійним. У визначенні лісу, передбаченому ч. 1 ст. 1 ЛК, відображена та обставина, що ліс є складним біологічним об'єктом і як такий має відповідні характеристики, а саме: ліс — тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав’яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов’язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

Такий підхід до юридичного визначення лісу не всіма науковцями визнається обґрунтованим. На думку деяких з них, включення до визначення лісу землі, тварин та мікроорганізмів є безпідставним. Адже ці та інші природні компоненти (надра, вода тощо), хоч і взаємопов'язані з лісами, водночас є самостійними предметами правового регулювання, незалежно від місця розташування мають свій режим, зумовлений їх природними властивостями та соціально-економічною роллю[3] .

Інші ж науковці зазначають, що наведене у Лісовому кодексі України[4] визначення лісу, яке дає всебічну його якісну характеристику як складової природи, узгоджується із сучасною доктриною правового регулювання охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів, прийнятою в Україні. Ключовим моментом цієї доктрини є забезпечення поєднання диференційованого й комплексного регулювання відносин у сфері охорони та використання природних ресурсів. Диференційований підхід дозволяє виділяти відповідний природний ресурс в окремий об'єкт правової регламентації, зосереджувати увагу на особливостях його правової охорони, а комплексний підхід забезпечує урегулювання охорони й використання відповідного природного ресурсу, враховуючи й інші природні ресурси. Штучно обмежуючи якісні структурні характеристики лісу, керуючись лише тим, що окремі складові лісу (земля, води, тваринний світ тощо) є самостійними предметами правового регулювання, сферу застосування лісового законодавства можна звести лише до заготівлі деревини. Однак це не узгоджуватиметься з потребою комплексного вирішення проблем охорони, відтворення та використання лісів, необхідністю врахування їх не тільки економічного, а й екологічного, соціально-культурного та іншого значення. Законодавче регулювання лісових відносин має здійснюватися з урахуванням складної структури лісу як предмета регулювання лісового законодавства. В останньому насамперед мають домінувати норми, що надають пріоритет лісу (встановлюють вимоги щодо здійснення лісокористування, які забезпечують збереження лісу як цілісного природного об'єкта), вирішують міжгалузеві питання охорони й використання окремих природних ресурсів[5] .

Головною ознакою лісу з правової точки зору є його реєстрація у державних облікових документах як об'єкта права власності, управління, використання та охорони. Значення реєстрації полягає у тому, що вона дає можливість відмежувати ліс від інших природних ресурсів, встановити знаходження його на спеціально виділених землях, визначити власників, користувачів, органи, що здійснюють управління в галузі раціонального використання та охорони лісів.

Отже, ліс — це самостійний і відтворюваний об'єкт природи і складова навколишнього природного середовища; об'єкт рослинного світу; об'єкт державної власності у вигляді сукупності дерев, чагарників, іншої лісової рослинності, ґрунтового покрову; джерело одержання деревини та іншої лісової продукції, що є базою ведення різних галузей господарювання; об'єкт природи, який виконує кліматорегулюючі, захисні, водоохоронні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні та інші функції та який впливає на навколишнє природне середовище; розміщений на спеціально виділених землях і зареєстрований у державних лісооблікових документах як ліс, об’єкт власності, управління, використання та охорони[6] .

Ліси України за екологічним і господарським значенням поділяються на першу і другу групи.

До першої групи належать ліси, що виконують переважно природоохоронні функції, а також ліси на територіях природно-заповідного фонду, ліси, що мають наукове або історичне значення (включаючи генетичні резервати), лісоплодові насадження, субальпійські деревні та чагарникові угруповання.

До другої групи належать ліси, не віднесені до лісів першої групи, що поряд з екологічним мають експлуатаційне значення. Для збереження захисних функцій, безперервності та невиснажливості використання в лісах цієї групи встановлено режим обмеженого лісокористування (Порядок поділу лісів на групи, віднесення їх до категорій захисності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду, затверджений постановою КМУ від 27 липня 1995 р. N 557).

До лісового фонду України належать лісові ділянки, в томучислі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара.

До лісового фонду України не належать:зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів;окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Землі, зайняті лісом, не включаються до складу лісового фонду, оскільки вони включаються до складу земель лісового фонду. У складі земель лісового фонду виділяються: лісові площі (вкриті та не вкриті лісовою рослинністю); нелісові площі (ст. 55 Земельного кодексу України).

Поняття, види і форми права лісокористування

Право лісокористування в юридичній літературі розглядається як один з важливих правових інститутів лісового права, котрий включає в себе сукупність правових норм, які встановлюють умови і порядок багатоцільового раціонального використання, відтворення і охорони лісів, ведення лісового господарства, права і обов'язки лісокористувачів, виходячи з інтересів суспільства в одержанні деревини, інших лісових ресурсів, використання інших корисних властивостей лісу.

Право лісокористування може розглядатися в об’єктивному і суб’єктивному значеннях. Як правовий інститут лісового права, що включає в себе сукупність правових норм, які регулюють відповідну групу лісових правовідносин, право лісокористування розглядається з об'єктивної точки зору. Право лісокористування з суб'єктивної точки зору — це сукупність повноважень особи щодо використання, охорони, захисту і відтворення лісів.

Суб'єктами права лісокористування можуть бути державні, колективні, громадські підприємства, установи, організації, в тому числі релігійні, громадяни України та їх об'єднання, іноземні громадяни та юридичні особи.

Об'єктами права лісокористування є лісові ресурси та земельні ділянки лісового фонду.

Змістом права лісокористування є сукупність повноважень лісокористувачів або сукупність визначених законодавством їх прав і обов’язків.

Так, лісокористувачі мають право:

1) самостійно господарювати в лісах;

2) виключне право на заготівлю деревини (постійні лісокористувачі);

3) за погодженням із власниками лісів, постійними лісокористувачами у встановленому порядку споруджувати тимчасові будівлі та споруди, необхідні для зберігання і первинної обробки заготовленої продукції;

4) право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законодавством тощо.

Серед обов’язків лісокористувачів виділяють обов’язок:

1) забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку;

2) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів, виконувати встановлені обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом та договором;

3) вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення;

4) дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель;

5) забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об’єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства;

6) своєчасно вносити плату за спеціальне використання лісових ресурсів;

7) забезпечувати безперешкодний доступ до об’єктів електромереж, інших інженерних споруд, які проходять через лісову ділянку, для їх обслуговування;

8) не порушувати прав інших лісокористувачів

Перелік прав та обов’язків не є вичерпним.

Право лісокористування виникає, змінюється та припиняється тільки на основі законів та інших нормативних актів. Так ст. 69 ЛК передбачає, що спеціальне використання лісових ресурсів на виділеній лісовій ділянці провадиться за спеціальним дозволом - лісорубним квитком, ордером або лісовим квитком.

