Міністерство освіти і науки України

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Кафедра обліку та аудиту

Реферат

з дисципліни:

„Фінансове право”

на тему:

“Перспективи подальшого розвитку фінансового права”

Зміст

Вступ

1 Роль і місце фінансового права за ринкових умов

2 Перспективи розвитку фінансового права

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Здійснення фінансової діяльності держави потребує правового врегулювання прав, обов'язків та відповідальності суб'єктів, які беруть участь у цій діяльності. В цьому і полягає призначення фінансового права: за допомогою його норм фінансова система приводиться до дії і використовується державою. Галузь фінансів і окремі її сторони зачіплюють норми і інших галузей права. Однак саме у сферу фінансового права ця область підпадає в цілому, хоча на різні елементи фінансової системи його норми розповсюджуються не в однаковій мірі. Це зумовлено тим, що до предмету фінансового права відносяться державні фінанси.

Існують різні визначення поняття фінансового права як галузі права.

Фінансове право - це самостiйна галузь публiчного права, що регулює суспiльнi вiдносини у сферi мобiлiзацiї, розподiлу i використання централiзованих i децентралiзованих фiнансових ресурсiв держави з метою забезпечення виконання нею своїх завдань i функцiй.

В деякій мірі інший підхід до визначення фінансового права як галузі права спостерігається у Н.І. Хімічевої, яка розширює це визначення, включаючи і місцеві фінанси. Фінансове право – це сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають в процесі створення, розподілу і використання грошових фондів (фінансових ресурсів) держави і органів місцевого самоврядування, необхідних для реалізації їх, завдань.

Багата історична спадщина фінансової науки, безумовно, створює хороше підґрунтя для сучасної фінансової думки, яка має вирішувати нині набагато складніші питання суспільного життя.

На сьогодні фінансова наука досліджує процеси і явища у суспільстві, використовуючи значно вищі теоретичні підвалини та враховуючи певні гуманістичні засади життя людини.

Центральне місце в наукових дослідженнях сучасних фінансистів посідають ідеї спрямування та використання фінансів для досягнення суспільного блага, яке повинно забезпечуватися за допомогою демократичних інститутів держави та політичної волі правлячих еліт. Обов'язковою умовою для цього є розвиток приватного підприємництва та ефективних державних структур, що мають у своєму розпорядженні достатній фінансовий потенціал.

Для сучасної фінансової науки характерно те, що вона не має ідеологічних уподобань. Йдеться про ідеалізм, матеріалізм, метафізику тощо. Основу нинішніх наукових досліджень становить глибокий аналіз сучасності, який повинен визначити недоліки системи і збудувати її з урахуванням інтересів більшості у суспільстві, тобто з огляду на вимоги теорії суспільного добробуту.

Фінансове право України перебуває у стадії формування, на яке впливають різні чинники, тому питання перспектив його розвитку є актуальним сьогодні.

Чинниками, які впливають на розвиток фінансового права можуть бути: наявність залишків минулої системи (наприклад, фіскальний ухил), основ теперішнього (внутрішня незбалансованість, суперечливість норм), тенденції розвитку (рівність суб’єктів права усіх форм власності, посилення матеріальної відповідальності за правопорушення в галузі фінансів), нові економічні та політичні умови держави. Останнє поки що проявляється переважно у формі напрямків та тенденцій у розвитку фінансового права України.

Фінансове право у практичному житті суспільства — феномен, що узгоджує економічні інтереси.

Своє вираження і практичну реалізацію фінансове право знаходить у законах як нормативних актах вищої юридичної сили, інших нормативних та підзаконних актах, постановах Кабінету Міністрів, відповідних міністерств, відомств, державних комітетів, рішеннях Національного банку, державних комісій, судових рішеннях з фінансово-правових проблем тощо.

1. Роль і місце фінансового права за ринкових умов

Утвердження та суспільне визнання фінансового права головним чином як інституції ринкового типу знаменує вагомий соціально значимий здобуток, оскільки на теренах вітчизняного правознавства з'явився суто ринковий регулятор, покликаний виконувати, щонайменше, два стратегічні завдання.

