Дипломная работа: Неоліт волинського Полісся

Міністерство освіти та науки України

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Кафедра археології та спеціальних історичних дисциплін

На правах рукопису

Воробік Роман Віталійович

НЕОЛІТ ВОЛИНІ ТА ВОЛИНСЬКОГО ПОЛІССЯ

Спеціальність 7.030301 – історія

Робота на здобуття освітньо-

кваліфікаційного рівня спеціаліста

студента 61 групи

історичного факультету

Науковий керівник:

кандидат історичних наук, доцент

Охріменко Г. В.

Луцьк – 2009

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ НЕОЛІТИЧНОГО НАСЕЛЕННЯ ПОЛІССЯ

РОЗДІЛ 2. ПАМ’ЯТКИ ВОЛИНСЬКОЇ НЕОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

РОЗДІЛ 3. МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА НОСІЇВ ВОЛИНСЬКОЇ НЕОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

3.1. Крем’яний інвентар

3.2. Керамічні вироби та їх декорування

3.3. Житлобудівництво у племен ВНК

3.4. Розвиток господарства неолітичного населення Полісся

РОЗДІЛ 4. ПИТАННЯ ХРОНОЛОГІЇ ТА ПЕРІОДИЗАЦІЇ КУЛЬТУРИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Неоліт – важлива епоха в первісній історії людства. Він характеризується значними змінами в економіці, духовній культурі. Перехід від привласнюючих до відтворюючих форм господарства – рільництва та скотарства – становить сенс палеоекономічних змін, які отримали назву аграрної або неолітичної революції. Швидкість переходу до нових умов господарювання залежала від особливостей природних ресурсів, близькості культурних центрів. Особливістю неоліту Полісся було те, що тут ще довго привласнююче господарювання (полювання, рибальство, збиральництво) залишалося домінуючим. Господарські новації хоч і доходили сюди, але спроби займатися рільництвом не отримали розвитку аж до епохи енеоліту.

Період неоліту відзначався ще й появою керамічного виробництва, а отже змінами в побуті, культурі харчування. Завдяки особливостям форм, технології виготовлення, декоруванні виробів дослідники мають можливість розрізняти культурно-етнічну приналежність населення, що залишило певний комплекс кераміки.

В епоху неоліту на Волині вперше на теренах України з’являється новий вид виробництва – ткацтво.

Цей час характеризувався також подальшим розвитком вкладеневої техніки: використанням у рільничих та мисливських знаряддях мікролітів – трапецій, вкладенів. В обробці каменю з’являється шліфування, розпилювання, використовуються сокири, тесла, зернотерки, куранти.

У названий період на родючих лісах Волині проживало рільничо-скотарське населення Дунайської культури з керамікою, прикрашеною лінійно-«нотним» орнаментом, яка мала південне походження; на Поліссі ж мешкали автохтонні мисливці та рибалки волинської неолітичної культури. Носії зазначених культур населяли Західну Волинь та Волинське Полісся протягом багатьох століть – від середини V тис. до н. е. Вони мали різне походження і значно відрізнялися між собою за складом матеріальної культури, заняттями, обрядом поховання, а також антропологічно.

Серед неолітичних культур України Волинь була окремим своєрідним регіоном, який знаходився на стику двох великих культурних масивів – східного, значною мірою лісового населення з гребінцево-накольчастою керамікою, та культури з лінійно-стрічковою керамікою, що поширювала в помірно-кліматичній зоні Європи культурні імпульси Близького Сходу.

Волинська неолітична культура була периферійно віддалена від основного центру її походження і перебувала переважно в оточенні етнічно чужого населення. Досліджувана культура межувала на півночі (в Поприп’ятті) з німанською культурою, на північному сході – зі східнополіською, на сході (в басейні р. Тетерів) – із києво-черкаською. Останні дві, як і волинська неолітична, належать до дніпро-донецьких культур. На заході, на території земель Польщі, перебували носії гжебикової та німанської культур. Тобто ВНК на ранньому етапі розвитку була західним ареалом поширення населення з гребінцево-накольчастою керамікою.

У той час як на лівобережжі Прип’яті (територія Білорусі) роботами В. Ісаєнка, М. Чернявського, в Подністров’ї – В. Даниленка, Т. Пассек, К. Черниш, В. Маркевича, Т. Ларіної, на Київському Поліссі – Д. Телегіна та О. Титової вивчення неолітичних пам’яток відбувалось інтенсивно, Волинське Полісся довгий час залишалося недослідженим. Питання особливостей господарського укладу волинської неолітичної культури, топографічні умови розміщення її пам’яток, знарядь праці, кераміки, житлобудівництва також донедавна були нез’ясованими. Проте значення цієї території в неолітизації, етнокультурних процесах Східної Європи було важливим.

В останні два десятиліття сталися значні зміни у вивченні неолітичних пам’яток Північно-Західної України: відкрито понад 70 пам’яток епохи неоліту, на шести з них проводилися розкопки. Отже, важливим завданням стало узагальнення накопичених матеріалів ВНК, всебічний аналіз усіх наявних відомостей та особливостей матеріально-культурних проявів, вивчення взаємовідносин носіїв цієї культури з іншими племенами. Цим обумовлюється актуальність даного дослідження .

Метою роботи є вивчення матеріально-культурної специфіки населення Полісся з гребінцево-накольчатою керамікою.

Відповідно до мети були поставлені наступні завдання :

1) вивчення досліджених на Поліссі пам’яток волинської неолітичної культури;

2) узагальнення даних про господарство, крем’яну індустрію, кераміку, житлобудівництво населення ВНК;

3) дослідження контактів носіїв волинської неолітичної культури та їх ролі у загальноєвропейських процесах неолітизації;

4) визначення хронології та періодизації волинської неолітичної культури на основі порівняльного аналізу посуду.

Об’єкт дослідження — життєфункціональні процеси в добу неоліту на території Волинського Полісся.

Предмет дослідження — матеріальна культура племен ВНК.

Хронологічні рамки дослідження обмежуються періодом існування пам’яток волинської неолітичної культури – 5800-3300 рр. до Р.Х.

Територіальні межі охоплюють Волинське (північ Волинської, Рівненської і частина Житомирської областей) і Мале (частина Хмельницької, Львівської та Рівненської областей) Полісся.

Наукова новизна роботи. У цій праці узагальнено матеріали з широкомасштабних розкопок на поселеннях волинської неолітичної культури (Оболонь, Новосілки, Великий Мідськ, Коник, Крушники), поховання (Великий Мідськ). Досліджено колекції крем’яних та керамічних виробів, прослідковано устрій жител цієї культури, належність крем’яного інвентаря до двох типів: яніславицької традиції та типу Вижівка; на основі порівняльного аналізу кераміки з’ясовано хронологічні межі та періоди існування неолітичних пам’яток Полісся. Підтверджено припущення дослідників В. Даниленка, Д. Телегіна про можливі контакти носіїв Дунайської та волинської неолітичних культур, що прослідковується у змішаних типах кераміки (Луцьк, Цумань, Моства), а також у широкому розповсюдженні навичок землеробства на Волинське Полісся (Оболонь, Новосілки, Розничі, Коник, Крушники) і навіть за Прип’ять, у басейни Піни та Ясельди (Мотоль, Глинно). Це з’ясувалося при визначенні відбитків культурних злаків на неолітичній кераміці.

У роботі використані різні методи дослідження , а саме: порівняльно-типологічний, стратиграфічний, а також комплексний, який дає змогу здійснити перехід від вивчення конкретних пам’яток до культурно-історичних узагальнень.

Структура роботи. Дана робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. У вступі визначено актуальність теми, мету, завдання, об'єкт, предмет, наукову новизну, хронологічні та територіальні межі дослідження. У першому розділі висвітлюється історія дослідження неолітичного населення Полісся. У другому – характеризуються пам’ятки волинської неолітичної культури. Третій розділ присвячений аналізу матеріальної культури населення ВНК. У четвертому розділі розглядаються питання хронології та періодизації культури. У висновках підведено підсумки наукового дослідження. Дане дослідження супроводжується додатками.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ НЕОЛІТИЧНОГО НАСЕЛЕННЯ ПОЛІССЯ

Пам’ятки волинської культури розміщені в межах Волинського (північ Волинської, Рівненської і частина Житомирської областей) і Малого (частина Хмельницької, Львівської та Рівненської областей) Полісся. На думку деяких дослідників, ця культура займала все Правобережжя Прип’яті, включно з Київським Поліссям, а окремі її пам’ятки поширювались і на територію Білорусі (лівий берег Прип’яті), в область німанської та східнополіської культури.

Раніше пам’ятки цієї культури Д. Телегін визначав як києво-волинський варіант дніпро-донецької культури [Телегін, 1968, с. 91]. Археологи зі Львова називали її культурою гребінцево-накольчастої кераміки [Свєшніков, Нікольченко, 1982, с. 9; Мацкевой, 1987, с. 109].

О. Титовою, Г. Охріменком неолітичні пам’ятки цього регіону виділено в окрему культуру [Титова, 1985, с. 16], що стало можливим завдяки значному накопиченню матеріалів, одержаних у ході робіт В. Пясецького, Л. Залізняка, Г.Охріменка та інших дослідників [Охріменко, Телегін, 1982, с. 64-77; Залізняк, Балакін, Охріменко, 1987, с. 64–73; Охріменко, Середюк, 1988. – С. 85–93; Конопля, 1988, с. 98–99; Охрименко, 1986а, с. 322; Охрименко, 1984а, с. 311–312; Охрименко, 1981, с. 297; Охрименко, 1987, с. 387–388].

Початки історії дослідження неоліту Волинського Полісся сягають першої третини XX століття. 1901 р. датується згадка В. Антоновича про неолітичні матеріали, знайдені біля сіл Вижва та Ново-Угрузьке. В 1931–1934 рр. Я. Пастернак, Я. Фітцке, К. Пшемиський, Т. Сулімірський, О. Цинкаловський виявили понад 20 пам’яток епохи неоліту в межах Волинської та Рівненської областей (список подаємо за сучасним адміністративно-територіальним поділом): Антонівка (Луцького району), Маюничі, Рафалівка (Володимирецького району), Галина Воля (Старовижівського району), Головно (Любомльського району), Копилля (Маневицького району), Лахвичі, Ветли, Невір (Любешівського району), Перевали (Турійського району), Піски Річицькі (Ратнівського району), П’ятидні (Володимир-Волинського району), Старосілля (Іваничівського району) та інші. Проте жоден з авторів не подав докладного опису виявлених матеріалів. Більша частина зібраного втрачена під час війни, решта зберігається в музеях Львова та Варшави. Ці матеріали залишаються майже не опрацьованими. Визначення окремих з них викликає сумнів [Археологічні пам’ятки..., 1981, с. 166–167].

Чимало пам’яток із гребінцево-накольчастою керамікою епохи неоліту відкрито після війни І. Русановою. Вона зібрала матеріали біля сіл Іванчиці, Великі Телковичі Зарічнянського району та Мульчиці Володимирецького району Рівненської області.

Значну колекцію своєрідних неолітичних матеріалів здобуто у 1948 р. завдяки розкопкам І. Левицького на торфовищі Моства [Левицький, 1952]. Звіт про ці роботи підготувала В. Митрофанова, яка 1963 р. на поселенні ВНК у гирлі р. Гнилоп’ять дослідила неолітичну пам’ятку і відкрила майже все поселення (426 м2 площі) та чотири скупчення матеріалу, ймовірно, від жител. При цьому знайдено чимало кераміки з гребінцевим орнаментом та рядами відтисків нахиленою округлою паличкою. Деякі посудини графічно реставровано. Серед знахідок – півсферична чаша, дуже подібна до ранніх виробів КЛСК. Її виявлено серед залишків прямокутної споруди площею 32 м2. Там же – сліди двох вогнищ діаметром 0,7 та 0,6 м, один розвал біконічного горщика ВНК. Із 3600 знайдених кременів – 435 знарядь праці [Неприна, 1969, с. 134–139].

Ю. В. Кухаренко у 1957–1958 рр. обстежував пам’ятки Половлі Володимирецького району, Лахвичі, Люб’язь Любешівського району, Головно Любомльського району та інші [Кухаренко, 1962, с. 1–24].

І. Свєшніков у 1969 р. виявив пам’ятки з гребінцево-накольчастою керамікою біля сіл Висоцьк Дубровицького району та Хотин Рівненського району Рівненської області [Свєшніков, Нікольченко, 1982, с. 57, 102].

В. Пясецький у 1974–1981 рр. знайшов сліди поселень біля торфовища Корма Олевського району, поблизу с. Рудня Озерянська (Житомирщина) [Пясецький, 1979, с. 46–60]. На околиці смт Славута Хмельницької області виявлено розвал конусоподібного неолітичного горщика, орнаментованого рядами відтисків нахиленою паличкою. На його внутрішніх стінках помітні сліди червоної вохри. В. Пясецький відкрив також розвіяні дюнні багатошарові поселення та стоянки поблизу сіл Рудня й Лютинськ Дубровицького району Рівненської області, ряд інших пам’яток, обстежених згодом Г. Охріменком.

Розвал горщика ВНК з багатою орнаментацією (рядами наскрізних проколів, паралельними рядами відтисків нахиленою паличкою, косою штриховкою) виявлено експедицією Д. Телегіна та Р. Грибовича в 1974 р. біля с. Нобель Зарічнянського району Рівненської області [Охріменко, Середюк, 1988, с. 91]. Л. Залізняк у 1988 р. біля с. Омит цього ж району знайшов верхню частину профільованого великого широковідкритого тонкостінного горщика коричневого кольору зі значною домішкою рослинності та орнаментом з прокреслених ліній. У середній і нижній частині течії Стиру завдяки розвідкам О. Середюка відкрито поселення Коник та інші пункти.

Значні пошукові роботи в межах басейну Прип’яті проводив у 70-ті роки білоруський археолог В. Ісаєнко, який знайшов або повторно обстежив рештки поселень ВНК біля сіл Острів’я, Пульмо, Світязь, смт Шацьк – Шацького, Кримно, Дубечно – Старовижівського, Заболоття, Тур, Самари – Ратнівського, Ветли, Лахвичі, Дольськ, Люб’язь, смт Любешів – Любешівського районів Волинської області та Переволоки, Сенчиці, Неньковичі – Зарічнянського району Рівненської області [Исаенко, 1976].

Важливе значення для розуміння шляхів розвитку волинської неолітичної культури мали дослідження І. Михальчишина, проведені на Мозирському Правобережжі Прип’яті (Білорусь), де біля сіл Мірабелі, Личижевичі було зібрано значну колекцію пізньонеолітичної кераміки.

Велику кількість слідів поселень ВНК виявив за останні роки В. Конопля в межах Ківерцівського та Рожищенського районів Волинської області; значні розкопки (616 м2 площі), проведені ним на пам’ятці Носачевичі, дали 536 кременів і 76 уламків кераміки [Конопля, 1988, с. 98–99].

В. Ісаєнко досліджував велике поселення раннього періоду ВНК біля с. Сенчиці Зарічнянського району на Рівненщині, відкрите у 1966 році [Исаенко, 1976а, с. 42, 43]. Ним зібрано 210 фрагментів кераміки (7–8 посудин), а також кількасот пластин та інших знарядь із кременю. Посудини приземкуваті, гостродонні; у їхньому «тісті» помітна значна домішка рослин. Орнаментувалися вони рядами насічок, лініями, косою штриховкою. Там же проводилися роботи експедицією Л. Залізняка.

Комплекс кременів (295 виробів) та кераміку з гребінцево-накольчастим орнаментом зібрав І. Свєшніков на пам’ятці Баранне-ІІ, за 1,5 км на північний захід від с. Баранне Радивилівського району Рівненської області [Мацкевой, 1987, с. 109–114].

Важливі роботи з вивчення ВНК проведено у 70–80-х рр. на Житомирщині В. Пясецьким, Л. Залізняком, В. Круцом. Так, В. Пясецьким у 1971, а В. Круцом у 1973 р. на правому березі р. Злобич, при впадінні її в р. Ірша, за 2 км на північний захід від с. Мелені Коростенського району розкопано 60 м2 площі поселення. Тут у північній та північно-західній частині розкопу (на глибині 1 м) відкрито заглиблення овальної форми розміром 3,6x3,4 м, яке, мабуть, залишилося від землянки. Вхід до неї розташований з південного боку. Крім цього об’єкта, було виявлено ще сім заглиблень овальної форми розміром від 0,6x0,7 м до 1x1 м, опущених у жовтий материковий пісок на глибину 0,1–0,2 м. Добута колекція кременів складалася з 554 виробів, у т. ч. одноплощинних і двоплощинних нуклеусів, різців, стількох же скребків, сокирок, клинів, стругів, проколок тощо. Цікаво, що мікролітичних виробів тут не знайдено зовсім. Кераміка представлена тонкими фрагментами з рослинною домішкою, орнаментована гребінцем та відтисками розмочаленою паличкою [Залізняк, Пясецький, 1980, с. 75–82].

Інший пункт із мезолітичними та неолітичними матеріалами відкрив В. Пясецький у 1974 р. біля с. Рудня Озерянська. Він складається з восьми стоянок. Експедицією Інституту археології під керівництвом Д. Телегіна у 1977 р. тут виявлено ще низку пам’яток: Корма 1, 1а, 16, 26, 4. Комплекс кременів зі стоянки Корма 16 містить понад 3000 знахідок – 8 конічних нуклеусів, 381 ножеподібну пластину, 10 косих вістер із мікрорізцевим сколом, 11 мікрорізців, 14 високих та середніх трапецій, 11 скребків і 3 різці [Охріменко, Телегін, 1982, с. 64–77]. Д. Телегін відніс його до дніпро-прип’ятської мезолітичної культури. Але, на нашу думку, він може належати і до неоліту (хоч кераміки там і не виявлено) або ж до мезоліту яніславицької культури (з огляду на великі розміри трапецій).

На стоянці Корма-І закладено чотири шурфи розмірами 2x1 м, у яких на глибині 0,3–0,5 м знайдено крем’яні знаряддя та кераміку з домішкою трави і декором із відтисків гребінця, прокреслених ліній та вдавлень. Тут працювала ще одна експедиція Інституту археології, під час роботи якої до розколу, закладеного В. Пясецьким, було приєднано ще один, площею 52 м2. Розкопками добуто 5021 кремінь, у тому числі 257 знарядь, серед яких є серія яніславицьких вістер, одноплощинні та двоплощинні нуклеуси, багато пластин та знарядь на них. Крім вістер, є трикутники, мікрорізці. Керамічний комплекс складають фрагменти неолітичної кераміки, яку поділено на три групи. Перша з них – з рослинною домішкою й орнаментом із гребінця та наколів. Інша група пізніших виробів мала домішку жорстви та плоскі денця. Є тут і уламки пізньотрипільських посудин. У цьому ж пункті знайдено половину пряселця, форма якого нагадує трипільські вироби, але оздобленого типовим для ВНК орнаментом з рядів (навхрест) відтисків нахиленою округлою паличкою [Залізняк, Балакін, Охріменко, 1987, с. 64–73]. Ця знахідка може свідчити про початок прядіння і, можливо, ткацтва на Поліссі, що могло статися приблизно в кінці III тис. до н. е. під впливом пізньотрипільської культури.

Ще одне неолітичне поселення виявлене Л. Залізняком та С. Балакіним на правому березі р. Уж, в урочищі Прибір Христинівський, навпроти с. Христинівка Народицького району Житомирської області. Пам’ятка отримала назву Крушники. Тут, у зачистці краю плато та в розкопі площею 36 м2 знайдено 2384 кремені, з яких 66 мають вторинну обробку. Серед мікролітів – яніславицьке вістря, мікрорізці. Віднайдену там же значну колекцію кераміки поділено на дві групи. У першій домішкою в «тісті» є трава та шамот. Орнамент складають ямки, нанесені часто розмочаленою паличкою (35), гребінець (27), наколи (2), насічки (3), прогладжені лінії. У другій групі, крім рослинності, присутній потовчений кварц. Цю пам’ятку віднесено до першої половини IV тис. до н. е. , хоча наявність домішки жорстви в кераміці другої групи може вказувати на більш пізній час її появи. Розкопки на стоянці Крушники проводилися в 1983 році. У 1984 р. Г. Охріменко виявив і розкопав тут житловий об’єкт із заглибленим вогнищем та крем’яними виробами і розвалами двох орнаментованих «копитцями» горщиків [Залізняк, Балакін, Охріменко, 1987, с. 64–73].

