| Футурологічні концепції Ф. Фукуями
Зміст
Вступ
Розділ І. Життєвий шлях ф. фукуями та його наукова діяльність
Розділ ІІ. Концепції історичного розвитку суспільства за ф. фукуямою
Висновки
Список використаних джерел
З другої половини XX століття одним з результатів розвитку науки стало виділення в окрему галузь знання прогностики. Предметом нової галузі знання стало вивчення майбутнього. В філософській, соціологічній літературі нова галузь знань одержала назву соціальне прогнозування, а на Заході-футурологія.
Футурологія - (від лат. futurum - майбутнє, греч. - logos - наука) галузь знання, що досліджує і що конструює майбутнє. Футурологія стала формуватися в кінці 60-х років XX століття. Поняття футурологія запропоноване в 1943 році німецьким соціологом Отто Флейтгеймом, який назвав так деяку надкласову філософію майбутнього. В 60-х роках у зв'язку зі спробами підвести теоретичну базу під практику прогнозування, поняття футурологія знаходить широке розповсюдження в наукових, філософських і соціологічних колах Заходу і використовується в наукових працях і публіцистиці. На Заході в багатьох країнах створені спеціальні наукові центри, що займаються футурологічними дослідженнями. Вивченням майбутнього займаються в США - Гудзонівський і Гуверівський інститути, Центри вивчення майбутнього є в Портлендському, Принстонському і Каліфорнійському університетах, Інститут зовнішньополітичних досліджень при Пенсільванському університеті, Інститут світового порядку в Нью-Йорці та ін., в ФРН - Інститут Макса Планка і Товариство досліджень майбутнього, в Франції - центр Фотюрибль, в Англії - Комісія найближчих 30 років та ін. З 70-х років провідне становище в футурології зайняв Римський клуб, а в 1974 році створена Всесвітня федерація досліджень майбутнього. Футурологією розробляються найрізноманітніші моделі майбутнього: постіндустріальне суспільство, суперіндустріальне суспільство, суспільство Третьої Хвилі, технотронне суспільство, постреволюційне суспільство, кібернетичне суспільство тощо.
В футурології на Заході та в соціальному прогнозуванні на Сході важливе місце відводиться політичному прогнозуванню. Політичне прогнозування - це розробка уявлення про становище, функціонування і напрямки змін соціально-політичних систем в різні періоди в майбутньому. Об'єктом такого роду прогнозів можуть бути функціонування і розвиток різноманітних політичних систем, починаючи від всесвітньої макросистеми політичних відносин і до політичних систем різноманітних країн і їх політичних установ, політичних партій, конкретних ситуацій та ін. Політичне прогнозування виконує ряд найважливіших функцій: по-перше
, дає інформацію про майбутнє; по-друге
, визначає можливі й оптимальні шляхи, засоби і способи досягнення поставленої мети; по-третє
, активно впливає на формування майбутнього. Політичне прогнозування здатне давати вірогідну інформацію npo перспективи розвитку соціально-політичних процесів лише тоді, коли в основі прогностичного дослідження майбутнього соціально-політичної системи лежить наукова методологія, а саме, принципи пізнання об'єктивної реальності світу, діалектичної суперечливості та альтернативності розвитку суспільства.
Говорячи про соціально-політичні прогнози в футурології, не можна не помітити проблем і труднощів, з якими зустрічаються західні політологи і футурологи. Їх можна докоряти у відносно слабкій розробленості деяких політичних проблем, в розрізненості і фрагментарності футурологічних концепцій, в ідеологічній упередженості, в політичній наївності та примітивізмі світоглядних і загальнометодологічних настанов тощо.
Щодо актуальності
цієї теми, крім наведеного вище слід зазначити особливу важливість прогнозів Фукуями щодо України. Ф. Фукуяма називає позиції США в Іраку, щодо Косова, щодо вступу України і Грузії в НАТО та ПРО в Європі "великими помилками", втратою морального авторитету Америки і дискредитацією "чудової справи поширення демократії". Він стверджує у американському часописі, що з точки зору подій у Грузії і "розповзання цієї кризи", колишня відмова України від ядерної зброї виглядає, щонайменше, "недалекоглядною", і насамперед "з точки зору реальних інтересів міжнародної безпеки". Тоді головні ініціатори ядерного роззброєння Києва, на думку Ф. Фукуями, проігнорували небезпеку дестабілізації в рамках "колишньої радянської системи".Ф. Фукуяма також вважає, що сьогодні було б недалекоглядно для США і Європи "встрявати у воєнний конфлікт із Росією задля України і Грузії" [14].