Перше — це забезпечити функціонування і динамізм фінансової системи в цілому на глибинних ринкових засадах. Саме потреба, зробити непорушною приватну власність, створити найбільш сприятливі умови для її функціонування, забезпечити правовими засобами ринковий статус приватного товаровиробника, законодавчо гарантувати процес накопичення фінансових ресурсів, їх розподілу та використання незалежно від волі держави – є визначальним імпульсом для розвитку фінансового права.

Друге — принципово важливе завдання: виявилось необхідним і важливим в умовах панування глобалізаційних тенденцій утвердити, закріпити й законодавчо забезпечити фінансово-правовий механізм, який би мав потужний потенціал регулятивної енергії і водночас був націлений на захист ринкових свобод і можливостей та надійно гарантував належний статус суб'єктів і учасників товарно-грошових, фінансових відносин.Існування та розвиток фінансово-правового регулювання, його місце і функції у суспільному житті характеризуються рядом закономірностей.

По-перше, кожен цивілізаційний етап історичного розвитку конкретної держави об'єктивно вимагає чітко визначеної системи правового регулювання; при іншому підході неминуче визрівають украй негативні наслідки спочатку для соціальної сфери, а потім і для наявної політичної системи.

Обсяг та інтенсивність фінансово-правового регулювання, міра його «заорганізованості» чи, навпаки, «демократизму» залежать не стільки від типу політичної системи, скільки від того, чи допускає ця остання ринкові відносини в принципі. Наявність чи відсутність ринкових відносин в економічній системі є визначальним критерієм її історичної та цивілізаційної дієздатності. Ринковою може бути економіка, а не держава. Тому саме фактор ринковості визначає одну закономірність: чим більша його питома вага, тим більшою є можливість узгодженого і скоординованого розвитку економічної, в тому числі фінансової системи.

По-друге, в умовах ринку процес фінансово-правового регулювання усе більшою мірою звільняється від адміністративно-командного засилля, від стихійності, на зміну якій приходить законодавче забезпечення реалізації об'єктивних потреб та інтересів.

По-третє, закономірною тенденцією фінансово-правового регулювання в ринкових умовах є формування відносно відособлених регулятивних засобів і механізмів.

У ринковій системі саме фінансове право набуває значення самостійної і потужної сили, оскільки викликає до життя засновані на економічних інтересах регулятивні механізми. Фінансове право ринкового типу породжує ще одну залежність: законодавча потужність та інтенсивність фінансово-правових регуляторів прямо пропорційна рівню правової культури суб'єктів і учасників фінансових й економічних відносин.

По-четверте, розвиток ринкових відносин зумовлює якість фінансово-правового регулювання. Це означає наростаючу диференціацію і водночас інтеграцію фінансово-правових регуляторів, створюється свого роду інфраструктура цих останніх.

В усі часи кожна держава прагнула до створення чіткої, без колізійної системи права. Однак таке практично ніколи не вдавалось: суперечливість законів, а то й навіть їх антагоністичність була і є скоріше правилом, аніж винятком. Не останнє з них займає не стільки запізніла реакція, загальмованість, уповільненість суб’єктів законодавчої ініціативи, скільки те, що право як суспільний феномен не може випереджати стан розвитку і потреби економічних відносин.

На превеликий жаль, деякі теоретики фінансово-правових відносин, які у свій час захистили дисертаційні дослідження про «суспільні відносини, пов'язані з рухом публічних грошових фондів», що врегульовуються «винятково імперативним методом», зустрічають в штики принципово інші результати досліджень, а отже, і наукового розуміння предмета фінансового права, його місця і ролі в системі принципово інших суспільних відносин, тобто ринкових відносин.

Ринкові умови передбачають таку систему фінансово-правового регулювання, яка органічно включає наявність як «норм-заборон», так і систему дозволянь, узгоджувань, позитивних зобов’язань норм-рекомендацій тощо. Водночас не можна уявляти ринковість фінансового права як своєрідний культ необмежених свобод і можливостей безвідповідально діяти, як продукування таких схем фінансових діянь і відносин, коли кожен їх суб'єкт чи учасник може враховувати лише свої інтереси. Звичайно, на відміну від кримінального права чи адміністративного права, юридичний режим фінансового права більш демократичний. Однак ні за яких умов і ніколи фінансове право ринкового типу не уподобиться, скажімо, режиму звичаїв, моральних чи релігійних норм, порушення яких не допускається виключно мірами та заходами соціального, громадського впливу. Фінансове право, як і всі інші різновиди права, передбачає механізми примусу, в тому числі через використання безпосередньо державного апарату і в деяких випадках кримінальної відповідальності.

