Дипломная работа: Прямі податки з підприємств у системі фінансового регулювання ринкових відносин

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

Київський Національний Економічний Університет ім. В. Гетьмана

Фінансово-економічний факультет

Кафедра фінансів

МАГІСТЕРСЬКА ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

«Прямі податки з підприємств у системі фінансового регулювання ринкових відносин»

Київ 2008

Реферат

Дипломна робота «Прямі податки з підприємств у системі фінансового регулювання ринкових відносин» містить 200 сторінок, основний текст – 130 стор., 10 таблиць, 16 рисунків, 9 додатків на 55 стор. Список літератури включає 127 найменувань, бібліографічний огляд на 8 сторінках.

Об’єктом дослідження є система прямого оподаткування в Україні та її роль у забезпеченні економічного розвитку як держави в цілому (Державний бюджет України) так і регіонів на місцевому рівні (місцеві бюджети).

Предметом дослідженняє фінансові відносини, які виникають між державою і платниками податків у процесі прояву регулюючої та стимулюючої функцій механізму прямого оподаткування.

Метою дипломного дослідження є пошук шляхів удосконалення стимулюючої і регулюючої функцій механізму прямого оподаткування, як одного з інструментів системи фінансового регулювання ринкових відносин в економіці України.

Завданнями дипломної роботи є:

– провести дослідження теоретичних концепцій стосовно дії прямих податків в Україні та інших країнах;

– провести аналітичну оцінку вітчизняного механізму прямого оподаткування з позиції його впливу на розвиток економіки;

– обґрунтувати концептуальні підходи і розробити науково-практичні рекомендації щодо посилення регулюючої та стимулюючої функцій механізму прямого оподаткування суб’єктів ринкової економіки.

Практичне значення отриманих результатів полягає в обґрунтуванні пропозицій для врахування в підготовці проекту Податкового Кодексу України, які дозволять максимально адаптувати податкову систему до європейських норм оподаткування до 2010 р.

Вступ

Актуальність теми дипломного дослідження полягає в тому, що до побудови ефективної системи прямого оподаткування держава має підходити особливо виважено, враховуючи при цьому не лише фіскальні інтереси, а й економічне становище платників, стимулюючи їх на реалізацію стратегічної мети розвитку національної економіки.

Механізм реалізації сучасної системи прямого оподаткування України по суті залишається переважно фіскальним і потребує подальшого реформування та удосконалення в контексті забезпечення повноцінної інтеграції нашої країни в світову систему господарювання. Для забезпечення стійкого зростання необхідною і доцільною видається переорієнтація прямого оподаткування з переважно фіскального важеля до системи з органічним поєднанням її фіскальної, регулюючої та стимулюючої складових.

Метою дипломного дослідження є пошук шляхів удосконалення стимулюючої і регулюючої функцій механізму прямого оподаткування, як одного з інструментів системи фінансового регулювання ринкових відносин в економіці України.

Відповідно до мети дослідження були поставлені і вирішені наступні завдання:

– провести дослідження теоретичних концепцій стосовно дії прямих податків в Україні та інших країнах;

– зробити порівняльний аналіз щодо становлення і розвитку механізмів прямого оподаткування в Україні з іншими країнами;

– провести аналітичну оцінку вітчизняного механізму прямого оподаткування з позиції його впливу на розвиток економіки;

– проаналізувати і оцінити вплив і наслідки ринкових перетворень в Україні за допомогою важелів прямого оподаткування;

– обґрунтувати концептуальні підходи і розробити науково-практичні рекомендації щодо посилення регулюючої та стимулюючої функцій механізму прямого оподаткування суб’єктів ринкової економіки.

Об’єктом дослідження є система прямого оподаткування в Україні та її роль у забезпеченні економічного розвитку як держави в цілому (Державний бюджет України) так і регіонів на місцевому рівні (місцеві бюджети).

Предметом дослідженняє фінансові відносини, які виникають між державою і платниками податків у процесі прояву регулюючої та стимулюючої функцій механізму прямого оподаткування.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження є сучасні теорії і концепції економічної та фінансової науки, зокрема, теорії бюджету, теорії податків та теорії державного регулювання економіки.

В роботі використано методи: порівняльно-історичного аналізу для дослідження еволюції механізмів функціонування прямих податків в історичній ретроспективі; економіко-статистичні – при вивченні та узагальненні статистичної інформації задля виявлення впливу механізму прямого оподаткування на економічний розвиток держави і платників податків.

Інформаційною базою дослідження слугували результати теоретичних та науково-практичних досліджень з питань оподаткування, дані статистичної звітності та нормативно-правові акти України з питань оподаткування, формування і регулювання фінансової політики держави.

Новизна отриманих результатів полягає в розвитку концептуальних підходів та проведенні порівняльного аналізу існуючих стратегій реорганізації податкової системи України і її адаптації до нормативів систем оподаткування Європейського Союзу, на основі яких в дипломному проекті дістала подальшого розвитку оптимізаційна модель реорганізації податкової системи України внесенням відповідних змін до проекту Податкового Кодексу України, як інтегрального законодавчого документа, який спроможний внести всеосяжні корективи в побудову податкової системи України.

Прийняття запропонованої в дипломній роботі стратегії в Податковому Кодексі дозволяє очікувати наступні наслідки в податковій системі України на протязі 2008–2012 років:

1) Внесення змін до оподаткування фондів зарплати підприємств та формування державних пенсійного та фондів соціального страхування на основі запровадження справляння єдиного соціального внеску та поступового зниження його рівня від 37% до 22% ФОП;

2) Компенсація зниження рівня єдиного соціального податку введенням обов'язкових страхових відрахувань індивідуальних доходів на накопичувальні пенсійні розрахунки (у розрізі груп громадян за рівнями доходів за рік);

3) Зміни в оподаткуванні індивідуальних доходів громадян введенням прогресивної шкали оподаткування (5 –15%) з неоподатковуваним мінімумом до 150% від рівня мінімального прожиткового мінімуму;

4) Внесення змін до оподаткування прибутку підприємств (нерозподіленого корпоративного прибутку) зниженням ставки оподаткування від 25% до 10% на основі введення шкали плаваючих «дзеркальних» пільгових ставок оподаткування, які сприяють зростанню рівня заробітної плати в собівартості продукції до європейського рівня:

- при питомій вазі заробітної плати в валовому доході від реалізації продукції та послуг 10% та менше – ставка податку на прибуток становить 25%;

- при питомій вазі заробітної плати в валовому доході від реалізації продукції 25% та більше – ставка податку на прибуток становить 10%;

5) Розробка і встановлення податків та рентних платежів за використання об'єктів (ресурсів) природи, добуток корисних копалин, використання енергетичних джерел, забруднення навколишнього середовища;

8) Запровадження прямого щорічного оподаткування предметів власності (майна) фізичних та юридичних осіб, як кінечного продукту споживання, що компенсує зниження ставок оподаткування прибутку підприємств як проміжного продукту, який потім розподіляється між кінечними споживачами – фізичними особами та корпораціями.

При цьому при веденні прямого щорічного оподаткування предметів власності (майна) фізичних осіб, як неплатників податку на додану вартість, які сплачують 20% не доданої, а повної вартості предметів при кожній покупці, компенсувати їм частину податку на майно зарахуванням суми сплаченого ПДВ при купівлі предметів власності (тобто при ставці оподаткування 2% на рік – перші 10 років після придбання майна – податок заліковується згідно наданим документам про вартість майна та сплачений ПДВ при його купівлі).

Практичне значення отриманих результатів полягає в обґрунтуванні пропозицій по підсиленню ролі прямого оподаткування кінцевих споживачів економіки та зниженню рівня прямого оподаткування на підприємництво, як проміжний елемент споживання виробленої нової вартості продукції та послуг в циклах розширеного суспільного відтворення, для врахування в підготовці проекту Податкового Кодексу України на основі запропонованої стратегії розвитку податкової системи України, які дозволять максимально адаптувати податкову систему до європейських норм оподаткування до 2012 р.

Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг роботи – 200 сторінок комп’ютерного тексту. Основний текст – 130 сторінок, містить 10 таблиць і 16 рисунків, 9 додатків на 55 сторінках. Список літератури включає 127 найменувань, бібліографічний огляд на 8 сторінках.

1. Сутність прямого оподаткування підприємств та його значення для розвитку ринкових відносин

1.1 Податкова система України. Її сутність та ознаки

Кожна конкретна податкова система є відображенням податкової політики, яка проводиться державою. Податкова система – це сукупність податків, зборів, інших обов`язкових платежів і внесків до бюджету і державних цільових фондів, які діють у встановленому законом порядку. Сутність, структура і роль системи оподаткування визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її в країні самостійно, виходячи із завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, а також і відповідальність, які виступають невід'ємною частиною системи оподаткування, держава ставить єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні [119].

Податки, як особлива сфера виробничих відносин, є своєрідною економічною категорією. Податки виражають реально існуючі грошові відносини, які проявляються під час використання частини національного доходу на загальнодержавні потреби. Сьогодні Україна вибудовує свою податкову систему, орієнтуючись на найрозвиненіші країни світу. Адже податкова система є найважливішою основою економічної системи кожної розвиненої країни. З одного боку вона забезпечує фінансову базу держави, а з іншого – виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини. Історично це найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства.

Сутність податків полягає в обов’язковому перерозподілі національного доходу з метою формування державних фінансових фондів. Особливістю податків є їх примусовий, обов’язковий характер, який не потребує зустрічної індивідуальної оплатності з боку держави.

До основних термінів сучасної системи оподаткування в Україні відносяться [109]:

1. Податок(збір, внесок до державного цільового фонду) – в Україні це обов’язковий платіж до бюджетів різних рівнів або державних цільових фондів, що здійснюються в порядку і на умовах, визначених законодавством України щодо оподаткування.

2. Суб`єкт, або платник податків, зборів та обов’язкових платежів– це особи, на яких Конституцією України та податковим законодавством покладено обов’язки:

а) сплачувати податки, збори та обов’язкові платежі;

б) нараховувати, утримувати та перераховувати податки, збори та обов’язкові платежі до бюджетів і до державних цільових фондів.

Платник податків може визнаватись суб’єктом оподаткування одним або декількома податками, зборами та обов’язковими платежами в залежності від діяльності, яку він провадить, володіння майном або інших обставин, у разі наявності яких виникають податкові зобов’язання.

Суб’єктом оподаткування може визнаватись й особа, на яку відповідно до податкового законодавства України покладено обов’язки щодо нарахування податків, зборів та обов’язкових платежів, утримання їх з платника та перерахування до бюджету.

Суб’єктами оподаткування або платниками податків, зборів та обов’язкових платежівє юридичні або фізичні особи, міжнародні об’єднання та організації, які відповідно до чинного податкового законодавства безпосередньо зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податки, збори та інші обов’язкові платежі.

Податкове законодавство завжди розпочинається з визначення суб’єктів оподаткування або платників податків, зборів та обов’язкових платежів, оскільки необхідно чітко знати, хто повинен платити той чи інший вид платежу до бюджету чи до державного цільового фонду та хто несе перед державою відповідальність за несплату або несвоєчасну сплату цього платежу.

3. Об`єкт оподаткування – юридично обумовлений факт або подія, після настання яких у суб’єкта виникає обов’язок сплатити податок; з економічної точки зору об’єктом оподаткування можуть виступати доход, прибуток, майно, грошовий капітал або розмір споживання.

Кожен податок, збір та обов’язковий платіж має самостійний об’єкт оподаткування, який визначається чинним податковим законодавством. Об’єкт оподаткування повинен бути стабільним, чітко визначеним, мати безпосереднє відношення до платника податку.

4. Предмет оподаткування – фізична, якісна характеристика об’єкту, яка виступає еквівалентом об’єкту з метою оподаткування.

5. Одиниця оподаткування – це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об`єкта оподаткування. Фізичний вимір досить точно відображає об`єкт оподаткування.

6. Податкова ставка – законодавчо установлений розмір податку на одиницю оподаткування. Існують такі підходи до встановлення податкових ставок:

– універсальний (для всіх платників встановлюється єдина податкова ставка);

– диференційований (для різних платників існують різні рівні ставок).

За побудовою ставки бувають:

– тверді (встановлюються у грошовому виразі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні):

а) фіксовані – встановлені конкретних сум;

б) відносні – визначені відносно до певної величини (наприклад., у процентах до мінімальної заробітної плати).

– процентні ставки встановлюються щодо об’єкта оподаткування, який має грошовий вираз. Вони поділяються на три види:

а) пропорційні ставки, які не залежать від розміру об`єкта оподаткування;

б) прогресивні ставки розмір яких зростає разом в міру збільшення обсягів об`єкта оподаткування:;

в) регресивні ставки, на відміну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об`єкта оподаткування.

7. Податкова квота – це частка податку платника, яка може бути визначена як в абсолютному розмірі й у відносному виразі. Значення податкової квоти полягає в тому, що вона характеризує рівень оподаткування.

8. Податковий оклад – остаточна сума, що підлягає сплаті до бюджету; в більшості податків визначається як добуток бази оподаткування на ставку оподаткування.

9. Джерело сплати податку – фінансовий фонд суб’єкта оподаткування, за рахунок якого відбувається сплата податку. Як правило, джерелом можуть виступати прибуток, валовий доход, чистий доход фізичної особи тощо.

10. Податкова пільга – законодавчо закріплене повне або часткове звільнення від сплати податків. зборів та інших обов’язкових платежів.

Оскільки податки мають ознаки фінансових відносин (перерозподіл коштів та формування фондів), можна розрізнити такі основні функції податків як категорії фінансів:

1. Фіскальна– основне призначення полягає в мобілізації та накопиченні коштів в державних фондах.

2. Розподільча (соціальна)– одним із призначень податків є розподіл суспільних доходів з боку більш платоспроможних верств населення та суб’єктів господарювання на користь малозабезпечених; за рахунок виробничих галузей національної економіки на користь суб’єктів невиробничої сфери тощо.

Завдяки цій функції підтримується соціальна рівновага та забезпечується відносна рівномірність доходів різних верств громадян.

3. Регулююча функція – податки як інструмент примусового вилучення частини доходів суспільства здатні суттєво впливати на стан національної економіки. Позитивний вплив дозволяє говорити про стимулюючу роль податків, негативний – про дестимулюючу роль оподаткування. Важливість урахування в державній економічній політиці цієї функції була доведена новим економічним курсом Ф.Д. Рузвельта в роки Великої Депресії 1920–30х рр.

4. Контрольна функція – допоміжна функція, яка полягає в контролі за допомогою податків за джерелами і обсягами доходів суспільства та напрямками їх використання.

Класифікація податків як економічної категорії проводиться:

– за формою оподаткування;

– за економічним змістом об’єкта оподаткування;

– в залежності від рівня державних структур, які їх встановлюють;

– за способом їх стягнення (в залежності від територіального рівня);

– в залежності від способів встановлення ставок оподаткування;

– в залежності від встановленого порядку використання;

– за суб’єктом оподаткування.

Історично, за формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі. Критерієм такого поділу стала теоретична можливість перекладання обов’язку сплати податку на іншу особу – на споживача продукції.

Прямі податки встановлюються відносно платників. Їх розмір залежить від розміру об’єкта оподаткування. Кінцевим платником прямих податків є той, хто одержує дохід, володіє майном. До прямих податків належать всі прибуткові та майнові податки. Вони встановлюються на дохід або майно платника податків і сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше податків платить той, хто має більш високі доходи та більше майна. Такий принцип оподаткування більшість економістів вважає справедливим. У розвинених країнах світу, таких, як США, Японія, Великобританія, ФРН, прямі податки становлять близько 40–90 відсотків в загальній сумі податкових надходжень [114].

Непрямі податки встановлюються на окремі товари, роботи, послуги і включаються до їх ціни. Кінцевими платниками непрямих податків є споживачі товарів, робіт і послуг, а самі податки включаються у вигляді надбавки до ціни на ці товари, роботи й послуги. Непрямі податки ще називають податками на споживання. Оскільки платниками непрямих податків є споживачі продукції, і самі податки включаються до ціни товарів, робіт і послуг, то їх розмір для окремого платника податку прямо не залежить від одержаних ним доходів або наявного у нього майна.

До непрямих податків традиційно належать такі податки, як податок з обороту(суми) споживання, податок на додану вартість, акцизний збір, мито. За економічним змістом об’єкта оподаткування всі непрямі податки відносяться до податків на споживання, які сплачуються не при одержанні доходів (прибутку), а при їх використанні.

В залежності від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Реалізація функцій податку безпосередньо зв'язана з тими принципами, що у ньому закладені і реалізуються в конкретному виді податку. Принципи податку реалізуються через конкретні прояви, що характеризують особливості цього специфічного механізму [98]:

1. Однократність обкладання. Це означає, що той самий об'єкт може обкладатися податком одного виду тільки один раз за визначений період (податковий період);

2. Універсалізація податку. Цей принцип припускає незалежність податкового тиску від форм власності платника, рівний підхід до умов оподатковування будь-яких суб'єктів;

3. Індивідуальна безплатність. В основі цієї ознаки податку закладений односпрямований рух засобів від платника до держави.

4. Безумовний характер. Ця ознака податку є продовженням попереднього ознаки й означає сплату податку, не зв'язану ні з якими зустрічними діями, привілеями з боку держави.

5. Нецільовий характер податкового платежу. Ця ознака означає надходження його у фонди, акумульовані державою і використовувані на задоволення державних потреб.

6.Обов'язковий характер. Ця ознака податку припускає неможливість законного відхилення від його сплати. Обов'язковий характер податкового вилучення забезпечує нагромадження засобів дохідної частини бюджету. Це лежить в основі закріплення на конституційному рівні сплати податків як обов'язку громадян.

7. Безповоротний характер. Ця ознака податку не вимагає особливих коментарів, хоча сутність цього принципу полягає в тім, що в остаточному підсумку платник одержує віддачу від внесених їм податків, коли держава реалізує суспільні потреби в який зацікавлені суспільство і кожен його індивід, і в цьому змісті податки як би повертаються до платника.

До важливих елементів податку відноситься:

Ставка податку – величина податкових нарахувань на одиницю об'єкта податку (грошова одиниця доходів, одиниця земельної площі, одиниця виміру товару і т.п.). Податкові ставки можна класифікувати по декількох принципах [99]:

а). По встановленню податкового тиску на платника:

1. Базова (основна) ставка – ставка, що не враховує особливостей чи платника виду діяльності, що полегшують чи підсилюючих податковий тягар і, відповідно, що збільшують чи зменшують податкову ставку.

2. Знижена ставка – що припускає визначені особливості платника і скорочує податковий тягар на нього (податкова пільга).

3. Підвищена ставка – враховуюча специфічну форму чи діяльності одержання доходів і перевищуюча основну, базову ставку.

б). По методу встановлення ставки податку:

1. Абсолютні (тверді) ставки – ставки податку, при яких розмір податку у твердій фіксованій величині визначається на кожну одиницю оподатковування.

2. Відносні – ставки податку, при яких розмір податку встановлюється у визначеному співвідношенні до одиниці обкладання. Характер співвідношення ставки податку й одиниці обкладання дозволяє виділити кілька підвидів відносних ставок:

– відносно-процентні – ставка податку встановлюється у відсотках від одиниці оподатковування;

– відносно-кратні – співвідношення розміру податку й одиниці оподатковування встановлюється у величинах, кратних визначеному показнику;

– відносно-грошові – ставка податку, що установлює визначену грошову суму на частину оподатковуваного об'єкта.

в). По змісту:

1. Маргінальні – ставки податку, що безпосередньо зазначені в нормативному акті, що закріплює даний вид податку, і застосовуються до окремих податкових розрядів (маржам), окремим частинам доходу.

2. Фактична ставка – виступає як відношення сплаченого податку до податкової бази.

3. Економічна ставка – відношення сплаченого податку до всього отриманого доходу. Саме даний вид ставок найбільше повно розкриває особливості податкової політики.

г). По формуванню стимулів для платника:

1. Стимулююча – податкова ставка, що створює в платника потребу в збільшенні результатів діяльності, що приводить до зростання доходів, майна і т. п.

2. Обмежувальна – ставка оподатковування, при якій формуються визначені фактори, що стимулюють платника здійснювати діяльність у незмінних масштабах, що запобігає подальший чи розвиток нові вкладення.

3. Заборонна – податкова ставка, встановлююча чіткі обмеження і робляча абсурдним, неефективної будь-які дії, при яких змінюється оподатковуваний об'єкт і здійснюється перехід до іншої ставки.

Важливе значення має питання про способи побудови податкових ставок. У залежності від співвідношення, що встановлюється між ставкою податку і доходу, оподатковування можна підрозділити на:

1.Рівне оподатковування – це метод оподатковування, при якому рівна сума податку встановлюється для кожного платника податків. Подібний метод характерний в основному для цільових податків.

2. Прогресивне оподатковування – метод оподатковування, при якому ставка податку зростає при росту розмірів об'єкта оподатковування.

3. Пропорційне оподатковування – метод оподатковування, при якому встановлюється стабільна ставка, незалежно від збільшення об'єкта оподатковування. З ростом бази оподатковування сума податку зростає пропорційно їй при єдиному відсотку податкової ставки.

4. Регресивне оподатковування – метод, при якому ставка оподатковування зменшується при росту податкової бази. У даному випадку вага податкових вилучень назад пропорційна збільшенню оподатковуваного об'єкта.

5. Змішане оподатковування – припускає сполучення окремих елементів вищевказаних методів оподатковування.

Податкова система припускає дії, що забезпечують сплату податків, до них відносяться способи сплати податків.

Спосіб сплати податку характеризує особливість реалізації платником податків обов'язку по перерахуванню засобів у чи бюджет спеціальні фонди. Існують три основних способи сплати податку:

1) кадастровий – спосіб сплати податків, в основі якого лежить перерахування суми відповідно до визначеної шкали, заснованої на визначеному виді майна. Застосовується при численні і стягуванні прямих реальних доходів.

2) деклараційний – спосіб реалізації платником податків обов'язку по сплаті податку на основі подачі в податкові органи офіційної заяви (декларації) про отримані доходи за визначений період і свої податкові зобов'язання.

3) попередній – спосіб, застосовуваний в основному при безготівковому утриманні і складається в тім, що податки утримуються з джерела доходу.

В Україні, згідно Закону України «Про систему оподаткування» [4] стягуються наступні види податків та зборів:

– загальнодержавні непрямі податки;

– загальнодержавні прямі податки;

– загальнодержавні збори;

– місцеві прямі податки;

– місцеві збори

В Україні стягують такі види загальнодержавних прямих податків [4]:

– податок на прибуток підприємств;

– єдиний податок;

– фіксований сільськогосподарський податок;

– податок з доходів фізичних осіб;

– плата за торговий патент;

– податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

– податок на промисел;

– державне мито;

– рентні платежі;

– податок на землю.

Податковим законодавством України передбачено такі види прямих місцевих податків [4]:

– податок з реклами;

- комунальний податок.