Л. Залізняк та С. Балакін відзначили в комплексах кременю неолітичних поселень Житомирщини риси яніславицької та кукрецької мезолітичних культур [Залізняк, Балакін, Охріменко, 1987, с. 73].

Пошуки пам’яток епохи неоліту проводяться Г. Охріменком із 1975 року. За цей час відкрито більше 40 нових пунктів ВНК. У 1979 р. експедицією Інституту археології (керівник Д. Телегін) здійснювався огляд та шурфовка деяких із них в урочищах Токуча Гора (с. Розничі), Гута (с. Великий Мідськ), Вовче (с. Майдан-Липно), Шепель (с. Мала Осниця) [Охріменко, Телегін, 1982, с. 64–77].

У наступні роки здійснено розкопки багатошарової пам’ятки Великий Мідськ, поселень Вижівка, Новосілки (урочище Стрічено), Мала Осниця (урочище Оболонь), хутір Коник [Охрименко, 1983, с. 303; Охріменко, Середюк, 1988, с. 85-93; Охріменко, 1993б, с. 8–9] (Табл. 1).

Пам’ятка Великий Мідськ (Костопільський район Рівненської області) розміщена за 4 км на захід від села, на овальному дюнному підвищенні, що прилягає до великого (2,5x1,5 км) торфовища. Тут було закладено розкоп (200 м2), а північніше ще один, менший (4x6 м), на місці неолітичного поховання. В першому з них виявлено матеріали фінального палеоліту, мезоліту, фрагменти неолітичних горщиків і знахідки пізніших часів.

На поселенні Новосілки (Маневицький район Волинської області) розкопки розпочато у 1981, а закінчено в 1994 році. Кількома розкопами досліджено площу близько 1000 м² і виявлено залишки декількох жител, котрі простежуються лише за концентрацією знахідок і вогнищевих ямок або вуглинок.

На пам’ятці Оболонь, розташованій, як і поселення Новосілки, в середній течії Стиру, розкопками 1985–1987, 1993 рр. розкрито 346 м² площі і зібрано значний матеріал, що походить із неолітичних жител, які так само вдалося зафіксувати лише за знахідками. Вціліла частина поселення повністю розкопана.

Хутір Коник (верхів’я Стиру) розташований південніше смт. Зарічне Рівненської області. Тут відкрито 80 м² площі, зібрано кераміку та кремені. У «тісті» керамічних виробів поряд з рослинністю є домішка жорстви. Всього ж Г. Охріменко дослідив на Поліссі 1650 м² площі.

Пам’ятка Вижівка розміщена в Старовижівському районі Волинської області на лівому березі р. Вижівка. Тут розкопками 1982 та 1994 рр. досліджувалося житло, яке датуємо докерамічним неолітом. Воно заглиблене, значних розмірів, приблизно 10x4 м.

Хоч загалом територію поширення ВНК ще не зовсім визначено, все ж з’ясовано, де проходить її північний кордон і межа з німанською культурою. Але наскільки поширювалися пам’ятки ВНК у Західному Побужжі, Малому Поліссі, як глибоко проникали в лесову зону Лісостепу, маємо надію встановити в майбутньому.

Потребує відповіді й питання, на основі якої культури сформувалася ВНК. Проведені раніше розвідки й розкопки дозволили з’ясувати, що частина поселень мають крем’яний інвентар, близький до яніславицької мезолітичної культури [Зализняк, 1984, с. 97–99], на інших пам’ятках мікроліти представлені лише трапеціями. Це може означати, що субстрат, на якому формувалася ВНК, був неоднорідний [Охріменко, 1993в, с. 92–95].

Немає поки що повної ясності й стосовно господарської діяльності носіїв цієї культури. І хоч рибальських знарядь на Волинському Поліссі досі не знайдено, розташування поселень у місцях, зручних для рибальства, засвідчує, що це була одна з головних галузей господарства цього неолітичного населення лісової зони. Виявлені ж, часто у великих кількостях, мисливські мікроліти підтверджують гіпотезу про заняття полюванням. Збиральництво носило, очевидно, допоміжний характер [Охріменко, 1993, с. 27–28; Охріменко, 1991, с. 8–11].

Мало поки що даних і про поселення ВНК, кількість будівель, їх розташування. В процесі розкопок встановлено, що вони були невеликі: з двох-чотирьох хат. Житла, певно, мали чотирикутну форму з кількома більшими та меншими вогнищами. Будівлі часто розташовувались уздовж лінії берега. Цілком імовірно, що поселення не були постійними, але мешканці спорадично поверталися на місця попереднього проживання [Охріменко, 1993б, с. 8–9].

На початковому етапі вивчення ВНК недостатньо було відомостей щодо особливостей гончарних виробів. Розкопки поселень дозволили зібрати значну колекцію кераміки, на основі якої встановлено її основні риси: тонкостінність, гостродонність, специфіку форм та орнаменту [Охріменко, 1994а, с. 90–93; Охріменко, 1997, с. 87–102; Кучінко, Охріменко, 1995, с. 24].

Важливим також є питання хронології і періодизації ВНК. Аналіз кераміки з різних поселень показав, що вона істотно різниться між собою за формами та технологією виготовлення, домішкою рослин та жорстви, відзначається ускладненістю форм у пізніших виробах. На цій підставі кераміку пам’ятки було поділено на три періоди. Рання кераміка тонкостінна, з рослинною домішкою мала відбитки зернівок культурних рослин, запозичених від сусідньої культури Лінійно-стрічкової кераміки. Остання з’явилася на Волині приблизно в середині V тис. до н. е. Цим же часом, використовуючи періодизаційні схеми Д. Телегіна, В. Ісаєнка та О. Титової, датуємо і ВНК. На кераміці стжижівської та тшинецько-комарівської культур трапляються елементи орнаменту ВНК. Враховуючи це, а також хронологічні розробки для сусідніх культур (дніпро-донецького кола, німанської) припускаємо, що рештки населення ВНК доживають до початку II тис. до н. е. Це ж підтверджують і стратиграфічні дані.

РОЗДІЛ 2. ПАМ’ЯТКИ ВОЛИНСЬКОЇ НЕОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Неолітичні пам’ятки волинської культури поширені на Правобережжі Прип’яті та Малому Поліссі в басейнах більших та менших річок – приток Прип’яті, а також деяких, зазвичай неглибоких, озер. Пам’ятки ВНК складалися переважно на місцевій субстратній основі внаслідок культурних імпульсів з Подніпров’я – основного ареалу формування старожитностей дніпро-донецької культурної спільноти, які, в свою чергу, складалися під впливом БДК.

Зандрова територія Полісся відзначається низинністю, значною заболоченістю (в давнину площа боліт могла досягати 500 тис. га), лісистістю, різними типами ґрунтів, наявністю великої кількості річок (73), озер (250). Зими відзначалися не особливо низькими температурами, а літо – теплом. Більша частина території суші могла бути вкрита лісами (на даний час – наближено 40% площі).

На піднесених над водоймами піщаних пагорбах – дюнах і розміщені поселення та короткочасні сезонні стоянки атлантичного періоду епохи неоліту [Долуханов, 1979, с. 133, 134; Пясецький, 1975, с. 63]. Загальна кількість пунктів з неолітичними матеріалами перевищує 100, але більшість із них зруйнована видувами, кар’єрними вибираннями піску тощо або ж є залишками сезонних короткочасних жител (стоянок), тобто великих поселень зі значною кількістю одночасових матеріалів тут майже не виявлено (Додаток 1). Це може свідчити про малочисельність населення того часу, яке об’єднувалось у невеликі мисливсько-рибальські общини. Воно вело рухливий спосіб життя, що зумовлювалось особливостями продовольчої бази.

Крем’яний інвентар досліджуваних поселень (Новосілки, Оболонь, Коник, Вижівка, Великий Мідськ) має двоякий характер: комплекси окремих поселень подібні до яніславицької культури епохи мезоліту, інші – типу Вижівка. На цій підставі припускаємо складання місцевого неоліту на основі мезолітичного населення яніславицької традиції та автохтонного (тип Вижівка).

Пам’ятка Вижівка складалася з кількох жител, від яких, внаслідок кар’єрного вибирання піску, залишилися незначні частини. Неолітичної кераміки тут не виявлено, тому поселення, ймовірно, належить до мезоліту або до епохи докерамічного неоліту.

Далі наведемо приклади різних типів поселень та їх комплексний опис.

Поселення Новосілки. Поселення Новосілки розташоване за 1,5 км на південь від с. Новосілки Маневицького району Волинської області між брукованою дорогою та лівим корінним берегом р. Стир. Берег тут має пологий нахил до заплави, висота його досягає 5–6 м. Поселення відкрите Г. Охріменком у 1976 р., розкопувалось у 1981–1994 роках. Площа його становить 100x40 м. Досліджено всього близько 1000 м² . Більша половина пам’ятки зруйнована земляними роботами в Першу світову війну, кар’єрним вибиранням піску та під час будівництва дороги. В межах поселення і поряд трапляються окремі знахідки бронзового віку та періоду Київської Русі.

Досліджена площа міститься в межах п’яти розкопів (Додаток 2). Перший розкоп розташований на вищій (на 1–1,5 м) ділянці. Тут, на порівняно невеликій площі (12x4 м), зафіксовано чотири розміщених півколом невеликих вогнищевих ями. їх розміри в см (Д – діаметр, В – глибина): № 1 – Д-55, В-50, № 2 – Д-40, В-30, № 3 – Д-20, В-15, № 4 – Д-15, В-10. Відстань між ямами становить 0,8 м між № 1 та № 2, 5 м між № 2 та № 3, 8 м між № 3 та № 4. В їх заповненні були вуглинки, навколо перших двох знайдено багато кераміки. Можливо, в них ставили горщики для приготування їжі. Поряд з ямами сконцентровані також крем’яні знаряддя та відходи крем’яного виробництва. Подібна яма з таким же комплексом знахідок була знайдена на південній околиці с. Балаховичі. Допускаємо, що тут ми маємо залишки від жител, всередині яких і були ці невеликі вогнища. Не виключено, що окремі з них жінки й діти могли підримувати й за межами житлових споруд (наприклад у літній період).

Більші об’єкти, можливо, мали кілька вогнищевих ям. На поселенні Новосілки великих заглиблень вогнищевих ям не знайдено, тому говорити про певний тип споруд важко. На місці ям № 1 та № 2 стратиграфія така: 10см – шар сірого надувного піску, 10 см – темно-бурий гумус, 20 см – світло-коричневе підґрунтя (Додаток 3). Біля ямки № 3 надувний пісок відсутній, шар гумусу коливався від 5 до 15 см, підґрунтя дорівнювало 35–40 см. У північній частині розкопу № 3 (найвище місце) гумус становив 20 см, а підґрунтя – 0,5 см. Стратиграфічні умови залягання знахідок (у середній, верхній, рідше – нижній частині підґрунтя), як і склад знахідок загалом, дають змогу визначити пам’ятку як одночасову.

На неолітичному поселенні Новосілки зібрано виразну колекцію кераміки – 192 фрагменти (Додаток 4-6). Технологічні особливості переважної її більшості такі: тонкостінність (3–8 мм), середня домішка рослинності в тісті, середня або незначна домішка піску (домішка жорстви помітна лише на кількох уламках); в окремих фрагментах є домішка шамоту. Майже вся кераміка має рівно пригладжену з обох боків поверхню. Частина виробів прогладжувалася із зовнішнього і внутрішнього боків (можливо, це робилось орнаментиром). Колір кераміки – коричневий, сіро-коричневий, рожевий, усередині часто темний.

Зібрані на поселенні фрагменти належали щонайменше 38 посудинам. Форми їх такі: біконічні – 3–4, із S-подібним профілем – 2–3, конусовидні – 3. Краї вінчиків рівно зрізані або заокруглені чи потовщені. Дно кругле або гостре. У збірці є 45 уламків посуду з орнаментом.

Фрагмент верхньої частини профільованого горщика прикрашений рядом наколів під вінчиком. Інший уламок вінчика, крім наколів з обох боків під краєм зрізу, мав ще й сітчасту орнаментацію. Чи були тут інші елементи декору, сказати важко.

У збірці кераміки з Новосілок лише один зразок орнаменту з крупних вм’ятин у нижній частині великого горщика.

Таблиця 1

Елементи орнаменту кераміки з неолітичних поселень Новосілки та Оболонь

Верхня частина деяких посудин звужувалася до середини, тобто вони мали конусоподібну форму. Більшість денець були, напевне, гострі.

Переважна більшість горщиків прикрашена під зрізом вінця глибокими наколами (характерна особливість волинської неолітичної кераміки). Але іноді наскрізні проколи робилися в середній частині посудини. Рідко у верхній частині виробів є додатковий орнамент, наприклад гребінцевий. Ці відтиски часто нанесені вертикально. Але в основному на кераміці панує горизонтальна поясність декору з рядів «копитець» чи насічок. Сітчастий та лінійний орнаменти наносилися тонкими і товщими орнаментирами. На кількох фрагментах посуду є відбитки зернинок рослин.

Крем’яні вироби з Новосілок залягають в однакових з керамікою стратиграфічних умовах і становлять, безсумнівно, одночасний неолітичний комплекс. При зіставленні крем’яних виробів поселення Новосілки зі знаряддями аналогічних поселень можна виявити локальні особливості, пов’язані з традиціями чи специфікою місцевих умов, що впливали на господарську діяльність.

Комплекс крем’яних виробів поселення Новосілки має чітко виражений яніславицький характер.

Майже всі нуклеуси з поселення Новосілки одноплощинні з рівною або ледь скошеною площадкою. Пластини, одержані з них, мають правильну форму (Додаток 9).

Частка знарядь у комплексі кременів з Новосілок порівняно висока – вона становить 20%. Пластин з ретушшю серед них – 7,7%. Пластин без обробки у збірці кременів теж багато – 12%. Пластини з ретушшю (131) кількісно переважають відщепи з повторною обробкою – 110. Подібна картина простежується і в колекції знарядь з поселення Коник, про яке детальніше йтиметься далі, де кремінь так само має яніславицький вигляд: пластин з ретушшю – 44%, а відщепів – 42%. На пластинах чи їх уламках формувалася переважна більшість інших знарядь (див. табл. 1).

Наконечниками до стріл були уламки пластин – трапеції (Додаток 8). У збірці мікролітів є частина яніславицького трикутника – рідкісна знахідка на неолітичних поселеннях. Цілих наконечників яніславицького типу мало, є лише уламки та незакінчені чи невдалі екземпляри. Ці вироби виготовлялися в мікрорізцевій техніці і мали підретушовану основу. Знайдено сім трапецій різної форми (високі, малих розмірів, асиметричні), що може свідчити про їх різне призначення або неодночасність виготовлення. Є також досить значна збірка мікрорізцевих сколів – більших і менших – та один невдалий злам. Збірка включає два скобелі. Один з них нечітко виражений, можливо, незакінчений, на малій пластині з бічною та крайовою обробкою.

Серед пластин вирізняються знаряддя, які можна, хоч і з застереженнями, віднести до типу вкладенів. Вони мають наближену до сегментованої форму, ретушовку суцільну чи з боку спинки. Зв’язку з тим, що на поселенні Новосілки знайдена неолітична кераміка з відбитками культурних рослин (горох та пшениця м’яка), слушно припустити, що ці вироби могли мати стосунок до землеробства, наприклад, слугувати вставними частинами до серпів. Не виключено, що для зрізування рослин використовувалися пластини більших розмірів з навмисною ретушшю чи ретушшю утилізації. Великі пластини без оправ могли використовуватися для зрізування трави.

Своєрідними є дві широкі пластини з притуплюючим ретушуванням одного боку. Їх протилежний гострий край свідчить, що вам були призначені для різання.

У Новосілках, як і на деяких інших неолітичних поселеннях Полісся, де виявлено крем’яний інвентар яніславицького типу, помічені відщепи невеликих розмірів із притуплюючим ретушуванням країв. Деякі з них більші. Призначення їх встановити важко. Аналогії знаходимо, наприклад, в яніславицьких комплексах Польщі.

Колекція різців включає знаряддя виготовлені на пластинах (серединні різці) та на відщепах – серединно-бокові, бокові та серединні.

Найчисленнішими знаряддями у поселенні Новосілки є скреблоподібні вироби та скребки, типові для яніславицької культури Польщі [Коzłowski, Коzłowski, 1977, S. 233–234]. Ці вироби разом зі знаряддями типу рабо становлять чималу серію і в цьому комплексі. Скребки, переважно середніх розмірів, виготовлялися на пластинчастих відщепах та відщепах, і віднести їх можна до кінцевих, яких більшість, або підокруглих. Є скребки великих розмірів різноманітної конфігурації. На великій пластині був сформований лише один скребок. Можливо, він належить до пізнішого часу.

Важливою особливістю збірки знарядь є невелика кількість та недосконала технологія виготовлення сокир-макролітів. Вони або середніх, або невеликих розмірів. Сформованo ці знаряддя крутою бічною оббивкою та поперечним сколом для одержання пологої робочої частини.

У комплексі цікавою є також колекція проверток. Три з них – на пластинах, одна – на відщепі. Верхня бічна їх частина підретушована.

Отже, комплекс знарядь поселення Новосілки, маючи загалом яніславицький вигляд, вирізняється великою кількістю специфічних пластин, виробами, що нагадують вкладені, яніславицькими наконечниками та мікрорізцевими сколами, що супроводжували їх виробництво, численними і різноманітними скребками та скреблоподібними знаряддями, проколками. Вони вказують на заняття їх власників мисливством, рибальством, збиральництвом (великі пластини), обробкою шкір та виготовленням із них одягу. При цьому дивує недосконала технологія виготовлення та мала кількість рубальних інструментів для заняття землеробством, про яке судимо з відбитків зернівок культурних рослин та наявності ріжучих знарядь (вкладенів, пластин), адже потрібні були сокири для вирубування та обробки дерев.

Крем’яний інвентар поселення Новосілки має найближчі аналогії у знаряддях пам’ятки Коник, що розташована в пониззі Стару. Значна кількість знарядь на пластинах, форми скребків, різців на обох поселеннях мають яніславицький вигляд. Проте в кераміці з Коника домінуючим орнаментом є вертикальні або горизонтальні ряди косо поставлених насічок, а на виробах з Новосілок переважає гребінцевий орнамент. Є певні відмінності і в технології виробництва посуду: у кераміці з Коника менша, ніж у кераміці Новосілок, домішка трави, проте більше крупного піску, а в окремих виробах – навіть жорстви. Ці особливості дають можливість припускати, що поселення хутір Коник пізніше, ніж Новосілки.

Поселення Оболонь. Неолітична пам’ятка Оболонь розташована на відстані 3 км на захід від околиці с. Мала Осниця Маневицького району Волинської області в урочищі Оболонь, на правому корінному березі р. Стир (права притока Прип’яті). Берег річки в цьому місці робить крутий вигин і підвищується над заплавою на 1,5–2 м. Поряд – водойми стариць (Додаток 11). Поселення відкрите Г. Охріменком у 1984 р., а в 1985-1987, 1993 рр. на ньому проводилися розкопки. Воно має площу 150х40м. Культурний шар на одну третину знищений силосними ямами, міжвоєнними забудовами. Крім неолітичних матеріалів, тут знайдено небагато кераміки мідного, бронзового та залізного віків: волино-люблінської, тшинецько-комарівської культур тощо. Охоплена розкопками площа становить 346 м² . Стратиграфія виявилася такою: 0,3 м – шар гумусу, 0,2–0,4 м – буре підґрунтя. Материк та верхні шари складені не лише з піску, а й із суглинкових відкладів. Дослідження проведено на п’яти розкопах. Більший із них простягається з півночі на південь (паралельно до русла ріки). У центральній та південній його частинах, де кераміки та крем’яних знарядь було найбільше, можна припустити існування неолітичних жител. На це вказує і наявність дрібних вуглинок. Контури об’єктів майже не простежувалися. Лише інколи на місці найбільшої концентрації знахідок виявлено незначні заглиблення.