Отже, є підстави вважати, що саме в специфіці та мірі практичного застосування юридичного режиму дозволянь і заборон, позитивних зобов'язань, норм рекомендаційного, узгоджувального характеру і полягає критерій розмежування поділу фінансово-правового регулювання на адміністративно-командне або ринкове. Можна сміливо стверджувати, що дієвість і юридична сила фінансового права досягається все ж таки не лише органами юрисдикції чи пануванням методу владних приписів, а все більшою мірою за рахунок і завдяки суто ринковим способам, прийомам та інструментам. Але навіть за цих умов фінансове право — не просто соціальний, а офіційний, державний регулятор економічних відносин, і дана очевидність є вагомим критерієм правомірної поведінки суб'єктів та учасників зазначених відносин у ринкових умовах.

Фінансове право у практичному житті суспільства — феномен, що узгоджує економічні інтереси.

Розгляд механізму фінансово-правового регулювання є важливим і необхідним при вивченні фінансового права. Поняття «механізм фінансово-правового регулювання» в категоріальному статусі почало використовуватись в науковій літературі та підручниках відносно недавно.

Категорія «механізм правового регулювання» обумовлена об'єктивною потребою здійснення комплексного підходу при залученні прийомів, засобів, інструментів правового впливу на фінансову систему з метою її впорядкування. Основними засобами правового впливу на фінансові відносини є позитивні зобов'язання, примуси, юридичні заборони і юридичні дозволяння.

Позитивні зобов'язання являють собою спонукання за допомогою правового примусу учасника чи суб'єкта фінансових відносин до активної поведінки. Даний засіб правового впливу с найбільш характерним для діяльності держави та інших публічно-правових утворень, оскільки через використання позитивних зобов'язувань найбільш повно гарантується досягнення бажаного результату.

Водночас некоректно зводити механізм фінансово-правового регулювання до простого набору засобів правового впливу на фінансові відносини. Органічна сукупність зазначених засобів правового впливу породжує своєрідну синергію. тобто ефект системного впливу з метою комплексного впорядкування фінансових відносин.

2 Перспективи розвитку фінансового права

Фінансове право як самостійна галузь юриспруденції переживає непрості часи, якщо не сказати — період тривалого застою. Можливо, це твердження здається надмірно категоричним, беручи до уваги, що в цій сфері працює значний загін науковців, захищаються кандидатські і докторські дисертації, видаються монографії, підручники та навчальні посібники, публікується значна кількість статей. Попри це створюється враження, що для деяких дослідників фінансове право немов би втратило базові орієнтири, оскільки сьогодні вже знехтувані постулати ортодоксального марксизму, а також традиційна практика вважати найвищим доказом своєї правоти або істинності якоїсь позиції цитування партійних документів, висловлювання керівників держави або ж думки політично заангажованих наукових авторитетів.

Незважаючи на відомі модифікації ортодоксальних поглядів, у сучасному правознавстві до останнього часу багато в чому збереглася застаріла ідеологія, за якою трактування базових категорій має бути непорушним, оскільки їх теоретична модель та зміст «використовується у працях практично всіх фахівців у даній галузі найчастіше через загальновідомість, навіть без посилань». Саме за таких підходів нині юридична наука, що має виконувати визначальну роль у забезпеченні належної якості законодавства, залишає бажати кращого. Проф. Н.Добринін нинішній стан усієї юридичної науки характеризує «як тривалу системну кризу».

Утвердження в Україні ринкових відносин, незважаючи на те, що даний об'єктивний процес у кожному окремому випадку має свою динаміку і ступінь зрілості, обумовлює активне перетікання державних грошових ресурсів і фінансових активів у недержавний сектор. Таким чином, усе більш значна частка фінансового потенціалу країни обертається у приватному і корпоративному секторах економіки, породжуючи відповідні правовідносини і функціонуючи як ринок грошово-кредитних ресурсів, фінансових активів, фондових інструментів та ін., тобто фактично являє собою національний фінансовий капітал.