Регламентація видів права користування лісом і форм їхньої реалізації має важливе значення для забезпечення раціонального використання й охорони лісів. Виділяють такі види лісокористувань:

► за підставами виникнення — загальне та спеціальне використання лісових ресурсів

► за правовою формою реалізації – первинне використання лісів

► за строками використання – постійне і тимчасове

► за цільовим призначенням лісу – використання лісів для потреб лісового господарства; для потреб мисливського господарства; у науково-дослідних, санітарно-гігієнічних, рекреаційних, оздоровчих, спортивних та інших цілях[7] .

В основу класифікації видів права лісокористування за чинним законодавством покладена роль лісів, використовуваних як природний ресурс, що виражається в значенні лісів як джерела деревини, ресурсів іншого рослинного походження і специфічних ресурсів нематеріального походження (рекреаційна роль). Виходячи із цього, пропонується наступна класифікація видів лісокористування:

• використання деревних ресурсів лісу (заготівля деревини, живиці й другорядних лісових матеріалів);

• використання інших рослинних ресурсів лісу (побічні лісові користування);

• використання лісового середовища для відтворення ресурсів тваринного походження (користування лісом для потреб мисливського господарства);

• використання ресурсів нематеріального походження (користування лісом у науково-дослідних і культурно-оздоровчих цілях).

Особливим видом права лісокористування є ведення лісового господарства[8] .

Лісовому праву відома лише первинна форма права лісокористування. Таким правом наділені спеціалізовані лісогосподарські підприємства, установи, організації, у яких створено спеціалізовані підрозділи. Таких суб’єктів законодавство визначає як постійних лісокористувачів. Праву лісокористування цих суб’єктів передує право постійного користування земельними ділянками лісового фонду. Постійні лісокористувачі не вправі передати ділянки лісу у вторинне користування. Надання в установленому порядку ділянок для сінокосу чи випасання худоби не можна розглядати як надання права вторинного лісокористування, мова у цьому випадку йде про вторинне право землекористування, про реалізацію підприємством-землекористувачем (лісокористувачем) правомочності внутрішньогосподарського управління землею[9] .

Право лісокористування має строковий характер - як правило один рік, після його закінчення можливе повторне оформлення. Виключення становлять загальнодоступні лісові користування. Всі види лісових користувань (крім загальнодоступних) мають договірну форму: здійснення лісових користувань дозволяється лише за наявності спеціального дозволу – лісорубного квитка(ордера) або лісового квитка.

Види права лісокористування

Право загального лісокористування

До початку 90-х років використання природних ресурсів в Україні було безоплатним, а природокористування, яке сьогодні називається загальним, практично не регламентувалося. Все це базувалося на концепції невичерпності природних багатств і створювало передумови для їх нищівної експлуатації.[10]

Уперше поділ права природокористування на загальне і спеціальне був здійснений Законом України „Про охорону навколишнього природного середовища[11] ”(ст. 38). Були встановлені загальні ознаки відповідних видів природокористування, притаманні праву користування всіма природними ресурсами, і визначено, особливості здійснення цього права.

Відповідно до статті 13 Конституції України[12] , земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону.

Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища” зазначає, що використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання. Законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.

Зазначені положення конкретизуються у ЛК (стаття 66): громадяни мають право в лісах державної та комунальної власності, а також за згодою власника в лісах приватної власності вільно перебувати, безоплатно без видачі спеціального дозволу збирати для власного споживання дикорослі трав’яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, гриби тощо, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами України.

Право загального лісокористування є загальнодоступним тобто гарантується всім фізичним особам, причому не лише громадянам України, а всім особам, які перебувають на її території незважаючи на правові підстави такого перебування. Для суб'єктів загального використання природних ресурсів законодавством не встановлюється вікових обмежень.

Відповідно до ст. 333 Цивільного кодексу України[13] особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки.

На законодавчому рівні не закріплена процедура і форма надання власником такого дозволу. Існує думка, що загальний дозвіл власника на користування лісовими ресурсами слід вважати наданим, якщо власником не встановлено окремих обмежень щодо загального лісокористування. При цьому на власника лісу має бути покладено обов’язок щодо інформування населення через засоби масової інформації чи у інший спосіб (зокрема, у вигляді спеціальних знаків, табличок з інформацією про відповідні обмеження, що встановлюються на кордоні лісу) про встановлені обмеження на лісокористування.[14]

Загальне лісокористування може бути обмежене в кількох випадках. Перша група таких обмежень стосується територій та об'єктів природно-заповідного фонду та деяких інших категорій природних територій, що особливо охороняються. Відповідні обмеження передбачені Законом України «Про природно-заповідний фонд України» і передусім стосуються територій природних заповідників, заповідних зон біосферних заповідників, заказників, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних парків і парків — пам'яток садово-паркового мистецтва. Спеціальні обмеження загального лісокористування на конкретних територіях і об'єктах природно-заповідного фонду можуть встановлюватися також положеннями про ці території чи об'єкти. Так, наприклад, на території природних заповідників, у заповідній зоні біосферних заповідників та національних природних парків забороняються усі види лісокористування.

Обмеження права загального лісокористування можуть накладатися:

а) за способами природокористування (наприклад способами, що завдають шкоди відтворенню природних ресурсів),

б) за видами (наприклад, заборона випасання худоби, полювання, рибальства тощо),

в) за строками (в певний період року, в період гніздування птахів, у нічний час тощо).

Громадяни під час здійснення загального використання лісових ресурсів зобов’язані виконувати вимоги пожежної безпеки в лісах, користуватися лісовими ресурсами способами і в обсягах, що не завдають шкоди відтворенню цих ресурсів та не погіршують санітарного стану лісів.

Відповідно до Правил пожежної безпеки в лісах України, затверджених наказом Держкомлісгоспу України від 27.12.2004, протягом пожежонебезпечного періоду забороняється:

· розведення багать у лісі (крім тих, що пов’язані з технологічними вимогами лісогосподарських заходів у спеціально передбачених для цього місцях);

· заїзд на територію лісового фонду (крім транзитних шляхів) транспортних засобів та інших механізмів, за винятком тих, що використовуються для лісогосподарської мети;

· відвідування населенням хвойних насаджень при 5-му класі пожежної небезпеки (надзвичайна небезпека) за умовами погоди;

· палити, кидати у лісі непогашені сірники, недопалки, витрушувати з люльок гарячий попіл, крім місць, що обладнані для цієї мети;

· залишати у непередбачених для цього місцях лісу обмащене, просочене бензином, гасом, мастилом або іншими горючими речовинами ганчір’я тощо;

· заправляти пальним у лісі паливні баки під час роботи двигуна;

· експлуатувати машини та інші механізми з несправною паливною та іскрогасною системою;

· палити або користуватися відкритим вогнем під час проведення робіт з паливно-мастильними матеріалами (переливання пального, заправлення двигунів тощо);

· використовувати на полюванні пижі, виготовлені з горючих або здатних тліти матеріалів.