Численною і показовою в комплексі знахідок є кераміка ВНК – усього тут знайдено 339 фрагментів, 132 з них – орнаментовані (38,9%). Серед них є вінця з елементами декору. Гребінцевими відбитками орнаментовано 56 уламків (16,5%), косою сіткою – 15 (4,4%), рядами дрібних насічок – по 30 (8,8%), наколами і проколами під вінцем – 20 (5,9%), рядами «копитець» – 6 (1,8%), прямими лініями – 5 (1,5%) (див. табл. 1).

Технологічні особливості кераміки поселення Оболонь такі: вона коричневого кольору, товщина – 4–9 мм, у тісті середня домішка трави й піску, лише окремі фрагменти мають небагато жорстви, поверхня більшості з них добре прогладжена, на внутрішньому боці деяких уламків помітні сліди смугастого згладжування.

Судячи з вінець, форма посудин була конічна, біконічна, профільована. Дно переважно гостре та округле, краї вінець рівно зрізані, заокруглені або потоншені. Більшість із них прикрашені під зрізом проколами або вм’ятинами, які інколи наносилися з обох боків. Наколи, які робились із середини, часто не проривали стінку наскрізь, від цього утворювалася низка або низки горбиків-«перлинок». Деякі з них обламувалися. Характерно, що тільки окремі вінця були, крім ямок, оздоблені гребінцем. Фрагмент одного з них мав вм’ятини у формі півмісяця.

Орнамент із так званих «копитець», який наносили округлою в перетині нахиленою паличкою, на поселенні Оболонь трапляється рідко.

Окремі профільовані вироби в місці перегину вінця мали низку ямок. Загалом, цей дрібноямковий, а іноді й «крапковий» орнамент є досить своєрідним у керамічних комплексах ВНК. Д. Телегін припускає його північне походження.

Рідкісним різновидом декору є ряди майже вертикальних рисок та відтисків підквадратним орнаментиром. Поодиноким є й орнамент із вм’ятин, нанесений у найбільш розширеній частині тулуба. Цей різновид оздоблення трапляється, наприклад, у культурі лінійно-стрічкової кераміки. Часто використовувалися сітчастий та гребінцевий орнаменти. Характерною ознакою всіх названих способів декорування є дотримання горизонтальної паралельності, що створювала чітку ритміку, у т. ч. з насічок (Додаток 12-15).

Загалом можна відзначити естетичну вартісність описаних фрагментів посуду поселення Оболонь, багатство та різноманітність їх декору.

Під час розкопок пам’ятки зібрано виразний комплекс крем’яних виробів, сировина для яких походить, напевно, з протилежного берега Стиру, де на поверхні полів часто трапляються невеликі конкреції кременю. Вони переважно темно-сірого кольору. Багато знарядь мають залишки кірки такого ж забарвлення.

Серед мікролітів комплексу знарядь поселення Оболонь є серія цілих та ушкоджених трапецій більших розмірів (Додаток 17). Незважаючи на погану якість кременю, пластин у збірці багато: 131 – без ретуші та 137 – із повторною обробкою. Більшість із них – середніх та великих розмірів і часто мають нерегулярну крайову обробку. Відщепів із ретушшю всього 128. Скребки, їх усьго 32, формувалися переважно на відщепах або пластинчастих відщепах. Серед двадцяти різців лише кілька на пластинах. Решта – серединно-бокові – на відщепах. Окремі різці сформовано на сокироподібних заготовках. Є у збірці і макролітичні знаряддя, ріжучі великі прилади з притупленою ретушшю спинкою. Сокирок – 7. Усі вони середніх розмірів, із боків мають часткову круту оббивку; особливістю їх є те, що робочі частини формувалися не різцевим сколом, а пригострюючими ударами.

Нуклеусів правильних форм мало. Один із них має підциліндричну форму. Проверток у комплексі дві.

Крем’яний інвентар поселення Оболонь своєрідний. Аналогії йому знайти важко. У ньому велика частина знарядь на пластинах (Додаток 18), наявні макролітичні вироби-тесла. Мікроліти представлені лише трапеціями.

Частина знарядь на великих пластинах, можливо, була вкладенями до серпів і може пов’язуватись із заняттям рільництвом. За визначенням Г. Пашкевич, на одному фрагменті кераміки є відбиток культурної зернівки – проса.

Цінність цієї пам’ятки полягає, зокрема, у значній кількості різноманітно декорованої кераміки. Майже всі її елементи трапляються на посуді з інших пам’яток ВНК. Але окремі з них – ряди крапок, ряд великих круглих ум’ятин, лінія з нанесеними на неї ямками, вертикальні довгі насічки – подібні до орнаментів КЛСК – є рідкісними.

За визначенням В. Ісаєнка, М. Чернявського, думку яких підтримує й Г. Охріменко, поселення слід датувати кінцем раннього – початком середнього етапу розвитку ВНК Полісся. Це простежується у профільованості виробів, ускладненні їх форм, меншій домішці рослин у тісті горщиків.

Поселення Коник. Пам’ятка, виявлена О. Середюком у 1980 р., розташована на території хутора Коник на відстані 4 км південніше від райцентру Зарічне Рівненської області на лівому березі р. Стир. Поселення розміщене на дюні висотою до 5 м над заплавою, ближче до течії річки, на шляху якої дюна ніби стояла в давнину. Обминаючи її, вода робила крутий поворот. За останні роки край дюни завдовжки 20–30 м змито повенями. Разом із розмитою частиною дюнного пагорба була знищена, очевидно, велика частина неолітичного поселення, а також рештки мезолітичних стоянок, від яких залишились окремі речі. Вцілілі залишки поселення розміщуються у двох місцях (на краю теперішнього й колишнього берега), розділених нинішнім руслом Стиру і віддалених одне від одного на 300 м. В обох місцях є частина оголеної площі з незначною кількістю знахідок. Рятівний розкоп закладено в 1985 р. паралельно до течії Стиру, приблизно по лінії північ-південь (Додаток 20). Розкрито понад 80 м2 площі. Окремі знахідки кераміки енеоліту та бронзового віку залягали у верхній частині підґрунтя, яке мало товщину 15–30 см і перекривалося гумусованим шаром у 10–15 см. Знахідки неоліту розмішувалися майже рівномірно в усіх квадратах середньої і нижньої частин підґрунтя розкопу.

Важливим археологічним матеріалом для вивчення поселення є неолітична кераміка. Всього зібрано 142 фрагменти, з яких орнаментованих – 25. Десять із них – частини вінець; майже всі вони від різних посудин. За приблизним визначенням, ці фрагменти належать 15 посудинам. Судячи з форми вінець, вироби були слабопрофільованими та конусоподібними (Додаток 21). Необхідно відзначити, що технологія виготовлення гончарних виробів була різною: тісто окремих уламків має чималу домішку жорстви, що може вказувати на їх різне призначення або виготовлення в пізніші періоди. Очевидно, правомірнішим є останнє припущення. Від профільованої посудини зі звуженою верхньою частиною знайдено фрагмент із наскрізними від проривів проколами, нанесеними горизонтальними рядами паралельно до зрізу вінець. Крім проколів, горщик прикрашали відбитки гребінця. Виріб був, імовірно, середніх розмірів і мав гостре або шпичасте дно. Стінки його тонкі – 6–8 мм. Тісто має домішку трави, небагато грубого піску. Виріб мав вирівнені зовнішню і внутрішню поверхні. Ці особливості притаманні усій неолітичній кераміці поселення Коник (лише окремі уламки на внутрішній поверхні мають сліди горизонтального згладжування віхтем). Домінуючою ознакою є також домішка трави та невелика кількість піску. Вся кераміка має коричневий колір, лише внутрішня її частина, що помітно на свіжому зламі, – темна.

Вінця горщиків конусоподібної форми, рівно зрізані, ледь заокруглені (Додаток 22). Під їх зрізом ненаскрізні ямки були, мабуть, єдиним орнаментом. Діаметр вінець міг дорівнювати приблизно 26 см. Багато орнаментованим є фрагмент невеликої посудини, де під рівним зрізом вінець нанесені паралельні ряди косих насічок (під кутом близько 30°). Із середини зроблені наскрізні проколи, а ззовні – неглибокі. Своєрідним і рідкісним є орнамент із рядів круглих неглибоких ямок, що наносився на верхню і нижню частини посудини. На міцному фрагменті від конусоподібної посудини, який має в тісті помітну домішку жорстви, цей орнамент поєднується з рядом горизонтальних проколів під краєм вінець. Крім жорстви, тут у тісті є ще й домішка шамоту і трави. Ще один уламок вінець посудини зі стягнутими до середини потоншеними краями має неглибокі ямки ззовні, що дали на внутрішньому боці не дуже помітні «перлини». Інший уламок легко профільованого горщика, більш товстостінного, з потовщеним, рівно зрізаним краєм має наскрізні проколи трикутною паличкою. Крім значної домішки трави, виріб має у тісті жорству та пісок.

Переважає орнаментація кераміки вертикальними та горизонтальними рядами насічок (косих або зовсім нахилених). Ряди цих насічок переривчасті, на краю лінії часто помітна вертикальна риска, яка ніби замикає ланцюг. На окремих фрагментах є орнамент із ліній, який наносився, очевидно, у вигляді сітки. Інший фрагмент гостродонного виробу, прикрашений переважно горизонтальними рядами паралельних ямок, більш товстостінний (до 1 см товщини), що не властиво кераміці цього поселення. У розкопі знайдено частину шпичастого дна горщика зі слідами розчесів на внутрішньому боці.

Відзначаючи приналежність переважної кількості кераміки до більш раннього періоду і беручи за визначальний критерій наявність у її тісті значної рослинної домішки, піску та шамоту, попередньо датуємо поселення кінцем середнього періоду поліського неоліту – другою половиною III тис. до н. е. Незначна кількість кераміки з домішкою жорстви належить, імовірно, до початку ІІ тис. до н. е.

Отже, керамічний комплекс поселення Коник – типовий для неолітичних поселень басейну Стиру. Орнамент з нахилених насічок має аналогії в комплексі кераміки поселення Оболонь (середня течія Стиру). Рідкісним є ямковий орнамент у рядах. Він помітний на кераміці з Балахович (Стир), Віткович (Случ) та деяких інших пам’яток.

На поселенні виявлено також крем’яний матеріал, для виготовлення якого використовувався місцевий жовновий кремінь, можливо, не найкращого ґатунку, сірого, темно-сірого та темного кольорів (Додаток 23-25).

Разом із неолітичною керамікою знайдено три мікроліти, які, напевно, й характеризують культурну приналежність крем’яних знарядь поселення. Це уламок яніславицького наконечника стріли на пластині з підретушованою основою, мікрорізцевий скол від подібного знаряддя та середньовисока правильна трапеція. Досить рідкісним є знаряддя на короткій пластині з регулярною обробкою у верхній частині. Можливо, вона слугувала наконечником дротика. Про часте використання пластин жителями поселення свідчить серія цих виробів середніх і великих розмірів, як правило, з регулярною обробкою або ретушшю утилізації. Один з них має скошений край із боку черевця.

Цікавою є серія масивних пластин з повторною обробкою. Інша має суцільну ретуш по спинці та черевцю.

Рідкісним знаряддям є виріб на масивній пластині, подібний до вкладенів, оброблений з трьох боків крутою ретушшю. Певна специфіка простежується й у відщепах з ретушшю, які становлять 42% від кількості знарядь, а пластини з ретушшю – 44%. Всі різці (3%) виготовлені на відщепах (бокові, серединно-бокові). Майже всі скребки також виготовлені на відщепах у властивому яніславицькій культурі аморфному стилі. Нерозвинені рубальні знаряддя вказують, очевидно, на незначне їх використання. Всі сокирки на спеціально підібраних природних відщепах опрацьовані грубою боковою оббивкою. Робоча частина формувалася спеціальним сколом. У колекції є також проколка, рівноплощинний нуклеус.

Отже, наявність у крем’яному комплексі косого яніславицького вістря, мікрорізцевого сколу, пластинчаста техніка розщеплення, аморфні скребки на відщепах, нуклеуси для зняття пластин дають підстави віднести його до яніславицької традиції.

РОЗДІЛ 3. МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА НОСІЇВ ВОЛИНСЬКОЇ НЕОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

3.1 Крем’яний інвентар

Найчисленнішою численною категорією артефактів на поселеннях волинської неолітичної культури є крем’яні вироби. Сировиною для них був місцевий жовновий кремінь, виходи якого на поверхню відомі на Поліссі в багатьох місцях. Він має здебільшого світло-сіре, темне або коричневе забарвлення. Недостачі кременю на Волинському Поліссі не було, що могло мати вплив на розміри і, частково, форму виробів. Місцем початкової та подальшої обробки цього матеріалу були безпосередньо поселення, житла або короткочасні стоянки. Крем’яний інвентар різних поселень ВНК умовно ділимо за морфологічними ознаками на дві групи: яніславицького типу (Д. Телегін відносить його до рудоострівського варіанту дніпро-прип’ятської культури, пам’ятки якого поширювались і на Волинь) [Колосов, Телегін, 1978, с. 32; Телегін, 1978а, с. 98; Телегін, 1982, с. 170] і типу Вижівка (Балаховичі, Оболонь, Вижівка).

Яніславицька культура виокремлена на території Польської низовини в 1965 році [Рrahistoria... 1979, s. 378–379]. Пізніше з’ясувалося, що подібні пам’ятки поширюються й на Поліську низовину басейну Прип’яті та Понімання. Весь цей ареал Л. Кольцов запропонував об’єднати в яніславицьку культурну область у складі культур яніславицької, максимоніс та пам’яток Полісся, на сході якого Л. Залізняком виділена рудоострівська культура [Зализняк, 1984, с. 97–99]. Це явище дослідник об’єднує в яніславицьку культуру, котра охоплювала басейни Вісли, Німану, Прип’яті аж до Дніпра, і в межах якої виокремлює чотири локальні варіанти [Залізняк, 1998, с. 187].

На основі численних матеріалів розкопок та зборів встановлено, що найдавніші неолітичні стоянки Українського Полісся мають виразний яніславицький крем’яний інвентар [Залізняк, 1998, с. 217]. Тобто яніславицька мезолітична культура у V тис. до н. е. перейшла в неолітичну, керамічну фазу. За даними цього дослідника, в басейні Прип’яті виявлено близько 30 яніславицьких пам’яток, серед них – Непірець, Рудня Озерянська, Рудня, Сенчиці [Залізняк, 1998, с. 185].

Крем’яні вироби яніславицької традиції (або рудоострівського варіанту дніпро-прип’ятської культури) включають ортогнатні нуклеуси для одержання правильних пластин, аморфні скребки, переважно на відщепах, косі вістря донецького та яніславицького типу, сформовані в мікрорізцевій техніці, мікрорізці як побічні відходи цього виробництва, трапеції, трикутники, а також відзначаються слабким розвитком макролітів [Телегін, 1982, с. 172–175; Телегин, 1978, с. 35–57; Охріменко, Телегін, 1982, с. 76; Теlеgin, 1980, s. 316; Телегін, 1976, с. 21–45]. Загалом вироби з кременю яніславицької культурної області, на думку Д. Нужного, відрізняються «високим рівнем розвитку технології платівчастого розколювання з одноплощинних ортогнатних торцевих нуклеусів невеликих розмірів» [Нужний, 1992, с. 54]. Найчисленнішою категорією знарядь у таких комплексах є аморфні скребачки, ретушовані пластини, небагато кутових та бокових різців на відщепах, рубальні знаряддя у вигляді транше [Нужний, 1992, с. 54, 55; Skubicka, 1987, s. 6–7]. Основними культуровизначальними виробами в комплексах яніславицької традиції є косі наконечники стріл. Головна відмінність між донецькими та яніславицькими косими вістрями полягає в оформленні основи – в останніх вона має ретушну підправку. Л. Залізняк розрізняє три види яніславицьких вістер: з природною, зламаною та ретушованою основою [Зализняк, 1978, с. 94]. Останні на Західно-Волинському Поліссі виявлені в таких пунктах: хутір Коник, Гораймівка, Шепель, Оболонь (обидва біля с. Мала Осниця), Новосілки, Балаховичі, Балаховичі-ІІ, Семки, с. Заслуччя в басейні Стиру та Горині, Нетішин [Савчук, 1979, с. 54], Кричильськ – басейн Горині, с. Мельники (озеро Перемут), Хабарище, Залухів – у Поприп’ятті. Крім того, із зламаною основою – в Маюничах, Великому Мідську, Осовій [Охріменко, Телегін, 1982, с. 68, 69]. Лише на стоянці Рудня-І а-б у двох майже не з’єднаних скупченнях поблизу р. Горинь знайдено 105 екземплярів яніславицьких вістер з ретушованою базовою основою [Нужний, 1992, с. 175].

У результаті багаторічних досліджень Л. Залізняк дійшов висновку, що яніславицькі вістря поширені в західній частині Полісся. У верхів’ях Прип’яті та на Волинському Поліссі вони мають ретушовану основу, що є характерною ознакою вістер яніславицької культури Польської низовини, а це дає підставу включати окреслений регіон в зону поширення яніславицьких пам’яток і провести кордон між яніславицькою та рудоострівською культурами приблизно по басейну Случі [Зализняк, 1984, с. 99].

Крем’яна індустрія яніславицького вигляду відзначена на стаціонарно досліджуваних поселеннях волинської неолітичної культури (див. табл. 2) – хуторі Коник [Охріменко, Середюк, 1988, – С. 85–93] та Новосілки.

Таблиця 2

Крем’яні вироби поселень волинської неолітичної культури

(відсотки подано від загальної кількості кременів)

Сторонніми в комплексі крем’яних виробів поселення хутір Коник були два свідерські верболисті наконечники стріл та два підчовнуваті нуклеуси, що належать до фінального палеоліту. Решта кременів та кераміка становлять єдиний неолітичний комплекс. Серед кременів є два одноплощинні нуклеуси для зняття пластин. Останні складають значну частку збірки: 18% – без додаткової обробки та 11% – з обробкою. Частина цих виробів використовувалась, імовірно, як ріжучі знаряддя, а окремі могли слугувати вкладенями до складних ножів, дротиків тощо. Більші мають довжину 4–6 см, решта – середніх розмірів. Вкладені мають крайову або бічну притуплюючу ретуш. Решта пластин підправлена притуплюючою або загострюючою чи нерегулярною ретушшю. Відщепи також становлять значну частку в комплексі (55%), а з додатковою обробкою – 9,8%. Мікроліти в колекції представлені окремими екземплярами. Частка мікролітів становить 3% загальної кількості знарядь (див. табл. 3). Скребки на пластинах складають лише 0,1%, а на відщепах – 8% від кількості знарядь. Різців мало – 3%. Вони теж формувалися на відщепах. Макролітичні вироби – сокирки невеликих розмірів та нерозвинених форм – їх 1,3%. Трикутники та фігурні кремені в колекції відсутні.

Подібними показниками відзначається й комплекс крем’яних знахідок поселення Новосілки. Пластини тут теж більших розмірів – 4–7 см, а ширина окремих досягає 2 см. Частка пластин без обробки – 18%, а з додатковою обробкою – 11%. Відходів виробництва – відщепів – багато, але з додатковою обробкою частка їх значна – 10,2% (див. табл. 3). Серед мікролітів більш чисельними є мікрорізцеві сколи – 0,2%, трапеції – 0,2%, яніславицькі вістря та їх уламки – 0,3%, трикутник лише один. Загальна ж частка мікролітів від кількості знарядь – 0,8%. Скребки на відщепах кількісно переважають знаряддя на пластинах (0,1% та 8%), але загалом кількість цих знарядь невелика. Скребки мають різноманітні форми – крайові на відщеповидних пластинах, підокруглі та аморфні, властиві саме цій культурі (Рис. 102, 34, 35).

