Курсовая работа: Професійна майстерність екскурсовода

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни: Організація екскурсійної діяльності.

Найменування теми: «Професійна майстерність екскурсовода»

Введення

Актуальність теми дослідження. Світове співтовариство визнало туризм ефективним способом індивідуального й колективному поліпшенню, важливою частиною якого є послуга сугубо інтелектуального характеру – екскурсія з її просвітительською, духовною й освітньою функціями.

Невичерпні екскурсійні ресурси багатьох регіонів нашої країни разом із глибинним національним і духовним джерелами й традиціями українського народу дають підстави затверджувати, що саме екскурсії можуть стати активним і змістовним засобом гармонізації особистості, її духовного росту в новій демократичній Україні. Вони є джерелом нової інформації, нових відчуттів і почуттів.

Глобальний етичний Кодекс туриста, прийнятий ВТО на порозі нового тисячоріччя, акцентуючи на необхідності широкого доступу населення до культурних і релігійних пам'яток, визнає, що засобу, які одержують із видавництва об'єктів і пам'яток культури, треба хоча-би частково використовувати для підтримки, охорони й реставрації цієї спадщини.

Прийнятий у червні 2000 р. Верховною Радою Закон України «Про охорону культурної спадщини» прямо стосується туризму. Адже тепер відновлюється стародавня історія Бєлгорода – Дністровського, котра нараховує вже 2500 років, Любеча, Дубна й Корца, Новгорода – Сіверського й Кам'янець – Подільського, Херсона й Керчі, Ольвії й Острога, гетьманських столиць – Батурина, Чигирина, глухова й десятка інших міст.

З метою створення загальної загальдержавної мережі маршрутів і турів різного напрямку тривалості, найповнішого задоволення потреб різних категорій вітчизняних і іноземних туристів і екскурсантів, розвитку туристичної діяльності в Україні розроблений інноваційний туристський продукт – Національну систему туристсько-екскурсионних маршрутів «Намисто Славутича». Вона охоплює всі області України й Автономну Республіку Крим. [№22, стр. 114]

Велике значення в цьому процесі займають екскурсії. Екскурсія являє собою процес пізнання предметів і явищ миру, у якому ми живемо. Керівником цього процесу є кваліфікований фахівець – екскурсовод, що володіє професійною майстерністю. Екскурсоводи відрізняються друг від друга як фахівці певних галузей знань і в той же час всі вони однакові в таких питаннях, як знання методики ведення екскурсій, педагогічної майстерності й уміння керувати групою в процесі пізнання.

Професійна майстерність екскурсовода – це особливий вид мистецтва, що побудований на активному використанні й умілому сполученні показу й розповіді; участі в процесі сприйняття взаємодії таких компонентів, як екскурсовод, екскурсант і екскурсійні об'єкти; застосуванні методичних прийомів ведення екскурсії; володінні специфічними вміннями й навичками, властивої даної професії. Цій майстерності вчаться в більше досвідчених фахівців, у самих себе в ході практичної діяльності.

Майстерність екскурсовода невід'ємна від володіння основними положеннями екскурсійної теорії й методики і їхнє постійне використання. [№12, стр. 25]

Таким чином, викладене вище спричиняється актуальність теми дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є сам екскурсовод.

Предмет дослідження – професійна майстерність екскурсовода.

Ціль роботи – систематизація знань по дослідженню ролі екскурсовода в екскурсійній сфері.

Для своєї курсової роботи я вибрала цю тему саме тому, що екскурсознавство являється невід’ємною частиною моєї майбутньої професії, для того щоб детально розібратися в обов'язках екскурсовода, довідатися професійні вимоги до цієї професії.

1. Екскурсознавство як наука

1.1 Поняття й сутність екскурсії

Поняття «сутність» означає сукупність сторін і зв'язків, які властиві речі, узятих і розглянутих у їхній природній взаємозалежності. Екскурсія, наприклад, являє собою наочний процес пізнання навколишнього нас миру. Особливість цього процесу полягає в тому, що він пов'язаний із заздалегідь підібраними об'єктами, які вивчають на місці їхнього розташування. Будь-яка оглядова або тематична екскурсія – це цілеспрямований, запрограмований процес сприйняття навколишньої нас дійсності, побудований на злитті зорових і значеннєвих вражень.

Організатори екскурсій і екскурсоводи мають чітке подання про те, що і як повинен побачити, почути й відчути учасник екскурсії, до яких висновків він повинен прийти в ході заходу.

Екскурсія – це результат двох найважливіших процесів: її підготовки й проведення. Вони зв'язані між собою, взаємообумовлені. Неможливо забезпечити висока якість проведення екскурсії при непродуманій підготовці.

У роботі по підготовці нової екскурсії можна виділити два основні напрямки:

– розробка нової теми екскурсії (нової взагалі або нової тільки для даної екскурсійної установи);

– підготовка екскурсовода, що починає або вже працюючого, до проведення нової для нього, але вже раніше розробленої й екскурсії, які проводиться в даній установі.

Перший напрямок – процес створення нової для екскурсійної установи екскурсії. Підготовка нової екскурсії доручає творчій групі. У її склад включається від 3 до 7 чоловік, а в окремих випадках і більше, залежно від складності теми. У більшості своєї це працюючі в установі екскурсоводи. Часто як консультанти запрошуються фахівці різних областей – науковці музеїв, викладачі вузів і середніх шкіл і т.д.

Звичайно кожному з учасників творчої групи доручає розробка одного з розділів, однієї з підтем екскурсії або одного або декількох питань підтеми. З метою контролю за роботою вибирається керівник творчої групи. [№15, стор. 151–152]

Підготовка нової екскурсії проходить три основні ступені:

• Попередня робота – підбор матеріалів для майбутньої екскурсії, їхнє вивчення (тобто процес нагромадження знань по даній темі, визначення мети й завдань екскурсії). Одночасно із цим відбувається відбір об'єктів, на які буде побудована екскурсія.

• Безпосередня розробка самої екскурсії включає: складання екскурсійного маршруту; обробку фактичного матеріалу; роботу над змістом екскурсії, її основною частиною, що складається з декількох основних питань; написання контрольного тексту; роботу над методикою проведення екскурсії; вибір найбільш ефективних методичних прийомів показу й розповіді під час проведення екскурсії; підготовку методичної розробки нової екскурсії; написання екскурсоводами індивідуальних текстів.

• Завершальний ступінь – прийом (захист) екскурсії на маршруті. Твердження нової екскурсії керівником екскурсійної установи, допуск екскурсоводів, які захистили свою тему, до роботи на маршруті.

У простому виді схема всіх екскурсій, незалежно від теми, виду й форми проведення, однакова: введення, основна частина, висновок.

Введення, як правило, складається із двох частин:

– організаційної (знайомство з екскурсійною групою й інструктаж екскурсантів про правила безпеки в дорозі й поводження на маршруті);

– інформаційної (коротке повідомлення про тему, протяжність і тривалість маршруту, час відправлення й прибуття назад, санітарних зупинках і місці закінчення екскурсії).

Основна частина будується на конкретних екскурсійних об'єктах, об'єднанні показу й розповіді. Її зміст складається з декількох підтем, які повинні бути розкриті на об'єктах і об'єднані темою. Кількість підтем екскурсії звичайно від 5 до 12. При цьому важливим для створення екскурсії є підбор об'єктів так, щоб були тільки ті об'єкти, які допомагали б розкрити зміст теми екскурсії, причому в певному дозуванні за часом і залежно від значимості тієї або іншої підтеми в даній екскурсії.

Висновок, як і вступ, не пов'язаний з екскурсійними об'єктами. Він повинен займати за часом 5–7 хвилин і складатися із двох частин. Перша – підсумок основного змісту екскурсії, висновок по темі, що реалізовує мета екскурсії. Друга – інформація про інші екскурсії, які можуть розширити й поглибити дану тему. Висновок так само важливий, як і вступ, і основна частина.

Дуже важливо, щоб екскурсія була досить цікава. Але не менш істотно, щоб вона не була перевантажена потоком непотрібної туристам інформації, щоб спосіб подачі матеріалу не був стомлюючої, а сприяв би сприйняттю її тією або іншою категорією екскурсантів. У зв'язку із цим тематика екскурсії неодмінно повинна бути зорієнтована на певну категорію екскурсантів (дорослих або дітей, молодь, міських або сільських жителів, працівників гуманітарних професій, іноземців і т.д.).

Такий облік називається диференційованим підходом до екскурсійного обслуговування. Він повинен ураховувати не тільки інтереси, але й цілих споживачів. Якщо екскурсія надається, наприклад, у рамках фольклорного тура, то основний упор у розповіді й показі необхідно робити на історію, пам'ятники, національні особливості регіону. Якщо ж екскурсія входить у програму ділового тура, то потрібно приділяти увагу показу різних ділових і суспільних центрів і т. п. При організації екскурсійного обслуговування в рамках курортного відпочинку привабливі екскурсійні прогулянки зі спостереженням природних ландшафтів, пам'ятників, об'єктів.

У процесі підготовки нової екскурсії можна виділити ряд основних етапів, які розташовуються в певному порядку. Розглянемо їх у тій послідовності, що зложилася в практиці роботи екскурсійної установи. Уперше поняття «етапи підготовки екскурсії» було уведено в побут в 1976 р. Тоді ж було названо п'ятнадцять етапів:

1. Визначення мети й завдань екскурсії.

2. Вибір теми.

3. Відбір літератури й складання бібліографії.

4. Визначення джерел екскурсійного матеріалу. Знайомство з експозиціями й фондами музеїв по темі.

5. Відбір і вивчення екскурсійних об'єктів.

6. Складання маршруту екскурсії.

7. Об'їзд або обхід маршруту.

8. Підготовка контрольного тексту екскурсії.

9. Комплектування «портфеля екскурсовода».

10. Визначення методичних прийомів проведення екскурсії.

11. Визначення техніки ведення екскурсії.

12. Складання методичної розробки.

13. Складання індивідуальних текстів.

14. Прийом (здача) екскурсії.

15. Твердження екскурсії.

Визначення мети й завдань екскурсії. Робота над будь-якою новою екскурсією починається із чіткого визначення її мети. Це допомагає авторам екскурсії більш організовано вести роботу надалі. Ціль екскурсії – це те, заради чого показуються екскурсантам пам'ятники історії й культури й інші об'єкти. Розповідь екскурсовода підлегла тієї ж кінцевої мети. Назвемо кілька мет: виховання патріотизму, любові й поваги до Батьківщини, корисній-суспільно-корисній роботі, до інших народів; естетичне виховання, а також розширення кругозору, одержання додаткових знань у різних галузях науки й культури й т.д. Завдання екскурсії – досягти цілей шляхом розкриття її теми.