Максимальні норми безоплатного збору дикорослих трав’яних рослин, квітів, ягід, горіхів, грибів тощо встановлюються органами виконавчої влади за поданням органу виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальних органів центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства, погодженим з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Здійснення побічних лісових користувань регулюється Порядком заготівлі другорядних лісових матеріалів і здійснення побічних лісових користувань в лісах України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1996 р. N 449. Цей порядок визначає, що збір громадянами у лісах дикорослих трав'янистих рослин, квітів, грибів, ягід, горіхів та інших плодів для власного споживання належить до загального використання лісових ресурсів і провадиться безкоштовно.

Заготівля другорядних лісових матеріалів і побічні лісові користування повинні здійснюватися способами та у терміни, що виключають можливість заподіяння шкоди лісу. Порядком встановлені основа ресурсної бази для заготівлі в лісах дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин, межі, правила та періодичність їх збору.

Отже, незважаючи на те, що для реалізації права загального лісокористування не потрібно отримувати спеціальний дозвіл, державою все ж всановлюються певні обмеження у вигляді норм, способів збору об’єктів рослинного світу та вимог пожежної безпеки з метою збереження та забезпечення відтворення лісових ресурсів.

Право спеціального лісокористування

В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, — на пільгових умовах.

На відміну від права загального лісокористування, правом спеціального лісокористування наділяється спеціальний суб’єкт. Ним може бути як юридична, так і фізична особа. Для отримання цього права необхідно попередньо отримати в користування належним чином оформлену земельну ділянку.

Важливою ознакою права спеціального лісокористування є його мета – як правило, отримання прибутку.

Спеціальне лісокористування здійснюється на платній основі і супроводжується виділенням лісової ділянки для встановленої мети, без надання земельних ділянок. Лісова ділянка може бути виділена одному або кільком тимчасовим лісокористувачам для різних видів використання лісових ресурсів.

Право спеціального лісокористування має договірну форму: здійснення лісових користувань допускається лише за наявності спеціальго дозволу – лісорубного квитка (ордера) або лісового квитка. На відведених земельних ділянках лісового фонду можуть використовуватися лише ті лісові ресурси, на які видано спеціальний дозвіл.

Спеціальний дозвіл видається власниками лісів або постійними лісокористувачами у встановленому порядку також на проведення інших рубок та робіт, як пов’язаних, так і не пов’язаних із веденням лісового господарства.

Форми спеціальних дозволів і порядок їх видачі затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 р. N 761 „Порядок видачі спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів”.

Лісорубний або лісовий квиток є основним документом, на підставі якого:

здійснюється спеціальне використання лісових ресурсів;

ведеться облік дозволених до відпуску запасів деревини та інших продуктів лісу, встановлюються строки здійснення лісових користувань та вивезення заготовленої продукції, строки і способи очищення лісосік від порубкових решток, а також облік природного поновлення лісу, що підлягає збереженню;

ведеться облік плати, нарахованої за використання лісових ресурсів

Лісорубний квиток видається органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами Держкомлісгоспу, на заготівлю деревини під час проведення рубок головного користування на підставі затвердженої в установленому порядку розрахункової лісосіки.

Оформлення дозволів на спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється у встановленому порядку до початку робіт. У виняткових випадках допускається оформлення лісорубного квитка протягом місяця від початку рубки.

Лісовий квиток видається власником лісів або постійним лісокористувачем для:

заготівлі другорядних лісових матеріалів;

здійснення побічних лісових користувань;

використання корисних властивостей лісів на умовах короткострокового тимчасового користування (до 1 року).

Лісовий квиток видається щороку на підставі лімітів використання лісових ресурсів під час заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань (у межах території та об’єктів природно-заповідного фонду — за погодженням з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальних органів Мінприроди). Для видачі лісового квитка підприємства, установи, організації і громадяни подають заявку на використання лісових ресурсів.

Передача лісового квитка іншому лісокористувачеві може здійснюватися власником лісів або постійним лісокористувачем, які видали квиток, на підставі письмової заяви. Відмітка про передачу лісового квитка робиться в усіх його примірниках.

З моменту видачі лісорубного або лісового квитка виділені лісокористувачеві лісові ділянки (лісосіки) здаються під його охорону.

Лісорубний або лісовий квиток може бути анульований за рішенням органів Держкомлісгоспу, власників лісів або постійних лісокористувачів, які видали квиток, відповідно до закону.

Видача дозволів на спеціальне використання лісових ресурсів державного значення здійснюється у відповідності з затвердженими лімітами. До видання Міністерством охорони навколишнього природного середовища наказу від 22.11.2005, № 419, це питання регулювалося відповідно до "Інструкції про порядок встановлення лімітів на використання лісових ресурсів державного значення", затвердженої наказом Мінекобезпеки України від 31 березня 1993 р. № 26. Сьогодні ж це питання регулюється Положенням про порядок установлення лімітів використання природних ресурсів загальнодержавного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459, п.2 якого зазначає, що ліміти спеціального використання лісових ресурсів встановлюються у порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Відповідно до ЛК ліміт використання лісових ресурсів при заготівлі другорядних лісових матеріалів встановлюється відповідними органами виконавчої влади за поданням органу виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальних органів центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства, погодженим з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища

Ліміт використання лісових ресурсів при здійсненні побічних лісових користувань встановлюється органами виконавчої влади відповідно до цього Кодексу за поданням органу виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальних органів центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства, погодженим з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Лімітом заготівлі деревини в порядку рубок головного користування є затверджена в установленому порядку розрахункова лісосіка. Заготівля деревини в порядку рубок головного користування в розмірах, що перевищують розрахункову лісосіку, забороняється. Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.02.2007 № 38 затверджено Iнструкцію про порядок погодження та затвердження розрахункових лісосік.

Розрахункова лісосіка – науково обґрунтована оптимальною щорічна норма рубки достиглих деревостанів, яка обчислюється на тривалий період для кожного підприємства, що веде лісове господарство, роздільно за групами лісів, господарствами у кожній області, регіоні.

Заготівля деревини у розмірах, що перевищують розрахункову лісосіку, як правило, забороняється, крім випадків великої необхідності і лише з дозволу Кабінету Міністрів України. Заготівля деревини здійснюється за щорічними планами, які складаються з урахуванням перспективного плану шляхом розподілу між лісозаготівельниками річного лісосічного фонду держави (необхідний обсяг заготівлі деревини по кожному лісозаготівельному підприємству на рік).

Відповідно до статті 67 ЛК, у порядку спеціального використання можуть здійснюватися такі види використання лісових ресурсів:

1) заготівля деревини в порядку рубок головного користування;

2) заготівля другорядних лісових матеріалів;

3) побічні лісові користування;

4) використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, потреб мисливського господарства, проведення науково-дослідних робіт.

Порядок та умови здійснення спеціального використання лісових ресурсів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Заготівля деревини

Заготівля деревини є основним лісовим користуванням у частині задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах.

Порядок заготівлі деревини регулюється статтями 70-71 ЛК, Правилами рубок головного користування в лісах України, затвердженими постановою КМУ від 27 липня 1995 р. N 559, Порядком спеціального використання лісових ресурсів, затвердженим постановою КМУ від 23 травня 2007 р. N 761.

