ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
РЕФЕРАТ
На тему:
«
Системна модель соціальної роботи
»
Запоріжжя, 2008
Вступ
У 70-ті роки XX ст. у соціальній роботі набули поширення соціологічно орієнтовані моделі, імпульсом для розвитку яких стала теорія систем. Системні ідеї орієнтують на розгляд об'єктів соціальної роботи як систем, тобто цілого, що складається з частин. А, як відомо, дослідження і розкриття цілісності об'єкта передбачає виявлення багатоманітних зв'язків всередині об'єкта, між об'єктом і його середовищем і зведення їх в єдину теоретичну картину. Системна модель соціальної роботи є моделлю практики, яка ґрунтується на ідеї, що задовільне життя людини залежить від систем, які її оточують, а сім'ю можна розглядати як систему, всередині якої існують відносини між подружжям, дітьми і родичами, а сама вона включена у взаємодію з різноманітними соціальними інститутами — державою, системою освіти і виховання, економічними та іншими організаціями.
Об’єкт дослідження – моделі соціальної роботи.
Предмет – системна модель соціальної роботи.
Мета – дослідження сутності і напрямків використання системної моделі.
Поява системної моделі соціальної роботи
Ідея запровадження системної моделі у соціальній роботі визріла на підставі осмислення запропонованої австрійським біологом і натурфілософом Людвігом фон Берталанфі (1901—1972) загальної теорії систем, в якій він на біологічному матеріалі доводив, що всі організми — це системи, утворені з підсистем, і водночас складові надсистеми. У філософському вимірі система (грец. systema — поєднання, утворення) є сукупністю елементів (предметів, явищ, поглядів, принципів), між якими існують зв'язок і взаємодія. Сукупність зв'язків між цими елементами утворюють її внутрішню форму, якісні їх характеристики, тобто зміст системи. Зміни в одній частині системи породжують зміни в інших її складових.
Теорія систем, яку відносять до соціологічних умовно (оскільки її суть і значущість поширюються далеко за межі соціології), дає змогу масштабно побачити соціальну роботу в різних вимірах. Вона розкриває взаємодію у соціальній сфері приватного і суспільного, можливість залучення агентів різноманітних змін для роботи з клієнтом, а також специфічні особливості соціальних працівників та їхніх агенцій як об'єктів змін.
Зацікавленість теорією систем пожвавилася у 50— 60-ті і досягла апогею у 70-ті роки XX ст. з опублікуванням праць американських фахівців Говарда Голдстейна «Практика соціальної роботи: унітарний підхід» та Елієн Пінкус, Енн Мінахен «Практика соціальної роботи: модель і метод», які обґрунтували модель її практичного використання в соціальній роботі, започаткували «унітарний підхід» у ній, який спирався на методи, що давали змогу працювати на різних рівнях — з конкретними випадками, з групою, громадою, б резидентних (стаціонарних) закладах.
Характеристика та елементи системної моделі
Системна модель соціальної роботи— модель соціальної роботи, яка Ґрунтується на ідеї, що задовільне життя людини залежить від систем, які її оточують, а сім'я є системою, всередині якої існують відносини між подружжям, дітьми і родичами, і яка включена у взаємодію з різноманітними соціальними інститутами — державою, системою освіти і виховання, економічними та іншими організаціями.
У соціальній роботі важливо передусім достеменно з'ясувати можливості, інтереси, структуру потреб, особливості зовнішньої взаємодії фокусної системи — системи, на яку необхідно звернути першочергову увагу при вивченні ситуації. Наприклад, аналізуючи таку фокусну систему, як сім'я, слід брати до уваги індивідів, які її утворюють, характеристики її оточення (школи, церкви, сусідів, групи в громаді та ін.).
Особливістю будь-якої системи є її несумативність, тобто нетотожність системи як цілого сумі її частин, компонентів. Вона завжди є чимось більшим. Для соціальної роботи важливо, що кожна система складається з менших систем, будучи одночасно частиною більшої системи; вона має свої межі — лінії чи бар'єри, які відокремлюють її від інших систем. Люди по-різному визначають ці межі. Наприклад, на думку одних, сім'я обмежується кровноспорідненими людьми; інші вважають, що, крім спорідненості, необхідно проживати разом.
Залежно від взаємозв'язків із зовнішнім середовищем соціальні системи поділяють на відкриті системи, які активно взаємодіють з іншими системами, і закриті — які не мають змоги для взаємодії з іншими. Якщо межі системи стають відкритими, то це означає, що система з часом зазнає руйнації.
