Курсовая работа: Методи дослідження екологічного стану водних об'єктів
Название: Методи дослідження екологічного стану водних об'єктів Раздел: Рефераты по химии Тип: курсовая работа |
Міністерство Освіти та Науки України Вінницький Державний Технічний Університет ІнЕЕМ Кафедра ХЕБ КУРСОВА РОБОТА з дисципліни "Аналітична хімія природного середовища" на тему: Методи дослідження екологічного стану водних об ` єктів 2003 Зміст Вступ 1. Характеристика хімічного складу природних вод 2. Джерела надходження природних та антропогеннних хімічних інгредієнтів у водні об`єкти 3. Особливості відбору проб 4.Методи, які застосовуються для визначення стану водних об`єктів Висновок Список використаної літератури Вступ До водних об’єктів, які потребують екологічного вивчення, належать океани, моря, річки, озера, штучні водойми, болота, підземні та стічні води. Важливими задачами контролю за станом водних об’єктів є спостереження, оцінка і прогноз змін їх складу. Аналіз - основне джерело інформації про стан природних вод. Контроль хімічного складу водних об`єктів дозволяє ідентифікувати забруднювачі, зафіксувати ступінь забрудненості того чи іншого об’єкта, визначити джерело забруднення та локалізувати його, оцінити ефективність застосованого методу чи заходу по очищенню. Оцінка якості води проводиться за гранично допустимими концентраціями (ГДК) компонентів. Накопичення і узагальнення аналітичних даних з урахуванням необхідних відомостей дозволяють створювати математичні моделі окремих водних об’єктів. До якості води висуваються досить жорсткі вимоги: вміст компонентів, які нормуються, коливаються в межах 100-1000 мкг/л, а для дуже токсичних - 1-2 мкг/л. Оскільки природна вода - складна багатокомпонентна система, та враховуючи, що визначення компонентів потрібно проводити на рівні концентрації до % - дослідження хімічного складу природних вод є складною задачею. Хімічний аналіз - складний багатоетапний процес. Основними етапами є: відбір проби, підготовка проби до аналізу, виконання аналізу (визначення певного інгрідієнта або групи інгрідієнтів), обробка результатів аналізу. Точність визначення хімічного складу вод залежить від його сталості, правильності місця відбору проб, забезпечення умов їх зберігання, обраного методу аналізу. Основними забруднювачами річок та водосховищ є: пестициди, сполуки нітрогену і фосфору, важкі метали, радіонукліди, нафтопродукти. 1. Характеристика хімічного складу природних вод Хімічний склад природних вод формується як за рахунок природніх, так і антропогенних факторів та, зокрема, в результаті надходження забруднень і пов’язаних з ними хімічних перетворень. Викиди в біосферу часто перевищують її природні можливості до самоочищення і призводять до того, що в грунтах, природніх водах, приземному шарі повітря і, як наслідок, у флорі та фауні зростає вміст токсичних елементів - арсену, кадмію, ртуті, плюмбуму, селену та інших. Забруднення є результатом неповного та нераціонального використання добутих природних ресурсів і продуктів промислового виробництва і, головним чином, недосконалості технології. Хімічний склад води, її фізичні характеристики, швидкість трансформації забрудників залежать від природних чинників: · хімічного складу грунту берегів і мулу; · температури; · багатства рослинного й тваринного світу водойми; · швидкості течії; · глибини водойми; · рН води; · вмісту розчиненого кисню та антропогенних, зокрема сусідства · тваринницьких ферм, звалищ; · сільськогосподарських угідь, особливо рисових чеків та виноградників, на яких використовують різноманітні пестициди; · промислових підприємств, енергетичних об’єктів; · штучних водосховищ; · місць скидання господарсько-побутових чи промислових стічних вод. Стабільність і трансформація хімічних сполук у воді залежать від наявності кількох забруднювальних речовин, які, взаємодіючи між собою, можуть утворювати як нетоксичні, так і більш токсичні, ніж вихідні, сполуки. Значною мірою впливають на хімічний стан водойм водонаповнення, скидання теплих вод, активізація різних мікробіологічних процесів. Природні води - це складні розчини