Міністерство культури і туризму України
Київський національний університет культури і мистецтв
Факультет менеджменту і економіки
Кафедра комп’ютерних наук
Доповідь з історії України
на тему:
"Історична постать: Богдан Хмельницький"
Виконала:
cтудентка 1-го курсу
групи КН-20
Слободенюк Т.Є.
Перевірила:
Федотова О. О.
КИЇВ - 2010
Зміст
Розділ1. Основні відомості
1.1 Загальні дані про походження Б. Хмельницького
1.2 Відомості про місце народження
1.3 Належність до шляхетства
1.4 Отримана освіта
1.5 Належність до козацтва
1.6 Родина Богдана Хмельницького
Розділ 2. Військова діяльність
2.1 Роль у творенні держави
Висновок
Список використаних джерел
Найпоширеніша теорія, про те, що походження Богдана Хмельницького йде від українців дрібношляхетського роду. Проте, мають місце й інші версії. Батьком Богдана був дрібний український шляхтич - Михайло Хмельницький. Він служив у магнатів, лише пізніше дістав посаду чигиринського підстарости. Перебував на службі у коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, а згодом - у його зятя Івана Даниловича. В 1620 році брав участь у поході Станіслава Жолкевського на Молдавію, а загинув під час битви під Цецорою з татарами.
Матір Хмельницького - козачка, найбільш ймовірне ім’я - Агафія. Через деякий час після загибелі Михайла вона взяла шлюб з "королівським жовніром" та шляхтичем Василем Ставецьким, який служив у війську Речі Посполитої. Його син - Григорій, брат Богдана по лiнії матері, переселився до м. Білгорода, де й був одружений 1649 року з українською вдовою, яка мала четверо дітей.
Достовірно місце народження Б. Хмельницького не визначено. Висунута версія, що він народився в Черкасах. Заглиблюючись в наукову літературу, можна знайти різні думки про місце народження Хмельницького. Серед назв фігурує Жовква (С. Тароня, Н. Полонська-Василенко та інші, спираючись на те, що перед переїздом до Чигирина М. Хмельницький проживав у Жовкві).
Серед історичних даних є надзвичайно мало даних про Михайла Хмельницького. Досі не довелося з’ясувати, я кого поселення - Хмельника, Хмелівка, Хмелева, Хмеліва чи Хмільного походить його рід.
І. Крип’якевич припускав, що він є вихідцем з с. Хмельник, що у Перемиській землі.
Поки що можна лише з більшою впевненістю стверджувати, що предки Богданові проживали на території західної України. Побутує також
Деякі історики приписували Богдану міщанське походження з Києва, де був тоді міщанський рід Хмелів.
Можливо, найбільш екстравагантною є гіпотеза Томаша Падурри про єврейське походження Хмельницького. Падурра, спираючись на нібито бачені ним, але неопубліковані джерела, стверджував, що батько Хмельницького був сином різника із Хмельника на Поділлі, євреєм на ім'я Берко, що перейшов до католицької віри.
Навіть якщо прийняти, що Михайло Хмельницький справді був шляхтичем гербу "Абданк", треба ще відповісти на питання, чи був шляхтичем Богдан. У повідомленнях венеціанця Альберто Віміни та шведського посла Самуеля Грондського, які відповідно у 1650 і 1656 рр. зустрічалися з Богданом і могли одержати від нього чи когось іншого в Чигирині інформацію, що Михайло був скараний судом чи то "баніцією". Такі вироки суди виносили шляхтичам за напади на маєтки сусідів, свавільства, відмову коритися судовим ухвалам, за борги та ін. Не виключено, що Михайло Хмельницький скоїв щось подібне і, рятуючись від ув'язнення, а то й смерті, утік поближче до Дикого Поля, де вироки судів ставали примарними. Можливо, втекти йому допоміг сам Жолкєвський чи хтось із його кола.