Важливою характеристикою соціальних систем є цілеспрямованість діяльності — спрямування енергії для оптимального функціонування, досягнення мети діяльності. Наприклад, однією із цілей сім'ї на певному етапі може бути догляд і лікування когось із тих, хто до неї належить. Але для досягнення мети система в соціальній роботі має володіти певними ресурсами (коштами, медикаментами, інформацією, можливістю проконсультуватися у кваліфікованих спеціалістів тощо). У теорії систем їх називають вхідні дані системи — ресурси, якими повинна володіти система або які необхідно ввести в неї для досягнення мети її функціонування. При залученні в систему соціальної роботи ресурсів, які мають забезпечити догляд і лікування, виникає очікування на виліковування людини або стабілізацію її стану. За такої ситуації йдеться про вихідні дані системи — характеристику того, наскільки результати відповідають меті. Подібний підхід простежується й у проектній діяльності при складанні логіко-структурної матриці, в якій описують потрібні для діяльності (впровадження нововведення) ресурси і вкладення, а також очікувані результати і впливи.
Соціальні системи перебувають у різноманітних інформаційних зв'язках. Вони отримують інформацію від своїх внутрішніх компонентів (прямий зв'язок). Прикладом зворотного зв'язку у соціальній роботі є інформація із зовнішніх джерел про вплив чи ефект, який спричиняє поведінка індивіда. Зворотний зв'язок може бути позитивним (показник розвитку системи в потрібному напрямі, відповідно до обраних цілей) і негативним (свідчить, що обраний спосіб чи шлях розвитку змін ускладнює досягнення мети). Поведінка, діяльність, які засвідчив позитивний зворотний зв'язок, заслуговують на підтримку і заохочення; негативний зворотний зв'язок є підставою для їх корекції відповідно до реального стану справ і мети.
Функціонування соціальних систем потребує забезпечення відповідною енергією, якою можуть бути інформація, знання, ресурси, навички. Відсутність цієї енергії породжує явище ентропії (грец. en — в, trope — поворот, зміна) соціальних систем — виснаження, розпад, руйнування. Його часто переживають сім'ї, в яких є проблеми алкоголізму, сімейного насильства, девіантної поведінки, зловживання щодо дітей.
Соціальним системам властиве явище синергії (грец. synergos — той, що діє разом) — здатність створювати нову енергію для підтримання свого існування і розвитку через поєднання окремих частин, елементів, факторів в єдину систему за рахунок системного ефекту.
Компоненти системи, відрізняючись один від одного, не є цілком інтегрованими. Тому системі доводиться постійно справлятися з цими відмінностями, які часто спричинюють у ній напруженість (надмірна руйнівна збудженість, скрутне становище), конфлікти (зіткнення протилежних елементів). Важливий не факт напруженості, конфлікту, а те, як система з ними справляється, що і є метою роботи соціальних працівників. Та іноді їм доводиться вдаватися до посилення напруги чи конфронтації, без чого неможливі впровадження інновацій, соціальні зміни.
Важливою особливістю соціальної системи є її гомеостаз (грец. homoios — подібний, statos — нерухомий) — стан внутрішньої динамічної рівноваги системи, який забезпечується регулярним відновленням основних її структур, речовинно-енергетичного складу, а також постійною функціональною саморегуляцією у всіх її ланках. Він є свідченням здатності системи підтримувати свою фундаментальну природу, тобто рухатися до мети, навіть якщо якісь її елементи змінюються.
Для соціальних працівників, які використовують у своїй роботі теорію систем, важливо враховувати такі чинники, як еквіфінальність (можливість досягнення результату різними способами) та мультифінальність (ймовірність отримання за одних і тих самих умов різних результатів, оскільки елементи системи взаємодіють по-різному). Це означає, що використовуваний соціальним працівником у двох схожих ситуаціях один і той самий план роботи може мати різні наслідки для клієнта.
Соціальній системі властиве явище диференціації (лат. differentia — відмінність) — збереження власної ідентичності у процесі розширення чи звуження її меж. Це відбувається, наприклад, із народженням або всиновленням дитини, приєднанням до сім'ї дідуся чи бабусі або з переїздом дорослих дітей з батьківського дому в інше місце проживання.
Використання системної моделі у соціальній роботі
Системну модель використовують на різних рівнях соціальної роботи. Наприклад, в індивідуальній роботі на основі теорії систем соціальні працівники виявляють фактори оточення клієнта (від безпосереднього побутового рівня до суспільного рівня), фіксують вплив на нього цих чинників та інших людей. Далі соціальний працівник разом із клієнтом шукає змогу різними (переважно альтернативними) засобами допомогти клієнтові досягнути мети, «оминути» обставини, що можуть спричинити негативні наслідки або «побічні» негативні явища. Найчастіше використовують у цій справі техніки пошуку ресурсів (вхідних даних), визначення очікуваних результатів. При цьому соціальні працівники переважно перебирають на себе роль брокера (посередника, який діє від імені клієнта) соціальних послуг.