Різців мало (3%). Вони теж виготовлялися на відщепах. їх можна віднести до бокових та серединно-бокових.

Таблиця 3

Відсоткове співвідношення основних типів крем’яних виробів неолітичних поселень Волинського Полісся (відсотки подано від загальної кількості знарядь)

Отже, частина пам’яток волинської неолітичної культури має виразні крем’яні комплекси яніславицького типу (поселення Новосілки, Коник, Хабарище та інші). Вони, безперечно, сформувалися на місцевій мезолітичній основі яніславицької культури.

Інша кременеобробна традиція більш повно представлена двома поселеннями, про які вже згадувалось, – Оболонь та Вижівка. Перше з них має значну колекцію неолітичної багато декорованої кераміки, інше позбавлене її. Але якщо порівняти крем’яні вироби з цих двох пунктів, можна помітити певну подібність у морфології знарядь. Навіть статистично обидва комплекси схожі – частка знарядь на пластинах та відщепах в кожному з них майже однакова: для Оболоні – 40% та 56%, а для Вижівки – 16,8% та 16,6%.

У той час, як на поселенні Вижівка лише в одному житлі виявлено багато макролітів (52), в пункті Оболонь їх відомо лише кілька і формувалися вони не крутими боковими сколами, як у Вижівці, а пологими з різних боків. Заготовка підбиралася з природних кременів, близьких за формою до сокирок. Більшість нуклеусів на обох пам’ятках одноплощинні. На поселенні Вижівка зібрано також чимало трапецій.

Неолітичні зміни (або перехід до «керамічного мезоліту») відбувалися і на сусідніх з Волинським Поліссям територіях. Роль яніславицького субстрату там теж була значною. Як вважає Л. Залізняк та деякі інші дослідники, гжебикова (півночі Польщі) та німанська (Білорусі) неолітичні культури виникли також на яніславицькому пізньомезолітичному підґрунті басейнів Прип’яті, Німану, Західного Бугу [Залізняк, Балакін, 1985, с. 41–49].

Оскільки гжебикові пам’ятки Польщі дещо пізніші від ВНК, а поселення півдня Білорусі менш вивчені, для порівняння візьмемо крем’яні комплекси поселень Житомирського та Київського Полісся, які належать до дніпро-донецької неолітичної культурної спільноти. Ця територія була зоною поширення рудоострівських мезолітичних пам’яток. За даними Д. Телегіна, рудоострівському варіантові дніпро-прип’ятської мезолітичної культури притаманна мала кількість ортогнатних нуклеусів, різців та макролітів [Телегін, 1982, с. 172]. За підрахунками Л. Залізняка, рудоострівська культура відрізняється від яніславицької Польської низовини більшою часткою яніславицьких трикутників – (23±9%) від кількості мікролітів та косих вістер з ретушованою основою – (8±3%). Скребки яніславицької традиції – різноманітні, аморфні на відщепах, рудоострівської – кінцеві на відщепах та пластинах. Велику роль в останній відіграють різці [Зализняк, 1984, с. 99–100]. І все ж крем’яні комплекси неолітичних пам’яток Волинського Полісся мають певну специфіку, що може пояснюватися двома причинами: 1) пізнішим неолітичним часом (середній період ВНК) поселень Новосілки та Коник порівняно з яніславицьким мезолітом; 2) певною периферійною віддаленістю від яніславицьких пам’яток Польської низовини, що могло проявитись у господарській специфіці і кількісних змінах у складі знарядь. Так, наприклад, на названих пам’ятках ВНК немає яніславицьких чотирикутників, дуже мало трикутників, нечисельними є й трапеції (Новосілки – 2% від кількості знарядь, Коник – 1%), яніславицькі вістря (відповідно 2% та 1%). Крім того, не така значна частка скребків (відповідно 27% та 8,1%).

Отже, крім крем’яних комплексів з яніславицькою традицією (Новосілки, Коник, Перемут, Крушники та інші) є й інвентар іншої традиції, яка могла існувати на Поліссі з часів мезоліту. Це такі пам’ятки як Вижівка. Колекція виявлених тут крем’яних виробів походить із заглибленого великого житла площею близько 40 м і вирізняється домінуванням знарядь на відщепах над виробами на пластинах. Мікроліти представлені виключно трапеціями (високими, часто асиметричними) на відщепах, значним є переважання скребків над різцями. Серед скребків домінують вироби на відщепах неправильної форми. Різці (бокові та кутові) теж виготовлялися на відщепах. На площі житла та поряд знайдено 52 макроліти – трапецієподібні сокирки з формуючим бічним сколом робочої частини та з оббивкою без сколу [Залізняк, Охріменко, 1985. – С. 92–95] . Пам’яток з дещо подібним крем’яним інвентарем на Західному Поліссі є кілька. Це повністю розкопане неолітичне поселення Оболонь в середній течії Стиру, Балаховичі, а також, можливо, деякі матеріали з розвіяних дюн біля сіл Хабарище та Залухів (інша частина кременів має яніславицькі ознаки). Крім того, до подібного типу належить неолітична пам’ятка, виявлена В. Пясецьким у гирлі р. Злобич у Коростенському районі Житомирщини [Залізняк, Пясецький, 1980, с. 75–82], де відкрито 60 м2 площі із залишками житла та кількома заглибленнями біля нього, неолітичною керамікою ранішого та пізнішого вигляду, крем’яними виробами. Пам’ятка Балаховичі розкопувалася на площі 40 м2. Одержаний тут чистий крем’яний комплекс (кераміки не виявлено), на жаль, не є повним – відсутні мікро- та макроліти. Неолітичне поселення Оболонь відносимо до середнього періоду ВНК. Тобто хронологічний діапазон існування пам’яток типу Вижівка може бути значним – від мезоліту до середнього неоліту. Не виключено, що до цього ж типу пам’яток може належати і неолітичне поселення у гирлі р. Гнилоп’ять [Неприна, 1969, с. 134–139]. За даними Д. Телегіна та О. Титової, києво-черкаській культурі притаманні знаряддя, виготовлені в техніці двобічної обробки (сокири, трикутні вістря стріл тощо), трапеції, трикутники, наконечники яніславицького та донецького типів. Крем’яні сокири характерні для півночі Київщини та Південного Сходу Білорусі [Телегин, Титова, 1998, с. 13]. Для Черкащини ж Д. Телегін відзначив майже повну відсутність сокир при мікролітичності кременю [Телегін, 1968, с. 84]. Мікролітичність загалом характерна для ранніх неолітичних пам’яток києво-черкаської культури. В середньому та пізньому періодах з’являються ножі, скребки, ретушери на масивніших відщепах та пластини, а також лінзоподібні в перетині сокири [Титова, 1985, с. 8, 9]. На Черкащині, Київському, Житомирському Поліссі у неоліті, напевно, переважали традиції яніславицької та кукрекської мезолітичних культур [Залізняк, 1998, с. 175; Гаскевич, Гавриленко, 2000, с. 93].

Для пам’яток східнополіської культури характерні такі культуровизначальні мисливські знаряддя як трапеції, верболисті черешкові, яніславицькі, трикутні наконечники стріл, а також трикутники (пам’ятки Загорини, Новосілки-ІІ, Юревичі-VІ). Але, як зауважує В. Ісаєнко, чисті крем’яні комплекси раннього неоліту тут не відомі [Исаенко, 1976, с. 45, 51–53].

Західнополіському варіантові німанської культури властивий макролітичний крем’яний інвентар. Тут наявні сокири, тесла, які все більше вдосконалюються в наступні періоди, трикутні наконечники стріл, більш масивні знаряддя на пластинах та відщепах – скребки, скобелі, деревообробне приладдя [Исаенко, 1976, с. 60–62].

У північніших комплексах кременю німанської культури так само наявні макролітичні вироби (сокири, струги, тесла, масивніші скребки, різці), але є й яніславіцькі вістря, трикутники, пластини з притупленим ретушшю краєм. Тобто крем’яне виробництво могло мати двояку генетичну підоснову: яніславицьку та іншу – макролітичну [Чарняўскі, 1979].

Отже, в неолітичних комплексах Середнього Подніпров’я та Східного Полісся в ранньому неоліті присутні крем’яні вироби яніславицького та кукрекського виду, на Західному Поліссі – яніславицького та типу Вижівка. Зона ж проживання населення німанської культури відзначається макролітичним та яніславицьким інвентарем. Свідероподібні верболисті наконечники в неолітичних матеріалах випадкові. їх час – фінальний палеоліт.

Названим комплексом властиві одноплощинні нуклеуси (прямоплощинні, клиноподібні), трапеції як єдиний вид мікролітів, переважання скребків над різцями, наявність середніх та великих пластин, сокир-макролітів (Вижівка, Злобич).

3.2 Керамічні вироби та їх декорування

Посуд волинської культури, порівняно з керамічними виробами суміжних територій та культур (німанською, гжебиковою, східнополіською, києво-черкаською), вирізняється певними особливостями технології, орнаментики [Титова, 2001, с. 166–176]. Він є чи не найголовнішим розпізнавальним матеріалом при її визначенні [Залізняк, 1997, с. 66; Охріменко, 1995, с. 304–306].

Керамічні вироби, зібрані в довоєнні роки, на жаль, не збереглися. Основна кількість наявних матеріалів виявлена в останні двадцять років. Вони походять зі стаціонарно досліджуваних пам’яток (Оболонь, Стрічено, Коник, Крушники) та зборів. Порівняно з Подніпров’ям, волинські неолітичні пам’ятки мають меншу кількість керамічного матеріалу. На поселеннях, як правило, вдається виявити кілька сотень фрагментів, а на розвіяних дюнах – у кращому разі – десятки. Тому загальна кількість фрагментів посуду цієї культури на сьогодні становить до 1000 одиниць.

Форми керамічних виробів, елементи орнаменту та й власне появу посуду на Західному Поліссі слід, напевно, пояснювати впливами буго-дністровської культури [Даниленко, 1969, с. 96 (Рис. 54, 72)]. Впродовж існування волинської неолітичної культури основним типом посуду був горщик середньої величини. Різноманітність форм керамічних виробів (горщиків) невелика – це були конусоподібні з прямими стінками вироби (І тип – Новосілки), біконусовидні – верхня частина звужувалася до середини (II тип – Шепель), яйцеподібні (III тип – Вовче), профільовані (IV тип – Новосілки, Нобель, Великий Мідськ), прямостінні, широко відкриті (V тип – Славута) (Табл. 4). Існує думка, що профільовані S-подібні вироби з’явилися в неоліті Понімання під впливом культури лійчастого посуду [Чарняўскі, 1979, с. 57]. Ми вважаємо, що це спостереження може стосуватися й посуду волинської культури, хоч знайдена Л. Залізняком біля с. Омит верхня частина ранньонеолітичного профільованого виробу вказує, що S-подібні горщики були тут і раніше. Можливо, під впливом південних землеробських культур, наприклад лінійно-стрічкової кераміки, з’явились окремі вироби овальної форми (тип VI – Вітковичі) . Із названих вище пунктів Шепель та Омит належать до раннього етапу ВНК.

Таблиця 4

Загальна характеристика кераміки ВНК

Усі керамічні вироби цієї культури (включно з пізнім періодом) мали гостре (Новосілки, Оболонь, Славута), округле (Великий Мідськ, Нобель), шпичасте (Мульчиці, Лютинськ, Коник) дно (див. табл. 4). Не виключено, що останні з’явилися тут як далекий відгомін культури ертебелле. Інколи придонна частина стінок горщиків значно товстіша. Кераміка ж нарвського типу округлодонна [Чарняўскі, 1979, с. 54].

Таблиця 5

Загальна характеристика кераміки неолітичних культур Прип’ятського Полісся

На думку В. Ісаєнка, для Західного Полісся епохи неоліту характерні два основні типи керамічного посуду: присадкуваті, широкогорлі посудини та високі, плавно профільовані [Исаенко, 1978, с. 42; Исаенко, 1963, с. 46–52] (Табл. 5).

Горщики ВНК переважно невеликі: виріб із Славути має діаметр вінець майже 12 см, а висоту – 14–15 см; із Шепля – відповідно 12 та 20, з Новосілок перший – 12 та 17, другий – 10,6 та 15,5; із Великого Мідська – 12 та 18,5; із Віткович – 16 та 15,5 см. Горщик з останнього пункту дуже подібний за формою до кухонних виробів КЛСК, лише позбавлений плоского дна – нагадує зрізану кулю (Додаток 26). Виріб з Мідська має невисокий яйцеподібний тулуб і легко розгорнуті вінця (Додаток 27). Інший, аналогічний за формою, прикрашений насічками та ямковим орнаментом. Ще один графічно реставрований виріб із цього поселення, підокруглий. Посудина зі Славути – широко відкрита, прямостінна, як можна здогадуватись із фрагментів, має зрізану зверху яйцеподібну форму. Своєрідністю відзначається і горщик з Нобеля: у ньому при яйцеподібному тулубі, округлому дні дещо розхилені високі вінця. Він подібний до горщика з Мостви [Телегін, 1968, с. 92]. Більшою або меншою профільованістю відзначаються вироби з поселення Оболонь (див. табл. 2).

Отже, можна вважати, що на більшості поселень Прип’ятського Полісся горщики були домінуючим виробом і мали форму конуса, біконічну або профільовану. Окремі вироби – округлі. Ці ж особливості, в основному, відзначені нами й у виробах ВНК.

Передусім треба зауважити, що кераміка ВНК, як і поселення, поділена нами на три періоди – ранній, середній, пізній. Однією з особливостей, що вирізняють її з-поміж інших синхронних та сусідніх поліських неолітичних культур, є тонкостінність. Часто вироби мають стінки завтовшки 4–5 мм. Дуже рідко вони досягають товщини 1 см. Для прикладу подаємо розміри стінок кераміки з кількох поселень: Розничі – 3–6 мм, Тросне – 4–8 мм, Шепель – 5–7 мм, Новосілки – 5–7 мм, Оболонь – 6–7 мм, Мідськ – 5–8 мм, Сенчиці – 9–11 мм (див. табл. 5). За спостереженням В. Даниленка, «для кераміки старшого етапу (ДДК) властиве використання товстостінного посуду з гребінцевим орнаментом, для молодшого – тонкостінного з накольчастим орнаментом» [Даниленко, 1969, с. 31].

Іншою важливою специфічною особливістю кераміки ВНК є її однобарвність та добрий випал черепка, внаслідок чого всередині немає темної смуги: він весь коричневий, часто світло-коричневий, золотисто-жовтий, рідко – рожевий. Темно-коричневі вироби трапляються лише на пізньому етапі.

Приблизно половина знайденої неолітичної кераміки має розчеси віхтем або гребінцем на внутрішній, зовнішній або на обох поверхнях. Цей звичай зберігався в усі періоди, таке згладжування стінок посудин поширюється і на стжижовську кераміку ранньобронзового віку. Зовнішнє оформлення посуду волинської культури різне: стінки часто нерівні від відбитків вигорілих рослин (Мульчиці, Шепель, Мідськ). Є й вироби з досить добре прогладженою поверхнею (Балаховичі), можливо ангобованою (Грузятин, Вовче). Часто кераміка раннього та середнього етапу має на поверхні чіткі відбитки трави, але разом з тим помітне вирівнювання її лощилом (Оболонь, Новосілки, Нобель).

Основною в посуді ВНК є домішка в глиняну масу рослинності, піску, шамоту, жорстви. Інших складових не помічено. Іноді домішка до глиняної маси готувалася з одного-двох компонентів: із трави та шамоту, трави-піску, жорстви-рослинності. Д. Телегін писав, що вивчення особливостей технічної домішки у глиняному тісті кераміки має винятково важливе значення для розуміння шляхів її складання та подальшого розвитку [Телегін, 1968, с. 163].

Зміна ж технічної домішки, поява нової орнаментації, форми посуду може вказувати на етнічні перегрупування. На ранньому етапі домішка трави була значною, в наступних вона стає меншою, в пізньому періоді – ледь помітна. Шамот додавався рідко (Шепель, Оболонь, Балаховичі), особливо в ранньому та середньому періодах, а в пізньому збільшується домішка жорстви (Щитинська Воля, Вітковичі). Вироби зі значною домішкою піску в глиняній масі мали менше рослинності, добре прогладжувались або залощувались, інколи ангобувалися (Кухітська Воля, Вовче).

Міцність посуду ВНК різна. Рання кераміка досить крихка і швидко псується на поверхні грунту. Пізня – міцніша. Яким способом виготовлявся посуд, зрозуміти важко – місця стику джгутів майже непомітні. Випалювалися горщики, напевно, на відкритому вогні й рівномірно з усіх боків. Напрямок довгих травин у тісті виробів завжди горизонтальний (Великий Мідськ). Можливо, використовувалася коротка або посічена трава.

Розмір горщиків, технологія виготовлення визначалися, очевидно, призначенням, але майже скрізь вони були середніх розмірів. Мабуть, посуд використовувався для приготування страви невеликій родині, бо його ємність становить 1–2, рідше – кілька літрів.

Орнаментацію кераміки волинської неолітичної культури можна вважати значним мистецьким явищем того часу [Титова, 2001, с. 174]. Легкий горщик золотистого кольору майже завжди мав один-два чи декілька елементів декору, що залежало, можливо, від призначення або інших причин. У верхній частині вироби прикрашалися наколами або проколами з одного чи обох боків. Нижче наносили суцільний – до дна – декор з одного елемента орнаменту (Славута, Крушники) або кількох (Великий Мідськ, Нобель), іноді розріджений окремими полями (Розничі, Красносілля). Але форма, декор, розміри відзначалися архітектонічною та естетичною довершеністю. Найбільш уживаним елементом декору кераміки ВНК були гребінцеві відтиски, які наносили, очевидно, спеціальним орнаментиром (табл. 6). Найчастіше він має вигляд паралельних горизонтальних стрічок, які покривали верхню або середню частину виробу. Ці стрічки робили у три, рідше – у два або чотири зубці. Інколи відбитки наносились у вигляді полів, які нагадують чотирикутник або вертикальні гірлянди. Орнамент із вертикальних або нахилених насічок з’являється у середньому періоді.

Аналіз орнаментів з таких ранньо- та середньонеолітичних поселень як Розничі, Шепель, Сенчиці, Новосілки, Оболонь, Великий Мідськ, Славута, Тросне, Кухітська Воля, Балаховичі-І, Балаховичі-ІІ свідчить, що на кераміку наносився орнамент у вигляді гребінцевих відтисків, сітчастий, або ж з «копитець», ліній, насічок, ямок та вм’ятин.

Таблиця 6

Основні елементи орнаментації кераміки ВНК та КЧК (у %)

Серед чотирнадцяти реконструйованих систем орнаментації кераміки ВНК у більшості випадків бачимо наколи або проколи під зрізом вінця, в окремих випадках – відтиски гребінця або вм’ятини по зрізу вінець (Балаховичі, Великий Мідськ, Новосілки), декор верхніх частин посудин (Балаховичі, Омит, Великий Мідськ). Найбільш декорованим є горщик з Нобеля: він прикрашений «копитцями», сітчастою штриховкою, рядами наскрізних проколів у середній частині.

Орнаментація, форми посуду, технологія виготовлення волинської неолітичної культури частково мають, можливо, південне походження. Так, тонкостінну конусоподібну кераміку з рядами отворів під краєм вінця бачимо в групі Тісадоб Угорщини [Титов, 1980, с. 201, рис. 121]. Гребінцевий «кардіумний» орнамент водночас відтисками нахиленої палички, укладеними в ряди, відомий з кераміки Базькового острова (буго-дністровська культура). Тут є й відтиски по зрізу вінець [Даниленко, 1969, с. 66, рис. 2, 4, 8]. Гребінцевий орнамент відомий з пам’яток Центральних Балкан (Оцтаки – Магула) в культурі передсескло [Даниленко, 1969, с. 200, рис. 144] та, звичайно, в культурах дніпро-донецької спільноти, до яких належить і ВНК.