Відомий політолог також сумнівається, що "членство України в НАТО є ефективною гарантією для Києва", бо фактично ніхто з нинішніх головних членів НАТО не готовий "посилати свої легіони на захист України у разі її територіальної сварки з Росією. Але уявіть собі, тримала б нині Україна кілька ядерних ракет з її радянського запасу, тоді б розмова про російський тиск, не кажучи вже про напад Росії, не мала б сенсу".Ф. Фукуяма завершує свою статтю словами: "якщо Америка і Європа в кінцевому результаті опиняться в стані війни на території України, то вони, напевне, жалкуватимуть про день, коли демонтовані українські ядерні боєголовки були відправлені назад до Росії з волі Вашингтона" [6].
На думку Ф. Фукуями, Україна не повинна гратися з цією моделлю, яка називається "авторитарна модернізація" - це швидка модернізація при авторитарній уряді, - тому що, на його погляд, це формула якраз для поганого управління, для корупції, для криміналізації, в принципі, економіки. Він вважає, що в умовах, які склалися, потрібна демократія для того, щоб зростання пішло, адже без підзвітності урядових представників, діячів, неможливо буде подолати корупцію, і абсолютно неможливо буде впоратися з цими закулісними маніпуляціями політиків і промисловості, якщо не буде вільних ЗМІ, обговорень, якщо не буде можливості, щоб звичайні люди, громадяни, могли втрутитися - ось у цьому полягає демократія. Він вважає, що демократія дуже важлива для того, щоб успішно йшов економічний розвиток України.
По його словам загроза Україні виходить не з боку НАТО, і не так навіть з боку Росії. Загроза виходить з самої України. Якщо спробувати визначити, в чому сенс і фокус цієї загрози, о це напевно у спайці, в союзі, в альянсі великої політики, великого бізнесу та організованої злочинності, корупції [3].
Мета
- проаналізувати футурологічні концепції Ф. Фукуями.
Виконання мети зумовило наступні завдання
:
проаналізувати наукову діяльність Френсіса Фукуями;
розглянути історичний розвиток суспільства за Фукуямою;
розкрити вплив ідеології на розвиток суспільства;
охарактеризувати основні напрямки футурологічних концепцій Фукуями;
вияснити найхарактерніші особливості праць "Кінець історії" та "Великий крах";
розглянути США у контексті глобального розвитку цивілізації кінця XX початку XXI ст.;
Об’єктом
даної роботи є наукова діяльність Ф. Фукуями.
Предметом
курсової роботи є футурологічні концепції Ф. Фукуями.
Ступінь опрацювання теми.
При підготовці дослідження нами було опрацьовано широке коло джерел і наукової літератури з даної тематики, завдяки чому вдалося сформувати основні концептуальні напрямки у Френсіса Фукуями.
Френсіс Фукуяма відомий не тільки книгами але й частими статтями в найпопулярніші світові видання. Завдяки ним, ми змогли зрозуміти його ставлення до сучасної ситуації у світі, стаття про вибори президента Америки була дуже доцільною при написанні цьої роботи.
Також проблематику футурологічних концепцій Ф. Фукуями розглядали М. Лебедєва [4], яка не погоджується з Ф. Фукуямою у багатьох аспектах його теорій. А. Цофнас [22], який написав критику на погляди Фукуями, сперечався з економіко - ідеологічним розумінням історії Ф. Фукуями. На його думку двох орієнтацій надто мало, щоб побудувати адекватну модель у сучасній філософії історії.
Звісно ж більша частина літератури написана рукою самого Фукуями, так як тематика зобов’язує. Але слід зазначити, що робота А. Тойнбі "Постижение истории" [7] дає нам більше розуміння теорій Фукуями. Його видатні досягнення в плані загальної концепції світової історії, у виділенні цивілізації як особливого початку, у визнанні плюралізму світової історії та ролі вивчення динаміки різних товариств була для Ф. Фукуями незамінною допомогою у написанні своїх статей.
У поясненні життєвого циклу цивілізацій А. Тойнбі багато в чому спирався на ідеї про "творчої еволюції" і "життєвому пориві", що визначають саморуху суспільства, про релігії і моралі як двох засадах цієї еволюції. Ці фактори і стали визначальними у його концепції цивілізації - до зменшення впливу ролі господарської діяльності або держави в плідному розвитку суспільства.