різноманітних речовин. Хімічний склад природних вод - це комплекс розчинених газів, різноманітних мінеральних солей і органічних сполук, які містяться у вигляді зависей, колоїдних та розчинених форм. За походженням ці інгрідієнти можна поділити на дві основні групи - природні та антропогенні. З екологічної точки зору надзвичайно важливим є те, що хімічні інгредієнти у природному середовищі можуть бути токсичними або нетоксичними. Токсичними називаються такі інгрідієнти, які при перевищенні певної гранично допустимої концентрації (ГДК) спричинюють загибель живих істот або пригнічують їхню життєдіяльність. Нетоксичними є інгрідієнти, які необхідні для розвитку живих організмів або не впливають на їхню життєдіяльність у певних межах концентрацій (вмісту), характерних для даного природного об’єкта. Сукупність компонентів хімічного складу природних вод умовно поділяють на 5 груп: 1) головні іони, або макрокомпоненти, до яких відносяться хлорид, сульфат, гідрокарбонат, карбонат, іони натрія, калія, магнія і кальція; 2) розчинні гази (кисень, азот, діоксид вуглецю, сірководень та ін.); 3) біогенні елементи (сполуки Нітрогену, Фосфору і Силіцію); 4) мікроелементи - сполуки всіх інших хімічних елементів; 5) органічні речовини. Такий розподіл хімічного складу природних вод умовний, оскільки, деякі елементи (кальцій, калій) також засвоюються і необхідні організмам, як і біогенні елементи, а концентрації біогенних елементів часто бувають ще менші, ніж мікроелементів. 2. Джерела надходження природних та антропогеннних хімічних інгредієнтів у водні об ` єкти Макроелементи в природні води надходять з гірських порід і мінералів, грунту, а також в результаті виробничої діяльності людини. При вилуговуванні виверджених порід, іони кальцію, магнію, натрію і калію, які входять до складу кристалічної гратки, замінюються іонами водню води. Розчинність гірських порід і мінералів значно збільшується при їх взаємодії з кислими водами, особливо болотними з високим вмістом гумусових речовин. При цьому перехід катіонів з породи в розчин обумовлений не тільки обмінними реакціями, але і комплексоутворенням. Грунти впливають на формування хімічного складу вод, з якими контактують - підвищується мінералізація маломінералізованих атмосферних опадів, змінюється іонний склад води, зростає здатність грунтового розчину атмосферних опадів (які фільтруються через грунт) розчиняти породи і мінерали. При взаємодії природних вод з грунтами катіони поглинаючого комплексу останніх обмінюються на еквівалентну кількість інших катіонів, які містяться в воді. Не менш важливе значення в формуванні хімічного складу природних вод має виробнича діяльність людини, завдяки якій в обіг залучаються різноманітні речовини ( силікати, метали та ін.). До групи біогенних елементів хімічного складу природніх вод належать азот, фосфор і кремній в різноманітних сполуках. Дуже часто в групу біогенних елементів включають і Ферум, оскільки його вміст в деяких випадках досягає міліграмових кількостей на 1 л води. Виділення біогенних елементів в окрему групу до деякої міри умовно, оскільки більшість інших елементів також необхідні для нормального функціонування організмів рослинного і тваринного світу. Концентрація їх коливається в дуже широких межах: від слідів, які часто не уловлюються існуючими методами визначення, до одиниць і десятків міліграм на 1 л. В найменших кількостях в природніх водах зустрічається фосфор - вміст, як правило, не перевищує 0,5 мг/л. Найбільші концентрації характерні для Силіцію і досягають іноді 15 мг/л. Нітроген і Ферум займають проміжне положення, причому морські і оеканські води містять вказані елементи в менших кількостях, ніж річні. Основні, найбільш важливі джерела надходження біогенних елементів в природні води слід розділити на дві великі групи: зовнішні і за рахунок внутрішньоводоймних процесів. Зовнішні джерела - надходження біогенних речовин в водойми з річковим стоком, атмосферними опадами, промисловими, господарсько-побутовими і сільськогосподарськими стічними водами. Особливе місце займає виробнича діяльність людини. В накопиченні