Вибір теми. Вибір теми залежить від потенційного попиту, конкретного замовлення або цілеспрямованого створення певної тематики екскурсій. Кожна екскурсія повинна мати свою чітко певну тему.

Тема є стрижнем, що поєднує всі об'єкти й підтеми екскурсії в єдине ціле. Відбір об'єктів при створенні екскурсії учасники творчої групи ведуть, постійно звіряючи свої матеріали з темою. Проте повинне було відібрати об'єкт по темі, необхідно знайти конкретний матеріал, на якому ця тема буде розкрита з найбільшою повнотою й переконливістю. Угруповання тим лежить в основі існуючої класифікації екскурсій.

Відбір літератури й складання бібліографії. У ході розробки нової екскурсії складається список книг, брошур, статей, опублікованих у газетах і журналах, які розкривають тему. Призначення списку – визначити зразкові границі майбутньої роботи з вивчення літературних джерел, надати допомога екскурсоводам у використанні необхідного фактичного й теоретичного матеріалу при підготовці тексту

Перелік літератури розмножується в декількох екземплярах для зручності в роботі групи й тих екскурсоводів, які в майбутньому будуть готуватися до проведення екскурсій по даній темі.

У переліку називаються автор, назва, рік видання, а також глави, розділи, сторінки. При великій кількості літературних джерел список може бути роздільний на дві частини: «Основна література» і «Додаткова література».

Визначення інших джерел екскурсійного матеріалу. Крім публікацій у пресі, можуть бути використані інші джерела. Автори екскурсії становлять їхній перелік, у який входять державні архіви, музеї, хронікально-документальні і науково-популярні кінофільми, де втримуються матеріали по темі екскурсії.

Як джерело можуть бути використані спогади учасників і очевидців історичних подій. Проте при використанні мемуарних матеріалів щоб уникнути неточностей і тенденційності потрібно проявляти обережність. Для розповіді повинні бути відібрані тільки достовірні, ретельно перевірені факти й відомості. Значну допомогу в пошуки й систематизації матеріалу екскурсій можуть надати комп'ютерні енциклопедії, зокрема нацистські бази даних на лазерних дисках (CD-ROM).

Відбір і вивчення екскурсійних об'єктів. Показ об'єктів, як уже підкреслювалося, є частиною, що займає видне положення в екскурсії. Правильний відбір об'єктів, їхня кількість, послідовність показу роблять вплив на якість екскурсії.

Тепер на державному обліку перебуває понад 150 тис. пам'ятники історії, археології й культури, а в музеях країни зберігається близько 40 млн. експонатів.

Об'єктами можуть бути:

– пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями в житті нашого народу, розвитком суспільства й держави;

– будинки й спорудження, меморіальні пам'ятники, пов'язані з життям і діяльністю видатних особистостей, добутку архітектури й містобудування, житловий і суспільний будинки, будинки промислових підприємств, інженерні спорудження (міцності, мости, вежі), мавзолеї, будинку культурного призначення й інші спорудження;

– природні об'єкти – лісу, гаю, парки, ріки, озера, ставки, заповідники й заповідники, а також окремі дерева, реліктові рослини й ін.;

– експозиції державних і народних музеїв, картинних галерей, постійних і тимчасових виставок;

– пам'ятники археології – городища, стародавні стоянки, поселення, кургани з похованнями, земляні вали, дороги, гірські виготовлення, загону, святилища, канали й ін.;

– пам'ятники мистецтва – добутку образотворчого, декоративно-прикладного мистецтва, скульптура, садово-паркове й ін. мистецтво.

Екскурсійні об'єкти класифікуються:

– за змістом – однопланові (добуток живопису, ріка, рослина, тварини, будинок) і багатопланові (архітектурний ансамбль, ліс, поле, вулиця, площа міста);

– по функціональному призначенню – основні, які є основою для розкриття підтем, і додатку, такі, що показуються під час переїздів (переходів) між основними об'єктами в ході логічних переходів у розповіді;

– по ступені збереження – що повністю збереглися, увійшли в наші дні зі значними змінами, які частково збереглися, втрачені.

Перед екскурсійними працівниками при створенні екскурсії коштує завдання – відібрати з багатьох об'єктів найцікавіші й на вид, і по тій інформації, що вони із собою несуть.

Правильний відбір об'єктів забезпечить зорову основу сприйняття екскурсійного матеріалу й глибоке розкриття тим. Потрібно так організувати цю справу, щоб ті самі об'єкти не кочували з екскурсії в екскурсію. [№10, стор. 15–19]

По можливості в кожної теми повинні бути «свої» об'єкти. Розмаїтість об'єктів дає можливість забезпечити правильне чергування вражень в екскурсантів, дозволяє зберегти елемент новизни при вивченні різних тим.

Якщо неможливо виключити той або інший об'єкт із передбаченого маршруту з огляду на його унікальність, які показуються в ряді екскурсій (оглядової, історичної, літературної, мистецтвознавчої), то такий об'єкт повинен бути розкритий особливо.

При його показі повинні бути виявлені ті характерні риси, які не знайшли відображення в екскурсіях на інші теми. При показі таких об’єктів і розповіді залежно від теми кожного разу повинен бути використаний інший матеріал. Тому інтерес екскурсантів при їхньому повторному огляді, як правило, не знижується. [№17 стор. 213–215]

У практиці підготовки екскурсій зроблена певна методика оцінки екскурсійних об'єктів. Застосування цієї методики особливо важливе в тих випадках, коли творці нової екскурсії, зустрічаючись на маршруті з декількома об'єктами, схожими за змістом, можуть вибрати ті з них, які найцікавіші для даної теми.

Для оцінки об'єктів, які включаються в екскурсію, рекомендується використовувати наступні критерії:

Пізнавальна цінність – зв'язок об'єкту з конкретною історичною подією, з певною епохою, життям і творчістю відомого діяча науки й культури, художні вартості пам'ятника, можливість їхнього використання в естетичному вихованні учасників екскурсії.

Популярність об'єкта, його популярність серед населення.

Незвичність (екзотичність) об'єкту. Мається на увазі особливість, неповторність пам'ятника історії й культури, будинки, спорудження (наприклад, суцільнозварний міст ім'я Э.О. Патона через Дніпро в Києві). Незвичність об'єкт може бути також пов'язана з якоюсь історичною подією, що відбулося в даному будинку, на місці установки даного пам'ятника, з легендою або історичною подією. Екзотичність може бути природного характеру (наприклад, сталактито-сталагміту карстові печери в Новому Афона, в Абхазії).

Виразність об'єкту, тобто зовнішня виразність об'єкту, його взаємодія із тлом, навколишнім середовищем – будинками, спорудженнями, природою. Перевага віддається тому об'єкту, що щонайкраще вписується в місцевість, гармоніює з іншими об'єктами, з ландшафтом. [№18, стор. 98–101]

Збереження об'єкта. Проводиться оцінка стану об'єкта в цей момент, його підготовленості до показу екскурсантам. Місцезнаходження об'єкту. При відборі об'єктів повинні враховуватися відстань до пам'ятника, зручність під'їзду до нього, придатність дороги для автотранспорту, можливість підвозу до об'єкта екскурсантів, природна обстановка, що оточує даний об'єкт, наявність місця, придатного для розташування групи з метою спостереження.

Тимчасове обмеження показу об'єкту (за часом пор, по днях, місяцям і сезонам) – це коли відвідування й огляд об'єкту неможливі через погану видимість або сезонність.

Екскурсія не повинна бути перевантажена більшою кількістю відвідуваних об'єктів, оскільки це збільшує її тривалість і викликає стомлюваність екскурсантів, а увага й інтерес при цьому слабшають. Оптимальна тривалість міської екскурсії становить 2–4 академ. години, при цьому екскурсанти із цікавістю сприймають не більше 15–20 екскурсійних об'єктів.

В екскурсію можуть входити об'єкти як однієї групи (наприклад, пам'ятники архітектури), так і декількох груп (пам'ятні місця, історичні пам'ятники, житлові будинки, природні об'єкти). Набір об'єктів залежить від теми екскурсії, її змісту, складу екскурсійної групи. Неправильно, наприклад, коли вся оглядова екскурсія побудована винятково на показі скульптурних пам'ятників і монументів.

Потрібно уникати одноманітності побудови зорового ряду. Зорові враження екскурсантів будуть неповними, якщо в маршрут разом з пам'ятниками й монументами не буде уведений показ окремих будинків і вулиць, площ, пам'ятних місць, об'єктів природи.

У ході підготовки нової екскурсії більше уваги потрібно приділити вивченню об'єктів на місці, у їхній природній обстановці. Необхідні початку дані дає вивчення об'єктів за джерелами – книгам, альбомам, фотографіям. Зустріч із екскурсійним об'єктом безпосередньо на місці його розташування, вивчення різних його сторін дозволяють екскурсоводові в майбутньому, при роботі із групою, вільно орієнтуватися в пам'ятника, кваліфіковано вести його показ.

Відбір об'єктів закінчується складанням картки (паспорта) на кожний з них. Дані картки використовуються як для теми, що конкретно розробляється, так і для майбутніх екскурсій.

У картку об'єктів вносяться наступні дані:

1) найменування об'єкта (первинна й сучасне), а також назва, під яким пам'ятник відомий у населення;

2) історична подія, з яким зв'язаний пам'ятник, дата події;

3) місцезнаходження об'єкта, його поштова адреса, на чиїй території пам'ятник розташований (місто, селище, промисловий підприємство й т.д.);

4) опис пам'ятника (під'їзд до нього, його автор, дата спорудження, з яких матеріалів виготовлений, текст меморіального напису)

5) джерело відомостей про пам'ятник (література, де описаний пам'ятник і події, пов'язані з ним, архівні дані, усні перекази, основні друковані праці й місця зберігання неопублікованих робіт);

6) збереження пам'ятника (стан пам'ятника й території, на якій він перебуває, дата останнього ремонту, реставрації);

7) охорона пам'ятника (на кого покладена);

8) у яких екскурсіях пам'ятник використовується;

9) дата складання картки, прізвище й посада укладача.

До картки прикріплюється фотографія об'єкту, що відтворює його нинішній і колишній види.