На думку Смолія і Степанкова, виходячи з норм тогочасного польського права (зокрема статуту 1505 р.), Богдан де-юре не належав до шляхетського стану. Адже, по-перше, шляхетство велося по материнській лінії. Якщо шляхтич брав шлюб із плебейкою, він автоматично позбавляв своїх майбутніх дітей шляхетства. А матір'ю Богдана була козачка, тобто особа негербова. По-друге, Михайло Хмельницький був покараний що передбачала втрату шляхетства, а тому його діти не могли успадкувати шляхетства, навіть якби він одружився зі шляхтянкою. Інше питання, що у сповненому небезпек повсякденному житті на прикордонні Дикого Поля серед козаків, які вважали свій статус вояків рівним шляхетському, юридичні тонкощі успадкування шляхетства далеко не завжди бралися до уваги, а тому син чигиринського підстарости вважав себе повноправним шляхтичем, і цього ніхто не оскаржував.
Як аргумент проти шляхетського походження Богдана наводиться також те, що його сина Юрія король вважав за потрібне нобілітувати (але тут можна заперечити, що він точно був сином козачки). Інший аргумент - те, що за ординаціями 1638 року Богдана позбавили його посади військового писаря, коли посади такого рівня були зарезервовані лише за шляхтичами.
Найбільш ймовірним є припущення, що Богдан початкову освіту здобув вдома, а далі навчався в парафіяльній школі. Проаналізувавши власноруч написані гетьманом листи, можна виявити почерк з прикметними рисами Київської школи.
Тому не виключено, що навчався він у школі при якомусь із київських монастирів. Можливо, десь у 1609 році, на пропозицію гетьмана Жолкєвського, батько віддав його до Львівської єзуїтської колегії, де був учнем Андрея Ґонцеля-Мокрського, доктора теології, відомого письменника і проповідника. Там майбутній гетьман навчався п'ять-сім років, де був добре обізнаний з всесвітньою історією, в колеґії він дістав добрі знання латинської мови, досконало володів польською мовою, а згодом навчився ще турецької, кримсько-татарської і французької мов.
У 1648 році Мокрський входив до депутації львівських міщан до Хмельницького, що облягав Львів із своїм військом і татарами. Гетьман упізнав Мокрського, і залишившись один на один, упав у ноги своєму вчителеві та дякував за навчання.
Після вступу до реєстрового козацтва, Хмельницький під час одного з боїв під Москвою врятував королевича Владислава, і потім той завжди прихильно до нього ставився. 1620 року у битві під Цецорою, батько й син Хмельницькі потрапили у турецький полон.
Також існує думка, що старший Хмельницький загинув в цій битві. Знаходячись у Стамбулі, Богдан фактично виконував обов'язки перекладача при одному з командувачів турецького флоту, удосконаливши своє знання турецької мови. За даними деяких мусульманських джерел того часу, будучи в полоні Хмельницький прийняв іслам, тобто як мінімум при свідках визнав, що "немає бога крім Всевишнього, і Магомет його посланець". Існує навіть картина, де Хмельницький зображений здійснюючим молитву в мечеті. З точки зору звичаїв Дикого Поля того часу, земель колишньої Золотої Орди це була поширена практика. Щоб стати мусульманином, для позначення яких часто вживали тоді слово "татарин" достатньо було визнати єдиного Бога і Магомета, як його пророка.
Так само, для того, щоб стати козаком (православним), достатньо було підтвердити при свідках християнський символ віри і перехреститися.
Близько 1625 р. Хмельницький одружився з Ганною Сомко, сестрою переяславського міщана, згодом кандидата у гетьмани Якима Сомка. Вона народила йому шістьох (за деякими даними сімох) дітей - двох синів (Тимоша та Юрія) і чотирьох дочок. Слабке здоров’я рано обірвало життя Ганни Сомко. Вона померла близько 1647 року.
У 1648 р.Б. Хмельницький одружився з Мотроною Чаплинською, батько якої походив з Речі Посполитої. Залишившись сиротою, дівчина знайшла притулок у домі Хмельницьких, де займалася господарством, допомагаючи хворій дружині Богдана. Після смерті Ганни Сомко вона і далі жила у вдівця як нянька при дітях, а пізніше і на правах дружини.