Структура роботи.
Робота складається із вступу, трьох розділів, загальних висновків і списку використаних джерел.
В першому розділі розглядаються біографічні дані та наукова діяльність Ф. Фукуями. Коротка характеристика його праць.
В другому розділі автор розглядає концепції історичного розвитку суспільства.
В третьому розділі автор аналізує США у контексті глобального розвитку цивілізації кінця XX початку XXI ст.
Френсіс Фукуяма (анг. Francis Fukuyama, народився 27 жовтня 1952 р) - впливовий американський філософ, політичний економіст і письменник. Народився Чикаго у сім’ї вчених-суспільствознавців, етнічних японців, повністю які взяли американський спосіб життя. Сам Ф. Фукуяма навіть володіє японським мовою, хоча знає французький і російський. У 1970 вступив у Корнельський університет з вивчення класичної літератури та 1974-го отримав ступінь бакалавра політичної філософії. Продовжив освіту у Єльському університеті за курсом порівняльної літератури, потім поміняв його за курс за політичними наук в Гарварді. У 1977 захистив докторську дисертацію за радянською зовнішню політику на Близькому Сході. На початку кар’єри вважався не академічним ученим, а політичним аналітиком. У 1979 почав працювати у корпорації RAND - створеним ВПС США дослідницькому інституті з проблем безпеки, де значився з перервами остаточно 1990-х. 1981-го його запросили працювати у держдепартамент США. Тут працював при Р. Рейгані в 1981-1982 і за Дж. Буша-старшого 1989-го, обіймаючи посаду заступника директора Штабу планування політики при Державному департаменті США. Як видатний фахівець із Близькому Сходу, входив у початку 1980-х у складі американської делегації на єгипетсько-ізраїльських переговори з Палестинської автономії. За часів Буша-старшого Фукуяма прославився своїм прогнозом возз’єднання Німеччині, й був охарактеризований першим, хто розпочав публічно вимагати розпуску Організації Варшавського договору.
У 1989 вийшла знаменита стаття "Кінець історії". Пізніше її основі Ф. Фукуяма видав книжку "Кінець історії і остання людина" (1992). Він доводив, що "лібералізм не залишилося ніяких життєздатних альтернатив", ліберальна ідеологія західного суспільства остаточно перемогла всіх своїх суперників на полі битви ідей. Концепція "кінця історії" викликала бурхливу дискусію серед суспільствознавців усього світу, триваючу донині. У 1990-ті Ф. Фукуяма почав працювати у основному як учений-соціолог, ставши академічним фахівцем, автором низки інтелектуальних бестселерів - "Довіра. Соціальні чесноти творення добробуту" (1995), "Великий розрив. Людська Природа і відтворення соціального порядку" (1999), "Наше постлюдське майбутнє. Наслідки біотехнологічної революції" (2002), "Розбудова держави: управління економіки й світової лад у 21 столітті" (2004). З 1996 по 2001 Ф. Фукуяма обіймав посаду професора державної політики у школі державної політики у університеті Джорджа Мэйсона, і з 2001 є професором міжнародній політичній економії у шкільництві перспективних міжнародних досліджень при університеті Джонса Хопкінса.
Пішовши до науки, Ф. Фукуяма продовжував брати участь у політичного життя Америки. Активно виступаючи за ліквідацію диктатора Іраку С. Хусейна, він, проте, 2003-го не підтримав рішення американського уряду про вторгненні до Іраку. Ф. Фукуяма відомий критичними заявами щодо розвитку пострадянської Росії, яка, на його думку, "може, розпочати зворотний розвиток у бік авторитарного, агресивного, націоналістичного держави".Ф. Фукуяма є членом Президентського ради з питань біоетики. У Росії її концепція "кінця історії" Фукуями часто розуміється дуже спрощено, як пропаганда американського життя: американський лібералізм - нібито остання, і вища стадія історії. Проте ідеї Фукуями набагато складніше. Вітаючи еволюцію політичні й економічні інститутів у напрямку до сучасної ліберальної демократії, він, проте, не схильний вихваляти всі ті процеси, які супроводжують цього руху. Порівнюючи дані про розвинених країн Заходу, в "Великому розриві" він наголосив, що з середини 1960-х в розвинених країн різко посилилися запобігати негативним явищам, викликані дезорганізацією сімейних відносин, зростанням злочинності і падінням довіри для людей. Відбувається різке зростання рівня злочинів всіх видів, ростуть бродяжництво, пияцтво тощо. Що ж до інституту сім’ї, те й тут спостерігається різке зниження народжуваності, стає дедалі більше рівень розлучень, а як і відсоток дітей, народжених поза шлюбу. Найголовніше, на думку Ф. Фукуями - зростання недовіри для людей, одночасний занепад довіри до громадських інститутів і один до друга. Усе це й є, як говорив Ф. Фукуяма, Великий Крах - зростання стану аномії, втрати орієнтації у житті, певної "проміжності", коли старі норми деформовані чи зруйновані, а нових ще немає. Суспільство фрагментизується, перетворюючись на натовп одинаків [9, с.56].