Теорію систем широко застосовують у роботі з сім'ями, зокрема в сімейній терапії. Однією з центральних у теорії систем і досить поширеною в соціальній роботі з сім'ями є ідея створення підтримуючих мереж. Мережі — це формальні або неформальні зв'язки людей чи організацій, які можуть поділяти між собою ресурси, обмінюватися навичками, інформацією, знаннями тощо. Вони бувають позитивними або негативними відповідно до того, як впливають на особу. Наприклад, людина, що вживає наркотики, включена в мережу, яка дає їй змогу знаходити та купувати наркотики, підтримувати стосунки з іншими споживачами наркотиків тощо. Це приклад негативної мережі, частина якої існує нелегально. Але коли наркозалежна особа прийме рішення про необхідність лікування та реабілітації, вона має знайти та налагодити стосунки з елементами іншої системи чи мережі, яка зможе допомогти їй в досягненні мети. Це можуть бути родичі чи друзі, соціальні працівники, лікарі, лікарня чи реабілітаційний центр, програма підтримки людей, що мали залежність, група самодопомоги тощо. Тому завдання соціального працівника полягає в створенні та підсиленні позитивних, підтримуючих мереж, мобілізації їх ресурсів на користь клієнта, знаходженні людей чи організацій, які зможуть бути ефективними в допомозі клієнту досягти мети. Очевидно також, що клієнти соціальної роботи, більшість з яких належить до бідних прошарків, мають обмежені соціальні мережі порівняно, наприклад, з представниками вищих класів, які мають змогу підтримувати тісні стосунки з друзями чи колегами в інших містах і країнах, що уможливлює їх доступ до різноманітних ресурсів, насамперед інформаційних, і створює сприятливі можливості для розвитку чи досягнення бажаних змін.
На макрорівні теорію систем застосовують для організації та зміни систем, які впливають на життя людей. Наприклад, в процесі роботи в громаді теорія систем є основою для розуміння зв'язку ресурсів, потреб, міжособистісних стосунків й ефективних методів використання різних частин системи (громади). Наприклад, у деяких хеседах (благодійних соціальних службах єврейських громад, орієнтованих на надання послуг людям похилого віку) впровадили програму, відповідно до якої досвідчені вчителі-методисти, що перебувають на пенсії, проводять репетиторські заняття з дітьми у позаурочний час. Організацію такої програми зумовило прагнення забезпечити соціальний простір для самореалізації пенсіонерам і допомогти батькам, які не можуть найняти репетитора, підвищити рівень знань дітей, що позитивно позначиться на їх конкурентоспроможності на ринку праці, допоможе їм долучитися до досвіду людей старшого покоління.
Системна теорія використовує чимало технічних термінів. Водночас вона пропонує концептуальні межі для мікро- і макропрактики, орієнтує на з'ясування причин певних подій, явищ, процесів, чітке й осмислене планування змін і заходів, спрямованих на їх здійснення; створює широкий простір для самовизначення клієнта, пошуку альтернативних шляхів для втручання та підтримки з боку соціальних працівників.
Висновок
Сутність системної моделі полягає у розгляданні об’єкта у якості цілісної сукупності елементів, що знаходяться у багатьох впорядкованих взаємозв’язках.
Системний підхід використовує набір об’єктивних та суб’єктивних принципів, що дозволяють проводити наукове пізнання, а також ефективно діяти на будь-кому рівні соціальної практики.
До об’єктивних принципів належать:
- цілісність – не зводимість системи при її розгляданні до суми елементів;
- ієрархічність – необхідність вивчення структурної організації системи;
- відносини – вивчення усіх типів взаємозв’язків системи;
- зв'язок з середовищем через комунікаційний та інформаційний зв'язок.
Суб’єктивні принципи системного підходу – позиція спостерігача, тобто дослідника системи, який згідно зі своїм особистими особливостями обирає мету та виділяє об’єкт та предмет дослідження; а також метод декомпозиції – спосіб сприйняття цілого як міри своїх частин шляхом розбиття його на складові, що інтерпретуються одночасно. У відповідності з цими принципами при аналізі системи використовується певна послідовність дій, від вибору позиції спостерігача до представлення системи у вигляді формальної моделі.
Завдання соціального працівника, що використовує цю модель – виявити ті сторони відносин між клієнтом ти системами, які є джерелами проблем, та допомогти йому у подоланні цих проблем.
Основна цінність застосування системних ідей у соціальній роботі полягає в їх спрямованості на пізнання, зміну людської або соціальної поведінки загалом, а не окремих її елементів. На відміну від роботи з конкретними випадками, яка передбачає сконцентрованість на одному або двох аспектах ситуації, системна модель є ближчою до комбінованої, командної роботи, що дає змогу одночасно долати більшу кількість проблем, беручи до уваги взаємопов'язаність різноманітних підсистем.
Загалом системний підхід відкриває нові пізнавальні можливості, дає змогу побачити проблемні сегменти, елементи взаємодії між клієнтами та їх оточенням. Він є методологічною основою цілеспрямованих, комплексних дій соціальних працівників. Використання теорії соціальних систем у плануванні роботи допомагає виявити існуючі в соціальному бутті клієнтів системи та їхні межі, оцінити їх функціонування або дисфункції, виробити можливі цілі втручання та відповідні стратегії. За системного підходу втручання і зміни спрямовані на ті ситуативні моменти, які впливають на проблему клієнта. Як правило, ці втручання мають на меті забезпечення необхідних для нього змін у сім'ї, громаді, навіть у суспільстві.
|