Наприкінці 1647 р. чигиринський підстароста Даніель Чаплинський організував наїзд на родовий хутір Хмельницького Суботів, пограбував і привласнив його, забив ледь не до смерті Богданового сина, викрав Мотрону та одружився з нею за католицьким обрядом.
Коли почалися визвольні змагання, Мотрона Чаплинська повернулася до Богдана Хмельницького. Вони обвінчалися в липні 1648 р. у Чигирині, остаточно їхній шлюб затвердив єрусалимський патріарх Пасій у лютому 1649 р. Однак, одруження закінчилося трагічно: в травні 1651 р. син Богдана Тиміш за відсутності гетьмана наказав повісити мачуху за зв’язки з шляхтою. Буцімто були перехоплені листи Чаплинського до неї про те, щоб вона скарби закопала в землю, а самого Хмельницького отруїла.
Незабаром Богдан Хмельницький одружився втретє - із сестрою ніжинського полковника Івана Золотаренка Ганною Золотаренко. Богдан вінчався з нею в Корсуні 1651 р. Поважна, хороша господиня, вона мала загальну пошану в оточенні гетьмана, видавала навіть універсали на зразок гетьманських. Її універсал Густинському монастиреві 22 липня 1655 р. підписано "Гетьманова Ганна Богданова Хмельницька" з печаткою та родовим гербом. Ганна Золотаренко була вірною дружиною гетьмана до кінця його життя. Померла 1677 р. черницею Печерського жіночого монастиря.
Серед Синів Б. Хмельницького старшим був Тиміш Хмельницький, 1632 р.н. Хоча в юнацькі роки він відзначався нестриманістю, так що Богдан одного разу навіть наказав прикувати його до гармати, згодом став досвідченим, хоробрим воїном. Тиміш ще юнаком був разом із батьком у воєнних походах. Водночас гетьман знайомив Тимоша з веденням політичних справ, посилав до Києва вписувати документи "до гродських книг", наказував бути присутнім на зустрічах з іноземними послами, мав намір відправити його до Семигорода для набуття досвіду при дворі князя Юрія Ракоці. У 1652 р. Богдан одружив Тимоша з дочкою молдавського господаря Василя Лупула Розандою Лупул. Цим шлюбом гетьман прагнув не лише зміцнити військово-політичне співробітництво з Молдавією, а й породичатися з однією з легітимних династій Європи, аби тим самим узаконити власну правлячу династію, династію Хмельницьких.
На допомогу тестеві Тиміш двічі ходив походами на Молдавію. У боях під Сучавою був тяжко поранений і помер від рани у вересні 1653 р.
Зі смертю Тимоша Богдан Хмельницький не відмовився від задуму зробити гетьманство спадковим. Свої батьківські надії він покладає на молодшого сина Юрія Хмельницького. Гетьман дбав про його навчання, наймав для нього в Чигирині учителя латині, залучав сина до участі в дипломатичних переговорах. За волею Богдана Хмельницького козацька старшина у квітні 1657 р. обрала Юрія гетьманом-спадкоємцем.
Юнак мав нести на своїх плечах весь тягар хиткого становища України, якій потрібен був талановитий і досвідчений керманич. На жаль, таких рис молодий Хмельницький не мав. Тому вже через місяць після смерті Богдана Хмельницького він зрікся влади на користь Івана Виговського. У 1659 р. Юрія знову обрали гетьманом України. Старшина сподівалася, що авторитет роду Хмельницьких допоможе припинити внутрішні суперечки. Але так не сталося: Юрій став маріонеткою в руках старшинських угруповань. Скинутий з гетьманства в 1663 р., він постригся в Чигиринському монастирі у ченці під іменем Гедеона. За доносом Павла Тетері його було заарештовано й ув’язнено в Марієнбурзькій фортеці. Звільнившись, жив в Уманському монастирі. У 1673 р. потрапив у полон до татар, які відіслали його до Константинополя. У 1677 - 1685 рр. Юрія Хмельницького проголошено гетьманом України як підданого турецького султана. Страчений у 1685 р. у Кам’янці-Подільському.
Богдан Хмельницький мав чотирьох доньок. Відомі імена двох з них - Катерина і Степанида.