У картці на архітектурні, природні, археологічні об'єкти можуть бути включені й інші відомості. Наприклад, у картку на пам'ятник архітектури (будинок) включаються відомості про наявність скульптури, кахлів, стінопису в декоративному вбранні пам'ятника (ззовні, усередині), про тип і конструкцію й будинку, технічному стані його (ступеня збереження).

Наявність карток на всі екскурсійні об'єкти, розташовані на території даного краю, прискорює розробку нових екскурсійних тим, дозволяє різноманітити використання пам'ятників в екскурсіях на різні теми, робить їхній показ більш активним. У багатьох регіонах країни проведена паспортизація й складені відомості пам'ятників. В 70-і року ХХ ст.

Науково-дослідним інститутом культури Міністерства культури й управліннями культури були підготовлені відомості пам'ятників історії й культури України по територіях. Матеріали відомості включають лише одну групу нерухомих пам'ятників – меморіальні будинки, садиби, могили, пам'ятні місця, пов'язані з іменами видатних діячів культури й значних подій у житті території (краю, області, автономної республіки). [№19, стор. 214–218]

Таким чином, що вирішує значення в успіху розробки нової екскурсійної теми мають об'єкти. Саме вони становлять той пізнавальний матеріал, що є зоровою основою в розкритті теми, головний аргумент у доказах екскурсовода.

Необхідно відзначити залежність екскурсійного процесу в цілому, його зміст, методики підношення матеріалу (показу й розповіді) від об'єктів, їхнього стану, під'їзних колій, крапок для спостереження. Саме тому таку важливу роль у цей момент грають зв'язку екскурсійних установ с тими організаціями, які ведуть роботу з виявлення, реставрації й охороні пам'ятників історії й культури. Активна участь екскурсійних працівників у діяльності цих організацій створює умови для подальшого розвитку екскурсійної справи в Україні

1.2 Методика організації екскурсії

Методичні прийоми підрозділяються на кілька груп залежно від їхнього призначення: методичні прийоми, завдання яких – допомогти екскурсоводові встановити міцні контакти між екскурсоводом і екскурсантами; прийоми, завдання яких домогтися стійкої уваги аудиторії до спостережуваного об'єкта; прийоми, які закріплюють увагу до розповіді, збудливі в екскурсантів інтерес до певних питань; прийоми, які забезпечують зорове сприйняття екскурсійного матеріалу.

У класифікації прийомів проведення екскурсії виділяються дві групи:

Прийоми показу, куди входять: прийоми, що організують спостереження (вивчення, дослідження) об'єктів і що дозволяють виділити об'єкт із навколишнього середовища, із цілого; прийоми, завдання яких, опираючись на уяву екскурсантів, зробити зримими зміни в зовнішньому вигляді об'єкту; прийоми, які дають можливість побачити об'єкти в потрібному виді, побудовані на русі – наближенні екскурсійної групи до об'єкта, віддаленні від нього, русі уздовж його.

Прийоми розповіді – це прийоми, побудовані на поясненні об'єкту, описі його внутрішнього виду й що викликають в екскурсантів зорові асоціації, а також прийоми репортажу, які дають можливість зрозуміти зміни, які відбуваються в спостережуваному об'єкті, і т.д.

Практично всі методичні прийоми можна розділити на дві категорії: більше прості, створюючи умови для проведення екскурсії й більше складні – прийоми безпосереднього проведення екскурсії.

Методичні прийоми, як було сказано раніше, діляться на: загальні, уживані на всіх екскурсіях незалежно від того, що показується й прочим іде розповідь; частки, властивого одного виду екскурсій (виробничих, музейних, природознавчих); одиничні прийоми, використовувані при спостереженні якого-небудь одному унікального об'єкту. Такі прийоми, як правило, є «знахідкою» одного екскурсовода й не застосовуються всіма, хто проводить подібні екскурсії; прийоми, використовувані в певну пору роки, дня.

При використанні методичних прийомів екскурсовод повинен ураховувати рівень підготовки групи (наприклад, знайомство зі стилями в архітектурі, різновидами монументальної скульптури). Одні екскурсоводи використовують на практиці всі прийоми, інші обмежуються двома-трьома, треті – не використовують методичні прийоми. Якість проведення екскурсії залежить не тільки від знань екскурсовода, не меншу роль грає його вміння застосовувати на екскурсійному маршруті вивчені прийоми у всьому їхній розмаїтості. Зробити це можуть професійно підготовлені екскурсоводи. [№4 стор. 34]

2. Професійна майстерність екскурсовода

2.1 Екскурсовод – професія

Усяка професія являє собою рід трудової діяльності, що жадає від людини певних знань і трудових навичок. Здобуваються ці знання й навички шляхом загальної або фахової освіти й у ході повсякденної практичної діяльності працівника.

Донедавна (кінець 60-х років) робота як екскурсовод не була професійної, вона являла собою вид аматорських занять для груп ентузіастів. Обов'язку екскурсовода виконували фахівці різних галузей знань без відриву від своєї основної діяльності (педагоги, наукові співробітники музеїв, інститутів і ін.). Лише в декількох екскурсійних бюро й в окремих музеях були штатні екскурсоводи. Однак уже в той час ця робота починала здобувати професійні риси.

Поява нової професії пов'язане з мірами, прийнятими директивними органами в 1969 р. по розвитку туризму й екскурсійної справи в країні. Зміна функцій екскурсій, перетворення їх з форми відпочинку у форму культурно-виховної роботи в трудових колективах, за місцем проживання трудящих і з туристами, у велику галузь обслуговування населення сприяло підвищенню ролі екскурсоводів, подальшому становленню нової спеціальності. Екскурсовод, що в 1940 р. був визначений як керівник екскурсії, у музеях – співробітник, що показує екскурсантам виставлені для огляду предмети й даючи необхідні пояснення, в 70-х роках став одним з тих, кому довірено нести знання людям, екскурсовода стали розглядати як педагога й вихователя. Екскурсоводами стали називати працівників бюро подорожей і екскурсій, державних і відомчих музеїв, постійних виставок, художніх галерей, організацій «Супутника», «Інтуриста», Міністерства освіти, які проводять екскурсії з показом пам'ятників, примітних місць, експозицій музеїв. Звання «екскурсовод» привласнювалося працівникам названих організацій, які мали відповідне утворення, пройшли підготовку на спеціальних курсах або самостійно виконали всі вимоги, пропоновані до осіб, які закінчили курси підготовки екскурсоводів. Вимоги до екскурсовода визначалися «Посадовою інструкцією екскурсовода туристсько-екскурсійної організації», затвердженої в 1977 р. До початку 90-х років в екскурсійних установах працювало або співробітничало на правах сумісників більше 70 тисяч екскурсоводів. Екскурсовод став центральною фігурою екскурсійної справи.

Процес становлення професії екскурсовода складний і багатогранний, у ньому необхідно розрізняти чотири етапи.

Вимоги професії. До тих, хто обрав для себе професію екскурсовода, вона пред'являє ряд вимог. Серед них: схильність до участі в культурно-виховній роботі; розуміння значення екскурсії й своєї ролі в процесі виховання; свідомість свого боргу; наявність гарної дикції, певних знань по однієї або декількох екскурсійних темах; непримиренність до недоліків, безкультур'ю, пережиткам минулого у свідомості й поводженні людей; безперервне поповнення й удосконалювання своїх знань; почуття нового; ініціатива й творчий пошук у роботі; глибоке вивчення інтересів і запитів екскурсантів; диференційований підхід до обслуговування різних груп населення; вихованість, висока культура в роботі й поводженні, увічливість, тактовність в обігу з екскурсантами; володіння методикою проведення екскурсій; любов до своєї професії.

Кожний екскурсовод повинен мати знання не тільки своєї спеціальності, але й знанням основ педагогіки й психології. Дуже важливо також, щоб екскурсовод міг аналізувати свої роботи, умів дати об'єктивну оцінку проведеної екскурсії, проявляв принциповість і вимогливість до себе.

Професія екскурсовода припускає володіння певним колом практичних умінь. Ці вміння дозволяють йому відібрати, сформулювати й ефективно донести свої знання до широкої аудиторії. Кожний працівник, що обрав професію екскурсовода, повинен уміти: підібрати необхідний фактичний матеріал, вивчити його, підготувати індивідуальний текст екскурсії на певну тему, скласти методичну розробку, застосовувати методичні прийоми на практиці, використовувати наочні матеріали «портфеля екскурсовода», прослуховувати екскурсоводів по своїй галузі знань і надавати їм допомогу, брати участь у пропаганді екскурсійних можливостей краю.

Практичні знання й уміння є основою для участі екскурсовода в методичній роботі, дозволяють керувати методичною секцією, методичним кабінетом, звістки заняття на курсах підготовки й підвищення кваліфікації екскурсоводів, керівників туристських груп, турагентств, надавати допомогу починаючим екскурсоводам. Володіння практичними знаннями й уміннями є міцною основою майстерності екскурсовода.

Вимоги професії. До тих, хто обрав для себе професію екскурсовода, вона пред'являє ряд вимог. Серед них: схильність до участі в культурно-виховній роботі; розуміння значення екскурсії й своєї ролі в процесі виховання; свідомість свого боргу; наявність гарної дикції, певних знань по однієї або декількох екскурсійних темах; непримиренність до недоліків, безкультур'ю, пережиткам минулого у свідомості й поводженні людей; безперервне поповнення й удосконалювання своїх знань; почуття нового; ініціатива й творчий пошук у роботі; глибоке вивчення інтересів і запитів екскурсантів; диференційований підхід до обслуговування різних груп населення; вихованість, висока культура в роботі й поводженні, увічливість, тактовність в обігу з екскурсантами; володіння методикою проведення екскурсій; любов до своєї професії.

Кожний екскурсовод повинен мати знання не тільки своєї спеціальності, але й знанням основ педагогіки й психології. Дуже важливо також, щоб екскурсовод міг аналізувати свої роботи, умів дати об'єктивну оцінку проведеної екскурсії, проявляв принциповість і вимогливість до себе.

Професія екскурсовода припускає володіння певним колом практичних умінь. Ці вміння дозволяють йому відібрати, сформулювати й ефективно донести свої знання до широкої аудиторії. Кожний працівник, що обрав професію екскурсовода, повинен уміти: підібрати необхідний фактичний матеріал, вивчити його, підготувати індивідуальний текст екскурсії на певну тему, скласти методичну розробку, застосовувати методичні прийоми на практиці, використовувати наочні матеріали «портфеля екскурсовода», прослуховувати екскурсоводів по своїй галузі знань і надавати їм допомогу, брати участь у пропаганді екскурсійних можливостей краю. [№1 стор. 181]

Практичні знання й уміння є основою для участі екскурсовода в методичній роботі, дозволяють керувати методичною секцією, методичним кабінетом, вести заняття на курсах підготовки й підвищення кваліфікації екскурсоводів, керівників туристських груп, турагентств, надавати допомогу починаючим екскурсоводам. Володіння практичними знаннями й уміннями є міцною основою майстерності екскурсовода.