1.2 Прямі податки з підприємств в податковій системі України та їх регулююча роль в ринкових відносинах

Проаналізуємо детально основні характеристики стягуємих з підприємств в Україні загальнодержавних прямих податків, які мають найбільшу питому вагу в державному (Рис. Д.1 Додатку Д) чи місцевих бюджетах:

1) податок на прибуток підприємств;

2) єдиний податок;

3) фіксований сільськогосподарський податок;

4) державне мито;

5) рентні платежі;

6) податок на землю;

1) Податок на прибуток підприємств

Податок на прибуток підприємств (Corporate Profit Tax) – загальнодержавний прямий податок, що стягується з прибутку юридичних осіб згідно Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» [6].

Платниками податку на прибуток підприємств є:

– юридичні особи-резиденти України, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку і на території України, і за її межами;

– філії, відділення та інші відокремлені підрозділи юридичних осіб–резидентів України, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади;

– фізичні і юридичні особи–нерезиденти, які отримують доходи з джерел їх походження з України;

– постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їхніх засновників.

Об'єкт оподаткування податком на прибуток підприємств – прибуток, який визначається через зменшення сум скоригованого валового доходу на суму валових витрат платника податку і суму амортизаційних відрахувань.

Валовий доход – це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Валові витрати виробництва та обігу (далі – валові витрати) – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань [6].

Ставка оподаткування податком на прибуток визначається статтею 10 «Ставка податку» [6]:

– Прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 25 відсотків до об'єкта оподаткування.

Особливі режими оподаткування податком на прибуток визначаються як:

а) Дохід від страхової діяльності юридичних осіб – резидентів не підлягає оподаткуванню за ставкою, встановленою у пункті 10.1 статті 10 Закону [6], та оподатковується:

– за ставкою 0 відсотків – при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення у разі виконання вимог до таких договорів;

– за ставкою 3 відсотки – при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з інших видів страхування.

б) Резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 – 13.6 [6], зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

2) Єдиний податок

Єдиний податок (Single Tax) – прямий загальнодержавний податок, що стягується з юридичних і фізичних осіб – суб'єктів малого підприємництва, які обрали спрощену систему оподаткування згідно Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування» [24].

Платники єдиного податку:

– фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, впродовж року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень;

– юридичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Об’єкт оподаткування єдиним податком:

а) Для суб'єктів малого підприємництва – юридичних осіб об'єктом оподаткування єдиним податком є виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

б) Для суб'єктів малого підприємництва – фізичних осіб визначення об'єкта оподаткування під час нарахування податкових зобов'язань з єдиного податку не передбачено, оскільки сума податку, що підлягає сплаті до бюджету, фіксована і не залежить від фактичних результатів господарської діяльності платника податку

Ставка єдиного податку:

а) Для суб'єктів малого підприємництва – юридичних осіб передбачено можливість обрання однієї з двох ставок податку:

– 6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість;

– 10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

б) Для суб'єктів малого підприємництва – фізичних осіб ставка єдиного податку встановлюється місцевими радами за місцем їхньої державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень і більше 200 гривень на місяць. Якщо фізична особа – суб'єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких встановлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки. Якщо фізична особа – платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участі у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, ставка єдиного податку збільшується на 50% за кожну особу.

Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів) []:

– податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків;

– податку на прибуток підприємств;

– податку з доходів фізичних осіб (для фізичних осіб – суб'єктів малого підприємництва);

– плати (податку) за землю;

– збору на спеціальне використання природних ресурсів;

– збору на обов'язкове соціальне страхування;

– відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;

– комунального податку;

– податку на промисел;

– збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

– внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів;

– внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

– плати за патенти згідно із Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

3) Фіксований сільськогосподарський податок

Фіксований сільськогосподарський податок (Fixed Agricultural Tax) – загальнодержавний прямий податок, що стягується з юридичних осіб – сільськогосподарських товаровиробників, сума якого не змінюється впродовж року і справляється з одиниці земельної площі згідно Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» [10].

Платниками фіксованого сільськогосподарського податку є сільськогосподарські товаровиробники, у яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу.

До сільськогосподарських товаровиробників, що мають право на сплату фіксованого сільськогосподарського податку, відносяться:

– сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції;

– рибницькі, рибальські та риболовецькі господарства, які займаються розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах).

Не можуть бути платниками фіксованого сільськогосподарського податку суб'єкти господарювання, які:

– реалізують інвестиційні або інноваційні проекти у спеціальних (вільних) економічних зонах, на територіях пріоритетного розвитку із спеціальним режимом інвестиційної діяльності, в умовах технологічних парків;

– реалізують інноваційні проекти відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність»;

– зареєстровані платниками єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва.

Об'єктом оподаткування для платників фіксованого сільськогосподарського податку є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах).

Ставка фіксованого сільськогосподарського податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки, проведеної за станом на 1 липня 1995 року, відповідно до Методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України, в таких розмірах:

– для ріллі, сіножатей та пасовищ – 0,15;

– для багаторічних насаджень – 0,09;

– для земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах, – 0,45 відсотка грошової оцінки одиниці площі ріллі по областях та Автономній Республіці Крим.

4) Державне мито

Державне мито (State Duty) – загальнодержавний прямий податок, що стягується з юридичних і фізичних осіб при вчиненні дій та видачі документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами згідно Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» [27].

Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.

Об'єктом оподаткування державним митом є вчинення уповноваженими органами дій та видача документів, що мають юридичне значення.

Розміри ставок державного мита наведено у статті Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.93 №7–93 [27].

5) Рентні платежі

Рентні платежі (Rental Payments) – загальнодержавний прямий податок, що сплачується з вартості обсягів нафти, природного газу і газового конденсату, видобутих у межах території України або транспортованих через її територію згідно Закону України «Про рентні платежі за нафту, природний газ і газовий конденсат» [23], дія якого зупинена на 2005–2007 роки законами України про державний бюджет на відповідний рік.

Платниками рентних платежів є юридичні особи і фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють видобуток нафти, природного газу чи газового конденсату в межах території України, транзитне транспортування природного газу, нафти, аміаку.

Об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

– видобування нафти, природного газу, газового конденсату;

– транзитного транспортування природного газу;

– транспортування нафти магістральними нафтопроводами;

– транзитного транспортування аміаку.

Ставки рентних платежів щорічно встановлюються законом про бюджет на поточний рік.

6) Податок на землю

Податок на землю (Land Tax) – загальнодержавний прямий податок, що стягується з осіб, які мають у володінні або користуванні земельні ділянки або замельні частки (паї) згідно з Законом України «Про плату за землю» [19].

Платниками податку на землю є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і землекористувачі, у тому числі орендарі.

Об'єктом оподаткування податком на землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Ставки земельного податку залежать від виду земель, що є об'єктом оподаткування, та наявності їх грошової оцінки. Для земель населених пунктів, грошову оцінку яких встановлено, ставка податку складає 1% від їх грошової оцінки. Для земель населених пунктів, грошову оцінку яких не встановлено, податок стягується за середніми ставками, розмір яких наведено у статті 7 Закону України «Про плату за землю» від 3.07.92 №2535XII [19].

Для сільськогосподарських угідь ставку податку встановлено у відсотках до їх грошової оцінки у таких розмірах:

– для ріллі, сіножатей та пасовищ – 0,1;

– для багаторічних насаджень – 0,03.

Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів.

Податково-бюджетна політика – це заходи уряду, спрямовані на зниження безробіття чи інфляції та досягнення природного обсягу виробництва через зміну державних видатків, рівня оподаткування або через одночасне поєднання обох заходів [43]. На рис. 1.1 наведені основні грошові потоки в ринковій економіці відкритого типу, в якій державним регулятором потоків є державний бюджет ринкової держави та зовнішньоекономічний платіжний баланс експортно-імпортних грошових потоків.

Державний бюджет ринкової держави (рис. 1.1) містить чотири основні статті надходжень: 1) податкові надходження (включаючи митно-тарифні податки регулювання зовнішніх грошових потоків); 2) неподаткові надходження; 3) надходження від діяльності бюджетних підприємств; 4) займи на фінансовому ринку (внутрішній та зовнішній державний борг);

Державний бюджет ринкової держави (рис. 1.1) також містить шість основних напрямів видатків: 1) національна оборона; 2) утримання державного апарату; 3) фінансування бюджетного сектора економіки; 4) соціальні видатки; 5) фінансування розвитку економіки; 6) проценти за державний борг.

За допомогою фіскальної політики уряд може змінювати структуру національної економіки, зменшувати циклічні коливання, досягати повної зайнятості, сприяти економічному зростанню, впорядковувати державні фінанси, боротися з інфляційними спалахами тощо. Особливого значення набуває фіскальна політика в перехідній економіці. Це пов’язане передовсім із тим, що уряд вже не може використовувати такі традиційні інструменти командної економіки, як директивне планування та централізоване ціноутворення.

Розрізняють два види фіскальної політики: стимулююча та стримуюча. Стимулююча політика спрямована на підтримання високих темпів економічного зростання та досягнення високого рівня зайнятості. Для її проведення уряд збільшує видатки, зменшує податки або певним чином поєднує обидва заходи. Це збільшує інвестиції та зменшує безробіття. За стримувальної політики уряд прагне знизити рівень інфляції через підвищення податків, скорочення державних видатків чи поєднуючи обидва ці заходи.

У податково-бюджетній (дискреційній, фіскальній) політиці під терміном «чисті податки» розуміють доходи уряду і місцевих органів влади від збору податків за винятком трансферних платежів, тобто часткового повернення податків джерелам їх надходження. Зміна структури оподатковування і трансферних виплат впливає на економічну систему, впливаючи на такий важливий економічний параметр, як споживання.

Дискреційна (фіскальна) політика – це система заходів, що передбачає цілеспрямовані зміни в рівні державних видатків і податків для впливу на обсяг національного виробництва і зайнятість, для контролю над інфляцією та сприяння економічному зростанню. Термін «дискреційна» означає, що зміни в податках і державних видатках залежать від рішень парламенту чи уряду.

При побудові фіскальної політики, звичайно, припускається, що вона впливає лише на сукупний попит і не впливає на сукупну пропозицію [69]. Скорочення чистих податків робить менший мультиплікативний ефект, ніж рівне йому по абсолютній величині підвищення державних планових інвестицій і витрат. Відношення величини індукованого зсуву сукупного попиту до величини заданої зміни реальних чистих податків називається мультиплікатором чистих податків. Іншими словами, мультиплікатор чистих податків (net tax multipler) – це відношення зміни реального сукупного попиту до визначених змін реальних чистих податків, що вплинули на сукупний попит. Фіскальна податкова політика також може зіграти позитивну роль у боротьбі з інфляцією (чи навпаки – викликати ріст інфляції в економічній системі у випадку неправильного її застосування).

Щоб обчислити ефект гальмування ВВП з боку автоматичних чистих податків, потрібно акцентувати увагу на тому, що будь-які автоматичні вилучення з економіки впливають на ВВП виключно через зміну мультиплікатора. Іншими словами, автоматичні чисті податки, як і заощадження.

Відношення між зміною автоматичних чистих податків і зміною ВВП як доходу вимірюється статистичним коефіцієнтом, який називається граничним коефіцієнтом податків ГКП (орієнтовно ГКП=0,2 [66]). З урахуванням цього, формула складного мультиплікатора дорівнює

Складний Мультиплікатор чистих податків = mpc/(1mpc*(1ГКП)) (1.3)

Якщо підставити значення mpc=0,75 з вищенаведених розрахунків, то значення складного мультиплікатора податків буде дорівнювати 1,9, замість значення 3 для простого мультиплікатора податків.

Щоб визначити ті заходи, які держава повинна застосовувати з метою повної стабілізації економіки, треба виходити з того, що реальна фіскальна політика приймає необхідні дискреційні рішення в умовах дії автоматичних чистих податків. За цих умов ВВП змінюється двічі:

1) внаслідок дискреційних рішень стосовно державних закупок і чистих податків;

2) за рахунок автоматичного впливу чистих податків на рівень мультиплікатора.

У національній економіці є кілька механізмів, що автоматично, без додаткових дискреційних дій уряду, дають змогу певним чином стабілізувати економічні процеси і впливати на відносні рівні державних видатків і податків. Ця «вмонтована стабільність » спрацьовує в більшості країн з ринковою економікою головно завдяки побудові податкових систем таким чином, що зі зростанням ВВП податкові надходження також зростають. Інакше кажучи, податкові надходження змінюються пропорційно до величини ВВП.

Загалом, що прогресивніша податкова система, то сильніше податкові надходження реагуватимуть на зміну ВВП, тобто податкова система створюватиме більші дефіцити й надлишки в періоди спаду і понесення. Отже, чим прогресивніша податкова система, тим вища вмонтована стабільність національної економіки.

Найважливішим питанням теорії і практики оподатковування є питання про податкову межу і її кількісне вираження. Високі податкові ставки можуть створити ряд проблем. По-перше,вони здатні підірвати стимули, зацікавленість домашніх господарств і підприємств у підвищенні ступеня своєї економічної активності. Тому держава повинна дуже виважено підходити до розробки прогресивних ставок стягування прибуткового податку: прогресивний спосіб оподатковування, як відомо, припускає, що люди, у міру росту їхніх доходів, переходять у категорії платників, для яких застосовуються більш високі податкові ставки. По-друге, може статися так, що держава, застосувавши більш високі ставки податків, одержить менший доход.

Обґрунтуванням цьому служить так називаний ефект Лаффера (рис. 1.3) – нелінійна залежність між значеннями податкових ставок і обсягом надходжень податків [86] у вигляді «перевернутої параболи»:

Якщо ставка податку Рв буде збільшуватися в порівнянні з оптимальним рівнем Ра, то відбудеться не збільшення, а зменшення суми податкових надходжень у бюджет, тобто Rв < Rа, оскільки при великих ставках податку зменшаться стимули до трудової і підприємницької діяльності. Якщо ставка податку Рв буде меншою оптимальної величини Ра – бюджетна система буде недоотримувати податкові кошти.

Проблема всіх податкових систем світу полягає в відсутності теоретичних значень оптимальних ставок податків Ра, тому уряди варіюють ставками податку, переймаючи позитивний досвід інших податкових систем світу.

1.3 Аналіз структури податкового наповнення Державного та місцевих бюджетів в Україні за рахунок прямих податків у 2003–2007 роках

В дипломній роботі проаналізований період 2003–2007 років, коли почав діяти Бюджетний Кодекс України [1], згідно якому прямі податки розподілені між Державним та місцевими бюджетами, отже їх аналіз повинен здійснюватися також в загальнодержавному та місцевому розрізі. В табл. 1.1 наведений розподіл надходження прямих податків в бюджети згідно відповідно Бюджетного Кодексу України та щорічних корегувань міжбюджетного розподілу законами про державний бюджет України.

Таблиця 1.1. Розподіл надходження прямих податків в Україні між бюджетами

В якості бази для проведення аналізу в дипломному дослідженні виберемо наступні показники:

– статистику та питому вагу податкового наповнення державного бюджету прямими податками у 2003–2007 роках;

– статистику та питому вагу податкового наповнення місцевих бюджетів прямими податками на базі показників Київської області у 2003–2007 роках.

В табл. 1.2 наведені макропоказники Держбюджету України за 2000–2007 роки, отримані обробкою даних джерел [11 – 17].

Таблиця 1.2. Доходи загального та спеціального фондів Державного бюджету України та дефіцит Державного бюджету у 2001–2007 роках, тис. грн.

На рис. 1.4 наведена структура Державного бюджету України у 2003–2007 роках у розрізі джерел надходжень.

Рис. 1.4. – Структура Державного бюджету України у 2003–2007 роках у розрізі джерел надходжень

Аналіз графіків рис. 1.4 показує, що питома вага прямих податків в Державному бюджеті України у 2003–2007 роках поступово знижується з рівня 28,3% у 2003 році до рівня 24,7% у 2007 році. В той же час йде симптоматичне розширення питомої ваги непрямих податків в Державному бюджеті України у 2003–2007 роках з рівня 40,0% у 2003 році до рівня 53,3% у 2007 році, як за рахунок прямих податків, так ї за рахунок інших джерел доходів.

Як показує аналіз порівняльної структури составу прямих податків в Державному бюджеті України станом за 2003 рік та за 2007 рік (стан жовтня) питома вага окремих податків має наступну динаміку:

– питома вага податку на прибуток підприємств знизилась з рівня 77,32% (у 2003 році) до рівня 73,68% (у 2007 році);

– питома вага рентних платежів зросла з рівня 22,24% (у 2003 році) до рівня 25,53% (у 2007 році);

– питома вага держмита зросла з рівня 0,44% (у 2003 році) до рівня 0,72% (у 2007 році).

Рис. 1.5. – Динаміка росту абсолютних рівней прямих податків в Державному бюджеті України у 2003–2007 роках

Спільний аналіз графіків рис. 1.5 – 1.6 дає наступну діагностику вагомості та структури прямих податків в Державному бюджеті України у 2003–2007 роках:

– основну частку в прямих податках займає податок на прибуток з підприємств, при цьому ця частка поступово зменшується з рівня 77,3% у 2003 році до рівня 73,7 у 2007 році за рахунок зростання часток рентних платежів та держмита;

– абсолютне зростання податку на прибуток підприємств в Державному бюджеті характеризується рівнями 11,7 млрд. грн. у 2003 році та 28,6 млрд. грн. у 2007 році;

– базовий темп росту податку на прибуток за 2003–2007 роки становить

245,4%, що нижче базового темпу росту доходів Держбюджету і рентної плати – 295,2% та в 1,8 рази менше темпу росту рівня платежів держмита (462%);

– ланцюговий темп росту податку на прибуток підприємств з рівня бюджету 2005 року (темп приросту відносно 2004 року – 61,2%) поступово знижується до рівня приросту 28,1% у 2006 році та до рівня приросту 9,9% у 2007 році, тобто стабілізується до рівня 8,0% щорічного приросту, характерного для 2003–2004 років.

Рис. 1.6. – Динаміка базового темпу росту прямих податків в Державному бюджеті України у 2003–2007 роках (відносно рівня 2003)

Рис. 1.7. – Динаміка росту абсолютного рівня сумарних доходів в місцеві бюджети по Київській області за 2003–2007 роки та основних структурних джерел місцевих доходів

Аналіз графіків рис. 1.7 показує, що в структурі джерел доходів місцевих бюджетів по Київській області:

– сумарно прямі податки характеризуються практично постійним рівнем питомої ваги від 94,5% у 2003 році до 95,8% у 2007 році;

– основним прямим податком в доходах місцевих бюджетів є прямий податок з доходів фізичних осіб, який має питому вагу 67,2% у 2003 році та 74,7% у 2007 році.

На графіках рис. Ж.1, Ж.2 Додатку Ж наведена структура прямих податків в місцеві бюджети по Київській області у 2003–2007 роках та структура основного прямого податку з доходів фізичних осіб у 2003–2007 роках.

На рис. 1.8 наведені графіки порівняння темпів росту доходів та основних прямих податків в державному та місцевих бюджетах у 2003–2007 роках.

Рис. 1.8. – Порівняння темпів росту доходів та основних прямих податків в державному та місцевих бюджетах у 2003–2007 роках.

Як показує аналіз графіків рис. 1.8:

– темп росту доходів місцевих бюджетів у Київській області за 2003–2007 рік становить 176,4%, що в 1,8 рази нижче темпів росту доходів Держбюджету України за 2003–2007 роки – 295,2%;

– при цьому темп росту основного прямого податку з доходів фізичних осіб в місцевих бюджетах у Київській області за 2003–2007 рік становить 193,8%, що є нижче, ніж темп росту основного прямого податку на прибуток підприємств в державному бюджеті України за 2003–2007 рік – 245,4%;

– основний внесок в більш високий темп росту доходів Державного бюджету, ніж темп росту доходів місцевих бюджетів, вносить зростання непрямих податків в державному бюджеті з темпом росту 390,0% за 2003–2007 роки, які в місцевих бюджетах відсутні.

Слід відмітити, що основні прямі податки в Державному бюджеті (податок на прибуток підприємств) та місцевих бюджетах (податок з доходів фізичних осіб) знаходяться в діалектичному протиріччі:

– підвищення рівня заробітної плати на підприємстві супроводжується при ринковому регулюванні цін реалізації продукції підвищенням собівартості, тобто зниженням прибутку підприємства;

– таким чином природним процесом при підвищенні частки заробітної плати в собівартості продукції з сучасного рівня 10 –12% для України до європейського рівня 25 –30% будуть 2 ефекти: а) зростання рівня прямого податку з доходів фізичних осіб в місцевих бюджетах; б) зниження рівня прибутковості підприємств та падіння рівня прямого податку на прибуток підприємств в Державному бюджеті України.

2. Механізм справляння прямих податків та аналіз їх впливу на регулювання ринкових відносин

2.1 Механізм справляння прямих податків на прикладі окремих податків (прибуток, земля, транспорт)

Основні прямі податки з підприємництва в Україні справляються згідно з наступним механізмом:

1. Платник податку самостійно нараховує обсяг оподатковуємої бази за звітний період і суму зобов’язання по сплачуємій сумі податку згідно ставки оподаткування та в обумовлений законом [5] строк подає декларацію в районну податкову інспекцію.

2. Платник податку в обумовлений законом строк [5] після закінчення строку подання декларацій (звичайно на протязі 10 днів) перераховує зазначену в декларації сум податку на рахунки державного та місцевих бюджетів в державному казначействі України.

3. Районна податкова інспекція на основі даних державного казначейства в облікову картку платника податків інформацію про сплачені суми податків та розраховує суму податкового боргу (несплати обумовленої зобов’язанням суми податку) чи переплати (внесення більшої суми податку, ніж визначено зобов’язаннями).

4. Районна податкова адміністрація у випадку появи податкового боргу по закінченню законодавчо встановленого строку сплати податкового зобов’язання розпочинає процедуру примусового стягнення податкового боргу з нарахуванням додаткового штрафу та сум пені за прострочку сплати податків.

5. Районна податкова інспекція має право на кабінетну та виїзну перевірку правильності самостійного нарахування платником податків зобов’язання, після чого проводить донарахування та стягнення несплачених сум податків.

а) п орядок складання декларації з податку на прибуток підприємства

Порядок [38] розроблено на підставі норм Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94 «Про оподаткування прибутку підприємств» [6] та Закону України від 21 грудня 2000 року №2181III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» [5].

Цей Порядок застосовується всіма платниками податку на прибуток підприємств (далі – платники податку), крім страховиків та банків, для яких установлюються окремі порядки складання декларацій.

Декларація з податку на прибуток підприємства (далі – декларація) та додатки до неї (Додаток Л) подаються платником незалежно від того, чи виникло у звітному періоді в платника податкове зобов'язання чи ні.

Починаючи з податкового періоду – перший квартал 2006 року, декларація заповнюється в гривнях, без копійок, з відповідним округленням за загальновстановленими правилами.

Податок на прибуток за квартал, півріччя, три квартали та рік розраховується за правилами, установленими п. 11.1 ст. 11 і п. 16.4 ст. 16 Закону №334 [6], наростаючим підсумком з початку звітного календарного року.

У декларації зазначаються усі передбачені в ній показники. Якщо будь-який рядок декларації не заповнюється через відсутність операції (суми), то такий рядок прокреслюється, крім випадків, прямо визначених у декларації.

Дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Достовірність даних підтверджується підписами керівника і головного бухгалтера та засвідчується печаткою підприємства.

Оригінал декларації з відповідними додатками подається платником до податкового органу за місцезнаходженням платника на одному двосторонньому аркуші форматом А4 з відповідними додатками на односторонніх аркушах форматом А4. Подання копій декларації та додатків не дозволяється. Декларація та додатки до неї не підлягають обов'язковому скріпленню між собою (прошнуровуванню).

Порядок виправлення самостійно виявлених помилок:

1. Якщо платником самостійно виявлено помилки, що містяться у раніше поданій ним декларації, то відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону №2181 (з урахуванням строків давності) такий платник має право надати уточнюючий розрахунок.

Платник податку має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були виявлені.

2. Якщо після подачі декларації за звітний період платник податку подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний (податковий) період, то така звітна декларація не вважається уточнюючою, а штрафи, визначені в пункті 17.2 статті 17 Закону №2181, не застосовуються.

3. Платник податку, який до початку його перевірки податковим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф, нарахований відповідно до пункту 17.2 статті 17 Закону №2181. Уточнюючий розрахунок, який відображає виправлені показники, складається за формою, що додається до цього Порядку;

б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу, нарахованого відповідно до пункту 17.2 статті 17 Закону №2181, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з податку. При цьому виправлення помилок здійснюється шляхом відображення сум раніше занижених (завищених) показників декларацій (валових доходів, витрат та амортизаційних відрахувань) у складі валового доходу (рядок 02.2) та валових витрат (рядок 05.2) того податкового періоду, за який подається звітна декларація.

Порядок заповнення декларації:

1. Декларація складається із заголовної та двох основних частин і десяти додатків, з яких сім (К1 – К7) подаються щокварталу, у тому числі за рік, а три (Р1 – Р3) подаються виключно за рік. Додаток К1 складається з двох частин – К1/1 та К1/2. Частина К1/2 заповнюється платниками податку, які нараховують амортизаційні відрахування на суму витрат, пов'язаних із видобутком корисних копалин. У разі, якщо окремі рядки декларації не заповнюються через відсутність відповідних операцій, платники податку не подають податковому органу передбачені відповідним рядком декларації додатки.

У заголовній частині декларації відображаються повна назва підприємства (відповідно до установчих документів), зареєстрованого в установленому порядку, ідентифікаційний код, код виду економічної діяльності, місцезнаходження та номер телефону платника (факс, електронна адреса – за бажанням). В основній частині та в додатках показники відображаються на підставі норм, установлених Законом №334 [6] та Законом України від 22 травня 2003 року №889IV «Про податок з доходів фізичних осіб» [21].

2. Порядок заповнення додатків К2, К4, К5, К6, К7, Р1, Р2, Р3 визначається формами цих додатків. Показники, відображені в декларації та у відповідних додатках з однаковим кодом рядків, повинні збігатися. Особливості використання показників додатка К1 визначено в рядках таблиці цього розділу з кодами 01.2, 04.2, 04.10, 04.12, 07, а додатка К3 – у рядку з кодом 01.4.

Строки подання декларації та сплати податку

1. Декларація подається платником податку до державного податкового органу для реєстрації протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) періоду.

2. Підприємства, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, подають декларацію за підсумками податкового (звітного) року в терміни, встановлені законом для річного базового податкового (звітного) періоду.

3. Сплата податку здійснюється:

– до дати подання уточнюючого розрахунку згідно з п. 17.2 статті 17 Закону №2181;

– в інших випадках – у строки, визначені пунктом 5.3 статті 5 Закону №2181.

4. Якщо останній день строку подання декларації (сплати податку) припадає на вихідний (святковий) день, останнім днем такого строку вважається наступний за вихідним (святковим) операційний (банківський) день.

б) порядок подання податкового розрахунку земельного податку [36]:

1. Юридичні особи самостійно обчислюють суму податкового зобов'язання щодо земельного податку в порядку та за ставками, визначеними Законом України «Про плату за землю» [19].

2. Розрахунок податку складається на підставі даних державного земельного кадастру за станом на 1 січня поточного року і щороку подається власниками землі та/або землекористувачами до органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки до 1 лютого поточного року з розбивкою річної суми земельного податку рівними частками за місяцями, а землекористувачами – виробниками товарної сільськогосподарської і рибної продукції – з розбивкою річної суми на дві рівні частки.

Податкова звітність може бути надана податковому органу за добровільним рішенням платника податків в електронній формі за умови дотримання чинного законодавства, що регулює ці питання.

3. До податкового розрахунку додаються наступні додатки:

– додаток 1 – «Відомості про наявність документів на землю»;

– додаток 2 – «Звіт про пільги на земельний податок»;

– додаток 3 – «Розрахунок суми земельного податку на земельні ділянки сільськогосподарського призначення»;

– додаток 4 – «Розрахунок суми земельного податку на земельні ділянки населених пунктів, яким встановлено грошову оцінку»;

– додаток 5 – «Розрахунок суми земельного податку на земельні ділянки населених пунктів, яким не встановлено грошову оцінку»;

– додаток 6 – «Розрахунок суми земельного податку на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів».

4. У разі набуття права власності та/або права користування земельною ділянкою протягом року платник земельного податку подає звітний Розрахунок протягом місяця від дня виникнення такого права.

5. У разі зміни протягом року грошової оцінки землі, функціонального використання землі, настання іншої зміни чи виявлення помилок, що змінюють суму земельного податку за звітний(і) місяць(і), платник податку подає новий звітний Розрахунок з виправленими показниками за такий(і) звітний(і) місяць(і) у строки, установлені підпунктом 4.1.4 «а» пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» [5], без застосування штрафів, установлених пунктом 17.2 статті 17 цього Закону.

6. До органів державної податкової служби подається оригінал Розрахунку (Додаток П). Подання ксерокопії не припускається. До Розрахунку додаються всі необхідні додатки. Додаток 1 до Розрахунку є обов'язковим для всіх платників податку. Додаток 2 подається власниками землі та землекористувачами, які мають пільги щодо сплати земельного податку. Додатки 3 – 6 подаються в залежності від наявності земельних ділянок відповідної категорії та від того, встановлена чи ні їх грошова оцінка.

7. Якщо власники землі та/або землекористувачі, що користуються пільгами щодо земельного податку, мають у підпорядкуванні госпрозрахункові підприємства або здають у тимчасове користування (оренду) земельні ділянки, окремі будівлі або їх частини, то вони подають, крім додатків 1 і 2, відповідні додатки в залежності від категорії земельних ділянок, які здані в тимчасове користування (оренду) або на яких розташовані ці госпрозрахункові підприємства, окремі будівлі або їх частини, здані у тимчасове користування (оренду).

8. Якщо останній день терміну подання Розрахунку припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем терміну вважається наступний за вихідним або святковим операційний (банківський) день.

9. Розрахунок може бути заповнений від руки чорнильною чи кульковою ручкою або віддрукований (заповнення олівцем не припускається), без виправлень і помарок; у рядках, де відсутні дані для заповнення, має бути проставлена риска. Суми земельного податку в Розрахунку проставляються в гривнях, з копійками, з відповідним округленням за загальновстановленими правилами.

12. Платник земельного податку виправляє самостійно виявлені ним помилки у порядку, установленому пунктом 5.1 статті 5 і пунктом 17.2 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року №2181 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» [5].

13. Якщо за результатами подання уточнюючого Розрахунку виникає потреба в поверненні надміру сплаченого податку, то разом з таким уточнюючим Розрахунком платником має бути подана заява про повернення надміру сплаченого податку з дотриманням граничних строків її подання. Якщо строк подання такої заяви закінчився, то уточнюючий Розрахунок не подається.

14. Працівник органу державної податкової служби перевіряє поданий платником податку Розрахунок, ставить дату перевірки цього Розрахунку та особистий підпис.

15. Податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податку, вважається узгодженим з дня подання Розрахунку земельного податку до державного податкового органу і не може бути оскаржене платником в адміністративному або судовому порядку.

16. За порушення податкового законодавства платники несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

В) порядок заповнення і подання Розрахунку суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів до органу державної податкової служби [37]

1. Платники податку (юридичні особи) самостійно обчислюють суму податкового зобов'язання щодо податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (далі – податок) за ставками, зазначеними у статті 3 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» [20], із змінами та доповненнями.

2. Розрахунок податку складається на підставі бухгалтерських звітних даних про кількість транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів станом на 1 січня поточного року і подається платником податку до органів державної податкової служби за місцезнаходженням та місцем постійного базування транспортних засобів у строки, визначені підпунктом 4.1.4 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» [5] для річного звітного періоду, – протягом 60 календарних днів після останнього календарного дня звітного (податкового) року. За придбані протягом року транспортні засоби Розрахунок подається до органу державної податкової служби у 10 денний термін після їх реєстрації у відповідних органах.

За транспортні засоби, придбані протягом року, податок сплачується перед їх реєстрацією за наступними строками сплати (кварталами), які не настали, починаючи з кварталу, у якому проведена реєстрація транспортного засобу.

3. Податок, самостійно визначений платником податку, вважається узгодженим з дня подання Розрахунку до органу державної податкової служби і не може бути оскаржений платником у адміністративному або судовому порядку.

4. Якщо останній день строку подання Розрахунку припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається наступний за вихідним або святковим робочий день.

5. Керівником органу державної податкової служби або його заступником за письмовим запитом платника граничні строки для подання Розрахунку можуть бути продовжені за правилами і на підставах, що встановлені пунктом 15.4 статті 15 Закону та наказом Державної податкової адміністрації України від 19.03.2001 №113 «Про затвердження Порядку застосування норм пункту 15.4 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

6. Платник податку може подати Розрахунок до органу державної податкової служби за місцезнаходженням та місцем постійного базування транспортних засобів на паперовому носії або в електронній формі. Розрахунок може бути надісланий до органу державної податкової служби поштою з повідомленням про вручення не пізніше ніж за 10 днів (дата відправлення на поштовому штемпелі) до закінчення граничного терміну, установленого для подання Розрахунку.

7. На титульному аркуші Розрахунку (Додаток М) платник податку вказує назву підприємства, установи, організації, місцезнаходження, телефон, поточний рахунок, ідентифікаційний код за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), код за Загальним класифікатором галузей народного господарства України (ЗКГНГУ) та назву органу державної податкової служби, до якої подається Розрахунок.

8. У верхній частині титульного аркуша Розрахунку (з правого боку) платником податку у спеціальному полі позначкою «Х» зазначається тип Розрахунку (загальний або уточнений) відповідного рядка.

9. В іншому спеціальному полі, що знаходиться під спеціальним полем про тип Розрахунку вказується позначкою «Х» ознака Розрахунку (за відповідний період або за придбані транспортні засоби).

10. Форма Розрахунку заповнюється в такому порядку:

До граф уносяться:

гр. 1 – номер за порядком;

гр. 2 – код транспортного засобу за Гармонізованою системою опису та кодування товарів;

гр. 3 та 4 – назва марки та модель транспортного засобу;

гр. 5 – об'єм циліндрів двигуна в розрізі кожної марки і моделі транспортного засобу, потужність електродвигуна і довжина плавзасобу;

гр. 6 – дані про кількість однорідних транспортних засобів у розрізі марок і моделей;

гр. 7 – ставка податку, що застосовується при розрахунку податку з кожних 100 см куб. об'єму циліндрів двигуна, із 1 кВт потужності електродвигуна і 100 см довжини плавзасобу в розрізі кожної моделі і марки транспортного засобу.

За транспортними засобами з електродвигуном податок нараховується шляхом множення ставки податку на кількість кіловат потужності електродвигуна;

гр. 9 – код пільги (згідно з довідником пільг), за якою повністю або частково звільняється від сплати податку транспортний засіб;

гр. 10 – сума пільг, наданих за транспортними засобами;

гр. 11 – загальна сума податку, що підлягає сплаті за звітний рік при подачі загального чи уточненого Розрахунків (гр. 8 мінус гр. 10);

11. Сума податку, що підлягає сплаті (гр. 11), округлюється (менше 50 копійок – відкидається, а 50 коп. і більше – округлюється до 1 гривні і розбивається платником на чотири рівні частини, кожна по 25 відсотків від загальної суми податку підсумкової стрічки) і відображається платником податку в Розрахунку за поквартальними термінами сплати.

12. Розрахунок податку підписується керівником підприємства і головним бухгалтером (указуються повністю їх прізвища, імена та по батькові, проставляються дата, місяць та рік складання Розрахунку), скріплюється печаткою і подається до органу державної податкової служби.

13. Якщо платником податку самостійно виявлено помилки, що містяться у раніше поданому ним Розрахунку, то такий платник зобов'язаний подати уточнений Розрахунок, що містить виправлені показники.

14. Якщо у зв'язку з виправленням помилки визначено заниження податкового зобов'язання, то платник протягом 10 календарних днів від дня подачі уточненого розрахунку зобов'язаний:

– сплатити суму недоплати;

– самостійно нарахувати та сплатити штраф у розмірі 10 відсотків від суми такої недоплати.

Якщо у зв'язку з виправленням помилки визначено завищення податкових зобов'язань, то платнику зменшуються такі податкові зобов'язання за датою подання уточненого розрахунку.

Зайво сплачена сума податку за бажанням платника повертається йому або зараховується за його заявою в рахунок майбутніх платежів. Повернення сум зайво сплаченого податку провадиться у терміни, установлені чинним законодавством України.

15. До уточненого Розрахунку додається Довідка про суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, які зменшують або збільшують податкові зобов'язання в результаті виправлення самостійно виявленої помилки, допущеної в попередніх звітних періодах.

До кожного уточненого Розрахунку (за відповідний період або за придбані транспортні засоби) подається окрема Довідка.

16. У Довідці платником зазначається звітний період, що уточнюється, назва підприємства, установи, організації, ідентифікаційний код за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), місцезнаходження та телефон.

Дані показників, що впливають на суму податку в картці особового рахунку платника податку, заносяться в Довідку у такому порядку:

рядок 1 – загальна сума податку, що підлягає сплаті згідно з попередньо поданим Розрахунком (загальним або уточненим);

рядок 2 – загальна сума податку, що підлягає сплаті згідно з уточненим Розрахунком;

рядок 3 – сума, яка збільшує податок у зв'язку з виправленням помилки, тобто різниця між сумою податку згідно з уточненим Розрахунком, який подається, та сумою податку згідно з попередньо поданим Розрахунком (загальним або уточненим);

рядок 4 – сума, яка зменшує податок у зв'язку з виправленням помилки, тобто різниця між сумою податку згідно з попередньо поданим Розрахунком (загальним або уточненим) та сумою податку згідно з уточненим Розрахунком, який подається;

рядок 5 – зміст помилки платника, яка призвела до збільшення або зменшення податку;

рядок 6 – сума штрафу, яку платник повинен сплатити до бюджету внаслідок заниження податку.

17. У нижній частині Довідки платником податку проставляється дата подання Довідки, стверджується підписами керівника і головного бухгалтера підприємства, установи, організації вірність внесеної інформації та скріплюється печаткою.

18. Органом державної податкової служби вноситься до Довідки відповідний реєстраційний номер уточненого Розрахунку, з яким подано Довідку.

19. Якщо за результатами подання уточненого Розрахунку виникає потреба в поверненні надміру сплаченого податку, то разом з таким уточненим Розрахунком платником має бути подана заява про повернення надміру сплаченого податку з дотриманням граничних строків її подання, установлених пунктом 15.3 Закону. Якщо строк подання такої заяви закінчився, то уточнений Розрахунок не подається.

2.2 Облік та контроль справляння прямих податків органами районних державних податкових інспекцій

Інструкцією Державної податкової адміністрації України (ДПА України) [31] встановлюється порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку податків і зборів (обов'язкових платежів), надходження яких контролюється органами державної податкової служби та які передбачені бюджетною класифікацією України за доходами до Державного бюджету України, місцевих бюджетів та державних цільових фондів, а також сум штрафних (фінансових) санкцій та пені, що застосовуються до підприємств, установ, організацій та громадян відповідно до чинного законодавства (далі – платежі до бюджету).

1. Рознесення даних з первинних документів про нарахування, зменшення, списання, відстрочення або розстрочення сплати сум податкових зобов'язань здійснюється структурними підрозділами органу державної податкової служби у такому порядку:

а). Документи, що підтверджують податкові зобов'язання, самостійно визначені платником, реєструються у структурному підрозділі, до функцій якого входить реєстрація зазначених документів, та з відміткою про реєстрацію направляються до підрозділів приймання та обробки податкової звітності, де розносяться до електронної бази податкової звітності і формуються у електронні і паперові реєстри. Електронні та паперові (2 примірники) реєстри нарахованих сум передаються підрозділам обліку і звітності для внесення даних (автоматизованого занесення) до карток особових рахунків платників податків. Після рознесення даних один примірник паперового реєстру повертається підрозділу, що його склав, з відміткою про повноту обліку сум у картках особових рахунків.

б). За документами, що підтверджують податкові зобов'язання, ховані (зменшені, списані) органом державної податкової служби, структурні підрозділи, які здійснюють розрахунок сум (донараховують суму) податкового зобов'язання, складають та направляють платнику податку в порядку, затвердженому наказом ДПА України, податкове повідомлення та реєструють його в електронному реєстрі податкових повідомлень. Після закінчення процедури адміністративного оскарження узгоджені податкові зобов'язання із зазначенням терміну сплати вносяться до карток особових рахунків платників податків. Одночасно до підрозділів обліку і звітності передається 2 примірники паперової копії витягу з реєстру. Після рознесення даних один екземпляр витягу з реєстру повертається підрозділу, що його склав, з відміткою про повноту обліку сум у картках особових рахунків.

в). Документи, що надходять від судових органів, реєструються у структурному підрозділі, до функцій якого входить реєстрація зазначених документів, та з відміткою про реєстрацію направляються до підрозділів приймання та обробки податкової звітності, де розносяться до електронної бази податкової звітності і формуються у електронні реєстри. Електронні реєстри нарахованих сум передаються підрозділам обліку і звітності для внесення нарахованих сум платежів до карток особових рахунків платників податків. Одночасно до підрозділів обліку і звітності передається 2 примірники паперової копії реєстру. Після рознесення даних один примірник реєстру повертається підрозділу, що його склав, з відміткою про повноту обліку сум у картках особових рахунків.

г). Документи, що є підставою для відстрочення або розстрочення сплати податкових зобов'язань, реєструються у структурному підрозділі, до функцій якого входить реєстрація зазначених документів, та з відміткою про реєстрацію передаються до підрозділів стягнення податкового боргу для подальшого оформлення відстрочення або розстрочення сплати податкових зобов'язань. Відомості щодо укладеного договору про розстрочення (відстрочення) вносяться до журналу, та автоматично вносяться до картки особового рахунку платника.

Після цього паперовий витяг з журналу передається підрозділу обліку і звітності для проведення звірення повноти та правильності відображення розстрочених (відстрочених) сум у картках особових рахунків.

д.). Документи, передбачені процедурою апеляції та податкового компромісу, є підставою для обліку податкових зобов'язань лише після їх узгодження з платником.

е). Документи, передбачені процедурою банкрутства, введення (припинення) мораторію, реєструються у структурному підрозділі, до функцій якого входить реєстрація зазначених документів, та передаються до підрозділів, що супроводжують процедуру банкрутства, введення (припинення) мораторію, для підготовки переліку проведення операцій, які підлягають виконанню згідно з цим документом, із зазначенням термінів виконання. Підготовлений перелік направляється до структурного підрозділу виконавців проведення операцій (наприклад, припинення нарахування штрафів, прощення, списання, реструктуризація податкового боргу, списання безнадійної заборгованості), у тому числі і до підрозділів обліку і звітності (припинення нарахування пені).

ж). При укладанні мирових угод облік відстрочок та розстрочок здійснюється у порядку, зазначеному у п. 3.4 цієї Інструкції. Списання боргу проводиться у графі «Списано» зворотного боку картки особового рахунку платника.

2. Документами, що підтверджують погашення платником податкових зобов'язань, є:

а). Одержані від органів Державного казначейства України:

– відомості про зарахування та повернення коштів з аналітичних рахунків за доходами у вигляді електронних документів – технологічних файлів;

– звіти про виконання державного бюджету за доходами в розрізі районних відділень за видами надходжень в електронному вигляді;

– відомість №2 розподілу платежів до бюджету, які надійшли на рахунок 3311, в електронному вигляді та її паперова копія;

– відомість №2 м розподілу платежів до бюджету, які надійшли на рахунок 3411, в електронному вигляді та її паперова копія;

– виписки з рахунків у вигляді електронного реєстру розрахункових документів та їх паперові копії;

– корінець прибуткового документа («повідомлення») про приймання установою банку платежів до державного бюджету готівкою;

– копії квитанцій (за формами №10 та №24), виданих органами місцевого самоврядування платникам податків за платежами до державного бюджету, разом з описом до них.

б). Одержані від фінансових органів:

– реєстр розрахункових документів про сплату платежів до місцевого бюджету;

– копія відомостей про зарахування платежів до бюджету, про розподіл платежів між бюджетами, про повернення надміру сплачених або не відшкодованих сум;

– копія розрахункових документів про сплату платежів до місцевого бюджету за безготівковим розрахунком;

– довідка про суми надходжень до місцевого бюджету за видами платежів;

– корінець прибуткового документа («повідомлення») про приймання установою банку платежів до місцевого бюджету готівкою;

– копії квитанцій (за формами №10 та №24), виданих органами місцевого самоврядування платникам податків за платежами до місцевого бюджету, разом з описом до них.

в). Одержані Державною податковою адміністрацією України від Державного казначейства України:

– відомості про зарахування та повернення коштів з аналітичних рахунків за доходами (центральний рівень) у вигляді електронних документів – технологічного файлу;

– звіт про виконання державного бюджету за доходами в розрізі областей в електронному вигляді.

г). Копії квитанцій (за формами №10 та №24), які видані органом місцевого самоврядування платникам податків за платежами до бюджету, приймаються працівником підрозділу обліку, який звіряє відповідність сум, вказаних у копіях квитанцій, із сумами, зазначеними в описі до них та у копіях розрахункових документів про зарахування платежів до бюджету за відповідний період. Дані електронних реєстрів розносяться до особових рахунків платників у порядку, передбаченому АІС.

а). Порядок ведення особових рахунків платників

1. З метою обліку нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету органами державної податкової служби на кожний поточний рік відкриваються особові рахунки за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

2. Картки особових рахунків відкриваються структурним підрозділом органу державної податкової служби (який, у межах своїх функціональних обов'язків, повинен відкрити особові рахунки) не пізніше першого робочого дня, наступного за днем одержання від структурних підрозділів органу державної податкової служби з обліку платників списків платників.

3. Номерами карток особових рахунків є:

– номери особових рахунків юридичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності, які відповідають ідентифікаційним кодам і які присвоюються платникам згідно з Положенням про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.96 №118;

– номери особових рахунків фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності, які відповідають ідентифікаційним номерам і присвоюються платникам згідно з Законом України «Про Державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов'язкових платежів»;

– номери особових рахунків підприємств, що проводять спільну підприємницьку діяльність і яким відкривають особові рахунки за додатковою ознакою, що відповідає реєстраційним (обліковим) номерам Тимчасового реєстру ДПА України.