Прийом прогладжування гребінцем поширювався на Подніпров’ї і використовувався носіями ДДС раннього етапу, його знаходимо і на горщику буго-дністровської культури з поселення Шиманське [Даниленко, 1969, с. 106, рис. 69]. Сам же гребінцевий орнамент, на думку Д. Телегіна, міг виникнути на Подніпров’ї, в середовищі ДДС раннього етапу, і звідти проник на територію Волинського Полісся та в ареал поширення населення БДК [Телегін, 1968, с. 170].

На думку дослідників, культури дніпро-донецької спільноти мали в різні періоди дещо відмінні елементи декору. В. Даниленко відзначав, що між періодами гребінцевої та накольчастої кераміки треба виокремити період лінійно-прогладженої [Даниленко, 1969, с. 31]. Підкреслюючи відмінність кераміки києво-волинської групи від черкаської, Д. Телегін називав ранішими гребінцевий та лінійний орнаменти, а пізнішими – з насічок, наколів, лунок [Телегін, 1968. – С. 91].

На окремі горщики у середню їх частину наносили ряди наскрізних отворів (Нобель, Новосілки).

Меншою мірою використовувався декор з тонших або грубіших ліній, відомий і на кераміці БДК, КЧК. їх наносили горизонтально, вертикально або похило (Осова, Мняково, Новосілки). В окремих випадках від широких горизонтальних смуг униз навскіс прокреслювали короткі відрізки (Омит). Цей мотив пізніше часто використовується при оздобленні кераміки тшинецько-комарівської культури (ТКК) [Охріменко, Гусаревич, 1998, с. 47–51; Berezanskaja, Таras, 1998, s. 2]. Можливо, ці лінії були ідеограмами розораного поля. Заштрихований ромб, який використовувався носіями ТКК, означав, за А. Голаном, розоране поле [Голан, 1992, с. 87], як і трикутник, що міг позначати поле. У нижній частині виробів ВНК часто бачимо сітчасте штрихування, яке, можливо, імітувало плетені ємності. На фрагментах посудини з Комарова (початок середнього періоду ВНК) є шнуровий орнамент, який потім бачимо на виробах культур лійчастого посуду, кулястих амфор, шнурової кераміки.

Отже, основними елементами орнаменту кераміки ВНК є гребінцеві відтиски – 20,5% у Новосілках, 42,4% в Оболоні (для києво-черкаської культури, за даними О. Титової, 34,2%), прямі лінії – відповідно 12,8% та 3,8% (у КЧК – 18,4%) [Титова, 1992, с. 113] (див. табл. 4), «копитця» – 15,4% та 4,5%, похилі насічки 7,7% та 22,8%, «сітка» – 12,8% та 11,4% (остання у КЧК – 5,9%). Основу зональності декору становлять горизонтальні ряди.

Територіально близькими матеріалам ВНК на Прип’ятському Поліссі є матеріали німанської (НК) (західнополіський варіант) та східнополіської (СПК) культур. При порівнянні кераміки НК, СПК з волинською неолітичною бачимо самобутні риси останньої (див. табл. 5). Розглянемо спочатку особливості технології. Зріз вінця у виробах НК та СПК часто хвилястий від відтисків, чого у виробах ВНК не помічено. Основним типом виробів у трьох культурах були горщики, хоча в різні періоди їх форма змінювалася: у ВНК переважаючими типами були конусоподібні, біконусоподібні, яйцеподібні, прямостінні, профільовані при гострому, округлому, рідко – шпичастому дні. На Лівобережжі Прип’яті, в зоні поширення НК, горщики були присадкуваті, гостродонні з прямими вінцями [Исаенко, 1976, с. 42], вироби східнополіської культури широкогорлі з гофрованим краєм (діаметром близько 40 см, висотою 35 см). Горщики ВНК мали менші розміри, були стрункіші. Вироби ВНК відзначалися тонкостінністю порівняно з виробами СПК, іншою барвою, ніж у НК, відсутністю домішки черепашок, вапняку (див. табл. 5). Названі культури різнилися й декоруванням. У виробах ВНК відсутні прямокутні вдавлення (є лише в матеріалах з Оболоні), ялинкові композиції, відтиски текстилю, розмочаленої палички, як у кераміці НК, дужки, «гусенички», ялинкові композиції, як у виробах СПК.

Отже, за формами виробів, кольором, технологією виготовлення, технічними домішками, орнаментикою, розмірами керамічні вироби волинської неолітичної культури дещо різняться від кераміки німанської та східнополіської культур, так само, як і від києво-черкаської [Телегин, Титова, 1998, с. 24] (див. табл. 4, табл. 5).

При порівнянні посуду ВНК з виробами КЧК можна помітити відмінність їх форм і, якщо перші – часто біконічні або профільовані, то для виробів КЧК характерні «великі, широко відкриті гостродонні, рідко плоскодонні горщики та малі круглодонні миски» [Титова, 1993, с. 103]. Останні відомі і серед виробів східнополіської культури – Юревичі [Исаенко, 1976а, Рис. 38, 19–21]. Вироби ж ВНК середніх розмірів; плоскодонних та мископодібних виробів не виявлено. Якщо порівняти декор ВНК та КЧК, то можна зауважити риси і подібності, і відмінності, насамперед у оформленні зрізу вінець:

1) у виробах ВНК невідома така пізня риса КЧК як комірцеве оформлення;

2) в обох культурах під зрізом наносилися глибші наколи або проколи ззовні, зсередини чи з обох боків. За нашими підрахунками, на матеріалах шести пам’яток ВНК найчастіше робилися заглибини ззовні (див. табл. 6) – 73%, зсередини значно менше – 27%. В окремих випадках наколи робилися з обох боків (Оболонь – 20% від усіх вінець, виявлених тут). Переважання зовнішніх наколів простежуємо і на посуді КЧК;

3) в окремих виробах ВНК та КЧК видно відтиски по зрізу вінець (наприклад, для КЧК з пам’ятки Борщів) [Костенко, Титова, 1988, Рис. 3, 2, 6, 7]. Для ВНК цей прийом є рідкісним (Балаховичі та деякі інші пам’ятки). Для кераміки КЧК, за даними О. Титової [Титова, 1992, с. 111], характерна велика частка орнаментованих фрагментів – 75%, для ВНК, за нашими підрахунками, значно менша – 33,8%. При порівнянні зональності нанесення декору теж помітні значні відмінності. Горизонтальними рядами в КЧК прикрашено 40,5%, вертикальними – 18%, а у ВНК – відповідно 94% та 6%. Характерно, що такі елементи декору як гребінцеві відтиски використовувалися в обох культурах найчастіше: ВНК – 27%, КЧК – 34,2% [Титова, 1992, с. 117-118] (див. табл. 4). На другому місці за кількістю у ВНК – ряди насічок – 19,8% (хоча в різні періоди їх частка неоднакова), які у КЧК менш уживані, хоч відомі в Гринях, Пустинці, Бортничах [Телегін, 1968, Рис. 45, 5, 37, 1, 42, 12]. Подібним до насічок є декор із дужок, нанесених заокругленим орнаментиром. Він є рідкісним серед керамічних матеріалів обох культур. У ВНК цей декор трапляється рідко, на пам’ятках, розташованих ближче до середньої течії Прип’яті, і є наслідком впливів німанської або східнополіської культури, інколи його бачимо і на кераміці КЧК (Бовсуни) [Телегин, Титова, 1998, Рис. 33, 2]. Можливо, він теж походить з ареалу БДК. Елементом декору, який використовується порівняно часто, є менші та більші ямки: для ВНК його частка становить 17,5%, а для КЧК – 9,5%. Часто використовується при оздобленні у ВНК і т. зв. сітчастий елемент декору – 16,7% проти 5,9% у КЧК. Він, як і лінійний, був одним із найулюбленіших у населення лівобережжя Прип’яті, східнополіської та німанської культур, а в НК Понімання використовувався рідко [Чарняўскі, 1979, с. 135, 136]. В зоні Поприп’яття досить популярними були відтиски «копиток» (М. Чернявський). Цей орнамент часто використовувався в НК, СПК. У ВНК він становить 9,8%, в КЧК майже не знаний. Хоч подібні відтиски відомі в БДК, цей прийом у Поприп’ятті є, ймовірно, самостійним винаходом, як і проколи та наколи під вінцями. Невідомий у матеріалах ВНК і лапчастий орнамент, ряди відтисків розмочаленим орнаментиром, так само, як ряди трикутних, чотирикутних відтисків (як з хутора Тетерівського). Немає тут також орнаментики з ялинкових, кутових композицій, характерних для Київського Полісся, а також Надпоріжжя (Сурський острів) [Телегин, Титова, 1998, Рис. 10, 16].

Отже, у великому ареалі поширення пам’яток дніпро-донецької етнокультурної спільноти, у т. ч. волинської неолітичної [Телегин, 2001, с. 3], як і німанської культур, елементи декору були подібні – гребінець, ямки, лінії, сітка, насічки, – але на різних територіях у різних культурах їх набір та частота використання були неоднаковими, так само, як більший чи менший ступінь декорування. На наш погляд, процент орнаментованості зростав у пізніші періоди і залежав від способу життя, побутових умов, ступеня осілості. Припускаємо, що у населення ВНК, де переважало мисливство, тобто більш рухливого, орнаментика була менш розвинена. Там же, де населення більше займалося рибальством і вело переважно осілий спосіб життя (наприклад, Юревичі біля озера Литвин), кількість кераміки значна, вона декорована.

3.3 Житлобудівництво у племен ВНК

Пошуки добре збережених слідів жител епохи неоліту є актуальним завданням, проте пов’язані з певними труднощами. Справа в тому, що більшість неолітичних поселень розташовувалася на піщаних дюнах [Археология..., 1987, с. 82, 111; Вarta, 1959, s. 241–258], які руйнувалися під час пізніших заселень (наприклад Оболонь), вибирання піску для будівництва (Вижівка, Новосілки, Великий Мідськ) або знищувалися видувами внаслідок пониження рівня ґрунтових вод (Залухів, Хабарище).

Питання житлобудівництва в неоліті Полісся залишається маловивченим у зв’язку з відсутністю необхідного обсягу матеріалів. Але подальші дослідження допомогли б пролити світло на побут, демографію, культуру загалом. Одержані за останні роки планіграфічні дані з поселень та стоянок ВНК Вижівка, Оболонь, Новосілки, Стрічено, Вовче, Крушники дають змогу зробити деякі попередні узагальнення.

Під час цих розкопок увага приділялася вогнищам, розташуванню каменів, крем’яних знарядь. Фіксація знахідок на плані житла робилася за допомогою різних умовних позначок (С-скребок, Р-різець, Т-трапеція, Х-кераміка тощо). Відомо, що скребки були жіночими знаряддями, а різці, сокири, наконечники стріл, мікроліти використовувалися чоловіками. Все це дає змогу достатньо точно відтворити інтер’єр помешкання – місця роботи, відпочинку, приготування їжі.

Залишки унікального, напевно літнього, об’єкта розміром 6x4,2 м виявлено північніше с. Хабарище Ратнівського району, неподалік озера на підвищенні 150x200 м. Зорієнтований він по лінії північний захід – південний схід, фіксувався за залишками «цеглин» торфу, з яких складений, та вільхових жердин товщиною 5 см, укопаних по зовнішньому периметру на відстані 15–20 см одна від одної. Всередині житла шар піску темніший. З південного боку будівлі знайдено залишки вогнища діаметром 30x40 см та уламки неолітичного посуду. В зв’язку з пониженням рівня ґрунтових вод ця невисока (до 0,5 м) дюна почала роздерновуватися та розвіюватися, як наслідок, оголилися залишки нижньої частини неолітичного житла. Поблизу розміщені рештки ще двох подібних, але гірше збережених жител [Охріменко, 2001, с. 63–64].

Погано збережений об’єкт ВНК було виявлено в урочищі Вовче біля с. Майдан-Липно Маневицького району Волинської області. На його площі знайдено комплекс крем’яних знарядь, уламки горщика, дрібні фрагменти кісток, залишки великого вогнища діаметром близько 3 м, яке опущене в материк на 0,7–0,8 м. Поряд було ще одне вогнище поперечним перерізом 0,2 м. Загальна його площа могла становити 30 м2.

Пам’ятку біля с. Галина Воля Старовижівського району можна інтерпретувати як унікальне поселення періоду докерамічного неоліту. Тут досліджено залишки однієї підчотирикутної споруди, плавно заглибленої в материк. У її вцілілій частині виявлено рештки більших і менших вогнищ. Усередині об’єкта зібрано численні дрібні фрагменти кісток, трапеції, скребки, різці, нуклеуси, багато тесел. Знахідки, в т. ч. однотипні, розташовані на площі житла рівномірно. Вціліла площа споруди становить понад 40 м2 [Залізняк, Охріменко, 1985, с. 97].

На поселенні ВНК Новосілки-Стрічено (Маневицький район) виявлено залишки трьох споруд. Усього ж їх могло бути на поселенні 4–5. У першій з них, окрім кераміки та знарядь з кременю, зафіксовано чотири вогнищеві ями, що могли слугувати для приготування їжі в горщиках. Залишки другої становили собою лінзу заповнення житла довжиною 2,5 м. У ній було вогнище діаметром 0,5 м. Залишки ще одного житла простежувалися на площі 5x8 м. Тут знайдено яніславицькі наконечники, мікрорізцеві сколи, трапеції, скребки, різці, пластини, дрібні кістки, фрагменти тонкостінної кераміки з домішкою трави в тісті, а також вогнищева заглибина діаметром 0,3 м та глибиною 0,15 м.

Експедиція Л. Залізняка на правому березі р. Уж в урочище Прибір Христинівський навпроти с. Христинівка Народицького району Житомирської області в 70-ті рр. виявила неолітичне поселення, назване Крушники. В 1984 р. у східній його частині Г. Охріменко проводив незначні рятівні розкопки (5x6 м).

Вірогідно, тут був розташований житловий об’єкт, у якому виявлено три ями, за межами розкопаної ділянки знахідки майже не траплялися. Стратиграфія в розколі була така: 5–10 см займав темно-бурий шар гумусу, під ним залягав шар підґрунтя коричневого кольору (10–15 см), далі йшов світліший материковий пісок. На межі квадратів 5а та 5б виявлено ямку діаметром 0,4 м, глибиною 0,2 м. У ній був гумусований пісок, дрібні вуглинки. Вона дещо розширювалася в східному напрямку. Аналогічна, але менших розмірів, ямка була в квадраті 4 д. її глибина досягала 0,6 м від рівня денної поверхні. Можливо, перша з них слугувала для приготування їжі в горщику, обкладеному палаючим вугіллям, друга ж була заглибиною від стовпа.

У південній частині розкопу на пам’ятці Крушники відрита велика яма підокруглої форми. По довгій вісі вона мала 1,5 м, по короткій – 1,3 м. Глибина її нижче гумусу – 0,8 м. В її сірувато-попелистому заповненні, крім дрібних вуглин, було небагато кераміки та кременів.

На площі цієї споруди добуто 430 одиниць кременю, в т. ч. 67 пластин без повторної обробки, 44 знаряддя: пластинка з притупленим ретушшю краєм, трапеція, уламок вістря яніславицького типу тощо. В розкопі знайдено також розвали двох горщиків середніх розмірів.

Отже, можна вважати, що поселення Крушники мало невеликі розміри – приблизна його площа 30 м² . Дещо видовжене розміщення знахідок може вказувати на його чотирикутну форму. Витягнуте воно було по лінії північ-південь паралельно до течії ріки. В південній частині житла містилася велика заглиблена вогнищева яма, яка давала змогу «понижувати» вогонь від стелі і сприяла його концентрації та кращому утриманню тепла. Вірогідно, що так могло бути сплановане лише зимове житло. На це вказують і основні знаряддя: жіночі скребки для обробки шкір та ножовидні пластини для розрізування м’яса, шкір, чищення риби, а також чоловічі знаряддя: різці, наконечник стріли, розміщені поряд із вогнищем. Тобто це тепле освітлене місце було «центром» домашнього виробництва. Приблизно по центру концентрувалися розвали двох посудин. Вірогідно, там сім’я споживала страву.

Із західного боку від розвалу № 2 – ямка для невеликого вогнища діаметром близько 0,4 м. У ній, напевно, і готувалася в горщиках страва. Ямки і розташовані поряд розвали посудин виявлені також на пам’ятках Балаховичі (Бригада), Новосілки (Стрічено). Показово, що протилежний до великого вогнища бік об’єкта майже не містив знахідок. Не виключено, що тут був вхід.

Виявлена в західній частині ямка від стовпа може свідчити, що ця будівля, ймовірно, була стовповою, чотирикутною. Стіни її могли бути зроблені з очерету чи лози. Можливо, очеретяною була і стріха. Порівняно мала площа житла вказує на те, що тут проживала невелика родина.

Поселення ВНК у багатих мисливськими та рибальськими угіддями місцях могли бути постійними або сезонними [Гладких, 1989, с. 19; Зализняк, 1989, с. 82, 84; Залізняк, 1990, с. 4; Балакин, Нужный, 1990, с. 95]. Переміщення неолітичного населення відбувалося, можливо, у зв’язку з міграціями об’єктів полювання або після висихання водойм у посушливий період [Nogaj-Chachaj, 1991, s. 40; Черниш, 1973, с. 58; Непріна, 1982, с. 4]. На Волинському Поліссі виявлені місця як тимчасового перебування мисливців та рибалок, часто розміщені в заплавах та низинах (Мульчиці-ІІ, Мульчиці-ІІІ, Боровно-ІІ, Мала Глуша, Люб’язь-П), так і тривалого (Новосілки, Оболонь, Вижівка), можливо зимові, розміщені на вищих сухих дюнних пагорбах. Складалися вони здебільшого з 3–5 жител площею 24 м² (Хабарище), 30 м² (Крушники), 40 м² (Вижівка, Новосілки), в кожному з яких могла проживати мала чи велика сім’я. Враховуючи, що тривалість життя в той час була невелика, в основному, це були малочисельні родини, які мали житла відповідних розмірів. Кількість жителів поселення могла становити 20–35 осіб [Зализняк, 1990а, с. 80].

Привертає увагу така характерна деталь, як відсутність на поселеннях ВНК кам’яної обкладки навколо вогнищевих скупчень, у той час, як на Лівобережжі Прип’яті, в ареалі поширення німанської культури [Залізняк, 1997, с. 75], ця особливість простежується. На західному березі озера Люб’язь у Любешівському районі Волинської області в уроч. Лядина-ІІІ, в місці затоплення водою знайдено камені, почорнілі від вогню, та інші залишки поселення німанської культури. Під час розкопок на поселенні Русакова-ІІ над р. Шчара М. Чернявський виявив рештки вогнищ із каменями невеликих розмірів, що мали сліди обпалення [Чарняускі, 1979, с. 9].

Варта уваги ще одна особливість: в окремих житлах виявлено по два вогнища – велике та мале (Вовче, Крушники). Великі вогнищеві заглиблення мають діаметр від 3 м (Вовче) до 1,5x1,3 м (Крушники), 0,5 м (Новосілки). Припускаємо, що вони використовувалися не лише для обі­грівання приміщення в зимовий період, а й для приготування (запікання) м’яса. Малі ж ямки в поперечному перерізі мають 0,2–0,4 м (Новосілки, Вижівка, Крушники) та незначну глибину – 0,15–0,3 м. Біля них концентруються розвали горщиків.

Отже, житла ВНК ділимо на легкі сезонні курені та довгочасні чотирикутні споруди. їх розміри – від 28 до 40 м² . Стіни останніх можливо робилися з очерету, лози та глини, інколи – торфу (Хабарище), покрівля – з очерету.