біогенних елементів за рахунок внутрішньоводоймних процесів значна роль належить первинній продукції органічної речовини, мінералізації деревинної, лугової та вищої рослинності, відмерлого планктону, а також донним відкладам. Органічна речовина є одною з найскладніших за якісним і кількісним складом груп сполук природних вод і включає різноманітні органічні сполуки, які належать до органічних кислот, фенолів, гумусових речовин, азотовмісних сполук, вуглеводів, вільних редуцуючих цукрів і багатьох інших. Природні води містять органічні речовини в порівняно невисоких концентраціях. Лише деякі з органічних сполук, якщо не вважати гумусових речовин, містяться в кількостях, які перевищують мг/л. Середня концентрація органічного вуглеця () для річкових та озерних вод рідко перевищують 20 мг/л. морські і океанські води характеризуються ще більш низькими величинами . Склад білковоподібних речовин, вільних амінокислот і амінів коливається в межах 20-340, 2-25 і 6-200 мкг N/л відповідно. Концентрація органічних кислот і складних ефірів рідко перевищує межі 40-200 і 50-100 мкг-екв/л. Вміст редуцуючих цукрів і складних вуглеводів трохи вище і нерідко досягає одиниць міліграмів на 1 л. Значну частину органічної речовини природних вод складають гумусові речовини: гумінові і фульвокислоти. За походженням органічні речовини природних вод можна розділити на дві великі групи: продукти біохімічного розпаду залишків організмів обміну речовин головним чином планктонного походження і органічні речовини, які надходять з річковим стоком, атмосферними опадами, промисловими, господарсько-побутовими і сільсько-господарськими стічними водами. Особливе місце в цій групі займають надходження в водойми гумусових речовин, які вимиваються водою з грунтів, торф`яників, лісного перегною і інших видів природних утворень, які включають залишки рослин. Нерідко в водах рік з болотним живленням гумусові речовини представляють основу їх хімічного складу. Найбільш важливі джерела надходження органічної речовини для різних водних об`єктів мають різне значення. Органічні сполуки, які поступають з водозбірної площадки, найбільш характерні для річкових вод. Для водосховищ, озер, особливо морів і океанів, наряду з першим набуває важливе значення і стає домінуючим друге джерело - внутрішньоводоймні процеси. Мікроелементи представляють найбільшу за чисельністю групу в складі проиродних вод. Її складають всі елементи періодичної системи, не включені в попередні групи. Мікроелементи умовно поділяють на декілька підгруп: 1) типові катіони (та ін.); 2) іони важких металів (та ін.); 3) амфотерні комплексоутворювачі (Cr, Mo, V, W ); 4) типові аніони (); 5) радіоактивні елементи. В теперішній час стає все більш очевидним, що нема ні одного якого-небудь важливого біохімічного процесу, ні однієї фізіологічної функції, які виконуються без участі того чи іншого мікроелементу. Зростаючий інтерес до мікроелементів природніх вод обумовлений насамперед виявом їх важливої фізіологічної ролі в життєдіяльності гідробіонтів. Концентрація мікроелементів в природніх водах звичайно невисока і знаходиться в межах від одиниць до десятків, рідше сотень мікрограмів на 1 л. З усіх мікроелементів найбільш розповсюджені Манган, потім цинк і Купрум. Багато з мікроелементів зустрічаються в дуже низьких концентраціях, часто недоступних визначенню звичайними хімічними або фізико-хімічними методами. Особливо це характерно для морських і океанських вод. Джерела надходження мікроелементів в природні води, як ідля інших компонентів, можна розділити на дві великі групи: надходження зовнішньо і накопичення за рахунок внутрішньоводоймних процесів. Можна відмітити, що в останні роки в багатьох країнах світу антропогенний фактор у формуванні хімічного складу природних вод стає домінуючим і тенденція забруднення їх мікроелементами (особливо важкими металами) значно підсилється. 