Катерина Хмельницька у 1656 р. вийшла заміж за Данила Виговського, брата генерального писаря Івана Виговського. Після смерті Данила вона стала дружиною Павла Тетері. Померла у 1668 р.
Степанида Хмельницька була дружиною полковника Івана Нечая, брата Данила Нечая, брацлавського полковника. Їхнє весілля відбулося у середині 1650 р.4 грудня 1659 р. під час облоги Бихова Степаниду разом з чоловіком взято в полон. Припускають, що її заслано в Сибір.
Імені інших двох дочок гетьмана невідомі. Одна з них стала дружиною корсунського сотника Близького, який загинув у 1654 р., друга - Лук’яна Мовчана.
Богдан Хмельницький був першим і на жаль останнім в історії України ХІІІ - ХХ ст. політиком, який зумів не лише очолити боротьбу за національну незалежність, а й за допомогою гнучкої соціально-економічної політики об’єднати для досягнення цієї мети зусилля різних класів, станів і груп українського суспільства, пом’якшити гостроту соціальних суперечностей, запобігти їх переростанню в громадянську війну. Цим були створені умови для завершення в основних рисах процесу формування Української держави. Важко переоцінити роль гетьмана у становленні державного апарату та налагодженні його функціонування. Незважаючи на своє шляхетське походження, Богдан Хмельницький, дбаючи про інтереси козацтва пішов шляхом розвитку тих зародків національної державності, які почали формуватися на Запоріжжі та Півдні Київського воєводства з другої половини ХVI ст. Так на політичній карті Європи з’явилася Українська козацька держава з демократичними рисами політичного устрою та соціально-економічних відносин.
Незважаючи на деяку непослідовність і суперечливість у діях, певні тактичні прорахунки, Хмельницький першим із політичних діячів не лише висунув завдання створення незалежної держави, до складу якої мали ввійти всі етнічно-українські землі, а й зробив усе можливе для його розв’язання. І лише вкрай несприятливий для України стан міжнародних відносин не дозволив йому досягти мети. Про те в конкретно-історичних обставинах середини ХVIІ ст. гетьман, пішовши на Переяславсько-Московську угоду, обрав найоптимальніший варіант з усіх можливих: вона передбачала створення воєнно-політичного союзу з Росією на конфедеративних засадах і таким чином дозволяла зберегти основні політичні та соціально-економічні завоювання українського народу в період найвищого розвитку Визвольної війни, а також відкривала шлях включенню до складу держави західно-українських земель. Як показали події 1654-1657 р.р., Хмельницький самостійно проводив не лише внутрішню, а й зовнішню політику, діючи часто всупереч російському уряду.
Є всі підстави стверджувати, що він зумів піднестися над становими прагненнями і діяти в загально-національних інтересах. Велич його, як політика й державного діяча полягає в тому, що на відміну від своїх наступників він враховував особливості політичного устрою Української держави та специфіку суспільних відносин, що склалися внаслідок Селянської війни, зокрема пішов на визнання основних соціально-політичних завоювань селянства. На подібний крок була здатна людина справді реформаторської вдачі, спроможна відмовитися від усталених в епоху середньовіччя понять і поглядів.
За гетьманування Богдана Хмельницького на території Української держави були ліквідовані магнатське та шляхетське землеволодіння, фільварково-панщинна система господарства, кріпосницькі відносини, що зумовило грандіозний соціально-економічний переворот.
Переважна більшість селян отримала особливу волю, право спадкоємного володіння землею та сільськогосподарськими угіддями, а також можливість вступати до козацького стану. Таким чином, було зроблено важливий крок на шляху до утвердження в Україні селянської власності на землю. Крім того, вважаємо, що тоді виникли сприятливі умови для еволюції козацького господарства в господарство фермерського типу. Не випадково в історичній пам’яті наступних поколінь українців Богдан Хмельницький постає, як визволитель не лише з “ляцької неволі”, а й кріпацтва та панщини.