Наповнення фінансових складових та чинників ринковим змістом об'єктивно супроводжується операційними новаціями, з якими західні фінансові інституції вже давно «на ти». У першу чергу йдеться про фінансовий маркетинг, фінансовий моніторинг, рейтингові оцінки. Нині фінансові ринки все більше працюють з інтернет-ресурсами. Фінансові практики, фактично збагачуючи теоретиків, екстраполюють ринкову термінологію у вітчизняну юриспруденцію, в тому числі і у фінансово-правову сферу. Так, скажімо, «факторинг» як інноваційний фінансовий бізнес-інструмент по оптимізації заборгованості і фінансових ризиків або ж «форфейтинг», що забезпечує, окрім усього іншого, фінансування проектів у сфері інформаційних технологій, а також транскордонних операцій, упровадилося у вітчизняне фінансове законодавство саме під натиском ринкової дійсності. Такі якісні зміни відбуваються завдяки заповзятливості і творчій енергії молодих фінансових аналітиків, що займаються валютним дилінгом, працюють на фондовому ринку, ринку фінансових послуг, зокрема на ринку Форекс та ін. Проте пострадянська фінансово-правова теорія помітно відстає від перманентного і стрімкого розвитку сучасних наукових технологій, які висувають відповідні вимоги і до правових наук.

Досі вітчизняна фінансово-правова наука не в змозі вибудувати загальновизнану на ринковому просторі і практично значущу доктрину нового фінансового права в системному його вираженні. Уже понад 15 років у країні затверджується ринково-демократична система господарювання, формується більш-менш повноцінний фінансовий ринок, але дотепер відсутнє концептуально цілісне уявлення, до якої сфери правового регулювання він належить. Вітчизняна фінансова система все більшою мірою набуває ринкових ознак і завдяки цьому являє собою сукупність грошово-кредитних ресурсів, валютних надходжень, фінансових і фондових інструментів та їх похідних, інших високоліквідних активів, що містять у собі властивість оперативно перетворюватись на гроші або інший фінансовий ресурс. Тому ставити питання про дієвість даної системи актуально й суспільно важливо. На жаль, найчастіше процеси у фінансовій системі здійснюються методом спроб і помилок, не спираються на надійний фундамент новітніх теоретичних пошуків і фахових наукових узагальнень. Отже, дана проблема все більш торкається не лише безпосередніх інтересів суб'єктів й учасників фінансових правовідносин, але й, за великим рахунком, наших глобалізаційних перспектив.

Роберт Дж. Шіллер у книзі «Новий фінансовий порядок: ризик XXI століття» — стверджує, що «світ входить у стадію розвитку, в якій основні принципи фінансів будуть інтегровані в світову економіку і наше життя залежатиме від цього значніше, ніж будь-коли». Необхідно визнати, що автор висуває цю тезу відносно «старого світу», який уже не одне сторіччя функціонує на розвиненому ринковому базисі. Однак даний висновок є ще більш актуальним для пострадянських держав, у рамках яких фінансові процеси поступово переходять від неповноцінної другорядності на передові позиції. Тому надалі ставитися до фінансового права, його предмета та регулюючих можливостей ортодоксально-догматично украй небажано. Проте деякі науковці не просто ігнорують зазначену очевидність, а за інерцією звичного войовничо відстоюють тезу, що «фінансове право забезпечує вплив тільки на окрему групу публічних відносин», маючи на увазі «суспільні відносини, що визначають рух публічних коштів».

Сьогодні, коли на українських теренах безповоротно утвердилися ринкові відносини і фінансові ресурси все більшою мірою формуються у приватному і корпоративному секторах, а питома вага державних фінансів при цьому перманентно зменшується, несерйозно стверджувати, що наявні (ринкові) відносини виходять за рамки фінансового права, оскільки за даних умов фінансові правовідносини не виступають «як владно-майнові» і, таким чином, є предметом інших галузей права.