Заготівля деревини здійснюється при використанні лісових ресурсів у порядку рубок головного користування, що проводяться в стиглих і перестійних деревостанах.

Заготівля деревини під час проведення рубок головного користування здійснюється з дотриманням принципів безперервного, невиснажливого і раціонального використання лісових ресурсів, збереження умов відтворення високопродуктивних деревостанів, їх екологічних та інших корисних властивостей.

Деревина заготовляється також під час здійснення лісогосподарських заходів, не пов’язаних з використанням лісових ресурсів (поліпшення якісного складу лісів), та під час проведення інших заходів (розчищення лісових ділянок, вкритих лісовою рослинністю, у зв’язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів тощо).

Під час проведення заготівлі деревини не дозволяються вирубування та пошкодження:

цінних і рідкісних дерев та чагарників, занесених до Червоної книги України;

насінників і плюсових дерев.

Заготівля деревини в порядку проведення рубок головного користування, а також інших рубок, пов’язаних із веденням лісового господарства, проводиться власниками лісів і постійними лісокористувачами, яким у встановленому порядку надано це право.

Рубки головного користування — це вирубування стиглих деревостанів з метою заготівлі деревини. Рубки в пристигаючих деревостанах можуть проводитись у виняткових випадках в лісах другої групи з дозволу Мінлісгоспу, погодженого з Мінекобезпеки.

Рубки головного користування проводяться в:

експлуатаційних лісах;

захисних лісах, що прилягають до смуг відведення діючих і тих, які будуються, залізниць, автомобільних доріг державного значення, вздовж берегів річок, навколо озер, водойм та інших водних об’єктів, а також захисних лісах, що є байрачними або площа яких становить до 100 гектарів, або які розташовані серед безлісної місцевості;

рекреаційно-оздоровчих лісах, розташованих у межах третьої зони округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій і курортів та в лісогосподарській частині лісів зелених зон;

лісах природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення в межах господарської зони національних природних і регіональних ландшафтних парків, а також заказниках.

На особливо захисних лісових ділянках (крім узлісь уздовж межі з безлісною місцевістю) проведення рубки головного користування забороняється.

Залежно від категорії лісів, лісорослинних умов, біологічних особливостей деревних порід, типу лісу, складу і вікової структури деревостанів, наявності та стану підросту господарсько цінних порід, ступеня стійкості ґрунтів проти ерозії, стрімкості схилів та інших особливостей застосовуються такі системи рубок:

Вибіркові — рубки, під час яких періодично вирубується частина дерев, що є перестійними і стиглими, а лісова ділянка залишається постійно вкритою лісовою рослинністю;

Поступові — рубки, під час яких передбачається видалення деревостану за кілька прийомів;

Суцільні — рубки, під час яких весь деревостан вирубується повністю, за винятком насінників, життєздатного підросту і молодняку, цінних і рідкісних видів дерев та чагарників, що підлягають збереженню;

Комбіновані — несуцільні рубки, під час яких поєднуються елементи різних систем поступових і вибіркових рубок.

Для заготівлі деревини під час рубок головного користування включають перестійні і стиглі деревостани, з яких до першочергової рубки призначають пошкоджені, ті, що усихають, інші деревостани, що потребують термінової рубки за своїм станом, і деревостани, які вийшли з підсочування.

Деревостани, що потребують термінової рубки, але за породами та категоріями лісів не збігаються з розрахунковою лісосікою, вирубуються в межах її загального розміру замість здорових деревостанів.

Заготівлю деревини під час розчищення просік уздовж ліній зв’язку, електромереж, інших інженерних споруд здійснюють в установленому порядку підприємства, установи, організації або громадяни, у віданні яких вони перебувають. За домовленістю заготівлю деревини можуть здійснювати власники лісів або постійні лісокористувачі.

Загальний обсяг заготівлі деревини під час проведення рубок головного користування не повинен перевищувати розмір розрахункової лісосіки за період її дії.

Під час проведення рубок головного користування забезпечується збереження життєздатного підросту і молодняку господарсько цінних порід, не дозволяється вирубування і пошкодження цінних і рідкісних видів дерев та чагарників, занесених до Червоної книги України, насінників і плюсових дерев.

Ділянки лісу площею до 3 гектарів у степовій і до 5 гектарів в інших зонах незалежно від їх форми можуть відводитись для рубки повністю.

Ділянки лісу площею до 5 гектарів, розташовані серед вкритих лісовою рослинністю земель, відводяться для рубки на рік за умови, що їх загальна площа в кварталі не перевищуватиме подвійного розміру максимальної площі лісосік.

У лісах другої групи ділянки пристигаючих насаджень площею до 0,5 гектара, розташовані серед стиглих деревостанів або суміжні з ними, можуть включатись до лісосіки і призначатися для рубки, якщо загальна її площа не перевищить максимального розміру лісосіки.

Ділянки молодняків і середньовікових деревостанів площею 0,3 гектара і більше, розташовані серед лісосіки, відмежовуються в натурі, наносяться на план лісосіки і не включаються в експлуатаційну площу.

Ширина лісосік, які відводяться для рубки головного користування, не повинна перевищувати 200 метрів, а лісосік суцільних вузьколісосічних рубок — 80 метрів.

У лісах, що зазнали радіоактивного забруднення, рубки головного користування проводяться після реабілітації лісів.

У лісах, що знаходяться в межах прикордонної смуги, рубки головного користування проводяться з урахуванням режиму території.

Особливості проведення рубок головного користування залежно від категорій лісів, породного складу деревостанів, а також лісорослинних умов визначаються Держкомлісгоспом за погодженням з Мінприроди.

Весь комплекс лісосічних робіт, включаючи підготовку лісосік до рубки, лісокористувачі зобов’язані виконувати способами, які виключають або обмежують негативний вплив на стан лісів, їх відтворення, а також на стан грунтів, водойм та інших природних об’єктів.

У лісорубних квитках повинен зазначатися спосіб рубки і очищення лісосіки, кількість підросту господарсько цінних порід, який повинен бути збережений під час розробки лісосіки, та інші заходи щодо лісовідновлення на зрубах.

На кожну лісосіку до початку її розробки складається технологічна карта, яка з врахуванням конкретних умов відображає лісівничі та організаційні вимоги до виконання робіт. Технологічна карта вміщує, зокрема, перелік підготовчих робіт, визначає схему розробки лісосіки з нанесенням на ній виробничих об’єктів, устаткування, шляхів, волоків, способи виконання лісозаготівельних операцій (валка, обрубка, трелювання, кряжування, сортування, штабелювання, навантаження деревини, очищення місць рубок), черговість розробки пасік, передбачає заходи щодо охорони праці, запобігання ерозії грунтів, збереження підросту і молодняку тощо.

Після закінчення лісосічних робіт величина ділянок з пошкодженою поверхнею грунту, включаючи волоки, навантажувальні майданчики тощо, не повинна перевищувати 15 відсотків.