3.4 Розвиток господарства неолітичного населення Полісся

Господарство неолітичного населення традиційно, і як в часи фінального палеоліту та мезоліту, мало майже виключно привласнюючий характер [Бунятян, 1989, с. 9]. Воно включало в себе такі звичні для населення зони лісів види діяльності як рибальство, мисливство та збиральництво. Перші два складали основу існування тодішніх жителів Полісся. І хоч населення було знайоме з рільництвом, (а може і скотарством) аж до кінця III тис. до н. е., відтворюючі види діяльності не мали великого значення. Про складність цих процесів писали Я. Крук, С. Мілісаускас [Кruk, Міlisauskas, 1999, s. 30]. Лише в кінці енеоліту – на початку бронзового віку на Поліссі з’явилися досконаліші знаряддя: шліфовані сокири, крем’яні серпи, кам’яні зернотерки. Розвиткові рільництва сприяли і виключні умови дуже теплого та вологого атлантичного періоду – температура була на 2–2,5°С вища від сучасної [Jankowska, 1990, s. 30].

Стимулюючим фактором переходу до рільництва та скотарства у населення ВНК, крім впливів сусідньої КЛСК, стало проникнення на Полісся маліцької культури та особливо культури лійчастого посуду, матеріали якої знаходимо на території всього Волинського Полісся аж до середньої течії Прип’яті. Тоді, напевне в середині III тис. до н. е., і розпочинається у аборигенного поліського населення ВНК перехід до відтворюючих форм господарства та пов’язаного з ним ткацтва [Охріменко, Шевчук, 1997, с. 249].

Багато дослідників, у тому числі Д. Янковська, підкреслювали значення макролітів у зоні лісів ще з часів фінального палеоліту (аренсбург, свідер). У мезоліті рубальні вставні знаряддя, виготовлені у відщеповій техніці або сформовані різцевим сколом, використовувалися для зрубування, обробки деревини, будівництва жител, виготовлення мисливських знарядь, рибальського начиння – човнів-довбанок, весел [Jankowska, 1990, s. 68]. З появою КЛП поширюється досвід виробництва набагато продуктивніших та досконаліших за формою шліфованих сокир, якими розчищали поля під посіви тощо.

Для ґрунтовного аналізу теми про господарство ВНК поки що є обмаль даних. Докладніше зупинимося на кожному з видів господарства.

Тваринний світ Волинського Полісся в ранньому голоцені атлантичного періоду був багатим та різноманітним: тут водилися шляхетні олені [Михайлова, 1998, с. 66], європейські козулі, лосі, тури, європейські зубри, сарни, свині, коні-тарпани, бурі ведмеді, річкові бобри, хом’яки, лисиці, вовки, зайці-русаки, багато видів річкових та лісових птахів. Про це свідчать рештки, знайдені біля сіл Старий Чорторийськ, Зимне, Голишів, смт Торчин [Атлас... 1990, с. 21], а також з окраїн с. Гнівчиці Брестської області Білорусі, де зібрано остеологічні матеріали названих тварин (бурий ведмідь, кабан, вовк та деякі інші) (визначення О. Журавльова) та знайдені Г. Охріменком на острівній пам’ятці у 1996 р. під час роботи експедиції О. Калечиць.

Є різні точки зору на значення рибальства та полювання в житті неолітичного населення Полісся. Окремі дослідники вважають рибальство більш продуктивним заняттям. Однак С. Терьохін дотримується іншої думки. Він пише: «З повною впевненістю можна сказати, що полювання для первісних людей було першоосновою людської діяльності та культури, воно забезпечувало засобами існування: харчами (м’ясо, жир), одягом (шкіри, пушнина, вовна, пух), матеріалом для виготовлення знарядь праці, прикрас, амулетів. Кістки були паливом, а в палеоліті – ще й будівельним матеріалом» [Терехин, 1982, с. 7; Етнічна історія..., 2000, с. 15].

Знарядь полювання, крім вставних мікролітів та сокир, на Волинському Поліссі досі не виявлено. Напевне, це були луки, стріли, списи, дротики. Всі вони споряджені мікролітами: трапеціями, косими яніславицькими наконечниками, сегментами, пластинками з притупленим ретушшю краєм [Зализняк, 1978, с. 89–97; Нужный, 1984, с. 23–36; Балакин, Нужный, 1990, с. 91].

Вірним помічником людини на полюванні був собака, приручений, можливо, ще в мезоліті. Він попереджав, вистежував, переслідував звіра, відшукував підранка, приносив впольовану птицю, під час полювання на ведмедів, кабанів та ін. відволікав увагу розлючених звірів на себе [Терехин, 1982, с. 18].

До індивідуальних способів лову треба віднести полювання з застосуванням сілець, сухожильних та сиром’ятних петель. Останніми ловили і лосів за роги. З дерева чи жердини робили різні самолови: торгали, ощепи, кулеми, пастки, ступиці. Останні витесувалися з дуплистого дерева, яке обрізувалося з обох боків. Ступиці мали невелику висоту і ставилися на лосячій стежці. Потрапивши туди копитом, тварина вже не могла звільнитися. Багато лосів ставали жертвами спеціально викопаних та замаскованих ловчих ям. Етнограф А. Семантовський, на якого посилається С. Терьохін, писав, що в 1860 р. у Полоцькому повіті ямами знищили сотні лосів [Терехин, 1982, с. 19]. Під час гону, цих тварин (самців) приваблювали спеціальним вабиком – сосновою конусоподібною трубкою довжиною 50–55 см.

На вовків полювали заради цінного хутра скрадом, із засідки, нагінним способом, з липня по жовтень – підвивкою, коли вовченята відповідають на виття вабильщика, загорожами-пастками тощо.

За даними білоруських етнографів, у багатьох місцевостях м’ясо ведмедя не вживалося через пережитки тотемічних уявлень, але дуже цінувалося його хутро [Терехин, 1982, с. 55].

Віддавна користувалися на Поліссі перевісними та самоловними сітками. Перевісні робилися для лову качок. Коли птахи зграями готувалися сідати на озеро, перед ними миттєво піднімали таку сітку і ловили десятками та сотнями. Потім солили, коптили і складали в бочки. На оленів, сарн, лосів ставили в лісі довгі сітки (до 117м довжиною і висотою до 3 м). Ці завіси натягувалися на кілки і в них заганяли тварин. Робили ще загорожі з жердин довжиною 200–300 м, а в проходах між ними ставили петлі, насторожені самостріли або рили ями [Терехин, 1982 – С. 78, 79]. На великих тварин ставили пастки з більших колод [Вовк, 1995, с. 40–41].

На мисливський промисел на Поліссі в неоліті вказують рештки диких тварин з поселень Камінь Пінського та Власовці Іванівського районів Брестської області, де знайдено кістки лося, кабана, шляхетного оленя, тарпана, зубра, ведмедя, козулі [Исаенко, 1976а, с. 120]. Наявність решток таких великих і важко впольовуваних тварин як лось, тур, зубр, ведмідь, олень благородний, кабан свідчить, про значний досвід, вправність мисливців та досконалість їх зброї. Не виключено, що при цьому використовувались і такі знаряддя як гарпуни, сокири.

На основі етнографічних даних, наскельних малюнків, археологічних матеріалів дослідники дійшли висновку, що полювання часто проходило з участю собак, гоном, загоном, скрадом, з допомогою ловчих ям [Зализняк, 1991, с. 100–111], силець, петель тощо. Транспортними засобами віддавна слугували лижі, ручні нарти, човни. Мисливським озброєнням були луки зі стрілами, списи, гарпуни, дротики [Rimantiene, 1979, s. 66].

Древка стріл часто робилися з сосни, луки – із в’яза, сосни, ялини. Багато залишків луків мезолітичного та неолітичного часу знайдено на півночі Європи. Вони мали значні розміри, але найчастіше – просту конструкцію. В Барлебені (Німеччина) виявлено лук завдовжки 152 см. Прості луки довжиною 3,5 м знайдено на торфовищі Вис-І на Вичегді (початок Атлантикуму). їх внутрішній бік був зрізаний до плоского. Для закріплення тятиви у верхній частині вони мали отвір, у нижній – жолобок. Неолітичні луки довжиною від 125 до 182 см виявлено у Швейцарії. В них були зарубки для прикріплення тятиви, в центрі – потовщення. На неолітичному поселенні Сарнате (Литва) знайдено луки з ясена довжиною 57–144 см.

Наконечники стріл, окрім крем’яного вістря, іноді мали в бокових жолобах додаткові мікропластинки, які прикріплювалися природною смолою [Зализняк, 1991, с. 106–107]. В Данії виявлено стріли з дерев’яним потовщенням на кінці (подібними полювали на пушного звіра в Сибіру). Дерев’яні обпалені ромбоподібні наконечники відомі з неолітичного поселення Швентої [Rimantiene, 1979, s. 167]. На стоянці Нижнє Веретьє знайдено 18 стріл розміром від 58 до 65,5 см з біконічними потовщеннями на кінці. На одній з них є чотири пази із закріпленими в них мікрокамінцями. Такі ж пази трапляються і на кістяних наконечниках. В болотах Данії знайдено чотири стріли з трапецієподібними наконечниками з кременю.

Встановлено, що з часу фінального палеоліту (13–12 тис. років тому) і до початку атлантичного періоду наконечники виготовлялися з крем’яних пластинок. Пізніше вони змінюються трапецієподібними, які при влучанні в тварину давали шоковий ефект, а з близької відстані могли перебити ребро чи кістку. Крім того, вони мали розривну дію – дробилися на гострі скалки-кремінці [Нужный, 1984, с. 23–36].

На мезолітичній стоянці Нижнє Веретьє знайдено три соснові списи. При товщині 2,2–2,5 см вони мали довжину 2,7 м, 1,2 м, 1,45 м. На одному з них був паз довжиною 60 см. На неолітичному поселенні Сарнате в Литві знайдено ясенові та кленові списи довжиною 1,15 м, 1,2 м 1,8 м [Зализняк, 1991, с. 107].

Про ефективність дії мисливських знарядь свідчить майже цілий скелет тура, виявлений у мезолітичному шарі болота Віг (Данія). Два його ребра були пошкоджені. Одне зажило. Крім того, в лопатці був чималий отвір – напевне, від списа, а в грудній клітці виявлено три крем’яних наконечники стріл. Інший кістяк тура знайдено в Данії, в болоті Плейлерун. З’ясувалося, що у нього влучили трьома стрілами в правий бік, дев’ятьма – в лівий, однак тур утік від мисливців у болото, де й загинув. На стоянках Данії, Прибалтики виявлені черепи, лопатки диких свиней з ушкодженнями від наконечників стріл, списів, сокир.

Полювання гоном у лісовій зоні взимку проводилося на лижах по глибокому снігу. Коли тварини стомлювались, їх вбивали з луків чи списами з короткої відстані [Зализняк, 1991, с. 108].

О. Яневич довів, що при полюванні скрадом використовувалися маски тварин, наприклад оленів. Для цього на голові звіра залишали частину рогів та черепа, їх одягав на себе мисливець, підкрадаючись до стада [Яневич, 1990, с. 104].

Ловчі ями робили на звіриних стежках, інколи кількома колами. Такі ями виявлені в Ферневедер (Німеччина), їх діаметр дорівнював 100 см, а глибина становила 2,5–3 м. На дні вертикально ставилися гострі кілки, роги, кістки.

Безперечно, способи полювання визначалися місцевими природними умовами, традиціями й наявними об’єктами промислу.

На поселеннях ВНК знаходимо мікроліти (переважно трапеції, рідко трикутники), косі яніславицькі вістря та мікрорізцеві сколи, скребки для обробки шкір, ножі для розрізання м’яса. Трапеції та яніславицькі вістря зібрані на поселеннях Новосілки, Вижівка (див. табл. 2, табл. 3), Заслуччя, Горинка, Залухів, Хабарище, Рудня. На останньому Д. Нужним зібрано 105 яніславицьких наконечників [Нужний, 1992, с. 175]. Водночас на пам’ятках, розташованих ближче до русла Прип’яті (Тур, Люб’язь, Телковичі), які належать, вірогідно, до німанської культури, де і зараз багаті рибні місця, подібні мисливські знаряддя майже відсутні. Скребків тут теж мало і використовувалися вони, ймовірно, більше для обробки дерева. Натомість багато знарядь обробки дерева, кістки (сокири, тесла, струги, різці на великих відщепах тощо). Все це вказує на існування у жителів регіону двох дещо специфічних укладів господарства – у носіїв ВНК домінуючим могло бути мисливство, а рибальство менш розвинене, у творців НК – навпаки.

Неолітичне населення, як правило, оселялося біля заплав, стариць та інших зручних для рибальства місць. За спостереженнями М. Чернявського, в місцях, де береги були крутими, первісні люди могли на довший час зупинятися лише в мезоліті, неолітичних же пам’яток на таких ділянках узбереж немає.

Способи рибного лову були різними і залежали від місцевих умов, видів риб, традицій промислу. При цьому, можливо, широко застосовувалися човни, виготовлені за допомогою свердління, випалювання та стесування [Korobkowa, 1999, s. 140]. Неолітичні поселення Оболонь, Семки, Стрічено та інші розташовані на пологих сухих берегах перших надзаплавних терас, неподалік стариць, від яких і тепер залишилися плеса.

Знаряддями лову риби в зоні Полісся могли бути гарпуни, рибальські вудки з гачками, верші, ятері, сітки-плутанки тощо [Ляшкевіч, 1994, с. 70 –74]. Вони з’явилися ще на початку голоцену, а вдосконалилися впродовж епохи мезоліту. Так само і методи рибальства, розвиваючись і вдосконалюючись в попередній період, остаточно склалися в неоліті [Зализняк, 1991, с. 112; Этнаграфія Беларусі, 1989, с. 437; Ляшкевіч, 1994, с. 70–74, Ляшкевіч, 1999, с. 137–142].

Доволі часто на первісних торф’яникових стоянках знаходять човни. Давні рибальські гачки відомі зі стоянки Пуллі в Естонії [Зализняк, 1991, с. 111]. Багато гачків знайдено на стоянках культур Маглемезе, Свадборг та деяких інших. На пам’ятці Кунда їх виявлено аж 16. Багато подібних знахідок виявила експедиція В. Ісаєнка біля с. Камінь на р. Бобрик у Брестській області.

Найдавніша рибальська сітка знайдена на території Фінляндії. Методом С14 її датовано 7280 р. до н. е. (ранній Бореал). Поплавки (у формі трапецій) були виготовлені з соснової кори і мали отвори. Тягарці кам’яні, обплетені корою верби. Шнур теж плели з вербового лика. Сітку атлантичного періоду з очками діаметром 4,5 та 5,5 см знайдено і в Данії. На стоянці Швентої в Литві виявлено давні рибальські сітки з липового лика, очка яких мали діаметр від 2 до 12 см. Авторка розкопок Р. Рімантене вважає, що сітки були основним знаряддям лову [Rimantiene, 1979, s. 167].

На стоянці Свідзе в Латвії виявлено закол, який по С14 датується 4200 р. до н. е. Кілки були вбиті попарно, проміжки між ними закладені корою. В отворах стояли верші. В одній з них було знайдено кістки 17 щук. Подібні загорожі були відкриті і в гирлі р. Швентої в Литві. Окремі верші робилися з прутиків лози, інші обтягувалися сіткою.

Об’єктом рибного лову часто були щуки, соми, лящі, карпи. Кістки щуки переважають на багатьох стоянках (Сведборг, Кунда, Звідзе, Оса). її могли вбити гарпунами, острогами під час нересту та в інші періоди [Зализняк, 1991, с. 111–113; Ляшкевич, 2000, с. 60; Давня історія... 1997, с. 183–184; Щербуха, 1987, с. 51–52;Татаринов, 1973, с. 17,18; Рыбы СССР, 1969, с. 174].

Ряд авторів вважає, що рибальство в неоліті було на Поліссі більш розвинене, ніж полювання [Исаенко, 1976а, с. 120; Чарняўскі, 1979, с. 68], хоч прямих доказів наявності цього промислу ми не маємо. Можна вважати, що при різноманітних можливих у той час знаряддях лову – коші, верші, вудки з гачками, блешнями, ятері, остроги, топтухи, бредні, підсаки, нерети, неводи, сітки [Етнографія України, 1994, с. 270, 271], використовуваних в усі пори року, рибальство було надійнішим постачальником продуктів харчування, ніж мисливський промисел.

Лов риби дослідники вважають чоловічим заняттям [Давня історія..., 1997, с. 197; Археология..., 1987, с. 105], але участь у ньому, напевне, брали також діти і жінки. Вони могли допомагати плести сітки. Знахідки однозубих, двозубих кістяних гачків до вудок та складніших рибальських знарядь відомі в поселеннях неолітичних культур Полісся [Давня історія..., 1997, с. 183, 184]. За етнографічними даними, рибальські кістяні гачки в первісні часи використовувалися не лише для вудок. На шнур довжиною 15–20 м прив’язувалося багато шнурочків з гачками, на які наживлялися черв’яки. Таке знаряддя називалося кормаком. Взимку його опускали в ополонку, влітку використовували для лову риби з човна. Подібними до кормаків, але набагато довшими були перемети довжиною 100–200 м, на які підвішували до 200 гачків. Ставили їх уздовж берега або перетягували затоку кілька разів. На гачки чіпляли живців. Сітками ловили з човна під берегом, заганяючи рибу бовтами. Жаками (ятерями) рибу ловили взимку і влітку. Взимку використовували ще й «поледні»: з обох боків біля опущеної під кригу сітки робили ополонки, над якими розкладали вогнища, захищені куренями. Якщо потрапляла риба, – витягували сітку через ополонку [Борисенко, 1992, с. 31–35].

Л. Залізняк називає чотири способи лову риби мисливцями мезоліту лісової зони: лучіння (з човна вночі зі смолоскипами, гарпуном чи острогою), заколами з вершами, ставними сітками та тачковими снастями [Залізняк, 1994, с. 68, 69]. В неоліті ці засоби ще більше розвивалися та вдосконалювалися.

Напевне, існував динамічний зв’язок первісного населення з природним довкіллям, що впливало на характер його господарської діяльності. Дослідники слушно вважають, що тодішні суспільства обирали такі форми господарської діяльності, які забезпечували одержання максимального продукту [Долуханов, Пашкевич, 1977, с. 135–136; Титов, 1980, с. 29].

Вивчення історії рибальства в лісовій зоні України підтвердило, що рибальство та мисливство посідало головне місце в економіці тогочасного суспільства. А лов риби за допомогою човнів та сіток «знаменував кінець мезолітичного господарювання», в якому мисливство «пройшло шлях становлення та розвитку». На неолітичному Поліссі, яке дуже повільно переходило до відтворюючих видів господарювання, відбувалася інтенсифікація рибальства та мисливства. «В результаті ... вдалося перейти до більшої осілості, забезпечити своє відтворення і розширення у просторі, поліпшити умови існування» [Непріна, 1988, с. 32].

Значення рибальства зумовлювалося ще й кризою мисливства, що настала в мезоліті і тривала, напевно, в неолітичну епоху [Залізняк, 1988, с. 19]. Розвиток рибальства супроводжувався збільшенням кількості макролітів [Левенок, 1966, с. 93].

Отже, розквіт рибальства з використанням різноманітних засобів лову припадає на епоху неоліту в зв’язку з кризою мисливського господарства в лісовій зоні. Цей промисел стає надійним джерелом постачання харчових припасів.

Зовсім новим видом господарської діяльності населення ВНК було землеробство. Воно з’явилося на Поліссі, на нашу думку, в кінці V тис. до н. е. під впливом носіїв КЛСК. Цікаві міркування з цього приводу знаходимо у Я. Крука, С. Мілісаускаса [Кruk, Міlisauskas, 1999, s. 30, 31]. Подібні процеси відбувалися на Куявах (Польща) в 5400-3650 ВС (у датах каліброваних) [Сzerniak, 1994, s. 3]. Ці новації широко розповсюдилися серед тодішнього населення Правобережного (Волинського) Полісся і виявлені нещодавно на кераміці з басейну Ясельди, Піни – вже на території сучасної Білорусі (Мотоль, Глинно).