4. Форма особових рахунків визначається порядком, що встановлюється для обліку платежів на підставі порядків адміністрування (справляння) такого платежу і є обов'язковою при відтворенні особового рахунку на екрані або його друкуванні засобами відповідного програмного забезпечення.

5. Відповідно до умов надходження платежів функціонують такі форми особових рахунків платників:

Таблиця 2.1. Форми особових рахунків платників податків

6. Форми карток особових рахунків мають лицьовий та зворотний боки.

На лицьовому боці картки відображаються умови справляння платежу та дані про платника податків (у тому числі терміни подання розрахунків та терміни сплати, вид бюджету, код бюджетної класифікації), а також інформація про податкові зобов'язання, нараховані за результатами документальних перевірок.

Зворотний бік картки відображає стан розрахунків платників з бюджетом (суми нарахованого та сплаченого платежу, пені, штрафних (фінансових) санкцій, плати за кредит, суми податкового боргу та надміру сплачені) та інше.

б) Облік нарахованих сум платежів

1. Нарахуванню в особових рахунках платників підлягають:

– податкові зобов'язання, самостійно визначені платником;

– податкові зобов'язання, нараховані (зменшені, списані) органом державної податкової служби;

– штрафні (фінансові) санкції;

– пеня;

– проценти за користування податковим кредитом.

2. Порядок нарахування в картках особових рахунків

а). Податкові зобов'язання, самостійно визначені платником, нараховуються в особових рахунках за даними електронних реєстрів нарахованих сум податкової звітності та електронних реєстрів податкових повідомлень, сформованих на підставі даних податкової звітності. Спеціалісти підрозділів обліку і звітності в автоматичному режимі формують реєстри рознесених сум та проводять звірку з реєстрами нарахованих сум. Після звірки та виправлення розбіжностей, якщо такі мають місце, реєстр нарахованих сум податкової звітності передається підрозділу, що його сформував, з відміткою про повноту обліку сум в особових рахунках платників.

Нарахування податкових зобов'язань, що самостійно визначені платником, проводиться у розділі «Розрахунки основного платежу та штрафних санкцій» за кодами операцій:

– нараховано за даними декларації (розрахунку);

– нараховано за даними нової (уточненої) декларації (розрахунку), у тому числі:

– уточнення даних поточного року;

– уточнення даних минулих звітних років (із зазначенням періоду, за який вносилися зміни);

– зменшення нарахування:

– за декларацією платника податків;

– за новою (уточненою) декларацією (розрахунком);

– за договором про надання відстрочення або розстрочення сплати податкових зобов'язань;

– за даними про відшкодування.

б). Податкові зобов'язання, нараховані (зменшені, списані) органом державної податкової служби, проводяться у картках особових рахунків за даними електронного реєстру податкових повідомлень в частині сум, узгоджених податкових зобов'язань.

Нарахування податкових зобов'язань, визначених органом державної податкової служби, проводиться в особовому рахунку платника у розділі «Розрахунки основного платежу та штрафних санкцій» за кодами операцій:

– нарахування основного платежу за актами документальних перевірок;

– нарахування основного платежу при виявленні арифметичних помилок;

– нарахування основного платежу при виявленні метод помилок;

– нарахування штрафних (фінансових) санкцій:

а) за даними платника;

б) за даними органу державної податкової служби.

в). Нарахування сум штрафних санкцій здійснюється у тому самому порядку, що й нарахування податкових зобов'язань, визначених платником та нарахованих (зменшених, списаних) органом державної податкової служби, за даними електронних реєстрів та електронних реєстрів податкових повідомлень в частині штрафних санкцій, які вибираються з реєстру за ознакою та розносяться до особових рахунків платників до розділу розрахунки основного платежу та штрафних санкцій.

г). Нарахування пені здійснюється в особових рахунках платників у розділі «Розрахунки нарахування та сплати пені» за кодами операцій:

– автоматичне нарахування пені в особовому рахунку платника;

– нарахування пені за актами документальних перевірок у випадках, передбачених чинним законодавством;

– автоматичне нарахування пені за сумою сплати пені, що самостійно розрахована платником податків, при частковому погашенні податкового боргу.

д.). Нарахування процентів за користування відстроченням або розстроченням податкових зобов'язань проводиться в особових рахунках платників у розділі «Проценти за користування відстроченням або розстроченням сплати податкових зобов'язань».

3. Не проводиться нарахування в особових рахунках платників податкових зобов'язань по платежах, по яких не передбачено подання платником податкової звітності до органів державної податкової служби, крім випадків донарахування таких платежів за актами документальних перевірок.

Не проводиться нарахування в особових рахунках платників суми пені по неподаткових платежах, якщо інше не передбачено чинним законодавством.

а) Операції обліку податку на прибуток в АІС «Облік податків та платежів» у районній ДПІ

Бухгалтерським (обліковим) прибутком є балансовий прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 Закону [4] на:

- суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 Закону [4];

- суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 Закону [4].

Порядок складання декларації з податку на прибуток підприємства (далі – Порядок) розроблено на підставі норм Закону України [6] та Закону України №2181ІІІ [5]. Типова форма декларації про прибуток наведена в Додатку Л.

В Додатку К наведена облікова класифікація податку на прибуток згідно бюджетній класифікації податкових надходжень [1].

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» [5] штрафні санкції за порушення податкового законодавства, крім штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, що встановлюються окремим законодавством, накладаються на платника податків у таких розмірах [32]:

а) Штрафні санкції (штрафи)

1. Платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.

2. У разі коли контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника податків (підпункти «а, б» статті 4 Закону [5], додатково до штрафу, встановленого підпунктом 1, платник податків сплачує штраф у розмірі десяти відсотків суми податкового зобов'язання за кожний повний або неповний місяць затримки податкової декларації, але не більше п'ятдесяти відсотків від суми нарахованого податкового зобов'язання та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

3. У разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків (підпункт «в» статті 4 Закону [5], такий платник податків зобов'язаний (крім випадків, коли податкова декларація не приймається всупереч нормам цього Закону) сплатити штраф у розмірі п'яти відсотків суми донарахованого податкового зобов'язання, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

4. У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

– при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, – у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

– при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, – у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

– при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, – у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Платник податків сплачує один із зазначених у цьому підпункті штрафів відповідно до загального строку затримки незалежно від того, чи були застосовані штрафи, визначені у підпунктах 1 – 4, чи ні.

5. У разі коли платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, відчужив такі активи без попередньої згоди податкового органу, якщо отримання такої згоди є обов'язковим згідно з цим Законом, платник податків додатково сплачує штраф у розмірі суми такого відчуження, визначеної за звичайними цінами.

6. У разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу).

7. Платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку,

б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.

б) Пеня

Початок строків нарахування пені [32]:

1. Після закінчення встановлених строків погашення узгодженого податкового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

2. Нарахування пені розпочинається:

а) при самостійному нарахуванні суми податкового зобов'язання платником податків – від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання, визначеного цим Законом;

б) при нарахуванні суми податкового зобов'язання контролюючими органами – від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання.

3. У разі коли платник податків до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання та погашає його, пеня не нараховується.

Зупинення строків нарахування пені

У разі коли керівник податкового органу (його заступник) відповідно до процедури адміністративного оскарження приймає рішення про продовження строків розгляду скарги платника податків понад строки, визначені абзацом першим підпункту 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону [5], пеня не нараховується протягом таких додаткових строків, незалежно від результатів адміністративного оскарження [32].

Закінчення строків нарахування пені

1. Нарахування пені закінчується у день прийняття банком, обслуговуючим платника податків, платіжного доручення на сплату суми податкового боргу. У разі часткової сплати суми податкового боргу нарахування пені зупиняється на таку сплачену частку.

2. У разі погашення суми податкового боргу шляхом стягнення коштів або відчуження інших активів боржника у порядку, передбаченому Законом [5], нарахування пені зупиняється у день такого стягнення або відчуження активів з права власності (повного господарського відання) боржника в рахунок погашення, незалежно від строків оплати вартості таких активів їх покупцем.

3. При частковому погашенні податкового боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку.

Розмір пені [32]:

1. Пеня нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

2. Зазначений розмір пені діє щодо всіх видів податків і зборів (обов'язкових платежів), крім пені щодо порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що встановлюється окремим законодавством.

2.2 Вплив прямого оподаткування на розвиток підприємництва

Рівень прямого оподаткування підприємництва, тобто оподаткування чистого результату (створеної додатково вартості – прибутку), є одним з багатьох економічних чинників, які визначають умови розвитку підприємництва в державі. Зрозуміло, що «нульовий» рівень прямого оподаткування є неприйнятним для функціонування держави та найвигіднішим для підприємництва, як для власників підприємств, так і для найманих робітників, оскільки сьогодні податкова система України стягує податки у подвійному розмірі [74]:

- спочатку з прибутку підприємства, як юридичної особи;

- потім з витрат підприємства у вигляді податків (цільових зборів у позабюджетні пенсійно-соціальні фонди) на заробітну плату найманих працівників;

- потім з отриманої найманими працівниками заробітної плати – ще податок з доходів фізичних осіб та збори з них у пенсійно-соціальні фонди;

- потім знову з прибутку підприємств у вигляді податку на дивіденди власників (акціонерів) підприємства з прибутку;

Створення умов розвитку підприємництва в державі відноситься до явищ

суспільного життя, які є найбільш складними із всіх видів явищ, відомих людині, оскільки вони формуються під впливом багатьох взаємопов’язаних факторів. Суспільні явища органічно пов’язані між собою, залежать одне від іншого і обумовлюють одне одного.

Тільки макроекономічні показники економічного росту валового внутрішнього продукту та зведеного бюджету держави можуть свідчити, чи впливають активні регулюючі дії держави по регулюванню рівня прямого оподаткування підприємництва як фактори зростання ВВП та бюджету, чи напроти – їх дія згубна та приводить до знищення умов розвитку підприємництва.

Зв’язки між явищами та їх ознаками можуть бути різні. Вони відрізняються за характером, напрямком, аналітичним вираженням, числом взаємодіючих факторів та іншим.

За характером залежності явищ є два види зв’язку [116]:

1) функціональний (повний) зв’язок;

2) кореляційний (неповний) зв’язок.

При функціональному зв’язку є повна відповідність між причиною (факторною ознакою) і наслідком (результативною ознакою), тобто величина результативної ознаки цілком визначається однією або кількома факторними ознаками.

Під чинником розуміють певну причину, рушійну силу, що визначає характеристики процесу, явища або їх окремих рис. Чинники можна поділити на такі групи:

1. За економічним змістом чинники поділяються на:

а) основоположні, тобто ті чинники, які визначають основні макроекономічні пропорції розвитку економіки в цілому: обсяги валового внутрішнього продукту, обсяг національного доходу, розмір бюджетного дефіциту, рівень зайнятості, рівень оподаткування;

б) похідні – чинники, які є наслідком впливу основоположних чинників: стан рівня доходів, споживання та заощаджень населення, рівня соціальної забезпеченості населення, соціальні гарантії.

2. За походженням чинники поділяються на:

а) чинники, що випливають у результаті дії об’єктивних економічних законів: закон народонаселення, закон попиту і пропозиції, закон обмеження природних ресурсів;

б) чинники, що виникають у зв’язку з державним регулюванням економіки: бюджетна політика, податкова політика, зовнішньоекономічна політика, політика регулювання рівня оплати праці та соціального захисту населення.

При кореляційному зв’язку між причиною і наслідком немає повної відповідності, а спостерігається лише певне співвідношення. Під впливом зміни багатьох факторних ознак (деякі з котрих можуть бути невідомі) змінюється середня величина результативної ознаки.

Наявність багатьох факторних ознак, ступінь впливу яких на результативну ознаку невідомий, виступає як одна з характеристик особливостей кореляційних зв’язків. Кореляційний зв’язок між результативною ознакою і одиницею з певної кількості факторних ознак може проявитися лише в загальному, в середньому, при інших однакових умовах. Вплив факторів, які не є об’єктом дослідження, усувається шляхом заміни їх середніми показниками. Відповідно до закону великих чисел це досягається на підставі взаємопогашення відхилень ознак певних одиниць в тій чи інший бік від середньої при достатньо великій кількості одиниць, що вивчаються. Чим більше статистична сукупність, тим точніше встановлюване співвідношення виражає закономірність кореляційних зв’язків.

За напрямком зв’язку між явищами розрізняють зв’язки прямі та обернені. Якщо із збільшенням факторної ознаки є тенденція до зростання індивідуальних і середніх значень результативної ознаки, то це буде прямий зв’язок . Як із збільшенням факторної ознаки результативна ознака зменшується або, навпаки, із зменшенням факторної ознаки результативна ознака зростає, то це є обернений зв’язок.

За кількістю взаємодіючих факторів зв’язки можуть бути однофакторними та багатофакторними . Однофакторні – це такі, при яких одна результативна ознака пов’язана з однією факторною ознакою. Багатофакторні зв’язки – це такі, при яких одна результативна ознака пов’язана з двома або більшою кількістю факторних ознак. У суспільних явищах найчастіше зустрічаються багатофакторні зв’язки. За аналітичним вираженням розрізняють прямолінійні (лінійні) та криволінійні (нелінійні) зв’язки. При лінійному зв’язку із зростанням факторної ознаки відбувається рівномірне зростання (або зменшення) результативної ознаки.

Математично такий зв’язок позначається рівнянням прямої , а графічно – прямою лінією. При криволінійному зв’язку із зростанням факторної ознаки зростання (або зменшення) результативної ознаки відбувається нерівномірно, або напрямок зв’язку змінюється з прямого на обернений. Геометрично такий зв’язок позначається кривими лініями (гіперболою, параболою тощо).

Поглиблене дослідження впливу рівня прямих податків на їх питому вагу в формуванні зведеного бюджету протягом часу потребує застосування економетричних моделей. Під економетричною моделлю розуміють рівняння регресії, яке встановлює кількісне співвідношення між доходами, що нас цікавлять, і чинниками, що їх зумовлюють. Аналіз формування зведеного бюджету за допомогою економетричних методів включає [116]:

– з’ясування чинників, що можуть впливати на розмір доходів;

– формування масиву статистичної інформації;

– знаходження регресійних залежностей (побудова регресійних моделей); економічна інтерпретація моделей і практичне використання.

Синтез регресійних моделей як одновимірна лінійна регресійна модель представляється у вигляді рівняння [62]:

, (2.1)

де – постійна складова доходу (початок відліку);

– коефіцієнт регресії;

– відхилення фактичних значень доходу від оцінки (математичного сподівання) середньої величини доходу в і- й період.

Існують різні способи оцінювання параметрів регресії. Найпростішим, найуніверсальнішим є метод найменших квадратів [62]. За цим методом параметри визначаються виходячи з умови, що найкраще наближення, яке мають забезпечувати параметри регресії, досягається, коли сума квадратів різниць між фактичними значеннями доходу та його оцінками є мінімальною, що можна записати як

. (2.2)

Відмітимо, що залишкова варіація (3.5) є функціоналом від параметрів регресійного рівняння:

(2.3)

За методом найменших квадратів параметри регресії і є розв’язком системи двох нормальних рівнянь [62]:

, (2.4)

.

Розв’язок цієї системи має вигляд:

, (2.5)

.

Середньоквадратична помилка регресії, знаходиться за формулою

, (2.6)

Коефіцієнт детермінації для даної моделі

(2.7)

повинен дорівнювати: >0,75 – сильний кореляційний зв’язок, 0,36>>0,75 – кореляційний зв’язок середньої щільності; <0,36 – кореляційній зв’язок низької щільності [62].

В табл. 2.7 наведені основні результати первинної статистичної обробки та групування даних для виконання регресійно-кореляційного аналізу та побудови економетричних моделей.

Таким чином, зростання відносного рівня сумарних доходів Державного бюджету України в% від рівня ВВП з мінімуму 20% у 2001–2002 роках до рівня 25–27% у 2006–2007 роках не є результатом росту рівня прямого оподаткування, тобто Державний бюджет України з 2001–2002 років все більше формується за рахунок непрямих податків на споживання та неподаткових доходів, знижуючи податковий тиск на пряме оподаткування виробництва.

Таблиця 2.2. Динаміка ставок оподаткування прибутку підприємств в Україні в 1994–2007 роках та відносного рівня надходження прямого податку на прибуток підприємств в державний бюджет України в% ВВП (виключення фактору інфляції)

3. Шляхи вдосконалення прямого оподаткування в Україні в системі фінансового регулювання ринкових відносин

3.1 Зарубіжний досвід регулювання ринкових відносин прямими податками

В науково-теоретичному плані в перші сто років існування США американська фінансова думка знаходилася під впливом західноєвропейських учених. Оригінальні роботи американських авторів появилися з другої половини XIX ст. Так, Генрі Джордж (1839–1897) у книзі «Прогрес і бідність» (1879 р.) висунув ідею націоналізації земельної ренти в формі заміни всіх податків єдиним податком на землю. Попри свою утопічність, ця пропозиція принесла автору світове визнання. В 1892 р. виходить видатна праця Едвіна Селігмена (1861–1939) «Перекладання і сфера дії податків», у 1894 р. – «Прогресивне оподаткування в теорії та на практиці». Ці роботи цитують донині [101].

З другої половини ХХ ст. американська фінансова наука зайняла домінуючі позиції. У 1959 р. виходить досі не перевершений за науковим рівнем підручник Ричарда Масгрейва «Теорія державних фінансів (Дослідження державної економіки)». В монографії «Економіка податкового бунту» (1979 р.) Артур Лаффер оприлюднив тепер широко відому «криву Лаффера», яка зробила його знаменитим і слугувала теоретичним обґрунтуванням податкової реформи 1986 р. Світове визнання заслуг американської школи фінансової науки стало особливо помітним після нагородження в 1986 р. Джеймса Б’юкенена Нобелівською премією – першого в історії цих нагород ученого-фінансиста. Б’юкенен – автор і співавтор багатьох монографій, у тому числі і роботи «Влада накладати податки» (1980 р.). Основна ідея Б’юкенена: в сфері державних фінансів, оподаткування зокрема, інтереси осіб, які приймають рішення (від простого виборця до президента) і в сукупності формують суспільний вибір (public choice), визначаються не одними економічними, але й соціальними, політичними, культурними та іншими неекономічними мотиваціями. Щоправда, за визнанням самого лауреата, в розробці фіскально-бюджетних аспектів вчення про суспільний вибір, що стало новим словом у теорії державних фінансів, він опирався на роботи представників італійської і шведської шкіл фінансової науки. Вільям Вікрі (1914–1996), другий лауреат Нобелівської премії, крім іншого, відомий розробкою концепції оптимального прибуткового податку в розрахунку на довготерміновий період життя платника, а не в щорічному вирахуванні.

Податкова система США 3–4 рівнева [121].

1. Система федеральних податків

В центрі системи федеральних податків знаходиться індивідуальний прямий прибутковий податок (personal income tax), забезпечуючи близько 49% податкових надходжень до федерального бюджету, обсяг якого у 2002/2003 фінансовому році досяг 2 трильйонів доларів.

Найперша проблема прибуткового податку – визначення оподатковуваного доходу як бази оподаткування. Важлива деталь: податковий кодекс США не дає визначення доходу. Згідно поправки до Конституції про запровадження індивідуального прибуткового податку, «Конгрес наділяється правом вводити і збирати податки на доходи з будь-яких джерел» [49, p. 360], тобто чіткий перелік конкретних видів доходів не передбачений.

У фінансовій теорії існує два підходи до визначення доходу: концепція суми джерел і концепція приросту чистої вартості споживання. На світанку розвитку прибуткового податку Б. Ф’юстінг (1907 р.) запропонував визначення доходу як суми доходів у грошовій і товарній формах, що надходять платнику з постійних джерел, тим самим нехтуючи податковою платоспроможністю, що походить із тимчасових джерел. Цей спосіб став теоретичною підставою для визначення оподатковуваного доходу в Англії та Німеччині.

В США Роберт Хейг і Генрі Сімонс запропонували інше визначення доходу: дохід – це грошова вартість чистого приросту реальної вартості індивідуального споживання протягом певного періоду. Другими словами, дохід підсумовує вартість фактичного споживання плюс чистий приріст потенційного споживання (багатства, капіталу, заощаджень) даної особи за певний час.

Отже, за способом Хейга-Сімонса дохід включає всі джерела як фактичного, так і потенційного споживання, незалежно від грошової чи товарної форми споживання. В той же час, даний спосіб передбачає скорочення доходу на суму зменшення потенційного споживання.

Неоподатковуваний мінімум (personal and dependency exemption) складає 6000 дол. на кожного члена сім’ї у рік (дані 2004 р.), стандартна скидка (basic standard deduction) за даними 2002 р. – 7850 дол. на подружжя (при подачі спільної декларації). Крім того, по відношенню до деяких категорій платників діє додаткова стандартна скидка (each additional standard deduction) у розмірі 900 дол. на сім’ю, 1150 дол. – на самітних, а також на подружжя при подачі окремих декларацій. (Для довідки: межа бідності для сім’ї з чотирьох чоловік складає 14335 дол.; середня величина сімейного доходу дорівнює близько 40 тис. дол.).

Максимальні ставки індивідуального прибуткового податку мають тенденцію до зниження: 1954–1961 рр. – 91%; 1962–1981 рр. – 70%; з 1982 р. – 50%; 1986 р. – 39,6%; 2001 р. – 30,1%; 2002 р. – 38,6%. Мінімальна ставка з 1986 р. знаходилася на рівні 14–15%, в 2002 р. знижена до 10%. З 1998 р. для всіх категорій платників діяла п’ятиступенева прогресія, в 2002 р. установлена шестиступенева шкала оподаткування. Коли нагадати, що до 1986 р. діяла 14 ти розрядна шкала, вочевидь значне спрощення адміністрування податку.

На другому місті за питомою вагою у доходах федерального бюджету (біля 33,5%, більше 600 млрд. дол.) знаходяться цільові соціальні податки або внески (обов’язкові платежі) у фонди соціального страхування: податок для фінансування програм соціального страхування (social security tax), податок для медичного обслуговування (medicare tax), податок на фінансування допомог по безробіттю (unemployment tax). Податок на соціальне страхування (пенсії по старості та інвалідності, допомоги по тимчасовій непрацездатності) справляються в залежності від фонду заробітної плати за ставкою 12,4%, яка розділяється порівну – по 6,2% для роботодавців і працюючих. За таким же принципом розщеплюються порівну ставка податку (2,9%) на медичне обслуговування та податок у фонд допомог по безробіттю (14,5% від фонду заробітної плати).

Зокрема, за рахунок податку на медичне обслуговування фінансуються федеральні програми Medicare – безплатного лікування літніх людей (старших 65 років) і Medicaid – безплатної або пільгової медичної допомоги тим, хто не може оплачувати лікування.

Податок на прибуток корпорацій (corporate income tax) складає близько 10% доходів федерального бюджету (близько 200 млрд. дол.). Він справляється за 8 ми розрядною шкалою оподаткування.