3. Особливості відбору проб Проби природних вод можуть бути простими та змішаними. Прості проби одержують одноразовим відбором такого об`єму води, який необхідний для аналізу. Змішані проби являють собою суміш простих проб, які відібрані одночасно в різних місцях досліджуваного водного об`єкта або в одному місці через різні проміжки часу. Відбір проб води може бути одноразовим (нерегулярним) або серійним (регулярним). Одноразовий відбір використовують в основному тільки при аналізах глибинних підземних вод, хімічний склад яких є досить сталим за часом, у просторі та по глибині. Одноразовий відбір використовують також для періодичного контролю якості води природного водного об`єкта, для якого раніше були вивчені закономірності зміни концентрацій визначуваних інгредієнтів і мета аналізу полягає лише у виявленні можливих відхилень від встановлених закономірностей. Надійну та достовірну інформацію про хімічний склад природних вод одержують при серійному відборі проб, які узгоджуються між собою з урахуванням місця та часу відбору. Найбільш поширені варіанти серійного відбору проб води такі: - зональний відбір, при якому проби води відбирають за певною схемою та з різних глибин у різних місцях водного об`єкта. Аналіз таких проб дає змогу виявити закономірності зміни хімічного складу води у просторі; - відбір проб через певні проміжки часу, зокрема, сезони, декади, доби та години з метою з`ясування зміни якості води з часом; - погоджені проби, які відбирають в різних місцях за течією річки або стічних вод з урахуванням часу проходження води від одного пункту до другого. На підставі аналізу таких проб можна оцінити напрямок та інтенсивність перебігу фізичних, фізико-хімічних та біологічних процесів, які спричиняють зміну хімічного складу води. Ці процеси можуть призводити до так званого самоочищення або самозабруднення природних вод. Необхідний об`єм проби води для аналізу розраховують, виходячи з кількості визначуваних інгредієнтів, чутливості обраних методів аналізу та особливостей підготовки проби для аналізу. Так, для визначення основних неорганічних інгредієнтів та деяких показників органічної речовини в трьох повторностях досить мати 1,5-2 л проби води. Однак для повного хімічного аналізу, особливо для визначення вмісту неорганічних та органічних мікрокомпонентів, об`єм проби води повинен бути значно більшим. Проби води відбирають у ретельно промитий скляний або поліетиленовий посуд ємністю 2-3 л і більше, залежно від мети аналізу. Посуд повинен щільно закриватись. Для відбору проб з великих глибин використовують спеціальні прилади, так звані батометри. 4. Методи , які застосовуються для визначення стану водних об`єктів Визначення певного інгрідієнта або групи інгрідієнтів проводять з використанням хімічних, фізико-хімічних та фізичних методів. З хімічних методів в аналізі вод найбільш широко використовуюються титриметричні методи. Цим методом визначають: - лужність і карбонатну твердість води ; Визначення загальної лужності грунтується на реакції утворення нейтральних солей при титруванні води хлоридною кислотою. Загальна лужність води обумовлена наявністю іонів . Іони титруються хлоридною кислотою в наявності індикатора фенолфталеїна (при рН=8,3) і обумовлюють лужність води за фенолфталеїном. При титруванні води хлоридною кислотою за наявності фенолфталеїну протікають наступні реакції: Іони титруються хлоридною кислотою за наявності індикатора метилового оранжевого (при рН=3,6). Реакцію, що протікає при цьому, можна виразити рівнянням: . Якщо лужність за фенолфталеїном рівна нулю, то загальна лужність обумовлена наявністю тільки гідрокарбонатів (). Для більшості природних вод іони пов‘язані тільки з іонами . Тому в тих випадках, коли лужність за фенолфталеїном рівна нулю, можна вважати, що загальна лужність води рівна її карбонатній твердості. - загальну твердість води; Визначення загальної твердості води комплексометричним методом (за допомогою трилона Б). Комплексометричний метод визначення загальної твердості грунтується на тому, що іони кальцію і магнію зв‘язуються трилоном Б в комплексні сполуки. При цьому протікає реакція: . Так як іони утворюють з трилоном Б малостійкі комплекси, то титрування їх ведуть в лужньому середовищі, застосовуючи для цього буферну суміш гідроксиду амонію з хлоридом амонія. - хімічне