Скурпульозно вивчивши статистику і такі численних досліджень про різних галузях життя суспільства, Ф. Фукуяма непросто констатував цивілізаційну кризу, а й запропонував дуже цікавий пояснення. Ахіллесова п’ята революційних процесів розвитку, вважає він - це відставання неформальних культурних цінностей і норми від нових вимог. Щоб наголосити на важливості неформального "соціального порядку", Ф. Фукуяма використовує поняття "соціальний капітал". Саме цінності, якими керуються в повсякденні, є основою довіри для людей та його співробітництва. Тому, на думку Ф. Фукуями, саме становлення, зміцнення та занепад моральних цінностей призводить до своєрідною циклічності життя. Вперше "зв’язок часів" розпався під час переходу від феодалізму до капіталізму, вдруге - під час переходу від капіталізму до формуючогося постіндустріального суспільства. Питання сучасних розвинених товариств, що полягають в Великому Красі, виникли, на думку Ф. Фукуями, через надмірної індивідуалізації людей. Свідченням цього служать, наприклад, багаті азіатські країни знайомі традиційним домінуванням колективістських цінностей (Японія). Їм поки що вдається уникнути (чи, по крайнього заходу, тимчасово запобігти) багатьох негативних наслідків Великого Краху. Втім, Ф. Фукуяма вважає малоймовірним, щоб азіатським країнам удалося протягом кількох поколінь дотримуватися традиційних цінностей. Їх також чекає свій Великий Крах, але трохи пізніше. Концепція Ф. Фукуями, начебто, глибоко песимістична: сучасне суспільство вражене важкої хворобою, шлях тому неможливий, а шлях вперед може бути зв’язаний з подальшим загостренням проблем. Проте американський соціолог оптимістичний у прогнозах. Культурний прогрес, як стверджує, грунтується на самоорганізації - "соціальний порядок, якось підірваний, прагне перебудуватися наново".
Вже 1990-ті, на думку Ф. Фукуями, можна помітити, що "Великий крах" відживає своє і що процес відновлення норм вже почався. Як громадянин Америки, країни з пуританськими духовними цінностями, Фукуяма вказує, передусім, на "повернення до релігійності". У цьому плані ідей багато в чому схожі на працями російсько-американського соціолога Питирима Сорокіна, які належать до рубежу 1930-1940-х. Але якщо Сорокін вважав історичний процес "бігом по замкнутої прямий", то Ф. Фукуяма бачить прогрес суспільства на зростанні соціального капіталу кожну нову циклі. Завдяки цьому можливого (але з гарантованого) зростанню "стріла Історії спрямована вгору". Праці Ф. Фукуями викликають великого резонансу серед сучасних суспільствознавців оскільки він творчо продовжує традиції своїх попередників. Отже, як відомо, до вивчення макротенденцій розвитку суспільства конкурують два підходи - лінійно-прогресивний (К. Маркс, І. Мечников, Д. Белл, У. Ростоу) і циклічний (М. Данилевський, О. Шпенглер, П. Сорокин, Л. Гумільов). Фукуяма поєднує як перший, і другий напрями, зводячи в єдино лінійне бачення історії з циклічністю. Політична і економічна історія суспільства розвиваються, як і вважає, за законами прогресу і лінійності (ця ідея відбита у концепції "Кінця історії"), а соціальна, і моральна царини життя піддаються циклічності (що відбилося в концепції "Великого краху") [9, с.218].
У книзі "Кінець історії і остання людина" Ф. Фукуяма намагається відповісти на питання: "Чи має історія напрямок, і чи є сенс думати, що може існувати універсальна еволюція у напрямку ліберальної демократії і чи дійсно майже всі суспільства розвиваються в певному напрямку або їхні історії рухаються по циклічним або просто випадковим шляхах?". В якості передбачуваного механізму спрямованих історичних змін він обирає природні науки, так як завдяки науковому знанню відбуваються різні історичні зміни, змінюється форма виробництва, культура, освіта і так далі.