Після закінчення розробки лісосік лісокористувачі зобов’язані привести землі, порушені внаслідок лісових користувань, у стан придатний для використання за призначенням, вжити найпростіших заходів до запобігання розмиву волоків, поправити весь збережений та вирубати пошкоджений і всохлий підріст і молодняк, а також провести очищення русел водотоків від порубкових решток, відремонтувати пошкоджені під’їзні шляхи.

Під час підготовки всієї лісосіки до рубки, а у разі потреби її частини, визначаються способи лісовідновлення. При цьому враховуються лісівничі особливості деревних порід, лісорослинні умови, досвід і можливості господарства. Після закінчення лісосічних робіт і очищення місць рубок проводиться облік кількості підросту, який зберігся.

На ділянках, де проведений перший прийом поступових і добровільно-вибіркових рубок, у разі відсутності достатньої кількості підросту проводяться заходи щодо сприяння природному відновленню.

Крім рубок головного користування, законодавство виділяє рубки, пов’язані з веденням лісового господарства (рубки освітлення, прочищення, проріджування, прохідні рубки), а також інші рубки (вибіркові санітарні рубки, суцільні санітарні рубки, лісовідновні рубки в деревостанах, що втрачають захисні, водоохоронні та інші природні властивості; прокладання квартальних просік, догляд за підростом та за узліссям тощо). Ці рубки регулюються Правилами рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства та інших рубок, затвердженими постановою КМУ від 16 травня 1996 р. N 535.

В цьому випадку, на відміну від рубок головного призначення заготівля сировини є лише супутнім процесом до заходів, спрямованих на покращення якісного складу лісів чи досягнення інших цілей (у випадку інших рубок).[15]

Обсяги заготівлі деревини під час проведення рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства, визначаються на підставі обстежень, що проводяться лісовпорядними службами та відповідними працівниками лісогосподарських підприємств.

У лісах заповідників, заповідних і рекреаційних зон національних природних і регіональних ландшафтних парків, пам'яток природи, заповідних урочищ у виняткових випадках можуть проводитись санітарні рубки, рубки, пов'язані з реконструкцією малоцінних деревостанів та влаштуванням протипожежних розривів, лише на підставі наукового обґрунтування і за погодженням з органами Мінекобезпеки.

Рубки догляду за лісом полягають у періодичному вирубуванні дерев, подальше збереження яких в складі насаджень недоцільне. Головними завданнями рубок догляду є:

поліпшення якості і породного складу насаджень;

збереження і посилення екологічних (захисних, водоохоронних, санітарно-гігієнічних, оздоровчих, рекреаційних), естетичних та інших властивостей лісу;

підвищення стійкості та продуктивності насаджень;

створення умов для скорочення термінів вирощування технічно стиглої деревини.

Рубки догляду за лісом поділяються на такі види: освітлення; прочищення; проріджування; прохідна рубка.

Рубки освітлення формують насадження бажаного складу та густоти, забезпечують таку участь головної породи в насадженні, яка відповідає конкретним лісорослинним умовам та призначенню створюваного насадження.

Рубки прочищення забезпечують склад і форму деревостану (відрізняються від освітлення тим, що створюють рівномірне розміщення дерев головної породи на площі, формують оптимальну структуру майбутнього деревостану, регулюють кількісне співвідношення між окремими породами).

Рубки проріджування створюють умови для формування стовбура і крони кращих дерев (головна увага приділяється якості і структурі насадження; в окремих випадках, якщо співвідношення порід у складі насаджень небажане, то продовжується його поліпшення, формується другий ярус у складних деревостанах);

Прохідні рубки призначені для створення умов щодо збільшення приросту кращих дерев, підвищення товарності насаджень та скорочення термінів вирощування технічно стиглої деревини (продовжується поліпшення складу, структури та підвищення стійкості деревостану).

Рубки догляду провадяться способами, що не викликають ерозії ґрунтів, пошкодження дерев, які залишаються для подальшого росту, виключають можливість негативного впливу на стан лісів та водоймищ.

До інших видів рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства, належать:

вибіркові санітарні рубки;

суцільні санітарні рубки;

лісовідновні рубки в деревостанах, що втрачають захисні, водоохоронні та інші природні властивості;

рубки, пов'язані з реконструкцією малоцінних молодняків і похідних деревостанів;

прокладання квартальних просік і створення протипожежних розривів, догляд за підростом, догляд за підліском, догляд за узліссям тощо.

Санітарні рубки спрямовуються на оздоровлення лісів, запобігання захворюванню і пошкодженню насаджень і здійснюються в порядку, встановленому Санітарними правилами в лісах України.

Лісовідновні рубки в деревостанах, що втрачають захисні, водоохоронні та інші корисні властивості, проводяться з метою поновлення цих властивостей, створення умов для вирощування стійких, високопродуктивних деревостанів. Рубки, пов'язані з реконструкцією малоцінних молодняків та похідних деревостанів, проводяться з метою забезпечення належного використання лісорослинних умов, підвищення продуктивності, стійкості та довговічності, посилення захисних властивостей насаджень.

До реконструктивних рубок призначають:

чагарникові зарості з недостатнім відновленням головних порід;

сильно зріджені, з куртинним розміщенням дерев молодняки природного та штучного походження;

насадження з сильно пригніченими головними породами;

низькоповнотні насадження;

деревостани, які за своїм складом не відповідають лісорослинним умовам і є малоцінними в господарському відношенні.

Реконструктивні рубки проводяться способами, які забезпечують проведення робіт з відновлення лісу відповідно до Технічних вказівок щодо виправлення і заміни (реконструкції) малоцінних насаджень в лісах України.

Рубки, пов'язані з прокладанням квартальних просік, полягають в звільненні від лісової рослинності смуг, ширина яких визначається при лісовпорядкуванні.

Рубки, пов'язані з створенням протипожежних розривів, полягають у вирубуванні смуг лісової рослинності відповідно до вимог Правил пожежної безпеки в лісах України.

Заготівля другорядних лісових матеріалів

У лісах без заподіяння їм шкоди може здійснюватися заготівля живиці, пнів, лубу та кори, деревної зелені, деревних соків.

Заготівля живиці здійснюється шляхом підсочування у стиглих хвойних деревостанах, які після закінчення строків підсочування вирубуються, а також у пристигаючих деревостанах, які до часу закінчення підсочування підлягатимуть вирубуванню.

Живиця (смола хвойних дерев) використовується для одержання медичних препаратів, а також у технічних цілях. Живицю одержують шляхом підсочки, тобто надрізу на корі стиглих та пристигаючих хвойних насаджень: сосни — не раніше ніж за 10 років, ялини — за 3 роки, модрини — за 5 років до призначення їх до суцільної рубки. Відповідно до ст. 61 ЛК, Правил заготівлі живиці в лісах України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1996 р., заготівля живиці здійснюється переважно постійними та тимчасовими лісокористувачами — підприємствами лісозаготівельної промисловості на підставі спеціального дозволу — лісорубного квитка, який видається на весь термін експлуатації ділянки, призначеної для підсочки.