Дана позиція соціально неповноцінна й науково вразлива, оскільки провокує щонайменше двоє неминучих наслідків. По-перше, при такому підході необхідно визнати факт відчутного й безупинного звуження об'єкта і предмета фінансового права і таким чином — самих рамок та масштабів його регулюючого впливу. По-друге, йдучи за логікою першого наслідку, закономірно необхідно визнати історичну безперспективність фінансового права як самостійної галузі права. Адже, за переконанням М.Кучерявенка, «фінансово-правове регулювання визначається: з одного боку, майновим характером особливого роду, що обумовлюється тим, що власникам майна є держава й існує це майно у специфічній формі — централізованих і децентралізованих грошових фондів; з іншого — владним характерам, який визначається тим, що реалізація владних повноважень здійснюється саме власником коштів.

Наведена позиція найбільш концентровано віддзеркалює позицію представників ортодоксальної школи. Оскільки вона абсолютно ігнорує реальну дійсність, то є необхідність проаналізувати її хоча б максимально стисло.

По-перше, з кожним пореформенним роком Українська держава стає власником все меншої частки майна, в тому числі і фінансових ресурсів. Якщо співвіднести доходну частину державного й місцевих бюджетів і тими фінансовими ресурсами, які формуються і обертаються у ринковому секторі, то співвідношення буде 1: 3; і це ще далеко не межа. Зрозуміло, що фінансове право має врегульовувати не лише рух державних фінансів, а все більшою мірою і національного фінансового капіталу. Заперечувати це сьогодні просто шкідливо. Отже, обмежувати в нинішніх умовах об'єкт і предмет фінансового права виключно державними фінансами фактично означає правовий анахронізм і є свідченням сомнамбулічного сну теоретиків, що займаються пролонгацією фізично й морально застарілої догми.

По-друге, в сучасних умовах, коли визначальними і базовими виступають ринкові принципи та закономірності, обмежувати фінансово-правове регулювання суто «владним характером» можна хіба що в журнальних статтях, не маючи при цьому ні найменшого бізнесового досвіду, ні дня практичної роботи у фінансовій сфері. А ринкова дійсність диктує свій режим фінансово-правових стосунків держави і суб'єктів підприємницької діяльності, свої правила їх взаємовідносин і поведінки. Зокрема, фінансовий ринок не визнає алгоритм «влада — підпорядкування» в його радянському абсолюті.

Виходячи з цього, можна ще раз акцентувати, що в ринкових умовах метод владних приписів як спосіб фінансово-правового регулювання може використовуватися поряд з методами правовихузгоджень, юридичних дозволів, рекомендацій і навіть свого роду стимулів й заохочень.

Отже, ринкові відносини генерують й відтворюють свого роду «нейтральне правове поле», у рамках якого відкривається «коридор свободи», де діяти в режимі категоричних імперативів практично невигідно й фінансово недоцільно. Адже приватний капітал функціонує в режимі відстоювання перш за все своїх фінансових інтересів і відгукується на загальнонаціональні потреби лише за паритетних умов, «рівності сторін». А це означає ніщо інше, як жорстке відстоювання права на отримання прибутку чи вигоди або ж наявність можливостей домагатися реальних гарантій діяти на національному фінансовому ринку, не втрачаючи права на свободу підприємництва.

Таким чином, ринкові перспективи розвитку фінансового права нового типу, тобто контекст його зростаючого впливу і юридичної дієвості за рахунок балансу інтересів, означає ніщо інше, як паритет «інституціональності» та «демократизму», які визначальною мірою залежать від того, наскільки ринковою є функціонуюча політико-економічна система і наскільки адекватним у цьому сенсі є фінансове законодавство, а отже — і фінансове право як таке.

Про відсутність сьогодні зазначеної адекватності свідчить той факт, що про фінансове право як самостійну, правомочну галузь не згадують ні парламентарі, ні юристи, які за родом своєї діяльності займаються вирішенням практичних проблем, що за ринковими принципами мали б бути в компетенції фінансово-правового регулювання. Адже в своїй практичній ролі фінансове право зводиться до узгодження економічних інтересів, персоніфікатори яких нерідко перебувають у гострих конфліктах і навіть у режимі жорсткого антагонізму. Завдяки фінансовому законодавству ринкового типу і адекватним нормам фінансового права стало б можливим сфокусувати юридичну силу держави й суспільства на найбільш суперечливих та больових ділянках фінансової системи, забезпечуючи у такий спосіб успішний розвиток національної економіки в цілому. І саме в цьому його історичний сенс, особливе значення і гарантія того, що лише за таких умов фінансове право перестане відчувати себе «ринковим недоростком» чи «пасинком» серед інших галузей чинної юриспруденції.