Ф. Фукуяма вважає, що першим із способів, яким сучасна наука породжує зміни, це військове змагання. Другий спосіб - це прогресивне підкорення природи з метою задоволення бажань людини, по-іншому це називається економічним розвитком. По його словам, загроза війни змушує держави вибудовувати свої соціальні системи за кресленнями, найбільш вигідним для створення і впровадження технологій. Сучасна наука дає вирішальнe військовe перевагу тим товариствам, які можуть розробляти, виробляти і впроваджувати технології найбільш ефективно, і відносна перевага зростає разом зі зростанням швидкості технологічних змін. На його думку, саме ці обставини спонукали радянський уряд вжити фундаментальні реформи в економіці, щоб надалі зберегти конкурентоспроможність в економічній і військовій сфері.
У своїх міркуваннях Ф. Фукуяма приходить до висновку, що науки породжують спрямованість історії. Далі у нього виникає інше питання, якщо науки створюють спрямованість історії, "чи може людство в цілому звернути спрямованість історії шляхом втрати наукового методу або заборони на нього?". Це питання він ділить на два:
1. Чи може наука бути свідомо знехтувана сучасними товариствами?
2. Чи може глобальний катаклізм послужити причиною мимоволі втрати сучасної науки?
Розмірковуючи над цими питаннями, він приходить до висновку, що свідомо від благ цивілізації, які створюються за допомогою наукових досягнень, людство не відмовиться. Навіть глобальний катаклізм не може стати причиною втрати сучасної науки: "Оскільки, навіть, якщо вдасться знищити сучасну зброю і накопичені знання, що дозволяють його створити, не можна знищити пам'ять про метод, який зробив цю зброю можливою. Залежність людини від науки після катаклізму може навіть посилитися, якщо вона виявиться за своєю природою екологічною, тобто якщо лише з допомогою науки можна зробити Землю знову населеною " [10, с.256].
Він приходить до висновку, що циклічна історія можлива тільки в тому випадку, якщо існуюча цивілізація зникне повністю, не залишивши ніяких слідів. Поступальний ж рух науки породжує спрямованість історії. На йоо думку панування сучасної науки навряд чи можна звернути назад, при будь-яких обставин.
Західні інститути, так само як і науковий метод, який був відкритий на Заході, володіють універсальним застосуванням. Існує глибинний історичний механізм, який веде до довгострокової конвергенції поверх культурних кордонів: по-перше, найбільш сильно в економіці, а потім у сфері політики, і нарешті - в культурі. В першу чергу цей процес рухається вперед завдяки сучасній науці і технологіям, здібності яких створювати матеріальне багатство, і знаряддя війни настільки великі, що роблять науку і технології необхідними для всіх товариств.
Розвиваючи своє припущення Фукуяма, не замислюється про негативні наслідки наукового прогресу.
Першим хто засумнівався, на благо науки був Ж.Ж. Руссо. Французький філософ XX століття Рено Генон вважає, так само як і Руссо, що наукові досягнення ведуть сучасний світ до загибелі. Він казав: "Нові винаходи, число яких з кожним днем зростає, стають все більш і більш небезпечними завдяки тому, що вони апелюють до таких сил, чия істинна природа залишається зовсім невідомою для використовують їх людей. І більш ніж імовірно, що саме завдяки цим тривожним винаходам сучасний світ сам породит причину власної загибелі, якщо рух у цьому напрямку не буде зупинено в найближчим часом, поки це ще можливо ".
Аналізуючи працю, А. Цофнас написав: "Історія по Фукуямі розгортається, головним чином, в економіко-ідеологічній площині, як вектор реалізації двох людських прагнень - до задоволення матеріальних потреб і до теоретичному обгрунтуванню свого місця в суспільстві та державі".
Ф. Фукуяма переконаний, що саме наука веде до капіталізму в сфері економіки і до лібералізму у сфері політики. Але є такі країни, які пройшли перші етапи індустріалізації, стали економічними розвинутими, урбанізовані, що володіють сильними державними структурами, але при цьому не стали ні капіталістичними НЕ демократичними. До них відносяться держави з центральним плануванням економіки і комуністичним режимом. Яскравим прикладом такої держави може служити Радянський Союз. Завдяки ідеологічної пропаганди серед малограмотного населення, Радянський Союз почав не тільки швидкими темпами розвиватися, але й поширювати свою ідеологію. На думку Е. Чорана щоб виділятися серед інших народів, знайти своє неповторне обличчя, народу потрібна божевільна ідея, яка, ставлячи перед ним мети, веде його вперед. Так комуністичне вчення діє як стимулятор: штовхає вперед, сприяє розширенню.