Основна кількість кераміки з відбитками зернівок культурних рослин походить із розкопаних Г. Охріменком пам’яток Новосілки, Оболонь, Коник, Крушники, на яких було відібрано 26 фрагментів посуду з гребінцево-накольчастим орнаментом. Ці поселення розташовані в межах Волинської, Рівненської та Житомирської областей. Г. Пашкевич визначила на них 8 відбитків культурних зернівок, результати цього дослідження подано у табл. 7. Ці фрагменти посуду належать до раннього та середнього періодів ВНК.

Таблиця 7

Відбитки зернівок на кераміці ВНК

Hаявність початкового скотарства в ті часи засвідчують лише опосередковані дані. Так, у межах перебування німанського неолітичного населення, на могильнику культури кулястих амфор біля селища Красносільське (Білорусь) знайдено кістки домашніх тварин: бика, свині, коня. На думку М. Чернявського, в III тис. до н. е. в німанській культурі, яка межувала на півдні з ВНК, виникає домашня відгодівля тварин. Скотарство могло бути запозичене і від більш ранніх культур енеоліту (люблінсько-волинської культури, лійчастого посуду, пізньотрипільської), не кажучи вже про можливі впливи КЛСК, досліджуваної нами на Волині [Чарняўскі, 1979, с. 69]. Такі навички, можливо, проникли сюди від києво-черкаської культури, де домашні тварини з’явилися в ранній період [Телегін, 1968, с. 209].

Рибальство й полювання, початкові форми землеробства та тваринництва могли істотно доповнюватися збиранням грибів і різноманітних ягід, на які багате Полісся, споживанням корінців, молюсків тощо. Як продукти харчування використовувалися жолуді дуба, горіхи ліщини, висушені корені очерету, рогозу [Исаєнко, 1976а, с. 120, 121].

Збиральництво на Поліссі теж, напевне, відігравало значну роль. Лікарські рослини, гриби, ягоди, горіхи збагачували раціон. Переносили їх, можливо, у спеціальних корзинах, кошиках, посудинах, плетених з лози, кори, лика. На мезолітичній стоянці в Литві було знайдено берестяну корзину [Зализняк, 1991, с. 111]. Рослинна їжа могла складати значну частину харчового раціону [Яневич, 1990, с. 107].

Криза мисливського господарства призвела до пошуків альтернативного способу добування їстівних припасів – рільництва, але бідність ґрунтів, непридатних для вирощування пшениці та ячменю, не дозволила перейти до нового господарсько-культурного типу (ГКТ). Ймовірно, населення ВНК довгий час вело мисливсько-рибальський ГКТ, що й простежуємо в утворенні порівняно великих поселень (Новосілки, Заслуччя, Оболонь) [Зализняк, 1989, с. 82, 84; Балакин, Нужный, 1990, с. 95; для порівняння: Черниш, 1973, с. 58; Залізняк, 1990, с. 10; Непріна, 1982, с. 4].

Отже, враховуючи невеликі розміри поселень ВНК, кількість жител на них, домінування в знаряддях з кременю виробів мисливського призначення (мікролітів до стріл, дротиків тощо), незначну густоту заселеності, можна зробити висновок про переважання мисливства у цього населення. Цей факт засвідчують і часті знахідки дрібних кісток тварин у житлах. Важливу, але допоміжну роль відігравали рибальство та збиральництво. Спроби носіїв волинської неолітичної культури вирощувати зернові і бобові у ранній та середній періоди розвитку успіху не мали. Причина невдачі – у бідності ґрунтів, недосконалості рільничих знарядь, невідповідності асортименту культурних рослин (пшениці, ячменю), де більш практичними є жито, овес, просо, горох.

Цей висновок підтверджується при вивченні поселень німанської культури правобережжя Прип’яті, де крем’яні знаряддя більш пов’язані з рибальством, і внаслідок великої ефективності цього господарства бачимо більші розміри поселень, насиченіший артефактами (кераміка, знаряддя) культурний шар, що пояснюється осілим способом життя, а значить, довгочасовістю поселень.

РОЗДІЛ 4. ПИТАННЯ ХРОНОЛОГІЇ ТА ПЕРІОДИЗАЦІЇ КУЛЬТУРИ

Питання хронології та періодизації неоліту Волинського Полісся досить важливі. Основою для їх вирішення є типологічний метод співставлення з добре датованими комплексами синхронних та суміжних культур, а також стратиграфічні спостереження.

За останнє десятиліття джерелознавча база волинської неолітичної культури значно зросла, в т. ч. завдяки роботам В. Коноплі, В. Оприска [Конопля, Оприск, 1991, с. 61–84] й Г. Охріменка. Крім того, застосування періодизаційно-хронологічних схем Д. Телегіна для пам’яток дніпро-донецької культури [Телегін, 1968, с. 199], В. Ісаєнка для неоліту Прип’ятського Лівобережжя [Исаенко, 1976а, с. 109–115; Исаенко, 1978, с. 37–42], М. Чернявського для німанської культури Білорусі [Чарняўскі, 1979, с. 75–79; Кеmpisty, Więckowska, 1983, s. 84], О. Титової для києво-черкаської культури [Титова, 1985, с. 15–16] – це завдання значно полегшується.

Отже, ВНК на півдні межувала з культурою лінійно-стрічкової кераміки, яка з’явилася з середини V тис. до н. е. [Охріменко, 1994а, с. 90–93; Пясецький, Охріменко, 1990, с. 69–79], на сході – з києво-черкаською культурою, межу з якою С. Балакін запропонував умовно по р. Тетерів [Охріменко, Телегін, 1982, с. 76], на північному сході – зі східнополіською, дослідженням якої займався В. Ісаєнко, на півночі – з німанською культурою, на заході – німанською та гжебикової кераміки (за Е. Кемпісти та Т. Віслянським) [Рrahistoria... 1979, s. 319–321; Czebreszuk, 1987, s. 185–196].

Такі культури поліського неоліту, як києво-черкаська, східно-поліська, волинська неолітична як складові дніпро-донецької культурної спільноти, мали близький господарський устрій та час існування, а також різноманітні контакти з оточуючими етноспільнотами. Так, між дніпро-донецькими племенами та землеробським населенням Правобережжя України – буго-дністровською та трипільською культурою – в різні періоди були тісні зв’язки та взаємні впливи. Як відомо, Д. Телегін розвиток ДДК поділив на три періоди [Телегін, 1968, с. 190–204]. На думку цього дослідника, ДДК першого і початку другого періоду синхронна поселенням середнього та пізнього етапів буго-дністровської культури (Самчинці, Саврань), заключні фази раннього Трипілля відповідали пізньому етапові другого періоду (II в) ДДК у Надпоріжжі [Телегін, 1968, с. 192]. У перший період ДДК на Південний Буг, у середовище носіїв БДК, з Подніпров’я проник гребінцевий орнамент [Там само, с. 191]. Ранній період трипільської культури відповідав етапові II дніпро-донецької культури [Телегін, 1968, с. 196], але в поліській зоні, зокрема на Київському та Житомирському Поліссі, контакти між неолітичним лісовим населенням та трипільським простежуються довше – в кінці III – на початку II тис. до н. е. (т. зв. пізнє Трипілля СТ-1). В кінці IV тис. до н. е. трипільське населення з’являється південніше Києва – на великій території, особливо в пізньотрипільський період. На межі Лісостепу та Полісся і далі на північ знаходимо або трипільські, або змішані пам’ятки трипільсько-поліського неолітичного типу (Луцьк–Гнідава, Голишів на Волині, Моства, Корма, гирло р. Васпаг на Житомирщині [Збенович, 1976, с. 32].

Побережжя Прип’яті теж було важливою контактною зоною для німанської, волинської неолітичної та східнополіської культур. У різні періоди тут відбувалося взаємопроникнення населення в ареал поширення іншої спільноти, тому було б доцільно скласти докладну карту цього регіону в неоліті із зазначенням періодів, культур і, можливо, пам’яток змішаного типу. Поки що можливе віднесення однієї і тієї ж пам’ятки до різних культур. Так, відомий дюнний пункт Сенчиці З. Сульгостовська та Е. Кемпісти відносять до типу Дубичай німанської культури [Кеmpisty, Sulgostowska, 1991, s. 54–55], а В. Ісаєнко не подає конкретного визначення кераміки Сенчиць [Исаенко, 1976а, с. 33]. Вона могла належати і до ВНК, тим більше, що загальновизнано ранню технологію її виготовлення, не властива пізнішій німанській.

Загалом погоджуючись із думкою В. Ісаєнка про великий вплив носіїв БДК на населення, яке стало на неолітичний шлях розвитку, все ж ставимо питання: як він міг поширюватися на такі віддалені території. Автор цієї тези наводить приклад з пам’ятки Камінь-ІІ, де знайдено «кістяні» мотики другого буго-дністровського типу [Исаенко, 1976а, с. 112, 113]. Крім того, тут, за його словами, виявлені уламки посуду з розмочаленою рослинною домішкою, як у середній фазі БДК [Там само, с. 113]. Вивчення наявних у комплексі нових матеріалів дасть можливість з’ясувати вплив БДК на Середнє Поприп’яття (де розташований названий пам’ятник Камінь-ІІ), так, як це зробила О. Титова для ілюстрації контактів БДК та києво-черкаської культури [Титова, 1990, с. 28–38].

Так само викликає певне застереження ще одна теза В. Ісаєнка, що в «західній частині басейну (Прип’яті), де ранній неоліт виступає яскравіше, простежується вплив лінійно-стрічкової кераміки (на фазі нотній)» [Исаенко, 1976а, с. 113]. Багаторічні роботи Г. Охріменка на цій території вагомих підтверджень такому припущенню ще не дали.

Наявні на Волинському Поліссі матеріали ВНК виказують її досить ранній вигляд, не виключено – вони були одночасні з найранішими пам’ятками Подніпров’я, а також східнополіської культури, ранній період якої В. Ісаєнко окреслює 4500-4200-3500-3300 рр. до н. е. В цей же час з’являються і пам’ятки західнополіського варіанту німанської культури [Исаенко, 1976а, с. 113-114].

Поділяючи думку Д. Телегіна, що існування ДДК окреслюється рамками – середина V тис. до н. е. – кінець III тис. до н. е. [Телегін, 1968, с. 190–203]. – можна підтримати припущення В. Ісаєнка про довший період існування ДДК на півдні Білорусі – до 1700 рр. до н. е. (східнополіської культури ДДС). Це ж саме можна сказати, переглядаючи кераміку стжижівської культури бронзового віку, де знаходимо елементи орнаменту ВНК [Свешников, 1990. – С. 68–74]. О. Титова розділяє неоліт Київщини на три періоди, а кожен з них – на два підперіоди. На її думку, пам’ятки києво-черкаської культури могли існувати з середини V тис. до початку другої половини ІІІ тис. до н. е. [Титова, 1985, с. 15].

На думку дослідників (Д. Телегіна, О. Титової, В. Ісаєнка, Г. Охріменка), поліський неоліт дніпро-донецької культурної спільноти був тривалим явищем. За даними В. Ісаєнка, на пам’ятці Юревичі пізньонеолітичні матеріали лежали поряд з уламками посуду, прикрашеними валиками, як у культурі багатоваликової Кераміки [Исаенко, 1976а, с. 112].

Другий період неоліту на Прип’ятському Лівобережжі, за В. Ісаєнком, тривав з 3500–3300 до 2500–2300 рр. до н. е. Таким він був і для німанських, і для східнополіських пам’яток. У цей період німанська культура регіону накопичує елементи прибалтійських культур, збільшується кількість нарізного декору, властивого Нарві, відчувається вплив Культури Лійчастого Посуду [Исаенко, 1976а, с. 115; Коśkо, 1990, s. 98]. Третій період – 2500-2300-1800-1700 рр. до н. е. відзначається появою плоскодонного посуду, штрихуванням поверхні виробів, шнуровими орнаментами [Исаенко, 1976а, с. 115].

М. Чернявський ранній дубичанський період німанської культури відносить до IV тис. до н. е. і відзначає подібність кераміки, зокрема пам’ятки Зацення (3580±60 рр. до н. е. ) до струмель-гастятинської та нарвської [Чарняускі, 1979, с. 76–78]. Цим же часом датують дослідники ранній період гжебикової кераміки Польщі [Там само, с. 77]. На середньому лисогірському етапі німанська культура [Кеmpisty, 1972, s. 411–478] перебувала під впливом КЛП [Jastrzębski, 1980. – S. 4–6: Коśkо, 1990. – S. 301], а з початком II тис. до н. е. її домінування припиняється внаслідок приходу носіїв культур шнурової кераміки [Чарняўскі, 1979, с. 78].

На думку М. Чернявського, німанська та гжебикова культури на території Польщі проіснували до середини II тис. до н. е. і дали початок тшинецько-комарівській культурі [Свєшніков, 1974, с. 19; Свєшников, 1974а, с. 111: Чарняўскі, 1979 – С. 78]. У формуванні цієї культури брали участь, напевно, і носії ВНК та СПК найпізніших пам’яток (див. табл. 7) [Охріменко, 1993а, с. 382; для аналогії: Неприна, 1976, с. 138].

Оскільки ВНК, маючи багато спільного в господарстві та матеріальній культурі з неолітичними пам’ятками Київського та Житомирського Полісся й східнополіською культурою, належала до ДДС, періодизаційні та хронологічні схеми Д. Телегіна, О. Титової, В. Ісаєнка взяті нами як відправні точки у з’ясуванні часових рамок волинської неолітичної культури. Підтверджують це і стратиграфічні спостереження, одержані з пам’яток у басейні Стиру.

Часові параметри неолітичних пам’яток Волинського Полісся якоюсь мірою можна визначати й за крем’яним інвентарем, враховуючи появу або розвиток знарядь, але найкраще простежувати його на керамічних виробах, тим більше, що для широких ареалів характерні певні ознаки, які дозволяють зробити деякі узагальнення.

Ранній період. У зоні ВНК, як і на сусідніх територіях, кераміка раннього періоду мала простіші форми виробів: конусовидні горщики з прямими стінками і гострим чи округлим дном, одноманітнішу й біднішу орнаментацію, що включала гребінцеві відбитки, паралельні прокреслені лінії, сітчасту штриховку, ряди невеликих ямок. У тісто виробів додавали багато рослинності, яка була тоді головним компонентом. Пісок та шамот домішувалися рідше. В той час, як посуд на суміжних територіях випалювався слабше, від чого отримували сірий або темний колір, випал посуду ВНК був завжди якісним і однорідним, що засвідчує золотисто-коричневий колір. Стінки робилися тонкі, на зламі однобарвні.

Наскільки ранній неоліт ДДС подібний на значній території його поширення (судячи з кераміки), свідчить опис матеріалів поселення Ігрень 8 у Надпоріжжі [Телегін, 1968, с. 37, 40]. Цей посуд тонкостінний, поверхня добре прогладжена. Орнаментований він гребінцем, прокресленими лініями, «сіткою». Ранній дніпро-донецькій кераміці, зазначає далі Д. Телегін, також притаманний жовтий з відтінками колір та розчеси гребінцем, переважно зсередини [Телегін, 1968, с. 37]. Вищенаведений опис характеризує і ранню кераміку ВНК, виявлену біля Рознич (урочище Токуча гора), Малої Осниці (урочище Кравцьова гора). Перша з пам’яток є поселенням, другий пункт – залишки житла. Датувати їх слід, напевне, другою половиною V тис. до н. е.

У середній період ВНК простежується збільшення асортименту посуду, видозміна форм, збагачення декору, натомість зменшується домішка рослинності, а більше додається піску. Цей компонент був якоюсь мірою знаком часу – він переважав у виробах таких енеолітичних культур Волині, як Зимне-Злота, маліцька, лійчастого посуду, кулястих амфор. Крім того, в глиняну масу домішувався шамот і рідко – дрібна жорства. Остання, як відомо, характеризує вироби бронзового віку. До речі, такий порядок зміни компонентів у кераміці в різні періоди притаманний і сусідній з півдня культурі лінійно-стрічкової кераміки.

До середнього періоду ВНК належать поселення Оболонь та Новосілки в середній течії Стиру.

Пам’ятки з гребінцево-накольчастою керамікою існували на Правобережжі Прип’яті досить довго, приблизно два з половиною тисячоліття, хоч пам’яток пізнього періоду виявлено мало. Це – Вітковичі Березнівського району Рівненщини, Щитинська Воля Ратнівського району Волинської області, Личижевичі, Мірабелі на правому березі Прип’яті близько впадіння в неї р. Тур та деякі інші.

Незначну кількість пізніших пам’яток ВНК можна пояснити появою в кінці III тис. до н. е. населення культури кулястих амфор [Каdrow, Szmyt, 1996, s. 103; Scibior, 1991, s. 61; Масhnik, 1991, s. 13] або шнурової кераміки городоцько-здовбицької культури, що призвело до формування стжижівської культури [Крывальцэвіч, 1999, с. 29]. Більш ранні носії Культури Лійчастого Посуду, як можемо судити з керамічних виробів, у великій кількості проживали на Поліссі (окрім Світязьких озер та басейну річок Турії, Стиру, Прип’яті), а добросусідські стосунки носіїв КЛП з ВНК виявилися в запозиченні населенням КЛП елементів орнаменту ВНК – гребінця, відтисків нахиленої палички, що спостерігаємо на матеріалах з поселень КЛП Побужжя – Бужанка, Зимне, Надстир’я – Оболонь, Новосілки, Коник.

Можливо, були й інші причини звуження ареалу поширення ВНК і переселення носіїв культури у важкодоступні болотисті місця, зокрема у Поприп’яття. Одним з таких «острівців» проживання етногруп були піщані підвищення біля сіл Личижевичі, Мірабелі. На огляді кераміки з цих пам’яток зупинимося докладніше. Найбільш характерними її ознаками є незначна домішка рослинності, багато жорстви паленого кременю, граніту та інших порід. При збереженні традиційних елементів декору та форм виробів основним компонентом кераміки стає жорства, не виключено, що частина цих посудин ангобувалася.

Уламки посуду з Личижевичів та Мірабелів відзначаються міцністю, товстостінністю, темним або коричневим кольором. Зовнішня та внутрішня поверхня рівні, інколи зі слідами розчесів гребінцем. Декор складався з гребінця, рядів насічок, ямок, «сітки», «копитець», відтисків палички з намотаним на неї шнуром, що не властиве ВНК. На виробах помітне домінування горизонтальної зональності.

Графічно реставрований виріб з Віткович мав півсферичну форму, округле дно, а в тісті – домішку жорстви і мало рослинності.

Ще один пізньонеолітичний пункт відкритий В. Пясецьким на пам’ятці Корма І, де знайдено розвал горщика, що мав домішку трави, дрібно товченого кварцу та плоске дно і рівні вінця. В тому ж шарі знайдено велику частину трипільського кратера та прясло з орнаментом із «копитець», хоч технологія його виготовлення, напевно, «трипільська». Весь цей одночасовий комплекс датовано ранньоенеолітичним часом – III тис. до н. е. [Залізняк, Балакін, Охріменко, 1987, с. 64–72].

Таким чином, ранньому періодові ВНК притаманні конусоподібні горщики з прямими стінками та гострим чи округлим дном, орнаментом з гребінцевих відбитків, паралельних прокреслених ліній, насічок, сітчастої штриховки, рядів відтисків округлою нахиленою паличкою. Рослинна домішка в глиняній масі є основною.

Середній період відзначається більшою різноманітністю форм горщиків (біконусоподібні, профільовані), орнаментика попереднього періоду зберігається, в тісті збільшується частка піску за рахунок зменшення органіки. Шамоту в ранньому та середньому періодах додавали мало.

Кераміці третього, пізнього, періоду притаманна мінімальна домішка рослинності та збільшення жорстви та піску. Форми кераміки та орнаментика зберігаються з попередніх періодів [Охрименко, 2000, с. 59, 60].

Отже, можна запропонувати такі хронологічні рамки пам’яток Волинської неолітичної культури: ранній період – 4500-3300 рр. до н. е. , середній період – 3300–2500 рр. до н. е. , пізній період – 2500–2000 рр. до н. е.