2.2 Особистість екскурсовода

Людина як гармонічно розвинена особистість сполучить у собі духовне багатство, моральну чистоту й фізичну досконалість. Кожна особистість має свої особливості. Таких особливостей три:

1. Стійкість властивостей особистості.

2. Єдність особистості як єдність певних властивостей і якостей.

3. Активність особистості, що знаходить висвітлення в багатобічній діяльності.

Моральні вимоги до особистості – дотримання загальних принципів і норм поводження, проходження певним ідеалам.

Основні риси особистості: розумність – здатність робити розумні, осмислені дії; відповідальність – розуміння результатів своїх учинків; особисте достоїнство – поводження, пов'язане з охороною своїх прав; індивідуальність – неповторність, особливість особистості; сукупність рис, що відрізняють даної людини від інших.

Активна життєва позиція – спосіб участі людини в діяльності суспільства. Життєва позиція людини знаходить вираження в його відношенні до суспільства, праці, державної й приватної власності, іншим людям і до самого себе. При оцінці ступеня активності життєвої позиції людини розглядають не одиничні факти, а сукупність всіх можливих видів активності: суспільної, трудовий, моральної, ідейно-пізнавальної.

Дослідження соціологів і повсякденна практика показують, що існують різні рівні активності життєвої позиції людей: високий, середній і низький. Рівень активної позиції є залежним від формування поглядів особистості, виховання світогляду й переконаності, вироблення професійних умінь. Рівень активності життєвої позиції залежить від якості конкретної особистості, її прагнень і бажань, уміння проводити ту або іншу роботу.

Виховний процес спрямований на становлення внутрішнього миру особистості, формування якостей, які лежать в основі активності життєвої позиції: вірність своєму боргу, висока відповідальність за доручену справу, колективізм, єдність слова й справи.

Екскурсовод, у силу особливості своєї професії поставлений в умови, що сприяють прояву активної життєвої позиції. Його завдання – найбільше повно використовувати ці умови для своєї повсякденної діяльності.

У діяльності екскурсовода мають місце всі три рівні життєвої позиції. Високий рівень життєвої позиції характеризується соціальною активністю, творчою діяльністю, гарною роботою, почуттям моральної відповідальності. Середній або низький рівень активності життєвої позиції працівника не дозволяє йому якісно вести екскурсійну роботу. От як характеризуються ці рівні: життєва позиція середнього рівня активності носить однобічний характер, не виходить за межі нормативних завдань – «від» і «до». Життєва позиція характерна низьким рівнем активності, пасивністю, недосвідченістю особистості, недоліком знань, навичок, умінь.

Крім трьох рівнів активності життєвої позиції особистості, існують і інші: пасивна й негативна життєва позиція. Пасивна життєва позиція формується на основі життєвих невдач і зривів у роботі, моральній нестійкості. Негативна життєва позиція характеризується активністю в інтересах не колективу, а особистості, кар'єризмом, необ'єктивною критикою, порушенням трудової й виробничої дисципліни, аморальним поводженням.

Розвиток задатків і здатностей особистості. Більшу роль у формуванні особистості екскурсовода грають задатки.

Задатки – уроджені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку. Задатки становлять природну основу розвитку здатностей людини.

Постійний розвиток задатків є однієї з важливих основ удосконалювання професійної майстерності екскурсовода. Задатки будь-якої людини – пам'ять, спостережливість, уява, кмітливість при розвитку їх можуть стати основою неабиякий здібностей. Характерно, що на основі тих самих задатків залежно від виду вибраної діяльності можуть розвиватися різні здатності – учителя, лектора, екскурсовода. Варто мати на увазі, що в того самого людини можуть бути розвинені здатності, які характерні для декількох подібних професій. Наприклад, кожний екскурсовод повинен мати здатності методиста. Не випадково й зворотне: більшість методистів екскурсійних установ є гарними екскурсоводами.

В екскурсовода під впливом практичної діяльності формуються спеціальні здатності. Здатності визначаються як індивідуальні особливості особистості, що є суб'єктивними умовами успішного здійснення певного роду діяльності. Вони виявляються у швидкості, глибині й міцності оволодіння способами й прийомами якої-небудь діяльності.

Здатності людини діляться на дві групи: загальні й спеціальні. Загальні здатності, необхідні для оволодіння всіма видами діяльності (розумова активність, працьовитість, спостережливість, наполегливість, швидкість орієнтації, зосереджена увага). Спеціальні здатності є основою для оволодіння навичками й уміннями конкретної професії, забезпечують досягнення високих результатів у якій-небудь певній області діяльності. Це особливості – музичні, літературні, художні, математичні, технічні й ін.

Усе, що позитивно характеризує екскурсовода (знання, уміння, навички), насамперед заснована на його здатностях виконувати доручену йому роботу. Про що б не йшла мова – про розробку нової теми, підготовці реферату, читанні лекції на курсах, прослуховуванні екскурсії на маршруті, підборі методичних прийомів – методист і керівник методичної секції виходять із того, чи зуміє даний екскурсовод якісно виконати цю роботу, тобто беруть до уваги наявність у нього певних здатностей, які для цього необхідні.

Становлення особистості екскурсовода. Формування особистості екскурсовода відбувається на всім протязі становлення професії екскурсовода. Процес становлення особистості починається задовго до надходження екскурсовода на роботу в туристську фірму, музей, на виставку. Формування всебічно й гармонічно розвитий особистості відбувається протягом всього життя людини: під час навчання в загальноосвітній школі, технікумі або вузі, у колективі, де протікає його трудова й суспільна діяльність, у побуті, на курсах підготовки екскурсоводів, у ході взаємин з екскурсантами.

Оптимізм екскурсовода. Обов'язковою якістю особистості є оптимізм, життєрадісність, бадьорість, бажання й уміння бачити в навколишні гарні, світлі сторони. Оптимізм екскурсовода знаходить вираження в доброзичливості, привітності, добрій посмішці, увазі до людей, умінні створити потрібний мікроклімат у колективі екскурсантів, внести своєю присутністю дух святковості в аудиторію, виправити поганий настрій слухачів. Цьому в чималому ступені сприяють звучання розповіді (тон голосу екскурсовода), його переконаність у користі повідомлюваних знань, володіння почуттям гумору, віра в успіх проведеної екскурсії.

Індивідуальність екскурсовода. Кожна людина має свої індивідуальні особливості, що відрізняють його від інших людей (мова, стиль викладу матеріалу, жести, міміка). Слухаючи розповідь екскурсовода на маршруті, можна вловити, що він по-своєму викладає ті або інші деталі, приклади, використовує інші приказки, вносить певну специфіку у використання жестів і посмішки. Можуть бути й інші відмінності. Один екскурсовод любить посилатися на мемуари, іншої – читає на екскурсії вірші, третій – зараховує документи, четвертий – уміло використовує паузи. В екскурсоводів, що мають великий стаж роботи, виробляється своя індивідуальна манера ведення екскурсій. Вона полягає в тому, що кожний з них має свої улюблені прийоми, якими володіє в досконалості й із задоволенням їх використовує як окремо, так і в сполученні з іншими прийомами.

Індивідуальність екскурсовода характеризується номенклатурою методичних прийомів, якими він володіє. Ця номенклатура не в усіх однакова. Одні використовують на практиці всі або майже всі відомі прийоми, інші обмежуються двома-трьома найбільш популярними прийомами, треті – починаючі, а також екскурсоводи, що погано володіють професійною майстерністю, в екскурсіях прийомів не використовують, що знижує якість проведених екскурсій. [№1, стор. 186–191]

Авторитет екскурсовода – це питання має пряме відношення до проблеми особистості. Авторитет екскурсовода заснований на його знаннях, уміннях, навичках, моральних достоїнствах, практичному досвіді. Цей авторитет являє собою сукупність декількох сторін: а) авторитет положення, що визначається тим, що екскурсовод є керівником екскурсії, очолює групу екскурсантів і керує їхньою діяльністю; б) авторитет його знань. У переважній більшості випадків він знає тему екскурсії більш глибоко, ніж кожний з її учасників. І це зміцнює його авторитет; в) авторитет уміння. Його створює досвід екскурсовода в проведенні екскурсій (навички у використанні методики й техніки їхнього ведення); г) одна з важливих основ авторитету екскурсовода – культура мови й внемовні засоби впливу; д) взаємини з екскурсантами, уміння створити потрібний мікроклімат у групі. Основа авторитету екскурсовода в цьому плані – висока культура поводження й мови.

2.3 Екскурсійна майстерність

Професійна майстерність екскурсовода – це особливий вид мистецтва, що побудований на активному використанні й умілому сполученні показу й розповіді; участі в процесі сприйняття взаємодії таких компонентів, як екскурсовод, екскурсант і екскурсійні об'єкти; застосуванні методичних прийомів ведення екскурсії; володінні специфічними вміннями й навичками, властивої даної професії. Цій майстерності вчаться в більше досвідчених фахівців, у самих себе в ході практичної діяльності.

Складаються професійної майстерності екскурсовода можна умовно розділити на дві групи – знання й уміння.

Знання: загальні знання (ерудиція) і знання за фахом (ерудиція за фахом), знання екскурсійної теорії, методики ведення екскурсії, психології й педагогіки, основ ораторського мистецтва, логіки й етики.

Уміння: уміння сформулювати знання, викласти свої думки до проведення екскурсії (у тексті), розповіддю й культурою мови розширити кругозір людей, при проведенні екскурсії використовувати методичні прийоми, донести знання до аудиторії й управляти нею, передавати свою переконаність і поводитися в колективі.

Ерудиція екскурсовода. Від екскурсовода не потрібно, щоб він був підготовлений по всіх галузях знань і міг відповісти на будь-яке питання. Екскурсоводами-Ерудитами прийнято називати тих, хто має глибокі знання по двох-трьох екскурсіях і можуть на основі їх підготувати варіанти екскурсій для різних категорій екскурсантів, прочитати по своїй темі лекцію, написати реферат по одному з питань, що входять у підтему. Такі екскурсоводи добре інформовані про літературу за фахом.