Отже, особливість американського податку на прибуток корпорацій полягає в тому, що максимальна ставка в загалом прогресивній шкалі оподаткування знаходиться не в кінці шкали, а в її середині.

Всі корпорації, незалежно від розміру, оподатковуються в однаковому порядку, в тому числі мають право на податкові кредити. Збори акціонерів вправі прийняти рішення, за яким податок сплачується не на корпоративному рівні, а самими акціонерами в формі прибуткового податку з дивідендів. Саме у такий спосіб сплачує податок на прибуток більшість американських корпорацій.

Прибуток, одержаний корпорацією, підлягає подвійному оподаткуванню: перший раз як дохід корпоративної господарської одиниці, другий раз – як прибуток після сплати корпоративного податку, що підлягає розподілу між акціонерами. В результаті сукупний тягар обох податків може сягати і навіть перевищувати 60% [121, c. 47].

Крім розглянутих прямих індивідуального і корпоративного прибуткових податків, у США справляється так званий альтернативний мінімальний податок (АМП), який був запроваджений у 1969 р. з метою запобігання зменшення платниками з високим рівнем доходів податкових зобов’язань шляхом зловживання пільгами, знижками і кредитами, передбаченими для податку на прибуток корпорацій (тобто легалізованого ухилення від податків). Для АМП кількість пільг значно скорочена. Отже, АМП – реакція на можливість такої комбінації пільг і знижок, що здатна звести податкові зобов’язання нанівець. Якщо АМП, нарахований однаково на дохід корпорації чи фізичної особи, перевищує суми звичайних зобов’язань по корпораційному й індивідуальному прибуткових податках, то платник має сплатити саме альтернативний податок. Ставки АМП: 26% для фізичних осіб, доходи яких не перевищують 175 тис. дол., і 28% на суму перевищення 175 тис.; для корпорацій – 20%.

Прямий податок на спадщину і дарування – податок на майно, яке переходить до спадкоємців (посмертний податок) і/або роздаровується при житті. Лише 2% громадян США підпадають під дію даного податку, оскільки майно вартістю менше 675 тис. дол. не оподатковується. До 2006 р. Неоподатковуваний поріг має піднятися до 1 млн. дол. Дарування, вартість яких не перевищує 10 тис. дол. на рік, також звільнені від оподаткування. Тому не дивно, що надходження податку на спадщину і дарування складають 1,5% доходів федерального бюджету (близько 28 млрд. дол.). Податок справляється за прогресивною шкалою при мінімальній ставці 18% і максимальній – 55%.

Помітна особливість американської системи федеральних податків – відсутність непрямого податку на додану вартість, що вочевидь суперечить загальносвітовій тенденції. Полеміка навколо цього податку ведеться в США давно, але уряд так і наважився запровадити ПДВ на федеральному рівні. Можливі причини полягають у тому, що проти налаштовані впливові ділові кола, з погляду яких ПДВ не надає реальних конкурентних переваг американським корпораціям на внутрішньому ринку та у зовнішніх економічних зв’язках. Крім того, в опозиції до ПДВ знаходяться губернатори штатів, оскільки даний податок буде конкурувати з штатним податком із продаж.

Домінуюче фіскальне значення прямого оподаткування індивідуальних доходів у структурі державних доходів відображає високу ефективність ринкової економіки США, матеріальний добробут американського суспільства, де абсолютна більшість громадян мають високі доходи з відповідно високою купівельною та податковою спроможністю.

2. Система податків штатів і місцевих податків

В американській традиції організації державних фінансів відсутнє поняття зведеного або консолідованого бюджету як предмету законодавчих актів, фінансово-економічного аналізу чи показника офіційної статистики. Всі ланки бюджетної системи США автономні, формально незалежні одна від одної. Ця традиція походить із двох джерел: американської історії та національної ментальності.

Відповідно до принципів фінансової автономії та бюджетного федералізму, котрі історично склалися в США, кожна з ланок бюджетної системи має власні, закріплені за нею податкові доходи. Між окремими бюджетами податки розмежовуються на підставі трьох підходів:

– виключного права (податок закріплений за одним із бюджетів: федеральним, штатним чи місцевим);

– співпадаючого права (на один і той же податок мають право різні рівні влади, податкові надходження розподіляються між бюджетами в дольовому порядку або мають форму надбавок; наприклад, у такому порядку справляється податок на майно, надходження від якого розподіляються між бюджетами штату та місцевими бюджетами міст, графств, округів);

– делегованого права або «правила Ділона» (з одного рівня влади на інший разом із певними повноваженнями передаються і адекватні податкові доходи, необхідні для їх фінансування).

Основу доходної бази бюджетів штатів складають прямі прибуткові податки з громадян і корпорацій, а також непрямий податок із продаж. Ставки прямого прибуткового податку диференційовані в залежності від штату в діапазоні від 2 до 15%. Реальну автономію штатів відображає також порядок визначення оподатковуваного доходу та справляння індивідуального прибуткового податку, що кожен із штатів робить посвоєму. Так, одні оподатковують лише доходи громадян свого штату, незалежно від місця походження доходів. Інші обмежуються доходами, одержаними в межах даного штату. Треті враховують всі доходи, незалежно від території їх походження. Подібний різнобій створює умови для так званої міграції податків із штату в штат, і, звичайно, породжує серйозні труднощі в адмініструванні податків. Крім того, штати мають право установлювати власний неоподатковуваний мінімум.

Непрямий податок із продаж (sales tax) – різновид податку з обороту – стягують у 44 штатах. Ставки знаходяться в межах від 3 до 8,25%. Самі високі ставки в Каліфорнії (7,25%) і Нью-Йорку (8,25%), що можна пояснити виключно високим економічним потенціалом саме цих штатів. Як виняток, у штаті Мічиган, одному на всю країну, з 1975 р. запроваджений податок на додану вартість.

На рівні штатів справляється також комбінований податок на ділову активність, який складається з двох частин: непрямого податку з річного обороту (ставки 1–2,5%) і прямого податку на фонд заробітної плати (1,6%).

3. Серед місцевих податків найперше фіскальне значення має прямий податок на нерухоме і рухоме майно. В загальній сумі місцевих податків доля майнового податку в окремі роки перевищує 80%. До нерухомого майна відносять землю, будинки, будівлі та споруди різного призначення. Під рухомим майном розуміють власність «осязаему и неосязаемую». До першої належать виробниче обладнання, товарні запаси, худоба, а також деякі предмети особистого користування та побутового призначення (витвори мистецтва, антикваріат, коштовності); до другої – цінні папери (акції, облігації), договори і патенти, що засвідчують право їх власника на певний дохід.

Ставка податку на нерухоме майно (землю і будівлі) сягає 6,75% від 1/3 їх оціночної вартості, але в середньому по країні складає 1,4%.

Сучасна податкова система Великобританії [121].

У державний бюджет Великої Британії поступають:

– прямі податки: особистий прибутковий; корпоративний прибутковий; на доходи від нафти; на спадщину; на капітал; внески на соціальне страхування;

– непрямі податки (на споживання): податок на додану вартість; акцизи; мито; гербові податки; податок із грального бізнесу.

Місцеві бюджети формуються за рахунок муніципального прямого податку на нерухоме майно.

Прямий прибутковий податок (income tax) – фіскально й соціально найбільш важливий податок у Великій Британії. Був запроваджений у 1842 р. у розмірі ставки – 2,9%.

При визначенні оподатковуваного доходу сучасний прибутковий податок передбачає скидки і пільги. Стандартна особиста скидка, яка виконує роль неоподатковуваного мінімуму, складає 3445 ф. ст. у рік; для осіб, старших 64 років – 4200 ф. ст. старших 74 років – 4370 ф. ст. Платники ще старшого віку сплачують податок по понижених ставках, якщо їх сукупний дохід не перевищує 14200 ф. ст. Величина знижок щорічно індексується в залежності від інфляції. Оподатковуваний дохід зменшується на суму витрат, пов’язану з одержанням доходу (спецодяг, обладнання для роботи), а також на суми внесків до пенсійних і благодійних фондів, медичної страховки для старших 65 років, процентних платежів по позиках на придбання житла та власності (максимум 30 тис. ф. ст.).

На перші 3900 ф. ст. оподатковуваного доходу установлена ставка 20%, на доходи від 3901 до 25 тис. ф. у рік – 22% (базова ставка), 40% – доходи, що перевищують 25 тис. [46, p. 62]. По відношенню до прибуткового податку діє правило маржинальної ставки. Це означає, що платник, який сплачує податок за найвищою ставкою 40%, буде на такому ж рівні сплачувати податок на всі додаткові доходи. Є твердження, що таке правило дестимулює зусилля найбільш діяльної категорії платників.

Британський прибутковий податок має так звану шедулярну форму, що означає групування оподатковуваних доходів за певною ознакою. Шедули названі за літерами англійського алфавіту: A, C, D, E, F. Названі шедули передбачають оподатковування таких видів доходів:

– Шедула A – доходи від власності та орендованого майна (землі, будинку, квартири, якщо це буде навіть автофургон чи яхта, пристосовані для постійного проживання); оподатковуваний дохід вираховується як різниця між доходами від власності чи володіння майном і експлуатаційними видатками на його утримання; до даної шедули відносяться також доходи від колишньої шедули B (комерційна експлуатація лісів, що знаходяться в приватній власності);

– Шедула C – доходи від облігацій державних позик;

– Шедула в – доходи від виробничо-комерційної діяльності (наприклад, прибуток власника магазину), від надання послуг особами вільних професій (адвокатами, лікарями і т. д.), аліменти, гонорари, доходи британських підданих від цінних паперів і майна, що знаходиться за кордоном);

– Шедула E – заробітна плата, пенсії з приватних пенсійних фондів, оподатковувані соціальні допомоги;

– Шедула F – дивіденди та інші виплати, здійснювані компаніями. Оподаткування доходів за шедулою E передбачає збирання податку в момент і по місцю одержання доходу («біля джерела») за процедурою payasyouearn – «платіть там і тоді, де і коли заробляєте». Зрозуміло, до цієї групи платників прибуткового податку відносяться особи найманої праці, на роботодавців яких покладається обов’язок стягувати податки із заробітків і перераховувати в державний бюджет. Інші категорії платників сплачують податок за деклараціями. Загалом, шедулярна система має ту перевагу, що дозволяє визначити кількість платників по кожній із окремих груп доходів.

Прямий корпоративний податок (corporation tax) – податок на прибуток компаній від комерційних операцій та інших доходів після зменшення валового доходу на величину передбачених законом відрахувань і податкових пільг. Стандартна ставка – 30%, для компаній, прибутки яких не досягають 250 тис. ф. ст., – 19%.

Справляння даного податку здійснюється за процедурою pay and file – «заплати і поклади в папку», що означає обов’язок компанії сплатити належний податок через 9 місяців після закінчення розрахункового періоду, а звіт подати ще через три місяці.

Корпоративний податок ділиться на дві частини: авансовий і основний податок. Авансовий податок (advance corporation tax) пов’язаний з так званим принципом оподаткування з умовним нарахуванням (imputation system of taxation), який застосовується при взаємодії стягнення податку з компанії як юридичної особи з прибутковим оподаткуванням дивідендів її акціонерів. При виплаті дивідендів своїм акціонерам британські компанії сплачують податок за базовою ставкою прибуткового податку (24%) плюс авансовий податок (33% від суми дивідендів). Отже, встановлення авансового податку переслідує потрійну мету: (1) сплату особистого прибуткового податку на дивіденди, одержані акціонерами; (2) частина корпораційного податку прирівнюється до сплати акціонерами прибуткового податку з одержаних дивідендів; (3) якщо компанія розрахувалася з податком на корпорації, будь-які суми виплачуваних нею дивідендів можуть пройти через необмежену кількість інших компаній, не підлягаючи більше податку на корпорації. Тобто, корпоративний податок у певній його частині виконує роль податкового кредиту по відношенню до особистого прибуткового податку, сплачуваного власниками акцій з доходу від дивідендів·.

Даний порядок стає зрозумілішим у порівнянні з альтернативною системою, коли залишок прибутку компанії після сплати корпораційного податку розподіляється між акціонерами у вигляді дивідендів, які підлягають повторному оподаткуванню за повними ставками прибуткового податку.

Економічною базою capital gains tax (прямого податку на приріст вартості капіталу, в іншій версії перекладу – податку на капітальний прибуток, коротко – податку на капітал) є збільшення (реалізований чистий приріст після вирахування збитків) ринкової вартості активів за період між їх придбанням і продажем. Тобто, в ряді випадків оподаткування торкається спекулятивних операцій. До активів відносяться всі форми власності на території Великої Британії і за кордоном, включаючи як матеріальні (земля, будівлі та споруди, машини і устаткування, товарні запаси, акції, дебіторська заборгованість, іноземна валюта), так і нематеріальні активи (патенти, авторські права, торгові марки та ін.). Від оподаткування звільняються перші 5 тис. ф. ст. доходу від реалізації, а також доходи від продажі приватних автомобілів, житлових будинків, витворів мистецтва, державних цінних паперів (облігацій, ощадних сертифікатів), а також доходи від полісів на страхування життя та азартних ігор.

У Великій Британії даний податок має однакову шкалу з прибутковим податком, тобто 20, 25, 40%.

Прямий податок на спадщину (inheritance tax) – різновид податку на багатство, яким у кумулятивній сумі оподатковується все майно (власність) небіжчика, залишене на момент смерті з урахуванням вартості дарувань, зроблених в останні сім років життя. Оподаткування дарувань установлене з метою попередити можливе ухилення від податку шляхом розподілу майна між родичами у формі дарунків. При цьому вартість дарувань, одержаних протягом року, не повинна перевищувати 3 тис. ф. ст. Продаж або дарування будь-якої власності (будівель, цінних паперів і т.д.) розглядаються як активи, передача яких оподатковується податком на реалізований приріст ринкової вартості капіталу. Ставка податку на спадщину становить 40% вартості майна, що перевищує 150 тис. ф. ст. Податок справляється з суми активів за вирахуванням особистих зобов’язань покійного.

Внески на соціальне страхування, маючи характер прямих соціальних цільових податків, витрачаються на виплату пенсій і соціальних допомог. У Великій Британії суб’єкти даної форми оподаткування діляться на чотири класи. До першого класу відносяться особи найманої праці та їх роботодавці; до другого – особи, які не перебувають у відношеннях найму (так звані самозайняті: фермери, професійні спортсмени, митці і т.д.); до третього – непрацюючі або ті, хто не відноситься до перших двох класів; до четвертого – особи другого класу з підвищеними доходами. Величина соціальних виплат залежить від приналежності до певного класу.

Найбільш численна і соціально диференційована категорія належить до першого класу. Ті з них, хто заробляє менше 54 ф. ст. на тиждень повністю звільнені від сплати соціальних внесків. Якщо заробітна плата перевищує дану суму, внески становлять 2% від перших 54 ф. ст. плюс 9% із решти доходу, але не вище 405 ф. ст. на тиждень. Другий і третій класи сплачують соціальні внески за твердими ставками відповідно 5,35 і 5,25 ф. ст. на тиждень. Четвертий клас сплачує внески за ставкою 6,3% від заробітку·.

Основу місцевого оподаткування складає прямий муніципальний податок (council tax) – податок на майно, що замінив собою в 1993 р. непопулярний суспільний збір подушного типу (community charge). Справляється з власників і орендарів нерухомого майна, вартість якого оцінюється один раз у 10 років, та в залежності від кількості членів родини, проживаючих за одною адресою. В кожному з регіонів країни установлені свої норми оподаткування, тому ставки податку значно диференційовані.

3. Податкова система Канади [121]

При вивченні податкової системи Канади слід прийняти до уваги загальний економічний і фінансовий стан держави. В Канаді найвищий у світі життєвий рівень населення, бездефіцитний в останні роки державний бюджет і разом із тим найбільший серед розвинених країн Заходу зовнішній борг (40% валового внутрішнього продукту). Канада дає приклад непростого, але успішного вирішення проблем міжбюджетних відносин (фіскального федералізму) в країні, що більше нагадує конфедерацію, ніж федерацію.

Канадська податкова система функціонує на федеральному, провінційному, місцевому рівнях. У відповідних бюджетах зосереджується 48%, 42% і 10% податкових надходжень.

1. Федеральні податки

Федеральний податок на індивідуальний дохід передбачає оподаткування доходу платника як сукупності всіх його матеріальних вигод, джерелом яких є трудова і підприємницька діяльність, власність на майно та інші поступлення в грошовій і натуральній формі (в т. ч. пенсії, соціальні допомоги, доходи з капіталу, доходи від фермерства і риболовства та ін).

Таблиця 3.2. Шкала ставок податку на індивідуальні доходи в Канаді

Податок на прибуток корпорацій. База даного податку складається з валового доходу фірми з усіх джерел за мінусом витрат, понесених в процесі одержання доходу (заробітна плата; вартість використовуваних у виробництві матеріалів, енергії і т.д.; процентів на позичений капітал; вартість основних фондів за мінусом амортизації). Ставки податку на доходи корпорацій диференційовані в залежності від статусу і категорії платника. Загальна ставка – 28% чистого доходу (прибутку); ставка для виробничих підприємств – 24%; для дрібних корпорацій, які знаходяться у власності канадців, – 12%. Великі корпорації сплачують додатковий податок у розмірі 0,175% від вартості капіталу, що складається з простих акцій, запасів, позик, облігацій, векселів, закладних). Податок на корпорації сплачується щомісячно.

Канадський уряд використовує режим оподаткування доходу корпорацій як засіб фіскальної політики стимулювання інвестицій, зайнятості, розвитку регіонів за допомогою таких заходів: інвестиційного податкового кредиту; податкового кредиту на витрати науково-дослідного характеру; прискореного списання амортизації; скидок на виснаження надр; податкових пільг для корпорацій, які створюють робочі місця в фармацевтичній, комп’ютерній, телекомунікаційній, аерокосмічній галузях промисловості.

На федеральному рівні справляються такі непрямі податки на споживання: податок на товари і послуги, акциз, акцизне мито, мито.

Податок на товари і послуги (GST) – 7% ний канадський аналог податку на додану вартість, запроваджений у 1991 р. Поширюється на всі товари і послуги за винятком неоподатковуваних (нульова ставка) та звільнених від податку. До першої групи, що має право на податковий кредит, відносяться основні продукти харчування, ліки та приладдя для хворих, товари на експорт.

Під назвою прямі прибуткові податки в канадській податковій системі фігурують по суті цільові внески на фінансування соціальних програм (пенсійного фонду та фонду зайнятості), що стягуються з працюючих і роботодавців у залежності відповідно від величини окремого заробітку або фонду заробітної плати по підприємству в цілому. Величина внесків корегується по мірі змін соціального законодавства. За останніми даними внески у фонд зайнятості складали для працюючих 2,25 дол. із кожних 100 дол. тижневого заробітку, але не більше 635 дол.; внески роботодавців – 3,15 дол. із кожних 100 дол. фонду заробітної плати. Фінансування пенсійного фонду здійснюється за рахунок рівних відрахувань (по 2%) від працюючих і роботодавців, для працюючих – не більше 574 дол. на рік. Не працюючі за наймом (фермери, адвокати, лікарі, письменники, художники і т. п.) вносять 4,4% заробітку, але не більше 1148 дол.

Прямий податок на індивідуальний дохід поступає в провінційні бюджети, але справляється на базі однойменного федерального податку у вигляді певного проценту від нього – в межах від 62% (Ньюфаундленд) до 43% (Північно-Західні території) – в залежності від рівня економічного розвитку певних регіонів.

5. Податкова система Італії [121]

Найбільш значними подіями в розвитку сучасної податкової системи Італії стали реформи 1973–1974 рр. та 1988 р. Перша була проведена з метою модернізувати структуру й адміністрування національної податкової системи у відповідності з вимогами Європейського Союзу, друга внесла зміни в оподаткування доходів фізичних і юридичних осіб.

Прямий прибутковий податок з фізичних осіб резиденти сплачують із усіх видів доходів, одержаних в Італії і за кордоном, нерезиденти – лише з доходів, одержаних в Італії. В залежності від свого походження джерела доходів поділені на п’ять категорій, кожній з яких властиві свої особливості оподаткування: нерухоме майно (земля і будівлі); капітал; підприємництво; трудові доходи від роботи за наймом і в порядку самостійної зайнятості осіб вільних професій; інші джерела. Під одною назвою по суті справляються п’ять різних податків.

Прямий податок на нерухоме майно справляється на основі кадастрових оцінок, котрі переглядаються кожні 10 років. Норми оподаткування диференційовані в залежності від характеру експлуатації майна. Так, здані в оренду, належні державі, зайняті під будівництво землі не оподатковуються. Якщо земельна ділянка або будівля не використовуються за призначенням, кадастрова оцінка збільшується за установленою системою коефіцієнтів (максимально до 300%).

Прямий прибутковий податок на капітал справляється в момент і по місцю одержання доходу. Він поширюється на депозитні рахунки в банках, проценти по позиках, доходи від цінних паперів, лотерейні виграші. Проценти по банківських рахунках оподатковуються за ставкою 25%; по облігаціях, по бонах і кредитних сертифікатах – 12,5%; по іноземних позиках – 30% [31, c. 292].

Прямий податок на трудові доходи осіб працюючих за наймом поширюється на заробітну плату, компенсації, винагороди, доплати та ін.; осіб вільних професій – на гонорари, доходи від оплати послуг, виручку від продажу витворів мистецтва і т. ін.

Соціальною базою податку на підприємців є представники дрібної буржуазії, що ведуть приватну комерційну діяльність або сімейний бізнес. Тому об’єктом даного податку може бути як доход, так і прибуток.

До п’ятого виду прибуткового податку з фізичних осіб – податку на інші джерела доходів – відноситься оподаткування доходів від спекулятивної перепродажі землі та іншого нерухомого майна; разових продаж витворів мистецтва; від власності, яка знаходиться за кордоном; від винагород за випадкові чи тимчасові послуги. При визначенні величини оподатковуваного доходу загальний доход (прибуток) зменшується на суми витрат на орендну плату; сплату процентів за іпотечний кредит; видатків на лікування й освіту; пожертвування на користь церкви, благодійних організацій, наукових і культурних установ та деякі інші затрати.

Платниками прямого прибуткового податку з юридичних осіб, що справляється за ставкою 36%, є промислові підприємства, комерційні організації, фінансово-кредитні установи, в тому числі їх філіали за кордоном. Об’єкт оподаткування – чистий дохід у формі нерозподіленого прибутку. Останній визначається в такому порядку: валовий дохід мінус затрати виробництва та видатки на комерційну діяльність (заробітна плата, експлуатаційні затрати, амортизаційні відрахування та ін.). До складу валового доходу входять: виручка від основної діяльності та реалізації цінностей (землі, будівель, споруд, зайвого обладнання і т. п.). Не підлягають оподаткуванню резервні фонди.

Непрямий податок на додану вартість справляється в Італії за диференційованою шкалою ставок: 2% (пільгова), 9% (основна), 18% і 38% (підвищені), 0,8% (експортна). Пільгова ставка поширюється на продукти харчування першої необхідності (хліб, молоко та ін.), а також газети і журнали, підвищена – на предмети розкоші (ювелірні вироби, спортивні автомобілі, хутра).