споживання кисню, біохімічне споживання кисню ; Визначення біохімічного споживання кисню (БПК) засновано на встановленні кількості розчиненого кисню, витраченого у визначений проміжок часу на аеробний біохімічний розклад органічних речовин, які містяться в воді. Методи: 1. пряме визначення БПК в воді, яка аналізується; 2. визначення БПК з розбавленням води, яка аналізується; 3. визначення БПК в воді, яка містить вільний хлор. - кислотність ; Кислотність води визначають титруванням розчином лугу. Якщо вода має рН < 4.5, то тируванням до встановлення рН 4.5 за метилоранжом визначають вільну кислотність (m). Для визначення загальної кислотності (р) пробу води титрують лугом до рН 8.3 у присутності фенолфталеїну. Вільна кислотність є частиною загальної кислотності і зумовлена присутністю у воді більш міцних кислот, аніж . Вміст вільної вугільної кислоти дорівнює різниці р - m. Якщо досліджувана вода має рН > 8.3 (при додаванні фенолфталеїну виникає світло-малинове забарвлення), то її кислотність дорівнює нулю. - вміст розчиненого кисню ; В основу визначення кисню покладена реакція розчиненого кисню з гідроксидом Мангану (ІІ) і наступне йодометричне титрування, утворених більш окислених сполук марганцю. Методи визначення кисню: 1. пряме визначення за Вінклером; 2. визначення за Вінклером з попереднім окисленням заважаючих відновників. - концентрацію хлорид-іонів, сульфат-іонів, сірководню та сульфідів ; Якісно хлориди визначають, додаючи до 10 мл проби, підкисленної декількома краплями азотної кислоти (1:4), 0,5 мл 5%-ного розчину нітрату срібла. Опалесценція, осад свідчать про наявність в пробі хлоридів. Аргентуметричне титрування грунтується на осадженні хлорид-іонів у вигляді малорозчинного хлориду срібла при рН 7-10. Меркуриметричне визначення грунтується на титруванні проби води розчином нітрату ртуті (ІІ) за наявності дифенилкарбазону. Вміст сульфатів в питній воді за деякими літературними даними не повинно перевищувати 500 мг/л. Підвищена кількість сульфатів у воді небажано, так як призводить до погіршення органолептичних показників води і до збільшення її агресивності. Вміст іонів у воді визначають комплексонометричним методом - за допомогою трилону Б. Трилон Б утворює комплекси з іонами . Сутність комплексонометричного методу визначення іонів полягає в тому, що в досліджувану воду вводять іони (розчин ), який пов`язує іони в осад: . Кількість сульфатів оцінюють за різницею витрати трилону Б на іони до осадження іонів і після їх осадження. Оскільки в досліджуваній воді наявні іони , то необхідно ввести відповідні поправки на ці іони. - загального нітрогену та нітрогену органічних сполук тощо. Концентрація компонента, яка може бути визначена даним методом складає моль/л. Цей метод простий, точний, не потребує великих затрат, дешевий в порівнянні з іншими. За допомогою гравіметричного методу , в якому вимірюваним аналітичним сигналом є маса, можливе визначення у природних водах іонів сульфатної кислоти та нафтопродуктів: 1.Вилучення і визначення летких нафтопродуктів. Метод грунтується на відгонці, після дуючої конденсації і гравіметричному визначенні летких нафтопродуктів. Чутливість методу 5 мг/л. 2. Визначення нафтопродуктів при їх концентраціях нижче 0,3 мг/л. 3. Визначення нафтопродуктів при їх вмісті 0,3-3,0 мг/л. Метод грунтується на екстракції нафтопродуктів чотирьоххлористи вуглеводом і наступному гравіметричному визначенні нафтопродуктів після відгонки розчинника. Фізико-хімічні методи грунтуються, як і хімічні, на хімічних реакціях, однак визначають фізичну характеристику, що залежить від вмісту аналізованої речовини. Нефелометричне визначення грунтується на утворенні хлориду срібла. Застосовується при аналізі розчинів із вмістом хлорид-іонів 1,0-1,5 мг/л. Колориметричний метод визначення сірководню грунтується на утворенні їм забарвної сполуки з етилоксиетилпарафенилендиаміном за наявностю іонів заліза (ІІІ). Хроматографічний метод грунтується на розділенні нафтопродуктів з використанням газово-рідинної хроматографії. Чутливість при застосуванні полум`яно-іонізаційного детектору 0,1 мг/л