Найбільше що часто зустрічається помилка екскурсовода зводиться до того, що він не стільки показує екскурсійний матеріал, скільки розповідає про нього, чим гасить самостійну роботу екскурсантів, перетворюючи екскурсію в лекцію з ілюстраціями, тому, майстерність екскурсовода невід'ємна від володіння й постійного використання основних положень екскурсійної теорії. Головна функція екскурсовода – не тільки передати знання групі, але і домогтися їхнього ефективного засвоєння екскурсантами. Тому важливої екскурсійної майстерності є володіння методикою, що має на увазі не тільки доскональне знання методичних прийомів показу й розповіді, але й розуміння їхньої технології (тобто вміння управляти процесом, у ході якого відбувається засвоєння екскурсантами знань).

Рівень екскурсійної майстерності залежить від ряду факторів. Їх можна розділити на дві групи: перша група – фактори, які не залежать від екскурсовода (рівень методичної документації, відбір об'єктів показу, побудова маршруту, зміст «портфеля екскурсовода»); друга група – фактори, що залежать від екскурсовода (його загальна ерудиція, знання по темі, володіння методикою, культура мови, уміння встановити контакт із групою, практичні вміння й професійні навички).

Важлива риса майстерності екскурсовода – уміння керувати групою, установити й зберегти необхідний контакт із екскурсантами протягом всієї екскурсії. Перед екскурсоводом встає завдання перебороти сторожкість, що виникає при зустрічі з екскурсантами. Тут досвідченому екскурсоводові приходить на допомогу інтуїція.

Інтуїція екскурсовода. Екскурсовод має справу із групами, різними по запитах і інтересам, по своєму відношенню до даної теми, настрою, рівню уваги й т.д. Це жадає від його змін мови залежно від конкретних ситуацій, використання більше діючих засобів вираження своїх думок. Тут на допомогу йому приходить інтуїція – здатність збагнення істини шляхом прямого її розсуду без обґрунтування за допомогою доказів і формулювання на цій основі своїх думок. Інтуїція приходить до екскурсовода після декількох років роботи й знаходить своє вираження: в умінні швидко визначити склад і запити екскурсантів, використовувати в розповіді несподіване явище, дія, факт, а також швидко зробити висновки при виникненні інтересу екскурсантів до чого-небудь; у правильній реакції на репліки екскурсантів; умінні знайти правильний вихід при виникненні конфліктної ситуації й дати потрібну пораду й оцінку виниклої в екскурсантів асоціаціям і т.д.

Досвідчений екскурсовод, опираючись на свою інтуїцію, може без попередніх опитувань екскурсантів визначити їхні інтереси й на цій основі скоротити або подовжити вступну частину розповіді, змінити зміст логічного переходу від підтеми до підтеми. Інтуїція екскурсовода підказує йому, який методичний прийом найбільш ефективний у даній аудиторії. Не меншу роль грає інтуїція у визначенні настрою екскурсантів, їхні відносини до спостережуваних об'єктів. Вона дозволяє екскурсоводові уникнути стандарту «усередненої» екскурсії й диференційовано підійти до викладу матеріалу. [№5, стор. 76]

Робота екскурсовода носить творчий характер. Творчість у діяльності екскурсовода знаходить своє вираження не тільки в роботі його уяви, але й у повсякденній його роботі при використанні методичних прийомів, підборі прислів'їв, приказок, літературних виречень, різних форм пожвавлення мови, у пошуках нових логічних переходів між підтемами, в удосконалюванні техніки ведення екскурсій. Однак творчість екскурсовода в ході ведення екскурсії не повинне виходити за рамки контрольного тексту й методичної розробки.

Важливо, щоб методичні працівники й керівники методичних секцій зауважували й підтримували розумну ініціативу екскурсоводів, заохочували їхнє прагнення до активних дій, спрямованим на вдосконалювання екскурсійної справи. Деякі екскурсії, підготовлені й проведені екскурсоводами, що творчо ставляться до дорученій справі, є справжніми уроками професійної майстерності.

2.4 Уміння й навички екскурсовода

Навичкою називають уміння виконувати певна дія. Це вміння досягається кількаразовим повторенням того самого вправи. У результаті в працівника здобуваються звички, що дозволяють йому виконувати цю роботу більш якісно. Для екскурсовода такими діями є процеси підготовки й проведення екскурсій. Його звичками стають образ дій, порядок і послідовність «операцій» у ході проведення екскурсій. На основі придбаних звичок формуються й удосконалюються навички. Таким чином, навичка – це відпрацьовані практикою дії екскурсовода, які виробляються по однієї й тій же схемі (спрямованість, послідовність, однакові витрати часу й ін.). Навичка може бути визначений як більше високий ступінь уміння. Навичка є дією, чиненою автоматично. Свідомий контроль самого виконавця роботи за такими діями зведений до мінімуму. Придбати навичку означає не тільки зробити роботу більше швидкої і точної, але й виконувати її більш упевнено.

Навички екскурсовода можна розділити на кілька груп: навички розробки нової теми екскурсії; навички показу об'єктів в екскурсії; навички екскурсійної розповіді; навички техніки ведення екскурсії; навички демонстрації експонатів «портфеля екскурсовода»; навички роботи з екскурсійною аудиторією; навички мовного етикету; навички роботи із книгою, у музеї, на виставці, в архіві; навички підготовки до ведення екскурсії; навички реклами екскурсій; навички після екскурсійної роботи; навички прослуховування екскурсії. Вони можуть бути підрозділені по ступені складності, рівню автоматичності, наявності творчих елементів і т.д.

У ході практичної діяльності має місце процес взаємодії різних навичок (наприклад, навичок мови й демонстрації об'єктів, показу пам'ятників і використання наочних приладдя). Взаємодія навичок виражається в комплексному використанні методичних прийомів, у їхньому впливі один на одного.

Підвищення ефективності екскурсії пов'язане з формуванням екскурсійних навичок і постійним їхнім удосконалюванням.

У засвоєнні методичних прийомів і вдосконалюванні навичок їхнього використання існують два основних шляхи. Перший з них – стихійний шлях проб і помилок, він більше тривалий і менш ефективний. Екскурсовод використовує прийоми, самостійно аналізує рівень їхньої дієвості, удосконалює навички, вносить зміни в процес їхнього застосування, виявляє й виправляє прорахунки й помилки. Другий – керований шлях припускає постановку й рішення конкретних завдань – засвоєння певних навичок і в певній послідовності. При цьому відбувається формування навичок, що володіють властивостями, які необхідні для практичної діяльності екскурсовода як фахівця певної галузі знань (історика, філолога, ботаніка, інженера-механіка, архітектора). При керованому шляху формування навичок використовуються різні форми навчання: навчальні вправи на маршруті біля екскурсійного об'єкта, вивчення методичної літератури, відвідування екскурсій, прослуховування магнітофонних записів екскурсій, засвоєння методичної документації й т.д.

Система навчальних вправ. У ході своєрідних репетицій без участі екскурсійної групи багаторазово повторюються певні елементи конкретної екскурсії. Звичайно – це методичні прийоми показу об'єктів і розповіді, в основі яких лежить той або інший методичний прийом піднесення словесного матеріалу. Заняття проводять методисти або досвідчені екскурсоводи. При цьому відбувається, наприклад, відпрацьовування прийому використання експонатів з «портфеля екскурсовода» або варіантів розміщення екскурсантів на місці показу об'єкта спостереження. У ході подібних вправ засвоюються, уточнюються й автоматизують дії екскурсовода.

Удосконалювання навичок дозволяє екскурсоводові використовувати варіанти ведення екскурсій для людей з різним рівнем підготовки.

Домашні завдання. Велике місце в підвищенні професійної майстерності екскурсовода, формуванні й закріпленні навичок займає виконання домашніх завдань. Характерна риса цього виду занять – конкретність. Екскурсоводові, наприклад, дається завдання відрепетирувати техніку використання прийому реконструкції при показі пам'ятника в міській екскурсії, прийом використання жестів і т.д. [№16, стр. 59–61]

Ефективність екскурсії залежить не тільки від знань і вмінь екскурсовода, але й від умінь екскурсантів володіти навичками спостереження об'єктів, від їхньої уваги до розповіді екскурсовода, уміння сприймати фактичний матеріал, робити необхідні висновки. Тому важливим завданням екскурсії є навчити екскурсантів бачити й сприймати об'єкти, тобто прищепити їм певні навички спостереження й вивчення об'єктів.

2.5 Мова екскурсовода

Сприйняття екскурсійної теми побудовано на звуковому й образотворчому ряді. Джерелом звукового ряду є екскурсовод, його мова. Стосовно екскурсантів він може виступати з позицій:

 інформатора, що повідомляє знання групі людей, розповідаючи про яку-небудь подію, явище, не показуючи до нього свого відношення, не роз'ясняючи його сутності, причинно-наслідкових зв'язків з іншими подіями і явищами;

 коментатора, що, повідомляючи про спостережувані об'єкти, події і явища, дає пояснення, називаючи причини, їх що викликали;

 співрозмовника. Показуючи об'єкти, екскурсовод виступає в ролі співрозмовника. Відбувається зацікавлена розмова, у ході якого враховується реакція екскурсантів на викладається материал, щоМ, використовується питально-відповідна форма викладу інформації. Екскурсовод у зв'язку з реакцією слухачів, їхніми питаннями й репліками може ввести в розповідь додатковий матеріал;

 порадника. Екскурсовод роз'ясняє побачене й дає ради, як спостерігати об'єкт, тобто підводить екскурсантів до необхідних висновків;

 емоційного лідера, що аналізує об'єкти й події, пов'язані з ними, дає оцінку розглянутим проблемам, передає екскурсантам свою переконаність, допомагає зрозуміти спостережувані об'єкти і явища.

У ході проведення екскурсії використовуються наступні п'ять форм ораторського мистецтва:

1) слово або мова – короткий усний виступ на яку-небудь тему;

2) доповідь – публічний виступ на певну тему, містить аналітичний матеріал, що підлягає подальшому обговоренню;

3) реферат – короткий виклад змісту питання, засноване на дані науки, огляді й аналізі літературних, архівних і інших джерел;

4) лекція – усний публічний виступ, у якому докладно викладається яка-небудь тема;

5) малі форми усного мовлення – репліка (згода, заперечення, зауваження), відгук на мову виступаючого, довідка по ходу виступів, риторичне питання, пряма відповідь на питання.