Об’єкт прямого податку з спадщини та дарувань – ринкова вартість майна, що змінює власника у випадку смерті або в результаті дарування. Шкала ставок побудована за принципом так званої подвійної прогресії, тобто знаходиться в залежності як від вартості спадщини або дарування, так і від степені спорідненості з тими, у власність яких переходить майно. Так, подружжя, батьків і дітей стосується лише перша частина податку, інші спадкоємці, починаючи з братів і сестер, сплачують обидві частини податку. Ставки податку з загальної вартості майна знаходяться в діапазоні від 3 до 27%, майно вартістю до 120 млн. лір не оподатковується.

6. Податкова система Франції [87]

Податкова система Франції є головним джерелом надходжень до центрального бюджету, податки складають понад 90% його прибуткової бази. Основними видами податків, що надходять до центрального бюджету, є непрямі і прямі податки, а також гербові збори (держмито). Протягом останніх 30 років домінуючими податками по сумі надходжень є непрямі, насамперед, податок на додану вартість (біля 50% від суми непрямих податків).

Існує жорсткий розподіл податків на ті, що надходять до центрального бюджету і на місцеві податки. Це пов'язано з політикою формування місцевих бюджетів на принципах самофінансування і бездефіцитності. Є лише поодинокі винятки, коли суми центральних податків частково розподіляються у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів. При цьому збір як центральних, так і місцевих податків здійснюється єдиною податковою службою. Місцеві податки складають трохи більше за третину від суми податків, що надходять до центрального бюджету.

Основні федеральні податки Франції: непрямий ПДВ, прямий прибутковий податок з фізичних осіб, прямий податок на прибуток підприємств, мита на нафтопродукти, акцизи (крім звичайних продуктів до акцизного відносять: сірника, мінеральна вода, послуги авіатранспорту), податок на власність, мита, податок на прибуток від цінних паперів і ін.

Основні місцеві податки Франції: туристський збір, податок на родину (складається з трьох податків: на житло, земельний податок на будинки і будівлі, податок на землю), податок на професію, податок на збирання території, податок на використання комунікацій, податок на продаж будинків. У цілому, місцеві податки складають 30% загального податкового тягаря, вони ж наповняють 40% місцевих бюджетів.

Характерні риси податкової системи Франції:

– стимулюючий вплив на підвищення ефективності економіки;

– соціальна спрямованість;

– облік територіальних аспектів.

Усі закони про оподатковування знаходяться в компетенції Парламенту (Національна Асамблея). Там щорічно уточнюються ставки. Для французької системи характерні тверда законодавча регламентація, що сполучається, разом з тим, із гнучкістю. Правила застосування податків стабільні протягом ряду років. Французькі податки взаємопов'язані в цілісну систему, у якій існує механізм захисту від подвійного оподатковування.

Найбільш перспективним з погляду фінансування діяльності ЄС є податок на додану вартість. Наявність ПДВ у податковій системі держави – обов'язкова умова його приєднання до Співтовариства, тому що фінансові надходження від податку на додану вартість складають одне з основних джерел формування бюджету ЄС. Доходи, що надходять у бюджет ЄС від податку на додану вартість, являють собою встановлену рішенням Ради єдину процентну надбавку до ставки ПДВ у державах – членах.

У Франції непрямий податок на додану вартість є ведучою ланкою бюджетної системи і забезпечує 41% усіх податкових надходжень, незважаючи на те що французька система ПДВ являє собою більш гнучку структуру ніж в Україні.

ПДВ забезпечує 45% усіх податкових надходжень. Він стягується методом часткових платежів. Існує 4 види ставок ПДВ:

– 18,6% – нормальна ставка на усі види товарів і послуг;

– 33,33% – гранична ставка на предмети розкоші, машини, алкоголь, тютюн;

– 7% – скорочена ставка на товари культурного побуту (книги);

– 5,5% – на товари і послуги першої необхідності (харчування, за винятком алкоголю і шоколаду; медикаменти, житло, транспорт).

Зараз спостерігається тенденція до зниження ставок і переходу до двох ставок – 18,6% і 5,5%.

7. Податкова система Японії [121]

Система державних доходів Японії має свої особливості. По-перше, вони полягають у досить високій долі неподаткових доходів – 15% у державному (центральному) бюджеті, 25% – у місцевих бюджетах. До цієї категорії доходів належать доходи від продажу землі та іншої державної чи муніципальної нерухомості, орендна плата, пені і штрафи, доходи від лотерей і надходження від позик. По-друге, для Японії властива висока централізація податкових поступлень, дві третини яких мають статус державних податків, решта податків надходять у місцеві бюджети, забезпечуючи 40% їх доходів. (Для порівняння: в США за рахунок місцевих податків нерідко формується до 75% доходної бази місцевих бюджетів, а в Україні питома вага місцевих податків і зборів у доходах місцевих бюджетів у цілому складає лише 2%). По-третє, в Японії співвідношення окремих видів оподаткування в державному і місцевих бюджетах співпадає: і там, і там більше половини припадає на прямі прибуткові податки, на другому місці знаходяться прямі майнові податки, на третьому – непрямі податки на споживання.

Головні складові сучасної податкової системи Японії:

– прямий податок на доходи фізичних осіб (прибутковий податок);

– прямий податок на прибуток корпорацій;

– прямий податок на майно фізичних та юридичних осіб;

– прямий податок на спадщину та дарування;

– непрямі акцизи;

– непрямий податок на додану вартість;

Прямий прибутковий податок Японія запровадила однією з перших у 1887 р., що відповідає проголошеному національному девізу вчитися в усього світу. Для прибуткового податку на основі єдиної бази (сукупності доходів платника) передбачено три рівні оподаткування: національний, префектурний, муніципальний. Тобто, за ознакою розподілу надходжень даний податок має комбінований характер за ознакою адміністративно-територіального поділу країни. Після реформи 1988 р. дванадцятиступенева шкала ставок прибуткового податку з прогресією від 10,5 до 60%, була зведена до трьох ставок: 10, 25, 50%, за якими справляється національний прибутковий податок. Ставки префектурного податку диференційовані від 2 до 4%, муніципального – від 3 до 12%. Відповідно загальна норма оподаткування знаходиться в діапазоні від 15 до 76% (!). Під обкладання даним податком попадають заробітна плата, доходи фермерів і осіб вільних професій, дивіденди, проценти, бонуси, допомоги і пенсії, доходи від нерухомого майна, інші грошові заробітки. Серед пільг по даному податку привертає увагу звільнення від сплати податків на строк до 5 років для деяких категорій платників. У 2004 р. уряд прийняв рішення надати додаткові податкові пільги тим, хто інвестує гроші у фінансові ринки шляхом перенаправлення коштів з ощадних депозитів на ринки капіталів.

Прямий податок на прибуток корпорацій також має комбіновану систему розподілу доходів між бюджетами у такому порядку: національна ставка – 33,48%; префектурна – 5% від рівня національної ставки (або 1,67% від величини прибутку); муніципальна ставка – 12,3% від національної (або 4,12% прибутку). Отже, загальна норма оподаткування прибутку юридичних осіб складає близько 40% (33,48 + 1,67 + 4,12). Для суб’єктів малого бізнесу ставка податку на прибуток у 1988 р. була знижена з 30 до 28%, були передбачені податкові пільги.

Прямий податок на майно фізичних і юридичних осіб справляється за єдиною ставкою 1,4% від вартості оподатковуваного майна, котре переоцінюють кожні три роки. Підлягають оподаткуванню нерухомість, цінні папери, депозити.

В 1989 р. був запроваджений непрямий 3% ний податок на споживання (податок з продажі), пізніше трансформований у податок на додану вартість європейського зразка. Японський ПДВ справляється за ставкою 5%.

Система акцизів включає податки на алкогольні напої, тютюнові вироби, нафтопродукти, електроенергію, автомобілі, побутові послуги. Оригінальною рисою оподаткування послуг з соціальним контекстом є справляння податку при перевищенні певної суми, на яку надається послуга. Наприклад, обід у ресторані при вартості до 7,5 тис. ієн (близько 75 дол.) не підлягає оподаткуванню, з дорожчого стягується 3х процентний акциз.

8. Загальні риси податкових систем ринкових країн світу

Порівняння української податкової системи з її аналогами в країнах-членах ЄС потрібно для визначення конкурентоспроможності нашої країни на світовому ринку товарів та інвестицій та вибору головних векторів реформування податкових відносин. Порівняння необхідне у деяких напрямах [75]:

1) рівня загального податкового навантаження;

2) його розподілу між основними видами податків та групами платників;

3) фіскальної ефективності податкової системи;

4) ефективності регулюючої дії останньої; достовірності розрахунків податкових зобов'язань та інших.

Фіскальна ефективність системи оподаткування в Україні є нижчою від країн Євросоюзу практично з усіх видів податків. Маючи більш високі ставки в оподаткуванні індивідуальних доходів громадян, Україна збирала їх у 2004 році у сумі, що дорівнювала лише 3,8% обсягів ВВП. В країнах же ЄС – 25 частка цих податків складала у 2004 р. 8,8% ВВП. Сума ПДВ, зібраного того ж р. в Україні, становила 4,9% ВВП, в той час як у країнах Євросоюзу – 7,7% ВВП (див. табл. А.1 Додатку А). Тільки з податку з прибутку підприємств фіскальна ефективність української системи може бути порівняна з аналогічними європейськими: цей податок дорівнював в Україні 4,7% ВВП, а у країнах ЄС25 – 3,1%.

Значно гірше виконується українською податковою системою й регулятивна функція . У європейських країнах ПДВ справляється за декількома ставками для різних за соціальною й економічною значимістю груп товарів і послуг, що забезпечує відповідну зацікавленість щодо їх виробництва і споживання. В Україні ж, як відомо, застосовується єдина ставка, що позбавляє цей податок регулюючого впливу.

Відсутня у нашій національній системі й диференціація ставок оподаткування індивідуальних доходів громадян, натомість у країнах ЄС вона широко застосовується. Значно меншими в наших умовах є й можливості звільнення від оподаткування доходів сімей, що спрямовуються на лікування, освіту, оздоровлення і т. ін.

Відсутня у нас й диференціація ставок інших податків – з прибутку підприємств, з оподаткування робочої сили (фондів зарплати підприємств), яка в Європі широко застосовується.

Слабкість регулюючої дії в Україні ще одного податку – з прибутку підприємств – обумовлена незастосуванням таких засобів як, наприклад, інвестиційні податкові знижки чи інвестиційний податковий кредит, що широко Використовуються у європейських країнах (Бельгії, Великобританії, Данії, Італії, Іспанії, Люксембурзі, Нідерландах, Португалії, Франції та інших). Такі податкові преференції надаються для малого і середнього бізнесу, при здійсненні інновацій, науково-дослідних робіт, запровадженні енергозберігаючих технологій, капітальних інвестиціях і т.п.

Суттєвою відмінністю європейських податкових систем є застосування, по-перше, спеціального екологічного оподаткування , яке стає на сторожі ефективного захисту природи і оточуючого середовища, а по-друге, – спеціальних обмежуючих податків : на нерухомість, за використання об'єктів природи, води й енергетичних джерел (газ, електроенергія, вугілля, мазут, дизельне паливо, якщо вони використовуються не для виробництва електроенергії). Платниками цих податків є як підприємства, так і населення. Ставки податків встановлюються у грошовому виразі в розрахунку на одиницю відходів (викидів) та використаних ресурсів. По енергетичних джерелах ставки знижуються: по-перше, для більших обсягів споживання; по-друге, при використанні альтернативних джерел (вітру, сонця, біомаси, супутнього газу тощо); по-третє, при зменшенні (економії) споживання енергії. При власній переробці відходів платник податків отримує відшкодування сплаченого податку на відповідний їх обсяг.

Податкові системи України та ЄС відрізняються також правилами розрахунків і стягнення податкових зобов'язань. Так, у європейських країнах Використовується єдина методологія бухгалтерських і податкових обліків діяльності підприємств і визначення їх фінансових результатів. Відмінності ж між бухгалтерськими і податковими методами обліку, що мають місце в Україні, створюють передумови довільного тлумачення валових витрат і валових доходів, що призводить до чисельних викривлень податкової звітності й приховувань прибутків, які підлягають оподаткуванню.

Як можна зробити висновок з вищенаведеного порівняльного аналізу,

податкова система України має суттєві вади і є набагато обтяжливішою як для ведення бізнесу, так і для споживчого попиту порівняно з податковими системами країн ЄС. Вона має бути реформована у частині зниження загального податкового навантаження, зміни структури податкових вимог підприємствам, покращення податкового клімату, вдосконалення виконання фіскальної та регулюючої функцій податків, реорганізації самої податково-митної служби і т.ін. Причому орієнтуватися потрібно на динамічні трансформації, що спостерігаються у країнах – нових членах ЄС, які є одними з головних конкурентів України на світових ринках товарів і капіталів.

3.2 Вдосконалення податкового законодавства в напрямку посилення регулюючої ролі прямих податків

Аналіз Розділу ІІІ «Податок на прибуток підприємств» проекту Податкового Кодексу Азарова 2007 [95] показує наступні відмінності від діючого Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» [6]:

1. Ставка податку становить (стаття 4):

4.1) 20 відсотків об’єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 3 цього розділу, інвестованого у звітному періоді на придбання нових основних засобів класифікаційних груп 4, 5 (крім легкових автомобілів) та 6, об’єктів нематеріальних активів групи 4, що в подальшому використовуються у господарській діяльності такого платника не менше 3 років;

4.2) 25 відсотків об’єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 3 цього розділу;

4.3) за ставкою 0 відсотків доходу від страхової діяльності юридичних осіб у випадках, встановлених підпунктом 11.8.1 пункту 11.8 статті 11 цього розділу;

4.4) за ставками 0, 4, 6, 12, 15 і 20 відсотків доходів нерезидентів та прирівняних до них осіб з джерелом їх походження з України у випадках, встановлених статтею 13 цього розділу.

Стаття 5. Порядок обчислення податку

5.3. Доходи і витрати нараховуються в момент їх утворення згідно з правилами, встановленими цим розділом, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів, якщо інше не встановлено нормами цього розділу.

5.4. Платник податку веде бухгалтерський облік доходів, витрат, тимчасових та постійних податкових різниць, визначених згідно із цим розділом.

5.5. Платник податку повинен забезпечувати накопичення в регістрах бухгалтерського обліку інформації про доходи, витрати, тимчасові та постійні податкові різниці, визначені згідно із цим розділом, для складення декларації з податку на прибуток.

Податковою різницею визнається різниця, яка виникає між оцінкою і критеріями визнання доходів, витрат, активів, зобов’язань за положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та доходами і витратами, визначеними згідно з цим розділом.

Тимчасова податкова різниця виникає у звітному періоді та анулюється у наступних звітних податкових періодах.

Постійною податковою різницею визнається податкова різниця, яка виникає у звітному періоді та не анулюється у наступних звітних податкових періодах.

Стаття 8. Порядок нарахування амортизації

Амортизації підлягають:

витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів для використання у господарській діяльності, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення;

витрати на самостійне виготовлення основних засобів для використання у господарській діяльності, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів;

витрати на проведення реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів;

витрати на капітальні поліпшення землі, не пов’язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі;

сума індексації основних засобів, проведена відповідно до цієї статті.

8.3. Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів і мінімально допустимих строків їх корисного використання (експлуатації):

Згідно з Розділом XVII «СПЕЦІАЛЬНІ ПОДАТКОВІ РЕЖИМИ» проекту Податкового Кодексу [95] законодавчо легалізується спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва – система оподаткування, що передбачає заміну сплати окремих податків і зборів на сплату єдиного податку в порядку і на умовах, визначених цим Кодексом, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності (далі у цьому підрозділі – спрощена система оподаткування);

Стаття 2. Платники податку

2.1. Спрощена система оподаткування поширюється з урахуванням обмежень, встановлених у пункті 2.2 цієї статті, на таких суб’єктів малого підприємництва:

2.1.1) фізичні особи – підприємці, які провадять господарську діяльність без утворення юридичної особи та протягом чотирьох послідовних податкових (звітних) періодів (кварталів) відповідають сукупності таких критеріїв (далі у цьому підрозділі – фізичні особи):

кількість осіб, що перебувають з ними у трудових відносинах, протягом таких чотирьох послідовних податкових (звітних) періодів (кварталів) сукупно не перевищує 10 осіб (включаючи членів сімей таких фізичних осіб);

обсяг доходу, отриманого протягом таких чотирьох послідовних податкових (звітних) періодів (кварталів), сукупно не перевищує 500 000 гривень;

2.1.2) юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, які протягом чотирьох послідовних податкових (звітних) періодів (кварталів) відповідають сукупності таких критеріїв (далі у цьому підрозділі – юридичні особи):

Середньооблікова кількість працівників протягом таких чотирьох послідовних податкових (звітних) періодів (кварталів) сукупно не перевищує 50 осіб;

обсяг доходу, отриманого протягом таких чотирьох послідовних податкових (звітних) періодів (кварталів), сукупно не перевищує 1 000 000 гривень.

Стаття 3. Об’єкт оподаткування

3.1. Об’єктом оподаткування з урахуванням положень пунктів 3.2 – 3.4 і 3.8 цієї статті є дохід платника податку, зменшений на обумовлені Кодексом суми, що надійшли у звітному періоді (підпункти 3.1.а) – м)).

Стаття 4. База оподаткування

4.1. Базою обкладення податком є виражений у гривнях дохід платника податку, визначений згідно з пунктами 3.1 – 3.4 статті 3 цього підрозділу.

Стаття 5. Ставки податку для фізичних осіб

5.1. Ставки податку для фізичних осіб встановлюються щороку сільськими, селищними та міськими радами у межах від 20 до 200 гривень з розрахунку на місяць залежно від виду господарської діяльності та місця її провадження.

5.7. Фізична особа, що провадить господарську діяльність не за місцем державної реєстрації або на всій території України, придбаває одне свідоцтво платника податку i сплачує податок за ставкою 200 гривень з розрахунку на календарний місяць незалежно від виду діяльності.

5.8. У разі коли фізична особа провадить господарську діяльність з використанням найманої праці або за участю у такій діяльності членів своєї сім’ї, ставка податку, встановлена органом місцевого самоврядування, збільшується на 20 відсотків за кожну таку особу.

5.9. Якщо за результатами податкового (звітного) періоду дохід фізичної особи перевищує 300 000 гривень, сума перевищення оподатковується за ставкою у розмірі 1 відсоток.

5.10. У разі коли у податковому (звітному) періоді обсяг доходу, отриманого фізичною особою, перевищує обсяг, зазначений у абзаці третьому підпункту 2.1.1 статті 2 цього підрозділу, сума перевищення за результатами такого податкового (звітного) періоду оподатковується за ставкою податку у розмірі 15 відсотків.

Стаття 6. Ставки податку для юридичних осіб

6.1. Ставки податку для юридичних осіб визначаються у розмірі:

6.1.1) для юридичних осіб, зареєстрованих як платники податку на додану вартість, – 3 відсотки бази оподаткування (без урахування податку на додану вартість);

6.1.2) для юридичних осіб, не зареєстрованих як платники податку на додану вартість (сплачують податок на додану вартість у складі єдиного податку), – 5 відсотків бази оподаткування.

6.2. Ставки податку, зазначені у пункті 6.1 цієї статті, обираються юридичними особами самостійно в порядку, встановленому цим підрозділом.

6.3. У разі коли у податковому (звітному) періоді обсяг доходу, отриманого юридичною особою, перевищує обсяг, зазначений у абзаці третьому підпункту 2.1.2 цього підрозділу, сума перевищення за результатами такого податкового (звітного) періоду оподатковується за подвійною ставкою податку.

Проведений аналіз відмінностей Розділу 11 – «Податок на прибуток підприємств» альтернативного проекту Податкового Кодексу України (проект Катеринчука 2007) [73] з нормами діючого Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» [6] дозволяє ідентифікувати наступне:

1. Особливості формування валових витрат викладені в статтях:

Якщо об'єкт оподаткування платника податку з-поміж резидентів за результатами звітного (податкового) року має від'ємне значення (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), дозволено в наступному звітному (податковому) році збільшити суму валових витрат на суму 60 процентів такого від'ємного значення (стаття 163).

Для новостворених підприємств дозволено враховувати від’ємне значення об’єкта оподаткування попереднього звітного (податкового) періоду у складі валових витрат у повному обсязі протягом другого, третього звітного року з часу утворення такого підприємства.

2. Дохід від страхової діяльності юридичних осіб – резидентів та їхніх структурних підрозділів не підлягає оподаткуванню за ставкою, яку встановлено у статті 184 цього Кодексу. Його оподатковувати (стаття 164):

– за ставкою 0 процентів – у разі отримання доходу внаслідок виконання договорів із довготривалого страхування життя та пенсійного страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення;

– за ставкою 4 відсотки – в разі отримання доходу внаслідок виконання договорів з інших видів страхування.

3. Емітент корпоративних прав, що ухвалює рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету податок на прибуток розміром 25 процентів, що його нараховано попередньо на суму дивідендів, які призначено для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений податок вносити до бюджету до/або водночас із виплатою дивідендів (стаття 168).

Під час виплати дивідендів на користь фізичних осіб – резидентів емітент корпоративних прав нараховує, утримує та вносить до відповідного бюджету прибутковий податок із громадян (податок із доходів фізичних осіб) розміром 15 процентів від суми виплати та її коштом.

Стаття 184. Розмір ставки податку

Прибуток платника податку оподатковувати за ставкою 20 процентів до об'єкта оподаткування.

Проведений в дипломному дослідженні спільний аналіз новаторських змін в прямому оподаткуванні підприємств в 2х варіантах проектів Податкового Кодексу України показав, що:

а) урядовий проект Податкового Кодексу (проект Азарова 2007):

- зберігає існуючий рівень ставки оподаткування прибутку підприємств 25%;

- вводить новий рівень ставки 20% для частки оподатковуємого прибутку, направленого на інвестиційні цілі розвитку підприємства;

- вводить оподаткування прибутку комерційного страхового бізнесу за рівнем 25% замість 3% оподаткування доходу;

- суттєво підвищує податковий тиск на доходи нерезидентів, отримані від діяльності в Україні;

- вводить 16 рівней амортизації замість існуючих 4х;

- суттєво змінює ставки та умови в спрощеній системі оподаткування (єдиний податок).

б) альтернативний проект Податкового Кодексу групи народних депутатів України (проект Катеринчука –2007):

- знижує загальну ставку оподаткування прибутку підприємств з існуючих 25% до 20%;

- для компенсації зниження ставки оподаткування прибутку підприємств вводить новий податок на основні засоби підприємств розміром 1%, від якого практично неможливо ухилитись;

- підвищує ставку оподаткування доходів комерційного страхування з існуючого рівня 3% до нового рівня 4%;

- вводить нові норми амортизації для існуючих 4х класів основних засобів;

- суттєво змінює ставки та умови в спрощеній системі оподаткування (єдиний податок);

- для компенсації зниження рівня непрямих податків вводить новий прямий податок на нерухомість (власність) в розмірі 1%;

На основі проведеного аналізу існуючої системи прямого оподаткування в дипломному проекті обґрунтована доцільність більш революційних змін, які потрібно внести до проектів Податкового Кодексу України.