Ф. Фукуяма вважає, що саме поширення комунізму перешкодили становленню демократії в XX столітті, так як вона діяла на зачатки демократії в відстаючих країнах. Комуністичні ідеї особливо в повоєнний час поширювалися з неймовірною швидкістю. Він сказав: "Вважалося, що тоталітарна держава може не тільки вічно продовжувати своє існування, але розмножуватись по всьому світу, перетворюючи себе як вірус. Коли комунізм був занесений в Східну Німеччину, на Кубу, у В'єтнам, в Ефіопію - він всюди з'являвся утримуваним авангардною партією, централізованими міністерствами, поліцейським апаратом і ідеологією, що охоплює всі сторони життя. І ці інститути діяли незалежно від національних чи культурних традицій розглянутих країн " [10, с.379].
Щоб не допустити поширення комунізму, демократичні держави почали поширювати свою політику. Основна думка, полягає в тому, що західна ліберальна демократія - вот та ідейна основа, єдина ідеологічна модель, яка, перемігши інші, забезпечить нам безконфліктний, несуперечливий світ.
Це протистояння увійшло в історію як "Холодна війна". Цей термін був введений в обіг У. Черчіллем в Фултоні 5 березня 1946 року. У своєму зверненні він констатував, що Європа виявилася розділеною "залізною завісою", і закликав західну цивілізацію оголосити війну "комунізму". У ході "Холодної війни" триває постійна гонка озброєння, застосовуються економічні заходи тиску, здійснюється організація військово-стратегічних плацдармом і баз. Гонка озброєнь сприяла розвитку економічної кризи в соціалістичних країнах, які на власному досвіді переконалися в неефективності центрального планування. Незабаром були зроблені деякі реформи, які призвели до розпаду Радянського Союзу і зникнення комуністичних ідей. "Ідеологічна загроза, яку вони представляли для ліберальних демократій, зникла, а після відходу Червоної армії зі Східної Європи багато в чому зникла і військова" [10, с.380].
Ф. Фукуяма бачить у повороті соціалістичних країн до демократичних цінностей, до використання ринкових механізмів у економіці, торжество ліберально-демократичних ідей. Він має всі підстави вважати цю перемогу остаточною, і тому висуває гасло про "кінець історії". Теза кінця історії базується на двох основних постулат: ідеї остаточної перемоги лібералізму над комунізмом в ідеологічній боротьбі і на представленні сучасного західного суспільства як деякого демократичного і егалітарного ідеалу, який і досягнутий завдяки лібералізму.
З падінням комунізму історичне завдання людства була вирішена, і більше немає, і не може бути загрози ліберальної демократії у світовому масштабі і історичному сенсі. Ідеологія лібералізму - основа для об'єднання людей Землі в єдине Людство. А її єдино можливі наслідок - універсальна і остаточна форма правління у вигляді ліберальної демократії західного зразка. Щоправда, зазначає Ф. Фукуяма, перемога ця сталася поки тільки у формі ідей, а в реальному світі до перемоги ще далеко. До кінця ХХ ст., вважає Ф. Фукуяма, у західній ідеї лібералізму не виявилося "жодних життєздатних альтернатив". Над фашизмом та комунізмом одержана значна перемога, націоналізм і релігійний фундаменталізм успішно нейтралізуються системою.
Навіть якщо багатьом країнам ще далеко до стандартів ліберальної демократії, ця ідея незримо присутня як ідеальна мета десь попереду. Ось цитата з праці "Наше постіндустріальне майбутнє": "То чому ми, ймовірно, свідки, - не просто кінець холодної війни чи чергового періоду післявоєнної історії, але кінець історії як такої, завершення ідеологічної еволюції людства і універсалізації західної ліберальної демократії як остаточної форми правління".
На думку А. Загоровського, кінець історії не можливий, тому що якщо ідеологічна ворожнеча буде подолано, залишаться інші протиріччя між державами. Зміна системи міжнародних відносин, якщо і зніме деякі сьогоднішні проблеми, то неминуче посилить інші, породить нові.