Будь-яка добре підготовлена й проведена екскурсія являє собою синтез форм ораторського мистецтва.

Мова й мова. Важливо не плутати поняття «мова» і «мова», які тісно зв'язані між собою.

Мова – це існуюча можливість, що проявляється при наявності певних умов: знання фонетичних, лексичних, граматичних правил; уміння мислити й говорити, досягати взаєморозуміння з іншими людьми. Мова є специфічним соціальним засобом зберігання й передачі інформації, а також керування людським поводженням.

Мова – реалізація можливості мови, форма спілкування між людьми, «конкретне говоріння», що протікає в часі й викрите у звукову (включаючи внутрішнє проказування) або письмову форму.

Використання можливостей мови в мові дозволяє екскурсоводові ясно виразити певну сукупність знань по даній темі. Зрозумілість мови, її точність і виразність залежать від ряду факторів – правильного підбора слів, побудови фраз і ін.

Мова підрозділяється на зовнішню й внутрішню. Зовнішня мова має комунікативне призначення, її зміст орієнтований на розуміння іншими людьми. Розповідь екскурсовода – зразок зовнішньої мови, завдання якого – впливати на свідомість і фактичні дії людей, передати їм певну інформацію про конкретні об'єкти й домогтися, щоб ця інформація одержала правильне відбиття у свідомості екскурсантів. Передача знань і відбиття дійсності – дві основні функції мови. Перша функція мови в екскурсії – повідомлення знань, словесне вираження почуттів у ході спілкування з аудиторією. Повідомлення на будь-яку тему ділиться на дві частини: а) найменування об'єктів, із частин, історичних подій, природних явищ, окремих дій людей, тобто їхнє словесне позначення; б) висловлення судження про їхню сутність, значення, відношенні до інших об'єктів, явищам, діям.

Внутрішня мова – це мова про себе, попереднє формулювання думок, які будуть повідомлені аудиторії. Людина, міркуючи про який-небудь предмет, спілкується із самим собою у внутрішньому (схованому) діалозі. За допомогою внутрішньої мови здійснюється мислення, у ній використовуються такі допоміжні засоби, як схеми, образи, таблиці. Внутрішня мова опирається на знання людини, отримані їм раніше. Для екскурсовода внутрішня мова носить форму уявного проказування всього змісту екскурсії або її частин.

Кожний екскурсовод повинен більш повно використовувати можливості внутрішньої мови, що є в сутності спілкування людини із самим собою для постановки й рішення того або іншого пізнавального завдання. Якщо зовнішня мова являє собою виклад готових, логічно, грамотно сформульованих думок, то внутрішня мова – підготовчий етап, у ході якого в бесіді із самим собою у свідомості людини народжуються й уточнюються ці думки.

Екскурсовод в екскурсії використовує обидві форми мови – внутрішня мова передує зовнішньої, а екскурсант, що засвоює повідомлення екскурсовода, використовує при цьому лише внутрішню мову. Це допомагає краще зрозуміти й запам'ятати отримані знання, погодитися з висновками екскурсовода, його точкою зору. Іноді таку ситуацію в екскурсії називають методичним прийомом схованого діалогу, що дозволяє екскурсантові, не вступаючи у відкриту словесну дискусію, зробити правильний висновок по викладається материалу, щоМ. [№18, стр. 78]

Стиль мови – це різновид мови. Наприклад, мова людей у побуті відрізняється від мови в офіційній сфері, мова наукових рефератів відрізняється від мови педагогів загальноосвітніх шкіл. Розрізняють стилі мови: художній, діловий, розмовно-повсякденний (побутовий), науковий, публіцистичний, професійно-технічний.

Стиль мови екскурсовода являє собою манеру словесного вираження думок, побудови мови. Від інших стилів його відрізняють своєрідні форми й прийоми розповіді, такі особливості, як лаконічність, точність, логічність, образність, виразність, емоційність, чистота, багатство мови.

Індивідуальний стиль мови екскурсовода характеризує рівень його професійної майстерності, мовну культуру. Особливості стилю мови екскурсовода залежать від його призначення: а) відтворити зовнішню картину тієї або іншої історичної події; б) дати вичерпну характеристику спостережуваному об'єкту, описуваному події, природному явищу; в) змусити екскурсантів відчути історичну обстановку далекого часу.

У мові екскурсовода неприпустиме вживання стандартних фраз і слів, зміст яких уже давно стерся: «так сказати», «значить», «коротше говорячи». Важливі й відтінки мови. Її тон, наприклад, повинен бути трохи піднятим протягом всієї екскурсії.

Характер розповіді змінюється залежно від завдань. Розповідь може носити оповідальний або реконструктивний характер. Оповідання – це розповідь про яку-небудь подію, опис його ходу. Оповідач дає слухачам уяву про те де і як відбувались події.

Оповідальний стиль викладу матеріалу характерний для більшості екскурсій.

Реконструктивна розповідь ставить своїм завданням відновити перед уявному поглядом слухачів той або інший предмет у первісному виді (наприклад, будинок, що не дійшов до нашого часу). Керуючи процесом сприйняття, екскурсовод рекомендує екскурсантам побачити й відтворити у своїй свідомості намальовану їм картину.

Культура мови. Культурної вважають мова, що характеризується багатством словника, широким використанням граматичних конструкцій, художньою виразністю, логічною стрункістю, доцільністю жестів і міміки. Професор В.А. Артемов у своїй книзі «Культура мови» (М.: Знання, 1966) включає в це поняття культуру вимови, граматичних форм і синтаксису мови, а також стилістичну культуру мови.

Поняття «культура мови» ставиться до мови усної й мови письмової. Та й інша мова повинна бути змістовної, зрозумілої, виразної й діючої. Культура письмової мови екскурсовода знаходить своє вираження в таких документах, як контрольний і індивідуальний тексти, методична розробка, реферат, лекція, рецензія, бібліографічний образ.

Контрольний текст екскурсії викладається літературною мовою, а індивідуальний – мовою, близьким до розмовного. Культура усного мовлення розглядається як сполучення трьох складових частин: мовної культури мови, психологічної культури мови, комунікативної культури мови.

Мовна культура мови поєднує поняття – культура словника, культура граматичних форм і синтаксису мови, культура вимови (звуків, слів, інтонацій), стилістична культура мови, культура жестів і міміки.

Психологічна культура мови включає поняття: змістовність, зрозумілість, граматична й стилістична виразність, вплив мови (вимога, рекомендація, завдання, рада, прохання, заборона, докір, попередження). На психологічній культурі мови заснована дія методичних прийомів ведення екскурсії.

Комунікативна культура мови, що переслідує встановлення контактів і зв'язків з аудиторією, включає такі поняття, як екскурсовод – джерело інформації; розповідь екскурсовода – система справжніх повідомлень. Комунікативні якості мови передбачають: правильність мови (дотримання норм літературної мови, наголоси й граматики); точність мови, що «складається у відповідності змісту мови тому колу предметів, явищ дійсності, які мовою відображаються»; логічність мови, що складає у відповідності зв'язків мови зв'язкам предмета і явищ у реальній дійсності; чистоту мови, у якій немає елементів, далеких літературній мові, і немає елементів мови, що відкидаються нормами моральності; виразність мови (її особливості, що викликають інтерес екскурсантів і зміцнюють увагу до викладається матеріалу); багатство мови (насиченість її різними засобами мови); доречність мови (відповідність її темі, змісту, меті й завданням екскурсії, а також складу екскурсійної групи).

Темп і ритм мови екскурсовода диктуються змістом розповіді. Вони міняються протягом екскурсії – прискорюються або вповільнюються.

Розрізняють темп мови швидкий, середній, повільний, плавний і переривчастий. Темп мови повинен бути спокійний, розміряний, таким, щоб зміст мови ефектно сприймалося.

При підготовці конкретних тим, розробці розповіді екскурсоводові доречно проводити самостійні заняття з годинниками в руках. Швидкий темп мови – 75 слів у хвилину, середній – 60 слів, уповільнений – 45 слів. Скоромовка (80 і більше слів на хвилину) неприпустима, вона заважає засвоєнню екскурсійного матеріалу, швидко стомлює слухачів. Швидкий темп мови, позбавлений пауз, не сприймається екскурсантами. У той же час неприпустимий однаковий темп протягом всієї екскурсії, тому що він робить екскурсію маловиразної й нудної.

У мові екскурсовода основні положення викладаються повільніше, ніж інший матеріал. Матеріал, що розвиває основні положення, викладається у швидкому темпі.

До недоліків мови відносять надмірне вживання спеціальних термінів, іноземних слів, словесних штампів, канцелярських оборотів, довгих фраз, тому що це викликає роздратування слухачів, розсіює їхню увагу.

Для екскурсовода важливо мати гарну дикцію – чітка, ясна вимова складів, слів і цілих фраз. Недоліками мови є шепелявість, гугнявість, млявість вимови, недоказування закінчень фраз і слів.

Роботу над мовою екскурсовод починає з оволодіння технікою мови (подих, голос, дикція). Важливо, щоб дикція (манера вимовляти звуки й слова в мові) була ясної й виразною. Насамперед потрібно усунути неясності, нерозбірливість мови, відробити вимова слів, які із працею сприймаються екскурсантами. Потім звертається увага на квапливість або сповільненість вимови. Кожне слово, у тому числі й слова іншомовного походження, а також імена та по батькові повинні звучати чітко, бути зрозумілими для екскурсантів.

Екскурсовод повинен стежити за інтонацією своєї мови, тобто підвищенням і зниженням голосу при вимові слів і пропозицій. Мовна інтонація повинна бути логічно виправданої, тому що основою розповіді є не тільки думка, але й почуття. Воно надає фарбування розповіді, показує відношення екскурсовода до змісту матеріалу.

Є й інше призначення інтонації в розповіді – доведення до логічного завершення якої-небудь думки. Вона дозволяє підкреслити значення факту, додати розповіді врочистість, несподіванка, характер питальності й т.д. Зміна інтонації викликається значеннєвим змістом розповіді, тому вміння екскурсовода вимовляти окремі слова й цілі фрази з різними інтонаційними відтінками має велике значення.

Майстер усного слова И.Л. Андронников затверджує, що діапазон інтонацій можна вважати безмежним. Не буде помилкою сказати, що щирий зміст сказаного полягає не в самих словах, а в інтонаціях, з якими вони вимовлені. Інтонація окремих пропозицій може бути питальної, окличної, стверджувальної, оповідальної. Тон розповіді може побут радісним, смутним, урочистим залежно від того, про що екскурсовод оповідає і як він до цього ставиться. Емоційне фарбування розповіді повинна бути виправданої, тому в ході підготовки до проведення екскурсії варто визначити інтонацію й тон майбутньої розповіді.