Славетний син українського народу, Богдан Хмельницький, був полководцем європейського масштабу. Саме він створив одну з найсильніших армій у тодішній Європі, зумів належним чином озброїти її, значно підніс ефективність української кінноти та артилерії. Не програвши жодної битви (поразка під Берестечком сталася через підступність хана та за відсутності Богдана), він завдав Речі Посполитій найважчих поразок за всю її історію. Блискучий стратег і тактик, прихильник блискавичних і рішучих дій, неперевершений майстер маневру, Хмельницький заслуговує на почесне місце в історії воєнного мистецтва - поряд із такими уславленими полководцями ХVIІ ст., як Олівер Кромвель, швед Густав ІІ Адольф, поляк Ян Собєський, австрієць Євгеній Савойський.
Не можна не відзначити й виняткові дипломатичні здібності Богдана Хмельницького. За короткий час він зумів налагодити дипломатичну службу, яка уважно стежила за подіями у Східній та Південно-Східній Європі. Чигирин став визнаним центром міжнародного життя середини ХVIІ ст. Сюди прибували посольства з Польщі, Росії, Криму, Порти, Молдавії, Валахії, Трансільванії, Швеції, Австрії, Бранденбурга, натомість до цих країн виряджалися українські місії та посольства. В роки визвольної війни Хмельницькому вдалося паралізувати дії польського уряду, спрямовані на створення антиукраїнської коаліції. Й лише грубі прорахунки московського двору в оцінці співвідношення політичних сил у Східній Європі та у визначенні пріоритетних напрямків зовнішньополітичної діяльності, а також не послідовність у діях шведського короля не дали змоги Хмельницькому добитися поставленої мети - возз’єднати під гетьманською булавою всі землі України в межах незалежної держави.
В умовах розбудови держави особливо важливе значення для зміцнення її централізації, запобігання сепаратизму, приборкання анархічної стихії охлократії й отаманства олігархії мав політичний курс Богдана на зміцнення прерогатив гетьманської влади, який В. Липинський справедливо назвав проявом “самодержавних, монархічних устремлінь”. Хмельницький спочатку добився фіксації в договорі з Росією пункту про довічність гетьманської влади, а в останній рік життя реалізував ідею її спадковості, що відкрило шлях до утвердження володарювання династії Хмельницьких.
Викликають повагу висока освіченість гетьмана, його глибокі знання життя й культури народу. Тому не випадково саме йому належить честь формулювання основоположних принципів української державної ідеї, яка утверджується в ментальності українців і стає гаслом їхніх визвольних змагань у другій половині ХVIІ - ХХ ст.
Богдан Хмельницький - це історична особа, котра не піддається одночасній оцінці. Безперечно він був однією з найвидатніших постатей в українській історії: відбиваючи загальнонародні інтереси, зробив справжній прорив у формуванні внутрішньої політики, згуртував у єдиний національно-визвольний табір найрізноманітніші суспільні сили, організував й повів їх на повалення влади польських загарбників в Україні, стояв біля джерел створення Української держави. Разом із тим нині, з висоти ХХ ст., можна бачити вже відзначені вже непослідовність і навіть половинчастість дій гетьмана, часом нелогічність його вчинків, відсутність окремих ціннісних орієнтирів. Але все це треба узгоджувати з контекстом тогочасної епохи - неоднозначної й суперечливої, де перепліталися старі й нові порядки, де все, ще панував середньовічний світогляд і тільки зароджувалися суспільні явища, притаманні найрозвиненішим країнам Європи ХVIІ ст. В оточенні ворожих сил гетьманові доводилося маневрувати, йти на компроміси, часто відмовлятися від своїх планів і задумів. Але генеральної лінії свого життя, глибокий сенс якої полягав у визволенні рідної землі від ненависного іноземного гноблення і створенні незалежної соборної Української держави, Богдан Хмельницький дотримувався до останнього свого подиху.
1. Гриценко І.С. "Гомін віків" // РВЦ "Проза" - Київ - 1994р. - с.85-88.
2. Меріме П. "Богдан Хмельницький" // "Маяк" - Одеса - 1993р. - с.65-91
3. Швидко Г.К. "Історія України XVI-XVII століття" // видавництво "Генеза" - Київ - 1997р. - с.131-191.
|