Беручи участь у дискусії, навколо статті Ф. Фукуями, М. Лебедева висловила думку: "кінець історії повинен означати, в тому числі і кінець ліберально - демократичної ідеології. Існування різних ідеологій та ідейних течій у світі нормально і природно. Саме різноманіття ідей та їх суперечливість складає основу розвитку світового співтовариства. У майбутньому ж зовсім не виключена поява нових, зовсім інших світових ідеологій ".
Отже, завдання світових спільнот полягає в тому, щоб навчитися залагоджувати протиріччя, які існують або будуть існувати між різними ідеями такими способами як переговори, посередництво, консультації. У світі соціальної науці сьогодні одне з центральних місць посідає положення, відповідно до якого суспільний розвиток передбачає не стільки конфронтаційні, непримиренні зіткнення різних ідей, культур, цінностей, скільки їх взаємне збагачення, діалог і через це їх гармонізацію. Таким чином, якщо говорити про кінець історії, то це швидше кінець історії воєн, насильства, і немає сенсу пов'язувати кінець історії з перемогою ліберальної ідеології.
В кінці XX в. у всесвітній історії сталося фундаментальна зміна - Захід, заснований на принципах економічного і політичного лібералізму, здобув незаперечну перемогу - спочатку над залишками абсолютизму, а потім над фашизмом та комунізмом. Навіть комуністичний Китай, що представляє найбільшу і найстарішу в Азії культуру, не уникнув впливу західної ліберальної ідеї, про що свідчать реформи Ден Сяопіна. Здавалося б, Захід може, нарешті, зітхнути спокійно: у нього не залишилося жодних серйозних супротивників або, як інакше виражається Ф. Фукуяма, "ніяких життєздатних альтернатив". Але це - "піррова перемога", тобто перемога, обертається поразкою. Виявляється, що перемога лібералізму означає "кінець історії як такої, завершення ідеологічної еволюції людства і універсалізації західної ліберальної демократії як остаточної форми правління".
Треба віддати належне американському політологу: він ніяк не претендує на авторство щодо самої ідеї "кінця історії". Він прямо посилається на Г. Гегеля, який ще у 1806 р. бачив в ураженні Наполеоном стійкої прусської монархії, перемогу ідеалів Французької революції і що насувається універсалізація держави, що втілює принципи свободи і рівності: "все розумне стає дійсним, а все дійсне розумним".
Висуваючи свою версію "кінця історії", Ф. Фукуяма оговорюється: лібералізм переміг поки тільки в сфері ідей, свідомості; в реальному, матеріальному світі до перемоги ще далеко. Однак він упевнений, що саме цей, ідеальний світ і визначить в кінцевому рахунку світ матеріальний. Він навіть вважає, що для кінця історії немає необхідності, щоб ліберальними були всі суспільства. Цілком достатньо, щоб були забуті ідеологічні претензії на інші, більш високі форми гуртожитку.
Ф. Фукуяма говорить про важливий дефект суспільства ринкової економіки - його бездуховності. Він визнає, що багато хто, особливо релігійно налаштовані люди, "глибоко нещасні від духовної порожнечі ліберальних споживчих товариств". Але з цього не слід ні те, що релігія може стати перспективою постліберального розвитку, ні те, що цей дефект лібералізму усунемо політичними засобами.
Оцінюючи внесок Ф. Фукуями у розвиток сучасної політичної науки слід відзначити, що з його іменем пов’язана зміна парадигми в політико-соціальних дослідженнях, саме він охарактеризував проблематику комуністичного суспільства і неможливість його існування у Радянському союзі. Саме він ще в далеких 90-тих попереджав про небезпеку для Америки від терористів, які у 2003 р. підтвердили його побоювання.
Книги Ф. Фукуями оригінальні, автор не є послідовним прихильником якої-небудь однієї філософської й соціологічної школи. Він поєднує декілька течій для створення однієї - найкращої. Статті є завжди актуальними, відповідають тематиці сучасних політичних, соціальних і навіть екологічних проблем.
Його сміливі заяви про кінець історії роблять його суперечливою постаттю нашого, сучасного суспільства. Його прогресивні погляди щодо політики Б. Обами не можуть не радувати, але ті надії, які він кладе на новообраного президента є всього навсього ілюзією... поки що... .
Звісно ж для України його погляди є невтішними, але у цьому слід винуватити тільки нас самих, бо що то за народ, що не може розібратися зі своїми слугами?