Навіть за радянських часів діюча жорстка цензура пішла на поступки і дала «добро» на запуск категорії «фінансове право» в офіційний оборот. Після цього настав період її активного наукового розроблення. Це стало серйозною передумовою для серйозних заявок щодо розуміння фінансового права як окремої, самостійної галузі публічного права. Виокремлення на той час фінансового права в самостійний об'єкт дослідження означало справжню революцію в науковій думці. Адже таким чином незримо визнавалася традиція дореволюційної російської, західноєвропейської континентальної і та англо-американської наукових правових шкіл, які стояли на об'єктивістських засадах, практично не розділяли фінанси і фінансове право залежно від форм власності і способів господарювання. Однак, і це зрозуміло, подібне розуміння могло бути присутнім у радянській моделі фінансового права лише умоглядно, оскільки на державному рівні існували адекватні монопольному праву фінансові правовідносини.

Тобто законодавчі і нормативні акти, які обслуговували і захищали лише інтереси держави, фактично представляли домінантний блок фінансового права. Інерційно зазначене «статус-кво» дехто прагне відстоювати і нині.

Після розпаду СРСР у деяких авторитетних для свого часу учених-правознавців з'явилося зрозуміле бажання відмовитися від звичної, а точніше — примусової ортодоксальності. Так, відомий російський учений-правознавець С.С.Алексєєв, який користується глибокою повагою серед наукової громадськості і сьогодні, у передмові до своєї книги, що вийшла уже в період ринкових реформ, заявив про те, що «потрібно йти вперед шляхом істини», демонструвати нарешті «прагнення до очищення, посильне звільнення від догм, стереотипів та комплексів, які були характерними для недавнього стану нашої правової науки». Заради історичної об'єктивності важливо ще раз визнати, що саме завдяки найбільш авторитетним вченим того періоду був відвойований дуже важливий плацдарм на фронті «класової боротьби», зокрема одержана свого роду індульгенція на теоретичне життя таким багатьом загальноцивілізаційним явищам і серед них — фінансовому праву. Переоцінити це історичне завоювання неможливо.

Але водночас, представники так званої «ринкової хвилі», користуючись незвичною свободою для теоретичних заявок, розпочали інтенсивно обґрунтовувати народження «нових» галузей права. Таким чином, за останнє десятиліття з'явилося не менше півсотні галузевих різновидів, багато з яких фактично є складовими фінансового права й інших системних галузей юриспруденції. Саме останніми роками спостерігається спонтанно-стихійне «розмноження» правових галузей лише за семантичними ознаками. Без найменшого опору і заслуженої в цьому разі критичності запускаються в понятійний оборот такі «різновиди галузей» права, як «акціонерне», «банківське», «бюджетне», «валютне», «вексельне», «інвестиційне», «інноваційне», «кредитне», «конкурентне», «лізингове», «податкове» та ін. Якщо подібну правотворчість якимось чином не обмежити, то невиправдана поява так званих «галузей» права продовжуватиметься, завдаючи відчутної шкоди чинному правознавству та юридичній практиці. Фінансове право в силу своєї аморфності й слабкості «на ринку» таких галузевих велетів, як конституційне, цивільне, адміністративне, господарське, потерпає найбільше.

Підсумовуючи викладене вище, зазначимо: ринкова система об'єктивно вимагає і примушує, щоб до сфери регулюючою впливу фінансового права належали не лише «публічні грошові фонди», а головним чином і насамперед розмаїтий спектр фінансових ресурсів. Йдеться про те, що національний фінансовий капітал формується й обертається на ринку фінансових послуг, ринку цінних паперів і фондовому ринку, в тому числі в різного роду похідних формах, у так званих «інститутах спільного інвестування», тобто в пайових та корпоративних фондах, у формі консорціумного капіталу тощо. Ці ринкові канали та форми руху фінансового капіталу розпочали теоретично досліджувати й практично освоювати відносно недавно, що позначається і на перспективах розвитку фінансового права.