Основу сировинної бази підсочки становлять стиглі та пристигаючі насадження I - IV класів бонітету, в складі яких налічується 40 і більше відсотків придатних для підсочки дерев хвойних порід, що після закінчення терміну підсочки будуть призначені до суцільної або останнього прийому поступової рубки головного користування.

Придатними для підсочки вважаються здорові екземпляри дерев діаметром 20 сантиметрів і більше, що не мають значних пошкоджень.

Для підсочки не призначаються:

насадження в осередках розмноження шкідників до їх ліквідації;

насадження в лісах, де згідно з законодавством не допускається проведення рубок головного користування;

насадження, послаблені внаслідок пожеж, пошкоджені шкідниками, хворобами та іншими несприятливими факторами;

насадження, в яких передбачається проведення вибіркових рубок головного користування.

Для кожного постійного лісокористувача лісовпорядні органи під час проведення лісовпорядкування складають план підсочки насаджень з розподілом за роками, який відповідає плану рубок головного користування.

Насадження передаються для підсочки на весь період експлуатації і призначаються до рубки тільки після закінчення встановленого терміну підсочки.

Крім заготівлі живиці ЛК передбачає можливість заготівлі таких другорядних лісових матеріалів як пнів, лубу, кори дерев, деревної зелені і соків. Ці питання регулюються Порядком заготівлі другорядних лісових матеріалів і здійснення побічних лісових користувань в лісах України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1996 р. N 449, Інструкцією про порядок видачі дозволів на спеціальне використання лісових ресурсів та Порядком спеціального використання лісових ресурсів.

Така заготівля здійснюється для потреб виробничої та комерційної діяльності з метою їх промислової переробки, розвитку лісових промислів і задоволення потреб населення і повинна проводитись за плату на підставі дозволу – лісового квитка і тільки у межах виділених ділянок лісового фонду. Відповідно до вимог ст. 72 Лісового кодексу України заготівля другорядних лісових матеріалів повинна здійснюватись без заподіяння шкоди лісу.

Пні дерев заготовляються для отримання осмолу (сировина для смолоскипидарного виробництва) та дров. Забороняється заготівля пнів у смузі завширшки 50 метрів уздовж водотоків.

Луб заготовляється в період інтенсивного руху соків (квітень-травень) шляхом знімання кори з дерев, призначених для рубки у поточному році. Кора деревних порід (дуба, крушини, калини, ялини тощо) заготовляється з метою отримання лікарської сировини, а також технічної сировини для виробництва дьогтю. Кора для виробництва дьогтю заготовляється з дерев берези, призначених для рубки в найближчі два роки, або із зрубаних і вітровальних дерев протягом року.

До деревної зелені належать дрібні пагони і гілки дерев, підліску, підросту та цілі дерева, що заготовляються з метою приготування корму для тварин, а також задоволення технічних, ритуальних та інших потреб. Цілі дерева заготовляються (викопуються) для садіння на землях інших категорій. Заготівлю деревної зелені здійснюють на спеціально визначених лісових ділянках або суміщають з проведенням рубок. Із дерев, що ростуть, зелень заготовляють тільки під час обрізування гілок при формуванні крони.

Заготівля деревних соків здійснюється:

з придатних для підсочування дерев на спеціально створених деревостанах;

на ділянках лісу, які виділяються за 10 років до проведення рубок головного користування або інших рубок (коли деревостан призначено до рубки);

з пнів дерев, зрубаних напередодні соковиділення.

Для добування соку на придатних для цього деревах свердлять на висоті 30-50 сантиметрів від поверхні землі канали діаметром до 1,5 сантиметра, завглибшки до 5 сантиметрів (без урахування товщини кори). З метою полегшення свердління зачищають сокирою або стругом кору дерева, не допускаючи пошкодження луб'яного шару.

Після закінчення сезону канали замазують садовим варом, віконною замазкою, живичною пастою або глиною з вапном. У наступний сезон канали закладають на рівні каналів першого року підсочки з додержанням установлених інтервалів.

У разі погіршення санітарного стану деревостанів заготівля соку припиняється достроково.

Обсяги щорічної заготівлі другорядних лісових матеріалів визначаються для кожного власника лісів або постійного лісокористувача під час лісовпорядкування або спеціальних обстежень.

Терміни проведення заготівельних робіт визначаються постійними лісокористувачами і зазначаються у лісовому квитку. Як правило, пні заготовляються протягом року, луб – лише в період інтенсивного руху соків (квітень-травень), кора – у весняний період із дерев і чагарників, призначених для рубки в поточному році.[16]

Після завершення робіт територя, де заготовлялися пні, має бути приведена до стану, придатного для лісогосподарського використання.

Побічні лісові користування

Серед видів права лісокористування особливе місце займають побічні лісові користування. У ст.73 Лісового кодексу вказано, що до побічних лісових користувань належать: випасання худоби, розміщення пасік, заготівля сіна, деревних соків, збирання і заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин і технічної сировини, лісової підстилки та очерету. Здійснення побічних лісових користувань повинно провадитися без заподіяння шкоди лісу.

Відповідно до Порядку здійснення побічних лісових користувань в лісах України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1996 р. № 449 та Порядком спеціального використання лісових ресурсів, побічні лісові користування можна поділити на дві групи. До першої віднесено побічні лісові користування, об'єктом яких є ліс - заготівля (збирання) дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин; заготівля деревних соків; збирання лісової підстилки. До другої - не тільки ліс, але й землі лісового фонду, не покриті лісом, - розміщення пасік, заготівля сіна і випасання худоби, заготівля очерету.

Здійснення побічних лісових користувань (включаючи спеціально створені для цього насадження) для потреб виробничої та комерційної діяльності належать до спеціального використання, провадяться за плату на підставі спеціального дозволу - лісового квитка і тільки у межах відведених земельних ділянок лісового фонду. Збір рослин (їх частин) і грибів, занесених до Червоної книги України, забороняється.[17]

Основу ресурсної бази для заготівлі в лісах дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин становлять:

ягідники у разі проективного покриття ними понад 10 відсотків площі земель лісового фонду і лікарські рослини - 5 відсотків;

насадження, у складі яких нараховується понад 50 плодових і горіхоплідних кущів і дерев на гектарі.

Обсяги щорічних заготівель продукції встановлюються постійними лісокористувачами на підставі матеріалів лісовпорядкування.

Заготівля лісових продуктів для одержання харчової та лікарської сировини в лісах, де здійснювалися заходи боротьби із шкідниками та хворобами з використанням хімічних засобів, і в лісонасадженнях, що знаходяться у смузі відводу автомобільних шляхів і зонах впливу хімічних та промислових виробництв, провадиться з дотриманням відповідних санітарних норм і правил.

Оптимальні терміни заготівель дикорослих плодів і грибів визначаються постійними лісокористувачами, виходячи із календарних термінів їх достигання і зазначаються у лісовому квитку.