Екскурсовод повинен володіти всіма видами наголосів – словесними, фразовими, логічними. Саме по собі наголос це виділення слова або групи слів силою голосу або підвищенням тону. Логічний наголос – виділення найбільш важливого моменту в мові. Такий наголос робиться на тих словах, які повинні прикувати увагу екскурсантів, змусити їх задуматися, прийти до певного висновку. [№12, стор. 79–82]

Важливо відробити фразові й логічні наголоси в розповіді. У кожній фразі звичайно виділяється одне або кілька слів, з яких робиться значеннєве (фразове) наголос. При логічному наголосі у фразі виділяється слово або слова, найбільш важливі по своєму змісті. Екскурсоводові не слід механічно заучувати формулювання й важкі слова в тексті. Потрібно звикнути до них, зрозуміти їхній зміст і тільки після цього запам'ятати. Головне домогтися, щоб їхнє вживання в мові було природним і необхідним. У тих випадках, коли не вдається цього досягти, окремі слова можуть бути замінені іншими, більше звичними для даного екскурсовода, більше природними для стилю його мови.

Тон мови підкреслює значення події, приковує до нього увага екскурсантів, допомагає їм зробити правильні висновки. Піднесеність, урочистість розповіді при дотриманні почуття міри в якійсь його частині цілком природна. Необхідно уникати при розповіді як монотонності, млявості, так і зайвої піднесеності, невиправданих емоцій, помилкового пафосу, крикливості.

Постійна робота з розвитку культури мови збагачує словниковий запас екскурсовода, дозволяє йому правильно відбирати й уживати слова в розповіді, допомагає позбутися від засміченості мови непотрібними словами, стандартними фразами, а також від уживання великої кількості іноземних слів, дає можливість екскурсоводові виробити свій індивідуальний стиль мови.

2.6 Внемовні засоби спілкування

Мовне спілкування являє собою вплив на аудиторію двох потоків інформації: перериваного дискретного потоку (словесного, мовного) і безперервного образотворчого потоку (внемовного). Образотворчий потік, що позначають терміном «зоровий елемент мови», включає жест, посмішку, позу, ходу, міміку, рух тіла. За допомогою мови передаються зміст інформації, зміст тексту і його значення. Внемовні засоби спілкування доносять до аудиторії підтекст, внутрішній додатковий зміст сказаного, відношення до нього.

Формою внемовного впливу є жестикуляція – рух рукою або інший тілорух, що має певний зміст. Жест лектора акцентує увагу слухачів на змісті матеріалу, що викладається, підкреслює головне, підтверджує сказане. «Жест і міміка пожвавлюють мову, роблять її як би зримою. Жест, будучи емоційно-значеннєвим рухом, найчастіше руки (рук), повинен «звучати» саме в ті миті, коли вимовна фраза має потребу в посиленні своєї виразності, а тим більше в емоційної ораторської думки».

Головна особливість жесту в екскурсії полягає в тому, що він зв'язаний не стільки з розповіддю, скільки з показом об'єкта, будучи тридцятилітньому частиною наочності.

Жести в екскурсії діляться на три групи: жести, що служать основою показу зорово-сприйманих об'єктів; жести, що є складовою частиною показу; жести, що підкріплюють екскурсійну розповідь.

Класифікація жестів, використовуваних у показі.

У показі використовуються жести в їхньому найпростішому виді – вказівні. Екскурсовод показує рукою на якийсь будинок. Цей жест використовують також для перемикання уваги екскурсантів з одного об'єкта на іншій. Рідше використовується просторовий жест, що дає подання про границі об'єкта, що оглядається. Використовується він при панорамному огляді міста, архітектурного ансамблю, місцевості, де відбувалися події. Екскурсовод жестом обмежує об'єкт, визначає його розміри. Широке поширення одержали об'ємні або ілюстровані жести, які допомагають екскурсантам визначити висоту й ширину спостережуваного об'єкта. Екскурсовод робить рух рукою знизу нагору або ліворуч праворуч, підкреслюючи свої слова. Жести конструктивні, що підкреслюють особливості конструкції (опуклість, увігнутість і ін.), застосовуються в архітектурно-містобудівних екскурсіях.

Жести, що реконструюють, допомагають екскурсантам подумки представити зовнішній вигляд втраченого будинку, видаляє пізніші прибудови до будинку. Ці жести екскурсоводи використовують у методичному прийомі зорової реконструкції. Вони є частиною прийому, що переслідує ціль – дати подання про первісну форму (виді) об'єкта. [№11, стор. 49]

Необхідно враховувати диференційований підхід до вибору жестів при показі того самого об'єкта. Так, екскурсовод використовує варіанти жестів (спонукальні, наочні, емоційні, рекомендуючі) залежно від складу групи, теми екскурсії, пори року, доби.

Спонукальні жести не пов'язані з показом і носять організаційний характер. З їхньою допомогою екскурсовод пропонує вийти з автобуса або зайняти місця в салоні, розміщає групу в об'єкта, просить екскурсантів пройти до наступного об'єкта.

Емоційні жести виражають почуття екскурсовода, його психологічний стан у цей момент.

Жести, використовувані в розповіді, класифікуються як жести, що підкреслюють важливість матеріалу, що викладається, що розкривають зміст думки екскурсовода, що пояснюють підтекст розповіді, що уточнюють зміст мови екскурсовода. Жести, що супроводжують розповідь, повинні бути осмисленими, адресними, лаконічними, змістовними й емоційними. Іноді жест розглядається як графічне зображення думки екскурсовода.

Недоліками у використанні жестів на екскурсії є зайва жестикуляція, підміна слів жестами, безглуздість їх при показі об'єктів – запізнення за часом, відривши жесту від мови, неточність жесту. Недоліком діючої методики є відсутність наукова розроблених правил виразної й ефективної жестикуляції на екскурсії.

Проявом емоційної культури екскурсовода є міміка – рух м'язів особи, що виражають внутрішній щиросердечний стан, пережиті людиною почуття, його настрій. У ряді випадків міміка здатна виразити більше, ніж мова. Міміка й жест нероздільні.

Поза екскурсовода. Положення тіла під час роботи – важливий елемент його поводження, незалежно від того, коштує він або сидить перед групою. Поза повинна бути природної, зручної, невимушеної. У досвідченого екскурсовода виробляється манера поводження, що має свій індивідуальний стиль. При проведенні екскурсії, він приймає такі пози, які йому зручні й прийнятні для аудиторії. Головне для будь-якої пози – стійка рівновага тіла і його рухливість. Поза екскурсовода, екстравагантність в одязі й інших деталях його зовнішнього вигляду (міні-спідниця, декольте, достаток прикрас, макіяжу) не повинні відволікати екскурсантів, ставати об'єктом їхнього спостереження.

Перший час, з'являючись у групі, екскурсовод уважно стежить за своєю позою, потім у нього виробляються певні звички й навички; протягом двох-тригодинної екскурсії він неодноразово міняє свою позу, не даючи стомитися своєму тілу. Робиться це природно, щоб у слухачів не створилося враження, що екскурсовод ніяк не може знайти собі місця. [№8, стр. 46–47]

Манери екскурсовода. Великою силою впливу на екскурсантів володіють манери поводження екскурсовода, його спосіб тримати себе, форма звертання з іншими людьми. Манери екскурсовода знаходять вираження в спілкуванні з екскурсантами, які звертають увагу на все: як екскурсовод уперше входить в автобус, як він здоровається із групою, як розмовляє з водієм, як тримає мікрофон, яким тоном робить зауваження. Ніщо в його поводженні не залишається непоміченим. Удосконалюючи свою майстерність, потрібно позбуватися від дурних звичок – голосно говорити, зайво жестикулювати, переривати співрозмовника, уживати в розмові різкі вираження, робити грубі зауваження, поводитися зухвало, екстравагантно одягатися, надмірно використовувати косметику. Екскурсоводові варто уникати вдавання, постійної турботи про зовнішній ефект своїх учинків і мови. Неприпустимо обмінюватися з екскурсантами тонкощами, уїдливими й ворожими зауваженнями.

Екскурсовод є працівником контактної зони. З перших кроків на екскурсійному маршруті він вступає у взаємини з екскурсантами.

Багато чого в успішному виконанні екскурсійної послуги залежить від особистості екскурсовода, його індивідуальних якостей. Прояв педагогічного такту, увічливості, терпимості, витриманості, уміння стримати себе в конфліктній ситуації, сприяють створенню спокійної ділової обстановки в екскурсійній групі. Доброзичливість і самовладання екскурсовода, використання нейтралізуючих фраз в обігу з екскурсантами дозволяють уникнути виникнення негативних ситуацій. Уміння ладити з аудиторією створює умови для встановлення психологічного клімату в колективі.

Велике місце в роботі екскурсовода займає вироблення навичок етикету. Цій важливій проблемі екскурсійні працівники приділяють велику увагу. Саме поняття «етикет» означає встановлений порядок поводження, зовнішнього прояву відносини до людей. У цей порядок входять обходження з оточуючими людьми, поводження в громадських місцях, внемовні форми спілкування (чемне поводження з жінкою, повага до старших, форми вітання, правила поведінки за столом і ведення розмови, обходження з гістьми).

Представляється доречним узвичаїти організацій і установ, що займаються екскурсійним обслуговуванням, поняття екскурсійний етикет. Це буде сприяти підвищенню культури туристського обслуговування.

2.7 Основні вимоги до професії екскурсовода

Будь-яка професія, у тому числі й професія екскурсовода, являє собою вид трудової діяльності, що жадає від людини окремих знань і практичних навичок. Ці знання й навички досягають шляхом загальної або фахової освіти, а також у процесі практичної діяльності працівників екскурсійної сфери.

Надання екскурсійних послуг на високому рівні вимагає чіткої організації роботи екскурсовод, розумінням їм своєї ролі в контексті загального суспільного значення екскурсійної роботи, як одного з певних напрямків навчально-виховного процесу.

До екскурсовода, до його кваліфікаційних і людських якостей якостям висувають наступні вимоги до:

– професійній підготовці;

– психологічній підготовці;

– вимоги репрезентативного характеру.

Екскурсовод повинен мати бажання працювати з людьми, постійно поповнювати й удосконалити свої знання, вивчати запити й інтереси аудиторії, проявляти високу культуру, любити свою справу. Адже екскурсовод – центральна фігура екскурсії.