Загальний висновок Френсіса Фукуями песимістичний - кінець історії сумний. Боротьба за визнання, готовність ризикувати життям заради чисто абстрактної мети, ідеологічна боротьба, що вимагає відваги, уяви та ідеалізму, - замість всього цього - економічний розрахунок, нескінченні технічні проблеми, турбота про екологію та задоволення витончених запитів споживача. У постісторичний період немає ні мистецтва, ні філософії; є лише ретельно оберігаємий музей людської історії. Може бути, саме ця перспектива багатовікової нудьги змусить історію взяти ще один, новий старт?
1. Альбац Е. Восторг Фукуямы / Евгений Альбац // Новое Время. - 2009. - № 46. - с.24
2. Ви А. Глобализация безконечна / Андрюс Ви // Варшавський Вісник. - 2008. - № 18. - с. 19
3. Зілгалов В. Інтерв’ю з Френсісом Фукуямою / Василь Зілгалов // Охоронець. -2008. -№ 23. - с.5
4. Лебедева М.М. "Конец истории" или конец идеологии? // Лебедева Мария // США: экономика, политика, идеология. - 1990. - № 6. - с.15-16
5. Панченко В. Експедиція ХХІ / Володимир Панченко // Дніпроград. -2008. - № 7. - с.5
6. Семенов Б. Френсіс Фукуяма і Кримський інформаційний простір / Богдан Семенов // Кримська світлиця. - 2007. - 28. - с.2
7. Тойнби А. Постижение истории / Арнольд Джосеф Тойнби. - режим доступу до праці:
www.gumer. info/bibliotek_Buks/History/Toynbee/_Index. php
8. Фукуяма Ф. Сильное Государство / Френсис Фукуяма. - М.: ХРАНИТЕЛЬ, 2006. - 220 с.
9. Фукуяма Ф. Великий крах: Людська природа і відновлення соціального порядку / Френсіс Фукуяма. - Львів: Кальварія, 2006. - 380 с.
10. Фукуяма Ф. Конец истории и последний человек / Френсис Фукуяма. - М.: "АСТ", 2004. - 592 с.
11. Фукуяма Ф. Наше постчеловеческое будущее / Френсис Фукуяма. - М.: ООО "Издательство АСТ": ОАО "ЛЮКС", 2004. - 349 с.
12. Фукуяма Ф. Строительство государств: пособие для начинающих / Френсис Фукуяма // Россия в глобальной политике. - 2004. - № 14. - с.10
13. Фукуяма Ф. Чи почалася історія знову? /Френсіс Фукуяма // Тиждень. - 2008. - № 11. - с.6
14. Фукуяма Ф. Столкновение культур и американская гегемония /Френсис Фукуяма // Без темы. - 2007. - № 1. - с.18
15. Фукуяма Ф. Готова ли Америка к пост-американскому миру? / Френсис Фукуяма // NPQ. - режим доступу до журналу:
16. http://209.85.129.132/translate_c? hl=ru&langpair=en%7Cru&u=http://www.digitalnpq.org/archive/2008_fall/09_fukuyama.html
17. Фукуяма Ф. Ущерб, нанесенный бренду США нуждается в срочном ремонте. / Френсис Фукуяма // TIMES. - режим доступу:
www.timesonline. co. uk/tol/comment/columnists/guest_contributors/article4937563. ece
18. Фукуяма Ф. Назад к "концу истории" / Френсис Фукуяма // Newsweek. - режим доступу: www.newsweek.com/id/160040&prev
19. Фукуяма Ф. Россия в новый демократический реализм / Фресис Фукуяма // FT. - режим доступу: http://www.ft.com/cms/s/66ca01da-78fa-11dd-9d0c-000077b07658,Authorised%3Dfalse.html
20. Фукуяма Ф. Ирак может быть стабильным но война была ошибкой / Френсис Фукуяма // The Wall Street Journal. - режим доступу:
http://online. wsj.com/article/SB121876047023242841.html
21. Фукуяма Ф. Конец истории / Френсис Фукуяма // Вопросы философии. - 1990. - № 3. - с.3
22. Фукуяма Ф. Після неоконсерватизму... / Френсіс Фукуяма // NYT. - режим доступу: http://www.nytimes.com/2006/02/19/magazine/neo.html
23. Цофнас А. Печаль Фукуямы в пространстве аксиологических координат. / Арнольд Цофнас // Вопросы философии. - 2005. - № 11. -с.6
|