Нова податкова модель повинна відповідати трьом визначальним критеріям : по-перше, реалізовувати пріоритети соціального розвитку суспільства; по-друге, забезпечувати інвестиційні можливості економічного розвитку; по-третє, створювати сприятливі умови для становлення громадянського суспільства і правової держави в Україні.

Ознакою нової податкової моделі буде відновлення дії елементів соціальної справедливості у розподілі податкового навантаження. По-перше, ставки податків з індивідуальних доходів громадян необхідно диференціювати, знижуючи їх значення для малозаможних громадян. По-друге, треба оподатковувати усі види індивідуальних доходів (окрім пенсій, соціальних допомог і т.ін.), в той час як зараз багато їх видів не враховується в оподаткуванні. По-третє, підвищене податкове навантаження поширюватиметься на доходи від виграшів, спадщини, подарунків і т.ін.

Важливими ознаками нової моделі буде введення оподаткування основних суспільних ресурсів: енергії, природних об’єктів і корисних копалин, забруднення довкілля, землі та інших об’єктів нерухомості.

Нову модель податкових відносин має відзначати також уніфікованість, спрощеність й однозначність норм, зобов’язань, звітності, рівноправність відносин та взаємоповага між платниками податків і податківцями, здійснення презумпції невинуватості платників, скасування надзірних і каральних функцій податкових органів, судовий захист майнових прав платників податків, якісне обслуговування податківцями своїх контрагентів.

Суттєвого зниження потребує й ставка податку з прибутку підприємств. Високе значення ставки негативно впливає на інвестиційні можливості підприємств. Виходячи з її рівня, приймають рішення з вибору країни, у якій доцільніше розміщувати свої інвестиції, транснаціональні компанії. Тому ставка податку з корпоративного прибутку в Україні не може бути вищою ніж у країнах, схожих на нас за рівнем продуктивності праці і прибутковості та за структурою виробництва.

Розуміючи тенденцію зниження цього податку у Європейських країнах, доцільним є зниження його ставки до 20% у 2007 році з поступовим подальшим зменшенням до 2010–2011 років до 10–12% суми корпоративного (нерозподіленого) прибутку підприємств.

Компенсуючими факторами можливого зменшення надходжень до бюджету внаслідок зниження ставки податку з прибутку підприємств треба враховувати збільшення чистого прибутку та інвестицій підприємств, а також розширення бази оподаткування внаслідок легалізації частини прихованих корпоративних прибутків.

Іншого типу трансформацій потребує податок із заробітної плати та інших індивідуальних доходів громадян (включаючи прибутки від бізнесу та майнових прав). Існує реальна необхідність переорієнтації платежів цього податку з державного бюджету – до накопичувальної пенсійної системи. У зв'язку з такою необхідністю доцільно знизити ставку податку відрахувань індивідуальних доходів громадян до держбюджету з паралельним введенням обов'язкового внеску частини індивідуальних доходів до державного Накопичувального фонду.

Введення понижених ставок має бути поступовим, тому у 2007 році пропонується ввести знижки, які б запровадили їх значення від 11 до 15% від сум індивідуальних доходів. Після поступового зниження ставок у наступному їх кінцева диференціація у 2010 році буде знаходитися у межах від 5 до 15%.

При такому підході необхідним є зниження базової ставки податку (15%) для низько і середньооплачуваних працівників.

Окрім того, потрібне повне звільнення від оподаткування індивідуальних доходів, які не перевищують, скажімо, 120 чи 140% від рівня прожиткового мінімуму для працездатної особи.

За підвищеною ставкою (25%) незалежно від суми доходу повинні оподатковуватися доходи від виграшів, подарунків, спадку, отриманого від родичів непершого ступеня рідства та від третіх осіб. При цьому дрібні суми разових виграшів, дарувань тощо (наприклад, до 1000 грн.) оподатковувати недоцільно.

На часткову заміну оподаткування індивідуальних доходів повинно бути введено обов’язкове відрахування страхових внесків на індивідуальні накопичувальні пенсійні рахунки (державного накопичувального фонду). При цьому варто прийняти зворотну (регресивну) динаміку ставок відрахувань цих внесків в залежності від обсягів доходів: чим менші доходи, тим вища ставка.

Можна прогнозувати, що запропоновані трансформації оподаткування індивідуальних доходів громадян частково зменшать відповідні надходження до державного бюджету. В той же час зниження відсотка нарахувань на фонд зарплати підприємств, що відбуватиметься паралельно, створить передумови легалізації частини індивідуальних доходів, які сьогодні приховуються від оподаткування. Головний же наслідок: зростання пенсійних відрахувань до державної накопичувальної системи, що поступово компенсуватиме нестачу коштів солідарного пенсійного фонду.

Необхідне також внесення змін у порядок обчислення і справляння податків з прибутку підприємств (нерозподілений корпоративний прибуток) і з дивідендів чи інших прибутків власників (акціонерів) цих підприємств (розподілений між власниками корпоративний прибуток). Зниження ставки податку з нерозподіленого корпоративного прибутку (див. раніше) дасть змогу застосувати справляння податку на дивіденди, що сьогодні не здійснюється. Введення з 2007 р. ставки податку з нерозподіленого прибутку підприємств у 20% дозволить ввести податок на дивіденди, скажімо, у 5%. В подальшому поступове зниження податку з нерозподіленого прибутку дозволить у 2010 році запровадити рівень їх оподаткування у 15%. Причому здіймання податку з дивідендів доцільне лише у випадку, коли вони отримані фізичними особами і не реінвестуються в активи корпорації або купівлю акцій.

Сумарний податок з нерозподіленої та розподіленої частин прибутку не перевищить сьогоднішньої загальної ставки оподаткування прибутку підприємств (25%). Це зменшить зацікавленість у його приховуванні. В той же час можливість сплати податку з нерозподіленого корпоративного прибутку за низькою ставкою і більш високе оподаткування дивідендів посилить мотивації до реінвестування чистого доходу підприємств.

Узагальнені кількісні зміни податкових зобов’язань по роках мають наступний вигляд (табл. 3.3).

Вбачається необхідним зберегти і легітимізувати діючі спеціальні системи оподаткування: спрощеної системи – для малого бізнесу та за єдиним фіксованим податком – сільськогосподарських підприємств. З цією метою необхідні такі зміни до оподаткування малого підприємництва: по-перше, повне законодавче відновлення дії спрощеної системи оподаткування малого бізнесу; по-друге, чітке окреслення видів діяльності, у яких не може застосовуватися ця система оподаткування (торгівля паливо-енергетичними ресурсами, горілчаними напоями і тютюновими виробами, фінансові послуги, гральний, кіноіндустріальний, концертно-розважальний бізнес, мас-медіа тощо); по-третє, забезпечення правових бар’єрів переводу великих і середніх підприємств шляхом їх дроблення на умови оподаткування за спрощеним порядком (наприклад, заборона його застосування для юридичних осіб, одним із засновників яких є інша юридична особа і т. ін.); по-четверте, встановлення твердих ставок відрахувань єдиного соціального внеску суб’єктами спрощеного оподаткування малого підприємництва; по-п’яте, введення порядку здіймання ПДВ з суб’єктів малого підприємництва, якщо їх річний оборот перевищує граничну величину (наприклад, 300 тис. грн.) та інші.

Таблиця 3.3. Пропозиції по динаміці зниження податкових ставок на підприємництво та підвищення податкових ставок на пряме оподаткування споживання

Податок з нерухомості може бути встановлений у відсотках до ринкової вартості будинків, споруд та земельної ділянки, що належить підприємству. Його значення має бути диференційованим для підприємств різних галузей, а за абсолютним рівнем достатньо низьким аби не створювати шокові ситуації для підприємств, що будувалися за минулих економічних умов і мають надлишкові майнові активи (за попередньою оцінкою – не вище 0,5% вартості). Має бути визначений й перелік об’єктів нерухомості (історичні, оздоровчі, сільські і сільськогосподарські тощо), по яких податок не справляється.

Також мають оподатковуватися об’єкти нерухомості негосподарського призначення – побутового, комунального, управлінського тощо, окрім закладів медицини й оздоровлення.

Податок з нерухомості доцільно встановлювати у відсотках до вартості об’єкта, поступово оптимізуючи його ставки. Якщо об’єкт (наприклад, житловий будинок) знаходиться у власності декількох осіб чи сімей, то ставка плати з будинок розподіляється між ними пропорційно займаній площі. В той же час дія цього податку не повинна розповсюджуватися на власників підприємств, будинків, приміщень, споруд, якщо:

площа приміщення господарського використання не перевищує 200 м² ;

площа житла не перевищує 50 м² на одного члена сім’ї (цей показник може варіюватися для окремих міст і територій);

приміщення, споруди, будинки використовуються для аграрного виробництва.

Окреме значення повинна мати система податкових преференцій для стимулювання внесення виробничих інвестицій в національну економіку. На відміну від існуючого порядку, потрібні преференції у вигляді зниження оподаткування нерозподіленого корпоративного прибутку, а також зниження відсотка внеску до солідарного пенсійного фонду. При цьому рішення щодо встановлення таких преференцій повинні надавати відповідно Верховна Рада України (в частині зниження податкових внесків до державного бюджету і пенсійного фонду) та обласні чи міські ради депутатів (в частині зниження податкових відрахувань до відповідних місцевих бюджетів). Надання цих преференцій має відбуватися індивідуально по окремих проектах та на обмежений строк (наприклад, 3 роки), а причини такого надання повинні бути законодавчо окреслені (інновації, екологія, створення робочих місць у депресивних регіонах і т.ін.).

Такого типу знижки доцільні у випадках використання інвестицій на науково-дослідні й інноваційні роботи та на заходи з енергозбереження.

За європейськими стандартами має бути вдосконалене оподаткування транспортних засобів . Зокрема, доцільно оподатковувати нових власників лише в момент реєстрації транспортного засобу. Це не стосується вантажних автомобілів та автобусів, оподаткування яких включатиме як сплату при реєстрації, так і щорічну (або помісячну) сплату за їх експлуатацію. Ставка податку при реєстрації має встановлюватися у відсотках до вартості автомобіля (мотоцикла, фургона, автобуса і т.ін.). Її значення повинно знижуватися в залежності від стр. користування транспортним засобом та відповідно зменшенню через це його вартості.

Потребує змін система нарахувань, адміністрування й управління соціальними внесками до солідарного пенсійного й фондів загальнообов'язкового соціального страхування. По-перше, потрібне справляння цих внесків кожним суб’єктом як одного платежу. По-друге, має бути знижена планка максимальної місячної суми витрат на оплату праці в розрахунку на 1 працівника, понад яку єдиний соціальний внесок на застосовується, наприклад, до рівня, що не перевищує 300% середньої зарплатні в економіці. По-третє, усі доходи відповідних пенсійного й соціальних фондів повинні витрачатися виключно за призначенням – на виплату пенсій, допомог, компенсацій тощо. Витрати на утримання керівного апарату, оплату послуг, що йому надаються, капітальні витрати на розбудову системи цих фондів і т.ін. повинні фінансуватися за рахунок державного бюджету.

3.3 Пряме оподаткування та його адаптація до сучасних європейських стандартів

Договір про створення Європейського Економічного Співтовариства передбачливо запровадив достатні юридичні підстави для проведення Радою ЄЕС гармонізації податків з обігу в державах–членах.

«ПЛАН заходів щодо виконання у 2006 році Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» в сегменті адаптації податкового законодавства виділяє наступні документи податкового законодавства Європейського Союзу по правовому регулюванню прямого оподаткування , в яких існує суттєві розходження європейських та українських норм податкового законодавства:

1. Директива Ради ЄС від 23 липня 1990 р. 90/434/ЄЕС щодо спільної системи оподаткування, яка застосовується у разі злиття, поділу, переведення активів та обміну акціями, якщо акціонерні товариства перебувають у межах юрисдикції різних держав – членів ЄС

2. Директива Ради ЄС від 23 липня 1990 р. 90/435/ЄЕС щодо спільної системи оподаткування, яка застосовується до материнських та дочірніх компаній, що перебувають у межах юрисдикції різних держав – членів ЄС

3. Директива Ради ЄС від 3 червня 2003 р. 2003/48/ЄЕС щодо оподаткування прибутку фізичних осіб

4. Директива Ради ЄС від 3 червня 2003 р. 2003/49/ЄЕС щодо загальної системи оподаткування, яка застосовується до сплати дивідендів та роялті, що вчиняються між афілійованими компаніями, які є резиденти різних держав – членів ЄС

Адаптація законодавства України до законодавства ЄС – процес тривалий та доволі складний, який став невід’ємною складовою правової реформи в Україні взагалі. Слід відмітити, що процес адаптації не є тотожним уніфікації, тобто, мова йде про відповідність рівня українського законодавства законодавству ЄС, а не про абсолютну його ідентичність з останнім. Адаптація повинна провадитись з урахуванням особливостей української національної правової системи, економічних та соціальних умов українського суспільства.

Отже, адаптація податкового законодавства проводиться з метою забезпечення відповідності законодавства з питань оподаткування України зобов’язанням, що випливають з Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Союзом, інших міжнародних договорів, що стосуються співробітництва України з ЄС, а також для розвитку національного податкового законодавства в напрямі його зближення із аналогічним законодавством ЄС та забезпечення високого рівня підготовки в Україні законопроектів з питань оподаткування.

Ст. 90 Договору про заснування ЄС забороняє будь-які прояви податкової дискримінації, яка могла б прямо чи опосередковано надати певні переваги національним продуктам перед продуктами з інших держав-членів ЄС.

Разом з тим, країни-члени ЄС повинні дотримуватися запроваджених у ЄС принципів у сфері прямого оподаткування . Базисом політики у сфері прямих податків є принцип недискримінації та забезпечення фундаментальних свобод стосовно вільного руху громадян, капіталів та товарів, передбачених ст. 3 та 14 Договору про заснування ЄС.

Відповідно до ст. 94 Договору про заснування Європейського Співтовариства, Рада Європейського Співтовариства, діючи одностайно на пропозиції Комісії, та після консультацій з Європейським Парламентом і Економічним та Соціальним Комітетом видає директиви щодо наближення таких законів, правил або адміністративних положень держав-членів, які безпосередньо впливають на утворення та функціонування спільного ринку. При цьому, відповідно до ст. 58 Договору про заснування ЄС держави-члени можуть вживати всіх необхідних заходів для запобігання порушень національних законів та актів виконавчої влади, особливо у сфері оподаткування.

В Європейському Союзі фактично не відбувається гармонізації або координації прямих податків . Існуючі акти тільки дають часткову відповідь на конкретні випадки подвійного оподаткування.

У Договорі про заснування ЄС немає статей., що стосуються прямих податків, але законодавство держав-членів з питань прямого оподаткування також є об’єктом гармонізації. В основному це стосується окремих аспектів прямого оподаткування і пов’язано з отриманням доходів фізичними і юридичними особами в результаті транскордонних операцій.

Відповідно основне навантаження по врегулюванню прямих податків в ЄС покладається на національне законодавство держав-членів.

На сьогоднішній день прийнято лише кілька директив, положення яких спрямовані на зближення законодавства держав-членів з питань прямого оподаткування.

Зокрема, Директива Ради 90/434/ЄЕС від 23 липня 1990 р. щодо загальної системи оподаткування, яка застосовується у випадках злиття, поділу, переведення активів та обміну акціями, коли товариства знаходяться в межах юрисдикції різних держав-членів, була прийнята з метою узагальнення податкових положень, які підлягають застосуванню при транскордонному перетворенні компаній, і для врегулювання питань оподаткування материнських та дочірніх компаній, що належать різним державам-членам Європейського Співтовариства.

Поряд з цим, проблема, яку повинна була вирішити Директива, полягала в тому, що транскордонні операції компаній всередині однієї держави не залучаються до оподаткування доходів на приріст капіталу, а здійснювані компаніями різних держав-членів – підлягають оподаткуванню. Тому, з метою створення в рамках Співтовариства умов, аналогічних тим, які існують на внутрішніх ринках, а також для забезпечення створення та ефективного функціонування спільного ринку, було вирішено шляхом прийняття відповідної Директиви заснувати загальні правила, які були б нейтральними з точки зору конкуренції, а також для надання суб’єктам господарювання можливості адаптуватися до вимог спільного ринку, підвищити їхню продуктивність та конкурентоспроможність на міжнародному рівні.

Директива Ради 90/435/ЄЕС від 23 липня 1990 р. щодо загальної системи оподаткування, яка застосовується до материнських та дочірніх компаній, які знаходяться в межах юрисдикції різних держав-членів, була прийнята з метою узагальнення податкових положень, які підлягають застосуванню при транскордонному перетворенні компаній, і для врегулювання питань оподаткування материнських та дочірніх компаній, що належать різним державам-членам Європейського Співтовариства.

Норми податкового права, що регулюють відносини між материнськими і дочірніми компаніями, що належать різним державам-членам, є менш сприятливими в порівнянні з положеннями, що діють у відношенні материнських і дочірніх компаній однієї держави. Регулювання цих відносин між компаніями різних держав-членів має важливі розбіжності. Проблема, яку покликана була вирішити директива, полягала в тому, що держава, у якій розташована материнська компанія, вправі оподатковувати податком отриманий від дочірньої компанії розподілений прибуток, що приводить до подвійного оподатковування, тому що держава в якій розташована дочірня компанія також вправі стягувати з цього прибутку податок у джерела виплати.

При адаптації податкового законодавства у сфері спрощеної системи оподаткування суб’єктів малого підприємництва – у Європейському Співтоваристві мікропідприємства, малі та середні підприємства розглядаються як визначний фактор у забезпеченні конкурентоспроможності європейської економіки на світовому ринку, високої ефективності внутрішнього ринка, а також як фактор забезпечення зайнятості населення.

Вивчивши законодавство ЄС, можна дійти висновку, що нормативні акти, прийняті з метою підтримки малого бізнесу, не передбачають встановлення будь якої форми спрощеної системи оподаткування, зокрема, єдиного або фіксованого податку. Натомість передбачається можливість суб’єктам малого підприємництва – фізичним особам нарівні з юридичними особами сплачувати податок на прибуток підприємств, оскільки, в більшості європейських країн ставки прибуткового податку на доходи фізичних осіб є значно вищими ставок податку на прибутки юридичних осіб. З урахуванням практики застосування діючого законодавства спрощеної системи оподаткування та аналізу законодавство ЄС, необхідно переглянути критерії, які дають право суб’єктам малого бізнесу перебувати на спрощеній системі оподаткування.

Європейське співтовариство розглядає мікропідприємства, малі та середні підприємства (далі – ММСП), як визначний фактор у забезпеченні конкурентоспроможності європейської економіки на світовому ринку, високої ефективності внутрішнього ринку, також як фактор забезпечення зайнятості населення.

З метою регулювання діяльності суб'єктів малого підприємництва у ЄС розроблені та діють програми підтримки та розвитку ММСП.

Покращення податкового середовища для ММСП є одним із ключових аспектів ініціатив, які здійснюються у цьому напрямку.

З метою забезпечення відповідності положень розроблюваних проектів нормативно-правових актів з питань спрощеної системи оподаткування до законодавства Європейського Союзу необхідно керуватись такими рекомендаціями Європейського Союзу:

1) «Рекомендація Комісії 94/390/ЄЕС від 25 травня 1994 р. стосовно оподаткування малих та середніх підприємств».

За загальним правилом спільна діяльність без створення юридичної особи (партнерство) у державах – членах ЄС оподатковується так само, як доходи фізичних осіб – за прогресивною ставкою прибуткового податку з фізичних осіб.

При невеликих доходах таких суб'єктів господарювання, коли ставка податку є відносно невисокою, податковий тягар не є надто обтяжливим для суб'єктів малого підприємництва, і більш вигідною у порівнянні зі сплатою податку на прибуток підприємств є сплата прибуткового податку з фізичних осіб.

Однак із розширенням діяльності застосування вищої граничної ставки прибуткового податку з фізичних осіб значним чином обмежує фінансові можливості цього суб'єкта, зокрема, щодо самофінансування та здійснення інвестицій. Тому доцільно надати суб'єктам малого підприємництва можливість вибору більш сприятливого для них режиму оподаткування, оскільки вони становлять переважну більшість учасників ринку, забезпечують нові робочі місця, сприяють пожвавленню економіки країни.

Відповідно до ст. 1 Рекомендації 94/390/ЄЕС держави-члени закликаються до вжиття таких податкових заходів, які є необхідними для виправлення негативних наслідків прогресивного прибуткового податку, сплачуваного одноособовими володіннями та партнерствами в частині, що стосується прибутків, які використовуються для цілей реінвестування. Зокрема, повинна бути розглянута можливість надання цим підприємствам та партнерствам права надавати перевагу сплаті податку на прибуток юридичних осіб та/або обмеження розміру податку, яким обкладаються прибутки, що використовуються для цілей реінвестування, до ставки, співрозмірної із ставкою податку на прибуток юридичних осіб.

2) «Рекомендація Комісії 94/1069/ЄЕС від 7 грудня 1994 р. щодо переведення малих та середніх підприємств».

Згідно зі ст. 1 зазначеної Рекомендації державам-членам пропонується вжити найбільш прийнятних заходів щодо їхніх правових, податкових та адміністративних систем з метою:

ознайомлення власників з проблемами здійснення переведення і, таким чином, заохочення їх до ефективної підготовки проведення успадкування протягом свого життя;

забезпечення фінансового середовища, сприятливого для здійснення успішного переведення;

надання підприємцю можливості ефективно підготуватись до здійснення переведення за допомогою використання відповідних процедур;

забезпечення збереження партнерства та одноособового володіння на випадок смерті партнера чи одноособового власника;

гарантування успішного переведення членам сім'ї, враховуючи те, що податок зі спадщини та дарування не становить загрози для продовження існування суб'єкта господарювання;

заохочення власника за допомогою податкових заходів до передачі свого бізнесу шляхом продажу або передачі працівникам і, зокрема, у випадку відсутності спадкоємця, в межах сім'ї.

Оскільки податкові процедури не повинні заважати вибору суб'єктом господарювання найбільш прийнятної для здійснення переведення організаційно-правової форми, ст. 3 Рекомендації закликає держави-члени забезпечити сприятливе для цього фінансове середовище.

З метою заохочення підприємців розглянути можливість здійснення передачі бізнесу третім особам, якщо це не можна зробити в межах сім'ї, згідно із ст. 7 Рекомендації держави-члени закликаються:

утримуватись від оподаткування, принаймні щодо частини доходу від доданої вартості чи приросту капіталу з активів бізнесу у випадку продажу і, зокрема, у випадку досягнення підприємцем 55 річного віку;

передбачати податкові заохочення у відношенні реінвестування в інший суб'єкт господарювання прибутку, отриманого від продажу бізнесу, що не котирується на фондовій біржі і залучений у виробництві чи продажу товарів та послуг;

сприяти передачі суб'єкта господарювання на користь працівників за допомогою зменшення оподаткування приросту капіталу, отриманого від передачі акцій працівникам, утримання від реєстраційних зборів, або за допомогою податкових пільг з метою надання можливості працівникам до смерті придбати суб'єкт господарювання, або відстрочення сплати податку до продажу працівником його частки участі. Такі заходи застосовуються однаково як до суб'єктів господарювання, так і до кооперативів працівників.