За новішими хронологічно-періодизаційними системами, які спираються на датування методом С14, пам’ятки ДДС розподіляються на три періоди: ранній, середній і пізній. Початок їх існування відноситься до 6500 р. до н. е. (СаlВС), а зникнення – 2900 рр. до н. е. [Телегин, 2000, с. 79, 80]. Пам’ятки волинської неолітичної культури охоплюють наступні періоди: ранній – 5600–4800 рр. до н. е., середній – 4800–4000 рр. до н. е., пізній – 4000–3200 рр. до н. е.

ВИСНОВКИ

Отже, у VI – IV тисячоліттях до Р.Х. на заболочених і вкритих лісами низинах Полісся перебувала мисливсько-рибальська людність волинської неолітичної культури.

До 80-х років на Поліссі були знані лише окремі неолітичні пункти, а матеріали надходили з поверхневих зборів або випадково з різночасових пам’яток, проте за останні роки стан справ різко змінився. Широкомасштабні розвідки (переважно в Рівненській та Волинській областях) дозволили відкрити перспективні для вивчення поселення, а проведені на них дослідження дали значні та різноманітні археологічні матеріали, які уможливили висвітлення багатьох сторін життєдіяльності носіїв волинської неолітичної культури, та дали змогу побачити цей регіон у контексті загальноєвропейських неолітичних процесів.

На Західному Поліссі відомо більше 100 пам’яток з гребінцево-накольчастою керамікою, які відносимо до волинської неолітичної культури дніпро-донецької етнокультурної спільноти. На п’яти з них – Великий Мідськ, Новосілки, Оболонь, Коник, Крушники, Вижівка проводилися розкопки.

Аналіз одержаної під час розкопок та зборів кераміки, а також порівняння її зі спорідненими культурами дніпро-донецької культурної області дозволили простежити періодизацію та хронологію пам’яток волинської неолітичної культури. Кераміка ВНК чітко розподіляється на три періоди – ранній, середній та пізній. Виробам раннього періоду (Розничі, Карасин, Шепель, Сенчиці) властива досить значна домішка рослинності в тісті, невелика – піску, шамоту. Орнамент складається з гребінцевих відтисків, рядів овальних вдавлень, прокреслених ліній, сітки. Форма горщика конусовидна при гострому дні. Пам’яток цього часу мало. Вироби середнього періоду мають меншу домішку рослинності, а більше піску (Новосілки, Оболонь, Крушники та інші). Часто вживаним стає декор з рядів насічок, відтисків нахиленої палички – «копитець». Форми виробів ускладнюються – більше стає профільованих. Визначальною ознакою посуду пізнього періоду є незначна домішка рослинності за рахунок збільшення жорстви. Орнаментація та форми посуду переважно зберігаються з попереднього періоду. Пам’яток цього часу мало – Щитинська Воля, Личижевичі, Мірабелі та деякі інші. Для визначення хронологічних рамок раннього періоду використано хронологічно-періодизаційні схеми суміжних культур. За всіма ознаками кераміка із Рознич, Шепля, Карасина досить рання і належить до середини V-го тис. до н. е. Найпізніша ж кераміка датується кінцем енеоліту – початком бронзового віку. Це простежується за контактами носіїв ВНК з носіями населення лійчастого посуду (Новосілки, Оболонь), яка існувала на цій території в кінці ІІІ-го тис. до н. е., з пізнім трипіллям (Крушники, Корма та інші) і по тому, що орнаментація ВНК трапляється на кераміці КЛП Побужжя (Бужанка, Зимно, Маркостав), стжижовської та навіть тшинецької культур. Маємо й стратиграфічні дані про умови залягання неолітичних матеріалів нижче енеолітичних та бронзового віку (Осова, Коник, Новосілки, Оболонь).

Ареал поширення пам’яток ВНК був виключно важливою контактною зоною в різні періоди її існування. З середини V-го тис. до н. е. носії ВНК мали господарські стосунки з населенням культури лінійно-стрічкової кераміки, наслідком яких була рання поява рільництва на Поліссі, на півночі – з прабалтським населенням німанської культури.

Місцями розташування поселень та стоянок ВНК були борові, перші, другі надзаплавні тераси, піщані дюни над озерами, важкодоступні місця, високі пагорби близько боліт.

Кераміка ВНК своєрідна: тонкостінна, коричнева, декорована відтисками гребінця, нахиленої палички, насічками, лініями, сітчастим штрихуванням. Крем’яний інвентар значної частини поселень має яніславицький вигляд. Мезолітичне яніславицьке населення перейшло в неолітичну, керамічну фазу розвитку (Л. Залізняк), але субстратом ВНК було, напевне, й інше населення, що залишило після себе пам’ятки типу Вижівка. Носії культур кулястих амфор, шнурової кераміки, на думку Д. Телегіна й Г. Охріменка, зменшили ареал проживання цього населення, але частина його дожила до початку ІІ-го тис. до н.е.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Антонович В. Б. Археологическая карта Волынской губернии // Труды XI археологического съезда. – М., 1901. – Т. 1, с. 1–132.

2. Археологічні пам’ятки Прикарпаття і Волині кам’яного віку. – К.: Наук. думка, 1981. – Т. 1. – 308 с.

3. Археология Прикарпатья, Волыни и Закарпатья. Каменный век. – К.: Наук. думка, 1987. – 130 с.

4. Балакин С. А., Нужный Д. Ю. Хозяйственно-экономическое развитие в голоцене и проблемы археологических критериев мезолита // Каменный век на территории Украины. – К.: Наук. думка, 1990, с. 90–101.

5. Баландин Р. К., Бондарев Л. Г. Природа и цивилизация. – М.: Мысль, 1988. – 391 с.

6. Борзияк И., Дергачев В. Новый тип неолитических памятников в Молдавии // Археологические исследования на Украине в 1978–1979 гг. – Днепропетровск, 1980, с. 36-37.

7. Борисенко В. Етнографічна експедиція на Полісся 1934 року // Родовід. – 1992. – № 3, с. 31–35.

8. Брей У., Тремп Д. Археологический словарь. – М.: Прогресс, 1990. – 366 с.

9. Бунатян К. П. Про періодизацію історії первісного суспільства // Археологія. – 1989. – № 1, с. 6–19.

10. Гаскевич Д. Л. Віта-Поштова – найсхідніше поселення з матеріалами дунайської неолітичної культури // Археологічні відкриття в Україні 1997–1998 pp. – К.: Ін-т. археології, 1998. – С 11–13.

11. Гаскевич Д. Л., Гавриленко І. М. До походження дніпро-донецького неоліту лісостепового Подніпров’я // Археологія. – К.: Наук. думка, 2000. – Вип. 1, с. 81–93.

12. Гладких М. І. Соціально-економічна інтерпретація пізньопалеолітичних жител та поселень // Археологія. – 1989. – № 4, с. 19.

13. Гладких М. І., Станко В. Н. Мистецтво та світогляд пізньопалеолітичної людини // Археологія. – 1996. – № 3, с. 39–50.

14. Давня історія України. – К.: Наук. думка, 1997. – Т. 1. – 558 с.

15. Даниленко В. Н. Неолит Украины. – К.: Наук. думка, 1969. – 258 с.

16. Етнічна історія давньої України. – К.: Друкарня президії HAH України, 2000. – 278 с.

17. Журавльов О. П., Котова О. М. Тваринництво неолітичного населення України // Археологія. – К.: Наук. думка, 1996. – Вип. 2, с. 3–17.

18. Зализняк Л. Л. Мезолит Юго-Восточного Полесья. – К.: Наук. думка, 1984. – 118 с.

19. Залізняк Л. Л. Про багатоваріантність розвитку привласнюючої економіки // Проблеми історії та археології давнього населення України. – К.: Наук. думка, 1989а. – С 74–75.

20. Залізняк Л. Л. Реконструкція первісних суспільств за їх господарсько-культурним типом // Археологія. – 1990. – № 4, с. 1–12.

21. Залізняк Л. Л. Передісторія України X-V тис. до н. е. – К.: Наук. думка, 1998. – 317 с.

22. Залізняк Л. Л., Балакін С. А. Яніславицькі культурні традиції в неоліті Правобережного Полісся // Археологія. – К.: Наук. думка, 1985. – Вип. 49, с. 41–49.

23. Залізняк Л. Л., Балакін С. А., Охріменко Г. В. Неолітичне поселення Корма-І та Крушники на Житомирщині // Археологія. – К.: Наук. думка, 1987. – Вип. 58. – С 64–73.

24. Залізняк Л. Л., Пясецький В. К. Неолітичне поселення в гирлі р. Злобич на Житомирщині // Археологія. – К.: Наук. думка, 1980. – Вип. 34, с. 75–82.

25. Захарук Ю. М. Культура лінійно-стрічкової кераміки // Археологія УРСР. – К.: Наук. думка, 1971. – Т. 1, с. 96–104.

26. Збенович В. Г., Пашкевич Г. А., Янушевич З. В. Культурные растения Юго-Запада СССР по палеоботаническим исследованиям // Археологія. – К.: Наук. думка, 1980. – Вип. 34, с. 110–113.

27. Исаенко В. Ф. Некоторые произведения искусства неолитической эпохи Полесья // Тезисы докладов к конференции по археологии Белоруссии. –Минск: Изд-во АН БССР, 1963, с. 46–52.

28. Исаенко В. Ф. Археологическая карта Белоруссии. – Минск: Полымя, 1976. – Вып. 3. – 150 с.

29. Исаенко В. Ф. Неолит Припятского Полесья. – Минск: Наука и техника, 1976а. – 127 с.

30. Исаенко В. Ф. Хронология неолита Южной Белоруссии // Краткие сообщения. – 1978. – № 153, с. 37–42.

31. Колосов Ю. Г., Телегін Д. Я. Вивчення кам’яного віку на Україні (деякі підсумки та завдання) // Археологія. – К.: Наук. думка, 1978. – Вип. 26, с. 20–34.

32. Конопля В. М. Нові пам’ятки гребінцево-накольчастої кераміки на території Західної Волині // Минуле і сучасне Волині. – Луцьк, 1988, с. 98–99.

33. Конопля В. М., Оприск В. Г. Археологічні пам’ятки Волині (Рожищенський район). – Луцьк, 1991. – 86 с.

34. Костенко Ю. В., Титова О. М. Неолітичні пам’ятки на р. Трубіж // Археологія. – К.: Наук. думка, 1988. – Вип. 64, с. 56–68.

35. Кухаренко Ю. В. Первобытные памятники на территории Полесья // САИ. – 1962. – Вып. Б 1-18. – 24 с.

36. Кучінко М. М., Охріменко Г. В. Археологічні пам’ятки Волині. – Луцьк: Вежа, 1995. – 167 с.

37. Ляшкевич Э. Ихтиофауна стоянок каменного и бронзового веков Беларуси // Ад неалітызацыі да пачаткаў эпохі бронзы. Культурные змены ў міжрэччы Одры і Дніпра паміж VI–II тыс. да н. э. – Брэст, 2000, с. 35–60.

38. Майданець І. М., Стольна Т. Л., Охріменко Г. В. Елементи духовної культури неолітичного населення Волині // Минуле і сучасне Волині. – Луцьк, 1990. – С 7–9.

39. Мацкевой Л. Г. Культура гребенчато-накольчастой керамики // Археология Прикарпатья, Волыни и Закарпатья. Каменный век. – К.: Наук. думка, 1987, с. 109-114.

40. Мерперт Н. Я. Миграции в эпоху неолита и энеолита // СА. – 1978. – № 3, с. 9–29.

41. Михайлова Н. Г. Тотемістичний культ оленя. Обряд // Археологія. – 1998. – № 3, с. 65–76.

42. Неприна В. И. Неолит ямочно-гребенчатой керамики на Украине. – К.: Наук. думка, 1976. – 143 с.

43. Непріна В. І. До вивчення неолітичної доби на території Північно-Східної України// Археологія. – К.: Наук. думка, 1982. – Вип. 41, с. 3–15.

44. Непріна В. І. Становлення та розвиток рибальства на території України // Археологія. – К.: Наук. думка, 1988. – Вип. 64. – С 28–33.

45. Неприна В. И. Некоторые задачи изучения неолитической эпохи на Украине // Проблеми історії та археології давнього населення України. – К.: Наук. думка. 1989, с. 153–154.

46. Нужный Д. Ю. Об использовании острий и геометрических микролитов // Материалы каменного века на территории Украины. – К.: Наук. думка, 1984, с. 22–36.

47. Нужний Д. Ю. Розвиток мікролітичної техніки в кам’яному віці. – К.: Наук. думка, 1992. – 185 с.

48. Охрименко Г. В. Разведки на Волыни // АО 1979. – М.: Наука, 1980, с. 320.

49. Охрименко Г. В. Раскопки у с. Великий Мидск // АО 1980. – М.: Наука, 1981, с. 297.

50. Охрименко Г. В. Раскопки жилищ каменного века на Волыни // АО 1981. – М.: Наука, 1983, с. 303.

51. Охрименко Г. В. Поселение Оболонь // АО 1984. – М.: Наука, 1986а, с. 322.

52. Охрименко Г. В. Исследования неолита на Волыни // АО 1985. – М.: Наука, 1987, с. 387–388.

53. 113. Охрименко Г. В. Исследования поселения Ровно // АО 1986. – М.: Нау­ка, 1988, с. 329.

54. Охріменко Г. В. Господарство носіїв волинської неолітичної культури // Велика Волинь. – Рівне, 1991. – С 8–11.

55. Охріменко Г. В. Дослідження волинської неолітичної культури // Минуле і сучасне Волині. – Луцьк, 1992а, с. 36–38.

56. Охріменко Г. В. Вивчення неоліту Західноукраїнського Полісся // Велика Волинь. – Житомир, 1993, с. 27–28.

57. Охріменко Г. В. Про крем’яний інвентар волинської неолітичної культури // Час, помнікі, людзі. Памяці рэпрасаваных архэолагау – Менск, 1993в. – C. 92–95.

58. Охріменко Г. В. Неоліт Волині. – Луцьк: Де Марк, 1994. – Ч. 1. – 119 с

59. Охріменко Г. В. Особливості кераміки волинської неолітичної культури // Житомир в історії Волині і України. – Житомир, 1994а, с. 90–93.

60. Охріменко Г. В. Духовна культура неолітичного населення Прип’ятського Полісся // Історія релігій в Україні. – Львів: Логос, 1999а. – Кн. II, с. 24–30.

61. Охріменко Г. В. Хронология и периодизация волынской неолитической культуры // Хронология неолита Восточной Европы. – Санкт-Петербург, 2000, с. 59–60.

62. Охріменко Г. В. Волинська неолітична культура. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2001. – 152 с.

63. Пашкевич Г. О., Охріменко Г. В. Матеріали до вивчення неоліту Волині. – К.: Препринт, 1990. – 48 с.

64. 152. Пелещишин М. А. Неолітичне поселення біля м. Винники // Археологічні дослідження Винниківського краєзнавчого музею за 1991 р. – Винники, 1991, с. 1–14.

65. Першиц А. И., Монгайт А. Л., Алексеев В. Т. История первобытного общества. – М.: Высш. шк., 1982. – 223 с.

66. Свєшніков І. К., Нікольченко Ю. М. Довідник з археології України. Рівненська область. – К.: Наук. думка, 1982. – 113 с.

67. Телегін Д. Я. Дніпро-донецька культура. – К.: Наук. думка, 1968. – 258 с.

68. Телегін Д. Я. Про номенклатурний список крем’яних виробів доби мезоліту-неоліту // Археологія. – К.: Наук. думка, 1976. – Вип. 19, с. 21–45.

69. Телегін Д. Я. Про роль носіїв неолітичних культур Дніпро-Двинського регіону в етногенетичних процесах: балти і слов’яни // Археологія. – 1996. – № 1, с. 30–40.

70. Телегин Д. Я., Титова Е. Н. Поселения днепро-донецкой этнокультурной общности эпохи неолита. – К.: Наук. думка, 1998. – 142 с.

71. Тимофеев В. И. К проблеме западных связей неолита лесной зоны // Ад неалітызацыі да пачаткаў эпохі бронзы. Культурные змены ў міжрэччы Одры і Дніпра паміж VI–II тыс. да н. э. – Брэст, 2000, с. 19–20.

72. Титова Е. Н. Неолит Среднего Поднепровья. Культурно-хронологическая характеристика: Автореф. канд. дисс. – К., 1985. – 16 с.

73. Титова О. М. Місце пам’яток Середнього Подніпров’я в неоліті України // Праці Центру пам’яткознавства. – К., 1992. – Вип. 1, с. 107–118.

74. Титова О. М. Технологія виготовлення та інші форми неолітичного посуду Середнього Подніпров’я // Праці центру пам’яткознавства. – К., 1993. – Вип. 2, с. 98–107.

75. Титова О. М. Пам’ятки неолітичного мистецтва // Праці центру пам’яткознавства. – К., 2001. – Вип. 3, с. 166–176.

76. Чарняускі М. М. Неоліт Беларускага Панямоння. – Мінск: Навука і техніка, 1979. – 141 с.

77. Brzozowski J. Kultura ceramiki wstęgowej rytej na Lubelszczyznie // Archeologiczne listy. – 1988. – №3, s. 7–13.

78. Cynkalowski A. Materiały do pradziejów Wołynia і Polesia Wołyńskiego. – Warszawa, 1961. – 265 s.

79. Fitzke J. Odkrycie ziemianek starszej ceramiki wstęgowej w Łucku // Sprawodzania Polskiej Akademii umijętności. – Krakow, 1937. – Т. XLII. – № 8, s. 231–232.

80. Hensel W. Polska starożytna. – Wrocław: Wydawnictwo PAN, 1973. – 556 s.

81. Kempisty E. Materiały tzw. kultury ceramiki gzebykowodolkowej z terenu Mazowsza і Podlasia // Wiadomości Archeologiczne. – 1972. – T. XXXVIII. – Z. 4, s. 411–478.

82. Kozłowski S. K., Kozłowski J. K. Epoka kamienia na ziemiach Polskich. – Warszawa: PAN, 1977. – 387 s.

83. Korzętkowska U. Chronologia kultur neolitycznych Polski w świetle dat radiowęglowych // Archeologiczne listy. – 1985. – № 1, s. 1–8.

84. Kruk J. Gospodarka w Polsce południowo-wschodniej w V–III tysiącioleciach p. n.e. – Wroclaw: Ossolineum, 1980. – 363 s.

85. Kruk J., Milisauskas S. Rozkwit i upadek społeczeństw rolniczych neolitu. Kraków: Poligrafia, 1999. – 403 s.

86. Kulczycka-Leciejewiczowa A. Początki osadnictwa plemion naddunajskich na ziemiach Polskich // Prahistoria ziem Polskich. – Wrocław: Wydawnictwo PAN, 1979. – T. II, s. 19–157.

87. Machnik J. Stosunki kulturowe w Europie srodkowo-wschodniej na przełomie neolitu i epoki brązu // Schyłek neolitu і wczesna epoka brązu w Polsce srodkowo-wschodniej. – Lublin: Druk UMCS, 1991, s. 13–23.

88. Pavuk J., Śiska S. Neoliticke a eneolitike osidlenie Slovenska // Slovenska archeologia. – 1971. – № 2, XIX, s. 319–364.

89. Prahistoria ziem Polskich. – Wroclaw-Warszawa, 1979. – Т. ІІ. – 452 s.

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ

АО – Археологические открытия

БДК – буго-дністровська культура

ВНК – волинська неолітична культура

ВРХ – велика рогата худоба

ДДК – дніпро-донецька культура

ДДС – дніпро-донецька спільнота

КЛП – культура лійчастого посуду

КЛСК – культура лінійно-стрічкової кераміки

КСИА – Краткие сообщения института археологии АН СССР

КСИИМК – Краткие сообщения института истории материальной культуры

КЧК – києво-черкаська культура

МИА – Материалы и исследования по археологии СССР

НК – німанська культура

СА – Советская археология

СПК – східнополіська культура