Під час збирання лікарських рослин необхідно дотримуватись таких вимог:

заготовляти підземні частини рослин (коріння, кореневища, бульби, цибулини) тільки після достигання і осипання насіння, залишати частину рослин для відновлення заростей, а молоді рослини - для подальшого росту;

зрізати траву без грубих приземних частин, не виривати рослини з корінням, кореневищами, бульбами, цибулинами;

заготовляти кору тільки на деревах, призначених для рубки у поточному році, бруньки - ранньою весною до їх набухання і розпускання;

залишати кращі екземпляри квіток і суцвіть для запилення і наступного відновлення рослин, не допускати зрізування та обламування гілок дерев і чагарників.

Збір лікарської сировини допускається в таких межах (від загального біологічного запасу на ділянці):

підземних частин рослин (коріння, кореневища, бульби, цибулини) - до 10 відсотків;

трави, листя, квіток, суцвіть трав'янистих рослин, дерев і чагарників - до 40 відсотків.

Постійні лісокористувачі під час здійснення побічних користувань зобов'язані забезпечувати невиснажливість ресурсів харчових, лікарських і технічних рослин з урахуванням збереження цілісності екосистем.

Заготівля рослинної сировини на одній і тій же території проводиться періодично, зокрема:

суцвіть, плодів, інших надземних органів однорічних рослин - один раз на два роки;

надземних частин багаторічних рослин (листя, стебла, бруньки) - один раз на п'ять років;

підземних частин всіх рослин - один раз у десять років.

Найбільш придатними для розміщення пасік є мішані ліси з наявністю медоносів: липи, клена, верби, горобини, жимолості, крушини, глоду, чорниці, малини, вересу, калини, терну тощо. Період розміщення вуликів і пасік визначається залежно від календарних термінів цвітіння медоносів.

Місця розміщення вуликів і пасік визначаються постійними користувачами земельних ділянок лісового фонду з урахуванням умов ведення лісового господарства та спеціального використання лісових ресурсів. На ділянках для розміщення вуликів і пасік дозволяється спорудження тимчасових (не капітальних) будівель без права вирубування дерев і чагарників, розчищення та розорювання земельних ділянок лісового фонду.

Розміщення пасік у місцях масового відпочинку людей забороняється.

Для сінокосіння можуть використовуватися незаліснені зруби, галявини та інші не вкриті лісовою рослинністю землі, на яких не очікується природне лісовідновлення. Термін сінокосіння зазначається у лісовому квитку.

Випасання худоби, за винятком кіз, дозволяється на вкритих і не вкритих лісовою рослинністю землях лісового фонду, якщо це не завдає їм шкоди.

Місця та терміни випасання худоби зазначаються у лісовому квитку.

На територіях об'єктів природно-заповідного фонду випасання худоби може здійснюватися лише за умови, що воно не суперечить їх цільовому призначенню.

Випасання худоби забороняється:

у державних захисних і полезахисних лісових смугах, протиерозійних лісах, особливо цінних лісових масивах, лісах першого та другого поясів зон санітарної охорони джерел водопостачання, лісах першої і другої зон округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій та інших категорій захисності лісів, де це передбачено законодавчими актами;

на площах лісових культур, природних молодняків і у насадженнях з наявністю жіттєздатного підросту - до досягнення ними висоти, коли вершини не пошкоджуються тваринами, на лісонасіннєвих та інших плантаціях, а також ділянках, де проводяться заходи сприяння природному поновленню лісів;

на зрубах та інших не вкритих лісовою рослинністю землях, призначених для природного відновлення лісів;

на площах з легкорозмивними та легкорозвіюваними грунтами та у місцях масового зростання ягідників і грибів;

без пастуха, за винятком випасання на огороджених ділянках або на прив'язі;

з використанням собак.

За рішенням місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, в межах їх компетенції, можуть передбачатись також інші обмеження випасання худоби в лісах.

Збирання лісової підстилки допускається в окремих випадках у лісах другої групи, причому на одній і тій же площі не частіше ніж один раз протягом 5 років. Термін збирання зазначається у лісовому квитку.

Збирання лісової підстилки забороняється на лісових ділянках, розташованих у бідних лісорослинних умовах, на ділянках, де грунти піддаються ерозії, та в місцях масового розмноження грибів.

Заготівля очерету провадиться на земельних ділянках лісового фонду з урахуванням збереження сприятливих умов для життя диких тварин і птахів, інших вимог охорони навколишнього природного середовища. Терміни заготівлі очерету зазначаються у лісовому квитку.

Використання лісів для інших цілей

Велике значення лісу полягає у його можливості виділяти фітонциди — біологічно активні речовини, які здатні убивати та припиняти ріст і розвиток мікроорганізмів, що призводять до зниження кількості мікрофлори у повітрі. Ця його можливість і є метою використання лісових ресурсів з санітарно-гігієнічною, рекреаційною, оздоровчою та іншою метою. Правове регулювання використання лісових ресурсів у культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілях та проведення науково-дослідних робіт забезпечується вимогами статей 74 - 75 Лісового кодексу України.

Право користування лісом у культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілях оформляється відповідно до норм як лісового, так і земельного законодавства, що виражається у двох правових формах його реалізації – регламентацією порядку розміщення в лісах і на землях лісового фонду туристських таборів, баз відпочинку тощо, а також через здійснення загального використання лісових ресурсів.

Виділення лісових ділянок для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей здійснюється з урахуванням схем районного планування, генеральних планів розвитку населених пунктів, програм розвитку лісового господарства Автономної Республіки Крим, областей, а також матеріалів лісовпорядкування. У разі відсутності зазначених схем, планів і програм або інших матеріалів пропозиції щодо виділення лісових ділянок для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей можуть вносити органи Держкомлісгоспу, власники лісів або постійні лісокористувачі, заінтересовані підприємства, установи, організації і громадяни.

Відповідно до вимог лісового законодавства місцеві ради, державні адміністрації усіх рівнів разом з органами лісового господарства залучають зазначених суб'єктів цього виду права лісокористування (підприємства, установи, організації та громадян) до проведення заходів з благоустрою лісових ділянок і культурно-побутового обслуговування населення з урахуванням необхідності збереження лісового середовища і природних ландшафтів одержанням правил архітектурного планування приміських зон і санітарних вимог.

Для організації відпочинку населення використовуються ліси населених пунктів, ліси зелених зон навколо населених пунктів і промислових підприємств, лісопарки та інші ліси, що виконують переважно гігієнічно-санітарні та оздоровчі функції.

Використання лісів для вказаних цілей юридичними особами здійснюється за плату в межах умов договорів з лісогосподарськими підприємствами на використання лісових ресурсів у межах наданих земельних ділянок лісового фонду.

Використання корисних властивостей лісів може бути тимчасово зупинене у разі високої пожежної небезпеки, незадовільного стану лісів внаслідок ущільнення ґрунту їх відвідувачами, виникнення вогнищ шкідників і хвороб лісу та інших факторів, що призводять до ослаблення природних функцій лісів.

З метою вивчення закономірностей розвитку лісових екосистем реалізується право науково-дослідного лісокористування. Головною метою такого права є виявлення, вивчення, збереження і використання генетичного фонду рослин у лісах України шляхом застосування наукових досягнень генетики і селекції деревних порід.