всіх вуглеводів, 0,005 мг/л кожного вуглеводу. Спектрометричний метод грунтується на визначенні вмісту нафтопродуктів при вимірюванні ІК спектрів. Турбидихроматографічний метод грунтується на ідентифікації нафтопродуктів за допомогою розподільної хроматографії і турбидиметричному визначенні сумарної їх концентрації. Люмінесцентно-хроматографічний метод грунтується на розділенні нафтопродуктів з використанням рідинної хроматографії з люмінесцентним визначеннням концентрації їх в кожній фракції. Застосовується при вмісті нафтопродуктів 0,15 мг/л і менше. З фізико-хімічних методів в аналізі природних вод найбільш широко використовуються фотометричні (спектрофотометричні) методи, які грунтуються на поглинанні світла в ультрафіолетовій та видимій частинах спектра визначуваною речовиною чи продуктом реакції. Фотометричний метод відноситься до середньо чутливих методів. Цим методом визначають як макро- , так і мікрокількості аналізованого компоненту. Фотометричні методи розроблені для визначення практично всіх хімічних елементів, зокрема: і т.п., а також амінів, амінокислот, білковоподібних речовин, цукрів, карбонільних сполук, фенолів, бензолу, сечовини, метанолу, формальдегіду, фурфуролу, ацетону, ксантогенатів та ін. Розчинені сульфіди у вигляді колоїдного сульфіду фотометрично визначають наступним чином. Розчинені сульфіди і сірководень утворюють з іонами свинцю колоїдниий сульфід свинцю коричневого кольору: . Забарвлення колоїду використовують для фотометричного визначення сульфідів і сірководню з концентрацією в межах 0,1-2 мг /л води. Визначенню заважають кольоровість та каламутність води. Слабкі забарвлення і каламутність можна компенсувати, якщо відняти від оптичної густини проби після одержанняPbS оптичну густину проби, яку обробляють за методикою аналізу, але замість ацетату свинцю додають до проби такий же об`єм лужного розчину солі винної кислоти (2,5 г сегнетової солі і 5 г NaOH розчиняють у невеликій кількості дистильованої води і доводять водою до 100 мл). Методика визначення. У посуд, ємність якого відома, приливають 10 мл консервувального розчину на кожні 100 мл проби. Потім наповнюють по вінця пробою, закривають пробкою так, щоб не залишилося пухирців повітря, і перемішують. Визначення сульфідів проводять у день відбору проби. До 100 мл консервованої проби додають 5 мл лужного розчину солі свинцю (розчиняють у дистильованій воді 1 г ацетату свинцю, 25 г сегнетової солі, 5гNaOH і доводять водою до 100 мл). Суміш перемішують і одразу ж вимірюють оптичну густину проби, від якої віднімають поправку на холостий розчин з дистильованою водою, і за градуювальним графіком знаходять вміст сірководню. Для побудови градуювального графіка у кілька колб на 100 мл відмірюють 0; 1; 2; 5; 10; 15 і 20 мл стандартного розчину з концентрацією, яка відповідає 0,01 мг /мл, приливають по 10 мл консервувального розчину і доводять дистильованою водою до 100 мл. Одержані розчини відповідають концентраціям 0; 0,1; 0,2; 0,5; 1,0; 1,5 і 2,0 мг /л. Після перемішування розчинів чинять, як відзначено вище, і будують градуювальний графік. Концетрацію сульфід-іонів і сірководню у мг /л обчислюють за формулою , де С - концентрація сірководню, знайдена за градуювальним графіком, мг/л; v - ємність склянки для проби, мл; - об`єм прилитого консервувального розчину, мл. В аналізі вод застосовуються також електрохімічні методи . Для визначення рН, аніонів ( ) та деяких катіонів використовують метод іонометрії. Полярографічно (на ртутному крапельному електроді розчинений у воді кисень відновлюється, і на полярограмі утворюються дві хвилі) в природних водах визначають цинк, кадмій, плюмбум, мідь та інші метали. Методами інверсійної вольтамперометрії визначають понад 40 іонів металів, численні аніони, органічні сполуки. 1. Визначення ціанідів Визначення ціанідів із застосуванням пірідину і бензидину. Метод грунтується на утворенні інтенсивно забарвленого похідного глутаконового альдегіду, який утворюється при взаємодії бромціана, пірідіну і бензидину. 2. Визначення ртуті Метод грунтується на утворенні дитизонатортуті. 