Висновки

Підсумовуючи все викладене вище можна зазначити:

Фінансове право - це самостiйна галузь публiчного права, що регулює суспiльнi вiдносини у сферi мобiлiзацiї, розподiлу i використання централiзованих i децентралiзованих фiнансових ресурсiв держави з метою забезпечення виконання нею своїх завдань i функцiй.

Своє вираження фінансове право знаходить у законах як нормативних актах вищої юридичної сили, інших нормативних та підзаконних актах, постановах Кабінету Міністрів, відповідних міністерств, відомств, державних комітетів, рішеннях Національного банку, державних комісій, судових рішеннях з фінансово-правових проблем тощо.

Взагалі, фінансове право України перебуває у стадії формування, на яке впливають різні чинники: наявність залишків минулої системи (наприклад, фіскальний ухил), основ теперішнього (внутрішня незбалансованість, суперечливість норм), тенденції розвитку (рівність суб’єктів права усіх форм власності, посилення матеріальної відповідальності за правопорушення в галузі фінансів), нові економічні та політичні умови держави. Останнє поки що проявляється переважно у формі напрямків та тенденцій у розвитку фінансового права України.

Останнє поки що проявляється переважно у формі напрямків та тенденцій у розвитку фінансового права України.

В його розвитку можна виділити такі найбільш суттєві напрямки:

1. Зміни фінансово-правових норм, що зумовлені переходом економіки до ринкових відносин. Тепер ці норми базуються на принципі рівності прав суб’єктів незалежно від форми власності і відповідно до цього – їх фінансових зобов’язань перед державою і регіональними утвореннями, прав на захист їх законних інтересів, самостійності господарюючих суб’єктів тощо.

Слід також відзначити і спрямованість фінансово-правових інститутів на стимулювання виробництва, використання їх для регулювання економіки тощо.

2. Посилення матеріальної (фінансової) відповідальності за правопорушення у фінансовій сфері. Це стосується також і відповідальності державних органів, які здійснюють фінансову діяльність.

3. Спрямованість фінансово-правового регулювання на встановлення більшого розмаїття в методах фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування. Разом із тим у них ще переважує фіскальна сторона.

4. Фінансове право повинно відображати розвиток в Україні місцевого самоврядування. Зміни, що відбуваються в його нормах, спрямовані на розширення самостійності місцевого самоврядування й сфери їх правового регулювання. Органи місцевого самоврядування мають право приймати нормативні акти, які регулюють фінансові відносини на території їхнього юрисдикції.

5. Фінансово-правові норми, які закріплюють повноваження державних органів у галузі фінансів, повинні відображати конституційний принцип поділу влади в галузі фінансів.

Зазначені тенденції набудуть свого подальшого розвитку, незважаючи на те, що вони потребують свого поглиблення та закріплення. При цьому потрібно враховувати й те, що розвиток фінансового права в цілому повинен відповідати нормам міжнародного права та сприяти створенню фінансової основи для їх реалізації, утвердженню прав і свобод людини.

Список використаної літератури

1. Білецька Г.М., Кондратенко Н.Г. Окремі питання вирішення податкових спорів: сучасний аналіз та шляхи покращання // Перспективи розвитку юридичної науки очима молоді: Збірник наукових праць / За ред. В.І. Терентьєва, О.В. Козаченка. – Миколаїв: МНЦ ОНЮА, 2008. – С. 31–34;

2. Ковальчук А. Ринкові перспективи розвитку фінансового права // Право України: Юридичний журнал. – 2007. – №5, С.108-112.

3. Ковальчук А. Роль і місце фінансового права за ринкових умов // Право України: Юридичний журнал. – 2007. – №2, С.45-47.

4. Кучерявенко М. Майбутнє фінансового права: невже криза // Право України: Юридичний журнал. – 2007. – №8. С.34-38.

5. Сучасний стан та перспективи розвитку фінансового права: Тези доповідей Міжнародної науково-практичної конференції, 23–24 листопада 2007 року / Науково-дослідний інститут фінансового права. – К.: ПП „Укртехнопрінт”, 2008. – Ч. 2. – 88 с.