Особливістю регулювання даного виду права лісокористування стосовно принципу багатоцільового використання лісів є його пріоритетність щодо інших видів права користування лісом. Для проведення науково-дослідних робіт у лісах підприємствам, установам і організаціям можуть надаватися спеціальні ділянки, на яких можуть бути обмежені або повністю заборонені лісові користування інших лісокористувачів, у тому числі громадян, якщо це не сумісно з цілями проведення науково-дослідних робіт. Рішення про обмеження чи заборону таких видів права користування приймають місцеві ради за погодженням з постійними лісокористувачами.

Об'єктом цього виду права лісокористування є лісова площа з насадженнями, які мають еталонні, елітні, унікальні та інші властивості.

Суб'єктами права користування лісом з зазначеною метою є лісогосподарські науково-дослідні установи і організації, заповідники, лісові насіннєво-виробничі станції, спеціалізовані насіннєві лісгоспи, селекційно-розсадникові комплекси тощо. Право лісокористування для цієї мети здійснюється в межах земельних ділянок лісового фонду, що надаються у тимчасове користування місцевими радами за погодженням з органами лісового господарства.

Висновок

Ліс — це самостійний і відтворюваний об'єкт природи і складова навколишнього природного середовища; об'єкт рослинного світу; об'єкт державної власності у вигляді сукупності дерев, чагарників, іншої лісової рослинності, ґрунтового покрову разом із тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов’язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище; джерело одержання деревини та іншої лісової продукції, що є базою ведення різних галузей господарювання; об'єкт природи, який виконує кліматорегулюючі, захисні, водоохоронні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні та інші функції та який впливає на навколишнє природне середовище; розміщений на спеціально виділених землях і зареєстрований у державних лісо облікових документах як ліс, об’єкт власності, управління, використання та охорони.

Однією з форм реалізації права українського народу на лісові ресурси є здійснення права лісокористування.

Використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання. Законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.

Обмеження права загального лісокористування можуть накладатися: а) за способами природокористування (наприклад способами, що завдають шкоди відтворенню природних ресурсів), б) за видами (наприклад, заборона випасання худоби, полювання, рибальства тощо), в) за строками ( в певний період року, в період гніздування птахів, у нічний час тощо).

В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів (лісорубного квитка (ордера) або лісового квитка), зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності. На відведених ділянках лісового фонду можуть використовуватися лише ті лісові ресурси, на які видано спеціальний дозвіл.

Заготівля деревини є основним лісовим користуванням у частині задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах. Вона здійснюється при використанні лісових ресурсів у порядку рубок головного користування, що проводяться в стиглих і перестійних деревостанах. Деревина заготовляється також під час здійснення лісогосподарських заходів, не пов’язаних з використанням лісових ресурсів (поліпшення якісного складу лісів), та під час проведення інших заходів (розчищення лісових ділянок, вкритих лісовою рослинністю, у зв’язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів тощо).

У лісах без заподіяння їм шкоди може здійснюватися заготівля другорядних лісових матеріалів: живиці, пнів, лубу та кори, деревної зелені, деревних соків. Відповідно до вимог ст. 72 Лісового кодексу України ця діяльність повинна здійснюватись без заподіяння шкоди лісу.

Пні дерев заготовляються для отримання осмолу та дров. Забороняється заготівля пнів у смузі завширшки 50 метрів уздовж водотоків.

Луб заготовляється в період інтенсивного руху соків шляхом знімання кори з дерев, призначених для рубки у поточному році.

Заготівлю деревної зелені здійснюють на спеціально визначених лісових ділянках або суміщають з проведенням рубок. Із дерев, що ростуть, зелень заготовляють тільки під час обрізування гілок при формуванні крони.

До побічних лісових користувань належать: випасання худоби, розміщення пасік, заготівля сіна, деревних соків, збирання і заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин і технічної сировини, лісової підстилки та очерету.

Використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей та проведення науково-дослідних робіт здійснюється з урахуванням вимог щодо збереження лісового середовища та природних ландшафтів, з дотриманням правил архітектурного планування приміських зон і санітарних вимог. Використання лісів для вказаних цілей юридичними особами здійснюється за плату в межах умов договорів з лісогосподарськими підприємствами на використання лісових ресурсів у межах наданих земельних ділянок лісового фонду.

З метою вивчення закономірностей розвитку лісових екосистем здійснюється науково-дослідне лісокористування.

Але, незважаючи на достатньо детальне регулювання на нормативному рівні права користування лісовими ресурсами, деякі питання лишились поза увагою правотворця. Так невизначеними на сьогодні є:

а) процедура і форма надання власником земельної ділянки лісового фонду загального дозволу для здійснення громадянами права загального лісокористування (збір ягід, грибів тощо);

б) максимальні норми безоплатного збору дикорослих трав’яних рослин, квітів, ягід, горіхів, грибів та інших ресурсів лісу;

в) ліміти на спеціальне використання лісових ресурсів державного значення (на сьогодні врегульованими є лише ліміти заготівлі деревини в порядку рубок головного використання у вигляді розрахункової лісосік та деякі інші питання.

[1] Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні. – К., 1998 – с. 39.

[2] Попков М., Сторожук В., Пол якова Л., Кирилюк С, Савущик Н.О ключевых понятиях лесного законодательства Украины. — WoodBussiness, 2002. — №1. — С.18-22.

[3] Горбовой В.Ф. Предмет и система советского лесного прав Красноярск, 1984. — С. 8

[4] Відомості Верховної Ради (ВВР) 1994, N 17, ст.99

[5] Шершун С. Поняття лісу та інших основних категорій лісового законодавства// Право України. — 2004. — № 7. — С. 66.

[6] Екологічне право: Особлива частина: Повний акад. курс / за ред. акад. АПрН В.І. Андрейцева. – К.: Істина, 2001. – с.367

[7] Екологічне право України. Академічний курс: Підручнк / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. – К.: ТОВ „Видавництво „Юридична думка”, 2005. – с.528

[8] Крассов О.И. Право лесопользования в СССР. — М., 1990. — С. 27

[9] Крассов О.И. Право лесопользования в СССР. — М., 1990. — С. 28

[10] Екологічне право України. Академічний курс: Підручнк / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. – К.: ТОВ „Видавництво „Юридична думка”, 2005. – с.96

[11] Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 41, ст.546

[12] Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141

[13] Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, NN 40-44, ст.356

[14] Шершун Сергій Миколайович. Еколого-правове регулювання лісокористування в Україні: Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. – Київ, 2005

[15] Костицький В.В. Лісове право України. – К.: ЗАТ Нічлава”, 1999. – с.56

[16] Екологічне право України. Академічний курс: Підручнк / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. – К.: ТОВ „Видавництво „Юридична думка”, 2005. – с.537

[17] Екологічне право: Особлива частина: Повний акад. курс / за ред. акад. АПрН В.І. Андрейцева. – К.: Істина, 2001. – с.382