Детальне знання екскурсії, що подається, маршрутів і тематики різноманітних асортиментів екскурсійного продукту, методики й техніки проведення екскурсій і обслуговування екскурсантів – основа професійної підготовки екскурсовода. Екскурсовод повинен:

– проводити екскурсії на високому якісному рівні, відповідно до тексту екскурсії й технологічною карткою;

– готовити тексти, технологічні карти й інші матеріали;

– регулярно обновляти дані й вчасно вносить зради в текст екскурсії;

– розробляти й освоювати нові теми й маршрути екскурсій;

– постійно підвищувати свій науковий, культурний рівень та професійну майстерність;

– брати участь у роботі методичних розділів і творчих груп;

– прослуховувати інших екскурсоводів на маршруті, рецензувати тексти екскурсій;

– брати участь у підготовці нових екскурсоводів, спілкуванні й розширенні досвіду екскурсійної роботи;

– пропагувати екскурсії;

– дотримуватися маршруту екскурсії, забезпечувати безпека екскурсантів;

– дотримуватися норм оформлення документів на экскурсійне обслуговування;

– удосконалити особистий імідж і сприяти формуванню позитивному іміджу підприємства, де він працює.

Професія екскурсовода престижна. Це пов'язане із привабливістю, оригінальністю цього виду трудової діяльності, його унікальності, і інтелектуальним характером. Соціальний престиж цієї професії ґрунтується на високій оцінці значимості діяльності екскурсовода, визнання його ролі в духовному розвитку особистості й суспільства.

Молодь, що ставить собі за мету опанувати цією професією, що вирішує у виборі цієї професії визначає можливість спілкуватися з іншими людьми, бути об'єктом уваги зацікавленої аудиторії, викликати позитивні емоції в екскурсантів.

Всіх працівників, які приходять в екскурсійний заклад після навчання або самостійної підготовки, можна розділити на кілька груп. Одні проводять екскурсії на дві^-двох-одну-дві тем, які були відпрацьовані під час навчання, і самі не прагнуть розширювати тематику освоєних екскурсій. Друга група екскурсоводів перші роки роботи характерні пошуком своєї головної теми. Вибравши тему, вони віддають всі свої сили на вдосконалення її, підвищенню професійної майстерності. Третя група екскурсоводів – це ті, хто береться за будь-яку тему й уже через 5–6 років мають на своєму рахунку десятки подібних по змісту екскурсійних тим.

Екскурсовод повинен бути компетентним фахівцем, що упевнено орієнтуються в тих областях знань, які закладають основи проведення екскурсій і творчо підходити до своїй роботі. Основою професійної діяльності екскурсовода є необхідні знання й уміння, навички, любов до своєї професії.

Екскурсоводом можуть працювати особи, які мають базове вище утворення, повне вище утворення; посвідчення або диплом про спеціальну екскурсійну підготовку (навчальний заклад, курси підвищення або перепідготовки спеціалізованій кваліфікації) і одержали дозвіл у покладеному порядку.

Для осіб, які мають учений ступінь і вчене знання, вимоги дотичної наявності посвідчення або диплома про фахову освіту не обов'язкові.

Знання іноземних мов для екскурсовода не обов'язково.

Екскурсоводи, які надають екскурсійні послуги, повинні мати:

– високий рівень у різних областях знань зі спеціальним акцентом на історію, географію, мистецтво й архітектуру, економіку, політику, релігію й т. п. Постійно вдосконалити свої знання й професійні навички;

– знання спеціальної термінології відповідно екскурсійної тематики;

– гуманітарні навички й навички спілкування, спілкування технологією відбору інформації, уміння встановити дружню атмосферу в екскурсійній групі;

– список екскурсійним тим і шляхової інформації про видатні місця або місцевість на маршруті проходження групи до позначку призначення, підтверджених контрольними текстами й методичними розробками, технологічними картами, рецензуванням на прослуховування на маршруті й т. п. (наявність списку документації відповідно до вимог стандандартних норм і Правил в області туризму), характеристики з місця екскурсійної роботи;

– відповідності критеріям оцінки розповіді екскурсовода, чіткість висловлення, зацікавленість, емоційність, доступність викладеного тексту екскурсії, техніка й культура мови.

Фахівці туристичного супроводу для одержання Дозволу повинні подати акредитаціонної комісії заявку встановленого зразка; фотографії й такі документи, завірені у встановленому порядку;

– паспортні дані;

– копію довідки про присвоєння индитификаційного номера;

– копію диплома про утворення (повне вище, базове вище утворення);

– копію документа про закінчення спеціальних спеціалізованих закладів;

– копію посвідчення екскурсовода/ гіда-перекладача або іншого фахівця туристичного супроводу (старого зразка) у випадку його наявності;

– копію документа про перепідготовку або підвищення кваліфікації;

– копію трудової книжки;

– копію свідчення про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності (якщо екскурсовод/ гід-перекладач самостійно надає екскурсійні послуги або іншого фахівця туристичного супроводу як суб'єкт підприємницької діяльності).

Висновки

Таким чином, вивчаючи тему моєї курсової роботи, я довідалася, що екскурсовод це не тільки цікава, але й дуже трудомістка, складна професія, що вимагає певних навичок і професійних якостей. Я з'ясувала, що для проведення правильної екскурсії потрібен цілий перелік умов і правил, для досягнення справжнього фурору в екскурсантів.

На прикладі моєї роботи можна побачити що екскурсія – та золота середина, де досягається стійку рівновагу між показом зорових об'єктів, розповіддю про їх і подіях, з ними зв'язаних. Якщо ж порушити ця рівність показу й розповіді, у своїй сумі й у строго певному співвідношенні тридцятимільйонну ту або іншу конкретну екскурсію, то екскурсія, зробивши кілька кроків назад, перетвориться в лекцію на міських вулицях і площах, тобто вона повернеться до положення, що було в першому виді сполучення елементів, її утворюючих.

Важливою якістю екскурсії, є її науковий характер. Завдання екскурсії – сприяти поширенню наукових знань, забезпечити високий рівень викладу матеріалу. Зміст екскурсії повинне викладатися відповідно до даних сучасної науки. Всі факти, події, теоретичні положення, розглянуті на екскурсії, дають у науковому трактуванні, висвітлюють із урахуванням досягнень галузей сучасної науки, до яких вони мають відношення. Факти й події повинні одержати об'єктивну наукову оцінку.

Ефективність екскурсії залежить від того, наскільки зрозуміло екскурсовод викладає матеріал, наскільки він доступний по своєму змісті для даної аудиторії. Матеріал повинен викладатися з урахуванням підготовленості аудиторії, її загальноосвітнього рівня, життєвого досвіду.

Екскурсовод не повинен порушувати процес прямий віз дії екскурсантів і об'єкта. Протягом всієї екскурсії фахівець, що розкриває тему, повинен перебувати ледве «у тіні». Його завдання – активізувати об'єкт і екскурсантів. У своїх висновках він повинен бути ненав'язливим, спонукувати екскурсантів домислювати почате їм і самим робити висновки на основі власних зорових вражень і своєї розповіді.

Найважливішим завданням удосконалювання професійної майстерності екскурсоводів є практичне засвоєння методичних прийомів кожним з них.

Також при написанні даної роботи були розглянуті немаловажні факти в роботі екскурсовода починаючи від професійної майстерності й знань екскурсовода до інтуїції, мови, манер і т. п. При написанні роботи я зрозуміла наскільки важливо правильно сполучити всі тридцятимільйонної професійної майстерності екскурсовода, що становлення екскурсовода як особистості, – є дуже складний процес і має досить багато «підводних каменів», але це дійсно коштує того, адже екскурсовод – це одна з перспективних професій нашого часу, освоївши яку, тобі відчиняються сотні дверей і дивний мир туризму.

Література

1. Ємельянов Б.В. Організація екскурсійної роботи: досвід. – М., Профиздат. 1984.

2. Герд В.А. Екскурсійна справа. М. – .Л., 1928.

3. Анциферов Н. Про методи й типи історико-культурних екскурсій. Петроград, «Начатки знань», 1923.

4. Григор'єва Г.А., Краско А.В. Архітектурно-містобудівні екскурсії. М.: ЦРИБ «Турист», 1988.

5. Александров Ю.Н. Москва. Діалог путівника. – М.: Московський робітник, 1982.

6. Короткий словник по філософії. Изд. 3-е. М., Политиздат, 1995.

7. Григор'єва Г.А., Краско А.В. Архітектурно-містобудівні екскурсії. М.: ЦРИБ «Турист», 1988.

8. Ємельянов Б.В. Організація екскурсійної роботи: досвід. – М., Профиздат. 1984.,

9. Квартальнов В.А., Туризм. – М.: Фінанси й статистика, 2001.

10. Котляров Е.А. Географія відпочинку й туризму. Формування й розвиток територіальних туристських комплексів. – М.: Думка, 1978. – 239 с.

11. Крачило Н.П. Географія туризму.? К.: Высш. шк., головне изд-в, 1987.? 208 с.

12. Крачило Н.П. Основи туризмоведения.? К.: Высш. шк. головне изд-в, 1980.? 177 с.

13. Куделко С. Історичне краєзнавство в контексті сучасних тенденцій розвитку науки та суспільства // Краєзнавство. – 1994. – №1. – С. 12.

14. Мальська М.П., Зле В.І. Менеджмент туризму. Львів, 2002.

15. Ополченців И.И. Маркетинг у туризмі: забезпечення ринкової позиції: Учеб. посібник. – М.: Радянський спорт, 2003. – 187 с.

16. Рекреаційні системи // Ред. Мироненко Н.С., Твердохлебов И.Г. і ін. – М.: Изд-У Моск. ун-та, 1986. – 180 с.

17. Рекреація: соціально-економічні й правові аспекти. Ред. Мамутова В.К. і ін. – К.: Наук. думка, 1992. – 143 с.

18. Савина Н.В., Горбылева З.М. Экскурсоведение. Ч. 1. – Мн., 2000.

19. Сенин В.С., Організація міжнародного туризму., Фінанси й статистика, М., 2004.

20. Створення та розвиток системи туристсько-екскурсійних закладів в Україні. // З історії вітчизняного туризму. Збірник наукових статей. – К., 1997.

21. Тлумачний словник живої великоросійської мови. Т. 4. – М.: Російський мова, 1980.

22. Елементи логіки в екскурсіях. Методичні рекомендації. – М., 1982.