3. Визначення кадмію Метод грунтується на утворенні в лужньому середовищі забарвленого дитизонату кадмія. 4. Визначення нікелю Метод грунтується на утворенні рожево-червоного осаду іонів нікелю з диметилгліоксимом. Хроматографічними методами , які грунтуються на різному розподілі речовин між рухомою і нерухомою фазами, визначають леткі органічні сполуки (газова хроматографія), деякі катіони металів, іони, нелеткі органічні сполуки (тонкошарова та іонна хроматографія). Фізичні методи грунтуються на вимірюванні сигналів, які виникають внаслідок збудження електронів в атомах і молекулах або внаслідок ядерних перетворень. Методом фотометрії полум`я в природних водах визначають натрій, калій, літій, кальцій. Велику кількість катіонів металів можна визначати методом емісійної спектроскопії. Для визначення концентрації металів у водах використовують також метод атомно-абсорбційної спектроскопії. Люмінесцентним методом у водних об`єктах можна визначити: нафтопродукти, хлорорганічні ароматичні сполуки, аліфатичні кислоти, спирти, ацетон. Радіометричні методи використовуються для визначення радіоактивних елементів (стронцій, цезій та інші). 1. Визначення урану. Фотометричний метод визначення урану грунтується на утворенні забарвленої в фіолетовий колір сполуки при взаємодії урану (IV) з арсеназо III; точність визначення ±10 %. Визначенню заважають торій, цирконій, титан, рідкоземельні елементи. 2. Визначення радію. Метод грунтується на радіометричному вимірюванні активності радону і продуктів його розпаду. Точність визначення ±30 %. 3. Визначення стронцію - 90. Радіохімічний метод визначення стронцію грунтується на концентрації стронцію - 90 з великого об’єму води співосадженням з карбонатом кальцію, виділенні і радіохімічному очищенню стронція - 90, накопиченні і виділенні до чорного ізотопу іттрія - 90 і вимірюванні його β-активності. Хімічний вихід стронцію після відділення його від кальцію визначають трилонометрично. Чутливість методу Кі/л. Методи санітарно-бактеріологічного аналізу води. 1. Визначення загальної кількості мікробів у воді У практиці санітарно-бактеріологічного аналізу широко застосовується визначення в 1мл загальної кількості мезофільних, мезотрофних аеробів і факультативних анаеробів, які ростуть на м’ясо - пептонному живильному агарі на протязі 24±2 години інкубації при температурі 37±0,5°С і які утворюють видимі колонії при збільшенні в 2-5 разів. 2. Визначення кількості бактерій групи кишкових палочок Наявність в воді бактерій групи кишкових палочок свідчить про фекальне забруднення води. Методи визначення кількості бактерій групи кишкових палочок: Визначення і кількісна оцінка показників фекального забруднення води здійснюється методом мембранних фільтрів або бродильним. Метод мембранних фільтрів грунтується на концентруванні бактерій на мембранному фільтрі з визначеного об`єму води, що аналізується, вирощуванні їх на середовищі Ендо при 37±0,5°С, дифференціюванні вирослих колоній і перерахунку кількості бактерій групи кишкових палочок на 1 л води. Метод ефективний для контролю води при централізованому водопостачанні. Малопридатний при дослідженні води з великим вмістом зважених частинок. В основі бродильного методу лежить здатність кишкових палочок збражувати вуглеводи з утворенням газоподібних продуктів, головним чином водню і вуглекислоти. Задані об`єми води висівають в середовище накопичення бактерій, підрощують при 37±0,5°С і ще раз висівають їх на плотне середовище і визначають за таблицею число бактерій групи кишкових палочок. Висновок В аналізі природних вод найбільш широко використовуються титриметричні та фотометричні методи. На другому місці за поширенням стоять методи атомної абсорбції, емісійної спкетроскопії та хроматографії. Інші методи застосовуються значно рідше. Досить мало використовуються при аналізі природних вод кінетичні методи, люмінесцентні, хоча останні є надзвичайно чутливими, що дозволяє працювати з малими об`ємами проби. При виборі методу враховують наступні фактори: очікуваний вміст компоненту, приладні можливості лабораторії, вартість аналізу та деякі інші фактори. |