3) «Рекомендація Комісії 96/280/ЄЕС від 3 квітня 1996 р. щодо визначення малих та середніх підприємств».

Згідно із ст. 1 Рекомендації держави-члени, Європейський інвестиційний банк та Європейський інвестиційний фонд рекомендовано:

дотримуватися положень, встановлених у ст. 1 Додатка до Рекомендації стосовно граничних величин річного обороту, суми балансу та чисельності працівників для малих, середніх та мікропідприємств;

дотримуватись максимальних величин річного обороту та суми балансу, якщо вони змінені Комісією відповідно до ст. 2 Додатку до Рекомендації;

вживати необхідних заходів для статистичних даних з огляду на кількісні групи, встановлені у п. 2 ст. 3 Додатка до Рекомендації, особливо там, де це стосується моніторингу фінансових інструментів Співтовариства.

При цьому, ст. 2 Рекомендації встановлено, що граничні величини річного обороту, суми балансу та чисельності працівників, визначені в ст. 1 Додатка, повинні розглядатися як максимальні величини. Держави-члени, Європейський інвестиційний банк та Європейський інвестиційний фонд можуть у певних випадках обирати встановлення нижчих величин. У застосуванні певних політик вони також можуть обирати застосування тільки критерію кількості працівників, окрім сфер, в яких застосовуються норми щодо державної допомоги.

Відповідно до ст. 1 Додатка до Рекомендації малими та середніми суб'єктами господарювання є такі, що визначаються як підприємства, які:

а) мають менш ніж 250 найманих працівників та/або їх річний оборот не перевищує 40 млн. євро, або баланс не перевищує 27 млн. євро;

б) відповідають критерію незалежності, який полягає у тому, що не більше, як 25 відсотків капіталу чи прав голосу перебувають у власності одного чи у спільній власності декількох суб'єктів господарювання, які не є малими та середніми суб'єктами господарювання за цим визначенням.

Якщо необхідно визначитись між малими та середніми підприємствами, то відповідно до п. 2 ст. 1 Додатка до Рекомендації «мале підприємство» визначається як підприємство, яке відповідає таким критеріям:

1) кількість працюючих є менша ніж 50 осіб;

2) річний оборот не перевищує 7 млн. євро або річний баланс не перевищує 5 млн. євро;

3) підприємство відповідає критерію незалежності, тобто 25 відсотків або більше капіталу чи прав голосу не перебувають у володінні одного підприємства або у спільному володінні декількох підприємств.

Крім того, для відповідних випадків передбачено розмежування «мікро», «малих» та «середніх» суб'єктів господарювання.

Якщо необхідно відрізнити мікропідприємства від «малих» та «середніх» суб'єктів господарювання, то мікропідприємства визначаються як підприємства, що мають менше 10 працівників.

Висновки

Проведений в дипломному дослідженні аналіз показує, що питома вага прямих податків в Державному бюджеті України у 2003–2007 роках поступово знижується з рівня 28,3% у 2003 році до рівня 24,7% у 2007 році. В той же час йде симптоматичне розширення питомої ваги непрямих податків в Державному бюджеті України у 2003–2007 роках з рівня 40,0% у 2003 році до рівня 53,3% у 2007 році, як за рахунок прямих податків, так ї за рахунок інших джерел доходів.

Спільний аналіз дає наступну діагностику вагомості та структури прямих податків в Державному бюджеті України у 2003–2007 роках:

– основну частку в прямих податках займає податок на прибуток з підприємств, при цьому ця частка поступово зменшується з рівня 77,3% у 2003 році до рівня 73,7 у 2007 році за рахунок зростання часток рентних платежів та держмита;

– абсолютне зростання податку на прибуток підприємств в Державному бюджеті характеризується рівнями 11,7 млрд. грн. у 2003 році та 28,6 млрд. грн. у 2007 році;

– базовий темп росту податку на прибуток за 2003–2007 роки становить

245,4%, що нижче базового темпу росту доходів Держбюджету і рентної плати – 295,2% та в 1,8 рази менше темпу росту рівня платежів держмита (462%);

– ланцюговий темп росту податку на прибуток підприємств з рівня бюджету 2005 року (темп приросту відносно 2004 року – 61,2%) поступово знижується до рівня приросту 28,1% у 2006 році та до рівня приросту 9,9% у 2007 році, тобто стабілізується до рівня 8,0% щорічного приросту, характерного для 2003–2004 років.

Проведений в дипломному дослідженні аналіз показує, що в структурі джерел доходів місцевих бюджетів по Київській області:

– сумарно прямі податки характеризуються практично постійним рівнем питомої ваги – 94,5% у 2003 році та 95,8% у 2007 році;

– основним прямим податком в доходах місцевих бюджетів є прямий податок з доходів фізичних осіб, який має питому вагу 67,2% у 2003 році та 74,7% у 2007 році.

Проведений аналіз структури прямих податків в місцеві бюджети (на прикладі зведеного обласного бюджету по Київській області) у 2003–2007 роках та структури основного прямого податку з доходів фізичних осіб у 2003–2007 роках показує, що податкове навантаження на діяльність підприємств – юридичних осіб, які є предметом дипломного дослідження, на рівні місцевих бюджетів в Київській області характеризується:

– зниженням питомої ваги фіксованого сільгоспподатку в місцевих бюджетах з рівня 0,52% у 2003 році до рівня 0,21% у 2007 році, при цьому абсолютний рівень податку залишився на рівні 9,0 млн. грн. (2003–2006) при тимчасовому рості до 11,0 млн. грн. у 2005 році;

– зниженням питомої ваги земельно-орендного податку з юросіб в місцевих бюджетах з рівня 17,6% у 2003 році до рівня 11,0% у 2007 році, при цьому абсолютний рівень податку зріс з величини 307,0 млн. грн. (2003) до рівня 445,3 млн. грн. (2006);

– зниженням питомої ваги єдиного податку з юросіб в місцевих бюджетах з рівня 1,87% у 2003 році до рівня 1,23% у 2007 році, при цьому абсолютний рівень податку зріс з величини 32,6 млн. грн. (2003) до рівня 44,0 млн. грн. (2006);

– зниженням питомої ваги транспортного податку з юросіб в місцевих бюджетах з рівня 2,02% у 2003 році до рівня 1,45% у 2007 році, при цьому абсолютний рівень податку зріс з величини 35,2 млн. грн. (2003) до рівня 44,2 млн. грн. (2006);

– підвищенням питомої ваги податку на прибуток комунальних підприємств в місцевих бюджетах з рівня 0,43% у 2003 році до рівня 1,04% у 2007 році, при цьому абсолютний рівень податку зріс з величини 7,5 млн. грн. (2003) до рівня 31,9 млн. грн. (2007);

– зниженням питомої ваги місцевого комунального податку в місцевих бюджетах з рівня 0,85% у 2003 році до рівня 0,56% у 2007 році, при цьому абсолютний рівень податку зріс з величини 14,7 млн. грн. (2003) до рівня 17,1 млн. грн. (2007);

– стабільним рівнем питомої ваги плати за торговий патент в місцевих бюджетах на рівні 1,80% у 2003 році та рівні 1,83% у 2007 році, при цьому абсолютний рівень податку зріс з величини 31,3 млн. грн. (2003) до рівня 62,5 млн. грн. (2007);

– зниженням питомої ваги місцевого податку з реклами в місцевих бюджетах з рівня 0,2% у 2003 році до рівня 0,05% у 2007 році, при цьому абсолютний рівень податку зменшився з величини 3,5 млн. грн. (2003) до рівня 1,4 млн. грн. (2007), що при інтенсивній рекламі на телебаченні та «бігбордах» свідчить про явне ухилення підприємств від сплати цього податку при «нейтральній» підтримці місцевих рад;

– зниженням питомої ваги податку на промисел в місцевих бюджетах з рівня 0,01% у 2003 році до рівня 0,004% у 2007 році, при цьому абсолютний рівень податку зменшився з величини 163,8 тис. грн. (2003) до рівня 132,2 тис. грн. (2007), тобто податок «відмирає».

Проведене порівняння темпів росту доходів та основних прямих податків в державному та місцевих бюджетах у 2003–2007 роках показує:

– темп росту доходів місцевих бюджетів у Київській області за 2003–2007 рік становить 176,4%, що в 1,8 рази нижче темпів росту доходів Держбюджету України за 2003–2007 роки – 295,2%;

– при цьому темп росту основного прямого податку з доходів фізичних осіб в місцевих бюджетах у Київській області за 2003–2007 рік становить 193,8%, що є нижче, ніж темп росту основного прямого податку на прибуток підприємств в державному бюджеті України за 2003–2007 рік – 245,4%;

– основний внесок в більш високий темп росту доходів Державного бюджету, ніж темп росту доходів місцевих бюджетів, вносить зростання непрямих податків в державному бюджеті з темпом росту 390,0% за 2003–2007 роки, які в місцевих бюджетах відсутні.

Слід відмітити, що основні прямі податки в Державному бюджеті (податок на прибуток підприємств) та місцевих бюджетах (податок з доходів фізичних осіб) знаходяться в діалектичному протиріччі:

– підвищення рівня заробітної плати на підприємстві супроводжується при ринковому регулюванні цін реалізації продукції підвищенням собівартості, тобто зниженням прибутку підприємства;

– таким чином природним процесом при підвищенні частки заробітної плати в собівартості продукції з сучасного рівня 10 –12% для України до європейського рівня 25 –30% будуть 2 ефекти:

а) зростання рівня прямого податку з доходів фізичних осіб в місцевих бюджетах;

б) зниження рівня прибутковості підприємств та падіння рівня прямого податку на прибуток підприємств в Державному бюджеті України.

Побудовані в дипломному проекті регресійні економетричні моделі мають високим рівнем коефіцієнта детермінаціїї, значення якого відповідають середньому та високому рівню щільності кореляційного зв’язку, тобто з великим рівнем ймовірності дозволяють ідентифікувати та прогнозувати:

– падіння рівня прямого податку на прибуток підприємств відносно рівня ВВП з 12,0% у 1994 році до мінімального рівня 4,1% у 2001 році та практично стабілізацією на рівні 5,0% у 2003–2007 роках;

– лінійну тенденцію падіння питомої ваги прямого податку на прибуток підприємств в загальних доходах Державного бюджету України з рівня 40% у 1994 році до рівня 17% у 2006–2007 роках.

Таким чином, зростання відносного рівня сумарних доходів Державного бюджету України в% від рівня ВВП з мінімуму 20% у 2001–2002 роках до рівня 25–27% у 2006–2007 роках не є результатом росту рівня прямого оподаткування, тобто Державний бюджет України з 2001–2002 років все більше формується за рахунок непрямих податків на споживання та неподаткових доходах, оскільки подальший податковий тиск на пряме оподаткування виробництва не приводить до підвищення збору податків, тобто існуючий механізм та ставки прямого оподаткування не є оптимальними з точки зору кривої Лафера та визивають опор і «тінізацію» формування реальних доходів підприємництва в Україні:

- масова безприбуткова робота підприємств;

- масова виплата зарплати в «конвертах»;

- масова виплата заробітної плати на законодавчо мінімальному рівні;

- масове нарощування рухомого та нерухомого майна підприємств невиробничого використання при збиткові чи малоприбутковій роботі.

Проведений в дипломному дослідженні спільний аналіз новаторських змін в прямому оподаткуванні підприємств в 2х варіантах проектів Податкового Кодексу України показав, що:

а) урядовий проект Податкового Кодексу (проект Азарова 2007):

- зберігає існуючий рівень ставки оподаткування прибутку підприємств 25%;

- вводить новий рівень ставки 20% для частки оподатковуємого прибутку, направленого на інвестиційні цілі розвитку підприємства;

- вводить оподаткування прибутку комерційного страхового бізнесу за рівнем 25% замість 3% оподаткування доходу;

- суттєво підвищує податковий тиск на доходи нерезидентів, отримані від діяльності в Україні;

- вводить 16 рівней амортизації замість існуючих 4х;

- суттєво змінює ставки та умови в спрощеній системі оподаткування (єдиний податок).

б) альтернативний проект Податкового Кодексу групи народних депутатів України (проект Катеринчука –2007):

- знижує загальну ставку оподаткування прибутку підприємств з існуючих 25% до 20%;

- для компенсації зниження ставки оподаткування прибутку підприємств вводить новий податок на основні засоби підприємств розміром 1%, від якого практично неможливо ухилитись;

- підвищує ставку оподаткування доходів комерційного страхування з існуючого рівня 3% до нового рівня 4%;

- вводить нові норми амортизації для існуючих 4х класів основних засобів;

- суттєво змінює ставки та умови в спрощеній системі оподаткування (єдиний податок);

- для компенсації зниження рівня непрямих податків вводить новий прямий податок на нерухомість (власність) в розмірі 1%;

На основі проведеного аналізу існуючої системи прямого оподаткування в дипломному проекті обґрунтована доцільність більш революційних змін, які потрібно внести до проектів Податкового Кодексу України.

Новизна отриманих результатів полягає в розвитку концептуальних підходів та проведенні порівняльного аналізу існуючих стратегій реорганізації податкової системи України і її адаптації до нормативів систем оподаткування Європейського Союзу, на основі яких в дипломному проекті дістала подальшого розвитку оптимізаційна модель реорганізації податкової системи України внесенням відповідних змін до проекту Податкового Кодексу України, як інтегрального законодавчого документа, який спроможний внести всеосяжні корективи в побудову податкової системи України.

Прийняття запропонованої стратегії в Податковому Кодексі дозволяє очікувати наступні наслідки в податковій системі України на протязі 2008–2012 років:

1) Внесення змін до оподаткування фондів зарплати підприємств та формування державних пенсійного та фондів соціального страхування на основі запровадження справляння єдиного соціального внеску та поступового зниження його рівня від 37% до 22% ФОП;

2) Компенсація зниження рівня єдиного соціального податку введенням обов'язкових страхових відрахувань індивідуальних доходів на накопичувальні пенсійні розрахунки (у розрізі груп громадян за рівнями доходів за рік);

3) Зміни в оподаткуванні індивідуальних доходів громадян введенням прогресивної шкали оподаткування (5-15%) з неоподатковуваним мінімумом до 150% від рівня мінімального прожиткового мінімуму;

4) Внесення змін до оподаткування прибутку підприємств (нерозподіленого корпоративного прибутку) зниженням ставки оподаткування від 25% до 10% на основі введення шкали плаваючих «дзеркальних» пільгових ставок оподаткування, які сприяють зростанню рівня заробітної плати в собівартості продукції до європейського рівня:

- при питомій вазі заробітної плати в валовому доході від реалізації продукції та послуг 10% та менше – ставка податку на прибуток становить 25%;

- при питомій вазі заробітної плати в валовому доході від реалізації продукції 25% та більше – ставка податку на прибуток становить 10%;

5) Розробка і встановлення податків та рентних платежів за використання об'єктів (ресурсів) природи, добуток корисних копалин, використання енергетичних джерел, забруднення навколишнього середовища;

8) Запровадження прямого щорічного оподаткування предметів власності (майна) фізичних та юридичних осіб, як кінечного продукту споживання, що компенсує зниження ставок оподаткування прибутку підприємств як проміжного продукту, який потім розподіляється між кінечними споживачами – фізичними особами та корпораціями.

При цьому при веденні прямого щорічного оподаткування предметів власності (майна) фізичних осіб, як неплатників податку на додану вартість, які сплачують 20% не доданої, а повної вартості предметів при кожній покупці, компенсувати їм частину податку на майно зарахуванням суми сплаченого ПДВ при купівлі предметів власності (тобто при ставці оподаткування 2% на рік – перші 10 років після придбання майна – податок заліковується згідно наданим документам про вартість майна та сплачений ПДВ при його купівлі).

Практичне значення отриманих результатів полягає в обґрунтуванні пропозицій по підсиленню ролі прямого оподаткування кінцевих споживачів економіки та зниженню рівня прямого оподаткування на підприємництво, як проміжний елемент споживання виробленої нової вартості продукції та послуг в циклах розширеного суспільного відтворення, для врахування в підготовці проекту Податкового Кодексу України на основі запропонованої стратегії розвитку податкової системи України, які дозволять максимально адаптувати податкову систему до європейських норм оподаткування до 2012 р.

Список використаної літератури

1. Бюджетний Кодекс України від 21 червня 2001 року №2542III // Із змінами і доповненнями, внесеними законами України станом від 19 грудня 2006 року №489V

2. МИТНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ // від 11 липня 2002 р. №92IV (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом на 17 лютого 2004 р. №1495IV, ОВУ, 2004 р., №11, ст. 649)

3. ЗЕМЕЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ // від 25 жовтня 2001 р. №2768III (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом змін від 14 грудня 2004 р. №2229IV, ОВУ, 2005 р., №1, ст. 2)

4. Закон України «Про систему оподаткування в Україні» // від 25.06.1991 №1251XII (із змінами станом на 5 червня 2003 р. №906IV)

5. Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами // Закон України від 21.12.2000 №2181ІІІ (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 23 червня 2005 р. №2711IV)

6. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» // від 22 травня 1997 р. №283/97ВР (станом змін від від 7 липня 2005 р. №2771IV)

7. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про податок на додану вартість « // від 3 квітня 1997 р. №168/97ВР (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 7 липня 2005 р. №2771IV)

8. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» // від 21 листопада 2002 р. №228IV

9. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» // від 18 березня 2004 р. №1629IV

10. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про фіксований сільськогосподарський податок» // від 17 грудня 1998 р. №320XIV (Із змінами і доповненнями, внесенимиЗаконами України станом від 23 грудня 2004 р. №2287IV)

11. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року №489V

12. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від20 грудня 2005 року №3235IV

13. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про Державний бюджет України на 2005 рік» від 25 березня 2005 року №2505IV // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 7 липня 2005 року №2771IV

14. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про Державний бюджет України на 2004 рік» // від 27 листопада 2003 р. №1344IV (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 17 червня 2004 р. №1801IV)

15. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про Державний бюджет України на 2003 рік» // від 26 грудня 2002 р. №380IV (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 11 грудня 2003 р. №1397IV)

16. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про Державний бюджет України на 2002 рік» від 20 грудня 2001 року №2905III

17. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про Державний бюджет України на 2001 рік» від 7 грудня 2000 року №2120III // Із змінами і доповненнями, внесеними Законом України станом від 21 червня 2001 року №2554III

18. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про Митний тариф України» // від 5 квітня 2001 р. №2371III (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом на 7 березня 2002 р. №3114III)

19. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про плату за землю» від 3 липня 1992 р. №2535XII // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 19 грудня 2006 року №489V)

20. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» від 11 грудня 1991 року №1963XII // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 6 грудня 2006 року №427V

21. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про податок з доходів фізичних осіб» // від 22 травня 2003 р. №889IV (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 3 червня 2005 р. №2642IV)

22. Закон України «Про рентні платежі за нафту, природний газ і газовий конденсат» від 5.02.04 р. №1456IV (дію Закону зупинено на 2005–2007 ріки)

23. Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 3.07.98 р. №727/98.

24. ДЕКРЕТ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ «Про місцеві податки і збори» // від 20 травня 1993 р. №56–93 (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 25 березня 2005 р. №2505IV)

25. Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.93 р. №7–93.

26. Декрет Кабінету Міністрів України «Про податок на промисел» від 17.03.93 р. №24–93.

27. ДИРЕКТИВА 90/434/ЄЕС Ради Європейських Співтовариств «Про загальноприйняту систему оподаткування товариств різних Держав-членів при злитті, поділі, передачі активів і обміні акцій» // від 23 липня 1990 р.

28. ДИРЕКТИВА 90/435/ЄЕС Ради Європейських Співтовариств «Про загальноприйняту систему оподаткування материнських товариств і філій різних Держав-членів» // від 23 липня 1990 р.

29. ІНСТРУКЦІЯ про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку податків і зборів (обов'язкових платежів), що надходять до бюджетів та до державних цільових фондів // (у редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 3.09.2001 №342)

30. Інструкція про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби // Наказ Державної податкової адміністрації України від 17 березня 2001 року №110 (Із змінами і доповненнями, внесеними наказами Державної податкової адміністрації України станом на 11 квітня 2003 року №174)

31. Про затвердження плану заходів щодо виконання у 2006 році Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу // КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ, РОЗПОРЯДЖЕННЯ від 15 березня 2006 р. №151 р Київ

32. Концепція реформування податкової системи України // проект Постанови Кабінету Міністрів України, ДПА України, 2006, http://www.sta.gov.ua

33. Концепція реформування податкової системи України // Проект робочої групи Секретаріату Президента України, вересень 2005 р.

34. Про затвердження Методичних рекомендацій щодо приведення положень проектів нормативно-правових актів з питань прямого оподаткування у відповідність до законодавства Європейського Союзу та вимог положень угод ГАТТСОТ // ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ НАКАЗ від 4 жовтня 2004 р. №578

35. Про затвердження форми податкової декларації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності // Наказ Державної податкової адміністрації України від 20 грудня 2005 року №588

36. Про затвердження форм Зведеного розрахунку суми земельного податку, Довідки до уточненого Розрахунку та Порядку їх подання до органу державної податкової служби // Наказ Державної податкової адміністрації України від 26 жовтня 2001 року №434 (Із змінами і доповненнями, внесеними наказами Державної податкової адміністрації України від 16 лютого 2004 року №92)

37. Про затвердження форм Розрахунку суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, Довідки до уточненого Розрахунку та Порядку їх заповнення і подання до органу державної податкової служби // Наказ Державної податкової адміністрації України від 17 вересня 2001 року №373 (Із змінами і доповненнями, внесеними наказом Державної податкової адміністрації України від 3 червня 2002 року №257)

38. Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та Порядку її складання // Наказ Державної податкової адміністрації України від 29 березня 2003 року №143 (Із змінами і доповненнями, внесеними наказами Державної податкової адміністрації України станом від 5 липня 2007 року №408)

39. Андрущенко В.Л., Данілов О.Д. Податкові системи зарубіжних країн: Навчальний посібник. – К.: Комп’ютер прес, 2004. – 300 с.

40. Александров И.М. Налоговые системы России и зарубежных стран. – М.: БераторПресс, 2002. – 390 с.

41. Апель А. Основи податкового права. Курс лекцій – Санкт-Петербург, Питер, 2001. – 248 с.

42. Базилевич В.Д. Макроекономіка: Підручник/ В.Д. Базилевич, К.С. Базилевич, Л.О. Баластрик. – 3тє вид., випр. – К.: Знання, 2006. – 623 с.

43. Бюлетень статистики податкових надходжень по Київській області у 2003–2007 роках // ДПА у Київській області, 2007. – http:// www.dpa.dp.ua, 2007

44. Буряк П.Ю., Беркита К.Ф., Ярема Б П. Податкова система: теорія і практика застосування активних методів навчання. – Київ Видавництво: Вид. дім «Професіонал», 2004. – 224 с.